Основи патентознавства

5.6. У графі, що містить прохання видати патент України, необхідно зазначити, який різновид патенту просить видати заявник, зробивши у відповідній клітинці позначку "X».

За кодом (71) для фізичної особи (фізичних осіб) зазначають повне ім'я, місце проживання; для юридичної особи (юридичних осіб) зазначають повне найменування (згідно з установчими документами), місцезнаходження.

Якщо заявником є винахідник, декілька винахідників чи всі винахідники, то їх місце проживання наводять на звороті заяви у графі за кодом (72).

Для іноземної особи здійснюється транслітерація (передача транскрипційних знаків певної мови літерами української абетки) повного імені або найменування зазначеної особи. Після українського зазначення наводять у дужках ці самі відомості мовою оригіналу. Місце проживання або місцезнаходження заявника (за потреби) наводять мовою оригіналу і зазначають код держави згідно із стандартом ВОІВ 8Т.З.

Для заявників - юридичних осіб України зазначають код відповідно до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), для заявників, що проживають чи мають постійне місцезнаходження за межами України, зазначають код держави згідно із стандартом ВОІВ 8Т.З.

Якщо заявників декілька, то зазначені відомості наводяться для кожної особи окремо.

5.7. Якщо заявник має підстави скористатися правом пріоритету попередньої заявки відповідно до статті 15 Закону (3687-12), то у відповідній клітинці заяви необхідно зробити позначку «X» і зазначити номер та дату подання попередньої заявки. Відомості про попередню заявку, подану в державі - учасниці Паризької конвенції (995_123), наводять за кодами (31), (32), (33). За кодом (33) зазначають код держави, до якої подано попередню заявку, відповідно до стандарту ВОІВ 8Т.З. Відомості про попередню заявку, подану до Установи, наводять за кодом (66). Відомості про попередню заявку, з якої виділено цю заявку, наводять за кодом (62). Якщо попередніх заявок декілька, то наводять відомості щодо кожної заявки. Відомості про заявку, додаткові матеріали до якої оформлені відповідно до частини 7 статті 16 Закону (3687-12) як ця заявка, наводять за кодом (62). (Пункт 5.6 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 154 (з.0332-04) від 26.02.2004)є

5.8. За кодом (54) наводять повну назву винаходу (групи винаходів) чи корисної моделі, яка повинна збігатися з назвою, наведеною в описі.

5.9. За кодом (98) зазначають адресу для листування між заявником та Укрпатентом, повне ім'я або найменування адресата. Листування може здійснюватись за будь-якою зручною для заявника адресою на території України. За наявності телефону, факсу чи іншого засобу зв'язку їх вказують.

5.10. Якщо заявник користується послугами представника то за кодом (74) зазначають повне ім'я та реєстраційний номер представника у справах інтелектуальної власності або повне ім'я іншої довіреної особи. (Пункт 5.9 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 154 (3.0332-04) від 26.02.2004).

5.11. Якщо заявник бажає прискорити публікацію заявки, у відповідній клітинці треба зробити позначку "X».

5.12. Розділ заяви "Перелік документів, що додаються» заповнюють за допомогою позначок "X» у відповідних клітинках із зазначенням кількості примірників і аркушів кожного документа. У клітинці "інші документи», якщо такі є в матеріалах заяви, необхідно зазначити назву документа. (Пункт 5.11 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 154 (з.0332-04) від 26.02.2004).

5.13. Якщо право на подання заявки й одержання патенту передано винахідником чи роботодавцем правонаступнику, то в графі «Підстави щодо виникнення права на подання заявки і одержання патенту» відповідну підставу зазначають позначкою «X». Якщо заявником (заявниками) є єдиний винахідник чи всі винахідники, то ця графа не заповнюється.

5.14.3а кодом (72) наводять дані про винахідника (винахідників): повне ім'я та місце проживання. Для іноземного винахідника здійснюється транслітерація (передача транскрипційних знаків певної мови літерами української абетки) повного імені і поряд, у дужках, ці самі дані мовою оригіналу, замість його місця проживання проставляють назву держави та її код згідно із стандартом ВОІВ 5Т.З. Якщо винахідники є заявниками, то вони проставляють підписи у правій графі.

5.15. Якщо винахідник (винахідники) не бажає (бажають) бути згаданим (згаданими) у публікації відомостей про заявку та (або) відомостей про видачу патенту, то у відповідній графі заяви робиться про це запис, що підписується винахідником (винахідниками), який (які) не бажає (бажають) бути згаданим (згаданими).

5.16. Заповнення останньої графи заяви «Підпис (и) заявника (ів)» є обов'язковим, крім випадку, коли всі заявники є винахідниками і їх підписи проставлені в графі за кодом (72).

Якщо заявником є юридична особа, то заяву підписує особа, що має на це повноваження. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує заяву, особистого підпису, ініціалів, прізвища і скріплюється печаткою. Особистий підпис може бути власноручним, принтерним (у вигляді виведеної з комп'ютера друкованої копії) або штамповим. (Абзац другий пункту 5.15 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 154 (з.0332-04) від 26.02.2004).

Якщо заявник доручив ведення справ за заявкою представнику, то останній може ставити вій підпис замість заявника. (Абзац третій пункту 5.15 розділу 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 154 (з.0332-04) від 26.02.2004).

У цій графі також проставляють дату підпису.

Якщо будь-які відомості наводять на додатковому аркуші, то його треба підписати в такому самому порядку.

Опис винаходу (корисної моделі).

1. Призначення опису.

Опис повинен розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його (її) міг здійснити фахівець у зазначеній галузі.

Опис необхідно викладати в порядку, зазначеному в Правилах.

.2. Структура опису.

2.1. Опис починається із зазначення індексу рубрики діючої редакції МПК, до якої належить винахід (корисна модель), назви винаходу і містить такі розділи:

галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель);

рівень техніки;

суть винаходу (корисної моделі);

перелік фігур креслення (якщо на них є посилання в описі);

відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу (корисної моделі).

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

Лабораторно-практична робота № 4

Тема: Порядок подання та розгляду заявок на винаходи (корисні моделі)

Мета роботи: ознайомитись з правами суб'єктів на винаходи, корисні моделі і промислові знаки.

1. Автором результату творчої праці може бути громадянин України, громадянин будь-якої іншої держави або особа без громадянства, тобто це завжди буде фізична особа.

2. Громадяни можуть бути авторами винаходу, корисної моделі чи промислового зразка незалежно від віку.

3. Поняття "суб'єкти права на винахід, корисну модель чи промисловий зразок" стосується як автора результату, так і його правонаступників -- будь-яких фізичних і юридичних осіб, яким автор передав своє суб'єктивне майнове право на результати творчої праці. Такими правонаступниками можуть бути спадкоємці або інші особи.

Суб'єктами зазначених прав можуть бути будь-які фізичні чи юридичні особи, до яких суб'єктивне право авторів переходить за договором або за заповітом. Держава може стати суб'єктом зазначених прав у чітко визначених законом випадках. Так, винаходи, корисні моделі чи промислові зразки, строк охорони прав на які минув, стають надбанням-суспільства.

Проте треба мати на увазі, що при переході суб'єктивних прав автора до інших осіб в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права.

4. Досить часто винахід, корисна модель чи промисловий зразок можуть бути створені не одним автором, а спільною творчою працею кількох співавторів. У такому разі складаються відносини, які називають співавторством. Але співавторство має місце лише тоді, коли воно набуває творчого характеру. Надання технічної допомоги автору іншими особами не є співавторством (наприклад, консультації, здійснення розрахунків, виготовлення моделей, креслярські роботи). За законодавством про промислову власність відносини між співавторами визначаються угодою між ними. Склад співавторів може бути змінений Установою на підставі поданої співавторами заяви.

5. Нове законодавство про інтелектуальну власність істотно підняло роль ще одного суб'єкта права на результат творчої праці. Йдеться про роботодавця, з яким автор знаходиться в трудових відносинах за договором найму. Закони про винаходи, корисні моделі та промислові зразки містять норми, відповідно до яких право на одержання патенту має роботодавець, якщо винахід, корисну модель чи промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Роботодавець має укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від використання зазначених об'єктів промислової власності. У свою чергу винахідник або автор корисної моделі чи промислового зразка має подати роботодавцеві письмове повідомлення про досягнутий ним результат творчої праці з описом, що розкриває сутність винаходу, корисної моделі чи промислового зразка настільки повно і ясно, що робить можливим його використання. При цьому треба мати на увазі, що інколи сам автор результату не в змозі скласти докладного і всебічного опису винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. В такому випадку він змушений вдатися до допомоги самого роботодавця.

Проте якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання такого повідомлення не подасть заявки до Установи, то право на одержання заявки переходить до винахідника чи автора промислового зразка. Із цієї норми випливає висновок, що в разі створення винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи доручення роботодавця право на одержання патенту має роботодавець, і лише коли він цим правом не скористається, воно переходить до винахідника чи автора промислового зразка.

Право власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки у переважній більшості випадків належить саме роботодавцеві, оскільки за статистикою минулих років близько 90 відсотків авторів працюють за наймом.

6. Як уже зазначалось, суб'єктом права на винаходи, корисні моделі може бути Фонд винаходів України. Це юридична особа, яка має право користуватись і розпоряджатися переданими йому об'єктами на власний розсуд на комерційних засадах.

Знак для товарів і послуг (далі -- знак) -- це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Однакові товари можуть виготовлятися різними виробниками та розповсюджуватись різними продавцями. При здійсненні покупки споживач орієнтується на знаки, які виступають гарантом якості уже відомого йому товару. Іншими словами, конкуруючі товари розрізняються лише знаками.

В умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами. Коли виробництво товарів і надання послуг переважають попит, гостро постає питання певної їх індивідуалізації. Товари і послуги, що виробляються (надаються) різними підприємствами, завжди вирізняються якимись характеристиками, ознаками, якістю тощо. Споживач має напевне знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги, чим характеризується той чи інший товар (послуги), який товар вигідніше придбати, які послуги відзначаються вищою якістю тощо. Тут споживачеві допомагають знаки для товарів і послуг (більш усталений термін -- "товарні знаки").

Товарний знак -- це знак, який допомагає відрізнити продукт (товар) одного підприємства від подібного продукту (товару) іншого виробника. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, щоб покупець міг зробити свій вибір. Такий вибір значно спрощується, якщо продукт позначений товарними знаками, оскільки, знаючи товарні знаки тієї чи іншої фірми, покупець може скласти уявлення про якість та інші характеристики товару. Товарні знаки, зокрема, відіграють важливу роль для розпізнання товарів широкого вжитку, в тому числі і для тих, які призначені для домашнього господарства. До товарного знака дуже близький знак обслуговування -- для розрізнення сервісу підприємств. До сервісу належать, наприклад, надання автомобілів в оренду, організація туристичних мандрівок, підготовка різного роду оглядів тощо. Економічна роль сервісу останнім часом зростає, тому знаки обслуговування набувають усе більшого значення.

Види товарних знаків

У міжнародній практиці, поряд з розподілом знаків за формою їх зображення, розрізняють індивідуальні і колективні знаки.

Індивідуальний знак -- це позначення, зареєстроване на ім'я окремої юридичної або фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю.

Колективний -- це знак спілки, господарської асоціації або іншого добровільного об'єднання підприємств (далі -- об'єднання), призначені для позначення товарів, які ними випускаються або реалізуються, які мають спільні якісні або інші загальні характеристики. Колективний знак повинен відповідати усім вимогам, які пред'являються до індивідуальних знаків. При цьому колективний знак є об'єктом виключного права об'єднання, а не права кожного підприємства, що входить до його складу.

Підприємства -- учасники об'єднання можуть використовувати колективний знак як єдиний засіб для позначення товарів або використовувати його поряд із своїм індивідуальним товарним знаком.

Об'єднання, як власник колективного знака, має право контролю за його використанням. Умови використання колективного знака повинні відображатися в спеціальному правовому документі, що називається статутом колективного знака.

У світі немає таких країн, де б не застосовувалися товарні знаки і де б вони не захищались. Виключне право на використання товарних знаків, як правило, одержують шляхом їх реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріплюється фактом першого використання знака.

Які позначення можуть бути об'єктом знака?

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг:

* словесні (слова та абревіатури, наприклад, "Таврія", "Славутич", "КрАЗ");

* зображувальні (композиції ліній, плям, фігур, форм на площині);

* об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки -- флакони, пляшки тощо);

* комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів).

Отже, об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Закон про товарні знаки не згадує про звукові знаки, але такі є, наприклад, музичні сигнали як позивні тієї чи іншої організації радіомовлення. За законодавством зарубіжних країн звукові сигнали можуть визнаватися товарними знаками.

Під словесним знаком розуміють позначення, яке має вигляд слова (слів) або сполучення літер, що мають словесний характер. Такі знаки набувають все більшого поширення, оскільки вони мають ряд переваг перед іншими знаками. Ці знаки легше запам'ятовуються, простіше відтворюються, їх зручно рекламувати, особливо по радіо і телебаченню.

Зображувальний знак має вигляд зображення конкретного характеру або композиції ліній, плям, фігур будь-яких форм і кольорів на площині. Наприклад, орнаменти та символи, зображення тварин, птахів, стилізовані зображення всіляких предметів, іноді з включенням літерних елементів.

Об'ємний знак представляє собою композицію у вигляді фігур (ліній) або їх комбінацій у трьох вимірах. Прикладом такого знака в фігурне мило, оригінальний вид упаковки, флакона, пляшки, коробки для цигарок та ін.

Комбінований знак має вигляд комбінації елементів різноманітного характеру. Найчастіше це словесно-зображувальні композиції.

Інші об'єкти знаків: До них можуть бути віднесені звукові, світлові, світлозвукові та інші позначення.

За ступенем відомості знаки поділяють на звичайні та загальновідомі.

Звичайний знак -- це будь-яке нове оригінальне позначення товарів (послуг), яке відповідає усім умовам надання правової охорони.

Зокрема, необхідною умовою його охорони є державна реєстрація позначення.

Загальновідомим знаком визнається таке позначення, яке відоме широкому колу споживачів завдяки його використанню для позначення певних товарів.

Позначення, заявлене як знак для товарів і послуг, має бути корисним, придатним для маркірування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки.

Заявлене позначення має бути новим, тобто невідомим ніде у світі і тому придатним для реєстрації за кордоном. Для виявлення новизни позначення проводиться експертиза заявленого позначення по суті.

Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 Закону про товарні знаки, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об'єктивне вираження, яке дозволяє маркірувати ним випущені вироби і упаковку, використовувати у технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним.

Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки, що включає благозвучність, у тому числі бути милозвучним і легковимовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послуг.

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

Лабораторно-практична робота №5

Тема: Суб'єкти патентних прав

Мета роботи: розглянути бібліографічні відомості патентних документів, патентно-інформаційні ресурси та їх використання та патентно-інформаційні ресурси України.

Бібліографічні відомості патентних документів.

Стандарт SТ. 9 «Рекомендації, що стосуються до бібліографічних даних патентних документів і свідоцтв додаткової охорони» (Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності. - М.: ВНИИПИ, 1996. - Т. 1. - С. 91-122) встановлює такі категорії бібліографічних елементів:

(10) - ідентифікація документа;

(20) - заявочні дані на патенти або свідоцтва додаткової охорони;

(30) - дані, що стосуються пріоритету згідно з Паризькою конвенцією;

(40) - дата(и) надання документа для загального ознайомлення;

(50) - технічна інформація;

(60) -- посилання на інші юридично пов'язані національні патентні документи;

(70) - ідентифікація осіб, що мають відношення до патентного документа;

(80) - ідентифікація даних, що стосуються міжнародних конвенцій.

У межах зазначених категорій здійснюється більш глибока деталізація кодів ІНІД.

Стандартом SТ. 9 визначено обов'язковий мінімум бібліографічних елементів, що виносяться на титульний лист опису винаходу. Цей мінімум включає:

(11) -- номер патентного документа;

(12) -- словесне позначення виду документа;

(13) -- код виду документа згідно із стандартом ВОІВ;

(21) -- реєстраційний номер заявки;

(22) -- дата подання заявки;

(23) -- інші дати, включаючи дату подання повного опису після подачі попереднього опису і дату виставкового пріоритету;

(31) -- номер, наданий пріоритетній заявці згідно Паризької конвенцією;

(32)-- дата подання пріоритетної заявки; (33) -- код країни пріоритетної заявки; (51) -- міжнародна патентна класифікація; (54) -- назва винаходу;

(61) -- основний патент;

(62) -- дані щодо раніше поданої заявки;

(63) -- дані про раніше подану заявку, стосовно якої даний документ є продовженням;

(64) -- номер перевиданого патенту.

Крім того, до обов'язкового мінімуму, за певних умов, можуть входити такі елементи категорій:

(40) -- дата(и) подання документа для загального ознайомлення;

(41) -- дата подання нерозглянутої заявки шляхом викладення;

(42) -- дата представлення акцептованої заявки шляхом викладення;

(43) -- дата публікації нерозглянутої заявки;

(44) -- дата публікації акцептованої заявки;

(45) -- дата публікації патенту;

(46) -- дата публікації тільки пунктів формули;

(47) -- дата подання патенту для загального ознайомлення;

(70) -- ідентифікація осіб, що мають відношення до патентного документа;

(71) -- повне ім'я або найменування заявника(ів);

(72) -- повне ім'я винахідника(ів);

(73) -- повне ім'я або найменування патентовласника(ів);

(75) - повне ім'я винахідника, який є також і заявником;

(76) - повне ім'я винахідника, який є також заявником і патентовласником;

(86) -- заявочні дані міжнародної заявки (номер, дата і мова);

(37) - дані про публікацію міжнародної заявки (номер, дата і мова).

Коди (75) і (76) призначені для країн, в яких винахідник і заявник повинні бути однією і тією ж особою.

У разі публікації патентних документів цифрові коди ІНІД вміщуються в круглих дужках перед відповідним бібліографічним елементом.

Патентний бюлетень «Промислова власність» видається 4 -- 6 разів на рік і містить такі розділи:

- офіційні повідомлення;

- публікація відомостей про заявки на винаходи, прийняті до розгляду;

- публікація відомостей про видачу патентів України на ви находи (корисні моделі);

- публікація відомостей про видачу патентів України на промислові зразки;

- публікація відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг;

- передача прав;

- покажчики;

- повідомлення.

Кількість і обсяг розділів залежать від поданої в кожному номері Інформації.

У розділі бюлетеня «Офіційні повідомлення» публікуються законодавчі та нормативні матеріали, інструкції, тексти укладених договорів, матеріали конвенцій, Всесвітньої організації інтелектуальної власності, повідомлень Європейського патентного відомства.

У розділі «Публікація відомостей про заявки на винаходи, прийняті до розгляду» наведено бібліографічні дані про заявки на винаходи і формули винаходів.

Відомість про видачу патентів на винаходи (корисні моделі) публікуються в розділі бюлетеня «Публікація відомостей про видачу патентів України на винаходи (корисні моделі)». Інформація цього розділу містить також бібліографічні дані і формулу винаходу. Матеріал упорядкований за індексами МПК.

Патентно-інформаційні ресурси та їх використання.

Патентний фонд -- це впорядкована збірка патентних документів і довідково-пошукового апарату до нього; патентно-правової, патентно-економічної, патентно-асоційованої літератури, нормативно-методичних матеріалів з питань охорони промислової власності.

Патентна інформація -- це сукупність відомостей про результати науково-дослідної, проектно-конструкторської та інших видів творчої діяльності, заявлених і/або визнаних винаходами, корисними моделями, промисловими зразками та іншими об'єктами промислової власності. Вона також: включає відомості про охорону прав винахідників, заявників, власників охоронних документів.

Таким чином, патентна інформація -- це інформація щодо всіх об'єктів промислової власності, яка публікується у виданнях патентних відомств різних країн.

Реєстрацію об'єктів промислової власності, а отже -- публікацію патентної документації та інформації, здійснює понад 120 країн світу і 5 міжнародних та регіональних патентних організацій. Створена регіональними патентними організаціями і національними патентними відомствами документація становить світовий потік патентної інформації.

Використання патентної інформації, зокрема проведення і пошуку з таких величезних масивах, пов'язано із значними труднощами.

Останнім часом збільшується обсяг використання загально доступних світових інформаційних мереж, зокрема Іntегnеt.

З поширенням телекомунікаційних мереж виникло таке поняття як електронна бібліотека, що є не сховищем видань, а вузлом зв'язку в інформаційній мережі. Інформація, яка зберігається у мережі в машинозчитуваній формі, передається безпосередньо на читацьку ЕОМ.

Патентно-інформаційні ресурси України та їх використання.

Згідно із Законом України «Про науково-технічну інформацію» патентна документація є складовою частиною інформаційних ресурсів системи науково-технічної інформації України.

Заданими аналізу, така документація становить близько 70-80% загального обсягу фондів науково-технічної документації, зокрема, в Державній науково-технічній бібліотеці (ДНТБ) - більше 80%.

У даний час Україна має в своєму розпорядженні патентно-інформаційні фонди загальним обсягом понад за 30 млн. документів (без урахування обсягу патентно-інформаційної бази Держпатенту України), що розосереджені в 20-ти регіонах країни.

Зазначені ретроспективні ресурси зберігаються в фондах системи науково-технічної інформації, зокрема, ДНТБ, територіальних центрах науково-технічної та економічної інформації (ЦНТЕІ: Київському, Запорізькому, Львівському, Луганському, Одеському, Харківському, Херсонському, Кримському, Кіровоградському, Донецькому, Івано-Франківському, Хмельницькому, Чернівецькому, Рівненському, Вінницькому, Житомирському, Черкаському, Чернігівському; установах, організаціях і підприємствах різних галузей промисловості, Національній академії наук України, великих обласних бібліотеках тощо. Значний обсяг ретроспективної патентної інформації у вигляді картотеки, що містить майже 12 млн. карток з російськомовними рефератами описів винаходів 14-ти країн світу і 2-х міжнародних організацій, зберігається в Українському інституті науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ).

З дозволу ВОІВ здійснено переклади українською мовою, видано тиражі і розповсюджуються:

-- Міжнародна класифікація товарів і послуг для реєстрації знаків;

-- Міжнародна класифікація промислових зразків;

-- Покажчик ключових термінів до Міжнародної патентної класифікації.

Для використання під час експертизи заявок на знаки для товарів і послуг також перекладено українською мовою Міжнародну класифікацію образотворчих елементів знаків.

Бурхливий розвиток комп'ютерних технологій і засобів комунікацій в 80--00-х роках зробив можливими принципово нові способи накопичення, обробки, пошуку і поширення інформації, в тому числі в сфері охорони промислової власності. Створені в патентних відомствах у процесі процедур надання прав на об'єкти промислової власності бази даних на машинозчитуваних носіях використовуються для пошуку в автоматизованому режимі і слугують джерелом різноманітних за змістом (бібліографічні дані, реферати або формули винаходів, повні описи, зображення промислових зразків і знаків для товарів і послуг) публікацій щодо об'єктів промислової власності на різних носіях: папері, магнітних або оптичних дисках.

З метою скорочення ручного введення великих обсягів інформації, що надходить передбачається перейти до подання заявок на об'єкти промислової власності в електронній формі.

У рамках міжнародної співпраці передбачається побудова глобальної інформаційної мережі в системі Іntегnеt до якої підключаться національні патентні відомства і міжнародні організації з метою спільного користування наявним у них інформаційними ресурсами.

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

Лабораторно-практична робота №6

Тема: Методика проведення патентних досліджень. Порядок ліцензування

Мета роботи: ознайомлення з вимогами до графічних матеріалів і реферату згідно з Наказом міністерства освіти і науки №154.

Креслення.

8.1. Графічні зображення (власне креслення, схеми, діаграми тощо) оформлюють на окремому аркуші (окремих аркушах).У правому верхньому куті кожного аркуша зазначають назву винаходу (корисної моделі).

8.2. Для пояснення суті винаходу (корисної моделі) як додаток до інших графічних матеріалів можуть бути подані фотографії. У виняткових випадках фотографії можуть бути подані як основний вид ілюстративних матеріалів, наприклад, для ілюстрації етапів виконання хірургічних операцій.

Формат фотографій повинен бути таким, щоб не виходив за розміри полів аркушів документів заявки. Фотографії малого формату слід наклеювати на аркуші встановленого формату з дотриманням вимог до якості аркуша.

Реферат.

9.1. Реферат є скороченим викладом змісту опису винаходу (корисної моделі), який включає назву винаходу (корисної моделі) , характеристику галузі техніки, якої стосується винахід (корисна модель), і (або) галузь його (її) застосування, якщо це не зрозуміло з назви, характеристику суті винаходу (корисної моделі) із зазначенням технічного результату, якого мають досягти. Суть винаходу (корисної моделі) в рефераті характеризують шляхом вільного викладу формули, переважно такого, при якому зберігаються всі суттєві ознаки кожного незалежного пункту.

9.2. Реферат складають лише з інформаційною метою. Він не може братися до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачення формули винаходу (корисної моделі) і визначення рівня техніки.

Реферат складають таким чином, щоб він міг служити ефективним засобом пошуку у відповідній галузі техніки.

9.3. Рекомендований обсяг тексту реферату становить до 1000 знаків.

Текст реферату слід викладати окремими короткими реченнями і уникати складних у стилістичному плані зворотів.

Математичні та хімічні формули, а також креслення можуть бути включені до реферату, якщо без них скласти реферат неможливо. Креслення, наведені в рефераті, мають бути виконані на окремому аркуші і додаватися до реферату. Креслень має бути стільки примірників, скільки примірників містить реферат.

9.4. Реферат може містити також деякі додаткові відомості, зокрема посилання на кількість незалежних і залежних пунктів формули винаходу (корисної моделі), графічних зображень, таблиць.

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

Лабораторно-практична робота №7

Ліцензійні договори

План

13. Ліцензія у сфері інтелектуальної власності.

14. Види ліцензійних договорів.

15. Укладення ліцензійних договорів.

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкта інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися та розпоряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінна угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патента або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до нього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єкта інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єкта інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію, переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою ,угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. З моменту продажу ліцензії власник охоронного документа на об'єкт промислової власності, який продав ліцензію, стає ліцензіаром, а особа, яка придбала ліцензію - ліцензіатом. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

В залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта в даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкта в даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи у вигляді відсотка від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії у вигляді роялті після того як буде налагоджене виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Під ліцензією розуміють надання за певну винагороду (у встановленому порядку і на певних умовах) прав на використання об'єктів інтелектуальної власності, тобто винаходів, промислових зразків, захищених охоронними документами в Україні і за кордоном, і/або “ноу-хау” (чи інших науково-технічних досягнень) юридичним і фізичним особам в Україні або інших державах.

Продавець (ліцензіар) - країна, підприємство або фізична особа що передає за ліцензійним договором право на використання об'єкта інтелектуальної власності в обсязі, встановленому ліцензійним договором, іншій фізичній або юридичній особі (ліцензіату).

Ліцензійний договір - консенсуальна і двостороння угода, за якою ліцензіар зобов'язується передати право на використання інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату), що приймає на себе обов'язок вносити ліцензіару зумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.

Таким чином за ліцензійним договором сторона, що має право власності (виключне право) на об'єкт інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на право використання відповідного об'єкта інтелектуальної власності.

Патентна ліцензія - це угода про передачу прав на використання об'єкта промислової власності, тобто технічного рішення, що має правову охорону.

Безпатентна ліцензія - договір на продаж технічного досвіду або таких науково-технічних досягнень, на які не видаються патенти, а також таких винаходів, які не запатентовані за кордоном (наприклад, “ноу-хау”, пакетів прикладних програм, тощо).

Ліцензія на збут - ліцензія на реалізацію продукції, яка передбачає, що ліцензіар організує виробництво запатентованої продукції самостійно або на якому-небудь третьому підприємстві, залученому ним до справи, а ліцензіат здійснює поставки цієї продукції на умовах франко-склад ліцензіара. Ліцензіат має право на підставі такого договору пропонувати до продажу товар, вести комерційні переговори, укладати від свого імені договори купівлі-продажу і здійснювати поставку; ліцензіат має право залучати до реалізації продукції третіх осіб, якщо це зумовлено необхідністю розширення збуту товару і проведення певних підготовчих чи допоміжних операцій, у тому числі і рекламних заходів.

Ліцензії на експорт і імпорт товарів. Ліцензія на експорт потрібна у випадку, коли товар, що вивозиться, підпадає під дію патенту в країні, куди він вивозиться. Надання ліцензії на імпорт потрібно, якщо товар, що ввозиться, підпадає під дію патенту України. Винятком є випадок, коли ліцензіар має паралельні патенти, тобто ті, які видані одній і тій же особі на один об'єкт інтелектуальної власності в декількох країнах.

Особиста ліцензія надається особисто ліцензіату. Вона не наслідується і не може відчужуватись. Ліцензіат залишається повноваженою особою (зважаючи на ліцензійний договір) навіть після припинення діяльності свого підприємства. У ліцензійному договорі повинно бути вказано, що ліцензія надається тільки певній особі.

Ліцензія підприємства - ліцензія на виробництво продукції на певному підприємстві (господарському комплексі). Якщо підприємство припиняє свою діяльність або продається, то ліцензійний договір припиняє свою дію. При укладанні ліцензійного договору слід чітко визначити поняття підприємство.

Ліцензія концерну розповсюджується на всі підприємства, що входять до складу концерну. Це положення повинно бути чітко вказане в ліцензійному договорі.

Субліцензія на об'єкт промислової власності або “ноу-хау” надається не їх власником, а власником виключної або особистої ліцензії, і практично не відрізняється від простої ліцензії.

Відкрита ліцензія пов'язана з оголошеною готовністю власника об'єкта інтелектуальної власності передати його будь-якому ліцензіату.

Примусова ліцензія укладається між зацікавленістю у використанні об'єкта інтелектуальної власності особою) патентовласником за рішенням компетентного державного органу, якщо власник об'єкту не використав його протягом певного відрізку часу сам і не дав свого дозволу на використання цього об'єкта промислової власності зацікавленій фізичній або юридичній особі. Якщо сторони не зможуть прийти до згоди щодо умов ліцензійного договору, то ці умови визначає суд.

Ліцензія на виробництво надає ліцензіату право самому виготовляти продукцію. Ліцензію на виробництво потрібно відрізняти від договору підряду, при укладанні якого підприємець отримує лише право на виготовлення, а не на використання. При ліцензійному договорі на виробництво надається право на використання.

Ліцензія на розробку - при такій ліцензії ліцензіар надає ліцензіату право подальшої самостійної розробки об'єкта інтелектуальної власності.

Продам: патенту - це повна уступка продавцем покупцю всіх, у тому числі і формальних прав, пов'язаних з володінням патентом.

Одноосібна ліцензія надається ліцензіату тільки на певній території, на якій ліцензіар також зберігає за собою право на використання патенту. Одноосібну ліцензію називають “напіввиключною” ліцензією і зустрічається вона дуже рідко.

Повні ліцензії передбачають передачу ліцензіату монопольних прав на використання винаходу (зразка, марки, “ноу-хау”) у всьому їх обсязі і економічно рівнозначні угоді купівлі-продажу патенту. При повній ліцензії до ліцензіата переходять усі майнові права, що зазначені в патенті, на термін дії договору. Ліцензіар є лише номінальним патентовласником, але тільки на термін чинності договору. При закінченні терміну повної ліцензії майнові права патсіповласника відновлюються в повному обсязі. Зараз повна ліцензія в умовах розвиненої ринкової економіки не є доцільною і тому навіть не згадується в законодавствах про інтелектуальну власність.

За виключною ліцензією ліцензіар (продавець) надає ліцензіату виключне право використання об'єкта договору, а сам позбавляється права як на видачу, так і (в принципі) на самостійне використання об'єкта договору.

Однак права, що надаються за виключною ліцензією, можуть обмежуватися різними способами:

1) використання ліцензії обмежується терміном дії;

2) предметом ліцензії може бути в одному випадку тільки виробництво виробу, а в іншому - продаж виробу (що частіше буває на практиці);

3) використання об'єкта ліцензії може бути обмежене територіальне, тобто розповсюджується тільки на певну територію;

4) кількісне обмеження (точно встановлений річний випуск виробів або обсяг використання).

За договором про просту (невиключну) ліцензію ліцензіар дозволяє ліцензіату в узгоджених межах використати об'єкт договору, але залишає за собою право як самому використати його, так і видавати за таких же самих умов ліцензії іншим особам.

Прості ліцензії видаються на недовговічні товари, товари масового попиту або в країни з великим внутрішнім ринком. У цьому випадку декілька ліцензіатів швидше опанують ринок.

Якщо в ліцензійному договорі не зазначені терміни, на які видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром через 5 років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за 6 місяців до розірвання договору.

Якщо в договорі не зазначені територіальні умови, на які видається право, чинність такого договору поширюється на всю територію України.

Ліцензія безоплатна - без оплати (форма надання економічної і технічної допомоги країнам з низьким рівнем розвитку, широко застосовувались в СРСР).

Ліцензія залежна (субліцензія) - ліцензія, що видається ліцензіатом (покупцем) іншій особі на право використання винаходу від імені ліцензіата, що має повну або виключну ліцензію, якщо ця ліцензія не суперечить умовам ліцензійного договору.

Ліцензійний збір - плата, що стягується з імпортера або експортера при видачі йому ліцензії (не звільняє від сплати митного збору і ліцензійних винагород за договором).

Ліцензійна винагорода - грошова сума, що виплачується ліцензіатом на користь ліцензіара за права, що передаються першому за ліцензійним договором на використання певного винаходу або науково-технічного досвіду.

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

Лабораторно-практична робота №8

Основні положення патентного законодавства зарубіжних країн

План

1. Етапи патентного пошуку під час виконання курсового та дипломного проектування.

2. Методи та засоби патентного пошуку.

3. Використання патентних баз даних.

Цивільне законодавство України передбачає доволі багато правових форм використання об'єктів інтелектуальної власності. Переважна більшість відносин з приводу набуття, припинення, реалізації та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності здійснюються за допомогою представника. Інститут патентних повірених - спеціальних представників з питань інтелектуальної власності - виник одночасно з виникненням спеціалізованих законодавчих актів у сфері промислової власності.

Зміст поняття «патентний повірений» законодавчо визначений у Положенні про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених) від 10 серпня 1994 р. № 545 (далі - Положення), п. 2 якого зазначає, що патентний повірений надає фізичним і юридичним особам допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Державному департаменті інтелектуальної власності, а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами. Запропоноване у Положенні визначення доволі загальне, визначає коло установ, в яких патентний повірений діє як представник, однак не надає визначення тим діям, які складають зміст представництва. Формулювання «надає допомогу і послуги» є досить загальним і не відображає тієї особливості правового статусу патентних повірених, яка відрізняє їх від інших представників. Визначення, запропоноване Положенням, фактично охоплює всіх представників, які діють у сфері інтелектуальної власності, незалежно від їх досвіду, освіти та акредитації.

На відміну від України, де інститут патентних повірених розвивається, у світі вже тривалий час переважна більшість заявників отримує права на об'єкти інтелектуальної власності за допомогою патентних повірених. З огляду на сферу поширення патентних повірених, ступінь їх самоорганізації в європейських країнах, можна констатувати, що їх діяльність розповсюджена у державах, які мають патентну систему. Статус патентних повірених регулюється на законодавчому рівні у Німеччині, Франції, Естонії, Польщі, Словаччині, Румунії, Угорщині, Чехії, Російській Федерації, що свідчить про важливе значення цих видів цивільних відносин, увагу держави в особі патентних відомств до діяльності патентних повірених. Як наголошують науковці, у майбутньому економічні перетворення призведуть до збільшення питомої ваги об'єктів інтелектуальної власності серед інших об'єктів власності в Україні, що в свою чергу спонукатиме власників шукати більш кваліфікованої правової допомоги в цій сфері1. Тому вивчення та аналіз міжнародного досвіду правового регулювання відносин за участі представників є актуальним.

З точки зору сучасної цивілістики, в аналізі регулювання професійного представництва в сфері охорони інтелектуальної власності міжнародний досвід необхідний для врахування з таких питань:

- суб'єктний склад у відносинах з представництва в сфері інтелектуальної власності, вимоги, які висуваються до представника;

- форми участі представника у відносинах з приводу об'єктів інтелектуальної власності;

- обсяг прав і обов'язків патентних повірених, що закріплені законодавчо.

Спільним для законодавства України і зарубіжних країн є положення про добровільність залучення до правовідносин у сфері інтелектуальної власності патентних повірених, щоправда, за одним винятком. Слід зауважити, іноземці та інші особи, що проживають за межами України, або мають своє місцезнаходження за її межами, можуть реалізувати свої права не просто через будь-якого представника, а через тих представників, що зареєстровані згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), атестовані та мають відповідне свідоцтво. Це пов'язано, по-перше, з тим, що в кожній країні існують сувої особливості процедури взаємовідносин заявника і патентного відомства з приводу видачі патентів, з якими іноземці, за припущенням, не знайомі. По-друге, існує мовний фактор, який може перешкодити листуванню патентного відомства з заявниками, у таких випадках патентне відомство державною мовою інформує патентного повіреного - представника заявника, а представник вже зобов'язаний в свою чергу повідомити свого довірителя. Так, патентне відомство позбавляється обов'язку проводити переклад. У розумінні співпраці з патентним відомством професійне покликання патентних повірених - максимально сприяти правильному сприйняттю іноземними заявниками норм, закладених у вітчизняному патентному законодавстві і запобігати подачі некондиційних запитів та неналежно оформлених заявок2.

Створення концепції професійного представництва в сфері інтелектуальної власності в Україні доцільно розглядати порівняно з іншим законодавством - законодавством зарубіжних країн для детального вивчення особливостей врегулювання представницьких відносин зарубіжним законодавством і формування висновків щодо доцільності їх застосування в Україні. Такий аналіз доцільно розпочати з розгляду питання про суб'єктний склад відносин представництва.

Суб'єктний склад осіб, які можуть бути представниками з питань інтелектуальної власності, як правило, обмежений. Так, Австрійським патентним законом (від 07.07.1970 р. № 259 з наступними змінами в редакції від 1994 р. № 819 (ст. 77))3 визначено, що представництво сторін перед патентним відомством і Верховним сенатом по патентах і товарних знаках Австрії можуть здійснювати тільки адвокати, патентні повірені та правовий відділ Міністерства фінансів. Положення про участь адвоката як представника в справах інтелектуальної власності застосовується і в законодавстві інших країн, зокрема, згідно з ст. 61 Патентного Закону Бельгії від 28.03.1984 р. зі змінами від 28.01.1997 р. «кожен адвокат, який є членом адвокатури або має адвокатське свідоцтво, може без внесення його до Реєстру виступати у Відомстві в тій же якості, що і патентний повірений»4.

У деяких країнах іноді представниками з питань інтелектуальної власності виступають і патентні повірені, і адвокати або обидві особи разом. Так, у Німеччині діє положення про виключне представництво в судових органах адвокатами. У справах інтелектуальної власності представництво перед державним органом з питань інтелектуальної власності здійснюється патентним повіреним, а в судових справах в Федеральному патентному суді - і адвокатом, і патентним повіреним. У випадках, якщо справа, пов'язана із захистом виключних прав на об'єкти промислової власності, розглядається в інших судових органах, адвокати і патентні повірені діють спільно.

З аналізу наведених норм, можемо зробити висновок, що законодавство Німеччини визначає, що юридична діяльність повинна здійснюватись професійно: адвокатами, що є спеціалістами з процесуального права та патентними повіреними - спеціалістами з питань інтелектуальної власності. Такий підхід дає можливість законодавцю виділити даних осіб в окремі категорії і наділити їх більш широким колом прав і обов'язків. У межах німецького правопорядку патентний повірений займає положення рівне інституту адвокатів і в своїй діяльності є «незалежним радником і представником», що відображено в Положенні про патентних повірених (уведено в дію 07.09.1966 р. (зі змінами від 06.07.1990 р.))5.