Особливості конфліктних ситуацій в старшокласників

Конструктивному розв'язанню конфлікту сприятимуть наступні форми спілкування:

1. Висловлювання, що передають те, як ви зрозуміли слова або дії опонента, і прагнення одержати підтвердження того, що ви зрозуміли їх правильно.

2. Відкриті й особистісно забарвлені висловлення щодо ваших станів, почуттів і намірів.

3. Інформація, що містить зворотний зв'язок щодо сприйняття вами партнера і його поведінки.

4. Демонстрація того, що ви сприймаєте партнера як особистість усупереч критиці або опорові щодо його конкретних учинків.

У будь-якому конфлікті партнери відчувають суперечливі почуття (з одного боку, злість, ненависть, з іншого боку - приглушені доброзичливі почуття, породжені досвідом попереднього спілкування).

Відкрите й ефективне спілкування - основна умова конструктивного розв'язання конфлікту, але комунікація у конфліктній ситуації зазвичай погіршується. У будь-якій обстановці, особливо коли людина розсерджена, роздратована або невдоволена, корисним є «Я-висловлювання» - усвідомлення своїх почуттів і передача іншому свого ставлення до певного предмета без звинувачень і вимог, щоб інша людина змінила своє ставлення. Мета «Я-висловлювання» - не ввічливість, а прямота й чіткість. Це ключ до початку розмови, чесного спілкування, нових можливостей і поліпшення взаємин.

Створення клімату взаємної довіри і співпраці також є необхідною умовою конструктивного розв'язання конфлікту. Цьому може сприяти вияв довіри до партнера, прагнення до згоди і взаєморозуміння, небажання використовувати слабкі й уразливі сторони супротивника. Конфлікт вирішується краще, якщо обидві сторони зацікавлені в досягненні спільної мети.

До основних шляхів ліквідації конфлікту можна віднести:

* адміністративний, що здійснюється за рахунок структурних змін, які підвищують ступінь організації через узгодження особистих інтересів членів колективу; видалення елементів, що не сприяють успіхові цілого (вилучення, перекладення на інший колектив);

* педагогічний - переконання сторін у шкоді конфлікту для всього колективу, висвітлення джерел конфлікту (довірча індивідуальна робота з опонентами);

* об'єктивізація конфлікту - його розкладання на складові, розбір конфлікту пункт за пунктом, унаслідок чого запал спадає, емоції поступаються місцем розумові;

* звертання до «третейського судді» - опоненти звертаються по допомогу до іншої особи (або організації) і цілком погоджуються з нею, підкоряються її рішенню;

* організація співпраці-конфліктуючим особам доручається одна загальна справа, причому для досягнення мети вони мають використовувати результати роботи один одного і постійно обмінюватися інформацією. Це сприяє підвищенню взаємної довіри, відкритості спілкування, але застосовувати цей метод потрібно обережно, глибоко аналізуючи суперечності конфліктуючих сторін.

Якщо конфлікт конструктивний, він корисний, тому що вирішує безліч проблем. Деструктивний конфлікт тільки ускладнює ситуацію, вносить нервозність і не дає можливості нормально працювати і спілкуватися. Тому бажано такі конфлікти попереджати або уникати їх, тому що позитивного наслідку вони не дадуть.

Уникнути конфлікту можна, якщо по обидва боки зробити всебічний аналіз конфліктної ситуації і спробувати знайти взаємоприйнятні рішення, щоб не тільки зберегти нормальні відносини між опонентами, а й домогтися взаємовигідної співпраці. Для цього потрібно з'ясувати:

* чи є насправді суперечності, через які слід конфліктувати;

* чи можливе вирішення проблеми іншими способами;

* чи є гарантія досягнення бажаного результату в конфлікті;

* яка ціна перемоги або поразки;

* які наслідки конфлікту;

* як реагуватимуть на конфлікт навколишні.

Щоб уникнути конфлікту, можна уникати безпосередніх контактів із людьми, що вас дратують чи яких дратуєте ви, а також із конфліктними і важкими у спілкуванні людьми.

Якщо уникнути спілкування з важкими людьми не вдається, його потрібно побудувати на наступних принципах:

* усвідомте, що людина важка й у чому саме;

* не підпадайте під вплив її думки, світовідчуття, а зберігайте спокій і нейтралітет;

* якщо не можна ухилитися від спілкування, намагайтеся поговорити і з'ясувати причини її труднощів;

* постарайтеся знайти спосіб задоволення її прихованих інтересів і вад;

* використовуйте спільний підхід до вирішення конфлікту, його нейтралізації або взяття під контроль.

Для спільного виходу з конфлікту бажано дотримуватися наступних умов:

* відокремити реальні причини конфлікту од формального приводу;

* зосередити увагу на проблемах, а не на особистих емоціях;

* діяти за принципом «тут і зараз», не згадуючи інші події і факти;

* створити обстановку рівної участі у вирішенні конфлікту;

* говорити тільки за себе, уміти слухати й чути іншого;

* поважно ставитися до особистості опонента, говорити про факти й події, а не про особистість співрозмовника;

* створити клімат взаємної довіри і співпраці.

До основних шляхів попередження конфліктів варто віднести: правильний підбір і розміщення кадрів; чітку організацію праці; принциповість, об'єктивність, справедливість стосовно підлеглих; чітке знання кожним членом колективу своїх прав і обов'язків; гласність у роботі; недопущення поширення деяких негативних психологічних явищ (слухів, пліток, анонімок тощо).

Такі основні види конфліктів, їхні причини, вияви, шляхи вирішення й попередження. І, звичайно ж, розглянуті далеко не всі види конфліктів і випадки конфліктних ситуацій, тому що їх багато і причини їх виникнення найчастіше непередбачувані, як непередбачуване й багатолике саме життя.

2. Особливості конфліктних ситуацій в старшокласників

2.1 Особливості особистісного конфлікту в підлітковому віці

Ж.-Ж. Руссо говорив, що період статевого дозрівання є другим народженням. І це друге народження - найбільш критичний момент, який завершує все попереднє життя: створюється нова психічна організація, нова структура особистості, яка грунтується на глобально змінених стосунках з оточуючим світом, іншими людьми, самим собою.

Криза одинадцяти-тринадцяти років (для дівчаток вона настає раніше, для хлопчиків - пізніше, у великих містах, на відміну від малих населених пунктів початок кризи також більш ранній) - не вік, коли виникають найбільші труднощі у виховному процесі: конфлікти з батьками, вчителями, втрата старих інтересів і авторитетів. З'являється негативізм до вимог дорослих: намагання продемонструвати свою незалежність, вирватись з-під опіки.

Поступово дорослі дозволяють переконати себе в тому, що дитина дійсно доросла до стану незалежності. Більшість батьків дітей-підлітків не замислюється над тим, що в глибині душі підліток ще дуже невпевнений у своїй готовності до такої незалежності. Те, що на поверхні здається щирим прагненням дитини до незалежності, може виявитись нерішучістю, коливанням між цим прагненням і бажанням залишитися дитиною, про яку турбуються батьки. І ці сумніви є також джерелом напруження в стосунках підлітка і дорослих [18, 11].

Більшість підлітків хоче справляти приємне враження, мати позитивні якості, які в цьому віці здаються ідеальними, наприклад, привабливість, ерудиція, досвід. Вони намагаються відповідати ідеалу, який створили у своїй уяві. Але й тут розчарування: зовнішність не відповідає суворим вимогам підлітка, труднощі, які в фантазіях долаються дуже легко, в реальності стають нездоланним бар'єром, до того ж додасться осмислення статевих відмінностей людей, у результаті якого більшість зазнає прикрощів і хвилювань. Тому конфлікти з оточуючими людьми часто виявляються поверхневими і неглибокими у порівняні з болісними і складними внутрішніми драмами.

Конфлікт - зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, ставлень або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. Якщо ми говоримо про особистісний конфлікт, то в даному випадку сторонами конфлікту можуть виступати дві або більше складових одної і тої ж особистості. Це можуть бути окремі риси, типи або інстанції. В даному випадку йдеться про конфліктогенне зіткнення особливостей особистості і поведінки людини.

До особистісного конфлікту в підлітковому віці веде накопичення якісних і кількісних змін в організмі дитини, її свідомості, психіці, стосунках з оточуючим світом дорослих і однолітків. Набуваються нові життєві і соціальні ролі. Розвиток особистості в цей період може мати нормальний і аномальний характер. Саме аномальний характер загрожує негативними наслідками в подальшому житті людини. Найбільш глибоким і травмуючим є почуття власної неповноцінності, до якого додаються слабо розвинені трудові навички, уникання складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми, гостре почуття приреченості на те, щоби все життя залишатись посередністю, відчуття тимчасового затишшя перед бурею або періодом статевої зрілості, конформність, рабська поведінка, почуття марності будь-яких зусиль при вирішенні різних задач. У подальшому це переходить у плутанину ролей, зміщення і змішування часових перспектив: думка не тільки про майбутнє, а й про минуле. Концентрування душевних сил на самопізнанні, надто виражене прагнення пізнати самого себе, що призводить до певних втрат у стосунках з зовнішнім світом. Статеворольова фіксація, втрата трудової активності, змішування форм статеворольової поведінки, ролей у першості, плутанина в моральних і світоглядних установках [18, 11].

Підлітку важко вийти з лабіринту внутрішніх протиріч. Цей шлях залежить від соціального середовища, індивідуальної історії життя, минулого досвіду вирішення життєвих проблем, стосунків з близькими дорослими. Саме клімат у сім'ї в більшості випадків є поштовхом до спроб самогубства у підлітків. Алкоголізм батьків, жорстокість, авторитарні методи виховання, приниження гідності, дріб'язкова опіка, нав'язування своєї думки про друзів підлітка і його захоплення, а також ігнорування його як особистості, лише «виконання своїх батьківських обов'язків», під яким розуміється забезпечення дитини необхідним мінімумом матеріальних благ - це неповний перелік причин суїцидів, наркоманії, втечі з дому, злочинності. Шукаючи вихід з особистісного конфлікту, підліток змінює і свої зовнішні прояви. Спостерігається незрозуміла жорстокість, агресивність, аутичність, відчуженість, байдужість до навчання. Але це не означає, що підліток не зацікавлений у своєму соціальному статусі, рейтингу в референтній групі. Саме думка друзів, їхня оцінка стає вирішальною, тобто своєрідним стимулом. Тому надзвичайно важливо, хто є друзями підлітка, його референтною групою.

Обурення дорослих викликає «стадне» поклоніння підлітків естрадним зіркам. Особливо це захоплення притаманне дівчаткам. Вони копіюють манеру одягатись, рухи, поведінку своїх кумирів. Створюють фан-клуби, годинами слухають своїх улюблених співачок, а частіше - співаків. У такий спосіб реалізується і своє усвідомлення сексуальної приналежності, і підкреслюється незалежність від смаків і уподобань дорослих, проходить єднання з собі подібними. Молода людина по-справжньому знаходить себе в друзях, відчуває захоплення від того, що комусь подобаються ті ж самі актори, спортсмени, співаки. Єднати підлітків може і негативне ставлення до когось чи чогось. Вони ретельно, часто вороже, оберігають світ своїх ідеалів. Якщо ж дорослих ще й дратують їхні кумири, то вони вбачають у цьому відсталість «старих», а не свою зверхність.

Загальне зниження рівня культури суспільства, втрата ідеалів, заміна духовності неприхованим практицизмом є сьогодні тривожним симптомом. Поясненням цьому можуть бути важкі економічні і соціальні умови життя більшості населення. Але це може стати трагедією, якщо ціле покоління буде виховуватись на «духовних снікерсах» - експансії західної культури, системи цінностей, які не притаманні українському менталітету. І саме свідомість підлітка, його психіка стає об'єктом впливу засобів масової інформації. Спостерігаючи за поведінкою учнів середніх класів, їхнім спілкуванням, можна відмітити пряме копіювання героїв чергового серіалу-одяг, зачіски, з'являються нові імена «для внутрішнього вжитку». Старші підлітки наслідують уже і моральні установки. Наслідок цього - раннє статеве життя, орієнтація на матеріальні багатства як показник цінності людини взагалі, прагнення до зовнішнього блиску, престижу, але без аналізу, якою працею, духовними і фізичними витратами його можна досягти, позитивне ставлення до напівкримінальних елементів, які «вміють жити». Тому надзвичайно важливо спрямувати зусилля школи, сім'ї, психологічних служб, які вже набирають силу, на допомогу дітям у «важкому» періоді становлення особистості [23, 23].

Внаслідок певних психофізіологічних особливостей підліткового віку, несформованості світогляду, відсутності цілеспрямованості діти часто не здатні вийти самостійно і безболісно з кризової ситуації, вирішити внутрішній особистісний конфлікт. Багато з них на все життя виносить занижену самооцінку, «комплекс неповноцінності». Почуття страху, невпевненості, депресивний стан - показники безпорадності підлітка, невміння вирішувати особистісні проблеми, давати їм адекватну оцінку, робити аналіз. Тому відповідальність за наслідки цього вікового конфлікту лягає на дорослих - батьків, учителів, психологів, лікарів. Шлях до очищення, катарсису - в тісному інтимно-особистісному спілкуванні, співробітництві з дорослими й однолітками. Саме таким чином особистісний конфлікт підлітка зможе завершитись підйомом на новий, якісно вищий рівень poзвитку особистості.

2.2 Конфлікти між школярами

Міжособистісні конфлікти в перехідний період від підліткового до юнацького віку мають специфічні особливості.

* своєрідність структури підліткових конфліктів характеризується часто відсутністю предмету - спільного змісту активності конфліктуючих сторін;

* суперечки й зіткнення підлітків не завжди пов'язані з порушенням міжособистісних відносин, а є груповою нормою поведінки, що регулює особливості їх самоствердження в середовищі однолітків;

* в результаті підліткових конфліктів відбувається засвоєння соціально значущих цілей і способів самоутвердження, що є ознакою успішності соціалізації підлітків [9, 245].

Типи міжособистісних конфліктів у підлітковому віці за характером суперечностей мають різні функціональні наслідки для учасників та їх відносин.

Конфлікт поглядів, як правило, вирішується конструктивним шляхом і може розглядатися як адекватний засіб формування активної позиції особи. Регулювання конфліктів у разі зіткнення інтересів сторін залежить від переважаючих способів їх відстоювання підлітками. Схожість індивідуальних стратегій поведінки в конфлікті створює умови для вирішення проблем конструктивним шляхом.

Руйнівні психологічні наслідки для розвитку особистості у підлітковому віці несуть конфлікти цінностей, для яких характерна несумісність стратегій конфліктної поведінки. Практика невтручання в конфлікти цінностей у підлітковому віці може сприяти закріпленню в індивідуальному досвіді підлітка соціально неприйнятних способів самоутвердження, заснованих на авторитеті сили; зневажливого ставлення до оточуючих, розвитку і стабілізації стереотипів конфліктної поведінки в конфліктних ситуаціях, стабілізації психологічних захистів типу проекцій, заміщень.

Типовими і найбільш значущими за змістом причинами міжособистісних конфліктів у юнацькому віці є: обмеження з боку дорослого; зіткнення з питань еротики й сексу; шкільна неуспішність; вимоги дорослих щодо допомоги в господарських справах, організованості; ситуації, регламентовані шкільними правилами й розпорядком.

Конфлікти з ровесниками в юності найчастіше, за даними Х. Ремшмідта, пов'язані із суперництвом і боротьбою за лідерство [16, 128]. Так, конфлікти на ґрунті суперництва відбуваються як між хлопцями, так і між дівчатами. У ранній юності вони виникають і у тих, і у інших переважно з представниками своєї статі. Хлопці змагаються за лідерство в групі, за успіхи у фізичній та інтелектуальній сферах, за дружбу і прихильність. У дівчат навіть у ранній юності суперництво вкрай рідко пов'язано з успіхами в праці або спорті. Через більш раннє, порівняно з хлопцями, статеве дозрівання па перший план виступають відносини з представниками іншої статі. Конфлікти виникають переважно через суперництво за прихильність старших за віком хлопців.

Конфлікти між партнерами різної статі починаються на більш пізніх етапах юності. Відбуваються численні зіткнення між хлопцями і дівчатами, зв'язаними відносинами дружби. Вони торкаються питань утворення сім'ї, дошлюбних статевих відносин, вірності партнеру, перспектив спільного майбутнього, уявлень про норми відносин з батьками [9, 246].

Можливості старшокласників у подоланні конфліктів значно зростають. Як зауважує М.І. Алексєєва, у юнаків формується ієрархія моральних цінностей, на основі якої особистість здійснює самостійний моральний вибір у конфліктній ситуації. Здійснення морального вибору - головний шлях вирішення конфліктів між старшокласниками.

2.3 Основні типи педагогічних конфліктів та умови їх подолання

У школі педагогічний конфлікт розгортається між вчителем та учнем (учнями). У навчально-виховному процесі виникає ряд ситуацій, що вимагають від вчителя додаткових зусиль, при відсутності яких виникають педагогічні конфлікти. Основні з них наступні: недостатня навчально-пізнавальна мотивація учня; недоліки в організації навчально-виховного процесу; порушення норм міжособистісних відносин як з боку учня, так і з боку вчителя; запровадження психолого-педагогічних інновацій внаслідок пов'язаних із ними нових вимог.

Міжособистісні конфлікти, що відбуваються в умовах підліткової кризи, відзначаються вибухом неслухняності, негативізму, критиканства, грубості, жорстокості у поведінці учнів. Конфлікти є одним із засобів самоутвердження особи, формування її активної позиції у взаємодії з навколишнім світом. Ускладнення кризи пояснюється здійсненням неадекватних виховних впливів дорослих, як реакція підлітка на зверхню, силову, наказову позицію дорослих. Збільшується кількість складних педагогічних ситуацій, які набувають конфліктного характеру. Типовими педагогічними прорахунками при цьому є наступні:

* орієнтація на мораль слухняності у відносинах з підлітком. Повинна діяти мораль рівноправності;

* гіперконтроль та гіперопіка;

* обмеження сфери самостійності підлітка;

* наказова форма вимог педагога.

Виділимо типові педагогічні конфлікти (за М.М. Рибаковою) [9, 248].

1. Конфлікти під час уроків становлять основну групу педагогічних конфліктів. їх психологічна основа полягає у неузгодженості суб'єктивних оцінок учбової діяльності, з одного боку, підлітків, а з другого - дорослих. Підлітки прагнуть до самостійної індивідуальної діяльності, до виявлення своїх знань, навчальних умінь і навичок, а дорослі оцінюють їх за тим, як учень виконує задане, запрограмоване. Підліток намагається бути творцем, а вчителі, переважно, цінують його як виконавця. Звичайно, при оцінці роботи підлітка дорослий, який називає негативні характеристики, достатньо об'єктивний. Тобто робота підлітка, а особливо перші самостійні кроки і справді дуже недосконалі, з багатьма недоліками. Педагог повинен розуміти, що головною його задачею є допомогти, підтримати, дати імпульс розвитку підлітка, а не скрупульозно констатувати всі його помилки і досягнення. Тому нескінченні зауваження на уроці, як правило, неефективні і призводять до зворотнього ефекту. У вихованні повинні переважати опосередковані педагогічні впливи. Наприклад, на уроці повідомлення нового матеріалу на тему «Закони Ньютона» учні були занадто збуджені, перемовлялись, не могли уважно сприймати інформацію. Вчитель вирішив перенести пояснення законів Ньютона на наступний урок, а учням запропонував розв'язування задач. На наступному уроці була чудова дисципліна. Своєчасна зміна учбової роботи попередила конфлікт.

2. Конфлікт «З ким сидіти». Вчитель наполягає на власному варіанті, що викликає протест підлітків. Це сприймається як втручання у важливу для підлітка сферу міжособистісних відносин.

3. Конфлікти через бешкетування на уроках мають складні причини (втома учнів, їх потреба урізноманітнити шкільне життя, напруга від страху перед оцінкою чи покаранням). Адекватна реакція вчителя попереджує конфлікт.

4. Конфлікти з учителями фізкультури. Підлітки часто не бажають відвідувати уроки фізкультури через нетактовні оцінки вчителем їх зовнішності, фігури, рухових якостей, спритності. Дівчата соромляться занадто відкритого одягу (шорти, купальник). Хлопці бояться виявитись «не на висоті» при виконанні вправ, у змаганнях тощо.

5. Важкі (конфліктні) діти в класі, для яких характерні неврівноваженість, вразливість поряд із грубістю, зухвалістю, агресивністю. Нездатність вчителя знайти індивідуальний підхід до таких дітей виявляється як їхня неслухняність і погана керованість. Для педагога можливі неконструктивні (посилити диктат - змусити робити так, як належить), або конструктивні (проявити терплячість, розуміння, підтримати, заспокоїти, пояснити) варіанти ставлення до важких підлітків. У першому випадку виникає глибокий конфлікт, у результаті якого дитина часто опиняється у спеціальній школі, виправних закладах.

6. Конфлікти поза стінами школи. В екскурсіях, походах відкривається нова сторона міжособистісних відносин учнів і педагога. Наприклад, два учня після обіду не з'явились на прибирання картоплі. Наступного разу класний керівник доручив їм ділянку в 2 рази більшу, ніж звичайна. Через день учні взагалі не прийшли. Потім пояснили: набридло дивитись, як класний керівник 3 дні ходить по полю, не виймаючи руки з кишень, кричить на учнів.

7. Конфлікт статусів. Як правило, прихований і довготривалий. Наприклад, у клас Юра повернувся із санаторного інтернату. Він здібний, працьовитий, добрий, справедливий. Сім'я без особливого достатку. До цього часу Костя був лідером класу - він з добре забезпеченої родини, сильний, розумний, ерудований. Але Юра поступово ставав лідером, через що з Костею виникали сварки. Батьки Кості звинуватили учнів і вчителів у несправедливості. Це посилило конфлікт.

8. Конфлікт «Діти вчителів». Іноді учні вважають, що через них всі секрети будуть відомі вчителям. Вчителі підкреслюють, що вони повинні бути зразком, або справді надають їм привілеї.

9. Конфлікт «Лідерство дівчат». Дівчата часто беруть на себе лідерство у громадських справах, а хлопчики протестують, відмовляючись брати участь у заходах, які організовують дівчата.

На думку В. Сперанського, людей можна розподілити на дві групи [26, 156]:

* конфліктуючі - постійні опоненти наявному становищу, методам роботи і керування, способам вирішення проблем. їх не стільки цікавить пошук істини, скільки особиста позиція, відмінна од інших. З ними важко працювати разом, але вони стимулюють активність інших у пошуку істини.

* конфліктогенні - люди з дуже сильним егоцентризмом, високим самооцінюванням, нарцисизмом, умінням уходити в довіру. Але вони не здатні довго підтримувати дружні стосунки і сумлінно працювати. Вони найчастіше стають джерелом емоційних конфліктів.

До розряду «конфліктної особистості» можна віднести деяких учителів, а також частину підлітків, що стали такими через свої вікові особливості.

Такі люди постійно тримають у напруженні всіх і часто неможливо вгадати, коли і через що виникне наступний конфлікт. Виділяють наступні типи конфліктних особистостей:

1. Демонстративна особистість. Якості демонстративної особистості дуже часто виявляються в підлітків, а особливо в тих, що не можуть або не хочуть виявити себе в навчанні або громадському житті. Чим більше виражений демонстративний компонент у поведінці особистості, тим вищий рівень її конфліктності.

Прагнення бути в центрі уваги може виявлятись у неадекватній поведінці на уроці або перерві, у брутальності, різкості й нестриманості стосовно інших людей, маніпулюванні становищем і можливостями батьків, перебільшенні своїх фізичних можливостей і спроб тиску силою тощо. Природно, що подібні дії викликають опір з боку навколишніх і створюють конфліктну ситуацію. Серйозні конфлікти виникають між учителем і учнем, коли учні намагаються тиснути на вчителя матеріальними або іншими можливостями своїх батьків, виявляючи при цьому зневажливе ставлення до школи, учителів, предметів і знань загалом.

2. Ригідна особистість. Важкі у спілкуванні і часто є причиною конфліктів і ригідні особистості. «Ригідний» - значить непластичний, що не вміє перебудовуватися, тобто враховувати у своїй поведінці зміни ситуації й обставин. А ще ригідний - це шанолюбна людина, яка має потребу в постійному підтвердженні своєї значущості, із завищеним самооцінюванням. Подібні якості ведуть до того, що в ситуації конфлікту ригідна особистість виявляє хворобливу уразливість, підозріливість, підвищену чутливість до несправедливості.

Ригідний учитель - це людина, що не допускає навіть думки про те, що є ще чиясь думка, крім її власної. Вона ігнорує бажання інших людей, заперечує прогресивні нововведення, не бере до уваги ніяких пояснень і причин. Переконати таку людину практично неможливо. Невміння або небажання зрозуміти учня призводить до постійних і серйозних проблем і конфліктів. Також складний у спілкуванні і ригідний підліток. Це дитина, яку неможливо переконати. Для неї не важливі докази, не існують авторитети. Вона зарозуміла і впевнена у своїй правоті й непогрішності.

Конфлікти, що виникають із такими людьми, важкі й затяжні. Вони рідко вичерпуються, а частіше перетікають з одного в інший. І, мабуть, єдиний спосіб уникнути конфліктів із такими людьми - це не вплутуватися в полеміку з ними, а надати можливість кожному залишитися при своїй думці.

3. Некерована особистість. Некерованість підлітків також може бути причиною конфліктів. Відсутність самоконтролю й непродуманість учинків - досить серйозний привід для виникнення непорозумінь і проблем, що виникають як під час уроків, так і в позаурочний час. Непередбачуваність та імпульсивність підлітків у поведінці змушують учителя постійно бути дуже уважним і не випускати учня з поля зору, щоб запобігти різним можливим неприємностям або небезпечним ситуаціям. Це призводить до перенапруження нервової системи вчителя, нервового зриву й конфлікту.

4. Надточна особистість. Надточність і педантизм учителя можуть призвести до бурхливих збурювань і невдоволення підлітків, коли за, здавалося б, незначну помилку або неточність при виконанні роботи помітно знижується бал. Підлітки зазвичай у цьому випадкові вважають, шо бал занижено необгрунтовано і вчитель прискіпується, а вчитель пред'являє занадто високі вимоги до учня, забуваючи при цьому, що всі ми можемо помилятися. Та й учимося ми найчастіше не на чужих, а на своїх помилках.

5. Раціональна особистість. Якщо більшість людей намагається уникнути конфліктів, то раціоналісти готові вступити в конфлікт у будь-який момент, аби він допоміг у досягненні їхніх намірів. Це люди, що «підуть по трупах», не зважатимуть ні на вік, ні на заслуги. Вони готові втягти в конфлікт усіх навколо себе, аби одержати те, чого їм хочеться.

6. Безвладна особистість. Не менше невдоволення й конфліктів викликають безвладні люди. Безвладний учитель - це не вчитель. На уроках у такої людини немає ні дисципліни, ні навчання. Діти не звертають уваги на такого вчителя, маніпулюють ним у плані балів, відмовляються працювати. І піддатливість учителя зовсім не викликає в підлітків схвалення. Нагулявшись досхочу, учні починають розуміти, що їм, зрештою, потрібно вчитися, виникає невдоволення і піднімається питання про заміну вчителя.

Безвладні учні - також часта причина конфліктів у школі. Скільки сил і нервів доводиться витрачати вчителям і класному керівникові для того, щоб навчити підлітків жити своїм розумом. Утім, дуже часто бувають ситуації, коли у класі є сильний лідер або група дітей, що ведуть клас не завжди у правильному напрямку. Так можуть зриватися і прогулюватись уроки, не виконуватися домашні завдання учнями - і ніхто у класі при цьому не обурюється й не намагається що-небудь змінити. Спрацьовує так зване «стадне почуття», що позбавляє можливості підлітків думати, аналізувати свої вчинки і вчинки інших. І навіть якщо дії однокласників і оцінюються реально, то бракує сили волі або бажання все це припинити. Ніхто з підлітків не хоче брати на себе відповідальність і що-небудь змінювати, щоб не стати чужим і відторгнутим у своєму колі. І, на жаль, подібні ситуації характерні для підліткового середовища.

Причиною конфліктів може бути і міжособистісна несумісність людей. Міжособистісна сумісність - взаємне прийняття партнерів по спілкуванню і спільній діяльності. Міжособистісна несумісність - взаємне неприйняття (антипатія) партнерів, засноване на розбіжності (протистоянні) соціальних настанов, ціннісних орієнтацій, інтересів, мотивів, характерів, темпераментів, психофізичних реакцій, індивідуально-психологічних характеристик суб'єктів. Вона може стати причиною емоційних конфліктів, що є найскладнішою формою міжособистісного протиборства (психологічний антагонізм).

Бар'єри характеру і різні темпераменти також бувають причинами конфліктів. Темперамент - це ті вроджені особливості людини, що обумовлені інтенсивністю й динамічністю психічних процесів: ступінь урівноваженості, емоційності, загальної і мімічної рухливості. Характер - сполучення найбільш стійких, суттєвих особливостей особистості, що виявляються у поведінці людини, у ставленні до довкілля і до самого себе. Виявляється він у: ставленні до інших людей і до суспільства в цілому; ставленні до праці; самооцінюванні; вольових якостях.

Так, холерик і сангвінік через свою рухливість швидко починають стомлювати і дратувати меланхоліків і флегматиків, викликаючи їхнє дорікання через незакінчені справи і невиконані зобов'язання. Меланхоліки і флегматики дратують холериків і сангвініків своєю повільністю, схильністю до довгих роздумів і смутку.

Зіткнення з людьми в холерика проходять за типом миттєвої емоційної розрядки. Попередніх думок про сварку немає, її провокує те, що обурило або не влаштовує холерика в розмові зі співбесідником. І як наслідок - спалах обурення.

Меланхоліки довго обмірковують і переживають ситуацію, вибудовують ланцюг доказів, довго не наважуючись висунути претензії опонентові, виношуючи їх у собі.

Способи вирішення конфлікту у людей з різними індивідуально-типологічними характеристиками відмінні. Холерик вирішує все зопалу, віддаючи перевагу краще поразці, ніж невизначеності. Меланхолік довго обмірковує, не наважуючись щось робити. Він сумнівається, шукає виправдання, будує нескінченні системи доказів і контрдоказів. Однак такий болісний процес зовсім не виключає можливість активно, докорінно змінити сформовану ситуацію.

Більшість підлітків можна віднести до холериків і сангвініків, не виключаючи, звичайно, наявності серед них флегматиків і меланхоліків (але в набагато меншій кількості). Учителі ж, пройшовши певний життєвий шлях, належать переважно до флегматиків і меланхоліків. Тому підлітки не завжди витримують розмірений темп уроку, утомлюються від монотонної роботи і починають відволікатися. Учителеві, щоб виключити проблеми з поведінкою на уроці і підвищити ступінь засвоєння матеріалу, доводиться чергувати різні види робіт. При цьому урок має бути насиченим, але не втомливим і нудним. Складні завдання чергуються з досить простими, усні з письмовими. Але вся складність полягає у тому, що у класі обов'язково є кілька учнів меланхоліків або флегматиків, що не можуть устигнути за занадто швидким темпом роботи класу і відстають. І тому вчителеві необхідно враховувати ці індивідуальні особливості підлітків і намагатися не випустити учнів з поля зору під час уроку, коригувати темп і характер завдань під час уроку. Якщо вчитель не враховує особливості темпераменту учнів на уроці, холерики й сангвініки, виконавши завдання (швидко, але не завжди якісно), починають гратись і заважати іншим учням. Це викликає невдоволення вчителя й зауваження на адресу учнів. Меланхоліки і флегматики, не встигаючи за всім класом, обурюються швидким темпом і великою кількістю завдань або просто перестають працювати на уроці. Тому, при плануванні і проведенні уроку, повинні враховуватись індивідуальні особливості учнів класу.

На думку психологів, внутрішньоособистісні конфлікти можуть призвести до невпевненості, нестійкості поведінки людини, нездатності домагатися поставлених цілей. З іншого боку - внутрішні конфлікти ускладнюють психічне життя [26, 159].

Реакцію, що має в людини повсякчас розвиватися, удосконалюватись і зміцнюватися, можна назвати реакцією подолання труднощів (слово «конфлікт» походить від латинського дієслова, що означає «протистояти», «протиборствувати»).

Внутрішньоособистісні конфлікти - це найчастіше конфлікти самосвідомості людини, що є не чим іншим, як привласненим ставленням до неї інших людей.

Внутрішньоособистісні конфлікти - це конфлікти, розв'язання яких насамперед залежить від самої людини, її здатності жити в гармонії із самою собою і довкіллям. їх умовно можна позначити як конфлікти «між тим, що є і тим, що хотілося б мати»; «між тим. чого ви хочете і тим, чого не хочете»; «між тим, хто ви с і тим, ким хотіли б бути» тощо. Це боротьба двох позитивних або негативних тенденцій, або позитивної і негативної тенденцій у психіці однієї людини.

У реальному житті людині постійно доводиться робити вибір на користь якось варіанта, відкидаючи інші. Доводиться постійно переборювати внутрішній сумнів свого «Я» і зовнішній опір середовища. І якщо через певні причини мета недоступна, людина потрапляє в ситуацію фрустрації (психічного розладу, переживання невдачі) і конфлікту.

Постійні конфлікти можуть призвести до зниження самооцінювання людини, або навпаки - людина із заниженим самооцінюванням постійно вступає в конфлікти. Людина зневірюється в собі, вважає себе поганою, невдахою, бо нічого не може змінити у своєму житті. Підліток із заниженим самооцінюванням перестає навчатися і узагалі чимось цікавитися, бо вважає, що йому ніколи не вдасться зробити щось гарне і правильне. Дитина говорить, що її ніхто не любить, тому що її немає за що любити, вона опускає руки і вже не живе, а існує. Тож багато зусиль доводиться докладати близьким, щоб вивести підлітка з такого стану, довести йому цінність його самого, змусити повірити в себе і свої можливості. І доводиться навіть вступати в конфлікт, аби «розбудити» дитину [26, 182].

Ядром конфліктної поведінки виявляється незадоволена потреба в самоствердженні, відсутність упевненості в тому, що наше «Я» гідне любові й поваги. Саме невпевнені в собі люди більше від інших мають потребу в нескінченному підкріпленні свого «високого» само-оцінювання. Таким людям важко уступити в конфлікті, визнати свою помилку.

Але ще більше проблем і конфліктних ситуацій створює наявність завищеного самооцінювання в підлітка або вчителя. Людина, що вважає себе набагато розумнішою від інших і тим більше навмисне це підкреслює, неминуче викликає роздратування навколишніх. Завищене самооцінювання дає можливість краще розібратися в такій рисі характеру, як надмірна вразливість. Це почуття виникає у відповідь на несправедливе до себе ставлення з боку інших. «Несправедливе» - це чиясь думка про людину нижче її власної думки про себе. Звідси нетерпимість до найменших зауважень.

Учитель із завищеним самооцінюванням зважає тільки на свої думки і бажання, не терпить сперечання й незгоди, бурхливо реагує на найменшу спробу критики або сумніву у своїй правоті.

Учень із завищеним самооцінюванням - дитина, що постійно висловлює сумнів у компетентності і правоті інших, критикує будь-які висловлювання і рішення, намагається показати неспроможність вчителя або товариша, ставлячи запитання з підступом. Такий учень вважає, що він знає все і йому немає чого вчитися. А якщо з навчанням виникнуть проблеми, то їх можна пояснити тільки упередженим ставленням учителя. Змінити таку позицію дитини дуже складно, а іноді - неможливо.

Причиною виникнення конфліктів можуть бути і помилкові дії керівника (як директора школи, так і окремого вчителя). Помилкові дії найчастіше відбуваються за напрямами: порушення службової етики та трудового законодавства, а також несправедливе оцінювання керівником підлеглих і результатів їхньої роботи.

Найскладнішою і найконфліктогеннішою є ситуація порушення службової етики, до якої можна віднести: вияв брутальності, зарозумілості, неповажне ставлення до підлеглих; невиконання обіцянок; нетерпимість до думок, відмінних од власних; обмеження прав підлеглих; зловживання службовим становищем; критика, що принижує гідність людини; свідоме провокування конфліктів між підлеглими.

Умови розв'язання педагогічних конфліктів [23, 25]

* Аналітичний підхід - педагог повинен глибоко проаналізувати причини конфлікту та можливості оптимального виходу з нього.

* Адекватна мовленнєва поведінка вчителя. Слід ретельно підготуватись до розмови з учнем, продумавши, що сказати, де і коли; при кому сказати і навіщо. Часто діалог з учнем ведеться наказовим тоном, стереотипними фразами, з вираженням незадоволення. Учень навчається слухати, але не чути вчителя. Для організації довірливої бесіди важливо зайняти позицію співчуття, бажання допомогти, називати учня по імені.

* Вміле використання невербальних засобів спілкування. Міміка, жести, інтонація співрозмовника дуже важливі для підлітка, він вбачає в них ставлення до себе вчителя.

* Вміння слухати. Учень не завжди вміє чітко і лаконічно викласти свою думку, йому потрібен час, щоб спокійно сформулювати її. Тому вчителю варто не поспішаючи, спокійно й уважно вислухати учня, не переривати його мовлення.

* Не посилатись на поведінку близьких дитини (неблагополуччя в сім'ї, поведінку батьків, братів, сестер).

* Впевненість учителя у можливостях учня, віра у його кращі якості.

Вище були розглянуті основні види і причини конфліктів, а також розмаїтість конфліктних ситуацій, що можуть виникати у школі між учителями й підлітками. Розглянути абсолютно всі варіанти конфліктних ситуацій просто неможливо, тому що їх причини досить численні та індивідуальні для кожного конкретного колективу.

Але для того, щоб наше життя не перетворилося на пекло, слід навчитися справлятися з конфліктними ситуаціями, попереджати їх, вирішувати, виходити з психологічних проблем конфлікту.

3. Дослідження причин виникнення конфліктів і способів їх вирішення у старшокласників

Під час проходження практики в Луцькій середній школі №15, було проведене дослідження про основні причини виникнення конфліктів в старшокласників. В цьому дослідженні взяли участь учні 11-их класів і вчителі школи.

Основною метою дослідження було визначення причин виникнення конфліктів між учителями й учнями, їх особливостей, а також способів розв'язання.

Важливо було також з'ясувати:

* наскільки часті конфлікти у шкільному середовищі;

* як впливають особистісні якості вчителя, його комунікативні здібності на частоту виникнення конфліктів і способи їх розв'язання;

* хто частіше провокує конфлікти і хто, на думку обох сторін, має робити перший крок до їх вирішення;

* чи адекватно оцінюють обидві сторони свій «внесок» у виникнення й вирішення конфлікту;

* чи впливає рівень довірливості взаємин учителів і підлітка на частоту виникнення конфліктів;

* над чим ще необхідно працювати обом сторонам, щоб стосунки стали більш рівними, довірливими і, за можливості, безконфліктними.

Для проведення дослідження був підібраний опитувальник для вчителів і підлітків, а також використано кілька методик: діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса; тест для визначення самооцінювання особистості; визначення стилю взаємин; визначення темпераменту особистості.

Опитувальник був підібраний з урахуванням специфіки даної школи, тих відносин, що склалися в колективі, а також з урахуванням того, на які запитання необхідно було одержати відповіді. Опитувальник розрахований на індивідуальну роботу і дає достатній обсяг інформації, тому що має на увазі розгорнуті відповіді на запитання. Опитувальник допомагає з'ясувати, що думають учителі й підлітки щодо конфліктів у школі, які основні причини конфліктів ними називаються, хто частіше провокує конфлікти, як вони вирішуються тощо. Опитувальник дає можливість обом сторонам подивитись один на одного уважніше, дає іноді несподівані результати і змушує замислитися про те, що потрібно змінити в собі (своїй поведінці й поглядах), щоб спілкування стало менш конфліктним і більш комфортним.

Методика Томаса дає можливість визначити, як найчастіше поводяться вчителі й підлітки, які форми поведінки в конфліктних ситуаціях вони вибирають і наскільки доцільна ця поведінка.

Визначення самооцінювання вчителів і учнів дає можливість сказати, наскільки правильно оцінюють себе учасники дослідження: нормальне, завищене або занижене самооцінювання вони мають. Як самооцінювання впливає на конфліктність людини.

Визначення темпераменту учасників дослідження може показати, наскільки впливає і чи впливає взагалі розбіжність у темпераменті на частотність виникнення конфліктних ситуацій.

Визначення стилю взаємин вчителів і підлітків дає змогу простежити закономірність виникнення конфліктів та їх частотність залежно від характеристики взаємин двох сторін.

Результати дослідження: у дослідженні взяли участь 78 учнів 11-их класів, а також 17 учителів, що працюють у цих класах.

Результати опитування вчителів і підлітків:

1. Щодо відповіді на запитання про причини виникнення конфліктів у школі, отримані наступні результати. На думку вчителів, основними причинами конфліктів є:

* порушення дисципліни, хамство, неповага (по 13%);

* нерозуміння, пропуски занять, лінь, нахабність (по 9%);

* запізнення, небажання вислухати співрозмовника, неприйняття поглядів інших людей, погані дипломатичні здібності, неповага до особистості інших підлітків (по 4%).

На думку учнів, основними причинами є: неповага (16%); нерозуміння, погана поведінка, незгода з балом (по 14%); невиконання домашніх завдань (8%); поганий настрій (6%); пропуски занять (4%); упереджене ставлення з боку вчителя, розподіл на «хороших» і «поганих», полярні інтереси й погляди, особиста ворожість, приниження гідності (по 3%).

2. Щодо відповіді на запитання про те, як найчастіше розв'язуються конфлікти, перелік методів у вчителів і підлітків сильно відрізняється за своєю кількістю й розмаїтістю.

Учителі розв'язують конфлікт бесідою з учнями у 84% випадків, розмовою з батьками у 8% випадків, а також залишають нерозв'язаними конфлікти у 8% випадків конфліктних ситуацій.

На думку підлітків, конфлікти розв'язуються так: розмова учня і вчителя (20%); конфлікт забувається через його несерйозність, обидві сторони ідуть на компроміс (по 11%); із залученням батьків і друзів, учитель не згадує про конфлікт за усвідомлення ситуації учнем (по 9%); вибачення підлітка, використання вчителем його становища і влади для тиску на учня (по 7%); не вирішуються взагалі, тимчасове перемир'я, зміна ставлень одне до одного у кращу сторону для зняття напруження (по 5%); відрахування учня зі школи, учень відступає, але залишається при своїй думці, конфлікт вирішується згодом (по 2% випадків).

3. Щодо почуттів, які виносяться із конфлікту, учителі й підлітки багато в чому солідарні: переважають негативні почуття у вчителів у 91% випадків і в підлітків у 72% випадків.

При цьому вчителі відчувають незадоволення, пригніченість, гіркоту, обурення, почуття провини.

Учні відчувають: образу, злість, пригніченість, поганий настрій, незручність, провину, обурення, небажання спілкуватись і йти на урок.

Позитивні почуття відчувають учителі й підлітки тільки в тих ситуаціях, коли конфлікт має позитивні наслідки, а також, коли вдається довести свою правоту (у 9% випадків для вчителів і в 14% випадків для учнів). Певна частина підлітків не виносить із конфлікту ніяких почуттів (14%) і зізнається в тому, що їм усе однаково або вони просто роблять висновки з конфлікту, що виник.

4. Щодо відповіді на запитання про те, хто ж має робити перший крок до розв'язання конфлікту, отримані такі варіанти відповідей.

Учителі вважають, що: учитель, тому що він дорослий, більш розумний і досвідчений (54%); той, хто є причиною конфлікту, залежно від ситуації (по 18%); учні (9%).

Учні говорять наступне: той, хто винен (44%); учні (21%); залежно від ситуації (12%); учитель (9%); кроки мають бути обопільними (6%); той, хто мудріший, той, хто більше програє у конфлікті; той, хто зацікавлений у вирішенні конфлікту (по 3%).

5. Відповіді на запитання про те, як впливає конфлікт на стосунки вчителів і підлітків, різні.

Учителі вважають, що: конфлікти не впливають на ставлення до учнів (54%); впливають негативно; дещо змінюють ставлення до учня (18%); конфлікт впливає позитивно (9%); усе залежить від ситуації (18%)

Учні ж вважають, що: конфлікт змінює ставлення учнів до школи і вчителя в гірший бік (83%), із них - зниження успішності й інтересу до предмета; учні не хочуть бачити вчителя, вітатися з ним і відповідати на уроці; перестають поважати вчителів; ставлення до школи і навчання стає легковажним; конфлікт ніяк не впливає (16%); конфлікт має позитивний результат (1%).

6. На запитання про те, чи можуть обидві сторони неупереджено розглянути конфліктну ситуацію, оцінивши всі позитивні й негативні вчинки сторін, знову отримані різні результати у вчителів і учнів.

Учителі, як більш досвідчені й мудрі, можуть у 90% випадків і тільки в 10% випадків «це виходить не завжди».

Учні ж говорять про інше: можу (22%); не можу (22%); усе залежить від ситуації (19%); можу, якщо це не стосується мене (16%); не завжди вдається (13%); можу, але роблю це рідко; можу, щоб не повторювати подібних конфліктів надалі (по 3%).

7. Щодо відповіді на запитання про те, чи часто ви є причиною конфлікту, отримані наступні відповіді.

Учителі: ні (78%); іноді (22%).

Учні: рідко (45%); ні (38%); так (10%); іноді (7%).

8. Щодо відповіді на запитання про причини виникнення конфліктів серед людей, відповіді вчителів і підлітків багато в чому збігаються.

Учителі називають наступні причини конфліктів: нерозуміння (22%); невміння стати на сторону іншої людини і подивитися на ситуацію збоку (17%); невміння слухати; нав'язування своєї думки; невміння або небажання йти на компроміс (по 11%); небажання вникати в суть проблем; брак здорового глузду; випинання свого «Я»; різниця в характерах (по 5%).

Учні вважають основними причинами конфліктів наступні: нерозуміння (16%); різні погляди на життя; різні думки, проблеми й інтереси (по 11%); небажання уступити (9%); незгода; різниця в характерах; особиста ворожість (по 7%); нудьга; неповага; бажання будь-що довести свою правоту (по 5%), а також - бажання виділитися, гордість, невміння керувати, упертість, злість, егоїзм.

9. Щодо якостей, якими має володіти людина, щоб не бути «конфліктною особистістю», була названа низка позитивних якостей.

Учителями названі такі якості: уміння зважати на думку інших людей і приставати на бік іншої людини (28%); емоційна стриманість (21%); тверезий погляд на життя й розважливість (по 14%); комунікабельність; уміння уступити; розуміння (по 7%),

Учні виділяють наступні якості: тактовність і стриманість (27%); терпіння й доброзичливість (20%); розуміння й повага (14%); уміння йти на компроміс (9%); уміння зважати на становище іншої людини (6%); об'єктивність, вихованість, урівноваженість (по 4%); нормальне самооцінювання, наявність здорового глузду (по 3%), а також: незлопам'ятність, емпатія, самокритичність, комунікабельність.

10. Учителі й підлітки намагалися визначити коло ситуацій, у які мали бути підключені до процесу розв'язання конфлікту батьки і класний керівник.

На думку вчителів, це можуть бути наступні ситуації: якщо конфліктуючі сторони не можуть самі вирішити проблему (27%); у складних ситуаціях (20%); за негідної поведінки під час конфлікту підлітка (14%); гостра форма конфлікту, у крайньому випадку (по 13%); за участі великої групи учнів, завжди (по 7%).

На думку учнів, залучення батьків і класного керівника можливі: якщо конфлікт триває довго і має негативні наслідки (29%); коли сторони не можуть розв'язати його самі, у крайньому випадку (по 16%); коли вчитель не має рації і тисне на учня, за негідної поведінки учня (по 8%); коли конфлікт зайшов занадто далеко (5%); прохання про допомогу однієї зі сторін, обмеження прав однієї сторони, коли конфлікти дуже часті (по 3%); 11% підлітків вважають, що залучати батьків і класного керівника не потрібно, тому що учні повинні самі вчитися розв'язувати конфлікти.

11. На запитання про те, як часто нетактовна поведінка й неповага є причинами конфліктів, отримані наступні відповіді.

Учителі вважають, що: дуже часто (57%); часто (29%); завжди (14%).

Учні вважають, що: дуже часто (38%); часто (47%); половина всіх конфліктів (9%); рідко (6%).

12. Досить високий рівень об'єктивності виявляється у відповідях на запитання про те, хто частіше провокує конфлікти - учні або вчителі.

Учителі не звинувачують у всіх огріхах підлітків, а говорять, що: винуваті учні тільки в 56% випадків; усе залежить від індивідуальності вчителя й учня (33%); провокують конфлікти однаково вчителі й учні (11%).

Відповіді учнів на це запитання: учні провокують конфлікти частіше (69%); усе залежить від ситуації (19%); провокує той, кому це вигідно (6%); провокує вчитель, однаковою мірою (по 3%).

13. Підтвердженням того, що конфлікти бувають позитивні, є відповіді на запитання про те, чи може конфлікт мати позитивні наслідки.

* 100% учителів вважають, що конфлікти можуть бути позитивними;

* 86% підлітків згодні з думкою вчителів - так, можуть;

* 7% вважають, що конфлікти не можуть бути позитивними;

* і по 3,5% учнів вважають, що позитивні результати можуть бути рідко, бувають далеко не завжди.

14. Про необхідність конфліктів у нашому житті свідчать наступні результати. Учителі вважають, що: конфлікти вказують учителеві на його помилки (24%); конфлікти вчать нас так само, як і все наше життя (24%); конфлікти вносять визначеність у складну ситуацію; учать діяти по-іншому; у суперечці часто народжується істина; краще висловити претензії вголос, а не таїти каменя за пазухою (по 12%).

Учні вважають, що: конфлікти допомагають краще взнати один одного (33%); учать не повторювати помилок у майбутньому (22%); з'ясовують ситуацію і стосунки (11%); допомагають довести свою думку; переконують у неправоті і змушують виправитися; дають привід замислитися про причини конфлікту; можливість розрядки; можливість подивитися на себе збоку; окремі конфлікти ведуть до підвищення успішності (по 5,5%).

15. На запитання про те, чи змінюється самооцінювання у зв'язку з конфліктом, отримані наступні відповіді.

Учні вважають, що: конфлікт не впливає на самооцінювання (35%); усе залежить від ситуації (32%); конфлікт знижує самооцінювання (24%); конфлікт підвищує самооцінювання (9%).