Економіка праці і соціально-трудові відносини

Анкетне і усне опитування проводять з метою вивчення існуючого стану організації праці на виробництві; раціональності використання робочого часу; виявлення і узагальнення пропозицій працівників про можливі заходи покращення фонду використання робочого часу.

Самофотографія робочого дня передбачає облік робочого часу самим працівником. За результатами попереднього ознайомлення розробляють робочу програму дослідження, в якій визначають об'єкт дослідження, тривалість проведення робіт, коло осіб, відповідальних за здійснення фотографії.

Фотографія робочого дня - систематизоване вивчення шляхом спостереження і вимірювання всіх без винятку витрат робочого часу протягом певного робочого дня чи деякої його частини. Процес праці розділяють на окремі операції чи укрупнені групи робочого процесу і послідовно вимірюють тривалість кожної з них протягом робочої зміни. Фотографія робочого часу може бути суцільною, коли фіксуються всі затрати робочого часу протягом зміни, а також вибірковою - по окремих видах робіт і операцій.

Метод миттєвих спостережень - умовно можна віднести до вибіркової фотографії робочого часу. Його суть полягає в тому, що відбувається фіксація стану працівника в досліджуваний період часу, причому це може відбуватися як через рівні проміжки часу, так і в випадково обрані моменти часу. Для визначення затрат часу щодо кожного елемента праці застосовують формулу:

Тк = (К / п) То,

де Тк - затрати робочого часу щодо кожного елемента праці;

К - кількість спостережень по даному елементу;

п - загальна кількість спостережень за досліджуваний період;

То - фонд робочого часу, по якому визначають затрати праці.

Хронометражем у технічному нормуванні називають вивчення операцій шляхом спостереження і вимірювання витрат робочого часу на виконання окремих елементів оперативної роботи, які повторюються під час виробництва кожної одиниці продукції. Хронометраж відрізняється від фотографії робочого дня тим, що вивчаються не всі без винятку витрати часу протягом зміни, а лише витрати, які включаються в оперативний час.

З метою визначення рівня фактичного використання фонду робочого часу розраховують наступні показники:

1. Коефіцієнт використання робочого часу (К р.ч.):

2. Коефіцієнт втрат робочого часу, пов'язаних з недоліками у технології та організації виробництва (Кпнт):

3. Коефіцієнт втрат робочого часу внаслідок порушень трудової дисципліни (Кптд):

Виходячи з непродуктивних витрат робочого часу, визначають резерви можливого зростання продуктивності праці за рахунок їх усунення у відсотках. Для цього фактичні втрати по кожному елементу відносять до фактичного оперативного часу за зміну та множать на 100, наприклад:

Загальне значення сумарного резерву зростання продуктивності праці як за рахунок втрат, так і за рахунок непродуктивних затрат робочого часу (ППзаг), за умови їх повної ліквідації, можна обчислити за формулою, %:

,

де Топн і Топф - змінний відповідно нормативний і фактичний оперативний час.

3. Нормування праці на підприємстві - це система засобів і методів установлення міри праці, необхідної для об'єктивної оцінки його ефективності й відповідного рівня його оплати.

Метою нормування праці на підприємстві є забезпечення ефективного використання його матеріальних і трудових ресурсів, конкурентноздатності проукції на основі цілеспрямованих заходів щодо зниення трудових витрат у результаті впровадження досягнень науки і переового досвіду.

Нормування праці - це визначення планових (нормативних) витрат робочого часу у розрахунку на одиницю роботи чи продукції, або планового (нормативного) обсягу роботи (продукції), який необхідно виконати (витрати протягом робочого часу).

Норма часу - це кількість робочого часу, достатнього при даних засобах праці для виробництва одиниці доброякісної продукції, виконання роботи робітником відповідної професії та кваліфікації, який працює в умовах раціональної організації праці та виробництва. Норми часу виражаються в людино-секундах, людино-хвилинах, людино-годинах, людино-змінах, людино-днях у розрахунку на одиницю продукції чи роботи.

Вивчивши усі елементи затрат робочого часу, можна визначити, що склад норми часу можна подати у вигляді (рис. 10.3):

Нч=Тпз+То+Тдоп+Торг+Тех+Твоп+Тпт

Усі затрати робочого часу (крім підготовчо-заключного) визначаються на прийняту для розрахунку одиницю роботи і становлять штучний час (Тшт), куди входять такі елементи:

Тшт=То+Тоб+Твоп+Тпт



Таким чином, норма часу складається з двох основних частин - підготовчо-завершального і штучного часу:

Нч=Тпз+Тшт

Рис. 10.3 Структура норми часу

На підприємстві часто необхідно знати повні затрати на виробництво продукції, тобто калькуляцію затрат. З цією метою розраховують штучно-калькуляційний час, куди, крім штучного входить частина підготовчо-заключного часу, що припадає на одиницю продукції:

Тшт-к =Тшт + Тпз/п

де п -кількість виробів у партії (завданні).

Норму часу на виготовлення всієї партії виробів або всього виробничого завдання визначають за формулою:

Тпарт=Тпз+Тштп або Тпарт=Тшт-кп.



Норма виробітку - кількість доброякісної продукції, яку повинен виробити робітник відповідної спеціальності і кваліфікації при даних засобах праці за умов раціональної організації праці та виробництва. Норма виробітку є величиною, оберненою до норми часу і виражається в натуральних одиницях виміру за формулою:

Нвир = Тзм / Нч.

У випадках, коли Тпз, Тоб, Твоп нормуються на зміну, норму виробітку можна обчислити за формулами:

Нормою обслуговування називають кількість одиниць суб'єктів праці, які одночасно обслуговуються одним або групою виконавців протягом визначеного регламентованого часу.

Норма чисельності виконавців - це чисельність працівників, які одночасно беруть участь у трудовому процесі на основі чіткого розподілу обов'язків.

Норма керованості (число підлеглих) визначає кількість працівників, що повинні бути безпосередньо підлеглі одному керівникові.

Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що повинні бути виконані бригадою за даний проміжок часу. На відміну від норми виробітку нормоване завдання може встановлюватися у годинах, нормо-гривнях. У зв'язку з цим норма виробітку може розглядатися як випадок нормованого завдання.

Нормативи для нормування праці - це вихідні величини режимів роботи обладнання, затрат праці і часу перерв у роботі, розроблені на основі заздалегідь проведених дослідженнях і призначені для багаторазового використання при розрахунку конкретних норм праці.

За змістом нормативи по праці підрозділяються на: нормативи режимів роботи устаткування, часу, темпу роботи, чисельності.

Нормативи режимів роботи устаткування містять параметри устаткування, на основі яких установлюються найбільш ефективні режими технологічного процесу, що забезпечують задану продуктивність устаткування з мінімальними витратами живої й упредметненої праці.

Нормативи часу містять регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу, на виготовлення деталей, вузлів, виробів і на обслуговування одиниці устаткування, робочого місця, одиниці виробничої площі.

Нормативи темпу роботи встановлюють регламентований темп виконання робіт.

Нормативи чисельності визначають регламентовану чисельність працівників, необхідних для виконання заданого обсягу роботи.

4. Діючі норми витрат праці часто доводиться диференціювати з урахуванням реальних умов виконання роботи, тобто на однотипні види робіт визначати різні норми часу чи норми виробітку. Норми витрат праці при цьому диференціюють залежно від факторів і умов виробництва, які в даному випадку є нормоутворюючими.

Під час диференціації норм обов'язково враховуються технічні та економічні характеристики засобів праці, які використовуються ва технологічному процесі, виробнича технічна продуктивність та потужність устаткування чи машин, пропускна здатність, швидкість руху тощо, а також особливості предметів праці (наприклад, питома опірність матеріалів, інші фізичні та хімічні характеристики).

Впровадження, зміна та перегляд норм праці здійснюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим комітетом. При цьому власник повинен повідомити працівників про впровадження нових та зміну чинних норм праці не пізніше як за місяць до впровадження, роз'яснити працівникам причини перегляду та умови, за яких нові норми застосовуватимуться.

Нові норми витрат праці визначаються виходячи з нормальних умов праці, до яких відносять:

справний стан машин, верстатів і пристроїв;

належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи та їх вчасне подання;

вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергії;

своєчасне забезпечення технічною документацією;

здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція та ін.)

Щоб упровадити технічно обґрунтовані норми праці, необхідно на робочому місці створити умови роботи, передбачені цією нормою і повністю дотримуватись установленого режиму роботи устаткування, машин і агрегатів.

Водночас, слід мати на увазі, що зміна та перегляд норм витрат праці зумовлюють відповідну зміну розміру відрядних розцінок з оплати праці робітників-відрядників. Причому за незмінних тарифних ставок співвідношення між змінною норми виробітку і відрядної розцінки з оплати праці є таким, як співвідношення зміни норми виробітку і норми часу.

Тема 11. Оплата праці

Сутність, функції та принципи заробітної плати.

Форми і системи оплати праці.

Формування фонду заробітної плати на підприємстві.

Державне регулювання заробітної плати.

1. Заробітна плата - одна з найважливіших і найскладніших економічних категорій, оскільки вона є одночасно і основним джерелом доходу найманих працівників, і суттєвою часткою витрат виробництва для роботодавців, і ефективним засобом мотивації працівниуків.

Міжнародні трудові норми, зокрема Конвенція МОП №95 „Охорона заробітної плати”, так тлумачать заробітну плату: „Термін „заробітна плата” означає будь-яку винагороду або заробіток, що обчислюється в грошах, котрі підприємець виплачує за працю, яка або виконана, або за послуги, які або надані, або мають бути надані”.

Відповідно до Закону України „Про оплату праці” сутність заробітної плати визначається як: „винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу”.

Заробітна плата складається з основної і додаткової оплати праці.

Основна заробітна плата нараховується за виконану роботу за тарифними ставками, відрядними розцінками чи посадовими окладами і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона включає такі виплати: оплату за фактично відпрацьовані людино-години, доплати за суміщення професій, за багатоверстатне обслуговування, за класність, виплату між розрядної різниці, персональні надбавки, доплати за роботу в нічний час, доплату незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів, доплати відрядникам у зв'язку зі змінами умов роботи, оплату простоїв не з вини працівника, оплату за понад нормовану роботу тощо.

Додаткова заробітна плата - це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не пов'язані з виплатами за фактично відпрацьований час. Нараховують додаткову заробітну плату залежно від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців.

Заробітна плата в системі товарно-грошових відносин виконує низку функцій:

Функція забезпечення матеріального стимулювання;

Відтворювальна функція;

Соціальна функція;

Облікова функція;

Розподіл заново створеної вартості у формі заробітної плати здійснюється за такими принципами:

Принцип матеріальної заінтересованості;

Принцип плановості;

Принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та її оплати;

Принцип гарантованості;

Принцип диференціації;

Принцип вирівнювання рівня оплати;

Принцип простоти й доступності оплати.

2. Залежно від того, що є основою визначення розміру заробітку - обсяг виконаної роботи (продукції) чи відпрацьований час, виділяють дві основні форми заробітної плати: відрядну й погодинну.

Погодинна форма заробітної плати

Погодинна заробітна плата виражає залежність між її розміром та кількістю відпрацьованого часу працівником.

Залежно від терміну, за який нараховується заробіток, погодинна оплата поділяється на власне погодинну, позмінну (поденну) й помісячну. Погодинна оплата праці включає просту погодинну й погодинно-преміальну системи нарахування заробітної плати.

При простій погодинній системі оплати праці загальний заробіток працівника (Зпп) обчислюється шляхом множення годинних тарифних ставок (ТС), які відповідають тарифному розряду працівника, на кількість фактично відпрацьованого часу (Ч):

Зпп= ТС Ч.

При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникам додатково нараховується премія (П) за досягнення певних показників:

Зппр=ТСЧ+П.

При визначенні цих показників, за якими здійснюється преміальне стимулювання, необхідно враховувати специфічні особливості виробництва і характер роботи, яку виконують окремі категорії працівників.

Відрядна форма заробітної плати

Відрядна заробітна плата нараховується у визначеному розмірі за кожну одиницю виконаної роботи чи виробленої продукції, вираженої в натуральних одиницях виміру (штуках, кілограмах, метрах тощо).

Відрядна заробітна плата включає: пряму (просту) відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну і відрядно-преміальну системи оплати праці.

Пряма система нарахування відрядної заробітної плати - передбачає оплату праці за виконаний обсяг роботи чи вироблений обсяг продукції за єдиними розцінками без обмеження розміру заробітної плати. Величина заробітної плати збільшується прямо пропорційно до обсягу виконаних робіт (виробленої продукції).

При прямій відрядній оплаті праці, відрядний заробіток Зв розраховується множенням кількості виробленої продукції (К) на її відрядні розцінки (Цв):

Зв = К Цв.

Відрядна розцінка є розміром оплати за одиницю продукції (виконаної роботи), яка при індивідуальній оплаті обчислюється за формулами:



Цв = ТС / Нв або Цв=ТС Нч,

де ТС - годинна або денна тарифна ставка, яка відповідає розряду даної роботи;

Нв, Нч - відповідно норма виробітку і норма часу на дану операцію (одиницю роботи).

Залежно від чисельності робітників, які виконують роботу, і способу виконання відрядність може бути індивідуальною, бригадною.

При індивідуальній відрядній оплаті праці кожному виконавцю визначається окремо самостійне завдання, окремо організовується облік обсягу виконаної роботи чи виробленої продукції і здійснюється нарахування заробітної плати.

При бригадній відрядній оплаті праці виробниче завдання визначається бригаді робітників, які виконують роботи різної кваліфікації, на основі чіткого розподілу праці, організація обліку ведеться в цілому по бригаді, нарахування заробітної плати здійснюється не індивідуально кожному члену бригади, а всій бригаді в цілому і розподіляється між окремими членами бригади залежно від кількості відпрацьованого кожним робітником часу і його кваліфікаційного тарифного розряду.

Непряма відрядна система нарахування заробітної плати використовується для визначення заробітку не основних, а допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників та ін.), у тих випадках, коли праця допоміжного робітника, який зайнятий обслуговуванням основних робітників-відрядників, значною мірою впливає на результати їх роботи і коли його праця не може бути нормованою. Вона характеризується тим, що величина заробітної плати допоміжного персоналу визначається за результатами праці основних робітників з урахуванням виконання норм виробітку (норм часу) основними робітниками та їх чисельності.

При непрямій відрядній, заробіток працівника (Знв) обчислюється множенням непрямої відрядної розцінки (Цнв) на кількість продукції, виконаної основним працівником (Ко):

Знв = Ко Цнв.

В свою чергу, Цнв визначається як:

Цнв= ТСдп / Нво,

де ТСдоп - денна тарифна ставка допоміжного робітника, що оплачується за непрямою відрядною системою, грн.;

Нво - денна норма виробітку основного робітника, що обслуговується.

Або за формулою:

Знв = ТС Т Квнв,

де ТС - годинна тарифна ставка, грн.;

Т - фактично відпрацьований час допоміжним робітником, год.

Квнв - коефіцієнт виконання норм виробітку всіма працівниками, що обслуговуються.

Відрядно-прогресивна система оплати праці

За відрядно-прогресивної системи оплати праці заробітна плата робітникам нараховується за обсяг виконаної роботи чи виробленої продукції в межах планової норми (бази) виробітку за основними незмінними відрядними розцінками, а за обсяг роботи чи продукції, виконаної (виробленої) понад вихідну планову норму (базу) виробітку, - за підвищеними чи прогресивно зростаючими прямими відрядними розцінками.

Відрядно-прогресивна робота, виконана в межах встановленої норми (Но) оплачується за звичайними розцінками (Цо), а робота, виконана понад норму (Нп) - за прогресивно зростаючими розцінками (Цп):



Зпрог = НоЦо+Нп Цп.

Нарахування заробітної плати робітникам при відрядно-прогресивній оплаті праці здійснюється за місячними результатами роботи за обсяг продукції (роботи), виробленої понад місячну вихідну планову норму (базу).

Відрядно-преміальна система оплати праці

При цій системі оплати праці загальний заробіток робітника складається з заробітної плати, нарахованої за фактично виконану роботу чи вироблену продукцію за прямими (необмеженими) відрядними розцінками, і премій за виконання та перевиконання установлених планових (нормативних) кількісних і якісних показників.

Відрядно-преміальна оплата праці Звпрем включає відрядний заробіток Зв та премії за досягнення результатів - П:

Звпрем = Зв+П = КЦв + П

або

де Звпрем - заробіток працівника за відрядно-преміальною системою, грн.;

Пв і Пп - відсоток премії відповідно за виконання і перевиконання показників преміювання;

Впл - відсоток перевиконання плану виробництва або норм.

Акордна система оплати праці

Акордна система нарахування заробітної плати є удосконаленим варіантом прямої відрядної та погодинної оплати праці. Вона характеризується тим, що загальну суму заробітної плати робітникам установлюють не за відпрацьований час чи обсяг виконаної роботи, а за кінцевими результатами роботи - за обсяг фактично виробленої продукції із зазначенням терміну виконання.

При акордній системі оплати праці розмір заробітку встановлюється за формулою:

Закор = Сінд Тпл + Спід (Тпл-Тф),

де Сінд - індивідуальна погодинна тарифна ставка;

Тпл - плановий час виконання робіт;

Спід - підвищена тарифна ставка;

Тф - фактичний час виконання робіт.

Акордна система оплати праці може бути простою акордною і акордно-преміальною.

У сучасних умовах більш прогресивною є акордно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові або бригаді в цілому на початку виробничого періоду (технологічного циклу) визначається планове завдання з виробництва продукції, витрат праці, матеріальних засобів та початкова планова сума заробітної плати, яка буде виплачена робітникам, котрі беруть участь у процесі виробництва продукції.

Оплата праці керівників, службовців та спеціалістів.

Основою організації оплати праці керівників, службовців і спеціалістів є система посадових окладів, які є різновидом погодинної оплати праці.

Посадовий оклад - це щомісячний розмір погодинної заробітної плати, установлений у централізованому порядку для певної посади управлінського персоналу, спеціалістів і службовців.

Розмір заробітної плати за посадовими окладами регулюється затвердженою урядом схемою посадових окладів з урахуванням значення тієї чи іншої галузі, залежно від особливостей виробництва, умов праці, обсягу та складності роботи, рівня відповідальності, кваліфікації працівників тощо.

У схемах посадових окладів щодо кожної посади може передбачатись один рівень або вилка рівнів окладу (наприклад, мінімальний і максимальний розмір окладу).

Праця керівників, службовців і спеціалістів оплачується погодинно з урахуванням розміру визначеного їм посадового окладу та фактично відпрацьованого часу. Нарахування заробітної плати здійснюється за формулою:

де Зп - розмір місячної заробітної плати відповідного працівника, праця якого оплачується за посадовим окладом, грн.;

Пок - посадовий оклад працівника, грн.;

Мф - номінальний місячний фонд робочого часу працівника, год.;

t - фактично відпрацьовано часу працівником протягом міс., год.

Водночас поряд з простою погодинною заробітною платою керівникам, службовцям і спеціалістам можуть нараховуватись преміальні доплати. Нарахування цих доплат здійснюється за умов виконання і перевиконання плану виробництва продукції установленої номенклатури й асортименту, зростання продуктивності праці на підприємстві, зменшення собівартості, виконання і перевиконання плану з поставок продукції тощо.

Тарифна система оплати праці

Тарифна система - це сукупність нормативних матеріалів, за якими здійснюється державне планування і регулювання диференціації рівня заробітної плати окремих категорій промислово-виробничого й управлінського персоналу в різних галузях економіки, на підприємствах і виробничих дільницях залежно від якісних характеристик праці.

Тарифна система складається з таких елементів: тарифікації робіт, тарифікації працівників, тарифної сітки, тарифної ставки й тарифно-кваліфікаційного довідника.

Під тарифікацією робіт розуміють віднесення окремих видів робіт до тієї чи іншої групи складності залежно від вимог, які ставляться до їх виконавців з точки зору спеціальної підготовки цих виконавців та наявності в них необхідних професійних знань, досвіду і навичок.

Тарифікація робітників - це визначення рівня їх кваліфікації та присвоєння їм відповідного тарифного розряду. Вона проводиться безпосередньо на підприємствах, в організаціях та установах усіх галузей економіки. Основою тарифікації робітників є тарифні сітки та діючі тарифно-кваліфікаційні довідники.

Тарифна сітка - це сукупність розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими здійснюється диференціація заробітної плати промислово-виробничого й управлінського персоналу залежно від якісних характеристик виконуваної ними роботи. За її допомогою визначають відношення тарифних ставок робітників другого, третього і послідовно наступних тарифних розрядів до тарифної ставки першого розряду.

Тарифним розрядом називається показник, який характеризує складність виконуваної роботи і рівень кваліфікації робітника. Кількість тарифних розрядів залежить від наявності видів робіт, їх різноманітності, складності та умов виконання, особливостей виробництва й організації праці.

Тарифні коефіцієнти характеризують відношення тарифних ставок того чи іншого тарифного розряду до тарифної ставки першого розряду, розмір якої взято за одиницю. Величина тарифного коефіцієнта показує, у скільки разів робота, віднесена до того чи іншого тарифного розряду, складніша від робіт, що тарифікуються першим розрядом.

Діапазон тарифної сітки - це інтервал між тарифним коефіцієнтом першого розраду і тарифним коефіцієнтом останнього розряду тарифної сітки.

Тарифна ставка являє собою величину оплати праці робітника, який виконує роботу відповідного тарифного розряду, за одиницю відпрацьованого робочого часу. За допомогою тарифних ставок здійснюється диференціація та регулювання рівня заробітної плати і посадових окладів залежно від якісних характеристик виконуваної роботи та кваліфікації працівника.

Вихідною базою обчислення тарифних ставок з оплати праці робітників різного рівня кваліфікації є ставка першого тарифного розраду, яка встановлюється з урахуванням необхідності державної гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати.

Тарифно-кваліфікаційний довідник - це нормативний документ, призначений для тарифікації робіт і присвоєння кваліфікаційних розрядів виробничому й управлінському персоналу підприємств, установ та організацій. Він являє собою зведення кваліфікаційних характеристик робіт кожного розряду та вимог, які ставить дана робота до професійних знань і трудових навичок робітника. Тарифно-кваліфікаційний довідник слугує для здійснення тарифікації робіт (віднесення робіт до певних розрядів тарифної сітки залежно від складності виконання їх) і визначення кваліфікаційних розрядів робітникам та управлінському персоналу.

Безтарифна модель оплати праці

При безтарифній системі організації оплати праці зарплата кожного учасника трудового процесу підприємства (або підрозділу) є часткою працівника у спільному фонді оплати праці. Фактична величина зарплати конкретного працівника залежить від таких факторів: кінцевих результатів діяльності колективу, що визначають спільний фонд оплати праці; кваліфікаційного рівня працівника; коефіцієнта трудової участі (КТУ); фактично відпрацьованого часу.

Кваліфікаційний рівень працівника при переході на безтарифну модель організації оплати праці найпростіше визначається як частка від ділення його фактичної заробітної плати за попередній період (рік) на мінімальний рівень зарплати на підприємстві за той самий період.

Розрахунок заробітної плати при безтарифній моделі здійснюється в такій послідовності:

1) визначається кількість балів, зароблених і-м працівником (Бі):



Бі = КіТі КТУі

де Кі - кваліфікаційний рівень і-го працівника;

Ті - кількість відпрацьованих ним людино-годин;

КТУ і - коефіцієнт трудової участі і-го працівника.

2) визначається загальна сума балів, набраних усіма працівниками (?Бі);

3) розраховується частка фонду стимулювання праці (ФСП), що відповідає одному балу - "ціна балу" (б):

4) розраховується заробіток конкретних працівників як добуток набраних кожним із них балів на "ціну балу".

3. Фонд заробітної плати - це загальна сума грошових коштів, направлена па оплату праці робітників і управлінського персоналу підприємства за визначений обсяг виконаної роботи або виробленої продукції, а також на оплату невідпрацьованого часу, який підлягає оплаті відповідно до чинного законодавства.

За змістом та джерелами формування виділяють фонд основної заробітної плати і фонд додаткової заробітної плати.

До фонду основної заробітної плати входять:

а) заробітна плата, нарахована за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування та ін.) за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами працівників незалежно від форм систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

б) суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягів-доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) у випадках, коли вони є основною заробітною платою;

в) суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів та інших підприємств і оплата їх праці, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на даному підприємстві.

До фонду додаткової оплати праці включаються:

а) надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством;

б) премії робітникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних матеріальних ресурсів;

в) винагороди (процентні надбавки) за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві, передбачені чинним законодавством;

г) оплата праці у вихідні та святкові (робочі) дні, у понаднормовий час за розцінками, установленими законодавчими актами;

д) оплата за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи;

е) оплата щорічних та додаткових відпусток відповідно до законодавства, грошових компенсацій за невикористану відпустку;

є) суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати;

ж) оплата робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час, та інші виплати, передбачені чинним законодавством.

4. Механізм регулювання заробітної плати складається з таких, елементів:

а) ринкового регулювання;

б) державного регулювання;

в) колективно-договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних угод; колективних договорів на рівні підприємств; трудових договорів з найманими працівниками;

г) механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві (у структурному підрозділі) з використанням таких елементів, як тарифна система або безтарифна модель, нормування праці, форми і системи оплати праці та преміювання.

Згідно з Законом України "Про оплату праці" держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, установлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

У механізмі регулювання заробітної плати вихідною базою є встановлення її мінімального розміру.

Мінімальна заробітна плата - є законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності.

Тема 12. Аналіз та планування трудових показників

Розрахунок потреби підприємства в робочій силі.

Планування продуктивності праці на підприємстві.

Визначення фонду заробітної плати на підприємстві.

1. У ринкових умовах господарювання надзвичайно важливим є визначення оптимальної чисельності працівників необхідних для виконання виробничої програми. Вихідними даними для визначення необхідної кількості працівників є: виробнича програма на плановий період часу; норми часу, норми виробітку; трудомісткість виробничої програми; організаційно-технічні заходи по зниженню трудомісткості програми; звітні розрахункові дані про коефіцієнти виконання норм; баланс робочого часу одного працівника і деякі інші документи.

Баланс робочого часу одного працівника встановлює середню кількість годин, яку працівник повинен відпрацювати протягом планового періоду. Вона визначається шляхом множення середньої кількості явочних днів працівника протягом планового періоду на середню тривалість робочого дня одного працівника.

При розрахунку середньої кількості явочних днів працівника розрізняють календарний, номінальний і ефективний (реальний) фонди робочого часу.

Календарний фонд робочого часу дорівнює плановому числу календарних днів планового періоду.

Номінальний фонд робочого часу дорівнює кількості робочих днів, яка максимально може бути відпрацьована протягом планового періоду, він визначається відніманням з календарного фонду неробочих днів. У безперервних виробництвах виключаються також невиходи по графіку змінності.

Ефективний фонд робочого часу складає середнє число робочих днів, які корисно використовуються протягом планового періоду. Через неявки деяких працівників цей фонд зазвичай менший за номінальний.

Обґрунтування чисельності працівників, необхідних для виконання планового обсягу робіт здійснюється на підприємстві, як правило, на основі планової трудомісткості виробничої програми. Планова трудомісткість виробничої програми визначається по плановому нормативу трудових затрат на одиницю продукції, помноженому на плановий випуск продукції.

Планову чисельність працівників визначають шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на ефективний фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому враховується заплановане перевиконання норм часу:

де Рпл - планова чисельність робітників-відрядників;

tпл - планова трудомісткість виробничої програми, нормо-годин;

Фпл - плановий ефективний фонд часу одного працівника, годин;

Квн - плановий коефіцієнт виконання норм.

Планова чисельність працівників-відрядників розраховується як правило на основі технологічної трудомісткості. На багатьох підприємствах широко використовується показник виробничої трудомісткості, яка включає затрати праці робітників усіх підрозділів підприємства і визначається за формулою:

Тв = Тт + Т обс.т,

де Тв - виробнича трудомісткість;

Тт - технологічна трудомісткість (включає затрати праці працівників, що беруть участь в технологічному процесі);

Тобс.т - трудомісткість обслуговування технологічного процесу (включає затрати праці працівників, які забезпечують проходження предметів праці через різні стадії технологічного процесу, починаючи з надходження сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів і закінчуючи відвантаженням готової продукції).

Чисельність працівників на основі планової виробничої трудомісткості можна визначати за формулою:

,

де tпл - планова виробнича трудомісткість, людино-годин.

Чисельність працівників необхідних для виконання заданого обсягу робіт в натуральному вираженні, як правило, визначають по нормах виробітку. Для цього спочатку визначається необхідний фонд ресурсів праці, виходячи з норм виробітку:

,

де Тв - робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами;

Q - обсяг і-тих робіт в прийнятих одиницях виміру;

q - планова норма виробітку і-тої продукції за одиницю часу (в прийнятих одиницях виміру).

Коли відома кількість нормованого часу, яка потрібна для виконання певного обсягу робіт, можна розрахувати необхідну чисельність працівників за формулою:

,

де Р - чисельність працівників.

Чисельність працівників необхідних для експлуатації агрегатів, апаратів і машин та ін., визначається за відповідними нормативами за формулою:

,



де А - число робочих агрегатів;

Р - число робітників, необхідне для обслуговування одного агрегату протягом зміни (норма обслуговування);

S - число змін на добу;

Те - число діб роботи агрегату в плановому періоді;

Фдн - число днів роботи за плановим балансом робочого часу.

Планування чисельності працівників за явочним часом.

У ряді випадків планову чисельність працівників можна визначити за явочним складом і запланованим фондом робочого часу. Для цього необхідно визначити число робітників за зміну, за добу і працівників на підміну, які відсутні з поважних причин.

Явочне число працівників на зміну - це нормативна кількість робітників для виконання виробничого змінного завдання по випуску продукції. Воно визначається за формулою:

,

де Ряв - необхідне число робітників у зміні;

Q - виробниче завдання (обсяг робіт) в зміну в прийнятих одиницях виміру;

Нвр - норма часу на одиницю виробу, операцію або одиницю роботи;

Т - змінний фонд робочого часу одного працівника (тривалість робочої зміни).

В умовах дрібносерійного і індивідуального виробництва, коли протягом планового періоду (місяця, кварталу, року) змінюються номенклатура і календарний розподіл виробів, що випускаються необхідно визначити змінне явочне число робітників. У таких випадках явочне число робітників у зміні розраховують за плановим обсягом робіт і фондом робочого часу за плановий період за формулою:

,

де Qt - сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг робіт на плановий період, нормо-годин;

С - число діб роботи виробництва за плановий період.

Явочне число працівників розраховують також виходячи з норм виробітку за формулою:

,

де V - плановий середній виробіток працівників даної спеціальності у прийнятих одиницях виміру:

V = Нв Квн,

де Нв - змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.

Для більш точного розрахунку планової чисельності працівників необхідно доводити показники трудомісткості і її зменшення до цехів, дільниць і окремих виробничих бригад.

На роботах, виконуваних окремими працівниками за допомогою індивідуальних знарядь праці, явочне число робітників за зміну визначається за формулою:

,

де Фс - кількість діб роботи дільниці за плановий період.

На багатьох підприємствах легкої промисловості явочну кількість працівників-відрядників визначають за операціями виробничого процесу діленням виробничого завдання з кожної операції на планову норму виробітку:

,

де 3 - змінне завдання (при широкому асортименті виражається в умовних одиницях);

Нпв - планова норма виробітку за зміну.

Явочна кількість працівників на робочих місцях в апаратурних (машинних) виробництвах визначається на основі штатного нормативу обслуговування агрегатів (норм обслуговування).

Для безперервно діючих виробництв, крім явочного штату, визначають число робочих для роботи у вихідні дні. Загальне число робітників, необхідних для такого обсягу виробництва і графік роботи, складає розрахований штат робітників.

Для розрахунку необхідної кількості працівників застосовують два основних методи: за коефіцієнтом середньоспискового складу і за запланованим відсотком невиходів на роботу. Методом розрахунку за коефіцієнтом середньоспискового складу число працівників визначається за формулою:

Рсп = Ряв х Ксп,

де Ксп - коефіцієнт середньоспискового складу, який визначається діленням номінального фонду робочого часу на планове число робочих днів:

,

де Фдн - заплановане число робочих днів.

Середньоспискова чисельність працівників за відсотком невиходів (сума відсотків невиходів з поважних причин) визначається за формулою:

,

де Н - загальна кількість невиходів на роботу, %.

Планування чисельності працівників за числом робочих місць і нормами обслуговування.

Планування чисельності працівників, які виконують роботи, на які є норми обслуговування, зводиться до визначення загальної кількості об'єктів обслуговування з урахуванням змінності. Явочне число працівників визначається діленням цієї кількості об'єктів на норму обслуговування:

,

де Q - кількість об'єктів обслуговування;

Нобс - норма обслуговування, тобто кількість одиниць обладнання, розмір виробничих площ, тощо, що обслуговуються одним або групою працівників.

Розрахунок кількості робочих місць застосовується під час планування чисельності тих працівників, для яких не можуть бути встановлені ні обсяги робіт, ні норми обслуговування. Робота їх виконується на певних робочих місцях і пов'язана з обслуговуванням конкретного об'єкту.

Розрахунок чисельності працівників за кількістю робочих місць полягає в складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в працівниках для кожного з них, що можна розрахувати за формулою:

Рсп = МSКсп.



Для визначення кількості адміністративно-управлінського персоналу може застосовуватися формула Розенкранца. її суть полягає в тому, що під час визначення чисельності необхідні дані про робочий час спеціалістів, трудомісткість одиниці роботи, коефіцієнти розподілу часу і т. ін. Формула Розенкранца слугує для перевірки відповідності фактичної чисельності необхідній, яка запланована для цього підрозділу або підприємства в цілому.

Формула Розенкранца має вигляд:

,

де Ч - чисельність адміністративно-управлінського персоналу певної професії та ін.;

п - кількість видів організаційно-управлінських робіт, які визначають завантаження цієї категорії спеціалістів;

ті - середня кількість дій (розрахунків, обробки замовлень, переговорів, тощо) в межах і-го виду робіт за встановлений проміжок часу (наприклад , за рік);

tі - час, необхідний для виконання одиниці в межах і-го виду робіт;

Т - робочий час спеціаліста згідно з трудовим договором (контрактом) за відповідний проміжок календарного часу, прийнятий в розрахунках;

Кнрч - коефіцієнт необхідного розподілу часу;

Кфрч - коефіцієнт фактичного розподілу часу;

tp - час на різні роботи, які неможливо врахувати в попередніх планових розрахунках.

Коефіцієнт необхідного розподілу часу (Кнрч) розраховують за формулою

Кнрч = Кдр х Кв х Кп,



де Кдр - коефіцієнт, який враховує затрати на додаткові роботи, заздалегідь не враховані у часі, необхідному для визначення процесу (), як правило, знаходиться в межах 1,2-1,4;

Кв - коефіцієнт, який враховує затрати часу на відпочинок співробітників протягом робочого дня; як правило, дорівнює 1,12;

Кп - коефіцієнт перерахунку явочної чисельності в спискову.

Коефіцієнт фактичного розподілу часу (Кфрч) визначається відношенням загального фонду робочого часу підрозділу до часу, розрахованого як .

2. Для визначення впливу того чи іншого фактора на зростання продуктивності праці розраховують економію робочої сили.

Вихідна чисельність працівників (Чв) на даний обсяг робіт може бути визначена таким чином:

1) при незмінній структурі виробництва:

Чв = Чбаз ІОП,

де Чбаз - чисельність працівників базисного періоду;

ІОП - ріст обсягів виробництва.

2) при наявності структурних зрушень:

Чв = Чі ІОПі,

де Чі - чисельність працівників і-го структурного підрозділу;

ІОПі- ріст обсягу виробництва і-го структурного підрозділу.

Економію чисельності робочої сили (ЕЧр) за рахунок модернізації або впровадження нового обладнання розраховують за формулою:



,

де М - загальна кількість одиниць обладнання;

Мст - кількість немодернізованого обладнання;

Мм - кількість нового і модернізованого обладнання;

Пп - ріст продуктивності праці під час експлуатації нового або модернізованого обладнання, %;

Тд - число місяців дії нового або модернізованого обладнання;

Тк - календарна кількість місяців у розрахунковому періоді.

Економія чисельності працюючих (ЕЧпвп) визначається за формулою:

,

де Чпвпв - вихідна чисельність працюючих для виробництва планового обсягу продукції виходячи з виробітку базисного періоду;

Уз - частка працівників, зайнятих обслуговуванням обладнання, до чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Ер - відносна економія чисельності працівників, %:

Зростання продуктивності праці за рахунок підтягування працівників, які не виконують норми виробітку, визначається двома способами:

1) обчисленням безпосереднього росту продуктивності праці за рахунок підтягування тих працівників, які не виконують норми до 100%-го або середнього проценту виробітку колективу:

,

де Чр1, Чр2 - чисельність працівників по групах, у яких рівень виконання норм виробітку нижче 100%;

Х1, Х2 - середнє виконання норм відповідно по групах;

Д - питома вага працівників, які не виконують норми загальної чисельності працівників;

2) виявленням економії чисельності працівників за рахунок заходів по виконанню норм виробітку працюючим:

де Прн - планове підвищення рівня виконання норм виробітку групою працівників, які не виконують норми виробітку, %;

ПВрн - питома вага групи працівників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності працюючих, %;

У - питома вага працівників-відрядників, які не виконують норми виробітку, в загальній чисельності робітників, %;

0,5 - коефіцієнт, який показує рівномірність підвищення рівня виконання норм протягом всього планового періоду.

Економія робочої сили за рахунок спеціалізації виробництва розраховується за формулами:

де ПВпл, ПВбаз - питома вага кооперованих поставок відповідно до планового і базисного періодів, %;

ОВпл - обсяг виробництва в плановому періоді, грн.;

Вбаз - виробіток на одного працівника в базисному періоді, грн., а також за формулою:

.

Економія робочої сили за рахунок кращого використання робочого часу:

,

де ПВр - питома вага працівників в чисельності промислово-виробничого персоналу, %;

Пбаз і Ппл - втрати робочого часу відповідно в базисному і плановому періодах, %.

Скорочення невиходів на роботу веде до економії чисельності, яку можна обчислити за формулою:

,

де Фпл, Фбаз - кількість робочих днів, які відпрацьовує один працівник відповідно в плановому і базисному періодах.

Скорочення браку продукції сприяє економії робочої сили працівників-відрядників, яку можна обчислити за формулою:

,

де Ббаз, Бпл - втрати від браку в процентах до собівартості продукції відповідно в базисному і плановому періодах;

Чрбазс - чисельність працівників-відрядників у базисному періоді.

Економія чисельності від змін у складі (асортименті) продукції розраховується за формулою:

,

де Тбаз і Тпл - питома трудомісткість продукції відповідно в базисному і плановому періодах, нормо-год.;

Qпл - обсяг продукції в плановому періоді;

Квн - коефіцієнт виконання норм виробітку в плановому році;

Фпл - фонд корисного часу роботи 1-го працівника в плановому році, год.

Вплив кожного фактора на зростання продуктивності праці (Пті) обчислюють за формулою:

,

де ЕЧрі - економія робочої сили по і-му фактору, чол.

ЕЧрі - економія робочої сили, обчислена по всіх факторах, чол.

Приріст продуктивності праці по всіх факторах визначається шляхом сумування його приросту по кожному фактору.

3. При плануванні визначають фонд годинної заробітної плати, фонд денної заробітної плати, фонд річної (квартальної, місячної) заробітної плати.

Розмір фонду годинної заробітної плати визначається таким чином. Спочатку розраховують фонд заробітної плати працівників-відрядників (ФЗПвід) за формулою:

ФЗПвід = Розці ОПі,

де Розці - штучна відрядна розцінка на одиницю обсягу виробничої програми;

ОПі - обсяг продукції і-го виду.

Цей фонд можна обчислити по трудомісткості продукції:

ФЗПвід=Нti Vqi Tci,

де Нti - норматив трудовитрат на одиницю i-ої продукції;

Vqi - обсяг виробництва s-го виду продукції;

Tci - тарифна ставка s-го виду робіт.

Плановий фонд робочого часу працівників-почасовиків (ФЗПпоч) визначають за формулою:

ФЗПпоч = Тспочі Чпі Фплі,

де Тспочі - годинна тарифна ставка працівника-почасовика і-го розряду;

Чпі - чисельність працівників-почасовиків і-го розряду;

Фплі - плановий фонд робочого часу і-го розряду.

Фонд заробітної плати керівників, спеціалістів і службовців (ФЗПксс) визначається згідно з посадовими окладами шляхом множення місячного окладу кожної групи працівників на кількість місяців за рік і на кількість працівників у групі:

ФЗПксс= 12 Чі Окі,

де Чі - чисельність керівників, спеціалістів і службовців, які мають однаковий посадовий оклад, чол.;

Окі - місячний оклад, грн.

До фонду оплати праці включають також стимулюючі виплати - премії. Їх розмір за відрядно-преміальною і почасово-преміальною системами оплати праці (Зпр) визначається відповідно до діючих преміальних систем на підприємстві. Для цього використовуються формули:



де Ппр - процент премії до відрядної заробітної плати або тарифної ставки.

Відсоток премії за виконання і перевиконання науково обґрунтованих норм встановлюється в залежності:

Зпр = ФЗПвід Ппер Ппр Унон У,

де Ппер - процент перевиконання норм;

Ппр - процент премії за кожний процент перевиконання норм;

Унон - питома вага науково-обґрунтованих норм по трудомісткості;

У - питома вага працівників, які будуть премійовані.

Складовою частиною фонду оплати праці є компенсаційні виплати, які пов'язані з режимом праці і умовами праці, це такі виплати:

а) надбавки до заробітної плати за безперервний стаж роботи (ФЗПнс), обчислюються за формулою:

ФЗПнс = ЧіТзпі К/100,

де Чі - чисельність працівників відповідного стажу роботи, осіб;

Тпзі - пряма (тарифна) заробітна плата працівника, грн.;

Кі - величина надбавки за стаж роботи, %.

б) доплати за умови праці (Фдуп):

Фдуп = Чі Тзпі Кі/100,

де Чі - чисельність працівників, що працюють у важких і шкідливих умовах, а також в особливо тяжких і шкідливих, осіб;

Тпзі - пряма (тарифна) заробітна плата працівника, грн.;

Кі - величина надбавки за відхилення від норм. умов праці, %.

в) доплати за роботу в нічний час:

Фдн(в) = ЧіТстіТнвіКнві/100,

де Чі - чисельність працівників, які працюють відповідно в нічній зміні, осіб;

Тсті - тарифна ставка працівників і-ої групи, грн.;

Тнві - фонд нічного часу, год.;

Кнві - процент доплат до тарифної ставки за кожну год. нічної зміни, %.

г) оплата за роботу у вихідні і святкові (неробочі) дні (Фовд):

Фовд = Чі Тсті Тзм Ді Квн,

де Чі - чисельність працівників, які працюватимуть у святкові дні, осіб;

Тсті - тарифна ставка працівників і-ої групи працівників, грн.;

Тзм - тривалість зміни, год.;

Ді - кількість святкових днів за рік для відповідної групи працівників, дн.;

Квн - коефіцієнт доплат.

До складу фонду оплати праці включаються також грошові суми за невідпрацьований час відповідно до чинного законодавства:

а) оплата щорічних і додаткових відпусток (Фчв):

Фчв = СЗПпл Отпл,

де СЗПпл - середня заробітна плата працівників, грн.;

Отпл - середня планова тривалість відпустки, дн.

б) доплати матерям за час перерв у роботі на годування і догляд грудних дітей і доплати підліткам за скорочений робочий день.

Доплати матерям (Допм) визначається за формулою:

Допм = П ФЗПгод,

де П - процент перерв одного працівника до реального фонду робочого часу одного працівника;

ФЗПгод - фонд годинної заробітної плати.

Величина доплат підліткам (Доппід):

Доппід = Тсгод Фп,

де Тсгод - середня тарифна ставка підлітків, грн.;

Фп - кількість пільгових годин у плановому періоді, год.

в) доплати незвільненим бригадирам за керівництво бригадою (Збр):

Збр = ТБр Чбр Дбр,

де ТБр - заробітна плата бригадира по тарифу в плановому періоді;

Чбр - кількість бригадирів;

Дбр - розмір доплати бригадиру за керівництво бригадою у відсотках до тарифної ставки.

Середня заробітна плата визначається на основі розрахованої чисельності певних категорій працівників у фонді їх оплати. Для керівників, спеціалістів і службовців визначається середньорічна заробітна плата, а для працівників - середньорічна, середньоденна і середньогодинна:



де ФЗПр - фонд заробітної плати, грн.;

Фпл - розрахункова кількість люд.-год., люд.-днів роботи;

Чсп - середньоспискове число працівників у розрахунковому періоді.

У випадках, коли змінюються обсяги виробництва і продуктивність праці на підприємстві, плановий фонд оплати праці може розраховуватися, виходячи зі звітного фонду, скоректованого на показники зміни чисельності і середньої заробітної плати або зміни обсягів виробництва, продуктивності праці і середньої заробітної плати, за однією з формул:

Фпл = Фбаз Ічисл Іср.зп або Фпл = Фбаз Іов/Іпт Іср.з.п,

де Фпл - плановий фонд заробітної плати, грн.;

Фбаз - фонд заробітної плати за звітний період, грн;

Ічисл - індекс зміни чисельності працівників;

Іср.з.п. -- індекс зміни середньої заробітної плати (в умовах інфляції - з урахуванням очікуваного інфляційного індексу);

Іов - індекс обсягу виробництва;

Іпт - індекс продуктивності праці за планом.

Одним із найбільш поширених укрупнених методів планування фонду заробітної плати є нормативний метод, який дозволяє за базовими показниками, а на нових підприємствах розрахунковим шляхом визначити норматив заробітної плати на одиницю або на 1 тис. грн. продукції. При розрахунку за базовими вихідними даними фактичні витрати заробітної плати коректуються на планове відношення індексу зростання середньої заробітної плати до індексу продуктивності праці: