Ще однією особливістю кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх є порівняно більша частка злочинів, вчинених у стані сп'яніння. Так, за даними О. Г. Кальмана у стані сп'яніння неповнолітні вчиняють до 90 % насильницьких і до 70 % корисливих злочинів [39, c. 35]. За результатами дослідження О. С. Стеблинської у структурі злочинів, вчинених неповнолітніми у стані сп'яніння, переважали злочини проти власності; злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти громадського порядку та моральності; статеві злочини [103, c. 482-484].

До найнебезпечніших тенденцій щодо злочинів неповнолітніх, які вчиняються в стані сп'яніння, можна зарахувати - зростання кількості злочинів, вчинених з особливою жорстокістю, зухвалістю та цинізмом; - високий рівень рецидиву, що пов'язано з наркотичною залежністю, небажанням стати на шлях виправлення та прагненням швидко здобути “легкі гроші”; - збільшення коефіцієнта злочинної активності у віковій підгрупі 16-18 р.; - зростання кількості неповнолітніх, яких втягнули дорослі у злочинну діяльність, вчинення злочинів під дією наркотичних речовин чи алкоголю; - “фемінізація” злочинів неповнолітніх, які вчиняються в стані сп'яніння [104, c. 12-13].

На відміну від злочинності дорослих, злочинність неповнолітніх вирізняється груповим характером. Майже половину злочинів неповнолітні вчиняють у складі групи, а щодо окремих видів злочинів цей показник може бути ще вищим. Так, наприклад, до 75-80 % крадіжок, грабежів, хуліганства, вимагань та зґвалтувань можуть вчинятися у складі групи. Зазвичай групи неповнолітніх нечисленні (2-3 особи), без стійкої організації, нетривалі за часом існування, оскільки були викриті правоохоронними органами, незважаючи на те, що формувалися з перспективою здійснення тривалої злочинної діяльності. Склад та інші якісні характеристики злочинних груп неповнолітніх залежать від виду вчинюваних злочинів та ситуації. Так, наприклад, заздалегідь сплановані крадіжки з квартир, сховищ, баз, складів, а також розбої вчиняються переважно групами неповнолітніх до трьох осіб, що зорганізовані та діяли більш-менш тривалий період. Ситуативні групові злочини, (наприклад, зґвалтування, незаконне заволодіння транспортними засобами, грабежі, хуліганство) у 50-70 % випадках вчиняли численніші групи неповнолітніх (до 5-7, а іноді й до 10 і більше осіб) без чіткої організації та без попередньої тривалої підготовки.

Груповий характер злочинної діяльності неповнолітніх пояснюється біологічними та соціальними передумовами підліткового гуртування, бажанням убезпечити себе від насильства однолітків або старших неповнолітніх (19 % хлопчиків, 11 % дівчаток) [113, c. 98]. Як зазначає Р. М. Булатов, втягнення 10-13-річних хлопчиків у злочинні угруповання відбувається під приводом їх захисту від насильства [10, c. 159]. Основними причинами об'єднання неповнолітніх в антисоціальні групи є не лише прагнення отримати прихильність та схвалення однолітків [49, c. 6-8], але й почуття неповноцінності, самотності, непорозуміння з боку сім'ї, бажання убезпечити себе від насильства з боку старших сильніших однолітків, а також прагнення до незалежності від батьків в матеріальному плані, які контролюють видатки, бажання “по-дорослому” проводити дозвілля, мати “кишенькові” гроші на особисті потреби, пов'язані з носінням престижних речей, відвідуванням розважальних закладів для молоді тощо.

Отже, загалом групи неповнолітніх, як правило, нечисленні, нестійкі, короткотермінові за часом існування, хоча половина з них були зорієнтовані на тривалу протиправну діяльність, яку припинили правоохоронні органи ще під час спільного вчинення першого. Разом з тим намітились небезпечні тенденції щодо групової злочинності неповнолітніх та, зокрема: зростання ступеня організованості злочинних груп неповнолітніх, питомої ваги неповнолітніх учасників, які раніше вчиняли злочини (до 7-8 %), а також питомої ваги груп неповнолітніх за участю дорослих (майже 3/5 груп), що підсилює орієнтацію злочинної групи на тривалу інтенсивну та зухвалішу злочинну діяльність [1, c. 229].

Рецидив становить 12-17 % серед всіх злочинів, вчинених неповнолітніми (для порівняння: питома вага рецидиву щодо злочинності дорослих - більше за 20 %) [55, c. 475]. Типовим для неповнолітніх є вчинення багатоепізодних крадіжок, грабежів та розбоїв. За вибірковими даними, майже 70 % засуджених неповнолітніх за корисливі злочини на момент притягнення до кримінальної відповідальності раніше вже вчиняли два і більше злочини [34, c. 316].

Злочинність неповнолітніх у містах співвідноситься із злочинністю неповнолітніх у сільській місцевості як 3 до 1. Це пояснюється тим, що у селах в неповнолітніх є менше вільного часу, адже здебільшого існує нагальна потреба допомагати батькам по господарству. У містах розвинена індустрія розваг, що не завжди позитивно відображається на виборі дозвілля неповнолітніми. До того ж у містах значну роль відіграє анонімний спосіб життя, а у селі “спрацьовує” соціальний контроль”. Разом з тим окремі дослідники небезпідставно скептично сприймають більше співвідношення злочинності неповнолітніх у містах, порівняно зі злочинністю у сільській місцевості, з огляду на моральний занепад у багатьох селах під впливом непродуманої економічної політики в аграрному секторі, а також прогресування алкоголізації сільських жителів; значні хиби у реагуванні органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини. Як один з аргументів наводиться застереження, що не можна ототожнювати злочинність неповнолітніх сільських мешканців і неповнолітніх у сільській місцевості, оскільки певна частина останньої припадає на осіб, що тимчасово, особливо у літній період, перебували у сільській місцевості [34, c. 475]. З іншого боку, сільські жителі, опинившись в умовах міста та через труднощі їх адаптації можуть частіше вдаватися до злочинних способів задоволення своїх нагальних потреб, ніж ті особи, які уже призвичаїлися до міського способу життя.

Характеризуючи злочини неповнолітніх за місцем їх вчинення, в кримінологічних джерелах тривалий час зазначали, що до 80 % злочинів неповнолітні вчиняють поблизу свого місця проживання, навчання чи праці [17, c. 170]. Проте останнім часом зростає мобільність неповнолітніх, а тому почастішали випадки вчинення злочинів неповнолітніми у місцях проведення дозвілля (розважальні заклади), які розташовані далеко від місця проживання (кожний третій - четвертий злочин) [1, c. 229].

За часом вчинення більш ніж половина злочинів неповнолітніх вчиняється у вечірній час (після 22 години), в зимовий період - після 20 години. Скорочення кількості неповнолітніх, що працюють або навчаються, призвело до зменшення (з третини до однієї четвертої частини) кількості злочинів, вчинених у години перебування за місцем праці чи навчання [34, c. 475]. Для злочинності неповнолітніх характерне сезонне коливання, що збігається з канікулярними періодами.

В Україні існують яскраво виражені регіональні відмінності у злочинності неповнолітніх. Аналіз географії цього виду злочинності дає підстави стверджувати, що більшою кримінальною активністю неповнолітніх характеризуються східні регіони України [6, с. 297]. Проте, за даними МВС України, зокрема, за 2011 р. найбільш висока питома вага злочинності неповнолітніх серед усіх розкритих злочинів спостерігається у Житомирській (8,6 %), Кіровоградській (8,4 %), Закарпатській (8,0 %), Хмельницькій (7,9 %) та Волинській областях (7,6 %). Натомість найнижчий показник питомої ваги злочинності неповнолітніх, зокрема, зафіксовано у місті Києві (2,7 %), а також у Дніпропетровській (4,0 %), Луганській (4,5 %) областях, в Автономній Республіці Крим (4,9 %). На наше переконання, такий регіональний розподіл питомої ваги злочинності неповнолітніх певною мірою пов'язаний з різним ступенем народжуваності. Так, наприклад, народжуваність у Житомирській, Закарпатській, Рівненській та в деяких інших аграрних областях, порівняно вища, аніж у промислових регіонах держави чи мегаполісах. Окрім цього, визначальний вплив спричиняє трудова міграція батьків із західних регіонів держави, які залишають дітей без належної уваги, опіки та контролю за їхньою поведінкою [125, c. 207].

Потерпілими від злочинів, які вчинені неповнолітніми, як правило, є члени їхніх сімей, інші родичі чи особи найближчого побутового оточення. Серед потерпілих переважають неповнолітні, хоча останнім часом, внаслідок групових злочинних посягань, потерпілими все частіше стають дорослі, й зокрема підприємці, інші представники бізнесу, інколи правоохоронці, коли посягання вчиняються з метою заволодіння зброєю. Жертвами групових хуліганських проявів неповнолітніх все частіше стають одинокі особи похилого віку, особи, які перебувають в уразливому стані, через наявність якого не можуть чинити адекватного фізичного опору агресивно налаштованим підліткам.

За мотивацією продовжує домінувати насильницька та корисливо-насильницька. Зокрема, насильницькі злочини можуть вчинятися із застосуванням зброї, в основному холодної, знарядь катування, залякування, а також технічних засобів. Фізичне й психологічне знущання неповнолітні знімають на мобільний телефон з можливістю подальшого психологічного тиску на жертву та поширення принизливих сцен насильства через мережу Інтернет.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що загалом до особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, передусім, слід зарахувати підвищену латентність, більшу питому вагу злочинів, учинених групою осіб, у стані сп'яніння, залежність рівня злочинності від сезонних коливань, типовість та усіченість структури цього виду злочинності тощо. Наявність особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, передусім, визначається віковими особливостями та соціальною несформованістю особистості, яка учиняє відповідні злочини. Знання особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх сприяє розробленню диференційованих заходів запобігання правопорушенням цієї категорії осіб.

Висновки до Розділу 1

Таким чином, проаналізувавши матеріал Розділу 1. магістерської роботи ми можемо констатувати, що:

1. Поширеність насильницької злочинності серед неповнолітніх, пов'язана з особливостями психології неповнолітніх та ситуацією, що склалась у суспільстві після розпаду СРСР. Оскільки неформальна група являє собою потужний інститут соціалізації, від якого підліток залежить психологічно, вибір насильницької поведінки пояснюється бажанням підвищити авторитет у групі, асоціюється з уявними цінностями сміливості, причетності до кримінального світу.

2. Незважаючи на те, що з другої половини 90-х та початку 2000-х років криміногенна ситуація у сфері злочинності неповнолітніх дещо стабілізувалась, на сьогодні в зв'язку з політичною та економічною кризами на теренах України, проведенням антитерористичної операції на Сході країни, що в результаті потягло різке збільшення внутрішньопереміщених осіб, кількісно-якісні показники насильницької злочинності серед неповнолітніх залишаються стабільно великими. Кількісне зменшення злочинів не може означати покращення, оскільки загальна кількість неповнолітніх 14-16 років в Україні зменшилось у зв'язку з демографічною кризою.

3. Необхідно виокремити такі особливості правового статусу неповнолітніх: відсутність повної дієздатності; у контексті нормативного закріплення прав, неповнолітні мають ширші права, ніж повнолітні суб'єкти права; сфера суб'єктивних обов'язків неповнолітніх є вужчою, ніж у загальних суб'єктів права, оскільки держава, враховуючи їх недозрілість, відсутність повної соціалізації, досвіду та знань, визначає досліджувану категорію осіб здатними бути відповідальними за вчинення важких та особливо важких злочинів; зовнішня відокремленість як повноцінного суб'єкта правового життя і здатність виробляти, виражати та виконувати персоніфіковану волю повною мірою не властиві неповнолітнім, оскільки вказану діяльність вони здійснюють не самостійно, а через повнолітнього суб'єкта або державу; наявність видових розбіжностей у відносинах, у які неповнолітні можуть вступати самостійно нарівні з дорослими суб'єктами права, та особливі відносини, які не визнають неповнолітнього повноцінним суб'єктом права; враховуючи емоційну та розумову незрілість, цей суб'єкт права потребує особливої уваги і турботи з боку держави й соціуму.

4. Загалом до особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, передусім, слід зарахувати підвищену латентність, більшу питому вагу злочинів, учинених групою осіб, у стані сп'яніння, залежність рівня злочинності від сезонних коливань, типовість та усіченість структури цього виду злочинності тощо. Наявність особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, передусім, визначається віковими особливостями та соціальною несформованістю особистості, яка учиняє відповідні злочини. Знання особливостей кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх сприяє розробленню диференційованих заходів запобігання правопорушенням цієї категорії осіб.

РОЗДІЛ 2. ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

2.1 Основні причини та умови розповсюдження злочинності неповнолітніх

Вивчення причин девіантності серед неповнолітніх та молоді відбувалося в різні періоди розвитку нашого суспільства. Так, Г.М. Міньковський, ще у 1968 р. зазначав, що « ... психологія підліткового та юнацького віку має суттєві особливості: нестача життєвого досвіду, спадковість, невміння правильно оцінювати окремі явища, емоційна збудливість, недостатній розвиток системи навичок соціального гальмування і ін.». До того ж до цих особливостей додається прагнення молодої особи до самостійності, демонстрації сміливості, схильність ставити себе на місце авторитетних героїв фільмів тощо [52]. Можемо заначити, що це твердження актуальне і сьогодні, і багато в чому зумовлює високий ризик виникнення й укорінення у молоді антигромадських поглядів та звичок, що цілком природно може спонукати до скоєння правопорушень.

Необхідно відзначити, що протягом 60-80-х років XX століття пояснювали схильність неповнолітніх до протиправної поведінки лише «вадами виховання у сім'ї». Причому таке пояснення було цілком доречним, оскільки на той час функціонувало чимало культурно-оздоровчих закладів, відповідних організацій, що займалися роботою з молоддю, проводилася ідеологічна та пропагандистська робота. Крім того, між соціальними організаціями і міліцією була належним чином налагоджена взаємодія. Більшість інспекторів міліції у справах неповнолітніх мали педагогічну освіту. Молодь активно залучали до «суспільно корисної праці», а також до членства у громадських формуваннях з охорони громадського порядку. Слід додати, що крім про- рахунків у вихованні молоді, як причини протиправної поведінки, тоді ще вказували на їхню незайнятість навчанням чи «суспільно-корисною працею». Поширеною була практика відвідувань дільничним інспектором міліції за місцем проживання молодих осіб, яким виповнилося 18 років і які не працювали чи не навчалися [52]3.

Українські кримінологи виділяють ряд негативних обставин, що відіграють вирішальну роль у формуванні особи неповнолітніх, здатних у певній ситуації вчинити злочин.

О.М. Джужа уважає незадовільні умови виховання в сім'ї однією із причин формування у повнолітнього девіантної поведінки [28]. Сім'ї належить пріоритетне місце у процесі формування і розвитку особистості від моменту її народження і вона є одним з найстародавніших соціальних інститутів. Вона являється першим вихователем дитини і середовищем передачі духовного багатства, культурних традицій, формування ціннісних орієнтацій, практичних навичок і умінь, тому, безперечно, основну причину корисливо-насильницької злочинності слід шукати в особливостях сімейного оточення.

У сучасних умовах економічної кризи у нашій державі дедалі помітніше стає криза сім'ї як соціального інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що невідомі. Криза виявляється в тому, що сім'я дедалі гірше реалізовує свої основні функції - організацію подружнього життя, народження і виховання (соціалізацію) дітей, відтворення населення і робочої сили. Матеріальне неблагополуччя сім'ї часто штовхає батьків до пошуків додаткового заробітку. Як наслідок, батьки значний час приділяють увагу роботі, що відображається як у виїздах на тривалий час до сусідніх регіонів і навіть країн так і постійному затриманні на роботі: батьки взагалі не приділяють уваги своїм дітям вдома або витрачають на це менше однієї години. Діти все частіше залишаються під наглядом бабусь, дідусів, інших родичів - осучаснена причина дитячої бездоглядності. Особливого масового характеру це явище набуло у прикордонних регіонах нашої держави. Вказане вже приносить свої негативні наслідки. Зменшення уваги та послаблення контролю з боку батьків відбуваються негативні зміни в поведінці дитини: пропуски занять без поважних причин, зниження рівня успішності у навчанні, агресивна та неспокійна поведінка, вживання алкоголю та наркотиків, тютюнопаління тощо. Результатом відсутності батьків є прояви девіантної (антисуспільної) поведінки дітей та втягування дітей до злочинної діяльності. Одночасно відбуваються зміни в системі цінностей дітей, батьки яких перебувають на заробітках: школа стає питанням престижу, а не здобуття освіти.

Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми, є не лише брак вільного часу. Важливим компонентом реалізації виховного потенціалу сім'ї є батьківський контроль і взаємини між дітьми та батьками. Високий рівень поінформованості батьків щодо того, як дитина будує свої стосунки з друзями, хто належить до кола друзів, яким чином вони проводять спільний час, чим дитина займається після школи, де буває увечері, як витрачає гроші, з одного боку, свідчить про взаєморозуміння, з іншого - про батьківський контроль, мета якого - попередження небажаної поведінки, небажаних подій, неприємних «випадковостей».

Із збільшенням віку зменшується поінформованість батьків про те, що дитина робить після школи, про що яскраво підтверджує проведене опитування в рамках дисертаційного дослідження О. М. Семенишиним.

Ним встановлено, що серед учнів середніх шкіл кожний 10-й вказав, що мати ніколи не знає, де і що вони роблять у вільний час (після школи, увечері), та кожний 5-й - що батько не проінформований з цих питань [37]. Отже бачимо, який відсоток займають проблеми здорового способу життя і мають зважати на знання членів сім'ї щодо цих питань. Це призводить до раннього споживання алкоголю неповнолітніми, а в багатьох випадках - і наркотиків.

Згідно статистичних даних щодо початку вживання алкоголю серед молоді в Україні, то тут дослідники відзначають серйозні проблеми: 15-35 % юнаків і 5-25 % дівчат уперше вживали алкогольні напої в 11 років або раніше. Серед опитаних осіб 15-річного віку вживали алкоголь раніше 13-річного віку близько 25 %, а серед опитаних 11-12-річного віку - майже 40 %. Отже, спостерігається тенденція до зростання кількості тих, хто почав пити до 13-річного віку, та частоти вживання. За останні чотири роки щотижневе споживання міцних напоїв серед 15-річних дівчат і 13-річних юнаків зросло більш ніж у півтора разу; споживання вина серед юнаків різного віку - майже в 1,5-2,5 разу, серед дівчат - 1,5-4 рази. Кількість тих, хто щотижнево вживав пиво, зросло в 1,5-2,5 разу і становило більше ніж 50 % серед 15-річних юнаків, третини - серед дівчат- однолітків, 30 % - серед 13-річних юнаків і 15 % - серед їхніх однолітків-дівчат, 15 % - серед 11-річних юнаків і 10 % - серед дівчат того самого віку. Щодня та щотижня пили пиво від майже 15 % шестикласників до більш ніж 50 % першокурсників ПТУ; слабоалкогольні напої з додатком горілки - від майже 10 % шестикласників до 25 % - першокурсників ПТУ (серед 15-16-річних дівчат регулярно вживали саме ці напої більше опитаних, ніж серед хлопців) [121, c. 24-25]. Звернемо увагу на те, що статистика поширення наркоманії серед неповнолітніх та й навіть малолітніх також є невтішною.

Наступним чинником злочинності неповнолітніх у сучасних умовах є негативний вплив у найближчому оточенні - побутовому, навчальному, виробничому з боку однолітків чи дорослих. Нестача спілкування, емоційна вседозволеність, яку діти нерідко відчувають у власних родинах, потреба у належності до референтної групи можуть бути частково компенсовані уважним доброзичливим ставленням педагогів. Шкільне середовище відіграє важливу роль у становленні особистості, задоволенні її духовних потреб [37]. Разом із тим важливо відзначити, що школа, на думку дітей, є тим місцем, де вони найчастіше зустрічаються з жорстоким ставленням та знущаннями (як з боку учнів старших класів та однокласників, так, дещо меншою мірою - вчителів).

Малолітня розбещеність, наркотична залежність, нераціональне використання коштів, ігри в смерть («Синій кит», «Тихий дім», «Море китів», «Розбуди мене о 4:20») мають теж свою причину. На нашу думку, це - недостатній інтерес батьків до своїх дітей. Обставини, які складаються у сім'ях, де тільки один з батьків виховує дитину або де у одного з батьків є алкогольна чи наркотична залежність, породжують прогалину у зв'язках і відносинах батьків з дітьми. Батьки повинні цікавитись інтересами дітей та перевіряти їх активність у соціальних мережах або обмежувати час, проведений у них, адже деякі матеріали із соцмереж впливають ще й на розлади психіки і поведінки, розвивають надмірну агресію й невмотивовану жорстокість щодо жертв насильницьких злочинів. Такий фактор як насильство в сім'ї теж є однією з причин вчинення в майбутньому правопорушень неповнолітніми, які втілюються в знущаннях над тваринами, однолітками. Тут не можна не згадати й про воєнну ситуацію, що склалася у східних областях на території України.

Об'єктивні й суб'єктивні чинники, що викликали масовий відтік вчителів зі школи, одночасно спричинили зниження вимог до тих педагогів, які залишилися у школі. Мають місце непоодинокі випадки приниження гідності дітей вчителями. Нерідко конфіденційна інформація щодо проблем дитини та її сім'ї розголошується і стає предметом обговорення у класному колективі, серед батьків, що травмує психіку, погіршує моральний стан дитини. Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів стало оцінювання навчальних досягнень учнів. Нерідко 11-12 балів може отримати лише той учень, який займається з вчителем на додаткових (платних) заняттях.

Поширенню злочинності серед неповнолітніх сприяє відсутність цілеспрямованої профілактичної діяльності адміністрації навчального закладу. Педагогічні колективи не завжди проводять належну роботу з неповнолітніми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильне оцінення тим несприятливим симптомам, що спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то вони зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний.

Враховуючи ж те, що інституції, на які покладено обов'язок дбати про виховання підростаючого покоління, нині часто діють ізольовано, не одержують практично ніякої допомоги з боку громадськості, держави, суспільства, опинившись сам-на-сам із всіма труднощами процесу виховання, вони нерідко почувають себе безсилими перед виконанням складних завдань загальновиховного і профілактичного характеру [14]. Крім того, у теперішній час існує проблема недостатнього забезпечення позашкільних закладів сучасними програмами та методичними посібниками, централізовано не здійснюється їх друк та доставка, немає єдиного переліку програм за всіма напрямами позашкільної освіти. На практиці здебільшого керівники гуртків користуються власними програмами, які затверджуються місцевими органами освіти як авторські.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їх незайнятість та не працевлаштованість після закінчення навчального закладу. Зазначимо, щодо традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім'я або добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично втратила свій соціальний статус і не має змоги контролювати його поведінку, нині додалося безробіття молоді. Тривала відсутність занять у неповнолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських поглядів та звичок. Щорічно тисячам випускників середніх шкіл і профучилищ не вдається працевлаштуватись, багато підприємств відмовляються брати на роботу підлітків, які не мають відповідного досвіду та відповідальності. Керівництво професійних училищ подекуди попереджає учнів, що роботою вони не забезпечуватимуться. Не можуть знайти постійної роботи і більшість «відсіяних» зі шкіл. Як результат - майже половина неповнолітніх злочинців ніде не вчилися і не працювали. У той же час питома вага злочинів, вчиненних працюючими неповнолітніми складає лише 1,8 % (1 473 злочинів).

Для підприємств, багато з яких перебуває у важкому економічному стані, основне завдання нині - вижити й зберегти кістяк кваліфікованих працівників. На жаль, неповнолітніх часто не беруть на роботу. І це незважаючи на те, що у ст. 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» наголошується: «Держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після завершення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...» [90].

Залишається однією з негативних обставин, що відіграє не останню роль у формуванні особи неповнолітнього, підбурювання з боку дорослих злочинців. Злочинні угруповання неповнолітніх останнім часом змінюють орієнтацію з насильницької на корисливу й агресивно-корисливу. Відходять у минуле «ідеологічні» розборки, протистояння, набіги, «прикордонні» сутички, вся та боротьба, під час якої задовольнялися звірячі інстинкти. Ситуація швидко «перевиховує» делінквентів. За ті самі вбивства, насильства, погрози зараз можна бути кримінально покараним. І тут роль дорослих щодо втягнення підлітків у злочинну діяльність простежується особливо яскраво.

Колишні угруповання підлітків чисельністю до 100 осіб з певними ознаками розрізнення - черепами, металевими відзнаками тощо - втрачають сенс. Створюються мобільні групи з 10-20 осіб, які «працюють» під керівництвом дорослих, хоча здебільшого вони виявляють і власну ініціативу: охорона більш «авторитетних» злочинців, вимагання, знищення «на замовлення» торговельних наметів, участь у розбійних нападах, грабежах тощо. Як і раніше, ці групи мають дисципліновану, скуту страхом розправи організацію, законспіровані, створюють у разі потреби алібі, збирають для допомоги засудженим і їх сім'ям касу з грошей («общак») і навіть мають озброєння.

Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім'ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, де проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Крім того, майже половина школярів входять до таких маргинальних угруповань з метою розібратися зі своїм кривдником за допомогою сили або своїх друзів, адже міліцію така особа взагалі не сприймає як інститут, який може йому допомоги. Підтвердженням цьому є питома вага групової злочинності серед злочинів, вчинених неповнолітніми за період 2006-2016 рр., яка складає 46,5 % (38 332 злочинів з 81 802), а які раніше вчиняли злочини - 12,8 % (10 352 злочинів) [37].

У свою чергу, багато хиб спостерігається у роботі правоохоронних органів і судів у профілактиці злочинності неповнолітніх. Іноді безпідставний лібералізм, своєрідну «данину моді» виявляють судді, коли не беруть під варту під час провадження досудового слідства обвинувачуваних неповнолітніх, які вчинили тяжкі злочини, коли виносять невиправдано м'які вироки, якщо покарання не пов'язане з позбавленням волі, хоча це явно потрібно. Звичайно, треба обережно вирішувати питання про позбавлення волі неповнолітнього, проте окремі злочинці-підлітки виявляються так само небезпечними для суспільства, як і їх дорослі «колеги». Адже значною мірою всепрощенням породжується рецидивна злочинність неповнолітніх.

Недостатньо ефективно працюють у профілактичному плані окремі підрозділи поліції - після реформи профілактикою злочинності неповнолітніх займаються відділи (відділення, сектори) ювенальної превенції, здебільшого на розкриття вже вчинених злочинів. Іноді спостерігаються випадки небажання працівників цих підрозділів утруднювати себе напруженою роботою, неактивності у виявленні підлітків, яких потрібно ставити на облік, невміння виконувати індивідуальну профілактичну роботу, її формалізм. Часто бракує необхідної взаємодії правоохоронних органів у цій сфері. Що до Служби у справах дітей, то її працівники нині не мають змоги більше часу приділяти профілактичній роботі: не вистачає кадрів та фінансування. Усе зазначене призводить до того, що неповнолітній правопорушник стверджується у своїй безкарності, вважає, що відповідати за нього має хто завгодно (батьки, вчителі), але не він особисто.

Досить часто неповнолітні правопорушники серед причин, які штовхнули їх на скоєння злочину, називають перегляд відповідних відеоматеріалів. Адже, на думку О. Бугери, існуючі у суспільстві соціальні норми, прагнення, потреби і громадська думка значною мірою формуються саме з допомогою засобів масової інформації [41]. Телеекрани сучасного телебачення заповнили сцени насилля, безкарність злочинця, еротики тощо, що є однією з причин криміналізації молоді. Вказаним негативним тенденціям сприяє відсутність у сучасного підлітка позитивного героя з відповідними ідеалами для наслідування. Оскільки в нього ще не сформовані свої принципи поведінки, він переймає їх у більш «сильної» особистості, у тому числі, що пропагується з телеекрану, викликаючи деформацію духовного життя підростаючого покоління. Зокрема це пояснюється тим фактором, що на сьогодні наша держава знаходиться в складному економічному становищі. В умовах, коли коштів в держбюджеті недостатньо, мінімальними є видатки, які б забезпечили нормальне життя громадян, в сфері народного господарства, підприємництва - безлад, громадяни не забезпечуються робочими місцями, а навіть ті, хто працює, не одержує належної зарплати, то це, як наслідок, призводить до порушення норм законів. У свідомості людей в цьому випадку формується така позиція: «Коли держава сама встановлює закони і порушує їх, то чому ми не можемо порушити їх, щоб «заробити» таким чином собі і своїй сім'ї на кусок хліба?». Але ж підлітки так не мислять, насправді багато дітей з малозабезпечених сімей вчиняють злочинів проти власності. Крадіжки, грабежі є досить поширеними правопорушеннями серед підлітків, та не можна стверджувати, що більшість з них вчиняються з вищенаведеною думкою. Скоріш причиною таких злочинів є така психологічна емоція як заздрість, що виникає у підлітків тоді, коли вони бачать ровесників, які є добре одягненими, забезпечені новинками комп'ютерних технологій, живуть у розкоші і багатстві. Адже більшість ЗМІ виставляють напоказ життя заможних персон (телепрограми «Світське життя», «Заможне життя», «Світські люди»). Соцмережі, в яких підлітки «зависають», втрачаючи почуття реальності, зумовлюють мрії про багатство та заможність, що зовсім не належить до моральних цінностей. Особливо діти від 12 до 16 не можуть чітко розмежувати реальні можливості та нездійсненні мрії. Тому жага до мрій та фантазій про гроші та матеріальні статки спонукає підлітків до вчинення правопорушень та навіть злочинів проти власності (див. Додаток Д). Тим більше, якщо їм приходилося пізнати скрутне матеріальне становище, нести певні втрати, то в таких дітей може сформуватися почуття несправедливості, що може вплинути на деформацію психіки і, як наслідок, збільшення як кількості злочинів у цілому, так і самого характеру вчинення цих злочинів у бік підвищення жорстокості [20, с. 31].

Окрім телебачення, комп'ютерних ігор на поведінку молодої людини негативно впливає використання Інтернет-технологій, через які юнаки та дівчата (добровільно чи неупереджено) дізнаються про секс і сексуальність засобом доступу до порнографічних матеріалів. Також існують випадки потрапляння в сексуальне рабство через спілкування з особами, які пропонують знайомства, просять надіслати фотокартки, а потім використовуючи монтаж, розміщують їх на порносайтах [41]. Отже сучасний розвиток технологій вплинув на те, що велика частина підлітків на сьогодні надає перевагу вже не вулиці, а саме комп'ютерним іграм та Інтернету. Тотальне поширення соціальних мереж серед молоді за недостатньо сформованої психіки та свідомості, коли не повною мірою розуміється різниця між добром та злом, часто є причиною виникнення різних неприємних та складних ситуацій. Багато підлітків на сьогодні стають жертвами інтернет-шахраїв, аферистів та шантажистів, й зокрема не тільки бувалих злочинців, а й своїх ровесників та знайомих.

Крім того, останнім часом серед учнів та студентів стало популярним розповсюдження відео- та фото зображень з допомогою мобільного зв'язку із насильницьким та аморальним змістом: побиття однолітків, статеві акти, різноманітні форми приниження, так званого буллінгу (англійською - хуліган, забіяка, грубіян, ґвалтівник). Це поняття означає залякування, фізичний або психологічний терор стосовно особистості з боку групи дітей, молоді, спрямований на те, щоб викликати в неї страх і тим самим підкорити її собі. Використання мобільних телефонів, чатів, Інтернет сайтів як інструментів буллінгу отримало назву «кібербулінг».

Неконтрольований доступ дітей до Інтернет ресурсів, що пропагують насильство, порнографію, жорстокість, інші асоціальні явища в закладах такого типу, негативно впливає на молоде покоління, розбещує несталу свідомість, призводить до ускладнення криміногенної ситуації в містах, незважаючи на потребу виховання у дітей і молоді належної моральності та духовності в умовах сьогодення.

Можна спрогнозувати, що підлітки найближчим часом будуть вчиняти більше тяжких та особливо тяжких злочинів, а на сьогоднішній день неповнолітніми вчиняється понад 30?% таких злочинів [20, с. 31]. Таке явище як контрабанда наркотиків та інших психотропних речовин є досить поширеними на непідконтрольних територіях та є докази того, що звідти відбувається розповсюдження по всій території України. Підлітки є найуразливішою частиною населення, адже в них є найбільше зацікавлення до нового. Але часто зацікавленість переростає у залежність, а залежність тягне за собою нестачу коштів та наступний пошук, який пов'язаний із вчиненням протиправних діянь. Також досить велика кількість злочинів вчиняється групою неповнолітніх осіб, які на той момент перебували в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння. Такі злочини мають переважно більш важкі наслідки.

Підводячи підсумки необхідно зазначимо, що основними причинами і умовами злочинів серед неповнолітніх на сьогоднішньому етапі є: відсутність батьківської уваги до виховання дітей у зв'язку з вимушеною необхідністю більше часу віддавати роботі (у т.ч. перебуваючи за кордоном), а не сім'ї; негативний вплив у найближчому оточенні - побутовому, навчальному, виробничому з боку однолітків чи дорослих; незайнятість та не працевлаштованість неповнолітніх після закінчення навчального закладу; вади у роботі правоохоронних органів та соціальних служб держави; негативний вплив ЗМІ та неконтрольований доступ неповнолітніх до інтернет-технологій.

Вважаємо за необхідне зробити певні висновки: по-перше, викликає особливе занепокоєння зростання рівня злочинності неповнолітніх, стійка тенденція до «омолодження» злочинності, яку спостерігаємо останнім часом. Якщо раніше підліткова злочинність була вуличною, то тепер неповнолітні вчиняють злочини в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання. Більшість злочинів, скоєних неповнолітніми, - це не тільки крадіжки та хуліганські дії, а такі дії, що можуть привести до тяжких наслідків.

По-друге, правопорушення - це не стільки юридичне, скільки соціальне явище, яке посягає на правопорядок, спричиняє вплив на стійкість та стабільність життя суспільства, наносить шкоду особистим та суспільним інтересам. У загальній теорії держави і права визначено, що причини правопорушень - це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права [108; 51, с. 294], а в нашому конкретному випадку, причини правопорушень серед підлітків - це група взаємопов'язаних чинників повсякденного життя, з якими зустрічається більшість підлітків та які, на жаль, не можуть бути цілком та правильно ними сприйняті.

По-третє, основними причинами правопорушень неповнолітніх вважаємо соціальну і майнову нерівність, яка викликає заздрість та злість, що провокують вчинення злочинів проти власності; неконтрольований батьками вплив соціальних мереж та інших інтернет-ресурсів; насильство в сім'ї, інші обставини сімейного характеру. Батьки повинні виховувати в дітях добро, бути прикладом та пояснювати як діяти у різних складних ситуаціях, діти мають довіряти батькам та не боятися ділитися своїми проблемами.

2.2 Кримінальна субкультура як детермінанта злочинності неповнолітніх

Незважаючи на певний занепад, який відбувається на даному етапі розвитку, т.з. «блатний світ» має свою вікову історію, свою субкультуру - мову (“арго”), образотворче мистецтво (татуювання), закони (тюремний, злодійський), свою ієрархію (“табель про ранги”), титули (“злодій в законі,” “пахан” тощо), традиції. Саме ці складові і є основою такого виду асоціальної субкультури як кримінальна субкультура.

Будучи існуючою об'єктивною реальністю, кримінальна субкультура займає певне місце в системі людських цінностей. Вивчення кримінальної субкультури допомагає зрозуміти внутрішні закони, по яких живе злочинне середовище (кримінальне суспільство), оцінити зміни, що відбуваються в ньому із зміною політичного, економічного життя держави, і вивчити внутрішні питання відтворювання злочинності, її самодетермінації.

Слід зазначити, що сьогодні викликає занепокоєність суспільства з приводу чим далі більшого поширення кримінальної субкультури і стурбованість правоохоронних органів з цього приводу, оскільки величезна кількість атрибутів злочинного світу з легкістю проникли у світ звичайних людей. Реально прослідкувати вплив кримінальної субкультури можна навіть через проникнення термінів «блатної мови»” в повсякденну (побутову) мову. «Блатний» жаргон все більше і більше в ній використовується і вже не є чимось дивним. Якщо в радянському суспільстві злочинну субкультуру загалом і кримінальний жаргон зокрема, підтримувала широко розгалужена пенітенціарна система, то на пострадянському просторі, вона вийшла далеко за її межі і легалізувалася. Символи мови якнайповніше включають людину в культурний простір її життєдіяльності. Мова є основним інструментом соціалізації особистості. Хоча слід сказати, що такий вплив кримінальної субкультури на суспільство не є особливо небезпечним, а є лише однією з ознак такого впливу.

Детермінуючий злочинність вплив кримінальної субкультури, прослідковується також через наявність поширеного звучання тюремної лірики, в якій висвітлюється певного роду “романтизм” кримінального життя. Крім цього кримінальна субкультура як детермінанта злочинності негативно впливає на збільшення злочинності неповнолітніх, оскільки особи молодого віку більш схильні до наслідування чогось недозволеного чи забороненого.

З точки зору соціології загалом під поняттям “субкультура” розуміють особливу сферу культури, цілісне суверенне утворення всередині пануючої культури, яке відрізняється власним цілісним ладом, звичаями, нормами [24, с. 8]. Представники або так звані носії субкультури зацікавлені в тому, щоб зберегти власні закони, за якими вони живуть і протиставити їх на противагу пануючій культурі, яку вони сприймають як “чужу”. Хоча в даний час збереження виключно власних законів, протиставлення їх загальній культурі не прослідковується. В сучасному світі прикладом такої субкультури можна вважати релігійні секти. Ці культові об'єднання нерідко називаються авторитарними, на чолі сект звичайно стоять харизматичні лідери, які уявляють себе пророками або навіть божествами. В багатьох сектах панують однодумність, найстрогіша дисципліна, дух вільного суспільства тут часто втрачений. Проте, не дивлячись на жорсткі заходи, які застосовуються до адептів "нових релігій", багаторічна робота з культовими об'єднаннями не дала відчутних результатів. Навпаки, вона нерідко викликає ефект бумеранга: прихильники ексцентричних вірувань предстають жертвами, мучениками, страждальниками.

Субкультурні тенденції в суспільстві викликані до життя прагненням офіційної культури заповнити собою всі пори соціального організму. субкультура володіє стійкістю і в той же час не надає дії на генеральний стовбур культури, вони народжуються, живуть і усуваються, а ведучий стовбур культури при цьому зберігається.

Проблема субкультури розглядається в культурології в рамках концепції соціалізації. Передбачається, що залучення до культурних стандартів, входження в світ пануючої культури, адаптація до неї процес складний і суперечливий, насичений психологічними і іншими труднощами. Це і породжує особливі життєві устремління молоді, яка з духовної фундації привласнює собі те, що відповідає її життєвому пориву, ціннісним шуканням.

Розрізняти субкультури можна по-різному. Так, Давидов Ю.Н. поділяв їх на субкультури робітничого і середнього класу. Субкультури робітничого класу він вважав свого роду “погодинним” заняттям, тобто в даному випадку субкультурна активність виявляється тільки у вільний від “основної” роботи час. Період субкультурної активності при цьому обмежується декількома роками і занурений в локальний контекст груп однолітків. Субкультури середнього класу в цьому значенні значно менш локалізовані в часі і просторі і, будучи більш “теоретичним” в певних аспектах, носять міжнародний характер за рахунок безпосереднього зв'язку з певними політичними і культурними ідеями [24, с. 12].

Ці субкультури роблять більш тривалий вплив на стиль життя своїх членів і демонструє більш чітке відношення до цінностей домінуючих класів. Давидов Ю.Н. також виділяє і декілька різновидів молодіжних субкультур, тобто він розділяє субкультури за віковими ознаками. Так, до молодіжних субкультур він відносив: “Теді-бойс;” “Моди;” “Скінхеди;” “Хіппі;” “Панки” тощо [24, с. 19].

Однак доцільніше можливо було б розділяти субкультури не за віковими чи професійними ознаками, а за ознаками їх спрямованості. Варто було б поділити їх на субкультури асоціальні, до яких би входили всі субкультури агресивного спрямування з точки зору загальної культури (наприклад, кримінальна субкультура) і нейтральні, куди б входили субкультури, котрі не вносять у загальну культуру нічого негативного, але все ж таки “живуть” за своїми законами, наприклад ті ж релігійні секти.

Таким чином можна сказати, що до асоціальних субкультур відноситься і кримінальна субкультура. Даний вид субкультури також умовно можна розділити на декілька видів: кримінальна субкультура місць позбавлення волі; кримінальна субкультура злочинців на волі; кримінальна субкультура неповнолітніх злочинців тощо.

Прихильність до кримінальної субкультури, засвоєння її норм і цінностей здійснюється, як правило, особою, що не одержала через різні умови визнання і що вирішила досягти його, принаймні, в кримінальному співтоваристві. Крім того, засвоєння норм і цінностей кримінальної субкультури може здійснюватися також і особою, незадоволеною своїм низьким статусом в системі офіційних відносин.

Залучення до кримінальної субкультури відбувається відносно швидко і є своєрідним способом компенсації невдач, які переслідують особу. Особливо це торкається осіб молодіжного віку.

Кримінальне середовище з його ідеологією, мораллю, законами, звичаями, атрибутикою і традиціями стало невід'ємною частиною нашого буття. Перш за все необхідно зазначити, що основним чинником взаємної криміналізації в злочинних групах є кримінальна субкультура. Для її визначення застосовуються також і інші терміни, наприклад такі як: “інше життя”; “соціально-негативні групові явища”, “асоціальна субкультура” тощо.

Учені-криміналісти, кримінологи і психологи, зокрема Розін В.М. вважають, що кримінальна субкультура належить виключно злочинним групам і співтовариствам [95, с.34].

Різні вчені по-різному дають визначення кримінальної субкультури. Так, Александров Ю.К. вказує, що кримінальна субкультура - це спосіб життєдіяльності осіб, що об'єдналися в кримінальні групи і котрі дотримуються певних законів і традицій. Безумовно, що асоціальні групи агресивного спрямування характеризуються розмитістю моральних норм, жорстокістю, втратою загальнолюдських якостей - жалості, співчуття, і т.д., відсутністю заборон будь-чого, у тому числі і на інтимну інформацію; статевою розбещеністю, низьким рівнем розвитку тощо [3; с. 7].

Інші науковці, мають щодо визначення поняття кримінальної субкультури інші думки. Так, наприклад, О.М. Джужа, вказує на те, що кримінальна субкультура - це норми неформальної поведінки, жаргонного мовлення, манер, татуювання та ін., притаманні злочинному середовищу.

Для асоціальної субкультури агресивного спрямування загалом і для кримінальної зокрема характерні такі риси як жорстокість і обман, безжальність і здирство, паразитизм і вандалізм. Причому часто це маскується як справедливість, вірність товариству, обов'язок перед “своїми”.

Кримінальним групам характерна обов'язковість для її членів дотримуватись всіх неформальних норм і правил; ті ж, хто їх ігнорує, як правило, піддаються досить жорстким, а деколи і жорстоким покаранням. В багатьох угрупуваннях для їх членів організовуються заняття силовими видами спорту (в основному східним єдиноборством). Останнім часом, як свідчать досить обізнані джерела, в багатьох кримінальних групах вивчається також і поточне законодавство, причому найбільше вивчаються норми, що регулюють покарання за економічні злочини [22]. Кримінальна субкультура, як одна із субкультур агресивного спрямування, по своїй суті, носить агресивний характер. Вона проникає в культуру офіційну, руйнуючи її, девальвуючи її цінності і норми, насаджуючи в ній свої правила поведінки, атрибутику тощо.

Відомо, що носієм культури є мова. На сьогоднішній день вона виявилася вся пронизана термінологією кримінального жаргону, на якому охоче говорять як підлітки, так і представники влади, посадові особи, депутати. З цього прослідковується досить небезпечна тенденція втрати чистоти національної мови, а це - найсерйозніший симптом наростання процесу глибокої криміналізації суспільства. Особливо важливо підкреслити, що ця криміналізація в першу чергу торкається підростаючого покоління, як найактивнішої в кримінальному відношенні частини суспільства і найуразливішої по своїх вікових особливостях до мовних інновацій.

Окремі науковці, в число яких входить Джужа О.М., стверджують, що носіями кримінальної субкультури є кримінальні групи, а персонально - рецидивісти [58, с.35]. Вони акумулюють, пройшовши через в'язниці і колонії, стійкий злочинний досвід, “злодійські закони”, а потім передають його іншим.

Тут можна говорити про три психологічні механізми відтворювання злочинності. Перший - що персоналізується, коли злочинець рецидивіст з числа дорослих і досвідчених бере “шефство” або “наставництво” над конкретним індивідуумом. Другий механізм проходить через криміналізацію всього населення, залучаючи його до кримінальної мови, привчаючи мислити кримінальними категоріями. Третій психологічний механізм діє через кримінальну групу, яку укріплює кримінальна субкультура своїми нормами і цінностями, цим самим, сприяє тривалому її існуванню.

Виходячи з того, що кримінальні групи по всій країні із зарубіжжям пов'язані численними каналами (“дорогами”, “трасами”), це сприяє універсалізації, типізації норм і цінностей кримінальної субкультури, швидкості її розповсюдження.

Окрім наведених, можна ще виділити окремий четвертий шлях розповсюдження кримінальної субкультури, коли лідери злочинних угрупувань спеціально відбирають талановитих людей і на різних базах готують з них бойовиків, терористів, майбутніх лідерів злочинного світу.

Основу кримінальної субкультури складають чужі цивільному суспільству цінності, норми, традиції, різні ритуали злочинців, що об'єдналися в групи. В них в спотвореному і збоченому вигляді відображені вікові і інші соціально-групові особливості населення. Її соціальна шкода полягає в тому, що вона потворно десоціалізує особу, стимулює переростання вікової, економічної, національної опозиції в кримінальну, саме тому і є щонайпотужнішим механізмом відтворювання злочинності.

Кримінальна субкультура, будучи цілісною культурою злочинного світу, із зростанням злочинності все більш розшаровується на ряд підсистем (субкультура злодійська, тюремна; субкультура рекетирів, повій, шахраїв, тіньовиків), які протиставляють себе офіційній культурі.

Такі науковці як Ю.М. Антонян і С.В. Бородін стверджують, що ступінь сформованості кримінальної субкультури, її вплив на особу і групу буває різним. Вона може зустрічатися у вигляді окремих, не пов'язаних один з одним елементів; може одержувати певне оформлення ( в даному випадку її “закони” відіграють особливу направляючу роль в регуляції поведінки особи і групи); нарешті вона може домінувати в певному закладі (мікрорайоні, населеному пункті), повністю підпорядковувавши своєму впливу як криміногенний контингент так і законослухняних громадян [4, с.56].

Слід відзначити той негативний вплив, який здійснює кримінальна субкультура на суспільство. Вона демонструє явну неповагу до законів, прав людини і тому у багатьох громадян, а особливо у осіб молодого віку зароджується цинізм, жорстокість, аморальність тощо. Так, якщо неповнолітній потрапляє до установи виконання покарань де вже створена певна організована злочинна група, то він підпавши під вплив інших засуджених - справжніх носіїв кримінальної субкультури, як правило також починає дотримуватись законів злочинного світу. Це призводить до збільшення неповнолітніх злочинців, тобто до збільшення злочинності неповнолітніх. Кримінально-злодійські традиції найтіснішим чином пов'язані з відтворюванням професійних злочинців за рахунок осіб з числа нестійкої частини молоді. Існуюча ієрархія, прагнення до самоутвердження і виживання в умовах соціального контролю об'єктивно сприяють залученню в сферу злочинної діяльності нових осіб. Ці особи експлуатуються досвідченими професіоналами і, знаходячись в кримінальному середовищі, швидко засвоюють її традиції і неформальні норми поведінки, прагнучи певного становища, самостійності. В професійно-злочинному середовищі існували (існують) свої «авторитети-знаменитості», які були прикладом наслідування.