Німецький філософ І.Кант в одному з останніх розділів своєї фундаментальної праці "Критика чистого розуму" поставив три знаменитих запитання, що вичерпують, на його думку, всі духовні інтереси індивіда: “Що я можу знати? Що я повинен знати? На що я смію сподіватися?”

Названі запитання І.Кант не відокремлював одне від одного. У мотивах людської діяльності вони виступають спільно. Спільно вони виступають і в духовному світі вчителя. Що він може знати, що він повинен робити та на що сподіватися, вслухаючись у голос автора, що проповідує стати естетичним педагогом? Яка користь від того, що естетика буде панувати в аудиторії і люди, керуючись її законами, будуть будувати відносини у своєму повсякденному житті-бутті, у процесі праці й побуту?

Прямих вказівок на практичну цінність естетики педагога читач у цій роботі не знайде, хоча ми й рекомендуємо її вчителю і студенту педвузу. Навіщо ж тоді потрібна нова галузь науки, користь від якої прямо не "проглядається"? По-перше, користь уже заздалегідь виправдана тим, що вона - користь, навіть якщо це не видно при першому наближенні. По-друге, при розгляді професійного портрета вчителя і його особистісних якостей ми будемо керуватися мірками прекрасного. А хто не прагне краси? In magnis vobeisse sat (лат.) (У великому достатньо одного того, що ми бажаємо його).

А взагалі, не все корисне є таким. Загальноприйняті символи успіху: влада, визнання, матеріальний статок не завжди приносять щастя, а часом є його, корисного, тінню. Ваша кохана дівчина, чи ваш син, чи брат не є розмінною цінністю, замість якої можна одержати деяку річ, що приносить щастя. Ваші близькі й милі серцю дарують вам щастя так, не роблячи якихось над собою зусиль. А влада, визнання, матеріальний статок усього лише засоби в досягненні щастя.

Ми дозволимо собі ”примірити“ вплив естетичного педагога до впливу мистецтва. У творі мистецтва, як правило, відбувається підпорядкування всіх інших аспектів виховного, морального і т. ін. плану естетичному. Теоретично духовна сторона дозволяє предмету мистецтва залишатися самостійним, незалежним від практичної користі. Судження естетичного смаку вільне від того, що ми називаємо вигодою. Правда, не так давно, деякі книголюби купували книги не за їхню художню цінність, а з метою престижу. Але не про них мова. Великі художні шедеври корисні своїм духовним зарядом. Вони відривають наше мислення від буденної повсякденності, підвищують, у певній мірі приносять щастя.

І проте, виголошені в теорії І.Канта думки про безкорисливість естетичного почуття стосуються не тільки мистецтва. Хоча .. скільки за кордоном вчителів (мільйони!), які виконують зовсім непритаманну їм функцію і яких погнала туди скрута. Про яку красу вчительської професії може йти мова, коли заради пошуку достойного заробітку мати кидає найпрекрасніше, що у неї є, - дитину. Це життєво вимушена ситуація, яка нічого не має спільного з грубим утилітаризмом.

Грубий розрахунок не сумісний з красою, як не сумісні в одній душі геній і лиходійство. Але це не означає, що краса незалежна від практичних інтересів людини. Естетичний педагог, що має педагогічне почуття, виходить насамперед з практичної користі своєї праці. Його природа облаштована так, що одні речі викликають інтерес для задоволення певних потреб, інші гарні самі собою, а треті, крім того, що приносять задоволення своїм духовним впливом, можна застосовувати й з іншою метою. Дрова корисні тим, що можуть зігріти. Насолода, яка є результатом спілкування з дитиною, прекрасна безвідносно, вона добавки до зарплати не приносить. Важко окреслити грошовим знаком те, що ушляхетнює людський смак і сприяє появі особистості з більш красивою душею, розцвіченою неповторними фарбами, дуже цінними не тільки для індивідуального, але й для громадського життя. І добре, що насолода не винагороджується - вона є винагородою сама по собі.

Вдумливий читач, мабуть, таки замислювався, чому більшість його дорослих учнів у свої кумири вибирають естрадних співачок та співаків, які на сцені демонструють не скільки красу свого голосу, скільки манери, не завжди пристойні. Тим часом, поруч з підлітком знаходиться вчитель, який за всіма показниками мав бути для учня ”зіркою“, та не став нею. Ті, хто ретельно слідкує за нашою моральністю, сліпо наслідують обраних естрадних кумирів і готові слідувати за ними хоч на край світу. Чому таке відбувається?

Мабуть, такі явища цілком пояснюються наступними аргументами. ”Лицом к лицу лица не увидать, большое видится на расстоянии“, ”зірка“ ген як високо світить, і юнак тягнеться дістати її рукою. По-друге, юність боїться самотності, до якої спонукають строгі регламентації вчителів і батьків. Л.М.Толстой називав юність ”пустелею самотності“, тим періодом, коли людина гостро прагне спілкування, соціального утвердження. По-третє, артистка являє собою місце перетинання декількох тем уяви і тих органічних мріянь, яких, у силу специфіки, фантазія юнака не комбінує з педагогом. І в даному випадку варто зрозуміти юнака - він волею-неволею тягнеться до гріха, що теж древо пізнання, а заборонений плід, як відомо, солодкий.

Проте, на наше глибоке переконання, яке може підтвердити прикладами з практики роботи в школі кожен учитель, естетичний педагог, хоча й не користується такими засобами ”наочності“, як естрадна співачка, може прилучити юнака до певного виду культури, мистецтва та стати орієнтиром у виборі об'єкта поклоніння. Йому слід лише бути не нудною, а цікавою людиною. І яке ж це для вчителя щастя, якщо його образ став для вихованців дороговказом у житті. Та й учень народився під щасливою зіркою, якщо він знаходить відповідь на питання: ”З кого робити життя“. Образ людини, яка стоїть біля колиски майбутнього, - естетичний педагог.

Отже, образ естетичного педагога відповідає категорії піднесеного, тобто в уяві дітей він виступає такою фігурою, до якої варто пнутися навшпиньках, дорости. Його зріст не можна уявити, говорячи словами Уїтмена, між капелюхом і чобітьми, як не можна точно окреслити межі естетичного. Естетичний педагог хороший сам по собі і хороший ще для когось. Що б там не говорили про скромність, але приємно стає на душі, коли ти провів лекцію на високому рівні, при цьому мав користь, скажемо, рекомендований до обрання за конкурсом. Задоволення ми одержуємо від визнання суспільної користі нашої діяльності. Усвідомлення цієї істини дарує нам ідею свободи.

Іншими словами, естетичний педагог, сутність діяльності якого складає ідея свободи, будучи хорошим сам для себе і хорошим ще для когось, може все. Головна задача - навчити своїх вихованців працювати, розвивати смак до набуття знань, щоб привести до розуміння того смислу образу, завдяки якому приходить розуміння воістино інтелектуальної особистості і її відмінність від особистості одномірної. Естетичний педагог відкидає "містифіковану працю". Він дотримується мудрого положення А.С.Макаренка про те, що праця, навіть та, що приносить позитивні економічні результати, нейтральна: ”Нейтральність трудового процесу дуже здивувала наш педагогічний колектив, - цитує естетичний педагог А.С.Макаренка як свою вистраждану ідею. - Ми занадто часто звикли поклонятися трудовому принципу... Хороша робота суцільно і поруч з'єднувалася з брутальністю, з повною неповагою до чужої речі і до іншої людини, супроводжувалася глибоким переконанням, що виконана робота звільняє від будь-яких моральних зобов'язань“. Макаренко А.С. Педагогические сочинения. В 8-ми т. Т.3, С.454-455.

Прилучення учнів до праці особливе, що й визначає естетичну та моральну мудрість учителя. Здатний мислити педагог в об'єктивному світі здатний знайти природні й суспільні зв'язки; систематизувати ці зв'язки, без примусу спонукати ”привласнити“ їх учнем; спонукати школярів прагнути не тільки вивчити значення того чи іншого предмета для всіх, але й визначити його значення для себе, тобто визначити особистісне відношення; удосконалювати емоційно-чуттєву сферу; навчити підлітків, переборюючи егоцентризм, бути для інших. Це важко в період переходу від колективної до приватної власності, але це необхідно.

Ми сказали, естетичний педагог може все, і при цьому забули нагадати про справедливість давно відомої істини: “Один у полі не воїн“. Так, діяльність естетичного педагога не варта доброго слова, якщо інші вчителі будуть знаходитися осторонь і спокійно спостерігати за його діяльністю, тобто інші не будуть керуватися теоретично точною і практично вивіреною системою естетичного виховання. Якщо в навчальному закладі не буде панувати естетика, яку можна порівняти хіба що з величною симфонією, у якій є кілька ведучих мелодій (”прекрасне“, ”любов“, ”культура спілкування“ і оркестровки цих тем), гуманізація програмного матеріалу на усіх без винятку уроках, проблематичним стає питання духовного розвитку особистості. Адже сутність естетики педагога полягає насамперед у ставленні вчителя до перспективи розвитку дитини, а практичний підхід до реального життя школи - орієнтація на естетичні цінності. Діяльна сутність естетичного педагога полягає в його здатності учити, виховуючи, виховувати, навчаючи, й у найтіснішому контакті з учнями вчитися, навчаючи, виховуватися, виховуючи. У такому ракурсі проглядається тісний взаємозв'язок естетичного педагога з практичною, просвітницькою діяльністю свого народу.

Якщо систему естетичного виховання школи, ПТУ, технікуму, вузу здійснюють педагоги, які не підготовлені до діяльності за законами краси, то вони демонструють розрив між теорією і практикою. Родові муки демократії з наочністю й у трагічній формі показали: тільки словесне визнання України як суверенної держави шкодить поступальному руху суспільства до європейської спільноти. Отже, естетичний педагог є, крім усього іншого, патріотом, свідомість якого базується на практиці націотворення і спрямована в практику будівництва національної держави.

Однією з неодмінних умов подолання розриву між знанням і практикою, навчальним закладом і суспільством, педагогом і учнями (студентами) і є удосконалювання форм і видів спілкування, що є складовою частиною суспільних відносин. У зв'язку з висунутою проблемою питань виникає безліч . Відповідь на них можлива тільки при оперуванні певними правилами. Це знав ще Платон. Він бачив необхідність у тім, щоб людина прагнула поєднувати свої природні здібності з тренуванням і вивченням теорії. Теорія рятує учителя від помилок, під впливом її регламентацій удосконалюється педагогічна майстерність. І правий Ф.Бекон: "Кульгавий, що йде правильним шляхом, обжене скорохода, що збився з дороги".

Разом з тим теорію естетики педагога, що дає певне уявлення про закономірності і суттєві зв'язки краси педагогічної діяльності, не можна зводити до максималізму, до утопічних уявлень про естетичний розвиток особистості. Тут доречно згадати легендарного Мойсея в інтерпретації Т.Манна. Мойсей говорить, що, незважаючи на заповіді, люди будуть грішити завжди, та й Бог, що створює регламентації, знає це наперед. Поставимо собі питання: чи значить це, що не слід створювати закони, виведені з наукових передумов ? Чи значить це, що не слід створювати теорію естетики педагога, знаючи про те, що вчителі будуть непослідовні в її здійсненні? Аж ніяк. Манн говорить вустами Мойсея, що хоча строго ніхто не слідує законам, але як без них обійтися? Що б сталося, якби зникли заповіді та дозволялося людям грабувати?

Суть пропонованої науки полягає в тому, щоб зменшити розбіжності між ідеальним і повсякденним, між мрією і дійсністю в реальній практичній роботі вчителя. Ґрунтуватися на тім, що не слід прагнути до повноти вираження своєї духовної сутності, нерозумно, так само, як і зводити до фактажу ідеальне. У житті не існує явища в чистому вигляді, педагогічна діяльність складна і включає протиборство різних сил.

У зв'язку з цим ще раз наголошуємо: естетику педагога не можна подавати як щось абстрактне, теоретично важко осмислюване. Вона виходить з діяльності конкретного педагога, що керується загальною теорією естетичного виховання. Тому про естетику педагога, як науку, можна сказати, що у своїй основі вона спрямована на практичне втілення конкретною особистістю суспільного та естетичного ідеалу.

Естетика педагога - це вічна субстанція і постійно мінливий феномен. Вона відображає і дійсність повсякденного життя вчителя, і вічно нев'янучі ідеї його професійних особливостей. Тобто, суще і належне. Можливо, через те образ вчителя і не є для учнів тією яскравою "зіркою", якою є естрадна співачка, що вони бачать розбіжність реального й ідеального. У життєдіяльності вчителя вони все бачать крізь призму житійних вимог втілення свого ідеалу, а в естрадній ”зірці“ - усе несценічне буття знаходиться за лаштунками, юнаки домальовують за допомогою своєї палкої уяви бажане, тобто для них ідеальне. Діти не знають, що їх естрадна ”зірка“ може сказати про себе словами Омара Хайяма:

Несовместимых мы всегда полны желаний:

В одной руке бокал, другая - на коране.

И так вот мы живем под светом голубым,

Полубезбожники и полумусульмане,

тоді як твердо пам'ятають, що А.С.Макаренко, ратуючи за красу шлюбних відносин, перебував у позашлюбних зв'язках із дружиною священика.

Уже якщо мова зайшла про ”напівбезбожників“, то варто згадати Євангеліє. Відповідно до старих письмен, які представляють неминущу культурну цінність, що сконцентрувала мудрість багатьох поколінь, надія на відпущення гріхів є й у блудниці, і в робітника, і в нечистого на руку збирача податків - митаря. Немає прощення фарисеям - професійним проповідникам, учителям, так би мовити, неестетичним педагогам. Учитель витратив весь запас високих слів уже в перший рік своєї роботи, а впевненості в торжестві його проповіді немає ні в його слухачів, ні навіть у нього самого. Ось чому й суворе ставлення до вчителя в суспільстві: він стає нудним, нецікавим, проповідуючи штамп.

Однак, не будемо представляти все в темному світлі. Кожний знає, що учні, особливо молодших класів, ставляться з глибокою повагою до вчителя, багато хто з дітей демонструє почуття любові до нього. Хіба діти не проводжають вас зі школи, хіба не говорять своїм мамам: "А наша Інна Іванівна красивіша за тебе?"

Туман повсякденних турбот нерідко притупляє нашу з вами спостережливість, однак придивіться уважно до колег, які користуються повагою і любов'ю учнів. У суспільній і навчальній діяльності вони вирізняють естетичні моменти, шукають у науці та мистецтві красу. Використовуючи багатий матеріал з арсеналу естетичних засобів, вони впливають на світогляд учнів, їхні ціннісні орієнтації, формування милих душі ідеалів. У першому наближенні цей вплив дає про себе знати в мові школярів, і в стилі поводження, і в манерах, які формують строгий смак. І що суттєво - розвиває здатність давати об'єктивну оцінку дійсності і творам мистецтва. Згадайте, як на вашому уроці, у моменти проблемних ситуацій стає досяжною ваша мрія - передбачати й планувати майбутню діяльність.

Для естетичного педагога представляється реальна можливість без будь-якого примусу втручатися в механізм практичної і теоретичної діяльності учнів. Назване втручання можливе при глибокому знанні психологічних і фізіологічних особливостей учнів, при блискучому володінні матеріалом предмета, у випадках уміння виявити естетичні сторони явищ дійсності і творів мистецтва. Усе це разом узяте утворить своєрідну структуру естетичного ставлення учнів до уроку і охарактеризує їхню діяльність як духовну, інтроспективну діяльність.

Естетичний педагог, розкриваючи діалектику матеріального та духовного, індивідуального й суспільного, готує свідомість учнів до виникнення естетичного як тієї особливо специфічної здатності до перетворення, завдяки якій відбувається формування почуття краси й людяності. Тому тільки естетичний педагог може забезпечити діяльність, при якій у функціональній єдності виступає суспільне й індивідуальне. Здатність педагога спрямувати в єдине русло суспільне й індивідуальне - одна з найважливіших здібностей естетичного педагога.

Усвідомлення справжньої значимості нової галузі естетичної науки залежить від особливостей суб'єкта, його інтересів, від індивідуальних рис характеру особистості. Процес формування ціннісного ставлення тривалий, проходить у два етапи: пізнавальний (засвоєння естетичних цінностей) і ідеологічний (перетворення естетичних знань у переконання, ціннісні орієнтації).

Наша спроба виділити естетику педагога у відносно самостійну галузь естетичного знання обумовлена низкою й інших обставин. Демократизація суспільства, підвищення ролі людської ініціативи - усе це наповнює новим змістом суспільні інститути, у тому числі й систему народної освіти. Вийшла з підпілля гнана авторитаризмом педагогіка співробітництва. Хто це раніше міг дозволити сказати вголос, що учень є не тільки об'єктом, але і суб'єктом виховання? Коли уважно помізкувати, то виявиться: педагогіка співробітництва прямо пов'язана з естетичним аспектом виховання й освіти. Інтернет, телевізор надають стільки інформації і такої різної, часом суперечливої, що вчитель уже не може бути носієм істини в останній інстанції. З одного боку, він не в змозі знати все, навіть сумарно стільки, скільки встигли прочитати його тридцять-сорок учнів. А з іншого боку - якщо вчитель чи викладач буде наполягати на своїй точці зору, ”утовкмачувати“ її у голови учнів, вони не будуть йому довіряти. Педагогіка ”мотати локшину на вуха“, як висловлюються учні, учорашній, не дуже світлий день нашої методики. Педагогіка співробітництва, започаткована в Горбачовську перебудову, разом з пробудженням національного почуття дає можливість особистості відчути свою гідність, довіру до своїх розумових здібностей. І що головне - з ”розкиданої“ інформації вибрати найбільш істинну. Так розриваються освітні рамки і за допомогою вчителя учень вступає в моральну площину суспільних відносин. Ставши самим собою, дитина стає винятковою. І вчителю є в неї чого повчитися: на уроці історії - щирості, на уроці літератури - безпосередності, на уроці малювання - буяння фантазії. А це вже розвиток творчих здібностей, не тільки учня, але й самого педагога, остання сходинка естетичної культури.

Важливо відзначити в цьому переліку ще кілька моментів, що істотно доповнюють вищесказане. У результаті демократизації суспільних відносин навчальні плани шкіл і вузів стали орієнтувати на висвітлення національних коренів, що відповідає ідеї гуманізації освіти. А це досить-таки сприятливі умови для виділення нової галузі естетичної науки. А якщо додати до сказаного той факт, що під впливом комп'ютеризації зростає обсяг інформації, до засвоєння якої треба ставитись вибірково, то з всією очевидністю постає питання творчого підходу до своєї справи, в результаті чого в учнів порушувалися б ті струни душі, що бринять мелодією особистісного "я". Наблизити знання до людини означає побачити в них такі естетичні моменти, які здатні збудити спрагу досконалості, повести шляхами патріотизму, наповнити гуманістичним змістом соціальних відносин.

Безпосередній вплив демократичних явищ громадського життя в Україні жде розробки системи естетичного розвитку, яка б передбачала регулювання культурного, естетичного розвитку української спільноти. З подовженням освіти збільшуються терміни перебування молоді під безпосереднім контролем педагогів. Усе це значить, що розвиток естетичної свідомості окремої особистості більш тривалий час буде знаходитися під безпосереднім впливом педагогів.

Суспільна потреба в естетично розвиненій особистості робить естетичного педагога фігурою політичною, тому що моральні, ідеологічні критерії того чи іншого політичного напрямку нічого не варті, якщо не будуть відповідати естетичним критеріям особистості. Більше того, тільки пройшовши через естетичну свідомість, щастя може стати щастям, і, торкнувшись сфери піднесеного, добро стає таким тільки в контексті прекрасного.

Немаловажне значення ми надаємо теорії естетичного розвитку як засадничій основі формування ядра світогляду вчителя. У руслі формування світогляду професійна естетика виступає в одній системі з загальною естетикою. Естетика педагога і загальна естетика перебувають у взаємозв'язках як частина і ціле. Разом з тим професійна естетика більш повно відбиває стан естетичних поглядів і почуттів, що визрівають і взаємодіють у конкретній педагогічній діяльності Загальна естетика в її сучасному вигляді мало придатна для обслуговування професійної естетики педагога. У ній загальнолюдський аспект проглядається слабко, чітко не виписані національні орієнтири. Не відповідає сучасному рівню розвитку суспільства й визначення естетичного виховання. Воно окреслене вузьким аспектом проблем: виховання красою навколишньої природи, гармонією тіла і духу, виховання мистецтвом..

Названа диференціація характерна й для естетики. Естетика розглядає естетичні категорії, визначає загальні поняття, виявляє загальні закономірності розвитку предмета свого дослідження. А особливі їхні риси вивчає естетика педагога, що входить у загальну теорію естетичного виховання.

Загальні закономірності естетики - теорія естетичного виховання - естетика педагога.

В естетичній і педагогічній літературі, як пам'ятає уважний читач, не прийнято вживати термін ”естетика педагога“. На нашу думку, нерозробленість названої проблеми пояснюється ще й тим, що всебічно не досліджені питання естетичного виховання з урахуванням психофізіологічних особливостей та естетичної сутності предмета виховання. Практично відсутні і фундаментальні дослідження з теорії естетики спілкування.

Естетика педагога - відносно самостійний розділ естетичної науки, що виник на зіткненні ряду наук - психології, педагогіки, фізіології, конкретних методик. Вона визначає функції, задачі, методи дослідження діяльності педагога з естетичного виховання, вивчає панораму естетичної свідомості, досліджує специфіку естетики педагогічного спілкування, базується на сучасних концепціях філософії, етики, естетики.

Право на існування цієї галузі естетичної науки дає саме життя, у якому просліджується залежність естетичних позицій від професійної діяльності.

При дослідженні естетики педагога необхідно мати на увазі традиції культурної спадщини минулого та естетичні переваги, породжені професійною діяльністю сучасних учителів. У зв'язку з тим, що процес формування особистості пов'язаний з подоланням складних протиріч, виникає необхідність виробити критерії, еталони, які б сфокусували і політичні, і моральні риси особистості педагога в красі. Так виникають вимоги педагогічної естетики, частина з яких адресована від імені суспільства вчителю, а частина - від імені вчителя суспільству, учню, батькові.

Естетика педагога є відображенням естетичних відносин вчителя й учня. Педагог і учень відбиваються один в одному, і ці взаємні відображення не заважають їм зберігати свою самобутність. Закони краси одні на всіх, і їх функціональність обумовлена почуттєвим відношенням до явищ повсякденного буття. Разом з тим, у законах краси відбиваються не почуття окремої людини, а властивості всієї матерії, у тому числі й окремої людини. От чому ці закони мають об'єктивно естетичний зміст, от чому вони стають свого роду мистецтвом у пошуках істини. Гармонія, наприклад, як елемент краси виражає властиві природі домірність, суголосність сторін окремих предметів і явищ, специфічну єдність у різноманітті. Щось подібне спостерігається й у повсякденному шкільному побуті. Чи не тому такі випадки зайвий раз дають нам право висувати проблему естетичного педагога? Деякі керівники вважають естетичні якості педагога вторинними, додатковими, своєрідним додатком навчально-виховного процесу. Чи можна ґрунтуватись на їхній думці? Не можна, це глибоко помилковий погляд. Естетика педагога, як наука, виникає як об'єктивна необхідність корегувати діяльність учителя в рамках естетичної науки. Дане положення базується на прагненні суспільства виховати духовну, національно зорієнтовану особистість. Отже, педагогічна естетика закріплює такі умови, при яких торжествує краса, добро, любов, без яких немислима майстерність.

Таким чином, естетика педагога виходить з того, що:

- естетичне відношення існує об'єктивно як система зв'язків конкретного педагога з конкретним учнем, а через нього - з усім суспільством;

- зміст естетики педагога як науки детермінується властивостями, відносинами, зв'язками існуючих об'єктів дійсності, продуктів людської праці (наука, мистецтво), що беруться суб'єктами педагогічної діяльності не тільки у формі змісту, але й у формі людської чуттєвості, практики;

- у спілкуванні педагог-учень естетичне виникає лише в результаті пізнавальних процедур, що фіксують деякі особливі моменти функціонуючого знання, яке має соціально-історичний характер і становить момент відображення об'єктивного світу.

2. Функції педагогічної естетики