Основи патентознавства

3) проведення експерименту;

4) обробку й аналіз експериментальних даних.

Приведена кількість етапів справедливо для традиційного експерименту. Останнім часом широко застосовують математичну теорію експерименту, що дозволяє різко підвищити точність і зменшити обсяг експериментальних досліджень.

У цьому випадку методологія експерименту включає такі етапи: розробку плану-програми експерименту; оцінку виміру і вибір засобів для проведення експерименту; математичне планування експерименту з одночасним проведенням експериментального дослідження, обробкою й аналізом отриманих даних.

Тепер зупинимося трохи докладніше на етапах експериментального дослідження.

План-програма включає найменування теми дослідження, робочу гіпотезу, методику експерименту, перелік необхідних матеріалів, приладів, установок, список виконавців експерименту, календарний план робіт і кошторис на виконання експерименту. У ряді випадків включають роботи з конструювання і виготовлення приладів, апаратів, пристосувань, методичне їхнє обстеження, а також програми досвідчених робіт на підприємствах.

Основа плану-програми -- методика експерименту (див. вище). Один з найбільш важливих етапів складання плану-програми -- визначення мети і задач експерименту. Чітко обґрунтовані задачі -- це вагомий внесок у їхнє рішення. Кількість задач повинна бути невеликим. Для конкретного (не комплексного) експерименту оптимальною кількістю є 3--4 задачі. У великому, комплексному експерименті їх може бути 8--10.

Необхідно правильно вибрати фактори, що варіюють, тобто установити основні і другорядні характеристики, що впливають на досліджуваний процес. Спочатку аналізують розрахункові (теоретичні) схеми процесу. На основі цього класифікують усі фактори і складають з них убутний по важливості для даного експерименту ряд. Правильний вибір основних і другорядних факторів відіграє важливу роль в ефективності експерименту, оскільки експеримент і зводиться до перебування залежностей між цими факторами. У тих випадках, коли важко відразу виявити роль основних і другорядних факторів, виконують невеликий по обсязі пошуковий експеримент.

Основним принципом установлення ступеня важливості характеристики є її роль у досліджуваному процесі. Для цього вивчають процес у залежності від якийсь однієї перемінної при інших постійних. Такий принцип проведення експерименту виправдує себе лише в тих випадках, коли перемінних характеристик мало -- 1--3. Якщо ж змінних величин багато, доцільно застосувати принцип багатофакторного аналізу.

Обґрунтування засобів вимірів -- це вибір необхідних для спостережень і вимірів приладів, устаткування, машин, апаратів і ін. Засобу виміру можуть бути обрані стандартні або у випадку відсутності таких -- виготовлені самостійно. '

Дуже відповідальною частиною є встановлення точності вимірів і погрішностей. Методи вимірів повинні базуватися на законах спеціальної науки -- метрології.

У методиці докладно проектують процес проведення експерименту. На початку складають послідовність (черговість) проведення операцій вимірів і спостережень. Потім ретельно описують кожну операцію окремо з урахуванням обраних засобів для проведення експерименту. Особливу увагу приділяють методам контролю якості операцій, що забезпечують при мінімальному (раніше встановленому) кількості вимірів високу надійність і задану точність. Розробляють форми журналів для запису результатів спостережень і вимірів.

Важливим розділом методики є вибір методів обробки й аналізу експериментальних даних. Обробка даних зводиться до систематизації всіх цифр, класифікації, аналізові. Результати експериментів повинні бути зведені в легко читаємі форми запису -- таблиці, графіки, формули, номограми, що дозволяють швидко і доброякісно зіставляти отримані результати.

Особлива увага в методиці повинне бути приділено математичним методам обробки й аналізові досвідчених даних -- встановленню емпіричних залежностей, апроксимації зв'язків між характеристиками, що варіюють, установленню критеріїв і довірчих інтервалів і ін.

Після встановлення методики знаходять обсяг і трудомісткість експериментальних досліджень, що залежать від глибини теоретичних розробок, ступеня точності прийнятих засобів вимірів. Ніж чіткіше сформульована теоретична частина дослідження, тим менше обсяг експерименту.

Можливі три випадки проведення експерименту.

Перший -- теоретично отримана аналітична залежність, що однозначно визначає досліджуваний процес. Наприклад,

у = бе"5*.

У цьому випадку обсяг експерименту для підтвердження даної залежності мінімальний, оскільки функція однозначно визначається експериментальними даними.

Другий випадок -- теоретичним шляхом установлений лише характер залежності. Наприклад,

у = ае~кх.

У цьому випадку задане сімейство кривих. Експериментальним шляхом необхідно визначити а і k. При це обсяг експерименту зростає.

Третій випадок -- теоретично не удалося одержати яких-небудь залежностей. Розроблені лише припущення про якісні закономірності процесу. У багатьох випадках доцільний пошуковий експеримент. Обсяг експериментальних робіт різко зростає. Тут доречний метод математичного планування експерименту.

На обсяг і трудомісткість істотно впливає вид експерименту. Полеві експерименти, як правило, мають велику трудомісткість.

Після встановлення обсягу експериментальних робіт складають перелік необхідних засобів вимірів, обсяг матеріалів, список виконавців, календарний план і кошторис витрат. План-програму розглядає науковий керівник, обговорюють у науковому колективі і затверджують у встановленому порядку.

Проведення експерименту є найважливішим і найбільш трудомістким етапом. Експериментальні дослідження необхідно проводити відповідно до затвердженої плану-програми й особливо методикою експерименту. Приступаючи до експерименту, остаточно уточнюють методику його проведення, послідовність іспитів.

При складному експерименті часто виникають випадки, коли очікуваний результат одержують пізніше, ніж передбачається планом. Тому науковець повинний виявити терпіння, витримку, наполегливість і довести експеримент до одержання результатів.

Особливе значення має сумлінність при проведенні експериментальних робіт; неприпустима недбалість, що приводить до великих перекручувань, помилкам. Порушення цих вимог -- до повторних експериментів, що продовжує дослідження.

Обов'язковою вимогою проведення експерименту є ведення журналу. Форма журналу може бути довільної, але повинна щонайкраще відповідати досліджуваному процесові з максимальною фіксацією усіх факторів. У журналі відзначають тему НИР і тему експерименту, прізвище виконавця, час і місце проведення експерименту, характеристику навколишнього середовища, дані про об'єкт експерименту і засобах виміру, результати спостережень, а також інші дані для оцінки одержуваних результатів.

Журнал потрібно заповнювати акуратно, без яких-небудь виправлень. При одержанні в одному статистичному рядові результатів, що різко відрізняються від сусідніх вимірів, виконавець повинний записати усі дані без перекручувань і вказати обставини супутньому зазначеному вимірові.

Одночасно з вимірами виконавець повинний проводити попередню обробку результаті! і їхній аналіз. Тут особливо повинні виявлятися його творчі здібності. Такий аналіз дозволяє контролювати досліджуваний процес, коректувати експеримент, поліпшувати методику і підвищить ефективність експерименту.

Важливі при цьому консультації з колегами по роботі й особливо з науковим керівником. У процесі експерименту необхідно дотримувати вимоги інструкцій з промсанітаріі, техніці безпеки, пожежній профілактиці. Виконавець повинний вміти організувати робоче місце, керуючись принципами НОТ. Спочатку результати вимірів зводять у таблиці по характеристиках, що варіюють, для різних досліджуваних питань. Дуже ретельно уточнюють сумнівні цифри. Установлюють точність обробки досвідчених даних.

Особливе місце відведене аналізові експерименту -- завершальної частини, на основі якої роблять висновок про підтвердження гіпотези наукового дослідження. Аналіз експерименту -- це творча частина дослідження. Іноді за цифрами важко чітко представити фізичну сутність процесу. Тому потрібно особливо ретельне зіставлення фактів, причин, що обумовлюють хід того або іншого процесу і встановлення адекватності гіпотези й експерименту.

При обробці результатів вимірів і спостережень широко використовують методи графічного зображення. Графічне зображення дає найбільше наочне представлення про результати експериментів, дозволяє краще зрозуміти фізичну сутність досліджуваного процесу, виявити загальний характер функціональної залежності досліджуваних змінних величин, установити наявність максимуму або мінімуму функції.

Для графічного зображення результатів вимірів (спостережень), як правило, застосовують систему прямокутних координат. Перш ніж будувати графік, необхідно знати хід (плин) досліджуваного явища. Якісні закономірності і форма графіка експериментаторові орієнтовно відомі з теоретичних досліджень.

Крапки на графіку необхідно з'єднувати плановою лінією так, щоб вони по можливості ближче проходили до всіх експериментальних крапок. Якщо з'єднати крапки прямими відрізками, то одержимо ламану криву. Вона характеризує зміну функції за даними експерименту. Звичайно функції мають плавний характер. Тому при графічному зображенні результатів вимірів варто проводити між крапками плавні криві.

Різке скривлення графіка порозумівається погрішностями вимірів.

При графічному зображенні результатів експериментів велику роль грає вибір системи координат або координатної сітки.

Координатні сітки бувають рівномірними і нерівномірними. У рівномірних координатних сіток ординати й абсциси мають рівномірну шкалу. Наприклад, у системі прямокутних координат довжина одиничних відрізків, що відкладаються, на обох осях однакова.

З нерівномірних координатних сіток найбільш поширені напівлогарифмічні, логарифмічні, вірогідні.

Напівлогарифмічна сітка має рівномірну ординату і логарифмічну абсцису.

Логарифмічна координатна сітка має дві логарифмічні осі: вірогідну -- ординату, звичайно рівномірну, і абсцису -- вірогідну шкалу.

Призначення нерівномірних сіток різне. Частіше них застосовують для більш наочного зображення функцій. Так, багато криволінійних функцій спрямляють на логарифмічних сітках. Вірогідна сітка застосовується в різних випадках: при обробці вимірів для оцінки їхньої точності, при визначенні розрахункових характеристик.

Велике значення має вибір масштабу графіка, що зв'язано з розмірами креслення і відповідно з точністю значень величин, що знімаються з його. Відомо, що чим крупніше масштаб, тим вище точність значень, що знімаються. Однак, як правило, графіки не перевищують розмірів 20x15 див, що є зручним при складанні звітів.

Масштаб по координатних осях звичайно застосовують різний. Від його вибору залежить форма графіка -- він може бути плоским (вузьким) або витягнутим (широким) уздовж осі.

Розрахункові графіки, що мають максимум (мінімум) функції або який-небудь складний вид, особливо ретельно необхідно вичерчувати в зонах вигину. На таких ділянках кількість крапок для креслення графіка повинне бути значно більше, ніж на головних ділянках.

У деяких випадках будують номограми, що істотно полегшують застосування для систематичних розрахунків складних теоретичних або емпіричних формул у визначених межах виміру величин. Номограмованими можуть бути будь-як алгебраїчні вираження. У результаті складні математичні вираження можна вирішувати порівняно просто графічними методами. Побудова номограм -- трудомістка операція. Однак, будучи раз побудованої, номограма може бути використана для перебування кожної з перемінних, вхідних у номограмні рівняння. Застосування ЕОМ істотне знижує трудомісткість номограмування.

Існує кілька методів побудови номограм. Для цього застосовують рівномірні або нерівномірні координатні сітки. У системі прямокутних координат функції в більшості випадків на номограмах мають криволінійну форму. Це збільшує трудомісткість, оскільки потрібне велика кількість крапок для нанесення однієї кривої. У логарифмічних координатних сітках функції мають прямокутну форму і складання номограм спрощується.

У процесі експериментальних вимірів одержують статистичний ряд вимірів двох величин поєднуваних функцій:

У = ПХ). (3)

Кожному значенню функції уу ..., уп відповідає визначене значення аргументу хх, хг, ..., хп.

На основі експериментальних даних можна підібрати алгебраїчні вираження, що називають емпіричними формулами. Такі формули підбирають лише в межах обмірюваних значень аргументу х1 - хп. Емпіричні формули мають тим велику цінність, чим більше вони відповідають результатам експерименту.

Необхідність у підборі емпіричних формул виникає в багатьох випадках. Так, якщо аналітичне вираження (3) складне, вимагає громіздких обчислень, складання програм для ЕОМ, те часто ефективніше користуватися спрощеною наближеною емпіричною формулою. Досвід показує, що емпіричні формули бувають незамінні для аналізу обмірюваних величин. До емпіричних формул пред'являють дві основних вимоги -- по можливості вони повинні бути найбільш простими і точно відповідати експериментальним даним у межах зміни аргументу.

Таким чином, емпіричні формули є наближеними вираженнями аналітичних. Заміну точних аналітичних виражень наближеними, більш простими, називають апроксимацією, а функції -- апроксимуючими.

Процес підбора емпіричних формул складається з двох етапів. На першому етапі дані вимірів наносять на сітку прямокутних координат, з'єднують експериментальні крапки плавної кривої і вибирають орієнтовно вид формули. На другому етапі обчислюють параметри формул, що щонайкраще відповідали б прийнятій формулі. Підбор емпіричних формул необхідно починати з найпростіших виражень.

Криві, побудовані по експериментальних крапках, вирівнюють відомими в статистику методами. Наприклад, методом вирівнювання, що полягає в тім, що криву, побудовану по експериментальних крапках, представляють лінійною функцією. Для перебування параметрів заданих рівнянь часто застосовують метод середніх і метод найменших квадратів.

Для дослідження закономірностей між явищами (процесами), що залежать від багатьох, іноді невідомих факторів, застосовують кореляційний аналіз.

Тема 4. Порядок подання та розгляду заявок на винаходи (корисні моделі)

Основою спільного аналізу теоретичних і експериментальних досліджень є зіставлення висунутої робочої гіпотези з досвідченими даними спостережень.

Теоретичні й експериментальні дані порівнюють методом зіставлення відповідних графіків. Критеріями зіставлення можуть бути мінімальні, середні і максимальні відхилення експериментальних результатів від даних, установлених розрахунком на основі теоретичних залежностей. Можливо також обчислення середньоквадратичного відхилення і дисперсії. Однак найбільш достовірними варто вважати критерії адекватності (відповідності) теоретичних залежностей експериментальним.

У результаті теоретико-експериментального аналізу можуть виникнути три випадки:

1) установлений повне або досить гарний збіг робочої гіпотези, теоретичних передумов

гіпотези дослідження. Перевірка експериментальних даних на адекватність необхідна також у всіх випадках на стадії аналізу теоретико-експериментальних досліджень. Методи оцінки адекватності засновані на використанні довірчих інтервалів, що дозволяють із заданою довірчою імовірністю визначати шукані значення оцінюваного параметра. Суть такої перевірки складається в зіставленні отриманої або передбачуваної теоретичної функції в -- f (x) з результатами вимірів.

2) експериментальні дані лише частково підтверджують положення робочої гіпотези й у тієї або іншій її частині суперечать їй. У цьому випадку робочу гіпотезу змінюють і переробляють так, щоб вона найбільше повно відповідала результатам експерименту. Найчастіше роблять додаткові коректувальні експерименти з метою підтвердити зміни робочої гіпотези, після чого вона також перетворюється в теорію;

3) робоча гіпотеза не підтверджується експериментом. Тоді її критично аналізують і цілком переглядають. Потім проводять нові експериментальні дослідження з обліком нової робочої гіпотези. Негативні результати наукової праці, як правило, не є непридатними, вони в багатьох випадках допомагають виробити правильні представлення про об'єкти, явища і процеси.

Після виконаного аналізу приймають остаточне рішення, що формулюють як висновок, висновки або пропозиції. Ця частина роботи вимагає високої кваліфікації, оскільки необхідно коротко, чітко, науково виділити тим новим і істотне, що є результатом дослідження, дати йому вичерпну оцінку і визначити шляхи подальших досліджень. Звичайно по одній темі не рекомендується складати багато висновків (не більш 5--10). Якщо ж крім основних висновків, що відповідають поставленої мети дослідження, можна зробити ще й інші, то них формулюють окремо, щоб не затемнити конкретної відповіді на основну задачу теми.

Усі висновки доцільно розділити на двох груп: наукові і виробничі. При виконанні НИР піклуються про захист державного пріоритету на винаходи і відкриття.

Далі приведена зразкова схема аналізу теоретико-експериментальних досліджень.

Загальний аналіз теоретичних і експериментальних досліджень. Зіставлення експериментів з теорією. Аналіз розбіжностей. Уточнення теоретичних моделей, досліджень і висновків. Додаткові експерименти (у разі потреби). Перетворення гіпотези в теорію. Формулювання висновків, складання науково-технічного звіту. Резензування. Складання доповіді. Виправлення рукопису.

Тема 5. Суб'єкти патентних прав

Впровадження наукових досліджень.

Впровадження завершених наукових досліджень у виробництво -- заключний етап НДР.

Впровадження -- це передача виробництву наукової продукції (звіти, інструкції, тимчасові вказівки, технічні умови, технічний проект і т.д.) у зручній для реалізації формі, що забезпечує техніко-економічний ефект. НДР перетворюється в продукт лише з моменту її споживання виробництвом.

Замовниками на виконання НДР можуть бути технічні керування міністерств, трести, керування, підприємства, НДР і т.д.

Підрядчик -- науково-дослідна організація, що виконує НИР відповідно до підрядної обопільної умови, зобов'язаний сформулювати пропозицію для впровадження. Останнє в залежності від умов договору повинне містити технічні умови, технічне завдання, проектну документацію, тимчасову інструкцію, вказівку і т.д.

Процес упровадження складається з двох етапів: дослідно-виробничого впровадження і серійного впровадження (упровадження досягнень науки, нової техніки, нової технології).

Як би ретельно не проводилися НД у науково-дослідних організаціях, усе-таки вони не можуть усебічно врахувати різні, часто випадкові фактори, що діють в умовах виробництва. Тому наукова розробка на першому етапі упровадження вимагає досвідченої перевірки у виробничих умовах.

Пропозиція про закінчений НДР розглядають на науково-технічних радах, а у випадках особливо коштовних пропозицій -- на колегіях міністерства, і направляють на виробництво для практичного застосування.

Після дослідно-виробничого іспиту нові матеріали, конструкції, технології, рекомендації, методики впроваджують у серійне виробництво як елементи нової техніки. На цьому, другому, етапі науково-дослідні організації не приймають участі у впровадженні. Вони можуть на прохання організацій, що впроваджують, давати консультації або робити незначну науково-технічну допомогу.

Після впровадження досягнень науки у виробництво складають пояснювальну записку, до якої додають акти впровадження й експлуатаційних іспитів, розрахунок економічної ефективності, довідки про річний обсяг упровадження по включенні одержуваної економії в план зниження собівартості, протокол пайової участі організацій у розробці і впровадженні, розрахунок фонду заробітної плати й інші документи.

Упровадження досягнень науки і техніки фінансують організації, що його здійснюють.

Ефективність наукових досліджень

Під економічною ефективністю наукових досліджень у цілому розуміють зниження витрат суспільної і живої праці на виробництво продукції в тій галузі, де впроваджують закінчені науково-дослідні роботи і дослідно-конструкторські розробки (НДР і ДКР). Основні види ефективності наукових досліджень:

1) економічна ефективність -- ріст національного доходу, підвищення продуктивності праці, якості продукції, зниження витрат на наукові дослідження;

2) зміцнення обороноздатності країни;

3) соціально-економічна ефективність -- ліквідація важкої праці, поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці, очищення навколишнього середовища і т. д;

4) престиж вітчизняної науки.

Наука є найбільш ефективною сферою капіталовкладень. У світовій практиці прийнято вважати, що прибуток від капіталовкладень у неї складає 100--200% і набагато вище прибутку будь-яких галузей. За даними закордонних економістів, на один долар витрат на науку прибуток у рік складає 4--7 доларів і більше. У нашій країні ефективність науки також висока. На 1 грн., витрачену на НДР і ДКР, прибуток становить 3--8 грн.

З кожним роком наука обходиться суспільству усе дорожче. На неї витрачають величезні суми. Тому в економіці науки виникає і друга проблема -- систематичне зниження народногосподарських витрат на дослідження при зростаючому ефекті від їхнього впровадження. У зв'язку з цим під ефективністю наукових досліджень розуміють також по можливості більш ощадливе проведення НДР.

Добре відомо, яке велике значення нині надається питанням прискореного розвитку науки і НТП. Робиться це по глибоких стратегічних причинах, що зводяться до того об'єктивного факту, що наука і система її додатків стала реальною продуктивною силою, найбільш могутнім фактором ефективного розвитку суспільного виробництва.

Є два кардинально різних шляхи ведення справ в економіці: екстенсивний шлях розвитку й інтенсивний. Шлях екстенсивного розвитку -- це розширення заводських площ, збільшення числа верстатів і т.д. Інтенсивний шлях припускає, щоб кожен завод з кожного працюючого верстата, сільськогосподарське підприємство з кожного гектара посівних площ одержували усе більше і більше продукції. Це забезпечується використанням нових науково-технічних можливостей: нових засобів праці, нових технологій, нових знань. До інтенсивних факторів відноситься і ріст кваліфікації людей, і вся сукупність організаційних і науково-технічних рішень, якими озброюється сучасне виробництво.

Сьогодні, приблизно, кожна гривня, вкладена в науку, у НТП і освоєння нововведень (нової техніки, нових технологій) у виробництві, дає в чотири рази більший ефект, чим та ж гривня, вкладена в екстенсивні фактори.

Це дуже істотна обставина. З нього випливає, що і надалі наша господарська політика буде спрямована на те, щоб у всіх сферах суспільного виробництва вирішувати проблеми подальшого розвитку переважно за рахунок інтенсивних факторів. При цьому особлива роль приділяється науці, а на саму науку поширюється та ж сама вимога. Пошлемося на характерні цифри. За останні 40--50 років кількість нових знань збільшилося приблизно в два-три разів, у той же час обсяг інформації (публікацій, різної документації) збільшився у вісьмох-десять разів, а обсяг засобів, що відпускаються на науку, -- більш ніж у 100 разів. Ці цифри змушують задуматися. Адже ріст ресурсів, затрачуваних на науку, не самоціль. Отже, наукову політику треба змінювати, необхідно рішуче підвищити ефективність роботи наукових установ.

Є ще одна важлива обставина. У даному випадку нас цікавить не сам по собі приріст нових знань, а приріст ефекту у виробництві. Ми повинні проаналізувати: чи всі нормально з пропорціями між одержанням знань і їхнім застосуванням на виробництві. Потрібно високими темпами збільшувати вкладення в заходи щодо освоєння результатів НТП у виробництво.

Існує деяка теоретична модель, побудована з розумінь найбільш повного використання нових знань,, нових наукових даних. Відповідно до цієї моделі, якщо асигнування в області фундаментальних досліджень прийняти за одиницю, те відповідні показники складуть: по прикладних дослідженнях -- 4, по розробках -- 16, по освоєнню нововведень у виробництво -- 250. Ця модель побудована академіком В.М. Глушковим виходячи з того, що усе розумне (з нових ідей, зведень, можливостей), отримане в сфері фундаментальних досліджень, буде використано. Для цього буде досить наявних потужностей прикладних наук. Потім можливості практичного застосування будуть реалізовані у виді нових технологій, нових конструкцій і т.п., тими, хто проектує, веде розробки. І в них, у свою чергу, буде досить потужностей, щоб усе це прийняти і цілком пустити в діло. Нарешті, необхідно мати досить капіталовкладень і вільних потужностей, призначених для освоєння нововведень на виробництві, щоб освоїти і реалізувати всі об'єктивно необхідні нововведення.

Якщо сумарні витрати на фундаментальні і прикладні дослідження, а також на дослідно-конструкторські розробки прийняти за одиницю, то відношення між вкладеннями у виробництво нових знань і вкладеннями в освоєння цих знань народним господарством складе 1:12. А в дійсності таке співвідношення 1:7. Це свідчить про те, що в народному господарстві найчастіше немає вільних потужностей, не вистачає можливостей для маневру (у США таке співвідношення 1:11).

У сучасній науці кожен четвертий -- керівник. Це дійсний факт. Наприклад, на Україні на 150 тис. науковців 40 тис. керівників (директорів, заступників, керівників відділів, лабораторій, кафедр, груп і ін.). От і виходить, що кожен четвертий, зайнятий у науці, -- керівник. Керівників у науці більше, ніж фізиків, хіміків, математиків і ін., окремо узятих. Але математиків, фізиків, хіміків і інших готують вузи (і професійний рівень їхніх знань, як правило, дуже високий). Керівництву ж науковою діяльністю їх не навчали. Цьому вони учаться самі і самий непродуктивний спосіб -- на своїх помилках. Рішення цього питання теж зможе підняти ефективність наукових досліджень.

Відомо, що час між вкладенням у науку і віддачею від науки в економіку виміряється в нашій країні дев'ятьма роками. Це досить великий термін. Щороку скорочення цього терміну означає виграш у 5 млрд. грн. Тільки на рік швидше -- і одержуємо 5 млрд. грн. без яких-небудь додаткових витрат. Надалі цей виграш буде ще значніше.

Одним зі шляхів підвищення ефективності наукових досліджень є використання так званих побіжних або проміжних результатів, що найчастіше зовсім не використовуються або використовуються пізно і недостатньо повно.

Наприклад, космічні програми. Чим вони виправдуються економічно? Звичайно, у результаті їхньої розробки був поліпшений радіозв'язок, з'явилася можливість далеких передач телевізійних програм, підвищена точність пророкування погоди, отримані великі наукові фундаментальні результати в пізнанні світу і т.д. Усе це має або буде мати економічне значення.

На ефективність дослідницької праці прямо впливає оперативність наукових видань, насамперед періодичних. Аналіз термінів перебування статей у редакціях вітчизняних журналів показав, що вони затримуються вдвічі довше, ніж в аналогічних закордонних виданнях. Для скорочення цих термінів, очевидно, доцільно в декількох журналах експериментально перевірити новий порядок публікацій: друкувати тільки реферати статей обсягом до 4--5 сторінок, а повні тексти видавати методом безнабірної печатки у виді відбитків і висилати по запитах зацікавлених осіб і організацій.

Відомо, що темпи росту інструментальної озброєності сучасної науки повинні приблизно в 2,5--3 рази перевищувати темпи росту чисельності працюючих у цій сфері. У цілому по країні цей показник ще недостатньо високий, а в деяких наукових організаціях він помітно менше одиниці, що приводить до фактичного зниження ККД інтелектуальних ресурсів науки.

Сучасні наукові прилади морально зношуються настільки швидко, що за 4--5 років, як правило, безнадійно застарівають. При нинішніх темпах НТП абсурдної виглядає так називана дбайлива (по кілька годин на тиждень) експлуатація приладу.

Раціонально здобувати приладів менше, але самих зроблених, і завантажувати їхній максимально, не боячись зносу, а через 2--3 роки інтенсивної експлуатації заміняти новими, більш сучасними.

Міністерство промисловості, обновляючи свою продукцію приблизно кожні п'ять і більш років, лише 10--13% її випускає на рівні світових показників. Серед причин цього явища важливе місце займає розпорошеність і слабість наукового потенціалу відповідних підприємств, що роблять їхнього не підготовленими до сприйняття істотно нового, а тим більше до розробки його силами своїх вчених і інженерів.

У сучасній науці питанням питань є кадри. З заводської науки вийшла ціла плеяда видатних учених, у тому числі, наприклад, металург академік И. П. Бардін і значна частина творців сучасної новітньої техніки.

Багато заводських колективів досліджень перетворилися в справжні наукові школи. Так, здійснена за останні роки на одному з найбільших заводів м. Запорожжя широка програма досліджень дозволила не тільки перетворити всю галузь виробництва, але і виростити з числа заводських фахівців близько 30 кандидатів і 5 докторів наук. Великим визнанням користуються наукові школи фахівців київського з-да "Арсенал" і Харківського турбінного заводу.

Разом з тим варто визнати, що в цілому індустріальний сектор науки ще дуже слабко забезпечений висококваліфікованими кадрами дослідників. На кожну сотню центральних заводських лабораторій приходиться лише один кандидат наук. Більшість заводських наукових підрозділів, по масштабах робіт порівнянних зі звичайними НДІ, мають у кілька разів менше число докторів і кандидатів наук.

Особливої уваги заслуговує проблема цільової підготовки кадрів для індустріального сектора науки.

Для оцінки ефективності досліджень застосовують різні критерії, що характеризують ступінь їхньої результативності.

Фундаментальні дослідження починають віддавати капіталовкладення лише минувши значний період після початку розробки. Результати їх звичайно широко застосовують у різних галузях, іноді в ті, де їхній зовсім не очікували. Тому часом нелегко планувати результати таких досліджень.

Фундаментальні теоретичні дослідження важко оцінити кількісними критеріями ефективності. Звичайно можна установити тільки якісні критерії: можливість широкого застосування результатів досліджень у різних галузях народного господарства країни; новизна явищ, що дає великий поштовх для принципового розвитку найбільш актуальних досліджень; істотний внесок в обороноздатність країни; пріоритет вітчизняної науки; галузь, де можуть бути початі прикладні дослідження; широке міжнародне визнання робіт; фундаментальні монографії по темі і цитируемость їх ученими різних країн.

Ефективність прикладних досліджень оцінити значно простіше. У цьому випадку застосовують різні кількісні критерії.

Про ефективність будь-яких досліджень можна судити лише після їхнього завершення і впровадження, тобто тоді, коли вони починають давати віддачу для народного господарства. Великого значення набуває фактор часу. Тому тривалість розробки прикладних тим по можливості повинна бути коротше. Кращим є такий варіант, коли тривалість їхньої розробки до трьох років. Для більшості прикладних досліджень імовірність одержання ефекту в народному господарстві в даний час перевищує 80%.

Як оцінити ефективність дослідження колективу (відділу, кафедри, лабораторії і т.д.) і одного науковця?

Ефективність роботи науковця оцінюють різними критеріями: публікаційною, економічним, новизною розробок, цитуванням робіт і ін.

Публікаційним критерієм характеризують загальну діяльність -- сумарна кількість друкованих праць, загальний обсяг їх у друкованих аркушах, кількість монографій, підручників, навчальних посібників. Цей критерій не завжди об'єктивно характеризує ефективність науковця. Можуть бути випадки, коли при меншій кількості друкованих праць віддача значно більше, ніж від більшої кількості дрібних друкованих праць. Економічну оцінку роботи окремого науковця застосовують рідко. Частіше як економічний критерій використовують показник продуктивності праці науковця (вироблення в тис. грн. кошторисної вартості НДР). Критерій новизни НДР -- це кількість авторських посвідчень і патентів. Критерій цитування робіт ученого являє собою число посилань на його друковані праці. Це другорядний критерій.

Ефективність роботи науково-дослідної групи або організації оцінюють декількома критеріями: середньорічним виробленням НДР, кількістю впроваджених тим, економічною ефективністю від упровадження НДР і ДКР, загальним економічним ефектом, кількістю отриманих авторських посвідчень і патентів, кількістю проданих ліцензій або валютним виторгом.

Економічний ефект від упровадження -- основний показник ефективності наукових досліджень -- залежить від витрат на впровадження, обсягу впровадження, термінів освоєння нової техніки і багатьох інших факторів.

Ефект від упровадження розраховують за весь період, починаючи від часу розробки теми до одержання віддачі. Звичайно тривалість такого періоду прикладних досліджень складає кілька років. Однак наприкінці його можна одержати повний народногосподарський ефект.

Очікуваний економічний ефект обчислюють у процесі виконання НДР. Його умовно відносять (прогнозують) до визначеного періоду (року) упровадження продукції у виробництво. Очікувана економія -- більш точний економічний критерій у порівнянні з попередньою економією, хоча в деяких випадках вона є також орієнтованим показником, оскільки обсяг упровадження можна визначити лише орієнтовно. Очікуваний ефект обчислюють не тільки на один рік, але і на більш тривалий період (інтегральний результат). Орієнтовно такий період складає до 10 років від початку впровадження для нових матеріалів і до 5 років для конструкцій, приладів, технологічних процесів.

Фактичний економічний ефект визначається після впровадження наукових розробок у виробництво, але не раніше, ніж через рік. Розрахунок його роблять по фактичних витратах на наукові дослідження і впровадження з обліком конкретних вартісних показників даної галузі (підприємства), де впроваджені наукові розробки. Фактична економія майже завжди трохи нижче очікуваної: очікувану визначають НДІ орієнтовно (іноді з завищенням), фактичну -- підприємства, на яких здійснюється впровадження.

Найбільш достовірним критерієм економічної ефективності наукових досліджень є фактична економія від упровадження.

Тема 6. Методика проведення патентних досліджень. Порядок ліцензування

Рецензія (відгук про наукову працю) -- це робота, у якій критично оцінюють основні положення і результати дослідження, яке рецензується. Особливу увагу звертають на актуальність його теоретичних положень, доцільність і оригінальність прийнятих методів дослідження, новизну і вірогідність отриманих результатів, їхню практичну корисність.

При складанні рецензії звичайно дотримують такої послідовності:

-- обґрунтування необхідності (актуальність) теми дослідження;

-- оцінка ідейного і наукового змісту (основна частина рецензії), мови, стилю;

-- послідовність викладу результатів дослідження;

-- оцінка ілюстративного матеріалу, обсягу досліджень і рукопису викладу (рекомендації про скорочення або доповнення);

— загальні висновки; підсумкова оцінка дослідження.

Критика рецензента повинна бути принципової, науково обґрунтованої, вимогливої, але разом з тим і доброзичливому, сприятливому поліпшенню дослідження.

Доповідь або повідомлення містять короткий виклад основних наукових положень автора, їхнє практичне значення, висновки і пропозиції. Час доповіді 10...20 хв, аргументація повинна бути короткої і чіткої. Необхідно виділяти основну ідею доповіді, не потрібно деталізувати окремі його положення.

Не рекомендується доповідь (повідомлення) читати перед аудиторією, його використовують лише для довідок, читання цитат. Емоційність, переконаність доповідача, його уміння полемізувати забезпечує контакт з аудиторією, увага слухачів. Головним у науковій доповіді є зміст і наукова аргументація.

Виразність і дохідливість мови при викладі доповіді у великій мері залежить від темпу, голосності й інтонації. Спокійна, некваплива манера викладу завжди імпонує слухачам. Доповідачеві необхідно стежити за правильністю літературної вимови, уживати слова відповідно до їх змісту.

Відповідати на питання випливає коротко, власне кажучи, виявляти скромність в оцінці своїх наукових результатів, витриманість і тактовність навіть у випадку різких виступів опонентів. Самокритичність і поважне відношення до ділової товариської критики -- важлива умова усунення недоліків у дослідженні.

У ряді випадків по доповіді складають тези, у яких коротко (1--2 сторінки) викладають головну ідею, основу доповіді і необхідну аргументацію. Науковець повинний уміти виступати з крат-

кім і чітка доповідь, вести наукову дискусію, переконливо аргументувати свої наукові положення. Це уміння виробляється систематичною наполегливою роботою над рефератами, доповідями і виступами перед науковими колективами.

ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ МАТЕРІАЛІВ ДО ОПУБЛІКУВАННЮ В ПЕЧАТЦІ

Як публікують роботи, що містять нові наукові результати і конкретні пропозиції, що мають важливе теоретичне і практичне значення? До наукових друкованих праць відносяться монографії, брошури, статті.

Монографія -- науковий добуток, у якому викладений підсумок усебічного дослідження визначеної теми або проблеми, виконаної одним або декількома авторами.

У статті викладаються результати, отримані по конкретному питанню, що має визначене наукове і практичне значення. Статтю публікують у наукових журналах або збірниках. Її обсяг не повинний перевищувати 8--10 машинописних сторінок; графічний або інший ілюстративний матеріал допускається в мінімальній кількості, тобто не більш 2--3 малюнків.

Підручники і навчальні посібники відносяться до навчальних видань.

Підручник -- навчальне видання, що містить систематизований виклад визначеної навчальної дисципліни відповідно до навчальної програми і затверджено офіційною інстанцією як підручник.

Навчальний посібник -- навчальне видання, що частково заміняє або доповнює підручник і затверджене офіційною інстанцією як навчальний посібник.

Підготовку матеріалів дослідження до печатки необхідно проводити в такій послідовності.

Складають план-проспект і систематизують матеріал дослідження, при цьому строго дотримують положення про те, що другорядні зведення або опубліковані раніше не слід поміщати в підготовлювані видання. Потім розташовують підібраний матеріал по главах і параграфам.

Викладають матеріал у науковому стилі, для якого характерні ясність викладу, точність слововживання, лаконізм; строге дотримання наукової термінології, що дозволяє в можливо короткій і ощадливій формі давати чіткі визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів і явищ. Послідовний виклад прийнятої теоретичної позиції, логічність, глибокий взаємозв'язок теоретичних положень, виразність мови -- характерні риси наукового стилю.

Усі цитати приводять по першоджерелах із указівкою справжніх авторів цитат і джерел.

Матеріали друкують на друкарській машинці з великим і чітким вічком літер, через чорну стрічку, на одній стороні листа папера формату А4 (210x97 мм) через два інтервали, що забезпечує можливість наступного редагування і доповнення.

Поля на листі повинні бути такі, як і при оформленні дипломної роботи.

Після того як рукопис складений, уточнюють її зміст, одночасно здійснюючи ретельне редагування. На цьому етапі скорочують другорядний або додають необхідний матеріал, визначають місце в рукописі таблиць і малюнків. При літературному редагуванні працюють над поліпшенням наукового стилю добутку; переробляють окремі частини, формулювання фраз з метою досягнення чіткого викладу, перевіряють орфографію і пунктуацію, усувають архаїзм, мовні штампи. Уникають частого повторення тих самих слів, заміняючи їхніми синонімами.

Здійснюючи технічне редагування, визначають у рукописі абзаци, указують, які слова і пропозиції необхідно виділити спеціальним шрифтом, перевіряють правильність написання термінів, символів; значків, шифрів, особливо в математичних, хімічних і інших формулах. Одночасно з цим визначають розміри ілюстрацій і таблиць, правильність їхнього оформлення. Після цього на машинці остаточно передруковують рукопис. У машинописному тексті відзначають на полях місце розташування малюнків і таблиць. Умовні знаки, замічені помилки, формули, прізвища іноземних авторів, який не можна друкувати на машинці, акуратно і розбірливо уписують від руки чорним чорнилом або тушшю.

При вписуванні формул необхідно ясно вказати, які із символів будуть набрані прописними буквами, які рядковими. Це відноситься до букв однакового накреслення (S, s, P, р и т. д.). Їх позначають особливо: прописні -- двома рисками знизу, рядковими двома рисками зверху. Спеціальними знаками виділяють показники ступеня, індекси; букви грецького алфавіту обводять червоним чорнилом. Усі символи у формулах пояснюють текстом, розташованим безпосередньо під формулою. Не допускається позначення різних величин однаковими буквами.

Ілюстрації повинні бути ясними, чіткими. Креслення (малюнки) виконують чорною тушшю на білому папері або кальці. Вони повинні задовольняти вимогам державних стандартів.

Фотографії і світлокопії готують досить контрастними, щоб забезпечити якісне виготовлення типографських кліше. Підписи повинні легко читатися при заданому зменшенні. До ілюстрацій складають опис підрисуночних текстів, що додають до машинописного тексту наукової праці.

Таблиці створюють найбільші зручності при читанні тексту. Поміщаючи них у текст, автор повинний чітко усвідомити собі, як вона буде виглядати в надрукованій книзі. Не рекомендується складати таблиці з великою кількістю граф, тому що це утрудняє розміщення їхній у тексті.

Стаття направляється в редакційну колегію наукового журналу або науково-технічного збірника, а монографія -- у наукове спеціалізоване видавництво. Всі матеріали, що рекомендуються до печатки, представляють у двох екземплярах.

Тема 7. Ліцензійні договори

Рецензія (відгук про наукову працю) -- це робота, у якій критично оцінюють основні положення і результати дослідження, яке рецензується. Особливу увагу звертають на актуальність його теоретичних положень, доцільність і оригінальність прийнятих методів дослідження, новизну і вірогідність отриманих результатів, їхню практичну корисність.

При складанні рецензії звичайно дотримують такої послідовності:

-- обґрунтування необхідності (актуальність) теми дослідження;

-- оцінка ідейного і наукового змісту (основна частина рецензії), мови, стилю;

-- послідовність викладу результатів дослідження;

-- оцінка ілюстративного матеріалу, обсягу досліджень і рукопису викладу (рекомендації про скорочення або доповнення);

— загальні висновки; підсумкова оцінка дослідження.

Критика рецензента повинна бути принципової, науково обґрунтованої, вимогливої, але разом з тим і доброзичливому, сприятливому поліпшенню дослідження.

Доповідь або повідомлення містять короткий виклад основних наукових положень автора, їхнє практичне значення, висновки і пропозиції. Час доповіді 10...20 хв, аргументація повинна бути короткої і чіткої. Необхідно виділяти основну ідею доповіді, не потрібно деталізувати окремі його положення.

Не рекомендується доповідь (повідомлення) читати перед аудиторією, його використовують лише для довідок, читання цитат. Емоційність, переконаність доповідача, його уміння полемізувати забезпечує контакт з аудиторією, увага слухачів. Головним у науковій доповіді є зміст і наукова аргументація.

Виразність і дохідливість мови при викладі доповіді у великій мері залежить від темпу, голосності й інтонації. Спокійна, некваплива манера викладу завжди імпонує слухачам. Доповідачеві необхідно стежити за правильністю літературної вимови, уживати слова відповідно до їх змісту.

Відповідати на питання випливає коротко, власне кажучи, виявляти скромність в оцінці своїх наукових результатів, витриманість і тактовність навіть у випадку різких виступів опонентів. Самокритичність і поважне відношення до ділової товариської критики -- важлива умова усунення недоліків у дослідженні.

У ряді випадків по доповіді складають тези, у яких коротко (1--2 сторінки) викладають головну ідею, основу доповіді і необхідну аргументацію. Науковець повинний уміти виступати з крат-

кім і чітка доповідь, вести наукову дискусію, переконливо аргументувати свої наукові положення. Це уміння виробляється систематичною наполегливою роботою над рефератами, доповідями і виступами перед науковими колективами.

ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ МАТЕРІАЛІВ ДО ОПУБЛІКУВАННЮ В ПЕЧАТЦІ

Як публікують роботи, що містять нові наукові результати і конкретні пропозиції, що мають важливе теоретичне і практичне значення? До наукових друкованих праць відносяться монографії, брошури, статті.

Монографія -- науковий добуток, у якому викладений підсумок усебічного дослідження визначеної теми або проблеми, виконаної одним або декількома авторами.

У статті викладаються результати, отримані по конкретному питанню, що має визначене наукове і практичне значення. Статтю публікують у наукових журналах або збірниках. Її обсяг не повинний перевищувати 8--10 машинописних сторінок; графічний або інший ілюстративний матеріал допускається в мінімальній кількості, тобто не більш 2--3 малюнків.

Підручники і навчальні посібники відносяться до навчальних видань.

Підручник -- навчальне видання, що містить систематизований виклад визначеної навчальної дисципліни відповідно до навчальної програми і затверджено офіційною інстанцією як підручник.

Навчальний посібник -- навчальне видання, що частково заміняє або доповнює підручник і затверджене офіційною інстанцією як навчальний посібник.

Підготовку матеріалів дослідження до печатки необхідно проводити в такій послідовності.

Складають план-проспект і систематизують матеріал дослідження, при цьому строго дотримують положення про те, що другорядні зведення або опубліковані раніше не слід поміщати в підготовлювані видання. Потім розташовують підібраний матеріал по главах і параграфам.

Викладають матеріал у науковому стилі, для якого характерні ясність викладу, точність слововживання, лаконізм; строге дотримання наукової термінології, що дозволяє в можливо короткій і ощадливій формі давати чіткі визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів і явищ. Послідовний виклад прийнятої теоретичної позиції, логічність, глибокий взаємозв'язок теоретичних положень, виразність мови -- характерні риси наукового стилю.

Усі цитати приводять по першоджерелах із указівкою справжніх авторів цитат і джерел.

Матеріали друкують на друкарській машинці з великим і чітким вічком літер, через чорну стрічку, на одній стороні листа папера формату А4 (210x97 мм) через два інтервали, що забезпечує можливість наступного редагування і доповнення.

Поля на листі повинні бути такі, як і при оформленні дипломної роботи.

Після того як рукопис складений, уточнюють її зміст, одночасно здійснюючи ретельне редагування. На цьому етапі скорочують другорядний або додають необхідний матеріал, визначають місце в рукописі таблиць і малюнків. При літературному редагуванні працюють над поліпшенням наукового стилю добутку; переробляють окремі частини, формулювання фраз з метою досягнення чіткого викладу, перевіряють орфографію і пунктуацію, усувають архаїзм, мовні штампи. Уникають частого повторення тих самих слів, заміняючи їхніми синонімами.

Здійснюючи технічне редагування, визначають у рукописі абзаци, указують, які слова і пропозиції необхідно виділити спеціальним шрифтом, перевіряють правильність написання термінів, символів; значків, шифрів, особливо в математичних, хімічних і інших формулах. Одночасно з цим визначають розміри ілюстрацій і таблиць, правильність їхнього оформлення. Після цього на машинці остаточно передруковують рукопис. У машинописному тексті відзначають на полях місце розташування малюнків і таблиць. Умовні знаки, замічені помилки, формули, прізвища іноземних авторів, який не можна друкувати на машинці, акуратно і розбірливо уписують від руки чорним чорнилом або тушшю.

При вписуванні формул необхідно ясно вказати, які із символів будуть набрані прописними буквами, які рядковими. Це відноситься до букв однакового накреслення (S, s, P, р и т. д.). Їх позначають особливо: прописні -- двома рисками знизу, рядковими двома рисками зверху. Спеціальними знаками виділяють показники ступеня, індекси; букви грецького алфавіту обводять червоним чорнилом. Усі символи у формулах пояснюють текстом, розташованим безпосередньо під формулою. Не допускається позначення різних величин однаковими буквами.

Ілюстрації повинні бути ясними, чіткими. Креслення (малюнки) виконують чорною тушшю на білому папері або кальці. Вони повинні задовольняти вимогам державних стандартів.

Фотографії і світлокопії готують досить контрастними, щоб забезпечити якісне виготовлення типографських кліше. Підписи повинні легко читатися при заданому зменшенні. До ілюстрацій складають опис підрисуночних текстів, що додають до машинописного тексту наукової праці.

Таблиці створюють найбільші зручності при читанні тексту. Поміщаючи них у текст, автор повинний чітко усвідомити собі, як вона буде виглядати в надрукованій книзі. Не рекомендується складати таблиці з великою кількістю граф, тому що це утрудняє розміщення їхній у тексті.

Стаття направляється в редакційну колегію наукового журналу або науково-технічного збірника, а монографія -- у наукове спеціалізоване видавництво. Всі матеріали, що рекомендуються до печатки, представляють у двох екземплярах.

Тема 8. Основні положення патентного законодавства зарубіжних країн

При складанні рецензії звичайно дотримують такої послідовності:

-- обґрунтування необхідності (актуальність) теми дослідження;

-- оцінка ідейного і наукового змісту (основна частина рецензії), мови, стилю;

-- послідовність викладу результатів дослідження;

-- оцінка ілюстративного матеріалу, обсягу досліджень і рукопису викладу (рекомендації про скорочення або доповнення);

— загальні висновки; підсумкова оцінка дослідження.

Критика рецензента повинна бути принципової, науково обґрунтованої, вимогливої, але разом з тим і доброзичливому, сприятливому поліпшенню дослідження.

Доповідь або повідомлення містять короткий виклад основних наукових положень автора, їхнє практичне значення, висновки і пропозиції. Час доповіді 10...20 хв, аргументація повинна бути короткої і чіткої. Необхідно виділяти основну ідею доповіді, не потрібно деталізувати окремі його положення.