Організація діяльності державної влади

Закони України не пізніше як у 15-денний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: «Голосі України», «Офіційному віснику України», «Відомостях Верховної Ради України». Закон набирає чинності через 10 днів з дня його-офіційного оприлюднення, якщо інше на передбачене самим законом, але не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття закону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких законів вважається день проведення референдуму. Вони набирають чинності в порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.



71. Поняття правовідносин. Елементи правовідносин

Правовідносини - це такі суспільні відносини, в яких сторони пов'язані між собою взаємними юридичними правами та обов'язками, що охороняються державою.

Ознаки правовідносин :

1. Складаються на основі правових норм;

2. Учасники наділені взаємними правами та обов'язками;

3. Носять усвідомлено вольовий характер;

4. Забезпечуються примусовою силою держави.

Структура правовідносин : суб'єкт, об'єкт, зміст (права та обов'язки сторін), та підстави виникнення, зміни та припинення.

Суб'єкт - окремі індивіди та організації (юридичні та фізичні особи), які у відповідності з нормами права є носіями суб'єктивних прав та обов'язків. Особливими суб'єктами виступають держава, народ, нація в цілому. Суб'єкти повинні бути право суб'єктними.

Об'єкт - то, на що направлені правовідносини. Так одні вчені вважають, що це є поведінка людей, а інші, що це певні блага на які направлені правовідносини.

Зміст - права та обов'язки сторін.

Суб'єктивне право - надана та охоронювана державою можливість суб'єкта за своїм баченням задовольняти ті інтереси, що передбачені об'єктивним правом.

Юридичний обов'язок - це передбачена законом та охоронювана державою необхідність вимушеної поведінки учасників правовідносин, в інтересах управомоченого суб'єкта.

Підстава виникнення, зміни та припинення - юридичний факт - конкретна життєва обставина. Вони поділяють на факти події та дії (юридичні акти, юридичні вчинки та правопорушення).

79.Тлумачення правових норм: поняття та мета.

Поняття тлумачення права охоплює єдність двох процесів: усвідомлення і роз'яснення змісту норм права, держ. волі, яка в ній виражена. Усвідомлення -- це внутрішній розумовий процес, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Роз'яснення -- це викладення сенсу і змісту державної волі і вираження її назовні. Тлумачення норм права -- це діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення змісту правових норм.

Необхідність тлумач:

а) невідповідність юрид норм фактичним умовам життя;

б) юрид норми часом містять спец правові поняття, визначення, які мають багатозначний характер;

в) у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ;

г) нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права;

д) необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта.

72. Юридичні особи як суб'єкти правовідносин

Юридична особа -- суб'єкт права, здатний від власного імені набувати права і обов'язки, за умови реєстрації у встановленому законом порядку. Організація ( організаційна форма ), що має відокремлене майно, здатна від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді, арбітражному ( господарському ) або третейському суді.

Ознаки юридичної особи

1)Участь у цивільному обороті від свого імені. Керівники філій і представництв юридичних осіб діють на підставі довіреності, отриманої ними від юридичної особи до складу якого вони входять.

2) Юридична особа не є будь-яким колективним суб'єктом. Це колективний суб'єкт у певній галузі діяльності -- господарській, соціально-культурній, змістом якої є товарно-грошові відносини, участь у цивільному (майновому) обороті.

3) Наявність відособленого майна. Ця ознака в чистому вигляді втілена на господарських товариствах, які володіють майном, переданим ним засновником, на праві власності.

4) Обмежена відповідальність. Засновники господарських товариств не відповідають за зобов'язаннями цих товариств, останні відповідають перед кредиторами власним майном.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб здобуваються одночасно, виникають із моменту державної реєстрації юридичної особи.

Види юридичних осіб:

Підприємницькі юридичні особи:

- господарське товариство - колективне підприємство

- приватне підприємство (юридична особа, створена фізичною особою як єдиним засновником)

- дочірнє підприємство (юридична особа, створена юридичною особою як єдиним засновником)

- державне підприємство (юридична особа, створена для здійснення господарської діяльності державою як єдиним засновником)

- казенне підприємство (юридична особа, створена для здійснення господарської діяльності державою як єдиним засновником)

- комунальне підприємство (юридична особа, створена для здійснення господарської діяльності місцевою громадою як єдиним засновником)

- виробничий кооператив (юридична особа, створена шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку)

Непідприємницькі юридичні особи:

- кредитна спілка

- установа (юридична особа, створена державою або органом місцевого самоврядування для здійснення відповідної публічної функції)

- споживчий кооператив (юридична особа, створена шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб з метою задоволення споживчих потреб його членів)

- громадська організація - політична партія - благодійна організація

- релігійне об'єднання - об'єднання співвласників житла - міжнародна організація і т.д.

73. Класифікація норм права

Норма права - встановлене та санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки, що забезпечується силою державного примусу.

Класифікація :

1. За галузями права :

- кримінальне;

- цивільне;

- Конституційне...

2. За функціями :

- регулятивні;

- охоронювальні.

3. За характером вміщених правил поведінки:

- зобов'язуючі;

- забороняючі;

- вправомочуючі.

4. По ступеню визначеності :

- абсолютно-визначені;

- відносно-визначені;

- альтернативні.

5. По колу осіб :

- загальні;

- спеціальні (закріплюючі; дефінітивні; норми-принципи).

6. По часу дії :

- тимчасові;

- постійні.

7. По юридичній силі :

- Конституція;

- конституційні закони;

- закони;

- підзаконні акти.

74. Співвідношення держави та права

Держава - організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення, здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов'язкових норм поведінки і механізму їх впровадження у життя.

Право - система встановлених чи санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки, які виражають волю домінуючої в суспільстві частини населення, спрямованих на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і дотримання яких забезпечується цілеспрямована діяльність держави.

Держава та право - пов'язані між собою, оскільки є частинами надбудови суспільства і тому існувати ізольовано не можуть. Держава інспірує та охороняє норми права, так як без її правотворчої та владної діяльності вони не можуть набути характеру загальнообов'язковості регулятора суспільних правовідносин. З іншого боку : в нормах права держава отримує своє юридичне оформлення. Діяльність держави здійснюється на основі норм права. Основи держави в Конституційних нормах.

Тип держави та система права взаємозалежні та взаємовизначальні.

75. Вищі виконавчі органи державно влади

До вищих органів виконавчої влади відносяться глава уряду, уряд та міністерства, відомства та інші центральні заклади.

В конституційних монархіях головою держави формально рахується монарх. Він має право: розпуску нижньої палати парламента; скликання сесій; призначення членів верхньої палати; затвердження та опублікування законів; право “вето”. Зазвичай монарх - верховний головокомандуючий, презентує країну в міжнародних правовідносинах. В країнах з республіканським правлінням головою держави, як правило, є президент. В цілому повноваження президента зводяться до : приймає іноземних дипломатичних представників; призначає послів; ратифікує міжнародні договори і угоди; є головнокомандуючим збройними силами держави. В парламентських республіках він, хоч і виступає главою держави, але вищу виконавчу владу здійснює глава уряду. Тут розпуск парламенту хоч і оформляється указом президента, але здійснюється за рішенням уряду, акти президента, без підпису уряду , не маютьс юридичної сили.

Уряд - вищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади, який безпосередньо здійснює управління країною. Уряд очолює голова уряду (прем'єр-міністр, голова ради, канцлер ... ). До уряду входять члени міністерств, департаментів, а також заступники голови уряду. Уряд приймає рішення та видає правові акти. В унітарних державах один уряд, в федеративних - федерадьний та уряди членів федерації. Уряди є кооліаційні (з двох чи > партій, як правило в парламентських державах) та однопартійні.

Міністерства, відомства та центральні державні заклади. Не зважаючи на їх різноманітність вони мають однакові функції по забезпеченню безпеки країни, підтримувати громадський порядок, ефективне та оптимальне управління певними сферами : економікою, соц.забез тощо. Вони формуються взалежності від їх задач.

При уряді можуть створюватись інші центральні відомства, комітети тощо. До спеціальних органів відноситься поліція, ДАІ, виправно-трудові заклади тощо.

Вони відрізняються структурою, змістом та методами діяльності. Вони вирішують задачі по охороні правопорядку шляхом застосування примусових заходів, в тому числі і з використанням бойової техніки, шо не властиво іншим органам.

76 Застосування права по аналогії

Аналогія права та аналогія закону є одним із шляхів усунення прогалин в праві.

Аналогія закону - це вирішення юридичної справи при наявності прогалини на підставі юр. норми, яка регламентує тотожні суспільні відносини.

Аналогія права - це вирішення юр. справи на підставі принципу даної галузі права, при відсутності аналогічної норми (це близько до судового преценденту, але не прецедент).

Субсидіарна аналогія - коли не має в одній галузі норми права, то береться норма з іншої галузі (це вид аналогії закону).

Аналогія заборонена в кримінальному та адміністративному праві, прямо дозволена в цивільному.

77. Поняття та основні функції держави

Функції держави - це основні напрями діяльності держави в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

При здійсненні функції держави застосовується один з трьох методів: переконання, заохочення чи примусу.

Види функцій держави :

1. За соціальним значенням (основні і додаткові);

2. За дією в часі (постійні та тимчасові);

3. За сферою діяльності (внутрішні та зовнішні).

Основні (оборони, захист правопорядку, законності, охорони прав та свобод громадян тощо).

Додаткові (розвиток НТП для забезпечення оборони, укріплення збройних сил та інші, що не розкривають сутність держави).

Постійні (охорона країни, правопорядку).

Тимчасові (була функція придушення Радянською державою опору пануючих класів, які внаслідок революції були усунуті від влади)

Внутрішні функції (економічна (вплив на екон. життя суспільства, господарське регулювання держ. економіки), соціальна (забезпечувати соціальну захищеність особи, нормальні умови життя тощо.) , фінансового контролю (бюджет, фінансова політика, митні органи), охорони правопорядку, екологічна, тощо)

Зовнішні функції (взаємовигідне співробітництво з іншими країнами, в усіх галузях (політика, економіка, культура, науково-технічна, екологія), оборона країна (укріплення обороноздатності країни, вдосконалення збройних сил, їх боєздатності та боєготовності, охорона державних кордонів, організація цивільної оборони, військова виучка запасу).

78. Англо-американська правова система

Англо-американський тип (сім'я) правової системи або системи загального права -- сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку на основі норми, сформульованої суддями в судовому прецеденті, який домінує як джерело права.

Загальні ознаки:

наявність судового прецеденту - основного джерела права (поділяється на прецедент загального права - об'єктивує нові норми сформульовані суддями; інтерпретаційний прецедент - що тлумачить діюче право);

обов'язковість нормативно-правових актів, які можуть корегуватися судами;

відсутність поділу на публічне та приватне право;

особлива роль процесуального права (переважають норми процесуального права, хоча існує і велика кількість норм матеріального права);

переважаюча роль консолідованих актів (наявність незначної частини кодифікованих актів);

відсутність чіткої галузевої класифікації (переважає поділ системи права за інститутами, а не галузями);

наявність підтипів англійського та американського права.

79. Правовий нігілізм і шляхи його подолання

Правовий нігілізм -- це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням. Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) -- найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

-- невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

- низьку правову культуру;

- слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін. (див. § «Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

1) якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

3) високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів.

Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого -- можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень з направленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.



80. Держава в політичній системі суспільства

Політична система суспільства - це організаційне вираження усієї сукупності державних та суспільних організацій, в тому числі трудові колективи, які приймають участь в політичному житті країни.

Окрім держави існують такі організації як політичні партії, профспілки, творчі об'єднання, молодіжні, жіночі та релігійні організації, органи суспільної самодіяльності, суспільної допомоги, виробничі кооперативи та асоціації, акціонерні товариства, приватні заклади та організації.

Держава займає все ж домінуюче місце серед даних органів, тому, що вона є єдиною повновладною організацією в межах усієї країни, визначає основні напрямки розвитку суспільства з урахуванням інтересів усіх та кожного, та виступає як офіційний представник в середині країни та на міжнародній арені.

В основі зв'язку між державою та громадським організаціями та трудовими колективами лежать принципи співпраці, взаємодопомоги та взаємо підтримки.

Держава в політичній системі суспільства виконує наступні функції:

- надає конституційне право громадянам на об'єднання в громадсько-політичні організації та сприяє їх функціонуванню з дотриманням принципів демократичного суспільства.

- визначає правовий стан деяких політико-громадських утворень.

їх діяльність знаходиться під охороною держави.

81. Суб'єкти права: поняття, види суб'єктів права

Суб'єкти права - окремі індивіди та організації, які у відповідності з нормами права є носіями суб'єктивних прав та обов'язків.

Суб'єкти повинні володітити правоздатністю - закріпленою в законі здатністю бути носієм юридичного права та нести юридичні обов'язки; а також дієздатністю - визнаною нормами об'єктивного права здатність суб'єкта самостійно, своїми усвідомленими діями, здійснювати юридичні права та обов'язки.

Правоздатність + Дієздатність = Правосуб'єктність. Є ще й деліктоздатність - здатність бути суб'єктом відповідальності.

Види суб'єктів права :

1. Фізичні особи :

* громадяни;

* іноземці;

* особи без громадянства;

* особи з подвійним громадянством (біпатриди);

* біженці.

2. Юридичні особи :

* державні, недержавні;

* виробничі, комерційні, наукові;

* органи влади та управління

* підприємства, установи, організації.

3. Держава в цілому.

4. Народ, нація в цілому.

82 Законність та правопорядок

Законність - такий режим державного та суспільного життя при якому існує суворе та повне здійснення приписів правових законів і основаних на них юридичних актів всіма суб'єктами права.

До основних принципів демократичної законності слід віднести: обов'язковість вимого законності для усіх громадян; забезпечення верховенства закону; неприпустимість протиставлення законності та доцільності; єдності законності та справедливості; встановлення дійового контролю за дотриманням законності тощо.

Гарантіями законності є : чіткість та конкретність діючих норм; ефективність застосування санкцій; виконання правосуддя; здійснення вищого нагляду; діяльність держ. інспекцій та контрольно-ревізійного апарату.

Правопорядок - система суспільних відносин, яка встановлюється в результаті точного та повного здійснення правових норм всіма суб'єктами права.

Законність - це сфера вільного волевиявлення суб'єктів, в якій вони здійснюють любі дії, не заборонені правовими нормами. Правопорядок - результат дії законності, реалізованої волі учасників правовідносин.

Взаємозв'язок законності та правопорядку полягає в тому, що правопорядок може забезпечкавтись тільки законними засобами, а виконання законів повинно укріплювати правопорядок.

83. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкти права -- це учасники правових відносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки. Для того щоб бути суб'єктом права, організація або індивід повинні володіти правосувєктністю.

У державних і громадських організаціях правосуб'єктність знаходить свій вираз у компетенції їх органів, тобто в сукупності прав та обов'язків, що надаються їм для виконання відповідних функцій.

Що ж до правосуб'єктності індивідів, то вона є складним явищем, до якого входять правоздатність та дієздатність.

Суб'єктами права можуть бути: 1. Індивіди (фізичні особи), з-поміж яких можна виділити такі їх групи:

а) громадяни-данеї- держави;

б) іноземці (громадяни інших держав);

в) біпатриди (особи, що мають громадянство двох або більше держав); г) апатриди (особи, що не мають громадянства будь-якої держави).

2. Організації та об'єднання:

а) державні (державні органи, установи, підприємства, їх посадові особи);

б) громадські (організації, рухи, партії, органи громадської самодіяльності, підприємства, установи та їх посадові особи).

3. Соціальні спільності:

а) держава в цілому;

б) народ, нація; в) адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи і т. ін.; г) трудові колективи.

84. Романо-германська правова система

В країнах романо-германської правової системи використовується відомий з часів Римської імперії, класичний поділ права на публічне і приватне. В підсистемі публічного права переважають імперативні(категоричні) норми, які не можуть змінювати учасники правовідносин, а у підсистемі приватного права провідне місце займають диспозитивні норми.

Головним структурним елементом романо-германської системи права є галузь права. Всі норми чітко відповідають і прив'язані до певної галузі права. Це є результатом впливу правової доктрини, що вважає обов'язковим врахуванням предмету і методу правового регулювання.

Основна класифікація виділяє такі галузі підсистеми публічного права: конституційне, кримінальне, адміністративне, фінансове, міжнародне публічне, процесуальні галузі, основні інститути трудового права та інші. До галузей підсистеми приватного права належать: цивільне, сімейне, торгове, міжнародне приватне, а також окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та ін.



85. Правова держава та її основні ознаки

Правова держава - це така форма організації та діяльності державної влади, яка базується у відносинах з індивідами та їх різними об'єднаннями на основі норм права.

Для правової держави притаманні наступі ознаки:

- громадянське суспільство є основою і змістом держави, яка є, в свою чергу, формою його організації;

- громадянське суспільство виникає тоді, коли громадяни та держава співіснують, як рівноправні партнери;

- право формується громадянським суспільством та панує в правовій державі, а правова держава лише формулює його в законах, гарантує та захищає від порушень будь-яких суб'єктів;

- право виступає не способом нав'язування волі, а масштабом свободи, рівним та справедливим для всіх;

- правова держава та громадянське суспільство є відносно незалежними явищами;

- існує взаємна відповідальність правової держави та громадянського суспільства;

- наявність суверенітету (зовнішнього та внутрішнього);

- панування принципів гуманізму, справедливості, рівності та свободи особистості, її честі та гідності;

- соціальна орієнтованість - в центрі уваги людина та її різнобічні інтереси;

- різноманітність та рівноправність форм власності;

- багатопартійність, тощо.



86. Законність і доцільність. Гарантії законності

Законність -- це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Доцільність це

Гарантії законності -- це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

- загально соціальні - економічні(ступінь економічного розвитку суспільства, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин), політичні (-- ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади), ідеологічні(-- ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення протиправних діянь, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя);

- спеціально-соціальні -- юридичні(-- передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання) та організаційні(-- заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.).

87 Ієрархія нормативно-правових актів

По юридичній силі всі нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні акти. Юридична сила визначає їх місце та значимість в загальній системі державно-правового регулювання. У відповідності з теорією та практикою акти вищестоящих органів володіють більш високою силою, чим акти нижчестоящих правотворчих органів.

Закон - це нормативний акт, який приймається вищим представницьким органом держави в особливому законодавчому порядку, має вищу юридичну силу та врегульовує найбільш важливі суспільні відносини.

Підзаконні нормативно-правові акти - акти компетентних органів, які основані на законі і не суперечать йому. Вони поділяються на :

1. загальні підзаконні акти:

* укази Президента - на основі та в розвиток законів;

* постанови уряду - щоб врегулювати менш важливі питання.

2. місцеві підзаконні акти - акти представницької і виконавчої влади на місцях.

3. відомчі нормативно-правові акти (накази, інструкції) на певну сферу суспільних відносин (митні, банківські...)

4. внутріорганізаційні (локальні) - видаються різними організаціями для регламентації своїх внутрішніх питань.

В разі колізії застосовується акт, що має вищу юридичну силу.



88. Конституція України як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили

Конституція України -- основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України проголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина і держава відповідає перед людиною за свою діяльність, роботу державних органів та посадових осіб.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція окреслила коло питань, які визначаються виключно законами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Ст. 21 Конституції встановила, що норми Конституції є нормами прямої дії, тобто людина має право звернутися в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на основі Конституції, не посилаючись на інші закони. Якщо використані всі національні правові засоби захисту прав і свобод, громадяни мають право звертатися до міжнародних інстанцій. Діюча Конституція України складається з преамбули, 15 розділів де міститься 161 стаття

89. Співвідношення держави і особи: правове забезпечення поєднання інтересів

Правова держава визнає за індивідом визначену сферу свободи, за межі якої держава вмішуватись не може. Порушення даного правила тягне захист порушених права чи законних інтересів в судовому порядку. Дія принципів “все, що не заборонено індивіду - йому дозволено” та “все, що не дозволено владі - їй заборонено” є визначальними. Об'єктивне право свободи втілюється в суб'єктивних правах, серед яких права індивіда на позитивні дії держави в його інтересах : право на недоторканість особи, на освіту, соціальне забезпечення, соціальний захист тощо. У правовій державі інтереси особи збігаються з інтересами держави.

Взаємна відповідальність держави перед особою. Відносини між державою та особою повинні будуватись на началах рівності та справедливості. Визначаючи в законах міру свободи особи громадянина, держава в цих же межах обмежує себе у власних рішеннях і діях. Державні органи несуть відповідальність за порушення або не виконання обов'язків у цій сфері. Відповідальність їх перед народом від їх переобрання чи відміни прийнятого ними акту до кримінальної відповідальності.

Взаємна відповідальність особи перед державою. На цих же принципах (право - межі дозволеного) будується відповідальність особи перед державою. Особа за вчинення неправомірної поведінка несе відповідальність, так як вона не лише порушила чиїсь права, але і вплинула цим самим на благоустрій в державі. Але при застосуванні державного примусу держава повинна враховувати, щоб не порушити міру особистої свободи особи, а також покарання повинно відповідати тяжкості скоєного правопорушення.

Правовий характер взаємної відповідальності держави та особи - це важлива складова права, що складається в суспільстві, а не продукт волевиявлення держави. Дотримання правових вимог - юридичний обов'язок всіх, і перш за все держави, чим і підтверджується невідчужуваність природніх прав людини в правовій державі. Основний принцип “держава в благо громадянина, а не громадянин в благо держави”.

90. Підстави, умови настання та види юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави чи суспільства на підставізакону чи іншого нормативного акту з метою попередження правопорушень в перспективі і відновлення втрачених суб'єктивних прав на певні цінності.

Підстава відповідальності : склад правопорушення (суб'єкт - той, хто вчинив правопорушення, об'єкт - блага, яким правопорушенням заподіяна шкода, суб'єктивна сторона - вина заподіювача шкоди, об'єктивна сторона - протиправне діяння).

Умови правопорушення:

- деліктоздатність суб'єкта (осудність, дієздатність, вік);

- наявність чинного законодавства, що врегульовує дані правовідносини відповідальності.

- відсутність стану необхідної оборони чи в деяких випадках крайньої необхідності.

Види відповідальності : кримінальна, адміністративна, конституційна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Є спроби виділити види відповідальності, взалежності від галузей права : екологічна, процесуальна, фінансова тощо. Це є не правильним так як за галузями можна класифікувати види правопорушень, а не види відповідальності.

91. Причини виникнення держави: органічна теорія, теорія насильства та психологічна теорія

Одними з найпоширеніших теорій виникнення держави є органічна теорія, теорія насильства, та психологічна теорія.

Органічна. Суспільство та держава уявляються як організм, а тому їх сутність можливо зрозуміти лише з будови та функцій даного організму. Спенсер вважає, що держава-організм, гроші-кров, люди-клітини, тощо.

Насилля. Держава та суспільство виникають та розвиваються внаслідок насилля та завоювань. Можливо як внутрішнє насилля (в межах держави рішення приймаються більшістю, що є актом насилля над меншістю) так і зовнішнє насилля (сильніші племена завойовують слабкіші). (Гумплович, Дюрінг, Ккиаутсьй).

Психологічна. Існування держави та суспільства зумовлено психологічною потребою людини жити в рамках організованого суспільства, з метою колективного співіснування. (Петрарка, Фрезер, Ковалевський).

92. Поняття право правоздатності і дієздатності

Правоздатність - це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні права і виконувати юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Дієздатність - це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно нести відповідальність за свої дії. 3 види: повна (18р.), неповна (14-18р. - неповнолітні), часткова (до 14р. - малолітні).

93. Передумови правовідносин

До передумов правовідносин в правовій науці відносять :

ь наявність норми права, що врегульовує дане право відношення;

ь юридичний факт, який є підставою виникнення право відношення;

ь правоздатність та дієздатність суб'єктів правовідносин.

Тільки при наявності усіх цих передумов може виникнути та існувати право відношення.

Розберемо на прикладі договору купівлі продажу будинку передумови правовідносин.

Для купівлі будинку необхідно:

1. правосуб'єктність продавця та покупця;

2. допустимість нормою права можливості отримання у власність будинку даним способом відчуження та даною особою;

3. щоб покупець оплатив продавцю вартість будинку, а сам договір мав нотаріальне посвідчення.

При наявності даних умов право відношення виникає та функціонує, та досягає своєї мети - переходу права власності на будинок. Коли б хоча б однієї умови не було - право відношення не могло б об'єктивно існувати

Размещено на Allbest.ru