Краєзнавча освіта в системі професійної підготовки вчителя

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

13.00.04 - Теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Краєзнавча освіта

в системі професійної підготовки вчителя

Обозний Василь Васильович

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор

Вовк Людмила Петрівна,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, завідувач кафедри теорії та історії педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Лозова Валентина Іванівна,

Харківський державний педагогічний університет імені

В.Н. Каразіна, завідувач кафедри педагогіки;

доктор географічних наук, професор

Мельничук Іван Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри геоморфології і палеогеографії;

доктор педагогічних наук, професор

Сагарда Володимир Васильович,

Ужгородський національний університет, завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: Інститут педагогіки, лабораторія географічної освіти АПН України, м. Київ.

Захист відбудеться “18” вересня 2002р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.053.01 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова , 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, Київ - 30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “_12____”__серпня________2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Приходько Ю.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Становлення незалежної України, спрямованість зусиль держави і суспільства на створення умов для всебічного розвитку і самоорганізації кожної особистості як патріота і громадянина України актуалізували проблему підготовки педагогічних кадрів, зокрема, визначивши серед пріоритетних аспекти професійної українознавчо-краєзнавчої освіти.

Як зазначено у матеріалах ІІ з'їзду працівників освіти України, серед нових засад суспільного розвитку важливими є ті, що розглядають освіту як стратегічний ресурс подолання кризових процесів, поліпшення якості людського життя, забезпечення національних інтересів тощо, і ті, що конкретизують зміни в освіті, зокрема її особистісну орієнтацію, наступність і неперервність, регіонально-соціумну відповідність, спрямованість на формування здорового способу життя.

Ефективність реалізації завдань реформування освіти, спрямованих на виховання національно свідомих і освічених громадян України, багато в чому залежить від культуротворчої, зокрема краєзнавчої, підготовки майбутнього вчителя. На важливість забезпечення ефективності такої підготовки вказують, зокрема, рекомендації Міністерства освіти і науки України про доцільність запровадження для майбутніх вчителів відповідної кваліфікації.

Краєзнавча освіта, як один з важливих засобів створення культуротворчого середовища у навчально-виховному процесі педагогічного вузу, відкриває студенту навколишній світ з усією багатогранністю складних взаємовідносин природи, суспільства і особистості, задовольняє потреби у самопізнанні, самореалізації, сприяє формуванню особистісних якостей та ціннісних орієнтацій тощо.

Відповідно у нормативно-правових матеріалах освіти визначається і стратегія стосовно розбудови краєзнавчої освіти, зокрема її нормативного змісту. При цьому краєзнавча підготовка майбутнього вчителя впливає на становлення вчителя як особистості, його соціалізацію і професійну діяльність. Це обумовлює необхідність дослідження змісту і технологій краєзнавчої освіти вчителя, як важливої проблеми педагогічної науки і практики.

Проблема краєзнавчої освіти знаходила відлуння в ідеях зарубіжних і вітчизняних мислителів і педагогів (Демокріта, Арістотеля, Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, В.О. Сухомлинського). Йшлося про необхідність гармонізації через освіту і навчання основ довкілля, зокрема діалогічності в розвитку людини і природи. Суттєвий внесок у вирішення ідеї краєзнавства, як педагогічного феномену, зроблено кількома генераціями представників українства, зокрема, М.С. Грушевським, М.П. Драгомановим, М.І. Пироговим, І.І. Срезневським, К.Д. Ушинським та інші. Питання про знання краю народом, зокрема молоддю, студентством, хвилювало В.Б. Антоновича, Н.П. Дашкевича, Н.В. Молчановського, Д.І. Багалія. Прогресивним педагогам зміст освіти уявлявся лише у сукупності із знаннями про регіон України, специфіку життєдіяльності населення краю (Х.Д. Алчевська, М.М. Аркас, С.В. Васильченко, М.О. Корф, Т.Г. Лубенець, С.Ф. Русова, С.С. Сірополко, Й.Ю. Федькович, І.Я. Франко).

В історико-філософському аспекті проблеми торкалися В.П.Андрущенко, Я.Л. Головацький І.А. Зязюн, В.Г. Кремінь, В.І.Луговий, В.С. Лутай та інші.

Теоретико-методичні засади освітнього краєзнавства у своїх працях розробляли О.С. Барков, В.В.Борисов, М.П.Мілонов, А.В.Даринський, Ю.Ф.Кононов, В.П.Корнєєв, М.Ю.Костриця, А.М.Разгон, М.Г.Стельмахович, І.Т.Прус, К.Ф.Строєв, А.Й.Сиротенко та інші.

Дослідниками на різних етапах суспільного розвитку накопичений певний науковий і емпіричний досвід щодо розгортання, тенденцій розвитку та вивчення організаційно-педагогічних форм освітньо-краєзнавчої роботи. Проблема певною мірою висвітлена в історико-педагогічніх дослідженнях з освіти і виховання (Т.С. Вайда, Л.Л. Бабенко, С.Д. Бабишин, В. Бенедюк, П.А. Бурдейний, М.Б. Дуденко, Е.А. Пасічник, І.Т. Прус, Г.П. Пустовіт, О.В. Самоплавська, М.В. Соловей, О.В. Столяренко, О.В. Сухомлинська, О.В. Тімець, А.І. Хоптяр, В.Г. Шульженко та інші).

Педагогічні основи шкільного краєзнавства, зокрема особливості дидактичного аспекту, вивіряються через праці М.П.Откаленка, О.Я.Савченко, засади туристсько-краєзнавчої роботи розроблені у працях М.Ю.Костриці, М.П.Крачила.

Проблема знайшла своє відображення через розробку особливостей професійної підготовки майбутнього вчителя у дослідженнях С.І. Архангельського, В.П. Білозерцева, В.І. Бондаря, Л.П. Вовк, В.І.Євдокимова, В.О. Кан-Калика, В.М.Мадзігона, С.Д.Максименко, В.І.Маслова, О.Г. Мороза, В.В.Сагарди, В.А.Семиченко, С.О.Сисоєва, М.І. Шкіля, М.Д.Ярмаченка та інших.

Окремі аспекти проблеми фрагментарно з'ясовувались у контексті вивчення загальних основ навчально-пізнавальної діяльності студентів (В.К.Буряк, І.Д.Бех, С.У.Гончаренко, О.А.Дубасенюк, М.Б.Євтух, А.О.Кірсанов, Ю.А.Конаржевський, Н.В.Кузьміна, В.І.Лозова, Г.В.Троцько та інші).

Для означення місця краєзнавчої освіти в системі наукового світосприйняття актуальними є праці вчених-географів О.М.Маринича, І.В.Мельничука, Я.І.Жупанського, С.Л.Рудницького та інших.

Автори праць не передбачували дослідження теоретико-методологічних та організаційно-методичних питань реалізації краєзнавчої освіти майбутнього вчителя. Лише на периферії розгляду інших досліджень автори торкалися можливостей реалізації завдань означеної проблеми та систематизації їх у контексті реформування змісту освіти. Аналіз науково-теоретичних та організаційно-педагогічних передумов становлення та розвитку краєзнавчої освіти вчителя свідчить про співіснування загальних уявлень про неї поряд з вузькоспеціалізованими і фрагментарними дослідженнями, про неоднозначність розуміння дослідниками і практиками цієї проблеми. Залишаються недостатньо дослідженими питання, повязані з побудовою цілісного процесу формування системи краєзнавчих знань, обгрунтування його основних теоретико-методичних засад, методичних аспектів та педагогічних умов реалізації. Відсутня науково обгрунтована і практично апробована система краєзнавчої освіти вчителя, що позначається на якості професійної підготовки.

У процесі вивчення науково-теоретичних джерел та практичного досвіду краєзнавчої підготовки майбутніх вчителів виявлено суперечності, зокрема, між: метою краєзнавчої освіти вчителя і сукупністю способів її реалізації у педагогічному університеті; недостатнім і здеформованим у минулому загальноукраїнознавчим компонентом краєзнавчої підготовки вчителя і необхідністю його використання, як фактору формування національних та загальнолюдських цінностей; актуалізацією тенденцій формування загальноукраїнського освітнього простору і недостатністю культуромісткості змісту освіти, фрагментарністю змісту регіональної освітньо-культурологічної підготовки педагогів; змінами вимог до потреб краєзнавчо-туристичної діяльності вчителя і рівнем їх відображення у змісті та технологіях краєзнавчої освіти вчителя; існуючими методами, засобами, формами краєзнавчої підготовки студентів та завданнями індивідуально-професійного сприйняття навчальної інформації; впровадження ефективних технологій з метою перебудови навчально-виховного процесу та непідготовленістю викладачів до їх використання; збільшення обсягу необхідної навчальної інформації з освітнього краєзнавства та малоефективною оперативністю в пошуку відповідних форм її структурування та технологічної реалізації; тенденцією накопичення вузько-спеціалізованих наукових розробок в аналітичному аспекті і необхідністю доповнення емпірико-аналітичної площини досліджень її теоретико-системним обгрунтуванням.

Виходячи із вищевказаного, цілісне осмислення краєзнавчої освіти та окремих спеціалізованих напрямів краєзнавчої підготовки вчителів в умовах реформування вищої педагогічної освіти уявляється вкрай назрілим. Якісна визначеність краєзнавчої освіти, зокрема завдань підготовки вчителя у цьому напрямі, сутність, організація, функціонування, тенденції розвитку залишаються недостатньо розкритими, що ускладнює побудову стратегії її розвитку та управління.

Використання наукових принципів і підходів, що первісно виходять із системної упорядкованості соціокультурних явищ різного рівня надає можливість прогностичного моделювання останніх та конструктивного управління ними в соціально-педагогічному, науково-методичному та практичному аспектах.

Окреслений стан практичної реалізації проблеми, недостатність та неоднозначність дослідження її на попередніх етапах, відсутність цілісної теоретично-методичної системи та її впровадження зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Краєзнавча освіта в системі професійної підготовки вчителя”.

Зв'язок роботи з науковими напрямами, програмами, планами, темами. Дисертаційна робота досліджувалась у контексті відповідного наукового напряму Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, як складова комплексного дослідження кафедри теорії та історії педагогіки “Науково-практичні проблеми актуалізації виховання особистості у процесі підготовки майбутнього вчителя” (РК № 0198И000147) та розділу Координаційного плану науково-дослідних робіт Міністерства освіти і науки України “Проблеми нового змісту освіти та методики навчання і виховання” (РК № 0193U026506).

Тему затверджено в НПУ імені М.П. Драгоманова 26 березня 1998 року (протокол № 8) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 14 травня 2002 року (протокол № 5).

Мета дослідження: теоретичне обгрунтування й дослідження змісту, принципів і технологій краєзнавчої освіти, розкриття їх місця, характеру, спрямованості, основ реалізації у системі професійної підготовки вчителя.

Об'єкт дослідження: підготовка майбутнього вчителя у системі сучасної професійної педагогічної освіти.

Предмет дослідження: науково-теоретичні та організаційно-методичні основи, зміст краєзнавчої освіти у контексті професійної підготовки вчителя географії, організатора краєзнавчо-туристичної роботи.

Концепція дослідження базується на положеннях філософії освіти, теорії педагогічних систем, теорії управління, теорії особистості й теорії діяльності, зокрема залежності ефективності діяльності від професійної компетентності, особистісних якостей і спрямованості людини на певний вид діяльності. Провідна ідея концепції краєзнавчої підготовки вчителя полягає у розумінні її як багаторівневої системи, підсистемам якої властиві відносні самостійність, технологічність та ефективність залежно від об'єкта (напряму краєзнавчої освіти) й суб'єкта (категорії студентів відповідної спеціалізації) краєзнавчої підготовки. Зміст краєзнавчої освіти в системі професійної педагогічної підготовки повинен бути орієнтованим на професійну мобільність в умовах ринку праці та освітніх послуг, на структуру й характер сучасної професійної діяльності, що зумовлює необхідність поєднання вивчення загальноосвітніх і галузевих дисциплін із спеціальною краєзнавчо-туристичною підготовкою.

Краєзнавча освіта майбутнього вчителя визначається як система змістово-теоретичного та організаційно-методичного забезпечення професійно-педагогічної діяльності з врахуванням аспектів регіональної культуровідповідності. Використання наукових принципів і підходів, що виходять із системної упорядкованості соціокультурних явищ різного рівня надає можливість прогностичного моделювання останніх та конструктивного управління ними в соціально-педагогічному, науково-методичному та організаційно-практичному аспектах. Краєзнавчу підготовку студентів у педагогічному вузі забезпечує організаційно-методична система, яка базується на інтегрованому підході, що включає вивчення як загальноосвітнього, психолого-педагогічного, спеціально-галузевого циклів, так і спеціально-орієнтованого циклу краєзнавчих дисциплін на всіх рівнях краєзнавчої підготовки вчителя. Краєзнавча підготовка фахівців у вищому педагогічному навчальному закладі має базуватися на особистісному, діяльнісному та цільовому підходах і враховувати специфіку майбутньої професійної діяльності, істотним чинником якої є виконання функцій організації та проведення туристсько-краєзнавчої діяльності. Основою підготовки студентів до майбутньої краєзнавчої діяльності мають бути положення інтеграції науки, освіти і моніторингу ринку освітніх послуг, виходячи з яких визначаються реальні потреби педагогічних фахівців у краєзнавчо-туристичних знаннях і уміннях, достатніх для оптимально-ефективного становлення майбутнього вчителя як організатора краєзнавчо-туристичної роботи. Організаційно-методична система краєзнавчої підготовки майбутнього вчителя має орієнтуватися на високий професіоналізм та формування внутрішньої потреби у неперервній освіті, що забезпечить конкурентоспроможність педагогічного фахівця на ринку освітніх послуг. Проектування моделі краєзнавчої освіти майбутнього педагога, вибір її цілей, змісту, технологій і організації, науково-методичне і матеріально-технічне забезпечення здійснюється виходячи з того, що краєзнавча педагогічна освіта є своєрідною проекцією майбутньої краєзнавчо-туристичної діяльності на шкільний (позашкільний) навчально-виховний процес і має метою підготовку творчих особистостей високого рівня освіченості, інтелігентності, моралі і духовності.

Загальна гіпотеза дослідження полягає у тому, що система краєзнавчої педагогічної освіти майбутніх педагогів здатна забезпечувати краєзнавчу підготовку і розвиток особистісних якостей, необхідних педагогу-організатору краєзнавчо-туристичної роботи. Загальну гіпотезу конкретизовано в таких часткових гіпотезах: встановлення при розробці теоретико-методологічних засад краєзнавчої педагогічної освіти історико-типологічних аспектів розвитку українського краєзнавства сприяє врахуванню специфічних напрямів розвитку краєзнавчої освіти вчителя у конкретних регіонах України; розкриття закономірностей розвитку краєзнавчої освіти вчителя з метою ефективного управління та прогнозування стратегії її розвитку стає можливим за умов її системного осмислення, тобто пізнання її сутності, організації, функціонування, тенденцій розвитку; ефективність функціонування складових моделей краєзнавчої підготовки педагогів залежить від скоординованої взаємодії науково-освітніх і громадсько-просвітницьких установ і організацій, що сприяє розвитку теорії та практики краєзнавчої освіти вчителя та краєзнавчо-туристичної роботи з дітьми та учнівською молоддю; належну краєзнавчу підготовку майбутніх вчителів забезпечує неперервний цикл професійно-орієнтованих краєзнавчих дисциплін як на рівнях (довузівського навчання та профорієнтації, професійної вузівської підготовки, післядипломного професійного удосконалення), так і відповідно до освітньо-кваліфікаційних ступенів підготовки педагогічного фахівця (бакалавра, спеціаліста, магістра); перспективність і педагогічна доцільність запровадження технологій краєзнавчої підготовки педагогічних фахівців здійснюється за умови врахування потреб і інтересів кожного студента, особистість якого виступає суб'єктом педагогічно-професійної діяльності фахівців.

Відповідно до мети, концепції та гіпотези визначено основні завдання дослідження:

виявити суспільно-педагогічні передумови становлення системи краєзнавчої освіти, зокрема, краєзнавчої підготовки майбутнього вчителя;

обґрунтувати теоретико-методологічні засади краєзнавчої підготовки фахівця у вищому педагогічному навчальному закладі, її зміст, принципи і технології та розробити концепцію такої підготовки;

розробити модель ступеневої професійно-кваліфікаційної підготовки вчителя-організатора краєзнавчо-туристичної роботи;

розробити та структурувати зміст краєзнавчої освіти майбутнього вчителя як пріоритетної основи базової підготовки;

виявити особливості запровадження дидактичної моделі краєзнавчої освіти у педагогічному університеті та довести ефективність її впровадження;

сконструювати зміст підручників “Краєзнавство”, “Туристсько-краєзнавча практика у педагогічному вузі”, вдосконалити їх у процесі експерименту та здійснити апробацію у навчально-виховному процесі педагогічного університету; краєзнавча освіта професійна вчитель

з'ясувати, перевірити педагогічні умови ефективності впровадження моделі краєзнавчої освіти майбутнього вчителя.

Методологічною та теоретичною основою дослідження є філософія освіти, теорія педагогічних систем і уявлення цілісності краєзнавчо-пізнавальної діяльності; фундаментальні положення про взаємозумовленість і взаємозв'язок ефективності функціонування соціальних систем і професійної підготовки фахівців, системний підхід до вивчення предмета дослідження; положення синергетики, що дали змогу розглядати людину як складну систему, що саморозвивається, виявити суперечності розвитку особистості залежно від регіональних факторів її соціалізації, культурології, положень психології особистості, концепції гуманізації, педагогіки середовища, етно- і полікультурного діалогу, педагогічної взаємодії.

Теоретичну основу дослідження складають положення і висновки: науково-освітнього краєзнавства (А.С.Барков, А.Ф.Даринський, Я.І.Жупанський, В.П.Корнєєв, М.Ю.Костриця, М.П. Крачило, В.П. Круль, В.Г Кузь, О.М.Маринич, І.В. Мельничук, С.Л.Рудницький, К.Ф.Строєв, А.Й. Сиротенко, В.О.Сухомлинський, І.Т.Прус, М.Д. Ярмаченко та інші); філософії освіти, зокрема врахування діалектичного принципу всебічності, який реалізується із застосуванням сукупності підходів до аналізу досліджуваного об'єкта (Ю.К.Бабанський, Л.П.Буєва, І.А. Зязюн, В.Г.Кремінь, та інші); теорії педагогічних систем (А.М.Алексюк, В.П.Безпалько, С.У.Гончаренко, Н.В.Кузьміна, В.І.Лозова, В.В.Сєриков, І.С.Якиманська); теорії змісту і технології психолого-педагогічної підготовки фахівця (Г.О.Балл, В.І. Бондар, Г.С.Костюк, С.Д. Максименко, Ю.О. Приходько, С.О.Сисоєва, В.О. Семиченко та інші); теорії діяльності та її суб'єкта (К.А.Альбуханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, І.Д.Бех, Л.С.Виготський, М.С.Каган, Г.С.Костюк, Д.А.Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Н.Ф.Тализіна та інші); педагогіки вищої школи, організації навчально-виховного процесу, гуманізації і гуманітаризації педагогічної освіти (С.І.Архангельський, Ю.К.Бабанський, Л.П.Вовк, А.Й.Капська, О.Г.Мороз, В.В. Сагарда, О.В.Сухомлинська, Г.В.Троцько, М.І.Шкіль та інші); концепції управління педагогічною діяльністю (В.І.Андрєєв, Н.Ф.Тализіна, В.О.Якунін та інші); принцип наступності щодо розвитку культури професійно-педагогічної освіти з орієнтацією на психічні та педагогічні концепції (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, Г.С.Костюк, Н.Ф.Тализіна, С.Л.Рубінштейн та інші); принцип організації навчально-пізнавальної діяльності (Л.В.Занков, Ю.К.Бабанський, В.В.Давидов, М.О.Данилов, І.Я.Лернер, В.І.Лозова, В.А.Козаков, О.Я.Савченко, Н.Ф.Тализіна, Г.І.Щукіна та інші).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань на всіх етапах дослідження застосовувався комплекс різних методів, які взаємно доповнювалися та перевіряли один одного, зокрема, теоретичного пошуку - для аналізу філософських, психолого-педагогічних праць у контексті означеної проблеми, теоретичного моделювання; вивчення офіційних і нормативних документів; аналізу навчальних програм, підручників, навчальних посібників; вивчення і узагальнення педагогічного досвіду; збору емпіричних даних - бесіди, спостереження, анкетування й соціологічні опитування, тестування, методи експертних оцінок, самооцінювання, вивчення результатів навчальної діяльності суб'єктів педагогічного процесу; педагогічного експерименту - пошуковий, діагностичний, констатуючий та формуючий; обробки та інтерпретації отриманих даних - порівняльний, статистичний.

Організація дослідження. Дослідження проводились протягом 1989 - 2001 рр. за такими етапами:

На першому етапі (1989 - 1994 рр.) - розглядалися теоретичні та організаційно-педагогічні передумови розвитку краєзнавчої педагогічної освіти; вивчався стан краєзнавчо-туристської підготовки студентів у педагогічних вузах; аналізувалася наукова література з проблем професійно-педагогічної освіти, зокрема краєзнавчо-туристичної підготовки студентів у педагогічних вузах; формувався предмет і науковий апарат дослідження, розроблялася концепція і здійснювався констатуючий експеримент; проводились спостереження та анкетування.

- На другому етапі (1995 - 1999рр.) обгрунтовувалися мета, принципи і зміст краєзнавчої підготовки майбутніх вчителів, уточнювалися програма і методика дослідження, проводився формуючий експеримент. Розроблено програми з циклу краєзнавчих дисциплін, виконувалася дослідницько-видавнича робота за грантом Міжнародного фонду “Відродження” у рамках проекту “Краєзнавча освіта та виховання”. Дослідно-експериментальна перевірка висунутої гіпотези, концептуальних положень дослідження на базі педагогічного університету реалізовувались через виконання науково-дослідних тем.

На третьому етапі (2000 - 2001 рр.) проведено, систематизовано та оформлено результати дослідження у вигляді докторської дисертації, підготовлено і видано монографію.

Експериментальна база дослідження була забезпечена у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова та, в якості допоміжних, у вищих педагогічних навчальних закладах (Мелітопольський, Кіровоградський, Уманський та інші), Київській Малій академії наук “Дослідник”, школах Святошинського району м. Києва, які використовували розроблені в результаті дослідження організаційно-методичні матеріали. Безпосередньо під керівництвом дисертанта в різних видах експерименту брали участь 833 студенти географічних спеціальностей НПУ імені М.П. Драгоманова. Дослідження методом анкетування проводилось у 1990 - 1999 рр. і охопило 956 студентів, 86 викладачів, вчителів і педагогів-організаторів.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає у конкретизації теоретико-методологічних засад краєзнавчої освіти; розробці стандарту краєзнавчої освіти, концепції краєзнавчої підготовки майбутнього вчителя та туристської підготовки фахівця у педагогічному університеті; теоретичному обгрунтуванні та практичному впровадження моделі краєзнавчої освіти вчителя на рівнях: допрофесійної підготовки, базової професійної освіти, на рівні професійного удосконалення; дослідженні змісту, структури і соціально-психологічних особливостей краєзнавчої освіти вчителя і побудови її моделі; розробленій і теоретично обгрунтованій методології проектування педагогічної системи краєзнавчої підготовки вчителя та її цільового, змістового, діяльнісного й організаційного компонентів; обгрунтуванні педагогічних умов, принципів і технологій, навчально-методичного й організаційного забезпечення краєзнавчої підготовки майбутніх вчителів; розробці методики формування і розвитку у студентів краєзнавчо-професійних функцій, як особистісних, громадянських якостей, необхідних педагогу-організатору для ефективного здійснення освітньо-виховних завдань.

Практичне значення полягає у розробці і впровадженні системи неперервної наскрізної краєзнавчо-туристської підготовки студентів географічних спеціальностей педагогічних університетів відповідно до запровадженої Міністерством освіти і науки України педагогічної кваліфікації “організатор краєзнавчо-туристичної роботи”; науково-організаційних засад становлення і функціонування в НПУ імені М.П. Драгоманова першої в системі педагогічної підготовки кафедри географії України та краєзнавства (1993 р.), для якої краєзнавчо-туристичний напрям підготовки вчителів є фаховим; географічно-краєзнавчої лабораторії (1993 - 1999 рр.); туристсько-краєзнавчого відділення на факультеті додаткових педагогічних професій (1986 - 1996 рр.); секції географічного краєзнавства Київської МАН “Дослідник” (з 1994 р.); моделі фахівця-організатора краєзнавчо-туристичної роботи, навчальних програм (1991, 1993, 1998 рр.) і навчально-методичного забезпечення викладання циклу краєзнавчих дисциплін, включаючи авторські спецкурси “Краєзнавство”, “Туристсько-краєзнавча практика”; видання навчально-методичних посібників (1995, 1997, 1998 рр.).

Для переконливості ефективності моделі краєзнавчої освіти вчителя опрацьовано основи довузівського етапу підготовки майбутніх педагогічних фахівців, зокрема розроблено організаційно-методичну систему краєзнавчого навчання і виховання та орієнтації на педагогічну професію здібної учнівської молоді в системі Малої академії наук України, видано серію спеціальної навчально-методичної літератури.

Особистий внесок дисертанта в здобутті наукових результатів дослідження підтверджують: самостійне результативне дослідження теоретичних та методичних аспектів досліджуваної проблеми; власний концептуальний підхід до розв'язання проблеми вдосконалення краєзнавчої освіти у педагогічному вузі шляхом впровадження різноманітних варіантів методичних систем, побудованих на базі інтегрованих курсів і спецкурсів; особисто визначені загальні засади дослідження, обгрунтування та реалізація його основних положень; розроблені концептуальні положення варіанту курсу “Краєзнавство” та туристсько-краєзнавчої практики як навчальних предметів у педагогічному вузі; одноосібно підготовлені і видані навчально-методичні посібники для педагогічного вузу; розроблені (в т.ч. опубліковані) особисто навчально-методичні матеріали, апробовані у педагогічному експерименті, доповідях і виступах на конференціях, семінарах, методичних об'єднаннях вчителів тощо.

Вірогідність і обгрунтованість результатів дослідження забезпечувалися: методологічною і теоретичною обгрунтованістю його вихідних позицій; багатовимірним аналізом природничо-наукових і психолого-педагогічних явищ; застосуванням комплексу різноманітних взаємопов'язаних методів відповідно до мети; гіпотези та завдань дослідження; тривалою дослідною перевіркою теоретичних ідей; репрезентативністю вибірки і статистичною значущістю отриманих емпіричних даних; коректністю їх статистичної оцінки; об'єктивністю критеріїв оцінювання кількісних і якісних показників результатів експерименту.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження представлені як доповіді та повідомлення на 12 міжнародних (Харків - 1995, 1996, 1998, 2000, 2002; Київ - 1996; Тернопіль - 1999; Умань - 1994; Камянець-Подільський - 1994рр.), 15 республіканських (Київ - 1994, 1995, 1996; Камянець-Подільський - 1993; Полтава - 1994; Житомир - 1996; Тернопіль - 1998рр.) і 5 регіональних (Київ - 1992, 1996; Тернопіль - 1994; Харків - 1995рр.) наукових конференціях, симпозіумах і семінарах, на засіданнях кафедри теорії та історії педагогіки, кафедри географії України та краєзнавства Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Результати дослідження апробовано також у процесі викладення лекційно-практичного курсу “Краєзнавство” та спецкурсів, організаційно-методичній роботі у процесі туристсько-краєзнавчої практики, при підготовці курсових та дипломних робіт студентів.

Результати дослідження впроваджено: 1) в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (акт-впровадження № 1 від 5.11.2001 р.; акт-впровадження № 2 від 5.12.2001 р.; акт-впровадження № 3 від 20.12.2001 р.); звіт про виконання проекту МФ “Відродження” КУ-97НЕ-3709-І “Краєзнавча освіта та виховання” (№ 04-10) 669 від 9.07.1998 р.; 2) в практику діяльності Малої академії наук України (акт-впровадження від 14.03.1997 р.); 3) в розробку концепції позашкільної освіти та виховання учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (акт-впровадження від 12.05.1997 р.); 4) в практику роботи загальноосвітніх шкіл Святошинського району м.Києва (акт-впровадження від 15.11.2001 р.).

У вищих педагогічних навчальних закладах, навчальних закладах та установах системи освіти України використовуються розроблені автором навчальні програми, навчальні посібники, “Концепція краєзнавчої освіти та виховання (шкільної, позашкільної, вищої педагогічної)”, “Стандарт географічно-краєзнавчої освіти та туристської підготовки фахівця у педагогічному вузі” та інші матеріали.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у 63 наукових і навчально-методичних роботах (25 без співавторів), зокрема: монографії, 5 навчальних посібниках, 2 брошурах, 15 статтях у наукових виданнях, 8 методичних рекомендаціях та матеріалах, 31 статті у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг особистого внеску складає біля 95 авторських аркушів.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та літератури з 496 назв, 17 додатків на 92 сторінках. Загальний обсяг дисертації 516 сторінок, з яких 388 сторінок основного тексту, 20 таблиць на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються актуальність і доцільність дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, концепція, методологія дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначається теоретична і практична значущість дослідження.

У першому розділі - “Краєзнавча підготовка вчителя як суспільно-педагогічна проблема” - розкрито сутність краєзнавства та виявлено історико-типологічні аспекти українського краєзнавства, що увирізнюють особливості реальної існуючої краєзнавчої освіти в Україні, визначено стан, тенденції та проблеми сучасної краєзнавчої підготовки фахівців у педагогічних вузах України.

Враховуючи напрацювання вчених і дослідників (Ф.Д.Заставного, Я.І.Жупанського, В.П.Круля, М.Ю.Костриці, О.М.Маринича, Я.І.Мариняка, С.Ф.Русової, В.О.Сухомлинського, С.Л.Рудницького. К.Д. Ушинського, П.П.Чубинського та інших), к р а є з н а в с т в о розглядається як унікальне суспільно-освітнє явище, в основі якого знаходиться процес пізнання і передачі знань про рідну землю і життя на ній, що здійснюється від одного покоління до наступного.

Краєзнавчий культурно-освітній процес відбувається безперервно і є досить складним у своїх проявах: в тій чи іншій мірі він охоплює різні аспекти розвитку соціуму регіону, через нього інтегруються і взаємодіють тенденції суспільного розвитку, основою яких виступають як усталені елементи, так і такі, що перебувають у стані започаткування чи зникнення. Історичний аспект наукового пізнання використовувався: з метою виявлення особливостей і тенденцій розвитку сучасних науково-краєзнавчих знань, принципів краєзнавчо-освітньої діяльності, її змістової спрямованості тощо; для розкриття особливостей становлення системи українознавчо-краєзнавчої освіти; як системна закономірність, розкриття якої необхідне для ефективного управління і прогнозування стратегії розвитку краєзнавчої науково-освітньої практики.

Розгляд історико-типологічних аспектів українського краєзнавства зроблено в контексті визначеної пріоритетної тенденції розвитку освіти, спрямованої на гармонізацію відносин людини з суспільством, природою, культурою, людиною. Врахування цієї тенденції у системі зовнішніх функцій краєзнавчої освіти сприяє збереженню і продовженню української культурно-історичної традиції, примноженню соціальних, пізнавальних, виховних потенцій українського народу. При цьому загальноукраїнський фон культурно-освітянських традицій залишається відкритим для збагачення як загальнолюдським, так і внутрішнім етнонаціональним.

Виявлені, відповідно до розглянутих історико-типологічних аспектів українського краєзнавства, базові функції краєзнавчої освіти (соціалізуюча, виховання культури міжетнічного спілкування, індивідуального окультурення людини, культурного удосконалення фізичних якостей людини тощо) та принципові її ознаки взаємопередбачають і взаємодоповнюють одна одну. Через узагальнення досвіду проблеми і її теоретичного опрацювання доводиться, що система краєзнавчої освіти, яка не забезпечує відповідності умов інтегрованого здійснення освітньо-базових функцій, потребує реформування. При цьому співвідношення базисних функцій краєзнавчої освіти змінюється залежно від особливостей розвитку суспільства у конкретні історичні періоди та освітньо-виховних завдань.

У дослідженні розглядаються особливості і проблеми становлення сучасної краєзнавчої освіти вчителя. Зокрема, зясовано, що через ідеологізацію, адміністрування в освіті в минулому загальноукраїнознавчий компонент краєзнавчої підготовки педагогічного фахівця практично не виділявся як окремий феномен. І сьогодні, на жаль, залишається не чітко означеним характер краєзнавчої підготовки і в змісті сучасної освіти. Дослідження системи краєзнавчої освіти на рівні різних типів навчальних закладів показує, що у змісті, методах і способах навчального процесу недостатньо використовуються можливості освітньо-пошукового краєзнавства з метою зменшення частки готових знань, що передаються у традиційних інформаційно-лекційних формах. Використання краєзнавчих знань в умовах переважання раціонально-логічних способів пізнання стає необхідним для надання емоційного забарвлення і особистої значущості формально-логічним знанням, зафіксованим у сухих правилах, схемах, поняттях. Крім того, регіональні особливості України вивчаються здебільшого без належного урахування історико-культурного загальноукраїнознавчого фону, зокрема пояснення механізму появи і розвитку більшості типових явищ регіональної традиційно-культурної спадщини українців. Розгляд різних аспектів взаємопов'язаного вивчення регіональної культури на фоні і у широкому контексті загальноукраїнської культури стає необхідним для розуміння цілісності процесу національного відродження, формування системи краєзнавчо-культурологічних знань, створення відповідного культуротворчого середовища і на цій основі здійснення пошуку шляхів вирішення соціально-етнічних проблем і гармонізації регіональних зв'язків.

У розділі аналізується, як позитивний фактор, вивчення стану підготовки фахівців з туристсько-краєзнавчої роботи у педагогічних вузах України за ініціативою Міністерства освіти і науки України, починаючи з 1996 року. Поряд з позитивними факторами проаналізовано серйозні недоліки і упущення у туристсько-краєзнавчій роботі педагогічних фахівців. Зокрема, у навчальних планах не передбачені спецкурси з метою підготовки фахівців - організаторів краєзнавчо-туристичної роботи; кількість навчальних годин, яка відводиться на курс туристсько-спортивного напрямку, не забезпечує відповідної туристичної підготовки; недосконало використовуються навчальні практики студентів туристсько-краєзнавчого спрямування. Обгрунтовується потреба чіткого визначення у виділенні часу, який відводиться на краєзнавчу, туристську, музеєзнавчу, екскурсійну підготовку студентів; розробки концептуальних засад неперервної краєзнавчої освіти; моделі ступеневої підготовки майбутнього вчителя до краєзнавчої діяльності, а для кожного ступеня навчання відповідного освітньо-професійного стандарту тощо.

Проблема не набула належного науково-теоретичного обгрунтування. Аналіз науково-педагогічної літератури та спеціальних досліджень окремих напрямів розвитку освітньо-виховного краєзнавства останніх років показує, що характер досліджень краєзнавчої освіти в основному визначають досить загальні підходи, що поєднуються з вузькоспеціалізованим пошуком у межах усталених поглядів на краєзнавчу освіту. В зв'язку з чим аналітична площина досліджень переростає у проблему подолання стихійності і одноманітності вузької профілізації у вивченні окремих явищ краєзнавчої освіти. Доводиться, що проблема потребує досліджень емпірико-аналітичної спрямованості теоретико-системного обгрунтування.

У другому розділі - “Науково-теоретичні основи краєзнавчої освіти майбутнього вчителя” - обгрунтовано теоретико-методичні засади краєзнавчої педагогічної освіти, зясовується концепція краєзнавчої підготовки фахівця в умовах педагогічного університету.

У дослідженні краєзнавча освіта розглядається як процес і результат цілеспрямованого формування особистості на основі засвоєння досвіду і традицій регіонально-соціумної культури, як змісту загальноосвітньої підготовки.

Краєзнавча освіта вчителя - це процес і результат становлення фахівця, який, опанувавши досвід і цінності регіональної культури, здатний професійно використовувати їх у педагогічній діяльності.

Враховуючи найбільш характерні і взаємопов'язані тенденції розвитку науки, які спрямовані на методологізацію, інтеграцію (В.С.Біблер, Б.М.Кедров, А.Т.Раппопорт, Т.С. Кун та інші) та зростаючий інтерес культурологічних знань, обумовлених ціннісними орієнтаціями (Є.В. Бондаревська, І.А. Зязюн, М.С. Каган, В.С. Маслов, О.А. Попова та інші), у сучасній краєзнавчій педагогічній освіті відповідно з принципами історизму та ізоморфізму виділено два напрями її розвитку: академічно-традиціоналістський, відповідно до якого у рамках “просвітительської” парадигми удосконалюється вузькопрофільна підготовка педагогів. Зокрема, із запровадженням для географічних спеціальностей педагогічної кваліфікації “організатор краєзнавчо-туристичної роботи” у дисертації доводиться доцільність здійснення підготовки педагогічних фахівців у напрямку розширення функцій спеціалізації (“організатор оздоровчо-краєзнавчої роботи”, “організатор еколого-краєзнавчої роботи” тощо); дослідницько-орієнтований, відповідно до якого у напрямі становлення “культуротворчої” парадигми підготовка педагогів здійснюється відповідно до інноваційних підходів науково-освітньої практики, зокрема у нових сферах українознавчо-регіональної культури. У контексті дослідницько-організаційного характеру розроблялась підготовка спеціаліста у педагогічних університетах, зокрема, у напрямі формування уміння створювати краєзнавчо-культуротворче середовище навчання і виховання учнів. Підготовка магістра спрямовується на професійне оволодіння способами розробки - моделювання власних методичних підходів і засобів педагогічно-краєзнавчої діяльності. Безперечно, що такі зміни впливають на спрямування краєзнавчої науково-освітньої практики і зміст навчально-методичної літератури.

З метою подолання міждисциплінарної розмежованості навчальних предметів, наслідком якої є формування у освітньому процесі фрагментарної картини оточуючого світу, інтеграція розглядається як провідна форма організації змісту освіти на основі загальності та єдності законів природи, цілісності людини і цілісності сприйняття субєктом оточуючого світу (С.У. Гончаренко, Г.О. Монахов, І.П. Яковлев та інші).

У дослідженні зміст краєзнавчої освіти розглядається як педагогічно опрацьована система регіонально-соціумних знань і умінь, досвіду творчої діяльності та ціннісних орієнтацій, засвоєння яких сприяє формуванню особистості, підготовленої до збереження і розвитку матеріальної і духовної культури.

Зокрема, зміст краєзнавчої освіти зорієнтований на створення освітньо-пошукової опори і емоційно-почуттєвого сприйняття, які допомагають підтримувати і гармонізувати відчуття внутрішньої спорідненості людини і оточуючого світу. Закладається основа не тільки засвоєння знань окремих галузевих наук, але й одержання умінь обєднувати ці знання з метою формування цілісної картини оточуючого світу, розвитку регіонально-соціумної культури в особистій свідомості. Краєзнавча освіта, використовуючи цілісно-інтеграційні міжпредметний та внутрішньо-предметний напрямки, формує якісно нові систематизовані напрями регіональної освітньо-виховної діяльності, які надбудовуються над предметною системою навчання.

Використання в освітянській діяльності систематизованих напрямів краєзнавчої діяльності, підпорядкованих парадигмі гуманістичних цінностей, дає можливість закладати ці цінності у кожний навчальний план і кожний навчальний предмет, що обєктивно сприяє формуванню загальноукраїнознавчого культурно-освітнього простору, у якому кожна навчальна дисципліна природним чином повязана з усіма іншими. В цьому випадку можна говорити не стільки про міжпредметні звязки скільки про певне загальноукраїнське пізнавально-духовне поле, у якому краєзнавчий зміст будь-якого предмету має доцільність і своє функціонально визначене місце. Краєзнавчі знання навчальних предметів, інтегруючись у певну загальноукраїнознавчу сферу знань, способів діяльності і ціннісних орієнтацій, стають одним з засобів саморозвитку особистості. Такий підхід спрямований на формування краєзнавчої (регіонально-культурологічної) готовності майбутніх вчителів, які використовуючи інтегративну взаємодію навчальних предметів, зможуть моделювати регіональне культуротворче середовище навчання і виховання учнів.

Враховуючи науково-практичний досвід компонентно-структурного дослідження педагогічних систем (в працях С.І.Архангельського, Ю.К.Бабанського, В.П.Безпалька, М.С.Кагана, Н.В.Кузьміної, В.С.Ледньова, Т.О.Ільіної, В.І.Лугового та інших) у дослідженні здійснено системно-структурний аналіз краєзнавчої освіти вчителя.

Функціональні аспекти краєзнавчої педагогічної освіти виведено: по-перше, із історично закладених передумов і потреб соціокультурного життя як українського суспільства в цілому, так і конкретних регіонів, відповідно до яких сформувались функції освітнього краєзнавства (зокрема принципи його суспільствовідповідності, етновідповідності, людиновідповідності, природовідповідності); по-друге, із внутрішньорегулюючої системи функцій, реалізація яких забезпечує краєзнавчій педагогічній освіті саморозвиток на основі творчого оновлення як вже існуючих складових, так і в результаті появи нових системних утворень, стереотипізований і закріплений ефект від яких повторюється у вигляді нової системної якості.

Як показало дослідження, забезпечити ефективне функціонування краєзнавчої освіти здатні функції (педагогічно-перетворююча, виробничо-технологічна, педагогічно-відтворююча, самоорганізуючо-розвивальна), під впливом яких вона, як системна цілісність, саморозвивається, самоорганізується, самоудосконалюється.

Відповідно до розробленої концепції, розбудова краєзнавчої освіти спрямована на те, щоб шляхом організації її як системи та постійного удосконалення функцій її складових досягати визначених цілей у таких вимірах освітньої цілісності: інституційному, у якому виявляється принципова спроможність функціонування краєзнавчої педагогічної освіти і забезпечується необхідна її внутрішня організація; галузево-ступеневому, у якому визначається структура і зміст краєзнавчої підготовки вчителів у відповідності із складовими регіональної культури; духовно-змістовному, у якому визначається роль регіонально-педагогічної інформації у формуванні особистісно-професійних якостей вчителів.

За структурою краєзнавча підготовка вчителя має чотириступеневу модель, яка базуючись на ідеї неперервної педагогічної освіти, передбачає чотири поетапних цикли підготовки: довузівський (професійної орієнтації), перший вузівський (за програмою підготовки бакалавра), другий вузівський (за програмою підготовки спеціаліста, магістра), післядипломної освіти (професійного удосконалення) (табл. 1).

Цикл допрофесійної підготовки передбачає функціонування системи навчання і виховання професійно зорієнтованої учнівської молоді.

Перший цикл базової професійної підготовки у педагогічному університеті за програмою підготовки бакалавра, який охоплює навчання на першому - четвертому курсах, має переважно освітньо-галузеву спрямованість. Кожний навчальний рік складається з трьох частин: двох навчальних семестрів і обов'язкової краєзнавчо-педагогічної практики. Закінчення навчання на цьому рівні, передбачає одержання кваліфікаційно-педагогічного рівня “вчитель-предметник, організатор краєзнавчо-туристичної роботи” (позакласної з предмету). Туристська підготовка студентів на І-ІІІ курсах здійснюється за програмою початкового (базового) рівня і перадбачає

Таблиця 1

М О Д Е Л Ь краєзнавчої підготовки фахівця у вищому педагогічному навчальному закладі України

одержання кваліфікаційно-педагогічного рівня “організатор спортивного походу” і відповідного туристського посвідчення.

Другий цикл базової професійної підготовки у педагогічному університеті охоплює: по-перше, навчання студентів п'ятого курсу за програмою підготовкиспеціаліста і має переважно науково-методичну спрямованість. Випускники після складання державних екзаменів і захисту дипломної роботи одержують кваліфікаційно-педагогічні рівні: “вчитель-предметник, організатор шкільної (позашкільної) краєзнавчо-туристичної роботи”, “керівник спортивних походів базового рівня”; по-друге, навчання студентів (відібраних відповідно до визначеного рейтингу) на п'ятому-шостому курсах за програмою підготовки магістра. Випускники після захисту кваліфікаційної роботи і складання екзаменів магістерського мінімуму одержують кваліфікаціно-педагогічні рівні “викладач-предметник, спеціаліст-дослідник, організатор навчально-виховного напряму краєзнавчої роботи” , “інструктор спортивного туризму”. Вимоги до атестації магістрів складаються таким чином, щоб результати магістерського мінімуму зараховувались в якості вступних екзаменів до аспірантури, а кваліфікаційна робота зараховувалася в якості реферату зі спеціальності.

Цикл професійного удосконалення передбачає поглиблення індивідуальної професійно-педагогічної майстерності шляхом залучення педагогічних фахівців до науково-дослідної роботи. Програма і зміст краєзнавчої підготовки фахівців цього рівня розробляються вищими навчальними педагогіними закладами.

Пропонована модель краєзнавчої підготовки педагогічного фахівця реалізується відповідно з освітнім стандартом, який визначає структуру і зміст цієї підготовки.

У третьому розділі - “Модель структури краєзнавчої освіти” - розглядаються особливості конструювання змісту краєзнавчої освіти, зокрема обгрунтовується концепція базового навчального курсу “Краєзнавство”, інтегрованого з туристсько-краєзнавчою практикою.

У дослідженні ми виходили з методологічних ідей типологічної ізоморфності процесуально-діяльнісного становлення особистості і розвитку культури (М.С.Каган, В.С.Лутай, В.І.Луговий, Є.С.Маркарян та інші) і використали визначені вченими (О.В.Бондаревська, В.І.Бондар, І.А.Зязюн, В.Р.Ільченко, С.У.Гончаренко, В.В.Краєвський, І.Я.Лернер, О.Я.Савченко та інші) шляхи переведення ідей культуровідповідності, інтегрованості, розвивальності, особистісно-орієнтованості освіти у напрями реформування змісту краєзнавчої освіти і практики краєзнавчого навчання.

При проектуванні змісту краєзнавчої педагогічної освіти використані положення педагогічної теорії проектування змісту освіти (В.В.Краєвський, І.Я.Лернер та інші), яка послідовно простежує спочатку процес формування (проекту) змісту освіти на трьох рівнях: рівні загального теоретичного представлення, рівні навчального предмету і рівні навчального матеріалу, а потім передбачає етап реалізації (проекту) в процесі навчання і його корегування фактичним засвоєнням навчального матеріалу студентами.

На рівні проектування зміст краєзнавчої освіти розглядався як педагогічна категорія не стільки традиційно-авторитарної методичної школи, скільки як процес співдружності і співтворчості викладача і студентів на основі діалогової взаємодії. В умовах пріоритетів ціннісного змісту освіти, його культуровідповідності процесуально студент стає не стільки об'єктом педагогічного впливу, скільки активно діючим суб'єктом освіти, тобто співтворцем у визначенні й реалізації цілей, способів, шляхів і прийомів досягнення особистісних освітньо-професійних завдань. Культурологічна складова краєзнавчої підготовки майбутнього вчителя визначає, насамперед, культуровідповідність його професійно-педагогічної підготовки. Предметно-змістовий матеріал його краєзнавчої підготовки забезпечує реальна туристсько-краєзнавча робота і педагогічна практика. Тому зміст краєзнавчої підготовки вчителя у дослідженні виступає як проект формування структури творчої особистості, діяльність якої педагогічно-культуровідповідна. Основні елементи такої діяльності: знання (спеціальні, педагогічні, конкретно-методичні тощо), способи діяльності, бачення оточуючого світу і себе в ньому, досвід творчої діяльності. Конкретний зміст кожного з цих елементів і їх співвідношення постійно переглядалися і переосмислювалися з точки зору багатоваріантності організаційних форм змістових структур і методичних систем краєзнавчого навчання.