Формування інвестиційного портфелю підприємства та особливості управління різними видами інвестицій

2. = = 0,1162 (у частках одиниці), або 11,62 %.

Розраховані значення -коефіцієнта свідчать, що акції компанії більш ризикові, ніж ринок у цілому. Крім того, враховуючи те, що отримані коефіцієнти додатні, динаміка ефективності акцій компанії буде відповідати динаміці ринкової ефективності цінних паперів.

Оптимізація структури інвестиційного портфеля завжди вимагає всебічного аналізу можливих диспропорцій у котируванні акцій, що полягають у довготривалому завищенні або заниженні курсу цінних паперів порівняно з реальної їх дохідністю. Мірою такого відхилення слугує показник а, який розраховується як

При < 0 ціна, що діяла раніше, вважається завищеною, а при > 0 - заниженою. Отже, на основі -аналізу інвестори одержують додаткову корисну інформацію про доцільність включення певних акцій до структури інвестиційного портфеля, вибираючи за інших рівних умов ті акції, що мають додатні .

Так, для розглянутого нами вище прикладу показник акцій компанії за станом на кінець останнього року становить:

= [0,406 - 0.06 - 1.417(0,31 - 0,06)] = -0,00825.

Оскільки < 0 , то ціна акцій дещо завищена.

= = 0,051 (у частках одиниці), або 5,1 %.

4.2 Оцінювання ефективності управління інвестиційним портфелем

Оцінювання ефективності управління портфелем інвестицій є одним із найголовніших завдань інвестиційного менеджера. У свою чергу оцінювання ефективності роботи інвестиційного інституту як закладу, що управляє інвестиційним портфелем фінансових інструментів, надзвичайно важливе для окремих інвесторів, оскільки аналіз та вибір цінних паперів для портфеля потребують великої кількості цінних матеріальних ресурсів і відволікають висококваліфікованих фахівців, а правильний вибір серед наявних альтернативних можливостей розміщення коштів слід зробити швидко. Отже, інвестори мають правильно визначити, чи доцільно інвестувати гроші в певний портфель.

Як нам уже відомо, головним показником ефективності управління інвестиціями є дохідність вкладень, досягнута фінансовим інститутом за аналізований проміжок часу. Розглядають отриману дохідність не зокрема, а стосовно показників дохідності інших інвесторів або ринку в цілому. Однак висока дохідність не обов'язково є показником майстерності та професійності інвестиційного менеджера, а може бути просто пов'язана з високим ризиком його інвестиційних рішень [63, 413].

Припустимо, що фонд нашої компанії розподіляється останні п'ять років між трьома інвестиційними менеджерами А, В, С. Нам необхідно вирішити, чи поновлювати наші контракти з менеджерами з управління портфелем цінних паперів. Отже, щоб прийняти рішення, необхідно проаналізувати, як вони діяли.

За останні п'ять років середньозважена дохідність (враховуючи дивіденди) окупного ринкового портфеля (наприклад, індекс Stendart and Poor 500) становила 11,9 %. Середня номінальна дохідність за державними казначейськими векселями -- 6 %, стандартне відхилення S&P 500 -- 20,6 %.

Щорічну дохідність портфелів цінних паперів та інші дані подано в табл. 4.5.

Таблиця 4.5. Дані за портфелями цінних паперів

Інвестиційні менеджери та їх портфелі ЦП	Середньорічна дохідність , %		Стандартне відхилення дохідності , %
А	15,1	1,58	32,6
В	13,9	1,12	23,1
С	12,3	0,7	14,4

1. Коефіцієнти Трейнора для відповідних інвестиційних портфелів:

== 0,0576

== 0,0705

== 0,09

== 0,059

Отже, менеджер С показав найкращий результат.

2. Коефіцієнт Шарпа:

== 0,279

== 0,342

== 0,438

== 0,286

Інвестиційний портфель менеджера С має найнижчу премію за ризик на одиницю виміру загального ринкового ризику.

Коефіцієнти Дженсона:

DjK_A = 0,151 - 0,06 - 1,58(0,119 - 0,06) = -0,002;

DjK_B = 0,139 - 0,06 - 1,12(0,119 - 0,06) = 0,013;

DjK_С = 0,123 - 0,06 - 0,7(0,119 - 0,06) = 0,022.

Отже, усі отримані за різними моделями коефіцієнти свідчать про найвищу професійність в управлінні інвестиційним портфелем у менеджера С. Отримані результати мають відповідну наочність, якщо за ними побудувати лінії ринку цінних паперів та капітального ринку (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Лінія капітального ринку та відповідні характеристики інвестиційних портфелів

Оскільки характеристики інвестиційного портфеля менеджера А знаходяться під лінією, то він має і найнижчу премію за ризик на одиницю виміру загального ризику. Відповідно портфелі менеджерів В і С, що знаходяться над лінією, є ефективнішими, ніж загальний ринок, причому портфель С ефективніший та краще пристосований до ризику, ніж портфель В, (його відстань до лінії CML -- більша).

4.3 Проблеми формування фондового портфеля

Український фондовий ринок характеризується певними рисами, що перешкоджають застосуванню принципів портфельного інвестування, що деякою мірою стримує інтерес суб'єктів ринку до формування індивідуальних фондових портфелів.

Насамперед, слід зазначити неможливість ведення нормальних статистичних рядів з більшості фінансових інструментів, тобто відсутність історичної статистичної бази. З одного боку, відсутність такої бази призводить до неможливості застосування в сучасних умовах класичних західних методик, та й взагалі будь-яких суворо кількісних методів аналізу й прогнозування. З іншого боку, ринок державних цінних паперів інформаційно прозорий. Отже, учасники цього ринку мають усі можливості для застосування цілого спектра методик і технологій формування й керування портфелями облігацій. На жаль, поки що це не ввійшло в практику.

Наступна проблема загального характеру -- це проблема внутрішньої організації тих структур, які займаються портфельним менеджментом. Як показує досвід спілкування консультаційних фірм із клієнтами, особливо регіональними, навіть у багатьох досить великих банках дотепер не вирішена проблема поточного відстеження власного портфеля.

У результаті постає питання довгострокового планування розвитку банку в цілому. Хоча не можна не відзначити, що останнім часом у багатьох банках створюються відділи й навіть керування портфельного інвестування, однак нормою життя це ще не стало і, в результаті, окремі підрозділи банків не усвідомлюють загальну концепцію, що призводить до небажання, а в ряді випадків -- і до втрати можливості ефективно управляти як портфелем активів і пасивів банку, так і портфелем клієнта.

Проблема вибору керівника в наш час вирішується на рівні особистих відносин. Склалася практика, коли»інвестори вибирають собі довірчого керівника не за такими об'єктивними критеріями, як фінансова стабільність, ставлення до клієнта, наявність кваліфікованого персоналу тощо, а через знайомство, що найчастіше призводить до серйозних конфліктів і розчарувань.

У той же час одержати достовірну інформацію для вибору керуючого важко. Це пояснюється як відсутністю централізованого джерела інформації про фінансові організації, що надає послуги з довірчого керування, так і відсутністю відомостей пре подібні послуги в інформації загального характеру про банки, а також неуніфікованістю назв керівництв і відділів банків, що виконують такі функції [63, 423].

Навіть якщо банк або фінансова компанія декларують, що займаються цим видом діяльності, одержати в них вичерпну інформацію, необхідну для ухвалення рішення про інвестування, важко. Зразковим орієнтиром могли б служити типові форми договорів і схеми розподілу прибутку, однак норми договірних взаємин на ринку поки ще не вироблені, існуючі форми договорів і умови, що обумовлені ними, значно відрізняються один від одного. Назви договорів, що укладають, зазвичай містять такі поняття як "траст" або "довірче товариство". Проте часто банки й інші фінансові організації задовольняються брокерськими операціями. Договори, що укладають фактично на брокерське обслуговування, містять у собі сторонні блоки про поділ прибутку тощо.

Серйозна проблема існує й у тому, що, як правило, на акції та ф'ючерси складається кілька окремих договорів. Безумовно, такий підхід вигідний керуючим (тим більше, якщо не налагоджений внутрішній облік з рахунків клієнта), але в інвестора в цьому випадку виникають проблеми оцінки дій керуючого комплексно. Найбільш грамотні й чесні керівники укладають із клієнтом генеральний договір, що спричиняє загальний характер взаємодії й систему оцінки дій з керування. Таким договором може бути договір на консультаційне обслуговування із гнучкою системою винагороди.

У наш час гостро постала проблема прозорості дій керівників і їхня низька відповідальність перед клієнтами. Практика показує, що існує певна тенденція (особливо серед небанківських довірчих керівників), коли чіткий поділ власних коштів керівника й коштів клієнтів не проводиться, а ведеться синтетичний облік водночас декількох портфелів, угруповання договорів і платежів здійснюється не за приналежністю операції до портфеля того чи іншого клієнта, а за типом активу [63, 424].

Дивно, але хоча це, в першу чергу, відповідає їхнім інтересам, клієнти дуже рідко вимагають від керівників твердих домовленостей щодо звітності. На наш погляд, якщо мова йде про траст у змісті довірчого керування, клієнт обов'язково повинен вимагати повної прозорості дій керуючого. На жаль, ситуація, коли керуючий, користуючись непрозорістю звітності, трактує статистичні дані на свою користь, дуже поширена.

Незалежно від обраної юридичної схеми, взаємодія довірчого керуючого і його клієнта повинна складатися з кількох обов'язкових етапів:

-- спільної формалізації завдання клієнтом і довірчим керуючим;

-- попередної аналітичної роботи (рішення завдання прогнозу);

-- формування портфеля (рішення завдання оптимізації);

-- керування портфелем: коректування прогнозу й реструктуризація портфеля (рішення завдання прогнозу й оптимізації);

-- оцінки ефективності прогнозу й оптимізації, коректування стратегій (зворотний зв'язок).

Великий блок проблем пов'язаний із процесом математичного моделювання й керування портфелями цінних паперів.

Портфель фінансових активів -- це складний фінансовий об'єкт, що має власну теоретичну базу. Таким чином, при прогнозуванні постають проблеми моделювання й застосування математичного апарату, зокрема, статистичного. Зазвичай, у ряді випадків, коли можна говорити не про портфель, а про деякі елементи "портфельного підходу", вдається обійтися більш простими прийомами, але перед кожним, хто займається цією проблематикою, рано чи пізно постають серйозні розрахункові й дослідницькі завдання. До того ж універсального підходу до рішення всіх завдань, що виникають, не існує, специфіка конкретного випадку вимагає модифікації базових моделей.

Тим, хто займається прогнозуванням, постійно доводиться вирішувати два завдання -- завдання прогнозування розвитку ситуації й завдання оптимізації. Із цими завданнями зіштовхується практично кожен учасник фінансового ринку, а вдалий прогноз динаміки фінансових об'єктів -- це "вищий пілотаж" аналітика. Можливі два рівні аналізу й прогнозу: на макрорівні й на мікрорівні, до того ж вони повинні взаємно доповнювати один одного.

Для того чи іншого сектора ринку, що виходить на рівень достатньої чутливості до впливу макропараметрів, зробити макропрогноз розвитку ситуації набагато простіше, ніж вгадати кон'юнктурний стрибок, обумовлений випадковими явищами.

Нині найбільш сильним інструментом прогнозування є макроаналіз у сполученні, природно, з портфельним підходом.

Незалежно від рівня прогнозування й аналізу, для постановки завдання формування портфеля необхідно мати чіткий опис параметрів кожного інструменту фінансового ринку окремо й усього портфеля в цілому (тобто точне визначення таких понять, як прибутковість і надійність окремих видів фінансових активів, а також конкретна вказівка, як на підставі цих параметрів розраховувати прибутковість і надійність усього портфеля). Таким чином, потрібно дати визначення прибутковості й надійності, а також спрогнозувати їх динаміку на найближчу перспективу [48, 9].

При цьому можливі два підходи:

1. Евристичний -- заснований на приблизному прогнозі динаміки кожного виду активів і аналізі структури портфеля.

2. Статистичний -- заснований на побудові розподілу ймовірності прибутковості кожного інструменту окремо й усього портфеля в цілому.

Другий підхід практично вирішує проблему прогнозування й формалізації понять ризику й прибутковості, однак ступінь реалістичності прогнозу та ймовірність помилки при складанні ймовірного розподілу перебувають у сильній залежності від статистичної повноти інформації, а також схильності ринку до впливу зміни макропараметрів.

Вибір підходу дуже важливий, оскільки, якщо поняття прибутковості й дюрації окремих інструментів і всього портфеля ускладнень не викликають, то завдання формалізації ризиків (тобто оцінка надійності тих чи інших інструментів або груп інструментів) для кожного конкретного випадку унікальні.

Однак, для клієнта важливіше мати чітку картину, де зміст поняття ризик пояснюється "на пальцях" такими фразами, як "ризик втратити вкладені кошти" або "ризик залишитися в боргах". Якщо дотримуватися статистичного підходу (це можливо, якщо ймовірність помилки при його застосуванні незначна), то розподіл ймовірності дасть можливість обчислити зазначені показники, використовуючи графік щільності ймовірності.

Після опису формальних параметрів портфеля і його складових необхідно описати всі можливі моделі формування портфеля, обумовлені вхідними параметрами, які задаються клієнтом і консультантом.

Використовувані моделі можуть мати різні модифікації залежно від цілей замовника. Замовник може формувати як строковий, так і безстроковий портфель. Портфель може бути поповнюваним або відкритим, під поповненням портфеля розуміється можливість у рамках уже діючого договору збільшувати грошове значення портфеля за рахунок зовнішніх джерел. Відкритий портфель -- це можливість у рамках діючого договору вилучати частину коштів з портфеля. Поповнення і відкриття можуть бути регулярними й нерегулярними. Поповнення портфеля регулярне, якщо є затверджений сторонами графік надходження додаткових коштів. Модифікації моделей можуть визначатися й обмеженнями, що задаються замовником на ризики [15, 62].

Доречно вводити також обмеження на ліквідність портфеля (воно вводиться на випадок виникнення в замовника непередбачуваної в договорі необхідності термінового розформування всього портфеля). Рівень ліквідності визначається кількістю днів, необхідних для повної конвертації всіх активів портфеля у кошти й їх переведення на рахунок клієнта.

Наступний блок проблем пов'язаний безпосередньо з рішенням оптимізаційних задач. Необхідно визначитися з головним критерієм оптимізації в процедурі формування портфеля. Як правило, як цільові функції (критерії) можуть виступати лише прибутковість і ризик (або кілька видів ризиків), а всі інші параметри використовуються у вигляді обмежень.

При формуванні портфеля можливі три основні формулювання завдання оптимізації:

1. Цільова функція -- прибутковість (інше -- в обмеженнях).

2. Цільова функція -- надійність (інше -- в обмеженнях).

3. Двомірна оптимізація за параметрами "надійність -- прибутковість" з подальшим дослідженням оптимальних, за Парето, безлічі рішень.

Рішення оптимізаційного завдання в останньому формулюванні дозволяє знайти не одну точку (оптимальну структуру портфеля), а безліч оптимальних точок на площині критеріїв, тобто оптимальну безліч Парето, і вже в цій безлічі вибрати критерій, найбільш важливий для конкретного випадку.

Найчастіше буває, що невеликим зменшенням значення одного критерію можна пожертвувати заради значного збільшення значення іншого (при одномірній оптимізації такого роду можливості відсутні). Природно, що багатомірна оптимізація вимагає застосування більш складного математичного апарату, але проблема вибору математичних методів рішення оптимізаційних завдань -- це окрема тема.

Наступний рівень у модифікуванні базових моделей виникає при переході від статичних завдань (формування портфеля) до динамічного управління (керування портфелем).

Можна допустити, що протягом заздалегідь обговореного проміжку часу (терміну дії договору) клієнт не може змінити інвестиційні пріоритети. Однак можливість уточнення прогнозу в ході реалізації завдання вносить у неї певний динамізм. Крім того, термін остаточних розрахунків може бути однозначно не визначений, тоді з позицій статистичного підходу ми маємо справу з випадковим процесом.

Висновки

У дипломній роботі ми досліджували одну з актуальних проблем сучасності - формування інвестиційного портфелю підприємства та особливості управління різними видами інвестицій. Вивчення та аналіз наукових джерел дали нам змогу зробити наступні висновки.

Інвестиційний портфель -- цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш частовживаному значенні -- сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

Управління портфелем потребує зваженого підходу і дає найкращі результати завдяки ретельному аналізу потреб інвестора, а також прийнятних для включення в портфель інвестиційних інструментів. При формуванні портфеля слід зважати на такі умови: необхідний рівень поточного доходу, збереження й приріст капіталу, податкові аспекти, ризик тощо.

Кожен із цих чинників та їхні комбінації відіграють вагому роль під час визначення типу портфеля, що відповідає інвестиційним цілям певного інвестора.

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної діяльності підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних об'єктів інвестування.

Більшість інвесторів інвестують зазвичай кілька об'єктів реального або фінансового інвестування, формуючи натомість сукупність активів (портфель). Цілеспрямований підбір таких об'єктів розглядають як процес формування інвестиційного портфеля.

Портфельний підхід передбачає максимізацію корисності від активів, тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестиційних ризиків. Зниження ризиків шляхом комбінації активів реалізує принцип, який відповідає прислів'ю «не неси всі яйця в одному кошику» (ймовірність упустити два кошики значно менша, ніж ймовірність упустити один). У такий спосіб за умови формування портфеля досягають компромісу таких на перший погляд несумісних цілей, як максимізація доходу і мінімізація ризику.

В сучасних умовах найреальніше сформувати два види портфелів: портфель реальних інвестицій та портфель фінансових інвестицій. При цьому можна досягнути однієї з трьох альтернативних цілей: одержання високих прибутків, забезпечення приросту капіталу та розширення сфери впливу. Дані цілі не можуть бути досягнуті одночасно, оскільки в короткостроковому періоді суперечать одна одній. Проте всі вони характеризуються необхідністю забезпечення високої ліквідності та зниження інвестиційного ризику.

Єдина мета, якої можна досягнути методами фінансового інвестування, - це розширення сфери впливу інвестора. Адже сьогодні є досить поширеним явище об'єднання (приєднання) підприємств, що дає можливість їхнім власникам контролювати більшу частку ринку певного товару або диверсифікувати свою діяльність і тим самим зменшити ризик виробництва. Проте такі можливості не належать до пасивних інвесторів, які володіють незначними обсягами інвестиційних ресурсів.

Проведений аналіз процесу формування й керування інвестиційним портфелем на ВАТ «Електротермометрія», в основі якого лежить сучасна портфельна теорія, дозволив зробити висновки, які можна сформулювати в такий спосіб:

1. Ефективна безліч містить ті портфелі, які, водночас, забезпечують і максимальну очікувану прибутковість при фіксованому рівні ризику, і мінімальний ризик при заданому рівні очікуваної прибутковості.

2. Передбачається, що інвестор вибирає оптимальний портфель із портфелів, що становлять ефективну безліч.

3. Оптимальний портфель інвестора ідентифікується із точкою дотику кривої байдужності інвестора з ефективною безліччю.

4. Диверсифікованість, зазвичай, призводить до зменшення ризику, тому що стандартне відхилення портфеля в загальному випадку буде менше, ніж середньозважені стандартні відхилення цінних паперів, що входять у портфель.

5. Співвідношення прибутковості цінного папера й прибутковості на індекс ринку відоме як ринкова модель.

6. Прибутковість на індекс ринку не відображає прибутковості цінного папера повністю. Нерозтлумачені елементи включаються у випадкову погрішність ринкової моделі.

7. Відповідно до ринкової моделі загальний ризик цінного папера складається з ринкового ризику й власного ризику.

8. Диверсифікованість призводить до усереднення ринкового ризику.

9. Диверсифікованість може значно знизити власний ризик.

Таким чином, можна сформулювати основні постулати, на яких побудована сучасна портфельна теорія:

1. Ринок складається з кінцевої кількості активів, прибутковість яких, для заданого періоду, вважається випадковою величиною.

2. Інвестор спроможний, виходячи зі статистичних даних, одержати оцінку очікуваних (середніх) значень дохідностей і їх попарних коваріацій ступенів можливості диверсифікованості ризику.

3. Інвестор може формувати будь-які допустимі (для цієї моделі) портфелі. Прибутковості портфелів є також випадковими величинами.

4. Порівняння обраних портфелів ґрунтується тільки на двох критеріях: середньої прибутковості й ризику.

5. Інвестор не схильний до ризику у тому розумінні, що із двох портфелів з однаковою прибутковістю він обов'язково надасть перевагу портфелю з меншим ризиком.

Зрозуміло, що на практиці суворе дотримання цих положень є дуже проблематичним, проте використання портфельної теорії повинно призводити до успішності рішення з її допомогою завдань управління інвестиціями. В останні десятиліття використання портфельної теорії значно розширилося. Усе більше інвестиційних менеджерів, керівників інвестиційних фондів застосовують її методи на практиці, і хоча в неї є чимало противників -- її вплив постійно росте не тільки в академічних колах, але й на практиці.

Проведені нами дослідження дають підстави говорити, що навіть сьогодні інвестиційний клімат в Україні є несприятливим, можливості інвесторів щодо формування збалансованого високоприбуткового портфеля - обмежені. За такої кон'юнктури значного приросту обсягів інвестування очікувати не доводиться. А це означає, що вже у найближчі часи українські товаровиробники знову стануть перед проблемами неможливості нарощення обсягів виробництва та прибутковості діяльності через запізнення з реалізацією ефективних інвестиційних програм розвитку. Звичайно, при цьому необхідно не забувати про спекулятивні можливості фондового ринку. Адже коли фондовий ринок не пропонує прибуткових та надійних цінних паперів, настає час діяти фондовим спекулянтам, що, звичайно, привнесе новий перерозподіл прав власності в Україні, але не вплине на активізацію процесів її зростання.

Майже 50 відсотків іноземних надходжень спрямовано у харчову промисловість (20,4 %), внутрішню торгівлю (15,7 %), машинобудування і металообробку (13,6 %), які не є пріоритетними. Але і це було б півбіди. Інвестиції в Україну за перше півріччя 2005-го року надходили здебільшого у формі цінних паперів, обміну акцій, переведення позик та кредитів в акції, у формі рухомого і нерухомого майна, нематеріальних актів (набуття юридичних прав, «ноу-хау» тощо), промислової та харчової продукції у готовому вигляді, що аж ніяк не сприяло інноваційним процесам навіть цих підприємств, уже не кажучи про пріоритетні галузі. Тобто в Україні здебільшого формуються портфельні інвестиції, в результаті чого інвестори претендують тільки на чисті доходи від акцій чи облігацій. В умовах, що склалися в Україні, такі інвестиції не є привабливими і ефективними, але з їх допомогою і чиниться фактично розкрадання і розпродаж державної власності. А саме на розв'язання проблем розвитку пріоритетних галузей національної економіки мають спрямовуватися інвестиції, а не на їх проїдання, що й має місце в Україні.

Із суми $ 2469,9 млн. грошових надходжень у першому півріччі готівкою надійшло всього $ 361,4 млн. Отже, годі й говорити про вагомі обсяги іноземних інвестицій. Головне, що форма їх надання зводить нанівець саму суть інвестування.

До причин, що заважають залученню іноземних інвестицій в економіку України, слід віднести необізнаність іноземних інвесторів зі станом і перспективами розвитку економіки України, діяльності уряду.

На ставлення до України потенційного інвестора впливає рівень компетентності та взаєморозуміння у відносинах між українським урядом та міжнародними фінансовими організаціями. Відлякали іноземних інвесторів і відсутність програми співробітництва з МВФ та перерва у співпраці з ним, а також непослідовність української сторони у здійсненні кількох спільних системних проектів зі Світовим банком.

Не сприяє надходженню іноземних інвестицій в Україну і проблема наявності дефіциту державного бюджету включно з дискусіями про його масштаби. На заваді інвестиціям -- не так недосконалість законодавства, як його часті, а ще більше -- непередбачувані зміни. Інвестор готовий приймати існуючі «правила гри», хоч би якими недосконалими вони були, але постійно підлаштовуватися під законодавчі зміни, що інколи суперечать законам, іноземним бізнесменам не до снаги. Кампанія ліквідації пільг СП негативно вплинула на формуванням іміджу України як передбачуваного партнера.

Постійні зміни, часто декілька разів на рік, ставок ввізного мита та відсутність економічних обгрунтувань при цих змінах є додатковим негативним чинником, який не сприяє залученню іноземних інвестицій. Проблема й у складному механізмі ліцензування видів діяльності та сертифікації продукції.

Таким чином, об'єктивними умовами розвитку інноваційних процесів в Україні є наявність пріоритетних галузей національної економіки та необхідність їх фінансової підтримки. Щоб саме ці галузі отримали поштовх до ефективного розвитку в інноваційно-інвестиційній політиці, держава повинна різко змінити підходи до залучення та використання іноземних інвестицій, а саме: строго наслідувати визначені пріоритети у розвитку національної економіки; мати розгорнуті плани напрямів та механізму публічного контролю за їх виконанням. Створити економічні та правові основи до збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій, при цьому орієнтуючись на формування не лише портфельних, а й прямих інвестицій, які і є реальними капіталовкладеннями в підприємства, галузі, землю чи новітні технологій впровадити персональну відповідальність високих урядовців за термінами і напрямами використання іноземних інвестицій, а також широке інформування про це громадськість.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - С. 646.

2. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. № 887-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - С. 272.

3. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" від 16 січня 2003 р. № 433-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 13. - С. 93.

4. Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" від 16 липня 1999 р. № 991-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 40. - С. 363.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 р. № 91, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 травня 2000 р. за № 284/4505.

6. Арєф'єва О. Б. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - К.: Вид-во європ. ун-ту, 2002.

7. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. -- М.: Финансы и статистика, 1996. - 340 с.

8. Бернар И., Колли Ж.-К. Толковый экономический и финансовый словарь: В 2 т. - М.: Междунар. отношения, 1994. - Т. 2.

9. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - К.: Ника-центр, 1999.

10. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: Ника-Центр, 2001.

11. Бланк И. А. Словарь-справочник финансового менеджера. - К.: Ника-Центр, 1998. - 474 с.

12. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К.: Вазако; Молодь, 1997. - 699 с.

13. Близнюк А. Підтримка серйозним інвесторам гарантована // Економіст. - 2003. - № 3.

14. Богуславский М. М. Правовое положение иностранных инвестиций. - М.: СОВИНТЕРЮР, 1993. - 176 с.

15. Воробйов Ю. М. Теоретичні основи фінансового капіталу підприємств // Фінанси України. - 2001. - № 7. - С. 62.

16. Герчикова И. Н. Финансовый менеджмент. - М.: Консалтбанкир, 1996.

17. Гитман Л.Дж., Джонк М.Д. Основи інвестування: Пер. з англ. - М.: Справа, 1997.

18. Глазунов В.К. Финансовый анализ и оценка риска реальных инвестиций. - М., 1997.

19. Гойко А.Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації. - К., 1999.

20. Гольцберг М.А., Хасан-БекЛ. М. Основы финансового инвестирования. - К.: UFE Foundation, МЦПИМ, 1995.

21. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наук, думка, 1998.

22. Данілов О. Д., Івашина Г. М., Чумаченко О. Г. Інвестування: Навч. посіб. - К., 2001. - 364 с

23. Дегтяренко В.Н. Оценка эффективности инвестиционных проектов. - М., 1997.

24. Денисенко М. Проблеми удосконалення організаційно-економічного механізму інвестування // Економіст. - 2002. - № 10. - С.46.

25. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Феміна, 1995.

26. Инвестиции: Учебник / Под. ред. В. В. Ковалева, В. В. Иванова, Лялина - М.: ООО ТК «Велби», 2003.

27. Инвестиционно-финансовый портфель (книга инвестиционного менеджера. Книга финансового посредника) / Отв. ред. Ю. Б. Рубин, В. И. Солдаткин. - М, 1993.

28. Клапків М. С. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. - 2000. - № 1.

29. Кобилянсъкий Л. С. Управління проектами: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 200 с.

30. Ковалев В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996.

31. Комаринсъкий П., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1996.

32. Коссак В. М. Правові засади іноземного інвестування в Україні. - Л.: Центр Європи, 1999.

33. Крайник О. П., Клепикова 3. В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. - Л.: Державний університет "Львівська політехніка"; К.: Дакор, 2000. - 260 с.

34. Крейнина М.Н. Анализ финансового состояния и инвестиционной привлекательности акционерных обществ в промышленности, строительстве, торговле. - М., 1994.

35. Латишко М. Л. Основи фінансового і статистичного аналізу економічних процесів. - Л.: Світ, 1995.

36. Луців Б. Л. Інвестиційний банківський портфель. - К.: Лібра, 2002.

37. Мертенс А. В. Інвестиції: Курс лекцій по сучасній фінансовій теорії. - К.: Київське інвестиційне агентство, 1997.

38. Мойсеєнко І. П. Основи інвестування: Навч. посіб. - Л.: МАУП, 2001. - 180 с.

39. Мойсеєнко І. П. Інвестування: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 490 с.

40. Омелъченко А. В. Законодавство про іноземні інвестиції в системі законодавства України // Право України. - 1996. - №8.

41. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. - К.: Атіка, 1999.

42. Омельченко А. В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. - К.: Юрінком, 1997.

43. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: Лібра, 1998.

44. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра. 2002.

45. Плоткін Я.Д. Інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студентів факультетів економіки та менеджменту. - Л.: ДУЛП, 1996. - 53 с

46. Портфельне інвестування: Навч. посібник / А.А. Пересада, О.Г. Шевченко, Ю.М. Коваленко, С.В. Урванцева. - К.:КНЕУ, 2004. - 408 с.

47. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999 - № 2. - С. 12.

48. Славов М. Бізнес-план як запорука залучення інвестицій // Економіст. - 2002. - № 10.

49. Слуцкин Л. Н. Активний і пасивний портфельний менеджмент // Банківські технології. - 1998. - № 7.

50. Тарасова С. В. Инвестиционный менеджмент: Конспект лекцій. - М.: Приор Атлантик, 1998. - 64 с.

51. Татаренко Н. Теорії інвестицій: Підручник. - К., 2000.

52. Управление инвестициями: В 2 т. / В.В. Шеремет, В.М. Павлюченко, В.Д. Шапиро. - М., 1998.

53. Устинов В.А. Управление инновационной деятельностью в процессе создания новой техники, освоения производства новой техники. - М., 1995.

54. Ушакова Н.Н., Унковская Т.Е., Гуляева Н.Н. Инвестирование, финансирование, кредитование: стратегия и тактика предприятия. - К., 1997.

55. Фабоцци Ф. Управление инвестициями: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 2000. - (Университетский учебник).

56. Федоренко Б. Г. Інвестознавство: Підручник. - 3-тє вид., доп. - К.: МАУП, 2004. - 480 с.

57. Филиппов Я.Е., Мельник П.В., Черванев Д.Н. Введение в инновационный менеджмент и предпринимательство: В 3 т. - К., 1993.

58. Финансовый менеджмент / Под ред. Г. Б. Поляка. - М.: Финансы; ЮНИТИ, 1997.

59. Финансовый менеджмент / Под ред. Н. Ф. Самсонова. - М.: Финансы; ЮНИТИ, 1999.

60. Финансовый менеджмент: руководство по технике эффективного менеджмента. - М.: КАГАНА, 1998.

61. Финансовый менеджмент: Теория и практика: Учебник / Под ред. Е. С. Стояновой. - М.: Перспектива, 1996.

62. Фінансовий менеджмент / За ред. А. М. Поддерьогіна, Л. Д. Буряк, Н. Ю. Калач та ін. - К.: КНЕУ, 2001.

63. Черваньов Д.М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2003. - 622 с.

64. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. - К., 2000.

65. Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. пособ. - К.: МАУП, 2000. - 208 с.

66. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж., Инвестиции: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 1999.

67. Шевченко О. Г. Ризики портфельного інвестування // Матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України». - Т. 2. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003.

68. Шевченко О. Г. Диверсифікація фінансових активів і ризики портфельного інвестування // Експрес-Новини: Наука, техніка, виробництво. - 1999. - № 7-8.

69. Шеремет А. Д., Ненашев Е. В. Методика финансового анализа. Учеб. пособ. - М.: Инфра-М, 2000. - 210 с.

70. Шим Д. К., Сигел Д. Г. Финансовый менеджмент. - М.: Инфра-М, 1998. - 305 с.

71. Шкварчу Л.О. Особливості формування інвестиційного портфеля. - науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки. - Економічні науки. - 2003. - № 7.- С. 16-20.

72. Шклярук С. Г. Портфельное инвестирование. Теория и практика. - К., 2000.

73. Щукін Б. Інвестування: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2004. - 216 с.

73. Traynor J. L. How to Rate Management of Investment Portfolio. - Harvard, Business Review 43(1), 1965.

Додатки

Додаток А

Таблиця. Основні показники виробничо-господарської діяльності за період

2004-2006 років

№ п/п	Назва показника	Періоди	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
		2004	2005	2006	2005-2004	2006-2005	2005/2004	2006/2005
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1.	Власний капітал, тис. грн.	941,7	1220,4	1153,3	278,7	-67,1	1,29	0,94
2.	Обсяг товарної продукції, тис. грн.	9656	15614,88	15589,38	5958,88	-25,5	1,62	0,99
3.	Виручка від реалізації валової продукції, тис. грн.	7724,8	12491,9	12471,5	4767,1	-20,4	1,62	0,99
4.	Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.	5815,9	9384,3	9593,7	3568,4	209,4	1,61	1,02
5.	Валовий прибуток, тис. грн.	347,1	1025,9	799,2	678,5	-226,4	2,96	0,78
6.	Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	(114,9)	274,9	(120,0)	50,3	-38,0	2,39	0,44
7.	Фонд оплати праці, тис. грн.	58684,5	87066	133666	28381,5	46660	1,48	1,54
8.	Середньооблікова чисельність працю-ючих, чол.	207	210	213	3	3	1,01	1,009
9.	Середньомісячна зарплата, грн.	283,5	414,6	630,5	131,1	215,9	1,46	1,52
10	Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн.	1803,4	1989,35	1991,8	185,95	2,45	1,10	1,00
11	Вартість оборотних коштів підприємства, тис. грн.	732,9	900,6	1347,3	167,6	446,7	1,23	1,50
12	Продуктивність праці, тис. грн. /чол.	37,3	59,5	58,8	22,2	-0,7	1,60	0,99
13	Рентабельність власного капіталу, %	-	22,5	-	22,5	-	-	-
14	Рентабельність основної діяльності, %	-	2,93	-	2,93	-	-	-
15	Рентабельність підприємства, %	-	2,9	-	2,9	-	-	-
16	Дебіторська заборгованість, тис. грн.	386,0	273,6	609,6	-112,4	336,0	0,71	2,23
17	Кредиторська заборгованість, тис. грн.	455,9	370,4	254,4	-85,5	-116,0	0,81	0,69

Додаток Б

Таблиця. Фінансові показники діяльності у 2004-2006 роках

№ п\п	Назва показника	Нормативне значення	Періоди	Абсолютне відхилення
			2004	2005	2006	2005-2004	2006-2005
	2	3	4	5	6	7	8
1.	Фінансової незалежності	Більше 0,5	0,32	0,40	0,30	0,08	-0,10
2.	Концентрації залученого капіталу	Менше 0,5	0,67	0,56	0,68	-0,11	0,12
3.	Маневреності власного капіталу	Більше 0,3	-1,3	-0,60	-0,96	0,70	-0,36
4.	Мобільності активів	0,5	0,34	0,44	0,60	0,10	0,16
5.	Загальної ліквідності	1,0-2,0	0,40	0,59	0,59	0,19	-
6.	Термінової ліквідності	1,0	0,20	0,20	0,28	-	0,08
7.	Абсолютної ліквідності	0,2-0,35	0,01	0,007	0,005	-0,003	-0,002
8.	Оборотності активів	-	10,5	13,87	9,26	3,37	-4,61
9.	Оборотності запасів	-	24,58	20,90	17,92	-3,68	-2,98
10.	Ділової активності	Більше 20	2,21	3,50	2,87	1,29	-0,63
11.	Коефіцієнт фінансової стабільності	>1	0,47	0,73	0,46	0,26	-0,27
12.	Коефіцієнт забезпечення власними коштами	>0,1	-3,44	-1,06	-1,39	2,38	-0,33
13.	Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Збільшення	17,63	38,27	17,04	20,64	-21,23

Додаток В

Таблиця. Загальна оцінка стану підприємства за 2004-2006 роки

№ п/п	Показник	2004	2005	2006	Абсолютне відхилення, +/-	Відносне відхилення
					2005- 2004	2006- 2005	2005/ 2004	2006/ 2005
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1.	Усього майна (валюта балансу), тис. грн.	2906,8	2970,2	3620,5	63,4	650,3	1,02	1,22
2.	Основні засоби і необоротні активи, тис. грн.	2162,4	2058,7	2258,9	-103,7	96,5	0,95	1,10
3.	Основні засоби і необоротні активи у % до майна	74,4	69,3	62,4	-8,1	-6,9	0,93	0,90
4.	Оборотні активи (оборотний капітал), тис. грн.	732,9	900,6	1347,3	167,7	446,7	1,23	1,50
5.	Оборотні активи у % до майна	25,2	30,3	37,2	5,1	6,9	1,20	1,23
6.	Запаси, тис. грн.	314,2	314,2	695,8	-283,4	381,2	1,00	2,21
7.	Запаси у % до оборотного капіталу	42,8	34,9	51,6	-46,6	16,7	0,82	1,48
8.	Дебіторська заборгованість, тис. грн.	386,0	272,0	609,6	-93,1	337,6	0,70	2,24
9.	Дебіторська заборгованість у % до оборотного капіталу	52,7	30,2	45,2	-19,6	15,0	0,57	1,50
10.	Кошти та їх еквіваленти у національній валюті, тис. грн.	23,6	11,8	12,6	-11,8	0,8	0,50	0,53
11.	Кошти у % до оборотного капіталу у національній ва-люті	3,2	1,3	0,9	-1,9	-0,4	0,41	0,69
12	Інші оборотні активи	9,1	17,6	29,3	8,5	11,7	1,93	1,66
13	Інші оборотні активи у % до оборотного капіталу у на-ціональній валюті	1,2	1,9	2,1	0,7	0,2	1,58	1,11
14.	Витрати майбутніх періодів, тис. грн.	11,5	10,9	14,3	-0,6	3,4	0,95	1,16
15.	Витрати майбутніх періодів у % до майна	0,4	0,4	0,4	-	-	1,00	1,00
16	Баланс	2906,8	2970,2	3620,5	63,4	650,3	1,02	1,21

Додаток Г

Таблиця. Аналіз джерел коштів, вкладених у майно за період 2004 - 2006 років

Додаток Д

Таблиця. Горизонтальний та вертикальний аналіз активу балансу на 2004-2006 рр.

№ п/п	Показник	2004	2005	2006	Абсолютне відхилення, +/-	Відносне відхилення, %
					2005- 2004	2006- 2005	2005/ 2004	2006/ 2005
1	2	3	4	5	6	7	8	9
1.	1. Необоротні активи	2162,4	2058,7	2258,7	-103,7	200,2	0,95	1,10
2.	2. Оборотні активи	732,9	900,6	1347,9	167,7	447,7	1,23	1,50
3.	У тому числі:
4.	- виробничі запаси	154,6	211,3	357,5	56,7	146,2	1,37	1,69
5.	- готова продукція	159,6	371,8	334,4	212,2	-37,4	2,33	0,90
	- товари	-	14,5	3,9	14,5	-10,6	14,5	0,27
6.	- дебіторська заборгованість за послуги	365,1	272,0	609,6	-93,1	337,6	0,75	2,24
7.	- дебіторська заборгованість за розрахунками	20,9	1,6	-	-19,3	-1,6	0,08	-
8	- інші оборотні активи	9,1	17,6	29,3	8,5	11,7	1,93	1,66
9.	- грошові кошти та їх еквівалент	23,6	11,8	12,6	-11,8	0,8	0,50	0,53
10.	3. Витрати майбутніх періодів	11,5	10,9	12,6	-0,6	1,7	0,95	1,16
11.	Баланс	2906,8	2970,2	3620,5	63,4	650,3	1,02	1,22

Додаток Е

Таблиця. Горизонтальний та вертикальний аналіз пасиву за період 2004-2006 років

Показник	2004	2005	2006	Абсолютне відхилення, +/-	Відносне відхилення, %
				2005- 2004	2006- 2005	2005/ 2004	2006/ 2005
1. Власний капітал	941,7	1220,4	1153,3	278,7	-67,1	1,30	0,95
2. Забезпечення наступних витрат і платежів	-	-	-	-	-	-	-
3. Довгострокові зобов'язання	151,0	151,0	151,0	-	-	1,00	1,00
4. Поточні зобов'язання	1814,1	1518,8	2316,2	-295,3	797,4	0,84	1,53
У тому числі:
- короткострокові кредити банку	749,1	594,8	1250,0	-154,3	655,2	0,79	2,10
- поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями	-	-	-	-	-	-	-
- векселі видані	226,8	226,8	452,1	-	225,3	1,00	1,99
- кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	455,9	370,4	254,4	-85,5	-116,0	0,81	0,69
- поточні зобов'язання за розрахунками	331,6	389,6	359,7	58,0	-29,9	1,17	0,92
- інші поточні зобов'язання	50,7	17,2	-	-33,5	-17,2	0,34	-
Баланс	2906,8	2970,2	3620,5	63,4	713,7	1,02	1,22

Додаток Ж

Таблмиця. Вихідні статистичні дані та принцип розрахунку проміжних показників

Размещено на Allbest.ru