Главная Коллекция "Otherreferats" Медицина Вікові особливості реабілітації нарко- та алкоголезалежних

Вікові особливості реабілітації нарко- та алкоголезалежних

Аналіз особливостей реабілітації нарко та алкоголезалежних. Сучасний стан проблеми нарко та алкогольної залежності. Розгляд особливостей проведення реабілітаційної діяльності. Емпіричне дослідження зміни психологічного настрою до и після реабілітації.

Рубрика Медицина
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.09.2010
Размер файла 129,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

По-перше, будь-яка свобода повинна бути обмежена визначеними розумними рамками, за межами яких вона перетворюється в анархізм, хаос і нерозсудливість. По-друге, проголошення Конституції права вільного поширення інформації, безумовно, орієнтовано на досягнення соціально позитивних цілей. Якщо ж цілком очевидно, що поширення якої-небудь інформації (зокрема, тієї, про яку йшла мова) приведе до негативних наслідків, до розширення мережі виробників і збувальників наркотичних і психотропних засобів, а в кінцевому рахунку до заподіяння серйозної шкоди національної безпеки Росії, то навряд чи доцільно, розумно і корисно віддавати її розголосові. Свобода поширення інформації не повинна бути самоціллю, не повинна існувати заради самої себе, тому що на ділі це може заподіяти шкоду набагато більш важливим інтересам. По-третє, представники засобів масової інформації, вважаючи себе "четвертою владою", повинні почувати свою відповідальність перед суспільством, у першу чергу, не за "безрозмірну" реалізацію своїх прав і свобод, а за інтереси соціуму і держави. Не гнатися за сенсаціями і безглуздими викриттями, а просвіщати розум і формувати здорове покоління - от їх основна задача при здійсненні інформаційно-пропагандистської діяльності, спрямованої на стримування наркотизму в країні [27].

Деяку увагу хотілася б приділити ролі соціальної реклами в здійсненні інформаційно-просвітницької діяльності засобами масової інформації, у першу чергу, телебачення. Яким би не було відношення до реклами, в цілому, не можна не визнати її могутнього впливу на свідомість основної маси населення і значення її як однієї з детермінант поводження особистості. Тому створення і використання соціальних рекламних роликів, що пропагують шкоду і небезпеку наркотизму та наркоманії, повинне перетворитися в один з напрямків профілактичної діяльності. При цьому варто звернутися до досить багатого закордонного досвіду. У процесі проведення згадуваного вище Міжнародного семінару "Правові й етичні питання ВІЛ-інфекцій", організованого ВООЗ ООН, його учасникам були продемонстровані рекламні ролики відповідної спрямованості, виготовлені в США, Англії, Швеції і Голландії. Яскраві, дотепні, але в той же час такі, що змушують задуматися над власною долею і долею майбутніх поколінь, вони, поза всяким сумнівом, здатні вплинути на світовідчуття підлітків і молодих людей. І, до речі, їх вплив може виявитися більш значним, чим вплив нудної лекції або банального гасла, що набив оскому. Однак, перешкодою для розвитку цього напрямку профілактики є фінансовий фактор - витрати на соціальну рекламу в Росії такі ж, як і на комерційну. Але держава, дійсно зацікавлена в стримуванні наркотизму, у стані вирішити подібну проблему.

Найважливішу роль у здійсненні інформаційно-пропагандистської діяльності повинен зіграти ланцюжок: дошкільні установи - школа - середньо-спеціальні, вищі навчальні заклади. Вік прилучення до споживання наркотичних засобів і психотропних речовин в останні роки різко знизився отже, інформувати і попереджати про небезпеку, що таїть у собі наркоманія, необхідно вчасно. Освіту варто починати вже в дошкільних установах і в початковій школі, інакше можна спізнитися. Необхідно вчасно формувати свідомість дитини, а не ламати її згодом, що досить складно і не завжди приносить бажані результати. Дуже непростою проблемою є вибір форм здійснення освіти дітей. Повинні бути розроблені спеціальні програми, що передбачають коло питань, які можуть бути доведені до свідомості дітей і осмислені ними, а також рекомендовані належні способи піднесення відповідної інформації (казки, рольові ігри, мультиплікаційні фільми і т.д. ). Створення таких програм - у компетенції фахівців визначеного профілю (наркологів, педагогів, психологів). Однак, для того щоб подібний механізм запрацював, необхідна відповідна нормативна база. Формування і реалізація зазначених програм реальні лише за умови, якщо на те буде виражена державна воля, убрана у визначений нормативний акт Уряду України (що, звичайно, переважніше) або відповідних міністерств [27].

У програми середніх і старших класів шкіл, середньо-спеціальних і вищих навчальних закладів доцільно ввести спецкурси, задачею яких було б подальше ознайомлення підлітків і молоді з медичними, соціальними і правовими аспектами наркотизму.

Подібне положення обумовлене рядом причин. По-перше, незважаючи на те, що визначена інформація з'являється, вона не завжди якісна й об'єктивна, зокрема, у пресі й у телепередачах. Найчастіше зведення підносяться досить тенденційно і не засвоюються підлітками і молодими людьми, що, у силу властивого їм на даний час скептицизму не сприймають надмірного трагізму, менторства або ж, навпаки, амікошонства, яке допускається багатьма кореспондентами й авторами передач. По-друге, неприпустимо обмежуватися тільки відомостями, повідомленими засобами масової інформації, й зокрема, в брошурах, часто досить сумнівної якості. Інформація, яка доводиться до підлітків і молодих людей, повинна бути, в першу чергу, науковою, достовірною і об'єктивною. Крім того, вона повинна підноситися їм не окремими уривчастими зведеннями, а сумою знань про всі сторони й аспекти явища, його взаємозв'язках з іншими негативними соціальними процесами. По-третє, навіть якщо допустити, що всі публікації і передачі містять наукові і достовірні зведення про наркотизм, наркоманію та алкоголізм, необхідно враховувати, що далеко не всі підлітки і молоді люди (навіть студенти вищих навчальних закладів) регулярно знайомляться з пресою, читають науково-популярну літературу і дивляться або слухають подібні передачі. Вивчення ж спецкурсу буде для них обов'язковим і хоча б мінімальний обсяг інформації буде ними засвоєний [65].

У зв'язку з цим представляється доцільним зусиллями фахівців різних галузей знання (медицини, юриспруденції, психології, соціології, педагогіки, акмеології й ін.) розробити спецкурс для старших школярів і студентів з питань наркотизму і алкоголізму та ввести його в програми всіх шкіл, а також середньо-спеціальних і вищих навчальних закладів, незалежно від їх профілю. Можуть виникнути заперечення: давайте в такому випадку введемо спецкурси, які висвітлюють всі інші негативні явища і соціальні хвороби, що існують у суспільстві. Дійсно, негативних явищ чимало, але лише розвиток окремих з них; загрожує привести рано або пізно до національної катастрофи і на першому місці серед них - наркотизм, що уражає, в першу чергу, підлітків і молодь.

Ще раз підкреслимо, що фахівці говорять уже не про епідемії, а про пандемію наркоманії в Росії. Крім того, що викликає тривогу специфічною рисою наркотизму є те, що, на відміну від гнітючої більшості негативних явищ, так чи інакше локалізованих у рамках стратифікації суспільства, він пронизує всі шари соціуму, здобуваючи, таким чином, усеосяжний характер. У його вир утягують і благополучні, і незаможні, і освічені, і малограмотні; і висококультурні, і неосвічені. Ця обставина, a propos, ускладнює інформаційно-просвітницьку діяльність. Оскільки шкільне і студентське середовище не однорідне, діяльність повинна диференціюватися в залежності від характеру і рівня аудиторії (вікового, освітнього, професійного і т.д. ). Говорячи про спецкурс, слід зазначити, що його розробка і впровадження в програми шкіл, середньо-спеціальних і вищих навчальних закладів також повинні мати під собою нормативну основу, інакше ця ініціатива залишиться лише в ранзі чергової пропозиції і не буде реалізована.

Але інформаційно-просвітницька робота в школах, середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах не повинна обмежуватися проведенням спецкурсу як обов'язкової дисципліни. У цій діяльності особисту участь повинні приймати самі школярі і студенти, і зовнішнє її вираження повинне бути, здебільшого, неформалізованим (на відміну від спецкурсу). Зокрема, це може бути проведення концертів, представлень відповідної тематики в рамках конкурсу "Студентська весна", дискотек під гаслом "Немає наркоманії і ВІЛ/СНІДУ!", організація благодійних заходів силами школярів і студентів з метою залучення засобів для здійснення подальшої профілактичної діяльності в школі, коледжі, вузі і т.д. [65].

Паралельно з інформаційно-просвітницькою діяльністю, що демонструє згубність наркоманії і небезпеку поширення наркотизму, повинна здійснюватися активна пропаганда здорового способу життя. У підлітковому і молодіжному середовищі необхідно культивувати спорт, різні види творчої діяльності, тобто відновлювати всі те, що було зруйновано і втрачене за останні 10-15 років.

Формування здорового способу життя в підлітків і молодих людей повинне здійснюватися на базі валеології. В вузах вже реалізуються програми валеологічного супроводу навчального процесу. Особливе місце в прищеплюванні валеологічної культури займає діяльність по прилученню студентів, які навчаються до фізичної культури і спорту. Як відомо, підлітки і молоді люди, залучені до спортивного життя, належать до групи заниженого ступеня ризику. Іншими словами, імовірність прилучення їх до девіантних форм поведінки, у тому числі до немедичного споживання наркотичних засобів, за інших рівних умов нижче, ніж у груп молодих людей, не залучених до будь-якої суспільно-корисної і соціально-схвалюваної діяльності [65].

Розвиток творчого потенціалу особистості підлітка і молодої людини - ще один елемент процесу формування здорового способу життя і профілактики різних форм дезадаптації; вирішенню даної задачі повинні служити діяльність наукових студентських суспільств, художня самодіяльність, рух студентських загонів, студентське підприємництво і т.д. , у тому числі активне залучення учнів і студентів безпосередньо в сам процес профілактики наркотизму. Їх силами або при їх активній участі можуть організовуватися і здійснюватися різноманітні акції визначеної спрямованості: концерти, благодійні базари, спортивні змагання, вечори, дискотеки; підготовлятися наукові праці і проводитися студентські наукові конференції, семінари, диспути на відповідну тематику. Подібна діяльність буде сприяти не тільки формуванню в самих залучених до неї молодих людей стійкої антинаркотичної установки, але і появі в них почуття відповідальності за долі їхніх товаришів і однолітків. У кінцевому рахунку це породжує позитивну самооцінку, почуття самоповаги, власної соціальної значимості і емпатії, що є однією з надійних гарантій від прилучення до різних девіантних формам поведінки.

Наступним важливим елементом процесу прилучення молоді до здорового способу життя є формування культури підлітків і молодих людей. Визначну роль у цьому, поряд з родиною, різними суспільними об'єднаннями, повинні зіграти освітні установи. Як показують проведені дослідження, нерідко підлітки і молоді люди прилучаються до споживання наркотиків. Іншими словами, молодь, не знаючи, чим зайнятися у вільний час, і не маючи яких-небудь позитивних пристрастей і інтересів, заповнює його певним чином. Але покладати в даній ситуації весь вантаж провини на молодих людей не зовсім справедливо. У нашій країні сьогодні відсутні центри відпочинку, де підлітки і молодь могли б проводити вільний час. А якщо вони й існують, то їх відвідування, як правило, вимагає значних коштів, якими більшість молодих людей не володіє. Прагнення до комунікації, особливо гостре в молоді роки, приводить до утворення неформальних молодіжних груп і шукаючих розваг. І якщо в таку групу попадає споживач наркотиків, то найближчим часом варто очікувати прилучення до них всіх або принаймні більшості її учасників. Крім того, на подібні групи обов'язково звернуть увагу представники наркобізнесу як на благодатне середовище для "виростання" наркоманів і черговий ринок збуту наркотичних засобів [65].

З іншого боку, якщо молода людина має можливість відвідувати діючі місця дозвілля (дискотеки, бари, найбільш популярні зараз у молоді), то і тут його чекає небезпека прилучення до наркотичних препаратів.

Таким чином, складається ситуація "замкнутого кола": з одного боку, молодим людям ніде проводити дозвілля, що сприяє процесові наркотизації, з іншого боку - у наявних, але не для всіх доступних місцях молодіжного дозвілля також здійснюється процес прилучення молодих людей до споживання наркотичних засобів. Вирішити цю проблему в рамках усієї країни на даний час неможливо; держава не в змозі, а ті, хто має засоби, не бачать у цьому необхідності і зайняті іншими проблемами. Тому, саме перед освітніми установами стоїть задача формування дозвільної культури й організації дозвілля підлітків і молоді. Причому, здійснюватися цей процес повинний при активній участі самих молодих людей. У рамках освітньої установи можуть проводитися дискотеки, фестивалі, конкурси і змагання, олімпіади, створюватися клуби по інтересах і т.д. Деякі з зазначених заходів можуть проводитися в рамках програми профілактики наркотизму під відповідними гаслами [25].

Плануючи і проводячи профілактику наркотизму в шкільному і студентському середовищі, варто враховувати типові недоліки, недогляди, характерні для процесу здійснення цієї діяльності. Зокрема, можемо відзначити наступні моменти:

1) одноманітність профілактичних мір, не орієнтованих на вікові особливості, ступінь залучення підлітка, молодої людини в споживання наркотиків;

2) низький рівень грамотності педагогів, батьків у проблемах профілактики наркоманії;

3) відсутність якісних програм, методичних рекомендацій з роботи з різними віковими категоріями;

4) недостатнє використання в профілактичній роботі можливостей молодіжних організацій;

5) відсутність особистісного підходу в створенні груп само- і взаємодопомоги;

6) недостатня орієнтація на здоровий спосіб життя, розвиток творчого потенціалу особистості;

7) пасивна позиція у використанні засобів масової інформації, студентських багатотиражок, самодіяльних видань освітніх установ для пропаганди позитивних прагнень підлітків і молоді позбутися від наркозалежності, допомоги таємним і явним споживачам наркотичних препаратів знайти вихід із ситуації, що створилася [65].

Дослідження показують, що до більш-менш позитивних результатів приводить, як правило, добровільне лікування. Оскільки головним у процесі лікування є перебудова психіки, зміна психології наркомана, те тільки його власне бажання, прагнення позбутися від пагубної пристрасті може виступити рушійною силою цих перетворень. Якщо ж до лікування наркоман примушується, у ньому виникає природна протидія, що перешкоджає процесові лікування. Сказане не означає применшення значення інституту примусового лікування від наркоманії. У багатьох ситуаціях без нього дійсно не обійтися. Але в цих випадках паралельно процесові лікування необхідно починати реалізацію програм реабілітації наркоманів, що покликані повернути їм "смак" колишнього життя. Інакше усі витрачені на лікування засоби і зусилля будуть даремні.

Говорячи про добровільне лікування від наркоманії, хотілося б відзначити одну немаловажну, на наш погляд, обставину. У проекті Угоди про надання термінового технічного сприяння в сфері контролю над наркотиками й організованою злочинністю відзначається, що наркомани найчастіше не бажають звертатися в медичні установи за допомогою через острах можливого карного переслідування. За оцінками експертів, на кожного наркомана, який звернувся за медичною допомогою, приходиться десять наркоманів, що не бажають цього робити з зазначеної причини. Кримінальна відповідальність за немедичне споживання наркотичних засобів і психотропних речовин діючим карним законом хоча і не передбачена, але вона встановлена за інші незаконні дії з ними, наприклад, придбання, збереження, виготовлення і т.д. , що наркоман по зрозумілих причинах не робити не може. Тому над ним завжди занесений "Дамоклов меч" кримінальної відповідальності.

Безумовно, спекуляції цим положенням з боку наркоманів неминучі, і саме ця обставина лежить в основі невключення в новий карний закон відповідного провадження. Але якщо виходити з цієї тези, то тоді варто виключати з закону всі заохочувальні норми (у тому числі і Примітка до ст. 228 КК): терорист через якийсь час знову може прийти до рішення зробити акт тероризму; особа, що здала зброю або наркотики, знову може їх незаконно придбати, виготовити і т.д. Таким чином, викладена теза представляється несерйозною і необдуманим аргументом проти відповідного доповнення Примітки до ст. 228 КК.

Немаловажну роль у реалізації медичної моделі профілактики наркотизму можуть і повинні зіграти міри санітарно-просвітнього характеру. Громадянам, особливо молоді, необхідно роз'ясняти ті негативні наслідки, до яких приводить споживання наркотичних засобів і психотропних речовин, ті необоротні зміни, що відбуваються в організмі і приводять здорову молоду людини до передчасної загибелі через 4-5 років (і це в кращому випадку) після початку застосування цих препаратів.

Розділ 3. Емпіричне дослідження зміни психологічного настрою під час та після реабілітації

3.1Методи і методики дослідження

Варіант, який пропонується нами, передбачає акцент на терапії “12 кроків”, але використовує стратегії мотиваційного посилення. Він працює на протязі 1,5 роки в реабілітаційному центрі “Відкриття” (м. Бровари Київської області).

Методами запропонованої програми є :

1) психологічне консультування (індивідуальне та групове) з використанням принципів Програми “12 кроків”, когнітивно-біхевіорального підходу, терапії мотиваційного посилення, методики групової взаємодії, конфронтаційного методу;

2) освітній метод з акцентом на принцип “ Рівний-рівному “ ;

3) система сімейна психотерапія (елементи);

4) антистресові методики (релаксаційна техніка);

5) гештальт-терапія, психосинтез (елементи );

6) кінезіотерапія.

Перший і другий методи є обов'язковими у цьому типі лікування. Сімейна психотерапія також є досить важливою. Бажано, щоб фахівець використовував ті її методи, якими володіє. Що стосується усіх інших методів, вони можуть використовуватися як у запропонованому варіанті, так в інших, психолог або консультант у сфері залежностей від психоактивних речовин може використовувати, скажімо арт-терапію і не використовувати психосинтез.

Усі ці методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичній роботі з особами, залежних від наркотичних речовин.

Стацioнарнa програма проводиться нa пpотязі 28-42 днів. Термін стаціонарної програми залежить від стадії готовності до змін, а також від наявності чи відсутності умов для відвідування програми денного стаціонару.

Стаціонарна програма включає (в розрахунку на 28 днів):

1) групову психотерапію (16 сесій по 1,5год / 4 рази на тиждень), проводить психолог (психотерапевт);

2) індивідуальне психологічне консультування (4 cecії по 1 год / на протязі стаціонарної програми),проводить психолог.

3) гpyпoвe консультування (12 сесій по 1 год / 3 рази на тиждень), проводить консультант;

4) індивідуальне консультування (8 сесій по 1 год / 2 рази на тиждень), проводить консультант;

5) збори терапевтичного товариства: працівники із пацієнтами (4 по 1 год / 1 раз на тиждень), проводить керівник програми або психолог;

6) інформаційно-мотиваційні заняття (28 сесій по 1 год. щодня), із них по 1 год проводиться: 4 із сімейної освіти, 4 із сексуальної освіти, 4 із профілактики інфекційних захворювань, 4 із філософії духовності; 12 із концепції захворювання та одужання - 3 рази на тиждень (тематика їх додається), проводить психолог; тренінгові заняття (12 зaнять із релаксації по 5 год / 3 рази на тиждень).

Заняття роботи над Кроками з них:

1) 20 письмових занять по 1 год. / 5 разів на тиждень;

2) 20 усних зaнять по 1 год. / 5 разів на тиждень;

3) 4 підсумкових заняття по 1 год. / 1 раз на тиждень;

4) 28 занять „Підсумки дня” по 1 год. щодня, проводить консультант;

5) 28 зборів „Анонімних нapкоманів” (із них 4 міські збори, інші - у РЦ).

Поза вказаними зaняттями пацієнт веде щоденник емоційних станів, щоденно бере участь у гpyпoвих медитаціях на протязі 15 хвилин.

Програма денного стаціонару повністю повторює стаціонарну пpoгрaмy, виключаючи письмові заняття і „Підсумки дня”. Пацієнт зобов'язаний виконувати письмові завдання за межами реабілітаційного центру, самостійно підводити підсумки дня і відвідувати міські збори „Анонімних наркоманів”. Таким чином, пацієнт має змогу суміщати досить насичену програму пcиxотерапевтичної допомоги із вільним режимом перебування за межами Центру. Тривалість програми денного стаціонару від 14 до 28 днів.

Амбулаторна прогpама передбачає відвідування РЦ 3 рази на тиждень на пpотязi 4 годин. Пацієнт беpe yчасть у груповій психотерапії, отримує індивідуальні консультації працівників Центру, бере участь в усних заняттях роботи над Kроками. Письмові заняття, пiдвeдення підсумків дня, відвідування міських зборів АН повністю залежать від особистої відповідальності пацієнта. Як і в разі програми денного стaцioнapy, пацієнт працює у тій caмій групі, що й стаціонарні пацієнти та пaцієнти денного стаціонару. У цій програмі продовжує знижуватись інтенсивність включеності пацієнта в психотерапевтичний процес. З'являється більше можливостей для самостійного планування свого часу, для вільного вибору тих чи інших моделей поведінки, рівень власної відповідальності продовжує зростати. Тривалість амбулаторної пpoгpaми - від 14 до 28 днів.

Програма підтримучої терапії. Пацієнт відвідує РЦ 1 раз у два тижні. Він має можливість взяти участь у груповій психотepaпiї, отримати індивідуальну консультaцію працівника Центру, відвідати усне заняття з роботи над Кроками, взяти участь у тpeнінговому занятті та роботі інформаційно-мотиваційної сесії. Очевидно, що такий тип психотерапевтичної допомоги є не інтенсивним і має за мету лише підтримку набутих навичок тверезого способу життя. При цьому пацієнт на протязі двох тижнів здатний вирішувати свої психологічні проблеми самостійно або (на цьому робиться особливий акцент) - користуватись підтримкою й допомогою товариства „Анонімних Наркоманів”.

Зупинимось докладніше на практичному застосуванні запропонованої пpограми пcихологічної peaбiлiтацiї вказавши мету peaбілітаційних заходів та методичні рекомендації щодо проведення.

Розклад дня (активна йoгo частина) починається медитацією.

Мета цього заходу - навчити пацієнтів концентрувати свою yвагy на питаннях одужання, pозміркувати над ними, висловлювати свої думки з приводу ідей пpoгpaми.

Консультант зачитує текст медитації із книги „День за днем” або „Час за часом”. Ці книги добре відомі у товаристві АН. Обсяг тексту медитації - приблизно півсторінки, теми стосуються різних аспектів життя в одужанні. Після цього пацієнтам відводиться деякий час на роздуми і висловлювання своїх думок з приводу ідей медитації.

Приклад медитації:

Вона має назву „Маски”. Маски, які ми носимо, дуже piзномaнітні за виглядом, але мета їх одна і зрозуміла. Ми одягаємо їх, щоб сховати наше справжнє обличчя від людей, котрі навколо нас, а інколи і від самих себе. Ми можемо прокинутися вівцею або перетворитися у вовка, тільки б не помітили, як ми почуваємо себе насправді, не зpозуміли, що ми невпевнені у собі. Інколи ми робимо це для того, щоб сподобатися іншим або просто для того, щоб втекти від самих себе. Ми дорого платимо за те, що губимо своє власне обличчя.

Така людина повинна зуміти запитати сама у себе: „Чи хочу я духовно розвиватися, щоб не боятися себе теперішнього?”. Також читають таку молитву:

Боже, допоможи мені знайти сміливість

зняти оманні маски і бути самим собою,

Сьогодні я дам можливість іншим людям краще узнати мене.

Боже, допоможи мені сьогодні залишитися тверезим!

Зразу після медитації починається групова психотерапія. Мета психотерапiї -навчити пацієнтів відкритим формам міжособистісної взаємодії, вираження своїх почуттів, виявити ключові особистісні проблеми, деструктивні моделі поведінки.

Для оцінки психологічного стану нарко- та алкоголезалежними використовували показники агресивності. Для діагностики був використаний опитувальник Басса-Дарки [3]. Це одна з найбільших популярних у зарубіжній психології методик дослідження агресивності. Згідно з відомим уявленням, агресія є одним із розповсюджених способів рішення проблем, які виникають у складних і тяжких (фрустраційних) ситуаціях, що викликають психічну напруженість.

А.Бассом та А.Даркою в 1957 році був запропонований опитувальник, який складається з 8 субшкал, котрі вважаються важливими показниками агресії. Цей опитувальник широко використовується не тільки в зарубіжній, але й у вітчизняній практиці.

Опитувальник Басса-Дарки виявляє наступні форми агресивних і ворожих реакцій:

1. Фізична агресія (напад) -- використання фізичної сили проти іншої особи.

2. Непряма агресія -- під цим терміном розуміють як агресію, що непрямими шляхами направлена на іншу особу -- злі плітки, жарти, так і агресію, ні на кого не направлена -- вибух злості, яка проявляється в крикові. Ці вибухи характеризуються не направленістю, а хаотичністю.

3. Схильність до роздратування -- готовність при найменших збудженнях до прояву грубості, різкості, запальності.

4. Негативізм -- опозиційна форма поведінки, яка направлена проти авторитету чи керівника, ця поведінка може зростати від пасивного опору до активної боротьби з встановленими звичаями і законами.

5. Образа -- заздрість і ненависть до оточуючих, обумовлені почуттям гніву на весь світ за дійсні чи уявні страждання.

6. Підозрілість -- недовіра і обережність по відношенню до людей, яка базується на впевненості, що оточуючі хочуть здійснити шкоду.

7. Вербальна агресія -- вираження негативних відчуттів як через форму (суперечка, крик) так і через зміст словесних відповідей (погроза, прокляття).

8. Почуття провини виражає можливу впевненість досліджуваного в тому, що він є поганою людиною, чинить злісно, наявність у нього докорів сумління.

Користуючись даною методикою, необхідно пам'ятати, що агресивність як властивість особистості, й агресія, як акт поводження можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребової сфери особистості. Тому опитувальником Басса-Дарки варто користуватися в сукупності з іншими методиками: особистісними тестами психічних станів, проективними методиками (Люшер) і т.д. [3].

3.2Психологічна характеристика хворих

Проводилося спостереження за нарко- та алкоголезалежними хворими. Можемо відзначити наступні зміни у хворих. Спостерігаються значні зміни в психічній сфері: у наркомана порушується душевний стан, порушується робота нервової системи, втрачається самоконтроль, відбувається падіння життєвої активності людини, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Руйнування особистості відбувається непомітно, хоча й швидко. Для відновлення удаваної душевної рівноваги, хорошого самопочуття наркоману необхідно систематично вживати наркотичні речовини. Але придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях. Для добування грошей на їх придбання він готовий на будь-який злочин: крадіжку, розбій і навіть вбивство.

Суть фізичного недомагання полягає у тому , що наркоман відчуває сильну фізичну біль - "ломку" і він вживає наркотик для зняття фізичних страждань. Хронічні наркомани, як правило, перебувають як у психічній, так у фізичній залежності від вживання наркотиків. Вони вживають усі види наркотиків без розбору, які тільки є в їх розпорядженні. Oсновний зміст їх життя полягає у пошуках чергової дози наркотиків.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів [4].

Наркотики досить негативно впливають на мозок людини, яка їх приймає. Виявилося, що у внутрішньому мозку є спеціалізована структура - "Система задоволення". Всі позитивні відчуття і почуття так чи інакше пов'язані з її збудженням і поширенням вторинних сигналів по всіх "провідниках" нервової мережі. Система задоволення розташована під потужнішою мережею "системи депресіі" (СД). Обидві системи мають приблизно однакову будову, що включає компактні зони "вмикачів" і розгалужених нервових мереж, які ведуть у лобну частину півкуль і охоплюють практично всю нервову систему .

Молоді люди повинні знати однаково твердо висновки із закону вільного падіння (не стій під вантажем, бо він може відірватися і впасти на голову) і нейро-молекуляної біології -"важкі" наркотики швидко вбивають людину в людині, вони назавжди виводять з ладу "систему задоволення" чи весь мозок, а відновлення, на жаль, неможливе.

Слабкі наркотики спричиняють теж саме повільніше, одночасно пошкоджуючи більшість внутрішніх органів [42].

Про вживання підлітками наркогенних засобів можуть свідчити певні ознаки, які не можливо приховати - це несподівана різка зміна у поведінці чи характері. Нaприклад, незвична для даної людини працездатність, чи, навпаки, різке зниження активності, різкі агресивні спалахи на невиправдані зовнішні подразники, розслабленість і апатія, стан, який нагадує посталкогольне сп'яніння (втомленість, сонливість, почервоніння і набряк обличчя) без алкогольного запаху.

При прийомі конкретних наркотиків (з групи опія, різних видів коноплі та інших) у наркомана відмiчaється нестримний сміх, мова його нісенітна, безглузда. У такому стані наркоман втрачає контакт з оточуючими (він впевнений, що вони не розділяють його весілля). З цієї причини він стає злобним і дратівливим. У наркомана може бути і рухове збудження. Абстинентний стан (наркотичне голодування) протікає важко. При цьому відмічається різка зміна настрою, інтенсивне пото- і слиновиділення, блювота, біль у м'язах і суглобах, появляється страх смерті.

Для підлітків характерним є: раптова утрата інтересу до навчання, важке пробудження вранці, розсіяність, неуважність, немотивована подразливість, зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю), виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей.

У подібних випадках різко проявляється така особливість наркоманів як егоїзм. При цьому вони прагнуть задовольнити свої бажання будь-якими шляхами і способами, не зупиняючись навіть перед порушенням норм моралі і права. Крім цього, у них відмічаються й інші соціальні вади - знущання над тваринами, безглузде знищення матеріальних і культурних цінностей, азартні ігри, хуліганство, статева розпущеність, тощо.

У них спостерігається відсутність почуття любові до батьків, поваги до вчителів і однолітків. Поряд з цим, відмічається збільшення конфліктних ситуацій з близькими, учителями, ровесниками, зниження продуктивності в різного роду діяльності. Багато із них агресивні і жорстокі. Якщо людина вживає наркотики тривалий час, у неї з'являються характерні зовнішні ознаки: виснаження, загальна старезність та інші ознаки (падіння ваги порівняно з нормою, облисіння, суха шкіра жовтуватого кольору, чисельні зморшки, очі з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів, зміна в темпу мови (прискорена чи сповільнена)).

Аналіз патогенезу при зловживанні психоактивними речовинами показує, що початок систематичного вживання наркотичних речовин стає могутнім фактором стрімких змін у житті наркомана, формування специфічних рис поведінки і способи життя.

Початок уживання наркотиків приводить до кардинальної зміни ставлення людини до себе, інших людей. Очевидно, що не знаючи специфіки і глибини особистісних і психічних трансформацій при наркоманії, неможливо побудувати ефективну і науково обґрунтовану систему первинної, і тим більше, вторинної профілактики наркоманії. Однак, незважаючи на всю актуальність вивчення психологічних особливостей наркоманів періоду дорослішання, подібні дослідження вкрай недостатні, а наявні дані - фрагментарні.

Виникненню пристрасті до наркотиків сприяють специфічні риси особистості. Мова йде, головним чином, про такі особливості, як емоційна незрілість, недостатньо розвите уміння контролювати власну поведінку і порівнювати бажання і можливості в задоволенні своїх потреб, неправильні уявлення про систему духовних цінностей.

Є й інша точка зору, так, В.В. Бориневич (1963) стверджував, що "немає особистості, вільної від наркотиків, немає наркогенної особистості". Д.В. Колесов у докладній монографії "Еволюція психіки і природа наркотизму" (1991) заперечує принципову схильність до розвитку хворобливої пристрасті до наркотику й оцінює значення особистості в адикції як мінімальне.

Однак більшість дослідників вважають, що преморбідні особливості особистості відіграють роль і в розвитку наркоманії, і в характері її плину, і в прогнозі результатів лікування. Так, широко поширена думка, що наркоманія частіше формується в осіб з аномаліями характеру і психічних захворювань. У преморбиде в наркоманів відзначається перевага прикордонних розладів, акцентуацій характеру (Личко А.Е., 1983; Смулевич А.Б., 1983; Морозов Г.В., Боголепов Н.Н., 1984; Лисенко И.П., Ревенок А.Д., 1988; Чирко В.В., 2001).

Молоді люди, у яких сформувався даний тип особистості, егоїстичні і вимагають негайного задоволення усіх своїх бажань. Вони жадають успіхів, звідси і протиріччя між особистими прагненнями, амбіціями і бажаннями і можливостями їхнього перетворення в життя [30, c.18].

Ці молоді люди звичайно не вміють знаходитися в гарних відносинах з оточуючими. Їх психіка слабка і хитлива. Вони вразливі, боязкі і поступливі і дуже страждають від цього, тому що вважають свою поступливість ознакою слабкості. Тому намагаються видавати себе за людей із сильним характером, прагнуть нав'язати свою волю іншим, але при цьому не здатні протистояти різним життєвим невдачам, хоча і намагаються це приховати. Вони не вміють адекватно сприймати поразки, легко нервуються від життєвих невдач, які їх виводять з рівноваги. Це заважає їм досягти своїх цілей, вони дуже болісно переживають постійні невдачі і відсутність успіхів. Для того щоб якось заглушити ці неприємні відчуття, вони стають агресивними, задиристими або, навпаки, пасивними, намагаючись уникати труднощів замість того, щоб переборювати їх.

В.Д. Менделевич (1998) як основний мотив особистості, схильних до адиктивної поведінки, називає активну зміну незадовольняючого його психічного стану, що розглядається ними найчастіше як "сірий, нудний, монотонний, апатичний". Автор відзначає, що таким людям не вдається знайти в реальній дійсності сфери діяльності, здатні залучити надовго їх увагу, зацікавити або викликати іншу істотну і виражену емоційну реакцію. Життя стає для них не цікавим в силу його щоденності й одноманітності.

P.P. Гарифуллин (2000), аналізуючи роботи з проблем наркоманії, відзначає, що наркозалежна особистість не приймає і відриває більшість мотивів і цінностей, що володіють достатньої спонукальної і змістовної функцією для здорових людей.

Соціальні наслідки наркоманії:

- зміна кола спілкування, утрата соціальних навичок;

- ізоляція, маніпуляції, обман;

- навколишній світ сприймається вороже;

- руйнування відносин у родині, утрата довіри;

- втрата роботи, навчання;

- злочинність.

Усе це також необхідно відновлювати. А це дуже довгий і важкий процес, пройти через який, маючи хвору психіку, але не маючи допомоги, практично не можливо.

Духовні наслідки наркоманії:

1. саморуйнування. Втрата інтересу до життя, самознищення.

2. думки про самогубство або спроби суїциду.

3. втрата моральних цінностей, деградація особистості.

Сучасній медицині добре відомо, що наркоманія - захворювання хронічне і прогресуюче. Хронічне - тому що завжди залишається можливість рецидиву, більш того, це найбільше часто рецидивируче захворювання (рецидив - зривши).

Прогресуюче - тому що руйнування будуть тільки збільшуватися. Крім того, здобуваючи залежність від наркотику, уже неможливо повернутися в стадію його контрольованого споживання [30, c.21].

Сучасна медицина навчилася знімати абстиненцію. Проблема в тому, що нерідко і самими наркоманами, і їх родичами, а іноді навіть і "фахівцями" це тимчасове полегшення приймається за видужання. Благополучно переживши "ломку", наркоман дуже скоро повертається до звичного способу життя.

Як правило, це відбувається тому, що крім фізичної, у нього сформувалася ще і психічна залежність від наркотиків. Тобто в людини з'явилася психологічна потреба в наркотичному сп'янінні.

На відміну від просто згубної звички, психічну залежність неможливо перебороти вольовим зусиллям (так само, як і прояв фізичної залежності). Залежність відрізняється від звички тим, що залежна людина вже не може без наркотику випробувати позитивні емоції, не може справлятися з хворобливими ситуаціями, спілкуватися "на тверезу голову".

Психічну залежність перебороти набагато сутужніше, ніж справитися з фізичною ломкою. Навіть після зняття ламання проблеми і руйнування на рівні психіки залишаються, і ігнорування даних психологічних проблем незмінно приводить до рецидиву! Клінічні форми залежності відрізняються лише в рамках особливостей формування і протікання фізичної залежності.

Звертаю вашу увагу на двох проблем алкоголізму і наркоманії: перша - стереотип зловживання алкоголем (наркотиками), і друга - синдром наркотичної залежності. Стереотип може змінитися, коли наркоман перейде на щось інше, але синдром залежності в нього залишиться, оскільки в нього існує потреба в зміні свого стану будь-яким способом, і якщо він не знаходить свій наркотик, він знайде інший.

Наприклад, перейшовши з опію на алкоголь, наркоман не зможе споживати його в рамках "нормального" стереотипу - у нього швидко піде і підвищення толерантності, і звикання до великих доз, і він закінчить алкогольною залежністю, хоча це і буде для нього відносно кращим варіантом [30, c.24].

Психіка наркомана така, що він одержує задоволення від змін свідомості, від яких здорова людина не одержує такого. У наркоманів часто при прийомі заспокійливих препаратів виникає почуття "припливу", бажання щось зробити. Часто вони вже підготовлені самим чеканням процесу, підсилюючи дію ефектом "плацебо" і ритуальним навантаженням дії - наприклад, наркоман може одержати задоволення при внутрішньовенному вливанні.

Дуже часто наркомани приймають гіпнотики, седативні засоби і барбітурати в комбінаціях, що, як правило, підсилюють ефект набагато більше, ніж при простому арифметичному додаванні дії цих засобів (ефект потенціювання) - наприклад, молодь віддає перевагу кодеїну з глютамідом.

У хворих на алкоголізм можуть спостерігатись гострі і хронічні алкогольні психози: алкогольний делірій, алкогольний галюциноз, алкогольний параноїд, корсаківський психоз, дипсоманія (істинний запій).

Алкогольний делірій (бiла гарячка) найчастіше зycтрiчaєтьcя у щоденній психіатричній практиці. Він розвивається у стані абстиненції, як правило, через 12-48 годин після вживання алкоголю і супроводжується розладами свідомості та численними галюцинаціями. Психоз виникає гостро - ввечері, у нічний час або ближче до paнку. Головне місце у клінічній картині займають яскраві зорові галюцинації, що виникають на фоні розладів свідомості та порушення орієнтування. Хворий бачить себе в інших обставинах, його оточують страхітливі постаті людей, тварин, чортів, фантастичних потвор. Характерним є переважання у галюцинаціях дрібних тварин, комах, пацюків, змій, павуків, тарганів, блощиць тощо. Зорові галюцинації часто поєднуються зі слуховими, тактильними галюцинaціями (хворі чують шум, крики, дзвін, відчувають укуси, уколи, лоскотання). Спостерігається тривога, страх. Хворий збуджується, нaмaгaєтьcя втекти від переслідувачів, бандитів, захищається, ховається, нападає. У такому стані він є надзвичайно небезпечним для себе і оточуючих.

Крім психопатологічних розладів можна відзначити низку характерних соматоневрологічних симптомів: тремор язика і рук, гіперемія обличчя, підвищення температури тіла, серцебиття. Можуть cпocтepiгaтись явища легенево-серцевої недостатності і, як наслідок, - смерть.

Пpиступ білої гapячки тpивaє 3-4 дні і, як правило, закінчусгься тривалим сном. У хворого зберігaються уривчасті спогади про період психозу.

Алкогольний галюциноз. Центральним симптомом у клінічній картині є слухові галюцинації. Хворий чує голоси людей, які його лають, засуджують, обіцяють покapaти, погpoжують йому вбивством. Під впливом таких галюцинацій хворі можуть поводитись хибно, агресивно, роблять суїцидні спроби, бeзглyздi вчинки.

Особливу небезпеку мають вдавані голоси людей імперативного змісту. Іноді у хворих виникають вторинні маячні ідеї переслідування, стосунків, впливу. Свідомість при цьому практично залишається ясною. Психоз триває від декількох днів до декількох тижнів.

Алкогольний параноїд. Найчастіше спостерігається алкогольне маячення ревнощів. Хворі впевнені у подружній невірності, їх патологічна діяльність зосереджується на збиранні „доказів” і отриманні зізнання. Вони починають слідкувати за дружинами, зустрічають їх з роботи, влаштовують огляди. Плями на білизні, синці на тілі, часті телефонні дзвінки та інше інтерпретуються в плані маячення. Поведінка хворих є грубо неадекватною. Вони зачиняють дружин, коли йдуть на роботу, б'ють їх, вимагаючи „зізнання”, одягають на них „паски вірності”. Інколи скоюють напади на удаваних коханців. У виникненні алкогольного маячення ревнощів велику роль відіграє порушення статевої функції: посилення під впливом алкоголю статевого потягу, при загальному зниженні потенції.

Корсаковський психоз. Він виражається у грубих порушеннях пам'яті та неврологічній симптоматиці у вигляді поліневритів. Це захворювання пов'язане з грубими порушеннями пам'яті, розладами запам'ятовування - хворі забувають усе, що щойно бачили, чули, робили (антероградна амнезія). Хвороба супроводжується невритами периферійних нервів. Найчастіше залишається втомлюваність, слабкість пам'яті, зменшення працездатності, емоційне зниження.

Дипсоманія (істинний запій). Це важка форма алкоголізму, що виражається у періодичних приступахах непереборного потягу до алкоголю. Передують приступу розлади настрою, сну, дратівливість. Приступ триває декілька днів - хворий вживає багато алкоголю, здатний на все аби роздобути алкоголь чи його сурогати. Апетит відсутній. Хворий худне, слабне, у нього починаються приступи блювання. Можливі галюцинації.

Афективні розлади, що передують розвитку алкогольної залежності, відносяться до «первинних». Вони зустрічаються в 20% алкогользалежних осіб і, як правило, спостерігаються при акцентуаціях характеру, неврозах, психопатіях, маскованих (схованих, ларвірованих, соматичних) депресіях. В останньому випадку виділяють так званий наркоманічний варіант маскованої депресії. Тут алкогольні ексцеси виникають слідом за порушеннями в афективній і соматовегетативний сферах. При цьому в анамнезі таких хворих виявляються стерті емоційні порушення, скарги на соматичне неблагополуччя. Зловживання алкоголем починається в порівняно ранньому віці, швидко формується синдром відміни переважно у вигляді депресивного або астенодепресивного варіантів, пияцтво носить запійний характер [24].

Мають місце вказівки про більш злоякісний перебіг алкоголізму в хворих з афективною нестійкістю, фазними коливаннями настрою та іншими проявами афективних розладів, хоча і не всі дослідники розділяють цю точку зору.

У той же час залежність від алкоголю може маскувати первинні тривожні розлади: фобії або панічні розлади, соціальні фобії, обсесивно-компульсивний розлад.

Установлено, що у осіб з циклотимією, яка передує залежності, характер вживання алкоголю має свої особливості: період зловживання по типу псевдозапоїв з високою толерантністю зв'язаний з розвитком гіпоманіакального стану і триває від одного до 12 тижнів. Зміна гіпоманіакального стану на субдепресивний супроводжується припиненням вживання алкоголю. Характерно, що перебіг циклотимії після початку алкоголізації і формування залежності набуває безперервного без інтермісій характеру, а через один - два роки з'являлися атипові форми гіпоманіакальних станів, частіше з дисфоріями, агресивністю, антисоціальною поведінкою.

У той же час на практиці ми часто зустрічаємося з такими ситуаціями, коли особи з афективними порушеннями взагалі не вживають алкоголь і дотримуються тверезих установок.

Очевидно, що у формуванні залежності має місце значення не тільки індивідуально-особистісні особливості або розлади, але і групові форми поведінки.

Поряд з емоційними зрушеннями до початку алкоголізації мають місце і «вторинні», «нажиті» афективні порушення, що з'явилися в процесі алкоголізації, коли поступово з'являється якісно інший тип емоційної реакції у відповідь на вживання алкоголю. Поряд з формами сп'яніння, що відбивають загострення характерологічних особливостей особи, все частіше в поведінці виявляються контури майбутніх характерологічних зрушень, які не були властиві хворому раніше.

Якщо на початку однократне вживання алкоголю не викликає після виходу зі стану сп'яніння помітних емоційних змін, то надалі, при розвитку алкоголізації, настає фіксація зрушень афективної сфери, які спостерігаються в період алкогольного ексцесу. Являючись структурною частиною синдрому відміни, вони виступають у різних варіантах, від неврастенічного розладу, що протікає найбільш легко, аж до важких дистимічних проявів. Особливе місце в структурі цих порушень займає депресивний компонент [28].

Частота найчастіших афективних розладів -- депресій у осіб, залежних від алкоголю, коливається, від 10 до 54%; а тривожних розладів -- від 11 до 36%, а вони можуть бути як причиною, так і наслідком залежності. Є дані про те, що особи з залежністю від алкоголю частіше страждають депресією, а в їхніх родинах вище частота афективних розладів. У той же час, поширеність афективних розладів серед хворих на алкоголізм така ж висока, як і серед населення в цілому.

Нерідко минуща депресія виникає після того, як хворий кидає пити або в період терапевтичної ремісії. Часто саме депресія спонукає хворих звернутися за допомогою.

Зовсім очевидним стає положення про те, що діагностика супутніх афективних розладів -- найважливіша передумова для правильного лікування хворих, залежних від алкоголю.

Пізні депресії, пов'язані з відміною алкоголю, проявляються через місяці і роки після припинення його вживання та несуть в собі ризик розвитку рецидиву залежності. Депресивні розлади можуть бути пов'язані з повторною алкоголізацією, яку пацієнт в тій або іншій мірі намагається диссимулювати.

Поставити клінічний діагноз депресії у особи, залежної від алкоголю, непросто тому, що складно диференціювати симптоми алкогольної інтоксикації або синдрому відміни і симптоми депресії. Справді, порушення сну, втрата інтересів, спад життєвої активності, роздратованість, втомлюваність, тривога, ідеї вини, відсутність апетиту, як правило, спостерігаються як при алкогольній залежності, так і при депресії.

Тривога, яка часто виникає у осіб з залежністю від алкоголю, може бути як післядія інтоксикації, синдрому відміни, так і впливу соматичних, соціальних і родинних ускладнень залежності. Як і при депресивних станах, розмежувати клінічні прояви первинної тривоги, яка сприяє алкоголізації, і вторинної тривоги, викликаної суто залежністю, нерідко надто непросто, оскільки у пацієнта можуть співіснувати обидва види тривоги [28].

Таблиця 3.1

Вираженість показників в структурі синдрому відміни

Показники

Вираженість показника (в %)

Ступінь вираженості

Середній

Високий

Депресія

35%

19%

16%

Тривога

41%

19%

20%

Емоційна лабільність

18 %

11%

12%

Дисфорії

35%

17%

16%

В клінічній практиці при загостренні патологічного потягу до алкоголю частіше приходиться мати діло зі змішаними станами, альтернативний вибір будь-якого одного з варіантів афективної патології не є обов'язковим.

В той же час, стосуючись дискусійних питань відносно афективних розладів в клініці залежності від алкоголю, очевидно, що не завжди зустрічається депресивний синдром в класичному варіанті, коли він включає пригнічений настрій, порушення в моторній і ідеаторній сферах. Депресивні, а також інші афективні прояви, що спостерігаються у осіб, які залежать від алкоголю (тривога, дисфорія, підвищена роздратованість, емоційна лабільність, рідше апатія), часто сполучаються з іншими психопатологічними розладами (параноїдні, іпохондричні переживання, збудливість тощо). В силу поліморфності, нестабільності афективних розладів в клініці залежності ускладнене і виділення відповідних синдромів.

Очевидно і те, що у випадках, коли основним розладом є афективний, зловживання алкоголем буде продовжувати створювати безліч проблем, якщо не стане саме по собі об'єктом терапевтичних втручань.

Тривожні і депресивні розлади різного ступеня важкості неминуче негативно відбиваються на якості життя пацієнтів. Якщо, незважаючи на вірогідне припинення вживання алкоголю протягом тривалого часу, вони тривають, виникає ризик поновлення алкоголізації і рецидиву залежності.

Таким чином, афективні розлади посідають суттєве місце на всіх етапах алкоголізації та самої залежності: від періоду передхвороби, в структурі патологічного розвитку особистості та патологічного потягу до алкоголю, в передзапійний період, так і під час запою, в стані відміни алкоголю, через стадію алкогольної енцефалопатії до періоду ремісії і навіть у стані епізоду алкогольного сп'яніння.

Значення такого сполучення підтверджується тим, що зловживання алкоголем або залежність підвищують ризик розвитку афективних розладів, які, в свою чергу, підвищують ризик виникнення залежності. Афективні розлади можуть безпосередньо виникати внаслідок зловживання алкоголем або стану його відміни. Крім того, вони впливають на ефективність терапії залежності, оскільки такі пацієнти частіше вибувають з процесу лікування та мають більший ризик рецидиву. З часом симптоми обох розладів стають настільки взаємопов'язаними, що навіть неможливо виявити які з них були первинними. Крім того, ці розлади можуть розвиватися незалежно одне від одного і в різні періоди часу. Тобто очевидно, що між афективними розладами і зловживанням алкоголем або залежністю від нього є безліч можливих шляхів взаємовпливу, що може ускладнити як діагностику, так і вибір оптимальної терапевтичної тактики [28].

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены