- збільшення загального фінансування на освітянську галузь відповідно до вимог законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту»;

- залучення позабюджетних коштів (інвесторів, меценатів, громадських фондів та інших юридичних і фізичних осіб), що не суперечать чинному законодавству України;

- фінансування програми здійснюватиметься в межах асигнувань, передбачених державним і місцевим бюджетами на освіту, централізованих заходів і субвенцій з державного бюджету на виконання державних програм у галузі освіти та з інших джерел, не заборонених законодавством [41, 285].

Очікувані результати

Виконання програми дасть можливість забезпечити перехід регіональної освіти на новий якісний рівень, що сприятиме:

- створенню в регіоні цілісного освітнього середовища, яке дасть широкі можливості кожному реалізувати власні освітні потреби та забезпечить безперервність освіти;

- становленню компетентнісно спрямованого освітнього процесу в єдності змістових, особистісних та управлінських складових;

- створенню більш ефективних освітніх систем у кожному окремому закладі з урахуванням вимог сучасного суспільства, наданню кожній людині можливості повноцінного саморозвитку;

- формуванню в дітей і молоді Донбасу національної самоідентифікації з метою консолідації громадян у цілісний суспільний організм, об'єднання українського суспільства;

- розвитку високоякісної базової, професійно-технічної, вищої освіти та гендерної рівності в освіті;

- упровадженню в освітянський процес принципів профільного навчання як економічно доцільної форми підготовки молоді до майбутнього життя;

- формуванню достатньої життєвої компетентності учнів і конкурентоспроможності випускників на ринку праці;

- вихованню особистості, здатної самостійно приймати рішення та займати активну громадянську позицію;

- створенню умов для використання новітніх освітніх технологій та вивільнення творчої складової в діяльності педагога, викладача;

- забезпеченню рівних можливостей в освітянському просторі випускників сільських і міських шкіл;

- упровадженню високих освітніх стандартів з метою інтеграції випускників професійної та вищої школи в загальноєвропейський та світовий освітній простір.

Управління програмою та контроль її виконання

Організація та координація виконання програми «Освіта Луганщини. 2007-2011 роки» покладається на управління освіти і науки облдержадміністрації [82].

Щорічно до 1 лютого міські та районні органи виконавчої влади, Рада ректорів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, Рада директорів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації інформують управління освіти і науки облдержадміністрації про хід виконання завдань і заходів програми.

Управління освіти і науки облдержадміністрації до 1 березня наступного року інформує облдержадміністрацію, обласну раду, Міністерство освіти і науки України та громадськість про хід виконання завдань і заходів програми.

Внесення змін і доповнень до програми здійснюється обласною радою за поданням управління освіти і науки, погодженим з облдержадміністрацією [82].

2.3 Проблемні аспекти реалізації принципів Болонського процесу в системі вищої освіти в луганському регіоні

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, в тому числі вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Впровадження Болонської ініціативи в Україні на практиці означає визнання українських дипломів в Європі, мобільність студентів та викладачів, підвищення якості навчального процесу. Але можна констатувати, що залишається ціла низка проблем у впровадженні новацій в освіту. Саме це і обумовлює актуальність вибраної теми дослідження.

Перш за все треба звернути увагу на принцип автономії, який передбачений Болонською системою. Цей принцип вимагає, щоб вищі навчальні заклади були повністю незалежні від держави. Автономія передбачає і те, що вищий навчальний заклад або його структурні підрозділи можуть прийняти Болонський процес або відмовитися від нього (як це зробив Оксфорд). Або, у крайньому випадку, розробити власну методику викладання, систему оцінювання, але так, щоб це відповідало принципам Болонського процесу (які, до речі, мають дуже поверхневий, неконкретний характер).

Ще один з принципів Болонської системи - акцент на самостійну, творчу роботу студентів з метою розвитку їхнього пізнавально-осмислюючого апарату і вміння його застосовувати. Дійсно, людина сама вивчаючи предмет, не через суб'єктивну призму викладача, не у обмеженому обсязі лекції, а самостійно, вона набагато краще засвоїть його, сформує своє ставлення до викладених питань і власну позицію. Звідси випливає, що відвідування усіх лекцій, семінарів і практичних занять не обов'язково, якщо студент чудово справляється з матеріалом сам.

В ідеалі передбачається, що кількість аудиторних робіт скорочується, студенти працюють в бібліотеці, а семінари перетворюються на такі собі „консультативні години”, де викладач лише акцентує увагу на складних для сприйняття моментах. Щож ми маємо в українській практиці: кількість аудиторних годин і справді скоротилася, але суть лекцій залишилася незмінною. Викладач і досі пропонує „диктанти” студентам, але тепер у більш стислому вигляді, так би кажучи „галопом по Європах”. Треба також звернути увагу на те, що відвідування занять є обов'язковим, але от у методичних матеріалах передбачені ще й години на самостійну роботу студента. Але, якщо студент буде відвідувати заняття та ще використовувати всі ці години на самостійну роботу, то вийде, що тільки на один предмет доведеться витрачати ніч та ще й вихідні [47, с.13].

Іншою суттєвою проблемою є суперечливість оцінювання у кредитно-модульній системі. Різні викладачі притримуються різних шкал оцінювання - якщо один викладач ставить 20 балів за реферат, інший - 5, один виставляє „автомат” за відмінну роботу протягом семестру, а інший обов'язково вимагає підтвердження на екзамені. Очевидно, що кожен предмет має свою специфіку, яка потребує закріплення в системі оцінювання, але ж мають існувати певні загальні критерії. Адже і Болонська система передбачає зарахування балів кредиту „автоматом” на екзаменах. Також подібна різноманітність дезорганізує студентів. Адже там, де менше балів, потрібно докладати більше зусиль для їх накопичення, але не завжди такі предмети є профільними. Так звана „боротьба за бали” ускладнюється ще нестачею часу, адже не з кожного предмету за пару встигне виступити кожен студент. Тим більше, вимоги і система оцінювання у кожного викладача різні. І навіть модульні контрольні не завжди допомагають, тому що відповідати на тести також вдається добре не кожному навіть добре підготовленому студенту [12].

Ще одне всеохопне болонське нововведення - вибіркові дисципліни в університетах. Освітяни покладають на них дуже великі надії - в ідеалі викладачі мають постійно працювати над собою й своїми лекціями, аби вибороти побільше слухачів-студентів. Тим більше, що в групу за вибірковим предметом має входити не менше 25 студентів. Отож «нецікаві» викладачі ризикують зовсім втратити навчальні години. Якщо вибіркові курси справді створять конкуренцію між викладачами, то можна буде говорити про прорив у підвищенні якості української освіти. Але тут також виникає проблема, менталітет українських студентів обумовлює те, що вони часто налаштовані на здобуття диплома, а не освіти, а тому шукатимуть не стільки свій шлях і натхнення, скільки поблажливих викладачів.

Принаймні, практика вибіркових спецкурсів в університетах засвідчила, що студенти часто обирають того викладача, в якого простіше отримати залік. Тож для того, аби залучити в свою аудиторію 25 слухачів, викладачеві досить пообіцяти легке отримання заліку, й зовсім не обов'язково читати при цьому цікавий курс. Система вибіркових курсів ідеально працювала б у тому випадку, якби студенти могли переходити з одного вишу до іншого, їздити різними країнами, шукати себе. Тобто якби Україна справді була частиною європейського освітнього простору. Проте в українських реаліях неможливий навіть обмін студентами між вітчизняними ВНЗ. Перевестися з одного університету до іншого дуже складно, й навряд чи кредитно-модульна система спростить цей процес [14, 14].

В Україні Болонський процес не підкріплюється мобільністю професорсько-викладацького складу. Тому є декілька причин.

Важливою особливістю болонського процессу є створення єдиного простору для працевлаштування по всій Європі, тобто студент отримує диплом, який приймається роботодавцями в будь-якій країні-учасниці Болонського процесу. Але нам здається, навіть з таким дипломом українці не в змозі будть працювати у Європі через реальний мовний бар'єр та недолік відповідних знань. Але, якщо все ж таки зможуть Україна залишиться без молоді, а значить, без свіжих інноваційних ідей, без сучасного мислення, а це - перший крок до колапсу держави як такої [19, 14-18].

Також, якщо придивитись, ми побачимо, що більшість проблем починаються не лише з вищого навчального закладу, а раніше. Адже переходячи із школи до університету, студент стикається із зовсім іншою пізнавальною атмосферою і вимогами до нього. Тож реформувати слід паралельно систему освіти середньої школи, адже відомо, що школа майже не виховує ні самостійне цілепокладання, ні пізнавальні методологію і мотивації, ні усвідомлення цінності науки і мудрості як таких. Тож ідеї Болонської системи мають бути покладені вже у молодших класах школи. Саме там слід починати навчати дітей до самостійної пізнавально-осмислюючої діяльності, зацікавити їх навчанням, покласти їм актуальні для них мотиви.

Наприклад, у Європі нікому не спадає на думку вчити іноземну мову в університеті, тому що в середній школі учні освоюють, як мінімум, дві іноземні мови. При необхідності студент вибирає ще одну мову для навчання в університеті, якщо він потрібний для спеціалізації, дослідження. Нам також треба прагнути до того, щоб людина приходила в університет зі школи з двома іноземними мовами, інакше навчальна програма вищої школи буде перевантажена, а навчання студентів обмежена вітчизняними джерелами інформації, і тоді мобільність студентів у європейському просторі є недосяжною.

Проблемою також є і комп'ютеризація вузів: від наявності необхідної кількості комп'ютерів до створення різного роду комп'ютерних мереж і активного використання можливостей Інтернету. Звернемо увагу на те, що до тих пір, поки кожна кафедра не буде оснащена (для використання в навчальному процесі) мінімально необхідною кількістю комп'ютерів, організація навчального процесу в руслі реалізації принципів Болонського процесу буде проблематичним. Тим більше, що якщо об'єктивно оцінювати ситуацію, в даний час ряд викладачів не володіє комп'ютером. Навіть у розвинених країнах існує ця проблема, проте, якщо брати співвідношення „кількість комп'ютерів - число студентів”, то в Україні ця проблема стоїть набагато гостріше [27, 28-44].

Крім того, дуже складним вимогою є забезпечення адекватної кваліфікації бакалавра. Справа в тому, що фахівці впевнені: навіть при чотирирічному навчанні надати достатні можливості для профільної та практичної підготовки бакалавра нелегко. Болонський процес передбачає впровадження трирічної або чоторирічної навчальної програми на етапі бакалаврату, що ще більше ускладнює завдання придбання високого рівня фундаментальної та профільної освіти і достатньої для присвоєння кваліфікації компетентності. Непростим є і питання про те, наскільки затребувана ступінь бакалавра на ринку праці.

По-перше, існують відмінності в назвах спеціальностей у Європі та Україні.

По-друге, чи відповідає цей ступінь поняття, що вкладається у визначення „фахівець з вищою освітою”.

На вітчизняному ринку праці існує ситуація, де констатується, що сьогодні в Україні ступінь бакалавра визначена як освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста тільки з базовою вищою освітою, внаслідок чого в багатьох галузях використання фахівців цього рівня є проблематичним, оскільки в класифікаторі професій для бакалаврів є дуже мало первинних посад або їх зовсім немає. Тут можливі різні шляхи досягнення мети: визначення бакалавріата як повної вищої професійної освіти, з встановленням відповідності такого до класифікатора професій; визнання диплома бакалавра як первинної ступені, необхідної для прийняття на роботу (відповідно до класифікатора професій) з подальшим обов'язковим підвищенням рівня кваліфікації в процесі life long learning; продовження навчання вже працюючого бакалавра у відкритому або корпоративному університеті з подальшим отриманням ступеня магістра .

Проблеми та перспективи вищої освіти на луганщині були обговорені на прес-конференції під назвою “Підсумки вступної кампанії до ВНЗ 2010. Погляд громадськості”, на якій презентувала результати і рекомендації проекту громадського спостереження за проведенням вступної кампанії у вищі навчальні заклади у 2010 році в рамках громадської кампанії «За чесний вступ!».

Основна мета проведення прес-конференції оприлюднити результати спостереження та рекомендації по налагодженню ефективності процедур умов вступу до ВНЗ та надати іншу важливу інформацію, що допоможе законодавцям, МОН, покращити умови вступу до вишів у наступному році, створити для абітурієнтів рівні можливості доступу до вищої освіти.

Ірина Цимбал поінформувала присутніх про те, що у нашій області взяли участь у зовнішньому незалежному тестуванні 11082 особи. За рейтингом тестувань Луганська область ввійшла у десятку кращих областей України. 45 учнів Луганської області за результатами тестування отримали найсвищі оцінки - 200 балів.

Також було відмічено задовільну роботу приймальних комісій ВНЗ Луганщини, які зуміли ефективно організувати роботу, через що практично не було нарікань з боку абітурієнтів та їхніх батьків.

Але треба звернути увагу на неоднозначне ставлення до врахування балу атестату. З одного боку він стимулює випускників «не запускати» непрофільні для вибраного вузу предмети і закінчити школу добре та й за словами міністра освіти піднімається престиж вчителя, але з іншого боку у вузах скаржилися: у деяких абітурієнтів середній бал атестату - високий, а по профільних предметах вони трієчники. Особливо дивує, що багато власників золотих медалей, наявність яких вказана у рейтингових списках, мають суму балів нижче 700. Виникає логічне питання наскільки ті медалі золоті. Батьки абітурієнтів обурювались біля стенду з рейтинговими списками ,називали медалі не золотими, а паперовими, зеленого кольору та із зображенням президента США. Чи таким чином потрібно піднімати престиж вчителів, переважна частина яких є хорошими фахівцями та дуже порядними, чесними людьми?

Загалом участь у вступній кампанії 2010, за інформацією отриманою з відкритих джерел (ІС «Конкурс»), взяли 570 270 абітурієнтів, які претендували на право навчатися на освітньо-кваліфікаційному рівні - бакалавр. Ними було подано 1 мільйон 96 тисяч 665 заяв на стаціонарну та заочну форму навчання. Нагадуємо, що зовнішнє незалежне оцінювання з української мови та літератури (обов'язковий для всіх предмет) склали 381 435 осіб. Тож, орієнтуючись на це число, можна підрахувати, що у вступній кампанії взяли участь не менш ніж 188 835 випускників попередніх років.

Згідно даних ІС Конкурс зафіксовано 118 вищих навчальних закладів у які було подано від 498 до 100 заяв. 78 ВНЗ - отримали від 99 до 1 заяви від абітурієнтів. Статистика свідчить, що в Україні є майже 200 ВНЗ, освітніми послугами яких абітурієнти не бажають користуватися.

Висновки до розділу 2

Таким чином, втілення Болонської системи має ще багато проблем і зауважень. Проблема її адаптації до національних ментальних особливостей, практичного впровадження потребують детального наукового розгляду. Україна перебуває на зламі епох, і не всі ще визначилися, яким шляхом йтиме Україна. Ця тема потребує детального обговорення, до якого мають долучитися всі, кого вона хоча б трохи стосується.

Проте є доволі прості кроки, які насправді потрібні для того, щоби почати реально запроваджувати Болонську реформу:

- запровадити автоматичне визнання Україною дипломів усіх рівнів із країн - учасниць Болонського процесу;

- розробити нормативну базу для того, щоби реально визнавати ECTS як іноземних, так і українських студентів, які вчилися за кордоном;

- скасувати плату за навчання в Україні студентів із країн-учасниць Болонського процесу;

- надати реальну, а не декларативну автономію хоча б обмеженій кількості найкращих вишів країни;

- організувати подальший аудит цієї діяльності

Розділ 3. Зміни в системі освітньої державної політики та перспективи розвитку нової освітньої системи

3.1 Основні проблеми сучасної освітньої політики в умовах повертання до 11-річної освіти

Верховна рада 6 липня ухвалила законопроект, який пропонує ввести 11-річну систему шкільної освіти, а також обов'язкову дошкільну освіту.

За відповідне рішення проголосували 248 народних депутатів за мінімально необхідних 226. Зокрема, законопроект підтримали 169 депутатів від Партії регіонів, 22 - БЮТ, 8 - НУ-НС, 27 - від Компартії, 19 - від Блоку Литвина та 3 позафракційних нардепів [79].

Авторами документу є депутати Верховної ради Адам Мартинюк, Катерина Самойлик (обоє - Компартія), Олег Зарубінський (Блок Литвина) і Максим Луцький (Партія регіонів).

Законопроектом пропонується встановити, що строк отримання повної загальної середньої освіти становить 11 років, у тому числі в загальноосвітніх навчальних установах 1-го ступеня (початкова школа) - 4 роки, 2-го ступеня (основна школа) - 5 років, 3-го ступеня (старша школа, як правило, із профільним напрямком навчання) - 2 роки.

Крім того, пропонується встановити, що дитина може отримувати дошкільну освіту в родині до досягнення 5-річного віку, а держава має забезпечувати обов'язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку.

Також автори документи пропонують виключити із закону про середню освіту положення, відповідно до яких тривалість навчального року в загальноосвітніх навчальних установах 1-го ступеня не може бути меншою як 175 робочих днів, 3-го ступеня - 190 робочих днів, без урахування часу на здачу перевідних і випускних іспитів.

Крім цього депутати пропонують установити, що загальноосвітні навчальні установи можуть входити до складу освітніх округів, спілок та інших об'єднань [78].

Як повідомлялося, міністр освіти Дмитро Табачник вважає, що альтернативою 12-річній середній освіті може стати повернення до 11-річної середньої освіти і введення обов'язкової 1-річної дошкільної освіти.

Водночас, голова парламентського комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало побоюється, що якщо Україна повернеться до 11-річної системи середньої освіти, то вітчизняні атестати про середню освіту не визнаватимуться в інших країнах.

Так, Верховна Рада прийняла законопроект № 6518, котрий, як стверджують у Кабміні, спростить систему шкільної освіти. Згідно з ним, діти повинні отримати один рік дошкільної освіти та одинадцять років відучитися в загальноосвітній середній школі.

Варто відзначити, що частина вчителів вже зраділи такій новині. За їх словами, на великі зміни від попередньої реформи вони не сподівалися, адже в програмі 12-річного навчання не було закладено профорієнтації - розширили тільки кількість предметів.

За ситуації, що склалася, прийняття рішення про 11-річне навчання, стане певним компромісом. Запровадження 12-річної системи середньої освіти було заплановано на 1999 рік і передбачало наближення української системи освіти до європейських стандартів.

За Декларацією Ради Європи (1992 рік), 12-річна середня освіта реалізується в 136 країнах, зокрема в США, Японії, Німеччині, Франції тощо.

З-поміж країн пострадянського простору на 12-річний термін навчання свого часу перейшли Білорусь, Україна, Узбекистан та країни Балтії. П'ять років тому Україна підписала Болонську конвенцію про стандартизацію вищої освіти і почала фактично реалізовувати освітню реформу [69, 102].

Вводячи 12-річку у вітчизняну освіту планувалося, що подовжене шкільне навчання дасть змогу здобути спеціалізовану підготовку з різних предметів, профільну освіту, опанувати ще одну іноземну мову.

Школярі мали б поступово переходити від традиційного пасивного сприйняття низки знань до конструктивної моделі освіти, яка забезпечувала б їх пізнавальну активність і самостійність.

А головне - така система освіти відкрила б українським школярам дорогу до європейської освіти [66, 94].

Але попри початкове позитивне ставлення до 12-річки як освітян, так і батьків з дітьми, влада так і не забезпечила всіх необхідних умов для такого переходу - не подбала ані про додаткове фінансування, ані про розробку нових шкільних програми, ані про відповідне адміністрування, ані про кадри.

Міністерство освіти не визначило чим заповнити 12-тий рік освітньої програми. Так і не вдалося підготувати навчальну програму, щоб 12-тий клас був класом спеціалізації. Не було вирішено й проблеми відсутності випуску 2012 року [78].

Якість освіти за новою системою мала перевірятися за допомогою моніторингових досліджень, які також були скасовані.

Сьогодні для втілення всіх цих планів бракує достатньої кількості ресурсів. Таку заяву зробив новий міністр освіти та науки Дмитро Табачник. Власне, нестача бюджетних коштів і стала найголовнішим аргументом відміни 12-річного навчання. А відтак - усі реформи в сторону.

Викреслити історію шкільної реформи останніх років і повернутися до 10-річного навчання вони вважають зайвим, однак і проект 12-річної освіти в українському виконанні, на їхню думку, виявився далеким від європейського підходу. Залишається проміжний варіант - 11 років.

Тепер головним завданням втілення нового закону стане переписування навчальних планів. Робитиметься це нібито з метою економії бюджетних коштів.

Але школярі й надалі навчатимуться за планами 12-річної освіти. Міністерство освіти стоїть перед дилемою: утискати частину програми, що залишилася, чи залишати цих учнів (принаймні, останній клас) ще на рік? [79]

Незрозуміло, що робити і з новими підручниками, на які вже витрачено 1,5 мільярдів гривень. Якось сам собою відпадає аргумент про економію бюджетних коштів, адже доведеться видавати нові підручники для 11-річної школи або навчатися за підручниками ще 90-тих років, які можуть не відповідати новим навчальним програмам.

Основним негативним наслідком прийняття цього закону може бути невідповідність вітчизняної системи освіти європейським стандартам. Такої думки дотримується більшість освітян [78].

Зокрема виникнуть розбіжності щодо обсягів учбових програм, кількості навчальних годин тощо. І тоді можуть постати проблеми із визнанням українських сертифікаційних документів про повну середню освіту за кордоном.

Адже загалом у європейських країнах вона триває 12 років (в деяких країнах навіть 13-14 років) - тобто це може бути першим кроком до зриву запровадження Болонського процесу в Україні [66, 115].

А це ускладнюватиме вступ українських випускників до європейських університетів на бакалаврські програми.

Ще однією особливістю нового закону є введення обов'язкової дошкільної освіти, починаючи з 5 років [79]. Така постанова порушує конституційне право громадян на вільний вибір, адже Основний Закон не передбачає обов'язковості дошкільної освіти, а лише загальної повної середньої освіти.

Фактично введення такої норми нічим не підкріплене - дитячих садків не вистачає (багато з них ліквідовані та перепрофільовані), зарплати вихователів мізерні, тому не вистачає кваліфікованих кадрів.

Введення навчальних округів та укрупнення сільських шкіл і дитсадків, заплановане нинішнім міністром освіти Табачником, проблему не вирішить - з перерахованих вище причин.

Втрачається й сенс у переході на 11-річне навчання. Адже насправді той самий рік додали з початку навчального циклу, забравши його з кінця.

Незважаючи на незавершеність освітньої реформи та відсутність необхідних умов для її реалізації, перехід від 12-річної до 11-річної шкільної освіти є кроком назад.

Скасування 12-річки завдає шкоди іміджу України, виставляючи її як вкрай непослідовну державу, яка через 5 років після приєднання до Болонського процесу вчиняє дії, які йому суперечать.

Міжнародна спільнота не визнаватиме атестатів про середню та дипломів про вищу освіту, оскільки це є порушенням рекомендацій ЮНЕСКО про мінімальний 12-річний термін здобуття середньої освіти.

Вже витрачено 1,5 мільярди гривень на нові підручники. Але в разі підписання цього закону, на Україну чекають чергові витрати коштів на друк нових підручників та формування нових дитсадків, що зводить нанівець аргументи про економію фінансів [78].

Враховуючи порушення Регламенту та фактичне неврахування результатів громадського обговорення під час прийняття цього закону, влада в особі президента Віктора Януковича має вжити відповідні заходи, а саме заветувати цей закон, відправивши його на повторне перше читання.

В зауваженнях до даного закону потрібно врахувати результати громадського обговорення, а також думки експертів та профільного комітету ВР (в тому числі, і невраховані під час ухвалення закону).

За умови, коли не вистачає коштів на введення 12-річної системи навчання, доцільно скласти план і відтермінувати реформу, а не скасовувати її. А відтак зобов'язати уряд створити умови до 2015 року для переходу на європейську систему середньої освіти.

Щодо обов'язкової дошкільної освіти, на яку немає ні грошей, ні можливостей, то її слід скасувати як таку, що суперечить конституційному праву громадян на вільний вибір.

3.2 Зміни у сучасній освітній політиці та їх взаємозв?язок з Болонською системою освіти

Голова парламентського комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало побоюється, що якщо Україна повернеться до 11-річної системи середньої освіти, то це може призвести до того, що атестати про середню освіту не визнаватимуться в інших країнах [77].

Про це він сказав під час парламентських слухань, присвячених проблемам і шляхам їхнього вирішення у системі 12-річної середньої освіти.

"Це може призвести до міжнародного невизнання атестата про загальну середню освіту і диплома про вищу освіту", - сказав депутат [77].

Також, за його словами, "введення 11-річної середньої освіти може призвести до того, що випускники українських шкіл не зможуть вчитися у зарубіжних вузах", а так само до того, що Україна порушить зобов'язання, взяті на себе при підписанні болонської декларації [79].

За словами Полохала, існують рекомендації ЮНЕСКО про необхідність як мінімум 12-річної освіти у середній школі.

Він повідомив, що було проведене дослідження думок з даного питання представників областей: велика частина регіонів висловилася за введення 12-річного терміну отримання загальної середньої освіти, проте, декілька областей пропонували не квапитися з введенням 12-річного терміну навчання, пропонуючи 11-річну освіту.

За переконанням Полохала, коректування державної політики відносно загальної середньої освіти треба розглядати виключно з точки зору прагматизму, враховуючи світові тенденції.

Водночас він погодився, що зараз у середній освіті існує низка проблем, пов'язаних з переходом до 12-річного навчання, зокрема недостатнє матеріально-технічне забезпечення шкіл, неврегульоване правове положення випускників 12-го класу в частині терміну їх призову в армію, можливості одружуватися [79].

У свою чергу міністр освіти і науки Дмитро Табачник відкинув можливість того, що інші країни відмовляться визнавати український атестат про середню освіту в разі повернення до 11-річної системи середньої освіти.

"Розмови про якісь міжнародні санкції, безумовно, безпідставні і вигадані", - сказав він [78].

За словами Табачника, після звернення до директорату Ради Європи з питань освіти, культури, спадщини, молоді і спорту українська сторона отримала відповідь, що Рада Європи не має чітких рекомендацій на цю тему, а тривалість отримання середньої освіти у різних країнах Європи складає від 11 до 13 років.

Як повідомлялося, Табачник вважає, що альтернативою 12-річній середній освіті може стати повернення до 11-річної середньої освіти і введення обов'язкової 1-річної дошкільної освіти.

За повної відсутності стратегії розвитку освіти після набуття чинності Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти" [80] (щодо організації навчально-виховного процесу), яким зупинено реформу з переходу на новий зміст та 12-річний термін здобуття повної середньої освіти, кожен новий документ, розроблений Міністерством освіти і науки, викликає особливу зацікавленість педагогічної громадськості. Найнагальнішими документами, без яких, власне, неможливо розпочинати навчальний рік, є навчальні програми і Типові навчальні плани для старшої, вже тепер 11-річної школи. Типовий навчальний план є нормативним документом прямої дії, який затверджується наказом Міністерства освіти і науки України, що регламентує роботу школи. На його основі кожна школа розробляє Робочий навчальний план, на підставі якого проводиться тарифікація педагогічних працівників й планується навчально-виховний процес.

Як зазначають офіційні джерела, типові навчальні плани складені відповідно до Державного стандарту повної загальної середньої освіти, враховують вимоги Концепції профільного навчання щодо організації навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах [78].

Типовими навчальними планами старшої школи буде передбачатися реалізація освітніх галузей Базового навчального плану через навчальні предмети і курси. Вони будуть охоплювати інваріантну складову, сформовану на державному рівні, яка є спільною для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності, та варіативну складову (див. Закон України Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу) [80].

Але привертає увагу те, що вперше в практиці українського шкільництва Типові навчальні плани доведені до місцевих органів управління освітою (на сайті МОН вони відсутні) не наказом, а листом профільного міністерства (від 10.08. 2010 №1/9-543 “Про навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів на 2010/2011 навчальний рік») [80], зокрема навчальні плани, які пропонуються старшокласникам.

По-перше, постає питання про статус цього документу. За великим рахунком, це фінансовий документ і він не може бути не затверджений наказом МОН, адже листи МОН не мають імперативної дії.

По-друге, після прийняття згаданого вище закону, яким запроваджено 11-річний термін здобуття повної загальної середньої освіти, запропоновані нові навчальні плани для старшої школи апріорі не можуть відповідати Базовому плану Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти, як про це заявлено у Пояснювальній записці. Всі навчальні плани для класів з 1-го по 9-й були також розраховані на 12-річну школу й просто механічно «приєднати» до навчальних програм і навчальних планів 12-річної школи плани і програми для двох останніх класів тепер вже 11-річної школи неможливо. Це якщо дбати про якість освіти й упорядкованість діяльності шкіл. Окрім того, вище названим Законом із статті 15 Закону України “Про загальну середню освіту” вилучено пункт про встановлення в класах сумарного гранично допустимого навантаження, а із статті 16 -- пункт про тривалість навчального року. Тобто навчальний план, що пропонується МОН, взагалі позбавлений нормативної основи.

По-третє, розподіл годин на навчальні предмети за різними рівнями змісту освіти (додаток 1 до листа МОН від 10.08. 2010 №1/9-543 “Про навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів на 2010/2011 навчальний рік”) дає підстави зробити висновок про те, що під час розроблення навчальних планів був використаний саме механічний підхід до його формування. Окрім іноземної мови (рівень стандарту), зменшення кількості годин відбулося за рахунок ліквідації 12-го класу. Наприклад, на вивчення української мови у старшій школі на рівні стандарту, академічному та профільному рівнях у 12-річній школі передбачалося відповідно 4, 6 та 12 годин. Тепер же пропонується 2, 4, 8 годин.

По-четверте, в нових навчальних планах з'явилися нові навчальні предмети: «Світова література» та «Біологія з екологією». Сама по собі поява нових дисциплін є природнім процесом за умов розвитку змісту освіту. Проте нині маємо зовсім іншу ситуацію: підручники для 10-го класу були створені на основі навчальних планів і програм для 12-ї, а не 11-річної, школи. То ж, або навчальні плани й номенклатура навчальних дисциплін не збігатимуться, або «старі» (для 12-річної школи) підручники «одягнуть» в обкладинки, на яких будуть інші назви предметів. Останнє також не видається за можливе, оскільки конкурсний відбір такі «новоназвані» підручники не проходили, гриф МОН їм не присвоювався й дозвіл на їх видрук не надавався. Таємницею також залишається й те, як буде в підручниках для 10-го класу зі «Світової літератури» втілено декларований міністром освіти і науки принцип, за яким названий курс на три чверті складатиметься з російської літератури. Розроблені у Міністерстві освіти і науки України Типові навчальні плани за тією ж самою кількістю годин пропонує вивчати замість одного предмета два в одному -- біологію та екологію, прибравши при цьому узагальнюючий курс екології для всіх природничих предметів. При цьому ці Типові навчальні плани не дають відповіді на запитання: яку екологію (чи біологію з екологією) учні вивчатимуть у класах екологічного профілю? До речі, зникло з академічного рівня (універсальний профіль) вивчення креслення.

По-п'яте, новими Типовими навчальними планами передбачено ще більшу кількість одногодинних курсів. Педагогічною практикою вже давно доведено, що одногодинні курси не ефективні. Вони негативно впливають на організацію навчального процесу, на якість освіти та здоров'я школярів. Наприклад, в універсальному профілі, за яким, очевидно, навчатимуться понад 40 відсотків десятикласників, четверта частина предметів (25%) -- одногодинні. Ми не брали до уваги курси, на які відведено 1,5 години (історія, біологія, географія). Найбільшим проявом непрофесіоналізму укладачів нових Типових навчальних планів щодо змісту освіти є виділення на вивчення предмету художня культура 0,5 години (?!!) на тиждень. Отож, про прекрасне будемо згадувати упродовж 45 чи навіть 40 хвилин один раз у півмісяця. Так само півгодини на тиждень передбачено вивчати астрономію та курс «Людина і світ». Ще більш критичною є ситуація з одногодинними курсами у навчальних планах для спеціалізованих шкіл та шкіл з навчанням мовами національних меншин.

По-шосте, автори документу або не розуміються на тому, або лукавлять, коли у Пояснювальній записці до Типових навчальних планів для 11-річної школи запевняють у тому, що навчальні плани старшої школи забезпечують вимоги Концепції профільного навчання. Але ж відповідно до Концепції профільного навчання кожен з профілів передбачає вивчення предметів на трьох рівнях: рівні стандарту, академічному та профільному. Як видно з наведеної нижче таблиці, у фізико-математичному профілі всі предмети, окрім математики та фізики, вивчаються лише на рівні стандарту. Інформатика у цьому профілі, а також у математичному та фізичному профілях, вивчатиметься лише на рівні стандарту. Наразі очевидним є порушення принципу формування змісту освіти у профільній школі.

Така ж ситуація спіткала й інші навчальні плани старшої школи. Наприклад, у класах технологічного профілю, який є досить поширеним, також пропонується на профільному рівні вивчати лише технології та креслення. Зовсім проігноровано, що у таких класах є потреба вивчати математику хоча б на академічному рівні. Також не передбачено вивчати на академічному рівні біологію, , географію, історію України та інші предмети.

Порівняння навчальних планів (див.додаток Б) виразно демонструє, що автори документу старанно намагалися зберегти 5-денний навчальний тиждень, приносячи в жертву якість навчання. Очевидно ж, що вивчати всі предмети на рівні стандарту старшокласники не будуть, а реалізація у повному обсязі навіть універсального профілю потребуватиме 35-37 тижневих годин. Відтак, обіцяне розвантаження старшої школи залишилося обіцянкою.

Куцою як була так і залишилася варіативна складова навчального плану, за допомогою якої повинна реалізуватися профільна освіта; зовсім не використано унікальний досвід роботи шкіл країни протягом дев'яти останніх років за двома типами навчальних планів: перший тип -- для чинної 11-річної школи, другий -- для 12-річної. Перехід на дворічну старшу школу вимагає концептуально нового підходу до формування змісту освіти: зменшення кількості предметів, інтеграції предметів (літератур, історій тощо).

Ще складнішим виявиться завдання коригування навчальних програм. Механічно вилучити з програм частину навчального матеріалу і вирішити у такий спосіб проблему не вдасться, адже необхідно буде викласти зміст профільної програми з математики за 18 тижневих годин, а на його вивчення відповідно програмі, розробленій за Державним стандартом, передбачено 21 година; 12 годинний курс української мови вивчити за 8 годин також неможливо. Якщо, звісно, дбати про якість освіти і про здоров'я учнів і педагогів.

Що стосується Луганської області, то тут фахівці управління освіти поки що не можуть спланувати роботу 10-х класів, оскільки ще не отримали навчальні програми. Про це на прес-конференції повідомила начальник управління освіти і науки Луганської ОДА Ірина Цимбал.

"До закону про загальну середню освіту внесені зміни, які стосуються загальної кількості годин навчання дітей в 10 і 11 класах. Але цю кількість годин ми отримаємо тоді, коли отримаємо навчальні плани. Поки що нових навчальних планів ми офіційно ще не маємо, - розповіла Ірина Цимбал. - Так що, думаю, в серпні, коли ми будемо все це мати, ми сплануємо роботу і 10 класів" [82].

Таким чином, слід переформатувати і навчальні плани, і навчальні програми, починаючи з 5-го класу, закласти іншу логіку побудови змісту освіти. Це неминуче потребуватиме фінансових витрат і часу, про що старанно замовчує керівництво МОН. Розроблення навчальних планів непроста справа, але кожен наступний варіант навчальних планів має бути досконалішим від попереднього.

Для розуміння проблем вищих навчальних закладів та розробки плану їх вирішення Луганська обласна організація ВГО "Комітет виборців України" завершила громадське спостереження за вступною кампанією 2010 в рамках коаліції "За чесний вступ!" у Луганській області. Спостереження проводилося в рамках Всеукраїнського проекту, що здійснювався у 20 вищих навчальних закладах України.

Метою моніторингу був збір та поширення інформації щодо якості і прозорості вступу, захист прав громадян на рівний доступ до освіти.

Проект здійснюється за сприяння МФВ "Відродження".

За результатами спостереження ЛОО ВГО КВУ зазначає:

Приймальні комісії більшості вишів області були не готові до аврального прийому документів, спричиненого скороченням термінів прийому. За перший тиждень прийому ситуація у більшості комісій вирівнялась і стабілізувалась, переважна більшість абітурієнтів подала документи саме в перші два тижні кампанії. Діяльність переважної більшості приймальних комісій відбувалась на належному рівні після стабілізації ситуації перших днів прийому документів, на належному рівні матеріально-технічне і професійне забезпечення приймальних комісій.

Висновки: при належній заздалегідь спланованій організації роботи приймальних комісій та інформаційно-роз'яснювальній роботі з абітурієнтами і батьками можливо проводити прийом документів в стислі терміни.

Рекомендації: доцільно ввести електронний прийом документів після відповідних законодавчих змін про електронний підпис та документообіг.

Прийом до ВНЗ приватних форм власності вирізнявся більш спокійним характером. За результатами спостереження ЛОО ВГО КВУ констатує, що абітурієнти, які подали документи до приватних вишів на контракт мали більше впевненості у власному найближчому майбутньому через прозорість і зрозумілість правил, тому відповідно і не було створено ажіотажу навколо цього питання.

Висновки: одним з позитивів приватної форми навчання є чіткість і зрозумілість правил вступу та оплати за навчання, навколо державного замовлення точиться постійний ажіотаж, як серед ВНЗ так і потім серед абітурієнтів, і відповідно є висока ймовірність в реалізації корупційних схем, наявність великої кількості поза конкурсників перетворює змагання знань та здібностей на змагання документів, в якому приймають участь батьки вступників.

Рекомендації: розробити систему державного адресного пільгового кредитування по здобуттю вищої освіти; це стосується і пільгових категорій - інвалідів, дітей-сиріт, чорнобильців, дітей гірників шахти Засядька - необхідно адресно фінансувати з відповідних цільових фондів.

Безумовним фактом є те, що у більшості державних ВНЗ завдяки репутації та державним замовленням був високий конкурс, а в більшості приватних ВНЗ є значний недобір студентів. В приватних вишах є значна кількість ліцензованих місць, тоді як в державних на престижні спеціальності вона значно обмежена.

Висновки: необхідно скоротити кількість ВНЗ, відсутність необхідної кількості ліцензованих місць на престижні спеціальності призводить до корупційних схем навіть при вступі на контракт.

Рекомендації: розробити чіткі, зрозумілі критерії відбору вишів, яким надалі будуть видані ліцензії; встановити необхідні обсяги ліцензованих місць на престижні спеціальності.

Висновки до розділу 3

Таким чином, входження національної вищої школи в європейський науково-освітній простір є складним та багатогранним завданням. З одного боку національна освіта зазнає дедалі відчутнішого впливу зовнішніх чинників як позитивних, так і негативних, а з іншого - посилилися процеси, пов'язані з прагненням зберегти національно-культурну ідентичність. Тому питання формування науково-освітянського простору в контексті Болонської конвенції є особливо актуальним для України, яка має давні наукові та навчальні традиції, значну мережу академічних інститутів і науково-дослідних підрозділів.

Скасування 12-річки завдає шкоди іміджу України, виставляючи її як вкрай непослідовну державу, яка через 5 років після приєднання до Болонського процесу вчиняє дії, які йому суперечать.

Міжнародна спільнота не визнаватиме атестатів про середню та дипломів про вищу освіту, оскільки це є порушенням рекомендацій ЮНЕСКО про мінімальний 12-річний термін здобуття середньої освіти.

Вже витрачено 1,5 мільярди гривень на нові підручники. Але в разі підписання цього закону, на Україну чекають чергові витрати коштів на друк нових підручників та формування нових дитсадків, що зводить нанівець аргументи про економію фінансів.

Враховуючи порушення Регламенту та фактичне неврахування результатів громадського обговорення під час прийняття цього закону, влада в особі президента Віктора Януковича має вжити відповідні заходи, а саме заветувати цей закон, відправивши його на повторне перше читання.

Висновок

В процесі написання магістерської роботи були визначені основні поняття з досліджуваної теми, та з?ясовано, що передумовами того, що державні інституції цілеспрямовано займаються формуванням державної освітньої політики став перехід людства від індустріального до постіндустріального суспільства, раціоналізація професійної діяльності людини; посилення взаємозв`язку виховання і освіти, культури і освіти, ментальності і освіти як способу збереження і розвитку цивілізованості окремих держав; альтернативний характер розвитку самого освітнього процесу, його комплексність, системність та структурованість змістовного і організаційного порядку; необхідність забезпечення загальнолюдських потреб освітянської діяльності, збагачення досвідом надання освітніх послуг; інформатизація громадського життя в цілому; інноваційний характер розвитку системи.

Аналіз наукових досліджень показав наявність значної кількості праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються державної освітньої політики й управління освітою. Однак ще відсутні наукові праці, узагальнені історико-теоретичні дослідження, які були б присвячені питанням державного управління освітою України на регіональному рівні в контексті Болонського процесу. Комплексне дослідження цієї проблеми не тільки дає можливість відтворити цілісну картину становлення сучасної системи державного управління освітою на регіональному рівні, але й змоделювати основні організаційно-правові засади діяльності органів державного управління по реалізації завдань входження України до європейського освітнього простору, модернізації вищої освіти і розвитку інноваційних процесів у вищій школі.

Розвиток освіти у нашій області не потрібно розглядати тільки з потреб сучасної трансформуючої держави. Реформування повинно проводитися на місцях у напрямку моделі нового століття, враховувати як регіональні традиції культури і освіти, так і сучасні позитивні загальнодержавні тенденції розвитку освіти. На наш погляд, ці тенденції, потрібно пов`язувати з сильною соціальною політикою облдержуправління в галузі освіти.

Реальна пріорітетність освіти в регіоні, та її важливої підсистеми вищої освіти повинна визначатися двома факторами: з одного боку - суспільством і державою, з другого - освітянською громадськістю. До того ж, необхідно щоб ці два фактори взаємодоповнювали однин одного. Суспільству необхідно розглядати освіту як національне богатство, вводити його у перелік основних пріоритетів, об`єктів першочергової підтримки і т ін. Зі своєї сторони освітянська громадськість повинна зосередити увагу на розробці конструктивних та реальних пропозицій та програм щодо оновлення і розвитку системи вітчизняної освіти.

Вивчення процесів формування регіональної освітньої політики дозволяє прийти до висновку, що в загальному контексті політика може розглядатися як форми, завдання, зміст діяльності держави, втілення нею регіональних повноважень. Саме тому, формування державної освітньої політики на регіональному рівні проходить наступні етапи:

1) визначення приципових завдань;

2) визначення перспективних і найближчих цілей, які повинні бути досягнуті у конкретний термін часу;

3) вироблення методів, засобів, форм діяльності;

4) вибір організацій (інституцій), за допомогою яких буде втілюватися діяльність і можуть бути досягнуті поставлені цілі;

5) підбір та расстановка кадрів, які здатні зрозуміти і виконати накреслені завдання.

Безумовно, ці позиції передбачають проведення аналізу конкретної ситуації, перегляд (підбір) можливих варіантів рішення поставлених завдань.

На нашу думку, така інтерпритація політики об`єднує в одне ціле саму політику, її розробку і, головне, реалізацію. За цих обставин складається враження, що розробка і реалізація політики - це і є сама політика.

Необхідно зазначити, що освітня політика як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні не може видати миттєвий результат. Проте вона, як всякадіяльність, що забезпечує кінцевий продукт, може і повинна піддаватися моніторингу.

Складність оцінки системи освіти в реіоні та державі, як і освітньої політики в цілому, полягає в тому, що їх соціальні наслідки виявляються як соціальні внески через 15-20 років.

Список літератури

1. Акинфиева Н.В., Владимирова А.П. Государственно-общественное управление образовательными системами. Учебно-методическое пособие. - Саратов: Приволж.кн. из-во, 2001. - С.3.

2. Алік Н. Система педагогічної профорієнтації учнівської молоді/ Н. Алік //Трудова підготовка в закладах освіти. - 2009. - N6. - С. 46-48.

3. Аніскіна Н.О. Інноваційний досвід шкіл Донеччини./ Надія Олексіївна Аніскіна. - Донецьк: Каштан, 2007. - 386 с.

4. Астраханцева С.В. Социально - педагогические подходы к научному анализу системы дополнительного образования детей/ С.В. Астраханцева //Вестник Московского государственного университета культуры и искусств. - М., 2008. - №5. - С. 88-92.

5. Баланда А. Соціально-економічні ризики та наслідки безробіття в Україні // Економіка та держава. - 2007. - № 4. - С. 75-78.

6. Бех І.Д. Теоретико-прикладний сенс компетентісного підходу в педагогіці/ І.Д. Бех //Педагогіка і психологія. - 2009. - №2. - С. 26-31.

7. Биков В.Ю. Системно-структурні засади забезпечення якості професійної освіти / Зб.наук.праць. - Донецьк: Либідь, 2001. - С. 269 - 273.

8. Биков В.Ю. Методичні системи сучасних інформаційно-освітніх технологій // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць / За редакцією Л.Л.Товажнянського та О.Г. Романовського. - Вип. 3. - Харків: НТУ “ХПІ”, 2002. - С. 73-83.

9. Биков В.Ю. Теоретико-методологічні засади створення і розвитку сучасних засобів та е-технологій навчання // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992 - 2002. Збірник наукових праць до 10 - річчя АПН України / Академія педагогічних наук України. - Частина - 2. - Харків: “ОВС”, 2002. - С. 182 - 199.

10. Богиня Д.П. Науково-практичні засади конкурентоспроможності людського потенціалу України: стан та шляхи формування в контексті інтеграційних процесів // Вісник Хмельницького національного універ-ситету. Сер. Економічні науки. - 2007. - № 5. Т. 1. - С. 7-13.

11. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. - Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. - 52 с.

12. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти" - В. С. Журавський, М. З. Згуровський, Київ 2003,

13. Вербицька Л. Методичні рекомендації для педагогів та психологів щодо запобігання духовно-особистісних криз учнівської молоді / Л. Вербицька //Вісник Київського інституту бізнесу та технологій. - 2008. - №2. - С. 74-76.

14. Вища освіта України і Болонський процес// Навчальна програма. - київ -Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2004. - 18 с.

15. Вища школа України і Болонський процес: Бібліогр. покажчик / Упоряд. Б. І. Корольов, 3.І.Тимошенко та ін. - К.: Вид. Європ. ун-ту, 2006. - 144 с

16. Гаєвська Л.А. Методологічне забезпечення дослідження розвитку державно-громадського управління освітою в історичній ретроспективі/ Л.А. Гаєвська //Економіка та держава. - 2009. - №7. - С. 106-109.

17. Гамаюнов В.Г.Дидактичний менеджмент: навчаюче управління./ Володимир Гаврилович Гамаюнов.- Харків: «Основа», 2005. - 122 с.