Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра менеджменту

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

Розробка організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства

Київ 2012

ЗМІСТ

1. Науково теоретичні основи організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства

1.1 Теоретичні засади організаційно-економічного механізму в інноваційному менеджменті

1.2 Види інноваційної активності підприємства та їх класифікація

1.3 Механізм формування інноваційного потенціалу підприємства та його оцінка

1.4 Особливості світового та вітчизняного досвіду національних інноваційних систем

2. Дослідження стану виробничо-господарської діяльності підприємства ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»

2.1 Характеристика виробничо-господарської діяльності ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»

2.2 Інноваційна активність у ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»

2.3 Діагностика організаційно-економічного механізму ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця »

3. Напрямки вдосконалення інноваційної активності ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»

3.1 Механізм формування ефективності інвестиційно-інноваційної стратегії ТОВ ТД НК«Альянс-Столиця»

3.2 Стимулювання інноваційної активності ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця» шляхом розробки та впровадження інноваційних проектів

3.3 Застосування сучасних методів щодо формування оцінки організаційно-економічної ефективності ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Українська економіка в даний час потребує інновацій. Це обумовлено тим, що морально і фізично застарівають основні виробничі фонди, більшість використаних технологій відстають від світового рівня, продуктивність праці нижча, ніж в економічно розвинених країнах, в критичному стані знаходиться транспортна інфраструктура країни. Значне відставання накопичується по ряду ключових високих технологій: інформаційних, зв'язку, біотехнології, нових матеріалів і т.д. Все це вимагає адекватної реакції - впровадження і вдосконалення організаційно-економічних механізмів інноваційної активності на всіх рівнях української економіки: національному, регіональному, корпоративному.

Для успішного розвитку найбільші українські компанії (що в більшості своїй досягли рівня національних корпорацій) повинні враховувати умови регіональної економіки: наявність дефіцитних природних ресурсів, виробничих потужностей, науково-технічний потенціал, людські ресурси, розвиненість транспортної інфраструктури і комунікацій, а також знаходити шляхи їх ефективного використання як для досягнення власних цілей, на користь розвитку регіону.

Вирішення цих завдань є закономірним продовженням етапу розвитку ефективних українських компаній і стабільного зростання економіки шляхом підвищення її інноваційного потенціалу.

Тому необхідна розробка нових підходів і методів впровадження і вдосконалення організаційно-економічних механізмів інноваційної активності , що враховують регіональні аспекти економічного життя і розміщення підприємств, а також що дозволяють формувати і реалізувати ефективні інноваційні стратегії в регіоні, являються актуальним завданням на сьогодні.

Слід зазначити, що окремі аспекти організаційно-економічних механізмів інноваційної активності вже були предметом уваги дослідників. На основі аналізу літературних джерел можна виокремити погляди до вивчення «організаційно-економічних механізмів підвищення інноваційної активності підприємства», які знайшли відображення в роботах зарубіжних дослідників: У.Айзард, І.Ансофф і А.Бендевид-Вал, російських авторів -- А.Г. Гранберга, Ю.Н. Гладких, Н.Дорогова, Т.Г. Морозової, К.І. Плетнєва. Варто окремо зазначити «теорію дифузії інновацій» Т. Хегерстранда про процес створення і розповсюдження інновацій (нововведень).

Проте в цілому не було спеціальних досліджень щодо визначення змісту організаційно-економічних механізмів підвищення інноваційної активності на підприємстві.

Отже, соціальна значущість проблеми та її недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми магістерської роботи «Розробка організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності на підприємстві

Об'єкт дослідження - управління організаційно-економічною діяльністю на підприємстві та її інноваційна складова.

Предмет дослідження - науково-методичне забезпечення організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства.

Мета дослідження - дослідити механізм підвищення інноваційної активності підприємства та визначити шляхи формування інноваційного потенціалу на підприємстві.

Для досягнення мети вирішуються наступні завдання:

1. Розглянути основні поняття і питання організаційно-економічного механізму інноваційного менеджменту;

2. Дослідити стан світового та вітчизняного досвіду національних інноваційних систем;

3. Провести аналіз інноваційної активності ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»;

4. Визначити інструментарій, та методи для реалізації інноваційної стратегії;

5. Провести оцінку застосування організаційно-економічної ефективності на ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця»;

Гіпотеза дослідження. В основу дипломної роботи було покладено припущення, якщо ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця» буде проводити широке промислове впровадження власних і залучених технологій, то досягне високого технологічного розвитку у видобутку нафти за рахунок інноваційної активності.

Значене вироблення стратегії, дозволить компанії виживати в конкурентній боротьбі. Якщо в майбутньому ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця» зможе здійснювати широке промислове впровадження власних і привернутих технологій, то додатковий видобуток нафти від їх застосування складатиме близько 60 % від загального видобутку.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дипломної роботи послужили роботи сучасних авторів по інноваційному менеджменту, методам ухвалення рішень і експертному оцінюванню. Для вирішення завдань формування організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства використовувалися методи: метод нарахування по складних відсотках (полягає в тому, що в першому періоді нарахування проводиться на первинну суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими відсотками і в кожному подальшому періоді відсотки нараховуються на вже нарощену суму); метод переліку критеріїв (полягає у відборі інвестиційних проектів за допомогою переліку критеріїв: цілі організації, стратегія, політика і цінності; фінансові критерії; науково-технічні критерії; виробничі критерії; зовнішні і екологічні критерії), метод статистичної обробки даних для оцінки економічної ефективності запропонованого проекту.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалися методологічною та теоретичною обгрунтованістю вихідних даних, експерементальною перевіркою гіпотези, якісним та кількісним аналізом отриманих теоретичних та емпіричних даних.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось у три етапи протягом 2011-2008 рр.

На першому етапі (IІ-га половина 2011р.) вивчався стан розробки визначеної проблеми в її теоретичному та прикладному аспектах. Висунуто загальну гіпотезу, визначено об'єкт, сформульовано мету і завдання, створено програму та з'ясовано методичну базу дослідження. Також розкрито зміст поняття організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства, проаналізовано сучасні теоретико-методологічні підходи до вивчення інноваційної діяльності на підприємстві.

На другому етапі (2008р.) проведено емпіричне дослідження спрямоване на виявлення інноваційної діяльності на підприємстві; досліджено механізм управління інноваційною діяльність та проведено апробацію інноваційних технологій на підприємстві.

Експерементальна база дослідження. Дослідження проводилося в м. Києві з опрацюванням інформаційної бази ТОВ ТД НК «Альянс-Столиця», яка була започаткована в РФ.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів полягають в тому, що інноваційні підходи компанії дають змогу вийти на світовий рівень і бути конкурентоспроможними.

У цілому теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що воно розширює уявлення про використання організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства, що зумовлює позитивний вплив на роботу підприємства та робить внесок у розвиток економіки.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що на основі отриманих результатів розроблено рекомендації. Матеріали дослідження і висновки, що випливають з них, можуть бути використані для оптимізації розвитку організації.

Структура і обсяг дипломної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 5 додатків загальним обсягом 137 сторінки машинописного тексту (основний текст роботи - 124 сторінка). Список використаних джерел містить 71 праць. Дипломна робота проілюстрована 8 таблицями та 13 рисунками.

інноваційний стратегія організаційний активність

1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Теоретичні засади організаційно-економічного механізму в інноваційному менеджменті

Інноваційний менеджмент являє собою самостійну галузь управлінської науки та професійної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації. Не існує чіткого визначення інноваційного менеджменту, так на думку С.Д. Ільєнкової, інноваційний менеджмент - це сукупність принципів, методів та форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю [28]. Г.Д. Ковальов інноваційний менеджмент визначає як систему управління економічним розвитком. При цьому менеджмент охоплює не тільки організаційно-економічні проблеми, а й проблеми світогляду, бо світова тенденція полягає в радикальних змінах, пов'язаних з глобальним вибухом новацій [29].

Багато авторів приділяють увагу інноваційному менеджменту як функціональній системі управління і розглядають його як один з різновидів функціонального менеджменту, безпосереднім об'єктом якого є інноваційні процеси в усіх сферах економіки.

Інноваційна активність, відповідно до загальновизнаного визначення, є процесом розробки, освоєння, експлуатації і вичерпання виробничо-економічного і соціально-організаційного потенціалу, що лежить основі новації [45]. У вузькому значенні під інноваційною активністю на підприємстві, розуміється фаза введення новації, а момент першого виробничого освоєння новації вважається моментом її введення.

Як вітчизняній, так і світовій літературі властива багатогранність поглядів на сутність поняття «організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності на підприємстві». І це не дивно, бо як зауважив Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається бізнес немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень [56].

Західний дослідник Ф. Ніксон вважає, що організаційно-економічний механізм підвищення інноваційної активності на підприємстві - це сукупність виробничих, технічних і комерційних заходів, які ведуть до появи на ринку нових та вдосконалених промислових процесів і обладнання [12]. Х. Барнет визнає механізм підвищення інноваційної активності, як будь-яку ідею, діяльності чи речовий результат, які відрізняються за своїми якісними ознаками від існуючих форм [35]. Такі відомі дослідники в галузі управління наукою і технікою як Б. Санто, Б. Твісс, К. Найт, П. Друкер та ін. вважають, що організаційно-економічний механізм підвищення інноваційної активності на підприємстві - це процес, у якому винахід або ідея набуває економічного змісту. «Це єдиний у своєму роді процес, - пише Б. Твісс, - що об'єднує науку, техніку, економіку й управління [55 с. 191-194]. Він полягає в одержанні новизни і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи комплекс відносин, виробництво, обмін, споживання». Німецький спеціаліст Ф. Хаберланд переконаний, що «механізму підвищення інноваційної активності на підприємстві охоплює науково-технічні, технологічні, економічні й організаційні зміни, які виникають у процесі відтворення. Його основними характеристиками є: якісна новизна виробів, способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми, темпи реалізації, динаміка циклу нововведень, економічна ефективність, соціальні наслідки» [53, 55, 12, 22].

А.Т. Кругліков під організаційно-економічним механізмом підвищення інноваційної активності на підприємстві розуміє вперше створений і використаний конкретний засіб чи спосіб діяльності, який задовольняє суспільні потреби, дає реальний ефект у відповідних сферах людської діяльності і в якому знайшло практичне використання або втілилось нове знання у вигляді наукового відкриття чи технічного винаходу. Кожну новацію слід розглядати як ціле, неділиме, однорідне і тотожне самому собі протягом усього життєвого циклу нововведення [38]. Цю точку зору поділяє Е. Менсфілд. Він стверджує, що коли винахід починає використовуватись, він стає науково-технічною новацією [12].

Чітке розмежування понять «нововведення» і «новація» дає П. Лелон: новація - це «новий вид продукції, метод, технологія», а нововведення - це «впровадження новацій в економічний виробничий цикл» [61 с. 42].

У наукових дослідженнях вітчизняних економістів переважає думка, що «механізм підвищення інноваційної активності на підприємстві являє собою техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню продуктів розумової праці - ідей і винаходів, приводить до створення кращих за властивостями нових видів продукції та нових технологій», а «нововведенням - це процес доведення наукової ідеї до технічного винаходу, до стадії практичного використання, що приносить дохід» [11 с. 27].

На думку А. Пригожина, «організаційно-економічний механізм підвищення інноваційної активності на підприємстві - це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший» [52 с. 31]. Механізм підвищення інноваційної активність має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект. В.А. Василенко, І.Е. Мельник вважають, що інноваційна активність на підприємстві це - кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринок нового чи удосконаленого технічного процесу. Майже таке ж тлумачення дають й інші сучасні автори (І.І. Цигилик, С.О. Кропельницька, О.І. Мозіль та ін.)

Тому найбільш точним буде таке визначення: «організаційно-економічний механізм підвищення інноваційної активності підприємства полягає у - новостворені і вдосконалені конкурентоспроможних технологій, продукції, послуг, а також соціальних та організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які при практичному використанні поліпшують структуру та якість виробництва, соціальної сфери, а також приносять дохід».

Інноваційний менеджмент націлений, головним чином, на ефективне управління процесом розроблення, впровадження, виробництва та комерціалізації інноваційної активності, при цьому важливим моментом є синхронізація функціональних підсистем, удосконалення координуючих дій операційної системи виробництва, управління персоналом і здійснення контролю за інноваційним процесом.

Як наука і мистецтво управління інноваційний менеджмент базується на теоретичних положеннях загального менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління цими системами. Як вид діяльності та процес прийняття управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему управління інноваційним процесом. Інноваційний менеджмент як апарат управління інноваціями передбачає створення певної ієрархічної організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, які наділяються повноваженнями на прийняття та реалізацію відповідних управлінських рішень і несуть відповідальність за їх результати.

Інноваційний менеджмент необхідно розглядати як систему управління, що активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної, соціально-економічної, політичної діяльності як окремої організації, так і країни загалом. В умовах нашої країни, коли відбувається реформування відносин власності і стимулювання розвитку підприємництва, коли нововведення стали неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного управління стає важливим чинником розвитку країни, її виживання, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації і на світовому рівні. Саме інноваційний менеджмент як система управління призначений для вирішення незадовільних ситуацій при управлінні змінами, орієнтованих на розвиток суспільства та задоволення його потреб.

Управління організаційно-економічним механізмом інноваційної активності створює умови як виживання, так і зростання господарських організацій, формування науково містких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств. Як система управління інноваційний менеджмент складається з двох підсистем: керуючої підсистеми (суб'єкта управління) і керованої підсистеми (об'єкта управління).

Суб'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути менеджери і спеціалісти різного рівня залежно від об'єкта управління.

Об'єктом управління в інноваційному менеджменті можуть бути інноваційні процеси, інноваційна діяльність, інновації, економічні відносини між учасниками ринку інновацій.

Інноваційному менеджменту, як будь-якій іншій системі притаманні такі якості: взаємозв'язок і взаємодія всіх компонентів системи; цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість з місією і цілями організації; адаптивність, гнучкість до змін середовища; автономність елементів організаційної структури, функцій управління; багатофункціональність і багатоаспектність, що реалізується через здатність до переналагодження, переорієнтації, оновлення відповідно до змін середовища. Інноваційний менеджмент націлений на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках організації з метою створення можливості її конкурентоспроможності на ринку в довгостроковій перспективі. Він має скоординувати й узгодити функціонування та взаємодію як внутрішніх, так і зовнішніх структурних елементів інноваційного процесу, створити певну гармонію роботи.

Специфіка управління нововведеннями така, що з одного боку, необхідно стимулювати висування якомога більшої кількості ідей, пов'язаних з інноваціями достатню свободу дій співробітників інноваційного процесу, створити позитивні мотиви праці, а з іншого - необхідно здійснити контроль за інноваційним процесом у межах стратегічного планування.

Виділення функцій в інноваційному менеджменті зумовлене різноманітністю управлінської діяльності в ланцюзі: ідея - наукові дослідження - розробки - проектування - виробництво - реалізація інновацій.

Під функціями розуміється вид діяльності, яка необхідна для реалізації загальних завдань управління інноваціями.

Можна виділити такі функції: прогнозування, формування інноваційних ідей, планування, координація, організація, стимулювання, контроль, які повністю окреслюють предметні сфери управлінської діяльності.

Функція прогнозування в інноваційному менеджменті спрямована на розроблення прогнозів науково-технічного розвитку на тривалу перспективу. Під прогнозом розуміється науково обґрунтована думка про можливі зміни техніко-економічного, технічного, соціального стану об'єкта управління в цілому і його окремих частин. Прогноз - це підсумок висновків, емпіричних даних і обґрунтованих припущень про напрями розвитку в майбутньому. Особливістю прогнозування інновацій є його альтернативність і багатоваріантність напрямів у створенні інновацій. Альтернативність означає можливість вибору одного рішення із взаємовиключних можливостей. Для складання прогнозу про майбутній стан об'єкта необхідні наукові дослідження закономірностей та тенденцій розвитку суспільства, науково-технічного прогресу, соціальних потреб, технічних можливостей галузі, підприємства та його економічної діяльності. Прогнозування - це не тільки функція сучасного менеджменту, яка базується на дослідженні, а й стиль функціонування всієї системи інноваційного управління, певний тип організації діяльності управлінського персоналу. Прогнозування не можливе без творчості, а творчість неможливо відокремити від поняття «дослідження». У цьому процесі важливе значення має правильне визначення тенденцій, що намічаються, бачення майбутнього розвитку організації. Перед початком прогнозування завжди ставиться мета прогнозу. Бачення визначає мету, яка, у свою чергу, випливає з певної стратегії, що показує, де організація планує опинитись у визначений час.

Основним завданням функції прогнозування є пошук найефективніших шляхів розвитку досліджуваного об'єкта на основі всебічного ретроспективного аналізу та вивчення тенденцій його змін. У системі інноваційного управління прогноз забезпечує вирішення таких важливих завдань:

· Визначення можливих цілей і пріоритетних напрямів розвитку прогнозуючого об'єкта;

· Оцінка економічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об'єктів прогнозу;

· Визначення заходів, необхідних для забезпечення впровадження одного з варіантів прогнозу;

· Оцінка необхідних ресурсів для здійснення намічених програмою заходів щодо розвитку об'єкта [37].

Прогнозування інновацій - це спосіб визначити перебіг подій у майбутньому, виходячи з того, що відбувається у минулому.

Процес формування інноваційних цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту і складовою всіх планових розрахунків в інноваційній сфері. Інноваційні цілі пов'язані з місією фірми, стратегіями, життєвим циклом інновацій і організації в цілому та є орієнтиром інноваційної діяльності на задані періоди.

Кінцева мета інноваційного менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити довгострокове функціонування підприємства на основі ефективної організації інноваційних процесів і конкурентоспроможності інноваційної продукції.

У великих організаціях розробляється «дерево цілей», у якому інноваційні цілі складають певний ієрархічний рівень. Дерево цілей являє собою упорядковану ієрархію цілей, що відображає їх внутрішні взаємозв'язки і супідрядність, основний зміст якого полягає в способі переходу від глобальної цілі до сукупності менших під цілей. Дерево цілей має кілька рівнів, їх кількість визначається конкретними умовами, рівнем інформації, складністю об'єкта, кваліфікацією експертів, ресурсними можливостями, необхідністю точного прогнозу. Цілі показують напрям дій системи управління, її кінцевий результат.

Цілі інновацій мають бути конкретно сформульованими і вимірюваними. За змістом вони можуть мати науковий, технічний, економічний, соціальний, політичний характер і бути орієнтованими на вирішення виробничих, кадрових, соціальних, екологічних та інших завдань організації. Цілі інновацій мають бути достатньо точно орієнтовані в часі з точки зору досягнення певних результатів. Виходячи з цього, інноваційні цілі можуть характеризуватися як довгострокові, середньострокові та короткострокові. Процес формування цілей є однією з важливих процедур інноваційного менеджменту, а також складовою і головним пунктом формування інноваційних стратегій усіх планових розрахунків у інноваційній сфері.

Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропозицій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів та цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації. Функція планування охоплює весь комплекс заходів як з розроблення планових завдань в інноваційному процесі, так і з упровадження їх практично.

Значення функції планування полягає в тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період. Необхідність функції планування та посилення її ролі в забезпеченні конкурентоспроможності організацій у сучасних умовах пов'язані з розширенням масштабів і ускладненням інноваційних проектів, багатоваріантністю та імовірнісним характером інноваційних процесів, розширенням кооперації в інноваційній сфері.

Функція координації в інноваційному менеджменті означає процес узгодження діяльності в усіх ланках системи управління, апарату управління підрозділів НДДКР і окремих спеціалістів. Координація забезпечує єдність відносин суб'єкта й об'єкта управління.

Координація є основою структури організації, яку зазвичай визначають як сукупність сталих зв'язків в організації. Без взаємозв'язків і фактичної взаємодії частин не може бути організаційного цілого. Саме зв'язки є умовою взаємодії. Зв'язки між підрозділами організації, її частини здійснюються через канали комунікації. Ефективна координація є функцією двох перемінних: прав і інформації. Функція координації створює основу інтеграції інноваційних процесів, інноваційної діяльності в єдиний виробничий процес, створює умови для зниження рівня можливої конфліктності, що підвищує ефективність організації в її взаємодії з зовнішнім середовищем.

Сутність функції організації в інноваційному менеджменті полягає в забезпеченні виконання планових завдань і об'єднання людей, які спільно реалізують інноваційні плани, програми, проекти на базі відповідних правил і процедур. До процедури належить створення органів управління, відповідної організаційної структури управління, встановлення взаємозв'язків між підрозділами, розподіл інформації за підсистемами менеджменту.

Функція організації забезпечує раціональне поєднання в просторі та часі всіх елементів інноваційного процесу, що уможливлює найефективніше виконання планових завдань і визначає умови, у яких вони будуть виконуватись. Важливою складовою функції організації є розподіл відповідальності, ризику і повноважень суб'єкта управління інноваціями.

Під час організації інноваційної діяльності, як правило, спочатку формується науково-виробнича структура фірми, а потім як похідна від неї будується структура управління інноваціями. Організація інноваційних процесів може мати формальний і неформальний характер. Формальний характер інновацій базується на методично обґрунтованих розрахунках і закріплюється в нормативних актах, положеннях, які регламентують права та відповідальність кожного з учасників інноваційного процесу. Неформальна організація - це спонтанно виникаючі відносини між структурними підрозділами і виконавцями в процесі інноваційної діяльності. Неформальні взаємовідносини та співробітництво вчених можуть давати значні наукові й практичні результати в інноваційній сфері.

Функція стимулювання в інноваційному менеджменті виявляється в спонуканні працівників до зацікавленості в результатах своєї праці зі створення і реалізації інновацій. Стимулювання передбачає створення системи моральних і матеріальних заохочень для співробітників організації у підвищенні професійного рівня, просуванні по службі, покращенні психологічного клімату, що дає змогу підвищити продуктивність як індивідуальної, так і колективної праці, забезпечити конкурентоспроможність і процвітання організації в довгостроковій перспективі. Головною передумовою успішного менеджменту в інноваціях є гармонізація відносин між людьми - учасниками інноваційної діяльності на підприємстві, створення і підтримка сприятливого виробничого і психологічного клімату. Це в значній мірі досягається різними засобами мотивації праці виконавців.

Функція контролю - одна з важливих функцій інноваційного менеджменту. Вона полягає в перевірці організації інноваційного процесу, плану виконання створення новинок, реалізації інновацій. Методи контролю широко варіюють залежно від типу виробництва і продукції, що випускається. У системному підході контроль виконує функцію зворотного зв'язку в процесі управління інноваціями: інформаційні потоки в ньому спрямовані від об'єкта до суб'єкта управління. Наявність зворотного зв'язку є обов'язковою умовою завершеності системи управління. Принципове значення для організації контролю мають такі ознаки: мета контролю, предметна сфера, масштаби і форми контролю. До цих ознак відноситься певний вид контролю.

Стратегічний контроль лежить в основі діяльності вищого рівня менеджменту і передбачає облік, оцінювання й аналіз результатів розроблення і реалізації перспективних концепцій інноваційного розвитку.

Оперативний контроль націлений на поточний облік, аналіз етапів інноваційного процесу, його завдання - забезпечити виконання планових завдань.

Конкретне поповнення цих функцій залежить від рівня менеджменту: -- держави, регіону, конкретного підприємства. Здійснення інноваційного менеджменту в цілому включає:

· розробку планів та програм інноваційної діяльності;

· нагляд за розробкою нової продукції та технології, її впровадження;

· розгляд програм розробки нової продукції та технології;

· забезпечення єдиної інноваційної політики та координації;

· забезпечення фінансовими та матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

· затвердження тимчасових пільгових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем -- від ідеї до серійного виробництва продукції.

Таким чином, ключову роль в ініціації інноваційних процесів відіграє наукова сфера. Інновації на сучасному етапі розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною часткою підприємницької діяльності.

1.2 Види інноваційної активності та їх класифікація

Для успішного керування інноваційною активністю необхідне ретельне та тривале вивчення інновацій.

Перш за все, необхідно відрізняти інновації і несуттєві видозміни у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни, тобто колір, форми і т.п.); незначні технічні або зовнішні зміни в продуктах, що залишаються незмінними до конструктивного виконання і що не роблять достатньо помітного впливу на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних в нього матеріалів і компонентів; розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва, що не випускалися раніше на даному підприємстві, але вже відомих на ринку продуктів, з метою задоволення поточного попиту і збільшення доходів підприємства. Новизна інновацій оцінюється за технологічними параметрами, а також з ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація інновацій. Залежно від технологічних параметрів інновації поділяються на підрозділи: продуктові і процесові.

Продуктові інновації включають застосування нових матеріалів, нових напівфабрикатів і комплектуючих; отримання принципово нових продуктів. Процесові інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесові інновації можуть бути пов'язані із створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

За типом новизни для ринку інновації діляться на: нові для галузі в світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємства (групи підприємств).

Якщо розглядати підприємство (фірму) як систему, можна виділити:

1. Інновації на вході в підприємство (зміни у виборі і використанні сировини, матеріалів, машин і устаткування, інформації і ін.);

2. Інновації на виході з підприємства (вироби, послуги, технології, інформація і ін.);

3. Інновації системної структури підприємства (управлінською, виробничою, технологічною).

Залежно від глибини змін, що вносяться, виділяють інновації:

· радикальні (базисні) - включають новий товар, проведений на основі вперше розробленого технічного рішення, що не має аналогу;

· поліпшуючі - нові товари або технологічні процеси, розроблені на основі використання досягнень науково-технічного процесу і забезпечують досконалі техніко-експлуатаційні характеристики порівняно з діючими аналогами;

· модифікаційні (приватні) - нововведення, що розширюють експлуатаційні можливості товару або технологічного процесу.

Перераховані види інновацій відрізняються один від одного за ступенем об'єму стадій життєвого циклу.

За характером задоволення потреб інноваційні групи визначаються нововведеннями, які задовольняють нові потреби, що склалися на ринку.

За масштабами розповсюдження інновації можуть бути базовими для молодих галузей, що проводять однорідний продукт, або використовуваними у всіх галузях промислового виробництва.

Не дивлячись на спільність предмету інновацій, кожне їх впровадження є вельми індивідуальним і навіть унікальним. Разом з тим існує безліч класифікацій інновацій і, відповідно, суб'єктів інноваційного підприємництва. Розглянемо деякі з них. Серед підходів до класифікації інновації найпоширенішим тепер вважається розподіл їх за змістом та сферою застосування [14, 20, 30, 39, 52]. На основі цього критерію вирізняються великі групи інновацій.

Технологічні - нові технології виробництва старих чи нових продуктів, впровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення - це зміни перш за все в засобах і методах обробки праці.

Продуктові - створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання(предмет споживання).

Організаційно-управлінські - нові методи й форми організації виробництва, інших видів діяльності підприємства та їх об'єднань, а також організації праці.

Економічні - нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні - нові форми активації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні - нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємства, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку.

Колектив учених під керівництвом С.Д. Ільєнкової пропонує наступну класифікацію інновацій (табл. 1.1) [28].

Таблиця 1.1

Класифікація нововведень за С.Д. Ільєнковою

Класифікаційна ознака	Види нововведень
1. В залежності від технологічних параметрів:	Продуктові; процесові
2. За новизною:	Нові для галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для підприємства
3. За місцем на підприємстві:	Інновації на вході; інновації на виході; інновації системної структури
4. Від глибини внесених змін:	Радикальні (базові); поліпшуючі; модифікаційні
5. За сферою діяльності:	Технологічні, виробничі, економічні, торгові, соціальні, в галузі управління

П.Н. Завлін пропонує класифікацію інновацій за наступними ознаками (табл. 1.2) [30].

Таблиця 1.2

Класифікація нововведень за П.Н. Завліним

Класифікаційна ознака	Види нововведень
1. Галузь застосування:	Управлінські; організаційні; соціальні; промислові
2. Етап НТП:	Наукові; технічні; технологічні; конструкторські; виробничі; інформаційні
3. Ступінь інтенсивності:	«бум»; рівномірно; слабка; масова
4. Темпи здійснення:	Швидкі; уповільнені; наростаючі; рівномірні; стрибкоподібні
5. Масштаб інновацій:	Трансконтинентальні; транснаціональні; регіональні; вликі; середні; дрібні
6. Результативність:	Висока; низька; стабільна
7. Ефективність:	Економічна; соціальна; екологічна; інтегральна

Трохи інший підхід до класифікації новацій запропоновано дослідником Ільдеменовим С.В. [26], який заснований на ступені використання отриманих знань і на галузі застосування нововведень у різних сферах суспільства:

1. Новації, засновані на використанні фундаментальних наукових знань, результати яких знаходять широке застосування в різних сферах (наприклад, ЕОМ);

2. Нововведення, що також спираються на наукові дослідження, але мають обмежену галузь застосування (вимірювальні прилади для хімічного виробництва);

3. Розроблені з використанням вже існуючих знань нововведення з обмеженою сферою застосування нововведення, що входять у комбінації різних типів знань в одному продукті (створення нового покоління автомобілів);

4. Використання одного продукту в різних галузях (наприклад, новий тип тари);

5. Технічно складні нововведення, що з'явилися як побічний результат великої дослідницької програми;

6. Застосування вже відомої техніки чи методів у нових галузях.

Аналізуючи вищевикладене можна сказати, що класифікації С.Д. Ільєнкової та П.Н. Завліна схожі, а В.С. Ільдеменов проводить класифікацію інновацій, яка заснована тільки на ступені використання знань та галузі застосування. Доцільно було б поєднати класифікації С.Д. Ільєнкової та П.Н. Завліна, а також додати ще деякі класифікаційні ознаки,а саме:

1. Цільова ознака класифікації: - інновації у кризовий момент, тобто кризові інновації; - інновації розвитку.

2. Характер задоволення потреб: - орієнтовані на існуючі потреби; - орієнтовані на формування нових потреб.

Я. Ван Дейк класифікує інноваційну активність за ознаками їх галузевого призначення: інновації в існуючих галузях; інновації, які створюють нові галузі; інновації, що виникають в інфраструктурних галузях: транспорті, зв'язку, освіті, соціальній сфері та ін. [15] Ю. Бажал пропонує здійснювати класифікацію інновацій за такими ознаками [14]:

1. За типом - продуктивні, технологічні, сировинні, організаційні, збутові та інфраструктурні.

2. За новизною місця впровадження - нова галузь (нове виробництво), існуюча галузь (існуюче виробництво).

3. За інноваційною функцією - базові, поліпшуючі та псевдоінноваційні.

Детальна і оригінальна типологія інновацій дана А.І. Пригожиним. Він класифікував інновації залежно від типу нововведень (матеріально-технічні і соціальні нововведення), механізму здійснення, особливостей інноваційного процесу. А. Пригожин [52] усі інновації поділяє на такі групи:

1. За особливостями свого здійснення: одиничні (не підлягають тиражуванню) та дифузійні (масові), завершені та незавершені, успішні і неуспішні (на стадії розробки виявляються хибними внаслідок помилок або зміни середовища);

2. За типом - матеріально-технічні, науково-технічні (техніка, технологія, промислові матеріали), соціальні;

3. За місцем у виробничому процесі - сировинні, забезпечуючі та продуктивні, як пріоритетні інновації;

4. За спадкоємністю - заміщуючі (повне витіснення застарілих засобів), скасовуючі (виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою), поворотні (коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника), відкриваючі (фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників) та ретровведення (знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки);

5. За інноваційним потенціалом та ступенем новизни - радикальні або базові; комбінаторні; модифіковані;

6. За особливостями інноваційного процесу - внутрішньо-організаційні, міжорганізаційні;

7. За охопленням очікуваної частки ринку - локальні, системні, стратегічні.

На думку автора, наведена типологіє дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку й одержати свого роду діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.

Але розглянутим вище теоретичним концепціям класифікації інновацій бракує таких класифікаційних ознак, як характер задоволення потреб та цільова ознака інновацій, а також сучасна класифікація інновацій має бути заснована не тільки на ступені використання знань та галузі застосування, а й враховувати такі важливі ознаки, як міра і рівень новизни, темпи та масштаби здійснення інновацій та інші ознаки, які наведені в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Узагальнена класифікація інноваційної активності за ознаками

Характер інновацій	Зміст інноваційних процесів
1. Рівень новизни	· Радикальні (впровадження відкриттів, винаходів, патентів) · Ординарні (ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції)
2. Стадія життєвого циклу товару, на якій впроваджується інновація	· Дослідження та розробки · Виробництво · Спад
3. Сфера застосування	· Технологічні · Виробничі · Економічні · Соціальні · У галузі управління
4. Характер задоволення потреб	· Орієнтовані на існуючі потреби · Орієнтовані на формування нових потреб
5. Міра новизни	· Нові у світі · Нові в країні · Нові в галузі · Нові для фірми
6. Темпи здійснення	· Швидкі · Уповільнені · Такі, що нарощуються · Рівномірні · Стрибкоподібні
7. Масштаби здійснення	· Трансконтинентальні · Транснаціональні · Регіональні · Міжорганізаційні · Внутрішньо-організаційні
8. Цільова ознака	· Інновації у кризовий момент, тобто кризові інновації · Інновації розвитку
9. Вид ефекту, отриманого в результаті впровадження інновацій	· Економічний · Соціальний · Екологічний · Технологічний

Отже, запропонована класифікація інноваційної активності дає можливість більш повно і точно конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльність, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

Наведені класифікації свідчать про те, що процеси нововведень всеосяжні та різні за своїм характером. Отож форми організації нововведень, масштаби і засоби впливу на економіку та методи оцінки їх ефективності також мають бути різноманітними. Класифікацій інноваційної активності на підприємстві дає можливість конкретизувати напрями інноваційного процесу, комплексно оцінити його результативність, сформувати економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю, визначити засоби реалізації інновацій на ринку, здійснювати прив'язку до типу інноваційного процесу, певної інноваційної стратегії.

1.3 Механізм формування інноваційного потенціалу підприємства та його оцінка

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал. Термін «потенціал» (лат. potentia -- сила, потужність) означає здатність і готовність будь-якої організації здійснювати реалізацію інноваційного процесу. Здатність -- це наявність і збалансованість структури інноваційного потенціалу, а саме ресурсів, необхідних для інноваційної діяльності, як-от: наявність висококваліфікованих спеціалістів-учених, розробників-інженерів, інноваторів, системних організаторів, винахідників тощо; наявність матеріально-технічної бази -- устаткування, обладнання, інформаційно-комунікаційних систем, забезпеченість необхідними матеріалами, реактивами, лабораторним, офісним обладнанням; забезпеченість науковою інформацією й інформацією про інновації та інноваційну діяльність у країні і за кордоном: науково-технічною літературою, літературою з питань патентів, винаходів, нових наукомістких технологій; наявність фінансових ресурсів, що забезпечують інноваційну діяльність у рамках довгострокової перспективи, виконання цільових програм та проектів, витрати на НДДКР. Готовність -- це достатність потенціалу та існуючих ресурсів для здійснення інноваційної діяльності. Рівень готовності інноваційного потенціалу може бути визначений за допомогою низки параметрів, які відображають ступінь розвитку НДДКР та інших напрямів діяльності підприємства, яке створює і впроваджує нововведення. До них належать: виробничий потенціал підприємства; рівень розвитку техніки порівняно зі світовим (технічний потенціал); характеристика тривалості життєвого циклу продукції, яку виготовляє підприємство; частка дослідно-конструкторських розробок у загальних витратах на НДДКР; ступінь інтеграції різних підрозділів між собою; рівень централізації і децентралізації управління; можливість подальшого вдосконалення нововведень, появи на їх основі інших інновацій, а також їхнього поширення на нові сфери науково-практичної діяльності; наявність венчурного капіталу і можливість створення венчурних малих підприємств у складі компанії; рівень використання ефективних методів управління нововведеннями з позиції виходу кінцевого наукомісткого матеріального чи інтелектуального продукту; доступ до наукової інформації та інформації про інновації, патенти, винаходи, до міжнародних інформаційних каналів. Оцінку загальної готовності організації (фірми) до сприйняття інновацій можна здійснювати за допомогою матриці інноваційного потенціалу, де ресурси підприємства визначаються як засоби, необхідні для досягнення цілей опанування нововведень та їх реалізації. Із взаємодії всіх складових матриці отримують нові характеристики, які не є властивими для кожного окремого елементу матриці, і свідчать про додаткові можливості підприємства, що створює поле інноваційної діяльності, формуючи інноваційний потенціал зони ймовірного опору інноваційним змінам. Основу інноваційного потенціалу підприємства складають кадрові та матеріально-технічні складові, а також наявність науково-технічної й інтелектуальної власності.

Кадрова складова інноваційного потенціалу може характеризуватися такими показниками, як загальна чисельність працівників, зайнятих в НДДКР, структурний розподіл чисельності персоналу за видами діяльності, за кваліфікаційними групами. Важливим фактором є ставлення робітників до інноваційних процесів, розвиток їх свідомого бажання вкладати свої знання й навички в інноваційну сферу. Дослідження, проведені на вітчизняних промислових підприємствах виявили, що серед керівників вищого й середнього рівнів підтримують і беруть участь в інноваційних процесах у середньому 70% респондентів, 8% ставляться до них пасивно, 10% опитаних чинять опір, 12% взагалі не визначилися. Серед інженерно-технічних працівників ці показники становлять відповідно 55%, 17%, 12% та 16%.

Такі дані свідчать про середній рівень зацікавленості працівників українських підприємств у розвитку інновацій [43].

Особливо важливою є наявність кадрів спеціалістів і вчених, що забезпечують інноваційний процес новими знаннями, ідеями, винаходами, ноу-хау, новими технологіями. Саме цій складовій інноваційного потенціалу має приділятися головна увага в стратегії її підтримки, розвитку і перебудови. Перш за все виникає потреба в нових знаннях, винаходах, технологіях, ядром яких є фундаментальні дослідження і розробки, користь яких виявляється не тільки в тому, що фундаментальні знання ведуть до зниження витрат на прикладні дослідження внаслідок зменшення кількості проб і помилок, а й у накопиченні цінних ідей, які можуть використовуватись у довгостроковій перспективі для розроблення інновацій.

Усі складові частини, що мають вплив на розвиток інновацій, мають бути узгоджені між собою і виконувати певні функції згідно з механізмом їх використання, який розробляється у надрах інноваційного менеджменту підприємства. Розгляд потенціалу лише як сукупності ресурсів і можливостей їх використання є обмеженим. Таке уявлення про нього не враховує цільової характеристики цієї категорії. Використання ресурсів завжди є цілеспрямованим і певним чином організованим для реалізації потреб суспільства й суб'єктів господарювання. Цілями інноваційної діяльності можуть бути виживання підприємства й збереження ніші на ринку, збільшення конкурентоспроможності продукції, експансії, збільшення прибутку тощо. До інноваційного потенціалу також має належати поняття, яке характеризує внутрішню можливість самого інноваційного середовища, у котрому перебуває підприємство, здійснювати цілеспрямовану діяльність із залучення конкретних господарських ресурсів, з їхньої раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Приймаючи інноваційні рішення, слід ураховувати не тільки внутрішні, а й зовнішні чинники, такі, як державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентні стратегій споживачів, постачальників, фінансових посередників, зміни у вподобаннях споживачів тощо. Інноваційний потенціал слід розглядати як складну динамічну систему генерування, накопичення і трансформування наукових ідей та науково-технічних результатів в інноваційні продукти, процеси. Інноваційний потенціал підприємства - це підсистема цілісної системи, в якій він взаємодіє з іншими потенціалами підприємства (кадровим, науково-технічним, технологічним тощо) [37]. Тому процес прийняття інноваційних рішень являє собою систему з багатьма зв'язками, де вихідними пунктами є порівняння запланованих цільових настанов з досягнутими (наприклад, зміна ринкової ситуації, витрат, прибутку тощо). Управління інноваційним процесом спричиняє проблеми, які потребують більших зусиль, ніж інші сфери виробництва. Це зумовлено особливістю інноваційного циклу (процесу), оскільки він охоплює цілий спектр видів діяльності й робіт -- від фундаментальних досліджень через прикладні до розроблення зразка, експериментування, проектування, виробництва, упровадження на ринок і знову вдосконалення і т. д. Кожна стадія має свої специфічні риси і вносить в загальний процес управління відповідні вимоги до методів управління. Така специфіка, з одного боку, передбачає гнучкість процедури управління, а з іншого -- потребує відносно стабільної системи, нормативної, стандартизованої бази, обов'язкової при створенні складних науково-технічних продуктів. У табл. 1.4 наведена характеристика елементів організаційного механізму управління і його вплив на інноваційний потенціал підприємства.

Таблиця 1.4

Структура інноваційного потенціалу організації

Елементи інноваційного потенціалу організації	Інноваційний потенціал
	Низький	Високий
Оргструктура	Лінійна, лінійно-функціональна	Лінійно-функціональна з елементами програмно-цільових організаційних утворень, матричні структури, творчі команди

Страница:

•  1 
•  2 
•  3 
•  4 
•  5 

магистерская работа "Розробка організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства" скачать

Подобные документы

• Сутність та завдання інноваційної діяльності на підприємстві

  Середовище організації, як простір для реалізації нововведень. Функції інноваційного менеджменту. Формування й оцінка інноваційного потенціалу, реалізація інноваційної стратегії. Мотивація інноваційної діяльності на прикладі вітчизняних підприємств.
  
  курсовая работа [63,3 K], добавлен 04.12.2010
  

• Формування та організація механізму управління інвестиційно-інноваційною діяльністю газорозподільних підприємств: методологічний аспект

  Запропоновано принципи організації та етапи формування організаційно-економічного механізму інвестиційно-інноваційної діяльності на прикладі газорозподільних підприємств. Розроблено та обґрунтовано найбільш ефективний алгоритм реалізації проекту.
  
  статья [995,8 K], добавлен 05.10.2017
  

• Оцінка ефективності інноваційної діяльності підприємства

  Комплексний підхід до аналізу інноваційної діяльності підприємства та оцінку ефективності інновацій та його основні етапи. Оцінка інноваційного процесу підприємства на основі врахування економічного та неекономічних ефектів від запровадження інновацій.
  
  реферат [951,1 K], добавлен 24.11.2010
  

• Специфічні моменти підготовки бізнес-плану виробництва інноваційних товарів

  Сутність інновації та особливості інноваційної політики. Етапи формування інноваційної моделі, підготовка та розробка бізнес-проекту. Методичні основи оцінки економічної ефективності та впровадження новацій. Аналіз фінансового стану підприємства.
  
  дипломная работа [224,1 K], добавлен 14.09.2016
  

• Напрямки удосконалення ефективності інноваційної діяльності

  Інновації, історія їх виникнення, значення для підвищення конкурентоспроможності країни. Форми інноваційної діяльності підприємств. Інноваційний проект як інструмент інноваційної діяльності. Оцінка результатів інноваційної діяльності на АКБ "Антонова".
  
  дипломная работа [848,5 K], добавлен 24.09.2016
  

• Використання стратегії інноваційної діяльності в управлінні підприємством

  Види та функції стратегій інноваційної діяльності в управлінні підприємством. Особливості та діагностика ефективності використання інноваційних стратегій в управлінні. Практичні рекомендації щодо використання інноваційної діяльності на підприємстві.
  
  курсовая работа [61,7 K], добавлен 14.08.2011
  

• Організаційно-економічний механізм управління процесами інноваційного розвитку

  Вплив інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства. Поняття інновації, інноваційної діяльності, інноваційного процесу. Типи шляхів економічного розвитку. Методи, функції, система управління інноваційним розвитком на макрорівні.
  
  лекция [65,0 K], добавлен 17.11.2009
  

• Організування інноваційної діяльності ПАТ "НВО "Термоприлад" ім. В. Лаха"

  Основи інноваційної діяльності. Характеристика підприємства ПАТ "НВО "Термоприлад" ім. В. Лаха", аналіз результатів виробничо-господарської діяльності. Розроблення заходів щодо покращення організування інноваційної діяльності на даному підприємстві.
  
  дипломная работа [612,4 K], добавлен 17.12.2014
  

• Стратегічне управління інноваційною діяльністю підприємств

  Сутність та об’єкт інноваційної діяльності підприємств. Види планування та особливості їх застосування до цієї сфери. Визначення методів управління інноваційним процесом на підприємстві. Розробка проекту розвитку підприємства. Аналіз його ефективності.
  
  курсовая работа [174,9 K], добавлен 06.06.2016
  

• Фінансове забезпечення інноваційної діяльності

  Аналіз бюджетного фінансування досліджень і розробок, джерел фінансування інноваційної діяльності. Дослідження ролі фінансових інститутів у залученні коштів до інноваційної сфери. Зарубіжний досвід організації підприємницьких структур венчурного капіталу.
  
  статья [531,1 K], добавлен 31.01.2011
  

Другие документы, подобные "Розробка організаційно-економічного механізму підвищення інноваційної активності підприємства"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам