Розвиток швидкісних та силових здібностей борців вільного стилю 14-16 років на етапі поглибленої спеціалізації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ШВИДКІСНОЇ ТА СИЛОВОЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ ВІЛЬНОГО СТИЛЮ

1.1 Характеристика фізичної підготовки борців

1.2 Проблема формування швидкісних та силових здібностей борців вільного стилю у науково-педагогічній літературі

1.3 Розвиток швидкісних та силових здібностей у системі загальної підготовки борців

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація дослідження

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ШВИДКІСНОЇ ТА СИЛОВОЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ ВІЛЬНОГО СТИЛЮ

3.1 Врахування індивідуальної функціональної підготовки борців вільного стилю при проведенні експерименту

3.2 Зміст тренувального процесу контрольної і експериментальної групи на етапі поглибленої спеціалізації

3.3 Контроль за рівнем силової та швидкісної підготовки борців вільного стилю

Висновки до третього розділу

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Підвищення інтенсивності ведення борцівського поєдинку залежить від функціональних можливостей спортсмена, розвитку яких сприяє різнобічна й цілеспрямована підготовка. Важливими її складовими є швидкісні та силові здібності, оскільки єдиноборство на борцівському килимі збудоване на багаторазовому прояві саме цих якостей спортсменів.

Сучасна боротьба - динамічний і видовищний вид спорту, що культивується на всіх континентах земної кулі. В останні роки для неї характерні ряд тенденцій: збільшилася інтенсивність рухових дій на килимі, підвищилася її контактність, виросла швидкість виконання техніко-тактичних прийомів. Отже, до підготовки борців стали пред'являтися нові вимоги, які необхідно враховувати при плануванні програми підвищення їх майстерності.

Особливо слід відзначити, що в залежності від швидкісної та силової підготовленості знаходиться і технічний стан спортсменів. В умовах спортивного єдиноборства ефективність багатьох технічних прийомів залежить не тільки від уміння, але й від швидкості їхнього виконання, тому результат борцівського поєдинку багато в чому визначається рівнем розвитку швидкісних і силових здібностей.

Різним аспектам підготовки швидкісних та силових здібностей борців присвятили свої роботи відомі тренери та науковці: І. Аліханов, [2]; В. Бойко [11]; Г. Данько [11]; В. Івлєв [30]; Г. Туманян [79; 80]; Ю. Хартманн [88]; Є. Чумаков [90] та ін.

У той же час у вітчизняній науковій і методичній літературі розвиток швидкісних та силових якостей борців вільного стилю так і не став предметом окремого наукового дослідження.

Крім того, тенденції сучасного розвитку вільної боротьби вказують на необхідність перегляду існуючих концепцій і підходів до спеціальної підготовки спортсменів.

Основна увага розвитку швидкісних і силових здібностей у боротьбі приділяється як у підготовчий період, так і протягом всього річного тренувального циклу. Таким чином, швидкісна і силова підготовка, будучи ключовою ланкою фізичної підготовки борців вільного стилю, набуває нових характеристик, обумовлених особливостями сучасного розвитку цього виду спорту. Все це дає підстави для проведення подальших досліджень у цьому напрямі, з метою оптимізації спеціальної підготовки спортсменів.

Мета роботи - обґрунтування методики швидкісно-силової підготовки борців вільного стилю на етапі поглибленої спеціалізації (вік спортсменів 14-16 років).

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз ролі швидкісної та силової підготовки у змагальній діяльності та тренувальному процесі борців вільного стилю.

2. Узагальнити підходи до розвитку швидкісної і силової підготовки спортсменів у науково-методичній літературі.

3. Обґрунтувати методику раціональної побудови тренувального процесу, спрямованого на розвиток швидкісної та силової підготовки борців вільного стилю.

4. Розробити практичні рекомендації з оптимізації швидкісної та силової підготовки борців.

Об'єкт дослідження - структура та зміст тренувального процесу борців вільного стилю.

Предмет дослідження - швидкісна та силова підготовка борців вільного стилю 14-16 років.

Методи дослідження. Вибір методів визначався завданнями та існуючими вимогами до проведення наукових досліджень. Передбачається використання таких методів: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної літератури; метод спостереження; хронометрування; антропометрія; пульсометрія; методи тестування; методи математичної статистики.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці та експериментальному обґрунтуванні ефективних шляхів оптимізації швидкісної та силової підготовки борців вільного стилю, що сприяють підвищенню їх функціональних можливостей, розвитку фізичних якостей і рухових здібностей спортсменів. В результаті дослідження було здійснено аналіз ролі швидкісної та силової підготовки у змагальній діяльності та тренувальному процесі борців вільного стилю; узагальнено підходи до розвитку швидкісної і силової підготовки спортсменів у науково-методичній літературі; розроблено практичні рекомендації з оптимізації швидкісної та силової підготовки борців.

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані при доборі засобів і методів тренування, нормуванні навантаження з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів, а також при розробці та викладанні курсу «Теорія та методика обраного виду спорту».

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження обговорювалися на вузівській конференції «Від творчого пошуку - до професійного становлення» (Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, 11 березня 2009 року).

Результати дослідження викладені у двох публікаціях:

1. Бугрій С.В. Проблема формування швидкісних та силових здібностей борців вільного стилю у науково-педагогічній літературі / С.В. Бугрій // Збірник матеріалів вузівської науково-практичної конференції - Суми: СОІППО, 2009. - С. 20-24.

2. Бугрій С.В. Характеристика фізичної підготовки борців на етапі поглибленої спеціалізації / С.В. Бугрій, О.М. Бурла // Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів і студентів України: у 2 т. - Суми: СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. - С.279-284.

Структура магістерської роботи обумовлена логікою розкриття теми, специфікою поставлених мети і завдань та характером дослідження. Вона складається з чотирьох розділів, вступу, загальних висновків, практичних рекомендацій, додатків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 97 сторінок, в тому числі основний текст - 87 сторінок, список використаних джерел та літератури нараховує 95 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ШВИДКІСНОЇ ТА СИЛОВОЇ ПІДГОТОВКИ БОРЦІВ ВІЛЬНОГО СТИЛЮ

1.1 Характеристика фізичної підготовки борців

Популяризація боротьби, розширення обміну спортсменами, тренерами і науковцями та поглиблення досліджень у спорті активізують пошук більш ефективних засобів ведення сутички, і, відповідно, висувають нові вимоги до фізичної підготовки спортсменів.

У процесі підготовки або участі у змаганнях спортсмен повинен бути готовим до перенесення тривалих навантажень. В цьому йому має допомогти фізична підготовка. При цьому відзначимо, що розвиток фізичних якостей у спортсменів різних видів спорту не однаковий.

У ході багаторічної підготовки від початківців до майстрів екстра-класу борці проходять чотири етапи: етап початкової спортивної підготовки, етап початкової спортивної спеціалізації, етап поглибленої спортивної підготовки, етап удосконалення вищої спортивної майстерності. При цьому кожен із перерахованих етапів має суворо визначену методичну специфіку у питаннях технічної, тактичної, фізичної і психологічної підготовки. Звичайно, що все це потрібно розвивати гармонійно, проте основне місце займає фізична підготовка. Також слід зауважити, що фізична підготовка поділяється на загально-фізичну і спеціально-фізичну підготовки, і основу підготовки борця високого класу складає спеціально-фізична підготовка, тоді як загально-фізичній підготовці приділяють значну увагу лише на початкових етапах підготовки юних спортсменів та підлітків [74, с. 36].

Загальна фізична підготовка є складовою частиною різних видів фізкультури і спорту. В межах масової фізичної культури її мета - досягнення високого загального фізичного розвитку.

Завданням загальної фізичної підготовки є різнобічний розвиток спортсмена для підвищення здібностей у різних рухах і умовах. Загальна фізична підготовка сприяє всебічному і гармонійному розвитку людини. Вона допомагає зміцненню здоров'я та досягненню високих спортивних результатів. Завдяки їй підвищується пружність м`язів, збільшується мускулатура, зменшується жировий прошарок, поліпшується будова тіла, а також розвивається швидкість, витривалість і гнучкість.

Спеціальна фізична підготовка, що будується на базі загальної, спрямована на розвиток у спортсмена особливих, найбільш необхідних для обраного виду спорту функціональних можливостей м'язів і м'язових груп. Метою спеціальної фізичної підготовки борців є підготовка спортсмена до протидії і перемоги над зовнішніми силами, які впливають на нього. Розрізняють такі види сили:

1. Внутрішня сила - це сила, виникаюча за рахунок скорочення м`язів, і використовується для дії кістково-м`язової системи.

2. Зовнішня сила - це властивість супротиву і протидії суперникам і силам тертя до спортивного інвентаря.

3. Максимальна сила - це величина внутрішньої сили здатної до максимальної протидії зовнішнім силам (у різних видах боротьби).

4. Абсолютна сила - це вплив зовнішніх подразників на м`язи, за допомогою яких активізуються додаткові запаси м`язової маси, не залежні від вольових проявів спортсмена.

5. Швидкісна сила - це спроможність м`язів мобілізувати свої зусилля за коротку одиницю часу. Якість швидкісної сили проявляється у вигляді прискорення або швидкості.

6. Вибухова сила - це здатність спортсмена виконувати максимальні зусилля в найкоротший час (при метанні списа, диска у штовханні ядра, в боротьбі під час кидків у стійці).

7. Стартова сила - є частиною вибухової сили, яка повинна з високою початковою швидкістю протидіяти відповідно невеликому опору (швидкий удар у боксі, миттєвий укол у фехтуванні).

8. Статична сила - це здатність розвивати максимально необхідну напругу і утримувати її протягом довгого часу без скорочення м'язів (наприклад тримати борцівський «міст»).

9. Повільна сила - це здатність долати надважкий опір з постійною швидкістю (у жимі штанги граничної ваги).

10. Динамічна сила - це здатність переборювати великий за вагою опір з прискоренням, нижчим від максимального (при вправах у подоланні перепон, при спринтерських вправах).

11. Амортизаційна сила - це здатність спортсмена проявити надмаксимальні (до 140 %) зусилля в русі під час короткого проміжку часу (зіскакування з високих опор, катера тощо) [75, с. 3-4].

Для досягнення високих стабільних результатів у боротьбі необхідно бути різнобічно фізично розвиненим спортсменом. Важко виділити певну фізичну якість, як основну у заняттях боротьбою. Будь-яка з них може виявитись вирішальною, адже необхідність проявити ті чи інші якості визначається не лише умовами ведення сутички, технічної і тактичної підготовленості борця, але й у значній мірі діями дуже різних за своїми індивідуальними особливостями суперників. Щоб успішно вести поєдинок із суперником, який відзначається витривалістю і вміло користується високим темпом у сутичці, борцю потрібно самому мати добре розвинену силу, витривалість, спритність тощо.

Відомо, що всі якості спортсмена взаємопов'язані між собою - вдосконалення одних сприяє кращій реалізації інших. Не можна, наприклад, успішно розвивати швидкість, не працюючи одночасно над збільшенням сили. Чим сильніший буде борець, тим він зможе краще проявити швидкісні якості. Спритний борець, добре координуючи свої рухи, проявляє свої фізичні зусилля у потрібний момент і у потрібному напрямку, і завдяки цьому збільшує силове навантаження на суперника. При інших рівних умовах, він довший час діє в сутичці, не знижуючи рівня своїх фізичних якостей. У боротьбі всі фізичні якості проявляються у комплексі (швидкісна витривалість, швидкісно-силова якість тощо).

Сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість розвиваються безпосередньо на заняттях з боротьби. Шляхом виконання основних і спеціальних вправ борець розвиває необхідні йому фізичні якості. У той же час, більш повноцінним і успішним вирішенням завдання з розвитку рухових якостей є застосування вправ з інших видів спорту.

Використовуючи широкий спектр засобів загально-розвиваючих вправ, одночасно потрібно мати на увазі, що не всі вони будуть ефективно і повноцінно впливати на розвиток фізичних якостей потрібних борцю. Через це із всієї різноманітності засобів підготовки потрібно використовувати лише ті, які найбільше забезпечують спеціалізацію у боротьбі.

Лише за умов правильного співвідношення спеціальних і допоміжних засобів фізичної підготовки з основними вправами боротьби (сутичками) можна домогтися потрібних результатів у розвитку фізичних можливостей.

Як зазначає О. Маркіянов «зростання фізіометричних показників обумовлені здатністю організму підлітка відповідати зростанням функціональних можливостей на адекватне їх віку фізичне навантаження» [43, с. 131]. Ось чому при роботі над удосконаленням фізичних можливостей борців 14-16 років важливе місце займає правильне дозування вправ. Воно встановлюється в залежності від індивідуальних можливостей і рівня підготовленості; а також з урахуванням характеру вправ і умов, в яких проходить їх виконання.

Темп, амплітуда, вага обтяження повинні збільшуватись поступово, в процесі виконання вправ. В іншому разі це може завдати шкоди організму.

Вправи, спрямовані на розвиток фізичних якостей, борець виконує у ранковій розминці, на заняттях з боротьби і на спеціально організованих заняттях [69, с. 71].

У тих спортивних вправах, у яких сила спортсмена прикладається до суперника, маса його тіла впливає на досягнутий результат. Звідси випливає поняття про абсолютну і відносну силу. Абсолютна сила визначається поза залежністю від ваги тіла людини; відносна сила визначається шляхом поділу абсолютної сили на вагу тіла суб'єкта. Тому в боротьбі спортсмени змагаються за певними ваговими категоріями.

Вправи для розвитку фізичних кондицій борців мають регулюватися в залежності від вікових та природних даних спортсменів. Різкі фізичні перенавантаження можуть привести до негативних результатів (травматичних ушкоджень, гриж, порушень діяльності серцево-судинної системи).

Для успіху у поєдинках з вільної боротьби необхідно розвивати фізичні можливості м'язів тих частин тіла, які беруть найбільш активну участь у рухових діях. При цьому необхідно притримуватися наступної методики:

1) Використовувати такі фізичні вправи, структура яких близька до техніки виконання рухів обраного виду спорту.

2) Велику увагу приділяти розвитку м'язів черева і спини.

3) Поєднувати розвиток сили з удосконаленням техніки окремих деталей та обраного виду спорту в цілому, а також з розвитком швидкості, спритності, здібності до розслаблення м'язів.

4) Чергувати вправи, що сприяє до розвитку різних груп м'язів.

5) Регулювати навантаження, міняючи вагу обтяження, величину спротиву, амплітуду і швидкість рухів, кількість і темп повторень, вихідне положення, довжину відпочинку в процесі виконання вправ.

6) Для розвитку динамічної сили застосовують обтяження, рівне 40 - 80% максимальних можливостей спортсмена.

7) Для розвитку «вибухової» сили використовують фізичні вправи в основному балістичного характеру, наприклад стрибки без обтяжень і з обтяженнями. Вправи з набивними м'ячами, мішками з піском та інше.

8) Суб'єктивною оцінкою достатності повторень кожної фізичної вправи є відчуття місцевої (м'язової) втоми.

9) Вправи з максимальним обтяженням повторюються 1-2 рази.

10) Відпочивати між окремими серіями повторень необхідно стільки часу, щоб суб'єкт міг виконати кожну наступну вправу достатньо інтенсивно і успішно. Звичайно інтервали відпочинку складають 1-4 хв. Для відпочинку невеликих груп м'язів необхідно менше часу. Між серіями повторень тривалість відпочинку має бути 5-7 хв.

11) Відпочивати в перервах між виснажливими вправами потрібно за допомогою повільної ходи.

12) Сила м'язів розвивається в значній мірі, якщо вправи виконуються в першій частині занять (безпосередньо після розминки). При цьому спочатку необхідно використовувати вправи з великими обтяженнями, а потім поступово зменшувати їх [75, с. 3-4].

На перших порах занять, направлених на фізичний розвиток, необхідно використовувати методи, які спонукають до збільшення м'язової маси. При цьому вага обтяження або величина опору повинні бути такими, щоб спортсмен міг виконати рух певною частиною тіла до появи відчуття місцевої втоми 8-10 кратним повторенням в кожній серії, з короткими перервами для відпочинку між серіями. Для кожної частини тіла рекомендується використовувати 3-4 різних фізичних вправи. Отже, загальне число повторень для м'язів однієї частини тіла буде дорівнювати 72-120. Виконання вправ за описаною методикою спонукають припливу крові до працюючих м'язів і швидкому росту їх поперечника.

Протягом одного заняття рекомендується використовувати не більше 4-6 ізометричних вправ; довжина зусиль у кожному з них повинна бути в межах 5-6 сек.; напруга м'язів у межах 70%від максимальних можливостей; повторяти кожну вправу 3-5 разів; перерву для відпочинку між окремими вправами 6-8 хв.; загальна протяжність вправ для починаючих - не більше 30-40 хв., для кваліфікованих спортсменів 100-150 хв. Перед тим як виконувати ізометричні вправи, необхідно провести розминку протягом 2-3 хв. Статична сила проявляється тоді, коли людина пробує подолати супротив, який перебільшує його можливості або напружує м'язи але не здійснює руху. Ці вправи спонукають до розвитку сили так, як і динамічні, але в значно меншій мірі викликають ріст м'язової маси, збільшення ваги тіла.

Для виміру сили використовуються різні тести, які можуть дати уяву про спортивні можливості суб'єкта, коли встановлено взаємозв'язок між результатами, показниками в них і спортивними досягненнями спортсмена в певному виді спорту.

Для розвитку сили використовуються:

1. Вправи з обтяженням у вигляді гантелей, штанги, мішків з піском, набивних м'ячів, а також вагою партнера;

2. Вправи з опором:

а) з активним опором партнера,

б) з доланням опору спортивного спорядження (пружини, гуми),

3. Вправи з переміщенням особистого тіла, без додаткових обтяжень або додатковим обтяженням, наприклад підтягування, лазіння по канату, стрибки з різних вихідних положень та інше.

Під час проведення багатьох досліджень було встановлено, що у борців кращі показники фізичної підготовки у порівнянні зі спортсменами інших спеціалізацій.

Фізичні якості борців ми розглядатимемо у порівнянні як із особами, що не займаються спортом, так і у порівнянні борців різних вагових категорій.

Так, у дослідженнях, які були проведені на визначення рівноваги, кращі показники були у юних борців, ніж у не спортсменів, в основному за рахунок розвиненого вестибулярного апарату [74, с. 37].

Дослідження рівня розвитку рівноваги серед борців різних вагових категорій дають наступні результати: при визначені статичної рівноваги краще себе проявили легковаговики. Але при визначенні динамічної рівноваги було виявлено, що цю рівновагу довше вдалося утримувати борцям, вага яких коливалась від 66 до 84 кг. Набагато гірші показники демонстрували спортсмени важковаговики, трохи кращі борці легких вагових категорій. Отже, борці крайніх вагових категорій мають гірші здібності підтримувати динамічну рівновагу [90, с. 62].

Проведення тестів, які визначають розвиток силових якостей у не спортсменів і борців, показали, що безумовно сила краще розвинена у спортсменів, які займаються боротьбою, але є розбіжності щодо категорій. Борці мають перевагу у вправах з обтяженням, зокрема зі штангою, але тут потрібно враховувати не загальну масу обтяження, а відносну на 1 кг маси спортсмена. І можна зробити висновок, після обрахування, що спортсмени легких і середніх категорій мають приблизно рівні результати, а важковаговики дещо нижчі, що свідчить про невеликі коливання, тобто більш стабільний розвиток [21, с. 36 ].

Під час визначення швидкісних якостей був проведений тест -- максимальна частота кидків прогином за 20 сек. Вага манекена суворо дозувалась у співвідношенні до ваги піддослідного. Це дослідження підтвердило вище наведені показники, що негативно впливає збільшення власної ваги на частоту рухів. Не дивлячись на відносно короткотривале завдання, середня кількість кидків у борців від найлегшої до найважчої ваги, відповідно зменшувалося від 12,5 до 7,8 кидків.

При визначені рівня витривалості було виявлено, що борці важких вагових категорій надають перевагу дистанціям від 2 до 5 км, але при цьому виявлено негативне відношення до збільшення швидкості бігу. Також про розвиток витривалості можна судити за кількістю змагань і сутичок, як загального, так і тренувального характеру, у яких приймали участь борці різних вагових категорій. І тут показники знижуються у представників більш важких вагових категорій. Аналогічні результати були отримані під час дослідження на кількість спроб виконання прийомів у сутичках [42, с. 12].

Таким чином, наведені дані дозволяють стверджувати, що ріст ваги спортсменів дає негативний вплив не лише на швидкість, силу, рівновагу, але й на витривалість.

Традиційно в тижневому циклі кожен день тренування має свою основну спрямованість у вирішенні завдань фізичної підготовки. При цьому ця спрямованість чергується так, щоб день удосконалення швидкісних якостей йшов після дня активного відпочинку і дня роботи з малими або середніми навантаженням. Більш наочно спрямованість тижневих занять доцільно подати у вигляді наступної таблиці.

Таблиця 1.1 Основна спрямованість тренувань при вирішенні завдань фізичної підготовки у тижневому циклі

День тижня	Спрямованість заняття	Навантаження
Понеділок	Переважно розвиток швидкості і сили	Середнє
Вівторок	Розвиток швидкості і спритності	Середнє
Середа	Розвиток сили і швидкості витривалості	Високе
Четвер	Розвиток спритності і сили	Середнє
П'ятниця	Розвиток витривалості	Максимальне
Субота	Масаж і відвідання парної бані	Низьке
Неділя	Активний відпочинок	Дуже низьке

Цілеспрямована фізична підготовка борця проходить протягом цілого року. Засоби розвитку фізичних якостей розподіляються по-різному, в залежності від періодів і етапів тренування. Загально-розвиваючі вправи переважають у перехідному і у підготовчому періодах тренування. В основному періоді з часом наближення дати змагань їх використання зменшується, а кількість спеціальних і основних вправ збільшується.

У той же час потрібно мати на увазі, що повне виключення загально-розвиваючих вправ на етапі безпосередньої підготовки до змагань веде до зниження рівня фізичної підготовленості борців і негативно впливає на їх спортивний результат [92, с. 9].

Отже, юним борцям необхідно постійно намагатися розвивати всі фізичні якості, підвищувати функціональні можливості організму, приділяти у процесі тренування особливу увагу тому, що недостатньо розвинене. Удосконалення фізичних можливостей повинно здійснюватися у чітко визначеній спрямованості та обсязі.

1.2 Проблема формування швидкісних та силових здібностей борців вільного стилю у науково-педагогічній літературі

Відомо, що вільна боротьба відноситься до групи видів спорту, що мають складну координаційну структуру, і характеризуються динамічною роботою змінної інтенсивності, яка в процесі тренування чи змагання може бути помірною, великою і максимальною.

Силові та швидкісні здібності забезпечуються комплексною реакцією організму, пов'язаною з мобілізацією психічних якостей, функцій моторної, м'язової, вегетативної, гормональної та інших фізіологічних систем.

Останніми роками замість терміну «сила» чи «швидкість» багато авторів частіше використовують термін «силові та швидкісні здібності», що на наш погляд є правильнішим, оскільки точніше відображає дані якості. Так, Ю. Верхошанський описуючи силові здібності, характеризує їх як можливості спортсмена до прояву робочих (рухових) зусиль необхідних йому для подолання значних зовнішніх опорів [12, с. 23].

У сучасній механіці силу прийнято розглядати як будь-яку дію одного матеріального тіла на інше, в результаті якого відбувається зміна в стані його спокою або пересування тіла в просторі і в часі [16, с. 4].

Під швидкісними здібностями розуміють здатність людини виконувати рухи за мінімальний відрізок часу. Уміння швидко виконувати рухи - це одна з найважливіших якостей необхідних борцям вільного стилю. Високий рівень швидкості дозволяє спортсмену виконувати складні координаційні дії і технічні елементи, а також полегшує виконання менш швидких рухів, що сприяє витривалості у процесі змагального турніру. Оскільки швидкість рухів завжди пов'язана з проявом значної сили, ці здібності часто називають швидкісно-силовими [60, с. 117].

Швидкісно-силові здібності розглядаються не як похідне від якостей сили і швидкості, а як самостійні рухові здібності людини, які вимагають специфічних засобів і методів їх розвитку [36, с.76].

Є. Ільїн вважає, що в природних рухах швидкісні і силові якості поєднуються, виступаючи в ролі специфічних здібностей - швидкісно-силових [33, с. 59].

У спортивній практиці швидкісно-силові здібності виявляються в різних видах рухів і мають відповідні назви: при прояві сили в мінімальний відрізок часу з високою потужністю виконання руху, а також при ударних і балістичних рухах - вибухова сила, при прояві сили з високою швидкістю і частотою руху - швидка сила, при відштовхуванні від опори ногами - стрибучість [12, с.69].

У роботах В. Кузнецова де показана необхідність акцентування швидкісно-силової підготовки кваліфікованих спортсменів на розвиток динамічної сили, автор відзначає той факт, що характер динамічних зусиль при подоланні протидії може бути різним - вибуховим, швидким і повільним. Вибуховий характер зусиль, або вибухова сила, виявляється при подоланні протидії, що не досягає граничних величин, з максимальним прискоренням. Швидкий характер зусиль, або швидка сила, виявляється при подоланні протидії, що не досягає граничних величин, з прискоренням нижче максимального. Повільний характер зусиль, або повільна сила, виявляється при подоланні граничних по вазі протидій з постійною швидкістю [36, с. 44-45].

Найбільш дослідженими і застосовуваними є методи тренування м'язової сили та швидкості, пов'язані з багаторазовими повторними, короткочасними, максимальними, ізометричними навантаженнями [56]. Але вони не дають можливості змінювати швидкісні та силові здібності протягом короткого часу.

Тому здійснювалися спроби розробити методи, що дозволили б скоротити часові і фізичні витрати при формуванні швидкісних та силових здібностей у борців. Так у 70-х рр. ХХ ст. почався пошук «нетрадиційних» методів тренування. Зокрема Я. Коц пропонував у якості найбільш ефективної «електростимуляцію», що передбачала розвиток сили через досить неприємні подразнення окремих груп м'язів електричним струмом [35, с. 55].

В. Мартьянов та В. Івлев досліджували метод розвитку сили м'язів методом додатково викликаних аферентних впливів (ДАВ). Автори доводили, що додатково викликані афферентні впливи (впливи на нервові волокна м'язів) призводять до підвищення збудливості спинальних мотонейронів (нервові клітини хребта), полегшуючи їх активацію при довільних зусиллях і підвищують ступінь використання силових і швидкісно-силових можливостей нервово-м'язового апарату [30, с. 21]. За даними дослідників при ізометричному тренуванні м`язів-згиначів передпліччя приріст сили склав 15%; у вправі жим штанги лежачи -16,2% [30, с.22].

Іншими науковцями (Т. Баквадзе, В. Орлов) досліджувалася метода застосування спеціальних тренажерних пристроїв для розвитку сили м'язів і підвищення їх швидкісно-силового потенціалу. Ця метода включала в тренування спеціальні вправи на тренажерах, які забезпечували той або інший опір руху, що відповідав окремим діям чи прийомам вільної боротьби [8, с. 44-47].

На думку розробників цієї методи вправи з незначними обтяженнями (30% від максимального навантаження) сприяють вдосконаленню швидкості виконання прийому, а вправи з обтяженням 80-90% від максимального, які повторюються 1-2 рази - розвивають абсолютну і удосконалюють вибухову силу [8, с. 47].

Ціла група дослідників вважає, що кращим засобом розвитку швидкісних та силових якостей борців є не загальні фізичні вправи, чи нервово-м'язова підготовка, а самі технічні дії притаманні даному виду спорту. На їх думку дії на специфічні групи м'язів виступають найкращим методичним прийомом у підготовці висококваліфікованих борців. Зокрема, С. Іонов пропонує застосовувати для розвитку швидкісних та силових якостей спеціалізовану вправу - тестові кидки манекена. При цьому він зазначає, що дану технічну дію можливо використовувати не лише для поліпшення, а і для тестування спеціальної швидкісно-силової підготовки, задаючи при цьому необхідне навантаження. Дозуючи різні обтяження манекена борець виробляє уміння біомеханічно правильно здійснювати вибухове зусилля. [31, с. 21-26].

Останніми роками в практику швидкісної та силової підготовки в боротьбі, як і в інших видах спорту, все більш входять методи ударного навантаження. Ці методи почали досліджуватися ще у 70-80-х рр. ХХ ст., але оскільки вони не вимагають додаткового обладнання і дають можливість максимально швидко поліпшують швидкісну та силову підготовку борців то є досить популярними у сучасному тренувальному процесі. Ударні навантаження характеризуються високою інтенсивністю. Тому вони повинні бути суворо дозовані і мають застосовуватися на певних етапах підготовки. Підбір засобів ударної дії представлені у роботах Ю. Верхошанського, В. Климина, І. Письменського А. Станкова [13; 78].

Одним із найбільш раціональних шляхів підвищення ефективності силового і швидкісного тренування у науковій літературі вважається поєднання різних режимів роботи м'язів. Дослідження цього напряму розвитку зазначених якостей велося зокрема М. Каргіним, В. Олійником, П. Рожковим. Розвиток швидкісних та силових якостей вказані автори ставили у залежність від тактики ведення поєдинку [61, с. 21-24].

Інші фахівці (В. Гладков, О. Юшков) найефективнішим засобом розвитку силових і швидкісних якостей вважають комбіновану роботу у таких пропорціях: 75-80% - робота на подолання протидії, 10-15% - робота на поступ протидії і 10% - на утримання протидії [95, с. 53-56].

Такої ж позиції притримуються і сучасні українські дослідники (М. Булатова). На їх думку сила виявляється або в статичному (ізометричному) режимі роботи м'язів (коли вони, напружуючись, не змінюють своєї довжини), або в динамічному (ізотонічному) режимі (коли м'язи при напрузі змінюють свою довжину). Існує два варіанти ізотонічного режиму: долаючий (концентричний) і поступаючий (ексцентричний). При концентричному варіанті ізотонічного режиму спортсмен долає опір за рахунок напруги м'язів при зменшенні їх довжини, при ексцентричному - протидіє опору при одночасному розтягуванні своїх м'язів (збільшенні їх довжини) [70, с. 84-85].

Ті ж автори відзначають, що в результаті сумарної перебудови морфологічних, біохімічних і фізіологічних механізмів, що обумовлюють пристосування організму до роботи силового характеру, сила м'язів спортсмена може збільшитися в 2-4 рази. Адаптація організму до силового тренування обумовлюється змінами, що відбуваються в м'язах, нервовій системі і кісткових тканинах. При цьому збільшення сили спортсмена пов'язане з гіпертрофією його м'язів, збільшенням густини елементів усередині клітки, зміною співвідношення актину і міозину.

Інші українські фахівці В. Бойко та Г. Данько визначають три основні види силових якостей: максимальна сила; швидкісна сила; силова витривалість.

Максимальна сила - це можливості, які спортсмен здатний проявити в умовах подолання чи нейтралізації протидії при максимальній мобілізації нервово-м'язової системи.

Швидкісна сила - здатність нервово-м'язової системи спортсмена за якомога менший відрізок часу мобілізувати свій функціональний потенціал для досягнення високих силових показників. У спорті існує і інший різновид швидкісної сили - стартова сила, яка виявляється в умовах подолання спортсменом відносно невеликих і середніх протидій з високою початковою швидкістю.

Силова витривалість - здатність спортсмена, долаючи стомлення, протягом достатньо довгого часу зберігати на високому рівні свої силові показники [11, с. 46-47].

Отже, аналіз наукової літератури дає підстави зробити висновок про те, що основні чинники, які впливають на розвиток швидкісних та силових якостей фахівці поділяють на три групи: а) морфологічні (поперечник м'язів і м'язових волокон, співвідношення волокон різних типів, розтягуваність м'язів і сухожиль, зміни кісткової тканини і т.д.); б) енергетичні (запаси фосфатних з'єднань - аденозинтрифосфата і креатинфосфата, а також глікогену в м'язах і печінці, ефективність периферичного кровообігу і т.д.); в) нейрорегуляторні (частота імпульсів, внутрішня і міжм'язова координація).

1.3 Розвиток швидкісних та силових здібностей у системі загальної підготовки борців

Швидкісна та силова підготовка - основні компоненти фізичної підготовки спортсмена. Від рівня розвитку швидкісно-силових якостей залежить ефективність технічних прийомів і успішність виступів на змаганнях. Суттєва зміна правил, що відбувається останніми роками, значно посилила вимоги до швидкісних та силових можливостей борців вільного стилю. Щоб провести прийом при ліміті часу, необхідна не тільки техніко-тактична майстерність, але і уміння розкрити супротивника, нав'язати йому свій захват, а це можливо тільки при високому рівні розвитку всіх якостей, особливо швидкісно-силових [30, с.20].

Успішність використання борцем прийомів нападу, захисту і контрприйомів залежить не лише від вміння виконувати прийоми, але й від здатності швидко реагувати на обставини, які безперервно змінюються. Особливо велику роль у боротьбі відіграє елемент винахідливості, так як довільна сутичка створює неочікувані динамічні ситуації, які потребують швидкої реакції. Оскільки для вдалого виконання прийому найбільш важливий момент несподіванки, борець, який володіє швидкісно-силовою якістю з успіхом виконує прийоми, або сприятливо виходить із складного становища.

У зв'язку з цим потрібно переглянути навчальний процес розвитку цих якостей, щоб наблизити їх до специфіки сучасної боротьби. Необхідно також навчання технічним діям і розвиток фізичних якостей зробити єдиним, нерозривним навчальним процесом. На всіх заняттях з удосконалення техніки і тактики боротьби приділяти увагу розвитку швидкості і сили в залежності від структури руху, що вивчається.

Якщо говорити про швидкісні здібності, то їх визначають як комплекс функціональних властивостей, які забезпечують виконання рухових дій за мінімальний час.

Швидкість рухів спортсмена в першу чергу визначається діяльністю кори головного мозку, що викликає напругу і розслаблення м'язів, що і забезпечує координацію рухів. Швидкість значною мірою залежить від досконалості спортивної техніки, сили і еластичності м'язів, рухливості в суглобах, а в довгочасній роботі - і від витривалості спортсмена. Отже, поліпшення цих компонентів визначає розвиток швидкості рухів спортсмена [41, с. 83].

Розрізняють елементарні і комплексні форми прояву швидкісних здібностей. Елементарні форми виявляються в латентному часі простих і складних рухових реакцій спортсмена, в швидкості виконання ним окремого руху при незначній зовнішній протидії і в частоті рухів. При цьому слід пям'ятати, що у всіх елементарних формах прояв швидкісних здібностей визначається, в основному, такими двома чинниками, як оперативність діяльності нейромоторного механізму і здатність до якнайшвидшої мобілізації рухової дії.

Оперативність діяльності нейромоторного механізму багато в чому обумовлений генетично і в тренувальному процесі спортсмена може удосконалюватися лише в незначних показниках. У той же час здатність до якнайшвидшої мобілізації рухової дії - піддається тренуванню і тому служить основним резервом при розвитку швидкісних якостей.

Як відзначають фахівці швидкість конкретної рухової дії забезпечується, головним чином, за рахунок пристосування моторного апарату до заданих умов рішення рухової задачі і оволодіння спортсменом раціональною м'язовою координацією [13, с. 64].

Крім того, результативні швидкісні реагування у складних ситуаціях вільної боротьби можна пояснити реакціями антиципації - передбачення або запобігання дії противника. У подібних випадках спортсмен реагує не на появу того або іншого подразника, а передбачає - в часі чи просторі - момент до початку своїх дій. Таке прогнозування є вельми важливою якістю, яке забезпечує високу результативність спортивної діяльності завдяки перевазі у швидкості над суперником [66, с.174].

Рівень швидкісних якостей залежить від таких особливостей м'язової тканини, як співвідношення м'язових волокон, їх еластичності і розтяжності, а також від міжм'язової координації. Українські фахівці В.Бойко та Г.Данько пропонують такий режим при розвитку швидкісних здібностей:

Таблиця 1.2 Режим роботи і відпочинку при розвитку швидкісних здібностей [11, с. 100].

Тривалість вправи, хв	Інтенсивність роботи, % максимальних показників швидкості	Тривалість пауз при виконанні вправ, сек
		локального характеру	часткового характеру	глобального характеру
До 1	95-100	15-20	30-40	45-60
	90-95	10-15	20-30	30-45
	80-90	5-10	15-20	20-30
4-5	95-100	30-40	50-80	80-120
	90-95	20-30	40-60	60-90
	80-90	15-20	30-40	50-60
8-10	95-100	40-60	80-100	120-150
	90-95	30-40	60-80	90-120
	80-90	20-30	40-60	60-90
15-20	95-100	80-120	120-150	180-240
	90-95	60-80	100-120	150-180
	80-90	40-60	80-100	120-150

Швидкість у боротьбі пов'язується з різкістю борця, тобто швидкістю переходу від стану спокою в стан руху або зміни напряму дії, і що різкість дозволяє борцю випереджати суперника в атаці, успішно виконувати комбінації, своєчасно застосовувати контрприйоми.

Для розвитку такої різкості в підготовчій частині тренувального заняття І. Аліханов рекомендує борцям виконувати одну за одною несподівані команди, на які він повинен відреагувати якнайшвидше відповідними діями. Наприклад: «Присід. Стійка на голові. Низький старт. "Міст". Забігання вправо. Забігання вліво. Стрибок. Положення лежачи на спині. Стійка на лопатках. Переворот назад. Положення лежачи на животі. Прогинання. На колінах. Переворот вперед. Положення сидячи. Стійка» [2, с. 97].

У основній частині тренувального заняття рекомендується як засоби для вдосконалення швидкості і різкості використовувати: виконання різних точних технічних дій (оскільки правильний варіант проведення прийому звичайно є найшвидшим і економічнішим); скорочення часу, що відводиться від початку здійснення до повного виконання прийому; засвоєння комбінацій елементів техніки у навчально-тренувальних сутичках.

Удосконалювати швидкість реакції допомагають такі загальнорозвиваючі вправи, у яких борцю необхідно якнайшвидше реагувати на різні слухові, зорові, тактильні сигнали, виконуючи певну задану дію.

А. Купцов рекомендує удосконалювати швидкість борців за допомогою методів ускладнення і спрощення умов. При використанні першого методу створюються умови, максимально наближені до змагань, або навіть складніші. Наприклад за рахунок виконання вправ з партнером важчої вагової категорії, вищої кваліфікації і т.п. Другий метод передбачає роботу в полегшених умовах - з партнером легшої вагової категорії, партнером, що працює не на повну силу, і т.п. [36, с. 96].

Як відзначає Є. Чумаков, боротьба з легшим суперником сприяє вдосконаленню швидкості. Такий супротивник звичайно рухається активніше, тому важчий в порівнянні з ним борець повинен встигати відреагувати на його дії. Крім того, більш сильний важчий борець, виконуючи прийом, додає легшому супернику потужніше прискорення. Завдяки цьому, у борця формується стереотип швидкого виконання прийомів. Таким чином, поступово підвищуючи або знижуючи масу партнерів на тренувальних сутичках, борець удосконалює швидкість виконання різних технічних дій [90, с. 65].

Ще один варіант розвитку швидкості - використання методу виконання вправ з труднощами. Борцю пропонують у високому темпі переміщувати більшу, ніж звичайно, масу. Після цього борець повертається до виконання вправи із звичною для нього вагою, але за умови здійснювання дії з більшою швидкістю.

Досить поширеною групою методів розвитку швидкісних якостей борця є методи у яких ведення тренувальних сутичок здійснюється за певними умовами. Зокрема, за інтервальним методом спортсмену пропонують провести у швидкому темпі 3-5 сутичок тривалістю по 1-2 хв кожна з 3-5-хвилинними інтервалами відпочинку між поєдинками. Поступово паузи для відпочинку скорочуються, тоді як час боротьби і її темп зберігаються на колишньому рівні.

При використанні змінного методу перед борцем ставиться задача ведення сутички у різному темпі: повільне ведення поєдинку чергується із спуртами на короткі проміжки часу (1-2 хв). Під час спуртів швидкість дій доводиться до максимуму. Поступово, від тренування до тренування, скорочуються проміжки часу, відведені для боротьби у повільному темпі.

Ще одним методом цієї групи є метод збільшення часу сутички. Борцю пропонується проводити поєдинок у швидкому темпі за короткий час. У подальшому, з кожним заняттям, час сутички поступово збільшують, але при цьому стежать, щоб швидкість дій не знижувалася [11, с. 105].

Інша група методів розвитку швидкісних якостей борців пов'язана з формуванням у спортсмена уміння своєчасно реагувати на появу сприятливих для нього ситуацій в ході поєдинку, активні атакуючі або ж контратакуючі дії суперника.

О. Медвідь та Є. Кочурко виділяють три основні види реакцій, що зустрічаються в спортивній боротьбі: проста, вибору і стеження [49, с.68].

Проста реакція виявляється тоді, коли спортсмен у ході сутички реагує на спроби суперника провести прийом чи на початок його захисних або контратакуючих дій. При цьому борець ще не визначає конкретної спрямованості дій противника. У спортсменів середньої кваліфікації час простої реакції складає 220-260 мс. Для вдосконалення простої реакції доцільно виконувати (за певним сигналом, наприклад - по свистку) завчасно заготовлені дії: прийняти певну позицію, змінити її, почати рух, зупинитися, змінити напрям руху і т.д. Умовою тренування є те, що спортсмен не повинен передбачати момент подачі команди.

Реакція вибору виявляється тоді, коли борець з двох заготовлених дій повинен застосувати лише одне відповідно до певного сигналу, або ж коли борець з декількох варіантів сигналу визначає відповідний заготовленій дії. У спортсменів середньої кваліфікації час реакції вибору складає 280-320 мс. Розвиток реакції вибору краще всього здійснювати в ході навчально-тренувальних сутичок. Наприклад, партнеру дається завдання загрожувати двома різними прийомами, або ж проведенням одного прийому, але в різні сторони. Борець повинен вірно зреагувати на дію суперника.

Реакція стеження виявляється тоді, коли борець починає свою дію лише після зайняття суперником певного положення. Якщо спортсмен виконує прийом до настання потрібного моменту, час його реакції стеження - позитивна величина, якщо із запізненням - негативна величина. Оптимальним вважається коли час реакції стеження дорівнює нулю. У цьому випадку борець починає свою дію точно в необхідний момент. Краще всього борцю удосконалювати реакцію стеження у парі з партнером під час тренувальних поєдинків [11, с. 109].

Оскільки важливим фундаментом для розвитку швидкості борця є його різнобічна фізична підготовка, то ефективними засобами вдосконалення швидкісних якостей спортсменів служать біг на короткі дистанції, стрибки, різні спортивні ігри.

Серед спринтерських вправ найбільш розповсюдженим є біг на 100 м, в якому треновані борці, за даними Є.Чумакова, показують результати в діапазоні 12-14 с (залежно від вагових категорій). «Човниковий» біг 3 по 10 м (результати тренованих борців - 7-8,1 с). Серед стрибкових вправ - стрибок у довжину з місця (результати тренованих борців - 240-260 см), стрибок у довжину з розгону (результати тренованих борців - 5,1-5,4 м) [90, с. 78].

Для розвитку швидкості також рекомендуються такі вправи, як: 10 підтягувань на перекладині на швидкість (тренованим борцям це вдається зробити за 11,1 - 15 с, залежно від вагових категорій); 10 віджимань від підлоги в упорі лежачи на швидкість (треновані борці витрачають на це 6,5-8 с, залежно від вагових категорій); 10 підйомів штанги (маса якої складає 80% маси тіла спортсмена) на швидкість (треновані борці виконують цю вправу за 10,5-15 с, залежно від вагових категорій); 10 кидків партнера зі стійки на швидкість (треновані борці роблять це за 16-32 с, залежно від вагових категорій); 10 разів сісти з положення лежачи на швидкість (тренованим борцям це вдається зробити за 9,4-15 с, залежно від вагових категорій). Згадані вправи можуть використовуватися як контрольні нормативи фізичної підготовки борців стосовно розвитку їх швидкості [11, с. 111].

Спеціальна сила в спорті (у тому числі і в різних видах боротьби) - це здатність спортсмена одержувати позитивний для себе результат діяльності з якнайменшою напругою м'язів або з якнайменшою сумарною витратою енергії. Як відзначає Є. Чумаков результат досягається спортсменом, не тільки і не стільки за рахунок своєї м'язової сили, скільки за рахунок використовування інших сил. Наприклад, якщо при виконанні кидка борець, крім сили скорочення власних м'язів, використовує і силу тяжіння свого тіла, прикладену у напрямі здійснюваного кидка, то сила його дії на тіло суперника значно збільшується.

Окрім сили тяжіння, спортсмен для підвищення ефективності кидка може використовувати також сили інерції, скорочення м'язів суперника і вагу його тіла [90, с. 8].

Серед методів силової підготовки спортсменів розрізняють ізометричний, концентричний, ексцентричний, ізокінетичний, пліометричний та змінних протидій [70].

Ізометричний метод заснований на напрузі м'язів без зміни їх довжини, при нерухомому положенні суглоба. Необхідно врахувати, що тренування, здійснюване в ізометричному режимі, призводить до того, що розвиток силових якостей борців супроводжується зниженням їх швидкісних можливостей. Тому використовування ізометричного методу необхідно оптимально поєднувати з роботою, яка носить швидкісний характер.

Один з варіантів застосування ізометричного методу в силовій підготовці борців виглядає так: спортсмен займає якусь позицію (наприклад, кут у висі на перекладині, упор, стійка) і прагне утримувати її максимально довго (Чумаков, 1996). Як відзначає Є. Чумаков, при застосуванні ізометричного методу потрібно підбирати вправи, що вимагають значних зусиль, аби борець міг утримувати позицію не більш 2-8 с. Чим більше зусилля має прикладати спортсмен і чим менше часу він може утримувати позицію, тим ефективнішою є дія такого навантаження [90, с. 24].

Концентричний метод полягає у виконанні спортсменом рухових дій з одночасною напругою м'язів і їх скороченням; іншими словами, акцент робиться на переборюючому характері роботи. Це, зокрема, вправи з штангою, гантелями, іншими обтяженнями, що виконуються з постійною невисокою швидкістю (завдяки чому забезпечується навантаження на м'язи по всій амплітуді виконуваного руху). При цьому необхідно враховувати, що рухи зі штангою або іншими обтяженнями, що виконуються з високою швидкістю, є малоефективними.

Цей метод порівняно простий, доступний і достатньо ефективний. Як відзначають фахівці, він дозволяє забезпечити вирішення завдань загальної фізичної підготовки, які пов'язані із створенням силового фундаменту і, в першу чергу, з розвитком максимальної сили [66, с. 99].

Ексцентричний метод передбачає виконання спортсменом рухових дій пов'язаних із поступанням навантаженню, гальмуванням і розтягуванням м'яза. При цьому рухи такого характеру виконуються з великими обтяженнями, які на 10-30 % більші за доступні спортсмену при переборюючій роботі.

Не дивлячись на деякі складнощі, пов'язані із застосуванням ексцентричного методу (зокрема, високі навантаження на зв'язки і суглоби, що породжують небезпеку виникнення травм), до переваг цього методу фахівці відносять ефективність розтягування працюючих м'язів, що дає змогу поєднати розвиток сили із вдосконаленням гнучкості.

Ізокінетичний метод заснований на такому режимі рухових дій, при якому зберігається їх постійна швидкість, а м'язи долають опір, близький до максимального навантаження [70, с. 112].

При тренуванні, в якому застосовується ізокінетичний метод, використовуються різні тренажерні пристрої, що дозволяють спортсмену виконувати рухи в широкому діапазоні швидкостей і проявляти максимальні (або близькі до них) зусилля в будь-якій фазі руху, внаслідок чого м'язи можуть працювати з оптимальними навантаженнями у всьому діапазоні.

Пліометричний метод заснований на стимуляції скорочень м'язів за допомогою кінетичної енергії падаючого з певної висоти тіла. Як підкреслює В. Платонов, при цьому використовується не маса тіла, а його кінетична енергія, одержана, наприклад, при вільному падінні спортсмена з певної висоти з подальшим виплигуванням вгору. При виконанні таких рухових дій переключення з поступаючого режиму до переборюючого відбувається в умовах максимального динамічного зусилля [66, с.106].

У той же час фахівці застерігають, що пліометричний метод, порівняно з іншими методами силової підготовки спортсменів, є більш травмонебезпечним, а тому застосовувати його можуть тільки добре підготовлені спортсмени, що мають високий рівень максимальної і швидкісної сили, хорошу рухливість у суглобах і високі координаційні можливості.

Метод змінних протидій, що використовується в силовій підготовці борців, вимагає застосування досить складних (і до того ж достатньо дорогих) тренажерів. Конструктивні особливості таких тренажерів дозволяють змінювати протидію по всій амплітуді руху і пристосовувати її до реальних силових можливостей м'язів, залучених у роботу.

В. Бойко та Г. Данько пропонують таке співвідношення методів силової підготовки за тижнями тренування:

Таблиця 1.3 Орієнтовне співвідношення різних методів силової підготовки на етапі підготовки борців (% загального об'єму силової підготовки) [11, с. 73].

Метод силової підготовки	Тижні подготовки
	1-й	2-й	3-й	4-й	5-й	6-й	7-й	8-й	9-й	10-й	11-й	12-й
Ізометричний	20	20	20	20	15	10	10	10	5	--	--	--
Концентричний	70	70	50	45	40	35	30	30	30	30	30	35
Эксцентричний	5	5	10	10	15	15	15	15	15	20	20	20
Змінних опорів

Подобные документы

• Розвиток творчих здібностей майбутнього вчителя музики в процесі вокальної підготовки

  Розвиток творчих здібностей крізь призму вокальної підготовки. Компонентна структура творчих здібностей майбутніх фахівців. Методи розвитку студентів-вокалістів музично-педагогічних груп Лебединського педучилища. Вербалізація змісту вокальних творів.
  
  дипломная работа [827,5 K], добавлен 16.09.2013
  

• Розвиток творчих здібностей з мови молодших школярів

  Розвиток творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку. Основні педагогічні напрями, завдання та методи з розвитку творчої активності дітей на уроках української мови. Напрямки та зміст роботи вчителя. Навчально-пізнавальна діяльність школярів.
  
  дипломная работа [68,6 K], добавлен 05.05.2014
  

• Розвиток творчих здібностей молодших школярів у роботі над текстом на уроках української мови в початкових класах

  Лінгвістичні особливості тексту, структура й зміст творчих здібностей учнів, процес їх розвитку як психолого-педагогічна проблема. Методика роботи з текстом та розвиток творчих здібностей молодших школярів. Види та приклади вправ для роботи над текстом.
  
  магистерская работа [260,1 K], добавлен 23.11.2009
  

• Педагогічні умови ефективного розвитку сили в молодших класах засобами рухливих ігор

  Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Основи методики розвитку силових здібностей школярів молодших класів. Вправи для полегшення підбору засобів, які сприяють розвитку силових здібностей. Характеристика рухливих ігор для дітей.
  
  курсовая работа [70,9 K], добавлен 23.02.2014
  

• Особливості розвитку музичних здібностей та їх вплив на загальний розвиток особистості

  Проблема створення можливостей структурування музичних здібностей. Підходи до розвитку музичних здібностей, які забезпечують ефективне формування важливих якостей учнів на уроках музичного мистецтва. Рекомендації при проведенні уроків музичного мистецтва.
  
  статья [20,2 K], добавлен 13.11.2017
  

• Формування та розвиток математичних здібностей

  Поняття про здібності, їх розвиток та характеристика. Задатки як природні передумови здібностей і таланту та їх відмінність. Основні поняття та загальна схема структури математичних здібностей, вікові та статеві особливості їх формування та розвитку.
  
  курсовая работа [63,3 K], добавлен 20.01.2011
  

• Методи діагностичного дослідження розвитку творчих здібностей старших дошкільників

  Аналіз останніх здобутків щодо ефективних методів та методик, направлених на виявлення рівня розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку. Критерії творчих здібностей та їх характеристики. Рівні творчих здібностей та їх особливості.
  
  статья [28,3 K], добавлен 31.08.2017
  

• Сила та її розвиток. Рекомендації щодо самостійних занять студентів

  Чотири різновиди роботи: утримуюча, долаюча, поступлива і комбінована. Види силових здібностей. Гетерохронність прогресивного розвитку силових якостей людини. Методика самостійних занять з розвитку сили м'язових груп. Вказівки щодо запобігання травм.
  
  курсовая работа [18,3 K], добавлен 04.05.2015
  

• Розвиток творчих здібностей дошкільників засобом художньої літератури

  Розгляд специфіки навчально-виховної діяльності в галузі формування творчих здібностей особистості. Основні форми і методи роботи педагога сучасного дошкільного навчального закладу щодо розвитку творчого потенціалу дитини засобом художньої літератури.
  
  дипломная работа [121,5 K], добавлен 03.05.2015
  

• Розвиток творчих здібностей школяра на уроці читання

  Основні педагогічні напрями, форми і методи розвитку творчих здібностей молодших школярів. Формування і розвиток мотивації на уроках читання. Методика стимулювання словесної творчості та навчання дітей творчої розповіді. Підвищення емоційного тонусу учня.
  
  курсовая работа [591,6 K], добавлен 06.05.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам