Організація діяльності державної влади

37. Ефективність правового регулювання

Ефективність правового регулювання суспільних відносин Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільне корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Цілями правового регулювання виступає: а) закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин; б) стимулювання тих, що вже існують і які відповідають загальному інтересу суспільства; в) створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин; г) вилучення з практики соціальне небезпечних відносин.

Ефективність правового регулювання визначається мірою досягнення цілей, які поставленні перед правовим регулюванням.

Основними чинниками, що забезпечують ефективність правового регулювання, можна вважати: 1. Відповідність вимог норм права рівню соц-ек розвитку суспільства. 2. Рівень досконалості законодавства. 3. Рівень правової культури громадян.

Закон - нормативний акт вищого органу державної влади, або безпосередньо волевиявлення народу, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, має вищу юридичну силу, та приймається в спеціальній процедурі. Закони складають основу системи права держави.

Ознаки :

1. Головний нормативний акт;

2. Має вищу юридичну силу;

3. Приймається вищим представницьким органом, або народом;

4. Ядро всієї правової системи;

5. Приймається в особливому порядку.

Процедура прийняття :

1. готується проект;

2. обговорюється;

3. приймається в І і ІІ читаннях;

4. приймається;

5. опубліковується за підписом Президента.

Види :

1. Конституційні та звичайні.

2. Республіканські та місцеві.

3. Постійні та тимчасові.

4. Галузеві та міжгалузеві.

5. Загальні та спеціальні.

38. Закон. Основні правові ознаки закону

Закон - це нормативно-правовий акт, що приймається в особливому порядку органом законодавчої влади або референдумом, має вищу юридичну чинність і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Основні ознаки закону:

- закон являє собою різновид нормативно-правових актів (у їхній системі є закони й підзаконні акти) і як усякий інший нормативний акт містить норми права (загальні правила поведінки), адресовані відповідним суб'єктам права;

- закон приймається органом законодавчої влади (вищим представницьким органом державної влади) - парламентом країни або всенародним голосуванням (референдумом);

- закон приймається органом законодавчої влади в особливому процедурному порядку (стадії законотворчості), передбаченому Конституцією й регламентом парламенту (див. п.4 ст.82 Конституції України);

- закон у системі нормативно-правових актів (системі законодавства) має вищу юридичну чинність.

Згідно п.2 ст.8 Конституції України (Основного Закону України) - Конституція України має найвищу юридичну чинність. Вища юридична чинність закону вказує на його верховенство в системі правових актів, що також припускає, що підзаконні акти повинні відповідати законам (видаватися на основі й на виконання законів), у випадку невідповідності (або протиріччя) вони у встановленому порядку відміняються.

- закон регулює найбільш важливі (основні, найбільш значимі) суспільні відносини, які становлять предмет компетенції парламенту країни;

- закон у системі законодавства ставиться до числа найбільш стабільних нормативно-правових актів.

39. Поняття правотворчості. Основні суб'єкти правотворчості

Правотворчість - форма владної діяльності держави, що спрямована на утворення нормативно-правових актів, за допомогою яких в діючій нормативній системі запроваджуються, змінюються чи скасовується правові акти

Правотворчість має три стадії:

I. виявлення волі народу і формування юридичного мотиву;

II. нормативне формулювання державою цієї волі у вигляді визначеного масштабу поведінки;

III. надання сформульованому правилу юридичних властивостей.

Правотворчість характеризується такими ознаками:

- є переважно діяльністю держави;

- має організаційну спрямованість;

- відображується в утворенні нормативно-правових актів, що містять норми права, чи скасовують, змінюють їх;

- строго регламентуються правовими нормами.

Принципи правотворчості : гуманізму, демократизму, науковості, правності.

Суб'єкти правотворчості:

* народ;

* державні органи;

* громадські об'єднання;

* трудові колективи.

Є дві форми правотворчості : утворення нових норм чи санкціонування вже існуючих.

40. Акти застосування правових норм : поняття, види

Акти застосування правових норм - спосіб вираження та закріплення формально-обов'язкових індивідуальних правил поведінки, які підтверджують, змінюють, встановлюють чи призупиняють права та обов'язки персоніфікованих суб'єктів.

Ознаки :

- встановлюються компетентними органами;

- вміщують індивідуалізовані правила поведінки персоніфікованих суб'єктів;

- індивідуально-обов'язкові;

- є юридичним фактом;

- мають письмову, усну, конклюдентну форму вираження.

Класифікація :

1. По суб'єкту прийняття:

- акти органів законодавчої влади;

- виконавчої влади;

- судової влади;

- контрольно-наглядової влади;

- уповноважених громадських об'єднань.

2. За змістом індивідуальних правил поведінки:

- уповноважуючі;

- зобов'язуючі;

- забороняючі.

3. За юридичними наслідками:

- правоконстатуючі;

- правовстановлюючі;

- правозмінюючі;

- правоприпиняючі.

4. За функцією в правовому регулюванні:

- регулятивні;

- охоронювальні;

- відновлювальні.

5. За формою зовнішнього виразу:

- усні;

- письмові;

- конклюдентні.

41. Прогалини в праві

Прогалини в праві - відсутність правової норми, при вирішені конкретної ситуації, котра охоплюється правовим регулюванням та повинна бути вирішена на основі права.

Причинами виникнення прогалин в праві можуть бути відставання законодавця від розвитку життя; упущення при підготовці нормативно-правового акту; не розробленість даної теми; відміна старого законодавчого акту але не прийняття нового тощо.

Основним способом усунення прогалин в праві є видання норми, яка б врегулювала даний вид правовідносин. Коли ж законодавець не прийняв дану норму,то застосовується аналогія. Під аналогією розуміється визначена спорідненість між різними явищами та предметами. Є два основних види аналогій : аналогія права та аналогія закону.

Аналогія закону - це вирішення юридичної справи при наявності прогалини на підставі юр. норми, яка регламентує тотожні суспільні відносини.

Аналогія права - це вирішення юр. справи на підставі принципу даної галузі права, при відсутності аналогічної норми (це близько до судового прецеденту, але не прецедент).

Субсидіарна аналогія - коли не має в одній галузі норми права, то береться норма з іншої галузі (це вид аналогії закону).

Аналогія заборонена в кримінальному та адміністративному праві, прямо дозволена в цивільному.

42. Реалістична школа права

Представники вважають, що право виникає та розвивається під впливом зовнішніх факторів. Цими факторами є інтереси. Представником даної школи був Рудольф Гєрінг. Він вважає, що право є захищений державою інтерес. Право належить не тому, хто виявляє волю, а тому, хто користується ним. Народжуючись в боротьбі інтересів, право виступає в якості сили, яка підкорює волю одних інтересам інших при обов'язковому факторі дотримання принципів справедливості людського гуртожитку.

Право як засіб досягнення цілі виступає в цій якості необхідним інструментом організації, підтримки та збереження суспільства.

Незважаючи на різкість даної школи вона внесла багато позитивного в вчення про право :

1. визнала єдність та змінність права (право існує лише у вигляді позитивного права, а також не є незмінним та вічним в своїх положеннях);

2. показала зв'язок права та держави;

3. визнала єдність юридичних прав та обов'язків;

4. лише державна влада на основі існуючих норм права може застосовувати сили, щодо людей.



43. Типологія держав. Поняття цивілізації, як критерію класифікації держав

Суспільно-економічна формація - це історичний тип суспільства, який заснований на певному способі виробництва.

Даний критерій класифікації держав властивий Марксистсько-Ленінській типології держави та права.

Її суть в розподілі на три основних типи експлуататорської держави: рабовласницький (в основі - право власності на рабів), феодальний (в основі - право власності на землю, закріпачених та більшу частину їх праці) та капіталістичний (в основі - власність буржуа на засоби виробництва).

Виділявся і соціалістичний тип держави. Суть - суспільна власність на засоби та предмети виробництва.

Оскільки формаційний підхід не повністю враховував усі різноманіття суспільних відносин, то виникає нове поняття “цивілізації”, як критерію розподілу держав.

Під цивілізацією А. Тойнбі розумів відносно замкнутий та локальний склад суспільства, що відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших факторів.

Його відмінність в тому, що вона враховує багатоукладність (а не лише економічний базис), весь соціальний склад суспільства (а не лише класи-антогоністи), не обмежує аналіз культурно-духовного життя лише поглядами протиборних класів. А основна відмінність в тому, що людина стоїть в центрі вивчення минулого та теперішнього суспільства, як творчої та конкретної особистості, а не знеособленого індивіду.

Тому виділяється сфера взаємовідносин на базі загальнолюдських цінностей та держава є не інструментом підкорення одного класу іншим, а фактором соціально-економічного та духовного розвитку суспільства.

На основі цивілізації виділяють: стародавньосхідню, грецьку, римську, середньовічну, та сучасну державу. (Елінек). Або автократію та демократію (Кельзен)

44. Принципи та функції права

Принципи права - вихідні, основоположні положення, які юридично закріпляють об'єктивні закономірності суспільного життя, та виражені і закріплені в нормативно правових актах.

Принципи права є загальні та спеціальні для кожної галузі права.

Загальні принципи :

- соціальної свободи;

- соціальної справедливості;

- демократизму;

- гуманізму;

- рівноправності;

- єдності юридичних прав та обов'язків;

- рівності усіх перед законом;

- взаємної відповідальності держави та особи;

- відповідальності за вину;

- законності;

- верховенства права.

Спеціальні принципи виробляються окремими галузями права. Вони поділяються на галузеві та міжгалузеві.

Функції права - основоположні напрямки впливу на суспільні відносини та поведінку.

Вони поділяються на регулятивну функцію права (нормативного закріплення сталих правовідносин та формування та закріплення нових), охоронювальну (захист правомірних відносин шляхом витіснення суспільно небезпечних діянь) та відновлювальну (відновлює порушені права). Окрім того право виконує ряд загальних функцій : економічна, соціальна, екологічна, законодавча, виконавча, судова, політична...

45. Історична школа права

Представники даної школи є Густав Гуго, Карл Савиньї, Фредерих Пухта.

Розглядають право як вираження духу народу, що складається подібно мові - поступово, згідно історичного процесу. А законодавець лише аналізуючи знаходить та фіксує те, що вже склалось в суспільних відносинах як право. Право виробляється не лише державою, а і самостійним розвитком у вигляді норм, що добровільно прийняті народом.

Право є продукт народного духу, народного переконання, тому воно не існує у вигляді формальних правил, а у вигляді живого представлення правових інститутів в їх органічному взаємозв'язку.

Консерватизм даної школи в відкидані ролі суб'єктивної правотворчості, а значіть нового законодавства в прогресивній зміні суспільного життя. Історична школа перебільшувала роль звичаю.

Але вони справедливо вважали, що законодавець не вправі творити норми по своєму суб'єктивному баченню, без пізнання об'єктивних потреб суспільного розвитку, а також окремих людей. Він не зможе правильно сформулювати потреби в правовій нормі.

46. Демократія та автократія, як два типи державності

Демократі та автократія є формами державного режиму. Державний режим - є сукупність способів і методів здійснення влади державою.

Автократія характеризується:

1. В співвідношенні держава-особа, держава подавляє особу, ущімлює її права тощо.

2. Повний (тотальний) контроль держави над усіма сферами суспільного життя.

3. Одержавлення усіх громадських організацій.

4. Особа фактично лишилась будь-яких суб'єктивних прав (хоча юридично вони можуть бути і закріплені).

5. Примат держави над правом.

6. Мілітаризація суспільного життя.

7. Ігнорування інтересів національно-державних утворень і національних меншин.

8. Ігнорування релігійних переконань.

Демократія характеризується:

Свобода особи в економічній сфері.

Гарантованість особистісних прав громадянина.

Створення ефективних механізмів впливу населення на характер державної влади.

Особа захищена від проізвола та беззаконня.

Розподіл влад.

Врахування інтересів і більшості і меншості.

Демократичні методи припинення соціальних протиріч.

Плюралізм в діяльності держави.

Законодавство відображає об'єктивні потреби розвитку особи та суспільства.

47. Федерація територіальна та федерація національна: поняття, основні ознаки

Федерація - форма державного устрою.

Державний устрій - національна та адміністративно-територіальна будова держави, яка розкриває характер взаємозв'язків між його складовими частинами, між центральними та місцевими органами влади. Державний устрій розглядається з точки зору розподілу державної влади та державного суверенітету в центрі та на місцях, їх розподіл між складовими частинами держави.

Форма державного устрою показує : з яких частин складається внутрішня структура держави; яке правове положення цих частин та які взаємовідносини їх органів; як будуються відносини між державними та місцевими держ. органами; в якій держ. формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на території держави.

Федерація - форма державного устрою яка являє собою добровільне об'єднання декількох державних утворень в одну союзну державу.

Ознаки федерації :

1. Територія федерації складається з території її суб'єктів.

2. Верховна влада належить федеральним держ. органам.

3. Суб'єкти мають свої державні органи та законодавство.

4. Єдине федеральне громадянство.

5. Найбільш важливі держ. питання вирішують центральні органи.

6. В федеральному парламенті є палата представників суб'єктів.

Федерації бувають територіальні та національні. Основна диференціація між ними - в різності ступеня суверенності їх суб'єктів.

Територіальна федерація (США, Німеччина): суб'єкти не є суверенними державами; суб'єкти залишені права прямого представництва в м/нар. відносинах; федеральне законодавство обмежує та ускладнює вихід з федерації; управління збройними силами здійснюється союзними органами.

Національна федерація (Російська федерація): суб'єкти є національними державами та національно-державними утвореннями; будується на принципі добровільного об'єднання; забезпечує держ суверенітет великих та малих націй; вищі держ. органи з представників суб'єктів; полегшений процес виходу з федерації.



48 . Поняття правового статусу особи (громадянина)

Правовий статус - це сукупність юридичних прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в чинному законодавстві і складають соціально-допустимі та необхідно-потенційні можливості особи мати суб'єктивні права та обов'язки та реалізувати їх в системі суспільних відносин.

Правовий статус складається з об'єктивних (формально-законодавчих) та суб'єктивних прав, свобод та обов'язків, а також природні права, що не обумовлені законодавством, але входять до суб'єктивних прав та обов'язків особи. Правовий статус закріплює досягнутий рівень свобод, служить юридичною основою і засобом підвищення соціальної активності. Права, свободи, обов'язки та громадянство є елементи правового статусу.

Права та свободи особи є матеріально обумовлені, юридично закріплені і гарантовані можливості індивіда мати та користуватися конкретними соціальними благами. Правові статуси можуть бути різними : правовий статус громадянина, іноземця, особи без громадянства, організації тощо.

Права є :

1. фізичні - необхідні для нормального існування і розвитку людини (право на життя, свободу...)

2. особистісні - спрямовані на конкретизацію свободи та вільний розвиток особи (на ім'я, честь ат гідність)

3. економічні - пов'язані з реалізацією особи у сфері виробничих відносин (на працю)

4. політичні - участь громадян у політичному житті суспільства (на участь в виборах)

5. культурні - реалізація прав у сфері духовних цінностей (на освіту, інформацію)



49. Теорія природнього права і законність в державі

Дана теорія полягає у тому, що крім формального права, яке створюється державою, існує загальне для всіх людей природнє (єстєствєнне) право, яке стоїть над позитивним правом.

Поняття природнього права включає в себе природжені і невід'ємні права людини та громадянина, дотримання та гарантування яких є обов'язковим для кожної держави. До таких прав належать право на життя, здоров'я, нешкідливе навколишнє середовище, працю, вільний розвиток особистості...

Ще римські юристи поряд з цивільним правом виділяли природнє право (jus naturale), як відображення законів природи та природнього порядку речей.

Цицерон - закон держави, що протирічить природньому праву не може розглядатись як закон. Цю концепцію розробляли Локк, Русо, Монтеск'є. Їх розробки знайшли своє відображення в Декларації незалежності (США), Конституції України та інших сучасних держав.

В цивілізованому суспільстві немає підстав для протиставлення природнього та позитивного права, оскільки останнє закріплює і охороняє природні права людини, утворюючи єдину загальнолюдську систему правового регулювання суспільних відносин.

Законність - такий режим державного та суспільного життя при якому існує суворе та повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб'єктами права.

50. Право : його роль та значення в сучасному суспільстві

Право відіграє досить важливу роль в житті особи, держави та суспільства. Лише право на даний момент, завдяки підпорядкованій йому системі примусу, в змозі впливати на існуючі правовідносини. Моральні чи інші соціальні норми не можуть ефективно виконувати цю функцію.

При допомозі права держава юридично закріплює рівність громадян. Право регламентує свободу діяльності та поведінку особи та інших суб'єктів відносин. Право регламентує систему прав, свобод та обов'язків особи, які можна розподілити на 5 груп: фізичні (життєвонеобхідні), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні, політичні. Регламентує право і організацію та функціонування органів влади, організацій, підприємств, установ. Профспілок, трудових колективів, громадських організацій. Право закріплює державний устрій, розподіл влад, компетенцію їх органів тощо. Держава та право взаємозв'язані. Держава творячи право, за ініціативою народу, підпорядковується в своїй діяльності праву. Цей зв'язок проявляється в правотворчій, правоохоронній та правореалізаційній функціях.

Право впливає і на економічно-політичну сферу держави.

51. Поняття та види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність -- різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. правовий президентський юридичний

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність -- сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність -- специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: 1)державно-правовий примус; 2)негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винний у його скоєнні; 3)обов'язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою протиправну поведінку.

Принципи юридичної відповідальності: 1)відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру; 2)законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юридичної відповідальності; 3)гуманність і своєчасність юридичної відповідальності.

Мета юридичної відповідальності -- вияв її соціальної необхідності та ефективності.

52. Основні причини правопорушень в суспільстві

Вивченням причин та умов вчинення правопорушень займається кримінологія.

Причини та умови злочинності - це система негативних для відповідної соціально-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність, як свій наслідок.

Причини - ті соціальні явища, які породжують і відтворюють злочинність і злочини як свої закономірні наслідки.

Умови - це такі соціальні явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а лише сприяють, полегшують, інтенсифікують.

Сукупність причин та умов - детермінанти.

Класифікація причин та умов :

1. За рівнем дії (субординації):

- злочинності в цілому;

- окремих видів (категорій, груп);

- окремих злочинів.

2. За змістом:

- соціально-економічні;

- ідеологічні;

- політичні;

- соціально-психологічні;

- культурно-виховні.

3. За природою:

- об'єктивні;

- об'єктивно суб'єктивні;

- суб'єктивні.

В цілому кримінологія нараховує >300 причин та умов.

Всі концепції про причини та умови можна поділити на : біологічні та соціологічні.

53. Правова поведінка як гарантія свободи громадян

Правова поведінка - така поведінка суб'єктів, що відповідає приписам правових норм. В ній реалізується свобода людського спілкування, задоволення різних інтересів особи. Правомірна поведінка є об'єктивною передумовою нормального функціонування цивільного суспільства. Поведінка яка відповідає правовим приписам, забезпечує не лише свободу, а і відповідну їй організованість суспільних відносин, їх підпорядкованість предписаному правом порядку.

В основі правової поведінки лежить поняття людьми справедливості та корисності правових встановлень, їх відповідальність перед суспільством і державою за свої вчинки.

Правова держава намагається розширити та стабілізувати круг правомірних суспільних відносин шляхом підвищення якості правового регулювання, витіснення з життя суспільства поведінки, що не відповідає правовим приписам.

Суть правової поведінки передбачена правилом “дозволено все, що не заборонено” - для громадян і “дозволено все, що передбачено законом” - для посадових осіб та державних органів.

54. Право в системі соціальних норм суспільства

Важливим засобом організації суспільних відносин є соціальні норми, норми права, норми моралі, норми громадських організацій, норми традицій, звичаїв ритуалів.

Соціальні норми - це правила, що регулюють поведінку людей та діяльність організацій в їх взаємовідносинах. Необхідність в соціальних нормах виникла на ранніх сходинках розвитку людського суспільства в зв'язку з необхідністю врегулювання поведінки людей загальними правилами.

Її ознаки:

1. Соціальні норми є правилами поведінки людей (тобто вони вказують якими повинні бути вчинки людей);

2. Це правила поведінки загального характеру. Характер виражається в тому, що вимоги норми відносять не до конкретної особи, а до конкретних людей.

3. Це не тільки загальні, а і обов'язкові правила поведінки людей в суспільстві.

Норма права - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку правило поведінки, яке має загальнообов'язковий характер та забезпечується силою державного примусу.

Норми моралі - правила поведінки, які встановлюються в суспільстві у відповідності з моральними уявленнями людей про добро і зло, справедливість... і охороняються силою суспільної думки.

Норми звичаїв - правила поведінки, що склались в визначеній суспільній сфері і ввійшли в звичку людей.

Норми традиції - виступають у вигляді найбільш загальних і стабільних правил поведінки.

Єдність правових норм і соціальних норм цивілізованого суспільства засновуються на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, приверженості людей до ідеалів свободи та справедливості.

Норми права і соціальні норми взаємодіють між собою. Вони взаємообумовлюють, доповнюють, взаємозабезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Це зумовлюється тим, що правові закони втілюють в себе принципи гуманізму, справедливості, рівності.

55. Вчення про розподіл влад. Реалізація вчення в Конституції України

В історії права засновником вчення про розподіл влад вважається Монтеск'є, хоча є певні дані про те, що до нього цю проблему розглядали Дж.Локк, П.Орлик.

Дане вчення базується на розподілі усієї державної влади на декілька гілок, з метою запобіганню концентрації усієї влади в руках однієї чи кількох осіб, що неминуче призвело б до зловживання та деспотії. Тому Ш.Монтеск'є розділив усю державну владу на законодавчу, виконавчу та судову, а також наділив їх певними функціями.

Законодавча влада покликана для встановлення правових начал державного та суспільного життя, основні напрямки зовнішньої та внутрішньої політики країни, правову організацію та форми діяльності усіх гілок влади. Здавалось би ця влада є найбільш абсолютною, але й вона обмежується принципами права, природніми правами людини, ідеями свободи та справедливості. Вона знаходиться під контролем народу та спеціальних конституційних органів.

Виконавча влада займається реалізацією правових норм, що прийняті законодавцем. Вона не вправі приймати акти, що суперечать законам, чи встановлювати нові, що не передбачені законом права та обов'язки громадян.

Судова влада покликана оберігати право, правовий уклад державного та суспільного життя від будь-яких порушень. Вона здійснюється лише судовими органами, і на підставі чинних законів.

Для не можливості узурпації владою влади встановлений принцип та гарантії незалежності діяльності влад, та введення в законодавство норм, по взаємному впливу однієї влади на іншу.

В Конституції України дане вчення відображено в ст. 6. Там і закріплений принцип підпорядкованості усіх

56. Систематизація нормативно-правових актів. Інкорпорація

Систематизація нормативно-правових актів -- це діяльність, пов'язана з упорядкуванням і удосконаленням законодавчих та інших нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему.

Здійснювати систематизацію нормативно-правових актів необхідно для:

-- усунення суперечностей між нормативними актами;

-- підвищення якості та ефективності законодавства;

-- забезпечення доступності його використання громадянами, державними органами, громадськими організаціями, комерційними корпораціями.

Кодифікація -- спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження) юридичних норм, пов'язаних загальним предметом правового регулювання, і об'єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодификація виражається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Результати кодифікації:Правила,Конституція, Положення,Статут,Кодекс,Основи законодавства.

Види: загальна,галузева,міжгалузева,спеціальна.

Інкорпорація -- спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

Результатом інкорпорації є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку, за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єднуваних актів тощо. (офіційна,неофіційна,хронологічна,систематична).

Консолідація -- спосіб (форма) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: консолідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених актів на основі об'єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

57. Поняття соціально - економічної формації і цивілізації як критерію класифікації держав

Суспільно-економічна формація -- історичний тип суспільства, цілісний «соціальний організм», що базується на певному способові виробництва. Одне з базових понять соціальної філософії марксизму.

Формація в марксизмі характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою) і законами виникнення, функціонування та розвитку. Одна із основних категорій історичного матеріалізму. Історії відомо п'ять суспільно-економічних формацій, що становлять ступені історичного прогресу:

- первіснообщинна - рабовласницька - феодальна - капіталістична - комуністична

Вироблене марксизмом поняття «суспільно-економічна формація» вперше дало змогу науково обгрунтувати положення про те, що кожний ступінь розвитку суспільства характеризується особливостями, які зумовлені способом виробництва й відрізняють його від інших ступенів; виявити повторюваність, спільність суттєвих рис у країнах з однаковим рівнем розвитку виробництва, розкрити причини виникнення класів суспільних і класової боротьби, їхню роль у житті суспільства, відкрити специфічні і загальні закони розвитку формацій і тим самим представити історію суспільства як природничо-історичний закономірний процес.

Цивілізація -- людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Поняття цивілізація (від лат. civilis -- громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

58. Джерела права

- Правовий звичай;

- Релігійно-правові норми;

- Правовий прецедент;

- Нормативно-правовий акт;

- Нормативний договір;

- Міжнародно-правовий акт.

59. Система права

Система права - його внутрішня будова, яка виражається в єдинстві і узгодженості діючих в державі правових норм і разом з тим в розподілі права на відносно самостійні частини.

В структурі своїй кожна система права підрозділяється на приватне та публічне, в залежності від інтересів, що захищаються.

Для структури права характерні єдність складових частин, їх внутрішня диференціація, а також зв'язки між ними.

Система права має свій предмет правового врегулювання (сукупність якісно однорідних відносин у певній сфері життя) та метод (характер зв'язків між суб'єктами (підлеглість чи рівність), спосіб правового регулювання (примус, заборона, дозвіл, стимулювання), юридичні наслідки (винагорода, юр. відповідальність).

До структурних елементів слід відносити:

Галузь права - відносно самостійний підрозділ системи права, який складається з правових норм, що врегульовують якісно специфічний вид суспільних правовідносин, тобто об'єднані загальністю предмета та методу правового регулювання. (цивільне, кримінальне, трудове, земельне, конституційне...)

Підгалузь права - це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, які регулюють суспільні відносини певного виду. (авторське, винахідницьке, банківське право...)

Інститут права - це таке угрупування норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює певний конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. (інститут права власності, деліктних зобов'язань...)

Є і вторинні угрупування системи права - комплексні галузі та інститути права (екологічне, господарське) та міжгалузеві комплекси (природоохоронне, морське...).

Для виділення в окрему галузь права необхідна специфіка предмету правового регулювання та методу.

60. Унітарна держава

Унітарність - форма державного устрою.

Державний устрій - національна та адміністративно-територіальна будова держави, яка розкриває характер взаємозв'язків між його складовими частинами, між центральними та місцевими органами влади. Державний устрій розглядається з точки зору розподілу державної влади та державного суверенітету в центрі та на місцях, їх розподіл між складовими частинами держави. Форма державного устрою показує : з яких частин складається внутрішня структура держави; яке правове положення цих частин та які взаємо-відносини їх органів; як будуються відносини між державними та місцевими держ. органами; в якій держ. формі виражаються інтереси кожної нації, що проживає на території держави.

Унітарна держава - форма державного устрою, яка передбачає єдине, цільне державне утворення, яке складається з адміністративно-територіальних одиниць, що підвладні центральним органам влади та ознак суверенітету не мають.

Ознаки унітарної держави :

- Єдині органи, що здійснюють верховне керівництво місцевими органами.

- Єдине законодавство та Конституція.

- Складові частини не є суверенними.

- Допускається автономія для національних меншин.

- Зовнішні стосунки через центральні органи.

- Єдине громадянство (як правило).

- Єдині та підвладні центру збройні сили.

- Адміністративно-територіальні одиниці можуть бути централізовані та децентралізовані (мати широкі повноваження самоуправління).

61. Поняття та ознаки державного суверенітету

Суверенітет -- виключне право здійснювати верховну владу у певній державі (рідше -- на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого (відповідно суверенітет частково тлумачиться як «повна незалежність»).

Проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов'язкові для всіх членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов'язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів.

Розділяють три види суверенітету:

- державний; - народний; -національний.

Існує повний, формальний і частково обмежений суверенітет.

62. Конституція України - місце в системі нормативно-правових актів

Сучасна система права України складається із галузей права - адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, права соціального забезпечення, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально - процесуального та ін. Серед них конституційне право займає провідне місце. Провідна роль цієї галузі права визначається такими факторами:

1) суспільними відносинами, які вона регулює;

2) її джерелом є Конституція, норми якої є висхідними для всіх галузей права;

3) вона встановлює основоположні принципи конституційного ладу, що є важливими нормами і для інших галузей права;

4) вона фіксує основні права і свободи людини і громадянина, реалізація яких породжує правовідносини в інших галузях права;

5) вона встановлює принципи державно - територіального устрою;

6) вона встановлює систему органів державної влади, наділяє їх повноваженнями і визначає основні принципи їх діяльності;

7) вона регулює сам процес створення права, визначає види правових актів.

63. Поняття та структура правопорушення. Види правопорушень. Проступки та злочини

Види правопорушень :

* Проступки - такі правопорушення, які характеризуються меншою ступеню суспільної безпеки в порівнянні з злочинами і посягають на окремі сторони правового порядку, що існує в суспільстві.

Дисциплінарні проступки - правопорушення, що складаються в сфері службових відносин і порушують порядок відносин підпорядкованості по службі.

Адміністративні проступки - правовідносини, що посягають на встановлений законом суспільний порядок, на відносини в сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів держави.

Цивільний проступок - правопорушення, що скоюються в сфері майнових та немайнових відносин, що являють для людини духовну цінність.

* Злочин - передбачене крим. законом суспільно небезпечне діяння , що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене крим. Законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

Структура : Об'єкт (суспільні відносини, що регулюються та охороняються правом); Суб'єкт (особи (юр. чи фіз.), що наділені правосуб'єктністю); Об'єктивна сторона (протиправність та суспільна небезпека поведінки суб'єкта); Суб'єктивна сторона (наявність вини).

64. Структура правової норми

Норма права - це встановленою або санкціоноване, а також охоронюване державою правило поведінки, що визначає права і й обов'язки осіб у регульованих суспільних відносинах.

Структура норми права - це її внутрішня будова. До структурних елементів норми права ставляться:

- гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні обставини, при настанні яких варто виконати встановлене правило;

- диспозиція - частина норми, що містить саме правило поведінки, що вказує на права та обов'язки

сторін у регульованому відношенні;

- санкція - частина норми, що передбачає заходи примусового впливу, застосовувані до

порушників даного правила поведінки.

65. Регулятивна та охоронна функція права

Функція права - основні напрямки його дії на суспільні відносини та поведінку людей.

Регулятивна функція - це такий напрямок правової дії, який покликаний забезпечити чітку організацію суспільних відносин, їх функціонування та розвиток у відповідності з потребами суспільного прогресу. Регулятивна дія права пов'язана з позитивними явищами суспільного життя, що виникають в сфері майнових, фінансових, сімейних... відносин.

Регулятивна функція діє :

1. Шляхом закріплення цих суспільних відносин в нормах права;

2. Шляхом забезпечення високої ступені свободи і організованості суспільних відносин, їх постійний розвиток та вдосконалення.

Охоронна а функція - такий напрямок правової дії, який націлений на охорону позитивних та витіснення негативних для суспільства відносин. Вона направлена на присічення та попередження протиправної поведінки.

Охоронна дія права виражається :

1. у визначенні заборон на скоєння протиправних дій та визначення цих протиправних дій чи їх ознак;

2. в установлені юридичних санкцій за скоєння вказаних діянь;

3. в безпосередньому застосуванні бридичних санкцій до осіб, що скоїли правопорушення.

72 Юридичні факти, їх характеристика.

Правовідносини виникають, змінюються ичи припиняються на підставі певних життєвих обставин (юридичних фактів).

Юридичний факт - це конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Вони породжують відносини між суб'єктами на основі приписів правових норм.

За різними критеріями юридичні акти поділяються на :

1. За юридичними наслідками :

* правоутворюючі (на основі яких у суб'єктів виникають певні права та обов'язки);

* правозмінюючі (тягнуть за собою збільшення чи зменшення прав та обов'язків);

* правоприпиняючі (ліквідують певні права та обов'язки).

2. За складом:

* прості - складаються з одного факту;

* складні - являють певну сукупність юридичних фактів (“юридичний склад”).

3. По тривалості в часі :

* одноактні (складаються з одного акту їх виявлення - купівля квитка на проїзд)

* триваючі (“юридичні стани” - тривала у часі ознака - перебування в шлюбі).

4. По відношенню до волі суб'єктів :

* події - юридичні факти, що відбуваються незалежно від волі людини (народження, смерть, смерч);

* дії - юридичні факти, що виникають по волі суб'єкта. Вони в свою чергу поділяються на : юридичні акти (правомірні дії, які спеціально вчиняються людьми для вступу в певні правовідносини), юридичні вчинки (правомірні дії, які спеціально не направлені на виникнення, зміну чи припинення правовідносин, але тягнуть за собою такі наслідки) та неправомірні дії (“правопорушення” - такі правові факти, які суперечать нормам закону. Вони поділяють на на проступки та злочини). Інколи в якості юридичного факту виступає презумпція.

66. Процесуальне право та його характеристика

Юридичний процес - система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, інших суб'єктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що викликають відповідні наслідки і врегульвуються процедурно-процесуальними нормами.

Є такі види юридичних процесів : установчий (формує, ліквідовує чи перебудовує органи держави, призначає чи звільнює посад. Осіб); правотворчий (готує, затверджує та офіційно проголошує норм.акти); правозастосувальний (розгляд та вирішення індивідуальних спорів); судовий (здійснює правосуддя); контрольний (спостереження та первірка на відповідність виконання та дотримання).

Процесуальне право покликане обслуговувати потреби ефективної реалізації норма матеріального права. Встановлюючи правові норми держава одночасно визначає форми їх здійснення, тим самим запроваджуючи нові норми - процесуальні, які є формами реалізації та прояву матеріальної норми та за сприянням яких здійснюються приписи матеріальних норм.

Тому процесуальне право регулює суспільні відносини, що виникають в процесі реалізації норм всіх галузей права, всіма суб'єктами. Отже, процесуальна система права - відносно самостійна від системи матеріального права, об'єктивно зумовлена, збалансована, внутрішньо не суперечлива сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути та процесуальні норми.

Особливості процесуальної норми: визначає порядок; адресована суб'єктам у виді категоричного веління; обслуговує реалізацію матеріальної норми.

67. Теорії походження права

Різні правові школи по різному трактують походження держави.

Природнича школа (Ціцерн, Русо, Лок, Гольбах) : вважають, що окрім позитивного права, яке створює держава, існує і природниче право (чи то від Бога, чи то від іншого імперативу, що поза свідомістю та волею людей). Позитивне право повинно підкорюватись природничому, так як останнє є первинним.

Історична школа (Севіні, Пухта, Шталь) : вважають, що право склалось поступово, подібно мові, незалежно від суб'єктивних поглядів законодавчої влади і держави. Законодавець лише фіксує те, що склалось як право. Право є продуктом народного духу, народного переконання. Народний дух поступово виявляє норми, що склались в праві.

Реалістична школа (Ієрінг) : визначається одночасністю походження держави та права. Кожна правова норма тотожня інтересу, що її породжує. Держава є свідомим творцем права. Право є захищений державою інтерес, але належить не тому, хто виявляє волю, а тому, хто ним користується.

Соціологічна школа (Ерліх, Гаунд, Дюгі): вважають, що правова норма є зовнішнім виразником суспільного життя, але право стоїть вище держави, держава повинна підпорядковуватись праву, отже, право походить раніше держави.

Нормативіська школа (Штамлер) : вважали, що право та держава - дві сторони одного явища.. Влада є право. Держава і право єдині.

Психологічна школа (Петражицький, Еліот): право є імперативно-атрибутивним відчуттям людини. Восонві його лежать еститичні емоції - етичне долженствование, тобто моральний обов'язок.

Матеріалістична школа (Маркс, Ленін...): право утворюється разом з державою і є виразом економічно пануючого класу. Право - буржуазне, так як воно не передбачає рівності для хворих, тому, що не передбачає рівності по праці.

68. Нормативно-правовий акт: поняття, правові ознаки, види

Нормативно-правовий акт - встановлене і санкціоноване державою і в певному порядку загальнообов'язкове правило поведінки, що забезпечується силою державного примусу, а також має передбачену форму зовнішньо-юридичного виразу.

Ознаки нормативно-правового акту:

- створюється в результаті правотворчої діяльності конкретних органів держави чи всенародним волевиявленням;

- в ньому вміщені лише норми права (цим він і відрізняється від актів ненормативного характеру);

- оформляється у виді офіційного державного документу;

- в ньому норми права групуються по певним структурним утворенням;

- мають юридичну силу (чим відрізняються від джерел правознавства: доктрина, правові пам'ятки...)

Види нормативно-правових актів:

1. За юридичною силою:

- законні;

- підзаконні.

2. По об'єму та характеру дії:

- акти загальної дії;

- акти обмеженої дії;

- акти виключної дії.

3. По суб'єктам правотворчості:

- акти законодавчої влади;

- акти виконавчої влади;

- акти судової влади.

4. По формі зовнішнього виразу:

- номінальні (закони, укази, постанови...);

- кодекси;

- своди законів;

- устави, положення;

- основи законодавства.

69. Основні ознаки тоталітарної держави

Тоталітаризм-Форма панування, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як -- економіка (господарство), релігія, виховання, сім'я, тощо.

У своїй роботі «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956 р.) Карл Фрідріх і Збігнєв Бжезінський, на основі порівняння сталінського СРСР, нацистської Німеччини і фашистської Італії, сформулювали низку визначальних ознак тоталітарного суспільства. Початковий перелік складався з шести ознак, але у другому виданні книги автори додали ще два, а згодом інші дослідники також вносили уточнення:

- Наявність однієї всеохоплюючої ідеології, на якій побудована політична система суспільства.

- Наявність єдиної партії, як правило, керованої диктатором, яка зливається з державним апаратом і таємною поліцією.

- Вкрай висока роль державного апарату, проникнення держави практично в усі сфери життя суспільства.

- Відсутність плюралізму в засобах масової інформації.

- Жорстка ідеологічна цензура всіх легальних каналів надходження інформації, а також програм середньої і вищої освіти. Кримінальне покарання за поширення незалежної інформації.

- Велика роль державної пропаганди, маніпуляція масовою свідомістю населення.

- Заперечення традицій, зокрема традиційної моралі, і повне підпорядкування вибору засобів поставленим цілям (побудувати «нове суспільство»).

- Масові репресії і терор з боку силових структур.

- Знищення індивідуальних громадянських прав і свобод.

- Централізоване планування економіки.

- Майже всеосяжний контроль правлячої партії над збройними силами та розповсюдженням зброї серед населення.

- Прихильність експансіонізму.

- Адміністративний контроль над здійсненням правосуддя.

- Прагнення стерти всі кордони між державою, громадянським суспільством і особистістю.

70. Порядок прийняття законів. Стадії законодавчого процесу

На сьогодні порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на принципах верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних стадій -- логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Такими стадіями є:

1) законодавча ініціатива -- звернення суб'єктів, визначених Конституцією України, до Верховної

Ради України стосовно прийняття нового закону або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання на розгляд Верховної Ради України законодавчої пропозиції чи проекту закону.

2) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України. Основними етапами підготовки є прийняття рішення щодо підготовки проекту, організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки проекту, розробка концепції законопроекту, підготовка тексту проекту закону та додатків до нього, наукова експертиза проекту закону, подання закону на розгляд

Верховної Ради України суб'єктом права законодавчої ініціативи. Особливе значення має наукова експертиза законопроекту -- діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якостей проекту закону, його відповідності спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим, екологічним, національної безпеки тощо).

Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю. Обов'язковим є оприлюднення проектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський референдум. Далі законопроекти за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходять попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України;

3)розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення проекту закону приймаються такі рішення: повернути проект закону для доопрацювання із визначенням головних зауважень і терміну доопрацювання; надіслати проект закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення; схвалити текст закону в цілому і внести його на всенародний референдум; прийняти закон і визначити порядок введення його в дію;

4)прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймаються в цілому, а частина з них і постатейно -- за результатами другого і третього читання на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України;

5)введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада України вирішує питання щодо умов введення його в дію, тобто визначення строку, порядку, умов набрання чинності законом. Введення в дію закону визначається у прикінцевих чи перехідних положеннях закону.

Конституційний закон та кодекс вводяться в дію окремими законами.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України закон направляється на підпис Президентові України. Президент України підписує закон протягом 15 днів після його отримання і офіційно оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою України. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій же редакції не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття.