Основи патентознавства

На прикладі Бельгії, Австрії, Португалії, Німеччини ми визначили суб'єктний склад представників у сфері інтелектуальної власності. Це можуть бути як адвокати, так і патентні повірені. Однак навіть за відсутності положення про виключне представництво в сфері інтелектуальної власності патентними повіреними, все ж їх статус відрізняється від правового положення адвокатів та юрисконсультів. Вони складають окрему групу представників. У Кодексі інтелектуальної власності Франції № 92-597 від 01.07.1992 р.6 визначено, що список осіб, які «компетентні в питаннях промислової власності», визначається щорічно. До цього списку належать особи, які відповідають належному рівню професійної підготовки та мають практичний досвід. Дане положення французького законодавства дозволяє відносити до «компетентних осіб з питань промислової власності» не тільки тих, хто має достатню кваліфікацію, а і тих, що мають відповідний досвід та фактично займаються цією діяльністю. Тобто презумується положення про те, що діяльність з представництва в сфері інтелектуальної власності має здійснюватись на постійній основі. Подібне положення є і в законодавстві Іспанії, де кількість офіційних патентних агентів обмежена до 60 осіб (ст. 282 Кодексу промислової власності Іспанії). При цьому агенти можуть за власним бажанням тимчасово звільнятись від ведення справ з різних причин, однак така тимчасова відставка не повинна перевищувати одного року. Тобто встановлений принцип безперервності роботи патентних повірених.

Аналогічних вимог в українському законодавстві немає. Так атестація патентного повіреного і внесення його до реєстру здійснюється один раз і відсутність практичної діяльності за професією ніяк не позначається на статусі патентного повіреного7. На нашу думку, при розробці проекту закону «Про петитних повірених» слід врахувати наведений зарубіжний досвід і передбачити або проведення переатестації патентних повірених з певною періодичністю, або інші форми підтвердження того, що патентний повірений дійсно надає послуги в сфері інтелектуальної власності, і не втратив спеціальних знань і практичних навичок у цій сфері. У протилежному випадку, розширення прав патентних повірених буде недоцільним, оскільки не вдасться виділити в окрему категорію тих осіб, які дійсно професійно надають послуги у сфері права інтелектуальної власності.

3 точки зору врахування міжнародного досвіду, слід також підійти до вирішення питання про форми участі представника у відносинах з приводу об'єктів інтелектуальної власності. Так, французьке законодавство передбачає, що особи, компетентні з питань промислової власності, можуть здійснювати свою діяльність залишаючись службовцями підприємств, вести справу індивідуально, залишаючись представниками вільних професій чи бути на службі в особи, яка веде свою діяльність як представник вільних професій. Залишаючи таким особам повну свободу вибору організаційних форм своєї діяльності, французьке законодавство виключає можливість надання послуг в сфері інтелектуальної власності непрофесіоналами, зазначаючи (ст. 422), що особи, незважаючи на те, що мають відповідні знання, але не внесені до списку патентних повірених не можуть займатись діяльністю з представництва у сфері охорони прав на об'єкти промислової власності під загрозою кримінальної відповідальності.

Законодавством Румунії, де діє постанова «Про організацію і здійснення діяльності патентними повіре- ними»8, особливо виділяється, що діяльність патентного повіреного є вільною і незалежною, з автономною організацією і практикою. Згідно з цим положенням, патентні повірені мають право працювати у приватних офісах, торгових фірмах тощо, вони також можуть здійснювати свою професійну діяльність як службовці, які спеціалізуються на захисті прав промислової власності в установі, яка займається не тільки інтелектуальною власністю (ст. 19). У такому випадку вони працюють на підставі контракту і доручення, якщо немає заперечення керівника підприємства.

Запропоновані два приклади відображають різні підходи до визначення форм взаємодії патентних повірених з довірителями. Якщо в першому випадку наголос робиться на тому, що патентні повірені можуть надавати послуги вступаючи у різноманітні за своєю правовою природою відносини (підприємницькі, трудові, цивільно-правові), та в другому випадку акцент робиться на принципах діяльності патентних повірених, зокрема таких, як принцип незалежності, автономної організації. Це в свою чергу опосередковано вказує на те, що первинним при виборі форми діяльності патентних повірених є забезпечення реалізації цих принципів. Аналогічна ситуація характерна і для України, де Положенням передбачений принцип незалежності патентних повірених: «патентний повірений є незалежним під час виконання професійних обов'язків і керується у своїй діяльності законодавством та цим Положенням» (п. 10 Положення). Разом з тим п. 14 Положення зазначає, що патентний повірений має право займатися своєю діяльністю індивідуально або разом з іншими патентними повіреними, створювати патентні агентства, фірми, бюро, контори тощо з правами юридичної особи, а також працювати за наймом. На нашу думку, слід все ж таки визначитись з пріоритетами у цьому питанні, зазначивши, що первинним є дотримання патентним повіреним у роботі принципу незалежності, і тільки за таких умов дозволити патентному повіреному працювати за наймом, вступати у відносини підпорядкування, коли його діяльність буде залежати від вказівок та приписів роботодавця.

Загалом досвід зарубіжних країн свідчить про недоцільність впровадження виключного права на представництво заявників перед уповноваженими органами та в судах. У цьому переконує практика Великої Британії, де тривалий час з моменту прийняття у 1977 р. Патентного закону патентні агенти мали виключне право на представництво заявників перед Патентним Відомством. Однак дане положення було відмінене ст. 274 Акта Великобританії 1988 р. «Про авторське право, промислові зразки і винаходи»9. Сьогодні в цій країні і патентні повірені, і фізичні особи, товариства, корпорації (юридичні особи) можуть займатись послугами з подачі заявок на патент, представляти інтереси заявників в судових спорах в сфері інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що дані положення не зменшили ролі патентних агентів по товарним знакам (trademark agent), діяльність яких врегульована спеціальними правилами введеними в дію 01.06.1950 р. Розробка цих документів та нагляд за їх дотриманням здійснювався Привілейованим інститутом патентних повірених та Інститутом агентів по товарним знакам. Відповідно до даного положення, чітко встановлено, що називати себе патентним повіреним або агентом по товарним знакам може лише особа, ім'я якої занесене в Реєстр (товариство чи корпорація), інша юридична особа не має права зазначати у своїй назві слова «патентний повірений», рекламуватись таким чином або вести справи під назвою патентного повіреного чи агента, крім випадків, коли всі партнери є патентними агентами, зареєстрованими відповідним чином.

Отже, практика Великої Британії може стати аргументом у суперечках з прихильниками виключного представництва з питань інтелектуальної власності. Найефективнішим способом забезпечення переважно професійного представництва з усього комплексу представницьких відносин у сфері інтелектуальної власності стало не загальнообов'язкове законодавче положення про це, а розробка особливого законодавства про патентних повірених, що наділяло б цих представників більшим комплексом прав і обов'язків, гарантувало б їх професійний рівень і передбачало б ефективні способи відповідальності за допущені порушення.

Зауважимо, що суб'єктний склад представників у сфері інтелектуальної власності не обмежується лише адвокатами і патентними повіреними. Так, серед особливостей представництва в сфері інтелектуальної власності, закріплених у німецькому законодавстві, слід відмітити особу патентних асесорів, що є проміжною стадією у професії патентних повірених. До патентних асесорів відносять осіб, які пройшли атестацію і допущені до патентної адвокатури, однак надають представницькі послуги не самостійно (одноособово або у складі об'єднання патентних повірених чи патентно-юридичної фірми), а вступаючи у трудові відносини з підприємствами і установами.

На нашу думку, розмежування представників у сфері інтелектуальної власності на дві категорії: патентні повірені і патентні асесори як у Німеччині є доцільним і може мати важливе практичне значення і для України. В основі поділу цих представників на дві групи лежать відносини, які пов'язують їх з особами, яких вони представляють. Якщо мова йде про патентних повірених, то вони діють самостійно і відокремлено як професійні представники, а тому користуються професійними правами патентних повірених і несуть відповідальність, передбачену для патентних повірених. До другої групи осіб належать професійні представники, які працюють на підприємствах на підставі трудового договору, а тому користуються правами, мають обов'язки і несуть відповідальність, що випливає, перш за все, з трудових відносин.

Схожий підхід до розмежування патентних повірених та найманих робітників у сфері промислової власності закріплений патентним законом Італії (Королівський декрет № 1127 від 29.06.1939 р. (з останніми змінами від 19.10.1991 р.)10, ст. 94 якого визначає, що повноваження представляти заявників може бути надано юристу чи адвокату, включеному у відповідний професійний список. Однак ст. 93 окремо встановлює, що ніяка особа не змушена бути представлена професійним представником на слуханнях перед Патентним офісом; юридичні особи можуть бути представлені службовцями, що не є патентними повіреними. Отже, законодавство Італії є прикладом розмежування серед представників у справах інтелектуальної власності патентних повірених і найманих працівників.

Серед зарубіжних країн, що закріпили можливість патентних повірених працювати за наймом - Польський Закон «Про патентних агентів» від 11.04.2001 р. , ст. 2 якого визначає, що патентний агент може займатись своєю діяльністю за наймом або самостійно.

Відповідний поділ представників у сфері інтелектуальної власності закріплений і в законодавстві США. Особи, що мають право представляти інтереси заявників перед Патентним Відомством США, поділяються на патентних повірених і патентних агентів12.

Законодавством США також застосовані законодавчі обмеження, що не дозволяють підприємцям здійснювати свою комерційну діяльність під виглядом надання послуг патентними повіреними, несправедливо використовуючи їх репутацію. Так, для патентних повірених встановлені обмеження - вони не можуть працювати в інших сферах (за винятком сфери науки, мистецтва, літератури, освіти і спорту) або бути пов'язаними службовими відносинами; не повинні займати ніякої іншої оплачуваної посади. Крім того, законом передбачено обмеження для осіб, які брали участь в процесуальній діяльності в якості службовця органів влади або суду з питань промислової власності. Такі особи не можуть працювати патентними повіреними в органах влади чи в суді протягом одного року після припинення ними зазначених правовідносин.

У спеціальному законодавстві Португалії передбачається також посада помічника агента, що допомагає йому у виконанні обов'язків. При цьому передбачено, що агент несе відповідальність за дії помічника. Будь-які документи самостійно складені помічником повинні бути підписані патентним агентом. В одному з проектів Закону «Про професійне представництво в сфері інтелектуальної власності в Україні» також передбачена аналогічна посада - стажиста повіреного у справах інтелектуальної власності. Встановлені вимоги до стажиста - вища освіта та вища освіта у сфері інтелектуальної власності. Проектом передбачене обов'язкове укладання трудового контракту між стажистом та патентним повіреним. Вважаємо, що діяльність стажиста забезпечує практичну підготовку і практику майбутніх патентних повірених.

Законом «Про патентних повірених» Угорщини, що набув чинності 01.01.1996 р.13 встановлено, що патентний повірений зобов'язаний вести справу особисто, однак він має право залучати до участі помічника патентного повіреного, юрисконсульта або кандидата в патентні повірені, якщо це не суперечить домовленостям з клієнтом (ст.ст. 16-20).

Як бачимо, на час формування новітнього законодавства з охорони прав промислової власності країн СНД, у світі вже існувала система врегулювання цих відносин, що і була сприйнята цими країнами. Наприклад, патентним законами всіх колишніх країн СРСР встановлено, що іноземні заявники подають заявки на отримання прав на всі об'єкти промислової власності і ведуть по ним справи тільки через патентних повірених країни набуття прав. Водночас між Україною та більшістю країн СНД укладені двосторонні угоди, які передбачають право заявникам цих країн подавати заявки і вести справи самостійно, без участі патентних повірених14. В переважній більшості таких країн СНД патентний повірений визначений як окремий представник зі спеціальним статусом, форми діяльності якого не обмежуються. Прийнятий нещодавно Закон Російської Федерації «Про патентних повірених»15 також не сприйняв ідею страхування діяльності патентних повірених, натомість розробники віддали перевагу аналогічному для Португалії і Іспанії положенню, згідно з яким «назву «патентний повірений», словосполучення, яке включає таку назву мають право використовувати тільки патентні повірені, роботодавці патентних повірених, громадські організації патентних повірених» - ч. 3 ст. 3 Закону Російської Федерації «Про патентних повірених». Таким чином, створене законодавче підґрунтя для того, щоб патентні повірені зберігали свою відособленість від інших представників, а особи, що не мають відповідного статусу, не мали б права ототожнювати себе з патентними повіреними.

На підставі проаналізованого матеріалу можна зробити висновок про те, що врахування міжнародного досвіду може видатись вкрай важливим при проведенні Україною вдосконалення власного законодавства про патентних повірених, зокрема вирішення потребують питання про суб'єктний склад осіб, які надають послуги в сфері права інтелектуальної власності та необхідність проведення розмежування між патентними повіреними, які працюють за наймом, та тих, що працюють самостійно.

тор приходит к выводу о необходимости разделения патентных поверенных на тех, которые работают самостоятельно и тех, которые являются наёмными работниками. Автор выражает мысль о недопустимости закрепления исключительного представительства в сфере интеллектуальной собственности только патентными поверенными.

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

Лабораторно-практична робота №9

Методика проведення патентних досліджень під час дипломного проектування

План

1. Етапи патентного пошуку під час виконання курсового та дипломного проектування.

2. Методи та засоби патентного пошуку.

3. Використання патентних баз даних.

Патентні дослідження - це системний науковий аналіз властивостей об'єкта господарської діяльності (ОГД) протягом його життєвого циклу, які випливають з охорони прав на об'єкти промислової власності. їх метою є визначення патентної ситуації щодо ОГД, тобто визначення патентоспроможності ОГД, ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власності та виявлення порушення прав заявників та власників чинних охоронних документів на об'єкти промислової власності.

Патентні дослідження націлені на оцінку науково-технічного потенціалу країн та фірм, перспективності розробки ОГД, його правового захисту, конкурентоздатності і реалізації на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Патентні дослідження проводять на основі аналізу джерел патентної та іншої науково-технічної інформації, яка стала загальнодоступною у світі і містить відомості про останні науково-технічні досягнення. Це дає можливість використовувати досягнення світової науки і техніки, виключаючи дублювання вже виконаних розробок, на основі прогресивних аналогів створювати нові патентоспроможні рішення.

Результати патентних досліджень визначають загальносвітові тенденції науково-технічного розвитку та перспективні напрямки розвитку вітчизняної науки і техніки. Такий аналіз необхідний, перш за все, для державних та галузевих органів управління науково-технічним розвитком. Дуже важливе також їх використання в конкретних розробках для створення ефективних, конкурентноздатних ОГД, що відповідали б умовам патентоспроможності, а саме: були б новими, мали б винахідницький рівень та промислову придатність.

Патентні дослідження застосовують для аналізу умов конкуренції продукції, тобто виявленні потенціальних конкурентів, вибору ринкових ніш, а також при вирішенні питань продажу та купівлі ліцензій. Під час реалізації ОГД (продажу, експонуванні на виставках, ярмарках, продажу ліцензій) патентними дослідженнями виявляють порушення прав заявників та власників чинних охоронних документів.

Основні положення, порядок проведення та форма звіту про патентні дослідження в Україні регламентуються Державним стандартом України ДСТУ 3575-97 “Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення”, який введений в дію з 01.01.1998 р.

Патентні дослідження виконують на всіх етапах життєвого циклу ОГД.

Процес проведення патентних досліджень вміщує:

- розробку завдання на проведення патентних досліджень; розробку регламенту пошуку інформації на проведення патентних досліджень;

- пошук, обробку інформації та оформлення довідки про пошук;

- систематизацію та аналіз інформації; оформлення звіту про патентні дослідження.

Патентні дослідження виконують на підставі завдання, що визначає зміст робіт, відповідальних виконавців, терміни виконання та форми звітних документів.

Регламент пошуку є програмою, яка визначає область проведення пошуку на основі патентної та іншої науково-технічної інформації. Згідно з метою пошуку визначаються держави пошуку, класифікаційні індекси, ретроспективність пошуку та джерела інформації.

Відомості про джерела, використані під час проведення пошуку, та висновки про виконання регламенту надаються в довідці про пошук.

Результати пошуку інформації систематизуються, аналізуються та оформлюються у вигляді звіту про патентні дослідження.

Загальні вимоги до оформлення звіту установлені ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.

Звіт про патентні дослідження вміщує такі структурні елементи: титульний лист; загальні відомості про об'єкт дослідження; список виконавців; зміст (перелік документів); основну частину; додатки (завдання на проведення патентних досліджень, регламент пошуку, довідка про пошук). Зміст та обсяг основної частини звіту залежить від етапу життєвого циклу ОГД, на якому проводяться патентні дослідження, та обумовлюються завданням на їх проведення,

Основна частина звіту містить такі розділи: визначення патентоспроможності ОГД; визначення ситуації щодо використання прав на об'єкти промислової власності; виявлення порушення прав заявників та власників чинних охоронних документів на об'єкти промислової власності. Визначення патентоспроможності здійснюється на основі досліджень загальнодоступної патентної та іншої науково-технічної інформації.

Аналіз патентоспроможності проводиться відповідно до законодавства України про охорону прав на об'єкти промислової власності. Тобто досліджується новизна, винахідницький рівень та промислова придатність ОГД. Порівняльний аналіз світового арсеналу рішень дозволяє спрогнозувати напрямки розвитку техніки, а також створити патентоспроможний ОГД, що буде конкурентоспроможним на внутрішньому та зовнішньому ринках. При цьому критерієм оцінки відібраних для аналізу рішень є їх техніко-економічні показники, які визначають не тільки його технічну досконалість, а і якість.

Наступним етапом досліджень є вивчення світового ринку цієї продукції на основі статистичного аналізу охоронних документів на об'єкти промислової власності, тобто визначається ситуація щодо використання прав на об'єкти промислової власності. Одержані відомості використовуються в подальшому при одержанні правової охорони ОГД за кордоном, при визначенні перспективи та географії експорту, визначені фірм ліцензіарів і ліцензіатів.

В процесі реалізації ОГД може виникнути ситуація порушення прав заявників та власників чинних охоронних документів на об'єкти промислової власності, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Для запобігання такої ситуації у процесі проведення патентних досліджень аналізуються всі охоронні документи стосовно ОГД з метою виявлення можливого порушення прав. Висновки щодо порушення цих прав приводяться у звіті.

На основі звіту про патентні дослідження складається патентний формуляр, що являє собою офіційний інформаційний документ, який засвідчує стан об'єкта господарської діяльності (як товару) щодо порушення прав заявників та власників чинних охоронних документів і правової охорони ОГД. Патентний формуляр входить до комплекту технічної документації на об'єкт господарської діяльності. Відомості, що подаються у патентному формулярі, повинні відображати результати патентних досліджень на дату останніх за хронологією джерел інформації в сфері охорони промислової власності. Відомості, що вміщує цей документ, вкрай необхідні при вирішенні питань щодо використання (продажу, видачі ліцензій та показу на виставках і ярмарках) об'єкта господарської діяльності, як в Україні так і за кордоном.

Патентній формуляр складається згідно з Державним стандартом України ДСТУ 3574-97 “Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення”, який введений на території України з 1 січня 1998 року замість ГОСТу 15 012-82 “Система розробки та постановки продукції на виробництво Патентний формуляр”.

Для досягнення цілей розроблення продукції необхідне проведення таких видів патентних досліджень: складання дерева цілей для розроблюваної продукції на основі аналізу описів винаходів, спрямованих на вдосконалювання продукції певного виду; детальніший аналіз напрямків науково-технічних пошуків конкурентів на основі вивчення виданих їм патентів у попередні роки та прогнозування нових видів продукції, що вони можуть поставити на ринок; аналіз тенденцій розвитку ринку продукції певного виду; оцінка перспективного технічного рівня розроблюваної продукції та визначення її можливих переваг порівняно з конкурентними зразками продукції; експертиза на патентну чистоту технічних і художньо-конструкторських рішень, планованих до використання в розроблюваній продукції.

Інформацію про складання дерева цілей можна знайти в спеціальному розділі опису винаходу, в якому характеризується результат від його використання. Наприклад: “метою винаходу є підвищення надійності роботи пристрою”, “метою винаходу є підвищення виробничої потужності апарата” тощо.

Другим важливим результатом патентних досліджень на цій стадії є оцінка результатів, що пов'язані з патентною чистотою нової продукції, тобто можливості комерційної реалізації продукції без порушення прав таких осіб, що закріплені їхніми патентами чи іншими охоронними документами третіх осіб на території тієї країни, де передбачається комерційна реалізація нової продукції.

Ефективність проведення пошуку задля перевірки на патентну чистоту визначається тим, за якою країною необхідно здійснити цю перевірку. Якщо, наприклад, необхідно здійснити експертизу на патентну чистоту стосовно США, то така експертиза може бути здійснена ефективно із застосуванням інтернету, тому що останній забезпечує безкоштовний доступ до повних описів винаходів патентів США від 1976 року. При цьому пошук рекомендується проводити в два етапи.

На першому етапі доцільно скористатися базою даних патентів США фірми «IBM» (www.ibm.com), у якій поряд з бібліографічними даними та рефератами представлено головні (перші) пункти формули винаходу й дані про правовий статус патенту. Відібравши на цьому етапі інформацію про потенційні патенти США, що “заважають”, далі варто опрацювати базу даних Патентного відомства США (www.uspto.gov), в якій представлено повні описи винаходів з усіма пунктами їхніх формул. Таким чином користувачі мають змогу провести детальний порівняльний аналіз і зробити остаточні висновки про патентну чистоту об'єкта, якого перевіряють.

Як і в першому випадку (експертиза патентоздатності), під час експертизи на патентну чистоту пошук з використанням класифікаційних рубрик і ключових слів або фраз можна доповнити пошуком з використанням назв провідних фірм і прізвищ винахідників. Якщо треба зробити експертизу на патентну чистоту стосовно України, то пошук з використанням інтернету можна здійснити лише як попередній етап, тому що в інтернеті представлено тільки реферативну інформацію й немає інформації про авторські посвідчення СРСР, що можуть бути трансформовані в патенти України. Крім того, немає даних про правовий статус патентів.

Експертиза на патентну чистоту проводиться для того, щоб мати змогу безперешкодно використовувати продукцію в певній країні чи групі країн і виробити рекомендації із забезпечення таких умов використання, що не призводять до порушення патентів третіх осіб. Вона полягає в пошуку й установленні всіх чинних у певній країні (країнах) патентів на різні види промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки), що стосуються продукції, яка перевіряється, їхнього аналізу, а також дослідження умов, що сприяють вільному використанню цієї продукції у відповідній країні (країнах).

Експертизу на патентну чистоту треба здійснювати на, можливо, більш ранніх стадіях процесу розроблення продукції, для того щоб за її результатами можна було внести необхідні зміни в концепцію розроблювальної продукції з мінімальними витратами.

Експертиза об'єктів техніки на патентну чистоту передбачає такі основні операції:

- встановлення країн, за якими треба перевірити патенти;

- вивчення особливостей патентного законодавства країн, за якими здійснюється перевірка;

- аналіз об'єкта перевірки та виділення технічних і художньо-конструкторських рішень, що підлягають перевірці на патентну чистоту;

- визначення класифікаційних рубрик для виділених технічних рішень (МПК і МКПО);

- пошук і добір патентів, що стосуються виділених технічних рішень;

попередній аналіз патентів і відбір тих із них, що потребують детального дослідження та встановлення їхньої дійсності;

детальний аналіз відібраних чинних патентів на основі вивчення формули винаходу (пунктів домагань), інших елементів опису, що мають правове значення, і креслень для встановлення патентів, які заважають;

визначення умов безперешкодної реалізації продукції в країні перевірки з урахуванням результатів експертизи. Підкреслимо, що патентна нечистота унеможливлює продаж

- продукту на ринках країн, в яких такої чистоти не забезпечують, що може призвести до великих фінансових втрат.

І навпаки, якщо це буде встановлено на ранніх етапах розроблення продукту, то буде змога або своєчасно внести корективи в цей процес з метою забезпечення патентної чистоти, або відмовитись від розроблення, якщо це можливо, що заощадить кошти, або ж продовжувати розробляти продукт, що не є патентно чистим. Але в цьому разі буде значно обмежена територія її продажу (країни) й існуватиме значний ризик порушення чужих прав, якщо хтось із конкурентів запатентує свій винахід, який має стосунок до цього продукту на території (в країні), де здійснюється його продаж.

Порядок захисту

Студент у зошиті для практичних робіт повинен письмово виконати всі етапи виконання заняття та індивідуально захистити її у викладача у визначений термін.

3. Матеріали для вивчення самостійної роботи

Тема 1. Вступ. Система промислової власності

Кожен крок НТП дає усе більший ефект, тобто реалізація цих потенцій науки і техніки, її можливостей дає усе велику віддачу суспільству. Але кожен крок уперед досягається усе великою працею, усе більшою витратою наукового потенціалу, творчих сил учених і матеріальних ресурсів суспільства.

Так, перехід від одного покоління машин до іншого відбувається усе швидше і дає усе більших абсолютних і віднесений до розмірів витрачених засобів ефект. І в той же час кожен перехід від покоління до покоління машин вимагає усе більшого обсягу дослідницьких, конструкторських і експериментальних робіт, усе більш глибокої перебудови виробництва. Це важлива обставина потрібно мати на увазі під час обговорення наслідків і формуванні висновків про прискорення темпів науково-технічного прогресу.

Зі сказаної взаємодії науково-технічних і організаційно-економічних факторів випливає кілька важливих висновків. Для того щоб забезпечити прискорені темпи НТП і економічну зацікавленість суспільства в підтримці високих темпів відновлення технічних засобів, необхідне дотримання наступних кардинальних умов.

Швидко розширюється масштабність реалізацій. Ефект тиражування вже освоєних і налагоджених нововведень виражається в багаторазовому одержанні економічної і соціальної віддачі при незначних (у порівнянні з первісними) додаткових вкладеннях.

Високі темпи освоєння нововведень необхідні, щоб залишити користувачеві досить суспільно необхідного часу для одержання віддачі від морально не застарілого нововведення -- із загального інтервалу часу, що скорочується, між зміною поколінь науково-технічних рішень.

Інтенсифікація науково-технічної праці і скорочення витрат по всьому циклі "дослідження -- проектування -- підготовка виробництва" є життєво важливою умовою прискорення темпів і підвищення ефективності НТП, сюди входить також автоматизація обробки даних і планування експериментальних досліджень, автоматизоване проектування нових технічних засобів, включаючи конструювання і технологічну підготовку виробництва.

Особливостями НТР є зростаюча роль науки; можливість автоматизації не тільки фізичного, але і розумового (не творчого) праці; бурхливий ріст і відновлення науково-технічної інформації; швидка зміна матеріалів, конструкцій, машин, технологічних процесів; різке збільшення різновидів інженерних рішень; підвищення рівня комплексної механізації й автоматизації, а також систем керування.

Розвиток НТП позначається на удосконалюванні вищого утворення. Він пред'являє нові зрослі вимоги до знань студентів, їх творчому розвиткові, умінню знаходити найбільш раціональні конструктивні, технологічні, організаційні й економічні рішення; добре орієнтуватися в доборі наукової інформації; ставити і вирішувати різні принципово нові питання.

Виконання поставлених задач можливо у випадку озброєння молодих фахівців новітніми знаннями в області наукових досліджень. Це ставить за обов'язок вищій школі широко залучати студенния. Ці знання грають у житті людей важливу роль, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, що дозволила б пояснити, чому дане явище протікає так чи інакше, і пророчити подальший його розвиток.

Правильність наукового знання визначається не тільки логікою, але насамперед обов'язковою перевіркою його на практиці. Наукові знання принципово відрізняються від сліпої віри, від беззаперечного визнання щирим того або іншого положення, без якого-небудь логічного його обґрунтування і практичної перевірки. Розкриваючи закономірні зв'язки дійсності, наука виражає них в абстрактних поняттях і схемах, що строго відповідають цієї дійсності.

Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об'єктивного світу. Наука створена для безпосереднього виявлення істотних сторін усіх явищ природи, суспільства і мислення.

Ціль науки -- пізнання законів розвитку природи і суспільства і вплив на природу на основі використання знань для одержання корисних суспільству результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лише описувати явища, збирати, систематизувати факти, але він нічого не може пояснити і пророчити.

Розвиток науки йде від збору факторів, їхнього вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірностей до зв'язаного, логічно стрункій системі наукових знань, що дозволяє пояснити уже відомі факти і пророчити нові.

Формою здійснення і розвитку науки є наукове дослідження, тобто вивчення за допомогою наукових методів явищ і процесів, аналіз впливу на них різних факторів, а також вивчення взаємодії між явищами з метою одержати переконливо доведеної і корисні для науки і практики рішення з максимальним ефектом.

Ціль наукового дослідження -- визначення конкретного об'єкта і всебічне, достовірне вивчення його структури, характеристик, зв'язків на основі розроблених у науці принципів і методів пізнання, а також одержання корисних для діяльності людини результатів, впровадження у виробництво з подальшим ефектом.

Основою розробки кожного наукового дослідження є методологія, тобто сукупність методів, способів, прийомів і їхня визначена послідовність, прийнята при розробці наукового дослідження. У кінцевому рахунку методологія -- це схема, план рішення поставленої науково-дослідної задачі.

Наукове дослідження повинне розглядатися в безперервному розвитку, базуватися на ув'язуванні теорії з практикою.

Важливу роль у науковому дослідженні грають виникаючі при рішенні наукових проблем пізнавальні задачі, найбільший інтерес з яких представляють емпіричні і теоретичні.

Емпіричні задачі спрямовані на виявлення, точний опис і ретельне вивчення різних факторів розглянутих явищ і процесів. У наукових дослідженнях вони вирішуються за допомогою різних методів пізнання -- спостереженням і експериментом.

Спостереження -- це метод пізнання, при якому об'єкт вивчають без втручання в нього; фіксують, вимірюють лише властивості об'єкта, характер його зміни.

Експеримент -- це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, у якому роблять не тільки спостереження і виміри, але і здійснюють перестановку, зміни об'єкта дослідження і т.д. У цьому методі можна виявити вплив одного фактора на іншій. Емпіричні методи пізнання відіграють велику роль у науковому дослідженні. Вони не тільки є основою для підкріплення теоретичних передумов, але часто складають предмет нового відкриття,

Одним з найважливіших вимог, пропонованих до наукового дослідження, є наукове узагальнення, що дозволить установити залежність і зв'язок між досліджуваними явищами і процесами і зробити наукові висновки. Ніж глибше висновки, тим вище науковий рівень дослідження.

По цільовому призначенню наукові дослідження бувають теоретичні і прикладні.

Теоретичні дослідження спрямовані на створення нових принципів. Це звичайно фундаментальні дослідження. Ціль них -- розширити знання суспільства і допомогти більш глибоко зрозуміти закони природи. Такі розробки використовують в основному для подальшого розвитку нових теоретичних досліджень, що можуть бути довгостроковими, бюджетними й ін.

Прикладні дослідження спрямовані на створення нових методів, на основі яких розробляють нове обладнання, нові машини і матеріали, способи виробництва й організації робіт і ін. Вони повинні задовольняти потреба суспільства в розвитку конкретної галузі виробництва. Прикладні розробки можуть бути довгостроковими і короткостроковими, бюджетними або госпдоговірними.

Ціль розробки -- перетворити прикладні (або теоретичні) дослідження в технічні додатки. Вони не вимагають проведення нових наукових досліджень. Кінцева мета розробок, що проводяться в дослідно-конструкторських бюро (ОКБ), проектних, досвідчених виробництвах, -- підготувати матеріал для впровадження.

Тема 2. Винаходи та корисні моделі, їх правова охорона

Теоретичні дослідження повинні бути творчими. Творчість -- це створення за задумом нових цінностей, нові відкриття, винаходи, установлення невідомих науці фактів, створення нового, коштовної для людства інформації.

Спростувати існуючі або створити нові наукові гіпотези, дати глибоке пояснення процесів або явищ, що раніш були незрозумілими або слабовивченними, зв'язати воєдино різні явища, тобто знайти стрижень досліджуваного процесу, науково узагальнити велика кількість досвідчених даних -- усе це неможливо без теоретичного творчого мислення.

Творчий процес вимагає удосконалювання відомого рішення. Удосконалювання є процесом переконструювання об'єкта мислення в оптимальному напрямку. Коли переробка досягає границь, визначених поставленої раніше метою, процес оптимізації припиняється,

створюється продукт розумової праці. У теоретичному аспекті -- це гіпотеза дослідження, тобто наукове передбачення.

За певних умов процес удосконалювання приводить до оригінального теоретичного рішення. Оригінальність виявляється у своєрідній, неповторній точці зору на процес або явище.

Творчий характер мислення при розробці теоретичних аспектів наукового дослідження полягає в створенні представлень уяви, тобто нових комбінацій з відомих елементів, і базується на наступних прийомах: зборі й узагальненні інформації; постійному зіставленні, порівнянні, критичному осмисленні; виразному формулюванні власних думок, їхньому письмовому викладі; удосконалюванні й оптимізації власних положень.

Творчий процес теоретичного дослідження має кілька стадій: знайомство з відомими рішеннями; відмовлення від відомих шляхів рішення аналогічних задач; перебір різних варіантів рішення; рішення.

Творче рішення часте не укладається в заздалегідь намічене планом. Іноді оригінальні рішення появляються "раптово", після здавалося б тривалих і марних спроб.

Чим більше відомих (типових, шаблонових) рішень, тим сутужніше домогтися оригінального рішення. Часто вдалі рішення виникають у фахівців суміжних областей, на яких не давить вантаж відомих рішень. Творчий процес представляє власне кажучи розривши звичних представлень і погляд на явища з іншого погляду.

Власні творчі думки, оригінальні рішення виникають тим частіше, чим більше сил, праці, часу затрачається на постійне обмірковування об'єкта дослідження, чим глибше науковець захоплений дослідницькою роботою.

Успішне виконання теоретичних досліджень залежить не тільки від кругозору, наполегливості і цілеспрямованості науковця, але і від того, якою мірою він володіє методами дедукції й індукції.

Дедуктивний -- це такий спосіб дослідження, при якому приватні положення виводяться з загальних.

Індуктивний -- це такий спосіб дослідження, при якому по приватних фактах і явищам установлюються загальні принципи і закони. Даний спосіб широко застосовують у теоретичних дослідженнях. Так, Д. И. Менделєєв, використовуючи частки факти про хімічні елементи, сформулював закон, відомий за назвою "періодичний".

При теоретичних дослідженнях використовують як індукцію, так і дедукцію. Обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, установлюють її відповідність загальним законам діалектики і природознавства (дедукція). У той же час гіпотезу формулюють на основі приватних фактів (індукція).

Особливу роль у теоретичних дослідженнях грають способи аналізу і синтезу.

Аналіз -- це спосіб наукового дослідження, при якому явище розчленовується на складові частини.

Синтез -- протилежний аналізові спосіб, що полягає в дослідженні явища в цілому, на основі об'єднання зв'язаних один з одним елементів у єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнювати поняття, закони, теорії.

Методи аналізу і синтезу взаємопов'язані, їх однаково використовують у наукових дослідженнях.

При аналізі явищ і процесів виникає потреба розглянути велику кількість фактів (ознак). Тут важливо уміти виділити головне.

У цьому випадку може бути застосований спосіб ранжирування, за допомогою якого виключають усе другорядне, що не впливає істотно на розглянуте явище.

У наукових дослідженнях широко застосовується спосіб абстрагування, тобто відволікання від другорядних фактів з метою зосередитися на найважливіших особливостях досліджуваного явища. Наприклад, при дослідженні роботи якого-небудь механізму аналізують розрахункову схему, що відображає основні, істотні властивості механізму.

У ряді випадків використовують спосіб формалізації. Сутність його полягає в тому, що основні положення процесів і явищ представляють у виді формул і спеціальної символіки. Застосування символів і інших знайомих систем дозволяє установити закономірності між досліджуваними фактами.

У теоретичних дослідженнях можливі два методи: логічний і історичний. Логічний метод містить у собі гіпотетичний і аксіоматичний.

Гіпотетичний метод заснований на розробці гіпотези, наукового припущення, що містить елементи новизни й оригінальності. Гіпотеза повинна повніше і краще пояснити явища і процеси, підтверджуватися експериментально і відповідати загальним законам діалектики і природознавства. Цей метод дослідження є основним і найбільш розповсюдженим у прикладних науках.

Гіпотеза складає суть, методологічну основу, теоретичне передбачення, стрижень теоретичних досліджень. Будучи керівною ідеєю всього дослідження, вона визначає напрямок і обсяг теоретичних розробок.

Аксіоматичний метод заснований на очевидних положеннях (аксіомах), прийнятих без доказу. По цьому методі теорія розробляється на основі дедуктивного принципу. Більш широке поширення він одержав у теоретичних науках (математику, математичній логіці й ін.).

Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявити внутрішні і зовнішні зв'язки, закономірності і протиріччя. Даний метод дослідження використовується переважно в суспільних і, головним чином, в історичних науках. У прикладній же науках він застосовується, наприклад, при вивченні розвитку і формування тих або інших галузей науки і техніки.

У прикладних науках основним методом теоретичних досліджень є гіпотетичний. Його методологія містить у собі наступне: вивчення фізичної, хімічної, економічної і т.п. сутності досліджуваного явища за допомогою описаних вище способів пізнання; формулювання гіпотези і складання розрахункової схеми (моделі) дослідження; вибір математичного методу дослідження моделі і її вивчення; аналіз теоретичних досліджень і розробка теоретичних положень.

Опис фізичної або економічної сутності досліджуваного явища (або процесу) складає основу теоретичних розробок. Такий опис повинний усебічно висвітлювати суть процесу і базуватися на законах фізики, хімії, механіки, фізичної хімії, політекономії й ін. Для цього дослідник повинний знати класичні закони природних і суспільних наук і вміти них використовувати стосовно до робочої гіпотези наукового дослідження.

Останнім часом усе більшого значення набувають дослідження з питань прогнозування й економічного обґрунтування, а також організації виробництва, що відбивають у комплексі складні системи. Оптимізація структур підприємств, інформаційні й інші управлінські процеси займають ведуче місце в дослідженнях, що обумовлено впровадженням ЕОМ.

З огляду на викладене, можна більш ефективно й ощадливо сформулювати гіпотезу наукового дослідження і намітити план його виконання.

Первинним у пізнанні фізичної й економічної сутності процесів виступають спостереження. Любою процес залежить від багатьох діючих на нього факторів. Кожне спостереження або вимір

може зафіксувати лише деякі фактори. Для того щоб найбільше повно зрозуміти процес, необхідно мати велику кількість спостережень і вимірів. Виділити головне і потім глибоко досліджувати процеси або явища за допомогою великої, але не систематизованої інформації важко. Тому таку інформацію намагаються "згустити" у деяке абстрактне поняття -- "модель". Під моделлю розуміють штучну систему, що відображає основні властивості досліджуваного об'єкта -- оригіналу. Модель -- це зображення в зручній формі численної інформації про досліджуваний об'єкт. Вона знаходиться у визначеній відповідності з останнім, може замінити його при дослідженні і дозволяє одержати інформацію про нього.

Метод моделювання -- вивчення явищ за допомогою моделей -- один з основних у сучасних дослідженнях.

Розрізняють фізичне і математичне моделювання.

Математичні моделі дозволяють кількісно досліджувати явища, що важко піддаються вивченню на фізичних моделях.

Натурні моделі являють собою масштабно змінювані об'єкти, що дозволяють найбільше повно досліджувати процеси, що протікають у натурних умовах.

Модель повинна відображати істотні явища процесу. Дрібні фактори, зайва деталізація, другорядні явища і т.п. лише ускладнюють модель, утрудняють теоретичні дослідження, роблять їх громіздкими, нецілеспрямованими. Тому модель повинна бути оптимальної по своїй складності, бажано наочної, але головне -- досить адекватної, тобто описувати закономірності досліджуваного явища з необхідною точністю.

Методи системного аналізу (дослідження операцій, теорія масового обслуговування, теорія керування, теорія множин і ін.) одержали широке поширення останнім часом, що в значній мірі обумовлено розвитком ЕОМ, що забезпечує швидке рішення й аналіз складних математичних задач.

Під системним аналізом розуміють сукупність прийомів і методів для вивчення складних об'єктів -- систем, що представляють собою складну сукупність взаємодіючих між собою елементів. Взаємодія елементів системи характеризується прямими і зворотними зв'язками. Сутність системного аналізу полягає в тому, щоб виявити ці зв'язки й установити їхній вплив на поводження всієї системи в цілому.

Системний аналіз використовують для дослідження таких складних систем, як економіка автомобільного транспорту, автотранспортне підприємство й ін. Найбільше часто розглядають розвиток цих систем у часі. Ефективно методи системного аналізу можуть бути використані при плануванні й організації технології виробничих процесів підприємств.

Тема 3. Раціоналізаторські пропозиції, засоби, індивідуалізації товарів і послуг

Найбільш важливою складовою частиною наукових досліджень є експерименти. Це один з основних способів одержати нові наукові знання. Більш 2/3 усіх трудових ресурсів науки затрачається на експерименти. В основі експериментального дослідження лежить експеримент, що представляє собою науково поставлений досвід або спостереження явища в умовах, що точно враховуються, що дозволяють стежити за його ходом, керувати їм, відтворювати його щораз при повторенні цих умов. Від звичайного, повсякденного, пасивного спостереження експеримент відрізняється активним впливом дослідника на досліджуване явище.

Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широке і глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Експеримент повинний бути проведений по можливості в найкоротший термін з мінімальними витратами.

Розрізняють експерименти природні і штучні.

Природні експерименти характерні при вивченні соціальних явищ (соціальний експеримент) в обстановці, наприклад, виробництва, побуту і т.п.

Штучні експерименти широко застосовуються в багатьох природничонаукових дослідженнях. У цьому випадку вивчають явища, ізольовані до необхідного ступеня, щоб оцінити них у кількісному і якісному відношеннях.

Іноді виникає необхідність провести пошукові експериментальні дослідження. Вони необхідні в тому випадку, якщо важко класифікувати усі фактори, що впливають на досліджуване явище унаслідок відсутності достатніх попередніх даних. На основі попереднього експерименту будується програма досліджень у повному обсязі.

Експериментальні дослідження бувають лабораторні і виробничі.

Лабораторні досвіди проводять із застосуванням типових приладів, спеціальних моделюючих установок, стендів, устаткування і т.д. Ці дослідження дозволяють найбільше повно і доброякісно, з необхідною повторюваністю вивчити вплив одних характеристик при варіюванні інших. Лабораторні досвіди у випадку досить повного наукового обґрунтування експерименту (математичне планування) дозволяють одержати гарну наукову інформацію з мінімальними витратами. Однак такі експерименти не завжди цілком моделюють реальний хід досліджуваного процесу, тому виникає потреба в проведенні виробничого експерименту.

Виробничі експериментальні дослідження мають на меті вивчити процес у реальних умовах з урахуванням впливу різних випадкових факторів виробничого середовища.

Однієї з різновидів виробничих експериментів є збирання матеріалів в організаціях, що накопичують по стандартних формах ті або інші дані. Цінність цих матеріалів полягає в тім, що вони систематизовані за багато років за єдиною методикою. Такі дані добре піддаються обробці методами статистики і теорії ймовірностей.

У ряді випадків виробничий експеримент ефективно проводити методом анкетування. Для досліджуваного процесу складають ретельно продуману методику. Основні дані збирають методом опитування виробничих організацій по попередньо складеній анкеті. Цей метод дозволяє зібрати дуже велика кількість даних спостережень або вимірів по досліджуваному питанню. Однак до результатів анкетних даних варто відноситися з особливою старанністю, оскільки вони не завжди містять досить достовірні зведення.

У залежності від теми наукового дослідження обсяг експериментів може бути різним. У кращому випадку для підтвердження робочої гіпотези досить лабораторного експерименту, але іноді приходиться проводити серію експериментальних досліджень: попередніх (пошукових), лабораторних, полігонних на експлуатованому об'єкті.

У ряді випадків на експеримент затрачається велика кількість засобів. Науковець робить величезну кількість спостережень і вимірів, одержує безліч діаграм, графіків, виконує невиправдано велику кількість іспитів.

На обробку й аналіз такого експерименту затрачається багато часу. Іноді виявляється, що виконано багато зайвого, непотрібного. Усе це можливо, коли експериментатор чітко не обґрунтував мету і задачі експерименту. В інших випадках результати тривалого, великого експерименту не цілком підтверджують робочу гіпотезу наукового дослідження. Як правило, це також властиво для експерименту, чітко не обґрунтованого метою і задачами. Тому перш ніж приступити до експериментальних досліджень, необхідно розробити методологію експерименту.

Методологія експерименту -- це загальна структура (проект) експерименту, тобто постановка і послідовність виконання експериментальних досліджень. Методологія експерименту містить у собі наступні основні етапи:

1) розробку плану-програми експерименту;

2) оцінку вимірів і вибір засобів для проведення експерименту;