Теорія і практика навчання і виховання
Діяльність громадських дитячих та юнацьких організацій в Україні. Шляхи та засоби дотримання свідомої дисципліни. Суть процесу виховання, його структура, діалектика і рушійні сили виховного процесу. Завдання, зміст і форми роботи соціального педагога.
Рубрика | Педагогика |
Вид | шпаргалка |
Язык | украинский |
Дата добавления | 23.04.2012 |
Размер файла | 99,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Теорія і практика навчання і виховання
Содержание
Діяльність громадських дитячих та юнацьких організацій в Україні
Свідома дисципліна, її показники. Шляхи та засоби дотримання свідомої дисципліни
Завдання, зміст, шляхи і засоби морального виховання підростаючого покоління
Суть процесу виховання, його структура, діалектика і рушійні сили виховного процесу
Закономірності та загальні принципи виховання. Принципи національного виховання
Народна педагогіка, етнопедагогіка. Педагогіка як академічна наука, її предмет і категорії, структура педагогічної науки
Управління і керівництво освітою і школою: суть, функції, принципи
Особистість учня. Розвиток, виховання і формування особистості. Фактори, що впливають на формування і розвиток індивіда
Проблема мети виховання в педагогіці. Мета національного виховання
Завдання, зміст і форми роботи класного організатора, соціального педагога
Духовний розвиток особистості: суть, завдання і засоби
Учитель в сучасній школі. Вимоги до учителя національної школи
Основні методи методичної роботи в школі. Атестація вчителів
Трудове виховання та система професійної орієнтації учнів в школі
Соціальний розвиток особистості школяра: суть, завдання і засоби
Поняття про дидактику, її основні категорії, теоретико-методологічну основу. Внесок Я.А.Коменського у розвиток дидактики
Основи економічного та екологічного виховання (суть, завдання, форми і методи)
Внутрішкільний контроль, його особливості
Цілісний педагогічний процес, його демократизація, гуманізація і гуманітаризація
Мета, принципи та система освіти в Україні
Історичний розвиток систем та організаційних форм навчальної роботи
Особистісно-орієнтований підхід у вихованні. Проектування виховного процесу в школі
Методи виховання і їх класифікація
1. Діяльність громадських дитячих та юнацьких організацій в Україні
Наприкінці XX ст. в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій, відновили свою діяльність раніше заборонені.
Дитячі (молодіжні) громадські організації -- об'єднання громадян віком від 6 до 14 (молодіжні -- від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.
Діяльність громадських дитячих та юнацьких організацій, об'єднань, товариств сприяє:
-- розвитку творчих потреб і здібностей, підтриманню, збереженню і розвитку таланту, обдарованості;
-- формуванню характеру особи, її всебічному розвитку навичок самовдосконалення;
-- поєднанню ідей, поглядів, звичок;
-- товариському гуртуванню, поглибленню дружніх зв'язків, розвитку приятельських відносин як основи для майбутнього подружнього життя;
-- відтворенню душевно-моральних сил, задоволенню рекреаційно-соціалізаційних потреб.
З урахуванням з головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп.
1. Молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем. Найпомітніші серед них Молоді республіканці України, Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.
2. Молодіжні організації, зосереджені на вирішенні соціальних проблем. Цю групу становлять Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів України «Укрінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.
3. Молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство», Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.
4. Молодіжні благодійницькі організації. Найпомітніші серед них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об'єднань України «Обеліск», Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст».
5. Релігійні молодіжні організації. Цю групу представляють Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь Христові», Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України, Всеукраїнське православне молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.
6. Дитячі громадські організації. З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ».
Більшість із них заявляють про свою позаполітичність. Їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави (сімейне життя, життя в суспільстві).
Українська скаутська організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організація «Пласт» в колишній УРСР була заборонена як «дрібнобуржуазна виховна система, не сумісна з побудовою соціалізму». Після розгрому «Пласту» урядом Польщі в Західній Україні організація продовжувала діяльність серед української діаспори -- у Канаді, США, Австралії. Лише в 1989--1990 pp. «Пласт» відновив роботу в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з'їзді.
В основі пластового виховання -- заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах: -- обов'язок перед Богом; -- обов'язок перед іншими; -- обов'язок щодо себе.
Пласт має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу.
Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. в Києві. Своє головне завдання вбачала у звільненні України, створенні української самостійної соборної держави. У 1929--1930 pp. почалося переслідування СУМу. У 1945 p., після закінчення Другої світової війни, СУМ знову відновила свою діяльність (в Німеччині). 1989--1991 pp. -- відродження діяльності СУМу на території України.
Спілка поділяється на три основні організаційні ланки: молодше юнацтво (6--12 років); юнацтво (6--16 років); старше юнацтво (12--16 років). Старші члени організації -- дружинники (18--35 років). Прагне виховувати молодь в українському патріотичному дусі, чесними і працьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, державні цілі та ідеали. Гасло СУМу -- «Бог і Україна».
«Курінь» -- дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих засадах козацького світогляду та способу життя, в дусі відданості Батьківщині та її народу, на основі відродження національних, загальнолюдських духовних і моральних цінностей.
Членом організації може стати кожен хлопець чи дівчина віком від 6 до 18 років.
У змісті виховання виокремлюють орієнтовну програму виховної роботи з дівчатками: про роль жінки -- берегині свого роду; про рослини -- символи України; навчання жіночої майстерності; ознайомлення із секретами народної медицини. Організація має свою атрибутику, ритуали, кодекс лицарської честі, кодекс лицарської звитяги та молитву. Установи освіти намагаються розширити свою співпрацю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді. Ця робота охоплює спільні семінари працівників освіти і дитячих та молодіжних організацій, співучасть в організації спортивних, оздоровчих таборів, надання психолого-педагогічної допомоги керівництву дитячих та молодіжних організацій.
2. Свідома дисципліна, її показники. Шляхи та засоби дотримання свідомої дисципліни
Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами.
Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності.
В основі дисциплінованості -- прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.
Обов'язок -- усвідомлена особистістю система суспільних і моральних вимог, що диктується соціальними потребами і конкретними цілями та завданнями певного історичного етапу розвитку.
Відповідальність -- якість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з погляду її доцільності або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з панівними в суспільстві вимогами, нормами, законами, керуватися інтересами соціального прогресу.
Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.
Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відповідальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до виконання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ділити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотримання інших залишається непоміченим. Відповідну роботу слід проводити також з батьками учнів.
Виховання звички дотримуватися правил поведінки, дисциплінованості починається з перших днів перебування учня в школі. Учитель початкових класів повинен чітко знати, якими методами домагатися її, пам'ятаючи, що навіть наймолодший учень-першокласник -- це вже громадянин, наділений певними правами й обов'язками.
Вимогливість і суворість учителя мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може помилятися не тільки на уроці, коли відповідає на запитання, а й припускатися помилок у поведінці через брак життєвого досвіду. Суворий і добрий учитель уміє прощати такі помилки і вчить неповнолітніх, як поводитися в складній життєвій ситуації.
А. Макаренко велику роль у дисциплінуванні учнів відводив шкільному режимові, вважаючи, що він виконує свою виховну роль лише тоді, коли доцільний, точний, загальний і визначений.
Важливе місце у привчанні учнів до належної поведінки в школі та за ЇЇ межами належить чіткому контролю за їх поведінкою, що передбачає облік відвідування ними уроків, вжиття відповідних заходів до тих, хто систематично запізнюється або не з'являється на уроки без поважних причин. У деяких школах ведуть спеціальні журнали поведінки учнів, у яких директор або його заступник з виховної роботи регулярно фіксують усі випадки грубого порушення учнями порядку в школі, на вулиці, в громадських місцях, а також виховні впливи, які було застосовано до них, і результати цих впливів.
Це допомагає педагогам своєчасно аналізувати стан дисципліни в учнівському колективі, намічати і вживати заходів щодо його поліпшення, детальніше й повніше вивчати умови життя учнів, ближче знайомитися з їх сім'ями, глибше вникати у внутрішній світ окремих учнів і таким чином виявляти недоліки виховної роботи школи й удосконалювати її. У деяких школах замість журналу обліку поведінки ведуть спеціальну картотеку на учнів-правопорушників.
У дисциплінуванні учнів важливу роль відіграє щоденник. Педагог повинен вимагати від них акуратного ведення щоденника. Оцінюючи поведінку школяра за тиждень, слід ураховувати також його зовнішній вигляд і участь у прибиранні класу, чергування в їдальні, ставлення до товаришів і дорослих.
Систематичний контроль за поведінкою учнів у школі та за її межами привчає їх до щоденного дотримання дисципліни. Такий контроль особливо потрібен дітям, в яких сформувалися негативні звички. Він створює умови для вироблення у них позитивних звичок, блокує появу і закріплення негативних. Проте це не означає, що треба весь час контролювати учнів, які випадково порушили правила поведінки. Коли їх «виховують» у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини, це не сприяє дотриманню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що вони «невиправні». Контроль повинен бути тактовний, щоб учень відчував повагу до себе як особистості. У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення має встановлення правильного тону й стилю в діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, питання виховання учнів вирішувати легше.
Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запобігання негативним вчинкам. Порушення дисципліни і вимог шкільного режиму найчастіше трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо вихованцеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не організовано його дозвілля, то виникає прагнення чимось заповнити свій вільний час, організувати його по-своєму, не завжди розумно.
3. Завдання, зміст, шляхи і засоби морального виховання підростаючого покоління
З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуваній нею системі поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помислах критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм -- гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини.
Моральне виховання -- цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини, виховна діяльність школи і сім'ї з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.
Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.
Мораль -- система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.
Моральність -- охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.
Моральна свідомість -- одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.
Моральні переконання -- пережиті та узагальнені моральні принципи норми.
Моральні почуття -- запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
Моральні звички -- корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.
Моральна спрямованість -- стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Методологічною засадою морального виховання є етика (наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві).
На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша -- домінує в Західній Європі та Америці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників другої (вона, зокрема, є панівною на пострадянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне.
Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.
Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:
-- цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);
-- багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);
-- віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);
-- неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);
-- визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);
-- цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).
Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі -- формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.
Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.
У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини.
Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу.
Вихователь повинен чітко бачити сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).
Найважливішим засобом морального виховання Ушинський вважав навчання. Він стверджував необхідність найтісніших зв'язків між вихованням і навчанням, доводив найважливіше значення виховує навчання. Всі навчальні предмети мають, стверджував він, багатющими виховними можливостями, і всі, хто причетний до справи виховання, повинні пам'ятати про це при всіх своїх діях, у всіх безпосередніх відносинах з учнями, вихованцями.
Одним із засобів морального виховання Ушинський вважаючи переконання, при цьому він застерігав від настирливих повчань і вмовлянь, які часто не доходять до свідомості дітей.
К.Д. Ушинський надавав важливе значення формуванню у дітей навичок. Він встановив важливу закономірність у справі виховання звичок: чим молодша людина, тим скоріше в ньому вкорінюється звичка і тим швидше викорінюється, і чим старіше звички, тим важче їх викорінити.
Необхідною умовою морального виховання є, вказував Ушинський, формування у дітей правильних уявлень про роль і значення праці в історії суспільства, у розвитку людини.
Великі можливості для формування національної самосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, др рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, готовність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності; відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави; турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити пожертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму, вміння завжди і всюди чинити благородно, виявляти інші чесноти.
Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря.
4. Суть процесу виховання, його структура, діалектика і рушійні сили виховного процесу
Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу -- катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Виховання -- соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.
Виховання дітей шкільного віку здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони.
Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.
Мотиви виховання -- спонукальна причина дій і вчинків людини.
Структура процесу виховання передбачає:
1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживать,що робить їх стійкими, та активізації психічних процесів людини;
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого -- “стрижнем” поведінки особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного “стрижня”, без якого особистість буде безвольною, позбавленою власного “Я”.
4. Формування умінь і звичок поведінки. Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
На процес виховання впливають (безпосередньо або опосередковано) об'єктивні (особливості суспільного устрою, політичного режиму, соціально-економічного розвитку, національна самобутність, природне середовище) та суб'єктивні (соціально-педагогічна діяльність сім'ї, громадських організацій, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва) чинники.
Структурними елементами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, результати виховання та їх коригування.
Основними складовими виховання, реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:
-- громадянське виховання: формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною;
-- розумове виховання: озброєння учнів знаннями основ наук, формування наукового світогляду та національної самосвідомості, оволодіння основними мислительними операціями, вироблення умінь і навичок культури розумової праці;
-- моральне виховання: формування в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя, віри у творчі можливості людини), моральних понять, поглядів, переконань, моральних почуттів, вироблення навичок і звичок моральної поведінки, культури спілкування, культивування інтелігентності;
-- трудове виховання: ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії;
-- естетичне виховання: формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, вироблення вмінь і навичок привносити в життя красу, розвиток в учнів творчих здібностей;
-- фізичне виховання: виховання здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.
Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і вчительських колективів на подолання авторитарно-командного стилю у ставленні до учнів. Пріоритетним стає гуманістичне виховання -- створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.
Основні завдання виховної діяльності зумовлені пріоритетними напрямами реформування школи, визначеними Державною національною програмою “Освіта” (“Україна XXI століття”). Головна мета, пріоритетні напрями, основні шляхи реформування української системи національного виховання сформульовані у восьмому розділі “Деклараціїпро державний суверенітет України” від 16 липня 1990 р., Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”), “Концепції школи нової генерації -- української національної школи-родини” (1994 p.). “Концепції безперервної системи національного виховання” (1994 р.), “Концепції розвитку загальної середньої освіти” (2000 р.), “Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи” (2000 p.).
5. Закономірності та загальні принципи виховання. Принципи національного виховання
Організований виховний процес має свої закономірності.
Закономірності виховання -- стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
У виховному процесі виявляються такі закономірності.
Виховання органічно пов'язане із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі.
Людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Недарма кажуть, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Важлива роль у вихованні належить людям, насамперед батькам і педагогам. Це покладає на них особливу відповідальність.
Процес виховання відбувається найуспішніше в природному для нього національному річищі з урахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.
Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери.
Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність -- головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).
Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний вплив.
Ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємовиховання. і навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.
Ефективність виховного процесу зростає, коли учні займаються самовихованням, тобто коли поєднується виховання і самовиховання.
Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу педагогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає йому в процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.
Складність виховного процесу потребує, щоб його цілеспрямована організація здійснювалася на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися кожна школа і кожен вихователь.
Принципи виховання -- керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах.
Цілеспрямованість виховання - спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання -- всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності.
Зв'язок виховання з життям. Його суть -- виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на те, що вони повинні жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.
Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі.
Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому -- головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців
Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи виховання -- важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності.
Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
-- народність -- єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
-- природовідповідність -- урахування багатогранної й-цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
-- культуровідповідність -- органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
-- гуманізація -- створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання -- центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;
-- демократизація -- усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;
-- етнізація -- наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання.
Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.
6. Народна педагогіка, етнопедагогіка. Педагогіка як академічна наука, її предмет і категорії, структура педагогічної науки
У результаті виховних дій мільйонів людей протягом віків сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість -- народну педагогіку.
Педагогіка у загальному розумінні слова -- це наука про виховання, освіту й навчання підростаючого покоління. Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання та навчання.
Народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів'ях, приказках, піснях), а також іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудового й сімейного виховання.
Народна педагогіка -- це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам'яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується й удосконалюється.
Порівняно недавно в педагогічній науці з'явився термін «етнопедагогіка». Етнопедагомгіка -- галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу. Завдання етнопедагогіки полягає в тому, щоб дитина засвоїла широке коло правил і навиків співжиття у суспільстві, оволодівши перш за все духовними надбаннями рідного народу. Формування гармонійно розвиненої особи, цілісної особистості відбувається на основі засвоєння учнем історично надбаних рідним народом знань і етнічних норм у таких сферах духовності як народний світогляд,народна філософія, народна ідеологія, народна мораль, етика, народна естетика та інших сферах народної духовної культури.
Педагогіка - це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування системи освіти.
Саме поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в часи Давньої Греції і походить від слова "педагог", що початково означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.
Предметом педагогіки як науки є навчання, виховання і освіта.
Об'єктом педагогіки є особистість людини.
Суб'єктами педагогічної діяльності (в суспільних науках - це те, що приймає участь у процесі, а не лише відчувають його вплив) вважаються ті, хто виконує педагогічні функції у суспільстві, і з другого боку ті, хто здобувають певні знання в системі освіти.
Педагогіка торкається сфери людських взаємин, займається вивченням впливу людини на людину в суспільному контексті, відповідно до чого вона є наукою суспільною.
Найважливішими категоріями педагогіки є:виховання, навчання, освіта, педагогічний процес, розвиток, формування людини.
Виховання - цілеспрямований і організований процес формування особистості. У педагогіці поняття "виховання" використовується в "широкому і вузькому" соціальному, а також в "широкому і вузькому" педагогічному значенні
Навчання - це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідності з визначеними завданнями. Основою навчання є знання, уміння, навички, які з боку вчителя є базисними компонентами змісту освіти, а з боку учня -- продуктами засвоєння.
Знання - це відображення людиною об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки. Вони є колективним досвідом людства, результатом пізнання об'єктивної дійсності.
Уміння - готовність свідомо і самостійно виконувати практичні дії, інтелектуальні операції на основі засвоєних знань, життєвого досвіду і вже набутих навичок.
Навички - компоненти практичної діяльності, що виявляються в процесі виконання необхідних дій, доведених до досконалості шляхом багаторазового виконання вправ.
Навчання (учіння) -- процес формування і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання - двобічний процес, що здійснюється учителем (викладання) і учнем (навчання, учіння). У процесі навчання реалізуються завдання освіти. У відповідності з ними, а також з урахуванням стану науки, техніки, мистецтва, особливостей пізнавальної діяльності, психічних процесів, обумовлених віком і підготовкою учнів, здійснюється відбір змісту і методів навчання.
Педагогіка є галузевою тому, що має власну галузеву структуру і складається з різних педагогічних наук. Структура педагогічних наук
1) Загальна педагогіка - наука, яка вивчає основні закономірності здійснення навчально-виховної діяльності і функціонування освіти.
2) Вікова педагогіка - це педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності з урахуванням вікових особливостей людини. Тут можна також навести також таку науку, як андрагогіка - педагогіка дорослих.
3) Історія педагогіки - наука, що вивчає минуле педагогіки і відбирає той досвід, що може бути використаний в наш час.
4) Порівняльна педагогіка - вивчає особливості здійснення педагогічної діяльності в різних країнах з метою визначення позитивного педагогічного досвіду для вітчизняної системи освіти.
5) Дидактика - це теорія навчання.
6) Теорія виховання .
7) Соціальна педагогіка - - це галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціально-стандартному середовищі (педагогіка праці - вивчає здійснення навчально-виховної діяльності в умовах виробничих відносин; педафтологія - вивчає особливості формування особистості вчителя-викладача; професійна педагогіка (в західній педагогіці як підрозділ соціальної педагогіки, у нас - окрема наука).
8) Спеціальна педагогіка - галузева педагогічна наука, яка вивчає особливості здійснення навчально-виховної діяльності в соціально-нестандартному середовищі. (дефектологія - вивчає особливості впливу різних фізичних та психічних вад на навчально-виховний процес; олігофренопедагогіка - здійснення навчально-виховної діяльності в середовищі розумово-відсталих людей; тифлопедагогіка - здійснення навчально-виховної діяльності у середовищі людей з порушенням зору;)
7. Управління і керівництво освітою і школою: суть, функції, принципи
виховання педагог дисципліна дитячий
Управління - діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю регулювання об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації. Школознавство -- галузь педагогічної науки, що досліджує принципи та організаційні засади діяльності загальноосвітніх навчально-виховних закладів, зміст і методи управління шкільною справою, особливості керівництва школою, організації її роботи.
Школознавство охоплює принципи управління та керівництва школою, діяльність органів народної освіти, керівництво навчально-виховною роботою в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, зміст і методи планування та контролю, систему учнівського самоврядування, організацію обліку та звітності.
Управління навчально-виховними закладами здійснюють на основі положень Конституції України, Закону “Про освіту”, Положення про загальноосвітній навчальний заклад, спираючись на принципи управління системою освіти, до яких належать:
Принцип державотворення. Суть його в тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.
Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.
Принцип демократизації. Полягає в тому, що при вирішенні проблем діяльностіі закладу освіти керівник має зважати на думку членів педагогічного колективу, батьківської громадськості та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників школи.
Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція - учителі, учні, батьки; учителі - учні, батьки; учителі - учителі; учні - учні; учнівське самоврядування - рядові вихованці; батьки діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.
Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв'язання конкретних завдань для їх досягнення.
Принцип плановості. Потребує чіткого перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.
Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов'язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.
Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладах освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.
Принцип ініціативи й активності. Передбачає наявність цих якостей у керівництва закладу освіти та створення умов для творчих пошуків усіма педагогами.
Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов'язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об'єктивна оцінка її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.
Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності школи зобов'язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.
Виділяють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз. Центральні органи державного управління освіти беруть участь у виробленні та втіленні в життя державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня й обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів; здійснюють координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування; забезпечують зв'язки з іншими державами; організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду; проводять атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів. Місцеві органи влади фінансують навчальні заклади, визначають їх мережу, беруть під соціальний захист працівників цих закладів і дітей, ведуть облік дітей шкільного віку і здійснюють контроль щодо їх навчання до 15 років, встановлюють опіку над дітьми, які не мають батьків. Змістом діяльності самоврядування є самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської, виробничо-комерційної діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного замовлення та замовлень місцевого значення; визначення змісту шкільного комплексу освіти, форм і методів навчання; прийняття на роботу педагогічних та інших працівників; здійснення громадського контролю за організацією харчування в навчально-виховних закладах. Важлива функція органів освіти -- інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій, наказів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.
8. Особистість учня. Розвиток, виховання і формування особистості. Фактори, що впливають на формування і розвиток індивіда
Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.
Індивідуальність -- це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу. Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього треба стати особистістю.
Особистість -- людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільна значущого та індивідуального -- неповторного.
Розвиток людини -- це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.
Формування особистості -- це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.
Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини:
а) організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;
б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.
Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.
Людська особистість розвивається в анатомо-фізіологічному, психічному, соціальному напрямах. Анатомо-фізіологічні зміни -- збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни -- передусім розумовий розвиток, формування психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві -- соціальний розвиток особистості.
Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в) емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і потреби виховання; ґ) рівень розвитку особистості і її ідеал; д) потреби особистості і моральний обов'язок; е) домагання особистості і її можливості.
До закономірностей розвитку особистості належать: а) розвиток особистості має наслідувальний характер; б) особистість людини розвивається під впливом середовища; в) людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки; г) людина розвивається в діяльності; ґ) зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї.
Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.
Спадковість -- це відновлення у нащадків біологічної подібності.
У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності та ін.).
Середовище -- все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючії середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для. її розвитку і виховання.У навчальне-виховній діяльності педагогам слід враховувати, що розвиток особистості школяра має наслідувальний характер (на основі цієї закономірності розробляються теоретичні засади використання методу прикладу у вихованні), а людська особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності), під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра). Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера).
Подобные документы
Поняття "мораль" в етиці та філософії. Завдання і зміст морального виховання. Виховання моральних звичок школярів. Діяльність дитячих і молодіжних громадських організацій у контексті морального виховання учнів. Діяльність молодіжної організації "Пласт".
курсовая работа [157,0 K], добавлен 01.05.2014Поняття та сутність виховання. Цілі та завдання виховного процесу в сучасній школі. Основні риси менеджменту освіти. Організаційно-педагогічні умови, форми і методи, які забезпечують ефективну оптимізацію виховного процесу у загальноосвітній школі.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 15.02.2010Поняття "процес навчання", "виховання", "естетичне виховання". Зміст, шляхи, форми та засоби естетичного виховання. Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського. Уроки з музики, образотворчого мистецтва та праці.
курсовая работа [235,5 K], добавлен 07.05.2008Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Традиційні "безстатеві" теорії виховання. Концепція статево-рольового виховання. Гендерний підхід у педагогічній науці. Формування гендерно-чутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.
дипломная работа [188,8 K], добавлен 09.11.2013Аналіз сутності роботи соціального педагога з вирішення проблеми трудового виховання дітей засобами ігрової діяльності в умовах сучасного дошкільного навчального закладу. Розробка технології роботи соціального педагога з трудового виховання дітей.
дипломная работа [156,3 K], добавлен 22.11.2014Внутрішня структура, філософсько-методологічні і психологічні основи навчання, його рушійні сили. Процес навчання: викладання, учіння та зовнішні суперечності. Види і методи навчання. Форми й методи активізації виховання та навчання в сучасній школі.
реферат [31,3 K], добавлен 25.04.2009Завдання дитячих та юнацьких організацій, особливості їх функціонування та роль у формуванні підростаючого покоління. Сучасне козацько-лицарське виховання українських дітей та юнацтва. Організація скаутського руху в Україні, його основні представники.
реферат [19,8 K], добавлен 04.11.2009Гра, змагання, заохочення і покарання - головні методи регулювання і стимулювання діяльності та поведінки вихованців. Колектив і його роль у вихованні школярів, стадії розвитку. Завдання і зміст морального виховання, основні шляхи і засоби процесу.
контрольная работа [29,1 K], добавлен 02.05.2011Виховання школярів з урахуванням фактору статі. Формування педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я та ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу. Підготовка вчителів у дусі нових ґендерних стратегій.
дипломная работа [113,0 K], добавлен 30.10.2013Дослідження поняття виховання, його структури та значення. Огляд виховного процесу у середній школі, що включає в себе різні напрями, принципи, засоби та методи. Аналіз специфіки уроку іноземної мови як фактору, що забезпечує розумове виховання школярів.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 24.01.2012