Правове регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель: проблеми теорії та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

53

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ ТА СЕРВІСНИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

БУСУЙОК ДІАНА ВІКТОРІВНА

КИЇВ - 2018

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

Кулинич Павло Федотович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

Шульга Михайло Васильович, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри земельного та аграрного права; доктор юридичних наук, професор

Кобецька Надія Романівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри трудового, екологічного та аграрного права;доктор юридичних наук, доцент

Костяшкін Іван Олександрович, Хмельницький університет управління та права, завідувач кафедри трудового, земельного та господарського права.

Захист відбудеться 29 березня 2018 року об 11:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 28 лютого 2018 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук О. О. Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процеси демократизації українського суспільства та запровадження інституту приватної власності на землю обумовили формування поряд з управлінськими правовідносинами у сфері використання й охорони земель їх нового виду - сервісних правовідносин.

У радянський період держава виконувала роль адміністратора земельних відносин, яка була єдино можливою за планової економіки та виключної власності держави на землю. У діяльності органів виконавчої влади переважали розпорядчі та управлінські функції, а правове регулювання їх реалізації фактично базувалося на принципі, згідно з яким людина існувала для держави.

Масштабне реформування земельних відносин та їх правового забезпечення зумовили концептуальне оновлення функцій держави в сфері управління землями. В правовому регулюванні управління земельними ресурсами набула домінуючого значення концепція, згідно з якою держава існує для людини. Правове регулювання проявляється в тому, що поряд з традиційними управлінськими правовідносинами у сфері використання й охорони земель почав формуватися їх принципово новий вид - сервісні правовідносини.

Причому у тих сферах правового регулювання земельних відносин, де публічні інтереси превалюють над приватними інтересами, органи виконавчої влади здійснюють переважно управлінські функції. До таких функцій належать функції прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель, моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, стандартизації та нормування у сфері використання й охорони земель та контролю у сфері їх використання й охорони.

Натомість сервісні правовідносини забезпечують реалізацію приватно-публічних інтересів і формуються у тих сферах управління використанням та охороною земель, де публічні і приватні земельні інтереси є взаємозалежними. Так, у сфері державної реєстрації прав на землю власник зацікавлений у фіксації та публічному оголошенні його права на землю. Реалізуючи свої приватні інтереси, набувачі прав на землю повинні мати можливість простежити юридичну історію прав на землю, яка його цікавить. Але вони не можуть забезпечити свої приватні інтереси без сприяння з боку держави. Держава гарантує проведення державної реєстрації прав на землю в інтересах усіх та кожного.

Сервісні правовідносини у сфері використання й охорони земель опосередковують надання громадянам та юридичним особам земельних адміністративних послуг. Однак, у літературі сервісні правовідносини у сфері використання й охорони земель розглядаються як різновид управлінських правовідносин. Тому потреба у теоретичному осмисленні новацій у правовому регулюванні сервісних земельних відносин, визначенні юридичної природи управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель за участю органів виконавчої влади, а також забезпеченні вдосконалення відповідного законодавства України обумовлює потребу у проведенні комплексного дослідження теоретичних та прикладних проблем правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель за участю органів виконавчої влади.

В радянській юриспруденції провадились дослідження державного управління у сфері охорони навколишнього середовища та використання і охорони єдиного державного земельного фонду. Проте ці дослідження відбувались в умовах домінування управлінської ролі держави у всіх сферах суспільного життя, функціонування планової економіки та виключної державної власності на землю та інші природні ресурси.

Започаткування економічної, зокрема земельної реформи призвело до формування нових видів суспільних відносин у сфері використання й охорони земель за участю органів виконавчої влади. Водночас чинний ЗК України містить Розділ VII «Управління в галузі використання й охорони земель», приписи якого регулюють лише управлінські відносини у сфері використання й охорони земель.

Науковою основою дослідження стали праці вчених у галузі земельного, аграрного й екологічного права - Г.О. Аксєньонка, В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, Г.Є. Бистрова, А.Г. Бобкової, М.Я. Ващишин, О.А. Вівчаренка, Н.С. Гавриш, А.П. Гетьмана, О.В. Головкіна, С.В. Гринька, В.К. Гуревського, В.М. Єрмоленка, М.І. Єрофеєва, Б.В. Єрофєєва, А.І. Жмотова, О.О. Забєлишенського, О.І. Заєць, Г.Л. Землякової, І.О. Іконицької, В.О. Кабатова, І.І. Каракаша, Т.О. Коваленко, Т.Г. Ковальчук, М.І. Козиря, О.С. Колбасова, О.М. Колотинської, В.В. Костицького, М.І. Краснова, М.В. Краснової, О.І. Крассова, С.В. Кузнєцової, П.Ф. Кулинича, А.В. Луняченка, Н.Р. Малишевої, Р.І. Марусенка, А.М. Мірошниченка, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, В.І. Олещенка, О.О. Погрібного, Е.В. Позняк, Б.Г. Розовського, О.А. Самончик, В.І. Семчика, В.Д. Сидор, М.О. Сиродоєва, А.М. Статівки, Н.І. Титової, В.Ю. Уркевича, В.І. Федоровича, Г.В. Чубукова, В.С. Шахова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, В.З. Янчука й інших, у галузі теорії держави та права - С.С. Алєксєєва, П.М. Рабіновича, О.В. Малька, у галузі адміністративного права - В.Б. Авер?янова, О.Ф. Андрійко, В.А. Дерець, І.Б. Коліушка, Д.М. Лук?янця, О.Є. Лунєва, В.П. Тимощука, Ю.О. Тіхомірова та ін.

В Україні комплексні дослідження теоретичних та прикладних проблем правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель за участю органів виконавчої влади, які б ґрунтувались на чинному законодавстві, не провадились. У сучасній вітчизняній юридичній літературі предметом аналізу були окремі аспекти правового регулювання управлінських відносин у сфері охорони навколишнього середовища та використанні й охороні земель. Вітчизняна доктрина правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель за участю органів виконавчої влади тільки починає формуватися. Все це обумовлює актуальність дослідження даної наукової проблематики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалось у рамках виконання планових тем науково-дослідної роботи відділу проблем аграрного, земельного, екологічного та космічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: «Проблеми організаційно-правового забезпечення інноваційної діяльності в сільському господарстві» (номер державної реєстрації РК 0106U012116), «Проблеми розвитку аграрного та земельного права України» (номер державної реєстрації РК 0108U009967), «Правові проблеми публічно - приватного партнерства у аграрних та земельних відносинах» (номер державної реєстрації PK 0111U010212), «Правові проблеми розвитку сільських територій України» (номер державної реєстрації РК 0113U007855), «Правові проблеми розвитку земельних відносин в Україні в умовах децентралізації влади» (номер державної реєстрації РК 0116U008636).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних та практичних засад удосконалення правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель шляхом проведення аналізу чинного законодавства, практики його застосування та виявлення недоліків у правовому регулюванні управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель.

Для досягнення поставленої мети в дисертації приділяється увага вирішенню таких завдань:

- встановити методологічні підходи до дослідження й удосконалення правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель;

- визначити поняття управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель;

- обґрунтувати юридичну природу земельних адміністративних послуг;

- дослідити становлення та розвиток законодавчого забезпечення управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.;

- встановити види органів виконавчої влади у сфері використання й охорони земель, а також рекомендації з удосконалення системи та компетенції органів виконавчої влади у цій сфері;

- дослідити функції органів виконавчої влади як суб'єктів управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель;

- визначити поняття процедурної норми земельного права та земельно-правової процедури;

- встановити особливості правового регулювання таких управлінських відносин в аналізованій сфері як: прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель; моніторингу земель; ведення державного земельного кадастру; стандартизації та нормування у сфері використання й охорони земель; контролю у сфері використання й охорони земель;

- дослідити правове регулювання сервісних відносин у сфері використання й охорони земель, - правове забезпечення державної реєстрації прав на землю та їх обтяжень і правові аспекти надання сільськогосподарських дорадчих послуг;

- обґрунтувати переваги публічно-приватного партнерства при здійсненні органами виконавчої влади управлінської та сервісної діяльності у сфері використання й охорони земель;

- розробити науково-обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення законодавства в частині управління землями як засобу забезпечення розвитку сільських територій.

Об'єктом дослідження є управлінські та сервісні відносини у сфері використання й охорони земель за участю органів виконавчої влади.

Предметом дослідження є правове регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, використання яких забезпечило достовірність висновків і можливість вирішення поставлених завдань та досягнення сформульованої мети.

За допомогою системно-структурного методу визначено загальну структуру дослідження. Філосовсько-світоглядні методи діалектики надали можливість визначити підходи до вивчення багатопланової природи правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель.

Загальнонаукові методи (аналізу, синтезу) дозволили комплексно дослідити правове регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель. Зокрема, завдяки застосуванню цих методів стало можливим встановити межі регулювання земельним та адміністративним правом управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель. Шляхом застосування логіко-сематичного методу сформульовано понятійний та категоріальний апарати, а саме визначено поняття: «правовідносини державного управління у сфері використання й охорони земель», «управлінські та сервісні правовідносини у сфері використання й охорони земель», «земельні адміністративні послуги», «процедурна норма земельного права», «земельно-правова процедура» тощо.

Як спеціально науковий метод був застосований нормативно-догматичний метод, який використано для дослідження чинного законодавства, що регламентує управлінські та сервісні відносини у сфері використання та охорони земель. Історико-правовий метод забезпечив можливість виокремлення правових закономірностей виникнення та розвитку законодавчого забезпечення: управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.; моніторингу земель; державної реєстрації прав на землю та їх обтяжень. Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні наявного світового досвіду правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель.

Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним теоретико-прикладним дослідженням правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання та охорони земель.

Ступінь наукової новизни одержаних результатів конкретизується в таких положеннях, висновках і пропозиціях, які виносяться на захист:

уперше:

1) запропоновано широке та вузьке розуміння правовідносин щодо державного управління у сфері використання й охорони земель. Правовідносини державного управління у сфері використання й охорони земель в широкому розумінні пропонується розглядати як сукупність усіх видів правовідносин, які виникають при здійсненні органами законодавчої, судової та виконавчої влади своїх повноважень у сфері використання й охорони земель. Під правовідносинами щодо державного управління у сфері використання й охорони земель у вузькому розумінні доцільно розуміти правовідносини, що виникають у результаті нормотворчої та розпорядчої діяльності органів виконавчої влади з метою владно-організуючого впливу на суб'єктів земельних відносин щодо прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель, їх моніторингу, ведення державного земельного кадастру, стандартизації та нормування, а також контролю за використанням і охороною земель;

2) визначено поняття управлінських правовідносин у сфері використання й охорони земель як врегульованих нормами земельного права суспільних відносин, які забезпечують реалізацію публічних інтересів, однією з обов'язкових сторін яких є наділені владними повноваженнями органи виконавчої влади з приводу здійснення ними прогнозування, програмування та планування; моніторингу земель; ведення державного земельного кадастру; стандартизації та нормування; контролю;

3) сформульоване поняття сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель як врегульованих нормами земельного права суспільних відносин, які забезпечують реалізацію приватно-публічних інтересів, однією з обов'язкових сторін яких є наділені публічними повноваженнями органи виконавчої влади або суб'єкти, які діють від імені держави з приводу надання зацікавленим суб'єктам таких земельних адміністративних послуг: проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі прав на землю та їх обтяжень; проведення державної експертизи землевпорядної документації; проведення агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення; проведення видачі кваліфікаційних свідоцтв; надання сільськогосподарських дорадчих послуг; проведення видачі дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) земельних ділянок;

4) обґрунтоване визначення поняття земельних адміністративних (публічних) послуг, під якими пропонується розуміти всі земельні послуги, що надаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування й іншими уповноваженими суб'єктами під відповідальність публічної влади, платно або безоплатно, надання яких пов'язане з реалізацією публічних повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав на землю фізичних та юридичних осіб;

5) доведено формування в земельному праві України правового інституту земельних послуг як системи відносно відокремлених від інших та пов'язаних між собою правових норм, які регулюють групу (вид) суспільних відносин щодо надання земельних послуг. До складу цього правового інституту входять правові норми щодо надання земельних приватних і земельних адміністративних (публічних) послуг. За суб'єктами надання земельні адміністративні (публічні) послуги поділяються на муніципальні та державні земельні послуги. З метою подальшого вдосконалення загальних та спеціальних положень здійснення правового регулювання сервісних відносин доведена доцільність закріплення норм цього правового інституту у Розділі VII «Управління в галузі використання й охорони земель» ЗК України;

6) запропоновано виділити такі етапи становлення та розвитку законодавчого забезпечення управлінських відносин у сфері використання й охорони земель в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.: перший етап (1970 - 1990), пов'язаний із дією ЗК УРСР від 8 липня 1970 року; другий етап (1990 - 1992), пов'язаний із прийняттям ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року; третій етап (1992 - 2001), пов'язаний із дією ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року; четвертий етап (2001 - по теперішній час), пов'язаний із дією ЗК України від 25 жовтня 2001 року;

7) визначено, що під процедурною нормою земельного права потрібно розуміти формально-обов'язкове правило поведінки, яке встановлюється державою з метою регулювання процедурних земельних відносин щодо здійснення органами виконавчої влади управлінської та сервісної діяльності у сфері використання й охорони земель;

8) запропонована концепція земельно-правової процедури, згідно з якою вона являє собою встановлений у законодавстві порядок, який складається з послідовних дій і спрямований на забезпечення здійснення органами виконавчої влади управлінської та сервісної діяльності у сфері використання й охорони земель;

9) сформульована пропозиція щодо віднесення до підстав виникнення публічно-приватного партнерства в земельній сфері таких договорів як: договір про моніторинг земель, договір щодо стандартизації та нормування в галузі охорони земель, договір про виробничий контроль;

10) визначені напрями розширення сфери правового забезпечення децентралізації земельних повноважень органів виконавчої влади, до числа яких пропонується віднести моніторинг сільських територій, кадастр сільських територій, а також прогнозування, програмування та планування розвитку сільських територій;

удосконалено положення щодо:

11) місця та структури правових норм з управління у сфері використання й охорони земель в системі земельного права України. Обґрунтовано, що управління у сфері використання й охорони земель як підгалузь земельного права є сукупністю правових інститутів щодо прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель; моніторингу земель; державного земельного кадастру; стандартизації та нормування у сфері використання й охорони земель; контролю у сфері використання й охорони земель, норми яких забезпечують спеціалізоване, диференційоване й інтегроване регулювання управлінських відносин у сфері використання й охорони земель;

12) видів функцій органів виконавчої влади щодо землі. Залежно від підстав та змісту функцій органів виконавчої влади щодо землі потрібно розрізняти два самостійних види функцій: 1) функції, які органи виконавчої влади у сфері використання й охорони земель здійснюють як носії влади на певній території; 2) функції органів виконавчої влади із реалізації від імені держави права власності на землю. Функції, які органи виконавчої влади у сфері використання й охорони земель здійснюють як носії влади на певній території, не є однорідними. Залежно від методу правового регулювання земельних відносин слід розрізняти управлінські та сервісні функції органів виконавчої влади у сфері використання й охорони земель;

13) правового регулювання відносин щодо прогнозування, програмування та планування використання й охорони земель. Доцільне передбачити комплексне правове регулювання цих відносин у ЗК України. У зв'язку з цим обґрунтована доцільність вдосконалення назви Глави 30 ЗК України: замість «Планування використання земель» її доцільно назвати «Прогнозування, програмування та планування використання й охорони земель», а також передбачити загальні та спеціальні статті, присвячені прогнозуванню, програмуванню та плануванню використання й охорони земель;

14) запровадження замість відомчого надвідомчий моніторинг навколишнього природного середовища. Останній має охоплювати всі елементи навколишнього природного середовища, зокрема і землю. Суб'єктом реалізації цього виду моніторингу має стати надвідомча служба з моніторингу навколишнього природного середовища у складі Мінприроди;

15) інформаційної взаємодії наявних природно-ресурсових та інших кадастрів. Визначено, що наявна сукупність кадастрів має бути перетворена у взаємозалежну систему кадастрів шляхом їх об'єднання. Під час включення / виключення тих чи інших даних до / з відповідного кадастру відбуватимуться автоматичні зміни наявної інформації у всій системі кадастрів. Включення або виключення тих чи інших даних не призводитиме лише до їх звичайного нагромадження в межах одного кадастру. Існуванню такої системи сприятиме автоматизація ведення наявних кадастрів, яка базуватиметься на використанні ГІС - технологій;

16) суб'єктів надання сільськогосподарських дорадчих послуг. Запропоновано, що постійне надання дорадчих послуг виробникам сільськогосподарської продукції у всіх областях та районах на безоплатній основі має забезпечувати Мінагрополітики;

дістали подальшого розвитку:

17) обґрунтування доцільності скорочення кількості органів, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, та покладення повноважень щодо виконання цих функції на органи виконавчої влади екологічного спрямування - Держекоінспекцію та Мінприроди;

18) пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання моніторингу земель. Аргументовано, що положення про моніторинг земель мають знайти своє закріплення у Законі України «Про моніторинг земель», який пропонується прийняти. Цей Закон має складатись з таких елементів: 1) загальні положення про моніторинг земель; 2) положення щодо проведення моніторингу окремих категорій земель; 3) міжнародне співробітництво;

19) ідеї щодо забезпечення доступності до текстів стандартів та нормативів у сфері використання й охорони земель для всіх зацікавлених осіб. Визначено, що з метою належного забезпечення зацікавлених осіб інформацією щодо стандартів та нормативів варто запровадити існування інформаційного фонду стандартів та нормативів, єдиної інформаційної системи щодо технічного регулювання, а також опублікування текстів стандартів та нормативів у друкованих виданнях та в мережі Інтернет на офіційному сайті національного органу стандартизації. Бази стандартів та нормативів повинні підтримуватись в актуальному стані. Доступ до таких баз та текстів стандартів та нормативів має бути постійним та відбуватись на безоплатні основі у тих випадках, коли вони є обов'язковими для виконання;

20) положення щодо удосконалення правого регулювання контролю у сфері використання й охорони земель в частині активного розвитку самоврядного, громадського контролю та самоконтролю. Запропоновано такі види контролю як державний контроль за використанням та охороною земель, у тому числі відомчий контроль, самоврядний контроль, громадський контроль та самоконтроль, а також заходи здійснення цих видів контролю та взаємодії між суб'єктами здійснення цих видів контролю передбачити в Законі України «Про контроль за використанням та охороною земель», який пропонується прийняти;

21) положення щодо об'єднання бази даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Аргументовано, що ведення Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має здійснюватися працівниками окремих спеціалізованих підприємств, установ та організацій. Працівники цих підприємств, установ та організацій повинні мати доступ до обох баз даних в онлайн режимі. Одночасно з проведенням державної реєстрації земельної ділянки, інформація про зареєстровані земельні ділянки має з'являтися у базі даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Одночасно з проведенням реєстрації прав, інформація про зареєстровані права має з'являтися у базі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру;

22) положення щодо форми надання земельних адміністративних послуг. Визначено, що з метою існування прозорого земельного ринку, гарантування прав власників та користувачів земельних ділянок доцільно запровадити ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в електронній формі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що у дисертації сформульовані висновки, положення та рекомендації для вдосконалення теорії земельного права та законодавства щодо регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель. Отримані результати можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальшого вивчення теоретичних та практичних питань, що стосуються правового регулювання управлінських та сервісних відносин у сфері використання й охорони земель;

- у законодавчій роботі - під час внесення змін та доповнень до законодавства та розробки проектів нормативно-правових актів;

- у правозастосовній роботі - як орієнтир для вдосконалення здійснення органами виконавчої влади управлінської та сервісної діяльності у сфері використання й охорони земель;

- у навчальному процесі - під час підготовки підручників і посібників з навчальних курсів «Земельне право», «Екологічне право», «Аграрне право» та під час викладання цих дисциплін у вищих навчальних закладах України (акт про впровадження наукових розробок даного дисертаційного дослідження у навчальний процес кафедри земельного та аграрного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 02.10.2017 року).

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були оприлюднені на: 1) міжнародних науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм» (Львів,
28 - 29 березня 2008 р.); «Проблеми вдосконалення земельного законодавства та правового забезпечення аграрного виробництва» (Біла Церква, 17 - 18 квітня 2008 р.); «Державний контроль за дотриманням земельного та екологічного законодавства: стан, проблеми та шляхи вдосконалення» (Київ, 17 червня 2008 р.); «Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної безпеки, використання та охорони природних ресурсів» (Харків, 9 - 10 жовтня 2009 р.); «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (Київ, 30 - 31 жовтня 2009 р.); «Правова політика Української держави» (Івано-Франківськ, 19 - 20 лютого 2010 р.); «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (Луцьк, 19 - 20 березня 2010 р.); «Актуальные проблемы правового регулирования аграрных, земельных отношений, природопользования и охраны окружающей среды в сельском хозяйстве» (Москва, 31 марта 2010 г.); «Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку» (Київ, 9 квітня 2010 р.); «Актуальні проблеми правового регулювання аграрних, земельних, екологічних відносин і природокористування в Україні та країнах СНД» (Луцьк, 10 - 11 вересня 2010 р.); «Міжнародне право навколишнього середовища: стан та перспективи розвитку» (Київ, 23 - 24 вересня 2010 р.); «Актуальні питання публічного права» (Запоріжжя, 19 - 20 травня 2011 р.); «Проблеми розвитку аграрного та земельного права України» (Київ,
25 травня 2011 р.); «Концептуальные основы развития национальных правовых систем в контексте процессов глобализации и региональной интеграции: постсоветский опыт и перспективы устойчивого развития» (Минск, 7 - 8 октября 2011 г.); «Правовое регулирование проведения землеустройства» (Москва, 25 октября 2011 г.); «Современные приоритеты в развитии аграрного, земельного и экологического права» (Москва, 2 марта 2012 г.); «Екологія. Людина. Суспільство» (Київ, 26 - 30 вересня 2012 р.); «Современные тенденции правового регулирования экологических отношений» (Минск, 26 - 27 апреля 2013 г.); «Актуальні проблеми реформування земельних, екологічних, аграрних та господарських правовідносин» (Хмельницький, 17 - 18 травня 2013 р.); «Актуальні правові проблеми публічно-приватного партнерства у сфері аграрних, земельних, екологічних та космічних відносин» (Київ, 22 листопада 2013 р.); «Еволюція правового регулювання аграрних, земельних та екологічних відносин» (Львів, 18 листопада 2016 р.); «Правові засади ведення органічного землеробства» (Харків, 29 - 30 вересня 2017 року); 2) міжнародних наукових конгресах: «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків,
26 - 27 березня 2009 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 26 березня 2010 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 24 березня 2011 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 29 березня 2012 р.); 3) науково-практичних конференціях за міжнародною участю: «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (Київ, 10 квітня
2009 р.); «Актуальні проблеми регіонального управління та місцевого самоврядування» (Київ, 8 квітня 2011 р.); 4) всеукраїнських науково-практичних конференціях та круглих столах: «Аграрне право як галузь права, юридична наука і навчальна дисципліна» (Київ, 25 травня 2012 р.); «Сучасні тенденції та перспективи розвитку аграрного, земельного і екологічного права» (Київ, 22 - 23 травня 2015 р.); «Правове забезпечення економічного розвитку та екологічної безпеки суспільства» (Вінниця, 14 - 15 травня
2015 р.); «Від правової охорони природи Української РСР до екологічного права України» (Київ, 26 травня 2017 р.); «Реалізація норм екологічного, земельного та аграрного права в умовах реформування правової системи України» (Івано-Франківськ, 8 - 10 вересня 2017 року); «Децентралізація влади як чинник розвитку аграрного, екологічного, земельного та інших природоресурсних галузей права» (Київ, 22 вересня 2017 року);
5) республіканській науково-практичній конференції: «Сучасні екологічні проблеми та методики викладання еколого-правових дисциплін» (Харків,
25 - 26 листопада 2010 р.); 6) круглих столах: «Економіко - правове регулювання земельних відносин: світовий досвід та перспективи України» (Ірпінь, 21 березня 2007 р.); «Правовое обеспечение единой государственной экологической политики Российской Федерации» (Москва, 11 апреля
2011 г.); «Сучасні досягнення наук земельного, аграрного та екологічного права» (Харків, 24 травня 2013 р.); «Сучасні науково-практичні проблеми екологічного, земельного та аграрного права» (Харків, 6 грудня 2013 р.); «Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні» (Київ, 28 березня 2014 р.); «Розвиток організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі» (Харків, 13 червня 2014 р.); «Актуальні проблеми екологічних, земельних та аграрних правовідносин: теоретико-методологічні й прикладні аспекти» (Харків, 5 грудня 2014 р.); «Правові проблеми розвитку сільських територій України» (Київ, 9 грудня 2015 р.); «Конституційні засади аграрного, земельного та екологічного права: 20 років розвитку» (Київ, 27 травня 2016 р.); «Теоретичні та практичні аспекти реалізації екологічного, земельного, аграрного права в умовах сталого розвитку України» (Харків, 2 грудня 2016 року).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в 92 науковій праці, в тому числі 1 одноосібній монографії, розділах та підрозділах 6 колективних монографій, 1 навчальному посібнику, 32 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях України, 7 статтях у наукових періодичних виданнях з юридичних наук інших держав, тезах 45 доповідей на наукових конференціях, круглих столах, інших виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, об'єктом і предметом дослідження. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, 6 розділів, поділених на 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 464 сторінок, з них основний текст становить 380 сторінок, список використаних джерел налічує
607 найменувань на 66 сторінках, додатки на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета та завдання роботи, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, характеризується об'єкт, предмет та методологічні основи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється практичне значення та апробація результатів дослідження, подається кількість публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 «Методологічні та теоретико-правові засади управлінських і сервісних відносин у сфері використання й охорони земель» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Методологічні підходи до дослідження правового регулювання управлінських і сервісних відносин у сфері використання й охорони земель» розкриваються методологічні засади дослідження правового регулювання управлінських і сервісних відносин у сфері використання й охорони земель.

Обґрунтовано, що поряд з управлінською діяльністю у сфері використання й охорони земель органи виконавчої влади здійснюють неуправлінську діяльність, зокрема сервісну. Вона передбачає надання земельних адміністративних послуг на засадах рівності суб'єктів земельних правовідносин.

Визначено, що предмет земельного права формують управлінські та сервісні правовідносини у сфері використання й охорони земель. Регулювання цих суспільних відносин здійснюється за допомогою норм земельного права.

Дослідження ознак управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель дало можливість визначити ключові поняття, - поняття управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель.

У підрозділі 1.2 «Юридична природа управлінських відносин у сфері використання й охорони земель» провадиться дослідження правових засад управлінських відносин у сфері використання й охорони земель.

На підставі аналізу досліджень правовідносин державного управління у сфері використання й охорони земель у юридичній літературі радянської доби та у сучасній юридичній науці виокремлені численні підходи до визначення поняття державного управління у сфері використання й охорони земель.

Використання досягнень науки про управління та науки адміністративного права щодо соціального, державного та публічного управління дозволило сформувати положення щодо широкого та вузького розуміння правовідносин державного управління у сфері використання й охорони земель, а також щодо публічних управлінських правовідносин у сфері використання й охорони земель.

Обґрунтовано, що правові норми, які регулюють управлінські відносини у сфері використання й охорони земель є підгалуззю земельного права, яка складається з відповідних правових інститутів.

У підрозділі 1.3 «Юридична природа сервісних відносин у сфері використання й охорони земель» досліджується практика формування в Україні правових засад сервісних відносин у сфері використання й охорони земель.

Відповідно до наявних теоретичних положень та приписів чинного законодавства визначено поняття земельних адміністративних (публічних) послуг, ознаки, які їм притаманні та проведено розмежування з земельними приватними послугами.

У роботі проведена класифікація земельних адміністративних послуг за такими критеріями: предметом правового регулювання; правовим статусом суб'єктів, які надають земельні адміністративні послуги; формою організації надання земельних адміністративних послуг; критерієм платності; результатом сервісної діяльності; характером послуги; наслідками дій, які вчиняються під час надання земельних адміністративних послуг.

У дисертації обґрунтовується формування в межах земельного права України правового інституту земельних послуг. Визначається характер правових норм, які входять до його складу та види земельних адміністративних (публічних) послуг. На підставі аналізу нормативно-правових актів, у яких передбачено регулювання сервісних відносин у сфері використання й охорони земель та теоретичних положень, дисертант пропонує закріпити цей правовий інститут в Розділі VII «Управління в галузі використання й охорони земель» ЗК України.

У підрозділі 1.4 «Становлення та розвиток законодавства України про управлінські та сервісні земельні відносини наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.» провадиться дослідження еволюції законодавства України про управлінські та сервісні земельні відносини наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

Виокремлюються та досліджуються такі етапи становлення та розвитку законодавчого забезпечення управлінських відносин у сфері використання й охорони земель в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.: перший етап (1970 - 1990), пов?язаний із дією ЗК УРСР від 8 липня 1970 року; другий етап (1990 - 1992), пов?язаний із дією ЗК УРСР від 18 грудня 1990 року; третій етап (1992 - 2001), пов?язаний із дією ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року; четвертий етап (2001 - по теперішній час), пов?язаний із дією ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Визначаються заходи удосконалення чинного законодавства, зокрема ЗК України.

Розділ 2 «Організаційно-правове забезпечення управлінської та сервісної діяльності органів виконавчої влади у сфері використання й охорони земель» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Класифікація органів виконавчої влади як суб'єктів управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель» аналізуються особливості правового статусу органів виконавчої влади як суб'єктів управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель та проводиться їх класифікація на підставі обраних дисертантом критеріїв, зокрема: за місцем у вертикалі виконавчої влади; за територією, на яку поширюються правомочності цих органів; за способами прийняття рішень; за характером компетенції; за сферою дії повноважень; залежно від характеру виконуваних ними функцій; залежно від категорії земель, щодо якої виникають управлінські та сервісні правовідносини у сфері використання й охорони земель.

Обґрунтовано доцільність скорочення кількості контролюючих органів та інтегрування виконання цих функції одним органом. Дисертант вважає, що контроль за усім комплексом природних ресурсів органами екологічного спрямування - Держекоінспекцією та Мінприроди - має стати передумовою запровадження комплексного та незалежного підходу до забезпечення раціонального використання й охорони земель.

У підрозділі 2.2 «Функції органів виконавчої влади як суб'єктів управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель» досліджуються напрями правового регулювання діяльності органів виконавчої влади як суб'єктів управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель. Залежно від підстав та змісту функцій органів виконавчої влади щодо землі потрібно розрізняти два самостійних види функцій: 1) функції, які органи виконавчої влади у сфері використання й охорони земель здійснюють як носії влади на певній території, - управлінські та сервісні функції. Управлінські функції здійснюються на засадах влади та підпорядкування суб'єктів земельних правовідносин. До них потрібно віднести: прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру, стандартизації та нормування у сфері використання й охорони земель, здійснення контролю у сфері використання й охорони земель. Сервісні функції здійснюються на засадах рівності суб'єктів земельних правовідносин. Ними є дії з надання земельних адміністративних послуг; 2) функції органів виконавчої влади із реалізації від імені держави права власності на землю це закріплені в нормах права способи реалізації органами виконавчої влади від імені держави повноважень щодо володіння, користування та розпорядження землею. На підставі проведеного дослідження визначено поняття функцій органів виконавчої влади щодо землі.

У підрозділі 2.3 «Земельні процедури як правові засоби регулювання діяльності суб'єктів управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель» відбувається дослідження процедурних засад управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель. Запропоновано розрізняти процес та земельну процедуру. Процес доцільно вживати лише для позначення судочинства. У свою чергу матеріальні земельні правові норми можуть бути реалізовані за допомогою юридично значущої діяльності органів виконавчої влади, урегульованої процедурними нормами земельного права. Визначено ознаки процедурних норм земельного права. Сформовано зміст таких ключових понять процедурних засад управлінських та сервісних правовідносин у сфері використання й охорони земель, як: процедурна норма земельного права та їх види; земельно-правова процедура; земельно-процедурне правовідношення, їх види та елементи; земельне провадження та їх види; матеріально-процедурні інститути земельного права.

Розділ 3 «Правове забезпечення управлінських відносин у сфері використання й охорони земель» складається з п'яти підрозділів.

Підрозділ 3.1 «Правове регулювання прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель» присвячений проблемі удосконалення правового регулювання прогнозування, програмування та планування у сфері використання й охорони земель. Звертається увага на те, що у загальному розумінні правове регулювання відносин щодо прогнозування, програмування та планування стосується різних об'єктів, в тому числі й землі. У спеціальному розумінні воно стосується лише землі. Дисертант відзначає, що прогнозування, програмування та планування використання земель є взаємопов?язаними видами управлінської діяльності у сфері використання й охорони земель. Положення щодо прогнозування, програмування та планування використання усіх земель та окремо за категоріями мають враховуватись під час розробки та реалізації загальних прогнозів, програм та планів розвитку України і навпаки.

Зазначається, що високу ступінь свободи, яка визнається за місцевими органами влади з питань планування використання земель за законодавством зарубіжних країн доцільно врахувати під час удосконалення прогнозування, програмування та планування використання земель за законодавством України.

Дисертант обґрунтовує доцільність забезпечення комплексного правового регулювання цих відносин у ЗК України. Запропоновано змінити назву Глави 30 ЗК України з «Планування використання земель» на «Прогнозування, програмування та планування використання й охорони земель», а також передбачити загальні та спеціальні статті, присвячені прогнозуванню, програмуванню та плануванню використання й охорони земель.

У підрозділі 3.2 «Правові аспекти вдосконалення моніторингу земель» визначаються засоби удосконалення правового регулювання моніторингу земель. У роботі визначені етапи розвитку законодавства щодо моніторингу навколишнього природного середовища та землі. Обґрунтовано висновок про те, що правовий інститут моніторингу земель входить до складу такої підгалузі земельного права як управління у сфері використання й охорони земель та опосередковує таку функцію управління у сфері використання й охорони земель як моніторинг земель. Автором проведено визначення видів моніторингу земель за такими критеріями: залежно від ступеня охоплення територій; залежно від змісту; залежно від категорії земель, яка підлягає спостереженню; залежно від суб'єктів проведення моніторингу земель; залежно від території, яка підлягає спостереженню; залежно від елементів, які підлягають моніторингу; залежно від виду забруднення; залежно від місця проведення моніторингу. Обґрунтовується доцільність прийняття Закону України «Про моніторинг земель». Визначаються елементи з яких має складатись цей Закон. Зазначається, що з метою запровадження ефективної системи моніторингу не лише земель, а й усього навколишнього природного середовища доцільно запровадити замість відомчого надвідомчий моніторинг навколишнього природного середовища. Результати його проведення доцільно закріплювати в Національній інформаційній системі моніторингу навколишнього середовища. Ця система повинна бути інтегрована у вітчизняні та світові інформаційні системи. Обґрунтовано висновок про те, що в Україні доцільно створити інформаційні центри з моніторингу навколишнього середовища, які будуть входити до складу як національних, так і відповідних систем міжнародного моніторингу навколишнього середовища. Умови запровадження таких центрів доцільно встановити у Законі України «Про моніторинг навколишнього природного середовища», який пропонується прийняти.

У підрозділі 3.3 «Правові засади оптимізації державного земельного кадастру» визначаються засоби удосконалення юридичної природи земельного кадастру. Юридична природа кадастрів досліджується шляхом класифікації природних та інших кадастрів на підставі обраних дисертантом критеріїв: за об'єктами ведення кадастру; за кількістю об'єктів, щодо яких кадастри містять інформацію; за територією поширення; за джерелом фінансування.

Автором доводиться висновок про доцільність запровадження змішаного містобудівного кадастру у частині суб'єктів його ведення. Він має вестись органами виконавчої влади спільно з органами місцевого самоврядування.

Обґрунтовано, що наявна сукупність кадастрів має бути перетворена у взаємозалежну систему кадастрів шляхом їх об'єднання. Визначаються органи, які мають вести таку систему кадастрів, встановлюється порядок їх співпраці. Оформити таку систему кадастрів доцільно шляхом прийняття Закону України «Про кадастри». В роботі визначаються складові елементи цього Закону.

Зазначається, що державний земельний кадастр є багатоаспектним правовим явищем. Відбувається визначення поняття державного земельного кадастру у статиці (інститут) та динаміці (правовідносини).