Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретичні основи інформаційних технологій
• 1.1 Роль і значення інформаційних систем в державному управлінні
• 1.2 Функції інформаційних технологій в удосконаленні механізмів державного управління
• 1.3 Проблеми впровадження інформаційних технологій в умовах адміністративної реформи
• 2. Електронний уряд як нова інформаційна технологія в органах державної влади
• 2.1 Аналіз основних складових електронного урядування в державному управлінні
• 2.2 Дослідження документообігу як необхідної складової місцевого самоврядування
• 2.3 Оцінка нормативного забезпечення державної політики у сфері інформатизації
• 3. Шляхи удосконаленні механізмів державного управління в сфері інформаційних технологій
• 3.1 Напрями реалізації концепції електронного уряду
• 3.2 Впровадження інформаційних технологій для підвищення ефективності роботи системи державного управління
• 3.3 Оптимізація та розвиток інфраструктури підготовки, консультування та підвищення кваліфікації державних службовців з використанням сучасних підходів
• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

електронний уряд адміністративний реформа

В умовах глобалізації та розбудови інформаційного суспільства традиційні способи взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування з громадянами та бізнесом стають недостатньо ефективними. Для створення нових, більш зручних методів доступу до інформації та послуг все частіше застосовуються сучасні інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ).

Кінець XX - початок ХХІ ст., що ознаменувався швидким розвитком комп'ютерних інформаційних технологій у країнах Заходу, призвів до виникнення нової форми взаємодії між владою та споживачами управлінських послуг - електронного урядування.

Електронне урядування є одним з інструментів розвитку інформаційного суспільства, впровадження якого сприятиме створенню умов для відкритого і прозорого державного управління.

Електронне урядування - форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян.

Головною складовою електронного урядування є електронний уряд - єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування між собою, з громадянами і суб'єктами господарювання.

Впровадження електронного урядування передбачає реалізацію послідовного, комплексного та індивідуалізованого підходу до надання державних послуг та інформації для населення. Це означає структурну перебудову функціонування державних органів і їх взаємодії з громадянами, організаціями та власними співробітниками. Впровадження електронного урядування є складним процесом, що вимагає значних фінансових витрат і вирішення цілого комплексу взаємозалежних політичних, правових, адміністративних і технологічних проблем.

Метою його впровадження є підвищення відкритості та прозорості діяльності органів державного управління й органів місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг споживачам.

Предметом моєї курсової роботи є інформаційні технології в системі удосконалення механізмів державного управління.

Мета курсової роботи полягає в розкритті сутності та змісту поняття “електронний уряд”, виявленні найбільш вдалого його трактування а також окресленні проблем та перспектив впровадження системи електронного урядування в Україні з урахуванням об'єктивних переваг та недоліки даної системи.

Завданнями курсової роботи є:

- дослідження теоретичних основ інформаційних технологій;

- визначення ролі і значення інформаційних систем в державному управлінні;

- розкриття функцій інформаційних технологій в удосконаленні механізмів державного управління;

- окреслення проблем впровадження інформаційних технологій в умовах адміністративної реформи;

- аналіз основних складових електронного урядування в державному управлінні;

- дослідження документообігу як необхідної складової місцевого самоврядування;

- оцінка нормативного забезпечення державної політики у сфері інформатизації;

- визначення шляхів удосконалення механізмів державного управління в сфері інформаційних технологій.

1. Теоретичні основи інформаційних технологій

1.1 Роль і значення інформаційних систем в державному управлінні

Інформаційні системи (далі - ІС), як і інформація та інформаційні технології, існували з моменту появи суспільства, оскільки на будь-якій стадії його розвитку є потреба в управлінні, а для управління потрібна систематизована, заздалегідь підготовлена інформація.

ІС, призначені для вирішення завдань управління виробництвом та іншими сферами бізнесу, пройшли три стадії свого розвитку. Кожну з них характеризували відповідна структура побудови ІС, а також особливості її окремих елементів.

Між цими етапами немає чіткої межі, хоча певний вплив на їх зміст мав склад технічної бази управління. У кожному етапі можна виділити підетапи, що різняться деякими особливостями.

Початок створення ІС у нас відносять до 1963 року, коли на великих підприємствах почали використовувати ЕОМ для розв'язування задач організаційно-економічного управління. Перші такі системи обмежувалися розв'язуванням деяких функціональних управлінських задач, наприклад, задач бухгалтерського обліку. Тому системність автоматизованої обробки економічної інформації на початку 60-х років характеризувалася частковістю та локальністю. Протягом 60-х років поступово здійснено перехід від локальних систем обробки даних, призначених для тих чи інших ділянок управлінських робіт, до систем, що охоплюють широке коло задач управління (автоматизованих систем управління (АСУ)).

В ІС першого покоління (в США - системи оброблення даних, в Україні - «АСУ позадачний підхід») для кожної задачі готували окремо дані у вигляді файлових структур, створювали свою (власну) математичну модель, розробляли програмне забезпечення. До програм розв'язування задачі, крім інших, вносилися й процедури формування та ведення інформаційного фонду, необхідного для розв'язування задачі. Такий підхід зумовлював інформаційну надмірність (записані на машинний носій дані не могли бути використані для розв'язування іншої задачі), математичну надмірність (відомо, що моделі розв'язування різних економічних задач мають спільні блоки). Щонайбільше інформаційне забезпечення окремих задач було позадачною базою даних (далі - БД).

Другий етап створення ІС, який розпочався у 1972 році, є створення АСУ на основі ідеології автоматизованих банків даних. Розширилися технічна та програмна бази АСУ, що позначилося на урізноманітненні варіантів їх побудови з орієнтуванням на окремі класи та моделі ЕОМ, включаючи міні- та мікрокомп'ютери. Зросла також багатоваріантність ІС у зв'язку із збільшенням кількості технологічних режимів експлуатації ЕОМ та всього комплексу технічних засобів, зокрема почалося запровадження діалогового режиму та режиму телеобробки даних.

ІС перших двох поколінь здійснювали, як правило, розрахункові, облікові функції, передачу повідомлень, найпростіше оброблення даних. Зростання продуктивності підприємства досягалося завдяки перебуванню в полі зору системи менеджменту великої кількості партнерів, клієнтів, процесів виробництва, товарів, одиниць зберігання та обліку.

Проте докорінних змін у поліпшенні якості управління об'єктами господарювання не відбулося. Досвід функціонування ІС першого та другого поколінь виявив у них низку серйозних недоліків.

В АСУ, як правило, відсутні замкнені комплекси задач управління (планування, обліку, аналізу, регулювання). Різні типи АСУ (АСУП, САПР, АСУ ТП) діяли на об'єктах господарювання автономно, без взаємозв'язку.

Системи не забезпечували оперативної взаємодії з ЕОМ керівників різних рівнів. Пакетний режим функціонування АСУ (як основний) не давав змоги створювати системи підтримки прийняття управлінських рішень (СППР), що передбачають можливість вибору альтернативного рішення.

Впровадження систем не супроводжувалося необхідною перебудовою організаційних структур управління в умовах використання автоматизованої обробки даних.

Зазначені недоліки ІС спонукали до пошуків сучасніших форм та методів їх проектування, розробки концептуальної основи ІС нового покоління.

Тому наступний етап створення ІС, який розпочався приблизно в середині 80-х років, характеризується створенням інтегрованих систем. Це багаторівневі ієрархічні автоматизовані системи управління, які забезпечують комплексну автоматизацію управління на усіх рівнях.

Третє покоління ІС будується як СППР ( в англомовній літературі використовується позначення DSS (Decision Support Systems)). Такі системи мають не тільки спільну БД, а й спільну базу моделей для розв'язування задач. Вони орієнтовані не на автоматизацію функцій особи, яка приймає рішення (ОПР), а на сприяння в пошуку ефективного рішення. СППР орієнтовані передусім на розв'язання слабоформалізованих задач управління підприємствами, що виникають у зв'язку з високим рівнем різноманітних невизначеностей ринкового середовища. Призначення таких систем полягає не в автоматизації функцій ОПР, а в підтримці її дій у пошуку ефективного рішення. Особлива увага в СППР приділяється діалогу та «дружності» її інтерфейсу до ОПР.

Інтегрована автоматизована система управління (ІАСУ) може розглядатися як ієрархічно організований комплекс організаційних методів, технічних, програмних, алгоритмічних та інформаційних засобів, які мають модульну структуру і забезпечують наскрізне узгоджене управління матеріальними та інформаційними потоками об'єкта управління.

Центральним поняттям в інтегрованих АСУ є поняття «інтеграція». Інтеграцію можна визначити як спосіб організації окремих компонентів в одну систему, що забезпечує узгоджену та цілеспрямовану їх взаємодію, зумовлюючу високу ефективність функціонування усієї системи.

Інтеграцію в АСУ можна розглядати в кількох аспектах: функціональному, організаційному, інформаційному, програмному, технічному, економічному.

Функціональна інтеграція забезпечує єдність цілей та узгодження критеріїв і процедур виконання виробничо-господарських та технологічних функцій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Основою функціональної інтеграції є оптимізація функціональної структури всієї системи, декомпозиція системи на локальні частини (підсистеми), формалізований опис функцій кожної підсистеми та протоколи взаємодії підсистем.

Організаційна інтеграція полягає в організації раціональної взаємодії персоналу управління на різних рівнях ієрархії ІАСУ і різних локальних її підсистем, що зумовлює узгодження дій персоналу в напрямку досягнення поставлених цілей та погодженість управлінських рішень.

Інформаційна інтеграція передбачає єдиний комплексний підхід до створення й ведення інформаційної бази всієї системи та її компонентів на основі одного технологічного процесу збору, зберігання, передачі та обробки інформації, який забезпечує узгоджені інформаційні взаємодії всіх локальних АСУ та підсистем ІАСУ.

Програмна інтеграція полягає у використанні узгодженого та взаємопов'язаного комплексу моделей, алгоритмів і програм для забезпечення спільного функціонування всіх компонентів ІАСУ.

Технічна інтеграція - це використання єдиного комплексу сумісних обчислювальних засобів, автоматизованих робочих місць (АРМ) спеціалістів та локальних мереж ЕОМ, об'єднаних в одну розподілену обчислювальну систему, яка забезпечує автоматизовану реалізацію всіх компонентів ІАСУ.

Економічна інтеграція є узагальнюючим комплексним показником інтеграції системи і полягає в забезпеченні цілеспрямованого та узгодженого функціонування усіх компонентів ІАСУ для досягнення найбільшої ефективності функціонування всієї системи.

Сучасний етап розробки ІС в економіці характеризується створенням ІС нового покоління, до яких належать експертні системи, системи підтримки прийняття рішень, інформаційно-пошукові системи, системи зі штучним інтелектом.

Основою створення таких систем є децентралізація структури ІАСУ та організація розподіленої обробки інформації.

Технічною передумовою створення таких систем є значне поширення персональних ЕОМ, які характеризуються низькою вартістю, невеликими габаритами, підвищеною надійністю, простотою в обслуговуванні та експлуатації, що дає змогу наблизити їх до місць виникнення та використання інформації, поділити їх за окремими сферами функціональної діяльності.

Організаційною передумовою виникнення таких систем стали процеси децентралізації управління, що відбуваються в країні.

Структурно вони реалізуються у вигляді мереж обчислювальних машин або мереж АРМ.

Сучасні інформаційні системи характеризуються такими основними особливостями:

* повне використання потенціалу настільних комп'ютерів і середовищ розподіленого опрацювання; модульна побудова системи, що передбачає існування багатьох різноманітних типів архітектурних рішень у рамках єдиного комплексу;

* економія ресурсів системи ( у широкому розумінні цього терміну) за рахунок централізації збереження й опрацювання даних на верхніх рівнях ієрархії ІС;

* наявність ефективних централізованих засобів мережевого і системного адміністрування (організації обчислювального процесу), які дозволяють здійснювати наскрізний контроль за функціонуванням мережі і управління на всіх рівнях ієрархії, а також забезпечувати необхідну гнучкість і динамічну зміну конфігурації системи;

* різке зниження так званих «прихованих витрат» - експлуатаційних витрат на утримання ІС, що включають витрати, які важко виділяються в явному вигляді, що непросто передбачити в бюджеті організації ( підтримка функціонування мережі, резервне копіювання файлів користувачів на віддалених серверах, настроювання конфігурації робочих станцій і підключення їх в мережу, забезпечення захисту даних, відновлення версій програмного забезпечення і т.д.).

Становлення інформаційного суспільства та кардинальний вплив інформаційного розуму на виробництво, управління, свідомість і поведінку людей, на соціальне і політичне життя загалом актуалізують проблему впровадження інформаційних технологій для підвищення ефективності роботи системи державного управління.

Масова комп'ютеризація, розвиток новітніх інформаційних і комунікаційних технологій зумовили потужний прорив у сфері освіти, бізнесу, промислового виробництва, наукових досліджень та соціального життя. Інформація перетворилася на глобальний незнищенний ресурс людства загалом та кожної нації зокрема.

Відтак інформаційні технології (далі - ІТ) та засоби телекомунікації стали невіддільною складовою сьогодення, обов'язковим інструментом у роботі фахівців практично будь-якої сфери діяльності.

За результатами дослідження Національного центру електронного урядування України в Україні тільки половина (46%) центральних органів виконавчої влади та чверть (25%) обласних державних адміністрацій мають веб-сторінки для надання онлайн-послуг. З установ, які мають такі сторінки, лише 19% центральних органів виконавчої влади та 30% обласних державних адміністрацій надають послуги в електронній формі. При цьому якість таких послуг залишається низькою. За результатами дослідження розвитку електронного урядування ООН, індекс онлайн-послуг в Україні у 2014 р. становив 0,2677, що є нижчим за середньосвітовий показник (0,3919). При цьому за два останні роки цей показник знизився майже вдвічі.

Ситуація навколо освоєння інформаційних і комунікаційних технологій органами державного управління стала причиною обґрунтованого занепокоєння в суспільстві.

У такому складному організмі, яким є сучасне суспільство, без ІТ неможливо налагодити ефективну взаємодію між державними структурами та відповідно підвищити ефективність формування і прийняття рішень, знизити управлінські помилки. Особливе питання - можливість громадян впливати на прийняття державних рішень, контролювати органи влади всіх рівнів, можливість забезпечення закону і порядку, захищаючих права і свободи особистості.

Завдання сучасного суспільства можна вирішити, тільки застосовуючи сучасні засоби. Можна тимчасово відкласти впровадження інформаційних технологій ціною збільшення державного апарату, зниження рівня оплати праці в державному секторі, погіршення умов розміщення державних установ. Але це поставить під загрозу виконання багатьох державних функцій і у підсумку завдасть істотної шкоди репутації та інтересам держави.

Тому, наукове завдання, яке присвячене дослідженню питань застосування сучасних ІТ для підвищення ефективності роботи системи державного управління, є актуальним.

На думку вітчизняних фахівців, в Україні розвиток організації управління державою та взаємодії з громадянами шляхом максимального використання в органах державного управління сучасних інформаційних технологій пройшов три основних етапи.

Початком запровадження електронної демократії в Україні пропонується вважати Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» (№ 928 від 31.07.2000 р.). Умовним завершенням першого етапу можна вважати Указ Президента України

«Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади» (№ 325/2001 від 17.05.2001 р.).

І етап (2000 - 2001 рр.) був підготовчим, визначалися найбільш загальні аспекти використання сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій (далі - ІКТ), формувалося необхідне підґрунтя для подальших дій держави в цьому напрямі.

ІІ етап (2002 - 2003 рр.) безпосередньо пов'язаний із формуванням механізмів електронного уряду в Україні, що мало на меті підвищення ефективності та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, поліпшення поінформованості громадян щодо діяльності цих органів та активізації зворотного зв'язку між владою та суспільством за допомогою мережі Інтернет.

Відлік цього етапу умовно можна вести від постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів законодавчої влади» (№ 3-2002-п від 04.01.2002 р.), якою затверджено «Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади».

За цей період часу були ухвалені Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» та постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади», які також були спрямовані на забезпечення: обов'язковості створення органами державної влади та органами місцевого самоврядування власних веб-сайтів, оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність, чітких вимог щодо змістовного наповнення веб-сайтів органів влади; створення урядового порталу з метою формування та реалізації стабільної та зрозумілої громадянам економічної та соціальної політики держави.

Із цією метою були визначені суб'єкти, відповідальні за реалізацію зазначених нормативно-правових актів. Також були визначені завдання органів державної влади та місцевого самоврядування щодо функціонування офіційних веб-сайтів, їх змістовного наповнення, оперативного оприлюднення інформації, надання відповідної статистичної інформації, недопущення обмеження права на отримання відкритої інформації громадянами, регулярне проведення прес-конференцій, зокрема з використанням мережі Інтернет.

ІІІ етап розпочався у 2003 р. прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи «Електронний уряд» (№ 208 від 24.02.2003 р.) і триває досі. Цілями пропонованих заходів щодо розвитку інформаційного суспільства визначалися надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг шляхом використання електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», яка забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою і з громадянами, надає інформацію та інші послуги на основі сучасних інформаційних технологій.

Упродовж 2004 - 2009 рр. порядок взаємодії органів державної влади та громадян було доповнено ще декількома постановами Кабінету Міністрів, спрямованими на упорядкування взаємодії виконавчої влади та інститутів громадянського суспільства. Спрямована на розроблення та впровадження ефективного механізму комунікації між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства і Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, схвалена Кабінетом Міністрів України 21 листопада 2007 р. У Концепції визначено мету, основні завдання та принципи взаємодії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, зміцнення демократії. У 2009 р. до цієї концепції було внесено зміни, які стосувалися передусім обов'язкового висвітлення у засобах масової інформації результатів своєї діяльності та їх громадське обговорення.

Упровадження ІТ, як показує практика, призводить до оптимізації організаційної структури і процедур, що виконуються, роблячи їх більш простими й логічними.

Результати впровадження ІТ можна розділити на два класи - стратегічні та тактичні. Тактичні - пов'язані із скороченням витрат (фінансових, часових тощо). Стратегічні - поліпшення якості прийнятих рішень, підвищення довіри громадян до влади, істотне зниження прямих і непрямих суспільних витрат на утримання органів влади.

З метою визначення, чи застосовує держава методи електронного урядування, використовують певні критерії-етапи. Таких етапів виділяють щонайменше чотири:

1. Інформування громадян про діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування через інформаційні технології.

2. Організація електронного документообігу в органах влади і місцевого самоврядування.

3. Забезпечення можливості звернення громадян до органів державної влади через ІТ.

4. Надання адміністративних послуг через ІТ.

Зважаючи на наведені етапи, стає зрозумілим, що Україна перебуває на етапі інформування (причому далеко на неналежному рівні) органами влади про свою діяльність. Лише в деяких органах влади застосовують певні елементи електронного документообігу (Державна податкова адміністрація, Пенсійний фонд, Міністерство внутрішніх справ, Держкомстат, Ліцензійна палата, Торговельно-промислова палата, Держкомпідприємництва, Держстандарт, Міністерство освіти і науки, Державна митна служба). Виникає одразу запитання: а чого не вистачає Україні для активного використання ІТ у системі державного управління і що на сьогодні у цій сфері вже досягнуто?

По-перше, існує проблема впровадження систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису в органах державної влади.

Незважаючи на успішне розгортання окремих компонентів системи електронного документообігу в системі державної влади України, про повне переведення органів влади України на електронний документообіг говорити ще зарано. З одного боку, це потребує створення єдиної системи електронного документообігу органів державної влади. З цією метою має бути забезпечено повне впровадження систем автоматизованого діловодства та документообігу в усіх органах влади, відбутися об'єднання систем електронного документообігу всіх органів державної влади в єдину загальнодержавну систему. Наразі повноцінне впровадження автоматизованих систем діловодства здійснено лише в Міністерстві економіки, Міністерстві фінансів, Міністерстві транспорту та зв'язку та в Державній податковій адміністрації. Міністерство транспорту та зв'язку та Державна податкова адміністрація здійснюють проекти інтеграції власних систем до міжвідомчої системи електронного документообігу. В інших відомствах поки що не затверджені технічні регламенти, необхідні для впровадження та функціонування систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису в органах державної влади України, відсутня загальнодержавна програма заходів щодо впровадження електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З іншого боку, необхідною передумовою здійснення органами державної влади електронного документообігу є забезпечення їх надійними засобами електронного цифрового підпису. Повноцінне впровадження електронного цифрового підпису в органах державної влади України потребуватиме вирішення багатьох проблем. Передусім це стосується питань, пов'язаних із: забезпеченням функціонування Центрального засвідчувального органу як основної інституції у системі функціонування електронного цифрового підпису; проблемою сумісності форматів ключів, які видають акредитовані центри сертифікації ключів. Зокрема, нормативними документами не визначено формати даних, що мають використовуватися центрами сертифікації, не передбачено функцій Центрального засвідчувального органу щодо перевірки сумісності окремих центрів сертифікації під час їх акредитації.

Окрім того, законодавством не врегульовано питання шифрування даних, що створює додаткові складнощі в роботі з громадянами чи підприємствами, які вимагають забезпечити конфіденційність документів, що подаються до державних органів влади, та не бажають подавати звітність у відкритій формі.

Окрім названих вище проблем переведення органів державної влади України на електронний документообіг ускладнюють:

- брак кваліфікованих кадрів у галузі інформаційних технологій в державних установах, особливо у місцевих органах державної влади;

- недостатнє розуміння користувачами системи електронного документообігу в органах державної влади основних задач, які повинен вирішувати електронний документообіг, та психологічна неготовність працівників до використання нових інформаційних технологій;

- низький рівень комп'ютерної грамотності суспільства, що ускладнює перехід на електронний документообіг у взаємодії між державними установами і громадянами.

Для переходу органів державної влади України на електронний документообіг необхідно забезпечити:

- об'єднання систем електронного документообігу всіх органів державної влади;

- наявність в усіх органах державної влади надійних засобів електронного цифрового підпису;

- затвердження технічних регламентів, необхідних для впровадження та функціонування систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису в органах державної влади;

- вирішення питання кадрового забезпечення інформаційно-технологічних підрозділів органів державної влади, постійне підвищення кваліфікації їхніх працівників;

- проведення роз'яснювальної роботи з працівниками органів державної влади щодо переваг, які надає перехід на електронний документообіг;

- обов'язкове навчання державних службовців використанню систем електронного документообігу;

- розробку необхідного методичного забезпечення для роботи із системою електронного документообігу;

- підвищення рівня електронної взаємодії між органами державної влади та громадянами і підприємствами;

- підвищення рівня комп'ютерної грамотності населення, передусім шляхом впровадження нових методів навчання із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

В Україні набули певного розвитку окремі елементи таких складових електронної демократії, електронний парламент, електронний суд. Водночас стан розвитку кожної з цих складових не відповідає поточній практиці розвинених демократичних країн. Суттєвою перешкодою для реалізації форм демократії є загальний рівень розвитку інформаційного суспільства в Україні, який не забезпечує рівного доступу громадян до отримання інформації, доступності для громадян різних форм електронної демократії. Гострою проблемою розвитку електронної демократії в Україні залишається помітна міжрегіональна «цифрова нерівність», відсутність дієвих кроків з її подолання.

Головним каналом зв'язку електронного урядування з користувачами системи є Інтернет. Але ефективно працювати технології електронного уряду почнуть лише за умови доступу до Інтернету не менш, ніж 60% населення країни. Хоча рівень інформаційної культури суспільства значно зріс, вільний вихід в Інтернет через домашні комп'ютери в Україні має обмежене число громадян, і масове використання Інтернету в нашій країні - справа не найближчого майбутнього.

Наступною проблемою є психологічний бар'єр, що заважає у всій повноті представити переваги ІТ в їх системній цілісності. Готовність державних структур до роботи й активного використання ІТ у своїй професійній діяльності визначають психологічні бар'єри, подолання сформованих стереотипів, фактично переосмислення традиційних підходів і методів, формування системного мислення, вміння бачити в нових ІТ можливість доступу до нових джерел інформаційних ресурсів і сукупність практичних прийомів, методів, засобів та управлінських технологій, що розширюють можливості користувачів.

ІТ - різнорідний комплекс, що включає крім технічного лінгвістичне, інформаційне, математичне (аналітичне), програмне, організаційне, правове, ергономічне і методичне забезпечення. Усі вони повинні бути у складі і без кожного з них ІТ різко знижує свій потенціал. Саме сукупність, а не окремі складові ІТ (тим більше що багато компонентів у принципі віртуальні й приховані від людини), забезпечують необхідний ефект. Звідси основна проблема для керівництва органів державної влади: перебороти психологічний бар'єр, що заважає у всій повноті представити переваги ІТ в їх системній цілісності. Ще один аспект - освоєння нових ІТ - сугубо професійно-кадровий.

Потреби в інформаційно-аналітичній роботі у керівництва органів державної влади орієнтовані на рішення із застосуванням ІТ таких завдань:

- аналіз суті проблемних ситуацій, факторів причинно-наслідкових зв'язків;

- змістовне формулювання проблем, що підлягають рішенню;

- прогнозування значимих подій у зовнішньому середовищі, здатних вплинути на розвиток проблемних ситуацій;

- прогнозування можливих наслідків варіантів управлінських рішень;

- розробку рекомендацій і умов щодо досягнення бажаних результатів (альтернатив рішень);

- вироблення компромісу при наявності декількох конкурентноздатних альтернатив дій із суперечливими оцінками за різними критеріями.

За цього, аналітична робота конкретного керівника, як правило, не допускає чіткої математичної постановки, але повинна бути логічно коректною і базуватися на державних регламентах.

Регламентація аналітичної діяльності керівництва у формі регулярної процедури, що включає визначену послідовність завдань, частіше неприйнятна для керівництва органів державної влади, як і спроби втручання в їх обов'язки. Підтримка керівників за профілем їх професійної діяльності повинна будуватися з урахуванням їх інформаційних потреб та індивідуальних особливостей. Тому центральним завданням для фахівців у сфері ІТ повинна стати розробка дружніх інтерфейсів на базі професійної ділової мови і сформованих правил, прийнятих в органах державної влади.

Успішність впровадження ІТ залежить від ступеня залучення керівників і службовців державних структур до цього процесу. Досягнення високого рівня ефективності роботи державних організацій за рахунок використання ІТ можливе лише в умовах, коли керівники та службовці отримують через ІТ дійсно інструменти доступу до нових джерел інформації, сукупність практичних прийомів, методів, засобів й управлінських технологій, що розширюють їх можливості.

Перехід на системи електронного архіву і документообігу в державних організаціях повинен здійснюватися з урахуванням тенденцій, що склалися на ринку ІТ та з урахуванням досвіду роботи крупних компаній та бізнес-структур.



1.2 Функції інформаційних технологій в удосконаленні механізмів державного управління

Основне нормативне визначення, такого поняття, як «інформаційна технологія» ми маємо в законодавстві. Класифікацію самих інформаційних технологій на нормативному рівні не закріплено. Щодо наукової термінології, то тут, як і в багатьох інноваційних напрямках розвитку сучасної наукової думки мають місце істотні різночитання. Наприклад, деякі автори вважають комунікаційні технології окремим і незалежним видом інноваційних технологій, а не складовою інформаційно-технологічного процесу.

На нашу думку, глобальну класифікацію інформаційних технологій слід здійснювати виходячи з їх полікритеріальної, поліпроцесуальної природи.

Отже, нові інформаційні технології можна класифікувати наступним чином:

1. за способом реалізації;

2. за ступенем охоплення;

3. за класом технологічних операцій, що реалізуються;

4. за типом користувацького інтерфейсу;

5. за способом побудови мережі ;

6. за обслуговуваними наочними областями та ін.

За способом реалізації ІТ виділяють традиційні і нові інформаційні технології.

За ступенем охоплення завдань управління розрізняють наступні ІТ:

- електронна обробка економічних даних;

- автоматизація функцій управління;

- підтримка ухвалення рішень;

- електронний офіс;

- експертна підтримка.

За класом технологічних операцій, що реалізуються, виділяють такі ІТ:

- робота з текстовим редактором;

- робота з табличним процесором;

- робота з СУБД.

- робота з графічними об'єктами;

- мультимедійні системи;

- гіпертекстові .

За типом призначеного користувацького інтерфейсу розрізняють ІТ пакетні, діалогові, мережеві.

За способом побудови мережі визначаються ІТ локальні, багаторівневі, розподілені.

За обслуговуваними наочними областями виділяють ІТ бухгалтерського обліку, ІТ банківської діяльності, оподаткування, страхової справи, та інших сфер. Безумовно, що за областю обслуговування ми маємо справу з інформаційними технологіями «державного управління».

Щодо самого державного управління, то воно також базується на тому, що є «паливом» і кінцевим «продуктом» ІТ, на інформації. Для прийняття управлінських рішень використовується інформація, а в результаті прийнятих рішень формується нова інформація. Цей процес є безперервним, масштабним, розгорнутим «по вертикалі» і «по горизонталі» управлінських структур, а тому потребує систематизації, застосування засобів автоматизації, напрямів впровадження інформаційних технологій в державному управління. «Інструментального» супроводу із застосуванням сучасних інформаційних технологій потребує вся система державного управління. А тому, я вважаю, що є сенс здійснити спробу класифікації тих інформаційних технологій, які забезпечують діяльність органів державного управління виходячи, власне, з функцій державного управління (за критерієм функцій державного управління) «інструментальним» супроводом, яких є та, чи інша інформаційна технологія.

Як відомо, спроб класифікації функцій державного управління є досить багато. Найпоширенішою у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного управління в розбиттям їх на загальні, спеціальні та допоміжні (забезпечуючі). Проте, навіть в межах цієї класифікації існують певні розбіжності. Наприклад В. Я. Малиновський до кожної з цих груп відносить певний перелік функцій, дає цим групам уточнюючі назви та їх обґрунтування, які розходяться з іншими класифікаціями функцій державного управління. Так, якщо Н. Р. Нижник, О. А. Машков, Г. В. Атаманчук, А. Ф. Мельник і її співавтори загальними функціями вважають такі, які мають місце практично в будь-якій взаємодії державних органів між собою, і є характерними для будь-якого управлінського процесу, відносячи до цієї групи функцій планування, організацію, регулювання, роботу з персоналом, контроль, аналіз та облік, то В. Я. Малиновський називає зазначені функції спеціальними або спеціалізованими.

Особисто я, схиляюся до класифікації функцій державного управління у вигляді, запропонованому Н. Р. Нижник і О. А. Машковим. Вони серед функцій державного управління виділяють загальні, спеціальні та забезпечуючі. Трактуючи загальні функції, як такі, що характерні для будь-якого управлінського процесу, ці автори відносять до даної групи такі функції, як планування, організацію, регулювання, роботу з персоналом, контроль.

Виходячи з того, що види і зміст спеціальних функцій управління обумовлюються відповідною сферою чи діяльністю управління, зазначені науковці називають ці функції основними або головними, оскільки для їх реалізації утворюються системи управління.

До забезпечуючих (допоміжних) функцій за класифікацією Н. Р. Нижник і О. А. Машкова належать: кадрова, матеріально-технічна, фінансова, діловодство.

Крім того, ми схиляємося до думки Малиновського, що до останньої групи допоміжних (забезпечуючих) функцій варто віднести і функцію зв'язків з громадськістю.

А тепер виходячи з класифікації функцій державного управління, спробуємо здійснити класифікацію інформаційних технологій, що забезпечують реалізацію зазначених функцій.

1) Отже, перша група - це група технологій «інформаційно-інструментального» забезпечення загальних функцій державного управління. Цей напрям впровадження інформаційних технологій в державному управлінні є найбільш розмитим і найменш чітко, як нормативно, так і практично реалізовуваним. Насправді, інформаційно-телекомунікаційне забезпечення процесів, наприклад, організації та планування, може передбачати, як створення складних інтелекто-емулюючих систем, аналітично-обчислювальних центрів (а отже використання інформаційних багаторівневих технологій) і т.п., так і прикладне використання в процесі прийняття рішення, «банальних» пакетних, локальних програмних засобів.

2) Інформаційні технології, що забезпечують реалізацію спеціальних (специфічних) функцій державного управління. Саме з цим напрямом впровадження сучасної інформаційної технології я маю справу в своїй щоденній професійній діяльності. Функціонування Державного реєстру виборців (Закон України «Про Державний Реєстр виборців») є однією з багатьох специфічних функцій державного управління. Функціонування автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців - наслідок впровадження інформаційної-технології, що послуговує інформаційно-інструментальним супроводом для реалізації зазначеної функції. Відповідні приклади можна знайти майже в кожній специфічній сфері державного управління. Наприклад: функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем «Єдиного вікна», Інформаційно-телекомунікаційна система Державного реєстру фізичних осіб. Хочу зробити зауваження щодо принципів розроблення та побудови подібних систем, визначення складових інформаційної технології такого типу. Безумовно, ці принципи та технологічні складові (з врахуванням існуючої нормативної бази), повинні визначатися центральним органом влади (чи системою органів) відповідальним за реалізацію відповідної функції державного управління. У випадку Державного реєстру виборців така політика вибору складових інформаційної технології розбудови АІТС «Державний реєстр виборців» цілком логічно здійснюється Центральною виборчою комісією, як Розпорядником Державного реєстру виборців. Однозначно, що всі «специфічні» інформаційні технології будуть багаторівневими і як правило мережевими.

3) І нарешті інформаційно-технологічний супровід допоміжних -забезпечуючих функцій. До цієї категорії потрапляють, наприклад, технології впровадження програмних засобів бухгалтерського обліку, програмні засоби складського обліку і т.д. Зазвичай для вирішення подібних задач використовуються однорівневі інформаційні технології, які щоправда можуть бути й мережевими, але з виходом на (наприклад), банківську установу, а не «глобальний» банк даних. Крім того, до третьої групи забезпечуючих інформаційних технологій, слід віднести інформаційні технології, що використовуються для встановлення комунікативного зв'язку органів державного управління з громадськістю, наприклад: створення та інформаційне наповнення веб-ресурсів органів державної влади.

А тепер розглянемо випадки, коли забезпечуюча функція державного управління супроводжується, чи супроводжуватиметься в перспективі багаторівневою технологією, притаманною функціям специфічним. Першою з таких функцій є забезпечення ведення електронного ведення документообігу. Взагалі, зараз є поширеною думка, що у зв'язку з активним впровадженням у сферу державного управління інформаційних технологій створення, обробки документів і електронного документообігу функцію державного управління, пов'язану зі створенням документів та організацією роботи з ними, слід перейменувати з «діловодства» на «документаційне забезпечення» Діловодство доцільно розглядати лише як організаційно-правовий та технологічний інструмент для побудови документаційного забезпечення і розуміти під документаційним забезпеченням створення документованої інформаційної бази на різноманітних носіях для використання управлінським апаратом у процесі реалізації його функцій. При цьому слід враховувати, що на відміну від широко вживаного терміну «діловодство» суттєвим для документаційного забезпечення є його поширення на всі системи управлінських документів на будь-яких носіях.

Окремо, слід відзначити такий програмний комплекс, як наявну практично у всіх органах виконавчої влади інформаційну систему обліку кадрів «Картка». На перший погляд цей програмний комплекс є інформаційно-технологічним супроводом забезпечуючої кадрової функції. Проте, з іншого боку, функція обліку кадрів, цілком очевидно є спеціальною функцією, яка реалізується Національним агенством України з питань державної служби.

А отже, це дає можливість віднести інформаційну технологію розбудови системи «Картка», відразу до двох останніх категорій. А куди ж тоді віднести саму кадрову функцію?

Проблема збору, зберігання та опрацювання таких даних безумовно призведе до наділення відповідними функціями певних Центральних органів влади (як у випадку Нацдержслужби та системи електронного кадрового обліку). Наявність таких даних, їх «глобалізація» та рішення прийняті за наслідками опрацювання даних із задіянням багаторівневих інформаційних технологій на рівні зазначених «функціонально-прив'язаних» органів, дає цілком очевидні ознаки специфічної функції державного управління. Взагалі кажучи, задіяння багаторівневих інформаційних технологій є досить чітким індикатором віднесення функції до категорії специфічних.



1.3 Проблеми впровадження інформаційних технологій в умовах адміністративної реформи

На жаль, дедалі частіше зустрічаються ситуації, коли на практиці застосування даного поняття зводиться державними службовцями й посадовими особами органів місцевого самоврядування лише до електронного спілкування влади з громадськістю. Сама ж ідея електронного урядування має сприяти вирішенню основних проблем, характерних для влади: знизити рівень бюрократизації через перехід на електронний документообіг; зробити діяльність органів державного управління та місцевого самоврядування більш прозорою завдяки впровадженню електронної форми спілкування з громадянами, тим самим наблизивши її до потреб і запитів громадян. Але, на думку науковців, наведений підхід також є обмеженим, оскільки зводиться до здійснення управлінської діяльності у реальному часі, в режимі on-line. Найбільш прийнятним з точки зору фахівців є підхід що застосовується у країнах з найвищим рівнем розвитку ІТ-інфраструктури, фактичними родоначальниками електронного урядування - США, Великобританії та Канаді. У цих країнах електронний уряд розглядається як концепція, спрямована на підвищення ефективності діяльності державного апарату в цілому і за останніми розробками містить складові, наведені на рисунку 1.1.

Проте остаточна реалізація ідеї електронного уряду, незважаючи на багатоманітність теоретичних і прикладних розробок, останні досягнення в галузі телекомунікаційного обладнання та комп'ютерних технологій, навіть за умов західного рівня фінансування реалізується доволі повільно.

Розглядаючи «електронне урядування» як ідею, науковці звертають увагу на її певну суперечливість, що обумовлена наявністю двох протилежних точок зору.

Перша з них полягає в тому, що широке застосування комп'ютерних технологій може спричинити зменшення ролі органів влади в процесі прийняття управлінських рішень, бо в умовах «електронної демократії» забезпечується можливість участі в прийнятті управлінських рішень широким верствам населення.

Друга, навпаки, засвідчує що впровадження on-line технологій може призвести до збільшення ролі державних установ, підвищення результативності їх діяльності і відповідного збільшення значимості.

Обидві позиції мають право на існування, однак друга є більш реальною, враховуючи наявність у відповідних державних структур функції адміністрування, з одного боку, та переважну пасивність громадян - з іншого.

Рис. 1.1. Складові концепції електронного урядування

З метою визначення, чи застосовує держава методи електронного урядування, використовуються певні критерії-етапи: Інформування громадян про діяльність органів державного управління та органів місцевого самоврядування через ІТ. Організація електронного документообігу в органах влади і місцевого самоврядування. Забезпечення можливості on-line звернення громадян до органів державної влади через Інтернет. Надання адміністративних послуг через мережу.

До того ж необхідно відрізняти уряд, обладнаний електронним інтерфейсом (уряд on-line), від електронного уряду, бо прозорість структур державного управління не досягається простим підключенням до мережі Internet або створенням інформаційного web-сайту. On-line інтерфейс є обов'язковим елементом електронного уряду, проте далеко не завжди on-line уряд буде вважатися електронним. Останній потребує глибшої перебудови традиційних форм функціонування, характеризується прозорістю управління, моніторингом, контролем над виконавчою дисципліною тощо.

Одним із завдань електронного урядування в умовах демократичного суспільства, як наголошувалося вище, має виступати забезпечення доступу широких верств населення до інформації про діяльність органів влади, участь громадян в процесі прийняття управлінських рішень. Однак, як свідчить вітчизняна практика, будь-яка інформація від державних органів завжди є значною мірою дозованою. При цьому влада, у випадку коли якась інформація є їй певним чином «незручною», а її розповсюдження є невигідним, у більшості випадків тяжітиме до банального приховування під егідою її конфеденційності. Відтак постає об'єктивна проблема розподілу доступу до інформації, яку простим впровадженням on-line уряду розв'язати не можна. Адже необхідним є не тільки чітке встановлення у законодавчому порядку можливостей доступу громадян до певних видів інформації, що реалізується у нещодавно прийнятому законі, а й посилення відповідних санкцій за її приховування чиновниками, з одного боку, та за несанкціонований доступ громадян що його не мають, з іншого. При цьому об'єктом застосування новітніх інформаційних технологій повинні бути лише упорядковані процеси і система організаційних структур (органів державної влади). Автоматизувати (точніше комп'ютеризувати) доцільно лише ті процедури, ту управлінську діяльність, яка за своїм змістом є об'єктивно необхідною і раціональною з позицій наукового підходу, вимог системного аналізу.

З 2003 року на Національну програму інформатизації щорічно спрямовуються сотні тисяч бюджетних гривень. За даними Держінформнауки в 2011-2012 роках на цю ж програму було витрачено 900 тисяч гривень (100 тисяч доларів США). А оцінити результати десятирічної роботи уряду по власній інформатизації може кожен охочий, просто переглянувши будь-який з владних веб-порталів. Звісно, це далеко не мільярд гривень, витрачений на встановлення веб-камер в рамках парламентських виборів 2012. Проте, результат тут не набагато кращий за ідею з веб-камерами.

Найсвіжішою обіцянкою української влади світовій спільноті стало приєднання України до міжнародної Ініціативи «Партнерство «Відкритий Уряд» (OGP-ініціативи). Вона була започаткована у вересні 2011 року з метою найповнішого впровадження у країнах-учасницях стандартів відкритості та прозорості дій влади. Сьогодні до ініціативи вже приєдналися 57 країн світу, включно з Україною. Остання прийняла актом уряду Національний план дій із впровадження ідеї «Відкритого Уряду». У ньому міститься детальний опис 30 конкретних зобов'язань держави на 2012-2013 роки за пріоритетами: а) участь громадськості; б) протидія корупції; в) доступ до інформації; г) адміністративні послуги; д) електронне урядування.

Як будь-яка система, електронне урядування має свої переваги та недоліки, що пов'язані зі специфічними особливостями функціонування. Якщо переваги електронного урядування є цілком наочними і зрозумілими, то недоліки цієї системи в літературі фактично не описані. До переваг даної системи відноситься:

- оптимізація механізмів публічного адміністрування за рахунок поступового впровадження функціональних складових електронного урядування G2G, G2В та G2С, підвищення ефективності публічної адміністрації у внутрішній організації своєї діяльності, підвищення якості адміністративних послуг;

- економія матеріальних та часових ресурсів, ефективніше використання бюджетних коштів, скорочення витрат на утримання державного апарату;

- забезпечення умов для розвитку електронної демократії, створення умов для прозорості та відкритості публічної адміністрації, прийняття прозорих рішень. Завдяки цьому громадяни мають можливість отримувати достовірну, точну та оперативну інформацію про діяльність органів влади, а відтак - брати участь у прийнятті ними відповідних рішень;

- зменшення корупції в органах влади.

Недоліки ж походять від слабких місць даної системи, які за умови гіпотетичного використання у злочинних цілях або банального зловживання службовим становищем з боку зацікавлених осіб можуть заподіяти шкоди інтересам держави або громадян. До подібних недоліків можна віднести:

- слабку захищеність від нового класу соціальних злочинів, що ґрунтуються на використанні сучасних інформаційних технологій (махінації з електронними грошима, комп'ютерне хуліганство та ін.);

- можливість здійснювати електронний контроль за життям, настроями, планами громадян, політичних організацій;

- можливість використання нових інформаційних технологій з політичною метою;

- використання в якості інформаційної зброї для впливу на психіку та свідомість людей.

Для успішного втілення електронного урядування як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх його переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти складний шлях наближення системи державного управління до європейських стандартів. Для цього Україні необхідний певний час, оскільки остаточний перехід до електронного урядування потребує багато проміжних етапів від декларування на найвищому державному рівні цього напрямку в якості пріоритетного до удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, які будуть безпосередньо здійснювати відповідні функціональні обов'язки. При цьому перехід від традиційного управління до електронного урядування має відбуватися та супроводжуватися відповідними змінами у розвитку суспільства, що сприятиме його стабілізації.