Сутність естетики педагога
Поняття та функції естетики педагога. Естетична свідомість та діяльність педагога й учнів. Задача естетичного педагога як комплексна постановка навчально-виховних проблем і нетрадиційний підхід до їх рішення. Функціональні особливості педагогічної праці.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.09.2010 |
| Размер файла | 106,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Щось подібне є в діяльності вчителя з діяльністю актора. Порівнюючи ці дві професії, можна з певним правом стверджувати, що вчитель сам собі автор, більше того, він - режисер: сам пише сценарій свого майбутнього уроку, і кожен урок для нього, виконавця головної ролі, - прем'єра ним же замисленого спектаклю.
У педагога, як учасника суспільно необхідної діяльності з навчання і виховання підростаючого покоління, виробляються особливі здібності, які можна визначити як талант до спілкування, нагромадження знань з метою їхньої передачі, естетичні здібності, ”вкраплені“ у всю життєдіяльність. Через те ні підручник, ні будь-що інше не може замінити особистості педагога: учень може бачити, як мислить людина, учитель може дати не лише певну суму інформації, але й навчити, як її добувати.
Естетична діяльність педагога не може здійснюватися без протиріч, які й виділяють індивіда як суб'єкта діяльності. Він чи уникає протиріч у певних конкретних випадках, чи вирішує їх, виробляючи свій спосіб, свою логіку педагогічної дії. Наявність здібностей до спілкування, до нагромадження знань й інших особистісних якостей вимагає від педагога співвіднести і пов'язати їх особливим чином, вступаючи навіть у протиріччя з раніше сформованими уявленнями.
Педагогічна література досить пильно оглядає контури професійної діяльності вчителів: узагальнює матеріал із практики, нерідкі й теоретичні роботи. Усі автори тлумачать педагогічну діяльність як універсальний, інтегративний принцип, фундаментальний вимірник, за допомогою якого тільки і можливо установити статус педагога, специфіку його власного буття. І закономірно. Якщо проаналізувати поняття, що характеризують навчальний процес з різних точок зору, то у всіх таких поняттях явно чи приховано подається орієнтир на людську діяльність. Дійсно, поняття ”навчання“ так чи інакше виражає родову специфіку людської діяльності, що мислиться як спосіб передачі знань узагалі. Цим визначають у діяльності функціональну сторону: педагогічна діяльність складається з ряду взаємозалежних між собою функцій. На перше місце логічно ставити інформаційну функцію, яка забезпечує глибокими знаннями, умінням використовувати ілюстративний матеріал. Потім - розвивальна функція (керування пізнавальною діяльністю), орієнтувальна функція (зв'язана з виховною роботою), мобілізаційна функція (регулювання єдності теорії і практики), конструктивна (відбір фактичного матеріалу відповідно до мети та задач), організаторська (уміння організувати тих, хто навчається).
Оскільки будь-яка людська діяльність реалізується в єдності зовнішніх предметних дій і внутрішніх операцій, зв'язаних між собою мережею постійних взаємопереходів, в особливостях педагогічної діяльності треба бачити складний взаємозв'язок зовнішньої (предметно-рухомої) діяльності і внутрішніх (пізнавально-ідеологічних) розумових процесів. Чи не тому педагогічна діяльність постає як складне, діалектично суперечливе явище? Вона має загальні риси із суспільним виробництвом, ідеологією і разом з тим являє собою саме педагогічне виробництво, саме педагогічне пізнання, саме педагогічні форми суспільної свідомості.
От чому в індивідуальній діяльності педагога всі компоненти педагогічної спрямованості повинні виступати стрункою системою /моментами/ зміни світу. Урешті-решт, як помітив ще Ян Амос Коменський, "живе людина не для навчання, а для діяльності", Каменский Я.А. Избр. пед. соч. М., 1955.- С.193. тобто знання є своєрідним важелем для практичних перетворень. І хоча пізнання не є абсолютною метою, у той же час перетворення залежить від активності пізнання. Звичайно, не можна зводити цю очевидну істину на рівень абсолюту: викладач, як і лікар, поет, художник, впливає на процес зміни матеріальної культури посередньо. У цьому специфіка педагогічної діяльності, як і будь-якого іншого духовного виробництва. Через якийсь час ті, що навчаються, стануть, якщо не боятися гучних слів, активними суб'єктами історії. Наукові істини, що вчитель вніс у свідомість своїх вихованців, стануть матеріальними цінностями. Тому діяльність викладача, усвідомлює він це чи ні, являє собою і матеріальний процес (не в смітівському розумінні), і в той же час створює природні передумови для союзу людей розумової і фізичної праці в духовній сфері.
Реально діючі і заклопотані матеріальним життям люди живуть у той же час і духовним, так само, як люди, що займаються інтелектуальною працею, живуть матеріальним життям. У професії педагога в діалектичній єдності представлена духовна та матеріальна сутність суспільної практики. От чому педагогічна діяльність вважається і політичною діяльністю, хоча правильно вчинили депутати Верховної Ради України, ухваливши закон про відділення політики від державних установ.
Відлучення працівників освіти від широкого громадського життя (агітація на користь якоїсь політичної сили) виправдана багатопартійністю, суспільні тенденції і так незримо присутні на уроці, дають додаткову інформацію про життя. То правда, що продуктивність і творчість вчителя великою мірою сковується своєю вузькою спеціальністю, але він знаходить в собі сили розірвати коло професійних інтересів якоюсь іншою діяльністю на широкому полі життя народу і людства. Діяльність викладача вимірюється, у кінцевому рахунку, тим, наскільки його учні здатні до професійної діяльності. У цьому сенсі діяльність педагога - ”обробка природи людьми“, тому що він через удосконалювання природи людини впливає на матеріальну базу суспільства.
Отже, з очевидного положення про те, що на діяльності педагога лежать ознаки ідеологічних тенденцій, моральних та естетичних шукань, виводиться правило, яке на практиці повсюдно ігнорується: у навчальному закладі програмується матеріальний і духовний напрямок молоді. У цьому, очевидно, і криється універсальність педагогічної праці, без якої суспільству рухатися вперед у своєму розвитку, удосконалюванні немислимо.
Педагогічна діяльність стає елементом матеріального та духовного виробництва в тому випадку, якщо з одного боку - педагог і з іншого боку - всі інші інститути суспільства йдуть назустріч один одному. У повсякденній своїй діяльності люди входять у різні відносини. І робота їх звелася б до нуля, якби вони були позбавлені можливості об'єднуватися з метою виробництва й обміну. Тому слід обережніше популяризувати одні професій на шкоду іншим. У рамках союзу людей фізичної і розумової праці здійснюється ”обробка природи людьми“ і ”обробка людей людьми“.
І ще раз скажемо: результати педагогічної діяльності менш наочні і прямо не пов'язані з відчутним продуктом. Естетичний педагог ”перемішує“ об'єктивний зміст явищ, відбитих у математичних формулах, історичних фактах, літературних образах з загальною картиною громадського життя, повсякденно удосконалюючи мислення учнів, прищеплюючи моральні норми, спонукуючи шукати естетичні критерії. Ці обставини дають нам підставу зробити висновок, що педагогічна діяльність в об'єктивному процесі поєднання праці та знань, як закономірності всебічного розвитку особистості, грає одну з ведучих ролей не тільки в духовному, але й матеріальному розвитку всього суспільства. Що ж стосується системи найважливіших умов духовної культури - поширення і засвоєння - діяльність естетичного педагога займає центральне місце. Правда, естетичний педагог нерідко виглядає ”диваком“, тому що залишається незрозумілим для тих, хто одержимий споживацькою спрагою, хто естетичне судження підмінює потребою ”матеріалізувати“ красу в якій-небудь речі, хто прагне володіти речами, хто хоче дістати культуру без праці. Кожен читач може продовжити цей перелік протипоказань естетичному педагогу. Адже приклади - поруч.
В індивідуальній естетичній діяльності чільну роль грає об'єкт-учень, що при правильній організації навчального процесу у визначені моменти стає суб'єктами діяльності. Для кожної вікової групи характерний визначений вид ведучої діяльності, яку А.Н.Леонтьев розглядав як таку діяльність. у формі якої виникають і усередині якої диференціюються інші, нові види діяльності. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М., 1959. - С.407.
До основних видів діяльності прийнято відносити: а)предметну діяльність; б)гру; в) пізнавальну діяльність; г)діяльність спілкування; д)трудову діяльність.
Навчальне заняття - це своєрідна діяльність. Її відмінна риса - завжди бути готовим стати перед новою дійсністю. У результаті входження в нові духовні сфери на виході отримувати продукт у вигляді знань і досвіду. Знання і досвід набуваються при здійсненні головної умови - бажання вчителя навчити й учня - навчитися. Навчити і навчитися - це перебороти розрив між тим, що сприймається на уроці й за його межами і внутрішнім прообразом того, що стане особистим надбанням. Іншими словами, не ті знання, що відтворюються на уроці чи під час іспитів, а ті знання, що пройшли через емоційну сферу особистості, увійшли у свідомість, стали її індивідуальним надбанням, а потім вже відтворюються на уроці чи під час іспитів. Такий шлях придбання знань лежить через естетичну свідомість. Іншими словами, у діяльності олюднюються почуття людини, тобто зливаються в єдине русло природне та соціальне.
Коротко кажучи, при визначенні сутності педагогічної діяльності варто враховувати такі фактори:
- ясне усвідомлення мети виховання й освіти;
- морально-естетичну спрямованість діяльності;
- особисті уподобання й інтереси педагога;
- строге підпорядкування педагогічної діяльності задачам, що ставить перед собою народ;
- урахування умов для придбання власного досвіду, досвіду інших учителів, обробки відповідної літератури;
- потреба в справедливості оцінки педагогічної праці з боку суспільства;
- якість загального керівництва педагогічною справою;
- усвідомлення необхідності естетичної діяльності.
Зупинимося на останньому факторі більш докладно.
Тема естетичної діяльності вирішується неоднозначно. ЇЇ вирішення гальмується тим, що естетична діяльність не має чітких критеріїв, позбавлена самостійного статусу. Звідси й усілякі варіанти, що групуються між двома положеннями. Згідно з одним із них естетична діяльність характеризується своєю незалежністю від утилітарної діяльності і визначається як свого роду безкорисливе відношення.
Цю точку зору не можна ігнорувати: не утилітарна діяльність, зрештою, перетворює конкретну людину в іншу людину, в іншу особистість, у суб'єкта діяльності якісно іншого типу. Тому важливо розглянути естетичну діяльність з погляду ”неутилітарності“, як вона впливає на даний суб'єкт, що перетворюється в "інший суб'єкт". У процесі діяльності естетичного педагога відбуваються поступові кількісні нагромадження запасу естетичної пам'яті, емоційних переживань, що потім у процесі їхнього ”включення“ в різні види діяльності сприяють формуванню певних естетичних властивостей і якостей особистості. Перетворення особистості в ”інший більш духовний суб'єкт“ є, мабуть, однією з основних умов естетичної діяльності, яка сприяє формуванню певних естетичних властивостей і якостей особистості. Перетворення особистості в ”інший суб'єкт“ є, мабуть, однією з основних умов естетичної діяльності в системі суспільної практики, розвиток її й удосконалювання з погляду норм краси.
Разом з тим інші автори безпосередньо пов'язують естетичну діяльність з людською практикою, з її виконанням важливих функцій у людському житті.
Справді , література з даного питання розглядає естетичну діяльність як “оцінне пізнання життя” (П.В.Симонов), як “спосіб врівноважування людини зі світом у найкритичніші й відповідальні хвилини життя”(Л.С.Виготський), як інструментарій самовдосконалення і саморозвитку самої особистості, як “емоційно естетичну модель” дійсності, що викликає почуття, які “здійснюють естетичний вплив на психіку, активізують функції організму” (Шингаров Г.Ф.), як засіб “естетичного катарсису”, що сприяє “установленню біологічного й соціального благополуччя шляхом штучного встановлення різного роду неузгодженостей” (Макаров Ю.А.), як засіб задоволення “дуже істотної потреби людей у переживаннях” (Макаров М.), як “узагальнююча характеристика творчої діяльності” (Крилова Н.Б.). Словом, дослідники естетичну діяльність подають універсальним феноменом, що фіксує, подібно до інших філософських категорій, не явища, а сутність процесу.
Деякі вчені відносять естетичну діяльність не до самостійного виду діяльності. Вона служить характеристикою певної, найважливішої сторони діяльності людини взагалі, це момент матеріального та духовного виробництва, основою якого є практичні відносини і їх аспект - естетична творчість.
При осмисленні цієї теми слід мати на увазі, що вона належить до духовного виробництва. Наближення її до духовного виробництва віддаляє її від простіше фіксованого економічного, матеріального життя. І ”чим далі віддаляється від економічної та область, що ми досліджуємо, - писав Энгельс, - чим більше вона наближається до абстрактно-ідеологічного, тим більше ми будемо знаходити в її розвитку випадковостей, тим більше зигзагоподібнішої є її крива“ Энгельс Ф. Письмо В.Боргиусу. 25 январь 1984 г.// Маркс К., Энгельс Ф. Соч. - 2-е изд. Т. 39. - С.176..
Мабуть, саме ця зиґзаґоподібна крива і створює труднощі в осмисленні естетичної діяльності педагога-практика. У всякому разі, сьогодні в естетичній науці немає єдиної точки зору з питання про специфіку та функції естетичної діяльності взагалі. Одні зводять її до творчої праці артиста, письменника, художника, тобто до тих професій, що займаються художньою діяльністю. Нам уявляється більш плідною концепція, відповідно до якої всяка праця, що досягає вершини краси й творчості, може бути охарактеризованою з естетичної точки зору. Естетична діяльність не являє собою самостійний вид діяльності, а виступає в якості характеристики певної, як уже відзначалося, найважливішої сторони діяльності людини.
Адже метою художньої діяльності є краса, ціль же інших форм діяльності полягає в досягненні яких-небудь утилітарно-практичних результатів, тому в нехудожніх видах діяльності естетичний аспект як би ”домішується“, виступає певною гранню, стороною. У такий спосіб уже ні в кого серед філософів не виникають сумніви: естетична діяльність є специфічною і дещо самостійною. Найважливіша її особливість - фатаморганічність. І в той же час естетична діяльність виступає як матеріальна й духовна форма естетичної діяльності вчителя, що стимулюється і контролюється естетичною свідомістю. Вона не може бути компенсованою іншими видами людської діяльності.
На жаль, загальнофілософські роботи з даної проблеми не розбудили інтересу дослідників щодо пошуку специфічних особливостей педагогічної праці. Сьогодні ми не можемо відіслати читача до джерела, у якому він отримав інформацію про естетичний аспект у професійній діяльності педагога. Тим часом, у педагогічній праці, кінцева мета якої - виховати гармонійно розвинуту особистість, естетичний аспект відіграє, мабуть, більш помітну роль, ніж у всіх інших, нехудожніх видах людської діяльності.
Цю думку ми вже висловлювали, і потрібно ще не один раз її обґрунтовувати, тому що вона є ключовим питанням нового напрямку естетики. У даному місці вона нам потрібна була для того, щоб у її світлі підійти до визначення сутності естетики педагога.
Справді, естетику педагога можна визначити як науку про естетичну діяльність чи як науку про естетичне відображення, чи як науку про естетичне освоєння професійних проблем шкільного життя.
4. Краса й творчість
З названих варіантів визначення предмета естетики педагога, які в основі своїй близькі за змістом і родинні за своєю природою, ми віддали перевагу визначенню ”естетична діяльність“. Такий вибір ми робимо на основі того, що дане поняття окреслює досить широке коло проблем життєдіяльності індивіда. Воно передбачає відображення естетичних явищ через особистість педагога (тобто передачу знань і одержання результату) і естетичне освоєння (тобто всю систему естетичного виховання). Що ще можна сказати на користь нашого вибору? Виходячи з того, що естетична діяльність педагога завжди носить предметний характер, визначення естетики педагога через діяльність дає можливість включити в коло розгляду нової галузі естетичної науки всю систему життєдіяльності індивіда (особисті якості, соціальну спрямованість, засоби навчання) і, головне, продукт естетичної діяльності - особистість самого учня.
При цьому варто мати на увазі, що естетичну діяльність педагога не можна обмежувати процесом виробництва ”естетичного учня“. Поряд з таким виробництвом виступає і процес споживання. Пізнання особистості учня, орієнтоване на естетичні потреби народу та людства, естетичні оцінки навчального матеріалу, нарешті, творчість - це теж з галузі естетичної діяльності педагога, з арсеналу форм його самовираження.
Іншими словами, естетичну діяльність педагога можна розглядати як єдність естетичного виробництва й споживання, що матеріалізується в навчанні та вихованні, самовдосконаленні, самовихованні. Виробництво обумовлене суспільним замовленням і тому більш відчужене, більш строге. А споживання більш вільне, тому що безпосередньо пов'язане з насущними проблемами життєдіяльності окремого індивіда.
Діалектика естетики педагога саме в тім і виявляється, щоб гармонізувати естетичне виробництво й естетичне споживання досконалого педагога. Такий шлях веде до прояву істинної людської сутності, де на перший план виступає соціальна за своїм змістом й індивідуальна за формою творча активність особистості.
Нами вже було відзначено, що естетична діяльність педагога носить духовно-практичний характер. А це значить, що вона виступає в єдності духовної, практичної активності педагога й учнів. Тобто й процес відображення дійсності педагога, і процес формування задуму побудови уроку, і процес компонування естетичними цінностями у спілкуванні є видами естетичної діяльності педагога. Аналіз названих видів дає можливість визначити професійну естетику як науку про загальні закони естетичної діяльності педагога, його доцільних дій в отриманні результату, запланованого в наміченій задачі.
Усі перераховані (і не згадані) види естетичної діяльності педагога фокусуються в його професійній творчості. Ніщо інше, як творчість, що повинна провокувати систему навчально-виховного процесу, у такій мірі не актуалізує педагогічну діяльність. Учитель, як відомо, не просто трансформує знання одного покоління іншому, а навчає своїх вихованців творчому їх засвоєнню.
Результати соціологічних досліджень, що ми проводили в трудових колективах заводів м. Слов'янська Донецької області ще за часів тоталітаризму, показали, що деякі їхні керівники віддають перевагу ретельності, ніж усім іншим рисам робітника, у тому числі і його творчим здібностям. Цей дуже характерних факт розкриває причину тих руйнівних явищ, що привели Україну до жалюгідного стану як у матеріальній, так і духовній культурі. Не варто потішати себе надією, що таке ставлення до головної продуктивної сили відійшло в засвіти. Воно, на жаль, ставши протягом десятиліть психологією, звичкою, продовжує свій шлях. І задача естетичного педагога - створити в школі обстановку пошуку. Творча людина, яка усвідомлює свою моральну силу, влаштовуючись у виробничу сферу, не стане об'єктом командно-адміністративних методів керівництва, а буде шукати зерна правди в народній традиції, яка топталася віками.
Це одна з найважливіших причин необхідності пропаганди й повсюдного визнання праці естетичного педагога. Він - міра всіх людей, що живуть у суспільстві. Через свою естетику він є мірою почуттєвого сприйняття явищ дійсності, через розум стає мірою тлумачення об'єктивного світу. У з'єднанні чуттєвого та раціонального й складається його досконалість як організатора, ”спрямовувача“ соціального життя суспільства. Досконалість є початком пізнання педагога як особистості, оцінка праці всякого педагога визначається його досконалістю. Педагога, праця якого починається і завершується досконалістю, як якісним ставленням до світу, відрізняє планетарний погляд на освітянські проблеми і національна закоріненість.
Отже, у творчій діяльності педагога концентрується його пізнавальний та емоційний досвід. Освоєння цього досвіду відбувається завдяки естетичним аспектам у навчально-виховному процесі. Естетичний педагог приводить у неспокійний стан внутрішній світ дітей, вводить у нього частку свого досвіду, що, зрештою, збуджує новий наплив переживання. Усе назване стає можливим, якщо в учнів є певний запас умінь і навичок, що відповідає рівню навчання, адже зміст запропонованого матеріалу - це узагальнююче почуття, ідея, думка, підсумок спостережень у тій чи іншій галузі знань.
Характерна властивість естетичного педагога - творчість - залежить від багатьох обставин, у першу чергу:
- від розвитку й збільшення матеріальної та духовної культури суспільства;
- від створення в суспільстві передумов для творчого підходу до справи;
- від прагнення вчителів до співтворчості з учнями;
- від розробок в науці і традицій практики в освоєнні концепції естетичного виховання;
- від якості підготовки фахівців у вузах України (наукової ерудиції, інтелектуального рівня, загальної культури і т.ін.)
- від зорієнтованості програм і змістової наповнюваності підручників і посібників;
- від творчої атмосфери в педагогічному колективі навчального закладу;
- від прагнення вчителя до високої професійної майстерності, естетичної культури.
Тут з усією очевидністю виникає питання: чи можуть учні бути у творчих стосунках з тими, хто має великий життєвий досвід і чималу ерудицію? Історія переконує, що можуть. Сократ не вчив (точніше, не повчав, як повчаємо ми) своїх слухачів, а розмовляв з ними ”на рівних“. Ж.-Ж. Руссо постійно нагадував про необхідність учитися в дитини досконалості. Л.Н.Толстой бачив у дітях прообраз досконалості і краси. Великий мислитель на основі численних спостережень дійшов висновку, що діти - титани пошуку, самобутньої діяльності, невичерпні в інтелектуальній моці. Дорослі не можуть зрівнятися з дітьми у творчих дерзаннях, у пориваннях до невідомого. У Г.Сковороди є ціла система виховання природою.
Відповідь на дане питання незмінно ставить і інше, не менш складне питання соціального плану. Чи створені в суспільстві об'єктивні умови для творчої діяльності кожного учня, чи відкриваються перед педагогом реальні можливості для формування суб'єктивних властивостей і якостей молоді? При позитивній відповіді на поставлені питання потрібно враховувати ще одну обставину. Естетичний педагог буде таким за умови, якщо у своїй діяльності виходить із усієї багатоскладової структури пізнання і відображення. На нашій пам'яті десятки вчителів, що проходять за рангом передових, але які не додають належної уваги естетичному розвитку учнів: їхній естетичній діяльності, естетичній свідомості і, особливо, практиці. Ця обставина ставить під сумнів їхнє лідерство в педагогічному колективі.
Естетична діяльність, естетична свідомість і практика у взаємозв'язку є такими загальними властивостями і якостями, що виявляються у всіх видах творчої діяльності й усі разом здатні впливати на весь механізм багатоскладової виховної структури. Якщо у своїй діяльності педагог піднімається до вершин краси, а краса, у свою чергу, заряджає свідомість пластичністю, вибірковістю, що сприяє представленню бажаної мети, - це прямий шлях до творчості.
Виходячи зі сказаного, під творчістю ми розуміємо конкретну діяльність естетичного педагога з відбору гіпотез, обґрунтування і розвиток формальних принципів того, що для учнів стає відкриттям. Таке відкриття завжди носить естетичний характер, певною мірою наукова істина та краса виступають у нерозривній єдності.
На підставі зазначеної єдності всі відомі вчені різних галузей знань відзначають естетичний аспект процесу творчості й краси як незмінних чинників своїх досягнень. Тому творчу діяльність з невеликими застереженнями можна назвати й естетичною діяльністю. Таким чином важко знайти творчий акт, який би за своєю природою був не естетичний. Здатність до творчості - це естетичне почуття, доведене до межі загальності.
Творчість, отже, не обмежується здатністю відтворити, має також й естетичну значущість. Не випадково, розглядаючи ту чи іншу грань естетичної діяльності педагога, ми постійно ”наштовхуємося“ на поняття творчості. Творчий процес і процес формування естетичних почуттів проходять рівнобіжними шляхами й не бувають один без іншого. Естетичне переживання перед початком уроку стає збудником потреби в пошуках шляхів до наукової істини та художньої правди, готує місток зустрічі учнів з навчальним матеріалом. Творчість теж немислима без емоційного збудника фантазії, передбачення, гіпотези.
Тому можна без застережень стверджувати, що найцікавіша частина роботи естетичного педагога - пошуки нових шляхів викладання. У спілкуванні з дітьми почуваються особливо чітко ці пошуки тісного взаємозв'язку між педагогічною досконалістю і красою. Скажемо, педагог добре знає, що на уроці, особливо уроці літератури, повинна панувати пристрасть ученого. Амплітуда його майстерності досить велика. В одному випадку вона балансує між образотворчим та акторським мистецтвом. Вищими законами, з погляду й живопису, й акторського мистецтва, повинні стати закони краси. Краса додає уроку (лекції) виразність живописця, а поставлений голос педагога не ображає слуху учнів. В іншому випадку урок буде нагадувати поезію, що близька й зрозуміла всім: почуття кожного учня очікує ”поглажування“, тобто того духовного контакту, що передбачає зону присутності іншого. У цьому випадку воно, це почуття, доставить у пам'ять інформацію, призначену для запам'ятовування.
Як відбувається природний добір засобів навчання у свідомості естетичного педагога? Мабуть, протягом певного часу складалися якісь методичні, експериментальні, перевірені практикою рішення. Володіючи цією, якоюсь мірою навіть підсвідомою інформацією, один педагог "намацує" шлях від краси до педагогіки, від рішень естетичних до рішень педагогічних, інший іде зворотним шляхом - від рішень педагогічних до рішень естетичних. Але все це відбувається під егідою творчості, естетичний аспект допомагає ”побачити“, ”почути“ наукову істину й художню правду.
”Побачена“ й ”почута“ учнями наукова істина й художня правда носить, як правило, духовний характер. І проте, це не означає, що така духовність не бере участі в зміні матеріального виробництва. Як відомо, проект, програма (ідеальне) передує матеріальному, тому що творчість виступає як матеріальний процес, у кінцевому рахунку, виконує задачі матеріальних перетворень. Дане положення вказує кожному з нас на нерозривний зв'язок пізнання і практики, нерозривність ідеї і дії в естетичній діяльності педагога.
І якщо ми серйозно прагнемо здійснювати в навчальних закладах України співробітництво, то перед учнями теж повинна відкриватися завіса: нехай усі бачать, що творчість у духовному виробництві, як видова відмінність соціального відображення - пізнання, неминуче веде до краси, а вона, у свою чергу, веде до творчості. На кожнім уроці в школі, на кожній лекції в інституті не зайве підкреслити думку: творчі здібності, як і творче мислення, лежить в основі естетичного освоєння світу. І навпаки.
Ритм, домірність, уява, асоціативність, фантазія, інтуїція, синтетизація розрізнених уявлень і виявлення гармонії, прагнення охопити предмети і явища в їхній органічній доцільності, логічності і витонченості форми - усі ці прояви естетичного мають важливе суспільне значення і носять універсальний характер. Без них неможлива наукова творчість, сучасний розвиток виробництва, моральне сходження, формування світогляду.
Учнівська творчість також має свої специфічні особливості. Вона обумовлена творчістю суб'єктивної новизни: якщо десятикласник відкриває для себе те, що в науці вже давно відомо, він виступає як першовідкривач. З цього погляду варто відрізняти суб'єктивну творчість від об'єктивної. У суб'єктивній творчості (аналіз поетичного тексту) повторюються уже відомі підходи. Об'єктивна творчість - відкриття невідомого для того кола людей, що займаються в цій галузі. Вона відрізняється оригінальністю, неповторністю зовсім нового наукового знання і повторимості його результатів. Загальним для суб'єктивної й об'єктивної творчості є те, що кожна з них окремо й спільно беруть участь у зміні не тільки зовнішнього світу, але і внутрішньої організації людської життєдіяльності. ”Творчою діяльністю ми називаємо всяку таку діяльність людини, - писав Л.С.Виготський, - яка створює щось нове, все одно, чи буде це творіння творчою діяльністю якою-небудь річчю зовнішнього світу, чи відомою побудовою розуму і почуття, що живе і виявляється в самій людині“. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. М., Просвещение, 1967. - С.3. З'явлене ”щось нове“ у розумі чи почутті не позбавлено суспільної значущості й цінності. Саме у творчій діяльності суб'єктивного чи об'єктивного характеру вирішується проблема співвідношення особистого й суспільного. Педагог та учень будуть творчими, якщо у своїй діяльності виражають суспільні потреби українського народу.
Отже, головним об'єктом естетичної діяльності педагога є учні, їхнє багатство внутрішніх і зовнішніх зв'язків, що виявляються й оцінюється педагогом. І чим вільніше виявляє себе вчитель з естетичного погляду, чим сильніше в нього розвинуте почуття причетності до актуальних проблем сучасності, тим більше він почуває потребу в іншій людині. У повсякденному впливі на учнів педагог у той же час збагачується естетичними цінностями, які притаманні кожній молодій людині, кожній дитині. Це один з основних законів естетичного педагога. Даному закону підкоряється і початківець, і маститий учитель, навіть якщо він доктор психологічних наук, директор науково-дослідного інституту. Згадайте одну з перших і основних заповідей Ш.Амонашвілі, проголошену в книзі ”Здрастуйте, діти": ”Прагнучи пізнати таємницю дитячої душі, педагогічної майстерності і науки педагогіки, я буду бачити в кожній дитині свого вчителя і вихователя“. До того ж бачення Ш.О.Амонашвілі - у дусі кращих традицій світової педагогіки, що завжди проповідувала спільну роботу з дітьми, посильну допомогу, а не просто пасивне їхнє вивчення.
На основі взаємозбагачення відбувається формування не тільки в учнів, але й у педагогів нової системи естетичних цінностей, поповнення новими відтінками їхньої чуттєво-емоційної сфери. Так, це, якщо хочете, закон педагога: естетична цінність тим є вищою, чим більший універсально-узагальнюючий характер несе його діяльність, чим точніше його статус відповідає естетичним орієнтирам іншого, чим ширше коло особистих і суспільних інтересів він може охопити й узагальнити.
Якщо краса набуває конкретно-почуттєвої форми, естетичний педагог демонструє свою всемогутню силу. Його педагогічний пошук протікає в двох напрямках: у плані пізнання й у плані насолоди. Пізнання і насолода, у свою чергу, виявляють себе як джерело задоволення і як джерело матеріального й духовного результату.
Як це розуміти? А розуміти треба так: все, про що мова йде на уроці (лекції), має природну, соціальну, естетичну й інші функції. На певному етапі вивчення теми уроку (лекції) ці функції приховані від учнівського погляду. Учитель повинен розкривати не одну з цих функцій, а всі разом у діалектичній єдності. Наприклад, займатися виявленням тільки природної функції, як це часто буває на уроці фізики, не розкриваючи при цьому красу природного явища, за допомогою якої осягається сутність цього явища, значить значно збіднювати пізнання.
Думаємо, читач переконався: предмети та явища мають внутрішній зміст, саме оцей зміст і визначає спрямованість. Краса є тією мірою, що виступає організуючим початком предметів, чи мають ці предмети художню чи нехудожню властивість. Краса, крім того, приносить насолоду в процесі нелегкої праці навчання. Насолода, краса поряд з іншими факторами є виправданням людської діяльності.
Крім того, естетична діяльність педагога завжди діалог (внутрішній і зовнішній). У результаті такого діалогу можлива естетична творчість не тільки за рахунок естетичної інформації вчителя і приваблюваних ним духовних і матеріальних цінностей, але й за рахунок самих учнів, естетичні цінності яких трансформуються в їх свідомості й отримують нові якості, що негайно чи згодом посилаються за зворотною адресою. У такій же мірі естетичні цінності педагога трансформуються в голові учнів і адресується суспільству й окремо взятій особистості.
Отже, педагогічна діяльність незмінно вимагає удосконалювання естетичних почуттів вчителя: переміщення центра ваги навчальних занять у сферу творчості, залучення в її орбіту великого числа учнів. Естетичні відносини - це практика життя педагога. Його душа - рай для усіх. А це значить, що почуття, зв'язані з естетичним ставленням людини до дійсності, повинні бути багато в чому орієнтовані на пізнання конкретних явищ дійсності, що об'єктивно містять красу. Тому естетична діяльність не є абстрактною, умоглядною, вона є предметна діяльність. Подібно до океану, естетична діяльність педагога здатна поглинати усі нечистоти життя.
Дрімотний стан і відрізняє малограмотного вчителя, вплив його предмета малоактивний. Естетична діяльність педагога передбачає цілеспрямований вплив певних засобів, як спонукальних мотивів активного пошуку прекрасного в природі, суспільстві, мистецтві. Удосконалюючи навколишній світ за законами краси, виявляючи своє негативне ставлення до потворного, педагог у той же час торкається серцем розуму учнів, удосконалює і себе самого.
І ще. Духовна глибина педагогічної діяльності не зводиться до системи науково обґрунтованого звертання до людських емоцій, до історично сформованих понять краси. Вістря педагогічної діяльності спрямовано на вироблення в школярів здатності створювати красу, постійно прагнути до неї, жаліти її. На шляху досягнення цієї мети вчитель не обмежується нагромадженням уже кимсь використаного матеріалу, здатного викликати естетичні почуття, а сам знаходить у предметах і фактах такі сторони, які здатні задовольняти естетичні потреби молоді. Під впливом його ”установок“ на творчу діяльність змінюється психіка, емоційний настрій, думки, внутрішній світ, навички, досвід, майстерність. Іншими словами, творчість впливає на формування світогляду учнів, на філософські, суспільно-політичні, моральні, естетичні й інші погляди. Ідеї, що домінують у світогляді учнів, підкоряють їхні погляди. Вектором розуму стає краса, яка охоплює всю людську істотність, і від її чарівності не можна піти, не втративши себе до кінця.
5. Завдання естетики педагога
Естетика вивчає специфічне ставлення людини до навколишнього світу та до сфери художньої діяльності. Естетика педагога виділяє з усієї сукупності естетичних проблем, які викликають інтерес, обґрунтовує специфіку предмету, досліджує питання про джерела професійних уявлень, про роль естетичних основ педагогічної культури. Естетика педагога визначає специфіку професійних й особистісних якостей тієї соціальної групи, що зайнята педагогічною працею, досліджуючи її естетичну діяльність і естетичну свідомість. Нарешті, естетика педагога встановлює принципи спілкування вчителів і учнів.
Перед новою галуззю науки стоїть задача проаналізувати особливу форму реалізації активності учня, що розгортається в системі оволодіння науковими та художніми цінностями. Поставлена задача не вичерпує рішення всіх питань естетичного виховання на уроках літератури, праці, природознавства, фізики, математики й інших. Вона обмежена актуальною проблематикою, насамперед, для української школи і деякою мірою обумовлена рівнем сучасних досягнень в філософії, естетиці, психології і педагогіки; мірою розвитку в школярів навичок естетичного сприйняття, здатності до діяльності з позицій краси. Тому досягнення поставленої задачі припускає висвітлення проблеми на основі результатів теоретичного аналізу естетичного виховання з боку естетики, психології і педагогіки.
Залучення ряду наук для аналізу пояснюється, насамперед, тим, що досліджувані питання виступають своєрідним помежовим утворенням, що захоплює кілька сфер - естетичну, соціальну, психологічну і навіть біологічну. У діяльності естетичного педагога наукові досягнення психологів мають принципове значення.
Психіка є властивість індивіда, що надає право називати даного індивіда суб'єктом, він лише в силу взаємодії з навколишнім виявляється як суб'єкт. Тому при підготовці до конкретного уроку завжди варто мати на увазі, що об'єктивні відносини розкриваються через внутрішні закономірності суб'єкта, через спосіб його бачення. Іншими словами, незважаючи на розмаїтість індивідуальних моделей одного й того ж суб'єкта, в усіх них зберігається щось загальне, тому що джерело у всіх одне - практика. Суб'єкт, завдяки активному впливу на об'єкт (об'єктом у даному випадку виступає учень і навчальний матеріал), шукає можливості найбільш повного прояву своїх здібностей. Це одна з неодмінних умов досягнення краси у своїй професійній праці. Зустріч естетики з психологією дає можливість більш докладно досліджувати чуттєвий момент у діяльності окремого суб'єкта. Це аж ніяк не виходить, що дослідників естетичного цікавить тільки внутрішнє життя людини. І на рівні психічного і на рівні естетичного внутрішній світ суб'єкта цілком залежить від зовнішнього сигналу - подразника, завдяки чому людська свідомість активно включається в зв'язки та відносини, що лежать за межами внутрішнього світу.
Духовна та практична сторона життєдіяльності індивіда по черзі провокують психіку на все нові пошуки досвіду, що використовується в інших ситуаційних моментах. Виникнення мотиву, умови внутрішнього плану чуттєвого сприйняття, які формують потребу в естетичній діяльності, неминуче проходить через голову і руки, перетворюється в спонукання волі людини.
Словом, готовність педагога до естетичної діяльності припускає оволодіння цілим ансамблем знань, умінь і навичок. І в довгому ряді наук про людину ведуче місце приділяється психології. Вона, психологія, теоретично засвоєна і застосована в повсякденній практиці, багато в чому визначає діяльну сутність естетичного педагога.
Найважливішим завданням естетики педагога слід вважати інтерпретації законів матеріалістичної діалектики стосовно рішень конкретних проблем уроку. Зокрема , може ставитися задача обґрунтування принципів виявлення закономірностей формування краси мислення на уроках математики. Ці закономірності знаходять своє відображення в діалектиці загального, особливого й одиничного. Стосовно розглянутого питання - у естетичному розвитку особистості учня, окремих груп учнівської молоді в цілому.
Задача естетичного педагога - комплексна постановка навчально-виховних проблем і нетрадиційний підхід до їхнього рішення:
- обґрунтування об'єктивної необхідності естетизації педагогічної діяльності;
- аналіз творчого характеру професійної праці;
- вивчення діалектичного взаємозв'язку мистецтва і науки й ефективність їхнього використання в навчальному процесі;
- розвиток образного мислення як процесу і результату наукової, художньої і навчальної діяльності;
- інтерпретація й операціоналізація цього виявлення з метою виділення емпіричних індикаторів, застосовуваних у конкретних соціологічних дослідженнях;
- аналіз впливу законів краси при вирішенні освітніх і виховних задач у процесі вивчення навчальної дисципліни;
- кожному педагогу виробити в собі такі морально-психологічні якості, які б сприяли естетичному розвитку учнів.
Таким чином, головним завданням естетики педагога - конкретизація зв'язку, з одного боку - між всіма областями знань, умінь і навичок конкретної особистості вчителя, що складають її естетичну культуру, з іншого боку - конкретизація всіх особистісних якостей при виконанні професійного боргу - виховати в кожній дитині людинокрасу.
Подобные документы
Сутність поняття "етика соціального педагога", його особливості. Особистісно-моральні якості соціального педагога. Експериментальне дослідження впливу теоретичної підготовки на процес формування професійної етики майбутнього соціального педагога.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 27.03.2012Теоретичне обґрунтування змісту та своєрідності педагогічної діяльності. Особливості професійної діяльності педагога. Поняття та сутність педагогічної майстерності. Соціокультурний характер цілей педагогічної діяльності в добу демократичних перетворень.
реферат [54,7 K], добавлен 18.03.2014Відмінності "педагогічної взаємодії" і "педагогічного спілкування". Способи та стилі педагогічної взаємодії, правила педагогічного спілкування у взаємодії педагога та учнями або студентами. Особливості педагогічної взаємодії у дистанційній формі навчання.
курсовая работа [60,0 K], добавлен 07.12.2010Технология работы социального педагога с семьей. Современная помощь семье. Формы и методы работы социального педагога с семьей. Работа социального педагога. Методика работы социального педагога с родителями. Работа социального педагога с детьми.
курсовая работа [51,7 K], добавлен 30.07.2007Сутність поняття ділових ігор у роботі вітчизняних і зарубіжних вчених. Програма ігор соціального педагога у профорієнтаційній роботі зі старшокласниками. Навчання школярів за інтерактивними методами. Специфіка творчої професійної діяльності педагога.
курсовая работа [44,9 K], добавлен 17.03.2016Направления работы социального педагога в современных условиях. Общепрофессиональные навыки и личностные качества социального педагога. Возрастные особенности дошкольников (3-7 лет). Категории детей ДОУ нуждающиеся в помощи социального педагога.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 25.07.2012Ретроспективний аналіз праць В.О. Сухомлинського. Методологічні підходи, принципи, методи та форми роботи щодо естетичного виховання молодших школярів у творчій спадщині педагога. Зв'язок змісту естетичного розвитку дітей з культурою емоцій педагога.
статья [28,4 K], добавлен 24.04.2015Педагогическая деятельность педагога профессионального образования. Профессиональные качества педагога профессионального обучения по направлению "Технологическое оборудование". Анализ содержания подготовки педагога для формирования значимых качеств.
курсовая работа [72,9 K], добавлен 05.05.2013Содержание работы социального педагога в общеобразовательной школе. Взаимодействие социального педагога с другими работниками школы и с семьями учащихся. Основные формы, методы работы, документация, права и обязанности школьного социального педагога.
реферат [42,9 K], добавлен 21.01.2008Використання поняття іміджу як уяви про особистість. Необхідність формування іміджу педагога в сучасному суспільстві та важливість зовнішнього вигляду. Вплив іміджу педагога на вибір батьками навчального закладу. Психологічний механізм формування іміджу.
презентация [2,7 M], добавлен 22.02.2011
