Судові та правоохоронні органи

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Частина 1 коментованої статті визначає принципи діяльності адвокатури.

Згідно зі ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип незалежності є основоположним у діяльності адвокатури, оскільки завдяки йому виконуються професійні повноваження адвокатів, спрямовані на захист прав і свобод людини, забезпечення конституційного права кожного на правову допомогу

Статут ООН підтверджує право людей на створення умов, за яких законність буде додержуватися. У Загальній декларації прав людини утверджується принцип рівності перед законом.

Про забезпечення незалежності при поданні правової допомоги йдеться й у рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 25 жовтня 2000 р. про свободу здійснення професійних адвокатських обов'язків.

Закон «Про адвокатуру» встановлює певні гарантії принципу незалежності в адвокатській діяльності. Зокрема, ст. 10 Закону містить заборону будь-якого втручання в адвокатську діяльність, ст. 9 - заборону розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці. У новому Кримінальному кодексі України передбачено відповідальність за будь-яке втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397).

Принцип демократизму є притаманним адвокатурі за самим її призначенням, змістом діяльності та організаційними формами. Про демократичні принципи організації та діяльності адвокатури свідчать: вільний вибір адвокатської професії і доступність набуття ^статусу адвоката, добровільний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності, зокрема вступу в адвокатське об'єднання і виходу з нього; забезпечення громадських інтересів та соціальних і професійних прав адвокатів; свобода здійснення професії; колегіальність у вирішенні проблем діяльності адвокатури, яка закладається у статути адвокатських об'єднань і якою керуються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та Вища кваліфікаційна комісія адвокатури; самоврядування адвокатських об'єднань; вільне обрання органів, які надають право доступу до адвокатської діяльності і припиняють його, притягають до дисциплінарної відповідальності, здійснюють контроль за якістю виконання професійної діяльності; висування кандидатів на посади голів адвокатських об'єднань, членів кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури і обрання їх на альтернативній основі шляхом таємного голосування при вільному висуненні кандидатів (ст. 11 Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури), їх змінюваність і підзвітність адвокатам; самоврядування; захист професійних прав адвокатів; дотримання гарантій адвокатської діяльності.

Принцип гуманізму - характерний для адвокатської діяльності, проявляється перш за все у конституційних завданнях адвокатури щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та подання правової допомоги.

86. Права та обов'язки адвоката

Стаття 7. Обов'язки адвоката

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства , використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі , в інтересах якої прийняв доручення , та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого , підсудного.

Стаття 6. Професійні права адвоката

Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках . Коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам , інтереси яких суперечать інтересам особи , що звернулася з проханням про ведення справи , або брав участь як слідчий , особа , що провадила дізнання , прокурор , громадський обвинувач , суддя , експерт , спеціаліст , цивільний позивач і відповідач, свідок , перекладач, понятий , а також коли в розслідування або розгляді справи бере участь посадова особа , з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право :

представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах , підприємствах , установах і організаціях , до компетенції яких входить вирішення відповідних питань ;

збирати відомості про факти які можуть бути використані я відповідно до чинного законодавства справах і справах про адміністративні правопорушення зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ , організацій , об'єднань , а від громадян - за їх згодою;

ознайомлюватися на підприємствах , в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих таємниця яких охороняється законом;

отримувати письмові висновки фахівців з питань , що потребують спеціальних знань ;

застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства ;

доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;

бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати

виконувати інші дії , передбачені законодавством.

87. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, їх повноваження

Закон України «Про адвокатуру» ст..13. Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3 роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та організаційне забезпечення їх діяльності покладається на Раду Міністрів Республіки Крим, обласні та Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів.

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України.

Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.

У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.

Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.

Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.

88. Поняття нотаріату. Права та обов'язки нотаріуса

Закон Украіни «Про нотаріат» Стаття 1. Поняття нотаріату. Органи і особи, які вчиняють нотаріальні дії

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені держав ними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у статті 40 цього Закону.

Стаття 4. Права нотаріуса

Нотаріус має право:

витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

одержувати плату за надання консультацій правового характеру, які не пов'язані із вчинюваними нотаріальними діями, за вчинення приватними нотаріусами нотаріальних дій, за надання додаткових інформаційно-технічних послуг;

складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Чинним законодавством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Стаття 5. Обов'язки нотаріуса

Нотаріус зобов'язаний:

здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги;

сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

вести нотаріальне діловодство та архів нотаріуса відповідно до встановлених правил;

дбайливо ставитися до документів нотаріального діловодства та архіву нотаріуса, не допускати їх пошкодження чи знищення;

надавати документи, інформацію і пояснення на вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим,

головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі при здійсненні ними повноважень щодо контролю за організацією діяльності та виконанням нотаріусами правил нотаріального діловодства;

постійно підвищувати свій професійний рівень, а у випадках, передбачених пунктом 3 частини першої статті 29-1 цього Закону, проходити підвищення кваліфікації;

виконувати інші обов'язки, передбачені законом.

89. Система, структура, порядок формування, основні функції судових та прокурорських органів в США,Франції, ФРН

Фактично в США склалося таке становище, за якого суди стають інструментом вирішення політичних, економічних, соціальних проблем.

Відмітна особливість американської судової системи, зумовлена федералізмом цієї держави, полягає в тому, що це двоєдина система, утворена федеральною системою і судовими системами штатів (їх 50), округу Колумбія і територій, що належать США (їх чотири). Ці дві складові судові системи США досить ізольовані одна від одної, функціонують самостійно і повновладно у відведеній їм законодавством сфері, водночас постійно взаємодіючи між собою з широкого кола питань. Судова система США -- це надзвичайно складна структура.

На практиці питання юрисдикції вирішується у такий спосіб: не федеральна влада віддає на розсуд судів штатів те, що не заслуговує на її увагу, а навпаки, штати поступаються деякими зі своїх прав у сфері правосуддя, передаючи їх судам федерації. Американські суди не утворюють єдиної судової системи, відсутній навіть термін "американська судова система .Федеральна судова система і судові системи штатів побудовані за принципом піраміди. Фундаментом такої піраміди є суди першої інстанції, середній ярус становлять апеляційні суди, вершина піраміди -- це суди останньої інстанції, які найчастіше називають верховними судами.

За структурою федеральної судової влади, яку прийняв Конгрес, США та їхні території поділені на 94 судові округи. У кожному окрузі є окружний суд США. До виключної юрисдикції федеральних судів належить невелика категорія справ, пов'язаних з адміралтейством, патентами, авторським правом і позовами до федерального уряду, а також в галузі кримінального судочинства -- справи про вчинення злочинів, покарання за які встановлене федеральним законодавством. Для судової системи США характерні дві основні ознаки: поділ влади і доктрина судового перегляду.

Верховний суд США через обмежену юрисдикцію в цій сфері діяльності нечасто виступає як суд першої інстанції Відповідно до ч. З ст. З Конституції США всі справи про злочини, за винятком випадків імпічменту, підсудні суду присяжних. Згідно з поправкою 6 до Конституції США у разі будь-якого кримінального переслідування обвинувачений має право на швидкий і публічний суд неупереджених присяжних того штату або округу, де був скоєний злочин.

Вимоги, яким мають відповідати присяжні малих і великого журі подібні: громадянство США, вік не менше 21 року і постійне проживання на території цього судового округу. Не можуть включатися до складу присяжних громадяни, відносно яких порушено кримінальну справу, або засуджені за тяжкий злочин; особи, фізичні або психічні вади яких перешкоджають належному виконанню обов'язків присяжних. Не мають права бути ними і представники окремих професій: працівники правоохоронних органів, пожежні, працівники похоронних бюро, судові чиновники, священнослужителі, пілоти авіаліній, залізничні диспетчери, а в деяких випадках -- жінки, в яких є малолітні діти.

У США існують спеціалізовані федеральні суди, що є судами першої інстанції.

Військові суди перебувають поза системою федеральних судів, ці установи подають президенту США як головнокомандуючому допомогу в підтримці порядку в армії і на флоті. Суди діють не постійно, а скликаються для розгляду конкретних справ

Відповідно до ст. 2 Конституції США президент США призначає генерального прокурора (аторнея) за порадою і згодою Сенату. Генеральний прокурор (він же міністр юстиції) виконує роль урядового юрисконсульта, є радником Президента з проблем кримінальної політики.

Повноваження прокурорів штатів і порядок їх обрання або призначення визначається конституціями штатів. У США немає законодавчих актів на рівні федерації і на рівні штатів, які безпосередньо регулюють функціонування прокуратури.

У США федеральні прокурори зобов'язані пред'являти обвинувачення щодо всіх злочинів проти Сполучених Штатів Америки; бути обвинувачем або захисником, представляючи уряд, у всіх цивільних справах, у процесах або слуханнях, що зачіпають інтереси США; виступати в суді на боці відповідача з усіх цивільних справ, на процесах або слуханнях на території свого округу проти збирачів податків або інших службовців податкового управління щодо будь-якої вчиненої ними дії .

Узагальнюючи законодавство штатів, можна дійти висновку, що прокуратура штату несе відповідальність за виконання обви-нувачувальних функцій у межах свого округу. Прокурор є виконавцем правосуддя, його представником і посадовою особою суду. Обов'язок прокурора полягає в тому, щоб домагатися правосуддя, а не лише виголошення вироку; також важлива функція прокурора -- сприяти вдосконаленню і розвитку системи відправлення правосуддя.

Наявність у США трьох самостійних складових прокурорської системи -- федеральної, штатів, місцевої -- породжує свої особливості в організації і компетенції кожної ланки, яка діє в межах своєї території і предметної юрисдикції.

Федеральні прокурори є в кожному окрузі, закріпленому за окружним судом США. На території свого округу вони виконують роль представника федерального уряду під час розгляду судами справ, однією із сторін в яких виступають США.

Правоохоронні органи Франції, незважаючи на чимало подібних ознак з правоохоронними органами Німеччини, мають певні, лише їм притаманні особливості. Судова система Франції складається з системи судів загальної та адміністративної юстиції. До системи загальних судів у Франції входять Касаційний суд, апеляційні суди і суди, які розглядають різні категорії справ у першій інстанції. Верховною судовою інстанцією у цій країні завжди був Касаційний суд, перший голова якого вважається вищим суддею Франції.

Касаційний суд, що очолює систему загальних судів, -- це одна з найстаріших державних установ Франції. страхування, трудових спорів та ін.). Касаційний суд складається з першого голови, шести голів палат, 84 членів суду (їх називають радниками), 36 радників-доповідачів різних категорій, а також генерального прокурора при Касаційному суді, першого генерального адвоката і 19 генеральних адвокатів (всі вони є помічниками генерального прокурора, а не представниками сторін). До компетенції Касаційного суду належить розгляд касаційних скарг на постанови судів нижчого рівня, за якими, як правило (але не обов'язково), вичерпані можливості оскарження в звичайному апеляційному порядку. При цьому суд розглядає лише скарги з питань права, а не факту, тобто стосовно неправильного застосування закону і порушення процесуальних норм

В апеляційних судах є, як правило, кілька палат з цивільних і кримінальних справ, а в деяких виокремлено ще й палати з торгових справ і соціальних питань. Паризький апеляційний суд складається з 25 палат, Ліонський -- з семи, деякі апеляційні суди мають лише по одній палаті . Палати з кримінальних справ апеляційних судів у складі голови палати і двох членів суду розглядають апеляційні скарги на постанови судів нижчого рівня, винесені у справах про кримінальні делікти і проступки . Палати з цивільних справ розглядають апеляційні скарги на рішення, винесені не лише нижчими цивільними судами загальної юрисдикції, а й іншими судовими органами (зокрема, торговими трибуналами).Стосовно розгляду цивільних справ суди першої інстанції у Франції поділяються на суди великої інстанції і суди малої інстанції, а стосовно розгляду кримінальних справ -- на суди присяжних, виправні суди і поліцейські суди, а також суди у справах . До компетенції суду великої інстанції входить розгляд цивільних справ майнового характеру з сумою позову, що перевищує 30000 франків, а також значної кількості чітко визначених категорій справ, серед яких спори про нерухомість, шлюб і розлучення, усиновлення, громадянство та ін. .

Загальні суди з розгляду справ щодо тяжких злочинів називаються у Франції судами присяжних. Суди присяжних, винятковою компетенцією яких є розгляд кримінальних справ щодо тяжких злочинів, засідають у Парижі і в кожному департаменті .

Поліцейські суди (так називається суд малої інстанції, коли він вирішує справи про правопорушення) розглядають у першій інстанції справи про найменш значні кримінальні делікти -- проступки, за які може бути призначено штраф на суму до 10000 франків або, в окремих випадках, арешт на строк від одного дня до двох місяців (назва"поліцейський" пов'язана з тим, що в ст. 1 КК Франції покарання за проступки називаються поліцейськими). Характерна особливість французької системи кримінальної юстиції -- наявність судді для виконання покарань, який згідно з повноваженнями, наданими йому КПК 1958 р. і подальшими законами, має право активно втручатись у процес відбування покарання засудженими, в тому числі і до позбавлення волі. Торгові суди (їх налічується 227) складаються з трьох суддів-консулів, як їх називають. Вони обираються на два-три роки за дуже складною системою з осіб, які займаються комерційною діяльністю або представляють промислові чи торгові компанії. Особливе місце, поза системою загальних судів, займає Висока палата правосуддя, до якої обидві палати парламенту обирають однакову кількість представників від кожної з них

Особливе місце у Французькій юстиції посідає Конституційна рада -- орган, який однаковою мірою можна вважати і юридичним, і політичним.

Крім судів загальної юстиції у Франції функціонує адміністративна юстиція, що посідає окреме місце. Система адміністративних судів включає адміністративні суди і адміністративні апеляційні суди під керівництвом Державної ради.Зі спеціалізованих судових установ адміністративної юстиції найдавніша і найзначніша Рахункова палата -- судова установа, яка контролює виконання бюджету і належить до системи судових установ адміністративної юстиції. "Сучасний стан правосуддя у Франції характеризується, з одного боку, відмовою від створення надзвичайних судових інстанцій, оскільки це було б насадженням у правосудді авторитарних засад, а з іншого -- створенням розгалуженої мережі спеціалізованих судових інстанцій. Принцип спеціалізації суддів нині взято за основу; він відповідає потребам суспільства в забезпеченні компетентного розгляду будь-якої справи за умови дотримання рівності прав сторін"

Трибунал з конфліктів має досить велике значення у Франції. Як відомо, з конституційного принципу поділу влади випливає автономія судових гілок, тобто адміністративна юстиція функціонує окремо від загального правосуддя.

Органи прокуратури у Франції входять до системи міністерства юстиції. Прокурори перебувають під керівництвом і контролем керівників вищого рівня і підпорядковані міністру юстиції . Відповідно до ст. 31 і 32 КПК Франції прокуратура в кримінальному процесі здійснює кримінальне переслідування і вимагає застосування закону, забезпечує виконання судових постанов.

На французьку прокуратуру покладено порушення кримінального переслідування, нагляд за органами розслідування і керівництво ними, підтримка обвинувачення в суді під час розгляду кримінальних справ, контроль за законністю судових актів, забезпечення виконання вироків і рішення судових органів.

Попередження і розслідування правопорушень належить у Франції до сфери компетенції поліції. Там розрізняють дві системи поліції: адміністративну і судову (кримінальну). Більшість злочинів розслідує судова поліція, посадових осіб якої поділяють на три категорії: офіцерів судової поліції, які мають право здійснювати самостійне попереднє дізнання; агентів судової поліції; посадових осіб і агентів, уповноважених законом виконувати деякі функції судової поліції (здійснювати окремі процесуальні дії тощо).

Юстиція в ФРН країні має велику питому вагу у структурі політичних установ і повсякденній практиці громадського життя. На один мільйон жителів у ФРН припадає більш ніж 200 суддів (в Англії - 51, Італії - 101, Швеції - 100).

Правове регулювання

Основний закон ФРН відвів проблемам правосуддя особливе місце. Замість семи статей Веймарської конституції до Основного закону був включений спеціальний розділ IX «Правосуддя». Особливість конституційного регулювання правосуддя у ФРН полягає в тому, що Основний закон сконцентрував у цьому розділі як принципи організації і діяльності судів, так і права громадян у їхніх відносинах з юстицією. У більшості західнонімецьких земель суддів призначає уряд за поданням міністра юстиції.

Натомість Основний закон детально регламентує діяльність Федерального конституційного суду . Таким чином, як за змістом, так і за формою регулювання (детальне визначення прав та обов'язків) Основний закон розглядає ФКС як особливий і важливий орган правосуддя.

Особливості судоустрою

Незважаючи на розподіл ФРН на землі, основна частина проблем судоустрою вирішується шляхом застосування федеральних законів. Водночас немає єдиного або хоча б декількох законодавчих актів, які комплексно визначали б усю судову систему.

Особливості судоустрою ФРН визначаються переважно двома чинниками: федеративним устроєм держави та наявністю поряд із судами загальної підсудності судів спеціальної компетенції (трудових, соціальних, адміністративних, фінансових, дисциплінарних тощо).

Складність західнонімецького судоустрою обумовлена не тільки значною кількістю судів та інстанцій, а й відсутністю чіткого регулювання питань підсудності. В кримінальному процесі як суд першої інстанції (залежно від важливості й суспільної небезпеки злочину) може виступати:

· одноособовий дільничний суддя;

· колегіальний суд при дільничному суді (1 суддя і 2 засідателі);

· розширений суд за участю засідателів (2 судді та 2 засідателі);

· велика кримінальна палата при суді землі (3 судді та 2 засідателі);

· кримінальний сенат при вищому суді землі (5 суддів);

· кримінальний сенат при Федеральній судовій палаті.

Однією з особливостей організації судової системи ФРН є існування (всупереч прямій забороні п. 1 ст. 101 Основного закону) органів надзвичайної юстиції. Західнонімецькі суди діють головним чином колегіально.

Суду присяжних у його традиційній формі у ФРН зараз не існує. Єдиною судовою інстанцією, що зберегла таку назву, є кримінальна палата земельних судів, яка розглядає справи за обвинуваченням в особливо тяжких злочинах. Прокуратура ФРН організаційно пов'язана з судами різних інстанцій . Протягом останніх десятиліть у ФРН активно обговорюється проблема реорганізації судової системи. Однак єдиним помітним нововведенням стало підпорядкування адміністративних і фінансових судів міністерствам юстиції федерації і земель.

СУДДІВСЬКИЙ КОРПУС Суддя є центральною фігурою в системі правосуддя. Суддею у ФРН може стати тільки особа, яка отримала спеціальну юридичну освіту та склала необхідні державні іспити. З огляду на термін перебування на посаді судді, всі судді поділяються на тих, хто призначений довічно; тих, хто призначений на певний строк; суддів з іспитовим терміном та суддів за дорученням. Більшу частину суддів ФРН призначають уряди земель або міністри юстиції.

Закон допускає відсторонення судді від посади або переведення його на іншу посаду у випадку організаційних змін, порушення інтересів правосуддя .

Законодавство ФРН приділяє чимало уваги питанням «матеріальної незалежності суддів» (ст. 97 Конституції), під якою слід розуміти неможливість втручання у виконання суддею його обов'язків з боку осіб (або установ), які не є за законом учасниками судового розгляду.

міністрів юстиції. Водночас суддя, який вважає, що заходи службового нагляду зазіхають на його незалежність, може оскаржити їх до дисциплінарного суду.

Актуальною у ФРН залишається проблема персонального комплектування суддівського корпусу, соціальних зв'язків та політичної орієнтації суддів.

Консервативний у цілому суддівський корпус все-таки не залишається осторонь від демократичних ініціатив

Організація судів загальної юрисдикції регламентована у ФРН Законом про судоустрій 1879 р., що діє в редакції 1975 р. з деякими наступними доповненнями. Система цих судів складається з чотирьох інстанцій: дільничний суд - земельний суд - вищий суд землі - Федеральна судова палата (Верховний суд).Цивільному провадженню у ФРН взагалі притаманна глибока спеціалізація.

Суди у трудових справах історично виділилися в самостійну галузь західнонімецької юриспруденції з цивільного судочинства.

Соціальні суди у спеціальній літературі ФРН розглядаються як особливий вид адміністративної юстиції, оскільки вирішують спори, які виникають у сфері застосування публічного права та розглядають позови громадян до державних установ.

Адміністративні суди вирішують конфлікти, пов'язані з забороною масових виступів і демонстрацій, охороною навколишнього середовища й енергопостачанням, наданням політичного притулку, одержанням місць у навчальних закладах, будівництвом атомних станцій і похованням ядерних відходів. рішення.

Об'єднаний сенат вищих федеральних судів

Полісистемність судової організації ФРН призвела до появи своєрідного вищого судового органу, метою якого є координація діяльності різних судових систем. Відповідно до змін, внесених до Конституції в 1968 р., було створено Об'єднаний сенат вищих федеральних судів. Він складається з президентів і суддів вищих федеральних судів, колегія яких змінюється залежно від характеру конкретної розглянутої справи. Міністерство юстиції є вищим органом управління юстицією в країні. Міністр юстиції ФРН підкоряється безпосередньо федеральному канцлерові.

На чолі міністерства стоїть міністр, який, відповідно до традиції, має вищу юридичну освіту, а найчастіше й обіймає посаду професора права в одному з університетів, а також має тривалий досвід роботи в області юстиції і репутацію досвідченого політичного діяча.

Розподіл міністерства юстиції на шість відділів :управління юстицією, правосуддя, цивільного права, карного права, торговельного й господарського права, публічного права . Відділ управління юстицією - найбільший за кількістю співробітників. Він займається насамперед питаннями кадрів і організацією роботи самого міністерства, а також підлеглих йому судів і відомств

Відділ організації правосуддя займається розробкою принципових засад судоустрою і судочинства.

Відділ цивільного права міністерства юстиції займається підготовкою законопроектів, що стосуються питань матеріального цивільного права, а також бере участь у підготовці таких законопроектів іншими відомствами.

Відділ кримінального права займається усіма питаннями кримінальної юстиції.

Особливість правового регулювання у сфері торговельного й господарського права полягає в тому, що ця сфера у зв'язку з процесом економічної інтеграції в Західній Європі є вкрай рухливою і тісно пов'язана з діяльністю інших міністерств і міжнародних економічних організацій.

На відділ публічного права покладений поточний контроль за конституційністю і правильним юридичним оформленням проектів законів та постанов, що виходять як із міністерства юстиції, так і з інших міністерств ФРН

Міністерство юстиції ФРН діє в тісному контакті з міністрами юстиції земель.

90. Судоустрій Великобританії

Незважаючи на численні судові реформи, на сучасному етапі британська судова система і досі залишається складною та децентралізованою. У зв'язку з тим, що прецедентне право є суттєвою складовою частиною конституції, система вищих судових інстанцій дуже розгалужена. Вищою судовою інстанцією в Об'єднаному Королівстві є Палата лордів, яка розглядає апеляції апеляційних інстанцій Англії та Уельсу, а також Шотландії (тільки з цивільних справ). Висновок Палати лордів передається до відповідної апеляційної інстанції, яка формулює постанову відповідно до цього висновку.

Верховний суд Англії та Уельсу очолюється лордом-канцлером та складається з трьох самостійних судових установ - Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. Судді Верховного суду призначаються Королевою довічно за рекомендацією лорда-канцлера з числа баристерів (юристів, що мають виступати виключно у вищих судових інстанціях).

Апеляційний суд складається з цивільного та кримінального відділення та колегіально розглядає апеляції на постанови інших суддів. Високий суд має три відділення - королівська лава, канцлерське та сімейне відділення. Відділення королівської лави у першій інстанції розглядає найбільш складні цивільні справи та апеляції на вироки магістратських судів. Канцлерське відділення у першій інстанції заслуховує цивільні справи, які пов'язані з власністю, банкрутством тощо. Сімейне відділення розглядає скарги на рішення магістратських судів з усіх сімейних відносин.

У зв'язку із судовою реформою 1971 р. був утворений Суд Корони, який у першій інстанції за участю присяжних (в інших британських кримінальних судах присяжних немає) розглядає найбільш серйозні кримінальні злочини, а також апеляції на вироки та рішення магістратських судів.

До категорії нижчих судів британської судової системи належать суди графств і магістратські суди.

Суди графств (їх нараховується близько 350) є основними органами цивільного правосуддя, які у першій інстанції розглядають 90% усіх цивільних справ. Магістратські суди вирішують близько 98% кримінальних справ, але, якщо злочин особливо серйозний, то справа передається до Суду Корони. Поряд зі судами загальної юрисдикції в Англії та Уельсі функціонують спеціалізовані суди (трибунали), які утворюються за галузевим принципом. Наприклад, Суд з розгляду скарг на обмеження свободи підприємців, промислові трибунали тощо.

Судова система Північної Ірландії в основному аналогічна англійській. До вищих судів належать:

Верховний суд, який включає Високий суд, Апеляційний суд і Суд Корони. До нижчих судів належать суди графств і магістратські суди. Що стосується судової системи Шотландії, то порівняно з англійською судовою системою вона має значну самостійність. З кримінальних справ вищою судовою інстанцією є Високий суд юстиціаріїв, який розташований в Единбурзі. Сесійний суд, розташований також в Единбурзі, є вищою судовою інстанцією з цивільних справ. Важливу ланку у судовій системі Шотландії займають шерифські суди. Шерифи - це професійні судді, які очолюють кожне з шерифств і розглядають кримінальні та цивільні справи. Нижчою інстанцією з кримінальних справ є окружні суди, в яких магістрати або мирові розглядають малозначні правопорушення. Судді шотландських судів призначаються на посади британським Монархом за рекомендацією державного секретаря зі справ Шотландії.

91.Судоустрій Російської Федерації

У Росії судова система встановлюється Конституцією РФ і Федеральним конституційним законом "Про судову систему Російської Федерації" від 31 грудня 1996 . В основу побудови російської судової системи покладені наступні принципи: єдність судів загальної юрисдикції (на відміну від ряду інших федерацій, наприклад, США, поділ загальних судів на федеральні і суб єктів федерації не проводиться); залежність структури від національно-державного устрою і адміністративно-територіального поділу країни ; двухінстанціонность (вироки і рішення суду до їх вступу в законну силу можуть бути переглянуті за загальним правилом лише один раз на безпосередньо вищестоящому суді).

Питання судоустрою, згідно з п. "о" ст. 71 Конституції РФ, в т. ч. визначення в повному обсязі структури судової системи, перебувають у віданні Російської Федерації. Субєкти федерації не можуть на свій розсуд засновувати види судів, не передбачені федеральним законом про судоустрій;

вони мають право утворювати статутні і світові суди. У спільному віданні федерації та її субєктів знаходяться кадри судових та правоохоронних органів, адвокатура і нотаріат (п. "л" ст. 72).

Єдність судової системи знаходить своє вираження у спільності завдань всіх судів щодо забезпечення законності, захисту конституційного ладу, прав і свобод громадян та інших соціальних цінностей; єдність принципів організації і діяльності; в застосуванні всіма судами одних і тих же матеріальних законів і узгодженості процесуального законодавства; в єдність правового статусу суддів; в ін-станційних та інших взаємозвязках в ієрархії судів загальної компетенції та арбітражних судів; в єдиному порядку фінансування судів державним бюджетом.

Судова система Росії складається з федеральних судів і судів субєктів Російської Федерації.

Федеральні суди включають: 1) Конституційний Суд РФ; 2) суди загальної юрисдикції; 3) арбітражні суди. Вищими судовими органами Російської Федерації є відповідно РФ Конституційний Суд, Верховний Суд РФ і Вищий Арбітражний Суд РФ. До судів субєктів Російської Федераціївідносяться конституційні (статутні) суди та мирові судді.

Конституційний Суд РФ - судовий орган конституційного контролю, самостійно і незалежно здійснює судову владу за допомогою конституційного судочинства. Рішення Конституційного Суду України є остаточними, не підлягають оскарженню, набирають чинності негайно після їх проголошення і діють безпосередньо на всій території держави, будучи обовязковими для всіх представницьких законодавчих, виконавчих і судових органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та інших організацій , посадових осіб, громадян та їх обєднань.

Основними їх завданнями при розгляді підвідомчих справ є: захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів громадян, організацій, підприємств та інших субєктів господарської діяльності в сфері підприємницької та іншої економічної діяльності; сприяння зміцненню законності і попередження правопорушень в даній сфері. Акти вищих судових органів є остаточними і подальшому оскарженню (оскарженню) не підлягають.

Суддя - посадова особа держави, що є носієм судової влади, для реалізації якої наділене повноваженнями здійснювати правосуддя на професійній основі. У межах своїх повноважень найвищого судового органу розглядає справи як суд першої інстанції, в касаційному порядку, в порядку нагляду і за нововиявленими обставинами. Судовий нагляд проводиться Верховним Судом шляхом перевірки законності та обгрунтованості дозволу нижчими судами конкретних справ і виправлення допущених ними помилок.

У складі Верховного РФ діють: а) Пленум Верховного Суду; б) Судова колегія у цивільних справах;

в) Судова колегія у кримінальних справах; г) Військова колегія; д) Президія Верховного Суду.

Утворено також Судовий департамент при Верховному Суді РФ.

В апаратах судів загальної юрисдикції передбачено посади секретарів судів, консультантів, діловодів, завідувача канцелярією, бухгалтера, технічного персоналу (стенографіста, друкарок і т. д.).

Співробітники апаратів судів виконують професійні функції, повязані з веденням діловодства в судах, прийманням, обліком і зберіганням речових доказів, виконавчим виробництвом, яке покладається на суди, обліком і систематизацією правових актів та судових рішень, зберіганням судових справ та інших документів, а також необхідною роботою з народними (присяжними) засідателями, рішенням ряду інших організаційних і допоміжне-технічних питань. Організаційне забезпечення діяльності судів покладене на Судовий департамент при Верховному Суді РФ і його підрозділи на місцях. Судові пристави Міністерства юстиції РФ забезпечують порядок в судах під час засідань та виконання судових рішень.

Прокуратура Російської Федерації -- єдина федеральна централізована система органів, що здійснюють від імені Російської Федерації нагляд за додержанням Конституції Російської Федерації та виконанням законів, чинних на її території. Прокуратура Російської Федерації виконує й інші функції, встановлені федеральними законами. Повноваження, організація та порядок діяльності прокуратури Російської Федерації визначаються федеральним законом «Про прокуратуру Російської Федерації» [1]

Прокуратура здійснює свої повноваження незалежно від органів державної (законодавчої, виконавчої, судової) влади, не належить до жодної з гілок влади, хоча у Конституції Російської Федерації знаходиться у главі «Судова влада».

Прокуратура Російської Федерації -- єдина централізована система органів і закладів із підпорядкуванням нижчих прокурорів вищим і Генеральному прокурору Російської Федерації.

Систему прокуратури Російської Федерації складають:

* Генеральна прокуратура Російської Федерації

* Прокуратури суб'єктів Російської Федерації

* Прокуратури міст і районів (й інші територіальні прокуратури)

* Військова прокуратура

* Спеціалізовані (транспортні, природоохоронні й інші) прокуратури

* Наукові й навчальні заклади прокуратури

* Редакції друкованих видань

Размещено на Allbest.ru