Медико-соціальне обґрунтування моделі управлінської діяльності охорони здоров’я регіонального рівня на основі її інформатизації

Отримані в ході дослідження дані про наявність сайтів управлінь/ЗОЗ в розрізі регіонів представлено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Наявність веб-сайтів закладів охорони здоров'я (2012 р.), абс.

За результатами дослідження встановлено, що у 2012 р. в системі охорони здоров'я України, крім МОЗ України, функціонував 521 веб-сайт закладів охорони здоров'я. В розрізі регіонів їх кількість має достовірні відмінності: від 2 в Житомирській до 137 - в Донецькій області. Різниця складає 68,5 разу.

З метою вивчення виконання функцій веб-сайтами з комплексного інформування населення визначеної території з питань його забезпечення медичною допомогою, профілактики захворювань, формування здорового способу життя, інформування з питань реформи охорони здоров'я країни та регіону нами проведена експертна оцінка 50 веб-сайтів щодо вивчення їх змісту та термінів поновлення інформації. Отримані результати наведено на рис. 3.2.

Дані на рис. 3.2 вказують на необхідність підняття культури ведення веб-сайтів в системі охорони здоров'я та визначення їх функцій та порядку створення і ведення, а також навчання даному питанню відповідальних осіб.

Рис. 3.2. Результати експертної оцінки змісту веб-сайтів закладів охорони здоров'я України, %: 1. Повна інформація про заклад охорони здоров'я; 2. Наявність інформації про режим роботи лікарів поліклініки; 3. Інформація про роботу діагностичної служби; 4. Рекомендації про порядок звернення до лікарні; 5. Інформація про права пацієнтів; 6. Інформація про реформу охорони здоров'я в Україні; 7. Інформація про реформу охорони здоров'я в регіоні; 8. Рекомендації з профілактики захворювань; 9. Показники роботи лікарні; 10. Сайт не обновлявся більше ніж півроку

Такий висновок ми зробили базуючись на наступному: повна інформація про заклад охорони здоров'я мається у 28,0%; наявність інформації про режим роботи лікарів поліклініки зафіксована у 22,0%; інформація про роботу діагностичної служби представлена у 24,0%; рекомендації про порядок звернення до лікарні відображені на 18,0% сайтів; інформацію про права пацієнтів мають 8,0% із числа тих, що підлягали експертній оцінці; інформація про реформу охорони здоров'я в Україні мають 12,0%, а про реформу в регіоні - 20,0%; питання профілактики захворювань знаходять на 32,0% сайтів, показники роботи лікарні мають 16,0% із них. При цьому сайт не обновлявся більше ніж пів року у 62,0% випадків.

Дані про наявність самостійних електронних реєстрів на регіональному рівні управління представлено в додатку Б-2.

Проведений аналіз та співставлення електронних самостійних реєстрів, які ведуться на центральному та регіональному рівнях управління показали наступне:

- жоден із регіонів не веде повного комплекту реєстрів, які ведуться на центральному рівні і постійно поповнюються інформацією із регіонів, що вказує на неповну та недостовірну інформацію в центральних реєстрах;

- до реєстрів, які ведуться практично в усіх регіонах відносяться: Національний канцер-реєстр, «Реєстр медичних, фармацевтичних та науково-педагогічних працівників системи МОЗ України», Реєстр постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС;

- в регіонах ведеться від 28 в Запорізькій, 23 Рівненській та Закарпатській областях до одного в Житомирській області.

Проведене вивчення діяльності 50 реєстрів (центральний та регіональний рівень) показало практичну закритість їх даних, навіть для наукових цілей:

- має веб-сайт тільки 14,0% із них;

- інформацію можна отримати при персональному зверненні у 16,0%;

- інформація реєстрів узагальнюється і друкується у 6,0 % випадків;

- інформація є практично закритою - 64,0 %.

Враховуючи, що найбільш розповсюдженими в системі охорони здоров'я України є такі інформаційні програми як «Медстат», «Поліклініка» та «Стаціонар» далі нами вивчено інформаційне забезпечення їх використання.

Враховуючи, що програма «Медстат» використовується Центром медстатистики МОЗ України нами вивчено та проаналізовано питання використання в регіонах країни та наявності електронного зв'язку між ЗОЗ регінів та ОІАЦ, де проводиться накопичення статистичної інформації з регіону, її обробка та аналіз і передача до Центру медичної статистики МОЗ України та органам регіональної влади. Дані про інформаційне забезпечення програми «Медстат» наведено в табл. 3.12.

Таблиця 3.12 Організаційне забезпечення діяльності інформаційно-аналітичної системи «Медстат» (2012 р.)

Аналіз отриманих та наведених в табл. 3.12 даних вказує на те, що тільки в 7 (25,9%) регіонів в усіх ЗОЗ використовують галузеву стистичну программу «Медстат», 17 (62,9%) регіонів на рівні ЗОЗ її не використовують. В інших регіонах дана программа використовується незначною частиною ЗОЗ: Сумська - 1 ЗОЗ, Рівненська - 6 ЗОЗ, Одеська - 40 ЗОЗ. При цьому тільки в 2 (7,4%) регіонах (Луганська та Одеська області) ЗОЗ мають електронний зв'язок з ОІАЦ. Таке рішення проблеми в регіонах з використання інформаційних технологій і забезпечення передачі інформації від ЗОЗ до ОІАЦ повністю нівелює стратегію інформатизації системи охорони здоров'я як складової процессу управління галуззю.

Дані про використання систем «Поліклініка» та «Стаціонар» в регіональному аспекті представлено в додатках Б-3 та Б-4.

Аналіз наведених в додатках даних вказує на те, що вказані програми використовуються в більшості областей України.

Так, программа «Поліклініка» використовується в 17 (62,96%) регіонах. При цьому усі заклади, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу її використовують тільки у 3 (11,11%) регіонах. ЗОЗ, які використовують дану программу, в її межах, мають електронний зв'язок з ОІАЦ тільки в одній (3,7%) області.

Программу «Стаціонар» використовують ЗОЗ 18 (66,67%) регіонів. Всі ЗОЗ, які надають стаціонарну допомогу забезпечені данною программою у 5 (18,52%) регіонах. Зв'язок ЗОЗ з ОІАЦ забезпечено тільки в одній (3,7%) області.

Отримані дані вказують на відсутність єдиних программ та єдиного підходу до процессу інформатизації процесів отримання, обробки та передачі інформації в системі охорони здоров'я України.

3.3 Характеристика фінансування заходів з інформатизації системи охорони здоров'я в регіональному аспекті

Відповідно до програми дослідження вивчалося та аналізувалося питання фінансування інформатизації системи охорони здоров'я в регіональному аспекті. На початку дослідження було вивчено питання загальних обсягів фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я в цілому по Україні в регіональному аспекті за період 2010-2012 рр. Отримані результати наведено в табл. 3.13.

Таблиця 3.13 Фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я в цілому по Україні у 2010-2012 рр. (тис. грн)

Отримані в ході дослідження результати вказують на те, що за трирічний період (2010-2012 рр.) на інформаційне забезпечення системи охорони здоров'я витрачено 99055,4 тис грн. Найбільше коштів витрачено в Донецькій - 25788,9 тис грн. та Львівській - 11778,4 тис грн. областях. По відношенню до суми витрат в країні це становить 26,0% та 11,9% відповідно. Найменше витрачено коштів в Чернівецькій (727,6 тис. грн, 0,73%), Рівненській (743,7 тис. грн, 0,75%) та Черкаській (776,1 тис. грн, 0,78%) областях.

В структурі витрат за роки дослідження найбільше коштів (46099,1 тис. грн, 46,5%) витрачено на інформатизацію охорони здоров'я в 2012 р.

Наступним кроком дослідження стало вивчення суми видатків, витрачених на інформатизацію закладів охорони здоров'я в регіонах з держаного бюджету (табл. 3.14).

Таблиця 3.14 Фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я з державного бюджету, тис. грн (2010-2012 рр.)

Загальна сума витрачених державних коштів на інформатизацію регіональних систем охорони здоров'я за три роки (2010-2012 рр.) становить 32227,2 тис. грн, що становить 32,5% від загальних витрат. Найбільше коштів було витрачено в 2012 р. - 24080,4 тис. грн, або 74,2%.

В структурі регіонів найбільшу частку державних коштів на інформатизацію охорони здоров'я витрачено в Донецькій (14146,7 тис. грн, 58,7%) та Вінницькій (4892,8 тис. грн, 20,3%) і Харківській (4774,0 тис. грн, 19,8%) областях. В 12 регіонах країни в 2012 р. державні кошти на інформатизацію системи охорони здоров'я не витрачалися.

Як складова загальних витрат далі вивчалася частка коштів місцевих бюджетів, які за роки дослідження витрачалися на інформатизацію охорони здоров'я в регіонах країни. Отримані результати наведені в табл. 3.15.

Таблиця 3.15 Фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я з місцевих бюджетів, тис. грн (2010-2012 рр.)

Отримані в дослідженні та наведені в табл. 3.15 дані та їх аналіз показали, що найбільша частка коштів місцевих бюджетів витрачалася на інформатизацію охорони здоров'я в 2011 р. (15931,3 тис. грн, 35,9%). А всього за період дослідження витрачена сума в розмірі 44410,4 тис. грн. В 2012 р. найбільша сума коштів із місцевих бюджетів витрачена в Львівській (2768,4 тис. грн), Донецькій (2731,1 тис. грн) Дніпропетровській (1934,3 тис. грн) та Луганській (1308,2 тис. грн) областях. В структурі загальних витрат за регіонами це становить 17,8%, 17,6%, 12,4%, 8,4% відповідно.

Наступним кроком дослідження було вивчення обсягів фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я в регіонах з інших (позабюджетних) джерел, які не заборонені Законодавством України. Отримані та наведені в табл. 3.16 результати вказують на скорочення рівнів позабюджетного фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я. Так, найбільша сума позабюджетних коштів витрачена на вказані заходи в 2011 р. (8460,3 тис. грн), а найменша (6475,4 тис. грн) в 2012 р., що відповідно становить 37,7% та 28,9% від суми позабюджетних витрат (22417,9 тис. грн) за період дослідження.

Таблиця 3.16 Фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я з інших джерел, тис. грн (2010-2012 рр.)

В 2012 р. серед регіонів країни найактивніше залучали позабюджетні кошти на інформатизацію охорони здоров'я наступні області: Донецька (1709,6 тис. грн), Вінницька (488,3 тис. грн), Львівська (460,8 тис. грн), в трьох регіонах позабюджетні кошти для процесів інформатизації охорони здоров'я не залучались.

Таким чином, базуючись на отриманих результатах, можна говорити про різний рівень пріоритетності комп'ютеризації та інформатизації закладів охорони здоров'я для керівництва регіонів та керівників системи охорони здоров'я в розрізі регіонів, що полягає в рішенні питань фінансування такого вкрай важливого та пріоритетного напрямку розвитку охорони здоров'я.

3.4 Ставлення медичних працівників до інформатизації охорони здоров'я

Далі наводимо результати соціологічного дослідження серед медичних працівників, проведеного за методикою, що представлена в другому розділі, з метою вивчення рівня їх уміння користуватися ПК, їх ставлення до процесу комп'ютеризації робочого місця та готовності активно впроваджувати елементи інформатизації в систему охорони здоров'я. Отримані в ході соціологічного дослідження результати наведено в табл. 3.17.

Таблиця 3.17 Результати соціологічного дослідження серед медичних працівників, %

Результати проведеного соціологічного дослідження (табл. 3.17) вказують на низький рівень забезпеченості лікарів та медичних сестер ПК на робочому місці (14,5±1,8% та 4,8±1,1% відповідно) та доступом до мережі Інтернет (34,25±2,4% та 11,5±1,6% відповідно), а звідси і низьким рівнем їх використання в професійній діяльності. При цьому вміють користуватися ПК тільки 88,5±1,6% опитаних лікарів та 81,8±1,9% медичних сестер.

Із опитаних лікарів 52,8±2,5% вважає, що використання в професійній роботі її полегшує, 24,5±2,2% - потребує додаткового часу, а 46,8±2,5% - дає можливість термінового отримання необхідної інформації. Серед медичних сестер так вважає відповідно: 50,8±2,5%, 44,8±2,5% та 14,8±1,8% опитаних.

В результаті дослідження встановлено, що 48,0±2,5% лікарів та 23,5±2,1% медичних сестер готові самостійно використовувати в професійній діяльності ПК, а 11,8±1,6% лікарів та 43,5±2,5% медичних сестер готові при економічному стимулюванні даного процесу.

Проти комп'ютеризації виробничих процесів виступило 8,3±1,4% лікарів та 9,8±1,5% медичних сестер.

Висновки за розділом

1. В ході дослідження встановлено низький рівень забезпеченості ЗОЗ первинного та вторинного рівів надання медичної допомоги комп'ютерною технікою та ЗОЗ первинного рівня доступом до мережі Інтернет. При цьому доступ до мережі Інтернет ЗОЗ вторинного рівня є достовірно вищим, ніж ЗОЗ первинного рівня.

2. ЗОЗ третинного рівня значно краще, але недостатньо, забезпечені комп'ютерною технікою з регіональною різницею майже в 30 разів. Доступ до мережі Інтернет в ЗОЗ третинного рівня, які комп'ютеризовані, сягає 80,0%.

3. Елементом інформатизації є наявність та наповнення веб-сайтів, зміст яких є недосконалим. В ході дослідження встановлено, що їх мають практично усі управління охорони здоров'я та до 12,0% ЗОЗ.

4. Галузева статистична програма «Медстат» використовується в ЗОЗ 7 регіонів (25,9%), при цьому тільки 2 (7,4%) ЗОЗ мають зв'язок з ОІАЦ.

5. Фінансування заходів з інформатизації охорони здоров'я проводиться з усіх дозволених законодавством джерел: державного та місцевих бюджетів, позабюджетним коштом, але нерівномірно за регіонами.

6. Результати соціологічного дослідження показали низький рівень використання медичними працівниками інформаційних технологій в професійній діяльності.

Основні результати опубліковані в [174-185].

Розділ 4. Структура та обсяги інформаційних потоків й інформаційних потреб на різних рівнях управління охороною здоров'я

4.1 Взаємодія органів управління охорони здоров'я з іншими установами / організаціями

При проведенні даного розділу дослідження ставилося за мету визначити характер та предмет співпраці різних рівнів управління охорони здоров'я із центральними органами влади, органами місцевого самоврядування, науковими установами МОЗ и АМН України, громадськими організаціями, відомчими медичними закладами і приватним сектором. Отримані в ході дослідження результати наведено в табл. 4.1 та 4.2.

Регіональні органи управління охорони здоров'я підтримують тісну співпрацю із МОЗ України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Предметом співпраці є питання організації медичної допомоги населенню (з урахуванням тісної співпраці та час від часу - 78,9±2,6%, 52,6±3,2% і 52,6±3,2% відповідно), фінансово-економічної діяльності (73,7±2,8%, 47,4±3,2% і 47,4±3,2%) та кадрового забезпечення (78,9±2,6%, 47,4±3,2% і 42,1±3,1%). З Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України здійснюються контакти за напрямом нормативно-правового забезпечення, однак більшість з них - час від часу. Крім того, вирішуються питання організації медичної допомоги населенню (26,3±2,8% і 36,8±3,1%) і фінансово-економічної діяльності (26,3±2,8% і 31,6±2,9% відповідно). Недостатньо налагоджена співпраця з науковими установами, адміністрацією Президента України і приватними установами/організаціями. Наукові установи МОЗ України, АМН України та інші задіяні у роботі за напрямами наукової діяльності (57,9±3,1%, 57,9±3,1% і 21,1±2,6%), організації медичної допомоги населенню (47,4±3,2%, 52,6±3,2% і 15,8±2,3%), впровадження інформаційних технологій (36,8±3,1%, 42,1±3,1% і 21,1±2,6%).

Таблиця 4.1 Характеристика взаємодії регіональних органів управління охорони здоров'я з органами управління різного рівня, %

Таблиця 4.2 Характеристика взаємодії регіональних органів управління охорони здоров'я з науковими установами, громадськими організаціями, відомчими та приватними закладами охорони здоров'я, %

Однакова частина респондентів, а саме третина, співпрацює тісно та час від часу з громадськими організаціями з питань профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя. За частотою звертань до відомчих медичних закладів переважають питання організації медичної допомоги населенню (63,2±3,1%), профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя (42,1±3,1%), вдвічі менше - медичного страхування, акредитація та ліцензування (26,3±2,8%) і санітарно-епідеміологічного забезпечення (26,3±2,8%).

Час від часу майже третина керівників регіональних органів управління співпрацюють з приватними установами, організаціями і закладами з питань організації медичної допомоги населенню (31,6±2,9%), медичного страхування, акредитації та ліцензування (31,6±2,9%), нормативно-правового забезпечення (26,3±2,8%).

Отже, за активністю співпраці регіональних органів управління охорони здоров'я з іншими установами/організаціями на першому місці знаходиться напрям організації медичної допомоги населенню, на другому - профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя, і на третьому - нормативно-правового забезпечення. Останні місця займають питання медичного страхування, акредитації та ліцензування, медико-соціальної експертизи і експлуатація медичних закладів та охорона праці.

За напрямом профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя найактивніше здійснюється співпраця з громадськими організаціями (31,6±2,9%), наукової діяльності - з науковими установами (21,1±2,6%), і нормативно-правового забезпечення з Верховною Радою України (57,9±3,1%).

Районні органи управління з МОЗ України найбільш активно співпрацюють з насупних напрямків: медичне страхування, акредитація та ліцензування (31,1±2,9%), організація медичної допомоги населенню (29,2±2,9%), питання нормативно-правового забезпечення (24,8±2,7%), а найменш активно: експлуатація медичних закладів (9,3±1,8%), медико-соціальна експертиза (8,1±1,7%), наукова діяльність (1,2±0,7%). За даними дослідження характеру співпраці районних органів виконавчої влади з іншими установами/організаціями (табл. 4.3, 4.4) виявлено, що найактивніші відносини (з усіх питань) підтримуються, по-перше - з органами місцевого самоврядування (31,1±2,9%), по-друге - з органами виконавчої влади (23,0±2,7%) і , по-третє - безпосередньо з МОЗ України (6,8±1,6%).

Близько 60% респондентів здійснюють активну співпрацю з органами виконавчої влади та з іншими установами/організаціями з органами місцевого самоврядування з питань фінансово-економічної діяльності (сумарна співпраця - 65,8±3,0%), організації медичної допомоги населенню (63,4±3,0%), матеріально-технічного забезпечення (62,1±3,1%). Більше третини керівників співпрацюють з питань кадрового забезпечення (37,3±3,1%), санітарно-епідеміологічного забезпечення (36,0±3,0%), забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення (36,0±3,0%), профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя (34,8±3,0%). Комунікації з органами виконавчої влади в основному задіяні у роботі з питань фінансово-економічної діяльності (56,5±3,1%), матеріально-технічного забезпечення (47,2±3,2%), організації медичної допомоги населенню (46,0±3,2%). З Верховною Радою України, Адміністрацією Президента і Кабінетом Міністрів України органи управління галуззю районного рівня практично не співпрацюють. Більш ніж третиною районних органів управління не налагоджена співпраця з науковими установами МОЗ, АМН України та іншими (32,9±3,0%, 38,5±3,1% і 34,2±3,0%).

Громадські організації в основному задіяні у роботі з питань профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя (40,4±3,1%) та організації медичної допомоги населенню (32,9±3,0%).

Таблиця 4.3 Характеристика взаємодії районних органів управління охорони здоров'я з органами управління різного рівня, %

Таблиця 4.4 Характер взаємодії районних органів управління охорони здоров'я з науковими установами, громадськими організаціями, відомчими та приватними закладами охорони здоров'я, %

З останнього напряму 25,5±2,8% респондентів здійснюється співпраця з відомчими медичними закладами і 24,8±2,7% - з приватними установами/організаціями. Інші напрями відзначені незначним відсотком керівників.

Отже, за активністю співпраці районних органів управління охорони здоров'я на першому місці знаходиться напрям організації медичної допомоги населенню, на другому - матеріально-технічного забезпечення, і на третьому - фінансово-економічної діяльності. Три останніх місця займають напрями: медико-соціальна експертиза, інформаційні технології і наукова діяльність.

З питань профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя найактивніша співпраця здійсьнюється з громадськими організаціями (40,4±3,1%); медико-соціальної експертизи - з відомчими медичними закладами (17,4±2,4%), наукової діяльності - з науковими установами МОЗ України (9,9±1,9%), інформаційних технологій і медичного страхування, акредитації та ліцензування - з МОЗ України (44,1±3,1%), нормативно-правового забезпечення - з органами виконавчої влади (24,8±2,7%). Діяльність за всіма іншими напрямами охорони здоров'я здійснюється в основному при тісній співпраці з органами місцевого самоврядування. Щодо характеру співпраці міських органів управління охорони здоров'я з іншими установами/організаціями відмічено, що як і районні органи управління, вони найактивніше працюють з органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади та МОЗ України (табл. 4.5 та 4.6).

Тісна співпраця з органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади пов'язана з питаннями фінансово-економічної діяльності (сумарна співпраця - 77,1±2,7% і 51,4±3,2% відповідно), організації медичної допомоги населенню (60,0±3,1% і 41,4±3,1%), матеріально-технічного забезпечення (55,7±3,1% і 34,3±3,0%), експлуатації закладів охорони здоров'я та охорони праці (51,4±3,2% і 40,0±3,1%).

Таблиця 4.5 Характер взаємодії міських органів управління охорони здоров'я з органами управління різного рівня, %

Таблиця 4.6 Характер взаємодії міських органів управління охорони здоров'я з науковими установами, громадськими організаціями, відомчими та приватними закладами охорони здоров'я, %

Близько третини респондентів співпрацюють з питань санітарно-епідеміологічного забезпечення (37,1±3,1% і 35,7±3,0%), нормативно-правового забезпечення (35,7±3,0% і 28,6±2,9%), забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення (32,9±3,0% і 21,4±2,6%), профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя (30,0±2,9% і 28,6±2,9%).

З МОЗ України міські органи управління охорони здоров'я вирішують питання нормативно-правового забезпечення (41,4±3,1%), медичного страхування, акредитації та ліцензування (32,9±3,0%) і організації медичної допомоги населенню (31,4±2,9%). До 10,0% міських органів управління співпранцюють час від часу з Верховною Радою України, Адміністрацією Президента і Кабінетом Міністрів України з питань нормативно-правового забезпечення.

Як і інші рівні управління, міський рівень задіяний у роботі з громадськими організаціями в основному з питань профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб, формування здорового способу життя (47,1±3,2%) та організації медичної допомоги населенню (34,3±3,0%). Близько половини (54,3±3,2%) здійснюють комунікації з відомчими ЗОЗ з питань організації медичної допомоги населенню. З приватними установами міські органи управління практично не співпрацюють.

Таким чином, за активністю комунікацій міських органів управління охорони здоров'я з іншими установами/організаціями на першому місці знаходиться співпраця з відомчими медичними закладами за напрямом організації медичної допомоги населенню (31,4±2,9%), на другому - фінансово-економічної діяльності і на третьому - нормативно-правового забезпечення (по 8,6±1,8%). Три останніх місця займають напрями: наукова діяльність, медичне страхування, акредитація та ліцензування, медико-соціальна експертиза.

З питань організації медичної допомоги населенню та санітарно-епідеміологічного забезпечення найактивніша співпраця серед інших установ спостерігається з органами місцевого самоврядування (55,7±3,1%), з профілактики та лікування соціально-небезпечних хвороб та формування здорового способу життя (47,1±3,2%) - з громадськими організаціями, з медико-соціальної експертизи - з відомчими медичними закладами (8,6±1,8%), з наукової діяльності - з науковими установами МОЗ України (22,9±2,7%), з медичної статистики, медичного страхування, акредитація та ліцензування та з нормативно-правового забезпечення - з МОЗ України (15,7±2,3%). Діяльність за всіма іншими напрямами охорони здоров'я здійснюється в основному при тісній співпраці з органами місцевого самоврядування.

4.2 Сучасні інформаційні системи в органах управління охороною здоров'я

За результатами опитування, в органах управління охорони здоров'я для систематизації циркулюючих документів використовують в основному три види простих класифікаторів - за типом документу (66,8±3,0%), за виконавцем (39,6±3,1%) і за кореспондентом (36,4±3,0%) (табл. 4.7). За частотою використання класифікаторів на першому місці знаходяться регіональні органи управління (94,7±1,4%), на другому - міські (88,6±2,0%) і на третьому - районні (77,0±2,7%) органи управління.

Таблиця 4.7 Класифікатори для систематизації циркулюючих документів, %

Всього 18,4±2,5% керівників всіх рівнів не користується жодним з класифікаторів. Більше всього таких керівників на районному рівні - 23,0±2,7%.

За даними дослідження у 47,6±3,2% органів управління всіх рівнів присутня комп'ютерна система документообігу, серед них в 63,2±3,1% регіональних, 41,0±3,1% - районних і 98,6±0,8% міських органах управління. В табл. 4.8 наведено отримані в ході дослідження функції існуючих комп'ютерних систем документообігу.

Таблиця 4.8 Функції комп'ютерної системи документообігу, %

За визначенням респонденів основними функціями комп'ютерної системи документообігу є архівування (27,2±2,8%) та реєстрація документів (23,2±2,7%). Це підтверджується і для районного, і для міського рівнів управління охорони здоров'я. В регіональних органах управління практично в однаковій мірі представлено всі функції системи документообігу. Необхідно зазначити, що така функція як «кодування та класифікація документів» реалізована в комп'ютерних системах документообігу найменше (13,6±2,2%).

При дослідженні функцій інформаційно-аналітичної системи або її елементів, які впроваджені в органах управління охорони здоров'я виявилося, що найчастіше на всіх рівнях управління здійснюється моніторинг захворюваності і медико-демографічних показників (63,2±3,1% респондентів), моніторинг основних медико-соціальних показників на території (55,2±3,1%) і моніторинг виконання регіональних програм (53,6±3,2%) (табл. 4.9).

Таблиця 4.9 Функції інформаційно-аналітичної системи, які реалізовані в органі управління охорони здоров'я, %

В той же час, в регіональних органах управління охорони здоров'я головну увагу приділяють моніторингу державних програм (73,7±2,8%), моніторингу основних медико-соціальних показників на території і моніторингу інформації про діяльність медичних закладів і спеціалізованих служб (по 68,4±2,9%). Найменший, але значний відсоток респондентів - управлінців регіонального рівня (57,9±3,1%) відмітив функцію «формування інформаційно-аналітичних довідок за запитами». Всі інші функції реалізовані у 63,2±3,1% регіональних органах управління.

На районному рівні управління охорони здоров'я 59,0±3,1% установ здійснюють моніторинг захворюваності і медико-демографічних показників, 44,7±3,1% - моніторинг основних медико-соціальних показників на території та накопичення даних про мережу та ресурсне забезпечення територіальних медичних закладів. Моніторинг планів діяльності органу управління здійснюється в третині районних органів управління охорони здоров'я.

На міському рівні управління охорони здоров'я головну увагу приділяють моніторингу основних медико-соціальних показників на території і моніторингу захворюваності і медико-демографічних показників (75,7±2,7% і 72,9±2,8% відповідно). Значний відсоток міських органів управління проводять моніторинг регіональних програм (71,4±2,9%). Інші функції інформаційно-аналітичної системи застосовують більше половини респондентів міського рівня.

Перше місце із реалізації всіх функцій інформаційно-аналітичної системи посідає міський рівень управління охорони здоров'я (85,7±2,2%), друге - регіональний (78,9±2,6%) і третє - районний (68,3±2,9%). В той же час на районному рівні зареєстровано більше всього органів управління, де комп'ютерну інформаційно-аналітичну систему або її елементи не впроваджено (31,7±2,9%). Останню позицію за цим показником займають міські органи управління охорони здоров'я (14,3±2,2%).

Проведене дослідження показало, що у 64,4±3,0% органів управління охорони здоров'я формуються комп'ютерні бази даних, у тому числі у 68,4±2,9% регіональних, 58,4±3,1% районних і 77,1±2,7% міських органах управління (рис. 4.1). Відсутні такі ресурси в 10,0±1,9% міських органів управління та 24,2±2,7% районних.

В той же час, слід зазначити, що 21,1±2,6% керівників регіонального та 12,9±2,1% міського рівня охорони здоров'я на питання не відповіли.

Серед баз даних, що формуються в органах управління охорони здоров'я, передусім представлені: «Медстат», «Реєстр медичних кадрів», «Стаціонар», «Поліклініка», «Реєстр постраждалих на ЧАЕС», «Реєстр хворих на цукровий діабет», «Ліжковий фонд», «ПМСД», «Мережа», «Бухоблік» тощо. Крім вищезазначених програмних продуктів використовуються бази нормативно-правових документів типу «Ліга-Закон», «Парус».

Рис. 4.1. Наявність баз даних в органі управління охорони здоров'я, %

Як свідчать дані, представлені в табл. 4.10, більшість керівників органів управління охороною здоров'я (52,8±3,2%) різних рівнів не змогли відповісти на запитання про якість програмних продуктів, які використовуються для підтримки управлінської діяльності, що вказує на низький рівень і незацікавленість керівників у використанні інформаційного забезпечення в процесі прийняття управлінських рішень та їх непідготовленістю. В той же час відсоток тих, кого задовольняє якість програм (29,2±2,9%) перевищує відсоток незадоволених (16,0±2,3%).

Таблиця 4.10 Рівень задоволеності якістю програмних продуктів, які використовуються для підтримки управлінської діяльності в охороні здоров'я, %

Більшою мірою задоволеними програмним забезпеченням є керівники міського рівня управління (47,1±3,2%), дещо менше - регіонального (42,1±3,1%). В районних органах управління охорони здоров'я кількість задоволених і незадоволених якістю програм приблизно однакова (19,9±2,5% і 18,0±2,4%).

За результатами дослідження встановлено, що для інформаційного підтримки управлінської діяльності найбільш необхідними є бази даних з питань фінансово-економічної діяльності, нормативно-правового, кадрового, ресурсного, матеріально-технічного забезпечення та медико-статистичні.

Головними завданнями, які повинна вирішувати інформаційно-аналітична система з питань охорони здоров'я України визначені: дотримання єдиної системи збору, обробки, систематизації та передачі медико-статистичної інформації в закладах охорони здоров'я України; централізований збір звітної та адміністративної інформації від підпорядкованих закладів охорони здоров'я, обробка та аналіз показників стану здоров'я населення, ресурсів охорони здоров'я та діяльності закладів охорони здоров'я; формування єдиного медичного інформаційного простору на адміністративних територіях; інформаційно-аналітичне забезпечення основних організаційних заходів управління охорони здоров'я; проведення інформаційного супроводу реалізації національних, регіональних та місцевих програм в охороні здоров'я; сприяння діяльності закладів охорони здоров'я на ринку медичних послуг на підставі медико-економічного аналізу та маркетингових досліджень ресурсного забезпечення галузі; сприяння пошуку та розповсюдженню нових технологій діагностики та лікування.

Інформаційно-аналітична система повинна бути диференційована та орієнтована на сучасні потреби управління охорони здоров'я; поєднанням між медичними, економічними та нормативними підсистемами, забезпечувати комплексний аналіз інформації; стандартизована на державному рівні у набору індикаторів оцінки якості діяльності закладу; орієнтована на перспективу розвитку охорони здоров'я.

4.3 Якість інформації, що циркулює в органах управління охорони здоров'я

Під час визначення структури інформації, за якою найчастіше звертаються до органів управління охорони здоров'я різних рівнів з'ясувалося, що на регіональному рівні переважає інформація щодо кадрового забезпечення (84,2±2,3%), тоді як на рівні району і міста - питання організації медичної допомоги населенню (85,1±2,3% і 95,7±1,3% відповідно) (табл. 4.11). Цей напрям знаходиться в регіоні на другому місці разом із питаннями фінансово-економічної діяльності та нормативно-правового забезпечення (78,9±2,6%). Інформація з кадрового забезпечення і фінансово-економічної діяльності є досить затребуваною і на інших рівнях управління (районний - 72,0±2,8% і 64,6±3,0%, міський - 67,1±3,0% і 71,4±2,9% відповідно).