Соціальні технології в управлінні закладами освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук

22.00.06 - Соціологія культури, науки та освіти

Соціальні технології в управлінні закладами освіти

Скідін Олег Леонідович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі галузевої соціології факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант -доктор соціологічних наук Яковенко Юрій Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри галузевої соціології.

Офіційні опоненти -доктор філософських наук, професор Андрущенко Віктор Петрович, Інститут вищої освіти АПН України, директор, м. Київ;

доктор соціологічних наук, професор Бакіров Віль Савбанович, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, ректор;

доктор соціологічних наук Подшивалкіна Валентина Іванівна, Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, в.о.професора кафедри соціології.

Провідна установа -Інститут соціології НАН України, відділ соціальної експертизи, м. Київ.

Захист відбудеться “12” квітня 2001 року о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д.026.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м.Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “6” березня 2001 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.П.Горбачик.

1. Загальна характеристика роботи

соціальний освіта інноваційний професіоналізм

Актуальність теми дослідження. На сьогодні в Україні гостро постала потреба в розробці стратегії інтегрування у світову систему цивілізації, у засвоєнні засобів самовдосконалення, які б перевершили існуючі аналоги, на основі національних традицій, успадкованого людського потенціалу й належного рівня виробництва. Втілення такої стратегії залежить, принаймні, від розв'язання двох взаємопов'язаних і взаємозумовлених перспективних завдань: по-перше, від врахування об'єктивного досвіду соціального прогресу й визнання існування відсталого механізму управління соціальними організаціями, інститутами і потреби якнайшвидшої його зміни на досконаліший; по-друге, від підготовки фахівців ХХІ століття, здатних розв'язувати порушувані часом завдання.

Соціальні детермінанти реформування і трансформації освітніх систем складаються з двох компонентів, які виступають на інтерсоціальному й генетичному рівнях. Передусім, це об'єктивні чинники, що діють як закономірності й формують відповідну систему освіти за характером, метою, функціями і структурою.

Трансформація соціального інституту освіти може відбутися за умов кардинальних змін у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації її керівних кадрів. У цьому контексті важливим завданням є підвищення ефективності управління освітніми закладами й установами, підготовка нової генерації керівних кадрів з високим рівнем професіоналізму й загальної культури, інноваційним та творчим стилем мислення. Управлінська наука й кадровий потенціал є принциповою умовою виконання "Закону про освіту", реалізації завдань Державної національної програми “Освіта" (“Україна XXІ століття”).

Управлінська наука привертає увагу багатьох дослідників різних галузей знань: економістів, філософів, політологів, психологів, математиків, але, насамперед, -- соціологів. Це пов'язано, по-перше, з розвитком самої соціології, а, по-друге, з нагальними потребами українського суспільства.

Проте, на сьогодні методологічна база й понятійний апарат вітчизняної соціології освіти є недостатніми для того, щоб пояснити, а тим більше передбачити, механізми практичного підвищення ефективності управління освітніми організаціями. Потрібні теоретичні розробки, які б дозволили проаналізувати динаміку розвитку й залучення інноваційних технологій у процес управління. Тому особливо відчутним стає пошук причин неефективної діяльності закладів освіти, усунення традиційних організаційних засад. Водночас з'ясовуються і причини не завжди адекватної управлінської діяльності сучасних освітніх організацій відповідно до нових завдань. Значна кількість концепцій вивчення ефективності управління подеколи супроводжується певними результатами, внаслідок чого поглиблюються відмінності в розумінні механізмів їх використання. Це дає підстави фахівцям зробити невтішний висновок: існуючі підходи не спроможні бути надійною базою теоретичних пояснень, а управління закладами освіти на основі існуючих моделей, навіть достатньо технологічних, не сприяє ефективному реформуванню самої освіти.

На думку автора, в арсеналі соціології є високопродуктивна ідея, яка може сприяти значному і якісному приросту знань про підвищення ефективності управління освітніми соціальними організаціями. Це - ідея соціальних технологій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з держбюджетним дослідженням соціологічного центру факультету соціології та психології Київського університету імені Тараса Шевченка та соціологічною лабораторією Запорізького державного університету “Теоретичні засади та практичне впровадження соціологічної діагностики вищих навчальних закладів”, яке проводилось під керівництвом дисертанта й було затверджено Державним комітетом України з науки та технологій № 61/93 - К (1994 - 1995). У межах комплексного наукового проекту Української Академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” № 0199U002827 за напрямом “Соціальна технологія та державне управління”, а також у плануванні науково-дослідних робіт та забезпеченні навчального процесу в Київському гуманітарному інституті, враховані та використані основні розробки та пропозиції автора.

Стан наукової розробки теми дослідження. Загальні аспекти аналізованої проблеми плідно розробляли К.Адамецьки, Л. фон Берталанфі, О.Богданов, М.Вебер, Д.Морено, Т.Парсонс, О.Пригожин, А.Турен та інші.

З соціологічної точки зору проблему управління соціальними організаціями досліджували Р.Арон, П.Блау, М.Вудкок, С.Вікерстафф, Р.Міхельс, С.Паркінсон, П.Рабардель, Ф.Ріггс та інші.

Розробки питань управління й соціологічного моніторингу торкались у своїх працях такі дослідники, як В.Бакіров, Е.Винограй, Ю.Волков, Д.Гвішіані, Є.Головаха, Т.Кокарєва, Ю.Красовський, О.Крушанов, В.Оссовський, Н.Паніна, І.Рісін, В.Садовський, М.Сєтров, Л.Сохань, Ю.Тихомиров, А.Уйомов, В.Франчук та інші.

Філософському осмисленню соціальних технологій присвячено праці В.Каширіна, В.Князєва. Соціологічний підхід до впровадження соціальних технологій аналізували О.Зайцев, В.Іванов, Г.Іконнікова, Е.Капітонов, М.Марков, В.Подшивалкіна, Н.Стефанов й інші.

Загальні проблеми соціоінженерної діяльності описані у працях Н.Данакіна, В.Дудченка, Г.Нікредіна, В.Патрушева, І.Попової, В.Тарасова, В.Щербини та інших.

Особливі різновиди технологій в управлінському процесі досліджені В.Беспальком, В.Карповим, А.Кулагіним, А.Маміконовим, С.Макєєвим, Г.Штейном, Ф.Янушкевичем та іншими.

Діагностуванню, моделюванню, прогнозному проектуванню присвячені роботи Н.Аїтова, Г.Антонюка, І.Бестужева-Лади, О.Брушлінського, І.Дев'ятко, Т.Дрідзе, Ю.Канигіна, Е.Орлова, В.Паніотто, Є.Суїменка, Є.Тавокіна, Ж.Тощенка, В.Хмелька, Ю.Яковенка, О.Яницького та інших.

Управлінню діяльністю освітніх організацій присвячені роботи В.Андрущенка, В.Воловича, І.Гавриленка, О.Долженка, Г.Клімової, В.Лугового, М.Лукашевича, О.Навроцького, О.Якуби та багатьох інших.

Об'єктом дисертації обрано соціальні технології, які використовуються в сучасній управлінській діяльності.

Предметом дослідження є причини, умови, механізми, наслідки використання соціальних технологій в управлінні освітніми соціальними організаціями.

Мета і завдання дисертації. Метою дослідження є розробка й обґрунтування концепції соціальних технологій в управлінні закладами освіти, з'ясування чинників і умов їх використання та впливу на якість управлінських рішень і практики їх виконання.

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

визначити соціологічний статус феномену соціальної технології;

здійснити змістовну та емпіричну інтерпретацію понять, категорій, що зумовлюють перехід від абстрактно-соціологічного до практичного рівня дослідження;

розкрити місце й роль соціальних технологій у процесі управління, проаналізувати співвідношення технологічності, техніки, їх стильових і смислових характеристик щодо підвищення ефективності управління освітньою організацією;

виявити головні атрибутивні властивості освітньої соціальної організації як простору для застосування соціальних технологій;

розглянути просторово-часові характеристики використання соціальних технологій в управлінні освітньою організацією;

виявити специфіку соціологічного діагностування, процедур і операцій соціального моделювання та прогнозного проектування в управлінському процесі;

провести аналіз конкретно-соціологічних даних, що дозволяють виявити специфіку міжгрупової взаємодії у вищих закладах освіти, джерела і механізми міжгрупових непорозумінь, напруги й конфліктів;

дослідити роль соціальної діагностики у взаємозв'язку теорії й практики, розкрити її значущість у технології ухвалення управлінських рішень.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є наукові праці соціологів, філософів, економістів, психологів, педагогів, присвячені вивченню проблем управління соціальними організаціями, механізмів регуляції їх інноваційної діяльності, а також узагальненню та концептуальному осмисленню теорії і практики використання існуючих соціальних технологій. Стосовно специфіки розроблюваних у дослідженні проблем найбільш адекватним методологічним і теоретичним підґрунтям аналізу обрано функціоналізм, основною тематикою якого є міжгруповий консенсус і ефективність діяльності формально організованих людських спільнот на основі практичних розробок у галузі соціальної інженерії.

Емпіричною базою дисертації стали соціологічні дослідження з окресленої проблеми, які проводилися під керівництвом і за участю автора впродовж 1992 -2000 років соціологами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Запорізького державного університету та відділом діагностики та моніторингу освіти Інституту форм і методів навчання. Головними методами одержання емпіричної соціологічної інформації обрано анкетне та експертне опитування. Для вивчення емпіричної інформації застосовувалися факторний, типологічний, кореляційний та інші види соціологічного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі вперше у вітчизняній соціології розглядається сутність і аналізуються форми комплексного підходу до концепції соціальних технологій та їх застосування у процесі управління, обґрунтовуються механізми та напрямки підвищення ефективності управління освітніми організаціями за рахунок внутрішніх резервів в умовах нестабільності, неусталеності організаційних форм та управлінських відносин під впливом трансформаційних процесів. Автор вважає, що впровадження соціальних технологій в управління закладами освіти є обов'язковою умовою підвищення ефективності управління на всіх рівнях соціальної організації. Тільки в такому контексті, за рахунок внутрішніх резервів, можна постійно удосконалювати практику управління освітньою соціальною організацією.

Результати дослідження, що становлять наукову новизну й висунуті автором на захист, можуть бути сформульовані в такому вигляді:

- вперше досліджено вихідні засади аналізу соціальних технологій у генезі їх розвитку з точки зору соціології управління; обґрунтовується, що використання соціальних технологій в управлінні відбиває постійну мінливість, рухливість, змінність життєдіяльності соціальних організацій; ефективне використання соціальних технологій визначається: сумарним вектором діяльності в конкретному місці та часі; схопленням суті сучасних тенденцій розвитку управління, і стає в такий спосіб обов'язковим елементом механізму ефективного функціонування;

- вперше здійснено комплексне теоретико-методологічне обґрунтування процесу впровадження соціальних технологій в управління вищими закладами освіти з урахуванням неприбутковості як специфічної форми їх суспільного функціонування. Виявлено й описано механізми взаємозалежності соціальних і управлінських технологій як особливих форм людської діяльності, визначено суперечність їх прояву в контексті співвідношення інноваційних і нормативних аспектів;

- удосконалена класифікація технологій ухвалення й виконання управлінських рішень у навчальних закладах з точки зору технологізації інформаційних та організаційно-технічних аспектів; визначено етапи й межі розвитку інформаційних і соціальних технологій; розкрито механізм використання інноваційних методів у процесі прийняття управлінських рішень;

- удосконалено теоретичні засади і практичне використання управлінських впливів (на відміну від прямого використання влади) як технологій прийняття й організації виконання управлінських рішень; виявлені особливі форми управлінських впливів та їх наслідки в контексті ефективності діяльності соціальної організації; особливу увагу в дисертації приділено класифікації засобів і механізмів впливу на конкретні управлінські ситуації в сучасних закладах освіти; обґрунтовано, зокрема, що технологія управлінського впливу - це алгоритм, який підвищує ефективність управлінської діяльності, робить її доцільнішою, прозорою й зрозумілою для учасників управлінської взаємодії.

- дістав подальшого розвитку аналіз технології управління освітньою організацією як організаційної системи з концентрацією уваги на критичних моментах діяльності, соціальній амбівалентності керівництва;

- дістало подальшого розвитку дослідження взаємозалежності таких соціальних явищ, як влада й управління, їх передумов, суперечностей між мінливістю й усталеністю; набув подальшого узагальнення системний підхід до управління освітньою соціальною організацією; системний аналіз управління закладами освіти здійснено на основі конкретних соціологічних досліджень;

- стверджується, що структура і шляхи удосконалення управлінських технологій лежать у площині таких явищ, як: оцінка змін, співвідношення власності й управління, наявність виваженої мети й цілеспрямованості, технологічності прийняття рішень, співвідношення демократичних і бюрократичних засад управління, якості вибору соціальних технологій;

- виявлені принаймі дві умови технологізації управління в закладах освіти: по-перше, певний ступінь складності, який розчленовується на самостійні частини, і, по-друге, пошук засобів для систематизації дій з метою досягнення належного ефекту при мінімумі витрат;

- вперше в контексті соціології освіти освітню організацію концептуалізовано як простір для впровадження соціальних технологій; при цьому здійснено класифікацію соціальних організацій за сферами їх діяльності; визначено специфіку як управління освітніми організаціями, так і відносин між групами й особами у процесі управління персоналом; визначено принципові відмінності в теорії та практиці ухвалення управлінських рішень щодо діяльності освітніх організацій; окремо описано місце соціолога-практика у період технологізації управлінського процесу;

- вперше визначено специфіку взаємозв'язку в управлінському процесі таких соціальних технологій, як діагностування, моделювання і прогнозне проектування, з одного боку, з іншого - доведено, що за відповідних умов технології можуть бути і процедурами, й операціями (залежно від мети дослідження); обґрунтовано тезу, що без цих процедур і операцій технологічний цикл вважатиметься не завершеним і малоефективним;

- дістала подальшого розвитку теорія і практика впровадження соціологічного діагнозу в управління вищими закладами освіти, виявлено зокрема, що вона спрямована на підвищення ефективності управління навчально-виховним процесом, посилення його мобільності, зростання людської активності, а також на визначення амплітуди відхилень у реальному управлінні навчально-виховним процесом від моделі, що прогнозувалась; описано взаємозв'язок технології соціологічного діагностування з процедурами й операціями моделювання та прогнозного проектування;

- вперше введено в науковий обіг нові емпіричні соціологічні дані; розкрито підґрунтя того, що вони є як критеріями, так й індикаторами соціологічного діагностування, зокрема на підставі експертного визначення ефективності діяльності вищих закладів освіти; особливе місце у роботі займає розгляд реального процесу діяльності окремих соціологів та соціологічних служб навчальних організацій, форми їх взаємодії з іншими управлінськими підрозділами та окремими керівниками, проблеми підготовки й перепідготовки.

Практичне значення одержаних результатів. У роботі впорядкована термінологія й логіка соціологічного дослідження соціальних технологій в управлінні. Це дозволило визначити основні напрямки реалізації організаційних перетворень з урахуванням внутрішнього стану і навколишнього середовища сучасних освітніх соціальних організацій. Розроблені автором напрямки підвищення ефективності управління освітніми соціальними організаціями дозволяють оптимізувати їх розвиток з урахуванням специфіки конкретної стадії життєвого циклу, особливостей управлінської культури, ступеня інтегрованості в довкілля. Основні положення і висновки дослідження розширюють наукові уявлення про механізми формування й розвитку сучасних соціальних технологій і можуть виступати теоретичною базою для подальших емпіричних управлінських міжорганізаційних і внутрішньоорганізаційних досліджень, для удосконалення життєдіяльності соціальних організацій у напрямку саморозвитку, для самоуправління та самовизначення.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні специфіки структурно-функціональних аспектів освітніх соціальних організацій, аналізі соціологічних даних, що розкривають ставлення керівників до впровадження соціальних технологій у практику управління вищими закладами освіти, до розробки заходів з урахуванням думки учнів і студентів у процесі реформуванні освіти, до формування рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності навчально-виховної роботи, соціального захисту професорсько-викладацького складу.

Результати дослідження мають цінність для розуміння й теоретичного аналізу явищ та управлінських процесів в освітніх організаціях. Теоретичні висновки роботи можуть бути використані за умов подальшої трансформації соціального інституту освіти, теорії й практики виховання і самовиховання особи. Окремі положення можуть стати теоретико-методологічною основою для розробки соціологічних прикладних досліджень у галузі управління взагалі та інституті освіти зокрема, опрацьовуватись соціологами, філософами, психологами, політологами, іншими фахівцями. Результати дослідження можуть бути використані у процесі читання курсів загальної соціології, соціології освіти, управління, теорії державного управління, а також при розробці державних і відомчих програм.

З метою поглиблення вивчення цілісного механізму використання соціальних технологій в управлінських процесах та підтримки молодих учених, котрі працюють у цьому напрямку, у 1998 році Київським, Запорізьким і Одеським університетами (за ініціативою дисертанта) засновано збірник наукових праць “Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики”, який увійшов до переліку фахових видань ВАКу України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрі галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка здійснювала загальне керівництво й контроль за написанням роботи.

Принципові ідеї, теоретичні положення, практично орієнтовані міркування автора були викладені на міжнародних конференціях: “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (Чернівці, 1994), “Проблеми наукового забезпечення Адміністративної реформи в Україні” (Київ, 1999), “Влада та культура” (Запоріжжя, 1999), всесоюзних науково-практичних конференціях: “Моральний зміст мистецтва та сучасний ідеологічний процес” (Київ, 1990), “Соціально-педагогічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (Запоріжжя, 1991), всесоюзному симпозіумі “Проблеми демократизації суспільного виробництва” (Москва, 1989), всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Індивідуалізація навчання студентів соціально-політичних наук в умовах демократизації вищої школи” (Херсон, 1991), “Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи” (Чернівці, 1996), “Підготовка інженерно-управлінських кадрів в умовах ринкової економіки” (Запоріжжя, 1999), “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи” (Київ, 2000), міжвузівських науково-практичних конференціях: “Виховний потенціал трудового колективу та шляхи його підвищення” (Запоріжжя, 1991), “Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах” (Запоріжжя, 1995), “Студент 2000: яким йому бути?” (Запоріжжя, 2000), круглому столі: “Суспільство та соціологія на порозі третього тисячоліття” (Київ, 1999), засіданнях методологічного семінару факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Практичні результати роботи відображені в наукових звітах та аналітичних довідках, підготовлених під керівництвом та за участю автора, і представлені управлінським структурам різного рівня. Крім того, матеріал дослідження використовується при підготовці й читанні лекцій з означеної тематики в Запорізькому державному університеті.

Результати дослідження відображені в наукових монографіях “Управління освітою: теоретико-методологічний аналіз соціальних технологій” (15,8 друк. арк.), “Проблеми участі молоді в управлінні суспільством і виробництвом: історико-соціологічний аспект”. - Депонов. у ДНТБ України. - № 828 Ук 94 від 20.04.1994 року (7,4 друк. арк.), трьох розділах колективного навчального посібника “Соціологія освіти: Навчальний посібник” (6 друк. арк.), в інших публікаціях загальним обсягом 13,7 друк. аркуша.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою й основними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел (397 найменувань), основна частина дисертації - 395 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У “Вступі” окреслюється актуальність дисертаційного дослідження, аналізується стан наукової розробки проблеми, обґрунтовується мета й завдання, визначається об'єкт і предмет, наукова новизна роботи, теоретичне й практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію і публікації результатів.

У першому розділі “Формування і впровадження соціальних технологій в управління освітніми організаціями” подано огляд існуючих у соціології підходів до визначення проблематики соціальних технологій, з'ясовано як основні поняття дослідження, так і його методологічні засади.

У першому підрозділі “Вихідні засади аналізу” стверджується, що будь-який різновид соціальної діяльності має свою внутрішню логіку функціонування і розвитку. Технологія розкриває сутність цієї логіки, описує її, вказує шлях трансформації іманентних ознак в імперативні вимоги діяльності соціального суб'єкта. На думку дисертанта, технологію, у контексті пізнавального ставлення людини до світу, необхідно розглядати в її гносеологічних функціях, а саме: як ланку в практичній перевірці істинності знань, теорії й як форму виявлення і розвитку суспільної сутності людини, чинника суспільного прогресу.

Проте, як доводить практика, трансформація суспільств характеризується запізненням зміни управлінської парадигми, яка виступає суттєвим чинником стримування соціально-економічного розвитку. Причин такого запізнення багато, вони різнопланові й не всі остаточно з'ясовані. Однією з них, на думку дисертанта, є недостатньо чітке уявлення суб'єктів управління про соціальні технології. Це впливає на рівні ефективності управлінського процесу. Саме тому при вирішенні якісно нових проблем у практичній діяльності дуже часто використовують застарілі технології, внаслідок чого розвиток суспільства йде стримано. Для того, щоб реформи почали працювати на окреслені цілі, необхідні інноваційні підходи у сфері управління: потрібні новітні технології, а також люди, групи, організації, котрі їх впроваджуватимуть - а все це залежить від соціального інституту освіти.

Перехід управління вихованням і навчанням до використання соціальних технологій означає рішучий поворот освітньої практики до побудови й реалізації процесу підготовки громадян і фахівців, до науково-технологічної обґрунтованості кожного його елемента й етапу; спрямованості на те, що діагностується, моделюється і тому може мати прогнозно-проектований кінцевий результат. Практика впровадження соціальних технологій в діяльність закладів освіти означає визнання відповідного повороту не тільки в соціологічній науці, а й у сфері управління взагалі. Він набуває дедалі більшого поширення й стимулює нове покоління до пошуку адекватного фундаментального і прикладного соціологічного знання, здатного стати безпосередньою продуктивною силою в удосконаленні практики управління. Соціальна технологія за своїм змістом відрізняється від інших технологій наявністю алгоритмізованих, стандартизованих засобів і процедурних прийомів формування і реалізації соціальних програм, соціотехнічних проектів. За допомогою соціальних технологій реалізується функція виявлення, розкриття, використання потенціалу освітньої організації (оптимальність її функціонування досягається завдяки управлінському регулюванню).

Як система запропонованих норм, стандартів управлінської діяльності і відповідної поведінки з орієнтацією на конкретний результат соціальна технологія в управлінському процесі є засобом передачі - трансляції - відтворення стосунків між людьми, їхнього досвіду, професійної, етичної, загальної культури. У ній утримується єдність традиційних, творчих та інноваційних дій.

Ефективність соціальних технологій зумовлюється: а) постійним нарощуванням їх наукомісткості; б) подоланням кризової ситуації в суспільстві й оздоровленням економіки, коли інновації стануть необхідними, а не передчасними (90% уже відомих розробок у галузі соціології праці, соціології політики й культури поки що залишаються нереалізованими); в) наявністю фахівців - соціальних технологів (інженерів), підготовлених на сучасній науково-методичній базі, - реальних учасників процесу управління закладами освіти; г) змінами ставлення суспільства до інтелектуальної діяльності, подоланням бездуховності й антиінтелектуалізму, негативного інноваційного тла, що створює бар'єр несприйняття на шляху до вироблення певного неординарного рішення, наукомісткого проекту.

Першою ознакою будь-якої технології є розмежування на внутрішні, пов'язані між собою етапи, фази, операції. Зміст цієї процедури полягає в тому, щоб точно визначити межі необхідних вимог до суб'єкта, діючого за визначеною технологією, та забезпечити оптимальну або близьку до оптимальної динаміку процесу. Другою ознакою є координованість (поетапність) дій, спрямованих на досягнення пошукуваного результату. Третя ознака: кожна технологія передбачає однозначність виконання включених до неї процедур і операцій. Це вирішальна, неодмінна умова досягнення результатів, адекватних поставленій меті. Чим більше відхилення в діях суб'єкта від параметрів, запропонованих технологією, тим реальніша й серйозніша небезпека, по-перше, деформації всього процесу, і, по-друге, одержання результату, не відповідного очікуваному. Причому деформація однієї процедури або операції позначається на всьому технологічному ланцюжку й заздалегідь визначає незадовільні наслідки.

Розробка ефективних управлінських технологій - проблема загальногромадського значення. Спосіб колективної діяльності, проаналізований з технологічного боку, безпосередньо представлений сукупністю виробничо-трудових функцій і операцій, розподілених між учасниками виробництва. Тому подальший аналіз процесу діяльності в технологічних засобах пов'язаний із переходом від філософсько-соціологічного до часткових наукових підходів і рівнів дослідження, зокрема соціології освіти, науки, культури.

Загалом для соціології це може означати наступне: вона повинна надавати інформацію не тільки статистичну, синхронну щодо характеру конкретного часу, а й таку, що висвітлює тенденції сучасного і майбутнього розвитку явищ і процесів, тобто інформацію прогностичного характеру. Окрім того, необхідна також інформація, що надавала б можливість вибору альтернативних рішень.

У другому підрозділі “Управління закладами освіти як технологія особливої форми людської діяльності” з'ясовуються передумови технологізації управлінської діяльності. Цілком очевидно, що філософський підхід мірою конкретизації вихідного дослідницького завдання (за певних умов), переростає у філософсько-соціологічний, а останній, у свою чергу, зумовлює трансформацію у спеціально-соціологічний і спеціальні наукові підходи.

Будь-яка технологія - діалектична єдність стереотипних і творчих дій. Але співвідношення рутинних і конструктивних начал в окремих різновидах технологій прокреслюється по-різному. Специфіка соціального життя завжди потребує використання конкретної модифікації технології. Інваріантність технології пояснюється тим, що розробляють і впроваджують її різні люди. Досвід, знання, соціальний статус та інші риси й якості конкретних керівників чи виконавців зумовлюють рівневу диференціацію впровадження тієї ж самої технології.

У соціальній технології вихідним є розуміння її як засобу розв'язання практичних завдань, що містить у собі систему пізнавальних процедур і практичних дій, спрямованих на зміну соціальних об'єктів відповідно до окресленої мети й умови оптимізації людських ресурсів при досягненні конкретного результату. Зміст технологізації полягає в якнайдоцільнішому упорядкуванні процедур, що забезпечують хід процесу або класу процесів. Технологія - зовсім не сукупність механічно формалізованих процедур та операцій. Крім поділу діяльності на етапи, важливою для неї є й послідовність їх виконання. Саме тому технологія вимагає введення чіткого визначення порядку проведення кожної процедури чи операції. У соціальній технології послідовність встановлюється на підставі тривалих спостережень, експериментів, досліджень.

Наукові описи соціологічних закономірностей та їх конкретних виявів у різних соціальних сферах корисні лише тоді, коли для визначеної соціальної діяльності створена відповідна соціальна технологія. При цьому йдеться не про якусь універсальну технологію, а про безліч конкретних технологій, кожна з яких узгоджується зі специфікою конкретної діяльності, а також з метою, яку керівний суб'єкт поставив перед собою й якої прагне досягти. Аналіз сучасної управлінської діяльності довів, що недостатньо тільки визначити етапи переходу від знання до практичної дії; головне - зрозуміти, як відбувається перехід від одного рівня до іншого, як знання перетворюється на практичну діяльність.

Виходячи з цього, питання технології має бути розглянуто у двох аспектах. По-перше, кінцевим продуктом пізнання є й повинна бути технологія. Соціальні технології взагалі й управлінські зокрема, - логічний результат трансформації знання. По-друге, перехід від одного рівня знання до іншого відбувається згідно з певними правилами і відповідними до них процедурами. З огляду на специфічність цього процесу в кожній конкретній галузі знання науково обґрунтовані процедури, які використовуються при розчленовуванні його на окремі операції, впливають на інтуїцію вченого. Дисертантом визначено, що проблема полягає у вивченні взаємозв'язків різних рівнів пізнання з метою оптимізації всієї управлінської мережі, а саме: фундаментальних знань, конкретно-прикладних теорій, технологій.

Загальна специфіка інституціоналізації соціальної технології в управлінському процесі визначається: наявністю науково обґрунтованого проекту (відповідь на те, чому потрібні різноспрямовані соціологічні дослідження); наявністю заданого алгоритму; дотриманням стандарту виконуваних процедур, координацією й поетапністю дій; наявністю стійких структурно-функціональних компонентів соціальної організації; постановкою чіткого діагнозу, можливістю моделювання і прогнозування результату; об'єктивними науково обґрунтованими критеріями оцінки процесу й результату розв'язання завдань.

Розробка (конструювання) соціальної технології має кілька етапів: теоретичний, методологічний, методичний, процедурний. Сама соціальна технологія в управлінні включає низку процедур, кожна з яких є сукупністю таких операцій, як: діагностика реального стану соціальної системи; розробка можливих варіантів досягнення мети; аналіз можливих альтернатив; вибір рішення на підставі різних засобів (ділові ігри, імітаційні моделі, експерименти тощо); визначення оптимальних операцій; підготовка сценарію дії; складання кошторису; визначення необхідних ресурсів; інформаційне забезпечення; контроль та оцінка ефективності впровадження нововведень.

Проведений у дисертації аналіз управління освітніми організаціями в умовах дефіциту різного виду ресурсів довів необхідність розробки технологічних правил, процедур і операцій, активного застосування механізмів саморозвитку. Виходячи з цього, можна стверджувати, що особливе місце у справі оптимізації управління в соціальних організаціях належить універсальним технологіям (стратегії управління, інноваційній діяльності й технологізації досвіду), розробка і впровадження яких найтісніше пов'язана з активізацією інтелектуальної, теоретичної діяльності, що вимагає детальної технологізації, без якої жодне рішення часткових завдань неможливе, крім того - втрачає сенс. Будь-яка часткова технологія, її можливий пакет, розпочинається з розробки універсальних технологій глобального розвитку, моделювання і соціального прогнозного проектування. Всебічний аналіз досвіду розробки таких технологій та їх використання в управлінні освітньою політикою представлено в тексті дисертації.

Справа соціологічної науки - розкрити сутність соціальної технології, співвідношення з іншими соціальними явищами, описати й обґрунтувати її значення в управлінні, а також запропонувати моделі технологій для різних видів управлінської діяльності. Значне місце в теорії належить принципам та механізмам проектування і впровадження. Поряд із класичними (спеціалізація, пропорційність, паралельність, безперервність, ритмічність) виникла потреба у формулюванні й обґрунтуванні нових, більш відповідних сучасним вимогам, а саме: технологічної єдності управлінського процесу, відповідно з якою технологія повинна бути єдиною системою і мати оптимальні зв'язки з іншими технологіями на всіх рівнях управління; принципів і механізмів єдності техніки й технології, які вимагають розробки сучасних технологій на основі комп'ютерної техніки; принципу єдності технології й організації, цільове призначення якого - показати обмежену спорідненість можливостей технології з організаційним фактором. Якими б різноманітними не здавалися окремі технології, в основі кожної лежить певна базисна структура. Будь-яку технологію спочатку розробляють на абстрактному (теоретичному) рівні, а через нього прокреслюють специфіку управління як різновиду соціальної діяльності. Описати базисну структуру означає створити логіко-інформаційну базу для проектування і впровадження таких технологій, які відповідають природі управління взагалі і відіграють роль інструмента, що забезпечує її оптимальне й ефективне функціонування.

Згідно з нашими дослідженнями, головне покликання соціальних технологій полягає в удосконаленні взаємодії між окремими працівниками і групами, раціоналізації дій індивіда й розкритті його можливостей. Переваги соціальних технологій випливають з цілей всебічного розкриття особистісного потенціалу людини, втілення суспільного знання у практику і, нарешті, удосконалення взаємовідносин між представниками різних соціальних структур. Учені, безпосередньо пов'язані з виробництвом, узагальнюють кращий досвід і перевіряють його ефективність у конкретних умовах. Але тільки 18% повною мірою це усвідомлюють. Між тим на відсутності соціальних технологій наголосило 21% практиків і 44% науковців. Більшість керівників (52%) вважають, що технології є, але рівень їх розробки невисокий, і тому вони не прийнятні для широкого впровадження.

Дуже важливою властивістю соціальної технології є те, що для неї інформація є не тільки продуктом, а й вихідною “сировиною”. Крім того, сам механізм впровадження соціальної технології в управління, розпадаючись на кілька етапів, вимагає від інформатизації значно більше, ніж містить сам кінцевий результат, а вдосконалення інформаційної бази веде до якісніших пізнавальних моделей, - тому точнішим стає передбачення, а отже, й наслідки управлінських рішень.

Характер управлінських рішень зумовлює наслідки, що виявлятимуться не тільки в близькому, а й у далекому майбутньому. Їх прояв може підняти управлінську систему на нову висоту, а може, навпаки, деформувати її розвиток, призвести навіть до фатальних наслідків. Чим важливіше за своїм значенням рішення й чим триваліший період, упродовж якого воно повинно діяти, тим гостріша потреба в комплексній, ретроспективній, діагностичній і прогностично обґрунтованій інформації. Зрештою, вона має обов'язкове значення для генерування альтернатив при ухваленні рішень, яке є вищою формою поєднання науки й творчості та засобом і умовою ефективного управління.

Розробка і впровадження соціальних технологій, на відміну від прямого використання влади, містять у собі й такі важливі аспекти, як розвиток форм, визначення характеру, головних напрямків і особливостей управлінського впливу. Під впливом ми розуміємо максимально врівноважений, двосторонній процес відносин у соціальній організації. Перехід від влади до впливу означає усунення асиметрії, яка найбільше притаманна владному типу відносин. Імперативний характер тенденції вирівнювати асиметричність влади особливо актуальний для тих соціальних організацій, які штучно намагаються “затримати” цей процес. Йдеться про системи з жорсткими адміністративно-командними функціями влади. У таких системах характер “перерозподілу” влади набуває хворобливого, спотвореного вигляду.

Розрізняти владу та вплив необхідно й за характером діяння. Так, для усунення різнорідних протидій влада може використовувати як засоби негативного примусу (репресивні механізми, засновані на погрозі покарання), так і позитивного (в його основу покладено перспективу винагороди). Натомість, вплив передбачає самодіяльність, самоконтроль, пов'язаний із самовинагородою, оскільки кінцевою інстанцією ухвалення рішення у цьому випадку є сам індивід.

Різниця між прямим застосуванням влади та впливом полягає також у тому, що влада характеризується ієрархічністю, обов'язковістю розподілу за рівнями. Вплив же є тенденцією до вирівнювання пірамідальності у побудові владних відносин, і тут він має безпосередній зв'язок із тенденцією соціальної організації до демократизації управління.

На нашу думку, головне змістовне начало влади полягає у тому, що конкретний суб'єкт, у силу природних властивостей або соціального стану, має можливість надавати або не надавати в розпорядження інших засоби та ресурси задоволення їхніх потреб. Влада, таким чином, - це притаманні суспільству й ним зумовлені вольові відносини між людьми, які , у свою чергу, є носіями особливої системи засобів і методів забезпечення виявлення й домінування владної волі за допомогою певної організації з метою управління і забезпечення соціальних норм на основі принципу соціальної відповідальності.

Влада як суспільне явище є силою, що примушує певний суб'єкт підкоритися волі іншого. Вона може встановлюватися стихійно - через боротьбу різних сил, як механізм стихійного регулювання. А може свідомо - через побудову системи управлінських відносин. Цим поняття управління і влада відрізняються. Управління завжди є реалізацією суспільної влади, залежністю між необхідністю й можливістю реалізації інтересів суб'єктів. Вона контролюється носіями панівних інтересів і відбиває панівну волю.

У роботі важливе місце приділяється технологіям впливу (на відміну від прямого застосування влади) на різні процеси всередині освітніх організацій. Вони мають чотири основні різновиди: вплив, що організаційно упорядковує; вплив, що мотиваційно стимулює; селективний та інноваційний впливи. Можливі й зворотні впливи на управлінські процеси. Серед них виділяються: вплив, що дезорганізує; вплив, що дестимулює і антиселективний вплив.

Глибинний смисл використання соціальної технології в управлінських впливах полягає в тому, що за допомогою соціальних технологій керівники можуть звести до мінімуму управлінські експерименти і користуватися методами попереднього діагностування, моделювання й прогнозного проектування як навчально-виховного процесу, так і процесів, які забезпечують останній, із наступним відтворенням моделі на практиці. Соціальна технологія пропонує спроектовану модель життєдіяльності організації, яка визначає структуру й зміст процесу управління в закладах освіти. Інші технології є при цьому неодмінним атрибутом освіти, а проектування й моделювання управлінського процесу - найголовнішою умовою його ефективної реалізації. Нарешті, суттєва риса соціальної технології - визначення мети.

Якщо у традиційній теорії управління навчально-виховним процесом теоретики і практики не надто переймаються проблемою мети (її задають нечітко, а ступінь досягнення визначають досить абстрактно), то в соціальних технологіях вона є центральною. У дисертації проблема мети розглядається у двох аспектах: діагностичного цілевизначення й об'єктивного контролю за діяльністю освітньої організації і розвитку особистості викладача й студента загалом і поетапно. Завдяки уявленню про соціальну технологію в управлінні як про проект певної управлінської системи можна сформулювати важливий принцип розробки соціальної технології та її реалізації - принцип цілісності (структурної й змістовної) усього процесу життєдіяльності організації. Принцип цілісності означає, що при розробці моделі керованої системи необхідно досягти гармонійної взаємодії всіх керівних елементів як на горизонтальному рівні, так і на рівні вертикалі - на весь передбачуваний відрізок часу. При цьому не допускається внесення змін до жодного з елементів керованої системи без здійснення відповідної перебудови інших. З огляду на взаємозв'язок соціальних технологій та управлінських рішень, останні розрізняються за характером (стратегічні, тактичні, оперативні); за масштабами здійснення (міністерство, реґіон, організація); за об'єктами прийняття рішень (на рівні установи, факультету, кафедри (відділу) і т.д.); за масштабами впливу (загальні, часткові); за термінами дії (прийняті на певний строк, без обмеження терміна, до скасування рішення); за сферою дії (економічні, соціальні, організаційні). За інформаційною характеристикою технологій такі рішення поділяються на: прийняті за умов невизначеності, визначеності, ризику.

У другому розділі “Теоретико-методологічне обґрунтування аналізу управлінського процесу” послідовно розглядаються природа, генезис, зміст та форми управлінського процесу. У першому підрозділі “Управління як різновид соціальної технології” відзначається, що специфічною рисою соціальних технологій в управлінні є їх спеціалізована спрямованість на розв'язання практичних завдань визначеного класу. Це у свою чергу, обумовлює певний тип діяльності, ту чи іншу сукупність і якість дій. Соціальна технологія загалом або її окремі частини (залежно від окресленого завдання) для розв'язання однотипних завдань може бути перенесена з одного об'єкта на подібний з урахуванням потрібних коректив, які визначаються характером діяльності, конкретними умовами, місцем в управлінській ієрархії, часом, іншими чинниками.

Далі аналізуються соціальні технології, що безпосередньо пов'язані з керівництвом людьми (вони одночасно і його об'єкти і суб'єкти) і мають вигляд експериментальної моделі з науково-обґрунтованими гарантіями ефективності. Соціальні технології, хоча і припускають наслідувальне відтворення, впровадження в подібних соціальних об'єктах, використання на різних управлінських підсистемах освітньої організації, не повинні запозичуватись механічно, без відповідної корекції. При цьому враховуються насамперед головні принципи (методологічні підходи), теорія (поняття, категорії, закони й закономірності), методи, що характеризують дійсний зміст (сутність) соціальних технологій. Фундаментальність, цілераціональність, різнобічні ефекти від впровадження соціальної технології зумовлені системою соціологічного знання, соціоінженерної й інших різновидів діяльності, пов'язаних із здійсненням конкретної практики управління. Нарешті, головні складові соціальної технології - діагностування, моделювання і прогнозне проектування - є одночасно умовою й засобом ефективного управління.

Наступним моментом, який знайшов своє відображення в цьому підрозділі, є соціоінженерні дослідження, які можуть бути діагностичного, модельного, проектно-прогностичного характеру. Їм відповідають три типи завдань: аналіз і опис реального стану управлінського процесу в закладі освіти; визначення моделі конструктивних властивостей досліджуваного способу управління об'єктом та інших можливих моделей, вибір на альтернативній основі найприйнятнішої; проектування шляхів і форм реалізації управлінських рішень, прогнозування різних варіантів одержання кінцевого результату на підставі впроваджуваних технологій.

Інноваційним моментом соціальної інженерії є перехід до технологічного супроводу управлінських рішень і нововведень. Інтеграція результатів соціологічних досліджень в управлінську практику в закладах освіти є досить складним завданням. Для цього необхідно перетворити дані результатів в інформацію, що має сприяти виробленню й ухваленню оптимальних управлінських рішень на підставі певних стандартів, правил, норм, умов тощо. Уміння дотримуватися рекомендованих зразків і технологічної дисципліни - одна з важливих ознак професійної культури. Нами виявлено, що саме нездатність частини керівників у закладах освіти (як і рядових працівників) до впровадження соціальних технологій серйозно перешкоджає ефективному управлінню в умовах ринкових відносин.

У другому підрозділі “Головні компоненти процесу управління” особлива увага приділяється концептуальному обґрунтуванню таких параметрів управління, як норма, нормативи, експериментальні значення, оптимальність, структурні й функціональні відхилення. Перераховані поняття емпірично обґрунтовані, операціоналізовані, відпрацьовані. Вироблено оцінки мобільності управлінського процесу, обґрунтовано її принципову здатність до структурних і функціональних змін, характеру й можливого масштабу цих змін. Чітко визначено детермінаційний потенціал управлінських процесів у закладах освіти, їх взаємозамінність і керованість. Побудовано динамічну модель конкретних управлінських процесів, виділено головні й перехідні стадії, тривалість, значення проміжних результатів, визначено межі припустимих динамічних "навантажень". Окреслена й обґрунтована система обмежень і заборон. Особлива увага приділяється й моделюванню побічних ефектів технологізації управлінського процесу, його оцінці за критеріями припустимості, визначенню можливих дій за їх мінімізацією чи нейтралізацією.

Відзначаються зокрема, такі характеристики освітньої організації, як мінливість й усталеність. При цьому доводиться, що усталеність і мінливість виступають необхідною умовою вибору й переходу організацій з одного стану в інший. Сполучною й стимулюючою основою цього є відхилення. Саме завдяки відхиленню параметрів у функціонуванні соціальної організації виникають інформація та зворотній зв'язок, які врешті-решт і формують замкнені контури у функціональних системах.

Розгляд результату як критерію внутрішньої й зовнішнього виправдання дозволяє визначити його не тільки на рівні системного показника, що характеризує процеси функціонування і розвитку системи як активного суб'єкта діяльності, але й як показника, який характеризує процеси функціонування освіти. Під результатом функціонування вищих закладів освіти розуміється підготовка фахівця, який відповідав би чітко окресленим, попередньо визначеним характеристикам.

Дослідження, проведені в третьому підрозділі “Структура і шляхи удосконалення управлінської діяльності” дозволяють стверджувати, що ефективність управління в навчальних закладах у загальному плані пов'язана не тільки з економічною ефективністю. Цілком очевидно, що зниження витрат на управлінський апарат і управлінські технології має суттєве значення. Проте вимірювання ефективності управління тільки крізь їх призму сприяло б формуванню вульгарно-економічного підходу. Економічний підхід до визначення ефективності управління в освіті обмежений. Він функціонує лише в межах порівняння варіантів систем управління, здатних однаково успішно (надійно) виконувати свої завдання. Економічна ефективність управління в закладах освіти може виконувати роль певного додатка, але не може функціонувати як визначальний член у "векторі ефективності" управління.

Під якістю результату діяльності розуміємо всю сукупність властивостей виробленого продукту, тобто йдеться про споживчу вартість. Якість результату діяльності залежить від інших її компонентів і чинників: суб'єкта, предмета, засобів, мети, умов, технологій діяльності, її організації тощо. Суть положення про підвищення ефективності й якості полягає в тому, що воно є одночасним, і не відбувається за рахунок інших. Така можливість реалізується у випадку, коли ефективність зростає шляхом підвищення якості, а витрати на підвищення якості підготовки фахівців залишаються постійними або збільшуються повільніше, ніж зростає кількість випускників. Цілком зрозуміло, що це відбувається лише в тому разі, коли зростання результатів досягається переорієнтацією діяльності на інтенсивний шлях розвитку з використанням новітніх соціальних технологій.

Отже, провідною ідеєю цього розділу є те, що показником якості процесу управління є її ефективність, а в системі навчальних закладів вона має специфічний характер, оскільки постійно співвідноситься з окресленою метою. Із соціологічної точки зору для глибшого вивчення управлінської діяльності й підвищення її ефективності виникає потреба аналізу структури та шляхів удосконалення управління в освітніх закладах.