Професійна комунікація
Поняття професійної комунікації спілкування як інструменту професійної діяльності. Риторика і мистецтво презентації. Культура усного фахового спілкування. Колективне обговорення професійних проблем. Ділові папери як засіб писемної професійної орієнтації.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2017 |
| Размер файла | 2,8 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Спростування - це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Тезою спростування називають судження, за допомоги якого заперечується теза. Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези (пряме і непряме), виявлення неспроможності демонстрації.
Критика аргументів, які висунуті опонентом в обґрунтуванні його тези, реалізується доведенням їхньої хибності або неспроможності. Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.
Спростування тези досягається відкиданням фактів, встановленням хибності (або суперечності) наслідків, що випливають з тези, спростуванням тези через доведення антитези.
Виявлення неспроможності демонстрації полягає в тому, що встановлюються помилки у формі самого доведення.
Правила доказового міркування, що стосуються тези: по-перше, теза повинна бути логічно визначеною, ясною і чіткою; по-друге, вона повинна лишатися тотожною самій собі упродовж усього доведення.
Правила щодо аргументів: вони мають бути істинними І не суперечити один одному, достатньою основою для підтвердження тези, такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно від тези.
Правило щодо форми обґрунтування тези; вона повинна бути висновком, що логічно випливає з аргументів за загальними правилами виводу або має бути одержаного згідно з правилами непрямого доведення.
Порушення правил умовиводу: по-перше, це помилки в дедуктивних висновках (з припущення, що коли число закінчується на 0, то воно ділиться на 5, не випливає, що коли число ділиться на 5, то воно обов'язково закінчується цифрою "0") ', по-друге, це помилки в індуктивних висновках через підміну реальних відношень (висловлювання "після того" не означає, що це здійснюється "з причини того"); по-третє, паралогізми, софізми і парадокси.
Паралогізм - це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки та зазвичай призводить до хибних висновків. Софізм - навмисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного. Парадокс - це міркування, в якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження.
Обговорення теоретичних і практичних проблем іноді переростає у дискусію - широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання, висловлення різних думок з приводу певного питання. Логічного основою дискусії є правильно побудований процес доведення тези та її спростування. Суб'єктами дискусії є пропонент, опонент та аудиторія.
Пропонент (від лат. ргорропет - той, хто щось стверджує, доводить) - учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.
Опонент (від лат. орропет - той, що протиставляє, заперечує) - особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки пропонента, чи оцінює її.
Існують різні ступені незгоди опонента з пропонентом: незгода у формі сумніву (в пасивній формі висловлюється певний сумнів щодо тези пропонента); деструктивна незгода (руйнується теза пропонента); конструктивна незгода (не тільки руйнується теза пропонента, а й висувається і доводиться інша, власна, теза).
Якщо опонент не погоджується з аргументом пропонента, то останній може обрати той чи інший варіант поведінки: відмовитися від аргументу; замінити його іншим; знайти додаткові факти на користь висунутого аргументу.
Аудиторія - це третій, колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент, так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону.
Досягнення певної мети суттєво полегшується, якщо ретельно продумати і майстерно застосувати адекватні цій меті засоби її досягнення.
Мовленнєва стратегія - це комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Стратегії орієнтовані на майбутні мовленнєві дії, пов'язані з прогнозуванням ситуації.
Мовленнєва тактика - конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії і досягнення комунікативної мети. Основні тактики аргументаційної стратегії:
Тактика контрастивпого аналізу ґрунтується на прийомі зі ставлення. Зіставлення фактів, подій, результатів, прогнозів сприймається адресатом як переконливий аргумент.
Тактику вказівки па перспективу спрямовано на те, щоб висловити стратегічну мету, позиції і наміри мовця. Вказівка на перспективу містить пропоноване рішення і передбачуваний результат.
3. Структурні компоненти презентації
Експозиція - це встановлення миттєвого контакту з аудиторією, створення атмосфери доброзичливості, утримування уваги та спонукання інтересу до теми презентації. Вона повинна бути короткою, захопливою, оригінальною,
Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації, можна умовно переділити на 2 блоки: початок і вступ. Завдання - встановлення (якщо не вдалося під час експозиції) чи за кріплення контакту з аудиторією, виклад лаконічних зауважень стосовно теми презентації.
Вступна частина презентації передбачає такі етапи:
1) привітання, вступні зауваження;
2) пояснення мети презентації;
3) огляд основних етапів презентації, використання допоміжних засобів;
4) пропозиція ставити запитання після або під час презентації.
Вступ повинен допомогти аудиторії знайти відповіді на такі запитання, як: Що я почую, побачу?, У якій послідовності я це почую?, Чому це мені буде цікаво?
Основна частина - це серцевина виступу, плануючи яку доцільно виокремити ключові положення, переходи-зв'язки. Будь-яке велике повідомлення для того, щоб бути засвоєним, повинно містити один, іноді два і зрідка три пункти (ключових тез). Це дозволяє логічно структурувати матеріал, аби він був зручним для сприймання.
Основна частина становить 70-85 % презентації. Завдання її - схарактеризувати ситуацію, подати можливі засоби для її покращання й обов'язково запропонувати власний варіант ЇЇ реалізації - кульмінація презентації. При цьому варто спонукати аудиторію до прийняття рішень і дій, вказавши на переваги своєї пропозиції.
Залежно від типу презентації за цільовим критерієм (інформаційна, спонукальна, переконлива), різняться і методи розгортання презентації: інформаційна презентація послуговується хронологічним, географічним чи просторовим, індуктивним, причинно-наслідковим, дефініційним викладом; спонукальна та переконлива - методами індукції, дедукції, аналогії, причинно-наслідкового зв'язку чи за певною схемою (теорія і практика, обов'язок і вигода, факт і його практичне значення). Здебільшого використовують змішаний тип композиції, за якого презентатор комбінує різні методи викладу матеріалу, що дозволяє зробити структуру основної частини більш оригінальною.
Для роботи на цій стадії доповідачеві необхідно уміти аналізувати ситуацію та поведінку аудиторії, пояснювати матеріал і аргументувати викладену думку.
Резюме підсумовує сказане, ущільнює зміст і свідчить про те, що презентація наближається до завершення.
Висновок - вихід з контакту, завершення спілкування. Це не тільки висловлення подяки за увагу, а ще одна фінальна спроба переконати аудиторію, тобто досягти мети презентації. Висновок має бути виразним, коротким й обов'язково оптимістично-мажорним.
Відомо, що промовця слухають більш уважно на початку й наприкінці презентації, це називають "законом краю". Продумуючи експозицію та висновок, важливо виявити почуття міри, бо занадто яскравий, образний початок зобов'язує витримати цю тональність упродовж усієї презентації.
Способи завершення презентації: неочікуване завершення, резюме, жарт, оптимістичний або спонукальний заклик, заклик до дії, комплімент на прощання, висловлення вдячності.
Презентація не закінчується тоді, коли все викладено, а коли сказали про її завершення.
4. Культура сприймання публічного виступу. види запитань
Важливим компонентом техніки професійного спілкування є вміння слухати. Слухання - не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника. Розпізнання істинного змісту повідомлення або поведінки означає перший крок до правильного вибору засобів впливу на співрозмовника.
Часто заважає слухати зосередженість на власних думках, проблемах або бажаннях, іноді буває так, що формально ми чуємо партнера, а насправді - ні, тобто виникає "псевдослухання", імітація уваги до співрозмовника.
Поширеним є "агресивне" слухання - прагнення якомога швидше висловити власні погляди і судження, не беручи до уваги позицію партнера. "Вибіркове" слухання дає можливість зосередитися лише на деяких деталях повідомлення, найбільш важливих або цікавих для реципієнта, за цих умов не вимальовується загальна картина, вона залишається мозаїчною.
Розглядаючи слухання як елемент техніки професійного спілкування, виділяють два його типи: пасивне й активне. Пасивне - це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта, що інформували б про те, чи сприйняли й зрозуміли його повідомлення.
З метою кращого порозуміння співрозмовників рекомендують використовувати техніку активного слухання: з'ясування, дослівного повторювання, перефразовування і резюмування.
З'ясування полягає у зверненні до співрозмовника за уточненнями та у постановці перед ним відкритих запитань.
Дослівне повторювання - відтворення частини висловлення партнера або усієї його фрази. Воно допомагає зосередитися на його словах й постійно стежити за міркуваннями співрозмовника. Повторювання дає змогу партнерові зрозуміти, що його чують і сприймають. Перефразовування - коротке відтворення основного змісту повідомлення співрозмовника, сутності його висловлення.
Резюмування використовується, якщо під час виступу увага переключається на інше, нерідко другорядне питання.
Під час сприймання публічного виступу слухачів зазвичай дратують:
· розповіді про особисті справи;
· банальність (розмова про відомі всім речі, повторення жартів та афоризмів);
· пасивність (підтакування співрозмовникові та небажання висловлювати умотивовану думку);
самозаглиблення (зосередженість лише на своїх успіхах і проблемах);
надмірна серйозність;
відсутність такту, схильність до спішних висновків;
гордовитість і зневага до співрозмовника;
брутальність, надмірна балакучість.
Логічності виступу сприяють питальні конструкції, оскільки розвиток суджень відбувається шляхом переходу від раніше відомого до нового, більш точного твердження. Ставлячи питання, формують відповідь на нього. Функції питальних висловлювань визначаються їх місцем в структурі тексту виступу і комунікативним завданням. За їх допомоги окреслюють проблему, викладають нову інформацію. Розрізняють такі види запитань, якими послуговуються під час виголошення і сприймання публічного виступу.
Закрите запитання - це запитання, на яке можна відповісти однозначно, наприклад: "так/ні", назвати точну дату, ім'я або число тощо, їх використовують, щоб отримати конкретну інформацію, уточнити твердження, сфокусувати розмову.
Відкриті запитання - це запитання, на які важко відповісти одним словом. Воно зазвичай починається словами чому, навіщо, у який спосіб, яка ваша думка з цього приводу, що ви могли б нам запропонувати тощо - це вимагає розгорнутої відповіді. Ними послуговуються на початку дискусії.
Альтернативні запитання - це щось середнє: ставлять їх у формі відкритого запитання, але при цьому пропонують варіанти відповіді.
Риторичні запитання не потребують відповіді на відміну від звичайних. До них вдаються у двох випадках:
1) відповідь і так усім слухачам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слухачем;
2) таке запитання, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на взірець: Хто винен? Що робити? Куди йдемо? Однак промовець, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації.
Підтверджувальні запитання (техніка Сократа): одержати від співрозмовника низку відповідей "так", щоб або створити атмосферу згоди, або додати розмові інерції та змусити вимовити "так" на головне запитання.
Це можна зробити за допомоги зв'язок, тобто фраз, складених за схемою: спочатку твердження, потім запитання, що потребує твердження. Стандартні зв'язки: Правда? Ви згодні? Справді? Правильно? Дійсно? Чи не так? Чи не правда?
Спрямовувальні запитання використовують тоді, коли потрібно скерувати розмову у потрібному напрямку.
Запитання-кристалізатори допомагають шліфувати думку.
Інформаційні запитання забезпечать отримання інформації.
Однополюсні запитання віддзеркалюють запитання співрозмовника.
Проблемні запитання формулюють мету виступу, мікротему, визначають завдання.
Провокаційні запитання підбурюють на певні дії, спонукають до бажаних.
Навідні запитання стимулюють мислення, спрямовують хід думок у потрібному напрямку (Що б трапилося, якщо.? Чи віддаєте ви перевагу.?), на отримання відповіді, яка зміцнить позицію промовця (Так, Ви думаєте, що було б доцільно.?).
Прикінцеві запитання використовують на етапі завершення розмови, виступу, їм мають передувати одне-два підтверджувальні запитання. Наприклад: Чи перекопалися ви, наскільки ця думка є слушною? Чи зміг я вас переконати, у чому перевага саме цієї пропозиції? Потім без додаткового переходу можна ставити прикінцеве запитання.
Уміле використання промовцем у своєму виступі різних запитань сприятиме ефективному сприйманню слухачами виступу.
Теми рефератів наукових повідомлень
Екологія духу і екологія живого слова.
Видатний український любомудр Григорій Сковорода - майстер красного слова.
Оратор і аудиторія: контакт, вплив, взаємодія. Техніка мовлення оратора. Мистецтво переконувати.
Логічні аспекти культури риторичної комунікації. Імідж оратора крізь призму риторики. Риторика у житті сучасної людини. Комунікативна культура оратора. Риторична етика: традиції та сучасність. Поетами народжуються, ораторами стають. Аудиторія: секрети публічної комунікації. Мистецтво говорити перед широким загалом: головні секрети успіху.
Етика й етикет виступу оратор а-політика у нестандартній ситуації.
Риторика ділового спілкування.
Виражальні засоби риторики: тропи і фігури мовлення. Мистецтво полемічного спілкування.
Роль мистецтва красномовства в духовно-моральному оновленні суспільства.
Визначення риторики від давнини до сучасності. Риторика і ораторське мистецтво. Професійна риторика: традиції та сучасність. Основні роди і види красномовства.
Тема 3. Культура усного фахового спілкування
Студенти повинні знати:
особливості усного спілкування, кожної його форми (індивідуальної бесіди, телефонної розмови);
стратегії поведінки під час ділової бесіди та телефонної розмови;
як підготуватися до співбесіди з роботодавцем; способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
Студенти повинні вміти:
провести індивідуальну бесіду, телефонну розмову;
швидко реагувати на неочікувані запитання,
уникати помилок під час співбесіди;
впливати на людей під час безпосереднього спілкування;
бути вихованими, доброзичливими, чесними, а також амбітними.
1. Особливості усного спілкування
Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, письмове та друковане.
Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.
Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним:
|
№ |
Усне |
Писемне |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
|
1. |
Первинне |
Вторинне |
|
|
2. |
Монологічне, діалогічне, полілогічне |
Монологічне |
|
|
3. |
Розраховане на певних адресатів у конкретній ситуації |
Найчастіше - з невизначеним адресатом, без урахування ситуації |
|
|
4. |
Непідготовлене заздалегідь (здебільшого) |
Попередньо обдумане |
|
|
5. |
Живе, без старанного мовного оформлювання |
Реальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлювання |
|
|
6. |
Імпровізоване |
Докладний і ґрунтовний виклад думок |
|
|
7. |
Інтонація, міміка, жести (невербальні засоби) |
Відсутність цих засобів |
|
|
8. |
Чітко індивідуалізоване |
Поглиблена робота над словами і текстом |
|
|
9. |
Емоційне й експресивне |
Редагування думки і форми її вираження |
|
|
10. |
Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощо |
Самоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження |
|
|
11. |
Обмежене в часі |
Можливість перечитування |
|
|
12. |
Особливості комунікативної ситуації |
Текстові характеристики |
Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.
2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування
Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
· монологічне (говорить один учасник спілкування);
· діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
· полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
індивідуальне (спілкуються двоє);
колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");
опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
· побутове (обговорення щоденних проблем);
наукове (обговорення наукових проблем);
фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
естетичне (передавання естетичної інформації).
Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог - це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).
Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).
Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності.
Найхарактерніші ознаки діалогу;
безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
ситуативна залежність реплік;
можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);
використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.
Монолог - форма мовлення адресата, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:
· безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);
· посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).
Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.
Найважливіші ознаки монологу;
· однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;
· підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);
· певна тривалість у часі; - '
· індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;
· розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;
· композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.
Полілог - форма спілкування між кількома особами.
Полілог характеризується такими ознаками:
залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування; високий рівень непідготовленості;
істотне значення правил ведення полілогу;
більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників.
У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.
3. Функції та види бесід
Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.
Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем.
Бесіда - чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.
Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:
ретельно готуватися до бесіди;
бути уважним і тактовним до співрозмовника;
постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;
вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;
стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;
висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;
створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.
Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:
· перебивати співрозмовника;
різко прискорювати темп бесіди;
негативно оцінювати особистість співрозмовника;
підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;
зменшувати дистанцію.
Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:
· обмін інформацією;
· формування перспективних заходів;
· контроль і координацію певних дій;
· взаємне спілкування під час вирішення проблем;
підтримку ділових контактів на різних рівнях;
пошук, висунення нових ідей;
стимулювання дій у новому напрямку;
розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.
Існують різні види бесід. Залежно від мети спілкування та змісту
бесіди поділяються на:
· ритуальні;
глибинно-особистісні;
ділові.
Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:
індивідуальні;
групові.
Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.
Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.
Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.
Фахівці з проблем ділового спілкування визначають ті чинники, що надають перевагу бесіді як формі взаємного спілкування: 48
можливість диференційованого підходу до предмета обговорення з урахуванням поглядів, думок інших з мстою прийняття оптимального рішення;
швидкість реагування на висловлювання співбесідника з урахуванням його зауважень і пропозицій;
підвищення компетентності співрозмовників за рахунок обміну думками;
усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;
· відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отримання результату.
Зазвичай бесіда складається з таких етапів:
Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).
2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії - вираз обличчя, поза, вітальний жест.
3. Формування мети зустрічі.
4. Обмін думками та пропозиціями.
5. Закінчення бесіди.
Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.
ДЕСЯТЬ КРОКІВ, ЩО ДОЗВОЛЯТЬ ПРОВЕСТИ БЕСІДУ УСПІШНО
1. Ретельна підготовка.
Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.
2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.
Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.
3. Намагайтеся створити атмосферу довіри.
Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо
Ви справите приємне враження на нього.
4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.
Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.
З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.
Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.
7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях.
Поважайте думки співрозмовника, як свої власні.
Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.
8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання.
Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.
9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.
10. Підсумуйте результати бесіди.
4. Співбесіда з роботодавцем
Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду. Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.
Отже, неабияке значення для досягнення успіху матиме підготовка до співбесіди:
1. Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду. Таку інформацію можна одержати різними способами:
прочитати в інтернеті або газетній статті про організацію;
ознайомитися з продукцією чи послугами, які надає установа;
поговорити з людиною, яка працює або працювала в цій органі;
поспілкуватися з консультантом агентства, куди ви звернулися.
Що треба знати про організацію, в яку ви йдете на співбесіду:
які послуги або продукцію пропонує організація;
кому і де реалізує свою продукцію; скільки років уже існує;
· юридичний статус організації;
· склад керівництва та як часто змінюється;
який має прибуток;
чи проводилося скорочення штатів за останні три роки;
відгуки преси про установу;
ставлення керівництва до працівників;
нові проекти, що розробляються в організації;
партнери за кордоном;
чи входить організація в інше об'єднання.
Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Особи творчих професій можуть принести свої статті, малюнки тощо.
Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рекомендаційного листа.
Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Розрахуйте так свій час, щоби ви прийшли за 15 хвилин до початку співбесіди. Якщо ж ви запізнюєтеся, то обов'язково зателефонуйте й повідомте про це, а пройшовши, попросіть вибачення.
Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на співбесіду в міні-спідниці, джинсах чи супермодному одязі, треба дотримуватися в усьому міри.
Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.
9 найбільш підступних запитань:
1. Розкажіть про себе.
За допомогою цього запитання можна багато дізнатися про кандидата на вакансію, зокрема про його пріоритети в житті.
2. Назвіть свої недоліки (слабкі сторони).
У жодному разі не відповідайте чесно, найліпше відповісти нейтрально: "У мене, безперечно, є недоліки, але воно жодним чином не виливають на роботу".
3. Чому ви звільнилися з попереднього місця роботи? Чому ви рішили змінити місце роботи?
Не варто розповідати про конфлікт, якщо навіть він мав місце, і звинувачувати свого колишнього керівника. Краще відповісти: "Не було професійного зростання".
4. Назвіть бажаний мінімум і максимум зарплатні.
Можна з'ясувати, яку зарплатню фірма збирається вам запропонувати. Якщо змушені будете назвати конкретну суму, то можна називати суму, яка на 10-15 % вища попередньої зарплати. Максимум - 30%.
5. Які ваші найбільші досягнення?
Складіть список своїх успіхів за останні роки. Якщо ви не можете похвалитися супердосягненнями, то можна розповісти про те, що на попередньому місці ви опанували нову комп'ютерну програму, вивчили іноземну мову.
6. Як довго плануєте працювати у нашій фірмі?
Відповісти можна так: "Щоби відповісти на це запитання, я повинен попрацювати деякий час і зрозуміти, чи подобається мені колектив, яка атмосфера у колективі; чи цікавими будуть завдання, які я буду виконувати. Якщо мені все сподобається, то і наша співпраця буде тривалою і взаємовигідною".
7. Що ви знаєте про нашу установу?
Отже, який-небудь мінімум треба знати про установу.
8. Чому ви хочете у нас працювати?
Зазвичай це продовження запитання "про нашу установу" - спроба спантеличити кандидата і дізнатися таємну причину працевлаштування. Почніть з того, що установа стабільна, влаштовує посади, обов'язки, зручне місце розташування офісу.
9. Ваше ставлення до виробничих перенавантажень?
Поставте зустрічне запитання: "Що треба буде затримуватися на роботі? Скільки разів на місяць?". Якщо вас задовольнятимуть відповіді, тоді впевнено скажіть, що ви погоджуєтеся на такі умови.
Деякі додаткові запитання, які вам можуть поставити під час співбесіди:
Як зазвичай проходить ваш робочий день?
Як ви визначаєте пріоритетність своїх професійних справ?
Над якою проблемою вам було би цікаво працювати?
Назвіть три ситуації, за яких вам не вдалося досягти успіху.
Як поціновувалася ваша робота?
Яку користь матиме наша фірма, призначивши вас на цю посаду?
Чи завжди ви погоджуєтесь із керівництвом, якщо ні, то за яких умов?
Чи збігаються ваші кар'єрні сподівання із посадою, яку ви хочете обійняти?
Під час співбесіди вам можуть запропонувати розв'язати деякі ситуаційні завдання, щоб перевірити хід ваших думок, здатність приймати правильні рішення. Наприклад:
ви плануєте на ринку реалізувати українські книги. Щоб досягти успіху, як ви будете це робити?
Вам треба умовити інвестора вкласти гроші у запропонований проект. Як ви це будете робити?
Поведінка під час співбесіди
1. Прийшовши в офіс, будьте з усіма ввічливими і доброзичливими.
Не забудьте посміхнутися, заходячи до кабінету керівника. Стежте за своєю поставою, дивіться в очі співрозмовникові. Пам'ятайте:
вітаючись з представником компанії, не подавайте руки першим;
не сідайте, поки вам не запропонують це зробити;
якщо вас кому-небудь відрекомендують, обов'язково запам'ятайте ім'я та по батькові цієї особи. Потім ви зможете відразу звернутися до співрозмовника на ім'я та по батькові, це справить позитивне враження.
Сумлінно та охайно заповнюйте всі анкети і документи, які вам запропонують.
На початку бесіди відрекомендуйтеся. Поцікавтеся ім'ям та по батькові співробітника.
Підтримуйте зоровий контакт.
Уважно слухайте запитання, не перебиваючи співбесідника. Ваші відповіді на запитання повинні бути прямими (відповідати треба без посередньо на поставлене запитання), точними (не варто виходити за межі обговорюваної теми). Під час співбесіди кандидат на вакантну посаду теж має право поставити запитання, але не більше 2-3, треба лише вдало обрати момент для того чи іншого запитання. Найчастіше ці запитання стосуються обсягу роботи, умов успішного її виконання.
Якщо ви не зрозуміли запитання, не соромтеся уточнити: "Чи правильно я зрозумів, що. "
Відповідаючи на запитання, говоріть тільки правду.
Під час співбесіди тримайтеся гідно, впевнено, але не зухвало.
Наприкінці розмови слід чітко домовитися про те, коли і як ви дізнаєтеся про результати. Бажано, щоб ініціатива такої домовленості залишалася за вами: краще домовитися, що ви зателефонуєте у призначений час, ніж чекати дзвінка. Активна позиція завжди ліпша пасивної.
Це справить враження ділової людини.
Завершуючи співбесіду, не забудьте про звичайні правила ввічливості. Важливо, щоб обидва учасники закінчили зустріч з відчуттям, що все, про що слід було сказати, сказано і що ви маєте достатньо інформації для прийняття рішення. Подякуйте співрозмовникові за бесіду та за виявлену увагу.
Після співбесіди ретельно проаналізуйте свою поведінку, відповіді й зробіть правильні висновки. Якщо Вам відмовили, з'ясуйте причину відмови і врахуйте її під час підготовки до іншої співбесіди.
Пам'ятайте, що роботодавець зацікавлений у кваліфікованих фахівцях, професіоналах. Це і потрібно демонструвати впродовж усієї співбесіди.
5. Етикет телефонної розмови
У наш час телефон - не лише один із найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами, спосіб підтримання приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються перемовини, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають У процесі управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяку, вибачення.
Телефонна розмова - один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:
· співрозмовники не бачать одне одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомоги міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);
· обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);
· наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, кепська чуйність).
Отже, якщо ви людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо ви турбуєтеся про власний авторитет, а також престиж своєї фірми і звикли враховувати все до найменших дрібниць, то вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним і незамінним. Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.
Якщо телефонуєте ви:
насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також свої прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються нечітко, а тому називайте свої прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто;
якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід за питати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника.
Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;
якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спершу, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;
попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди;
завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, пам'ятаючи, що нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;
у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсовим повідомленням.
Якщо телефонують вам:
спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку ви представляєте;
у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;
розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;
не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;
якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;
завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, що їх ви досягли.
Незалежно від того, хто телефонує:
будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось;
ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;
намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас;
симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові;
особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;
пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення - рівним, тон - спокійним, витриманим;
намагайтесь якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх думок, послідовністю.
розмовляйте середнім за силою голосом.
Службова розмова складається з таких етапів:
момент налагодження контакту;
викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);
закінчення розмови.
Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввічливості: Добрий день (ранок, вечір)! Доброго (ранку, вечора)! Якщо телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду, яку ви обіймаєте. Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: Вибачте, з ким я розмовляю? У відповідь ви не повинні обурюватися чи одразу класти слухавку - згідно з правилами етикету вам слід відрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покласти слухавку. Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: Добрий день. Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону Івана Петровича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до телефону Ольгу Власівну (пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте до телефону. Зазвичай відповідають так: Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку;. Прошу зачекати;. Будь ласка, зачекайте,. На жаль (шкода, вибачте), Іван Петрович вийшов, повернеться о 14 годині. Можливо, ви хотіли б йому щось передати. Є його заступник, можливо, він зміг би допомогти вам. Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатись І назвати себе.
Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефона. Буде люб'язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з'ясувати причину невдачі. Своєю чергою, якщо ви зателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов'язково перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність - це насамперед повага до самого себе. Ввічливість має стати духовною потребою кожної людини. Після встановлення зв'язку намагайтеся викладати інформацію чітко, стисло та по суті. Саме така розмова характеризуватиме вас як досвідчену, ділову людину, що не зловживає чужим часом і увагою, як людину, котра досконало володіє етикетом телефонної бесіди. Ще однією надзвичайно важливою умовою ведення розмови є логічність і послідовність висловлення думок. Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже так мета вашого дзвінка може залишитися незрозумілою для співрозмовника. Не забувайте про дотримання пауз - у такий спосіб ви надасте співрозмовникові можливість висловити своє ставлення до проблеми. У розмові уникайте категоричності, докладайте зусиль, аби тон вашої розмови був якомога доброзичливішим. Якщо ви поважаєте себе і свого співрозмовника, намагайтеся уникати категорично-наказових висловлювань.
Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто телефонував. Іноді викликаний до телефону може ввічливо сказати, що з
тієї чи іншої причини поспішає, хоче закінчити розмову. Завершуючи розмову, обов'язково треба попрощатися.
Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх виконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи.
І насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова - діалог, а не монолог.
6. Етичні питання використання мобільних телефонів
Мобільний телефон нині є неодмінним атрибутом кожної ділової людини. Послуговуючись ним, треба дотримуватися певних етичних норм, щоб не створювати незручностей для інших. Звичайно, традиційні правила спілкування по телефону, які названо вище, залишаються, але треба враховувати специфіку мобільного зв'язку, оскільки телефон завжди у його власника.
Отже, не можна:
користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кінофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять. Краще переадресовувати вхідні дзвінки на поштову скриньку або ввімкнути вібродзвінок замість звукового сигналу;
класти телефон на стіл під час ділової зустрічі, в кав'ярні та аудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача. Якщо все ж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчити якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;
голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;
гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості;
· розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, бо це відволікає вашу увагу.
Подобные документы
Спілкування як інструмент професійної діяльності менеджера. Формування особистісних морально-етичних принципів керівника. Оптимальне вирішення організатором економічних і соціальних завдань. Типи співрозмовників. Розмовні форми ділового спілкування.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 05.02.2014Зміст та сутність поняття "менеджмент". Основні наукові підходи до професійної підготовки менеджерів у вищих навчальних закладах США. Аналіз особистісно-професійних властивостей менеджерів, які необхідні їм у забезпеченні професійної діяльності.
статья [23,9 K], добавлен 06.09.2017Сутність, основна мета та значення професійної орієнтації. Суть, мета та основні принципи професійного навчання незайнятого населення. Основні напрями професійної орієнтації. Управління професійною орієнтацією. Основні принципи професійного навчання.
реферат [21,9 K], добавлен 03.02.2010Проблеми готовності майбутніх фахівців фізичного культури і спорту до професійної діяльності. Теоретико-методологічні засади їх професійної підготовки, основні вимоги освоєння ними вимог навчального процесу. Зміст освіти практикуючого менеджера.
статья [21,8 K], добавлен 06.09.2017Розгляд сучасного вузу як закладу, що формує комунікативну культуру. Сутність поняття "спілкування". Особливості ділового спілкування у робочій групі майбутніх педагогів. Основні стилі керівництва і шляхи вирішення конфліктів. Описання феномену лідерства.
дипломная работа [121,7 K], добавлен 03.02.2012Визначення сутності та значення культури менеджменту в управлінні організацією. Виділення основних структурних елементів корпоративної культури: зовнішні факти, ціннісні орієнтації, базові припущення. Аналіз професійної етики бізнесової діяльності.
курсовая работа [44,1 K], добавлен 26.08.2010Поняття мотивації та мотиву. Гендерні стереотипи професійної діяльності. Дослідження професійної мотивації та мотиваційної спрямованості працівників органів внутрішніх справ. Особливості неусвідомлюваного ставлення до важливих понять чоловіків та жінок.
дипломная работа [61,1 K], добавлен 26.12.2012Повідомлення як спосіб спілкування, способи впливу на людей під час спілкування. Моделі та стилі спілкування, умови та особливості їх практичного застосування в діловій сфері. Стратегії та тактики, що використовуються в даному процесі, їх ефективність.
реферат [45,4 K], добавлен 04.05.2015Дослідження корпоративної культури вузу і професорсько-викладацького складу. Зростання професійної діяльності педагога й реалізація його як творчої особистості. Уміння вибудови корпоративних відносин на різних рівнях організаційної структури закладу.
контрольная работа [20,3 K], добавлен 11.12.2015Розкриття теоретичних аспектів проблеми формування професійної компетентності персоналу. Вивчення специфіки та особливостей "Центру розвитку" як ефективного методу навчання та розвитку персоналу. Проведення дослідження компетенції менеджера в турагенції.
дипломная работа [421,9 K], добавлен 09.09.2015
