Робота соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ДІТЬМИ, ЩО ВИХОВУЮТЬСЯ В УМОВАХ ДИСТАНТНОЇ СІМ'Ї

1.1 Поняття дистантної сім`ї у науковій літературі

1.2 Характеристика проблем виховання дітей у дистантній сім`ї

1.3 Особливості роботи соціального педагога з дистантними сім`ями

1.4 Аналіз методів та форм роботи з дітьми, що виховуються у дистантній сім`ї

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИИЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМ ТА МЕТОДІВ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЩО ВИХОВУЮТЬСЯ В УМОВАХ ДИСТАНТНОЇ СІМ'Ї

2.1 Методика проведення дослідження

2.2 Впровадження форм та методів роботи з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї

2.3 Опис результатів експериментального дослідження

2.4 Методичні рекомендації для соціальних педагогів по забезпеченню соціально-педагогічної роботи з дітьми, що виховуються умовах дистантної сім'ї

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Формування і розвиток сучасної сім'ї проходить в складних і суперечливих умовах. Різке погіршення матеріального становища сім'ї є однією з причин, яка призводить до зростання кількості дистантних сімей. Взаємодія з дистантною сім'єю - одна з актуальних і складних проблем у роботі соціального педагога. Не дивлячись на те, що це явище поширене, адже діти, що проживають в умовах дистантної сім'ї, зустрічаються майже в кожному учнівському колективі, на сучасному етапі ця проблема недостатньо досліджена.

Окремі теоретичні аспекти дистантної сім'ї досліджували:

О. В. Безпелько, С.Т. Золотухіна, К.Б. Левченко, Є.В. Лозинська, Ф.А. Мустаєва, Я.М. Раєвська, Д.І. Пенішкевич, І.М. Трубавіна, К.Б. Шевченко, В.В. Шульга та інші.

Незважаючи на певні досягнення у вивченні даної проблеми, практика свідчить про те, що сьогодні необхідно активізувати соціально-педагогічний вплив на дітей з дистантних сімей.

Таким чином, зростання актуальності порушеної проблеми, її недостатня розробленість у соціально-педагогічній теорії, а також потреби практики зумовили вибір теми дослідження «Робота соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї».

Об'єкт дослідження: соціально-педагогічна діяльність з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї.

Предмет дослідження: форми та методи роботи соціального педагога з дітьми, що проживають в дистантній сім'ї.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність форм та методів роботи соціального педагога з дітьми виховуються в умовах дистантної сім'ї.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що ефективність соціально-педагогічної роботи з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї залежатиме: корекційно-відновлювальних занять з дітьми; психолого-педагогічних семінарів з класними керівниками щодо підвищення рівня компетентності з проблеми супроводу дітей з цих сімей; тренінгових занять з батьками по відновленню виховного потенціалу сім'ї.

Згідно з поставленою метою та гіпотезою ми вирішували такі завдання:

1. Теоретично вивчити та дослідити наукову літературу з проблеми дослідження. сімейний дитина педагог

2. Діагностично виявити індивідуально-психологічні особливості дітей з дистантних сімей.

3. Експериментально перевірити ефективність форм та методів роботи соціально педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї.

4. Розробити методичні рекомендації для соціальних педагогів по організації соціально-педагогічної роботи з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї.

Методи дослідження:

- загальнонаукові методи теоретичного (аналіз та систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних теоретичних та експериментальних досліджень) та емпіричного дослідження (тестування, анкетування, бесіда, об'єктивне спостереження);

- графічні форми відображення отриманої інформації.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Хмельницької СЗОШ № 6 та Хмельницької СЗОШ № 19; учасники дослідження: 38 учнів 7-8 класів; 28 батьків; 12 класних керівників (загалом, 78 респондентів).

Практичне значення роботи полягає в розробці ефективних форм та методів роботи соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї та методичних рекомендаціях для соціальних педагогів щодо відновлення виховного потенціалу цих сімей.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на методичному об'єднанні класних керівників Хмельницької СЗОШ № 6 та на засіданні педагогічного гуртка Хмельницької СЗОШ № 19. Отримала позитивну оцінку.

У першому розділі нашого дослідження «Теоретичні засади роботи соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї» проведено теоретичний аналіз соціально-педагогічної, психологічної, соціологічної літератури, розкрито сутність поняття «дистантна сім'я», проаналізовані проблеми виховання у дистантних сім'ях, охарактеризовані методи та форми роботи з такими дітьми.

О.В. Безпалько розглядає дистантну сім'ю як окремий тип з особливими умовами сімейного життя. Ф.А. Мустаєва та І.М. Трубавіна називають «дистантну сім'ю» таку сім'ю, члени якої перебувають на відстані з різних причин. За Дж. Г. Мідом дискантна сім'я визначається як повна сім'я з дітьми, в якій один з батьків тривалий час відсутній в силу особливостей професійної діяльності або вимушеної трудової міграції з метою матеріального забезпечення сім'ї, в наслідок чого він призупиняє безпосередні контакти з дітьми і вимушено обмежує свою роль як агента соціалізації.

Діти, що виховуються в умовах дистантної сім'ї мають ті ж проблеми, що й їхні однолітки: складності процесу соціалізації, проблеми з навчанням. Але через відсутність батьків у них виникають додаткові проблеми: переживання за батьків, неспокій, самотність, страх. Нерідко це проявляється у девіантній поведінці, конфліктах.

У другому розділі «Експериментальна перевірка ефективності форм та методів роботи з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї» проведено діагностичне дослідження проблем виховання дітей, що проживають в дистантній сім'ї; перевірено ефективність форм та методів роботи; розроблено методичні рекомендації для соціальних педагогів по організації соціально-педагогічної роботи з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї.

В рамках діагностики проблем виховання дітей, що проживають в умовах дистантної сім'ї було проведено:

- методику Басса-Дарки (на визначення показників і форм агресії);

- діагностику вад особистісного розвитку, а саме: тривожності, імпульсивності, агресивності, схильності до нечесної поведінки, асоціальності, замкнутості, невпевненості у собі;

- діагностику референтного кола спілкування О.В. Щедріної;

- проективну методику «Моя сім'я»;

- об'єктивне спостереження;

- анкетування класних керівників та батьків.

Діагностика дітей, що виховуються у дистантній сім`ї виявила такі індивідуально-психологічні прояви: агресивність, імпульсивність, тривожність, замкнутість, невпевненість у собі, асоціальність. Анкетування класних керівників вказало на низький рівень компетентності у роботі з такими дітьми. Результати анкетування батьків дозволили зробити висновок про недостатність психолого-педагогічних знань Покращення цієї ситуації потребує застосування ефективних форм та методів роботи соціального педагога з такими сім`ями.

У зв'язку з цим були запропоновані такі форми та методи роботи соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім'ї: психолого-педагогічні семінари з класними керівниками; корекційно-розвивальні заняття з дітьми; тренінгові заняття по підвищенню виховного потенціалу з батьками; індивідуальна робота з дітьми, схильними до асоціальної поведінки.

Після впровадження форм та методів роботи з дистантними сім'ями було проведено повторне дослідження.

Результати контрольної діагностики показали тенденцію до зниження показників агресивності, асоціальності, тривожності, невпевненості, замкнутості.

Діагностика референтного кола спілкування виявила динаміку підвищення кількості виборів матері, батька, бабусі, сестри, брата.

Методика Басса-Дарки показників та форм агресії виявила 11 учнів в яких рівень агресії знаходиться в межах норми.

За методикою «Моя сім'я» зменшилась кількість респондентів з депресивними тенденціями з 37% до 24%; знизився показник конфліктності з 4% до 1%; збільшився показник сприятливої сімейної ситуації з 10% до 18%.

Анкетування класних керівників показало підвищення компетентності у роботі з дітьми з дистантних сімей. Анкетування батьків виявило відновлення виховного потенціалу.

Отже, дані експериментального дослідження свідчать про ефективність форм та методів роботи соціального педагога з дистантними сім`ями, а це дозволяє говорити про досягнення поставленої мети, вирішення завдань, підтвердження висунутої гіпотези. Подальші дослідження вбачаємо у вдосконалені ефективності форм та методів роботи соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім`ї.

Розділ I. Теоретичні засади роботи соціального педагога з дітьми, що виховуються в умовах дистантної сім`ї

1.1 Поняття дистантної сім`ї у науковій літературі

Сім`я один з самих найдавніших соціальних інститутів. Вона виникла набагато раніше релігії, держави, армії, освіти. В соціології інституту сім`ї виділено особливе місце. Сім`я як одна з найвищих цінностей на Землі має створювати умови для щасливого, повноцінного, плідного життя кожної людини. Адже саме тут закладаються основи моральності особистості дитини, зокрема, її адекватної моральної самооцінки. Тому батьки мають повною мірою усвідомлювати свою відповідальність перед Богом і суспільством за виховання дитини [4].

У науковій літературі можна знайти різноманітні визначення сім'ї, наприклад, таких відомих авторів як А.І. Антонов, М.Я. Соловйов, А.Г. Харчев, А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола та інші. У соціологічному словнику сім'єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об'єднання людей, скріплене взаємною відповідальністю за виховання дітей, а також спільного побуту і помешкання [70].

За Сімейним кодексом сім'я визначається як первинна та основна ланка суспільства - соціальна система, ознаками якої є: спільне проживання членів сім'ї, до яких належать чоловік, дружина, рідні усиновлені та підопічні діти, непрацездатні батьки чоловіка і дружини. Крім того, зазначається, що подружжя є сім'єю тоді, коли чоловік або дружина через навчання, працю, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми, з інших поважних причин мешкають окремо; також дитина належить сім'ї батьків, якщо з певних причин з ними не проживає [73].

Із соціально-психологічного погляду сім`я є малою соціальною групою людей, що заснована на шлюбі та (чи) кровній спорідненості і функціонує на основі спільного побуту, матеріальної і моральної взаємодопомоги [15].

В науковій літературі є різні підходи до визначення сім'ї, якщо залишити суттєве, то сім'ю можна охарактеризувати як соціальну групу, засновану на подружніх або родинних зв'язках, для якої характерні спільне проживання та ведення домашнього господарства. Таке визначення відбиває загальноприйняте розуміння та включає різноманітні варіанти сімейних груп, під нього підпадає і типова сім'я, що складається з подружжя, їх дітей та батьків, і різні неповні сім'ї, наприклад, сім'я з тітки та племінника, бабусі та онука, дистантні сім'ї.

Як мала соціальна група сім`я розглядається в межах явищ, про які нагромаджено великий за обсягом матеріал у соціальній психології (процеси комунікації, інтеграції, соціальної перцепції, механізми і концепції групової динаміки тощо).

Сім`я має певні функції (особливі форми життєдіяльності, пов`язані із задоволенням потреб сім`ї). Зокрема виділяють:

- економічну, що спрямована здебільшого на забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб;

- регулятивну, що полягає в регулюванні стосунків між членами сім`ї на основі моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію особистого авторитету і влади;

- репродуктивну, що спрямована на народження дітей і продовження людського роду;

- виховну, що реалізується у трьох аспектах - первинна соціалізація дитини; постійний вплив дітей на їхніх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена;

- комунікативну, що задовольняє потреби членів сім`ї у спілкуванні і взаємодії один з одним і соціумом, багато в чому визначаючи характер сприйняття останнього;

- психотерапевтичну, що реалізується у двох аспектах - «прогладжування» (ласка й увага один до одного) і «резонування»

- (розуміння і допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистісному розвитку);

- сексуально-еротичну (сім'я задовольняє сексуально-еротичні потреби і забезпечує відтворення членів суспільства).

Перелічені функції тісно взаємозалежать, що жодну з них не можна вважати основною [15].

Важливою характеристикою сім`ї є її структура - склад і кількість членів сім`ї, а також система сімейних взаємин, що включає стосунки спорідненості, влади й авторитету, зв`язки горизонтальні (чоловік - дружина) і вертикальні (батьки - діти), рольову взаємодію як сукупність установок, норм і зразків поведінки, що характеризують одних членів сім`ї в їхньому ставленні до інших її членів. У структурі сім'ї розрізняють структуру сімейних ролей, сімейних підсистем і межі між ними, що є своєрідними механізмами, за допомогою яких сім`ї виконують свої функції.

Структура сімейних ролей диктує членам сім'ї, що, коли вони мають робити, вступаючи у взаємовідносини. Повторювані взаємодії зумовлюють стандарти взаємодії, які, у свою чергу, визначають, з ким і як взаємодіяти. Так, роль матері передбачає насамперед виховання дітей. Стандарти взаємодій (норми) регламентують її поведінку, тобто коли заохочувати або коли карати дитину. Якщо мати погано виконує свою роль, порушує норми взаємодій, це тягне за собою соціальні санкції - зовнішні (осудження оточуючих) або внутрішні (коли мати відчуває, що не любить дитину і картає себе за це). В структурі сімейних ролей існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім'ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми [59].

Сімейні підсистеми - це диференційована сукупність сімейних ролей, що передбачає вибіркове виконання сімейних функцій.

У кожній сімейній підсистемі існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім'ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми.

Особливості рольових і міжособистісних стосунків членів сім'ї, їх взаємодії відбиваються на емоційному рівні та відносно стійкому психічному стані (настрої) сім'ї, у свою чергу, впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність сімейного колективу загалом.

З огляду на викладене розрізняють сім'ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом.

Сім'ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю і водночас високою вимогливістю один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім'ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату - прагнення до спільного розв'язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім'ї, її широких соціальних контактах.

Сім'ї з несприятливим психологічним кліматом характеризуються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім'ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім'ї [15].

У соціальній психології залежно від позиції суб'єктів спілкування стосунки між ними поділяються:

- співробітництво - передбачає взаєморозуміння та підтримку;

- паритет - побудовані на взаємовигоді членів союзу;

- змагання - прагнення добитися більшого та кращого становища;

- конкуренція -прагнення мати зверхність над іншими;

- антагонізм - різке протиріччя у позиціях [4].

У житті дитини сім`я відіграє вирішальну роль. А.Г. Ковальов у своїх працях зазначає, що благополучна родина:

- по-перше, дає відчуття належності до певної групи (можливість ідентифікуватися з нею). Без цього дитина почувається самотньою (реалізація потреби людських зв`язків);

- по-друге, дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших. Без цього у дитини розвивається почуття неповноцінності (реалізація потреби саморствердження);

- по-третє, дає змогу відчувати взаємне тепло. Інакше у дитини нерідко виникає негативнее ставлення до життя, схильність до песимізму, апатії (реалізація потреби прихильності);

- по-четверте, формує почуття своєї неповторності. Якщо цього немає, у дитини виникає болісне відчуття власної сірості, неоригінальності, неталановитості, а це веде до спалахів агресії, коли вона не шкодує ані себе, ані інших (реалізація потреби самосвідомості);

- по-п`яте, дає зразок для наслідування, адже кожний повинен у щось вірити, на щось сподіватись, щось любити, щось визнавати і заперечувати. Інакше життя здаватиметься безглуздим (реалізація потреби орієнтації). Всі ці потреби життєво важливі для кожного.

Сім`я як безпосереднє соціальне оточення має максимальні порівняно з будь-якими іншими соціальними інститутами можливості для поступового залучення зростаючої особистості до світу соціальних і емоційних цінностей, до виконання незнайомих і водночас соціально значущих ролей, до оволодіння знаннями, вміннями й навичками, необхідними дитині для становлення її соціальної й емоційної компетентності [43].

Сімейне виховання полягає у формуванні особистості дитини, розвитку її здібностей, інтересів, світогляду, духовної культури, передачі дорослими членами сім`ї морального досвіду. Саме тут закладаються найвищі людські моральні цінності, дитина вперше соціалізується. Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім`ї, її моральна атмосфера. Роль сім`ї у процесі становлення моральної особистості неоцінена, оскільки та атмосфера, в якій дитина, є невід`ємною ланкою морального розвитку і виховання дитини, завдяки якій вона вчиться, розвивається і вдосконалюється [34].

На сучасному етапі розвитку суспільства великого інтересу з боку науковців (І.М. Трубавіної, Ф.А. Мустаєвої, Д.І. Пенішкевич, К.Б. Левченко та ін.) зазнає дистантна сім'я.

За Дж. Г. Мідом дистантна сім`я - повна сім`я з дітьми, в якій один з батьків тривалий час відсутній в силу особливостей професійної діяльності або вимушеної трудової міграції з метою матеріального забезпечення сім`ї, в наслідок чого він призупиняє безпосередні контакти з дітьми і вимушено обмежує свою роль як агента соціалізації просторово віддаленим «значимим іншим».

Поняття дистантної сім'ї знаходимо і у роботах І.М. Трубавіної та Ф.А. Мустаєвої. Науковці називають дистантною сім'єю таку сім'ю, члени якої перебувають на відстані з різних причин. Такі сім'ї є неблагополучними де виникає чимало психолого-педагогічних проблем у вихованні дітей.

Життя в такій сім`ї є специфічним із-за тривалої відсутності одного з подружжя на підставі особливостей професійної діяльності. Це в основному сім`ї трудових мігрантів, військових, моряків.

На підставі статистичної та адміністративної інформації про чисельність та економічну активність населення, даними консульських установ щодо громадян України, які перебувають за кордоном, і даними суб`єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян України за кордоном, зараз працює приблизно 4 - 4,5 млн. громадян України.

За неофіційними даними, налічується понад 8 млн. трудових мігрантів, з яких понад 6 млн. - жінки. Таким чином, понад 150 тис. дітей залишаються позбавленими батьківського піклування, тепла і ласки [27].

Особливо складне становище в західних областях - Рівненській, Хмельницькій, Тернопільській, Чернівецькій, Волинській, Закарпатській, Львівській, де на обліку в центрах зайнятості перебуває по декілька членів однієї родини. Лише з Івано-Франківської області з 2160 тис. населення 380 тис. працюють за кордоном. За неофіційними даними, на заробітках за кордоном перебуває 240-320 тис. жителів Львівщини. Не набагато краща ситуація в східних та південно-східних областях України.

Однією з основних проблем, пов'язаних з трудовою міграцією, є розрив родинних стосунків, в результаті чого діти залишаються без батьківського піклування впродовж певного часу.

Аналізуючи життєдіяльність дистантних сімей І. М. Трубавіна, Ф. А. Мустаєва, Д.І. Пенішкевич, К.Д. Левченко умовно розділяють їх на декілька категорій:

- сім'ї, у яких один з батьків перебуває на заробітках за межами України протягом 1-го року;

- сім'ї, у яких батьки (обидва) перебувають на заробітках за межами

- України протягом 1-го року;

- сім'ї, у яких один з батьків перебуває на заробітках за межами України протягом 1- 3 років;

- сім'ї, у яких батьки (обидва) перебувають на заробітках за межами України протягом 1- 3 років;

- сім'ї, у яких один з батьків перебуває на заробітках за межами України протягом тривалого часу;

- сім'ї, у яких батьки (обидва) перебувають на заробітках за межами України протягом тривалого часу.

За даними дослідження Державного інституту проблем сім'ї та молоді з 38% дистантних сімей, за три останні роки розпалися 18%. Діти з цих новоутворених неповних та неблагополучних сімей залишились з матір'ю (58%), з батьким (8%), під опікою бабусі і дідуся або інших членів родини (39%, оскільки мати дітей залишилася на роботі за кордоном), влаштовані у державні заклади опіки (8%) [26].

Такий стан речей свідчить про те, що багато дистантних сімей не спроможні повною мірою реалізовувати виховну функцію, сутність якої полягає у передачі дітям у процесі їх входження в систему суспільних відносин соціального досвіду, знань, норм поведінки, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності, оскільки тільки грамотне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд, позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм життя і поведінки [62].

Отже, аналіз наукової літератури свідчить про те, що сім`я є, по-перше, соціальним інститутом, який знайомить дитину з нормами емоційного реагування і соціальної поведінки, контролює їх виконання, по-друге - психологічною групою, тобто об`єднанням людей, згуртованих кровними зв`язками, почуттям прихильності і взаємною відповідальністю.

Дистантна сім`я - це сім`я в якій деякі дорослі члени сім`ї перебувають на відстані від неї з різних причин. Життя в такій сім`ї є специфічним із-за тривалої відсутності одного з подружжя на підставі особливостей професійної діяльності. Це в основному сім`ї трудових мігрантів, військових, моряків.

Важливою характеристикою сім`ї є її структура - склад і кількість членів сім`ї, а також система сімейних взаємин, що включає стосунки спорідненості, влади й авторитету, зв`язки горизонтальні (чоловік - дружина) і вертикальні (батьки - діти), рольову взаємодію як сукупність установок, норм і зразків поведінки, що характеризують одних членів сім`ї в їхньому ставленні до інших її членів.

До сімейної атмосфери людина чутлива все життя, але найбільшого впливу зазнає дитина в пору фізичного та духовного становлення. На грунті сімейних стосунків відбувається первинна соціалізація, засвоюються перші соціальні ролі, закладаються основні цінності життя. Батьки природним способом впливають на дітей: через механізм наслідування, ідентифікації та інтеріоризації зразків батьківської поведінки. Сім'я може бути могутнім чинником розвитку та емоційно-психологічної підтримки особистості, а також джерелом психічної травми та різного роду розладів: неврозів, психозів, психосоматичних захворювань, сексуальних та соціальних відхилень.

- Сімейне виховання доволі індивідуальне; своєрідним показником його результативності є родинні почуття. Тому виховний потенціал сім'ї - це її здатність реалізувати функцію виховання, розвитку та соціалізації дитини. Однією з основних проблем, пов'язаних з трудовою міграцією, є розрив родинних стосунків, в результаті чого діти залишаються без батьківського піклування впродовж певного часу.

1.2 Характеристика проблем виховання дітей у дистантній сім`ї

У кожної людини є різноманітні потреби без задоволення яких вона не може жити й розвиватися. Особливу увагу теорія потреб американського психолога Абрагама Маслоу. Він вважає, що потреби людини вкладаються в певну ієрархічну структуру, у якій для появи потреби вищого рівня необхідне хоча б часткове задоволення потреби нижчого рівня. Мова не йде про хронологічну послідовність (у значенні, що одні потреби виникають на першому році життя, інші - на другому і т.д.), а радше про зумовленість одних потреб іншими. Окремо виділено такі групи потреб: фізіологічні, безпеки, любові та належності, поваги та самореалізації. Вони не з являються одночасно, проте взаємозалежні таким чином, що принаймні часткове задоволення однієї з потреб створює передумови для виникнення іншої [84].

Фізіологічні потреби в цьому сенсі зумовлюють усі інші. Наприклад, виснажена голодом дитина помирає, і про ніякі інші її потреби не може бути й мови. Задоволення фізіологічних потреб, принаймні настільки, наскільки потрібні для виживання, спонукає появу інших: безпеки, любові та поваги. Якщо ж задоволено і їх, виникає можливість розвитку через появу потреб самореалізації, творчості та обдаровування.

Існують потреби, які може задовольнити тільки сім`я. Саме в сім`ї дитина знаходить безпосередні, лише для неї призначені визнання та любов. Це вкрай необхідно для гармонійного розвитку дітей. Діти, що виховуються у дистантних сім`ях, позбавлені безпосередніх міжособистісних зв`язків і згодом у них виникають труднощі в зав`язуванні дружніх взаємин та створенні власної сім`ї. Такі діти не вміють прив`язуватись, постійно чекають чогось для себе, вимагають, нічого натомість не віддаючи. Це трагічний приклад того, як неможливість задоволення психічних потреб спричинює розлади розвитку особистості [16].

Розглянемо детальніше проблеми дітей, що виховуються у дистантній сім`ї. До психоемоційних та адаптаційних труднощів, що мають діти, які виховуються у дистантній сім`ї, належать:

1. недовіра - втрачаються довірливі стосунки між дитиною і батьками, від чого можуть розвинутись відчуття недовіри і до інших людей;

2. агресія - вороже ставлення дитини до оточуючих - близьких людей, вчителів, товаришів, що може проявлятися у неадекватній формі - брутальних фразах, викриках, небажанні прибирати за собою, вчити уроки тощо;

3. замкнутість як механізм захисту проти зради і втрати: після від`їзду батьків дитина відчуває важку психологічну травму і через відмежування від оточення прагне залишитися наодинці із собою, полегшити свій душевний біль;

4. образа - у душі дитина ображається на батьків за те, що вони залишили її одну, незважаючи на присутність вдома інших родичів (бабусі, дідуся, брата чи сестри); вона не може змиритися і погодитися з тим, що матеріальні цінності можуть замінити маму чи тата, їхню присутність вдома;

5. невротичні розлади - часто діти не витримують психологічного навантаження, яке на них лягає, можуть виникати різні нервові захворювання, зокрема неврози, порушення нормального вікового розвитку;

6. девіантна поведінка - діти поводяться асоціально, починають палити, вживати алкоголь, пробувати наркотичні речовини, скоювати протиправні вчинки, чому також сприяють безліч супутніх факторів: наявність коштів, що висилають батьки з-за кордону, відсутність батьківського контролю за поведінкою дітей тощо [27].

Значна кількість соціально дезадаптованих дітей виховуються в дистантних сім`ях із несприятливим емоційним кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньосімейних стосунків. Дистантна сім`я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. За наявності негативних впливів поведінка дитини істотно спотворюється, визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом, внаслідок чого вона може стати на шлях правопорушень і навіть злочинів.

У сукупності причин і чинників, що викликають сімейне неблагополуччя є порушення в міжособистісних відносинах у дистантних сім`ях і дефекти виховання.

Критерієм благополуччя або неблагополуччя дистантної сім`ї може служити її вплив на дітей, стиль ставлення до дитини, до її здоров`я, бажання і можливість батьків створити оптимальні умови для її розвитку [17].

Аналіз соціологічної, психологічної та педагогічної літератури свідчить, що залежно від виконання виховної функції виділяють сім`ї:

- благополучні;

- неблагополучні (в тому числі, зовні благополучні);

- сім`ї групи ризику.

Благополучні сім`ї забезпечують задоволення всього комплексу потреб (згідно з А. Маслоу) кожного члена сім`ї. Фактично це є ідеальний тип сім`ї. Найбільш наближається до нього так звана «нормальна сім`я». В ній основні характеристики ідеальної сім`ї переломлюються через призму реальних соціальних умов її існування.

Така сім`я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім`ї свої права і свої обов`язки; до її потреб ставляться з розумінням. Така сім`я створює душевний комфорт, рятує від нервових переживань. Саме в таких сім`ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. Виховні можливості дистантної сім`ї досить перед усім морально-психологічним кліматом. В даному випадку істотний момент є відсутність одного з батьків, оскільки для нормального виховання потрібні і батько, і мати. Чим меншою є дитина за віком, тим важчою для неї є ситуація розвитку в дистантній сім`ї. Соціально занедбані діти часто походять із сімей, батьки яких є трудовими мігрантами. Викликає тривогу і той факт, що багато дистантних повних сімей набули нового статусу - тобто перейшли у категорію неповної або неблагополучної [26].

Розрізняють такі типи неблагополучних сімей:

- педагогічно некомпетентна;

- конфліктна;

- аморальна;

- асоціальна.

В дистантній сім'ї, яка є педагогічно некомпетентною спостерігається брак педагогічних знань і навичок у батьків, що виявляється в неконструктивному стилі виховання ( або надмірно авторитарному, або потуранні, або непередбачуваному - «сім п`ятниць на тижні»). Батьки користуються практично тими самими неефективними методами виховання свої дітей, якими користувалися їхні батьки. Використовувати інші методи виховання батьки або не вміють, або не хочуть. У результаті страждають обидві сторони. Авторитарний стиль виховання, спроби замінити переконання наказом, неповага до особистості дитини, а тим більше рукоприкладство ведуть до конфліктів між батьками і їх дітьми. Очевидно, що стиль виховання, заснований на погрозах і покараннях, навряд чи сприятиме розвитку здорової і гармонійної особистості. Стиль потурання - це взагалі відсутність інтересу до життя дитини, виховання за принципом «куди крива виведе». Адже виводить часто відомо куди. Гіперопіка також не сприяє розвитку здорової особистості. Прояв надмірного жалю до дитини, бажання все зробити за неї, захистити від труднощів призводить до появи у дитини егоїзму, неадекватної завищеної самооцінки і рівня вимог. Але найгірше непередбачуваний стиль (не знаєш, чого чекати: «чи то батога, чи то пряника»).

У дистантній сім'ї, яка є конфліктною, як правило, панує атмосфера грубості і несправедливості, а іноді атмосфера жорстокості і насильства. Діти живуть в оточенні, де прихований страх, напруженість і тривога присутні завжди, але відсутня стабільна безпека. Повернутися додому зі школи - вже стресова ситуація, оскільки діти ніколи не знають, чого чекати далі. Грубість, крики, сварки, нерідко бійки, а іноді злочинні дії в запалі емоцій, це те, з чим доводиться стикатися дитині [37].

В дистантній сім'ї, яка є аморальною, дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, вона долучається до аморального способу життя. Ради задоволень, задоволення власних егоїстичних інтересів тут зневажаються моральні норми, загальнолюдські цінності. Дитина перестає розуміти «що таке добре і що таке погано», вона створює свою мораль, в основі якої лежить задоволення і матеріальна вигода. Тут же вона навчається й способам отримання задоволення: алкоголь, розпусні дії, проституція, дармоїдство - все це стає нормою. У таких дітей абсолютно відсутнє почуття сорому, адже для досягнення своїх цілей - всі засоби добрі, тобто діє принцип «мету виправдовують засоби».

В дистантній сім'ї, яка є асоціальною (сім`я, де у батьків є злочинні схильності). Тому рано чи пізно дитина виявляється втягнутою в систему злочинних маніпуляцій з їхнього боку (оскільки копіює їх стереотипи поведінки, а в деяких випадках і мислення).

До зовні благополучних можна віднести дистантні сім`ї, у яких:

- спілкування батьків з дітьми носить формальний характер;

- відсутня єдність вимог до дитини;

- відсутність контролю за успішністю та поведінкою дитини або контроль носить однобічний характер;

- надмірна батьківська любов;

- надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

- має місце насильство щодо жінки, дитини;

- не враховується у процесі сімейного виховання вікові та індивідуально-психологічні особливості дитини.

Неблагополуччя в перерахованих дистантних сім`ях породжує насильство.

Емоційне (психічне) насильство - це порушення психоемоційного балансу у бік негативних відчуттів і переживань. Дитина відчуває постійний брак уваги і любові, зате цілком достатньо криків, погроз, наруг, знущань, різкої і грубої критики на свою адресу, образ і залякувань, які призводять до втрати почуття власної гідності і упевненості в собі. Подібна жорстокість не менше шкідлива, ніж фізична. Така неповага почуттів, гідності дитини названа «душогубством». Вона навмисно спрямована на придушення у дітей почуття радості, любові. Виникає емоційна відчуженість дітей, що отримала назву «синдром афектної тупості», яка створює основу для хронічного психогенного травматизму, що нерідко викликає вторинні афектні кримінальні дії - агресію, спрямовану назовні (асоціальна поведінка) або на власну особу (суїцид).

Зневажливе ставлення до дитини - не задовольняються життєві потреби дитини в їжі, одязі, лікуванні. Дітей залишають без нагляду, вони часто ходять голодними, брудними. Вони відстають у фізичному розвитку. Психологічні прояви: пасивність, пригніченість, відчуття непотрібності, низька самооцінка [53].

Останнє десятиліття характеризується підвищенням напруженості криміногенної обстановки, зростанням злочинності, особливо, злочинності серед неповнолітніх. Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років впродовж року припадає приблизно 125 злочинів, то на таку ж кількість дорослих - 95 злочинів. Дослідження причин правопорушень і злочинів, вчинених неповнолітніми, свідчать, що в 90-95 % випадках механізм протиправної поведінки був запущений недоліками сімейного виховання.

Не знаючи, як справитися з реальністю дитина може шукати різні способи відходу від дійсності. Вибір у таких дітей невеликий: алкоголь, наркотики, проституція і т.д. [34].

Бездоглядність дітей, відсутність контролю за їхньою поведінкою, навчанням, розвитком та вихованням з боку батьків та вчителів призводить до важковиховуваності та педагогічної занедбаності.

Проблема педагогічної занедбаності тісно пов'язана з проблемою сімейного неблагополуччя. Останнім часом досить велика кількість сімей стає “зовні благополучними” (Н.П.Спіцин), “формально благополучними” (В.М.Оржеховська) або “потенційно-неблагополучними” (І.М.Трубавіна), де неблагополуччя викликане не такими явними причинами, як алкоголізм, наркоманія, кримінальна поведінка батьків, а суб'єктивними, тобто несприятливим морально-психологічним мікрокліматом у сім'ї, конфліктною ситуацією, безвідповідальністю, знеціненням духовних цінностей, а особливо відсутністю з різних причин когось з батьків.

До виникнення важковиховуваності, правопорушень неповнолітніх призводять складні умови життя, несприятливі умови виховання у дистантній сім`ї. Як показують численні дослідження кримінологів, психологів, соціальних педагогів, важковиховуваність найбільше виявляється в підлітковому віці, який вважається важким, суперечливим, перехідним від дитинства до юнацтва, тобто від 10 до 16 років, хоч її ознаки можуть бути в молодшому шкільному, а іноді й у дошкільному віці. Часто у дистантних сім`ях батьки не звертають належної уваги на такі негативні явища в поведінці дитини, як капризи, постійне бешкетування, лінощі, брехливість, жорстокість, агресивність, неохайність, забіякуватість, несамостійність, вважаючи, що дитина ще мала, а іноді навіть захоплюються її грубістю, хамством. Поступово такі форми поведінки закріплюються, і ми вже говоримо, що дитина важко піддається виховним впливам [28].

Підлітковий вік характеризується незакінченістю формування особистості. Внаслідок різноманітних новоутворень установки і психологічні характеристики цього віку неміцні, мають нестійкий характер, слабо закріплені. Тому для підлітків характерні нестійкість життєвої позиції, неусвідомленість свого справжнього місця в суспільному житті тощо. У зв`язку з тим, що цей вік характеризується недостатнім розвитком процесів гальмування в нервовій системі і великою силою процесів збудження, для підлітків характерні підвищена емоційна нестійкість, чутливість до несприятливих впливів. Внаслідок цього підвищується ступінь імовірності відхилень у поведінці.

Намагання бути і вважатися дорослим - стрижнева особливість особистості підлітка, яка виражає його нову життєву позицію щодо людей, навколишнього світу, визначає зміст і спрямованість соціальної активності, систему прагнень, переживань. Соціальна активність підлітка виявляється в більшій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей, способів поведінки, які існують у світі дорослих і взаєминах між ними. Для підлітка стає дуже важливим ставлення до нього як до рівного з боку дорослих, батьків. З цього випливає загострене почуття власної гідності, тому будь-які дрібниці, навіть невеликі зауваження, а тим більше нетактовність, ставлення до підлітків як до маленьких можуть боляче ранити самолюбство. Звідси й виникає багато конфліктних ситуацій, різних форм протесту (неслухняність, впертість, негативізм, агресивність, опір різним формам виховного впливу) [24].

Незважаючи на прагнення до самостійності, визнання дорослими їхніх прав, підліткам потрібне інтенсивне спілкування з батьками, посилення контролю з боку школи, сім`ї, що забезпечується раціональною організацією процесу виховання.

У неповнолітніх з дистантних сімей на перший план виступають такі відхилення від норм поведінки, як прогулювання уроків, порушення загально шкільної дисципліни, бійки. У сфері неформального спілкування перевага надається вуличним компаніям, де збираються підлітки з негативними тенденціями в поведінці. Керівну роль у такій поведінці відіграє небажання вчитися, а тому й створюється негативне ставлення до школи. Внаслідок цього рівень їхнього інтелектуального розвитку відстає від однолітків, вони втрачають інтерес до знань або цей інтерес утилітарний, примітивний. Вони мають великі прогалини в знаннях з кількох або й багатьох навчальних предметів. Особливо важко засвоюють дисципліни математичного циклу, мови, зокрема іноземну. Стійка неуспішність сприяє закріпленню в цих учнів байдужого, негативного ставлення до інтелектуальної праці, школи взагалі. На уроках вони, як правило, байдикують, домашніх завдань не виконують, байдуже ставляться до вимог учителів і поступово взагалі втрачають розуміння змісту навчання. Усе це призводить до того, що загальний розвиток таких учнів у багатьох випадках нижчий за середній. Загальну спрямованість їхньої особистості, тобто мету життя, потреби, інтереси, ідеали, визначає негативна лінія поведінки. Спостерігається перевага матеріальних потреб над духовними. Для цих підлітків характерна певна система мотивів - самовтіха, звинувачення в усіх невдачах інших тощо [22].

За даними численних дослідженнях у важковиховуваних підлітків спостерігаються відставання або відхилення у розвитку психічних функцій (пам`яті, мислення, уваги, сприймання, мовлення), а також недорозвиток духовних почуттів і емоцій, брехливість та егоїзм, впертість, агресивність, неорганізованість, лінощі, неслухняність, неврівноваженість, грубість, часто неохайність тощо. Вольові зусилля мають негативну спрямованість (наприклад, вони можуть проявити ініціативу, спритність, кмітливість, настирливість для досягнення згубної мети).

Інтереси, які роблять людину духовно багатшою, у більшості дітей, що виховуються в умовах дистантної сім`ї, розвинені недостатньо. Такі підлітки майже нічого не знають про події зовнішнього і внутрішньополітичного життя; їх мало цікавлять література, мистецтво та науки, вони обмаль читають. Про ослаблення інтересів свідчить і небажання займатися в гуртках. Натомість вони надають перевагу тим видам діяльності, які не потребують великих розумових зусиль, певних знань, а носять примітивний, розважальний характер, викликають гострі відчуття.

Важко - виховуваність дітей, що проживають в умовах дистантної сім`ї може спричинюватися різними нескладними розладами нервової системи, різними видами акцентуацій, тимчасовими незначними затримками психічного розвитку тощо. Діти з такими вадами, коли ослаблено контроль з боку батьків і не враховуються їхні індивідуально-психологічні особливості, здатні на негативні вчинки, можуть стати на шлях правопорушень.

Серед важковиховуваних 41,2% становлять діти психічно неблагополучні, із затримкою психічного розвитку, з інтелектуальною недостатністю, слабко виявленими ураженнями, аномаліями, нестійкістю в розвитку центральної нервової системи , тривалими соматичними захворюваннями, психічним та психофізичним інфантилізмом (емоційна незрілість) тощо. Усе це травмує психіку дитини, її нервову систему, знижує темп психічного розвитку, викликає астенічні й це ребро-астенічні стани, що призводять до підвищення втоми, нестійкості уваги низького рівня розвитку самостійного мислення, не сформованості позитивних якостей розуму, нервового виснаження, низької інтелектуальної працездатності, зниження адаптаційних можливостей. Такі учні важко переносять життєві складності, сімейні незгоди [35].

Дитячий англійський психолог Джон Боулбі, вивчаючи взаємозв'язок між умовами життя дитини і її психічним розвитком, виявив, що найчастіше причиною психічної занедбаності є не нестатки сім'ї, велика кількість дітей, погані умови та інші зовнішні чинники, а певна внутрішня установка дорослих, які виховують дітей.

У зв'язку з цим доцільно розглянути найбільш типові позиції важких підлітків з дистанційної сім'ї:

- Позиція «покинутої дитини». Дитина належить сама собі, її поведінка не контролюється. Такі підлітки легко потрапляють під вплив вуличних компаній, починають вживати алкоголь, токсичні і наркотичні речовини. Батьки не зовсім уявляють становище дитини в школі, у проблемах власних дітей намагаються звинуватити педагогів і самих дітей, знімаючи повністю з себе відповідальність за них. Саме у таких дистантних сім'ях у дітей найчастіше формується занижена самооцінка, у багатьох із них відсутній моральний ідеал.

- «Суперечлива позиція» зустрічається в дистантних сім'ях, де неузгоджені педагогічні вимоги, де наявні часті конфлікти між окремими членами сім'ї. Оскільки дітям доводиться пристосовуватися до різних вимог, у них розвиваються такі якості, як брехливість і лицемірство.

Це заважає дітям виробляти правильну, стійку позицію, позбавляє їх моральних еталонів. Самооцінка у них часто суперечлива, нестійка.

- Позиція «загубленої дитини» зустрічається в дистантних сім'ях, де з дитини роблять “ідола». Матеріальний достаток у поєднанні з духовною убогістю, відсутність вимог сприяють формуванню таких якостей, як бездумність, агресивність, споживацтво, цинізм. Цінність людини, її гідність розглядаються підлітками залежно від матеріального стану, престижності статусу в суспільстві, а не від її високих моральних якостей.

У будь-якій із названих позицій дитина відчуває дефіцит глибокого, змістовного спілкування з батьками [32].

- Таким чином, у дітей існують потреби, які може задовольнити тільки сім`я. Саме в сім`ї дитина знаходить безпосередні, лише для неї призначені визнання та любов. Це вкрай необхідно для гармонійного розвитку особистості.

Діти, що виховуються у дистантних сім`ях, позбавлені безпосередніх міжособистісних зв`язків і згодом у них виникають труднощі в зав`язуванні дружніх взаємин та створенні власної сім`ї. Такі діти не вміють прив`язуватись, постійно чекають чогось для себе, вимагають, нічого натомість не віддаючи. Дистантна сім`я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. У сукупності причин і чинників, що викликають сімейне неблагополуччя є порушення в міжособистісних відносинах у дистантних сім`ях і дефекти виховання.

За наявності негативних впливів поведінка дитини істотно спотворюється, визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), агресивністю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом, внаслідок чого вона може стати на шлях правопорушень і навіть злочинів.

Як показують численні дослідження кримінологів, психологів, соціальних педагогів, важко - виховуваність найбільше виявляється в підлітковому віці, який вважається важким, суперечливим, перехідним від дитинства до юнацтва, тобто від 10 до 16 років, хоч її ознаки можуть бути в молодшому шкільному, а іноді й у дошкільному віці.

Часто у дистантних сім`ях батьки не звертають належної уваги на такі негативні явища в поведінці дитини, як капризи, постійне бешкетування, лінощі, брехливість, агресивність, неохайність, забіякуватість, несамостійність, вважаючи, що дитина ще мала, а іноді навіть захоплюються її грубістю, хамством. Поступово такі форми поведінки закріплюються, і ми вже говоримо, що дитина важко піддається виховним впливам.

Загалом, діти, що виховуються в умовах дистантної сім'ї мають ті ж проблеми, що й їхні однолітки: складності процесу соціалізації особистості, проблеми з навчанням, побудови взаємин з протилежною статтю тощо. Але через відсутність батьків у них виникають додаткові проблеми: переживання за батьків, неспокій, самотність, страх, надмірні намагання самоствердитися. Нерідко це проявляється у девіантній поведінці, конфліктах.

1.3 Особливості соціально-педагогічної роботи з дистантними сім`ями

Сьогодні в Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація сім'ї; зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості громадян; забезпечення розумового й фізичного потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя. Тому суспільна свідомість сучасності визначається інтересом до соціально-педагогічної роботи з дистантними сім'ями.

Особливості соціально-педагогічної роботи з дистантними сім'ями полягають в операціоналізації процесу надання послуг і соціально-педагогічної допомоги, створенні алгоритму взаємодії соціального педагога з клієнтом. Соціально-педагогічна робота з такими сім'ями має такі характерні риси:

- універсальність (можливість застосування на різних за специфікою об'єктах для вирішення подібних або частково виникаючих завдань);

- конструктивність (націленість на вирішення конкретних проблем перевіреними та обґрунтованими способами);

- результативність (орієнтація на кінцевий результат, що перевіряється);

- оперативність (можливість реалізувати технологію в оптимальний термін);

- відносна простота (наявність проміжних етапів й операцій, доступність для фахівця певної кваліфікації);

- надійність (наявність деякого запасу міцності, механізму, що дублюється);

- гнучкість (здатність до адаптації в умовах, що змінюються).

Соціально-педагогічна робота з дистантними сім'ями як сукупність визначених прийомів і методів впливу має власну структуру, що містить певні елементи: визначення мети, вибір відповідного рішення, організація соціальної дії, аналіз результатів [40].

Сучасними дослідниками у соціально-педагогічній роботі відзначається така особливість, як синтетичність чи поліфакторність соціальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити реалізацію таких технологічних компонентів: структурного, функціонального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керованих та некерованих соціальних ситуацій та можливої післядії (результату та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення соціальних завдань, як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнтування, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних процедур та операцій та їх подальшу координацію та синхронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

- нормативного;

- традиційно-ритуального;

- конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди);

- оціночного;

- статусного (вплив на статус людини);

- символічного;

- психотерапевтичного;

- соціоекологічного (вплив на життєве середовище);

- раціонального (переконання);

- сугестивного (навіювання);

- стимулюючого;

- селекційного;

- ситуаційного [67].

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з дистантною сім'єю складають забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи з дистантними сім'ями [ 68 ].