Крім того, більше ніж 98% опитаних професійних суддів висловили думку про потребу в здійсненні соціального супроводу або патронажу неповнолітніх, які звільнилися з місць позбавлення волі. Сутність післясудової функції пробації полягає в соціально-психологічному впливі працівника пробації на засудженого з метою зняти напруження, страх, невдоволення, агресію тощо. Значну роль у цьому випадку відіграють тематичні бесіди з піднаглядним засудженим, відвідування його вдома тощо.

Відповідно до ст. 4 закону, метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень і забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їх відповідальності.

Окрім того, ст. 12 закону «Особливості пробації щодо неповнолітніх» визначає, що пробація стосовно осіб, віком від 14 до 18 років, здійснюється з урахуванням вікових і психологічних особливостей неповнолітніх. Пробація щодо неповнолітніх спрямована на забезпечення їх нормального фізичного та психічного розвитку, профілактику агресивної поведінки, мотивацію позитивних змін особистості й поліпшення соціальних стосунків.

Ст. 8 вказаного закону встановлено види пробації: досудова, наглядова та пенітенціарна пробація.

Пенітенціарна пробація визначена як підготовка осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на певний строк, до звільнення з метою трудового й побутового влаштування таких осіб після звільнення за обраним ними місцем проживання (ст. 11 закону).

Проте серед заходів, що застосовуються до осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, указаною нормою встановлено лише таке: визначення місця проживання після звільнення, влаштування до спеціалізованих установ для звільнених, госпіталізація до закладів охорони здоров'я, працевлаштування працездатних осіб. Вважаємо, що заходи пенітенціарної пробації слід диференціювати й наповнити заходами соціально-виховного, психологічного характеру (наприклад, перебувати в тісному контакті із працівником органу пробації, приходити до нього на бесіди та приймати його в себе вдома; брати участь у визначеній судом діяльності, зокрема, у спеціалізованих соціально-психологічних тренінгах для осіб, що вчинили злочини проти життя і здоров'я та інші види протиправних діянь, програмах утримання від уживання алкоголю тощо).

Убачається, що вжиття вищевказаних заходів дало б змогу реалізувати функцію органів пробації щодо здійснення нагляду і проведення із суб'єктами пробації соціально-виховної роботи. Ця робота буде проводитися за індивідуальним планом з урахуванням оцінки ризиків учинення суб'єктом пробації нових кримінальних правопорушень і передбачатиме диференційований підхід при наданні консультативної, психологічної та інших видів допомоги, сприятиме працевлаштуванню, залученню до навчання, участі у виховних заходах і соціально корисній діяльності.

Загалом вважаємо, що положення вказаного закону забезпечуватимуть поліпшення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту; сприятимуть підвищенню рівня організації соціально-виховної і психологічної роботи із засудженими; зростанню ефективності виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.

Однак вищевказаним закону не визначено конкретного переліку заходів, що можуть бути застосовані до неповнолітнього, який відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Зміст і перелік таких заходів має бути сформований з урахуванням сутності ресоціалізаційної функції ювенальної юстиції. Це зумовлено зацікавленістю суспільства повернути собі повноцінних людей після відбування ув'язнення, а також захистити себе від скоєння звільненими особами повторних злочинів.

Проблема позитивної постпенітенціарної ресоціалізації неповнолітніх осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, може бути вирішена, якщо провести аналіз понять соціалізації та ресоціалізації неповнолітніх, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Соціалізація (лат. “socialis” - суспільний) - це процес засвоєння індивідом певної системи знань соціальних норм і культурних цінностей, настанов і зразків поведінки, які дають йому змогу функціонувати як повноправний член суспільства, до якого він належить [36,с. 29].

Процес соціалізації поділяють на два взаємопов'язаних етапи - адаптацію та інтеріоризацію (інтерналізацію). Першим передбачається пристосування людини до навколишнього суспільного середовища, другим - засвоєння і привласнення нею знань, норм життя певного суспільства, що стають складовими самосвідомості особистості [81, с. 7].

Соціалізація відбувається постійно й поступово через накопичення досвіду, розширення знань, формування навичок. Адаптація - шляхом перебудови, ламання вже сформованих типів поведінки, звичок, установок, уявлень.

Отже, соціальна адаптація неповнолітніх, звільнених із місць позбавлення волі, як особливий різновид процесу соціалізації особи забезпечує відповідність поведінки індивіда вимогам суспільства, засвоєння ним соціально корисних позицій, які сприяють виробленню здатності особи вирішувати життєві проблеми.

Адаптація особи як спосіб включення її в систему норм, соціальних і моральних цінностей нерозривно пов'язана з правовою культурою, розумінням наявних у суспільстві політичних, етичних, правових явищ, із засвоєнням приписів моральних і правових норм як власних життєвих установок.

Особливостями соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання, є такі: 1) вона протікає після звільнення від покарань, пов'язаних із позбавленням волі; 2) цей соціально-психологічний процес починається з моменту звільнення засуджених від покарання й завершується досягненням відповідності між очікування-вимогою суспільства (окремих соціальних груп) та поведінкою раніше судимої особи; 3) завданням соціальної адаптації осіб, звільнених від покарання, є залучення їх до життя без правообмежень, пов'язаних із покаранням, у новому або такому, що змінилося, 4) соціальна адаптація звільнених від покарання залежить від адаптаційних навичок і здібностей, властивих індивідові спочатку й вихованих в умовах виконання покарання; 5) успіх соціальної адаптації звільнених значною мірою залежить від співвідношення системи особистісних установок і вимог, що висуваються середовищем (трудовим колективом, найближчим побутовим оточенням, сім'єю); 6) соціальна адаптація звільнених може бути забезпечена лише за наявності позитивної взаємозумовленої соціальної спрямованості мікросередовища й особи судимого, сумісності соціальних очікувань середовища й моральних позицій, ціннісних орієнтацій особи.

Вивчення юридичної літератури свідчить про те, що однією із найефективніших технологій соціальної роботи в напрямі соціальної адаптації неповнолітніх, які повернулись із місць позбавлення волі, є соціальний супровід.

Постпенітенціарний соціальний супровід - цілеспрямована діяльність державних і недержавних організацій, соціального працівника (соціального педагога) з питань реалізації соціальної політики щодо осіб, які повернулись із місць позбавлення волі, з метою створення необхідних умов для позитивної соціалізації. Обраний варіант соціального супроводу має бути найефективнішим серед усіх можливих, він узгоджується з клієнтом, реалізується через партнерські стосунки, орієнтується на конкретну проблему, поєднує форми індивідуальної й групової роботи, спрямований на використання інновацій соціальної роботи для позитивної соціалізації молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі.

Основними організаційними формами постпенітенціарного соціального супроводу є індивідуальна та групова робота. Серед методів - консультування, представництво прав, психокорекція, тренінгові форми набуття соціальної компетенції та інші методи соціальної впливу [43].

Соціальний працівник (соціальний педагог) для забезпечення рівня постпенітенціарного соціального супроводу має ґрунтовно бути обізнаним у правових, психологічних, педагогічних, соціокультурних питаннях, що стосуються досягнення мети. Фахівці соціальних служб, здійснюючи соціальний супровід, орієнтують людину на стандарти демократичного суспільства. Відтак, підхід має орієнтуватися на позитивні чинники, віру в гуманну природу людини, але водночас слід розуміти всі складності поновлення соціальних рис колишніх ув'язнених.

Постпенітенціарний соціальний супровід молоді, яка звільнена з місць позбавлення волі, - це технологія соціальної роботи, яка полягає у створенні умов для ресоціалізації звільнених, а в разі потреби - і представництво їх інтересів у правозахисній діяльності з метою дотримання прав і свобод покараних.

Відповідно до ст. 6 Кримінально виконавчого кодексу України, ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв'язків як під час відбування покарання, так і після нього. Саме тому в пенітенціарній педагогіці ресоціалізацію ділять на пенітенціарну та постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою вироблення в засудженого законослухняної поведінки в установі виконання покарань; до постпенітенціарної ресоціалізації зараховують комплекс заходів щодо трудового й побутового влаштування і встановлення зв'язків із засудженим з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на свободу, у результаті чого забезпечується відновлення засудженого в соціальному статусі та повернення до самостійного життя. Говорити про досягнення ресоціалізації можливо лише в тому випадку, коли в засудженого після звільнення вирішені всі проблеми як соціального, так і побутового плану: житлова проблема, питання працевлаштування, фінансового забезпечення тощо [74]. Виходячи з цього, говорити про остаточну ресоціалізацію неповнолітнього засудженого безпосередньо під час відбування покарання неможливо, у цей період можна лише зробити певні кроки для забезпечення її досягнення після звільнення.

Створення умов для позитивної соціалізації молодих людей, які повернулися з місць позбавлення волі, полягає в обізнаності своїх прав і обов'язків, які передбачені вітчизняним законодавством.

Відповідно до вимог Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» звільнені молоді люди, віком до 35 років, отримують інформаційну, правову, трудову, психолого-педагогічну, медичну й інші форми соціальної допомоги в центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно із законодавством, здійснюється паспортизація осіб, які відбувають покарання, вирішуються проблеми повернення їх у сім'ю, забезпечення права на створення житлово-побутових умов, реалізації права на працю й освіту, надання медичної допомоги звільненим особам.

Проте на практиці вказані питання щодо неповнолітніх, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі, вирішуються, на жаль, не в повному обсязі. Позитивний досвід роботи в указаному напрямі свідчить лише про пошуки для засуджених роботи та житла. Натомість досвід інших країн засвідчує більш ефективну підтримку для звільнених з місць позбавлення волі. Так, Мін'юст Великобританії закликає найбільші компанії брати на роботу більше екс-ув'язнених. Представники найбільших британських компаній позитивно поставилися до ініціативи влади допомогти їм знову розпочати чесне життя.

У США до слухання справи про умовно-дострокове звільнення засуджений має підготувати план свого перебування на свободі після умовно-дострокового звільнення з указівкою на те, де він буде проживати, чим планує займатися, який спосіб життя буде вести.

Призначення заходів пробації передбачається законодавством федерації та всіх штатів як альтернатива позбавленню волі. Найчастіше пробація включається в систему покарань, оскільки цей захід нічим не відрізняється від низки інших. Вирішення питання та застосування пробації судом неможливо без попереднього вивчення особистості засудженого.

У Китаї існує мікрорайонна реабілітація, що працює в експериментальному порядку у великих містах і провінціях. Зміст мікрорайонної реабілітації полягає в тому, що для спостереження за особою, яка звільняється з місць позбавлення волі, у мікрорайоні призначається спеціальний державний орган, що за допомогою зацікавлених громадських рухів та організацій, соціальних добровольців займається виправленням злочинної психології і сприяє її ресоціалізації. Суб'єктами є засуджені, яким призначено покарання у вигляді громадського нагляду з відстрочкою виконання вироку, а також особи, звільнені умовно-достроково або за спливом строку покарання із позбавленням політичних прав [75, с. 19-23].

Досягнення таких позитивних результатів вимагає активної взаємодії кількох суб'єктів системи ювенальної юстиції, зокрема, органів державної влади, місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства. Необхідною умовою реалізації цієї функції є виправлення неповнолітнього, який відбуває покарання, соціально-виховна робота з такою категорією осіб, заходи залучення до суспільно-корисної праці, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, залучення громадських організацій для уникнення ризику випадання неповнолітніх із позитивної соціалізації.

З огляду на викладене з метою успішного постпенітенціарного соціального супроводу неповнолітніх і молоді проект закону варто доповнити низкою положень, які більш детально будуть характеризувати особливості пробації щодо неповнолітніх, а саме:

по-перше, визначити перелік обов'язків, які можуть покладатися на дитину, якій установлено пробацію: суспільно-корисні роботи; зайняття певними видами діяльності, спрямованої на відшкодування збитків, спричинених злочином; участь у реабілітаційних програмах; обмеження дозвілля; обмеження в часі перебування на вулиці; перебування в пробаційному центрі; відвідування сеансів психотерапії; проходження курсу лікування від алкогольної, наркотичної, токсичної залежності; відвідування корекційних програм, спрямованих на профілактику агресивної та девіантної поведінки тощо; зобов'язання здобути повну середню, базову чи повну вищу освіту;

по-друге, визначити, перелік заходів виховного характеру, що можуть застосовуватись у межах пробації щодо неповнолітніх, не пов'язаних із позбавленням волі: виправний нагляд, здійснюваний наглядачем; громадський осуд; примусове вибачення перед потерпілим; примусове усунення шкоди, завданої неповнолітнім, що вчинив злочин; проходження курсу виховного навчання у визначеній судом школі або спеціальній школі-інтернаті; повідомлення про можливість направлення на навчання до визначеної судом школи або спеціальної школи-інтернату;

по-третє, доповнити ст. 9 «Види пробації» таким видом пробації, як судова пробація, яка виконуватиме роль соціально-психологічної оцінки неповнолітнього з метою допомогти суду при індивідуалізації покарання [89]. Також вважаємо за доцільне ст. 9 доповнити положенням про те, що «...працівникові органу пробації заборонено здійснювати вплив на суд».

Підводячи підсумки, зазначимо, що запровадження інституту ювенальної пробації в Україні - це прогресивна ідея, яка має змінити на краще стан запобігання злочинам неповнолітніх, сприятиме усуненню передумов їх учинення, що мають економічний, інформаційний, соціальний, моральний, правовий характер. Указаний інститут має стати складовою системи ювенальної юстиції, щоб удосконалити суспільні відносини в державі, підвищити рівень життя, змінити ставлення людей до низки цінностей і поліпшити моральне та фізичне здоров'я нації.

3.3 Вдосконалення механізму запобігання злочинності неповнолітніх в Україні

У сучасній Україні є не тільки нові, а й традиційні для нашого суспільства виклики і проблеми. Cаме діти залишаються на сьогодні найперспективнішою та найменш захищеною в правовому значенні часткою суспільства.

Байдужість батьків до виховання своїх дітей - звична річ для українців. Через різні причини Україна має «армію» безпритульних, що сягнула понад 130 тис., стрімке зростання показників підліткової злочинності та високу, порівняно із державами-учасницями ЄС, дитячу смертність. Безперечно, причини цього не можна зводити лише до пострадянської ментальності українців [110]. Недосконалими в Україні залишаються положення чинного законодавства, що регулює захист конституційних прав дитини, обов'язки держави і її спеціально уповноважених органів перед дітьми, сімейні відносини, зокрема, в частині взаємних прав і обов'язків батьків та дітей.

Очевидно, слід погодитись із М. В. Кравчуком, що Україна, ставши на шлях незалежності і суверенності, закріпила свій стратегічний напрямок розвитку розбудови соціальної, демократичної правової держави. Слушною є й думка науковця про те, що створення правової держави не можливе без захисту прав людини, дитини [50, с. 103-108]. Разом з тим реалізація цієї благородної державницької мети вимагає досконалих юридичних механізмів. Зокрема, захист конституційних прав дитини не можна уявити без використання потенціалу кримінально-правового інструментарія регулювання відповідних правовідносин.

Якою ж є особа неповнолітнього злочинця та які чинники впливають на трансформацію пересічного неповнолітнього злочинця? Відомо, що у формуванні особи неповнолітніх злочинців вирішальну роль відіграють такі фактори: негативний вплив сім'ї; прямий негативний вплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї (зловживання алкоголем, грубість, жорстокість, безкарність, наркоманія, проституція тощо); низький рівень культури і освіти батьків, їх безвідповідальне ставлення до дітей; відсутність у батьків можливості, а часто й бажання мінімально забезпечувати необхідні потреби дітей; негативний вплив з боку однолітків та дорослих у найближчому середовищі - побутовому, навчальному, виробничому; підбурювання з боку дорослих злочинців; відсутність певних занять у неповнолітніх, які залишили навчання [122]. До цього переліку також можна віднести помітне зменшення впливу школи на виховання неповнолітніх; збільшення кількості дітей, які відвідують школу фрагментарно, або не відвідують її взагалі.

Також можна стверджувати, що в Україні за роки незалежності не отримав свого розвитку такий чинник запобігання злочинності неповнолітніх, як вплив церкви. Названий фактор став важливим елементом профілактики злочинності неповнолітніх у таких постсоціалістичних республіках, як Польща, Чехія, Угорщина. Натомість робота широко представлених в Україні традиційних конфесій щодо цього лише починається. Але вже зараз маємо в нашій державі й зворотні приклади втягування неповнолітніх у протиправну діяльність з боку нетрадиційних конфесій («Біле братство», «Білий лотос», «Посольство боже» та ін.).

Відзначимо, що підтримуємо тих вчених, які вважають, що схиляння неповнолітнього до злочинної діяльності справляє негативний вплив на формування особистості підлітка, порушуючи його соціальні якості. Якщо ж соціальні якості особистості підлітка отримали неправильне формування і розвиток, а також певною мірою піддалися злочинному впливу, утворюються всі умови для того, щоб неповнолітній став на шлях учинення злочину.

Як зазначає Т. Чепельська, аналіз стану злочинності, прогнозування закономірностей її розвитку свідчать про серйозну проблему у розвитку нашого суспільства. Можна вважати очевидним: в Україні зростає жорстокість суспільства, яка не може не відбитися на найбільш соціально не захищеній групі населення - дітях [118, с. 5]. Так, за матеріалами Генеральної прокуратури України, загальна чисельність осіб, які вчинили кримінальні правопорушення у 2016 році - 149 560 чоловік, з них 28 646 правопорушень проти життя та здоров'я особи (з яких неповнолітні до 14 років - 60 злочинів, з 1415 років -183 злочинів, 16-17 років - 556 злочинів). Умисні вбивства - 1357 (з яких неповнолітні до 14 років - 1 злочин, з 1415 років - 9 злочинів, 16-17 років -20 злочинів), вчинене за попередньою змовою групою осіб - 105 (з яких неповнолітні з 14-15 років - 1 злочин, 16-17 років - 8 злочинів), умисні тяжкі тілесні ушкодження, ст. 121 КК України - 2218 (з яких неповнолітні до 14 років - 3 злочини, з 14-15 років - 8 злочинів, 16-17 років - 34 злочини), у т. ч., що спричинило смерть потерпілого, ст. 121 ч. 2 - 620 (з яких неповнолітні до 14 років - 1 злочин, з 14-15 років - 2 злочини, 16-17 років - 14 злочинів), умисні середньої тяжкості тілесні ушкодження, ст. 122 КК України - 2685 (з яких неповнолітні до 14 років - 8 злочинів, з 14-15 років - 27 злочинів, 16-17 років - 99 злочинів), зґвалтування, ст. 152 -259 (з яких неповнолітні з 14-15 років - 3 злочини, 16-17 років - 13 злочинів), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, ст. 153 - 121 (з яких неповнолітні до 14 років - 5 злочинів, з 14-15 років - 2 злочини, 16-17 років - 7 злочинів) тощо.

За кримінальними справами, кожний восьмий виявлений злочин вчинено в сім'ї (13,2 %), кожний сьомий (15,4 %) - з особливою жорстокістю, кожний шостий (16,9 %) - зі знущанням над потерпілим, кожний десятий (10,3 %) - із заподіянням катувань. Майже 27 % опитаних дітей підтвердили, що до них зверталися незнайомці через мережу Інтернет з пропозиціями сексуального характеру (за статистикою, 78 % дітей віком 6-17 років користуються Інтернетом, а в мережі існує до 200 тис. веб-сайтів, що пропонують контент з дитячою порнографією). Малолітні жертви сексуальних посягань підсвідомо прагнуть відтворити свій життєвий досвід у дорослому житті.

Віддаленими наслідками для потерпілих у майбутньому стає їх схильність до алкоголізму, наркоманії, асоціальної поведінки, жорстокості (за даними статистики, діти-жертви у 10 разів частіше роблять спроби суїциду; у 85 % дорослих пацієнтів психіатричних клінік виявляється історія сексуального насилля в дитинстві) [27, с. 5]. Потерпілі також можуть втратити основні соціальні орієнтири і цінності, що виявляється у їх подальшій байдужості до проблем сім'ї, трудового колективу і суспільства загалом.

Іще однією соціальною та правовою проблемою деліквентної поведінки неповнолітніх є їх системне і цілеспрямоване втягування у споживання та розповсюдження наркотиків та психотропних речовин, які сьогодні, на жаль, стали невід'ємним складником молодіжної субкультури. Незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами або прекурсорами, які вчиняються щодо неповнолітніх або з використанням неповнолітніх, схиляння неповнолітніх до застосування допінгу, до споживання одурманюючих засобів передусім посягають на суспільні відносини у сфері встановленого державою порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також здоров'я населення.

Право неповнолітніх на нормальний фізичний розвиток виступає безпосереднім додатковим об'єктом аналізованих злочинів (чч. 2 і 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323 і ст. 324 КК України). Враховуючи специфічність охоронюваних суспільних відносин, слід сказати про підвищену суспільну небезпеку зазначених діянь для суспільства. Йдеться про охорону прав якоїсь певної категорії людей, а про загрозу цього явища скалічити конфігурацію сучасного суспільства, загубити фізичне і духовне здоров'я нації [53, с. 320].

Діти в Україні продовжують зазнавати насильства - в загальноосвітніх школах, у сімейних відносинах, при контакті з представниками правоохоронних органів, у закладах опіки та в дитячих будинках сімейного типу нерідко трапляються випадки приниження гідності дітей. При цьому не існує дієвих механізмів ефективного виявлення та реагування на випадки насильства, а також механізмів забезпечення існуючих законодавчих норм, що забороняють фізичні покарання. Недосконалою й травматичною для дитини залишається процедура допиту дітей (свідків, потерпілих і обвинувачених у злочині) [93]. На відміну від позитивного досвіду низки пострадянських і пост- соціалістичних держав, які створюють спеціально облаштовані кімнати для опитування дітей, в яких дитина перебуває в товаристві батьків чи рідних і не бачить людину, яка веде допит чи опитування за дзеркальним склом (Литва, Латвія, Польща, Словаччина, Угорщина), в Україні така практика не застосовується. Насамперед через матеріально-фінансові та організаційні причини.

Відзначимо, що важливим чинником запобігання злочинності неповнолітніх є й досконалість чинного законодавства у цій сфері. Нині основними нормативно-правовими актами, які регулюють це питання, є Конституція України, Закони України «Про попередження насильства в сім'ї», «Про поліцію», «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», Сімейний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України № 616 «Про затвердження Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу» від 26 квітня 2013 р. тощо, та значна кількість спільних міжвідомчих наказів.

Важливим елементом нормативно-правового механізму запобігання та профілактики злочинності неповнолітніх є й міжнародні стандарти у цій сфері. Ці стандарти містяться в таких міжнародних договорах і конвенціях: Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р.; Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення від 25 жовтня 2007 р.; Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р. (чинна згідно із Законом України від 12 вересня 1991 р., № 1543-ХІІ «Про правонаступництво України»); Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182, ухвалена в межах Міжнародної організації праці 17 червня 1999 р., ратифікована Законом України від 5 жовтня 2000 р. № 2022-ІІІ; Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий Резолюцією № 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 р., ратифікований Законом України від 4 лютого 2004 р. № 1433- IV; Декларація прав дитини, затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 р; Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії від 1 січня 2000 р., ратифікований Законом України від 3 квітня 2003 р. № 716- IV, та ін.

Незважаючи на зусилля більшості країн світу, щоденно під час збройних конфліктів гинуть та отримують поранення тисячі цивільних осіб. Більшу половину цих жертв, як не прикро, становлять діти. За даними Дитячого фонду ООН, за останнє десятиліття, в ході збройних конфліктів, загинуло 2 мільйони дітей, 6 мільйонів залишилися без домівок, 12 мільйонів отримали поранення чи залишились інвалідами, і щонайменше 300 тисяч дітей-солдат беруть участь у понад 30-ти конфліктах у різних куточках світу. Такі вражаючі цифри свідчать про те, що проблема захисту дітей і донині залишається неврегульованою [45].

Аналіз українського законодавства дає підстави стверджувати, що стосовно дітей воно базується на гуманних принципах, закріплених у Конвенції про права дитини та інших міжнародних актах. Але в ньому ще не врахований принципово новий підхід до дитини як рівноправного члена суспільства, а також мають місце істотні прогалини щодо багатьох міжнародних стандартів прав дитини й відповідних процедур для здійснення низки проголошених і закріплених у законодавстві України прав дитини. Це, на нашу думку, свідчить про необхідність розробки та прийняття відповідно до міжнародних стандартів закону України про права дитини [77].

Отже, правова політика у сфері неповнолітніх, як і більшість державно-правових явищ, потребує певного оновлення. Враховуючи те, що більшість міжнародних стандартів, що регулюють права, свободи, відповідальність неповнолітніх, прийняті принаймні 20-30 років тому, виникає потреба модернізувати еталони у цій сфері.

Суспільна реальність вимагає такої модернізації з певних підстав. Серед них, на нашу думку, необхідно виділити такі.

1. Виникнення глобальних проблем, які не можуть єдиноначально вирішуватися у межах держави. Проблема вивчення глобальних криз повинна розглядатися із застосуванням усього наявного в сучасній науці методологічного арсеналу, з використанням розробок за такими важливими напрямками, як анатомія криз, теорія катастроф, дослідження криз в глобальній еволюції. Загострення однієї глобальної проблеми неминуче зачіпає інші і призводить до розвитку кризи. Глобальні кризи не можна розглядати через призму тільки однієї сфери соціального життя або природного буття - як то екологічні, політичні, фінансові, інформаційні тощо. Кризові явища носять комплексний характер. І результативний підхід до них може бути тільки комплексним, міждисциплінарним, синтетичним. Серед них є такі проблеми, що особливо торкаються неповнолітніх: наприклад, військові конфлікти, терористичні акти та проблеми дітей-біженців. У зв'язку з цим однієї охорони неповнолітніх в межах країни громадянства недостатньо. Потребують розширення міжнародні інституційні елементи захисту та охорони усіх категорій дітей.

2. Індустріальна революція, стрімкий технічний прогрес та суспільний розвиток викликав зміну людських відносин. “Багаторічне відчуження людини від справжньої духовної культури, національних коренів, від віри призвело до кризи суспільної свідомості, що виразилась у вкрай несприятливій суспільній атмосфері: посиленні криміногенної ситуації у соціумі, зростанні злочинності (зокрема дитячої), насильства, відкритій пропаганді розбещеності і хибних зразків культури. Особливо складна ситуація склалася у підлітковому і молодіжному середовищі” [31, c. 41].

3. Зміна класичного розуміння інституту сім'ї. Сім'я є основою соціального середовища, де встановлюється та розвивається особистість. Сімейні відносини здійснюють один з прерогативних впливів на індивідуальність неповнолітнього. Варто констатувати, що «на функціонування інституту сім'ї безпосередньо впливають сучасні тенденції розвитку суспільства - поширення емансипації, свободи вибору, індивідуалізації тощо. Усе це, своєю чергою, викликає послаблення внутрішньо-сімейних та поширення позашлюбних зв'язків, зростання кількості неповних сімей, також за загального зменшення народжуваності збільшується кількість дітей, народжених поза шлюбом, що породжує цілу низку негативних явищ. Трансформація інституту сім'ї формує різні теорії кризи сім'ї: економічні, етичні, психологічні, культурологічні тощо» [76, c. 7]. До змінних характеристик шлюбу необхідно зарахувати і поширення одностатевих шлюбів та значну кількість розлучень, що дисфункціонують сімейні відносини. Узагальнимо, що трансформаційний стан сімейних відносин у суспільстві у бік відходу від традиційної сім'ї, негативно впливає на неповнолітнього.

4. Зміни в освітній сфері. Глобалізація та інформатизація суспільного життя безпосередньо впливає на освітню сферу неповнолітніх. Глобалізація, на думку дослідників світової освітньої політики, - це складний комплекс важливих для розвитку суспільства напрямів і рухів, що містить: людей, які мігрують у межах країни (робітники, біженці, туристи тощо); інформацію в наукових доповідях, у випусках новин, статистичних даних і документальних фільмів; нові технології комунікації, виробництва й розподілу, які радикально змінюють організацію, стандарт життя і розподіл багатства; рух капіталу, якому сприяють нові технології; обмін думками й ідеями (Ф. Райменз). Вказане зумовлює потребу зміни освітнього простору, і обмежитися тут виключно переходом до Болонської системи освіти недостатньо. Як зазначає дослідниця права на освіту В. Боняк, з одного боку, здатність до пізнання об'єктивної дійсності випливає з самої природи людини як істоти розумної, а з іншого, - реалізація цього права, особливо в умовах складної соціальної дійсності в Україні, значною мірою залежить від економічної ситуації в державі, а також здатності останньої організувати ефективне управління освітянською сферою [8, c. 70]. Необхідно запроваджувати новітню методику викладання та використання засобів, які б розвивали особисті властивості окремого неповнолітнього.

Суб'єктивно-психологічні показники, що спричиняють зміни в емоційній системі неповнолітніх. Вони включають особистісні оцінки характеру відносин між людьми, оцінки відносин особи до усіх аспектів життєдіяльності, оцінки самовідчуття і самореалізації особистості, взаємовідносини всередині соціальної спільноти. Фахівці у сфері правової психології відзначають, що для неповнолітніх сучасності характерні у їхньому середовищі такі тенденції, як наростання індивідуалізму, протиставлення себе іншим людям, поширення проявів прагматизму - на фоні відмови від недавніх авторитетів, руйнування ідеалів, які склалися протягом останніх десятиліть. Поряд з девальвацією цінностей, пов'язаних зі служінням суспільству, державі, відбувається зниження довіри і поваги до старшого покоління, переорієнтація на особисте благополуччя, самозбереження, відбувається посилення процесу індивідуалізації, відчуження. Матеріальні блага почали займати значно більше місця в бажаннях школярів, культура й освіта відсуваються на периферію їх ціннісних орієнтацій [31, c. 41]. Молоді люди розвиваються під впливом сучасних процесів дуже швидко. Доступ до джерел інформації та зміни в освітній сфері призводять до гіперболізованого розвитку, при цьому виникають як позитивні, так і негативні показники. Так, соціальні проблеми, які ще півстоліття тому були характерні для більш старшої вікової категорії, сьогодні є проблемою неповнолітніх, серед яких переважають: наркоманія, алкоголізм, залежність від азартних ігор, нацистські та шовіністичні прояви поведінковості тощо. «Серйозне занепокоєння в Україні викликає стан здоров'я і спосіб життя сучасної молоді, зумовлений несприятливим навколишнім середовищем, погіршенням санітарно-гігієнічних умов навчання, якості медичного обслуговування та поширенням шкідливих звичок» [121, c. 6].

Отже, підлітки, які не відчувають інтересу для себе в сім'ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. Однак часто вони не в змозі об'єктивно осмислити ситуацію. Цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які іноді пропонує їм така група, сприймаються ними як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які нерідко вже досягли повноліття, раніше судимі, мають кримінальний досвід. Накопичувана внутрішня негативна напруга шукає виходу, задоволення найнижчих спрямувань. Як наслідок, хуліганство, вандалізм, зґвалтування тощо. Якщо розглядати злочинні угруповання неповнолітніх, то треба зазначити, що вони змінюють орієнтацію з агресивно-насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. За насильства чи то погрози зараз можна «заробити» непогані гроші. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво.

Висновки до Розділу 3

Здійснивши аналіз Розділу 3 можемо констатувати, що:

1. У протидії злочинності серед неповнолітніх, необхідно шукати нові підходи, зокрема - звернутись до англо-американського досвіду організації цієї роботи. З огляду на складність та особливість державного впливу на цю вікову групу пріоритетними мають бути заходи запобіжного характеру серед дітей. Ця діяльність повинна бути направлена на взаємодію працівників ОВС між собою та з іншими державними органами і установами з метою усунення соціальних факторів, які негативно впливають на формування і розвиток дитини, як громадянина України. Зокрема, пропонуємо включати до національних програм протидії злочинності серед молоді такі додаткові організаційні та практичні заходи:

здійснення НПУ систематичного аналізу стану криміногенної обстановки серед неповнолітніх у кожному регіоні держави.

розроблення та реалізацію заходів щодо організації під шефством працівників поліції у кожному регіоні безкоштовних підліткових клубів, гуртків і секцій, які б фінансувалися з місцевих бюджетів.

запровадження ефективного механізму виявлення бездоглядних і безпритульних дітей, підлітків, які жебракують, а також налагодження чіткої взаємодії підрозділів ювенальної превенції зі службами у справах дітей місцевих держадміністрацій, притулками для дітей, навчальними закладами та громадськими організаціями щодо запобігання цим явищам.

2. Запровадження інституту ювенальної пробації в Україні - це прогресивна ідея, яка має змінити на краще стан запобігання злочинам неповнолітніх, сприятиме усуненню передумов їх учинення, що мають економічний, інформаційний, соціальний, моральний, правовий характер. Указаний інститут має стати складовою системи ювенальної юстиції, щоб удосконалити суспільні відносини в державі, підвищити рівень життя, змінити ставлення людей до низки цінностей і поліпшити моральне та фізичне здоров'я нації.

3. Підлітки, які не відчувають інтересу для себе в сім'ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. Однак часто вони не в змозі об'єктивно осмислити ситуацію. Цинізм, нахабність, знущання над слабшими, які іноді пропонує їм така група, сприймаються ними як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які нерідко вже досягли повноліття, раніше судимі, мають кримінальний досвід. Накопичувана внутрішня негативна напруга шукає виходу, задоволення найнижчих спрямувань. Як наслідок, хуліганство, вандалізм, зґвалтування тощо. Якщо розглядати злочинні угруповання неповнолітніх, то треба зазначити, що вони змінюють орієнтацію з агресивно-насильницької на корисливу і агресивно-корисливу. За насильства чи то погрози зараз можна «заробити» непогані гроші. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність прослідковується особливо яскраво.

4. Значна кількість недоліків спостерігається в роботі правоохоронних органів по профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний лібералізм, який проявляється в тому, що деякі уповноважені особи, які не беруть під варту під час проведення досудового слідства тих обвинувачуваних неповнолітніх, які скоїли тяжкі і неодноразові злочини, і ті судді, які виносять невиправдано м'які вироки, де покарання не пов'язане з позбавленням волі, коли це явно потрібно. Звичайно, треба бути досить обережними при вирішенні питання про позбавлення волі неповнолітнього, але ж відомо, що деякі злочинці-підлітки не менш небезпечніші для суспільства, ніж їх дорослі «колеги». Адже значною мірою від всепрощення один крок до рецидивної злочинності неповнолітніх. Недостатньо працює у профілактичному напрямку й частина слідчих підрозділів та відділів (відділень) ювенальної превенції, орієнтуючись головним чином на розкриття вже скоєних злочинів. Нерідко відсутня необхідна взаємодія у роботі правоохоронних органів на цій ділянці. Що ж до роботи різних служб у справах неповнолітніх, то її працівники сьогодні не в змозі ефективно займатися профілактичною роботою - не вистачає кадрів, фінансування тощо. Все це призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати повинен хто завгодно за його проступки, та тільки не він особисто.

ВИСНОВКИ

Результатом дослідження, виконаного на підставі аналізу чинного законодавства України та низки країн світу, практики його реалізації, науково-теоретичної літератури з досліджуваної проблематики, є аналіз кримінологічної особливості запобігання злочинності неповнолітніх. Сформульовано висновки, надано пропозиції й рекомендації, що спрямовані на вдосконалення діяльності суб'єктів протидії злочинності у цій сфері.

До основних із них можна зарахувати такі:

1. Поширеність насильницької злочинності серед неповнолітніх, пов'язана з особливостями психології неповнолітніх та ситуацією, що склалась у суспільстві після розпаду СРСР. Оскільки неформальна група являє собою потужний інститут соціалізації, від якого підліток залежить психологічно, вибір насильницької поведінки пояснюється бажанням підвищити авторитет у групі, асоціюється з уявними цінностями сміливості, причетності до кримінального світу.

2. Викликає особливе занепокоєння зростання рівня злочинності неповнолітніх, стійка тенденція до «омолодження» злочинності, яку спостерігаємо останнім часом. Якщо раніше підліткова злочинність була вуличною, то тепер неповнолітні вчиняють злочини в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання. Більшість злочинів, скоєних неповнолітніми, - це не тільки крадіжки та хуліганські дії, а такі дії, що можуть привести до тяжких наслідків. Основними причинами правопорушень неповнолітніх вважаємо соціальну і майнову нерівність, яка викликає заздрість та злість, що провокують вчинення злочинів проти власності; неконтрольований батьками вплив соціальних мереж та інших інтернет-ресурсів; насильство в сім'ї, інші обставини сімейного характеру. Батьки повинні виховувати в дітях добро, бути прикладом та пояснювати як діяти у різних складних ситуаціях, діти мають довіряти батькам та не боятися ділитися своїми проблемами.

3. Особливо динамічно вплив глобалізаційних змін відчувають неповнолітні, оскільки належать до вікової категорії, яка має сформоване інтелектуальне поле, проте відсутні стійкі морально-правові уявлення та переконання. Неповнолітні є особами, які починають своє життя. Захист їхніх прав та законних інтересів є основною вимогою часу. Освітній простір для неповнолітніх є сферою, в якій вони домінантно соціалізуються та набувають індивідуальності. Глобалізація впливає на всі сфери життя, особливо помітною є глобалізація освітнього простору.

4. Виділено такі фактори впливу інформаційного суспільства на правовий статус неповнолітнього: 1) доступ до загальносвітового інформаційного поля надає можливість швидкого і доступного одержання інформації, яка не обмежена державними кордонами, тому неповнолітній отримує більше можливостей для реалізації своїх прав, а також доступу до новітніх знань; 2) відсутність позиціонування людини як цінності в інформаційному суспільстві, де створено чималий психологічний пресинг на свідомість особистості, що трансформує якості користувачів мережі; 3) зростання ролі соціально-комунікативних практик Інтернету (блоги, соціальні мережі, мережеві групи та інтернет-товариства) для реалізації прав неповнолітніх та їхній значний вплив на правомірність і протиправність поведінки цієї категорії осіб; 4) впровадження інформаційних державних послуг, що сприяє забезпеченню прав і свобод неповнолітніх.

5. Правова природа агресії виявляється в тому, що вона є фактором, який стимулює протиправність діяння, чинником, що сприяє деформації правосвідомості та, як наслідок, неправомірній поведінці особи. Для підлітків характерна групова агресія, що спричиняє в майбутньому групові правопорушення. Формуючись у своєрідний колектив, неповнолітні за підтримки групи переступають межу, яка веде до злочинних дій. Виникненню агресії сприяє, зокрема, медіапростір, який сьогодні займає вагоме місце в суспільному житті неповнолітніх. Сучасний медіапростір містить чимало сцен насильства, не здійснює градації між дорослим і дитячим телевізійним продуктом та подає девіантну поведінку як соціальну норму, не вказуючи на негативні прояви агресивних дій. Такий продукт є одним з основних соціальних факторів стимулювання агресивної поведінки неповнолітніх, яка зростає швидкими темпами в сучасному суспільстві та стає проблемою для всього світового співтовариства. Такий стан вимагає комплексного психологічного, педагогічного і правового вирішення. Зокрема, держава має реалізовувати такі заходи, як: активізація діяльності компетентних органів державної влади у галузі телерадіомовлення щодо усунення з медіапростору особливо небезпечних телевізійних продуктів; виховання телевізійної освіченості неповнолітніх, розвиток вмінь розуміти телевізійну комунікацію та відмежовувати реальність від творчої видумки; комплексна робота педагогічних працівників, батьків, учнів, громади, релігійних та громадських організацій щодо усунення проявів агресії неповнолітніх, антисоціальної поведінки підлітків, буллінгу тощо, опитування учнів про поширеність антисоціальних проявів агресії, обговорення проблем агресії на всіх рівнях, посилення спостереження вчителів за неповнолітніми; навчання неповнолітніх соціальних правил взаємодії, комунікації, тренінги щодо підвищення рівня свідомості неповнолітніх, їхньої правової культури способів придушення агресії, самодисципліни і саморегуляції та правових можливостей реакції на протиправний казус загалом; підвищення рівня профілактичної роботи щодо виявлення загрозливих факторів в оточенні неповнолітніх; активізація позашкільної зайнятості підлітків, особливо шляхом залучення їх до спорту, громадської роботи (рухома активність сприяє концентрації адреналіну в крові і, як наслідок, зменшенню нервового напруження); пропаганда правових знань підлітків, створення медіапродукту, спрямованого на патріотичне, соціально- правове, моральне виховання неповнолітніх, повагу прав і свободи вибору іншого, толерантності і гуманізму.

6. Необхідно виокремити такі особливості правового статусу неповнолітніх: відсутність повної дієздатності; у контексті нормативного закріплення прав, неповнолітні мають ширші права, ніж повнолітні суб'єкти права; сфера суб'єктивних обов'язків неповнолітніх є вужчою, ніж у загальних суб'єктів права, оскільки держава, враховуючи їх недозрілість, відсутність повної соціалізації, досвіду та знань, визначає досліджувану категорію осіб здатними бути відповідальними за вчинення важких та особливо важких злочинів; зовнішня відокремленість як повноцінного суб'єкта правового життя і здатність виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю повною мірою не властиві неповнолітнім, оскільки вказану діяльність вони здійснюють не самостійно, а через повнолітнього суб'єкта або державу; наявність видових розбіжностей у відносинах, у які неповнолітні можуть вступати самостійно нарівні з дорослими суб'єктами права, та особливі відносини, які не визнають неповнолітнього повноцінним суб'єктом права; враховуючи емоційну та розумову незрілість, цей суб'єкт права потребує особливої уваги і турботи з боку держави й соціуму.

7. До особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, передусім, слід зарахувати підвищену латентність, більшу питому вагу злочинів, учинених групою осіб, у стані сп'яніння, залежність рівня злочинності від сезонних коливань, типовість та усіченість структури цього виду злочинності тощо. Наявність особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, передусім, визначається віковими особливостями та соціальною несформованістю особистості, яка учиняє відповідні злочини. Знання особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх сприяє розробленню диференційованих заходів запобігання правопорушенням цієї категорії осіб.

8. Злочинність як явище має своїм підґрунтям різноманітні причини. Аналіз таких умов і причин доводить, що однією з таких детермінант є кримінальна субкультура як різновид існуючих асоціальних контркультур. Кримінальна субкультура з однієї сторони виступає як самостійна детермінанта злочинності, а з іншої, вона на ряду з іншими входить в сукупність всіх детермінант. Вона є незаперечною хоча і опосередкованою умовою, засобом, джерелом підвищення рівня злочинності.

9. Ураховуючи англо-американський досвід профілактики правопорушень серед молоді, пропонуємо включати до національних програм протидії злочинності серед молоді такі додаткові організаційні та практичні заходи:

здійснення НПУ систематичного аналізу стану криміногенної обстановки серед неповнолітніх у кожному регіоні держави.

розроблення та реалізацію заходів щодо організації під шефством працівників поліції у кожному регіоні безкоштовних підліткових клубів, гуртків і секцій, які б фінансувалися з місцевих бюджетів.

запровадження ефективного механізму виявлення бездоглядних і безпритульних дітей, підлітків, які жебракують, а також налагодження чіткої взаємодії підрозділів ювенальної превенції зі службами у справах дітей місцевих держадміністрацій, притулками для дітей, навчальними закладами та громадськими організаціями щодо запобігання цим явищам.

10. Запровадження інституту ювенальної пробації в Україні - це прогресивна ідея, яка має змінити на краще стан запобігання злочинам неповнолітніх, сприятиме усуненню передумов їх учинення, що мають економічний, інформаційний, соціальний, моральний, правовий характер. Указаний інститут має стати складовою системи ювенальної юстиції, щоб удосконалити суспільні відносини в державі, підвищити рівень життя, змінити ставлення людей до низки цінностей і поліпшити моральне та фізичне здоров'я нації.

11. Аналіз українського законодавства дає підстави стверджувати, що стосовно дітей воно базується на гуманних принципах, закріплених у Конвенції про права дитини та інших міжнародних актах. Але в ньому ще не врахований принципово новий підхід до дитини як рівноправного члена суспільства, а також мають місце істотні прогалини щодо багатьох міжнародних стандартів прав дитини й відповідних процедур для здійснення низки проголошених і закріплених у законодавстві України прав дитини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алауханов Есберген. Криминология: учебник. Алматы: Академия МВД Республики Казахстан, 2008. - 324 с.

2. Александров Ю. В. Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: курс лекцій. К.: МАУП, 2002. 325 с.

3. Александров Ю. К. Очерки криминальной субкультуры. - М.: «Права человека». 2001. 152 с.

4. Антонян Ю. М., Бородин С. В. Перступное поведение и психические аномалии. М. Изд. Спарк. 1998. 372 с.

5. Астафєв В. Д. Уголовная политика в области борьбы с преступностью несовершеннолетних // Вісник Луганської академії. 2012. Спец випуск. Ч.1. С. 173-176.

6. Бабенко А. М. Географія злочинності неповнолітніх: що очікує Україну через 10 років? // Порівняльно-аналітичне право. 2013. № 1-3. С. 296-300.

7. Бандурка І. О. Діти, сім'я, злочинність неповнолітніх: взаємозалежність : моногр. Х. : Золота миля. 2014. 280 с.