Економіка праці і соціально-трудові відносини

Витрати на заробітну плату в цій сумі заведено називати базовими.

Таблиця 4.1 - Показники руху персоналу підприємства

Абсолютні	Рух співробітників у абсолютному виразі (кількість осіб)
Оборот із прийняття	Загальна чисельність працівників, зарахованих на роботу на підприємство за певний період
Оборот зі звільнення	Загальна чисельність працівників, що звільнилися з роботи на даному підприємстві за певний період
- необхідний оборот зі звільнення	Загальна чисельність працівників, що звільнилися з роботи на даному підприємстві за певний період з об'єктивних причин
- надлишковий оборот зі звільнення або плинність кадрів	Загальна чисельність працівників, що звільнилися з роботи за певний період за власним бажанням і звільнені за порушення трудової дисципліни
Чисельність працівників, що змінилися	Менша величина з чисельності прийнятих і звільнених
Чисельність працівників, що працювали весь період	Різниця між обліковою чисельністю на початок періоду і кількістю звільнених з числа тих, що працювали на початок періоду
Відносні	Рух співробітників у відносному виразі (%, коефіцієнти)
Рівень плинності кадрів	, де Чзв - чисельність працівників, що звільнились за власним бажанням або за порушення трудової дисципліни; Чс.о. - середньооблікова кількість працівників.
Інтенсивність обороту із прийняття	% де Чпр - чисельність працівників, прийнятих за певний період
Інтенсивність обороту із звільнення	, де Чзв - загальна чисельність працівників, що звільнились за певний період
Коефіцієнт сталості	, де Чст. - чисельність працівників, що пропрацювали весь період
Стабільність персоналу	, де ?Рр - загальна сума років роботи на даному підприємстві всіх працівників.

Таблиця 4.2 - Система показників з праці та витрат праці на персонал, необхідна підприємству для аналізу та планування

Назва показника	Од. вим.	Що характеризує показник
А. Кадрові показники
Чисельність персоналу	осіб	Величина підприємства
Частка професіоналів та фахівців	%	Якість людського потенціалу
Частка керівників	%	Структура персоналу
Частка робітників	%	Структура персоналу
Частка технічних службовців	%	Структура персоналу
Середній кваліфікаційний розряд	одиниць	Якість людського потенціалу
Рівень плинності кадрів	%	Якість людського життя
Середній вік працівників	років	Якість людського потенціалу
Б. Витрати на персонал
Загальна сума витрат	тис. грн.	Витрати на персонал
Витрати на заробітну плату Її частка в загальній сумі	тис. грн. %	Раціональність структури витрат
Середня заробітна плата	грн.	Рівень оплати праці
Зарплата керівників	грн.	Диференціація в оплаті праці
Витрати на додаткові соціальні виплати та пільги Їх частка в загальній сумі	тис. грн. %	Ступінь соціальної захищеності працівників з боку підприємства
Витрати на утримання соціальної інфраструктури Їх частка в загальній сумі	тис. грн. %	Рівень соціального розвитку підприємства
Витрати на виплату дивідендів	тис. грн.	Участь персоналу у прибутках
Середній розмір дивідендів	грн.	Структура доходів працівників
В. Ефективність праці
Продуктивність праці	грн./люд.	Середній виробіток працівника
Рентабельність витрат на персонал	%	Прибутковість витрат на персонал
Частка витрат на персонал у вартості продукції	%	Ефективність використання людського фактора
Частка витрат на персонал у загальних витратах виробництва	%	Ефективність використання людського фактора
Г. Умови праці
Частка працюючих у шкідливих умовах	%	Якість трудового життя
Рівень травматизму	люд./дні	Якість трудового життя
Рівень захворюваності	люд./дні	Якість трудового життя
Витрати на пільги та компенсації за шкідливі умови	тис. грн.	Витрати підприємства від неналежних умов праці

Тема 5. Продуктивність та ефективність праці

1. Продуктивність праці: сутність і значення.

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

3. Фактори та резерви росту продуктивності праці.

4. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

1. Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку - результатів праці та витрат праці. Тобто продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої праці.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту і доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають:

рівень екстенсивного використання праці;

рівень інтенсивного використання праці;

техніко-технологічний стан виробництва.

2. Для підприємства, на якому виробляється один, або декілька продуктів, обчислення продуктивності досить просте. Для визначення продуктивності на рівні народного господарства застосовується ряд окремих показників:

відношення обсягів продажу до чисельності зайнятих;

відношення прибутку до вкладеного капіталу;

відношення виробничої площі, що використовується до площі, що є в наявності;

відношення прибутку до власного капіталу;

відношення ціни підприємства до ціни ринкової;

відношення фактичних питомих витрат праці до нормативних;

відношення фактично відпрацьованого фонду робочого часу до його календарного фонду тощо.

Виробіток - це прямий показник продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою: ,

де В - виробіток,

V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг),

Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатись різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо) то відповідні показники продуктивності праці називають натуральними. Натуральні показники дуже точні, проте мають суттєвий недолік - неможливість застосування до неоднорідної продукції.

Вартісними називають показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, оскільки дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Єдиним недоліком вартісних показників продуктивність праці є те, що необґрунтоване завищення цін монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивність праці.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування (То) визначається витратами праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу і визначається за формулою:

Тп = Тт + То + Ту = Тв + Ту

3. Фактори зміни певного показника - це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності;

ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання.

За змістом фактори підвищення продуктивності праці поділяють на:

соціально-економічні - фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили;

матеріально-технічні - фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці та технології виробництва;

організаційно-економічні - прогресивні зміни в організації праці, виробництві та управлінні:

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

регіональні - характерні для даного регіону;

загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні.

Резерви зростанні продуктивності праці - це такі виявлені можливості підвищення продуктивності праці, але з різних причин не використані. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивність праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці - це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв - це фактично відрізок фактора, можливий для використання у конкретний момент часу, резерви зростання продуктивність праці класифікують так само як і фактори.

Для пошуку на кожному підприємстві резервів зростання продуктивності праці потрібно проаналізувати її досягнутий рівень, визначивши найважливіші фактори, що на нього вплинули. Для обчислення приросту річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників можна скористатись формулою:

,

де ?Рпр - приріст річної продуктивності праці завдяки вивільненню працівників;

КП0 і КП1 - кількість працівників відповідно у базовому і звітному періодах.

Вплив збільшення обсягу виробництва продукції на приріст продуктивності праці визначається за формулою:



де ?Рвп - приріст річної продуктивності праці за рахунок зміни обсягу виробництва продукції;

ВП0 і ВП1 - обсяг виробництва валової продукції відповідно у базовому і звітному періодах.

При заміні живої праці капіталом закономірно постає питання: яку суму інвестицій підприємство може дозволити собі вкласти у виробництво (придбання обладнання, машин і механізмів, будівництво виробничих приміщень, споруд, під'їзних шляхів тощо), щоб заощадити таку кількість живої праці, завдяки вивільненню якої досягається вища ефективність виробництва. Відповідь - заміна живої праці минулою доцільна лише тоді, коли вартість машини нижча за вартість робочої сили, яку вона заміщує.

Підготовка вихідної інформації передбачає розрахунок річної суми витрат на 1000 грн. капіталовкладень, що спрямовуються на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка вивільнятиметься завдяки механізації виробництва або при заміні старого обладнання новим, що потребує менших затрат живої праці. Загальна сума витрат на 1000 грн. інвестицій складається з постійних витрат (амортизація, страхування, податок на майно і процент на вкладений капітал) і змінних втрат (ремонт, технічний догляд, спожита енергія, пальне тощо).

Витрати на робочу силу, яка вивільняється в процесі механізації, визначають за формулою:

Врс = Тгс * Трд * Крд * Ксн,

де Тгс - тарифна годинна ставка;

Трд - тривалість робочого дня, год.;

Крд - кількість робочих днів, які відпрацював працівник протягом року;

Ксн - коефіцієнт соціальних нарахувань на заробітну плату (соціальне страхування, державне пенсійне забезпечення).

На основі цих даних визначають суму капіталовкладень, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється. Розрахунок здійснюють за формулою:

де КВ3 - зрівноважені капіталовкладення, за яких витрати на механізацію виробництва збігаються з витратами на робочу силу, що вивільняється;

П3 - загальна сума витрат (постійних і змінних) в розрахунку на 1000 грн. капіталовкладень.

Розрахована таким способом сума зрівноважених капіталовкладень означає, що підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть менші, ніж ця сума. Зрозуміло, що економія буде тим більшою, чим меншими будуть фактичні капіталовкладення порівняно з показником КВ3, і навпаки. Підприємство нестиме збитки, якщо фактичні капіталовкладення перевищуватимуть зрівноважені.

4. Ураховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема;

пошук та аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання й оцінки;

розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, визначати відповідальних виконавців;

розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

вимірювання й оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві - це фактично частина загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

Тема 6. Ринок праці та його регулювання

Сутність ринку праці, його функції, переваги і недоліки.

Елементи ринку праці.

Механізм функціонування ринку праці.

Сегментація ринку праці.

1. Ринок праці є валивою складовою всієї ринкової системи. Перед тим як виначити його соціально - економічну сутність, необхідно розглянути економічну категорію «ринок». Ринок - це сукупність економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноуворення в умовах конкурентного середовища.

Ринок праці визначається як інститут або механізм, в якому покупці або продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару „робоча сила”, вступаючи у відносини товарного обміну.

Першою умовою виникнення ринку праці є юридична свобода і здатність власника робочої сили за своїм розсудом розпоряджатись своїми здібностями до праці.

Другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування.

Третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця-підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Переваги ринку праці:

полегшує та прискорює процес узгодження особистих, колективних та загальнодержавних інтересів;

надає необхідну гнучкість процесу підготовки та розподілу робітників;

сприяє підвищенню ефективності праці;

виконує функцію зв'язуючої ланки між професійною підготовкою працівників та їх використанням;

поліпшує вибір людьми професій згідно до їх здібностей і бажань;

виступає сильним важелем регулювання індивідуальних доходів;

у результаті конкуренції роботодавців за залучення кращих працівників поліпшує умови праці та індивідуального відтворення робочої сили;

виступає сильним засобом оптимізації потоків розподілу та перерозподілу працівників.

Недоліки ринку праці:

розвиток ринку праці супроводжується відродження та поглибленням товарно-грошового фетишизму;

групові та особисті інтереси відособлених групових та індивідуальних виробників переважають над загальнонародними цілями та завданнями;

стихійність ринку праці.

Функції ринку праці: суспільного поділу праці; інформаційна; посередницька; ціноутворююча; стимулююча; оздоровлююча; регулююча.

2. Елементами ринку праці виступають товар, попит, пропозиція та ціна. Співвідношення попиту, пропозиції та ціни визначає кон'юнктуру ринку праці. У разі збігу попиту та пропозиції кон'юнктура ринку праці буде врівноваженою, у разі перевищення попиту над пропозицією - трудодефіцитною, у разі перевищення пропозиції над попитом - трудонадлишковою.

Товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила, яка розглядається як сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм, жива особа і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості. Це специфічний товар, який:

є живим товаром, купівля якого має назву найму;

не відчужується від його власника - найманого працівника у процесі купівлі-продажу;

передбачає продовження безперервних відносин роботодавця і найманого працівника з моменту найму працівника аж до його звільнення;

відіграє значну роль у створенні доходів суспільства;

не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;

не приносить доходу, якщо його не продати і потребує додаткових життєвих благ для його підтримання;

оплачується роботодавцем після використання його протягом певного часу, встановленого договором купівлі-продажу робочої сили;

не знищується при використанні, а примножується й сам бере участь у створенні благ;

не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів.

3. Механізм функціонування ринку праці створюється на основі державного та профспілкового втручання і складається з суб'єктів, об'єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб'єктів ринку праці відносяться носії, виконавці та виразники господарсько-трудових інтересів.

Носії - соціальні групи, які відрізняються один від одного за рядом ознак: за майновим станом, за доходами, за професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва(роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники).

Носії господарсько-трудових інтересів об'єднуються у спілки, асоціації, серед яких найбільш відомі профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ. Такі об'єднання є виразниками господарсько-трудових інтересів.

Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема, Міністерство праці, Республіканська, обласні, міські та районні служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах рад та ін.

Носії та виразники господарсько-трудових інтересів використовують різні способи впливу на державну економічну політику: органи масової інформації; демонстрації; маніфестації; збір підписів; звернення в суди; кампанії громадської непокори.

В свою чергу, органи державної влади використовують свої засоби впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів:

трудове та господарське законодавство;

оподаткування;

пенсійне законодавство;

пільгове кредитування;

санкції та штрафи.

Об'єкти державного регулювання ринку праці - це ситуації, явища та умови та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникати труднощі, проблеми, які не розв'язуються автоматично, в той час як розв'язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Ефективне функціонування ринку праці можливе за наявності ряду умов, до яких відносяться:

повна самостійність та незалежність продавця та покупця робочої силив поєднанні з їх економічною відповідальністю;

відносини агентів на ринку праці - це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами;

функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

повинен існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропозицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватися у спілки, проте в одній спілці вони перебувати не можуть.

Для повноцінного функціонування ринку праці необхідна розвинена інфраструктура. Інфраструктура ринку праці - це державні установи, недержавні структури сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди тощо, які забезпечують найефективнішу взаємодію між попитом і пропозицією на ринку праці.

4. Сегментація ринку праці - це поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Основними сегментами ринку є дві його частини: первинний і вторинний ринок праці.

Первинний ринок праці - це та його частина, яка характеризується стабільним рівнем зайнятості працівників; високим рівнем оплати праці; можливістю професійного зростання; використання прогресивних технологій і систем управління тощо.

Вторинний ринок праці - це та його частина, якій властиві висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість; низький рівень оплати праці; відсутність можливості професійного зростання і підвищення кваліфікації; наявність відсталої техніки, примітивні трудомісткі технології тощо.

Внутрішній ринок праці - це система соціально трудових відносин, обмежених рамками одного підприємства, всередині якого встановлення ціни робочої сили та її розміщення здійснюється за адміністративними правилами та процедурами.

Зовнішній ринок праці - це система соціально трудових відносин між працездатними та непрацездатними працівниками в масштабі країни, регіону, галузі. Він припускає первинний розподіл працівників за сферами прикладання праці та їх рух між підприємствами.

Відкритий ринок представляє все працездатне населення. Це, насамперед, офіційна частина населення, яка перебуває на обліку в держаній службі зайнятості. Друга, неофіційна частина це громадяни, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і організаціях, проте мають велику імовірність опинитись без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва.

Виділяють декілька найвідоміших моделей ринку праці.

Японська модель;

Шведська модель;

Ринок праці США.

Тема 7. Соціально-трудові відносини зайнятості населення

Соціально-економічна сутність зайнятості населення.

Види і форми зайнятості населення.

Державне регулювання зайнятості населення.

Гнучкі форми зайнятості, їх особливості.

1. Зайнятість - одна з найважливіших економічних категорій, оскільки, з одного боку, забезпечує виробництво валоого національного продукту - основу життєдіяльності людського суспільства, а з іншого - відображає потреби людини в самореалізації через участь у суспільно корисній праці. Отже, зайнятість - надзвичайно важливе соціально - економічне явище, яке віобраає раціональне використання ресурсів праці, задоволення потреб народного господаствав робочій силі, забезпечення належного рівня життя зайнятого населення, задоволення потреб працівників у підвищенні професійного рівня, у всебічному розвитку особистості.

Зайнятість населення - це діяльність, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить дохід у вигляді заробітної плати, додаткових грошових допомог, натуральних виплат тощо.

Під зайнятістю як економічною категорією розуміють сукупність соціально - економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості прикладання праці в різних сферах господарської діяльності й виконують функції, пов'язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці та виробництва.

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству та, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

До зайнятого населення належать громадяни України, що проживають на території держави на законних підставах:

працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і громадських об'єднаннях;

особи, які проходять службу у Збройних силах України, прикордонних, внутрішніх військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва, чаються у загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

2. Розрізняють такі форми зайнятості: повну, вільно вибрану, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход у нормальних для даного регіону розмірах.

Повна зайнятість, яка супроводжується суспільною корисністю результатів праці, оптимальністю суспільного поділу праці, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, економічною доцільністю робочих місць, називається продуктивною або ефективною зайнятістю.

Вільно вибрана зайнятість - це право розпоряджатись власною працею. цей принцип гарантує право кожного працівника на вибір між зайнятістю і незайнятістю і забороняє будь-яке адміністративне притягнення до праці.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Розрізняють видиму (явну) і невидиму (приховану) неповну зайнятість.

Видима (явна) неповна зайнятість зумовлена в основному соціальними причинами, наприклад, необхідністю здобуття освіти, професії, підвищення рівня кваліфікації тощо.

Невидима (прихована) неповна зайнятість відображає суттєві порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами.

Виходячи з критерію зайнятості на умовах неповного робочого дня, розрізняють вимушену і добровільну неповну зайнятість.

Вимушеною називається неповна зайнятість, викликана економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки.

Добровільною (частковою) називається неповна зайнятість, обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я та іншими соціальними потребами.

За статусом і характером трудової діяльності розрізняють первинну і вторинну форми зайнятості.

Первинна зайнятість - це основна зайнятість за основним місцем роботи чи навчання.

Вторинна зайнятість - це добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або зайняті навчанням з відривом від виробництва.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють: постійну, тимчасову, сезонну зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи.

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін.

Сезонна зайнятість - це зайнятість, пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого дня й оформляється відповідним контрактом.

Зайнятість неповний робочий день - це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією і реконструкцією виробництва.

Нерегламентована зайнятість - це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена з сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Кількість зайнятості характеризується рівнем зайнятості, що розраховується двома способами:

Частка зайнятих в загальній чисельності населення:

Рз = Чз / Чн;

Частка зайнятих в економічно активному населенні:

Рз = Чз / (Чз + Чб),

де Чз - частка чисельності зайнятих;

Чн - загальна чисельність населення;

Чб - частка чисельності безробітних.

Але існує і поняття незайнятості, пов'язане з категорією осіб, які опинились поза трудовим процесом (незайнятих працездатних). Їх можна класифікувати на добровільно незайнятих і вимушено незайнятих.

Добровільно незайняті - це працездатні особи, які з тих чи інших причин не претендують на отримання роботи (ведуть домашнє господарство, перебувають на утримані тощо).

3. Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, обласних, міських і районних центрів зайнятості, центрів професійного навчання незайнятого населення.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні:

а) добровільність праці і вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб;

г) виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, яків тратили постійне місце роботи;

д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах;

є) виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.

Додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам, які потребують соціального захисту, зокрема:

а) жінкам, які мають дітей віком до 6 років;

б) одиноким матерям з дітьми до 14 років;

в) молоді, яка закінчила освіту;

г) особам передпенсійного віку;

д) особам звільненим після відбуття покарання.

Пільги і компенсації вивільненим працівникам:

1) Працівнику вивільненому з підприємства зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування, але не більше як на 3 місяці з урахуванням виплати вихідної допомоги.

2) Виплата місячної вихідної допомоги і середнього заробітку, що зберігається проводиться за попереднім місцем роботи.

3) Зберігається безперервний трудовий стаж, якщо перерва в роботі не перевищувала 3-х місяців.

Особливі гарантії надаються працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом 7 днів, йому не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на отримання допомоги у розмірі:

100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів;

75% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів;

50% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

г) право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 роки.

Вихідна допомога:

Працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, у разі призову на військову службу - не менше двомісячного середнього заробітку, внаслідок порушення власником законодавства про охорону праці - у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Умови виплати допомоги по безробіттю громадянам зареєстрованим на загальних підставах:

допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років;

для осіб передпенсійного віку - до 720 календарних днів;

громадянам, які вперше шукають роботу - не більше 180 календарних днів.

Розміри допомоги по безробіттю громадянам, зареєстрованим на загальних підставах:

а) не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати -- у всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше, або після тривалої (більше шести місяців) перерви.

4. Використання гнучких форм зайнятості дозволяє вирішити декілька дуже важливих проблем ринкової економіки.

По-перше, вони надають можливість вибору працездатному населенню між робочими часом та відпочинком. Відомо, що жорсткі в межах нормативної тривалості робочого часу форми зайнятості обмежують вибір, примушують віддавати роботі стільки часу, скільки вимагає трудова угода і закон, а не скільки бажає віддати найманий працівник.

По-друге, вони допомагають підприємцям маніпулювати кількістю і якістю робочої сили, яка використовується на підприємстві, виходячи з потреб розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників.

По-третє, вони дозволяють ефективно вирішувати проблеми праці жінок, пенсіонерів, працюючих студентів, емігрантів тощо. Це певною мірою дає можливість врівноважити дисбаланс, який складається внаслідок тенденцій по підвищенню віку вступу до складу робочої сили у молоді, скороченню зайнятості в суспільному виробництві осіб старшого віку, загальному скороченню тривалості робочого періоду, падінню престижу загальної та професійної освіти в деяких країнах.

По-четверте, вони допомагають збільшити (або зберегти при скороченні обсягів виробництва) число зайнятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць.

Але крім вирішення демографічних проблем та боротьби з безробіттям, гнучкі форми зайнятості і режимів робочого часу мають ще й інші цілі. Так, наприклад, їх використання створює можливість періодично поновлювати знання, проходити профперепідготовку та підвищення кваліфікації, регулювати режими робочого часу працівників різних вікових груп.

Таким чином, гнучкі форми зайнятості та режими робочого часу відіграють роль буферної зони між зайнятим і незайнятим населенням. Робоча сила, яка використовується на цих формах зайнятості, називається "периферійною", на відміну від постійного кадрового складу підприємств.

До гнучких форм зайнятості та режимів робочого часу відносять:

нестандартні режими робочого часу:

а) режим неповного робочого часу

б) гнучкий робочий рік

в) стиснутий робочий тиждень

г) гнучкі графіки робочого часу

гнучкість витрат на робочу силу

Тема 8. Безробіття та його форми прояву за умов ринкової економіки

Сутність безробіття, його типи і форми. Закон Оукена.

Причини виникнення безробіття та його наслідки.

Методи вимірювання та оцінка рівня безробіття.

Регулювання процесу безробіття.

1. Безробіття - це складне соціально-економічне та психологічне явище, при якому значна частина активних працездатних громадян не може знайти роботи, яку б вони могли виконувати. Безробіття виникає внаслідок переважання пропозиції праці над попитом на неї, причому ця невідповідність може бути як кількісною, так і якісною.

Безробітним, за методологією МОП, вважається той, хто в даний момент не має роботи, шукає її, готовий приступити до роботи протягом наступних двох тижнів і не має інших джерел доходу, крім заробітної плати в сфері оплачуваної зайнятості.

За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити.

Безробіття поділяється на такі основні групи:

Абсолютне безробіття - таке, що виникає, коли робочих місць менше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).

Відносне безробіття - виникає, коли в одному місці спостерігається надлишок робочої сили, а в іншому її дефіцит.

Розрізняють також відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення. Щодо відкритого безробіття, то можна виділити такі основні його види: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне.

Фрикційне безробіття пов'язане з існуванням свободи вибору працівниками роду діяльності і місця роботи. Його суть полягає у тому, що в кожний певний момент частина працівників перебуває у стані зміни роботи.

Структурне безробіття - це перевищення пропозиції над попитом на працю працівників певного фаху і кваліфікації за наявності значної кількості вакансій з інших фахів у даному регіоні або надлишок робочої сили певного фаху та кваліфікації в одних регіонах країни при незадоволеному попиті на неї в інших.

Циклічне безробіття пов'язане з коливанням ділової активності (економічним циклом). Воно виникає тоді, коли падіння сукупного попиту на товари та послуги призводить до зменшення виробництва й викликає скорочення сукупного попиту на працю.

Сезонне безробіття подібне до циклічного у тому, що його також породжують коливання у попиті на працю. Але у даному випадку ці коливання викликані сезонним характером виробництва, наприклад, сільськогосподарські роботи, будівництво, цукрове виробництво та ін.

Крім того виокремлюється ще добровільне та вимушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи: через психологічний клімат у колективі або з інших причин усупереч бажанню адміністрації.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнитися, а адміністрація фірми скорочує персонал.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічної кризи. Кількісно приховане безробіття означає чисельність працівників, які стали непотрібними, але продовжують формально вважатися зайнятими.

Приховане безробіття можна поділити на: вимушену неповна зайнятість; кваліфікаційне безробіття; функціональне безробіття.

Є два види прихованого безробіття: часткове безробіття; тимчасове безробіття.

Оптимальне безробіття - таке, рівень якого нижче природного.

За сутністю розрізняють також постійне та тимчасове безробіття.

Головна "ціна" безробіття - не випущена продукція, безповоротно втрачене потенційне виробництво товарів і послуг. Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття.

Відомий американський дослідник у галузі макроекономіки Артур Оукен математично виразив співвідношення між рівнем безробіття і відставанням ВНП, відоме в усьому світі як закон Оукена. Згідно з цим законом щорічний приріст ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на 1%, і навпаки, кожні 2% скорочення реального національного обсягу виробництва нижче від досягнутого рівня збільшують рівень безробіття на 1% порівняно з природним рівнем безробіття.

2. Основними причинами виникнення безробіття є:

структурні зрушення в економіці;

зниження темпів економічного розвитку;

недостатній сукупний попит;

інфляція;

сезонні коливання виробництва;

соціальні фактори;

демографічні фактори.

Безробіття має свої позитивні та негативні аспекти:

Позитивні:

витіснення з виробництва робочої сили сприяє перерозподілу її в інші галузі народного господарства, у сферу підприємництва;

зміцнюється трудова дисципліна на виробництві;

підвищується відповідальність за доручену справу.

Негативні:

для держави безробіття оцінюється вартістю невиробленої продукції;

для людей безробіття обертається зниженням доходів, життєвого рівня.

3. Кількість безробітних - це абсолютний показник безробіття, що вказує його розмір.

Рівень загального безробіття (РБ) визначається як частка від ділення загального числа безробітних (Чб) на чисельність економічно активного населення (Ча):

РБ = Чб / Ча х 100% або РБ = Чб / Чп х 100%,

де Чп - чисельність працездатного населення у працездатному віці

або РБ = Чб / Чтр х 100%,

де Чтр - чисельність трудових ресурсів

або РБ = Чб / Чз х 100%,

де Чз - чисельність робітників і службовців, зайнятих у народному господарстві.

Рівень зареєстрованого безробіття (РБз) обчислюється шляхом ділення числа зареєстрованих безробітних (Чз) до чисельності економічно активного населення (Ча):

РБз = Чз / Ча х 100%

Загальний коефіцієнт безробіття (складний) розраховується як співвідношення невикористаного фонду робочого часу безробітних або непрацездатних) до гіпотетичного (потенційного) фонду робочого часу всього працездатного населення:

Кс.б. = (Фбез + Фн.з.) / Фгіп,

де: Кс.б. - складний коефіцієнт безробіття;

Фбез - фонд робочого часу безробітних;

Фн.з. - фонд робочого часу повністю незайнятих;

Фгіп - гіпотетичний фонд робочого часу всього працездатного населення.

4. Регулювання процесу безробіття забезпечується збалансованістю між різними фондами, які стосуються праці, зайнятості. Зокрема, взаємозв'язок між показниками фонду оплати праці, заробітної плати та обсягом фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття зобразимо на рис. 8.1.



Рис. 8.1. Активна та пасивна політика регулювання безробіття

Тема 9. Організація праці

Зміст і завдання організації праці.

Поділ і кооперація праці.

Трудовий (виробничий) процес.

Умови і режими праці.

1. Організація праці на підприємстві є науковою, забезпечувати неперервне впровадження у виробництво досягнень науки й передового виробничого досвіду, найбільш ефективне використання трудових, матеріальних ресурсів і виробничих фондів підприємства.

Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

поділ і кооперація праці;

організація і обслуговування робочих місць;

нормування праці;

організація підбору персоналу та його розвиток;

оптимізація режимів праці і відпочинку;

раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів;

поліпшення умов праці;

зміцнення дисципліни праці;

мотивація й оплата праці.

2. Поділ праці - це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну.

Існує загальний поділ праці - відокремлення видів діяльності у межах всього суспільства (відокремлення промисловості, сільського господарства, транспорту тощо); частковий поділ - відокремлення видів діяльності всередині даної галузі (автомобіле- та верстатобудування у машинобудуванні,, тваринництво і рослинництво у сільському господарстві); одиничний поділ - відокремлення видів усередині підприємства (поділ на цехи, виробничі дільниці, бригади, розподіл робіт між окремими виконавцями).

Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

Кооперація - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями та окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов.

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада - це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв.

3. Виробничий процес - це цілеспрямоване, постадійне перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшого перероблення.

Усі виробничі процеси на підприємстві поділяються на три види:

Основні процеси безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. У результаті основних виробничих процесів випускається продукція, яка передбачена планом підприємства.

Допоміжні процеси лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої участі у виготовленні продукції не беруть. До них можна віднести: ремонт обладнання, прибирання території тощо.

Обслуговуючі процеси створюють умови для здійснення основних та допоміжних. До них належать транспортні та складські процеси.

З точки зору організації виробництва велике значення має кількість компонентів виготовлюваного продукту. За цією ознакою всі виробничі процеси поділяються на процеси виготовлення простих та складних продуктів .

Виробничий процес виготовлення складного продукту є результатом поєднання ряду паралельних процесів виробництва простих продуктів і має назву синтетичного. Процеси, при яких з одного виду сировини виготовляється кілька видів продукції, називаються аналітичними. Чим складніший продукт, тим різноманітніші методи його виготовлення, а отже, і складнішою є організація виробничого процесу.

Робоче місце - це зона трудової діяльності робітника або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями: енергетична, інструментальна, транспортно-складська, облікова, підготовчо-технологічна, налагоджувальна, міжремонтна, контрольна.

4. Умови праці - це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендації МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва:

фізичне зусилля (переміщення вантажів в робочій зоні, зусилля, пов'язанні з утриманням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу);

нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я під час виконання робіт, особлива точність виконання);

робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва);

монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів);

температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1 см2 за хвилину);

забруднення повітря (вміст домішок в 1м3 або літрі повітря і їх вплив на організм людини);

виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах);

вібрація, обертання та поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів на хвилину);

освітленість у робочій зоні (в люксах).

Тема 10. Нормування праці

Робочий час, його склад і структура. Простої і перерви.

Методи вивчення змісту праці і затрат робочого часу.

Нормування праці, види норм. Види нормативів праці.

Диференціація та перегляд норм витрат праці.

1. Універсальною мірою праці і найбільш поширеним об'єктом її нормування є робочий час. Класифікація видів витрат робочого часу здійснюється за такими напрямами: час роботи і час перерв у роботі; нормований та ненормований робочий час.

Час роботи - це час, витрачений на виконання виробничого завдання. Він, у свою чергу, поділяється на підготовчо-завершальний час, оперативний час, час допоміжної роботи та обслуговування робочого місця (рис. 10.1).

Поряд з витратами часу на безпосередньо продуктивну роботу в процесі виконання виробничого завдання певна кількість часу витрачається на перерви і простої, які ведуть до зниження продуктивності праці (рис. 10.2).

Простої - це вимушена тимчасова бездіяльність установленого для виробничого процесу устаткування, машин і агрегатів.



2. Для виявлення резервів раціонального використання робочого часу працівників використовують певні методи його вивчення: