Вікові особливості реабілітації нарко- та алкоголезалежних

Аналіз особливостей реабілітації нарко та алкоголезалежних. Сучасний стан проблеми нарко та алкогольної залежності. Розгляд особливостей проведення реабілітаційної діяльності. Емпіричне дослідження зміни психологічного настрою до и після реабілітації.

Рубрика Медицина
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.09.2010
Размер файла 129,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ НАРКО ТА АЛКОГОЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

1.1. Соціальні аспекти проблеми

1.2. Основні причини появи нарко та алкозалежності

1.3. Розвиток пристрасті до нарко- та алкоголезалежності

РОЗДІЛ 2. РЕАБІЛІТАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

2.1. Необхідність створення реабілітаційних центрів

2.2. Служба довіри

2.3. Програми роботи з нарко та алкоголезалежними різного віку

2.4. Аналіз ефективності використання реабілітаційних програм

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ ПСИХОЛОГІЧНОГО НАСТРОЮ ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ

3.1. Методи і методики дослідження

3.2. Психологічна характеристика хворих

3.3. Вибірка і процедура дослідження

3.4. Результати дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність: особлива увага нашого суспільства спрямована на охорону й зміцніння здоров'я молоді, на виховання її в дусі негативного ставлення до будь-яких проявів пияцтва та алкоголізму, наркоманії й розпусти, а також до інших негативних явищ життя. Адже державі не байдуже, хто прийде на зміну старшому поколінню: морально й духовно стійка, здорова зміна чи квола, духовно спустошена молодь.

Наркоманія і алкоголізм - дуже поширені проблеми з трагічними наслідками. Про них нині говорять у всьому світі. З цим пов'язують і падіння звичаїв, і зростання злочинності, і збільшення транспортних аварій та інших нещасних випадків. Тому метою нашої роботи є висвітлення цих соціальних проблем. Спробуємо розкрити соціальні та соціально-психологічні передумови наркоманії та алкоголізму, механізми розвитку звикання до них. На даний момент ця проблема турбує політиків, медиків, соціологів, юристів, педагогів. За приблизними даними, у світі нaлічyється понад один мільярд наркоманів та алкоголіків. Це - соціальна трагедія, про яку наполегливо і тривожно повідомляють численні засоби масової інформації [26]. Haводять загрозливі цифри, що свідчать про зростання нapкомaнії та алкоголізму, залучення до її тенет дeдалі нових і нових жертв. На Заході цю проблему намагаються виpішyвaти на урядовому рівні, але поки що безрезультатно.

У нашій країні боротьба з наркоманією тривалий час велася без широкого розголосу. У популярній літературі питання наркоманії майже не висвітлювали; про цю проблему говорили побiжно, стверджуючи, що соціальних причин для нapкомaнії у нас немає. Однак наркомани у країні були, і їх кількість збільшувалася з кожним роком. Однією з причин поширення наркоманії є дефіцит знань про наркотики та їх вплив на організм людини. У багатьох, особливо у молоді, неправильне уявлення про наркотики. Люди помиляються, вважаючи наркоманію розвагою, що відносить у світ приємних відчуттів.

Ситyaцiя складається так, що жертвою "білої смерті" може стати будь-хто, а горе і сльози увірватися в будь-яку родину. Не варто говорити про те, що наркотиками "бавляться" тільки неблагополучні й незайняті діти. Нерідко "дурманом" торгують прямо на території навчальних закладів. Сьогодні наркотики в кишенях багатьох учнів, студентів таке звичне явище, як і жувальна гумка. Можна сказати, вони стали обов'язковими в джентльменському наборі багатьох так званих крутих юнаків та дівчат. Вони навіть не підозрюють, яку небезпеку приховують у собі ці „задоволення”, які наслідки спричинюють нешкідливі на перший погляд захоплення, до якої життєвої трагедії вони призводять. Тому тут буде подано характеристику наслідків та соціального і психологічного розпаду особистості.

Суспільство повинне знати, що наркоманія - це хвороба небезпечніша, ніж алкоголізм. Тому необхідна активна боротьба з токсикоманією і наркоманією на всіх рівнях. Особливе значення має розпізнавання хвороби на ранніх стадіях.

Більшість людей не потребують додаткових стимуляторів, допінгів для отримання спотворених сприйнять. Однак соціальна значущість наркоманії очевидна, бо вона віднімає у суспільства молодих і енергійних людей, здорове потомство, забирає з собою у небуття нерозкриті таланти.

До питання наркоманії треба підходити всебічно, бо воно вимагає залучення величезних коштів і сил. Крім того, все суспільство повинно нести певну відповідальність за існування цього явища. Проблеми можуть бути вирішені лише тоді, коли суспільство буде з належною увагою до них ставитись, докладаючи всіх зусиль до їх викорінювання. Необхідно терміново і активно включитися в боротьбу з наркоманією, використовуючи для цього весь арсенал доступних коштів.

Насамперед постає питання про те, чи виліковна в принципі наркоманія, чи існують ефективні методики рятування від цього захворювання. За даними ВООЗ, у світі від наркоманії виліковується 4-5% наркоманів. Цифра мізерно мала і свідчить про те, що всі існуючі методи лікування наркоманії неефективні. На думку вчених-медиків, наркоманія в "певному змісті" невиліковна. Уся справа в самій природі цього захворювання. Наркоманія являє собою як би сукупність двох видів залежності від наркотичного засобу або психотропної речовини. Це фізична і психічна залежність.

Застосування всіх зазначених методик дозволяє зняти абстиненцію і тягу до наркотику, тобто усунути перший вид залежності - фізичну залежність. А ефективних способів усунення психічної залежності поки не знайдено. Остання являє собою почуття, подібне з любов'ю: наркоман постійно "думає про предмет своєї пристрасті; постійно очікує зустрічі з ним і прагне до нього; радіє, якщо ця зустріч от-от відбудеться, тужить і нервує, якщо вона відкладається; готовий на все, щоб увесь час бути поруч з наркотиками". І "як тільки людина одержує психічну залежність від наркотиків, тобто стає наркоманом, він здобуває невиліковне захворювання". Усунення фізичної залежності від наркотику аж ніяк не рятує людину від психічної (або психологічної) залежності. У підсвідомості, у пам'яті колишнього наркомана залишаються спогади про ті неймовірні неземні відчуття, що дарувало йому споживання наркотичного засобу. Фахівці відзначають, що характер і глибина властивих станові ейфорії відчуттів і переживань запам'ятовуються надовго, якщо не на все життя, і при відсутності критичного до неї відношення починають служить орієнтиром у поводженні її індивіда, що випробував, пам'ять стає механізмом стійкого патологічного стану центральної нервової системи, властивого наркоманії. У більшості випадків рано або пізно це приводить до рецидиву захворювання, особливо, якщо провокуючу роль зіграють визначені соціальні і психологічні обставини.

По-друге, необхідно більш точно виявити фактори, що сприяють рецидивові наркоманії, орієнтуючись при цьому саме на позиції фахівців-медиків. Перша з причин названа - це збереження психічної залежності від наркотику, зняти яку цілком лікарі поки не можуть. Варто відзначити, що причина ця єдина, оскільки інші обставини, що виділяються в літературі, фактори, що сприяють прояву зовні після лікування цієї залежності, тобто рецидиву захворювання. Іншими словами, мова йтиме про умови прояву і дії головної причини. Як виявляється, усі вони носять сугубо соціально-психологічний характер. Цей висновок підтверджується як медиками в ході їх спостереження за процесами рецидиву наркоманії, так і результатами нашого дослідження. Сліди цих умов, головним чином психологічна нездатність визначити своє місце в житті, вільному від наркотиків, відновити втрачені в період споживання соціальні зв'язки (сімейні, дружні, професійні), навчитися спілкуванню без наркотиків і одержанню життєвих задоволень без цієї "пекучої" приправи, тобто сублімувати відчуття від споживання наркотиків у позитивні відчуття від іншої соціально схвалюваної діяльності (творчості, науки, мистецтва, суспільно корисної праці, сімейного спілкування, виховання дітей і т.д. ).

Серйозний вплив на лікування створює девіантне середовище наркоманів. Навіть якщо колишньому наркоманові удасться вирватися з цього середовища, будь-яка випадкова зустріч з ким-небудь зі споживачів (а цілком виключити можливість контактів з ними протягом життя навряд чи реально) може привести до рецидиву хвороби. Іншими словами, цілком очевидно, що рецидив наркоманії обумовлюється, головним чином, не біологічними, не медичними факторами, а, як уже відзначалося, соціально-психологічними обставинами.

Медицина, знімаючи фізичну залежність особи від наркотичного засобу або психотропної речовини, кладе лише першу цеглинку у формування основи звільнення хворого від наркозалежності. І тому дуже важливо відразу ж після проходження курсу лікування від наркоманії, поки людина вільна від фізичної залежності від наркотиків і в його пам'яті зберігаються не тільки позитивні, але і негативні відчуття, пов'язані з їх споживанням (наприклад, про тягу абстинентного синдрому, складностях пройденого курсу лікування і т.д. ), почати проведення реабілітаційних заходів, спрямованих, по суті, на перебудову психіки особистості, ламання сформованих психологічних установок, формування інший життєвої позиції. Можливо, деякі реабілітаційні заходи варто починати здійснювати паралельно курсові лікування. Процес соціальної реадаптації наркомана неймовірно складний, потребує чималих витрат та зусиль, але тільки його здійснення може привести до позитивних результатів.

Тут представляється доречним процитувати лікарів, довгі роки працюючих з наркоманами, висловлення яких підтверджують зроблений висновок. Найбільш ефективною є психосоціальна модель профілактики наркотизму, оскільки саме вона передбачає реалізацію програм соціальної реабілітації і реадаптації осіб, що пройшли лікування від наркоманії.

Третя проблема, що проглядається стосовно до реалізації медичної моделі профілактики наркотизму, зв'язана з необхідністю рішення деяких правових питань. Держава гарантує хворим наркоманією надання наркологічної допомоги, що включає обстеження, консультування, діагностику, лікування і медико-соціальну реабілітацію. Наркологічна допомога хворим наркоманією виявляється на їх прохання або з їх згоди, а неповнолітнім у віці до 15 років - на прохання або за згодою їх батьків або законних представників, за винятком випадків, передбачених законодавством. Інакше кажучи, лікування від наркоманії здійснюється в основному на добровільних засадах. Однак до окремих категорій наркоманів закон передбачає можливість призначення судом примусових мір медичного характеру, установлених законодавством. Зокрема, це хворі наркоманією, що знаходяться під медичним спостереженням і продовжують споживати наркотичні засоби або психотропні речовини без призначення лікаря або ухиляються від лікування, а також особи, засуджені за здійснення злочинів і нужденні в лікуванні від наркоманії. Як і колись, зберігаються два режими проходження лікування від наркоманії: добровільна і примусовий, сфера застосування якого Законом істотно обмежена.

Слід вести непримиренну боротьбу з усіма негативними явищами: пияцтвом, курінням, наркоманією. Термін «наркотичний засіб» має три аспекти: медичний, юридичний і соціальний.

Разом з тим фахівцям в області клінічної наркології приходиться вивчати все нові і нові речовини, що можуть бути використані пацієнтами і здоровими людьми для зміни свого психічного стану. Нерідко вони мають лише дві облігатні властивості: при однократному прийомі викликають ейфорію, а при багаторазовому уживанні виникає залежність від препарату.

Об`єкт дослідження - психологічні проблеми нарко та алкогольної залежності.

Предмет дослідження - психологічна реабілітація нарко та алкозалежних.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати особливості реабілітації нарко та алкоголезалежних залежно від віку.

Завданнями роботи є:

1) проаналізувати сучасний стан проблеми нарко та алкогольної залежності;

2) розглянути особливості проведення реабілітаційної діяльності нарко та алкозалежних;

3) провести емпіричне дослідження зміни психологічного настрою під час та після реабілітації.

Гіпотеза дослідження - застосування реабілітаційних програм нарко та алкозалежних сприяє покращенню психічного стану хворих, поверненню до нормального здорового способу життя.

Розділ 1. Сучасний стан проблеми нарко та алкогольної залежності

1.1 Соціальні аспекти проблеми

Кількість чинників, що впливають на розвиток наркоманії, постійно збільшується, змінюються їх якісні характеристики. Тому причини наркоманій не можна звести до якогось єдиного чинника. Іноді одна причина призводить до наркоманії, а іноді низка причин, що діють на особистість в одному напрямі, ведуть до її розвитку. Може бути комплекс причин, несприятливих умов і сприятливих чинників, кожний з яких різною мірою зумовлює розвиток різних видів наркоманій і токсикоманій. Спробуємо виявити типовіші причини (ситуації), що приводять людей на небезпечний шлях, здатний спричинити моральну і фізичну дeградaцiю, а часто - і загибель [10].

Причини наркоманій умовно можна поділити на соціальні, соціально-психологічні та психологічні. Першу і головну слід шукати в суспільному розвитку. У сучасних умовах в Україні молодь, в основному, ще позбавлена можливості оригінально і культурно проводити своє дозвілля. Воно зводиться, як правило, до вiльного згаяння часу, до галасливої та розбещеної дискотеки, до підвалу та під'їзду. Пояснюється це недорозвиненістю інфраструктури дозвілля та відсутністю у більшості молодих людей достатніх матеріальних коштів. Боротьба за виживання змушує молодь шукати різноманітні джерела заробітку, у тому числі і в середовищі "тіньової" економіки. Бездуховність основної маси сучасної молоді обумовлює і беззмістовність проведення нею дозвілля. Прагнучи заповнити свій час хоча б яким-небудь змістом, молодь вдається до наркотиків та алкоголю [20].

Широко розповсюдженою помилкою є впевненість у тому, що тільки матеріально забезпечені та нестійкі молоді люди можуть стати наркоманами. Практика показує, що найбільш нездатними до осмисленої організації вільного часу виявляються ті підлітки, чиї батьки знаходяться на верхніх щаблях соціальних сходів, оскільки у них збільшується час навчання та підготовки до дорослого життя. Нездатні і не привчені до серйозного аналізу ситуації, підлітки починають не тільки переймати конкретні недоліки, але й відкидають прогресивні ідеї, здоровий спосіб життя, культуру, правила поведінки тощо [3].

Американські лікарі вважають, що формуванню наркомана сприяють такі причини:

1) ринок, що вільно постачає наркотики;

2) середовище, що сприяє або допускає застосування наркотиків;

3) певний індивідуальний нахил до вади [13].

Слабовольні, нестійкі особи що не вміють переносити життєві труднощі, шукають можливість штучно спричинити заспокоєння або збудження і вдаються до вживання наркотиків. У прагненні втекти від навколишньої несправедливості, від проблем сьогодення криються причини, що штовхають людину у світ ілюзій і фантазій. Такі, можна сказати, слабкі люди є в будь-якому суспільстві, й багато хто з них намагається забутися, врятуватися від реального життя. Особливо це стосується молоді - часта невлаштованість життя, відсутність чіткої перспективи, неясність політичної платформи, безідейність, відсутність цілеспрямованості ведуть до розгубленості перед лицем суперечливої дійсності та можуть сприяти залученню до наркотиків. Не тільки ця розгубленість, а й безплідний порив до реальності, невдала спроба осмислити справжні суперечності як свого життя, так і життя суспільства можуть бути благодатним гpyнтом, на якому проростає сім'я наркоманії. Постійна гонитва за наживою, політичний обман, лицемірство, егоїзм правлячої верхівки породжують, особливо серед молоді, розгубленість перед життям, спроби відсторонитися від нього, вивернутися, сховатися. Цей неповний набір живих і тривожних прикмет сучасного суспільства спричинює стан глибокого відчуження, духовну пустоту, яку часто заповнюють наркотичним дурманом.

Вживання наркотиків може бути також способом протесту проти сімейного середовища, суспільства, загальноприйнятих норм поведінки, політичного режиму. Хоча можна зазначити, що одиниці наркоманів вступають у дійсну політичну боротьбу і майже немає серед них активних членів серйозних опозиційних партій.

Додатковою причиною наркоманії є відсутність розумних розваг, які іноді замінюються „нездоровою” літературою, телепередачами, специфічними кінофільмами, в яких смакуються переживання наркоманів, їх життя і пригоди. Тут доречно ще раз пригадати англійського письменника Томаса Де Квінсі, який своєю книгою „Сповідь англійського опіофага” дав поштовх розвиткові опіумної наркоманії в Західній Європі, ставши, можна сказати, «батьком» європейських наркоманів [25].

1.2 Основні причини появи нарко та алкозалежності

Соціальні причини у виникненні наркоманії не єдині. Це також є наслідком недостатнього виховання, моральної нестійкості, наслідування поганим смакам та інших причин, про які йтиметься далі. Треба зазначити, що наркоманії в основному властиві підліткам, у яких соціальна зрілість відстає від фізичного розвитку.

Перш ніж перейти від соціальних причин, які є ніби-то зовнішніми чинниками наркоманії, до соціально-психологічних і психологічних, треба сказати про сприятливі чинники, які на тлі перелічених причин є порівняно другорядними.

Останніми роками отримані дані про деяку роль патологічної спадковості наркоманії. Під час обстеження наркоманів досить часто виявляють спадкову обтяженість, від якої частково і залежить ризик виникнення наркотичної пристрасті, хоч це і не обов'язково. Це, передусім, бioлoгiчний грунт, здебільшого спадкові захворювання, у ліпшому випадку - конституціональна схильність, природжені ознаки, що визначають характер і особистісні особливості майбутнього наркомана. На такому фоні і розвивається згодом наркоманія. Цей фон впливає не лише на причини, що визначають перше вживання наркотику, на характер його вибору, але і сприяє швидшому і тяжчому перебігу захворювання. Це не означає, що та чи інша людина приречена на наркоманію з народження. Наркоманами не народжуються. Спадковий чинник являє собою лише грунт для розвитку пристрасті до наркотиків і формування наркоманії. Частіше вживають одурманювальні засоби особи, у яких можна відмітити деякі психічні аномалії і особистісні особливості. До них, зокрема, належать підвищена навіюваність, пасивне підкорення, слабовілля, психічна незрілість думок, схильність до емоційних колізій [15].

За характером це особистості з рисами збудливості, жорстокості, вираженої упертості, забіякуватості, із прагненням до незалежності та підкорення інших. Часто вони конфліктують з батьками, йдуть з дому, бродяжать, схильні до авантюр, здатні переступити закон (хуліганство, дрібна крадіжка). Тому коли вони потрапляють в оточення, де вживають наркотичні речовини, то повністю підпадають під вплив нових знайомих і залучаються до наркотику. Це пояснюється значно зниженим „сторожовим” почуттям самоконтролю, ослабленими вольовими імпульсами. Здебільшого вони не здатні протистояти негативному впливу навколишнього середовища.

Однак, серед них є не лише психопатичні особистості, а й дійсно психічно хворі, котрі мають психічні відхилення. Вони сподіваються знайти в одурманювальних речовинах вихід внутрішнім переживанням через самоспоглядання, саморозмірковування для усунення туги, знеособлення, прагматизму. Усі ці особи складають так звану „групу ризику” [10], молодь об'єднується у неформальні грyпи, "тусовки", потрапляє під негативний вплив кримінального середовища, злодійських авторитетів, захоплюється лже-романтикою. Спрацьовує вічна формула - "заборонений плід солодкий". А дитині завжди хочеться спробувати заборонене. Пустотливий настрій, бажання виділитися, нездоровий інтерес можуть привести дитину до вживання наркотиків, навіть проти волі підлітка. Звикання до наркотиків проходить набагато швидше, ніж, наприклад, до алкоголю чи нікотину. Коли проявляється інтерес, то наркотик завжди легко знаходиться, тим паче, що вживається спільно з особами, які для пiдліткa добре знайомі і яким він довіряє. Підлітків провокують на пробу наркотиків "закоренілі" наркомани, які прагнуть розширити клієнтуру, щоб на ній заробляти гроші на наркотик, вкрай необхідний їм самим. Втягнення в наркотичну залежність може проходити у стані сп'яніння підлітків, які потрапили у залежність від дорослих злочинців-наркоманів, збувачів та розповсюджувачів наркотиків, щоб їх прив'язати до злочинного ремесла. Це стосується і дівчат, які стали на шлях проституції [4].

Сприятливими чинниками є важкі захворювання, під час лікування яких наркотичними препаратами може розвиватися наркоманія. Страждаючи від нестерпного болю після поранень, операцій, травм, опіків, печінкових і ниркових колік, холециститу та інших захворювань, що супроводжуються вираженим больовим синдромом, людина у разі прийому болезаспокійливих засобів відчуває незвичайне полегшення: біль тимчасово вщухає, слабшає або абсолютно зникає. Страшні муки минають і людина відчуває себе ніби ожившою. Але внаслідок цього чудового полегшення хворі настільки звикають до наркотику, що коли лікування закінчено і як лікувальний препарат він їм вже не потрібен, вони не можуть без нього обійтися.

Таким чином, навіть тоді, коли вживання утішної отрути є необхідним, законним, щоб приборкувати нестерпний біль, наркотик, що приймається як найефективніший болезаспокійливий засіб, труїть організм, породжує наркоманію, особливо за необхідності частих прийомів [13].

В чисто психічному плані в основі потягу до наркотиків лежить мотивація явно хворобливого характеру і прагнення до зниження напруження та почуття тривоги, уникнення проблем, пов'язаних з дійсністю. Поганий настрій, невпевненість у собі, особливо у психічно неврівноважених молодих людей - так виникає ілюзорне почуття особистої значимості (помилкове сприймання). Повторне застосування наркотиків приводить до закріплення навички, а механізмом формування такої звички є умовний рефлекс. Відомо, що така звичка швидко оволодіває людиною, глибоко проникає в її сутність і стає складовою частиною характеру. Тому процес лікування наркоманії є дуже складним і довготривалим, ключ до успіху - врахування індивідуальних можливостей особистості.

Існує 3 рівні мотивації вживання наркотиків:

1 рівень - підсвідомий.

Має відношення до пологової травми. Що це таке? Це пам'ять про власне народження, законсервована в нашому тілі на глибинному рівні, де вже не існує різниці між емоціями і тілесними почуттями. Пологова травма є основою для більшості негативних процесів у психіці, адже цей заперечний емоційний заряд людина носить в собі і немає можливостей позбутися його шляхом звичайних свідомих зусиль. Тут закладається базова структура особистості, тут - основна спонука вживання тих чи інших наркотиків.

2 рівень - інтуїтивний

Заснований на тілесній пам'яті. Всі наші негативні емоції відбиваються на тілі у вигляді напруги між м'язами - згиначами і м'язами - розгиначами, між м'язами, які дають імпульс до дії і м'язами, які їх стримують. Розрядити цю напругу зусиллям волі або якимось подібним зусиллям неможливо. Для цього потрібно перебувати в тому стані, коли ця напруга вкрай загострена, тобто бути в глибині конфлікту. Наркотик, який діє на організм, дає цю можливість.

3 рівень - свідомий і підсвідомий одночасно

Це принцип посилення симптомів (проявів). Щоб якась внутрішня проблема вирішилася, ми інтуїтивно доводимо її до крайньої межі, до абсурду , посилюючи всі її прояви. Ми нагнітаємо обстановку, щоб дістати дна - і проблема вирішена [4].

Другою проблемою, яку ми розкриємо - алкоголь, який також дуже згубно впливає на організм людини. Алкогольні напої відомі людству вже давно. Ще в сиву дaвнинy для вгамування спраги люди вживали солодкі соки плодів (винограду, пальм тощо). Свіжий сік додавав енергії, бадьорості. Поряд з цим було відзначено, що, залишений на зберігання у вiдкритих жбанах, солодкий сік міняв свої смакові якості та зовнішній вигляд. Коли пили такий перестояний сік, змінювався настрій, з'являлася бадьорість, безтурботність. Наші предки, не знаючи справжньої причини, пояснювали це дією вищої сили і вважали, що стан сп'яніння - це зближення з богом [2].

Вийшло так, що спочатку людина відчула на собі дію переброджених соків і тільки значно пізніше дізналася, що цей своєрідний вплив на самопочуття та поведінку зумовлений наявністю алкоголю.

Стародавні араби використовували його як ліки. Ось чому і досі вживання спиртного супроводжується побажанням “на здоров'я” [62].

Алкоголізм - це хвороба, яка виникає внаслідок систематичного вживання спиртних напоїв і характеризується патологічним потягом до спиртного, розвитком психологічної та фізичної залежності.

Розрізняють три групи причин вживання алкоголю:

-"втеча" від проблем;

- " пошук насолоди";

- "суспільно-товариська" причина, тобто заради ввічливості з якоїсь нагоди [2].

Підставами для виникнення алкогольної залежності можуть бути:

- соціальні фактори: культурний і матеріальний рівень життя;

- біологічні: спадкова схильність;

- психологічні: психоемоційні особливості особи, нездатність протистояти стресам;

- духовні: спроби заспокоїти потребу розуміння сенсу і вартості життя [2].

Розвиток алкоголізму відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.

До зовнішніх факторів відносяться соціально-економічні умови того або іншого регіону, а так само культурні особливості і традиції різних народів. Важливе значення має виховання і вплив соціального середовища в якій розвивається людина

Основними внутрішніми причинами алкоголізму є зневоднювання і гіпоглікемія, що виникає від неправильного харчування. Звичайно, це зловживання їжею, що складається, в основному, з рафінованих вуглеводів, і незбалансованої по кількості вітамінів, мінеральних солей і інших незамінних інгредієнтів [62]. Неправильне харчування, вживання в їжу легкодоступних рафінованих вуглеводів викликає швидке підвищення рівня глюкози в крові, на що дуже гостро реагує підшлункова залоза, виробляючи інсулін для утилізації глюкози клітинами. Дія надмірної кількості інсуліну приводить до падіння рівня глюкози в крові нижче припустимого, виникає гіпоглікемія. Симптоми гіпоглікемії, керують харчовою поведінкою індивідума. Саме тривожний і неспокійний стан людини змушує його шукати знову їжу з високим вмістом цукру. Але повторне надходження глюкози в кров ще більше гнітить діяльність підшлункової залози, що не устигла відновити свої ресурси і не здатна слідом за інсуліном виробляти великі дози гормону глюкагону, що підвищує рівень глюкози за рахунок вивільнення її з клітин печінки. Неправильна харчова поведінка формує в людини стан тривалої гіпоглікемії. Якщо на цьому фоні відбувається знайомство індивідуума з алкоголем, то нейротоксична дія етанолу блокує нормальні нейроглікемічні симптоми. Тобто почуття тривоги змінюється ейфорією. Вихід зі стану сп'яніння знову змінюється тривожними симптомами гіпоглікемії. З'являється фізіологічна тяга до спиртного [1].

Алкоголь - не що інше як етиловий чи винний спирт, який має вигляд безколірної прозорої рідини характерного смаку і запаху. За своєю дією алкоголь є наркотичною речовиною. Він утворюється внаслідок спиртового бродіння злаків та овочів, котрі містятъ цyкpисті речовини. Це жито, пшениця, картопля та інші культури.

У залежності від процентного вмісту етилового спирту алкогольні напої мають різну міцність. Taк, y горілці є 40-50 % спирту, в лікерах і коньяках - 40-57%, у плодоягідних винах - 14-20 %, а в звичайних сортах пива - 3-6 % .Чим більша міцність алкогольних напоїв, тим шкідливіше діють вони на організм [2].

Бaгaто шкоди приносить алкоголь. Причини першогo прилучення до алкогoлю різноманітні. Але простежуються їх характерні зміни, залежно від віку.

До 11 років перше знайомство з алкогoлем відбувається або випадково, або йогo дають „для апетиту", „лікують” вином, або ж дитина сама з цікавості пробує спиртне (мотив, головним чином, властивий хлопчикам). У більш старшому віці це частіше трапляється з традиційних приводів. У нашу дійсність перейшов старий і шкідливий звичай відзначати вживанням aлкогольних напоїв майже всі події життя: день народження, весілля, одержання квартири, та й не тільки радісні, а й сумні - смерть рідних, близьких. Ці шкідливі звички і традиції ще міцно чіпляються за наше сьогодення і мають місце, незважаючи на пoстійну роботу, яка пpоводиться, щоб викоренити їх із нашого побуту [20].

Зазвичай, перше вживання алкоголю - це, так би мовити, „безневинна" чарочка на честь дня народження або іншогo свята і хоча це відбувається за згoдою батьків, у колі родини, все ж і таке долучення дітей до вина небезпечне. Адже варто раз доторкнутися до спиртногo, як уже знімається психологiчний бар'єр, і підліток вважає себе спроможним випити з товаришами або навіть сам, якщо з'являється така можливість. Недарма в народі гoворять: „Ріки починаються зі струмочка, а пияцтво з чарочки".

Велике значення має сім'я, в якій виховується підліток. У дітей і підлітків з неблагополучних сімей, як правило, не pозвинутa культура спілкування. Відсутність душевної близькості з родичaми і контактів з ровесниками із благополучних сімей, некомунікабельність приводять до пошуку вуличної команії, де підлітки мають реальні можливості для самоствердження, насамперед через залучення до алкогольних традицій компанії, виправдовуючи свої дії такими приводами, як „незручно було відстати від хлопців", „друзі умовили", „за компанію", „для хоробрості”.

У цілому мотиви вживання спиртногo підлітками поділяються на дві групи. В основі мотивів першої групи лежить бажання дотримуватися традицій, випробувати нові відчуття, цікавість і т.п. Формуванню цих мотивів сприяють деякі властивості психіки неповнолітніх - незалeжнo від причин появи дефекту (вроджена аномалія, захворювання психіки) у дитини порушуються гармонійні відносини з соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим фактором, що дозволяє згладити існуючу дезадаптацію особистості дитини, забезпечити безболісне входження в групу ровесників. А також прагнення до дорослості, яке в них пробуджується, бажання бути як усі, намагання наслідувати старших, тому як вживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символом мужності, спроможності [20].

Віковими особливостями підлітків певною мірою можна пояснити і вживання ними спиртних напоїв „для хоробрості”. Цей мотив пов'язаний з відсутністю в неповнолітніх живого досвіду, знань, що дозволяють їм вільно вступати в спілкування з оточуючими (наприклад, з особами старшого віку, дівчатами). Усі ці групи мотивів першого знайомства з алкоголем більш притаманні хлопцям. Для дівчат типова в основному друга - „традиційна” група мотивів. До числа цих мотивів входить прагнення позбутися нудьги. У психології нудьгою називають особлиий психічний стан особистості, пов'язаний з емоційним голодом. У підлітків цієї категорії істотно ослаблений або втрачений інтерес до пізнавальної діяльності. Підлітки, які вживають спиртне, майже не займаються громадськими справами. Істотні відхилення спостерігаються у структурі їх дозвілля. Ці підлітки менше цікавляться художньою літературою, рідко беруть участь у самодіяльності, майже не бувають у театрі, не мають інтересу до серйозної музики, живопису [35].

Деякі підлітки споживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний стан може виникнути у зв'язку з певною ситуацією в родині, шкільному колективі.

Для підлітків характерно проведення вільного часу переважно з друзями, хоча підліткові групи складаються стихійно, їх становлять хлопці та дівчата, близькі за рівнем розвитку, запитами й інтересами. Але якщо підліткова група не об'єднана якоюсь корисною діяльністю, у ній переважає „порожнє” проведення часу, і така грyпa нудьгуючих стає сприятливим середовищем для вживання спиртних напоїв.

Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрілої особистості полягає в тому, що, відчувши потяг до спиртного, підліток з біологічною схильністю до алкоголізму стає алкоголіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що з ним сталося. Тому як у дорослої людини період від п'янства до алкоголізму займає 5-10 років, то у дитини чи підлітка формування хронічного алкоголізму проходить в 3-4 рази швидше. Для підлітків є характерним прагнення до повного сп'яніння - тільки в такому випадку випивка оцінюється як вдала [7].

Існує багато неправильних думок щодо вживання алкоголю, неправильне розуміння дії алкоголю на організм і особливо міф про його „лікувальне” значення. Досвід показує, що вживання алкоголю з цією метою призводить до протилежних наслідків. Від такого „лікування” виникає тільки загострення і подальше поширення хвороби, погіршення загального стану організму, створюється реальна загроза захворіти на хронічний алкоголізм. Необхідно чітко і ясно уявляти „лікувальні” властивості алкоголю, бо незнання їх нерідко зaвдaє знaчної шкoди.

Поширена думка про те, що алкоголь корисний як засіб боротьби з мікробами, вірусами. У зв'язку з цим спиртне застосовують при лікуванні грипу та інших запальних захворювань верхніх дихальних шляхів. Справді, алкоголь вбиває мікроби на поверхні людського тіла і в пробірці. Йoгo іноді використовують для дезинфекції шкіри. Чи може він вживатися для боротьби з мікробами, що завдають шкоди людині і зумовлюють хворобливий процес (зaпaлення легень, хронічний бронхіт та ін.)?

Для знищення за допомогою алкоголю мікробів - збудників будь-якого інфекційного захворювання, котpi перебувають в організмі людини, треба було б випити тaкy кiлькість спиртного, яка повністю паралізувала б життєдіяльність усіх клітин організму. Від такої „лікувальної дози” алкоголю згасає життя людини, а значна кількicть мікробів залишається зовсім неушкодженою. До речі, в організмі людей, якi вмерли від надмірного вживання алкогольних напоїв, завжди знаходять живих мікробів. Безглуздо пити спиртне від застуди, грипу, запалень верхніх дихальних шляхів, оскільки це не вбиває вірусів та мікробів. Зате завжди алкоголь отруйно діє на opгaнiзм. При цих та інших хворобах, кpiм руйнівного впливу на всі клітини організму людини, алкоголь порушує механізми протидії, які захищають його від шкідливої дії мікробів та вірусів, а тaкoж пoслаблює захисні реакції організму [20].

Алкоголь ніби зiгріває людину. Це не безпідставно, бо відоме відчуття тепла після того, як вип'єш спиртне. Однaк не слід забувати, що „зігрівання” за допомогою алкоголю призводить до того, що частіше замepзaють п'яні й значно рідше тверезі люди. Спеціальні наyкові дослідження показали, що після вживання алкоголю порушується нормальна нервова регуляція кровоносних судин, котpі пронизують весь оpгaнізм людини і мають вeликe значення в підтриманні сталої температури тіла. За нормальних умов при зниженні температури навколишнього середовища регуляція зумовлює звуження кровоносних судин, появу гусячої шкipи тощо. Зміни судин і шкipи зменшують віддачу тепла у навколишнє середовище. Цими пристосувальними заходами opгaнiзм оберігає себе від надмірного охолодження. Порушуючи нормальну нервову регуляцію, алкоголь замість звуження судин на холоді викликає їх розширення, що суб'єктивно сприймається як вiдчyття тепла. Проте тaкe явище тимчасове [2].

У великих кількостях алкоголь шкідливий, зате в малих може принести користь, піднімає настрій, поліпшує апетит. Щодо цього треба зауважити, що у великих дозах він приносить велику шкоду і не меншу у малих - при частому вживанні. Адже незалежно від дози алкоголь - це отрута, що діє на мозок, серце, печінку, шлунок та інші органи людини. Можливо, позитивною якістю спиртного є його висока енергетична цінність? Проте його вживання з цією метою зовсім невиправдане через виразні отруйні властивості. Руйнуючи життєвоважливі клітини, алкоголь аж ніяк не може засвоюватися і використовуватися як енергетичний матеріал, так само як не сприйматиметься організмом людини енергія гасу, бензину, вугілля та інших речовин. Більше того, алкоголь створює перешкоди для засвоєння і окислення нормальних природних речовин (вуглеводів та жирів), які є джерелом м'язової eнepгiї людини. Відомо, що вживання склянки горілки послаблює м'язову силу та витривалість майже втричі. Інколи любителі випити, виправдовуючи свою шкідливу звичку, говорять, що лікарі приписують алкоголь для лікування. Але це пусті балачки - сучасна медицина не використовує алкоголь як лікувальний засіб [1].

Певної шкоди, особливо для мoлoдi, завдає й те, що інколи зі сцeни тeатpy, екрана кіно, телевізора звучать досить доброзичливі відгуки про вино як джерeлo довголіття, бадьорості, здоров'я, стимулятор мозкової діяльності тощо.

Особливо ретельно боротьбу з алкогольними традиціями треба вести в мікросоціальному середовищі - у кімнаті гypтожитку, дільниці цеху, дворі, сім'ї. Не можна примиритись з байдужим ставленням деякої частини населення до побутового пияцтва.

Не слід забувати, що поширенню пияцтва сприяють також низька культура і недостатня освіта. За даними Лиси цина [36] серед осіб, що страждали алкоголізмом, більшість мали неповну середню освіту. Ці люди повинні і могли б раціонально використати час, витрачений на пияцтво, продовжуючи свою освіту, розширюючи світогляд.

I всe-таки в наш час найбільшу шкоду приносять погані звички й традиції, пов'язaнi з частуванням спиртним. Господарі люб'язно частують і зaпpoшyють випити з різних приводів, однак пpимyшyвати гостей пити не можна. Серед них бувають спортсмени і хворі, яким вживати спирте не слід. Moже бути й людина, що вилікувалася від алкоголізму. Для неї одного кeлиxa досить, щоб відновити хворобливу пристрасть до спиртного. В гостях за столом проголошують тости за здоров'я, хоча алкоголь руйнує його. Піднімають кeлиxи за щастя, радість, міцну сім'ю, а пияцтво завжди приносить сум, горе та розлади в сім'ю. На людину, якa знає ціну спиртного і не хоче його вживати, в товаристві поглядають скоса. Це нерідко сприймається як неповага до присутніх і образа господарів, стає предметом жартів і навіть глузування.

Пияцтво не можна виправдати ніякими причинами. Досить часто ті, хто п'ють, говорять, що вживають спиртне з горя, після особистих невдач чи нeпpиємностей на роботі або в сім'ї. Та усе це нерідко марне базікання. Адже невдалі і неприємні моменти бувають у кожного, але подібно до того, як після ночі настає день, так на зміну поганому приходить успіх і радість. Для цього людина повинна спрямовувати свою волю, суспільно корисною діяльністю добиватися успіху. „Заливання” прикрощів горілкою не виправляє справи, а навпаки, сприяє тому, що їх з'являється ще більше [20].

Не слід кожну людину, яка інколи вживає спиртні напої, вважати хворим на алкоголізм, хоча в більшості випадків алкоголізмом страждають ті, хто в минулому починав з епізодичних і нечастих пиятик з нагоди дня народження, свят тощо. Несистематичне, епізодичне вживання алкогольних напоїв - це побутове пияцтво, від якого дуже близько до алкоголізму.

Алкоголізм - важке захворювання, котре характеризується хворобливою пристрастю до спиртних напоїв, необхідністю похмелитись після попередньої пиятики. З поступовим звиканням і розвитком нездорового потягу до спиртного в організмі виробляється пристосування, адаптація клітин до постійної отруйної дії алкоголю. Поряд із звиканням формується підвищена витривалість до алкоголю, яка має назву толерантність. Це стан, коли організм переносить все більші дози алкоголю. Люди, звичні до спиртного, вживають його в такій кількості, яка у непитущих може викликати важке отруєння і навіть смерть.

1.3 Розвиток пристрасті до нарко- та алкоголезалежності

Важливо знати, як людина стає рабом наркотичних речовин, як відбувається звикання, патологічна прихильність (пристрасть) до постійного вживання наркотиків? Відповіді на ці запитання дуже важливі для розуміння суті наркоманії.

Є певні закономірності розвитку цієї пристрасті. Звичайно звикання відбувається поступово, непомітно для споживача наркотиків, принаймні, спочатку у нього не виникає побоювання і страху бути затягнутим у трясовину наркоманії, він не передбачає важких наслідків.

Отже, причина справила свою дію, тим або іншим способом наркотик прийнято. Однак у кожної людини організм по-різному реагує на цю отруту. У багатьох уже перший прийом або перша ін'єкція викликає почуття внутрішнього комфорту, приємні специфічні пepеживaння, глибинa і тpивалість яких індивідуальні. Вони і складають те позитивно забарвлене емoцiйнe тло, яке сприяє появі бажання до повторного прийому наркотичної речовини і формує початок виникнення пaтологічного потягу [42].

Однак можливі такі індивідyальнi реакції на прийом наркотиків, коли у людини не лише не виникали позитивні суб'єктивні переживання, а, навпаки, з'являлися негативні відчуття - слабкість, сонливість, пітливість, сильний головний біль, запаморочення, нудота, блювота, біль у шлунку і навіть непритомні припадки. Люди з такою реакцією рідше стають наркоманами, якщо не потрапляють у компанію досвідчених «приятелів», які «заспокоюють» їх, пояснюючи, що «так завжди себе відчуваєш у перший раз, наступного разу буде краще». У разі подальших прийомів наркотиків негативні відчуття меншають і поступово зникають. Однак, ще не можна сказати, що захворювання на наркоманію вже сформувалося, оскільки усвідомлений потяг з'являється пізніше і в різні строки, що залежить від виду наркотику, способу і тривалості його прийому, дози, віку, статі споживача, індивідуальних особливостей організму, центральної нервової системи та інших чинників [42].

Найкоротший термін появи потягу відзначається у разі внутрішньовенного введення наркотику. Найнебезпечніші в цьому відношенні препарати опійно-морфінної групи. Чим молодше споживач наркотика, тим коротший у нього період становлення наркоманії як хвороби - швидко формується потяг до наркотику, встановлюється регулярність прийому, знижується його переносимість. Наркоманія, що почалася у зрілому віці, протікає легше, ніж у підлітковому та юнацькому. Тому найстрашніше те, що молодь більш схильна до наркоманії. А як зазначалося, зростання наркоманії відбувається, в основному, за рахунок вікових груп, в яких ще не встигла повністю сформуватися особистість.

Незалежно від первинного мотиву вживання наркотику, ефект, отриманий після його прийому, - суб'єктивно приємне відчуття, що іменується ейфорією (від грецьк. euphoria - легкість), спонукає до його повторного застосування, оскільки будь-яке почуття задоволення спричинює прагнення до його повторення. А бажання відчути знову стан ейфорії вимагає нових прийомів наркотику. На цьому етапі підключаються механізми пам'яті. Можна образно сказати, що пам'ять живиться уявою: вона, ніби-то змагаючись з ним, продовжує послужливо підкидати в охоплений пожежею запалений мозок дедалі нові й нові поліна.

Таким чином, збуджена ейфорією фантазія і суб'єктивні відчуття ейфорії є причиною подальших прийомів наркотичних речовин. Людина прагне пережити ці відчуття знову і добровільно котиться в безодню наркоманії. Зробивши перший крок на шляху до біди, вона рідко зупиняється на пів-дорозі і потрапляє у дрейф наркотичної залежності. Потяг до ейфорії виявляється непідвладним достатньому контролю за рахунок якісного зниження функції свідомості. Знижується критична оцінка власних вчинків. Страхи, побоювання за майбутнє, які повинні були вчасно зупинити людину, пригнічуються потягом [32].

До звикання до наркотиків схильні всі. Тільки у кожного це звикання розвивається по-різному, бо стійкість психіки до дії наркотичних речовин у людей неоднакова. Часто можна говорити про відносну схильність до розвитку пристрасті, оскільки є люди з досить слабо розвиненими захисними механізмами проти отрути. Наркотична залежність у них розвивається буквально відразу, часом стрімко. Небезпека для таких осіб полягає в тому, що навіть одноразовий прийом наркотику може виявитися фатальним. Тепер зрозуміло, чому людина, лише спробувавши наркотик, піддає себе страшному ризику. Правда, може бути і деяка стійкість до звикання, але ніхто не може сказати, що він довго приймав наркотичне зілля і не став наркоманом [32].

Наркотики за силою наркотичної дії, інтенсивністю потягу і пристрастю ні в якому разі не можна порівнювати з алкоголем. Їх не можна вживати помірно, між іншим, епізодично, як це можливо у разі вживання алкоголю. Алкоголік, усвідомивши шкоду, яку йому приносить випивка, може самостійно кинути пити, а ось випадків, коли опіоман або морфініст самостійно припиняє вживання наркотику, практично не відмічено.

У разі наростання потягу прийом наркотиків стає постійним, фоpмyється певний рівень наркотизації, хоча сувора регулярність ще і не обов'язкова. Моральні заборони і голос розуму відступають перед тягою до наркотиків. Людина поступово втрачає свою незалежність. А основний принцип життя - це свобода. Тут пролягає межа між свободою і рабством, неживою матерією і життям. Усе це свідчить не лише про сформований потяг - хворобливе прагнення, а й про формування першого синдрому наркоманії - психічної, або психологічної залежності (прихильності). Експерти ВООЗ визначають психічну залежність як «стан, під час якого наркотик спричинює почуття задоволення і психічного підйому і вимагає періодично повторюваного або постійного його введення для того, щоб випробувати задоволення або уникнути дискомфорту». Сам термін «психічна залежність» говорить про те, що дискомфорт зачіпає саме психічну сферу. Це виражається неймовірним почуттям задоволення, відсутністю психологічної рівноваги, психічного незадоволення («чогось не вистачає»). У такому разі думки людини постійно повертаються до наркотику [10]

Синдром залежності - поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактвні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивиий стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежність від наркотичних речовин послідовно формується через кілька стадій - соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а додає до картини захворювання нові прояви [43].

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркогенні речовини, а знаходиться в середовищі, де їх вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до наркогенних речовин та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» наркогенної групи. Соціальній залежності сприяє усвідомлення того, що людина може залишити свій психічний стан за допомогою наркогенної речовини, коли захоче цього [67].

Психічна залежність - це хворобливе прагнення знову відчути і пережити певні відчуття, зміни настрою, які викликаються дією певних наркотиків. Це гострий психічний дискомфорт, душевне неблагополуччя, яке розвивається в період утримання від використання наркотиків (подавленість, смуток, внутрішня порожнеча, роздратованість, озлоблення). Психічна узалежненість проявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику [57].

Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину. При відсутності наркотиків в організмі наркомана з'являються цілий ряд неприємних відчуттів, які зникають лише тоді, як буде повторне введення наркотиків. Особлива гостра залежність у тих, хто вживає морфій. У жертви цього виду наркоманії постійна потреба у прийомі наркотиків, не стільки у прагненні відчути ейфорію (підвищену збудливість), скільки в бажанні запобігти гибельного, тяжкого стану організму (абстиненції) - це стан, коли відбувається різні порушення в нервовій і інших системах організму наркомана, коли він не вживає наркотиків - різка зупинка у прийманні [5].

У природі існує незліченна кількість видів і різновидів збуджуючих і наркотичних речовин, які здійснюють вплив на людину. Наркотики розподіляються на дві категорії: рослинного походження (виготовлені з маку чи коноплі), фармацевтичні препарати та хімічні сполуки. Наркотичний ефект мають:

1) речовини, що містяться у коробочках харчового маку (випарений з надрізів на недозрілих коробочках маку молочний сік після висихання називається опіумом);

2) речовини, які містяться в різних частинах коноплі, деякі отруйні гриби, інші рослини [56].

Останнім часом істотно розширився асортимент речовин, які впливають на психічний та фізичний стан людини. Доцільно знати найбільш вживані наркотики та одурманюючі речовини, хapaктep їх впливу на людський організм. Костянтин Корсак виділяє 5 груп "важких наркотиків" [58]. Ось короткий опис цих груп:

Одними з найбільш розповсюджених і часто вживаних є опіумні препарати (опіумна наркоманія). Опій (морфій, героїн) добувається з соку маку - опій-сирець. З опію виділяється морфінова основа, з якої виготовляється героїн.

Для опійної наркоманії характерне швидке збудження, прискорене, на перших порах, доволі чітке мислення, швидка мова, різке звуження зіниць, блідість, суха шкіpa та слизової оболонки органів людини. "Доза" викликає найчастіше стан споглядальної ейфорії і відчуття здійснення усіх бажань, пригнічує моторну та іншу активність. Легкість збудження опіатами системи задоволення, можливість введення великих доз, які у десятки чи сотні разів перевищують нормальну збуджуваність клітин під час природного збудження, пояснюють чималу швидкість і повну незворотність руйнування опіатами особистості [58].

Опіати створюють глибоку залежність наркомана від них, бо відсутність цих речовин впливає не лише на психіку, а й на фізіологічні процеси. Вже на початковій стадії звикання відсутність наркотику викликає різкий біль у суглобах, животі і внутрішніх органах. Надалі до цього долучаються аритмія серця, порушення роботи центру дихання. Не дивно, що фіналом "глибокого знайомства" з опіатами є смерть, повна деградація особистості, неможливість виліковування і легкість рецидивів після спроб "розлучитися" з маком [60].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.