Організація діяльності державної влади

Размещено на http://allbest.ru

1. Поняття правової держави

Правова держава - це така форма організації та діяльності державної влади, яка базується у відносинах з індивідами та їх різними об'єднаннями на основі норм права.

Для правової держави притаманні наступні ознаки:

ь громадянське суспільство є основою і змістом держави, яка є, в свою чергу, формою його організації;

ь громадянське суспільство виникає тоді, коли громадяни та держава співіснують, як рівноправні партнери;

ь право формується громадянським суспільством та панує в правовій державі, а правова держава лише формулює його в законах, гарантує та захищає від порушень будь-яких суб'єктів;

ь право виступає не способом нав'язування волі, а масштабом свободи, рівним та справедливим для всіх;

ь правова держава та громадянське суспільство є відносно незалежними явищами;

ь існує взаємна відповідальність правової держави та громадянського суспільства;

ь наявність суверенітету (зовнішнього та внутрішнього);

ь панування принципів гуманізму, справедливості, рівності та свободи особистості, її честі та гідності;

ь соціальна орієнтованість - в центрі уваги людина та її різнобічні інтереси;

ь різноманітність та рівноправність форм власності;

ь багатопартійність, тощо.



2. Президентська республіка. Основні ознаки

Президентська республіка характеризується значною роллю президента в системі державних органів, поєднанням в його руках повноважень глави держави і глави уряду. Її також називають дуалістичної республікою, підкреслюючи, тим самим, факт чіткого розподілу двох влад: зосередження сильної виконавчої влади в руках президента, а законодавчої -- в руках парламенту.

Головні ознаки президентської республіки: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг;

2) обрання президента на загальних виборах;

3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента;

4) формування уряду президентом лише за обмеженою участю парламенту;

5) відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом;

6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту;

7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

3. Застосування права. Основні стадії застосування правових норм

Застосування юридичних норм - це державно-владна, організаційна діяльність компетентних суб'єктів по винесенню індивідуальних правил поведінки щодо персоніфікованих суб'єктів з метою створення належних умов для реалізації юридичних норм.

Ознаки :

- здійснюється лише в передбачених законом випадках;

- діяльність лише компетентних органів;

- змістом застосування є вирішення юридичних справ, шляхом винесення індивідуальних державно-владних велінь;

- являє собою певний процес який здійснюється у відповідних формальних процедурах і складається з певних стадій;

- здійснюється з дотриманням встановлених вимог законності, доцільності та обґрунтованості;

- це є організаційна діяльність, тобто створює належні умови для реалізації норм права;

- результати застосування закріплюються у відповідних актах застосування юридичних норм.

Стадії застосування :

* Встановлення фактичних обставин справи та вибір норм, які підлягають застосуванню;

* Перевірка справжності та правомірності юридичних норм, встановлення межі їх дії (у часі, просторі та по колу осіб);

* Тлумачення юридичної норми, що підлягає застосуванню;

* Прийняття рішення по справі, його документальне оформлення.

4. Визначення права

Право - це система загальнообов'язкових норм , що врегульовують певні правовідносини та охороняються силою держави.

Право - соціальне явище без якого не можливе існування цивілізованого суспільства;

Право - повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам суспільства в цілому;

Право - як право приватної власності є основою всіх прав людини;

Право - міра поведінки, встановлена та охоронювана державою.

Кант. Право - сукупність умов при яких свавілля одного може бути погоджено з свавіллям іншого по спільному для них правилу свободи.

Гегель. Під “ грунтом права” є вільна воля, мир духу, породжений ним самим як друга природа.

Право - це система формально визначених норм (правил поведінки), які встановлені або санкціоновані державою у спеціальному порядку, є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів та посадових осіб, охороняється державною владою від порушень, виражає волю народу опосередковано через представників або безпосередньо і направлені на регулювання та охорону суспільних відносин.

5. Право і норми громадських організацій, норм звичаїв, традицій, ритуалів

Важливим засобом організації суспільних відносин є соціальні норми, норми права, норми моралі, норми громадських організацій, норми традицій, звичаїв ритуалів. Соціальні норми - це правила, що регулюють поведінку людей та діяльність організацій в їх взаємовідносинах. Необхідність в соціальних нормах виникла на ранніх сходинках розвитку людського суспільства в зв'язку з необхідністю врегулювання поведінки людей загальними правилами.

Її ознаки:

1. Соціальні норми є правилами поведінки людей (тобто вони вказують якими повинні бути вчинки людей);

2. Це правила поведінки загального характеру. Характер виражається в тому, що вимоги норми відносять не до конкретної особи, а до конкретних людей.

3. Це не тільки загальні, а і обов'язкові правила поведінки людей в суспільстві. А

Норма права - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер та забезпечується силою державного примусу.

Норми моралі - правила поведінки, які встановлюються в суспільстві у відповідності з моральними уявленнями людей про добро і зло, справедливість... і охороняються силою суспільної думки.

Норми звичаїв - правила поведінки, що склались в визначеній суспільній сфері і ввійшли в звичку людей.

Норми традиції - виступають у вигляді найбільш загальних і стабільних правил поведінки.

Єдність правових норм і соціальних норм цивілізованого суспільства засновуються на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, приверженості людей до ідеалів свободи та справедливості.

Норми права і соціальні норми взаємодіють між собою. Вони взаємо обумовлюють, доповнюють, взаємо забезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Це зумовлюється тим, що правові закони втілюють в себе принципи гуманізму, справедливості, рівності.

6. Структура правової норми

Норма права - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер та забезпечується силою державного примусу.

Ознаки норми права :

1. встановлюється та санкціонується державою.

2. має представницько-зобов'язувальний характер.

3. забезпечується нормами державного примусу.

4. є держаним регулятором суспільних відносин.

Нормі права притаманна така структура :

Гіпотеза - елемент норми права, в якому зазначається при яких умовах слід керуватись даним правилом. Є такі види гіпотез : визначена (вичерпно визначає конкретні умови); не повністю визначена (формулює умови в загальній формі на розгляд суб'єкта, наприклад “в необхідному випадку”); відносно визначена (обмежує застосування певним колом формальних вимог); абстрактна (умови визначаються загально родовими ознаками, без глибокої деталізації, що врегульовує значну кількість однорідних випадків); казуальна (умови застосування досить деталізовані спеціальними родовими ознаками).

Диспозиція - елемент норми права, що вказує якими можуть бути чи повинні бути діяння (поведінка) суб'єкта при наявності умов, що передбачені гіпотезою. Є такі види диспозицій : визначена (однозначне правило поведінки без надання правила вибору); не повністю визначена (загальні вимоги до правил поведінки не деталізуючи їх, а залишивши на вибір суб'єкта); відносно визначена (вказує на права та обов'язки суб'єкта, але надає можливість уточнення поведінки в залежності від умов).

Санкція - елемент норми права, що визначає яка міра державного стягнення може застосовуватись до правопорушника приписів диспозиції. Є такі санкції : визначена та відносно визначена.

7. Представницькі органи держави

До представницьких органів держави належать законодавчим закладам та місцевим органам влади та самоуправління.

Функції законодавчого органу виконують вищі представницькі органи влади. При демократичній державі - парламент. Він має різні назви (ВРУ - Україна, Сейм - Польща, Кнесет - Ізраїль, Конгрес - США, Дума-Рос.)

Може бути однопалатний чи двопалатний (верхня та нижня - палата представників та Сенат в США, Палата общин та Палата лордів в Англії). Парламенти складаються з представників народу (депутатів). При парламентах створюються різні комітети та комісії (постійні та тимчасові). Крім прийняття законів парламент виконує такі функції як:

Фінансова - бюджет, економічна політика, митні органи, здійснює контроль за виконанням бюджету. Контроль за виконавчою владою - приймає участь в призначені посадових осіб та створенні органів, що складають виконавчу владу, інколи назначає голову держави, приймає участь в процедурі призначення кабінету та голови уряду, контролює її діяльність ( в певній мірі). Важливим є недопустимість сумісництва депутата з іншою посадою. В парламентах часте явище - опозиція (меншість).

Органи державної влади та місцевого самоврядування - мають представницький характер та діють в межах адміністративно - територіальної одиниці.

Обираються населенням даної адм. Терит. одиниці. Їм підвідомчі, як правило, місцеві підприємства, місцевий бюджет, транспорт, правопорядок, водопостачання, цивільна оборона. При цьому існують дві форми: коли усі місцеві справи у віданні цих органів, а також коли не всі місцеві справи у їх віданні, частина їх в віданні центру.

8. Основні ознаки правової норми

Норма права - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер та забезпечується силою державного примусу.

Ознаки норми права :

1. встановлюється та санкціонується державою.

2. має представницько-зобов'язувальний характер (тобто надає волю діям, або зобов'язує утримуватись від дій)

3. забезпечується нормами державного примусу.

4. є держаним регулятором суспільних відносин (тобто є взірцем, моделлю типового суспільного відношення).

5. встановлюється з дотриманням певних процедурних нюансів.

6. як правило містить права та обов'язки сторін.

7. є загальнообов'язковим;

8. створюється в результаті правотворчої діяльності конкретних органів держави чи всенародним волевиявленням;

9. має певну форму виразу.

9. Об'єктивне та суб'єктивне право

Правовідносини є засобом переводу загальних установок правових норм (об'єктивного права) в конкретні (суб'єктивні) права та обов'язки учасників правовідносин.

Право в об'єктивному розумінні є сукупність правових норм, що визначають зміст прав та обов'язків персонально не визначеного кола суб'єктів. Тобто дані приписи відносяться до безлічі осіб, що підпадають під правову дію даної норми.

Право в об'єктивному розумінні дає життя управомоченості - передбачена законом можливість учасника правовідносин здійснювати певні дії чи вимагати даних дій від іншого учасника цього право відношення.

Право в суб'єктивному розумінні - індивідуалізоване право. В ньому загальні права та обов'язки стають приналежністю конкретних осіб та переводяться в правовідносини.

Суб'єктивне право - передбачена та охоронювана державою можливість (свобода) суб'єкта на свій розсуд задовольнити ті інтереси, що передбачені суб'єктивним правом. Суб'єктивність виражається в вирішені на власний розсуд доцільності використання наданого в правових межах дозволеної поведінки.

Різновид суб'єктивних прав :

1. в можливості позитивної поведінки утримувача суб'єктивного права (уповноваженого) з метою задоволення власних інтересів;

2. в можливості уповноваженого вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб у цілях задоволення своїх законних інтересів.

3. можливість звернення до компетентних органів за захистом своїх порушених прав.

10. Ознаки держави

Держава - організація суспільства, яка певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби та інтереси. Дана організація є всеохоплюючою (стосовно членів суспільства), територіальною (на одній території), єдиною (охоплює все суспільство як єдине ціле), офіційною (репрезентує суспільство), універсальною (різні сфери суспільного життя), верховною (вище за значенням та силою об'єднання суспільства) та централізованою (ієрархічною).

Ознаки держави наступні:

1. За соціологією:

* сукупність людей (народ);

* верховенна над ним влада;

* територія як межа влади.

2. За Енгельсом:

* розподілення підданих по територіальним одиницям;

* запровадження особливої публічної влади, яка не співпадає з населенням;

* стягнення податків з населення, отримання від нього займів для утримання державного апарату.

3. Сучасний погляд:

* територіальна єдність політичної влади в масштабах всієї країни (громадянство);

* спеціальний апарат управління суспільством, для його нормального функціонування;

* організація суспільного життя на правових началах для всього населення (монополія влади);

* наявність суверенітету (зовнішнього, внутрішнього, державного, народного, національного

11. Форми правління. Монархічні і республіканські форми правління

Форма державного правління -- це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами.

За формами правління всі держави поділяють на дві великі групи: - монархії; - республіки.

Монархія -- це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.п. При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Влада монарха передається, як правило, у спадщину.

1) В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією.

2) Дуалістична монархія -- це така форма правління, коли монарх -- глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи -- монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

3) Теократична монархія -- це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

4) Станово-представницька монархія характеризується тим, що поряд з монархом -- главою держави існує який-небудь дорадчий представницький орган певних класів або всього населення. До таких держав можна віднести Росію до 1917 р., Польщу в XVII-- XVIII століттях.

Республіка -- це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

1)Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.

2)Напівпрезидентська або змішана -- це така республіка, коли президент -- глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність.

Наприклад, Франція, Фінляндія, Україна, Російська Федерація.

3)Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави -- президента і уряд -- виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр.

Наприклад, Італія, ФРН.



12. Поняття колізії правових норм та шляхи вирішення протиріч

Колізія правових норм - (від лат. Colisio - зіткнення) розбіжність змісту двох чи кількох актів нормативного характеру.

Практичне значення має так зване розв'язання колізії, тобто визначення того акту, який має бути застосований до даних правовідносин.

При цьому слід керуватись такими првилами:

1. Законодавство колишнього СРСР застосовується з тих питань, що не врегульовані законодавством України за умови, що воно не суперечить Конституції та законам України;

2. У випадку колізії актів різної юридичної сили - діють акти, що мають більшу юридичну силу (Конституція-закон-підзаконний акт);

3. Коли в колізії акти, що мають однакову юридичну силу - застосовується акт, що прийнятий пізніше;

4. У разі розбіжності змісту (конкуренції) загальної та спеціальної норми - керуються правилами спеціальної норми.

Порядок розв'язання колізій іноді зазначається в тексті самого акту.

13 Влада і соціальні норми у первіснообщинному суспільстві

Первіснообщинний лад, то є той час, коли існувало Суспільство, але не існувала Держава. В той час життя будувалось на засадах природнього самоуправління. Рівень виробництва був досить низьким, що і сприяло потребі людей до об'єднання в роди, племена чи їх об'єднання, які були основною організацією тогочасного суспільства.

Рід - об'єднання людей, що засноване на кровному родстві, а також на спільності майна чи праці. Рід був особистий, а не територіальний союз. Роди об'єднувались в племена чи навіть їх союзи.

Влада носила усуспільнений характер. Владні функції здійснювали усі дорослі члени роду. Вибирались старійшини, рада, воєнноначальники та жерці з найдостойніших з представників роду. Але чіткого апарату управління не було.

В той час діяли не норми права, а соціальні норми - звичаї - історично складені правила поведінки, які ввійшли в звичку внаслідок неодноразового застосування, в продовж довгого часу, в зв'язку з чим стали життєвою потребою. Деякі з них одночасно були і релігійними нормами. Суттєвим було відсутність різниці між правами та обов'язками - право сприймалось, як обов'язок

14. Предмет і метод правового регулювання

Правове регулювання -- це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів.

Ознаки правового регулювання:

- правове регулювання -- різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Предмет правового регулювання -- це суспільні відносини, на які звернено правове регулювання.

Методи правового регулювання -- це способи, засоби і прийоми, за допомогою яких правове регулювання здійснюється. Виділяють два основних методи правового регулювання:

Перший метод -- метод децентралізованого регулювання -- автономний. Він побудований на координації цілей та інтересів сторін у суспільних відносинах та застосовується для регламентації рівних за становищем (рівноправних) суб'єктів, які задовольняють свої приватні інтереси. Децентралізований метод правового регулювання, як правило, застосовується у приватно-правових галузях (цивільне, сімейне, трудове право).

Другий метод -- метод централізованого, або імперативного, наказового регулювання. Він базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин -- вони не є рівними за статусом. За його допомогою регулюються відносини, в яких пріоритет надається загально соціальному інтересу. В державно-організованому суспільстві загально соціальні інтереси виражає держава, яка здійснює централізоване управління суспільними процесами та наділена владними повноваженнями. Тому централізований, імперативний метод використовується в публічно-правових галузях (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

15. Причини виникнення держави:психологічна теорія

За цією теорією держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. Начебто людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва. Представником цієї теорії був Л. Петражицький (1867--1931).



16. Зміст правовідносин

Правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Правовідносини мають складну будову і охоплюють:1) суб'єктів; 2) об'єкти; 3) зміст правовідносин.

Зміст правовідносин -- це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників даних правовідносин.

Суб'єктивне юридичне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечуються державою

Юридичні обов'язки - закріплена нормами права міра необхідної, найбільш розумної та доцільної, поведінки особи (суб'єкта), спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.

Зміст юридичних обов'язків полягає в необхідності: здійснювати певні дії; утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших осіб; вимагати здійснення або нездійснення певних дій від інших осіб; нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормою права дій.

17. Поняття законності. Боротьба з правопорушеннями

Законність -- це багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.



Принципи законності:

1) єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо однойменних суб'єктів;

2) верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;

3) контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

4) неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.

Правопорушення -- протиправне, винне, суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність) деякого спроможного суб'єкта, яке спричиняє шкоду інтересам суспільства, держави або особи i тягне за собою юридичну відповідальність.

18. Тлумачення норм права : обмежувальне, поширене, судове

Тлумачення - це діяльність по уясненню та роз'ясненню змісту юридичної норми з метою їх правильного застосування та реалізації.

Ознаки тлумачення :

1. Може здійснювати будь-який суб'єкт.

2. Зміст тлумачення - повне розкриття смислу державних велінь, що закріплені в нормативних актах;

3. Об'єкт тлумачення - норма права, або її елементи.

4. Здійснюється за допомогою певних засобів і прийомів.

5. Мета - забезпечення правильного застосування та реалізації юридичної норми.

6. Результат тлумачення - правила розуміння змісту юридичної норми.

Є два види тлумачення: тлумачення-уяснення та тлумаченя-роз'яснення.

Тлумачення-уяснення - розумовий процес по становлення змісту юридичної норми, який не виходить за рамки свідомості інтерпритатора.

Способи тлумачення: Мовний (текстово-філологічний); Систематичний (з'ясування зв'язків між нормами); Цільовий (телеологічний) - виявлення цілей норми; Історичний; Функціональний; Логічний.

Види тлумачення-уяснення: буквальне (адекватне); обмежувальне (коли текс є ширшим чим зміст); поширювальне (зміст норми ширше ніж текст).

Тлумачення-роз'яснення - встановлення змісту юридичної норми та його об'єктивний вираз у актах тлумачаення для потреб інших суб'єктів.

Види:

Офіційне - роз'яснення змісту яке є формально-обов'язкове для інших суб'єктів. Воно поділяється на : аутентичне (здійснюється органом, що прийняв норму права), делеговане (здійснюється суб'єктами, які не встановлювали норму і яким делеговану права, щодо тлумачення норма, які були встановлені іншими суб'єктами (ВСУ. ВАСУ, Ген прокурор)).

За сферою дії офіційне поділяється на загальне і індивідуальне (казуальне) воно є : судове, прокурорське, адміністративне.

Неофіційне - роз'яснення норми будь-якими суб'єктами, яке не є обов'язковим : наукове (академічне, доктринальне), практико-юридичне (адвокати, юрисконсульти), буденно-побутове.

19. Типологія держав за теорією цивілізації А.Тойнбі

А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

* первинні;

* вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави -- давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних -- держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними.

З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом.

Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях.

Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринково власницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету її власної діяльності.

Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.

Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу:

1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

2) політика держави -- не стільки продукт гри соціальних сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його моралі, ціннісної орієнтації;

3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

20. Правосвідомість: поняття, структура, роль у суспільному житті

До форм суспільної свідомості відноситься і правосвідомість.

Правосвідомість - сукупність ідей, поглядів, почуттів, традицій, переживань, які виражають відношення людей до правових явищ суспільного життя.

Це уявлення про законодавство, законність, правосуддя, про правомірну поведінку.

Особливості правосвідомості:

1. В правосвідомості віддзеркалюється лише ті явища, які складають правову сторону життя суспільства. Воно охоплює процес створення правових норм, реалізацію їх вимог в суспільному житті.

Політичні, моральні та інші ідеї і уявлення також активно впливають на формування та реалізацію норм права.

Але перш ніж отримати вираз в правових нормах, в практиці їх застосування, вони повинні пройти через правосвідомість, тобто отримати правову форму у вигляді правових ідей та уявлень.

2. В способі відображення явищ суспільного життя. Цей процес проходить через спеціальні юридичні поняття і категорії (правомірність, неправомірність, правовідносини, законність, юридична відповідальність...)

В структурному відношенні правосвідомість складається з двох елементів: наукової правосвідомості (правової ідеології - - система поглядів і уявлень, які в теоретичній формі віддзеркалюють правові явища суспільного життя) та буденної свідомості (правової психології - це сукупність почуттів, звичок, настроїв, традицій, в яких виражається відношення різних соціальних груп, професіональних колективів, окремих індивідів до права, законності, системи правових закладів, що функціонують в суспільстві.).

Суспільна правосвідомість узагальнює правові погляди, ідеї, традиції, що напрацьовуються окремими індивідами.

Індивідуальна правосвідомість - це почуття та уявлення про право конкретної особи.

Роль правосвідомості в тому, що вона є необхідним фактором при створенні правових норм, вона є необхідною умовою точної та повної реалізації правових норм

21. Імперативні та диспозитивні норми права

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права).

Імперативні -- норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні -- норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.).

Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

22. Визначення поняття “держава”

Існує безліч дефініцій поняття держава.

Аристотель. Г. - з'єднання багатьох пологів і сіл заради кращої, досконалої життя.

Цицерон. Д. - союз людей, що об'єднані метою загального блага та началами права.

Трубецкой. Д. - союз людей, що панують самостійно і в межах певної території.

Гумпілович. Д. - природно виникла організація володіння, призначена для охорони певного правопорядку.

Гегель. Д. - дійсність моральної ідеї, субстанційна воля, яка мислить і знає себе, і виконує все як вона знає та на скільки вона знає.

Маркс. Д. - машина для пригнічення одного класу іншим, для утримання та підкори.

Алєксєєв. Д. - це політична організація класового суспільства, яка виражає в концентрованій формі інтереси та волю пануючого класу, має в наявності спеціальний апарат примусу, і надає своїм приписам обов'язкову силу для населення усієї країни.

Сучасне визначення. Д.- організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення, здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов'язкових норм поведінки і механізму їх впровадження у життя.



23. Глава держави. Коло повноважень

В більшості країн глава держави виступає вищим носієм виконавчої влади. В конституційних монархіях головою держави формально рахується монарх.

Згідно норм права чи традицій монарх наділений правом : розпуску нижньої палати парламенту; скликання сесій; призначення членів верхньої палати; затвердження та опублікування законів; право “вето”; інколи затверджує прем'єр-міністра; за поданням уряду - голову і членів Верховного Суду; затверджує відставку та призначення членів уряду; скликає парламент; дає згоду на акти амністії та помилування.

Зазвичай монарх - верховний головнокомандуючий, презентує країну в міжнародних правовідносинах. Інколи монарх повинен схвалювати свої дії з урядом.

В країнах з республіканським правлінням головою держави, як правило, є президент. В цілому повноваження президента зводяться до : приймає іноземних дипломатичних представників; призначає послів; ратифікує міжнародні договори і угоди; є головнокомандуючим збройними силами держави.

В ряді країн у відповідності до конституційного законодавства президент має право: розпустити парламент; перенести сесію або відкласти її скликання; відмовити в схваленні законопроекту, передати його на повторний розгляд парламенту.

В США президент має право призначати та звільняти міністрів, а також всіх вищих цивільних та військових чиновників. Він видає укази, що є актами вищої виконавчої влади.

В парламентських республіках роль президента значно скромніша, Він, хоч і виступає главою держави, але вищу виконавчу владу здійснює глава уряду. В таких державах розпуск парламенту хоч і оформляється указом президента, але здійснюється за рішенням уряду, акти президента, без підпису уряду , не мають юридичної сили.

24. Поняття та принципи законності

Законність - такий режим державного та суспільного життя при якому існує суворе та повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб'єктами права.

Виходячи з визначення слід виділити такі особливості законності : вона повинна бути загальною (всі повинні виконувати юридичні норми), а також мати нормативну основу - юридичні норми.

До основних принципів демократичної законності слід віднести:

ь верховенство закону по відношенню до решти правових актів;

ь єдності поняття та застосування закону на всій території їх дії;

ь обов'язковість вимог законності для усіх громадян;

ь рівності всіх перед законом;

ь здійснення прав та свобод особою не повинно порушувати прав та прав та свобод інших осіб;

ь неприпустимість протиставлення законності та доцільності (доки закон діє його слід застосовувати, незважаючи на чиюсь дуку щодо доцільності);

ь єдності законності та справедливості;

ь встановлення дійового контролю за дотриманням законності;

ь попередження та ефективна боротьба з правопорушеннями.

Гарантіями законності є : чіткість та конкретність діючих норм; ефективність застосування санкцій; виконання правосуддя; здійснення вищого нагляду; діяльність держ. інспекцій та контрольно-ревізійного апарату.



25. Предмет і метод загальної теорії Держави і Права

Предмет ТДП - загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правової організації суспільства, Д і П, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

Метод ТДП - сукупність способів і прийомів дослідження предмета науки. В залежності від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні:

1. Системно-функціональний метод - необхідний через системно-функціональну природу Д і П;

2. Статистичний - вивчення кількісних змін у державно-правовому житті і опрацювання цих спостережень у наукових і практичних цілях;

3. Історичний і логічний - враховується і аналізується все позитивне, накопичене історичним досвідом;

4. Метод сходження від абстрактного до конкретного - на першому етапі пізнання об`єкт сприймається як деяке нерозчленоване ціле.

На другому - за допомогою аналізу об'єкт уявно розчленовується на частини і описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.

Спеціальні:

1. Порівняльний метод державотворення і право творення - процес відображення і фіксації відношень тотожності і подібності в державно-правових явищах;

2. Спеціально-юридичний - аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування Д органами;

3. Державного і правового моделювання - між різними державними та правовим явищами є спільності, а тому, знаючи властивості і ознаки одного з них(моделі), можна з певною ймовірністю судити про інше.

4. Конкретно-соціологічний - виявляє ступінь ефективності функціонування всіх гілок Д влади, правового регулювання, стану законності та правопорядку в країні

26. Підзаконні нормативні акти, їх види

Підзаконні нормативно-правові акти - правотворчі акти компетентних органів, які основані на законі та не суперечать йому.

Вони володіють меншою юридичною силою, порівняно з законами, вони конкретизують та деталізують норму закону, але не суперечать їй, так як на ній ґрунтуються.

Вони поділяються (за суб'єктами видання та сферою поширення) на :

1. загальні підзаконні акти:

* укази Президента - на основі та в розвиток законів;

* постанови уряду - щоб врегулювати менш важливі питання;

* акти вищих органів виконавчої влади.

2. місцеві підзаконні акти - акти представницької і виконавчої влади на місцях.

3. відомчі нормативно-правові акти (накази, інструкції) на певну сферу суспільних відносин (митні, банківські...)

4. внутріорганізаційні (локальні) - видаються різними організаціями для регламентації своїх внутрішніх питань.

27. Психологічна школа права

Свій розвиток вона отримала в працях таких видатних вчених, як Петражський, Дьюн, Меріл, Рос, Еліот. Право, за вченням даних представників, є належність світу психіки і являє собою імперативно-атрибутивні (обов'язково-вимагальні) переживання людей.

Усвідомлення внутрішньої зв'язаності волі (поведінки людей) є етичним усвідомленням і називається усвідомлення етичного “долженствования”.

Психічна школа розрізняє етичний борг як правовий та моральний обов'язок.

Якщо наш борг в етичному усвідомлені є зв'язаним по відношенню з іншою людиною, психічно зафіксований за нею як належний їй, а друга людина має права на наш борг, на виконання нами обов'язків, то в цьому випадку мова йде за юридичний борг.

Якщо ж обов'язок не являється нам як належний іншому, а інший не має права на виконання нашого боргу, то мова йде про моральний борг.

В основі правових переживань лежать атрибутивні (вимагальні) емоції боргу, а в основні моральних переживань - імперативні (обов'язкові, але не без вимагальні).

Якщо в правовій сфері слід вирізняти парний характер суб'єктів та об'єктів (хто зобов'язаний і на що він має право, хто має право вимоги і на що він має право вимоги), то в моральній сфері слід знати хто зобов'язаний та до чого зобов'язаний.

Психологічна теорія розділяє право на автономне (чи інтуїтивне) та позитивне (чи гетерономне).

Автономне право - переживання, що виконуються по зову совісті. Позитивне - те, що в нормативному акті.

Виділяють дві функції права: розподільчу (правова психіка розподіляє різні матеріальні блага між індивідами та їх об'єднаннями) та організаційну (наділення суб'єктів владними повноваженнями.

28. Поняття галузі права, інституту права

Галузь права та інститут права є складовими елементами правової системи суспільства

Галузь права - відносно самостійний підрозділ системи права, який складається з правових норм, що врегульовують якісно специфічний вид суспільних правовідносин, тобто об'єднані загальністю предмета та методу правового регулювання.

Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду. (авторське, винахідницьке, банківське право...)

Інститут права - це таке угрупування норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює певний конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. (інститут права власності, деліктних зобов'язань...)

Є і вторинні угрупування системи права - комплексні галузі та інститути права (екологічне, господарське) та міжгалузеві комплекси (природоохоронне, морське...).

Для виділення в окрему галузь права необхідна специфіка предмету правового регулювання та методу.

29. Правові ознаки конституційної (парламентської) монархії

Конституційна монархія представляє собою таку форму правління, при якій влада монарха значно обмежена представницьким органом. Як форма правління, конституційна монархія виникає в період становлення буржуазного суспільства. Вона буває парламентською та дуалістичною.

Ознаки парламентської монархії :

- уряд формується з представників визначеної партії, що отримали більшість голосів на виборах;

- лідер даної партії стає главою держави;

- в законодавчій, виконавчій та судовій сферах влада монарха є символічною;

- законодавчі акти приймаються парламентом та символічно підписуються монархом;

- уряд несе відповідальність перед парламентом, а не перед монархом.

При дуалістичній монархії влада носить подвійний характер. Юридично та фактично влада розділяється між урядом, що формується монархом, та парламентом.

Уряд формується незалежно від партійного складу та не підзвітний парламенту. (наприклад, Кайзеровська Германія 1871-1918 року).

30. Систематизація нормативно-правових актів: кодифікація

Систематизація нормативно-правових актів - діяльність, що направлена на впорядкування та удосконалення правових норм.

В результаті систематизації знімаються протиріччя між правовими нормами, відміняються чи змінюються застарілі норми та створюються нові, більш досконалі, що відповідають потребам загального розвитку суспільства.

Є три основних форми систематизації :

1. Кодифікація - діяльність правотворчих органів держави по створенню нового, зведеного, систематизованого нормативно-правового акту, яка здійснюється шляхом глибокої та всесторонньої перевірки чинного законодавства і внесення в нього нових, відповідних змін.

2. Інкорпорація - упорядкування правових норм шляхом видання компетентними органами збірників чинних нормативно-правових актів. Є два види інкорпорації : хронологічна (інкорпорація по часу опублікування) та систематична (інкорпорація по предметній ознаці).

3. Консолідація - форма систематизації, при якій проходить об'єднання декількох нормативно-правових актів, що чинні в одній і тій же області суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту. Вона включає в себе ознаки кодифікації та інкорпорації.



31.Основні права людини і громадянина

Основні права людини -- гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки основних прав людини:

1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права,

3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;

4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства -- рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні.



32. Конституційний суд

Конституційний суд багатьох країн входить до складу вищого судового органу і виконує функцію винесення вердикту про законність рішень, про їх конституційність. В Україні Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні на три роки.

Конституційний Суд України наділений такими повноваженнями :

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за поданням Президента, не < 45 депутатів ВРУ, ВСУ, уповноваженого ВРУ з прав людини, ВР АР Крим.

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

3) дає висновки про відповідність Конституції України чинних м/нар. договорів.

Коли правовий акт визнаний неконституційним то він втрачає чинність з дня ухвалення про рішення.



33. ТДП в системі юридичних наук

ТДП пов'язана з багатьма науками, які можна розподілити на:

1. Загально - теоретичні та історичні (ТДП, ІДП, Іст. Пол. І Пр. Вчень).

2. Галузеві науки (ЦП, КП, КПП, ЦПП, Адм. Пр. тощо).

3. Міжгалузеві науки (Госп. Пр., Природо -охоронне. Пр.).

4. Спеціальні (суд. Мед., суд. психіатр., криміналістика).

5. Прикладні (колись була наука Радянського будівництва).

6. Науки міжнародного та зарубіжного права.

Між ТДП та іншими юр науками існує двосторонній зв'язок. ТДП є методологічна по відношенню до інших.

34. Право і мораль

В регулюванні суспільних відносин право та мораль взаємодіють один з одним, впливають один на одного, вони побудовані на одних основах виражають загальнолюдські цінності та ідеали, покликані регулювати поведінку людей.

Мораль - це правила поведінки людей, котрі виражають уявлення, що складаються в суспільстві про справедливість, добро, честь, совість. Кант писав, що право визначає необхідність дій, що виходять з повноважень чи примусу, а мораль - виражає необхідність дій, що виходять з внутрішньої безпеки, котра виникає з права інших людей.

Моральні норми володіють великою впливовою силою, вони діють через свідомість людей, підтримуються суспільною думкою.

Проблема в тому, що різність в моральних поглядах приводить до конфліктів. Норми моралі не мають об'єктивного вираження, і тому не забезпечені якими б то не було законами.

Право також виражається в загальних правилах поведінки та нормах. В своїй основі правові норми мають моральний характер. Але вони мають офіційну форму виразу і пов'язані з примусовим виконанням правил поведінки.

На відміну від моралі, норми права підтримуються державним примусом. Сила моралі в суспільній думці, але вона не завжди спрацьовує через відсутність апарату примусу. Недоцільно протиставляти норми права та норми моралі. В правовій державі вони повинні бути взаємовпливаємі.

35. Дія нормативно-правових актів в часі,просторі і колу осіб

Нормативно - правовий акт -- офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормо творення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Дія нормативно-правових актів у часі є:

? пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати, проте тільки з моменту набрання ним чинності;

? зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникнення, тобто відбувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом;

? переживаючи дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт.

Дія нормативно-правового акту у просторі -- це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Дія нормативно-правового акту за колом осіб визначається підлеглістю осіб вимогам нормативно-правових актів. Згідно зі загальним правилом, дія нормативно-правового акту поширюється на всіх осіб, що перебувають на певній території.

36. Поняття природного і позитивного права

Природне право (lex naturalis) -- термін теорії права, що визначає право, задане самою природою, а, отже, універсальне, однакове для всіх, чинне повсюди й завжди. Природне право протилежне позитивному праву, накладеному в рамках правової системи конкретної держави.

Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем.

Поняття природного правав використовували й розвивали Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо.

Позитивне право (від лат. posit - покласти) -- термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою.

У філософії права існує напрям правового позитивізму, який визнає тільки конкретне позитивне право відповідної епохи та держави, без огляду на його справедливість.