Теоретичні аспекти вокально-педагогічного процесу у праці І.П. Прянішнікова "Поради молодим співакам"

Олександр Михайлович Додонов (1837-1914), уродженець Петербурга, почав свою кар'єру на державній службі - у поштампі. Володіючи від природи гарним голосом, А. Додонов із задоволенням співав, завдяки чому мав честь співати в присутності композитора Львова; той представив його А.Г. Рубінштейну. За порадою А. Рубін- штейна Додонов став навчатися співу з відомим у той час у Петербурзі викладачем - Феліче Ронконі. Феліче Ронкони (1812-1875) -баритон, син відомого тенора Доменіко Ронкони, що заснував в 1829 році школу співу в Мілані. Ф. Ронконі викладав спів у Петербурзькому театральному училищі й співав в італійській опері (1852-1857).

Після одного дуже вдалого виступу його на музичному ранку у Ронконі А. Рубінштейн запропонував йому виступити в симфонічному концерті під його керуванням. Він повинен був співати арію Оттавіо з « Дон-Жуана» і «Аделаїду» Бетховена під акомпанемент А. Рубінштейна. Але співав він досить невдало. Із цього приводу Ронконі дав ухильну відповідь: натхнення прийде згодом, а голос Додонова гарний для невеликого приміщення, а для сцени слабкий.

Тоді, за бажанням кн. Олени Павлівни, питання це було передане на обговорення експертів - тенора Кальцолярі й Зверарді. Саме тоді було вирішено відправити Додонова за кордон у Париж до знаменитого маестро того часу М. Гарсіа. Але по приїзду в Париж Додонов довідався, що Гарсіа переїхав у Лондон. За порадою сестри Гарсіа, Віардо- Гарсіа, Додонов залишився в Парижі, став відвідувати театри, займатися у паризької знаменитості Безанцоні (10 місяців).

На одному з вечорів у Віардо Додонов проспівав арію з опери «Іфігенія в Тавриді» з такою досконалістю, що сувора публіка салону Віардо зажадала повторення, і, на жаль співака, він її повторив набагато гірше. Тільки схвалення Віардо й відомого тенора Дюпре, які запевняли співака: «якщо ви повчитеся в Гарсіа, то при повтореннях будете співати краще», підтримали його намір продовжувати навчання.

Додонов учився в Лондоні у Гарсіа в 1861 -1862 роках. З перших же уроків Додонов зрозумів, чого йому бракувало в співі й чому він повинен навчитися. Гарсіа, прослухавши його в декількох речах, охарактеризував його голос і недоліки наступними словами: «голос симпатичний, але співаєте одноманітно, тільки одним тембром, переважно закритим. Ви не вмієте володіти подихом, чому й голос ваш не має належної сили, що могла б у вас бути, судячи з вашої комплекції. Ви замало відкриваєте рот, вимова не завжди виразна: чи знаєте ви, що для всього цього існують свої правила й закони? Насамперед, чи займалися ви вивченням будови голосового апарата? Чи маєте ви поняття, звідкіля і як видобувається звук людського голосу?» І Додонов повинен був зізнатися, що ніколи нічого про це не чув. «Ви, - продовжував маестро Гарсіа, - не співаєте, а виробляєте голос, ви нібито самі залежите від голосу, а не голос кориться вашому бажанню. Необхідно скласти собі чітке й певне поняття про голосовий апарат». Ці слова великого вчителя були справжнім одкровенням для А. Додонова. Не дивно, що два роки занять у Гарсіа радикально змінили не тільки манеру, але й звук голосу Додонова. Знання, отримані від Гарсіа, лягли основою «Керівництва» А. Додонова. Все-таки Гарсіа порадив Додонову поїхати в Італію до відомого Ламперті, що жив у Мілані в 1864-1866 роках. Після Г арсіа й під час занять із ним до приїзду в Росію Додонов співав у концертах Кристального палацу в Лондоні, і в Ковент-Г арденському театрі.

Ламперті займався з Додоновим лише фразуванням. Потім Додонов користувався порадами професора Неаполітанської консерваторії Скафатті. Додонов дебютував у Феррарі, у Неаполі, у Сен-Карло; приїхавши в Росію, він співав в оперних театрах Одеси, Києва, у Петербурзі, Москві; в останній він остаточно закріпився, вийшовши на сцену Великого театру і прослужив тут понад двадцять років. Ним виконувалися партії Торопки, князя в «Русалці», Сабініна, Рауля й інші.

Сім років А. Додонов був єдиним тенором на головних ролях, виступаючи незмінним партнером Патті. За знання й володіння італійською мовою його називали «російським італійцем». Він відрізнявся невтомністю й легкістю виконання найскладніших оперних арій. (Брав участь у двох спектаклях в день і не почував стомлення). Ще будучи на сцені, А. Додонов завжди цікавився вокальною методикою й не пропускав без уваги жодного керівництва, ні однієї брошури; знаючи французьку і італійську мови, читав і переводив в оригіналі Гарсіа, Фора, Ламперті й багатьох інших. Він зібрав багату вокальну бібліоте^ку.

Згодом О. Додонов навчався співу в Гарсіа й Ламперті й, отже, також мав традиції зразкової школи. Вимогливий до співаків, П. І. Чайковський в «Музичних фейлетонах і замітках» не раз відзначав позитивні боки вокальної майстерності Додонова.

У газеті «Російські відомості» 5 вересня 1872 року він писав: «Чоловічий персонал опери показав себе в «Рогнеді» з досить гарної сторони. З важкої партії Руальда, написаної з явним розрахунком на високі грудні ноти Нікольского, Додонов виплутався з великим успіхом. Цей артист має приємну дикцію й чарівний смак у фразуванні...». У цій же газеті 17 вересня 1872 року із приводу поновлення опери «Руслан і Людмила» Чайковський писав: «У ролі Фіна м. Додонов був бездоганним: такого відмінного виразного виконання важкої балади другої дії я ще ніколи не чув».

За відкликами сучасників, А.М. Додонов відрізнявся щирою невтомністю у виконанні найскладніших оперних партій як ліричного, так і драматичного характеру. Він брав участь іноді у двох спектаклях у день і не почував себе стомленим. На сцені Великого театру Додонов співав до 54-літнього віку. Залишивши театр, він зайнявся педагогічною роботою й почав писати спогади, з яких згодом утворилося «Керівництво до правильної постановки голосу».

У другій частині керівництва Додонов повідомляє, що Н.Г. Рубінштейн, звернувши увагу на строкатість і умовність практичних методів викладання співу й незадовільність результатами, що досягаються, неодноразово висловлював думку про необхідність виробити один загальний метод, заснований на наукових засадах, для того щоб до цієї справи були притягнуті компетентні особи: як теоретики, так і практики. Визнаючи, що теорія й практика російського співу мають свої національні особливості, А. М. Додонов намагався зробити посильний внесок у справу створення російської школи співу.

Размещено на Allbest.ru