Основи управління підприємством

48

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Основи фінансового менеджменту

1.1 Сутність, цілі та завдання фінансового менеджменту

Категорія «фінансовий менеджмент» включає два поняття: менеджмент і фінанси.

Менеджмент - система економічного управління підприємством, яка включає сукупність принципів, методів, форм та прийомів управління.

Фінанси - економічні відносини щодо формування, розподілу та використання фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів.

Отже, фінансовий менеджмент узагальнено можна визначити як процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарюючих суб'єктів.

В сучасній фінансово-економічній літературі фінансовий менеджмент прийнято розглядати з 3 позицій: як науку; як форму підприємницької діяльності та як систему управління підприємством.

Передумовами виникнення фінансового менеджменту як науки стали:

§ високий розвиток економічної науки в цілому;

§ високий розвиток рівня організації виробництва у вигляді індустріального суспільства, в основу якого було покладено велике промислове виробництво і колективна форма власності;

§ формування ефективної системи правових інститутів і ринкової інфраструктури;

§ розвиток системи національних і міжнародних фондових і фінансових посередників.

Як наука фінансовий менеджмент має предмет та метод свого вивчення. Предмет - це те, що вивчається в рамках науки - фінансові відносини, фінансові ресурси та їх потоки.

Метод фінансового менеджменту представлений такими складовими: категоріями; базовими концепціями та науковим апаратом фінансового менеджменту.

Категорії фінансового менеджменту (ключові поняття): відсоткова ставка, дисконт, фактор, модель, ризик, фінансовий інструмент, грошовий потік, ліверидж та ін.

Базові концепції фінансового менеджменту визначають логіку організації фінансового менеджменту та використання його прикладних прийомів та методів на практиці. Всі вищезазначені концепції знайшли своє відображення у теоріях таких провідних фахівців з фінансового менеджменту, як Р. Коуз, Дж. Ульямс, М.Гордон, Ф.Модільяні, М.Міллер, Г.Марковіц, Дж. Хікс та ін.

До основних концепцій фінансового менеджменту належать: концепція грошового потоку, концепція вартості грошей у часі, концепція компромісу між ризиком і доходом, концепція вартості капіталу, концепція ефективності ринку, концепція асиметричності інформації, концепція альтернативних витрат, концепція агентських угод, концепція часової необмеженості функціонування підприємств.

Сучасні теорії фінансового менеджменту досить широко висвітлюють як зарубіжні вчені (Е. Брігхем, Л. Гапенські, Дж. Ван Хорн, У. Шарп, Р. Холт, А. Бірман, Б. Сабанті, Є. Стоянова, Л. Павлова, В. Ковальов, Г. Поляк, інші), так і вітчизняні фахівці І. Бланк, В. Суторміна, В. Федосов, А. Поддєрьогін.

Науковий апарат фінансового менеджменту являє собою конкретні методи та прийоми дослідження даної науки. Найчастіше методи дослідження поділяють на дві групи: неформалізовані та формалізовані.

Неформалізовані методи базуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не з допомогою суворих аналітичних залежностей. До складу цих методів належать: методи експертних оцінок, психологічні, порівняння, побудови систем показників, побудови систем аналітичних таблиць.

Застосування цих методів характеризується певним суб'єктивізмом, оскільки велике значення має інтуїція, досвід та знання аналітика.

Формалізовані методи базуються на суворих аналітичних залежностях. До складу цих методів належать:

Елементарні методи факторного аналізу: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, диференційний, інтегральний. В рамках фінансового менеджменту ці методи використовуються для оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства, а також виділення основних факторів його покращення.

Традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки. Ці методи широко використовуються у фінансовому менеджменті: урахування індексів цін в аналізі та плануванні діяльності підприємства, побудова рядів динаміки для оцінки дохідності фінансових активів, групування фінансових активів за ступенем ризику та ін.

Математико-статистичні методи вивчення зв'язків: кореляційний аналіз, регресійний аналіз, сучасний факторний аналіз, кластерний аналіз. Найчастіше ці методи використовуються при розрахунку індексів фондового ринку, прогнозуванні можливого банкрутства та ін.

Фінансовий менеджмент як форма підприємницької діяльності являє собою вид самостійної діяльності, яку виконують як професійні фінансові менеджери, так і фінансові інститути (страхові компанії, трастові компанії, інвестиційні фонди і компанії та ін.). Сферою застосування фінансового менеджменту як форми підприємництва є фінансовий ринок. Функціонування фінансового ринку складає основу для підприємництва у сфері управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин.

Фінансовий ринок - ринок, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають різні фінансові інструменти та фінансові послуги. Він складається із системи ринків: кредитного ринку, ринку цінних паперів, валютного ринку, страхового ринку та ринку золота.

Фінансовий менеджмент як система управління складається з двох підсистем: об'єкта та суб'єкта управління. Об'єктом фінансового управління виступають активи, капітал та фінансові потоки підприємства, що пов'язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів. Суб'єктом управління є група осіб (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як керівник), яка виробляє та реалізує цілі фінансового менеджменту.

Будучи складовою частиною системи механізму управління підприємств фінансовий менеджмент займає в ній центральне місце. Він дозволяє координувати результати та підвищувати ефективність виробничого менеджменту, маркетингового менеджменту, менеджменту персоналу та інших складових загального менеджменту.

Будь-який управлінський вплив здійснюється з певною метою. Якщо говорити про мету фінансового менеджменту, то в різних джерелах можна зустріти різні підходи до її визначення. Серед найбільш поширених можна виділити такі: зростання обсягів виробництва та реалізації, отримання максимального прибутку, мінімізація витрат, лідерство в боротьбі з конкурентами, уникнення банкрутства та крупних фінансових втрат, забезпечення рентабельної діяльності та ін.

Багато фахівців з управління фінансами головною метою фінансового менеджменту визначають максимізацію прибутку підприємств. Але оскільки максимізація прибутку за економічними законами функціонування фінансового ринку завжди супроводжується збільшенням рівня фінансових ризиків, то це не завжди влаштовує власників (акціонерів) та фінансових менеджерів. Саме тому в західній та вітчизняній фінансово-економічній літературі найбільш продуктивним визначенням головної мети фінансового менеджменту є максимізація добробуту його власників, яка реалізується через максимізацію ринкової вартості підприємства та його акцій.

На користь цього критерію прийняття рішень фінансового характеру свідчать такі фактори:

1) він базується на прогнозуванні доходів власників підприємства;

2) є обгрунтованим і точним;

3) є прийнятним для всіх аспектів процесу прийняття управлінських рішень, включаючи пошук джерел коштів, інвестування, розподіл доходів (дивідендів).

В процесі реалізації цієї головної мети фінансовий менеджмент спрямований на вирішення таких завдань:

- забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів підприємства відповідно до завдань розвитку підприємства;

- забезпечення найбільш ефективного використання сформованих фінансових ресурсів в розрізі основних напрямків діяльності підприємства;

- оптимізація грошового обороту і підтримка постійної платоспроможності підприємства;

- забезпечення максимізації прибутку підприємства при передбачуваному рівні фінансового ризику;

- забезпечення мінімізації фінансових ризиків;

- забезпечення високої фінансової стійкості підприємства на всіх етапах його розвитку.

Принципами фінансового менеджменту як системи управління є:

§ інтегрованість із загальною системою управління підприємством;

§ комплексний характер формування управлінських рішень;

§ високий динамізм управління;

§ багатоваріантність підходів до розробки окремих управлінських рішень;

§ орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства

Враховуючи вищезазначене можна дати таке визначення фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент - система принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів підприємства та організацією обороту його грошових коштів.

1.2 Функції і механізм фінансового менеджменту

фінансовий менеджмент гроші прибуток інвестиції капітал ануїтет

Реалізація головної мети та завдань фінансового менеджменту відбувається шляхом здійснення певних функцій. Ці функції поділяються на дві групи:

1) функції фінансового менеджменту як системи управління (склад цих функцій характерний для будь-якого виду менеджменту, хоча і має враховувати його специфіку);

2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством.

До групи функцій фінансового менеджменту як системи управління належать:

Ш розробка фінансової стратегії - підсистеми корпоративної (чи ділової) стратегії, представлена у вигляді довгострокової програми конкретних дій з використанням власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів на підприємстві для досягнення стратегічних конкурентних переваг підприємства;

створення організаційних структур, які забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства;

формування ефективних інформаційних систем, які забезпечують обгрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;

здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства;

здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками;

розробка діючої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності;

здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських фінансових рішень.

Функціями фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством є: управління активами; управління капіталом; управління грошовими потоками; управління інвестиціями; управління фінансовими ризиками.

Управління активами - виявлення реальної потреби в окремих видах активів виходячи з передбачуваних обсягів операційної діяльності підприємства та визначення їх суми в цілому, оптимізація складу активів з позицій їх комплексного їх використання, забезпечення ліквідності окремих видів обігових коштів та прискорення циклу їх обороту, вибір ефективних форм та джерел їх фінансування.

Управління капіталом - визначення загальної потреби в капіталі для фінансування активів підприємства, що формуються; оптимізація структури капіталу з метою забезпечення найбільш ефективного його використання, розробка система заходів по рефінансуванню капіталу в найбільш ефективні види активів.

Управління інвестиціями - формування важливих напрямків інвестиційної діяльності підприємства, оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів та фінансових інструментів та відбір найбільш ефективних з них; формування реальних інвестиційних програм та портфеля фінансових інвестицій, вибір найбільш ефективних форм фінансування інвестицій.

Управління грошовими потоками - формування вхідних і вихідних потоків грошових коштів підприємства, їх синхронізація за обсягом і часом за окремими майбутніми періодами, ефективне використання залишку вільних грошових коштів.

Управління фінансовими ризиками та попередження банкрутства - виявлення основних фінансових ризиків, що властиві господарській діяльності даного підприємства; оцінка рівнів цих ризиків і обсягу пов'язаних з ними можливих втрат в розрізі окремих операцій і по господарській діяльності в цілому; формування системи заходів з профілактики та мінімізації окремих фінансових ризиків, а також їх страхуванню; на основі постійного моніторингу діагностується рівень загрози банкрутства і при високому її рівні використовуються механізми антикризового фінансового управління підприємством.

Управління фінансами базується на певному механізмі. Механізм фінансового менеджменту - система основних елементів, які регулюють процес розробки та реалізації управлінських рішень у сфері фінансів підприємств. Елементами фінансового механізму фінансового менеджменту є:

державне нормативно-правове регулювання фінансової діяльності підприємства (законодавчі та нормативні акти держави);

ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємств (кон'юнктура фінансового ринку);

внутрішній механізм регулювання окремих аспектів діяльності підприємства (статут, внутрішні нормативи підприємства);

інформаційне забезпечення фінансового менеджменту (фінансові та статистичні звіти підприємства);

фінансові методи управління фінансами (фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансовий контроль);

фінансові важелі (амортизаційні відрахування, ставки податків, валютні курси, ціна, відсоткові ставки , фінансові санкції, дисконт та ін.).



1.3 Інформаційне забезпечення та його використання у фінансовому менеджменті підприємства

Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою безперервний і цілеспрямований добір відповідних інформаційних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень за всіма напрямками фінансово-господарської діяльності підприємства.

Інформаційна система фінансового менеджменту покликана забезпечувати необхідною інформацією не тільки управлінський персонал та власників підприємства, але й задовольняти інтереси широкого кола її користувачів.

Користувачів фінансової інформації прийнято поділяти на дві групи: зовнішні та внутрішні. Причому коло їх інтересів суттєво відрізняється.

Зовнішні користувачі використовують лише ту частину інформації, яка характеризує результати фінансово-господарської діяльності підприємства та його фінансовий стан. Переважна більшість цієї інформації міститься в офіційній фінансові звітності, яка надається підприємством.

Внутрішні користувачі поряд з вищенаведеною, використовують значний обсяг інформації про діяльність підприємства, яка становить комерційну таємницю.

На сьогоднішній день в системі показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту прийнято виділяти показники, що формуються із зовнішніх джерел та внутрішніх джерел.

До інформаційних джерел зовнішнього походження відносять показники, що характеризують загальний економічний розвиток країни; показники, що характеризують кон'юнктуру фінансового ринку; показники, що характеризують діяльність контрагентів та конкурентів.

1. Показники, що характеризують загальноекономічний розвиток країни, поділяються на дві групи: показники макроекономічного розвитку (обсяг доходів та витрат державного бюджету, бюджетний дефіцит, емісія грошей, індекс інфляції та ін.) та показники галузевого розвитку (обсяг виробленої продукції, загальна вартість активів, загальна сума капіталу, сума прибутку до оподаткування та чистого прибутку, індекс цін на продукцію та ін.). Система інформаційних показників даної групи слугують основою для проведення аналізу та прогнозування умов зовнішнього середовища функціонування підприємства при прийнятті стратегічних рішень у сфері фінансів.

2. Показники, що характеризують кон'юнктуру фінансового ринку, поділяють на показники фондового та грошового ринку. До складу цих показників належать: види основних фондових інструментів, що обертаються на біржовому та небіржовому ринках; котирувальні ціни попиту та пропозиції основних фондових інструментів, обсяги угод на окремі фондові інструменти, депозитні та кредитні ставки комерційних банків, офіційні курси окремих валют, курси купівлі-продажу окремих валют та ін. Система показників даної групи слугує для прийняття управлінських рішень у сфері формування портфеля довгострокових фінансових інвестицій, здійснення короткострокових фінансових інвестицій та ін.

3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів та конкурентів, включають показники діяльності банківських установ, страхових компаній, постачальників та покупців продукції, конкурентів. Джерелами надходження цих показників є публікації звітних матеріалів в пресі (за окремими видами господарюючих суб'єктів), рейтинги (банки, страхові компанії), платні бізнес-довідки, що надаються окремими інформаційними компаніями. Вони, як правило, використовуються для прийняття управлінських рішень з питань оперативної фінансової діяльності.

Інформаційні джерела внутрішнього походження посідають провідне місце в системі управління фінансами підприємства і тому заслуговують особливої уваги. Показники даної групи прийнято поділяти на дві групи:

1. Показники, що характеризують фінансовий стан та результати фінансово-господарської діяльності по підприємству в цілому. Формування системи показників даної групи базується на даних фінансового обліку підприємства. Фінансовий облік дає певний агрегований опис стану підприємства, який орієнтований на зовнішнього користувача, достатньою мірою формалізований і слугує основою прийняття управлінських рішень стосовно того, як слід змінити діяльність підприємства в цілому. На основі даних фінансового обліку здійснюється фінансова діагностика підприємства. Завданням фінансової діагностики - своєчасно інформувати керівництво підприємства про ті негативні зміни, які відбулися на підприємстві за останній період часу. В даному випадку мають справу з такими поняттями, як ліквідність, оборотність, рентабельність, фінансова стійкість та ін.

Дані фінансового обліку узагальнюються у таких формах фінансової звітності підприємства, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до фінансових звітів.

2. Показники, що характеризують фінансові результати діяльності окремих структурних підрозділів підприємства. Система показників цієї групи використовується для поточного та оперативного управління практично всіма аспектами фінансово-господарської діяльності підприємства. Формування системи показників даної групи базується на даних організованого на підприємстві управлінського обліку.

Цей вид обліку в країнах з розвинутою ринковою економікою складає один із суттєвих інформаційних фундаментів системи фінансового менеджменту на підприємстві. Найчастіше під управлінським обліком на підприємстві розуміють процес виявлення, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, яка використовується управлінським персоналом для планування та контролю діяльності підприємства.

Показники управлінського обліку формуються за такими блоками:

1) за сферами фінансово-господарської діяльності підприємства;

2) за регіонами діяльності (якщо для підприємства характерна регіональна диверсифікація фінансово-господарської діяльності);

3) за центрами відповідальності або структурними підрозділами (створеним на підприємстві центрам витрат, доходу, прибутку та інвестицій).

3. Нормативно-планові показники, пов'язані з фінансовим розвитком підприємства. Ці показники використовуються в процесі поточного та оперативного контролю за ходом здійснення фінансово-господарської діяльності. Вони формуються за такими блоками:

1) внутрішні нормативи, що регулюють фінансовий розвиток підприємства. В цей блок включаються нормативи окремих видів активів підприємства, нормативи співвідношення окремих видів активів та структури капіталу, нормативи питомих витрат фінансових ресурсів та витрат;

2) планові показники фінансового розвитку підприємства, тобто вся сукупність показників поточних та оперативних фінансових планів підприємства.



2. Фінансові звіти та показники в системі фінансового менеджменту

2.1 Фінансовий аналіз в системі фінансового менеджменту

Важливою складовою механізму управління фінансами підприємства є система та методи фінансового аналізу. Фінансовий аналіз - це спосіб накопичення, трансформації та використання інформації фінансового характеру, яка має на меті:

оцінити поточний та перспективний фінансовий стан підприємства;

оцінити можливі та доцільні темпи розвитку підприємства з позиції його фінансового забезпечення;

виявити доступні джерела коштів та оцінити можливість та доцільність їх мобілізації;

спрогнозувати стан підприємства на ринку капіталів.

Стосовно досягення мети фінансовий аналіз прийнято класифікувати за такими ознаками:

За організацією проведення виділяють зовнішній та внутрішній фінансовий аналіз.

Зовнішній фінансовий аналіз базується в основному на даних публічної бухгалтерської та статистичної звітності і здійснюється зовнішніми користувачами фінансової інформації (контролюючими органами, органами управління, нинішніми та потенційними інвесторами підприємства, постачальниками та покупцями, податковими органами, банківськими установами, аудиторськими фірмами та ін.). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього фінансового аналізу визначається специфічними потребами споживачів: контролем за діяльністю підприємства, оцінкою якості управління, визначенням надійності ділових зв'язків з даним партнером, кредитоздатністю підприємства, податкового потенціалу тощо.

Внутрішній фінансовий аналіз здійснюється фінансово-економічними службами підприємства, і його результати використовуються для планування, контролю та прогнозування фінансово-господарської діяльності підприємства. Внутрішній аналіз є більш глибоким і комплексним, оскільки він базується не тільки на даних публічної бухгалтерської звітності, але й на використанні інших джерел облікової та позаоблікової інформації, включаючи матеріали нерегламентованого, так званого управлінського обліку. Результати такого аналізу можуть становити комерційну таємницю підприємства.

За об'єктом аналітичного дослідження виділяють повний та тематичний фінансовий аналіз.

Повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансово-господарської діяльності і всіх характеристик фінансового стану підприємства у комплексі.

Тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих сторін фінансово-господарської діяльності та характеристик фінансового стану підприємства. Предметом тематичного аналізу може бути ефективність використання окремих активів підприємства, рівень поточної платоспроможності підприємства, оптимальність фінансової структури капіталу підприємства тощо.

За об'єктом фінансового аналізу виділяють такі його види:

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. В процесі такого аналізу предметом вивчення є фінансово-господарська діяльність підприємства в цілому без виділення окремих його структурних підрозділів та одиниць.

Аналіз фінансово-господарської діяльності окремих “центрів відповідальності” підприємства. Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку. Основним призначенням такого аналізу є спостереження, оцінка та контроль результатів роботи окремих структурних підрозділів підприємства (витрачання ресурсів та формування запланованих доходів) та визначення їх впливу на загальні фінансові результати.

Аналіз окремих фінансових операцій підприємства. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, пов'язані з короткостроковими та довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням реалізації окремих інвестиційних проектів.

За періодом проведення виділяють ретроспективний, оперативний та перспективний фінансовий аналіз.

Ретроспективний фінансовий аналіз здійснюється підприємством після закінчення звітного періоду (місяць, квартал, рік). Він дозволяє глибше і повніше проаналізувати фінансовий стан та результати фінансово-господарської діяльності підприємства, виявити невикористані резерви, окреслити шляхи мобілізації виявлених резервів, оскільки базується на закінчених звітних матеріалах статистичного та бухгалтерського обліку.

Оперативний фінансовий аналіз здійснюється в контрольних цілях у процесі реалізації окремих фінансових планів або здійснення окремих фінансових операцій для оперативного впливу на хід фінансово-господарської діяльності підприємства. Особливістю проведення оперативного фінансового аналізу є використання оперативної інформації, первісних бухгалтерських документів, матеріалів контролю, спостереження, рапортів тощо.

Перспективний фінансовий аналіз базується на вивченні різних економічних процесів у сфері фінансово-економічної діяльності підприємства за минулий (тривалий період часу) з метою прогнозування на майбутнє. Використовується як база для прогнозування обсягів реалізації продукції, витрат на виробицтво і реалізацію продукції, рентабельності, вибору варіантів інвестування фінансових ресурсів.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та визначати взаємозв'язки між основними показниками. Виділяють 3 основні типи моделей, які застосовуються в процесі фінансового аналізу: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі - моделі описового характеру, є основними у фінансовому аналізі. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; горизонтальний та вертикальний аналіз звітності; система аналітичних показників.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, як входять до складу бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить обчислення базисних темпів росту статей балансу або звіту про фінансові результати.

Вертикальний аналіз передбачає подання бухгалтерської звітності у вигляді відносних величин, що характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Цей вид аналізу дає змогу відслідковувати то прогонозувати структурні зрушення в складі господарських коштів підприємства та джерел їх покриття.

Система аналітичних показників - головний елемент фінансового аналізу, який використовується різними групами користувачів фінансової інформації (менеджерами, акціонерами, кредиторами, інвесторами). Виділяють 6 груп показників за наступними напрямками фінансового аналізу: аналіз майнового стану; аналіз ліквідності та платоспроможності; аналіз фінансової стійкості; аналіз рентабельності; аналіз стану та діяльності підприємства на ринку капіталів.

Предикативні моделі - це моделі передбачуваного, прогнозованого характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними моделями такого типу є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогнозних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко-детерміновані факторні та регресійні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємства із нормативними. Вони використовуються переважно у внутрішньому аналізі (зокрема, в управлінні витратами). Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, центрів відповідальності та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від нормативних.

2.2 Склад і зміст бухгалтерської (фінансової) звітності в Україні

Інформаційною базою фінансового аналізу є бухгалтерська (фінансова) звітність. З позиції забезпечення управлінської діяльності виділяють 3 основні вимоги, яким повинна відповідати фінансова звітність. Вона повинна містити дані, необхідні для:

прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері інвестиційної політики;

оцінки динаміки і перспектив зміни прибутків підприємства;

оцінки наявних ресурсів, викликаних в них змін та ефективності їх використання.

Оскільки фінансова звітність має велике значення для фінансових ринків та прийняття фінансових рішень, її регулюванню в країнах з розвинутою ринковою економікою надають великої ваги. Зокрема, існують загальноприйняті принципи і стандарти бухгалтерського обліку та звітності, які призначені для уніфікації правил бухгалтерського обліку та подання фінансової інформації про підприємства в усьому світі, доступної для всіх користувачів.

З прийняттям в 1999 році закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” вітчизняні підприємства отримали змогу складати звітність відповідно до національних стандартів, розроблених на базі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (П(С)БО 1), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. Дане положення визначає мету фінансових звітів, їх склад, звітний період, якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів, вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

Якісними характеристиками, яким повинні відповідати фінансові звіти, є зрозумілість, доречність, достовірність та зіставність інформації.

Якісні характеристики фінансової звітності досягаються за рахунок дотримання таких принципів її підготовки: принципу автономності, принципу безперервності, принципу періодичності, принципу історичної (фактичної) собівартості, принципу нарахування та відповідності доходів і витрат, принципу повного висвітлення, принципу послідовності, принципу обачності, принципу превалювання змісту над формою, принципу єдиного грошового вимірника.

Метою фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства (табл. 2).

Таблиця 2. Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів

Користувачі звітності	Інформаційні потреби
Нинішні та потенційні власники (акціонери) підприємства	Участь у капіталі підприємства Оцінка якості управління Розподіл прибутку
Управлінський персонал	Управління та регулювання діяльності підприємства
Кредитори (банки, постачальники)	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання Визначення надійності ділових зв'язків Забезпечення зобов'язань підприємства
Працівники підприємства	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання перед працівниками підприємства та їх забезпечення Оцінка перспектив роботи на підприємстві
Державні органи	Формування макроекономічних показників Перевірка правильності складання звітних документів та розрахунку податків

До складу фінансової звітності відповідно до П(С)БО 1 належать: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Баланс показує, як на певний момент часу розподілені активи і пасиви підприємства і яким чином відбувається фінансування цих активів з допомогою власного та позикового капіталів. В складі активу відображаються необоротні та оборотні активи, витрати майбутніх періодів; в пасиві - дані про власний капітал, довгострокові та поточні зобов'язання підприємства. Дані балансу дають змогу оцінити структуру ресурсів підприємства та їх ліквідність, оцінити та прогнозувати зміни в економічних ресурсах, які підприємство (ймовірно) контролюватиме в майбутньому.

В звіті про фінансові результати відображається ефект від діяльності підприємства за певний період часу. В ньому наводяться дані про доходи та витрати підприємства від всіх видів діяльності за звітний період, вказуються дані про прибутки (валові, операційні та чисті) та їх використання.

Звіт про рух грошових коштів являє собою інформаційну базу для аналізу грошових потоків підприємства в розрізі 3 видів діяльності: операційної, фінансової та інвестиційної. Операційна діяльність - основна статутна діяльність, пов'язана з отриманням доходу. Інвестиційна діяльність передбачає діяльність, пов'язану з рухом грошових коштів у результаті придбання або створення довгострокових активів, а також внаслідок їх реалізації. Фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до зміни розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. Основним призначенням цього звіту є отримання інформації про те, в якому обсязі та з яких джерел були отримані грошові кошти, що надійшли на підприємство і які основні напрямки їх використання; визначення здатності підприємства генерувати грошові кошти для обслуговування поточної діяльності та здійснення інвестицій.

Звіт про власний капітал розкриває інформацію про зміни, які відбулись у складі власного капіталу протягом звітного періоду, викликані переоцінкою активів підприємства, величиною отриманих прибутків та їх розподілу, зміною статутного капіталу (внески учасників, викуп акцій, зменшення номіналу акцій та ін.).

Примітки до річних звітів детально висвітлюють та обгрунтовують статті фінансових звітів, а також подають іншу інформацію відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, необхідну для об'єктивного відображення фінансового стану підприємства.

2.3 Фінансові показники, які застосовуються у фінансовому менеджменті

Однією з важливих умов прийняття правильних управлінських рішень у сфері фінансів є розрахунок фінансових показників (коефіцієнтів) на основі фінансової звітності та використання їх для оцінки фінансового стану підприємства.

У фінансовому менеджменті найбільшого поширення набули наступні групи фінансових показників: показники майнового стану, показники ліквідності та платоспроможності, показники фінансової стійкості, показники ділової активності, показники рентабельності, показники стану та діяльності підприємства на ринку капіталів.

В країнах з розвинутою економікою фінансові показники досить давно користуються великою популярністю у широкого кола користувачів фінансової звітності (менеджерів, аналітиків, інвесторів). Перевагами фінансових показників є простота їх розрахунків та елімінування (виключення) впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі в довготерміновому аспекті. Більшість показників є відносними величинами, що дає змогу порівнювати підприємства різного масштабу діяльності. Як правило, розраховані за даними фінансової звітності коефіцієнти порівнюються із загальноприйнятими стандартними нормами, середньогалузевими показниками, аналогічними показниками минулих років, показниками конкуруючих підприємств.

Незважаючи на простоту та оперативність фінансових коефіцієнтів, при прийнятті фінансових рішень необхідно враховувати обмеженість цих показників, пов'язану з наступними обставинами:

фінансові коефіцієнти значною мірою залежать від облікової політики підприємства;

мають статистичний характер;

коефіцієнти, обрані в якості бази порівняння, можуть не бути оптимальними;

диверсифікована діяльність підприємства стає на заваді при здійсненні порівняльного аналізу коефіцієнтів за галузями;

коефіцієнти не враховують особливостей елементів, які беруть участь в розрахунках коефіцієнтів.

Оцінка майнового стану підприємства здійснюється за наступними показниками:

Сума господарських коштів, що знаходяться у власності та розпорядженні підприємства. Цей показник дає узагальнену вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства (відповідає валюті балансу). Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

Питома вага активної частини основних засобів показує, яка частина основних засобів підприємства безпосередньо бере участь у виробничо-технологічному процесі та визначається як відношення активної частини основних засобів (машини, обладнання, транспортні засоби) до загальної вартості основних засобів підприємства. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

Коефіцієнт зносу характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Доповненням до цього показника є коефіцієнт придатності (сума обох коефіцієнтів складає 1 або 100%).

Коефіцієнт оновлення визначає, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало свою діяльність у звітному періоді, вибула з причин зносу та інших причин.

Показники ліквідності та платоспроможності характеризують можливість підприємства розраховуватись за своїми поточними зобов'язаннями. Суть цих показників полягає в порівнянні поточних зобов'язань підприємства та його оборотних активів, які призначені забезпечити погашення цих заборгованостей.

Ліквідність підприємства - здатність підприємства розрахуватися за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями шляхом перетворення оборотних активів (ліквідних) на гроші.

Платоспроможність - здатність підприємства розрахуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетворені у платіжні засоби (гроші, швидколіквідні цінні папери).

До основних показників ліквідності та платоспроможності належать:

Величина власних оборотних коштів (капіталу), яка характеризує ту частину власного капіталу, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. Розраховується цей показник як різниця між оборотними активами підприємства та короткостроковими зобов'язаннями. Власний оборотний капітал (ВОК) необхідний для підтримання фінансової стійкості підприємства, оскільки перевищення оборотних активів підприємства над поточними зобов'язаннями означає, що підприємство не тільки може погасити свої короткострокові зобов'язання, але й має фінансові ресурси для розширення своєї діяльності в майбутньому. Наявність ВОК слугує для інвесторів та кредиторів позитивним індикатором вкладання коштів у підприємство.

Маневреність власного оборотного капіталу. Цей показник характеризує ту частину ВОК, яка перебуває у формі грошових коштів. Він показує, наскільки мобільними є власні джерела коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

Загальний коефіцієнт покриття. Він показує, в якій мірі поточні зобов'язання забезпечуються поточними (оборотними) активами підприємства:

Для нормального функціонування підприємства значення цього показника має знаходитися в межах від одиниці до двох. Нижня межа обумовлена тим, що оборотних активів повинно бути достатньо, для того, щоб погасити короткострокові зобов'язання, інакше підприємство може опинитися під загрозою банкрутства

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, в якій мірі всі короткострокові зобов'язання можуть бути задоволені за рахунок високоліквідних активів. Для визначення цього показника використовується наступна формула:

Основний зміст цього показника полягає в тому, що він допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у випадку критичного становища (товарно-матеріальні запаси не мають ніякої ліквідної вартості). Орієнтоване значення цього показника складає 0.7-0.8.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності - найбільш жорсткий критерій ліквідності, показує в якій мірі поточні фінансові зобов'язання підприємства забезпечені готовими засобами платежу на певну дату. Рекомендована межа цього показника - 0.2. Розрахунок цього коефіцієнта здійснюється за формулою:

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів характеризує вартість запасів, що покривається власними оборотними коштами. Особливе значення цей показник має для підприємств торгівлі. Для визначення цього показника застосовується наступна формула:

Показники фінансової стійкості підприємства дозволяють виявити рівень фінансового ризику, пов'язаного зі структурою джерел формування капіталу підприємства, а відповідно і ступінь фінансової стабільності в процесі майбутнього розвитку підприємства. Найбільш поширеними показниками цієї групи є: коефіцієнт автономії, коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів, коефіцієнт фінансування.

Коефіцієнт автономії характеризує частку власного капіталу підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт заборгованості. Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (або 100%).

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яку частку займає власний капітал, інвестований в оборотні активи підприємства, в загальній сумі власного капіталу ( тобто, яка частина власного капіталу перебуває у високооборотній та високоліквідній його формі). Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу підприємства і визначається наступним чином:

Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство все сильніше починає залежати від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт фінансування характеризує обсяг залучених позичених коштів на одиницю власного капіталу, тобто ступінь залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула:

Показники ділової активності дозволяють проаналізувати, наскільки ефективно підприємство використовує свої ресурси. Вони є індикатором його виробничо-комерційної активності. Як правило, до цієї групи належать різні показники оборотності. Показники оборотності мають велике значення для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки швидкість обороту його коштів, тобто швидкість перетворення в грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства. Вони можуть розраховуватися як у оборотах, так і в днях.

У фінансовому менеджменті найбільш часто використовуються наступні показники оборотності:

Коефіцієнт оборотності активів - відношення виручки від реалізації продукції до підсумку активу балансу - характеризує ефективність використання підприємством всіх активів, або показує, скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості визначає швидкість перетворення дебіторської заборгованості в грошові кошти протягом звітного періоду. Він розраховується шляхом ділення виручки від реалізації на середньорічну вартість дебіторської заборгованості. Як правило, цей показник прийнято порівнювати з коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості. Такий підхід дозволяє порівняти умови комерційного кредитування, якими підприємство користується у інших суб'єктів господарювання, з тими умовами кредитування, яке підприємство надає іншим підприємствам.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості кредиторської заборгованості і показує, скільки підприємству необхідно оборотів для оплати виставлених рахунків.

Коефіцієнт оборотності товарно-матеріальних запасів (ТМЗ) відображає швидкість, з якою ТМЗ обертаються протягом звітного періоду. Чим вищим є цей показник, тим краще: низький рівень запасів зменшує ризик, пов'язаний з неможливістю реалізувати продукцію та вказує на ефективне використання капіталу. Він розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до середньорічної вартості запасів.

Вищевказані показники оборотності можна розрахувати в днях. Для цього необхідно кількість днів в році (360 або 365) розділити на розглянуті нами показники. Тоді можна визначити, скільки в середньому днів вимагається для оплати дебіторської та кредиторської заборгованості, а також для реалізації запасів.

Про рівень ділової активності підприємства також свідчать показники оборотності капіталу, які характеризують, наскільки швидко капітал (або окремі його елементи), що використовується підприємством, обертається в процесі його господарської діяльності. В основі розрахунку цих показників лежить співвідношення обсягів реалізації продукції та відповідного елементу капіталу ( загальна сума капіталу, власний капітал, позиковий капітал та ін.).

Показники рентабельності характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток в процесі господарської діяльності та визначають загальну ефективність використання активів та вкладеного капіталу. Найбільш поширеними показниками рентабельності підприємства в контексті фінансового менеджменту є: коефіцієнти рентабельності активів підприємства, рентабельності реалізації, рентабельності власного капіталу.

Коефіцієнт рентабельності активів розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів підприємства. Він вказує, скільки грошових одиниць чистого прибутку отримало підприємство на одну грошову одиницю активів, вкладених в підприємство, незалежно від джерел їх залучення.

Коефіцієнт рентабельності реалізації характеризує прибутковість операційної (виробничо-комерційної) діяльності підприємства. Розраховується цей показник як відношення прибутку (валового або чистого) до обсягу реалізованої продукції і показує, скільки грошових одиниць прибутку принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу дозволяє визначити ефективність використання капіталу, інвестованого власниками. В західних країнах він здійснює суттєвий вплив на рівень котирування акцій компаній. Цей показник розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу і показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку заробила кожна грошова одиниця, вкладена власниками підприємства.

Показники стану та діяльності підприємства на ринку капіталів - це передусім показники, які цікавлять власників (акціонерів) підприємства та потенційних інвесторів. Основними показниками цієї групи є: прибуток на акцію, рентабельність акції, цінність акції, коефіцієнт виплати дивідендів, коефіцієнт котирування акції.

Прибуток на акцію показує, яка частка чистого прибутку припадає на одну звичайну акцію, яка перебуває в обігу. Розраховується цей показник як відношення суми чистого прибутку до загальної кількості акцій в обігу. Якщо в структурі підприємства є привілейовані акції, то з чистого прибутку має бути виключена сума дивідендів, виплачених по привілейованих акціях. Таким чином, прибуток на акцію (ПНА) визначається за формулою:

Рентабельність акції характеризує відсоток повернення на капітал, вкладений в акції підприємства і визначається як співвідношення дивідендів на акцію та ринкової вартості акції.

Цінність акції показує, як ринок цінних паперів оцінює результати діяльності підприємства та його перспективи. Він показує, скільки грошових одиниць згодні сплатити акціонери за одну грошову одиницю чистого прибутку підприємства, і розраховується наступним чином:



Коефіцієнт виплати дивідендів визначає, яка частина прибутку була виплачена акціонерам у вигляді дивідендів. Розраховується він як відношення дивіденду на акцію до прибутку на акцію.

Коефіцієнт котирування акції розраховується за наступною формулою:

Облікова (балансова) ціна акції характеризує частку власного капіталу, яка припадає на одну акцію (відповідно до даних бухгалтерського обліку та звітності). Облікова ціна акції складається з номінальної вартості, частки емісійного прибутку (різниця між ринковою вартістю акції та номіналом) та частки прибутку, накопиченого та вкладеного в розвиток підприємства. Значення цього показника більше одиниці означає, що потенційні акціонери готові сплатити за акцію ціну, яка перевищує реальну оцінку капіталу.



3. Визначення вартості грошей у часі та її використання у фінансових розрахунках

3.1 Необхідність і значення визначення вартості грошей у часі

Вартість грошей у часі - одна з основних концепцій фінансового менеджменту. Оскільки всі рішення фінансового характеру (зокрема, пов'язані з оцінкою інвестиційних проектів, операціями на ринку цінних паперів, позиковими операціями та ін.) передбачають порівняння та аналіз грошових потоків, що генеруються в різні періоди часу, для фінансового менеджера концепція вартості грошей у часі має особливе значення.

Ця концепція полягає в тому, що грошові кошти мають вартість, яка визначається часовим фактором, тобто ресурси, якими ми володіємо на даний момент, коштують більше, ніж ресурси, які будуть отримані через деякий (суттєвий) проміжок часу.

Основними причинами, що визначають тимчасову цінність грошей, є:

1) інфляційні процеси в економіці. Інфляція - процес, пов'язаний із загальним підвищенням цін в країні. Коли ростуть ціни, падає купівельна спроможність грошей. Враховуючи те, що в майбутньому ціни будуть зростати, вартість грошової одиниці в наступні роки буде нижчою, ніж у попередні періоди.

2) ризик (невизначеність у майбутньому). Ризик можна розглядати в двох розрізах: ризик неповернення інвестованої суми; економічні втрати від неотримання доходів від інвестування. Через невизначеність у майбутньому ризик з часом зростає. Більшість інвесторів намагається уникнути ризику, тому більше цінять гроші, які мають сьогодні, ніж ті, які повинні бути отримані в майбутньому. Ті суб'єкти підприємницької діяльності, які погоджуються віддати наявні кошти сьогодні в обмін на їх більшу кількість у далекому майбутньому, вимагають вищої компенсації у вигляді певної винагороди за цей ризик.

3) схильність до ліквідності. Інвестуючи певні кошти в той чи інший проект, підприємства (інвестори) втрачають свою платоспроможність, оскільки будь-які зобов'язання, що отримуються замість грошей, мають більш низьку ліквідність, ніж «живі» гроші. Такий «обмін» стає можливим за умови, коли майбутні доходи будуть достатньо високі (компенсація за втрату ліквідності), аби виправдати ризик, який беруть на себе інвестори.

4) оборотність капіталу. Вказаний фактор є основоположним в теорії та практиці фінансів. Його зміст полягає в тому, що грошові кошти, як і будь-який актив, повинні з плином часу генерувати дохід за ставкою, що є прийнятною для власника коштів. Тобто, сума, яку очікується отримати через певний час, повинна перевищувати аналогічну суму, якою володіє інвестор в момент прийняття рішення, на величину прийнятного доходу.

3.2 Майбутня і теперішня вартість грошей та їх визначення

В процесі порівняння вартості грошових коштів при інвестуванні і поверненні прийнято використовувати 2 основних поняття - майбутня вартість грошей та їх теперішня вартість.

Майбутня вартість грошей - сума інвестованих в даний момент грошових коштів, в яку вони перетворяться через певний період часу з урахуванням певної ставки відсотку. Визначення майбутньої вартості грошей пов'язано з процесом нарощення вартості грошових активів, який являє собою поетапне їх збільшення шляхом приєднання до початкового їх розміру суми відсотку (відсоткових платежів).