Особливості конфліктних ситуацій в старшокласників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості конфліктних ситуацій в старшокласників

Вступ

Кожна людина обов'язково проходить через такий суспільний інститут як школа. І від того, який слід залишить школа в душі людини, багато чого залежить в її подальшій долі й діяльності.

Велику частину свого життя дитина проводить у школі. Тут вона не лише одержує основи знань, а й спілкується і взаємодіє з однокласниками і вчителями. І одним з основних чинників, що впливають на ставлення до навчання, є психологічна атмосфера у класі і школі. Якщо дитина відчуває увагу до себе з боку вчителів, зацікавленість у її успіхах, доброзичливість, то з радістю йде до школи і приділяє навчанню набагато більше уваги, що позначається на результатах навчальної діяльності. У протилежному випадку, у дитини формується байдуже, а то й негативне ставлення до школи, що відображається на якості навчальних знань, умінь і навичок.

Незважаючи на багаторічні зусилля (поради, рекомендації) психологів і педагогів, психологічному чинникові не завжди приділяється належна увага у школах. Деякі вчителі навіть не замислюються над тим, що з учнем можна спілкуватись якось інакше: як із рівнею, гідною уваги й поваги. Авторитарність школи ще часто зустрічається в нашому житті й викликає справедливі нарікання батьків та учнів. Про таку школу учні згадують з образою і болем, адже вчитель у ній - це тільки урокодавець, а не партнер і друг.

На щастя, не все так погано і становище в багатьох школах значно поліпшилося. Сучасні ринкові умови дали можливість батькам і дітям вибирати школу, у якій вони хотіли б навчатися, а адміністрацію і вчителів шкіл змусили змінити своє ставлення до дітей і самого процесу навчання. Усе більше з'являється вчителів з абсолютно іншою психологією - спрямованістю на дитину та її інтереси. І це зовсім не означає вседозволеності й підкорення примхам учня, це - взаєморозуміння, співпраця і взаємодопомога.

Скільки позитивних емоцій можуть одержати вчителі й учні, якщо вони розуміють один одного, відчувають обопільну симпатію і довіру. 1 наскільки приємніше і легше стає сам процес навчання для обох сторін.

Відкриті, дружні стосунки - джерело натхнення, стимул подолання труднощів, те, що дає почуття задоволення й розуміння того, що зусилля не були марними.

Взаєморозуміння й відкритість - основа рівноправних, безконфліктних стосунків. Утім, процес становлення взаєморозуміння досить складний і тривалий. Щоб навчитися розуміти інших, потрібно багато чого знати про людину: те, як вона живе, що її хвилює, які радості і проблеми є в її житті. Але нам бракує часу, сил, а іноді й бажання придивитися до людини, прислухатися до неї і намагатися зрозуміти. І водночас вимагаємо розуміння і співчуття від людей, адже свої проблеми ми вважаємо найсерйознішими.

Дуже важливо не перетворити процес спілкування у взаємне невдоволення, причіпки, недомовки і конфлікти. Останні, хочемо ми цього чи ні, супроводжують нас усе життя. Вони вносять напруженість у стосунки, позбавляють нас спокою і радості, не дають можливості повноцінно працювати. А особливо прикро те, що конфлікти виникають найчастіше через дріб'язки, через наше невміння спілкуватися, небажання зважати на потреби інших людей.

Конфлікти супроводжуються нерозумінням, образами, зруйнованими взаєминами, стресами, почуттям невдоволеності. То чи потрібно витрачати частину свого життя на з'ясування стосунків? Чи, може, краще навчитися спілкуватися, не створюючи конфліктних ситуацій? Звісно, кожен має право вирішувати це самостійно. Але зрозуміло одне: конфлікт у школі не сприяє навчально-виховному процесові. І чим менше виникає конфліктів, тим краще розуміють один одного учні і вчителі, тим тепліші й довірливіші їхні стосунки.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Особливості інтерперсональної взаємодії старшокласників у вирішенні конфліктних ситуацій».

Об'єкт дослідження - міжособистісна взаємодія старшокласників.

Предмет дослідження - особливості інтерперсональної взаємодії старшокласників у вирішенні конфліктних ситуацій.

Мета дослідження - розглянути психологічні особливості інтерперсональної взаємодії, а також особливості конфліктних ситуацій у старшокласників та шляхи їх вирішення.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити психологічні особливості інтерперсональної взаємодії;

2) розглянути особливості конфліктних ситуацій у старшокласників;

3) проаналізувати шляхи виходу з конфліктних ситуацій;

4) дослідити причини виникнення конфліктів і способи їх вирішення.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 26 найменувань. Робота викладена на 59 сторінках друкованого тексту, 1 додаток займає 1 сторінку.

1. Психологічні особливості інтерперсональної взаємодії

1.1 Загальна характеристика інтерперсональної взаємодії

Як відомо, у процесі діяльності люди обмінюються не тільки інформацією, а й різними діями. Ці дії забезпечують планування спільної діяльності, її координацію та розподіл функцій. Завдяки їм здійснюється взаємне стимулювання, взаємний контроль та взаємна допомога у розв'язанні спільного завдання.

Взаємодія завжди має мету. Це може бути вплив на іншого, щоб він виконав доручення чи зрозумів те, чого досі не розумів, спроба змінити переконання, наміри тощо. Міжособистісна взаємодія розглядається як реалізація взаємозв'язків і взаємовпливів у процесі спілкування та їх спільної діяльності.

Людина, взаємодіючи з іншими особами, одночасно вступає у певні конкретні зв'язки та відносини з ними, з різними соціальними групами, суспільством загалом. Тому в структурі інтеракції (взаємодії) можна виокремити дві сторони: внутрішню (змістовну) і зовнішню (формальну). Між ними є єдність. Внутрішньою (змістовою) стороною взаємодії є сукупність відносин особистості з соціальним оточенням, які можна розглядати у двох аспектах: широкому (соціальному) та вузькому (міжособистісному). Змістом взаємодії між людьми є реалізація специфічної для цілісної структури суспільства сукупності економічних, правових, політичних відносин.

Взаємодію слід розглядати як форму організації діяльності людей. Специфіка спільної діяльності, в порівнянні з індивідуальною полягає, насамперед, у виникненні «сукупного» групового суб'єкта. Для спільної діяльності характерна структурованість дій окремих суб'єктів, спеціалізація. Вона виникає не стихійно, а під впливом управління та координації індивідуальних дій за логікою діяльності, конкретних умов [13, 98].

Варто відзначити, що в деяких різновидах діяльності використовуються засоби, характерні для спілкування. Сама діяльність відбувається за законами спілкування, наприклад, діяльність педагога, керівника, лектора. Предметно-практичні дії стають засобами спілкування, яке будується за законами діяльності (театральна, концертна вистава та ін.).

У соціальній психології виділено такі форми спільної діяльності:

1) «спільно-індивідуальна діяльність», коли кожен учасник робить свою частину спільної роботи;

2) «суспільно-послідовна діяльність», коли спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;

3) «спільно-взаємодіюча діяльність», коли має місце одночасна взаємодія кожного учасника із усіма іншми.

У плані педагогічної практики вчителеві необхідно організовувати усі три моделі спільної діяльності школярів. Особливо це стосується другої та третьої форм.

Для спільної діяльності важливе значення має система міжособис-тісних стосунків, що складаються в ній: особливості поставлення мети, взаємного спонукання, взаємного оцінювання, контролювання та коректування. Так, наприклад, педагог повинен приділяти увагу початковому етапу організації спільної діяльності. Учні самі повинні ставити мету, організовувати діяльність, призначати керівників, виконавців окремих функцій та ролей.

У процесі самої діяльності вчитель опосередковано керує міжосо-бистісними стосунками, взаємним оцінюванням та взаємним спонуканням школярів. Не менш важливе значення у виховному плані має етап завершення роботи, на якому повинні підбиватися підсумки.

Спільна діяльність і спілкування відбувається на основі соціального контролю, через механізм соціальних норм, прийнятих у суспільстві, та зразків поведінки, що регламентують взаємодію і стосунки людей. Норми можуть бути найрізноманітнішими. Це, наприклад, норми моралі, норми культурного етикету, професійні норми, норми міжстатевого спілкування чоловіка і жінки, хлопця і дівчини, а також міжвікового спілкування старшого і молодшого (повага, терпимість - у молодшого, розуміння, толерантність - у старшого) [13, 99].

Порушення норм відразу вмикає механізм соціального контролю. Він може здійснюватися у формі несхвалення, осуду, покарання, щоб регулювати поведінку, спонукати брати відповідальність.

Головними ознаками міжособистісної взаємодії є: 1) предметність, тобто наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій суб'єктів для її досягнення; 2) ситуативність або її регаментованість конкретними обставинами, тривалістю, інтенсивністю, нормами та впливами взаємодії. Характер взаємодії змінюється залежно від умов, складу учасників, структури групи; 3) рефлексивність (рефлексивна багатозначність) - взаємодія може бути виявом як суб'єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в груповій діяльності. 4) експлікованість, тобто можливість спостереження, реєстрації конкретних дій суб'єктів взаємодії.

Традиційно у соціальній психології усі різновиди взаємодії поділяють на дві групи. До першої відносять такі взаємодії, в основі яких є дії учасників, що сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її інтеграцію, узгодженість та ефективність. Це кооперація, згода, пристосування, співробітництво тощо. До другої групи відносять конкуренцію, конфлікт, опозицію, тобто такі, в основі яких є дії суб'єктів, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефективності.

Діяльність групи під час розв'язання спільного завдання є послідовним переходом від однієї фази до іншої: 1) орієнтування членів групи щодо спільного завдання; 2) оцінка ходу розв'язку завдання членами групи; 3) контроль; 4) прийняття рішення. Супроводжують цей процес відповідні дії, позитивні та негативні емоції членів групи [11, 56].

У взаємодії розрізняють стилі дій партнерів: 1) ритуальний; 2) маніпулятивний; 3) гуманістичний.

Цікавий підхід до аналізу взаємодії виражений у концепції символічного інтеракцонізму (Г.Мід). Головна її ідея полягає у тому, що особистість розвивається у взаємодії з іншими індивідами. У ролі механізму цього процесу виступає самоконтроль дій, в основі якого є уявлення, які складаються в оточення про певних осіб.

Незважаючи на важливість поставлення цієї проблеми, у теорії Г.Міда є суттєві прорахунки. Це, по-перше, непропорційно велике значення, як в цій концепції надається ролі символів. Уважається, що поведінка людини в ситуації взаємодії в кінцевому рахунку, зумовлена символічною інтерпретацією ситуації. Крім того, інтерактивний аспект спілкування тут відривається від змісту діяльності.

По-друге, слабкість цієї концепції полягає у тому, що вона, по суті, не розрізняє у спілкуванні обмін інформацією і процес організації спільної діяльності.

Ще один підхід в структурному описі взаємодій, представлений в трансактному аналізі. Зокрема, в ньому вивчається регулювання дій учасників взаємодії через регулювання їх позицій, а також урахування характеру ситуації і стилю взаємодії. З погляду трансактного аналізу, кожен учасник взаємодії, в принципі, може займати одну з трьох позицій, які умовно можна назвати позиціями Родича, Дорослого, Дитини. Ці позиції в жодному разі не пов'язані обов'язково з відповідною соціальною роллю. Це лише суто психологічний опис певної стратегії поведінки у взаємодії. Так, позиція Дитини може бути визначена як позиція «Хочу!»; позиція Родича - як «Треба!», а позиція Дорослого - об'єднання «Хочу!» і «Треба!».

Констатується, що взаємодія ефективна тоді, коли трансакції мають «доповнювальний» характер, тобто збігаються. Це буває тоді, коли партнер звертається до іншого як Дорослий, і той відповідає з такої ж позиції Дорослого. Але так буває не завжди. Якщо один із учасників взаємодії звертається до іншого з позиції Дорослого, а той відповідає йому з позиції Родича, то взаємодія порушується і може взагалі припинитися. У даному випадку вважається, що трансакції «перетинаються». Ось приклад: дружина звертається до чоловіка: «Я порізала палець» (апеляція до Дорослого з позиції Дорослого). Якщо він відповідає: «Зараз перев'яжемо» то це відповідь з позиції Дорослого. Якщо ж відповідає: «Вічно з тобою щось стається», то це відповідь з позиції Родича. А у випадку: «Що ж я тепер повинен робити?» чоловік демонструє позицію Дитини [11, 58].

У двох останніх випадках ефективність взаємодії невелика практично, вона набуває конфліктного характеру. Дуже часто вчитель займає щодо учня позицію Родича. Це особливо недоречно, коли він спілкується зі старшокласниками. Та навіть спілкуючись із підлітками, молодшими школярами, вчителеві частіше треба займати позицію Дорослого. Дуже важливо, коли педагог створює умови для того, щоб школярі також займали позицію дорослого. Це ж стосується і батьків.

В умовах міжособистісної взаємодії її зміст та характер може усвідомлюватись (не усвідомлюватись) одним чи обома учасниками. У зв'язку з цим у соціальній психології виокремлюють такі способи впливу: зараження, навіювання, наслідування. Часто в цьому ж плані розглядаються й такі специфічні явища, як мода і чутки.

Зараження - це неусвідомлена, мимовільна схильність індивіда до переживання певних психічних станів під впливом ситуації чи осіб. Воно здійснюється не через пасивне споглядання, а через безпосередню передавання психічного настрою, який має великий емоційний заряд, через загострення переживань і пристрастей. Ефект заразливості зовнішнього впливу визначається не тільки силою емоційного заряду останнього, а й самим фактом безпосереднього психічного контакту між тими, хто спілкується.

Навіювання або сугестія (від лат. suggestio - навчати, навіювати, радити) - це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, некритичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються. Воно передбачає однаковість переживання подібних (ідентичних) емоцій та уявлень індуктором (тим хто навіює) та об'єктом навіювання - реципієнтом (тим, кому навіюють).

Наслідування - це цілеспрямоване відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, учинків, які характеризують об'єкт пізнання (особа, яку наслідують). Для нього характерна різна емоційна і раціональна спрямованості. В історії соціальної психології відомі приклади різного тлумачення природи наслідування. Так, була спроба з'ясувати природу наслідування з позицій інстинктивної теорії (В. Вундт, В. Джеймс, Г. Тардт, У. Мак-Дугалл, З. Фройд). Наслідування, на їхню думку, властиве людині нарівні із тваринами і є інстинктом у повному розумінні цього слова.

Одним з перших особливого значення цьому феномену надавав у своїх працях Г. Тард. Він виокремлював такі його різновиди: 1) логічне і нелогічне; 2) внутрішнє і зовнішнє (за послідовністю і механізмом руху); 3) наслідування-мода і наслідування-звичай (за мірою стійкості); 4) наслі-дування всередині класу і наслідування одного класу іншим (за соціальною природою).

Г.Зіммель вбачав у наслідуванні засіб залучення індивіда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки. Він уважав його одним із суттєвих засобів взаєморозуміння. Під впливом наслідування формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності, ідеї, смаки, нахили, манери поведінки.

Оригінальною є спроба тлумачення природи наслідування МіС. Михайловським. Він розрізняв зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на виявлення наслідування. Зовнішнім спонукальним чинником є приклад людини, яка перебуває у незвичайних обставинах. До внутрішніх належить обмеженість внутрішнього світу людини, схильність до навіювання, слабкість волі, недостатній розвиток здатності свідомо контролювати свої дії.

Міжособистісну взаємодію регламентує соціальна роль. Як уже зазначалося, роль розглядається як нормативно схвалений зразок поведінки, що його очікують навколишні від кожного, хто займає певну соціальну позицію. Людина одночасно виконує багато ролей, тому взаємодія людей, регулюється рольовими очікуваннями. Так, викладач очікує певної поведінки від студента, старший від молодшого і навпаки: студент очікує цілком визначеної поведінки наставника, молодший - поведінки старшого.

Успішність взаємодії залежить від відповідності поведінки людей, взаємним очікуванням, тобто від дотримання такту. Такт - це здатність і вміння людини безпомилково приписувати іншим очікування того, що вони готові від неї почути і побачити. Нетактовність - це помилкове приписування або ігнорування в поведінці очікувань партнера. Тоді виникає конфлікт. Наприклад, зустрілись двоє знайомих. На запитання одного: «Як справи?» другий почав детально розповідати про здоров'я та справи усіх своїх домашніх. Іноді людина свідомо йде на порушення такту, коли є принципові розбіжності в поглядах.

У нетактовності втрачається контакт, зв'язок між тими, хто спілкується. Особливо важливий психологічний контакт у педагогічному спілкуванні. Умови контакту: взаємна повага і довіра, толерантність, здатність до співпереживання. Цього вимагає сама роль. Не тільки учні, але й учитель повинні дотримуватись такту. Педагог, відвідуючи вдома недис-циплінованого учня, не повинен засмучувати батьків, а зобов'язаний викласти факти толерантно. При цьому принциповість, вимогливість поєднуються з довірою і повагою, без цього не буде ефекту педагогічного впливу. Необхідно формувати в учнів самоповагу - умову поваги до інших. Так, наприклад, педагогічний такт у спілкуванні з підлітками виявляється в тому, що наставник ураховує їх особливості, зокрема їх самоповагу, самооцінку, що є особливо нестійкою в цей період [5, 178].

Встановлено, що міжособистісна взаємодія найбільше визначається: 1) культурою суспільства; 2) спадковістю, 3) особистістю, 4) статтю.

Існують норми взаємодії, які притаманні для всіх культур. Наприклад, заборона на кровозмішування, повага до персон більш високого рангу та старших. Існують також специфічні норми в даній культурі, групі. У Японії іноземці часто з труднощами орієнтуються в.правилах соціальних ігор: як знімати взуття, як наливати чай, як дарувати і розпаковувати подарунки, як поводитися з нижче чи вище поставленими особами у соціальній ієрархії.

Для встановлення позитивних стосунків має значення фізична привабливість партнера. Люди схильні вибирати друзів і, особливо, вступати в шлюб з тим, хто їм є рівним не тільки за інтелектуальним розвитком, але й за рівнем привабливості.

Привабливість передусім впливає на перше враження, вона не завжди здатна приховати інші людські якості. Немає однозначного зв'язку між зовнішньою привабливістю та моральністю характеру. Перші враження набувають все більшого значення у зв'язку, з тим, що суспільство стає більш рухливим і урбанізованим, я людські контакти стають все більше короткочасними.

Винятково привабливі люди частіше страждають від сексуальних домагань і від неприязні з боку представників своєї статі. Вони часто невпевнені в тому, що оточення цінує їх за внутрішні якості, а не тільки за зовнішність. Якщо вони покладаються на свою привабливу зовнішність, то в них може бути сильніша мотивація до розвитку своєї особистості в інших напрямах.

1.2 Конфліктна взаємодія

Будь-яка група школярів складається з осіб, які значною мірою відрізняються один від одного за віком, цілями і завданнями, які вони перед собою ставлять, а також стратегіями і тактиками досягнення мети, функціями та цінностями, поглядами у процесі навчання. Взаємодія та спілкування не завжди проходять гладко, інколи виявляється антагонізм, позицій, що відображає наявність взаємно виключних цінностей, завдань і цілей. Це призводить до ворожості, до конфлікту.

Конфлікти бувають дуже різноманітними - наприклад, дві студентки претендують на увагу одного й того ж студента. Конфлікт може мати конструктивні і деструктивні наслідки.

Конфлікт - це об'єктивно зумовлений і необхідний момент людського життя. У психологічній структурі конфлікту вичленовуються стратегічні і тактичні дії, що розрізняються за ступенем узагальненості. Якщо стратегія - це набір віддалених макроцілей, то тактика - це засоби їх досягнення.

Найбільш часто виділяються такі стратегії [5, 189]:

* суперництво - нав'язування іншій стороні бажаного для тебе розв'язку;

* співробітництво - кооперативний пошук розв'язку, який задовільнив би обидві сторони;

* поступливість - зниження однією з конфліктуючих сторін чи обома своїх прагнень, у результаті чого наслідок конфлікту стає менш прийнятими, ніж бажалось би;

* приниження - вихід переможеним із ситуації конфлікту;

* пристосування - тенденція залагоджувати суперечності, поступаючись власними інтересами;

* пасивність - перебування у ситуації конфлікту без здійснення будь-яких дій щодо його розв'язання.

Основними тактиками поведінки в конфлікті є:

- раціональне переконання - використання фактів і логіки для підтвердження своєї позиції та переконання опонента;

- використання стягнень та нагород;

Тактики можуть бути «м'якими» або «жорсткими», мати характер безпосереднього чи опосередкованого впливу, бути раціональними чи ірраціональними. Детермінантами вибору тактики виступають:

1) зорієнтованість учасників конфлікту на свої або чужі інтереси;

2) оцінка учасниками конфлікту успішності використання тактик для досягнення власних цілей та ціни цього;

3) оцінка тактики, яку вибирає опонент.

Одна й та ж тактика може бути використана в межах різних стратегій і, навпаки, одна й та ж стратегія може реалізовуватися різними тактиками.

Конфлікт має свою процесуальну структуру, в якій вичленовуються такі стадії:

* прихований конфлікт, коли його учасники мають різні настанови, наміри, ставлення до значущих об'єктів, подій, але відверто не виявляють це у відповідних діях;

* зародження конфлікту, переривання мирного періоду - стадія, на якій деякі «ініціюючі» події спонукають учасників до дії;

* урівноваження сил - оцінка сил і можливостей іншої сторони, використання різних тактик впливу на неї;

* баланс сил - учасники домовляються про спосіб розв'язання конфлікту і погоджуються із досягнутим;

* ескалація - порушення рівноваги, активне розв'язування суперечності;

* диференціація - інтеграція сил та суперечностей;

* конфронтація;

Конфлікти диференціюються за наслідками, змістом, суб'єктами тощо.

Види конфліктів за наслідками [5, 193]:

* конструктивний - пов'язаний з об'єктивними суперечностями в життєдіяльності групи (чи взаємодії двох осіб), а також із об'єктивними труднощами поза сферою впливу групи (конфліктуючих осіб). Це реальний конфлікт. Такий конфлікт виконує функцію об'єднання групи в подоланні неприємної перспективи внутрішніх проблем і труднощів;

* деструктивний - це результат різкого розходження підходів-інтересів або наслідок егоїстичних цілей різних членів групи чи окремих підгруп. Щоб розв'язати його, потрібно знайти причину. Встановлено, що наявність конфлікту в групі призводить до втрат більше, ніж 15 відсотків робочого часу і зусиль, а то й усіх 100, коли діяльність групи повністю дезорганізовується.

Види конфліктів за змістом.

Організаційний конфлікт - виникає внаслідок суперечностей у формально-організаційних засадах, наприклад, між вчителем школи і реальною поведінкою учнів. По-перше, конфлікт виникає, якщо учні з якихось причин не виконують вимог, які перед ним ставить учитель. По-друге, якщо ці вимоги суперечливі, нечіткі, неконкретні.

Виробничий конфлікт виникає як результат низької організації праці та неадекватного керування діяльністю організації. Причиною конфлікту може бути старе устаткування, морально застаріле обладнання, некваліфіковані рішення, несправедливість у стосунках, розподілі соціальних благ, ролей тощо.

Діловий конфлікт виникає внаслідок різних підходів до організації спільної діяльності, способів виконання дій. За відсутності культури ділового спілкування цей конфлікт часто переростає у міжособистісний.

Міжособистісний конфлікт виникає через антипатію, незбіг норм, ціннісних постанов, духовних потреб тощо. Він виникає за наявності як об'єктивних, так і суб'єктивних умов. До них належать:

- хвороблива самоповага, завищена самооцінка тощо;

- небажання попросити вибачення за вчинену несправедливість тощо;

- біль, гнів, образа тощо.

Міжособистісна конкуренція виникає в ситуаціях, коли виграш одного однозначно передбачає програш іншого (хочу бути старостою групи, і він хоче). Такі суперечності люди можуть ховати за предметно-діловими розбіжностями. Довготривалі предметно-ділові суперечності призводять до особистої неприязні.

Розходження особисто-прагматичних інтересів, що легко переходить у неприязнь і ворожість, має місце за відсутності загальної справи, переслідування вузькоегоїстичних цілей.

Конфлікти можуть бути між особистостями, між особистістю і групою, між групами і між організаціями. Причини виникнення конфлікту неоднозначні: психологічні особливості, конфліктні виробничі умови. Суб'єктивною причиною є невміння вести дискусію, сперечатись, сприймати ініціативу підлеглого.

Конфлікт між особою і групою - це найчастіше конфлікт між працівником і організацією, особливо під час зміни керівника. Так буває, коли колектив знаходиться на високому рівні розвитку, а керівник «не доріс» до цього рівня. Інший випадок - коли в колективі є лідер, а призначили керівником особу з іншої установи, сфери. Можливий випадок, коли стиль нового керівника різко відрізняється від стилю попереднього. Щоб попередити конфлікт, керівник повинен врахувати зміст і умови діяльності групи, розподіл у ній влади, особливості неформальних лідерів.

Конфлікт між групами виникає тоді, коли в одній групі є дві ворогуючі підгрупи. Цей конфлікт часто переростає в масовий конфлікт. При аналізі конфліктної ситуації керівник визначає свою позицію як позицію стороннього, експерта чи миротворця.

Часто причиною міжособистісних конфліктів є образа. Психологічно жаль і гнів - дві сторони однієї медалі. Якщо біль зовні не виражається - це не означає, що його немає. Він часто виявляється тоді у формі недоброзичливості або злоби. Є люди, які, перебуваючи в одному і тому ж життєвому просторі (квартира, робоче місце), не спілкуються один з одним по 20 і більше років. Кожен із них переповнений образою. Багатьом знайомий стан, коли носиш у собі старі образи, але мало хто знає, як від них можна звільнитись раз і назавжди. Образи нерідко виникають з почуття глибоко ображеного самолюбства. Важко втриматись від того, щоб не відповісти на це самовиправданням і невдоволенням. Цього можна уникнути шляхом позитивного самоствердження, розцінюючи вчинки інших Просто як помилкові, а не злісні.

Іноді людині буває важко погодитися з тим, що вона сама причетна до виникнення конфлікту, що також підливала масла у вогонь. Сама собою готовність розв'язати проблему зовсім не означає визнати, що ви не маєте рації. Це означає, що ви відмовились від спроб довести помилковість позиції іншої сторони, ви готові забути минуле і розпочати все спочатку.

Особа може просто відмовитись знаходити аргументи вашої рації та задовольнитись лише вираженням доброзичливих почуттів. Суб'єкт ініціює зміни, проводячи межу між самовдосконаленим і оптимальним самовираженням. Це відображає чесне і критичне ставлення до себе. На-лаштованість на конструктивне розв'язання проблеми призводить до значних внутрішніх зрушень, що виражається у зміні негативного ставлення до особи, з якою виник конфлікт [8, 59].

Іноді ми носимо образу, оскільки вона дає нам якісь побічні користі або переваги, тобто має своє завдання. Це також виступає способом захисту «Я». Готовність розв'язувати проблему починає виявлятися, коли ми у хвилини спокою задумуємось над суттю мотиву перебування в конфлікті і не можемо залишити проблему нерозв'язаною.

У кінцевому підсумку необхідно, щоб обидві сторони виявили бажання розв'язати проблему. До того часу, поки особистість для себе стверджує: «Я не можу поступитись, поки не поступиться він», - вона не готова розв'язати проблему. Люди, що пов'язані у конфлікті застарілою образою, приковані один до одного своїми емоціями та енергією. Якщо одна з осіб дає собі свободу, то це уможливлює іншій стороні більший, ніж раніше маневр. Зміна позиції дає можливість іншим теж змінитись. Але найголовніше - пробачення звільняє особистість.

Нам іноді психологічно важко пробачити того, хто нас глибоко образив. У таких випадках люди не відразу прощають, а поступово. Наприклад, треба почати з усвідомлення того, що ви готові визнати ідею про пробачення, але не готові піти на цей крок. Цього достатньо, щоб почати процес звільнення енергії, створеної проблемою. Іноді наші погляди та реакції є результатом глибоко прихованого болю й гніву. У таких випадках ми багаторазово переживаємо одну й ту ж ситуацію образи. Якщо хтось викликає у вас гнів, то емоція говорить про вас рівно стільки ж, скільки вона говорить про нього. Чим більше ви вражені поведінкою людини, тим більше ви можете дізнатись про себе.

У випадках; коли сприймаємо ситуацію як факт, ми спочатку стикаємось лише з труднощами вирішення самої ситуації. Якщо вона запалює нас, то необхідно зайнятись самоаналізом до того, як вирішимо внести конструктивні зміни в ситуацію.

Особливо корисно у таких випадках використовувати метод проекції. Проекція - це перенесення власних думок і спонукань на думки та поведінку інших людей. Ми витісняємо деяку інформацію з власного розуму, але бачимо її в інших людей. Проекція виражається у нашій готовності до розв'язання проблеми.

Ось три типові проекції [3, 60]:

1. Пригнічені потреби. Наприклад, один старшокласник має незадоволену потребу, яку він вважає ззовні заблокованою. Він без особливих на те підстав звинувачує іншого старшокласника в тому, що він заважає йому задовольнити її. Наприклад, він глибоко ображений тим, що його друг відмовився брати участь у заході, який вони запланували разом. Якщо перший старшокласник недооцінює власні потреби, які викликають таку реакцію, він схильний до вибуху за найменшого натяку на те, що потреби і далі залишаться незадоволеними.

2. Нерозв'язані проблеми минулого. Якась подія може викликати гнів або призвести до стресу, оскільки вона нагадує дещо, що відбулося у минулому. Наприклад, одному старшокласнику доводиться мати справу з іншим старшокласником, який жорстоко поводиться з дитиною. Перший старшокласник настільки ображений, переповнений бажанням виявити свій гнів, що не усвідомлюєте справжньої причини такої реакції. Хто-небудь інший на його місці теж хотів би справедливості і захисту дитини, але це не викликало б гніву. Реакція старшокласника пояснюється тим, що побачене викликає в пам'яті спогади про насильство чи побиття з власного дитинства.

3. Спрямованість характеру. Окремі наші особисті риси можуть здаватися негативними і навіть неприпустимими. Ось деякі приклади: а) одного учня без міри дратують інші учні, які, як йому здається, є надто самолюбними; його невдоволення може бути викликане тим, що він визнає недостатньою свою привабливість; б) одній людині важко мати справу з людиною, яка легко піддається спалахам гніву. Звичайно, ви б не дозволили собі такого неконтрольованого вияву почуттів. Потрібно запитати себе, яким чином ви можете звільняти або стримувати свої почуття-гніву; в) хтось звернувся до нас, не виявивши достатньої поваги. Можливо, наша різка відповідь цій людині була справедлива і відповідала кинутому вам докору, хоч свідки цього епізоду вважають, що наша реакція була занадто нестриманою. Знову час звернути увагу на себе. Можливо, ми зауважили вияв власної неповаги щодо цієї людини чи оточення не зауважило своєї грубості, хоч вона могла бути викликана нашим ставленням.

Наші думки одночасно створюють обставини нашого життя. Будь-які не до кінця розв'язані нами ситуації виявляються в майбутньому в аналогічній ситуації. Ми стаємо дорослими, коли додаємо до сьогодення ситуації набуті нами силу, досвід і навички. Ми можемо внести поправки в «повороти долі» і відреагуємо на нову ситуацію більш конструктивно, ніж раніше. Обставини, яким ми хочемо усіляко запобігти, нерідко переслідують нас. Іноді створюється думка, ніби наш страх або неприязнь фактично навіюють на нас відповідні події.

Навчившись боротися з такими випадками долі, як ганьба, зрада ми стаємо сильнішими духом. Підсвідомі думки і переживання знаходяться за межами вашого впливу. Але чим більше ви усвідомите суть своїх внутрішніх переживань, тим більше будете здатні керувати своїми думками і спрямувати їх на задоволення свідомих прагнень. Ми можемо скористатись конфліктними ситуаціями як засобом, який допомагає росту нашої особистості. За будь-якого конфлікту, нам корисно зайнятись «упорядкуванням» занедбаних ділянок нашої душі.

Причиною конфліктів може бути змістовий бар'єр (незбіг змісту вимог, прохань, наказів для партнерів у спілкуванні), що створює перешкоди у взаємодії. Так, учень частіше розуміє вимогу, але не приймає її. Педагог має знати і враховувати інтереси та переконання, вікові особливості, минулий досвід, рахуватися із перспективами і труднощами. Треба навчати дітей користуватися мовою дорослих і навчити дорослих розуміти мову дітей. Кожне слово, поняття, факт мають не тільки загально прийняте значення, але й особистісний зміст. Це також створює труднощі. Особистісний зміст, тобто особистісну значущість для людини має те, що пов'язує діяльність із мотивами її здійснення. Особистісні змісти можуть бути різними. Щоб діти зрозуміли об'єктивне значення-змісту, дорослий має проникнути в особистісні змісти дитини, іншого дорослого, ідентифікуватись із ними, поставити себе на місце того, з ким спілкується.

Окрім учасників конфлікту, двох протилежних сторін, існує ще й третя сторона, яка є зовнішньою стосовно конфлікту. Третя сторона - це індивід чи група, яка намагається допомогти у досягненні згоди. Вона зацікавлена в конструктивному розв'язанні конфлікту. Виділяються типи участі третьої сторони залежно від міри контролю за розвитком конфлікту: арбітр, посередник, помічник.

Конфлікт може перерости у торги, переговори. Психологічними умовами ходу переговорів є: присутність третьої сторони, підготовленість переговорів. Розв'язання конфлікту може бути у формі: а) повного примусу та припинення конфронтацій; б) знаходження компромісу як часткового задоволення домагань обох сторін; в) розв'язання конфлікту на діловій, принциповій основі.

Готовність до розв'язання конфлікту є одним із основних чинників, який визначає його закінчення. Вона приходить непросто і виявити її в іншої сторони також нелегко. Людям заважають бути готовими до вирішення конфлікту різноманітні причини. Виділяються такі причини уникнення конфлікту: а) усвідомлення недостатності сил, ресурсів для боротьби; б) зміна ставлення до предмета суперечки; в) тактичний прийом.

Багато ситуацій, особливо ті, які викликають у нас неприємні почуття, дають можливість спрямувати внутрішній погляд у бік власної тіні. Навіть просте розуміння того, що ми можемо бути жертвою власної реакції, інколи стимулює почуття готовності до розв'язання проблеми, в якій гнів став для нас однією з перешкод. На думку К. Юнга, незвичайний внутрішній конфлікт виливається на поверхню і сприймається нами тоді, як удар долі.

1.3 Агресія як тип соціальної взаємодії

Статистика красномовно засвідчує, що люди дуже часто ранять і вбивають один одного, спричиняють біль та страждання своїм близьким. У повсякденному житті ми часто зустрічаємося з фактами жорстокої агресії. Так, старшокласниця може вмерти від тортур, організованих одноклас-ницями, діти зазнають фізичного насильства від батьків.

Агресія - це будь-яка форма поведінки, що спрямована на образу чи спричинення шкоди іншій живій істоті, котра не бажає цього. Вичленовують ворожу агресію, що спонукається злістю та є самоціллю, а також інструментальну агресію, що є засобом досягнення інших цілей.

Агресію треба розглядати як модель поведінки, а не тільки як емоцію, мотив чи настанову. Часто термін «агресія» асоціюється з негативними емоціями (злість); з мотивами (прагнення, нашкодити чи образити); і навіть-з негативними настановами (національні чи расові упередження). Виявляється, що злість зовсім не є необхідною умовою нападу на інших. Агресія може розгортатися г в стані повного спокою, і в стані надзвичайного емоційного збудження. Також зовсім необов'язково, щоб агресори ненавиділи чи просто не симпатизували тим, на кого спрямовані їх дії. Багато осіб завдають страждань іншим людям, хоч ставляться до них швидше позитивно, ніж негативно, наприклад, насильство в сім'ї.

Приклади випадкового неспричинення шкоди теж необхідно розглядати як агресію, навіть якщо жертві, наперекір очікуванням, не було нанесено шкоди, але в агресора намір такий був.

Отже, такі вияви, як виставлення когось у невигідному світлі, очорнення, публічне висміювання, обмеження в чомусь необхідному та навіть відмова в коханні і ніжності можуть за певних умов розглядатися як агресивні. Агресія не є абсолютно ірраціональною та некерованою стихійною силою.

Агресія є процес взаємодії принаймі двох людей. Термін «агресія» доцільно використовувати лише в тих випадках, коли жертва прагне уникнути спричинення їй фізичної чи моральної шкоди. Не менш складним є питання про те, як треба кваліфікувати дії суб'єкта, що спрямованні на спричинення шкоди самому собі. Тому суїцид чи членошкідництво можна кваліфікувати або як вияв автоагресії, або як різновид оборонної поведінкової стратегії.

Агресивні дії можна описати на основі трьох шкал: фізична - вербальна, активна - пасивна і пряма - непряма. Прикладом фізичної, активної і прямої агресії є завдавання іншій людині ударів холодною зброєю, побиття чи поранення з допомогою вогнепальної зброї. Прикладом фізичної, активної, але непрямої агресії є змова з найманим убивцею з метою знищення суперника. Фізична, пасивна, пряма агресія - прагнення фізично не дозволити іншій людині досягти бажаної мети чи зайнятися бажаною діяльністю. Прикладом фізичної, пасивної, але непрямої агресії є відмова від виконання необхідних завдань. Прикладом вербальної, активної і прямої агресії є словесна образа чи приниження іншої людини. Поширення злісного наклепу чи пліток про іншу людину - це вербальна, активна, але непряма агресія. Відмова розмовляти з іншою людиною, відповідати на її запитання - приклад вербальної, пасивної, прямої агресії. Прикладом вербальної, пасивної, але непрямої агресії є, наприклад, відмова дати однозначні пояснення, коли треба висловитися на захист людини.

В історії соціальної психології були висунуті три теоретичні концепції агресії:

1) існують вродженні агресивні спонуки особистості, наприклад, інстинкт смерті (З. Фройд), спадковість, зловживання алкоголем, чоловічий гормон - тестостерон;

2) агресія - природна реакція людини на фрустрацію;

3) агресивна поведінка є результатом научення (виховання в сім'ї, впливу засобів масової інформації).

Соціальні психологи встановили, що агресивні діти більше, ніж неагресивні, схильні приписувати своїм ровесникам ворожі наміри. У таких дітей є менший репертуар вибору в агресивній поведінці, причому вони вибирають більш агресивні дії для розв'язування гіпотетичної конфліктної ситуації.

Агресивні діти більш упевнені в своїй здатності діяти агресивно і менш упевнені в здатності стримуватися від агресії, ніж неагресивні. Вони більше впевнені в одержанні реальної вигоди від агресії, в зменшенні антипатії від жертви та більше гордують агресивними вчинками. Так підлітки-правопорушники вважають, що агресивна поведінка допомагає їм уникнути негативного образу самого себе в очах ровесників. Вони загалом виправдують себе. У них нерозвинуті навички спілкуватися, немає звички вчитися і працювати.

Агресивність у дитинстві дає прогноз про рівень агресивності в зрілі роки (на рівні від 65% до 81%).

Передумовами агресії є стать, соціальна роль, раса об'єкта агресії. Так поширеним є твердження про те, що жінки піддаються фізичним нападам рідше, ніж чоловіки, а якщо і піддаються, то інтенсивність фізичного впливу буде меншою. Це інтерпретується як «лицарство», як вияв соціальної заборони спричиняти шкоду жінкам. Крім того, у досліджених з'ясувалося, що чоловіки, котрі виявляють агресію Щодо жінки, сприймаються, як більш аморальні. Але випадки зґвалтувань і грубого ставлення до дружин указує на те, що жінки теж часто стають жертвами насильств.

На агресивну поведінку впливають такі об'єктивні чинники зовнішнього оточення, як спека, галас, тіснота і нечисте повітря. Залежність агресії від температури повітря має нелінійний характер. Галас асоціюють із зменшенням взаємодопомоги і зниженням соціальності.

Тіснота сама по собі теж не впливає на агресивність. Вона служить каталізатором індивідуальних типових реакцій на ситуацію. Причому, не треба ігнорувати різницю між густотою і тіснотою. Густота є кількість осіб на одиницю площі - це об'єктивна кількісна характеристика. Тіснота - це стан, що суб'єктивно сприймається за високої густоти скупчення людей.

Пасивне куріння теж негативно впливає на агресивність. Рівень та характер агресивності опосередковується предметами, що є поруч, такими як зброя, ніж.

Одним із провокуючих до агресивності впливів є мас-медіа. Але цей вплив неоднозначний. Як люди реагують на прочитане, почуте чи побачене, залежить, в основному, від їх інтерпретації цього повідомлення, ідеї, закладених в них думок, що ними викликаються.

Агресивна поведінка зумовлюється подразливістю та емоційною чутливістю, бо вони викликають бурхливу реакцію на провокації.

Особливості агресивності зумовлюються характером приписування іншим особам злих намірів (упередження, атрибуція ворожості) навіть якщо реально таких намірів зовсім немає. Ці особи сприймають неоднозначні наміри як агресивні. Це викликає реактивну агресію у відповідь на їх провокацію.

Агресію опосередковує почуття сорому. Так, особи, що відчувають сором, часто також відчувають гнів і ворожість. Вони сердяться на самих себе, що своєю поведінкою примусили сумніватися у власній цінності. Такі переживання згодом переадресовуються тим, з чиєї вини виникає сором. Врешті-решт, саме вони виражають незадоволення, змушуючи людину почуватися глибоко приниженою. Це і викликає агресію.

На агресію впливають упередження як негативні настанови щодо членів певних соціальних груп. Агресія проти «чужаків» має своєю причиною уявний конфлікт з цією групою.

На агресивність людини може впливати рівень її збудження, наприклад, від діяльності в умовах порушення інтенсивних занять спортом, використання стимуляторів. Це зумовлено тим, що особа неадекватно інтерпретує сигнали та визначає джерело гніву. Однак, за сильного фізичного навантаження індивід реагує не так агресивно, як за її відсутності.

Агресивні особи менш реактивні, ніж неагресивні, тобто характерні рівні збудження є нижчими для агресивних, ніж для неагресивних індивідів. Для них також нехарактерна типова реакція на страх.

На рівень агресивності впливає алкоголь. Якщо невеликі дози (до 15 г. на 16 кг ваги) стримують агресію, то великі дози (50г на 16 кг ваги) сприяють її виникненню. Алкоголь не прямо зумовлює агресію, а опосередковано. Під його впливом порушуються комплексні когнітивні процеси, необхідні для стримування агресивної реакції на відповідні подразники. У сп'янінні людина не може зосередитися та швидко перемикати увагу з одного інформаційного діяння на інше. Тоді вона буде звертати увагу лише на деякі ключові аспекти загальної ситуації, зокрема на інформацію про загрозу.

Агресію треба попереджувати, а не чекати, доки вона виникне. Фізичні покарання можуть давати побічні ефекти. Якщо ми хочемо миру, нам необхідно з раннього віку формувати і стимулювати співчуття та ко-оперативність. Для цього необхідно навчати батьків, як домагатися дисципліни від дітей без використання насильства.

Страх покарання може бути ефективним тоді, коли потенційні агресори не були сильно збуджені та не піддавалися провокації, а також залежить від того, наскільки вони усвідомлювали рівень вигоди від агресивної поведінки. За великого грошового доходу чи переходу на вищий ступінь у соціальній ієрархії навіть сильний страх не стримує агресивності. У цьому плані має значення також міра вірогідності реального використання каральних заходів.

конфлікт підлітковий педагогічний подолання

1.4 Основні шляхи виходу з конфліктних ситуацій

Розмаїтість конфліктів велика, причини їх виникнення неможливо перелічити, але за всієї цієї розмаїтості виділяють п'ять типових форм поведінки людей у конфліктній ситуації:

1. Уникання (прагнення вийти з конфліктної ситуації, не вирішуючи її) - рекомендується, коли: напруженість занадто велика і необхідно її знизити; необхідно виграти час для одержання додаткової інформації і підтримки; результат не дуже важливий; необхідний час для зваженого оцінювання ситуації; джерело розбіжностей тривіальне й несуттєве порівняно з важливішими завданнями; предмет суперечки не стосується до справи, веде вбік і при цьому є симптомом інших серйозніших проблем; негайно вирішити проблему небезпечно, позаяк відкрите обговорення предмета конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

2. Змагання (конкуренція або відкрита боротьба за свої інтереси, завзяте відстоювання своєї позиції) - доречне, коли: результат важливий для вас і ви робите ставку на вирішення проблеми; маєте достатній авторитет і ваше рішення найкраще; потрібно прийняти швидке рішення й у вас є для цього влада; ситуація є критичною і необхідне термінове реагування; слід навести порядок заради загального добра; ви відчуваєте, що у вас немає іншого виходу і вам немає чого втрачати; при взаємодії з підлеглими, що віддають перевагу авторитарному стилеві.

3. Компроміс (урегулювання розбіжностей через взаємні дії) слід вибирати, коли: потрібно термінове вирішення за дефіциту часу й інформації; вас влаштовує тимчасове рішення; інші шляхи вирішення неефективні; є переконливі докази з обох боків; рішення не має для вас принципового значення; збереже добрі взаємини і ви не хочете все втрачати; аргументи обох боків однаково переконливі; директивне утвердження своєї думки не може привести до успіху.

4. Пристосування (зміна своєї позиції, перебудова поведінки, згладжування суперечностей на шкоду своїм інтересам) - краще, коли: не цікавить те, що сталося; бажане збереження добрих стосунків з іншою стороною; конфлікт розв'язується сам через неконфліктну поведінку; конфлікт вносить надмірний стрес у взаємини сторін, а привід конфлікту незначний; підсумок конфлікту важливіший для іншого, ніж для вас; необхідно визнати власну неправоту; для відстоювання своєї думки потрібно багато часу і значні інтелектуальні зусилля, водночас, як вас не особливо хвилює те, що сталося.

5. Співпраця (спільне вироблення вирішення, що задовольняє інтереси всіх сторін; нехай тривала і складається з кількох етапів, утім, іде на користь справи) - можлива, коли: усі пропозиції дуже важливі й не допускають компромісу; рівні владні повноваження сторін; у вас тісні, тривалі і взаємозалежні стосунки з іншою стороною; необхідне зближення думок сторін за різних підходів до вирішення проблеми; є важливими зусилля особистісної притягненості в діяльність і групову згуртованість; ви здатні вислухати один одного і разом вирішити конфлікт.

Під час конфлікту людина перебуває у психологічному напруженні. Негативні емоції переповнюють її і тому конфліктна ситуація, що особливо затяглася, може призвести до психологічного зриву. Але навіть якщо напруження в конфлікті не настільки сильне, потрібно шукати способи розв'язання конфлікту. Один із основних способів - адекватне оцінювання ситуації (самооцінювання й оцінювання проблеми), рефлексія - здатність подивитися на ситуацію з позиції зовнішнього спостерігача, усвідомити себе в ситуації і те, як сприймають тебе інші люди. Рефлексія допомагає людині виявити справжні причини свого внутрішнього напруження і тривог, правильно оцінити ситуацію і знайти вихід із конфлікту.

На думку О. Анцупова та О. Малишева, є такі способи розв'язання конфліктів:

* мінімум взаємодії з іншою стороною;

* відкрита розмова з протилежною стороною;

* однобічна поступка не в головному для вас;

* надання конфлікту гласності, звертання по допомогу до громадськості й керівництва;

* співпраця;

* уникання активних дій у конфлікті;

* вибір розумної послідовності власних дій: відокремити людей од проблеми; зосередитися на інтересах сторін, а не на позиціях; шукати взаємовигідні варіанти; наполягати на застосуванні об'єктивних критеріїв.

Автори пропонують також покрокове розв'язання конфліктів: чітко усвідомити необхідність і можливість неконфліктного розв'язання суперечності; звести до мінімуму свої негативні емоції щодо конфлікту; неупереджено оцінити, через що насправді виник конфлікт; продумати кілька варіантів розв'язання основної суперечності; вибрати критерій справедливості того чи іншого рішення; знизити негативні емоції опонента стосовно вас; провести відкриту розмову.

На думку Н. Ануфрієва і Т. Зелінської, вирішення конфлікту можливе за рахунок: перетворення самої об'єктивно існуючої конфліктної ситуації; зміни наявних у сторін образів ситуації.

В обох випадках розв'язання конфлікту може бути частковим або повним.

Часткове розв'язання конфлікту - це ситуація, коли відсутня тільки конфліктна поведінка, але допускається внутрішньо стримуване спонукання до конфлікту у сторін.

Повне розв'язання конфлікту відбувається тоді, коли він усувається і на рівні поведінки, і на внутрішньому рівні.

Умови конструктивного розв'язання конфлікту: адекватність відображення конфлікту; відкритість і ефективність спілкування конфліктуючих сторін; створення клімату взаємної довіри конфліктуючих сторін; визначення суті конфлікту.