Безпека життєдіяльності та цивільна оборона

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра екології і фізики

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

(Модуль 1 Безпека життєдіяльності. Модуль 2 Цивільна оборона)

А.С. Толстих

О.О. Васильєв

Донецьк 2010

ЗМІСТ

Модуль 1. Безпека життєдіяльності

Тема 1. Основні поняття і визначення БЖД

1.1 Функції, мета і завдання БЖД

1.2 Об'єкти вивчення БЖД і сталий розвиток суспільства

Тема 2. Система «Людина - техніка - середовище»

2.1 Фізіологічні особливості людини

2.2 Психологічні особливості людини

Тема 3. Ознаки виникнення небезпеки. Джерела і типи небезпеки

3.1 Поняття небезпеки і небезпечних ситуацій (ризиків)

3.2 Класифікація небезпек

3.3 Загальні поняття аналізу і оцінки ризиків

3.4 Види аналізу небезпек (рівня ризиків)

Тема 4. Негативні фактори навколишнього середовища

4.1 Шкідливі фактори виробничої сфери й побуту

4.2 Хімічні й біологічні фактори небезпек

4.3 Психофізіологічні фактори небезпек

Тема 5. Надзвичайні ситуації мирного і воєнного часу

5.1 Основні визначення

5.2 Загальна класифікація НС

5.3 Структура класифікації НС в Україні

5.4 Особливості надзвичайних ситуацій воєнного часу

Тема 6. Засоби захисту людини від негативних факторів

6.1 Засоби індивідуального і колективного захисту від небезпечних виробничих факторів

6.2 Захист населення від ХНР та біологічний захист

6.3 Захист населення на побутовому рівні

Контрольні питання до модулю 1

Модуль 2. Цивільна оборона

Тема 7. Основи законодавства України в сфері цивільного захисту

7.1 Основні положення міжнародного права з питань захисту людей

7.2 Цивільна оборона України

7.3 Єдина система Цивільного захисту

7.4 Режими функціонування ЄДСЗ

7.5 Керування ЄДСЗ

7.6 Організація Цивільного захисту на об'єктах господарської діяльності

Тема 8. Організація захисту населення

8.1 Принципи захисту населення і територій у випадку загрози

і виникнення надзвичайних ситуацій

8.2 Оповіщення і інформування. Спостереження і лабораторний контроль

8.3 Інженерний захист

8.4 Здійснення заходів щодо евакуації населення

8.5 Медичний захист населення

Тема 9. Моделювання сценаріїв виникнення надзвичайних ситуацій і і оцінка обстановки

9.1 Оцінка радіаційної обстановки

9.2 Оцінка інженерної обстановки

9.3 Прогнозування і оцінка пожежної обстановки на об'єктах

9.4 Оцінка хімічної обстановки а НС

Тема 10. Радіаційно-хімічний захист населення в надзвичайних ситуаціях

10.1 Загальні положення

10.2 Організація дозиметричного контролю

10.3 Режими радіаційного захисту і порядок введення їх у дію

10.4 Засоби індивідуального захисту від ХНР

Тема 11. Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

11.1 Аварійно-рятувальні і інші невідкладні роботи при ліквідації НС

11.2 Особливості проведення АРІНР

11.3 Правила безпеки при проведенні аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт

11.4 Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

11.5 Захист сільськогосподарських тварин

11.6 Захист запасів продовольства в надзвичайних ситуаціях

11.7 Спеціальна обробка

Тема 12. Державне керування і нагляд за БЖД

12.1 Заходи щодо забезпечення безпеки техносфери

12.2 Заходи щодо поліпшення екологічної обстановки і раціональному природокористуванню

Контрольні питання до модулю

Література

МОДУЛЬ 1. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ТЕМА 1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ БЖД

1.1 ФУНКЦІЇ, МЕТА І ЗАВДАННЯ БЖД

небезпека надзвичайний ситуація цивільний захист

БЖД повинна виконувати складний соціально-педагогічний процес із відповідними функціями - освітньої, виховної та психологічної.

Метою освітньої функції є забезпечення знаннями про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їхніх властивостях, можливому впливу на життя та здоров'я людей і сформуванні необхідних умінь і навичок для їхнього запобігання й ліквідації, захисту людей і навколишнього середовища.

Мета виховної функції - формування у студентів нового наукового світогляду, активної соціальної позиції, творчого мислення при рішенні виробничих і побутових проблем.

Психологічна функція складається у формуванні психологічної готовності до безпечної діяльності в умовах сучасного техногенного середовища.

Головні цілі БЖД полягають:

- у формуванні в людини свідомого й відповідального відношення до питань особистої та колективної безпеки;

- навчанні людини здатності розпізнавати й оцінювати потенційні загрози;

- визначенні шляхів надійного захисту від небезпек;

- умінні надання допомоги собі та постраждалим;

- у навичках оперативної ліквідації наслідків небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Науковим змістом дисципліни є - теоретичні основи БЖД людини в системах "людина - навколишнє природне середовище", "людина - техніка - середовище".

Предмет розглядає:

- загальні питання безпеки;

- взаємодію людини з навколишнім середовищем;

- основи фізіології та раціональних умов роботи;

- анатомо-фізіологічні наслідки дії на людину небезпечних і шкідливих факторів та причини їхнього формування;

- ідентифікацію небезпечних і шкідливих факторів впливу надзвичайних ситуацій;

- способи й методи підвищення безпеки технічних засобів і технологічних процесів;

- основи проектування та використання екобіозахисної техніки;

- методи дослідження стійкості функціонування об'єктів і технічних систем у НС;

- прогнозування НС;

- розробку дій для захисту населення і виробничого персоналу та ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих;

- правові, нормативно-технічні й організаційні основи БЖД;

- контроль і керування умовами життєдіяльності.

Завдання дисципліни "Безпека життєдіяльності" полягають у навчанні:

- ідентифікації потенційних небезпек, визначенні розміру та імовірності їхнього прояву;

- визначення небезпечних, шкідливих і вражаючих факторів;

- прогнозування можливості та наслідків впливу негативних факторів на організм людини;

- використання нормативно-правової бази захисту особи й навколишнього середовища;

- розробки заходів і застосуванню засобів захисту від дії небезпечних факторів;

- запобігання НС, а у випадку їхнього виникнення прийняттю адекватних рішень і виконанню дій, спрямованих на їхню ліквідацію;

- використанню у своїй практичній діяльності суспільно-політичних, соціально-економічних, правових, технічних, природоохоронних, медико-профілактичних і освітньо-виховних заходів.

Безпека життєдіяльності - це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного напрямку, що вивчає загальні закономірності виникнення загроз, їхні властивості та наслідки впливу на організм людини, основи захисту здоров'я, життя людини і середовища проживання від цих ризиків, а також розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки здорових і безпечних умов життя та діяльності людини.

БЖД, як наука, розглядає проблеми охорони здоров'я і безпеки людини в навколишньому середовищі, розкриває небезпечні та шкідливі фактори, розробляє методи й способи захисту людини шляхом зниження небезпечних і шкідливих факторів до припустимих значень, розробляє способи ліквідації наслідків небезпечних і надзвичайних ситуацій.

1.2 ОБ'ЄКТИ ВИВЧЕННЯ БЖД І СТАЛИЙ РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

Об'єктами вивчення БЖД як науки є людина і суспільство, навколишнє середовище та процес взаємодії людини з ним і виникаючі при цьому небезпеки.

Предметами вивчення БЖД є фізіологічні й психологічні можливості людини, формування безпечних умов існування, їхня оптимізація й т.д.

Сталий розвиток суспільства - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь.

Наука БЖД розглядає сталий розвиток суспільства не тільки з позиції сприяння економічного росту, але і як створення системи справедливого розподілу результатів цього розвитку, поновлення навколишнього середовища, що, у свою чергу, приводить до росту можливостей людства в цілому й людини зокрема.

Такий розвиток повинен розглядати людину як центральну фігуру, орієнтовану на збереження природи.

Найбільше економічно розвинені країни в основному завершили перехід до високопродуктивної енерго- і ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для рішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними факторами сприяння цьому стали:

- структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і безвідхідних технологій;

- значні обмеження на використання власних природних ресурсів.

Проблеми сталого розвитку є особливо важливими для України, що на даний час переживає еколого-економічну кризу.

В Україні продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища проживання людей, характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалу, зростаюча науково-технічна й технологічна відсталість.

В Україні, яка має сприятливі умови життя, паралельно розвиваються й негативні процеси і явища - підсилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливають на якість життя людини, його здоров'я й тривалість життя.

В 1998 році Верховною Радою України були схвалені "Основні напрямки державної політики України в області охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". Проголошена національна екологічна політика базується на органічному об'єднанні рішення економічних і екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для рішення екологічних проблем на ґрунті:

- усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій для рішення природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому і об'єктовому рівнях;

- формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;

- розробки та впровадження екологічно обґрунтованої стратегії регулювання природокористування;

- інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки в європейський і світовий екологічний процес.

В Україні сталий розвиток вможлив тільки на основі інтенсивної економіки, шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів (людських, природних, геополітичних), структурно-технологічної трансформації виробництва.

ТЕМА 2. СИСТЕМА «ЛЮДИНА-ТЕХНІКА-СЕРЕДОВИЩЕ»

2.1 ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДИНИ

Будова і властивості аналізаторів

Інформація про навколишній світ сприймається органами почуттів людини, передається в мозок, де вона аналізується й синтезується, після чого мозок видає відповідні команди виконавчим органам. Тому необхідно мати поняття про будову органів почуттів і їхній взаємодії з навколишнім середовищем та один з одним.

У цей час використається ряд термінів близьких за значенням: "органи почуттів", "аналізатори", "аферентні системи", "сенсорні системи". Розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). При виявленні небезпеки домінуючими виступають зоровий, слуховий і шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну функцію. Однак, у сучасному світі існує ряд небезпечних факторів не реєструються природними аналізаторами - це іонізуючі випромінювання, НВЧ-випромінювання й т.д..

Будова аналізаторів. У цілому аналізатори являють собою сукупність взаємодіючих утворень периферичної та центральної нервової системи, які здійснюють сприйняття і аналіз інформації про навколишнє середовище та про процеси усередині організму. Всі аналізатори мають на своїй периферії сприймаючі апарати - рецептори, у яких і здійснюється перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чутливим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітками) сигнали надходять у центральну нервову систему. Розрізняють наступні основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію (до них належать рецептори слуховий, вестибулярної, рухової, тактильної, частково вісцеральної чутливості); хеморецептори - нюх, смак; терморецептори, які має шкірний аналізатор; фоторецептори - зоровий аналізатор.

Кожний рецептор виділяє з безлічі впливів зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник.

Властивості аналізаторів. Всі аналізатори, завдяки своїй однотипній будові, мають загальні психофізіологічні властивості.

1. Надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників. Кількісною мірою чутливості є найменша гранична інтенсивність відчуття.

2. Абсолютну, диференціальну та оперативну границі чутливості до подразника. Абсолютна границя має верхній і нижній рівні. Нижня абсолютна границя чутливості - це мінімальна величина подразника, що викликає відчуття. Верхня абсолютна границя - максимально допустима величина подразника, що не викликає у людини болю. Диференціальна чутливість визначається найменшою величиною, на яку варто змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття.

3. Здатність до адаптації, тобто можливість пристосовувати рівень своєї чутливості. При високій інтенсивності подразників чутливість знижується і навпаки.

4. Здатність до тренування. Дана властивість виражається як у підвищенні чутливості, так і прискоренні адаптації.

5. Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Тривалість послідовного образа значно залежить від інтенсивності подразника.

6. Взаємодія аналізаторів, що дає можливість одержання повної інформації про навколишнє середовище.

Характеристика основних аналізаторів БЖД

Зоровий аналізатор. Більше 90 % інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає в результаті впливу електромагнітних хвиль на рецепторні структури зорового аналізатора (сітківки ока). Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття спектрального складу світлового випромінювання.

Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію, вона може тривати до 8-10 хвилин. Щодо сприйняття об'єктів, у тривимірному просторі розрізняють поняття "гострота зору", "глибина зору", "поле зору".

Зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики: інерцію зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії та ін.), що говорить про участь у процесі нашого мислення.

Слуховий аналізатор - реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із певною частотою, характеризуються періодичними проявами областей високого і низького тиску та сприймаються нами як звуки.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і розпізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, які сприймають звукові коливання).

Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 20 Гц (Герц) до 20 кГц.

Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку існує спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел (дБ).

Шкірний або тактильний аналізатор. Тактильна чутливість зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішня (епідерміс), з'єднально-тихорєцька (власне шкіра - дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі перебуває багато нервових волокон і нервових закінчень, розподілених вкрай нерівномірно, що забезпечують різним ділянкам тіла, різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті чого виникає рецепторний потенціал і поява нервового імпульсу. Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію подразника, передається до центральної нервової системи в її вищий відділ - кору головного мозку, де й формуються відчуття. Відмінна риса цього аналізатора полягає в тім, що рецепторна площа контакту більша, ніж в інших органів почуттів. Це забезпечує шкіряному аналізатору високу чутливість.

Шкіра також виконує ще ряд важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й іншу функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції. Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора завдяки збігу в розташуванні рецепторів і провідникових шляхів. Температурна чутливість має характерні риси при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація та наявність температурного контрасту.

Аналізатор внутрішніх органів (вісцеральний аналізатор). Для розуміння біологічної значимості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття "внутрішнє середовище організму".

Людина є складовою частиною природного середовища, і адаптація до її умов виражається: у сталості температури тіла (36,5-370С), тиску (приблизно 760 мм рт. ст.), змісті води (приблизно 70 %), складі повітря, чергуванні біоритмів і т.д.

Для стабілізації внутрішнього середовища організму при зміні зовнішнього впливу існує спеціальний регуляторний апарат, складовою частиною якого є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали про діяльність внутрішніх органів людини, що координує їхню роботу та приводить її у відповідність із потребами всього організму. Внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів, що перебувають на внутрішній поверхні судин, у слизуватих оболонках майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині їхніх стінок і на їхній поверхні. Вони діляться на механорецептори, хеморецептори, терморецептори, осморецептори, рецептори болю.

2.2 ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЮДИНИ

Психіка людини і БЖД

Психіка - це властивість нервової системи, завдяки якій: здійснюється зв'язок із зовнішнім миром; координується робота всього організму; організм діє у відповідь на подразнюючі сигнали (рефлекси).

Психіка людини проявляється в наступних трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні процеси - це короткочасні процеси одержання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля і т.п.).

Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, які впливають на життєдіяльність людини (настрій , депресія, стрес).

Психічні властивості - стійкі щиросердечні якості, які створюються в процесі життєдіяльності людини та характеризують його здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здатності, інтелект і т.п.).

Психіка людини тісно пов'язана із БЖД. Причинами більшості нещасних випадків (до 75 %) можуть бути внутрішні фактори (індивідуальний психологічний, фізіологічний або емоційний стан, недолік знань і досвіду), що впливають на дії, учинки, поводження в процесі життєдіяльності.

Значення нервової системи в життєдіяльності людини

Нервова система поєднує діяльність всіх органів і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого. Вона сприймає зовнішні й внутрішні подразнення, аналізує цю інформацію, вибирає та координує функції організму.

Людина має центральну і вегетативну нервові системи. Центральна нервова система керує зв'язком людини із зовнішнім миром і включає: спинний мозок, стовбур мозку, більші півкулі головного мозку, пов'язані із проміжним мозком.

На мозок людини безупинно діють різноманітні по кількості і якості множинні подразники із внутрішнього і навколишнього середовища, що викликають створення безумовних і умовних рефлексів в організмі людини, і все це взаємодіє, систематизується, урівноважується і закінчується створенням динамічної рівноваги. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації приводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем, тобто до стресу.

Вегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів, вона включає: нервові вузли, що перебувають біля внутрішніх органів; чутливу й напівчутливу системи; вищі центри, розташовані з різних сторін стовбура мозку та півкуль.

Вегетативна нервова система пов'язана із центральною системою і підтримує сталість внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові), регулює роботу органів кровообігу, дихання, травлення, ендокринних залоз, обмін речовин.

Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість організму реагувати охоче до можливих змін. Зв'язок між відчуттям і поведінкою установлюється в певних ділянках кори головного мозку, т. е виробляється рефлекс. Рефлекси можуть бути безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси - це стереотипи поведінки, придбані людиною в постійних умовах зовнішнього середовища, сформовані в процесі всієї попередньої історії розвитку, і передаються в спадщину.

Умовні рефлекси - це поведінка, що здобувають у результаті навчання або у випадку повторюваних дій, що називаються динамічним стереотипом.

Значення психіки людини в забезпеченні БЖД

Людині притаманні наступні види поведінки: інстинкт, звички, усвідомлена поводження.

Інстинктивна поведінка - це дії, вчинки, які успадковуються видом "homo sapiens". На цьому рівні концентрується вся інформація, накопичена в ході еволюції людства (самозбереження, розмноження).

Звичайна поведінка - це дії, що склалися та доведені до автоматизму шляхом проб і помилок або тренувань.

Усвідомлена поведінка - найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує його духовну активність у конкретних умовах.

Розрізняють свідомість конкретної людини (знання про світ) і його самосвідомість (знання про себе - реальних і потенційних можливостях).

Властивості людини

До властивостей людини як особистості належить все те, що: обумовлює її відмінність від інших (стать, темперамент, риси); проявляється у взаємодіях з іншими суб'єктами або предметами навколишнього середовища (особливості поведінки, спілкування, поводження в конфліктних ситуаціях).

Властивості людини можна класифікувати по трьох основних ознаках:

1. Атрибути - це невід'ємні властивості (стать, вік, темперамент).

2. Риси - це стійкі властивості, що проявляються постійно (інтелект, характер і т.п.).

3. Якості - це властивості, що мають різний ступінь прояву залежно від умов ситуацій (здатності, відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення і т.п.).

Атрибути людини

До атрибутів людини належать: стать, вік, темперамент, здоров'я.

Стать - сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечують продовження роду і дають можливість розрізнити жіночі та чоловічі особливості.

Вік - поняття, які характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії його життя. Виділяють 4 підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Темперамент - це чорта, що визначає нашу індивідуальність. В екстремальних ситуаціях вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності істотно підсилюється, тому що необхідна додаткова мобілізація організму.

Риси людини

Риси людини - це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях і істотно впливають на життєдіяльність людини і його безпеку.

Інтелект (розуміння) - це розумові здатності людини, що зводять до можливості виділити в ситуації найважливіші властивості та адаптувати до них свою поведінку.

Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, ухваленню рішення і відповідної поведінки.

Характер - це постійні риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності та спілкуванні. Характер, найчастіше, визначає результативність і ефективність життєдіяльності людини.

Якості людини

Якості людини - це властивості, що проявляються залежно від сформованих умов і ситуацій.

Здатності - це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого миру та регуляції поведінки: дотик, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, дії).

Відчуття - це основа знань людини про навколишній світ, що представляють відображення властивостей об'єктів.

Сприйняття - це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи почуття.

Пам'ять - це здатність людини фіксувати, зберігати та відтворювати інформацію. Людська пам'ять утримує два види інформації: генетичну й придбану.

Генетична пам'ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоріч. Вона виявляється безумовними рефлексами та інстинктами і передається в спадщину.

Придбана пам'ять зберігає інформацію, засвоєну в процесі життя і реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють наступні види придбаної пам'яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну й логічну).

Мислення - це найвища форма відображення реальності та свідомий цілеспрямованої діяльності людини. Вся інтелектуальна діяльність складається з наступних розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.

Психомоторні здатності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.

Увага - це спрямованість і зосередженість у свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.

Емоції - це психічні процеси, що відображають особисту значимість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання (афекти, власно емоції, почуття, настрій і стрес).

Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення його безпеки життєдіяльності.

ТЕМА 3. ОЗНАКИ ВИНИКНЕННЯ НЕБЕЗПЕКИ. ДЖЕРЕЛА І ТИПИ НЕБЕЗПЕКИ

3.1 ПОНЯТТЯ НЕБЕЗПЕКИ І НЕБЕЗПЕЧНИХ СИТУАЦІЙ (РИЗИКІВ)

Небезпека - це вплив на людину несприятливих або несумісних з життям факторів.

Будь-яка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека - це небезпека, що має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина перебуває в зоні дії небезпеки; відсутність досить ефективних засобів захисту.

Небезпечною ситуацією називаються умови, що дозволяють небезпеці реалізуватися в подію.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні.

Екстремальною називають ситуацію, що викликає у людини таке психофізіологічне навантаження, при якому вона губить раціональне мислення.

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище і людські дії. Небезпеки існують у просторі та часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини й інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та установленні її характеристик, необхідно виходити із принципу "все впливає на все", тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе.

Безпекою життєдіяльності можна назвати такий стан навколишнього середовища, при якому виключається можливість ушкодження організму.

3.2 КЛАСИФІКАЦІЯ НЕБЕЗПЕК

Дотепер існує кілька різновидів класифікації небезпек. Прикладом одного з видів такого обліку може служити розподіл небезпек: по походженню (природна, техногенна, екологічна); по локалізації (атмосфера, літосфера, гідросфера); за результатами (захворювання, травми, загибель); по принесеному збитку (соціальна, технічна, екологічна); по сфері прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою є класифікація по джерелах походження, відповідно до якої всі небезпеки діляться на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята у державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.

Перші три групи належать до елементів життєвого середовища, що оточує людину - природного, техногенного і соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища (природно-технічні, природно-соціальні, соціально-технічні небезпеки).

3.3 ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ АНАЛІЗУ І ОЦІНКИ РИЗИКІВ

Об'єктом аналізу небезпек є система "людина-техніка-навколишнє середовище (ЛТС)". При аналізі небезпек виділяються наступні поняття:

- НП - небажана, незапланована, ненавмисна подія в системі ЛТС, що порушує звичайний хід речей і відбуває у відносно короткий відрізок часу;

- нещасний випадок - НП, що полягає в ушкодженні організму людини;

- відмова - НП, що полягає в порушенні працездатності компонента системи;

- інцидент - вид відмови, пов'язаний з неправильними діями або поводженням людини;

- джерело небезпеки - явище, звідки може виникати небезпека, що включає все, що може стати перед нашим поглядом або в думках.

Аналіз небезпек робить передбачуваними перераховані вище НП і, отже, їх можна запобігти відповідними мірами. До головних моментів аналізу небезпек ставиться пошук відповідей на наступні питання: які об'єкти є небезпечними; які НП можна запобігти; які НП не можна усунути повністю і як часто вони будуть мати місце; які неподоланні ушкодження НП можуть нанести людям, матеріальним об'єктам, навколишньому середовищу.

Аналіз небезпек описує небезпеки якісно і кількісно та закінчується плануванням попереджувальних заходів. З метою уніфікації різні наслідки і шкоду позначають терміном збиток. Збиток вимірюють грошовим еквівалентом або числом летальних результатів, або кількістю травмованих людей і т.п..

3.4 ВИДИ АНАЛІЗУ НЕБЕЗПЕК (РІВНЯ РИЗИКІВ)

До якісних методів аналізу небезпек відносять:

Попередній аналіз небезпек звичайно здійснюють у наступному порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи, процесу;

- установлюють закони, стандарти, правила, дії яких поширюються на даний технічний об'єкт, систему, процес;

- перевіряють технічну документацію на її відповідність законам, правилам, принципам і нормам стандартів безпеки;

- складають перелік небезпек.

Аналіз наслідків відмов - переважно якісний метод ідентифікації небезпек звичайно здійснюють у наступному порядку:

- технічну систему (об'єкт) підрозділяють на компоненти;

- для кожного компонента виявляють можливі відмови;

- вивчають потенційні НП, які може викликати та або інша відмова на досліджуваному технічному об'єкті;

- відмови ранжирують по небезпеках і розробляють запобіжні заходи, включаючи конструкційні зміни.

Існує ряд інших методів якісного аналізу, серед яких виділяються аналіз небезпек за допомогою дерева причин, аналіз небезпек за допомогою дерева наслідків, аналіз небезпек методом потенційних відхилень, аналіз помилок персоналу, причинно-наслідковий аналіз.

Практичний інтерес представляє чисельний аналіз ризику. Ризик у широкому змісті слова - це піддання впливу ймовірності економічного або фінансового програшу, фізичного ушкодження або заподіяння шкоди в якій-небудь формі через наявність невизначеності, пов'язаної з бажанням здійснити певний вид дій.

Варто розрізняти ризик при наявності джерела небезпеки та ризик при наявності джерела, що робить шкідливий вплив на здоров'я. Джерело небезпеки потенційно має пошкоджуючи фактори, які впливають на організм, власність або навколишнє середовище протягом короткого відрізка часу. Для оцінки ризику використають різні математичні формулювання, вибір яких залежить від наявної інформації. Коли наслідки невідомі, то під ризиком звичайно розуміють просто імовірність настання певного сполучення небажаних подій. При погрозі здоров'ю збиток у грошовому вираженні можна оцінити тільки частково у вигляді витрат на оплату лікарняних аркушів і підміну персоналу. Ще сутужніше в грошовому виді оцінити збиток від летальних результатів. Тому ризик, пов'язаний з нещасними випадками, оцінюють ймовірностями.

ТЕМА 4. НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

4.1 ШКІДЛИВІ ФАКТОРИ ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ Й ПОБУТУ

Дія шуму на організм людини

Шум - це хаотична сукупність різних по силі та частоті звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину.

Основними фізичними характеристиками звуку є: частота, звуковий тиск, інтенсивність або сила звуку, звукова потужність і т.п. Інтенсивність понад 60-80 дБ негативно впливає на здоров'я.

Шум має акумулятивний ефект і шкідливо діє практично на всі органи і системи організму.

Інфразвуки особливий вплив роблять на психіку людини: вражають всі види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з'являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності - почуття слабості.

Ультразвуки, що займають особливе місце в гамі виробничих шумів, вкрай негативно позначаються на нервовій системі людини.

Дія вібрації на організм людини

Вібрація - це коливання твердих тел. Ступінь і характер впливу на людину залежить від амплітуди і частоти коливань. Так, власні частоти внутрішніх органів перебувають в області 6 - 9 Гц. Тому, вібрація машин, ручних інструментів, що працюють при частотах 8 - 12; 17 - 25 Гц і т.д. небезпечна, тому що вона може бути резонансною для органів. При роботі з ручними машинами (їхня вібрація перебуває в області 100 Гц) виникають судинні розлади. Загальна вібрація впливає на центральну нервову систему, вестибулярний апарат, шлунково-кишковий тракт, викликає запаморочення, оніміння кінцівок, захворювання суглобів. Тривала дія вібрації викликає - вібраційну хворобу.

Іонізуючі випромінювання

Іонізуюче - будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

Іонізуюче випромінювання ділиться на електромагнітне (фотонне), до якого належать рентгенівське і гамма-випромінювання, і корпускулярне (альфа- бета-випромінювання, нейтрони, протони).

Людина належить до одного з найбільш чутливих до радіації біологічних об'єктів (в 50 % випадків при дозі опромінення 4 Зв протягом 30 діб відбувається загибель людини).

Різні органи неоднаково сприймають дію радіації, тому уведено поняття "критичний орган" - орган, що позначає, тканину, частину тіла, опромінення якого в даних умовах завдає найбільшої шкоди здоров'ю.

Джерела іонізуючого випромінювання діляться на природні та штучні.

Деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм полягають у наступному:

- органи почуттів не реагують на випромінювання;

- малі дози випромінювання можуть підсумуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);

- випромінювання має генетичний та канцерогенний ефект.

Радіоізотопи, що потрапляють в організм розподіляються і локалізуються селективно.

Ефекти, викликані дією радіації, систематизуються по видах ушкоджень і часу прояву. Ефекти по видах ушкоджень класифікуються на 3 групи: соматичні, соматико-стохастичні (випадкові) і генетичні. Час прояву вказує на дві групи поразок - ранні (або гострі) і пізні.

Результати досліджень показують:

- не існує ніякої граничної дози, за якої відсутній ризик захворювання раком;

- ризик захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення.

Дія електричного струму на організм людини

Термічна дія викликає опіки та обвуглювання тканин.

Електролітична дія полягає в тім, що електричний струм розщеплює наявні в організмі розчини на складові частини.

Біологічна дія складається в подразненні та збудженні живих тканин організму і порушенні внутрішніх біологічних процесів, що приводить до мимовільних рухів кінцівок, голови; зміні ритму серця; порушенні роботи легенів.

Механічна дія електричного струму може приводити до розриву тканин внаслідок електродинамічного ефекту.

Вплив електричного струму на організм людини класифікують по ступені складності:

1. Електротравми - опіки, електричні знаки (специфічна поразка тканин); металізація шкіри; електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей під дією ультрафіолетових променів електричної дуги); механічні ушкодження (розриви шкіри, вивихи, переломи й т.д., викликані мимовільним скороченням м'язів).

2. Електричний удар. Розрізняють 4 ступеня електричного удару:

1 ступінь - судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості;

2 ступінь - судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості, але зі збереженням дихання і роботи серця;

3 ступінь - втрата свідомості; порушення дихання або роботи серця;

4 ступінь - клінічна смерть.

Наслідки поразки людини електричним струмом залежать від електричного опору тіла, тривалості протікання струму, шляху струму, роду і частоти струму, напруги.

Розрізняють три ступені впливу струму:

а) граничний відчутний струм - це мінімальний струм, що викликає чутливі, контактні подразнення відповідних аналізаторів шкіри. Величина змінного відчутного струму 0,5 - 1,5 мА, постійного - 5 - 7 мА.

б) граничний струм (невідпускний) - це мінімальний струм, що викликає судорожне скорочення м'язів. Величина змінного невідпускного струму - 6 - 10 мА; постійного - 50 - 80 мА.

в) граничний фібриляційний струм - це струм, при якому починається фібриляція серця. Величина змінного фібриляційного струму - 80 - 100 мА; постійного - 300 мА. Правилами безпеки встановлено, що електричний струм силою 0,1 А (100 мА) - смертельний. При цьому струм не розділяють на постійний або змінний. Для жінок зазначені граничні значення струму в 1,5 рази нижче.

Має значення і шлях струму через тіло. Найнебезпечніший - через серце і м'язи легенів, а також через мозок. Найнебезпечнішими вважаються: права рука - ноги; голова (скронева частина) - будь-які частини тіла.

За інших рівних умов змінний струм високих частот менш небезпечний змінного струму промислової частоти (50 Гц).

Електромагнітні поля і їхня дія на організм людини

Джерела електромагнітних полів можуть бути природного і антропогенного характеру. До природних джерел належать: Земля, Сонце, Космос. Джерелами антропогенного характеру є промислове електроустаткування, лінії електропередач, високочастотні металургійні установки, радіопередавачі й засоби персонального радіозв'язку, персональні комп'ютери, мікрохвильові печі, телевізори, електроплити, праски, холодильники. Класифікація антропогенних електромагнітних випромінювань по частоті:

- низькочастотні випромінювання 0,003 Гц-30 кГц

- радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц-300 МГЦ

- радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30-300 МГЦ

- надвисокочастотні НВЧ: 300 МГЦ-300 ГГЦ

Ступінь впливу електромагнітних випромінювань на організм людини залежить від діапазону частот, тривалості опромінення, характеру випромінювання, режиму опромінення, розмірів поверхні тіла, що опромінюється та індивідуальних особливостей організму.

Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ і УВЧ діапазонів (30 кГц - 300 МГЦ) спостерігаються: загальна слабість, підвищена стомлюваність, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця, порушується робота внутрішніх органів і систем.

Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності опромінення. Теплова дія характеризується загальним підвищенням температури тіла або локалізованому нагріванню тканини. Особливо шкідливий перегрів очей, мозку, нирок і т.п. З ростом інтенсивності проявляється вплив на нервову систему, умовно-рефлекторну діяльність, клітки печінки, підвищення тиску, відбуваються зміни в корі головного мозку, втрата зору.

ЕМП низькочастотного діапазону (промислової частоти 50 Гц) викликає порушення центральної нервової системи, серцево-судинної діяльності, спостерігається підвищена стомлюваність, млявість, разкоординація рухів, зміна кров'яного тиску й пульсу, аритмія, головний біль.

Випромінювання субсвітлового спектру

Інфрачервоне випромінювання (ІЧ) - частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 700 нм - 1 000 мкм, поглинання якого викликає тепловий ефект. До природних джерел ІЧ випромінювання ставиться природна інфрачервона радіація сонця. Штучними джерелами ІЧ випромінювання є будь-які поверхні, температура яких вище 36 - 37 0С.

Дія ІЧ випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення.

Ультрафіолетове випромінювання (УФ) - спектр електромагнітних коливань із довжиною хвилі 200-400 нм.

Штучними джерелами УФ випромінювання є дугове електрозварювання, електросталеплавильні печі. УФ випромінювання штучних джерел може вражати очі й шкіру. Під впливом УФ опромінення виникає головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла, відчуття розбитості, підвищена стомлюваність, нервове порушення.

4.2 ХІМІЧНІ Й БІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ НЕБЕЗПЕК

Залежно від практичного застосування шкідливі хімічні речовини можна розділити на:

- промислові отрути, що використаються у виробництві (органічні розчинники, барвники);

- отрутохімікати, що застосовуються в сільському господарстві для боротьби з бур'янами, гризунами, комахами;

- лікарські препарати;

- побутові хімічні речовини, що вживаються як харчові добавки, засобів санітарії, особистої гігієни, косметичних засобів;

- біологічні отрути: рослинного і тваринного походження;

- отруйні речовини: зарин, іприт, фосген і ін.

Дія шкідливих речовин на організм людини залежить від кількості речовини, токсичності, тривалості надходження і механізму взаємодії.

Токсичність - це ступінь фізіологічної активності з речовини.

Гострі отруєння характеризуються короткочасною дією великої кількості шкідливих речовин і яскравим проявом через невеликий проміжок часу.

Хронічні отруєння виникають при тривалій дії невеликої кількості шкідливих речовин.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні шкідливі речовини діляться на:

Загальнотоксичні речовини - це речовини, що викликають отруєння всього організму людини або впливають на його окремі системи. Вони можуть викликати патологічні зміни деяких органів (нирок, печінки). До цих речовин належать: чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот або лугів і т.п..

Подразнюючі речовини викликають роздратування слизуватих оболонок, дихальних шляхів, очей, легенів, шкіри (хлор, фтор азотовмісні з'єднання й ін.).

Мутагенні речовини приводять до порушення генетичного коду - зміні спадкоємної інформації (свинець, радіоактивні речовини й т.п.).

Канцерогенні речовини - викликають злоякісні пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром і т.п.).

Речовини задушливої дії приводять до токсичного набряку легенів (оксид азоту, отруйні речовини).

Прикладом речовин, які впливають на репродуктивну функцію, можуть бути радіоізотопи, ртуть, свинець і т.п..

Сенсибілізатори - речовини, що діють як алергени. Це різні розчинники, формалін, лаки на основі нітросполук і т.п..

Залежно від того на якій ділянці метаболізму відбувається втручання шкідливої речовини залежить і ступінь поразки організму. Найбільш токсичними є хімічні сполучення, що впливають на найважливіші ферментні системи, що є причиною гальмування або припинення цілого ряду життєво важливих функцій організму. Більшість шкідливих речовин, у вигляді газів, пар, аерозолів, попадає в організм людини через органи дихання.

Аерозолі викликають загальнотоксичну дію в результаті проникнення часток (до 5 мкм) у глибокі дихальні шляхи, альвеоли, частково або повністю розчиняючись у лімфі й, надходячи в кров, викликають інтоксикацію.

Через шлунково-кишковий тракт отруйні речовини попадають, найчастіше , внаслідок недотримання правил особистої гігієни. Ці речовини відразу попадають у кров з ротової порожнини. До них ставляться жиророзчинні з'єднання, феноли, ціаніди.

Шкідливі речовини можуть попадати в організм людини і через шкіру, розчиняючись у шкірному жирі й потових залозах. До них належать легкорозчинні у воді та жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін і т.п..

Характеристика хімічно небезпечних речовин (ХНР)

ХНР - це токсичні хімічні сполуки, що приводять до поразки всіх живих організмів і забрудненню місцевості. Ступінь поразки ХНР залежить від їхньої токсичності, вибірковості дії, тривалості, а також від їхніх фізико-хімічних властивостей.

По синдрому переважної дії ХНР розділяються на:

- нервово-паралітичної дії, породжують бронхоспазми, ядуху, параліч;

- загальтоксичної дії - викликають набряк, кому, параліч, судороги, прискорене серцебиття;

- подразнюючої дії - приводять до подразнення слизуватих оболонок носа, ротової порожнини;

- шкірорезорбтиної дії - викликають місцеві запалення і некротичні зміни.

По вибірковості дії ХНР розділяють на:

- сердцево - кардіотоксичної дії: ліки, рослинні отрути, солі барію, калію, кобальту, кадмію; нервові - порушення функцій нервової системи (чадний газ, аміак, вуглеводні, фосфорорганічні з'єднання, алкоголь, наркотичні засоби, снотворні ліки й ін.); печіночні - хлорвуглеводні, альдегіди, феноли, фосфор і ін.; ниркові - з'єднання важких металів, щавлева кислота та ін.; кров'яні - похідні аніліну, нітрити; легеневі - оксиди азоту, озон, фосген.

По тривалості дії отруйні речовини можна розділити на три групи:

- летальні, що приводять до смерті (в 5 % випадків): термін дії до 10 діб; - тимчасові, що приводять до нудоти, блювоти, набряку легенів, болю в груди: термін дії від 2 до 5 діб; короткочасні - тривалість кілька годин. Приводять до роздратування в носі, ротовій порожнині, головного болю, ядусі, загальній слабості, зниженню температури.

Нормативи якості природного середовища виражаються в гранично допустимих концентраціях (ГДК) шкідливих речовин, гранично допустимих викидах (ГДВ), гранично допустимих екологічних навантаженнях (ГДЕН), максимально дозволеному рівні (МДР), тимчасово погоджених викидах (ТПВ) і орієнтовно безпечних рівнях впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин.

В основі нормативів якості лежать три показники: медичний, технологічний, науково-технічний.

Медичний показник установлює граничний рівень загрози здоров'ю людини.

Технологічний показник оцінює рівень установлених границь техногенного впливу на людину і середовище існування.

Науково-технічний показник оцінює можливість науково-технічних засобів контролювати дотримання границь впливу за всіма необхідними характеристиками.

Гранично допустима концентрація (ГДК) - кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, що при постійному контакті або взаємодії за певний проміжок часу не робить впливу на здоров'я людини і не викликає небажаних наслідків у майбутніх поколінь. Установлені 2 норми ГДК:

1) максимально разова ГДКМР, що викликає рефлекторні реакції (запах, тепло, світло й т.п.) внаслідок 20 хв. дії на людину;

2) середньодобова ГДКСД, що не має шкідливого впливу на людину у випадку тривалої дії.

Результати досліджень свідчать, що нижніх безпечних границь впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує.

Біологічні фактори небезпеки

До них належать бактерії, віруси, грибки і т.п. Характерними властивостями цих речовин є:

- висока ефективність зараження людей;

- здатність викликати захворювання в результаті контакту здорової людини із хворим або з певними зараженими предметами;

- наявність певного інкубаційного періоду;

- труднощі з визначенням окремих видів збудників;

- здатність проникати в приміщення і інженерні споруди.

В організм людини збудники інфекцій можуть попадати наступними шляхами: через верхні дихальні шляхи (з повітрям); через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним шляхом); через кров (в основному передаються кровоносними паразитами); через шкіру; через слизуваті оболонки.

4.3 ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ НЕБЕЗПЕК

Будь-яка трудова діяльність характеризується двома взаємозалежними елементами - фізичним і психологічним. Кожний вид діяльності висуває особливі вимоги до психологічних властивостей і стану працівників. Небезпечні фактори, обумовлені особливостями фізіології й психології людини, називаються психофізіологічними. До них ставляться: недоліки органів почуття (дефекти зору, слуху і т.п.); порушення зв'язків між сенсорними і моторними центрами; підвищена емоційність; втома (фізіологічна і психологічна); емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси); необережність; відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість у досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність роботи, відсутність пізнавального моменту і т.п.); брак досвіду.

Для професій, пов'язаних з ризиком необхідно враховувати фактори, що визначають готовність до небезпек: недостатню психологічну підготовленість до екстремальних ситуацій; втрату пильності, ігнорування небезпеки, невміння вчасно неї розпізнати; переоцінку своїх можливостей, самовпевненість; відсутність почуття небезпеки; неврівноваженість і підвищена схильність до ризику; загальмованість реакцій; як низька активність, так і підвищена активність; схильність до паніки; довірливість; легковажність; гарячність; імпульсивність; низький інтелектуальний рівень.

Критичними станами називаються:

1. Стрес - це реакція організму на ситуацію, при якій він має потребу у функціональній перебудові та адаптації.

2. Фрустрація - сильна мотивація досягнення мети при наявності серйозної перешкоди (фізична - обмеженість волі; біологічна - старіння, хвороба і т.д.; моральна - норми і правила поведінки і т.п. ).

3. Конфлікт - відрізняється від фрустрації тим, що при фрустрації перешкоди аксіоматичні, а в конфлікті перешкода переборна, можна знайти рішення, компроміс.

4. Криза - це перешкода, стан, проблема, від яких неможливо піти.

5. Транс - це стан, при якому втрачається контроль тіла вольовими зусиллями.

6. Екстаз - стан ейфорії.

ТЕМА 5. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ МИРНОГО І ВОЄННОГО ЧАСУ

5.1 ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ

В Україні термінологічною основою з питань надзвичайних ситуацій, захисту населення й територій при їхньому виникненні є Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, підписаний Президентом України 8 червня 2000 року № 1809.

У відповідності зі ст.1 Закону вводяться наступні визначення.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що привела до загибелі людей або створює на об'єкті, окремій території загрозу життю й здоров'ю людей і може привести до руйнування будівель, споруджень, устаткування й транспортних засобів, порушенню виробничого або транспортного процесу або завдає шкоди навколишньому середовищу.

Катастрофа - велика по масштабах аварія або інша подія, що приводить до важких наслідків.

Надзвичайна ситуація техногенного і природного характеру - порушення нормальних умов життя й діяльності людей на окремій території або об'єкті на ній, або на водному об'єкті, викликане аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, у тому числі епідемією, епізоотією, пожежею, що привело (може привести) до неможливості проживання населення на території або об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей, і (або) значним матеріальним втратам.