Трудова підготовка учнів сільської школи у центральному регіоні України (друга половина ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Трудова підготовка учнів сільської школи у центральному регіоні України (друга половина ХХ століття)

Калініченко Надія Андріївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий консультант

доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Мадзігон Василь Миколайович,

Академія педагогічних наук України,

Перший віце-президент,

Інститут педагогіки АПН, директор

Офіційні опоненти

доктор психологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Бех Іван Дмитрович,

Інститут проблем виховання

АПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович,

Тернопільський національний

економічний університет, професор кафедри психологічних і педагогічних дисциплін;

доктор педагогічних наук, професор

Мельничук Сергій Гаврилович,

Кіровоградський державний

педагогічний університет імені

Володимира Винниченка,

завідувач кафедри педагогіки

початкової освіти та соціальної педагогіки

Захист відбудеться “11” грудня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

Автореферат розісланий 10 листопада 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У період розбудови Української держави помітно зросла значимість історико-педагогічних досліджень національної школи. Все гостріше постає потреба об'єктивної оцінки історичного вітчизняного досвіду на основі фактів, зафіксованих у різних документах, порівняльного аналізу, неупередженого ставлення дослідників до ідеологій чи персоналій на різних етапах розвитку держави і нації на тлі світової культури, з урахуванням ментальності й традицій народу. Розвиток шкільництва в Україні протягом століть був зумовлений політичним устроєм, економічним розвитком, культурологічними тенденціями в державі.

Трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах України на тій частині, яка входила до складу Російської імперії, почалася у 70-х роках XIX століття. У цей час відбувався процес становлення системи трудової підготовки в сільських школах: визначалися підходи щодо змісту, форм, методів трудового навчання та оптимального поєднання загальноосвітньої й трудової підготовки, розроблялися теоретичні основи, активізувалися процеси науково-методичного забезпечення.

В період політичних та соціально-економічних трансформацій за радянських часів простежується спрямованість освітньої політики в державі на трудову підготовку учнів сільської школи. Період другої половини XX століття вніс у вітчизняне наукознавство нові ідеї і методології, зокрема позитивні тенденції трудової підготовки учнів у авторських сільських школах, які, не набувши масовості, мали значний вплив на процеси як у шкільництві, так і в науковій діяльності.

У 90-х роках XX століття політичні зміни викликали глобальні суспільно-економічні перетворення, які обумовлюють освітні процеси, а вітчизняна педагогічна наука, інтегруючи світовий досвід навчання і виховання дітей та молоді, все активніше є рушієм інновацій у різнобічних дослідженнях з формування особистості.

Історико-педагогічна наука України має обмаль досліджень з трудової підготовки учнів у сільській загальноосвітній школі. Це стосується як періоду царської Росії, так і досвіду трудової підготовки учнів у період радянської влади, особливо другої половини ХХ століття. Спостерігаються тенденції до дослідження локальних, персоніфікованих проблем, які репрезентують через мікроісторію загальнозначущі проблеми і закономірності. Долучення українських дослідників до генези трудової підготовки учнів сільської школи в регіональному вимірі в другій половині ХХ століття сприятиме критичному осмисленню наукової теорії та педагогічної практики насамперед доби радянської влади, актуалізації перевірених часом гуманістичних ідей непроминальної цінності з урахуванням синергетичних особливостей історико-педагогічного процесу.

Розвиток вітчизняної системи освіти в Україні та євроінтеграційні перспективи зумовлюють потребу прискорення інноваційного розвитку освіти при одночасному збереженні й примноженні національних традицій трудової підготовки учнів сільської школи з врахуванням регіональної проблематики. Процеси, що відбуваються в освіті, актуалізують ретроспективний аналіз становлення і генези системи трудової підготовки учнів сільської школи в Україні, визначення її місця і ролі у розвитку особистості, впливу на соціалізацію учнівської молоді з метою врахування історичного досвіду в процесі розв'язування стратегічних і методологічних завдань освітньої політики України.

Наукознавчим проблемам трудової підготовки, формуванню практичних умінь і навичок підростаючого покоління в сільській місцевості надавали значення учені ХІХ - першої половини ХХ століття, зокрема К. Д. Ушинський, П. П. Блонський, С. Т. Шацький, С. Ф. Русова, А. С. Макаренко.

Трудовій підготовці учнівської молоді сільської школи засобами продуктивної праці у другій половині XX століття присвячені наукові розробки К. Ш. Ахіярова, А. Ф. Ахматова, С. Я. Батишева, А. І. Вороніна, Л. П. Дроздова, С. В. Журавля, К. А. Івановича, Ф. Л. Лесика, В. М. Мадзігона, М. П. Матюші, В. З. Моцак, М. П. Семикіна, Д. Л. Сергієнка, М. М. Скаткіна, Д. О. Сметаніна, Д. М. Тарнопольського, М. П. Тименка, І. К. Шульги, М. П. Шульги.

Психолого-педагогічні особливості трудової підготовки школярів досліджували І. Д. Бех, А. І. Божович, В. І. Бондар, Є. П. Верещак, Ю. З. Гільбух, О. М. Киричук, С. Д. Максименко, В. О. Моляко, Є. О. Мілерян, П. Р. Чамата, В. В. Чебишева.

Проблеми профорієнтаційної роботи в сільській школі в процесі трудового та виробничого навчання вивчали А. Г. Бас, Н. В. Даниленко, А. С. Нісимчук, Є. М. Павлютенков.

Аспекти дидактики трудового навчання розкрито в працях Л. І. Денисенко, А. І. Дьоміна, О. М. Коберника, Г. А. Кондратюка, Ф. Л. Лесика, Г. Є. Левченка, В. М. Мадзігона, В. З. Моцак, В. К. Сидоренка, Д. О. Тхоржевського.

Шляхи оптимізації навчально-виховного процесу, що визначають удосконалення трудової підготовки учнів сільської школи, висвітлено у дослідженнях А. М. Алексюка, Ю. К. Бабанського В. І. Бондаря, Н. М. Бібік, С. У. Гончаренка, М. Б. Євтуха, І. А. Зязюна, В. О. Онищука, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, С. Х. Чавдарова.

Важливі проблеми трудового виховання сільських дітей на традиціях і звичаях українського народу розкриті в наукових доробках О. І. Воропая, С. І. Килимника, О. В. Ковальчука, Ю. В. Коломійця, П. П. Кононенка, М. В. Левківського, С. П. Павлюка, М. Г. Стельмаховича, Д. І. Яворницького.

Історичний розвиток трудової підготовки учнівської молоді досліджували А. В. Вихрущ, С. П. Дем'янчук, С. Г. Мазуренко, О. В. Максимчук, Н. В. Слюсаренко.

Відомі дослідники історії національної культури та освіти у своїх працях торкаються окремих підходів до трудової підготовки підростаючого покоління. Це роботи В. Й. Борисенка, А. Г. Бондаря, М. С. Гриценка, О. О. Любара, Л. А. Медвідь, С. О. Сірополко, С. Т. Скуратівського, В. А. Смолія, М. Г. Стельмаховича, Б. М. Ступарика, М. Д. Ярмаченка.

На сучасному етапі історико-педагогічних досліджень окреслено тенденцію до виділення у предметному і дослідному полі регіональної проблематики, екстраполяції одержаних результатів на прогностичні моделі сучасної сільської школи (О. В. Гур'янова, А. Б. Іванко, О. В. Максимчук).

Регіональні дослідження становлять специфічний напрям наукового пошуку і узагальнення емпіричного матеріалу, який існує безвідносно до того, де саме створюються відповідні праці. Виділення регіонально-історичних праць із загального масиву історичної літератури продиктоване насамперед потребою деталізації педагогічного процесу, виявлення його локальної специфіки і чинників, що її зумовлюють, оптимізації співвідношення загального та часткового в історії. Специфіка центрального регіону зумовлена природничо-кліматичними умовами, історичним досвідом, етнічним складом населення, культурою, які в сукупності й взаємодії набувають інтегративності й системності. Саме на дослідженні “малої батьківщини” формуються патріотичні почуття. Про це яскраво свідчить аналіз діяльності авторських сільських шкіл у центральному регіоні України педагогів-гуманістів В. О. Сухомлинського, І. Г. Ткаченка, О. А. Захаренка, організації та впливу трудової підготовки на забезпечення формування високоморальної творчої особистості.

На початку третього тисячоліття освіта України на ґрунті суспільних потреб та євроінтеграційних процесів тяжіє до західних моделей і технологій, не надаючи належної уваги аналізові власного історичного педагогічного досвіду, розвиткові перспективних ідей як у теорії, так і в шкільній практиці з врахуванням національної самобутності українського народу з проблеми трудової підготовки підростаючої нової генерації. Адже багато ідей, народжених талановитими вітчизняними вченими і педагогами, актуалізовані в умовах сьогодення, можуть ефективно сприяти розбудові освіти України. Проте аналіз науково-педагогічної літератури і дисертаційних праць свідчить, що цілісного дослідження закономірностей розвитку та особливостей організації трудової підготовки учнів сільської школи в Україні (друга половина XX століття) здійснено не було, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану наукових досліджень лабораторії трудової підготовки і політехнічної творчості Інституту педагогіки АПН України на тему “Зміст і методика технологічної освіти у 12-річній середній загальноосвітній школі” (протокол № 6 від 4 квітня 2002 року). Номер державної реєстрації 0102U000210. Тему затверджено і рекомендовано вченою радою Інституту (протокол № 6 від 27.06.2002 року) зі змінами і доповненнями (протокол № 10 від 06.11. 2003 року).

Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту педагогіки АПН України 26 березня 2007 року, протокол № 3, та узгоджено в Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні 25 вересня 2007 року, протокол № 7.

Мета дослідження - теоретичне узагальнення генези трудової підготовки учнів у сільських школах України протягом досліджуваного періоду як перспективної структурної складової розвитку регіональних систем освіти.

Вивчення і аналіз наукової літератури, значного обсягу архівних і нормативних документів, досвіду діяльності сільських шкіл та проведення попередніх тривалих експериментальних досліджень зумовили такі завдання:

1. Узагальнити стан дослідження проблеми трудової підготовки учнів сільської школи у філософській, психолого-педагогічній, соціологічній літературі й практиці загальноосвітньої сільської школи.

2. Виокремити етапи і схарактеризувати передумови та особливості трудової підготовки дітей сільської школи в центральному регіоні України.

3. Розкрити зміст і організаційні форми трудової підготовки учнів загальноосвітньої сільської школи у другій половині XX століття.

4. Проаналізувати теоретичні й практичні аспекти авторських систем трудової підготовки сільських школярів, створені педагогами-гуманістами В. О. Сухомлинським, І. Г. Ткаченком, О. А. Захаренком у контексті ціннісних вимірів формування особистості.

5. Схарактеризувати результати дослідно-експериментальної роботи з трудової підготовки учнів сільської школи, проведеної у 70-90-і роки XX століття. трудова підготовка учень сільський

6. Проаналізувати динаміку впливу суспільних потреб щодо спрямованості професійної підготовки вчителів трудового навчання для сільської школи.

7. Обґрунтувати перспективні теоретичні аспекти розвитку трудової підготовки учнів сільської школи.

Об'єкт дослідження - трудова підготовка учнів сільської школи в Україні.

Предмет дослідження - розвиток теорії і практики трудової підготовки учнів сільської школи у центральному регіоні України у другій половині ХХ століття.

Концепція дослідження. Розвиток системи освіти взаємообумовлений поступом суспільства, станом економіки, духовності, культури, ідеологічним дискурсом, що в сукупності впливає на зміст педагогічної теорії, структурні компоненти освіти, їхній взаємозв'язок, тенденції педагогічного процесу. До системи освіти в різні історичні періоди входять різні складові, які окреслюють її спрямованість. Особливо це стосується трудової підготовки учнів. Трудова підготовка учнів як освітня галузь розглядається як цілісна педагогічна система, яка включає трудове навчання, предмети з основ наук, суспільно корисну продуктивну працю, позакласну та позашкільну роботу і спрямована на формування активної, творчої особистості, здатної примножувати матеріальні й духовні цінності.

Теорія і методика трудової підготовки формувалися поступово, у взаємозв'язках і взаємовпливах її елементів як послідовні етапи, що змінювалися під впливом соціокультурних умов. Це викликало зміни наукової парадигми та педагогічного дискурсу, які відрізнялися провідними напрямами, змістом, методами, формами і засобами. Критично-конструктивний аналіз тенденцій та суперечностей системи трудової підготовки учнів сільської школи уможливлює визначення її ролі у формуванні особистості, окреслення шляхів підвищення якості навчально-виховного процесу, дає підстави спрогнозувати розвиток трудової підготовки на перспективу.

Методологічну основу дослідження становлять:

теорія наукового пізнання; принципи історизму, науковості й системності, єдності теорії і практики, гуманізації та демократизації освіти, де особистість постає суб'єктом виховного процесу;

просторово-часовий (хронологічний) підхід з метою усвідомлення різноманітності умов, детермінант, що визначали розвиток трудової підготовки учнів сільської школи відповідно до економічного, соціального, політичного, ідеологічного і державно-правового дискурсу;

синергетичний підхід до характеристики процесу трудової підготовки учнів сільської школи як складно організованої системи соціосфери з властивою їй нелінійністю, відкритістю, багатовимірністю, нестабільністю, взаємопроникністю і взаємодоповнюваністю, спрямованої на внутрішні зміни і на довколишнє середовище;

принцип об'єктивності в аналізі й тлумаченні фактів і процесів, що сприяє розгляду трудової підготовки учнів сільської школи у різних суспільно-економічних формаціях у сукупності суперечностей.

Методи дослідження. У дослідженні використано взаємодоповнюючі методи:

історико-логічний аналіз і систематизація наукової літератури, архівних джерел з метою вивчення і узагальнення історичного вітчизняного досвіду трудової підготовки учнів сільської школи;

хронологічно-системний і проблемно-пошуковий методи для наукового обґрунтування еволюції вітчизняної системи трудової підготовки учнів сільської школи, її спрямування у різні соціально-економічні формації суспільного розвитку;

структурно-порівняльний аналіз документальних і наукових джерел з досліджуваної проблематики;

ретроспективний логіко-системний аналіз з метою виокремлення провідних ідей, спрямованості й основних соціально-педагогічних функцій трудової підготовки учнів сільської школи;

проблемно-генетичний аналіз для обґрунтування генези історичного досвіду в сучасних умовах реформування освіти і сільської школи України, зокрема визначення подальших напрямів дослідження проблеми.

Використано і багаторічний досвід автора як учителя виробничого навчання, керівника учнівської виробничої бригади, директора середньої сільської школи та керівника обласної школи творчо працюючих директорів сільських шкіл (1964-1996 рр.); у подальші роки (1996 - 2007 рр.) - як наукового керівника підвищення професійної підготовки вчителів трудового навчання, директорів міжшкільних навчально-виробничих комбінатів, директорів загальноосвітніх сільських шкіл у системі післядипломної освіти Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти та наукового кореспондента лабораторії трудового навчання і політехнічної творчості Інституту педагогіки АПН України.

Теоретичною основою дослідження є положення про методологію та методи сучасних історико-педагогічних досліджень (А. В. Вихрущ, Л. П. Величко, С. У. Гончаренко, Н. П. Дічек, М. Б. Євтух, Н. М. Лавриченко, О. І. Пометун, О. В. Сухомлинська, М. Д. Ярмаченко), про розвиток педагогічної науки та вітчизняної школи (Л. Д. Березівська, Вол. І. Бондар, В. Г. Кузь, М. Г. Стельмахович, Б. М. Ступарик, Г. Г. Філіпчук), про гуманізацію та гуманітаризацію освіти (І. Д. Бех, Н. М. Бібік, І. А. Зязюн, Н. Г. Ничкало, О. Я. Савченко, О. М. Топузов); положення філософії освіти щодо концептуальних основ розвитку особистості (В. Г. Кремень, І. Д. Бех, М. І. Бурда, І. А. Зязюн); теорія формування змісту освіти, її організаційних форм, дидактичних підходів з трудової підготовки учнів сільської школи (А. В. Вихрущ, О. М. Коберник, О. І. Ляшенко, В. М. Мадзігон, Д. О. Тхоржевський ); психологічна теорія про роль праці у формуванні самодостатньої особистості (І. Д. Бех, Віт. І. Бондар, В. З. Гільбух, О. М. Киричук, С. Д. Максименко, В. О. Моляко).

Нормативною базою дослідження були визначальні документи з проблем освіти в Україні: Закон України “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепція профільного навчання у старшій школі, Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти.

Джерельною базою дослідження були праці провідних вітчизняних учених ХХ століття з проблеми трудової підготовки учнів сільської школи: С. А. Ананьїна, А. Г. Бас, А. В. Вихруща, С. П. Дем'янчук , А. І. Дьоміна, С. В. Журавля, Ф. Л. Лесика, О. О. Любара, В. М. Мадзігона, Д. Л. Сергієнка, Д. О. Сметаніна, Д. О. Тхоржевського; педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського, І. Г. Ткаченка, О. А. Захаренка, програми, підручники, методичні посібники, монографії, рукописи докторських і кандидатських дисертацій.

Фактологічний матеріал дисертації базується на документах і матеріалах фондів державних і відомчих архівів м. Києва і центрального регіону України: Центрального державного архіву вищих органів влади та державного управління України, ф. № 166 - навчальні плани, доповіді, звіти, протоколи, резолюції, стенограми; Державного архіву Кіровоградської області (ф. 810, 816, 3175, 4789, 7138); Державного архіву Миколаївської області (ф. 3, 7, 9); Державного архіву Черкаської області (ф. 71, 567, 1076, 1345, 2297, 2420, 3070); Державного архіву Херсонської області (ф. 2149, 2232, 2239, 2419, 2938, 3260); архівних фондах педагогічно-меморіального музею В. О. Сухомлинського у смт. Павлиш (звіти, інформації, протоколи, доповіді про трудову підготовку учнів та виробниче навчання), архівних фондах Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського (довідки, накази, матеріали регіональних експериментів з трудової підготовки учнів сільської школи).

Важливим підґрунтям для формулювання положень і висновків дисертації були законодавчі акти і нормативні документи вищих органів влади, матеріали педагогічних з'їздів, психолого-педагогічна та історико-педагогічна література.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХX століття (1950-2000 рр.). Для 50-х років характерна централізація освітньої системи України з авторитарно-дисциплінарним стилем управління. В УРСР використовували такі ж навчальні плани, програми, підручники, як і на всій території Радянського Союзу. Величезна потреба у кадрах тогочасного соціально-економічного розвитку сільського виробництва окреслила тенденцію оптимізації трудової підготовки учнів сільської школи, підсилену після прийняття Закону “Про зміцнення зв'язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (1958 р.).

Кінець ХХ століття відзначається докорінними змінами у суспільно-політичному житті держави, початком розбудови національної системи освіти і розглядається нами як певний рубіж у дослідженні проблеми. Визначений діапазон хронологічних рамок дослідження (друга половина ХX століття) уможливлює на основі системного, критично-рефлексивного підходу максимальне вивчення і розкриття явищ і феноменів, які виходять за межі усталеної парадигми на мікро- і макрорівнях.

Територіальні межі дослідження: центральний регіон України (нинішні Полтавська, Кіровоградська, Київська, Миколаївська, Черкаська, Херсонська області) має специфічні для степової зони України географічні, економічні, соціокультурні й ментальні виміри. Це регіон прадавньої хліборобської культури, етнопедагогічних традицій передавання цієї культури підростаючим поколінням. У другій половині ХX століття у сільських школах центрального регіону України трудова підготовка учнів набула інтенсивного розвитку, який визначався вдосконаленням змісту, методів і форм її організації, спрямованістю на сільськогосподарське виробництво.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягає в тому, що в дисертаційній роботі вперше:

- осмислено і теоретично узагальнено на основі цілісного аналізу в історичній ретроспективі вітчизняний досвід трудової підготовки учнів сільської школи в центральному регіоні України;

- визначено соціально-економічні (гостра потреба в кадрах, поступове покращення матеріального стану селян), ідеологічні (виховання учнівської молоді в дусі патріотизму, відповідальності за долю рідного села) та соціокультурні (розвиток сфери культури і побуту) чинники, що зумовили оптимізацію трудової підготовки учнів сільської школи в центральному регіоні з орієнтацією на спеціалізацію сільськогосподарського виробництва;

- узагальнено значний обсяг джерел, які розкривають державну політику щодо трудової підготовки учнів сільської школи;

- виокремлено провідні компоненти (принципи, педагогічні умови, виховання потреби в праці, дослідницька робота, формування моральних якостей, соціалізація школярів) системи трудової підготовки учнів у авторських сільських школах України;

- схарактеризовано особливості (виробниче навчання, учнівські виробничі бригади, трудові загони старшокласників, ланки по вирощуванню високих врожаїв, загони юних тваринників, табори праці й відпочинку, МНВК) та специфіку (масовість, зв'язки з базовими господарствами, наставницький рух) організації трудової підготовки учнів сільської школи в регіональному вимірі;

- виявлено позитивні (підготовка учнів до праці та поповнення молодими кадрами сільськогосподарського виробництва, патріотичні ініціативи і рухи), та негативні (невиправдана масовість, тотальна ідеологізація, приписки, слабка матеріальна база, недостатній рівень професійної підготовки вчителів і майстрів) чинники і тенденції (залежність розвитку освіти від ідеологічного дискурсу, від практичних потреб у кадрах сільськогосподарського виробництва) трудової підготовки учнів сільської школи.

Подальшого розвитку набули:

- характеристика закономірностей і взаємовпливів досліджуваних процесів як об'єктивних, істотних, стійких і повторюваних зв'язків між компонентами трудової підготовки учнів сільської школи, з яких найсуттєвіші: суспільні потреби, соціокультурні умови конкретного регіону, взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм трудової підготовки школярів, їхній виховний і розвивальний характер, рівень професійної підготовки вчителів трудового і виробничого навчання, реальні можливості учнів, їхня активність у виконанні задекларованих суспільних програм;

- обґрунтування впливу трудової підготовки на формування ціннісних вимірів особистості: усвідомлення ролі праці у житті людини і суспільства, працьовитості, відповідальності, творчої активності, ініціативи, самостійності, поваги до людей праці;

- характеристика регіональних процесів трудової підготовки учнів сільської школи.

У процесі дослідження уточнено:

- внесок двічі Героїв Соціалістичної Праці О. В. Гіталова, М. О. Браги, М. Х. Савченко як зачинателів наставницького руху у центральному регіоні України у розвиток системи трудової підготовки учнів сільської школи;

- виховний потенціал трудової підготовки, зокрема таких його аспектів, як патріотичне, моральне, фізичне, економічне і естетичне виховання;

- спрямування професійної підготовки вчителів трудового навчання сільськогосподарського профілю;

- особливості педагогічного управління трудовою підготовкою, продуктивною працею учнів.

Окреслено перспективи розвитку системи трудової підготовки учнів сільської школи в нових соціально-економічних умовах.

До наукового обігу введено невідомі й маловідомі документи і матеріали, що розкривають взаємозалежність та історичні процеси трудової підготовки учнів сільської школи, обґрунтовують приріст нових знань через виокремлення позитивних тенденцій трудової підготовки учнів сільської школи протягом другої половини ХХ століття, використання фактів і експериментальних даних, які мали суттєвий вплив у сфері наукознавства і в практичній діяльності сільської школи, що сприятиме збагаченню вітчизняної педагогічної науки.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що обґрунтовані в ньому теоретичні положення і висновки є базисом організаційно-педагогічного і методичного розвитку соціально зорієнтованої системи трудової підготовки, профільного та професійного навчання учнів сільської школи.

У практичній діяльності сільської школи можуть бути використані: форми і методи трудової підготовки учнів, організація діяльності педагогічно доцільного та економічно обґрунтованого шкільного виробництва; педагогічне забезпечення організації та управління продуктивною працею сільських школярів; шляхи і умови ефективного поєднання навчання з продуктивною працею на політехнічній основі.

Науково-теоретичні результати і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для спецкурсів і спецсемінарів у педагогічних вищих навчальних закладах, у системі підвищення кваліфікації післядипломної педагогічної освіти. Використання матеріалів дослідження сприятиме доповненню змісту відповідних розділів підручників і посібників для педагогічних навчальних закладів.

Запропоновані матеріали допоможуть в удосконаленні підготовки вчителів трудового навчання для роботи в сільських школах; підвищенні кваліфікації вчителів трудового навчання у системі післядипломної педагогічної освіти; також можуть бути використані під час підготовки хрестоматій і довідкових видань, розроблення державної програми модернізації та вдосконалення системи трудового, профільного і професійного навчання учнівської молоді в сільській школі.

Практичне застосування одержали посібники та монографія “Трудова підготовка учнів сільської школи в Україні. Друга половина ХІХ-ХХ століття”, які використовуються у навчальному процесі Кіровоградського інституту післядипломної педагогічної освіти імені В. О. Сухомлинського (акт про впровадження № 667 від 29 вересня 2008 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (акт про впровадження № 671 від 12 вересня 2008 р.), Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт про впровадження № 01-08/ 639 від 26 травня 2008 р.), Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (акт про впровадження № 01-07/ 291 від 9 червня 2008 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у працях, написаних у співавторстві з Г. Є. Левченком, Г. М. Перебийносом; у системному аналізі численних наукових, методичних, нормативних, архівних джерел, соціально-педагогічних аспектів трудової підготовки на виокремлених об'єктах - мікрорівнях; у виявленні позитивних тенденцій сільської школи, які не стали масовим явищем, але суттєво вплинули на процеси у сфері наукової діяльності; в актуалізації суспільної відповідальності як загальнолюдської цінності, що підтверджує універсальність етичних першооснов у діяльності вітчизняної сільської школи; у критично-рефлексивному сприйнятті явищ і феноменів, що виходили за рамки радянської ідеологічної парадигми, хоч і підпорядковувалися усталеному контексту; у визначенні основних тенденцій та напрямів подальшого розвитку трудової підготовки учнів на основі інтегративних підходів у сучасному соціумі.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на конференціях, педагогічних читаннях, семінарах. Зокрема, на міжнародних науково-практичних конференціях: “Педагогіка Василя Сухомлинського на зламі епох” (Кіровоград, 1998), “Історико-педагогічні дослідження: методологія, періодизація, методика” (Херсон, 2005), “Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи” (Херсон, 2006); на всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Соціально-педагогічні аспекти виховання учнівської та студентської молоді” (Ужгород, 1997), “Проблеми післядипломної педагогічної освіти” (Ужгород, 1997), “Сільська школа: досвід, проблеми, пошуки” (Черкаси, 2000), “Освіта для демократії в Україні” (Ніжин, 2001), “Інноваційне освітнє середовище як фактор розвитку цілісної особистості” (Дніпропетровськ, 2006), “Витоки життєтворчості педагогіки О. А. Захаренка” (Черкаси, 2007), “Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти в Україні” (Житомир, 2007); на всеукраїнських педагогічних читаннях: “Василь Сухомлинський і сучасність: особистість в оточуючому середовищі” (Миколаїв, 2003), “В.О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю: проблеми свободи і відповідальності у вихованні особистості” (Полтава, 2005), “Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: культурологічні виміри шкільної й педагогічної освіти” (Переяслав-Хмельницький, 2006); “Василь Сухомлинський і сучасність: виховання громадянина” (Слов'янськ, 2007). Крім того, апробацію здійснено в численних виступах на конференціях і семінарах вузівського та обласного рівнів.

Матеріали дослідження обговорювалися і одержали позитивну оцінку на засіданнях лабораторії трудової підготовки і політехнічної творчості Інституту педагогіки АПН України, кафедри педагогіки і психології КОІППО імені Василя Сухомлинського, під час читання лекцій на курсах і семінарах у системі післядипломної освіти.

Публікації. Основні теоретичні положення дослідження викладено у 41 науковій праці (з них 38 - одноосібних), серед яких: 1 монографія, 5 посібників, 23 статті в наукових фахових виданнях, 10 наукових статей, 2 тези у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Кандидатська дисертація на тему: “Формування у старшокласників готовності до сільськогосподарської праці (на прикладі діяльності трудових об'єднань сільських школярів)” була захищена у 1984 році, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел. Вона викладена на 526 сторінках, містить 17 таблиць, 6 рисунків, 19 додатків на 62 сторінках. Список використаних джерел становить 785 назв на 72 сторінках. Основний зміст дослідження подано на 397 сторінках тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вибір теми дослідження, аргументовано його хронологічні межі; визначено завдання, об'єкт і предмет наукової роботи; сформульовано концепцію, охарактеризовано методологію і методи дослідження; подано джерельну базу дослідження; розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Передумови трудової підготовки дітей у навчальних закладах Російської імперії” виокремлено тенденції трудової підготовки сільських дітей у початкових закладах освіти різного відомчого підпорядкування.

У другій половині ХІХ століття за сприяння інтелігенції, громад і земств розширилася мережа початкових освітніх закладів, які, відповідно до “Положення про початкові народні училища” (1864 р.), мали утверджувати в народі релігійні й моральні поняття, поширювати початкові корисні знання. У 70-80-х роках ХІХ століття у школах вводяться необов'язкові предмети - праця і співи.

Вивчення джерел показало, що, відповідно до інструкцій і циркулярів Міністерства народної освіти, працю вважали загальноосвітнім навчальним предметом, який розвивав в учнів під час виконання різноманітних завдань увагу, акуратність, інтерес до фізичної праці, а також майстерність і окомір.

Для викладання ручної праці, ремесел, рукоділля, сільського господарства, утримування шкільних садів і городів розроблялися програми, підручники, визначалися форми і технології організації занять, методичні рекомендації щодо оцінювання успіхів учнів.

При початкових народних училищах облаштовувалися сади, городи, розсадники-ягідники для поширення практичних знань серед місцевого населення і належної підготовки вихованців. Кошти на утримання училищ поступово збільшувалися, надавалася допомога у придбанні інструментів, садівних матеріалів, довідкової літератури, передплатних видань.

У процесі дослідження встановлено, що в Єлисаветградському училищі навчали різних ремесел, а його засновник і опікун (викладач кавалерійського училища М. Ф. Федоровський) навчав учнів садівництву і шовківництву, проводив практичні заняття з облаштування парників, закладання і вирощування фруктових садів.

В училищі було відкрито спеціальне чоловіче відділення і при ньому майстерні (1905 р.) з метою підготовки керівників для навчальних ремісничих відділень, які організовувалися у селах.

Училище за своїм типом, програмами, змістом морального виховання і практичного навчання дітей, майстерністю викладачів, демократичністю та прозорістю діяльності було єдиним таким ремісничо-грамотним училищем на півдні Росії.

У 70-х роках XІX століття початкові народні училища набувають утилітарних ознак, і в них повсюди вводили лекції й практичні заняття з хліборобства, садівництва, бджільництва, виноградарства та інших ремесел.

Учительські кадри готували в педагогічних класах при гімназіях, учительських семінаріях, а раціональному веденню шкільного господарства вчителі навчалися на літніх сільськогосподарських курсах при учительських семінаріях, народних училищах чи спеціальних сільськогосподарських училищах. Окремих учителів для оволодіння ремеслами відряджали до навчальних закладів Західної Європи.

Кількість початкових шкіл залежала від стану економічної інфраструктури регіону, конкретного населеного пункту. Певною мірою під час реалізації професійної спрямованості початкової освіти враховувалися нахили учнів, стан їхнього здоров'я, побажання сім'ї.

Державна політика в галузі освіти на селі, як свідчать архівні матеріали, у дорадянський період була спрямована на розвиток початкової освіти і певних видів ремесел: рукоділля, столярного, слюсарного, ковальського; занять з городництва і садівництва, виноградарства, шовківництва, бджолярства, інших видів роботи на землі. Кожне училище обирало один або кілька видів ремесел. У 180 училищах Єлисаветградського повіту в 1898 році діти опановували 14 видів ремесел.

Здійснений аналіз архівних джерел дає змогу стверджувати, що талановиті педагоги цього періоду, долаючи всілякі труднощі, створювали самобутні навчальні заклади, де діти і дорослі, здобуваючи освіту, навчалися різним ремеслам, вивчали історію і культуру краю, брали участь в аматорських колективах, мали від своїх наставників добрий приклад для наслідування. Такими були школи М. Ф. Федоровського, В. С. Лобачевського та інших подвижників.

У другому розділі “Особливості й суперечності трудової підготовки учнів сільської школи в центральному регіоні УРСР (1917-1940 рр.)” досліджено процеси трудової підготовки сільських школярів у радянський період.

Радянська система народної освіти будувалася на взаємозв'язку праці, природи і суспільства, а школа поєднувала в собі трудову і політехнічну функції.

В “Кодексі законів про народну освіту УСРР” (1922 р.) законодавчо закріплено поєднання загальної освіти зі спеціальною, а продуктивну працю учнів розглянуто як необхідну для суспільства, яка забезпечувала ознайомлення дітей з виробництвом. Теоретиком трудового виховання 20-х років в Україні був С. А. Ананьїн. Педагог у монографії “Трудове виховання. Його минуле і сучасне” (1925 р.) на основі узагальнення теоретичних і практичних надбань західної і радянської педагогіки визначає його дальший розвиток як основної форми соціального виховання дітей. Школи в Україні працювали за комплексними навчальними програмами Державної наукової ради, до яких дозволяли вносити зміни, що сприяло пошуковій роботі науковців, методистів, учителів щодо оновлення змісту і форм навчання. Комплексні програми не одержали належного науково-методичного обґрунтування, були перевантажені, не мали достатньої інформаційної та матеріальної основи, тому не забезпечували якісних знань і навичок учнів з основ наук і суспільного виробництва.

Програму навчання праці було розроблено і запропоновано у міських і сільських школах. Особливу увагу надавали сільськогосподарській праці учнів, створенню артілей, кооперативів, що мали певною мірою підтримати школи і економічно, оскільки повоєнна руйнація вплинула на утримування шкіл державою - коштів катастрофічно не вистачало. Більшість шкіл цього періоду функціонували на кошти чи натуральні внески профспілок, батьків і громад.

У 30-і роки помітне масове залучення учнів до робіт у сільськогосподарському виробництві, на шкільних дослідних ділянках як у період навчання дітей, так і під час перебування у літніх школах.

Школи певною мірою були центрами поширення політехнічних знань: влаштовували виставки наочних посібників та учнівських робіт; учителі займалися просвітницькою роботою серед селян. Проте матеріальне забезпечення шкіл з трудової підготовки вирішувалося неефективно.

Встановлено, що дальший розвиток шкільництва в Україні визначався рішеннями ІІ партійної наради (1930 р.) та постановою ЦК ВКП(б) “Про початкову і середню школу” (1931 р.). Посилено вплив на освітні процеси ЦК ВКП(б), що прискорило їхню уніфікацію як провідну складову державної політики.

Постанова 1931 року визначила головним завданням школи підготовку випускників до навчання у ВНЗ і технікумах. 1936 року до іспитових предметів у 7-х і 10-х класах Наркомос УСРР ввів трудове навчання. Проте кількість годин на працю у школах УСРР зменшилася вже 1933 року до 3-х (І-ІІ класи) та 4-х (ІІІ-Х класи) проти 5 і 8 годин, а 1935 року - до 1 години.

Аналіз та узагальнення історико-педагогічних фактів дали змогу виявити суттєві недоліки трудової підготовки сільських школярів у 30-х роках. Це низька кваліфікація учителів трудового навчання, відсутність належного матеріального забезпечення, недостатність науково-теоретичних і методичних розроблень з трудової підготовки учнів.

Зміна державних пріоритетів у освітній політиці зумовила Наркомос УСРР видати накази “Про скасування викладання праці як самостійного предмета” (1937 р.) та “Про ліквідацію шкільних земельних ділянок” (1937 р.). У наступні роки акценти щодо трудової підготовки учнівської молоді на селі переносяться на позакласну роботу. Прийняті рішення були невиправданими і помилковими, що особливо проявилося у тяжкі роки війни.

Третій розділ “Трудова підготовка учнів сільської школи у повоєнний період (1945-1958 рр.)”. В умовах Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) проблема трудової підготовки школярів потребувала невідкладного вирішення, бо мільйони працездатних чоловіків були призвані до лав Червоної Армії, а сільське господарство опинилося на руках жінок і підлітків. Школярі й вчителі з власної ініціативи надавали суттєву допомогу колгоспам, радгоспам, промисловим підприємствам.

Варто відзначити, що вже восени 1941 року в школах (VІІ-Х класи) введено основи сільського господарства - два уроки на тиждень та два тижні виробничої практики наприкінці навчального року. Підлітки через суспільно корисну продуктивну працю, гурткову роботу в складних умовах війни вивчали сільськогосподарські машини, працювали на тракторах, комбайнах, інших складних механізмах.

На визволених територіях учні й учителі весь вільний час віддавали суспільно корисній праці, відбудові та облаштуванню шкільних приміщень. У повоєнні роки загальноосвітня школа України, а, відповідно, і трудова підготовка учнів сільської школи зазнали складних і поступальних змін. Досвід організації систематичної сільськогосподарської праці школярів, набутий у роки війни, був використаний при створенні учнівських виробничих бригад, ланок юних майстрів високого врожаю. Участь учнів у сільськогосподарській праці стала невід'ємною складовою роботи кожної школи. Сільськогосподарська праця пов'язувалась зі шкільним курсом біології. Учні вели дослідницьку роботу, вивчали методи підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин. Діти брали активну участь під час суботників та недільників у збиранні металобрухту, дикорослих плодів, ягід, грибів, лікарських рослин, що суттєво доповнювало продовольчий і лікарський фонди країни.

З 50-х років, у зв'язку з поширенням середньої освіти, зростає освітній рівень населення і водночас гостро постає питання удосконалення системи навчання і виховання учнівської молоді як у місті, так і на селі.

Для цього періоду характерним було збільшення розриву між кількістю випускників середньої школи і кількістю місць у вищих навчальних закладах. Хоч життя і поставило проблему працевлаштування значної кількості випускників середньої школи в народному господарстві, здійснити це було складно, тому що випускники не знали виробництва, не мали відповідних практичних умінь і навичок, не були морально і психологічно готовими до трудової діяльності. Саме тому в 60-і роки перед загальноосвітньою школою особливо гостро постали завдання підготовки учнів до життя, до активної творчої участі у виробничій діяльності, виховання працелюбства і поваги до людей праці, вироблення умінь самостійно поповнювати свої знання та орієнтуватися у стрімкому потоці наукової і політехнічної інформації.

Поступовий перехід до загальної середньої освіти змінив функції школи. Якщо раніше вона готувала своїх випускників до навчання у вищій школі, то тепер середня школа поряд із підготовкою до вищих навчальних закладів повинна була практично і психологічно готувати випускників до трудової діяльності на виробництві. Враховуючи суспільну ситуацію, вже у 1955/56 навчальному році виробниче навчання було запроваджене у 459 середніх школах України і охопило близько 19 тисяч учнів. Крім основ наук, старшокласники вивчали ще й окремі спеціальні дисципліни. Разом вивчалося у школах 39 спеціальностей, наприклад, дизеліста, шофера, тракториста, комбайнера, хіміка-лаборанта, рільника, тваринника, плодоовочівника тощо.

Вивчення нормативної бази та значного масиву архівних джерел розкриває ті суттєві зміни, які відбувалися у сільській середній школі. Виробниче навчання поєднувалося з продуктивною працею учнів. За навчальним планом передбачалося 4 години на тиждень для безпосередньої праці на виробництві. Широкі можливості для продуктивної праці учнів створювалися під час літньої виробничої практики. Навчальним планом на її проведення у VIII і IX класах виділялося по 25 робочих днів. Учні класів з виробничим навчанням виконували завдання відповідно до навчальної програми. У багатьох сільських школах України почали створюватись учнівські навчально-виробничі бригади, які стали однією з ефективних форм поєднання навчання з суспільно корисною продуктивною працею.

У 1955/56 навчальному році в школах з українською мовою навчання в УРСР у навчальних планах з 297,5 тижневих годин (І - Х кл.) на працю і практичні заняття відводилось 6,5 години, на практикум із сільського господарства, машинознавства й електротехніки - 5 годин. Учні V - ІХ класів повинні були проходити навчально-виробничу практику у колгоспах, радгоспах (288 год.). У V - VІІ класах один навчальний тиждень на рік відводився для сезонних (весняних і літніх) робіт на навчально-дослідній ділянці, на колгоспному полі. Було передбачено також проведення навчально-виробничої практики - відповідно 12 робочих днів. Удвічі більше часу виділялося на роботу учнів V - VІІ класів у навчальних майстернях.

Трудова підготовка учнів у сільській школі активізувалася після прийняття Закону про зміцнення зв'язку школи з життям і дальший розвиток системи народної освіти в СРСР (1958 р.). Почалася підготовка вчителів широкого профілю з п'ятирічним терміном навчання - фізики, електротехніки і машинознавства; біології й основ сільськогосподарського виробництва.

У VІІІ-Х класах вводилися практикуми із машинознавства, електротехніки, сільського господарства, сільськогосподарських машин, рослинництва, тваринництва. Збільшилася кількість шкіл, вихованці яких виконували практичні роботи в МТС, колгоспах, радгоспах. Значно зросла кількість годин на трудове навчання. Суспільно виробнича практика у V-VІІІ класах становила 180 годин на рік. Усього у восьмирічній школі кількість годин на трудову підготовку в 60-х роках становила 1315 проти 330 у семирічній. У ІХ-Х класах запроваджується професійна підготовка учнів. Наймасовішими спеціальностями в сільській школі у 60-х роках були: рільництво, плодоовочівництво, тваринництво, механізація сільського господарства, автосправа, тракторна, токарна, слюсарна, швейна справи, та ін. У здійсненні перебудови шкільної освіти акцентувалася увага на зміни не тільки змісту, а й методів навчання, спрямованих на розвиток самостійності та ініціативи учнів, подоланні абстрактності у викладанні основ наук і виробництва, розвитку у школах технічного винахідництва, сільськогосподарського дослідництва, організації роботи учнів по створенню нових приладів і моделей, технічних пристроїв.

В Україні набули великого поширення учнівські бригади. Тільки в Київській області працювало майже 300 сільськогосподарських учнівських бригад, у Кіровоградській - близько 200. Вони на практиці довели свою життєздатність, виявилися дійовим засобом виховання в учнів працьовитості, відповідальності, колективізму, поваги до людей праці.

Важливим у діяльності учнівських виробничих бригад було те, що її члени створювали матеріальні цінності, допомагали колгоспам. Такими були учнівська виробнича бригада Глинської школи Кіровоградської області (у 1958 році обробила 83 га землі і виростила 878 ц зернових культур і 1400 ц картоплі), Богданівської школи цієї ж області обробила 50 га кукурудзи і виростила понад 2000 ц зерна. Набуває поступу дослідницька робота завдяки співпраці з науково-дослідними інститутами та базовими господарствами.

Важливою специфічною особливістю роботи бригад було те, що вони як самодіяльний колектив мали своє самоврядування - раду бригади, до складу якої входили бригадир, обраний загальними зборами, ланкові, а також директор школи, педагоги, колгоспні спеціалісти. Рада бригади обговорювала виробничі плани та заходи щодо їх виконання, плани дослідницької роботи, звіти бригадира, ланкових. Органи учнівського самоврядування організовували також соціалістичне змагання між ланками в бригаді. У школах поступово поліпшувалася навчально-матеріальна база з трудової підготовки, профорієнтаційна робота з учнями.

У четвертому розділі “Авторські системи трудової підготовки учнів сільської школи у другій половині XX століття” нами вивчалася організація трудової підготовки в сільських авторських школах України - Павлиській середній школі Онуфріївського району, Богданівській середній школі Знам`янського району Кіровоградської області, Сахнівській середній школі Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, де директорами впродовж тривалого часу були талановиті педагоги-гуманісти В. О. Сухомлинський, І. Г. Ткаченко, О. А. Захаренко, феномен яких є складовою даного дослідження.

На 60-70-і роки припадає розквіт педагогічного таланту В.О. Сухомлинського (1918-1970 рр.), який систему комуністичного виховання будував на авторській концепції гуманістичної педагогіки, сповна реалізуючи принципи природовідповідності, демократизації життєдіяльності особистості й колективу, поєднанні ідей наукової і народної педагогіки у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, де основою розвитку дитини була розумова і фізична творча праця. Педагог збагатив теоретичні засади трудової підготовки учнів сільської школи. Провідною ідеєю трудового виховання школярів він вважав створення оптимальних умов для розвитку індивідуальних здібностей кожної дитини, єдність трудового виховання і загального розвитку - морального, інтелектуального, естетичного і фізичного; розкриття, виявлення і розвиток індивідуальності в праці; раннє залучення до продуктивної праці; різноманітність видів праці; постійність, безперервність праці; творчі особливості праці; поєднання зусиль розуму і рук; наявність рис продуктивної праці дорослих у дитячій праці; наступність змісту трудової діяльності; набуття умінь і навичок; загальний характер продуктивної праці; посильність трудової діяльності. Єдність праці і багатогранного духовного життя були провідними принципами трудової підготовки учнів у Павлиській школі.

Крім принципів, В. О. Сухомлинський розробив і вимоги, на яких ґрунтувалася успішна робота колективу школи з трудового навчання та виховання. Він класифікував працю учнів за такими ознаками: суспільною значимістю, поєднанням навчальної і виховної мети, за роллю і місцем у здійсненні розумового, морального, фізичного і естетичного виховання, політехнічної освіти, за співвідношенням розумових і фізичних зусиль; за особливостями праці, за результатами трудової діяльності та за оплатою праці. Одні види праці учні виконували насамперед для того, щоб оволодіти знаннями, вміннями, навичками, інші мали переважно виховну мету - сформувати моральні поняття, переконання, звички, збагатити моральний досвід, загартувати силу.