Наслідуючи своїх «вчителів» близько 45% підлітків притягалися до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини, вчинені раніше судимими особами з їх оточення. За даними, 60% кишенькових злодіїв почали красти у віці 16 років під керівництвом професійних злочинців-рецидивістів, у тому числі близьких родичів, іншими словами, професійний злочинець створює собі подібних.

Також можна побачити, що кримінальна субкультура здійснює вплив на розвиток економічної злочинності. Такий висновок виходить через існування «общака,» який слід поповнювати. Економічна злочинність як відомо має справу із великими грошовими сумами, якими можна швидко за один раз збільшити суму «общака.»

Враховуючи такі складові елементи кримінальної субкультури як алкоголізм і наркоманію можна побачити, що вони також є причинами і умовами, котрі призводять до збільшення злочинності, оскільки для отримання наркотиків у багатьох злочинців просто немає коштів, то вони свідомо ідуть на вчинення злочинів проти власності, а часто і проти здоров'я громадян. Наркоманія має пряме відношення до стимулювання злочинності.

Крім цих негативних проявів, які здійснюють вплив на зростання злочинності неповнолітніх, кримінальна субкультура насаджує психологію вседозволеності і безкарності її носіїв. Вона пропагує відверте насильство одних, наприклад «еліти» злочинного світу над нижчими прошарками цього ж кримінального світу.

Пропагування негативних стереотипів, які насаджує кримінальна субкультура призводить до їх засвоєння неповнолітніми, котрі «втілюють» потім їх у життя.

Опосередкованим чинником впливу кримінальної субкультури на детермінацію злочинності відтворювання професійних злочинців є так звана «блатна» романтика, про що свідчать елементи субкультури у засуджених неповнолітніх, що виникають і засвоюються без контактів з раніше судимими. При цьому, будь-який зв'язок з рецидивістом їх значно посилює.

Тюремна лірика, різноманітні друковані видання про життя представників верхівки кримінального світу, з яких читач (зокрема, й неповнолітній) підсвідомо запозичує певні норми і правила поведінки, їх мова («арго») опосередковано також детермінують певну асоціальну поведінку таких осіб. Особливо це прослідковується через вплив кримінального жаргону у побутову мову. На даний момент багато слів із «блатної» мови перейшли у нормальну мову і використовуються в ній нібито вони завжди були звичайними словами. Такий ж висновок прослідковується якщо проаналізувати поширеність «шансону» - пісень, в основному, про тюремне життя. Слухачі, не вдумуючись у слова, намагаються наслідувати героїв цих пісень.

Разом з тим, як би не були сильні традиції і звичаї кримінального світу, відтворювання на їх основі припиниться, якщо для цього не буде відповідних соціальних умов. Адже за загальним філософським правилом «система гине, коли припиняється зростання і відтворювання складових її елементів».

Отже із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моральних норм, принципів і правил. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства відповідає і інтересам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати негативну оцінку з боку суспільства, і тягне за собою юридичну відповідальність і крім цього ще й суспільний осуд.

Одним із проявів такої аморальної поведінки є вчинення злочинів. Наукове пояснення причин злочинності відноситься до найскладнішої проблеми кримінології. Для пояснення загальних причин злочинності аналізуються певні закономірності суспільного розвитку і пов'язані з ними суперечності, що породжують негативні явища, то дослідження причинного зв'язку на рівні особливого вимагає деталізації детермінант стосовно конкретних обставин. Саме тут деякі загальні теоретичні положення починають втрачати свою переконливість.

Забезпечення зменшення рівня злочинності є одним із основних напрямів діяльності правоохоронних органів держави. Під таким зменшенням слід розуміти зниження кількості скоєних злочинів. Також дана робота має включати в себе певні заходи щодо зменшення умов і причин, що сприяють вчиненню злочинів. На сьогоднішній день в державі, в основному, не напрацьовано заходів, спрямованих на зменшення рівня злочинності. Задекларовані положення по даній проблемі не втілюються у життя в силу різних причин.

Злочинність як явище має своїм підґрунтям різноманітні причини. Аналіз таких умов і причин доводить, що однією з таких детермінант є кримінальна субкультура як різновид існуючих асоціальних контркультур.

Кримінальна субкультура з однієї сторони виступає як самостійна детермінанта злочинності, а з іншої, вона на ряду з іншими входить в сукупність всіх детермінант. Вона є незаперечною хоча і опосередкованою умовою, засобом, джерелом підвищення рівня злочинності.

2.3 Особливості злочинності неповнолітніх в Кіровоградській області: регіональні тенденції

Під час проходження автором магістерської практики у Відділі ювенальної превенції УПД ГУНП в Кіровоградській області було зібрано низку статистичних даних, що стосується рівня злочинності неповнолітніх на території обслуговування.

Хочемо зазначити, що злочинність неповнолітніх, згідно останніх статистичних даних, за географічною ознакою має нерівномірне розповсюдження (див. Додаток Е). Цьому сприяє низка факторів та умов. Саме тому у цьому підрозділі ми, на основі зібраних даних, спробуємо не тільки дати кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх в області, а, й, використовуючи статистичні дані по інших областях країни, розкрити окремі аспекти цієї злочинності, характерні для нашої області.

У першу чергу слід зазначити, що на Кіровоградщині росте шкільна та учнівська злочинність. Все це відбувається на фоні загального зниження показника дитячої злочинності на Кіровоградщині, проте мають тенденцію до зростання шкільна та учнівська злочинність (див. Додаток Б-Г).

Активізація у минулому році роботи по проведенню рейдів та роботи із сім'ями, що опинилися в складаних життєвих обставинах, призвела до зниження в області у 2017 році рівня дитячої злочинності на 14,8% (633 злочини у 2015 році, 539 - у 2017 році) та зменшення загальної кількості дітей, які брали участь у злочинах на 12,8% (з 447 дітей у 2015 році до 390 дітей у 2016 році) [62, с. 5].

Втім, мають ріст шкільна та учнівська злочинність, зокрема, у наступних районах:

- Ульяновський район ріст на 300,0 відсотків, 15 неповнолітніх скоїли 24 злочинів (2015 рік - 6 злочинів - 6 неповнолітніх), з них 14 учнів та школярів;

- Вільшанський район ріст на 250,0 відсотків, 8 неповнолітніх скоїли 14 злочинів (2015 рік - 4 злочини - 4 неповнолітніх), з них 5 учнів та школярів;

- Новоукраїнський район ріст на 105,6 відсотків, 23 неповнолітніх скоїли 37 злочинів (2015 рік - 18 злочинів - 15 неповнолітніх), з них 13 школярі та учні;

- Новгородківський район ріст на 109,1 відсотків, 23 неповнолітні скоїли 20 злочинів (2015 рік - 11 злочинів - 8 неповнолітніх), з них 9 школярі та учні [63, c. 9].

На підставі даних ГУНП в Кіровоградській області, узагальнення інформацій відділів, управлінь освіти райдержадміністрацій, міських рад на виконання наказу управління освіти і науки облдержадміністрації від 12 жовтня 2009 року № 409 «Про поліпшення превентивного виховання та профілактичної роботи з подолання злочинності серед неповнолітніх», який включає питання Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2017 року можна виокремити наступне.

Управлінням освіти і науки Облдержадміністрації спільно з місцевими органами управління освітою, керівниками навчальних закладів обласного підпорядкування проводиться організаційна профілактична робота щодо дотримання законодавства, спрямованого на попередження бездоглядності та правопорушень серед дітей, захисту їх прав.

З метою координації дій структурних підрозділів обласної державної адміністрації та правоохоронних органів на початку 2017 року був затверджений План спільних заходів управлінь освіти і науки, у справах сім'ї та молоді, служби у справах дітей облдержадміністрації, обласного центру соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді, відділу ювенальної превенції УПД ГУНП в Кіровоградській області щодо попередження дитячої злочинності бездоглядності, запобігання самовільному залишенню дітьми постійного місця проживання (перебування), узгодження дій щодо їх повернення (спільний наказ від 10 лютого 2017 року № 186/6д/22/12/151/20), виконання якого перебуває на постійному контролі.

Відповідно до Плану спільних заходів разом з представниками прокуратури області, служби у справах дітей облдержадміністрації, обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відділу ювенальної превенції УПД ГУНП в Кіровоградській області здійснено перевірку організації превентивного виховання учнів навчальних закладів Гайворонського, Долинського, Новоархангельського районів та міста Олександрії. Результати вивчень обговорено на міжвідомчих нарадах прокуратур районів, міст та прийняті відповідні рішення, що сприяло активізації діяльності рад профілактики при навчальних закладах [62; 63].

У листопаді 2017 року здійснено перевірку організації навчання учнів Балахівської ЗОШ І-ІІ ступенів соціальної реабілітації. Навчально-виховний процес 10-ти учнів забезпечують 65 педагогічних працівників, в тому числі 27 працівників режимної служби. У процесі перевірки спеціалістами надана практична та методична допомога з питань планування роботи закладу, а також ведення обліку особистих досягнень дітей у різних видах діяльності: індивідуальна картка дитини; паспорт соціального здоров'я; особиста картка розвитку учня; картки рівня вихованості; облік індивідуальних заохочень і стягнень.

За кожним фактом самовільного залишенням дітьми інтернатних закладів встановлюються та усуваються причини, що спонукають дітей до втечі. З метою профілактики даного явища педагогічними працівниками інтернатних закладів та співробітниками відповідних служб поліції проводяться лекції, бесіди та інші форми роботи серед учнівської молоді, роз'яснюються наслідки, які настають при вчиненні втеч. Протягом 2017 року було 25 випадків самовільного залишення вихованцями інтернатних закладів обласного підпорядкування, що на 60 випадків менше у порівняні з 2015 роком. Останні п'ять років спостерігається значне зменшення кількості випадків самовільного залишення інтернатних навчальних закладів (2013 р. - 167, 2014 р. - 110; 2015 р. - 85; 2016 р. - 25; 2017 - 23 ) [62, с. 30].

В інтернатних навчальних закладах постійно проводиться профілактична робота щодо попередження бродяжництва та вчинення правопорушень серед неповнолітніх, захисту їх прав, причин і умов, що їм сприяють, про що свідчать заходи, передбачені планом виховної роботи. На початку навчального року та перед канікулами вихователі проводять з вихованцями колективні та індивідуальні бесіди з метою попередження правопорушень, злочинності, самовільного залишення школи.

Проте, упродовж 2017 року Олександрійську школу-інтернат самовільно залишили 8 (11 випадків втечі) дітей. Дана статистика вказує на ознаки рецидивної поведінки вихованців згаданого інтернатного закладу.

За неналежне виконання своїх функціональних обов'язків вихователям та деяким вчителям Олександрійської й Новомиргородської (ІПК) шкіл-інтернатів винесено догани. Так з 16 по 21 листопада 2015 року начальником управління освіти і науки облдержадміністрації проведена співбесіда з начальниками відділів освіти Бобринецької, Голованівської, Знам'янської, Компаніївської, Маловисківської, Новоукраїнської, Ульяновської райдержадміністрацій, директорами загальноосвітніх навчальних закладів зазначених районів та професійно-технічних навчальних закладів міст Кіровограда, Гайворона, Ульяновки, Малої Виски, Новоукраїнки. Учні, підпорядкованих їм навчальних закладів, скоїли найбільше злочинів. Наказом управління від 7 листопада 2017 року № 439 затверджені заходи управління, спрямовані на попередження правопорушень та злочинності серед учнів загальноосвітніх та професійно?технічних навчальних закладів, шкіл інтернатів обласного підпорядкування. Близько 50 керівників різного рівня взяли участь у співбесідах з начальником управління [35].

На виконання рішення колегії управління освіти і науки і науки облдержадміністрації 28 лютого 2017 року в частині організації охоплення навчанням дітей шкільного віку у загальноосвітніх навчальних закладах організовано проведення щоденного контролю за відвідуванням учнями школи, двічі на рік (вересень, січень) проводяться рейди «Урок». У 2017 році питання охоплення навчанням дітей розглядалося на засіданнях колегій відділів, управлінь освіти райдержадміністрацій, міських рад, нарадах директорів загальноосвітніх навчальних закладів (35 заходів). Протягом вересня - грудня 2017 року педагогами області проведено більше ста оперативних заходів щодо залучення дітей до навчання (рейди, відвідування неблагополучних сімей, робота з батьками через органи місцевого самоврядування, служби дітей). До навчання залучено 47 із 62 учнів загальноосвітніх шкіл, які станом на 1 вересня 2017 року не приступили до занять без поважних причин. Станом на кінець 2017 року не навчалися без поважної причини 15 учнів, з яких 11 через невиконання батьками своїх батьківських обов'язків, 4 - перебувають під слідством.

Внаслідок профілактичної роботи серед дітей у навчальних закладах протягом 2017 року у порівнянні з відповідним періодом 2016 року на 94 злочини менше скоєно неповнолітніми (-14,8%) та на 57 неповнолітніх менше брали участь у злочинній діяльності (12,8%). Завдяки налагодженому обліку дітей шкільного віку та посиленню контролю за відвідуванням учнями навчальних закладів на 80% зменшилась кількість дітей шкільного віку, які не навчаються і не працюють та скоюють злочини.

Також загалом по області за зазначений період зменшилась на 23,5% кількість злочинів, скоєних неповнолітніми у групах; на 80% - навмисних вбивств; на 50% - тяжких тілесних ушкоджень; на 46,2% - грабежів; на 26,2% - кількість тяжких і особливо тяжких випадків.

Наряду з цим збільшилося на 180% кількість хуліганських випадків та на 114,3% - заволодіння технічними засобами. Управління освіти і науки облдержадміністрації стурбоване збільшенням кількості неповнолітніх, які скоїли злочини або взяли в них участь. Так протягом 2017 року скоєно злочини або взяли в них участь 166 учнів загальноосвітніх навчальних закладів області, що на 3,1% більше за відповідний період минулого року та 89 учнів професійно?технічних навчальних закладів, що на 81,6% більше за відповідний період минулого року.

На 300% зросла кількість злочинів, скоєних неповнолітніми в Ульяновському районі (4 - школярами та 10 - учнями Ульяновського ПТНЗ № 11), на 300% у Компаніівському (4 школярі), на 366% - у Знам'янському (14 школярів), на 250% - у Вільшанському (4 школярі), на 166% ? у Маловисківському (8 школярів та 3 учні ПТНЗ № 16), на 105% - у Новоукраїнському (8 - школярів та 5 учнів ПТНЗ № 40).

На виконання статтей 21, 22 Закону України «Про освіту» з метою організації соціально-психологічного супроводу дітей дошкільного, шкільного віку, управлінням освіти і науки облдержадміністрації затверджено заходи на виконання Плану дій щодо реалізації Концепції розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2017 року. Розроблена і затверджена на колегії управління освіти і науки облдержадміністрації обласна Програма розвитку психологічної служби системи освіти Кіровоградської області на період до 2017 року. На місцях розроблені і затверджені у відповідному порядку районні, міські програми.

Соціально-психологічний супровід у навчальних закладах області здійснюють 536 спеціалістів, з яких: 351 практичний психолог, 166 соціальний педагог, що на 22 особи більше, ніж у минулому році. У відділах, управліннях освіти райдержадміністрацій, міськвиконкомів роботу психологічної служби координують 19 психологів-методистів.

Таким чином, на Кіровоградщині поряд з загальним падінням рівня злочинності мають ріст шкільна та учнівська злочинність. Великі темпи її зростання спостерігаються в районних центрах. Ситуація в місті є трохи кращою завдяки активній діяльності компетентних органів. У зв'язку з ускладенням ситуації у місті та області розроблено комплексну програму профілактики та попередження девіантної та деліквентної поведінки серед учнівської молоді. При чому сьогодні до подолання даної проблеми залучені не лише правоохоронні органи, але і соціальні педагоги, позашкільні заклади освіти та вся громадська спільнота.

Отже необхідно зробити висновок, що як в Україні, так і в Кіровоградській області поряд з загальним падінням рівня злочинності мають ріст шкільна та учнівська злочинність. У зв'язку з ускладненням ситуації уповноваженими органами розроблено комплексну програму профілактики та попередження девіантної та деліквентної поведінки серед учнівської молоді. При чому сьогодні до подолання даної проблеми залучені не лише правоохоронні органи, але і соціальні педагоги, позашкільні заклади освіти та вся громадська спільнота. Завдяки відповідальному підходу до проблеми вже на початку 2018 року ми сподіваємося спостерігати якісні зрушення по зменшенню вчинення неповнолітніми проступків та злочинів.

Серед основних заходів профілактики дитячої та підліткової злочинності нами були відзначені наступні: необхідність посилити контроль за діяльністю дільничних інспекторів поліції, адже вони, які закріплені за певною територією на постійній основі, повністю несуть відповідальність за стан охорони громадського порядку на території обслуговування, в тому числі за рівень злочинів; залучення населення та громадськості до участі у заходах, спрямованих на виявлення та попередження підліткової злочинності; запровадження щоденного патрулювання території; роз'яснення населенню правових наслідків протиправних вчинків, наявності передбачених законом заходів притягнення винних до відповідальності; «телефони довіри».

Спільна робота правоохоронних органів із шкільними навчальними закладами повинна виражатися у формі проведення лекцій, бесід з роз'ясненням законодавства щодо вчинення злочинів неповнолітніми, підвищення рівня правової обізнаності учнів, виховання їх у дусі поваги до прав та свобод людини, а також чинного законодавства України, формування уявлення про власну роль кожного члена суспільства у боротьбі зі злочинністю та іншими протиправними та антигромадськими явищами. Під час зустрічі з учнівськими колективами роз'яснювати необхідно також питання притягнення до відповідальності неповнолітніх за вчинення ними злочинів.

Слід також зазначити, що у навчальних закладах області значна увага приділяється вивченню учнями основних положень Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, інших законодавчих актів, проводяться місячники правових знань, «круглі столи» за участю представників правоохоронних органів, дитячих, молодіжних громадських організацій, метою яких є формування активної позиції підлітків щодо реалізації себе та своїх прав у житті. Проте вважаємо, що даних заходів явно недостатньо для подолання злочинності неповнолітніх.

Висновки до Розділу 2

Питанням, пов'язаним з матеріалом, викладеним у Розділі 2. присвячена публікація автора [80].

Таким чином, вважаємо за необхідне зробити такі висновки:

1. Викликає особливе занепокоєння зростання рівня злочинності неповнолітніх, стійка тенденція до «омолодження» злочинності, яку спостерігаємо останнім часом. Якщо раніше підліткова злочинність була вуличною, то тепер неповнолітні вчиняють злочини в чужих приміщеннях, у транспорті, за місцем навчання. Більшість злочинів, скоєних неповнолітніми, - це не тільки крадіжки та хуліганські дії, а такі дії, що можуть привести до тяжких наслідків.

2. Правопорушення - це не стільки юридичне, скільки соціальне явище, яке посягає на правопорядок, спричиняє вплив на стійкість та стабільність життя суспільства, наносить шкоду особистим та суспільним інтересам. У загальній теорії держави і права визначено, що причини правопорушень - це комплекс явищ об'єктивного і суб'єктивного характеру, здатних детермінувати протиправну поведінку суб'єктів права, а в нашому конкретному випадку, причини правопорушень серед підлітків - це група взаємопов'язаних чинників повсякденного життя, з якими зустрічається більшість підлітків та які, на жаль, не можуть бути цілком та правильно ними сприйняті.

3. Основними причинами правопорушень неповнолітніх вважаємо соціальну і майнову нерівність, яка викликає заздрість та злість, що провокують вчинення злочинів проти власності; неконтрольований батьками вплив соціальних мереж та інших інтернет-ресурсів; насильство в сім'ї, інші обставини сімейного характеру. Батьки повинні виховувати в дітях добро, бути прикладом та пояснювати як діяти у різних складних ситуаціях, діти мають довіряти батькам та не боятися ділитися своїми проблемами.

4. Злочинність як явище має своїм підґрунтям різноманітні причини. Аналіз таких умов і причин доводить, що однією з таких детермінант є кримінальна субкультура як різновид існуючих асоціальних контркультур. Кримінальна субкультура з однієї сторони виступає як самостійна детермінанта злочинності, а з іншої, вона на ряду з іншими входить в сукупність всіх детермінант. Вона є незаперечною хоча і опосередкованою умовою, засобом, джерелом підвищення рівня злочинності.

5. Спільна робота правоохоронних органів із шкільними навчальними закладами повинна виражатися у формі проведення лекцій, бесід з роз'ясненням законодавства щодо вчинення злочинів неповнолітніми, підвищення рівня правової обізнаності учнів, виховання їх у дусі поваги до прав та свобод людини, а також чинного законодавства України, формування уявлення про власну роль кожного члена суспільства у боротьбі зі злочинністю та іншими протиправними та антигромадськими явищами. Під час зустрічі з учнівськими колективами роз'яснювати необхідно також питання притягнення до відповідальності неповнолітніх за вчинення ними злочинів.

6. Аналіз практики діяльності ВМП УПД ГУНП в Кіровоградській області свідчить, що у навчальних закладах Кіровоградської області значна увага приділяється вивченню учнями основних положень Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, інших законодавчих актів, проводяться місячники правових знань, «круглі столи» за участю представників правоохоронних органів, дитячих, молодіжних громадських організацій, метою яких є формування активної позиції підлітків щодо реалізації себе та своїх прав у житті. Проте вважаємо, що даних заходів явно недостатньо для подолання злочинності неповнолітніх.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

3.1 Досвід провідних країн світу у профілактиці злочинності неповнолітніх

Проблеми профілактики правопорушень серед неповнолітніх завжди відрізнялися особливою гостротою, оскільки з їх вирішенням пов'язані кінцеві результати боротьби зі злочинністю в цілому. Як показують дослідження, свій перший злочинний досвід особи неодноразово судимі й професійні злочинці здобувають, як правило, у неповнолітньому віці.

У зв'язку із зазначеним викликає інтерес досвід відповідної діяльності тих країн, в яких злочинність неповнолітніх мінімізована. В цьому контексті є цікавою англо-американська система профілактики правопорушень, яка займає домінуюче і провідне становище у Європі, Америці та Японії [15, с.36].

У цих країнах існують різноманітні класифікації теоретичних підходів і концепцій відносно превентивної діяльності. У Британії визнається очевидним той факт, що усі вони ґрунтуються на відповідних концепціях причин протиправної поведінки й пов'язані з впливом на певні групи факторів, яким відводиться вирішальна роль у механізмі вчинення правопорушення. У зв'язку з тим, що існує багато теорій причин правопорушень, єдиної теорії профілактики протиправної поведінки немає, дослідження чого і є метою статті.

Профілактика правопорушень у Великобританії та США здійснюється у трьох основних формах: ситуаційній, соціальній, превенції за допомогою громадськості [16, с.76-77].

Спеціалісти у сфері профілактики правопорушень, залежно від того, у чому вони вбачають причини правопорушень, виділяють такі підходи до здійснення їх профілактики:

структурний, що пов'язує здійснення ефективної профілактики правопорушень з проведенням значних соціально-економічних перетворень у суспільстві;

психологічний, який визнає вирішальне превентивне значення впливу на особу потенційного правопорушника, а також осіб, які вже вчиняли правопорушення (з метою профілактики рецидиву);

ситуаційний, який відводить вирішальну роль впливу на соціальні та фізичні фактори зовнішнього середовища, що впливають на вчинення правопорушень, сукупність яких створюють сприятливу ситуацію для кримінальних проявів [21, с.272].

У такий спосіб розрізняються концепції, орієнтовані на заходи загальної профілактики (структурний підхід), і теорії, що обґрунтовують необхідність спеціальних заходів профілактики (психологічний та ситуаційний підхід). При цьому особливу увагу британські та американські кримінологи приділяють заходам спеціальної профілактики.

Спеціальна профілактика здійснюється на трьох рівнях:

первинний рівень профілактики, спрямований на усунення факторів зовнішнього середовища, які сприяють вчиненню правопорушень;

вторинний рівень профілактики, який має на меті попередити криміналізацію потенційних правопорушників і пов'язаний із впливом на нестійких осіб, у тому числі дітей «групи ризику»;

третинний рівень профілактики, спрямований на попередження рецидиву з боку осіб, що вже вчиняли правопорушення [123, с.274].

Протягом багатьох років ці напрямки профілактичної діяльності здійснювались окремо один від одного. При цьому первинна профілактика здійснювалась переважно поліцією, вторинна - органами ювенальної юстиції та соціальними службами, третинна - працівниками пенітенціарної системи та службами пробації. Але, останнім часом намітилася тенденція до використання у профілактичній діяльності комплексних, багатоаспектних підходів, які виходять за межі однієї умовної класифікації і передбачають у їх реалізації участь багатьох органів та організацій [68, с.274]. При цьому вирішальне значення мають заходи профілактики, спрямовані на усунення зовнішніх факторів, що сприяють вчиненню правопорушень, а також недопущення формування у конкретної особистості криміногенних якостей.

Первинна профілактика правопорушень вважається у британській (як і в американській) кримінології вирішальною і базується на припущенні, що більшість правопорушень мають ситуаційних характер і вчиняються в результаті певного збігу обставин, за наявності конкретних умов, що полегшують вчинення правопорушень. Сама ситуація стимулює та провокує на вчинення певних видів правопорушень. Таким чином, найбільш ефективним напрямком превенції є своєчасне усунення криміногенних факторів зовнішнього середовища, а також створення антикриміногенних умов, за наявності яких правопорушник відмовиться від наміру вчинити правопорушення, а саме: умов, які зроблять вчинення правопорушень більш складною справою і відповідно зроблять об'єкт менш уразливим; які зроблять вчинення правопорушень більш ризикованою та менш вигідною справою [40, с.21].

Ситуаційна профілактика реалізується за допомогою багатьох методів, основними з яких є:

ускладнення доступу до мети, який передбачає, що правопорушник відмовиться вчинити конкретне правопорушення з причини надто складного доступу до об'єкта правопорушення (встановлення за віктимогенним об'єктом відеоспостереження, сигналізації тощо);

усунення потенційного об'єкта протиправного посягання (наприклад, заходи щодо профілактики кишенькових крадіжок - виплата заробітної платні не готівкою, а перерахуванням на банківський рахунок особи.

гроші розміщені у банку, а за потреби людина може розрахуватись або кредитною карткою, або чеком);

план безпечних територій.

Вивчаються «гарячі точки» правопорушень, при цьому вирішальне значення відводиться «географії правопорушень», включаючи місце, час найбільшої концентрації правопорушень, а також найбільш типових ситуацій їх вчинення. На базі отриманих даних виробляються рекомендації, які стосуються планування міст і проектів будинків з метою профілактики правопорушень. Цей метод передбачає прості та ефективні засоби мінімізації можливостей вчинення правопорушень [85, с.284].

Недоліками такої ситуаційної профілактики є те, що правопорушник відмовляється від вчинення конкретного правопорушення через зустрінуті ним труднощі, але він не відмовляється від самого наміру вчинити таке правопорушення. Він переключається на пошук іншого об'єкта, який менш захищений і де існують умови для вчинення правопорушення. Ситуаційна профілактика не розрахована на усунення причин вчинення правопорушень, а передбачає лише усунення можливості їх вчинення у кожному конкретному випадку. Останнім часом британські та американські вчені ставлять акцент на здійсненні заходів соціальної профілактики правопорушень із залученням сил громадськості. Правопорушення виступають як соціальна проблема, у вирішенні якої участь має брати усе суспільство. При цьому, перед соціальною профілактикою постають такі завдання : поліпшення соціальних умов життя; посилення ролі соціальних інститутів; збільшення кількості можливостей для здобуття освіти, гідного працевлаштування, відпочинку [85, с.80].

Цей вид профілактики правопорушень приділяє значну увагу роботі з неповнолітніми, бо підліткове середовище вважається найбільш проблемним з погляду потенційної можливості вчинення правопорушень. Одним із напрямків здійснення соціальної профілактики є робота з неповнолітніми у школах, де неповнолітні одержують основний обсяг інформації. Впровадження в програму шкільного навчання предметів, що сприяють вихованню неповнолітнього як законослухняного громадянина, лекцій та бесід з профілактики правопорушень, сприятиме правильному формуванню особистості неповнолітнього.

Сучасна англо-американська превентивна практика характеризується наявністю багатьох різноманітних програм, спрямованих на попередження правопорушень. Серед них важлива роль відводиться заходам профілактики правопорушень серед дітей, у тому числі заходам ранньої профілактики протиправної поведінки дітей. Закордонні вчені вважають, що успіх усієї профілактичної діяльності багато в чому залежить від ефективності профілактики правопорушень серед дітей.

Ці програми профілактики правопорушень спираються на багатофакторний підхід до визначення причин протиправної поведінки і мають на меті усунення або нейтралізацію факторів, що негативно впливають на неповнолітнього.

Більшість із зазначених факторів перебувають у тісній взаємодії та взаємозалежності один від одного, що створює значні труднощі при встановленні значимості кожного з них у генезисі протиправної поведінки дітей. Оскільки виділити якийсь один значимий фактор як причину протиправної поведінки неможливо, то необхідно здійснювати вплив на всю сукупність цих факторів [87, с.38].

Найбільш дієвою програмою профілактики правопорушень серед дітей є програми, спрямовані на укріплення сім'ї. Вони покликані усунути або послабити дію сімейних факторів ризику; програми, спрямовані на усунення шкільних факторів ризику, підвищення рівня шкільної освіти тощо; програми спеціальної профілактики злочинів та інших правопорушень серед дітей, спрямовані на профілактику протиправної поведінки дітей, а також профілактику рецидиву з боку дітей, що вже вчиняли правопорушення. При здійсненні цих програм використовуються різноманітні форми контролю і нагляду за неповнолітніми з девіантною поведінкою, а також каральні методи до дітей, які порушують вимоги, що висуваються до них [86, с.59].

Ці програми являють собою комплекс різних методів і заходів, спрямованих на вирішення конкретних превентивних завдань, у здійсненні яких беруть участь поліція, ювенальна юстиція, органи місцевого самоврядування, представники науки і громадських організацій.

Таким чином, у протидії злочинності серед неповнолітніх, необхідно шукати нові підходи, зокрема - звернутись до англо-американського досвіду організації цієї роботи. З огляду на складність та особливість державного впливу на цю вікову групу пріоритетними мають бути заходи запобіжного характеру серед дітей. Ця діяльність повинна бути направлена на взаємодію працівників ОВС між собою та з іншими державними органами і установами з метою усунення соціальних факторів, які негативно впливають на формування і розвиток дитини, як громадянина України.

Дослідження західних кримінологів довели, що причинами, які перешкоджають зростанню злочинності неповнолітніх у цій країні, є: повільні процеси урбанізації (у Швейцарії немає міст із мільйонним населенням); низька мобільність населення, домінування корінних жителів (тих, у кого кілька поколінь прожили в одному місці) із сталими традиціями поведінки й соціального контролю; у цій країні зазначається високий рівень правосвідомості; поліція є децентралізованою і зорієнтована на інтереси громадян; суди обирають підліткам переважно альтернативні до позбавлення волі види покарань; заміжні жінки найменше в Європі зайняті професійною діяльністю, що допомагає приділяти достатню увагу дітям; шкільне виховання виключає вседозволеність, містить багато заборон; у країні дуже низький рівень безробіття серед молоді; сімейне виховання має яскраво виражений патріархальний характер [29, с. 123-126].

Ураховуючи англо-американський досвід профілактики правопорушень серед молоді, пропонуємо включати до національних програм протидії злочинності серед молоді такі додаткові організаційні та практичні заходи:

здійснення НПУ систематичного аналізу стану криміногенної обстановки серед неповнолітніх у кожному регіоні держави.

розроблення та реалізацію заходів щодо організації під шефством працівників поліції у кожному регіоні безкоштовних підліткових клубів, гуртків і секцій, які б фінансувалися з місцевих бюджетів.

запровадження ефективного механізму виявлення бездоглядних і безпритульних дітей, підлітків, які жебракують, а також налагодження чіткої взаємодії підрозділів ювенальної превенції зі службами у справах дітей місцевих держадміністрацій, притулками для дітей, навчальними закладами та громадськими організаціями щодо запобігання цим явищам.

На наш погляд, прийняття перерахованих вище пропозицій може істотно підвищити ефективність профілактики правопорушень серед неповнолітніх, а також поліпшити криміногенну ситуацію в підлітковому середовищі у цілому в Україні.

3.2 Пробація щодо неповнолітніх як складова механізму запобігання злочинності

На сучасному етапі розвитку України відбуваються докорінні зміни не лише в соціально-політичному житті суспільства, а й у системі кримінальної юстиції. Це тривалий і складний процес, оскільки він вимагає одночасного вирішення низки важливих питань. Одним із них є вжиття дієвих заходів щодо запобігання злочинам осіб, які не досягай повноліття.

Результатом аналізу вікових груп неповнолітніх за допомогою кримінологічних показників і соціологічного опитування неповнолітніх свідчить, що коефіцієнт кримінальної активності у віковій групі 14-16 років майже втричі нижчий, ніж у неповнолітніх віком 16-18 років. Для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, тому що більшість їх протиправних діянь сприймаються як дії, викликані недостатньою соціальною зрілістю (хуліганські дії, відбирання грошей у інших дітей молодшої вікової категорії тощо). Також характерними особливостями злочинності неповнолітніх є рівень рецидиву, що постійно зростає та у 2015 році, порівняно з попередніми роками, становив близько 27%. Ще однією ознакою є груповий характер злочинності неповнолітніх, що дає їм змогу компенсувати психологічну невпевненість у своїх вчинках, малий життєвий досвід, сприяє об'єднанню фізичних зусиль, необхідних для досягнення злочинного результату [73, с. 71-86].

Існує стійка тенденція до гуманізації сфери кримінальної юстиції, зокрема щодо здійснення кримінального судочинства стосовно неповнолітніх. Хоча спостерігається збільшення частки обвинувальних вироків стосовно осіб, які не досягай повноліття, проте відбувається й збільшення кількості звільнених від відбування покарання з випробуванням від кількості засуджених неповнолітніх. Однак суспільно небезпечні наслідки злочинів неповнолітніх потребують не тільки застосування соціально-економічних, медичних, правових та інших заходів впливу, а й пошуку інших ефективних засобів запобігання цьому небезпечному соціально-правовому явищу.

На сьогодні у вітчизняному правовому середовищі активно обговорюється питання щодо перспектив запровадження в Україні ювенальної юстиції в системі запобігання злочинам неповнолітніх, однією із складових якої має бути інститут пробації.

Аналіз публікацій і наукових робіт, де започатковано розв'язання проблем розвитку складових ювенальної юстиції свідчить про те, що питання доцільності впровадження, місця й ролі вказаного інституту в правовій системі держави, засади функціонування такого інституту привертали увагу вітчизняних учених-юристів як на рівні ґрунтовних досліджень (наприклад, роботи С.М. Зеленського, Н.М. Крестовської, О.Г. Кальмана, Ю.А. Ліхолєтової, Я.В. Мачужак), так і опосередковано при висвітленні більш змістовних проблемних питань, при підготовці наукових експертних висновків стосовно напрямів та зразків запровадження перспективної моделі ювенальної юстиції. Водночас одностайності в науковому фаховому середовищі щодо конкретних шляхів вирішення цих питань, на жаль, немає і до цього часу. Вважаємо, що дослідниками недостатньо уваги приділялося вивченню механізму реалізації функцій ювенальної юстиції в системі запобігання злочинам неповнолітніх в Україні.

Метою даного підрозділу є вивчення питання щодо механізму реалізації ресоціалізаційної функції ювенальної юстиції в Україні, зокрема в аспекті доцільності впровадження інституту ювенальної пробації як засобу постпенітенціарної адаптації неповнолітніх осіб, які вчиняють правопорушення та звільняються з місць позбавлення волі.

Мета зумовила постановку й розв'язання таких завдань: визначити доцільність упровадження ювенальної юстиції в Україні; проаналізувати точки зору прихильників запровадження такого виду юстиції та його противників; на підставі емпіричних даних зробити висновок щодо необхідності створення в Україні ювенальної юстиції; визначити загальні та спеціальні функції, які мають виконувати органи й служби, компетентні у сфері захисту прав дітей; проаналізувати законодавчі шляхи реалізації ресоціалізаційної функції ювенальної юстиції.

Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасному українському суспільстві точки зору з приводу доцільності впровадження в нашій країні ювенальної юстиції розділилися. Одні вважають її необхідним елементом судової системи, інші бачать у ній загрозу, що згубно впливатиме на життя українських родин.

Окремі громадські організації, представники духовенства в засобах масової інформації та на сторінках інтернет-видань заперечують проти впровадження системи ювенальної юстиції в Україні. Такий сплеск активності представників громадськості, безумовно, є позитивним фактором, свідчить про небайдужість суспільства до розвитку нових процедур і механізмів захисту прав дитини.

Точка зору вказаних представників базується на несумісності ювенального правосуддя із православним підходом до виховання дитини, антихристиянським характером такої системи, приматом держави над сім'єю. У цієї категорії суб'єктів викликає побоювання, що впровадження системи ювенальної юстиції призведе до появи деструктивних явищ в українському суспільстві у вигляді незаконного і безпідставного вилучення дітей із благополучних, але бідних сімей і поміщення таких дітей у прийомні сім'ї, надання працівникам соціальних служб та судів безмежних владних повноважень для втручання в сім'ю зумовить зловживання зазначених працівників [109,с. 5].

Своє невдоволення щодо запровадження ювенальної юстиції висловив і єпископ Української Правовірної Греко-Католицької Церкви (УПГКЦ) Владика Тимотей, який вважає, що ювенальна юстиція - це мережа ювенальних судів у справах неповнолітніх і їм підпорядкованих соціальних служб, які через законодавство й нечіткі юридичні формулювання отримають право контролювати всі сім'ї, навіть благополучні. На думку єпископа, ювенальна юстиція приховує в собі три основні речі, які матимуть юридичну силу: по-перше, матиме місце насильне забирання дітей у батьків і позбавлення батьківських прав; по-друге, дискримінація прав і обов'язків батьків виховувати своїх дітей згідно з моральними та християнськими цінностями; по-третє, ювенальна юстиція підриватиме стосунки між дитиною та батьками, які нібито є найбільшими ворогами дитини [99, с. 12-14].

Дещо в іншому аспекті, але теж критично висловився з приводу впровадження ювенальної юстиції в Україні український психіатр С.В. Глузман [19]. Він наголошує на необхідності розвитку ювенальної юстиції лише за наявності розгалужених соціальних структур для лікування й реабілітації дітей, які страждають від алкогольної та наркотичної залежності, відповідних соціальних служб, де б з неповнолітніми, які відбувають покарання за злочин або до яких судом застосовано примусові заходи виховного характеру, а також із дітьми групи ризику та з важкими підлітками працювали професійні психологи. С.В. Глузман наголошує на відсутності професійних дитячих психіатрів, які за результатами роботи із вищевказаними категоріями неповнолітніх здатні правильно визначити проблему дитини і спрямувати її розвиток у необхідному соціально позитивному напрямі. Вважаємо таку точку зору слушною, оскільки проведені останнім часом дослідження свідчать про те, що існує тенденція зростання психічно хворих осіб та осіб із психічними аномаліями. Уразливим контингентом у цьому випадку є насамперед підлітки [61, с. 74], також існує реальний зв'язок насильницької злочинності з їх психічними аномаліями в межах осудності, які є її умовами, хоча не завжди безпосередніми [114, с. 5].

Як зазначає І. Михайлова, дослідження стану злочинності неповнолітніх, аналіз законодавства, яке визначає їх правовий статус і повноваження судів, правоохоронних органів, у тому числі пенітенціарної служби, можливостей реабілітації неповнолітніх правопорушників, результати соціологічного опитування 450 професійних суддів місцевих та апеляційних загальних судів, а також 200 неповнолітніх осіб, до яких було застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків, зокрема серед неповнолітніх, які перебувають у Комишуваській загальноосвітній школі соціальної реабілітації (Запорізька область) та Охтирському професійному училищі соціальної реабілітації (Сумська область), неповнолітніх осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі в Мелітопольській виховній колонії (спеціальній виховній установі в Запорізькій області), вивчення 227 кримінальних справ про злочини неповнолітніх, що розглядалися апеляційними судами м. Києва, Запорізької та Сумської областей, Дарницьким районним судом м. Києва, дає підстави для однозначного висновку про необхідність створення в Україні ювенальної юстиції шляхом реформування наявних і запровадження нових інституцій, залучення недержавних організацій [71, c.193].

Виходячи з цього, вважаємо, що органи та служби, компетентні у сфері захисту прав дітей, мають виконувати як загальні функції, тобто характерні для запобігання злочинам загалом, так і спеціальні, пов'язані з особливим об'єктом запобіжного впливу органів та служб у системі ювенальної юстиції.

До спеціальних функцій ювенальної юстиції слід зарахувати охоронну, запобіжну, виховну, відновну, реабілітаційну, ресоціалізаційну [72, с. 76-79]. Однією із спеціальних функцій ювенальної юстиції є ресоціалізаційна функція, у межах реалізації якої система органів і служб ювенальної юстиції покликана вжити заходів щодо відновлення неповнолітнього, який відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, у соціальному статусі повноправного члена суспільства шляхом поновлення фізичного, психологічного й соціального стану дитини (ч. 2 ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Концепцією державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, схваленою Указом Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012, встановлено, що наявна система виконання кримінальних покарань і попереднього ув'язнення, побудована ще за радянських часів, не відповідає сучасному рівню соціально-економічного розвитку суспільства та принципам гуманізму й поваги до прав і свобод людини у процесі виконання покарань.

Однією з проблем Державної кримінально-виконавчої служби України є низький рівень організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, що не дає змоги забезпечувати умови для ефективної індивідуальної корекції їх поведінки, створення умов для виправлення й ресоціалізації засуджених, що призводить до непоодиноких випадків суїцидів в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, непідготовленості до життя після звільнення з установ виконання покарань і, як наслідок, до значної кількості випадків пенітенціарного рецидиву. Критичний стан підприємств установ виконання покарань не дає змоги забезпечити залучення всіх засуджених до праці, яка є одним із засобів виправлення та ресоціалізації. Неефективною є й система виконання покарань, альтернативних позбавленню волі. Зазначене зумовлено невідповідністю матеріально-технічної бази й кількості персоналу кримінально-виконавчої інспекції та обсягу покладених на неї завдань і функцій. Процес виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, не забезпечує соціально-виховного впливу на засуджених і переважно зводиться до формального контролю за виконанням засудженими обов'язків, покладених на них судом.

Пунктом 3 зазначеної концепції визначені шляхи і способи розв'язання вказаних проблем: 1) поліпшення умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту; 2) підвищення рівня організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими; 3) підвищення ефективності виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Загалом для вирішення вищевказаних соціально значимих проблем у роботі Державної кримінально-виконавчої служби України найперспективнішим є створення правових і матеріально-технічних умов для реформування кримінально-виконавчої інспекції в службу пробації, а також запровадження процедури досудової пробації.

Пробація (від лат. Probatio) - випробування - юридичний термін, що використовується в міжнародному праві для визначення назви й діяльності служби, що історично створювалася для організації роботи з особами, які вчинили кримінально каране діяння, засудженими, але не позбавленими волі, або звільненими з-під варти.

Залежно від специфіки національної системи кримінальної юстиції різниться й сутність інституту пробації. Член Ради з питань умовно-дострокового звільнення Німеччини, експерт Ради Європи Юрген Мутц, вважає, що пробація в широкому сенсі охоплює будь-яку діяльність, спрямовану на реабілітацію й реінтеграцію злочинця в суспільство. У цьому сенсі пробація розглядається як елемент соціальної та кримінальної політики, котра має бути спрямована на запобігання злочинності, рецидивізму і створення безпечнішого суспільства [75, с. 19-23].

Підтримуючи вищезазначену точку зору, вважаємо, що в широкому сенсі є можливим розуміння інституту пробації як форми соціально-правового контролю, що об'єднує заходи виховного впливу на злочинців, які перебувають на волі в умовах випробування. Суть пробації полягає в установленні певних обмежень і обов'язків, що покладаються судом на правопорушника з метою його соціальної реабілітації.

Відтак, інститут пробації має стати складовою системи ювенальної юстиції як комплекс заходів, що за рішенням суду може бути застосований до особи, котра вчинила злочин, у разі призначення їй покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або іншого виду відповідальності, спрямованого на ресоціалізацію цієї особи.

У межах вказаного інституту забезпечуються заходи, спрямовані на надання різних видів допомоги піднаглядній особі. Пробація передбачає не вчинення нових злочинів і виконання визначених судом обов'язків, наприклад, пройти курс лікування, продовжити професійне навчання, повідомляти суд про зміну місця проживання й роботи, прибути до суду за викликом тощо. Це дещо нагадує чинну ст. 75 КК «Звільнення від відбування покарання з випробуванням», але пробація - це ширший комплекс заходів, здійснення корекційних програм, спрямованих на профілактику агресивної поведінки, рецидиву злочинів, мотивацію позитивних змін особистості й поліпшення соціальних стосунків.

Слід відзначити, що протягом останніх років суб'єктами законодавчої ініціативи ведеться активна робота щодо законодавчої регламентації впровадження інституту пробації.

За останні роки органами державної влади, науковцями та окремими громадськими організаціями в Україні зроблено істотні кроки щодо реалізації державної політики у сфері кримінальних і кримінально-виконавчих відносин, у тому числі стосовно неповнолітніх, упровадження пробації, реформування пенітенціарної системи, зокрема, кримінально-виконавчої служби тощо. Прийнято низку нормативно-правових актів у зазначених сферах, а також суб'єктами законодавчої ініціативи внесено до парламенту кілька проектів законів стосовно гуманізації кримінального законодавства, у тому числі шляхом упровадження пробації.

Зокрема, у 2015 парламентом був прийнятий Закон України «Про пробацію» [89], що передбачає впровадження в Україні пробації як системи наглядових і соціально-виховних заходів, які застосовуються за рішенням суду до осіб, які притягаються або яких притягнуто до кримінальної відповідальності.

Новелою закону є те, що однією з функцій органів пробації буде складання досудових доповідей, тобто письмове забезпечення суду інформацією, що характеризуватиме особу, яка притягається до кримінальної відповідальності. Зазначені норми є правовою підставою для реалізації досудової функції інституту пробації. Однак вважаємо доцільним ст. 9 доповнити положенням про те, що «...працівникові органу пробації заборонено здійснювати вплив на суд».

Вищевказаним законом передбачається зниження рівня рецидивної злочинності в державі завдяки вдосконаленню системи нагляду та впровадженню соціально-виховної роботи з особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, та засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.