Формування інвестиційного портфелю підприємства та особливості управління різними видами інвестицій

Характеристика та основні види діяльності ВАТ "Електротермометрія", особливості управління інвестиційним портфелем. Аналіз фундаментальних досліджень в галузі формування та управління інвестиційними портфелями. Розгляд видів портфельного інвестування.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 05.10.2012
Размер файла 2,4 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

інвестиційний портфель управління

Вихід економіки України з глибокої кризи, нарощування її потенціалу та підвищення ефективності виробництва на сучасному етапі неможливі без суттєвого оновлення виробничої бази діючих підприємств і розглядаються в практиці господарського управління як результат впровадження нової техніки, технологій та освоєння інвестицій у двох найбільш ефективних відтворювальних формах -- технічному переозброєнні та реконструкції. Проте складний та здебільшого суперечливий для української економіки процес становлення ринкових відносин зумовив необхідність усвідомлення і якісного осмислення нових соціально-економічних явищ.

Впровадження сучасних організаційно-правових форм господарювання, надання свободи підприємництву і самостійності у формуванні та використанні власних інвестиційних ресурсів, створення правових і економічних умов для залучення зовнішнього капіталу, зокрема капіталу іноземних інвесторів, виникнення нових фінансових інструментів інвестування і важелів державного регулювання кардинально змінили вихідні характеристики та умови здійснення інвестиційної діяльності для більшості національних підприємств, значно урізноманітнили та відповідно ускладнили організаційно-управлінський механізм короткотермінового і довготермінового інвестування.

У сучасних умовах нестабільної економіки України та гострого дефіциту на підприємствах вільних фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на реальне інвестування, критичного значення набули правильні обґрунтування та прийняття інвестиційних рішень, що є найбільш відповідальним і складним етапом у процесі управління інвестиційною діяльністю підприємств. Помилки в цій сфері виправити або хоча б компенсувати надзвичайно важко, практично неможливо. Тому від того, наскільки об'єктивно та всебічно проведено таке обґрунтування, залежать терміни повернення вкладеного капіталу та темпи економічного розвитку підприємства.

Ринкові зміни в економіці України вимагають чіткого визначення та дієвого управління поняттями та категоріями, що стосуються інвестиційних відносин.

Актуальність даної роботи пояснюється тим, що на сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх.

Розвиток будь-якої держави пов'язаний з динамікою інвестиційних процесів, структурним та якісним оновленням виробництва й створенням ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування, тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

Тому будь-які дослідження, пов'язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, вибором форм інвестування та методів управління цими процесами, є, безумовно, актуальними.

Найбільш фундаментальні дослідження в галузі формування та управління інвестиційними портфелями присвятили свої праці: І. Бланк, А. Пересада, Н. Титаренко, В. Федоренко, Д. Черваньов та багато інших.

Об'єктом дослідження є ВАТ «Електротермометрія», яке розташоване на території міста Луцька.

Предметом дослідження закономірності, особливості формування та управління інвестиційним портфелем на підприємстві.

Мета дослідження - розглянути особливості формування та управління інвестиційним портфелем на ВАТ «Електротермометрія».

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

1) вивчити теоретико-методологічні основи інвестиційної діяльності;

2) розглянути фінансові інвестиції та їх класифікацію;

3) проаналізувати основні види портфельного інвестування;

4) дослідити формування інвестиційного портфелю підприємства;

5) проаналізувати процес та принципи формування портфеля цінних паперів;

6) розглянути моніторинг у портфельному інвестуванні;

7) дослідити формування оптимального інвестиційного портфеля;

8) дати оцінку особливостям функціонування ВАТ «Електротер-мометрія»;

9) дослідити формування портфеля фінансових інвестицій та оцінити його ризик;

10) проаналізувати ефективність управління інвестиційним портфелем на ВАТ «Електротермометрія»;

11) розглянути проблеми формування фондового портфеля.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

В дипломній роботі викладено основи формування інвестиційного портфеля методом генерування об'єктів інвестування. Розглядаються види портфелів та принципи їх формування. Визначення потреби в інвестиціях -- багатокритеріальне та багатоваріантне завдання, яке залежить від фінансового стану та цілей інвестора, об'єкта інвестування та стану інвестиційного середовища.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані в ході подальших інвестиційних досліджень на ВАТ «Електротермометрія».

1. Портфельне інвестування як вид інвестиційної діяльності

1.1 Фінансові інвестиції та їх класифікація

Функціональна спрямованість виробничої діяльності підприємств, які не є інституційними інвесторами, визначає як пріоритетну форму здійснення реальних інвестицій. Проте під час окремих етапів розвитку підприємства доцільним є здійснення фінансових інвестицій. Вибір такої форми інвестицій може зумовлюватися необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, що формуються до початку реального інвестування за обраними інвестиційними проектами; у разі якщо кон'юнктура фінансового ринку вможливлює значно вищий рівень дохідності на вкладений капітал, ніж операційна діяльність на «затухаючих» товарних ринках; за доцільності використання тимчасово вільних грошових активів унаслідок сезонної діяльності підприємства; у випадках можливого «захоплення» інших підприємств для галузевої, товарної або регіональної диверсифікації своєї діяльності шляхом вкладення капіталу в їхні статутні фонди (або придбання вирішального пакета акцій) та ін.

За чинним законодавством України: фінансова інвестиція -- це господарська операція з придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти передбачає різні цілі, головними з яких є: одержання в майбутньому доходу, перетворення вільних заощаджень на високоліквідні цінні папери, контроль над підприємством-емітентом тощо [39, 289].

Фінансові інвестиції -- це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:

* здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

* дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні та за її межами;

* є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їхнього розвитку можна розв'язати лише шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;

* дає підприємству змогу швидше й дешевше реалізувати конкретні стратегічні цілі свого розвитку;

* уможливлює вкладення підприємством коштів у безризикові та спекулятивні інструменти, і в такий спосіб здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

* потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);

* вимагає активного моніторингу й оперативності ухвалення рішень під час здійснення фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон'юнктури.

Для формування й реалізації інвестиційної політики та розв'язання завдань оцінювання і обліку фінансових інвестицій слід зважати на їхні класифікаційні ознаки.

Фінансові інвестиції можна класифікувати так [44, 134].

1. За формами власності на інвестиційні ресурси:

* державні фінансові інвестиції -- вкладення, здійснювані органами влади та управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позикових коштів;

* приватні фінансові інвестиції -- вкладення, здійснювані громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими та релігійними організаціями, іншими юридичними особами, що діють на засадах колективної власності;

іноземні фінансові інвестиції -- вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та іншими державами;

* спільні фінансові інвестиції -- вкладення, здійснювані громадянами та юридичними особами України й інших держав.

2. За характером участі в інвестуванні:

* прямі інвестиції -- господарські операції, які передбачають внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

* портфельні інвестиції -- господарські операції, які передбачають придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі активів як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

Портфельні інвестиції не можна вважати противагою прямим, вони є їх доповнюючим елементом. Однак між ними є принципова різниця.

Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку. Мета прямих інвестицій -- встановлення контролю за діяльністю підприємства і одержання прибутку від його господарської діяльності.

Прямі фінансові інвестиції дають змогу підприємству реалізувати стратегічні цілі свого розвитку швидким і дешевим шляхом. Так, при галузевій або регіональній диверсифікації операційної діяльності, нарощенні обсягів виробництва і реалізації продукції шляхом «захоплення» підприємств-конкурентів у своєму сегменті ринку та інших аналогічних випадках підприємство шляхом відповідних форм фінансового інвестування може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку у статутному фонді) суб'єктів господарювання, сума покупки яких становить більше половини ринкової вартості їх бізнесу (50 % плюс одна акція) [39, 296].

Портфельні інвестиції передбачають одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів і додаткового доходу у вигляді різниці між ціною придбання і реалізації активу (курсової різниці).

Прямі інвестиції впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього ринку країни, чого не скажеш про портфельні інвестиції. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю особливість вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (звичайно за умов розвиненого ринку цінних паперів).

У розвинених країнах критерієм віднесення інвестицій до прямих є 10%-ва частка у статутному фонді об'єкта інвестування. Інвестиція може вважатися прямою і з меншою часткою участі, однак вона повинна забезпечувати реальний вплив на господарську діяльність об'єкта інвестування. Якщо ж частка участі становить понад 10 %, але реальний контроль за об'єктом відсутній, то інвестиція прямою не вважається.

3. За періодом інвестування:

* короткотермінові фінансові інструменти -- вкладення коштів на термін, який не перевищує рік (наприклад, короткотермінові ощадні сертифікати, короткотермінові векселі, короткотермінові державні цінні папери тощо). їх позначають поняттям активи грошового ринку. Зазвичай вони мають за мету використання тимчасово вільних грошових коштів для відносно швидкого отримання доходу;

* довготермінові -- вкладення коштів у статутні капітали інших організацій, зокрема придбання акцій, відсоткових облігацій, надання фінансових кредитів і позик на термін понад рік (деталізуються у практиці великих інвестиційних компаній): а) до 2-х років; б) від 2-х до 3-х років; в) від 3-х до 5-ти років; г) понад 5 років [39, 297].

4. За регіональною ознакою:

* фінансові інвестиції у межах держави (внутрішні інвестиції) -- вкладення в об'єкти інвестування, розміщені на території держави;

* закордонні фінансові інвестиції -- вкладення в об'єкти інвестування, розміщені за межами держави (до цих інвестицій належить також придбання різних-фінансових інструментів інших країн -- акцій зарубіжних компаній, облігацій інших держав тощо).

5. За джерелами фінансування:

* внутрішні (власні) джерела фінансування (самофінансування) інвестицій формуються за рахунок фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів підприємця-інвестора, головну роль серед яких, як правило, відіграє прибуток, що залишається у розпорядженні компанії (фірми) після сплати податків та інших обов'язкових платежів. Відрахування з прибутку, спрямовані на виробничий розвиток, можуть бути використані на будь-які інвестиційні цілі.

Другим за вагомістю власним джерелом фінансування є амортизаційні відрахування на основний капітал. їхній розмір залежить від обсягу основних фондів та інших активів (земельних ділянок, які є власністю підприємства, промислової власності у вигляді торговельної марки, патентів, інтелектуальної власності (ноу-хау, програмні продукти, алгоритми тощо) та політики амортизації їх (використання різних методів амортизації).

Формування інших власних джерел фінансування, як правило, є предметом тактичного або оперативного планування. До них належать грошові накопичення й заощадження підприємців; непрогнозовані надходження на рахунок підприємства, наприклад безповоротні позики від зовнішніх джерел, благодійні внески, страхові виплати від страхування виробничої діяльності в разі настання страхового випадку через збитки, завдані власності підприємства; грошові суми, отримані як штрафи та неустойки; грошова позика у рідних і знайомих (використовує третина підприємців малого бізнесу в Україні), а також завдяки збільшенню основного капіталу внаслідок поглинання (абсорбції") інших власників, злиття тощо [39, 299].

Перспективними видами власних джерел фінансування є кошти, залучені підприємством для фінансування (самофінансування) інвестицій за рахунок проектного фінансування, факторингу, розвитку торговельно-збутової мережі тощо;

* позичкові джерела фінансування інвестицій формують переважно за рахунок позичкових коштів, головна роль серед яких належить довготерміновим кредитам банків.

До інших позикових джерел фінансування належать: емісія облігацій компанії, кредити з бюджету держави та позабюджетних фондів інвестиційної підтримки (вітчизняних інвестиційних, венчурних, пенсійних, страхових фондів і компаній, агенцій розвитку й експортного кредитування тощо), а також кредити постачальників, покупців і підрядників.

Перспективними видами позикових джерел фінансування інвестицій є кошти, залучені підприємством для фінансування інвестицій за рахунок інвестиційного лізингу, інвестиційного селенгу, франчайзингу, толлінгу, форфейтингу;

* залучені джерела фінансування інвестицій насамперед формуються за рахунок акціонерного капіталу шляхом емісії власних акцій, облігацій, інвестиційних сертифікатів (для пайових інвестиційних фондів), інших цінних паперів та розміщення їх на відповідних ринках, а також завдяки прирощенню акціонерного капіталу за рахунок збільшення котирувальної ціни акцій підприємства. Ці джерела можуть використовувати корпорації та їхні самостійні (дочірні) структури, створювані у формі акціонерних товариств.

Для підприємств інших організаційно-правових форм головною формою залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків (паїв) вітчизняних та іноземних інвесторів.

6. За способами фінансування (джерелом інвестицій є заощадження. Процес переміщення коштів від суб'єктів, які здійснюють заощадження, безпосередньо до позичальників, можна назвати фінансуванням)[39, 301]:

* пряме фінансування (прямий трансфер) -- це сукупність каналів переміщення грошових коштів безпосередньо від їхнього власника до позичальника (інвестора). Пряме фінансування поділяють на:

- капітальне фінансування -- отримання коштів в обмін на право пайової участі у власності. Основна форма такого фінансування -- випуск акцій;

- боргове фінансування -- отримання коштів в обмін на зобов'язання повернення їх з відсотками (випуск облігацій, залучення кредитів тощо);

* непряме (опосередковане) фінансування -- фінансування інвестиційного процесу за участі фінансових посередників. У цьому разі гроші залучають через посередників (комерційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільного інвестування), які вкладають кошти у конкретні об'єкти.

Подібно до того, як реальні інвестиції у великих масштабах не можна здійснити без фінансових інвестицій, пряме інвестування потребує непрямого (опосередкованого).

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

-- інвестиційні операції із традиційними інструментами;

-- придбання похідних цінних паперів (деривативів);

-- депозитні операції підприємств;

— пайова участь у спільних підприємствах.

Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств останнім часом дедалі більше орієнтується на ринок цінних паперів. Різні інструменти цього ринку становлять сьогодні близько 90 % загального обсягу фінансових інвестицій підприємств.

Депозитні операції -- одна з найефективніших форм використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства. Депозитні операції використовують з метою короткотермінового вкладення капіталу, але основним призначенням їх є генерування інвестиційного прибутку.

Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подібна до реального інвестування, проте вона менш капіталомістка й значно оперативніша. Зазвичай інвестор, використовуючи таку форму фінансового інвестування, ставить за мету не так отримання високого прибутку, як прямий вплив на господарську діяльність підприємства [44, 147].

Залежно від придбаних паперів фінансові інвестиції поділяють на пайові та боргові.

Пайові фінансові інвестиції:

- засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі емітента корпоративних прав;

- виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств;

- мають необмежений термін обігу;

- слугують отриманню підприємством доходів за рахунок дивідендів або перепродажу чи отриманню доходів за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них належать інвестиції, які:

- виступають як боргові цінні папери (наприклад, облігації);

- мають боргове походження;

- мають визначений термін обігу;

- утримуються підприємством до погашення їх з метою отримання доходів у вигляді відсотків або перепродажу й отримання доходів за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Порядок обліку фінансових інвестицій і надання інформації про фінансові інвестиції у фінансовій звітності мають відповідати вимогам Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 мають дотримуватися ті підприємства, які володіють акціями, іншими цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, облігаціями державних і місцевих позик), а також є засновниками інших підприємств, створених на території України та за кордоном [44, 148].

Під час придбання всі інвестиції оцінюють і відображають у бухгалтерському обліку за собівартістю, що формується відповідно до активів, що були передані в оплату. Згідно із П(С)БО 12, існує три способи придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, мають охоплювати всі можливі варіанти компенсації їхньої вартості:

1) за кошти;

2) в обмін на інші активи, відмінні від коштів;

3) в обмін на цінні папери власної емісії.

У разі придбання фінансової інвестиції за кошти до її собівартості включають: ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов'язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов'язані з її придбанням.

Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюють шляхом обміну на активи, відмінні від коштів, собівартість фінансової інвестиції визначають за справедливою вартістю цих активів.

У разі придбання інвестиції шляхом обміну на цінні папери власної емісії собівартість визначають за справедливою вартістю переданих цінних паперів. Цей спосіб має особливість -- формування статутного капіталу здійснюється за рахунок залучення активу у вигляді фінансової інвестиції.

Оцінка фінансових інвестицій на дату балансу залежить від того, поточною чи довготерміновою є інвестиція.

Згідно з П(С)БО 12, всі поточні фінансові інвестиції на дату балансу відображають за справедливою вартістю.

Справедлива вартість -- це сума, за якою можна здійснити обмін активу або сплатити зобов'язання внаслідок операції між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. На практиці її ототожнюють із ринковою вартістю інвестицій.

Собівартість фінансової інвестиції може бути вищою або нижчою за справедливу вартість. У цьому разі фінансові інвестиції підлягають переоцінюванню. Якщо підприємство є власником акціонерних капіталів кількох інших товариств, такі акції розглядають як інвестиційний портфель короткотермінових цінних паперів; якщо воно володіє поточними борговими зобов'язаннями -- як портфель боргових зобов'язань. Мірою зміни ринкової вартості переоцінюванню підлягає портфель, а не окрема інвестиція.

Оцінка довготермінових фінансових інвестицій залежить від різновиду цінних паперів, що формують інвестиційний портфель, а також від рівня впливу інвестора на операційну й фінансову діяльність підприємства, акції якого були придбані.

Завдяки фінансовим інвестиціям в акції підприємств можна отримати певні економічні вигоди для інвестора, зокрема дивіденди, встановлення контролю тощо. Розмір цих інвестицій визначає статус інвестора і слугує критерієм наявності контролю підприємства з його боку [44, 149].

Основна інформація стосовно фінансових інвестицій в асоційовані й дочірні підприємства міститься в П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції». Положення цього стандарту кореспондують із вимогами П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств» та 20 «Консолідована фінансова звітність».

Підприємство є дочірнім, якщо інвестор володіє понад 50 % його акцій і контролює діяльність об'єкта інвестування. Відповідно до п. 4 П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств», контроль визначається як право здійснення вирішального впливу на фінансову, господарську І комерційну політику підприємства з метою одержання вигод від його діяльності. У цьому пункті також зазначено, що дочірнє підприємство -- це підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

Наявність контролю з боку інвестора передбачає:

¦ превалювання у статутному капіталі дочірнього підприємства;

¦ право керівництва фінансовою та виробничою політикою підприємства;

¦ право призначення або заміни більшості членів ради директорів;

¦ право подавати більшість голосів на зборах правління або рівнозначного органу управління іншого підприємства.

Асоційоване підприємство -- це підприємство, в якому інвесторові належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора (п. 4 П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»).

Вважають, що інвестор може лише суттєво впливати на діяльність асоційованого підприємства, не маючи змоги контролювати його. Суттєвий вплив -- це повноваження брати участь у визначенні фінансової, господарської й комерційної політики (п. З П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції») [44, 152].

Суттєвий вплив на діяльність асоційованого підприємства передбачає:

¦ представництво головного підприємства у раді директорів асоційованого підприємства;

¦ участь головного підприємства у прийнятті рішень асоційованим підприємством;

¦ укладення важливих фінансово-господарських угод між підприємствами;

¦ облік управлінського персоналу;

¦ забезпечення інформацією, потрібною для виробничої, комерційної й фінансової діяльності.

Відповідно до П(С)БО 12, облік фінансових інвестицій в асоційовані й дочірні підприємства здійснюють методом участі в капіталі та методом собівартості.

Метод участі в капіталі -- це метод обліку інвестицій, за яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування.

Облік фінансових інвестицій у дочірнє підприємство здійснюють за методом участі в капіталі в окремій фінансовій звітності. Материнське підприємство, крім власної звітності, складає й подає також консолідовану фінансову звітність, до якої включає показники звітів дочірніх підприємств.

Метод участі в капіталі передбачає, що балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, котра є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об'єкта інвестування за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. Одночасно балансова вартість зменшується на суму визнаних дивідендів від об'єкта інвестування.

Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображають за вартістю, визначеною з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором та об'єктом інвестування [44, 156].

Метод собівартості використовують, коли:

-- фінансові інвестиції придбані й утримуються суто для продажу впродовж дванадцяти місяців від дати придбання їх;

-- асоційоване чи дочірнє підприємство здійснює діяльність за умов, що обмежують його здатність передавати кошти інвесторові впродовж періоду, який перевищує дванадцять місяців.

Цей метод полягає у тому, що інвестор відображає інвестиції у дочірнє або асоційоване підприємство за собівартістю і визнає прибуток лише в сумі дивідендів, отриманих від такого підприємства на акумульований чистий прибуток об'єкта інвестування, який виникає після дати придбання акцій інвестором. Дивіденди, отримані понад такий прибуток, зменшують балансову вартість інвестицій. Суму зменшення балансової вартості фінансових інвестицій на дату балансу відображають у складі інших витрат.

Інвестиції в облігації розглядають у П(С)БО окремо, бо вони передбачають особливий підхід до оцінки їх на дату балансу.

Інвестор зазвичай купує облігації з метою одержання прибутку на тимчасово вкладені грошові кошти і забезпечення менш ризикового, порівняно з акціями, отримання доходу у вигляді відсотків.

Довготермінові облігації передбачають періодичне одержання відсотків відповідно до номінальної відсоткової ставки й відшкодування власникам номінальної вартості під час погашення. На момент купівлі суттєвою є ринкова вартість облігацій, що може відрізнятися від номінальної (бути вищою або нижчою), тобто облігацію купують із премією або дисконтом.

Для оцінки боргових інвестицій (облігацій) на дату балансу передбачено метод оцінки АСФІ (амортизована собівартість фінансових інвестицій).

Амортизована собівартість фінансових інвестицій -- це собівартість фінансових інвестицій з урахуванням часткового списання їх унаслідок зменшення корисності, збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії) [39, 305]:

Дисконт та премію амортизує інвестор упродовж періоду від дати придбання до дати погашення за ефективною ставкою відсотка, визначати яку можна за формулою [39, 305]:

де ЕСВ -- ефективна ставка відсотка;

РСВ -- річна сума відсотка (номінал, помножений на відсоткову ставку);

РСД, РСП -- річна сума дисконту, річна сума премії. Ці показники визначають шляхом ділення загальної суми дисконту (премії) на кількість років позики;

РВО -- ринкова вартість облігацій;

НВО -- номінальна вартість облігацій.

Суму амортизації дисконту або премії нараховують одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображають у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій відповідно.

Таким чином, інвестор зобов'язаний щороку до моменту погашення облігації амортизувати одержану суму премії чи дисконту, що призведе до зменшення собівартості (у раз амортизації премії) чи збільшення її (у разі амортизації дисконту). В такий спосіб собівартість облігації поступово доводять до номінальної вартості, а на дату погашення вона сягне відповідної величини.

Міжнародна практика передбачає два методи амортизації -- прямолінійний та метод ефективної ставки відсотків. В Україні перевагу віддають останньому, оскільки він вважається точнішим і методологічно правильним.

1.2 Поняття та сутність портфельного інвестування

На сучасному етапі економічного розвитку інвестиційна активність індивідуальних інвесторів та юридичних осіб передбачає вкладення надлишкових (тимчасово вільних) коштів не в один, а у велику кількість інвестиційних об'єктів, генеруючи тим самим певну диверсифіковану сукупність їх.

В умовах розвитку фінансового ринку України, розвитку ринкових відносин у всіх сферах життя принципи формування напрямків інвестування для учасників цих процесів набувають особливої актуальності. Кожен суб'єкт господарювання формує свій портфель вкладень, який називається інвестиційним портфелем підприємства (рис. 1.1) [46, 57].

Інвестиційний портфель -- це вибір різного виду та розміру Інвестицій, що перебувають у розпорядженні інвестора.

Рис. 1.1. Портфельне інвестування та його суб'єкти

Інвестиційний портфель -- цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш частовживаному значенні -- сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

На рис. 1.2 наведена узагальнена схема взаємозв'язку об'єктів і суб'єктів портфельного інвестування [46, 58].

Рис. 1.2. Взаємодія об'єктів і суб'єктів портфельного інвестування

Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвестиційним цілям певного інвестора. За нинішніх умов портфель можна формувати як сукупність певної кількості об'єктів реального і/або фінансового інвестування за рахунок відповідного виду інвестиційних інструментів згідно із чинним законодавством. Як показано на рис. 1.1, формування кредитного портфеля є прерогативою комерційних банків, хоча в багатьох країнах Ця діяльність дозволена й іншим інститутам парабанківської системи.

У світовій практиці в діяльності комерційних банків кредитні портфелі та портфелі цінних паперів мають багато спільного.

Передусім це найважливіші види банківської діяльності, спрямовані на випуск в обіг відповідних фінансових інструментів з метою отримання прибутку. Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні обох видів портфелів є їхня дохідність, і оскільки позикові й інвестиційні операції є найприбутковішими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Разом із тим належність цих активів до різних портфелів пояснює суттєві відмінності між ними. Позика -- це вкладення коштів на відносно стислий термін за умови повернення її або її еквівалента в сумі, що перевищує початкову на суму відсотків. Інвестування, на відміну від позики, -- це використання власних і залучених коштів банку шляхом обігу на ринку цінних паперів з метою отримання прибутку впродовж відносно тривалого часу. Клієнт звертається до банку з метою отримання коштів, яких йому бракує на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. Він, як правило, є ініціатором кредитної угоди. Під час інвестування банк ініціює вкладення коштів у цінні папери з метою отримання прибутку. У разі кредитування банк є головним і єдиним або одним з небагатьох кредиторів, натомість інвестування передбачає значну кількість інвесторів (акціонерів). З цього випливає ще одна відмінність між портфелями: надання позики зумовлює особисті відносини між боржником і кредитором, тоді як інвестування є відокремленою знеособленою діяльністю банку.

Формування й управління кредитним та інвестиційним портфелями тісно взаємопов'язані. Оскільки позикові й інвестиційні операції є для банку найприбутковішими, то зазвичай саме вони істотним чином визначають рівень ризику банківської діяльності. Тож банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позик, або на користь інвестицій [46, 63].

Наприклад, у разі надання позик першокласним позичальникам із твердими гарантіями повернення вкладених коштів банк може прийняти на себе більший ризик під час проведення інвестиційних операцій. Зворотна ситуація виникає, коли за результатами аналізу кредитного й інвестиційного ринків банк вирішує збільшити обсяги позикових операцій і зменшити інвестиційні операції з огляду на інфляційні очікування. Ризик, зумовлений збільшенням обсягу кредитних операцій, компенсують підвищенням ліквідності інвестиційного портфеля. За певних умов банк може відчути гостру потребу в ресурсах унаслідок вилучення клієнтами своїх внесків, різкого підвищення відсоткової ставки за кредитами або отримання великої кількості заявок на кредити. Якщо потреба у коштах значно перевищує наявні ресурси, банк може зменшити розмір інвестиційного портфеля шляхом реалізації частки цінних паперів.

В окремих випадках, вивчивши фінансовий стан клієнта, банк приймає рішення непоновлювати кредит і конвертацію виданої позики в акції підприємства-боржника. При цьому відбувається переміщення активів із позикового до інвестиційного портфеля. У спеціальній літературі визначено багато ознак, за якими здійснюють класифікацію інвестиційних портфелів. Інколи ці ознаки є взаємовиключними або суперечливими. В узагальненому вигляді інвестиційні портфелі можна класифікувати за схемою пріоритетності цілей інвестора під час формування портфеля (рис. 1.3) Відповідно до цілей інвестування до портфеля включають фінансові інструменти, вкладання коштів у які має різну мету і формування яких зазнає впливу багатьох суб'єктивних та об'єктивних чинників, зокрема:

- фінансових можливостей інвестора (внутрішнє джерело фінансування);

- можливостей залучення зовнішніх джерел фінансування з метою інвестування (вітчизняних та іноземних);

- інвестиційного клімату в державі;

- кон'юнктури інвестиційного ринку;

- особистих якостей інвестора (агресивності економічної стратегії, схильності інвестора до ризику, здатності ефективно керувати портфелем, здатності миттєво реагувати на зміни й ухвалювати рішення тощо).

Рис. 1.3. Класифікація інвестиційних портфелів

Аналіз усіх чинників дає інвесторові змогу обрати одну або кілька цілей, згідно з якими формують інвестиційний портфель. Сформований портфель можна віднести до конкретного типу, що вимагає відповідних методів управління та нагляду.

Останніми роками в економічній літературі дедалі частіше трапляються поняття «портфель інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестиційних проектів», «портфель реальних інвестицій». Деякі автори ототожнюють ці поняття з поняттям «інвестиційний портфель», маючи на увазі, що всі вкладення у фінансові й реальні інвестиції з різними цілями можна включати до одного портфеля і, відповідно, здійснювати управління одними й тими самими методами.

На нашу думку, портфель реальних інвестиційних проектів можна розглядати як певний вид інвестиційного портфеля, який формують окремі суб'єкти інвестиційної діяльності: корпорації, інститути спільного інвестування тощо.

Портфелі реальних проектів, що мають забезпечувати розвиток компанії, створення нових робочих місць, за певних обставин дотує держава. Відмітними рисами таких проектів є невисока прибутковість, низька ліквідність, високий рівень ризику через велику капіталомісткість і тривалі терміни реалізації. Формування таких портфелів вимагає багато часу, що зумовлено потребою виконання значного обсягу робіт, пов'язаних із техніко-економічним обґрунтуванням і наглядом за проектами. Відомо, що техніко-економічне обґрунтування потребує ретельного вивчення всіх можливих альтернативних напрямів вкладення коштів для інвестування. Таке альтернативне обґрунтування реального проекту зумовлює залучення до портфеля комерційних високоприбуткових і високоліквідних проектів на противагу довготерміновим, капіталомістким проектам [46, 65].

З огляду на це компанія має формувати окремий портфель реальних інвестиційних проектів, зорієнтований на отримання прибутків у майбутньому і керований адекватними методами. В Україні така потреба пов'язана з тривалішими термінами освоєння інвестицій, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. У вітчизняній практиці термін реалізації інвестиційного проекту (від наукової ідеї до випуску готової продукції в обробній галузі) становить близько 10--15 років, що втричі довше, ніж у США та інших країнах.

За умов спаду і стагнації виробництва, скорочення довготермінових інвестицій і відсутності бюджетного фінансування такі портфелі позбавлені нових надходжень, а також можливостей регулювання та управління ними. За умов стабілізації економіки, зниження відсоткових ставок за кредитами спостерігається активізація інвестиційної діяльності: відбувається приплив нових інвестицій у реальні проекти, що сприяє прискоренню формування таких портфелів згідно з цілями компанії. Наприклад, державне, приватне або спільне підприємство намагається максимізувати прибуток від реалізації проекту. Проте стосовно розподілу отриманих прибутків цілі учасників можуть бути різними. Одні мають намір реінвестувати прибутки у межах портфеля, що функціонує, інші можуть шукати власні шляхи застосування отриманих у вигляді дивідендів сум.

Інвестуючи кошти, інвестор розподіляє їх між різними видами цінних паперів, тобто формує свій портфель цінних паперів. Отже, портфель цінних паперів являє собою цілеспрямовано сформульовану сукупність об'єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора. Тобто вкладення інвестора в цінні папери, які управляються ним як єдине ціле, розглядаються як портфель цінних паперів.

Відмінність пріоритетних цілей щодо портфелів цінних паперів, які формуються інвесторами; видів цінних паперів, які включаються згідно з цими цілями; інвесторів за відношенням до ризику, а також інших умов визначає різноманітність варіантів направленості та складу даних портфелів і різних інвесторів. Дана різноманітність портфелів цінних паперів у практиці інвестиційної діяльності певним чином типізується. Наприклад, вирізняють портфель зростання й портфель доходу, збалансований і незбалансований портфелі та інші основні типи портфелів цінних паперів, які формують інвестори для реалізації своїх інвестиційних стратегій (рис. 1.4) [46, 66].

У практичній діяльності конкретний портфель цінних паперів за кожним наведеним вище критерієм належать до певного типу. Поєднання (комбінація) типів портфелів за кожним з критеріїв характеризується створенням загальних типів портфелів цінних паперів. Так, комерційним банком або іншим портфельним інвестором може формуватися дохідний, інституційний, агресивний, збалансований, гнучкий портфель зростання. Окремо взятий тип портфеля цінних паперів має певні принципи формування, оцінки та управління. Поєднуючи типи портфелів за кожним критерієм, формування портфеля здійснюють на базі певним чином узагальнених принципів та методів.

В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції підприємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, унаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції успішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та венчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зростання їх курсових вартостей); довготермінові облігації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери.

Портфель доходу формується із цінних паперів, які забезпечують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До таких фінансових інструментів належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі та депозитні ощадні сертифікати, які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.

Також можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання курсової вартості цінних паперів (портфель зростання і доходів).

Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на ринку цінних паперів як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша -- дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. До такого типу відноситься портфель подвійного призначення [46, 68]. Ознаки типізації портфеля Тип портфеля Ознаки типізації портфеля Тип портфеля

Рис.

Рис. 1.4. Основні типи портфелів цінних паперів

До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випускають власні акції двох типів, перші приносять високий дохід, другі -- зростання капіталу.

Хоча інвестор формує портфель зростання чи портфель доходу задля зростання в кінцевому підсумку свого початкового капіталу, але на практиці висока дохідність даних портфелів може «з'їдатись» чи сьогодні через високі ринкові ціни на дані активи, чи у майбутньому через високі ризики даних активів.

Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний та індивідуальний портфелі цінних паперів, які формують відповідно інституційні інвестори -- юридичні особи та інвестори -- фізичні особи. До юридичних осіб, які інвестують кошти у цінні папери, належать комерційні банки, інститути спільного інвестування, страхові компанії, брокерські компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії та інші суб'єкти господарювання. Індивідуальні портфелі цінних паперів формують громадяни для отримання від своїх заощаджень, вкладених у цінні папери, поточного і додаткового доходу.

Типізація портфелів цінних паперів за їх досягнутою відповідністю цілям інвестування пов'язана передусім з процесом реалізації цілей їх формування. Збалансований портфель характеризується повною реалізацією цілей його формування шляхом відбору фінансових інструментів, які найповніше відповідають даним цілям. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу його фінансових інструментів цілям його формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який був раніше оптимізований, але через суттєві зміни умов інвестиційної діяльності вже не задовольняє інвестора, тобто вже не відповідає цілям формування портфеля [46, 71].

За рівнем ризику портфелі цінних паперів можна поділити на агресивні, середньоризикові, консервативні та безсистемні. В основі формування цих портфелів лежить різне співвідношення показників дохідності (в різних її формах -- приросту дивідендів чи приросту курсової вартості) та ризику більшості цінних паперів, які належать до певного портфеля. Дохідність портфеля та його ризик перебувають у прямій залежності. Наприклад, агресивний портфель складається з високодохідних цінних паперів, але і сукупний ризик даного портфеля вищий порівняно з іншими видами портфелів. Відповідно мінімізація ризику під час формування консервативного портфеля обумовлює зниження його дохідності. Най-оптимальнішим щодо поєднання дохідності та ризику є середньоризиковий портфель цінних паперів.

У разі коли портфель складається з певної кількості цінних паперів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів цінних паперів, називається диверсифікованим (широкодивер-сифікованим).

При подальшій типізації портфелів цінних паперів як структу-роутворювальна ознака може виступати така інвестиційна якість, як ліквідність.

Також портфелі цінних паперів залежно від методів управління ними можуть класифікуватися як фіксовані (пасивні) та гнучкі (активні) портфелі. Так, фіксований портфель являє собою сукупність цінних паперів, які залишаються на весь період існування портфеля незмінними. Як правило, цей портфель складається з державних цінних паперів. Термін існування фіксованого портфеля визначають останні дані погашення за цінними паперами портфеля. Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладання коштів у цінні папери для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів. На відміну від фіксованого портфеля, формування інвестором гнучкого портфеля передбачає управління даним портфелем упродовж усього періоду його існування згідно з інвестиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів та ін [46, 73].

Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до портфеля цінних паперів, вирізняють комбінований та спеціалізований портфель. Склад останнього обмежується тільки одним видом фінансових інструментів. Тобто спеціалізований портфель може бути у вигляді портфеля облігацій, портфеля акцій, портфеля опціонів тощо. Комбінований портфель включає певну сукупність видів цінних паперів, які обертаються на ринку. Даний портфель може складатися з акцій, облігацій та інших видів цінних паперів.

Метою вкладання інвестором коштів у цінні папери може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні папери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які може отримати інвестор, вкладаючи кошти у цінні папери: 1) дохід від цінних паперів та 2) контроль за підприємствами. Виходячи з цього, портфелі цінних паперів класифікують (типізують) за цілями інвестування: дохідний портфель та спеціальний портфель. Дохідний портфель формують задля отримання доходу від цінних паперів чи у вигляді дивідендів, чи у вигляді приросту курсової вартості, а спеціальний портфель формується інвестором згідно з його специфічними цілями. У такому випадку існування специфічного портфеля приносить інвестору певні доходи, але не безпосередньо від цінних паперів, які входять до даного портфеля.

Портфель цінних паперів, як правило, формують на підставі визначеної інвестиційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвестиційних проектів [46, 74].

Методи формування й оцінювання портфеля цінних паперів є найважливішими у сучасній економічній теорії ринку. Останніми роками було присуджено кілька Нобелівських премій за розроблення, пов'язані з окремими аспектами цієї проблеми.

Таким чином, інвестиційний портфель -- цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш частовживаному значенні -- сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

2. Формування та управління інвестиційним портфелем підприємства

2.1 Формування інвестиційного портфеля підприємства

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної діяльності підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних об'єктів інвестування. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

а) забезпечення високих темпів росту капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

б) забезпечення високого рівня доходу в поточному періоді;

в) забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

г) забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів росту капіталу в довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості інвестиційного портфеля (і навпаки). Темпи росту капіталу й рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля перебувають у прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель інвестиційних проектів, що забезпечують високий приріст капіталу в довгостроковому періоді. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля кожен інвестор сам визначає їхні пріоритети.

Особливістю формування інвестиційного портфеля комерційного банку є включення до нього цінних паперів двох рівнів:

* первинні резерви, призначені для отримання доходу;

* вторинні резерви, які можна реалізувати з метою підтримання ліквідності [10, 89].

Для мобілізації ресурсів і забезпечення ліквідності насамперед реалізують цінні папери вторинного резерву, а якщо цього замало -- реалізують частку первинних резервів. При цьому активи переміщуються з інвестиційного до позикового портфеля. Отже, інвестиційна політика банку має передбачати дотримання певної пропорційності між первинним і вторинним резервами цінних паперів і, відповідно, між інвестиційним та позиковим портфелями. «Найліберальнішими», з огляду на чинні законодавчі обмеження, є операції із цінними паперами. Придбання їх дозволене всім, починаючи з індивідуального інвестора і аж до великих фірм і корпорацій. Існують певні обмеження стосовно емісії окремих видів фінансових інструментів. Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:


Подобные документы

  • Особливості та стадії стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства. Оцінка рівня нестабільності середовища ТзОВ ТВК "Львівхолод" та вибір методології управління. Побудова поточного господарського портфелю, розробка інноваційної стратегії.

    курсовая работа [337,1 K], добавлен 11.01.2013

  • Теоретичні основи управління реальними інвестиціями. Реальні інвестиції та їх структура. Особливості управління реальними інвестиціями. Оцінка ефективності реальних інвестицій. Управління реальними інвестиціями підприємства з переробки металобрухту "Укрр

    дипломная работа [215,1 K], добавлен 17.10.2005

  • Розробка місії, цілей та стратегії управління підприємством, концепції менеджменту окремих видів підприємств. Особливості функціонального управління підприємствами невиробничої сфери. Аналіз управління товарними запасами в торговельному підприємстві.

    курсовая работа [84,9 K], добавлен 10.04.2013

  • Дослідження та розробка інструментарію удосконалення процесу управління інвестиційним потенціалом сучасних промислових підприємств України. Характеристика господарської діяльності ТОВ "Зіньківська цегла". Оцінювання ефективності запропонованих заходів.

    курсовая работа [450,3 K], добавлен 14.12.2013

  • Вивчення організаційної структури підприємства на прикладі турагентства ТОВ "Інтер-міст". Особливості організації управлінської праці, формування майна, обсяг та структур активів. Аналіз маркетингової та рекламно-інформаційної діяльності підприємства.

    отчет по практике [61,1 K], добавлен 07.12.2013

  • Конкурентна поведінка підприємства - сутність, види, чинники впливу, принципи формування. Особливості формування моделі та системи управління конкурентною поведінкою підприємства для підвищення рівня його конкурентоспроможності на промисловому ринку.

    курсовая работа [92,9 K], добавлен 15.04.2013

  • Фінансовий стан та його роль у ефективності господарської діяльності підприємства. Особливості управління фінансами підприємства в умовах кризи. Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства, шляхи удосконалення управління в даній сфері.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 09.01.2015

  • Удосконалення системи управління стратегією й підвищення рівня ефективності функціонування на прикладі ТОВ "Комунтехсервіс". Основи стратегічного управління диверсифікованими підприємствами, методи їх аналізу. Аналіз господарської діяльності підприємства.

    дипломная работа [668,4 K], добавлен 08.11.2011

  • Методологічні основи управління персоналом організації. Система управління персоналом, особливості його формування. Аналіз управління персоналом готелю "Кумася". Склад та якісна оцінка трудових ресурсів. Шляхи удосконалення управління персоналом.

    курсовая работа [68,4 K], добавлен 05.01.2014

  • Сутність та об’єкт інноваційної діяльності підприємств. Види планування та особливості їх застосування до цієї сфери. Визначення методів управління інноваційним процесом на підприємстві. Розробка проекту розвитку підприємства. Аналіз його ефективності.

    курсовая работа [174,9 K], добавлен 06.06.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.