Фінансово-правовий примус в Україні: проблеми та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Фінансово-правовий примус в Україні: проблеми та перспективи розвитку

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Ровинський ЮРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор,

академік Національної академії правових наук України

Васильєв Анатолій Семенович,

завідувач кафедри адміністративного та господарського права

Одеського національного університету імені І.І. Мечнікова.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України

Пєтков Валерій Петрович,

проректор Харківського національного університету внутрішніх справ - начальник Кіровоградського юридичного інституту;

доктор юридичних наук, доцент

Гетманець Ольга Петрівна,

завідувач кафедри правових основпідприємницької діяльності, Харківського національного університету внутрішніх справ.

доктор юридичних наук, доцент

Кунєв Юрій Дем'янович,

професор кафедри кримінально-правових дисциплін Академії митної служби України.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливою складовою демократичної, соціальної та правової держави є її ефективна правова система. Зміцнення законності в Україні та забезпечення верховенства права у всіх сферах суспільного життя залишається пріоритетнми напрямком державного будівництва. А це передбачає поглиблення як відповідальності держави за виконання своїх обов'язків перед людиною, так і відповідальності кожної особи перед державою та суспільством. Під час розвитку держави виникає потреба у реформуванні правової системи у відповідності до сучасних покликань.

Однією з причин фінансового занепаду в Україні є відсутність належної регламентації системи фінансово-правового примусу та його заходів в сучасних умовах. Такий стан речей можна пояснити недосконалістю фінансово-правових норм та безвідповідальністю суб'єктів фінансових відносин. Дотримання норм фінансового права забезпечується можливістю держави застосовувати заходи примусу за порушення обов'язків, передбачених фінансовим законодавством України.

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, законності здійснення видатків бюджетів усіх рівнів, додержання фінансової дисципліни зумовили функціонування особливого інституту фінансово-правового примусу. Отже, з розвитком фінансового права в науці став виділятися самостійний вид державного примусу - фінансово-правовий. Соціальне призначення фінансово-правового примусу, вираженого в санкціях фінансово-правових норм, полягає головним чином у тому, що він призначений відігравати у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне функціонування, реальне здіснення всіх її регулятивних ознак. Примус у праві націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі, приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, випливати на порушників правопорядку.

Фінансово-правовий примус існує у межах правоохоронних відносин і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників фінансово-правових відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування фінансової системи.

Останнім часом вчені обговорюють єдність фактичних та нормативних підстав для застосування державного примусу, оскільки ці підстави є одночасно і певною правовою нормою, що порушується, і самі протиправні дії або бездіяльність. Дослідники зазначають, що під час встановлення і реалізації будь-якого виду державного примусу повинні враховуватись як самі явища, факти, що зумовлюють застосування заходів примусу, так і види і зміст правових норм, які діють спільно з цими фактами та явищами.

У науці фінансового права спостерігається підвищений інтерес до проблем фінансово-правого регулювання, зокрема, відповідальності суб'єктів фінансових правовідносин. Трансформація системи фінансово-правового регулювання та інтенсивний розвиток фінансового законодавства в Україні сприяли значному законодавчому масиву, в якому закріплені підстави відповідальності, її заходи, санкції за порушення фінансово-правових норм. Проте, такий законодавчий масив не носить системного характеру, що значно дестабілізує як фінансову систему так і ситему фінансово-правового регулювання. У цілому слід зазначити, що фінансово-правовий примус виникає як форма реалізації державно-владного примусу у разі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає у застосуванні спеціально уповноваженими органами державної влади до правопорушника передбачених законом санкцій.

Найбільший внесок у розвиток фінансового права зробили відомі вчені-юристи В.В. Безчеревних, Л.К. Воронова, О.М. Горбунова, О.Ю. Грачова, М.В. Карасьова, М.П. Кучерявенко, Н.А. Куфакова, М.М. Піскотін, Н.І. Хімічева, С.Д. Ципкін. Серед провідних вітчизняних фінансистів-юристів, які досліджують окремі фінансово-правові інститути, можна назвати Є.А. Алісова, І.Б. Заверуху, Є.В. Карманова, С.Т. Кадькаленка, А.Т. Ковальчука, І.Є. Криницького, Т.А. Латковську, О.А. Музику, А.А. Нечай, О.П. Орлюк, Н.Ю. Пришву, О.В. Солдатенко, О.В. Щербанюк та багатьох інших.

Ґрунтовне дослідження різних аспектів державного примусу міститься в працях В.Б. Авер'янова, Ю.П. Битяка, В.М. Гаращука, Н.Р. Нижник, В.П. Пєткова, С.В. Пєткова, О.Ю. Синявської, В.Д. Чернадчука. Деякі акспекти фінансово-правової відповідальності досліджують О.П. Гетманець, А.Й. Іванський, Е.С. Дмитренко, А.О. Монаєнко. Питання правового регулювання фінансового контролю розглядає Л.А. Савченко.

Аналіз наукових джерел інформації з проблематики дисертації показав, що загалом проблеми та перспективи розвитку фінансово-правового примусу недостатньо вивчені. При всій важливості проведених досліджень сьогодні в наукових колах немає чітко окресленого підходу до визначення поняття фінансово-правового примусу, наукових засад і напрямів його розвитку. Необхідні ґрунтовне дослідження місця фінансово-процесуального примусу в системі фінансового права, його заходів; подальша класифікація бюджетних правопорушень; розробка пропозицій щодо внесення змін до чинного бюджетного та податкового законодавства України.

Актуальність проблеми, недостатнє її висвітлення в науковій літературі, її теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри конституційного та адміністративного права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету “Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності публічної влади в Україні” (номер державної реєстрації 0108U008955).

У рамках виконаної теми особисто здобувачем було визначено дефініції фінансово-правового примусу та фінансово-процесуального примусу, досліджено критерії відокремлення фінансово-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності, проведено класифікацію бюджетних правопорушень, розроблено пропозиції щодо розробки проекту Закону України “Про фінансово-правову відповідальність” та внесення змін до Бюджетного кодексу України.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття теоретичних і практичних проблем застосування фінансово-правового примусу в Україні, формулювання науково обґрунтованих висновків та розробка практичних пропозицій щодо напрямів розвитку теоретичних положень фінансово-правової науки, формулювання авторських пропозицій щодо розвитку чинного законодавства України у сфері застосування фінансово-правового примусу.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

– дослідити поняття державного примусу та його ознаки;

– визначити особливості застосування фінансово-правового примусу в Україні;

– охарактеризувати основні заходи фінансово-правового примусу;

– провести класифікацію бюджетних правопорушень за відповідними критеріями;

– розробити практичні пропозиції щодо внесення змін до чинного фінансового законодавства України;

– удосконалити понятійний апарат науки фінансового права;

– удосконалити визначення критеріїв відокремлення фінансово-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності;

– дати визначення інституту фінансового права фінансово-процесуального примусу та описати особливості його функціонування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають на підставі правових норм у процесі застосуванння заходів фінансово-правового примусу.

Предметом дослідження є фінансово-правовий примус в Україні.

Методи дослідження. З метою розв'язання поставлених у дисертації наукових завдань застосовано комплексний системний підхід, який дав змогу використати в процесі аналізу різноманітні наукові напрацювання вітчизняних та зарубіжних дослідників. У роботі застосовано сучасні загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження.

Методи аналізу й синтезу застосовано в ході всієї роботи над проблемою, починаючи від добору фактичного матеріалу для дослідження, вивчення праць науковців та аналізу нормативної бази. За допомогою спеціально-юридичного методу досліджено правову природу державного примусу (підрозділ 1.1). Застосування логічного методу дослідження зумовило послідовність висловлених суджень, понять і висновків. Метод порівняльного аналізу використано під час дослідження вітчизняних та зарубіжних нормативно-правових актів, новітніх досягнень вітчизняної та зарубіжної правової науки (підрозділи 1.1, 1.2); за допомогою системного методу охарактерезовано правову природу державного примусу (підрозділ 1.2) та визначено поняття фінансово-правового примусу (підрозділ 1.3); метод конкретно-історичного аналізу використано для уточнення основних фінансово-правових понять (підрозділи 1.3, 2.1, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3); метод нормативно-логічного аналізу - для визначення нормативно-правових засад застосування фінансово-правового примусу (підрозділи 2.3, 3.4); формально-логічний та прогностичний методи - для теоретичного узагальнення та розробки пропозицій щодо розвитку законодавства про державний фінансовий контроль (підрозділ 4.2); абстрактно-логічний метод - для теоретичного узагальнення й формулювання висновків.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація стала першим в українській правовій науці комплексним, узагальненим дослідженням теоретичних і практичних проблем фінансово-правового примусу. У дисертації обґрунтовано ряд нових у теоретичному плані та важливих для практики понять і положень, які виносяться на захист:

вперше:

– визначено дефініцію фінансово-правового примусу як впливу уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб на поведінку суб'єктів фінансово-правових відносин шляхом застосування до них у встановленому порядку примусових заходів, вказаних у санкціях фінансово-правових норм і пов'язаних з настанням для них негативних наслідків майнового та немайнового характеру з метою боротьби з правопорушеннями та іншими небажаними наслідками, а також охорони й подальшого розвитку суспільних відносин у сфері фінансової діяльності держави;

– визначено місце фінансово-процесуального примусу в системі фінансового права як регламентованого нормами фінансового права впливу державних та спеціально уповноважених органів державної влади на поведінку суб'єктів фінансово-правових відносин шляхом застосування до них у встановленому процесуальному порядку примусових заходів організаційного характеру, пов'язаних з настанням для них негативних наслідків, з метою припинення, призупинення недопущення та запобігання фінансовим правопорушенням;

удосконалено:

– класифікацію заходів фінансово-процесуального примусу, які мають організаційний, а не майновий характер: запобіжні заходи; заходи припинення; правопоновлювальні заходи, що більш чітко відображає правоохоронне зна-чення фінансово-процесуального примусу;

– класифікацію бюджетних правопорушень за такими критеріями: стадією бюджетного процесу; суб'єктним складом; сферою вчинення; безпосереднім об'єктом;

набуло подальшого розвитку:

– правове забезпечення розвитку фінансово-правового примусу шляхом внесення змін до бюджетного та податкового законодавства України, а саме: запропоновано доповнити ст. 2 Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI пунктом 52 в такій редакції: «Бюджетним правопорушенням є протиправне діяння у сфері утворення доходів і здійснення видатків бюджетів усіх рівнів бюджетної системи України, бюджетного процесу і контролю, за яке цим Кодексом встановлена юридична відповідальність»;

– визначення фінансово-правової відповідальності як форми державного примусу у сфері фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що полягає в застосуванні компетентними органами державної влади до правопорушника фінансово-правових норм обтяжень майнового характеру у вигляді штрафу та/чи пені. Фінансово-правова відповідальність є юридичною відповідальністю й володіє всіма ознаками останньої. Підставою для притягнення до фінансової відповідальності є факт здійснення фінансового правопорушення. Фінансово-правова відповідальність забезпечується заходами державного примусу й виражається в тому, що притягнення до відповідальності не залежить від волі та бажання суб'єкта, який здійснив таке правопорушення;

– визначення критеріїв відокремлення фінансово-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності: за предметом правового регулювання; за правовою природою фінансового правопорушення; за системою заходів фінансово-правової відповідальності;

– правове забезпечення фінансово-правового примусу через розробку проекту Закону України “Про фінансову відповідальність”, сутність якого полягатиме в правовому забезпеченні фінансової дисципліни, запобіганні та припиненні фінансових правопорушень, а також в правовій регламентації притягенння до фінансової відповідальності.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що застосування фінансово-правового примусу призведе до створення передумов для здійснення ефективного державного фінансового контролю, підвищення фінансово-правової відповідальності за правопорушення у фінансовій сфері.

Одержані результати дослідження становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес у:

– науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого реформування фінансового законодавства України;

– правотворчості - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки й уточнення ряду законодавчих та підзаконних актів з питань фінансово-правової відповідальності й застосування окремих заходів фінансово-правового примусу;

– правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дасть змогу вдосконалити функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в сфері фінансової діяльності;

– навчальному процесі - результати можуть бути використані при викладанні таких навчальних дисциплін: “Фінансове право”, “Податкове право” “Проблеми бюджетного права та процесу” (довідка про впровадження № 305 від 1 грудня 2010 р.).

Положення дисертації можуть слугувати основою для подальшого наукового дослідження фінансових, адміністративних, конституційних правовідносин; вдосконалення нормотворчої роботи Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та інших міністерств і відомств, які уповноважені застосовувати заходи фінансово-правового примусу.

Низка пропозицій здобувача була врахована в роботі Кабінету Міністрів України під час розробки пропозицій щодо вдосконалення правового забезпечення фінансово-правового примусу, фінансово-правової відповідальності, фінансово-процесуального примусу, податково-правового примусу та розробки проекту Закону України «Про фінансову відповідальність» (довідка впровадження № 01/04-1098 від 12 жовтня 2010 р.); в нормотворчій роботі Міністерства фінансів України при розробці пропозицій щодо внесення змін до Бюджетного кодексу України (довідка впровадження № 09/17-288 від 17 вересня 2010 р.); в практичній роботі місцевих державних адміністрацій при визначенні категорії фінансово-правового примусу, який може застосовуватися державою до суб'єктів фінансового права у разі порушення ними фінансового законодавства України (довідка № 01-455 від 5 листопада 2010 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні” (м. Запоріжжя, 2008 р.), “Наука і освіта” (м. Софія, 2008 р.) “Проблеми розвитку фінансової системи України в умовах глобалізації” (м. Сімферополь, 2008 р.), “Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития” (м. Мінськ, 2009 р.), “Наука: теория и практика - 2010” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), “Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави” (м. Черкаси, 2010 р.), “Научный потенциал мира - 2010” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), “Актуальні проблеми юридичної науки 2010” (м. Київ, 2010 р.), “Юридична наука Придніпров'я: соціально-економічні витоки сьогодення” (м. Дніпропетровськ, 2010 р.), “Науково-практичні аспекти оптимізації управлінської діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 2010 р.), “Юридична осінь 2010” (м. Харків, 2010 р.), “Сучасні проблеми правової системи України” (м. Київ, 2010 р.), “Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми” (м. Тернопіль, 2010 р.), “Правова система України у світлі сучасних активних реформаційних процесів” (м. Київ, 2010 р.), “Правові реформи в Україні: проблеми реалізації” (м. Київ, 2011 р.), “Національні інтереси та проблеми правової системи України” (м. Одеса, 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 41 публікації, серед яких одна одноосібна монографія (загальним обсягом 23,4 д. а.), 23 статті у фахових наукових виданнях (загальним обсягом 13,8 д. а.), а також матеріали і тези конференцій.

Структура й обсяг дисертації зумовлені логікою, метою та предметом дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, що поділені на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 482 сторінки, з них основного тексту - 452 сторінки, список використаних джерел містить 358 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну; вказано практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо апробації результатів та їх оприлюднення.

Перший розділ “Поняття державного примусу в системі фінансового права” включає три підрозділи.

У підрозділі 1.1 “Загальна характеристика державного примусу” охарактеризовано державу на різних етапах її розвитку, її цілі й завдання, управлінські структури та функції; досліджено обов'язкові ознаки держави: влада, сила і примус; наголошено, що в різні історичні періоди конкретна держава відображає особливості влади й примусу. Примус є універсальним методом функціонування будь-якого різновиду суспільної влади, здійснення соціального управління. Відмітна особливість примусу в праві полягає в тому, що він пов'язаний з діяльністю держави, яка регламентується правовими нормами, правовими формами виконання нею своїх функцій. Лише тоді примус стає державним, тобто таким, за яким стоїть апарат держави, і набуває внаслідок цього юридичного характеру, коли він використовується як засіб, метод реалізації правом своєї ролі офіційно-владного регулятора суспільних відносин. Управління суспільством, забезпечення суспільної дисципліни та правопорядку здійснюються за допомогою активних способів цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку людей - примусу. Примус існує в будь-якому людському співжитті і є необхідним елементом соціальної організації. Визначено, що завдання охорони законності та правопорядку, підтримки державної дисципліни вимагають, щоб органи держави забезпечували втілення в життя державної волі, застосовуючи в разі потреби до тих, хто не слідує цій волі добровільно, примусові заходи, які допускаються законом. Державний примус є засобом захисту інтересів суспільства, а примусова діяльність держави регулюється правом.

Державний примус - це зовнішній вплив на поведінку людей, заснований на організованій силі держави й забезпечений безумовним затвердженням волі держави. Особливість державного примусу полягає в тому, що в разі його застосування гарантується безумовне виконання розпоряджень владного суб'єкта. Існує державна монополія на правовий примус. Тільки держава має право видавати юридичні норми та застосовувати встановлені в них санкції. Тільки держава, що володіє спеціальним апаратом примусу, має право застосовувати примусові заходи до громадян та організацій, колективних суб'єктів. Правовий примус застосовується тільки до конкретних суб'єктів права, які порушили юридичні норми. Примус як правовідношення складається безпосередньо в процесі застосування державно-примусових заходів відповідними правозастосовними органами й посадовими особами. Ця діяльність завжди відбувається в рамках особливих правозастосовних відносин охоронного типу, що набувають характеру різко вираженого владовідношення. Примус є відношенням, у якому владна сторона є компетентним правозастосовним органом держави або посадова особа, що застосовує заходи примусу до зобов'язаного суб'єкта, а підвладною стороною є суб'єкт, який має виконати ці заходи.

У підрозділі 1.2 “Правова природа державного примусу” з'ясовано, що поняття “правовий примус” містить у собі вказівку, перш за все, на юридичну природу примусу, тобто на джерело своєї регламентації, яким виступає виключно право. Джерелом державного примусу є безпосередньо державна влада. Правовідносини, пов'язані із застосуванням примусу, виникають на основі юридичного складу, що об'єктивно включає два основні елементи (юридичні факти): а) здійснення правопорушення або іншої несприятливої події, що викликає необхідність застосування примусових заходів; б) рішення відповідних державних органів і посадових осіб про порушення, розгляд відповідних справ і застосування примусових заходів. Необхідно також зазначити, що правовідносини, пов'язані з примусом, належать до охоронних правовідносин, а за своїми функціональними характеристиками - до правозастосовних. Державний примус за своїм змістом є державним явищем у зв'язку з його безпосереднім взаємозв'язком з державною владою й має правову форму, що знаходить свій прояв у правозастосовній діяльності. Водночас державний примус є системою, що функціонує в правовому просторі.

Правовий аналіз указує на державний примус як на комплексний правовий інститут, вид правовідносин, засіб і метод правового регулювання. У зв'язку із цим необхідно узагальнити й системно виділити такі ознаки державного примусу:

1) є методом правового регулювання суспільних відносин; мета застосування примусових заходів - охорона й захист права та свобод людини і громадянина, забезпечення безпеки і громадського порядку; виявляється як зовнішній психічний або фізичний вплив на свідомість і поведінку людей;

2) фактичною підставою застосування примусових заходів є правопорушення, а також інші обставини, що вказують на необхідність запобігання правопорушенню або захисту порушеного права чи законного інтересу; юридичною підставою застосування примусових заходів є вказівка на відповідний захід примусу в санкції або диспозиції правової норми;

3) застосування заходів державного примусу можливе лише в обумовлених законом процесуальних формах і покладається на компетентні державні органи й посадових осіб;

4) заходи державного примусу можуть застосовуватися безпосередньо до правопорушника або в інших ситуаціях з метою забезпечення безпеки й громадського порядку; застосування примусових заходів завжди пов'язане із спричиненням особі обмежень особистого, майнового або організаційного характеру.

Будь-яка галузь права містить у собі можливість застосування примусових заходів і в своєму регулювальному впливі на суспільні відносини не може обійтися без державного примусу. Разом з тим роль примусу, його призначення та правова природа примусових заходів у різних галузях права мають свої відмінні особливості.

Фінансове право також передбачає застосування примусових заходів і в своєму регулювальному впливі на суспільні відносини не може обійтися без державного примусу. Інакше фінансове право не було окремою галуззю права. Крім того, фінансове право є окремою галуззю права за такими критеріями, як: предмет правового регулювання, методи правового регулювання, джерела фінансового права, наявність юридичної відповідальності за порушення фінансово-правових норм, коло учасників фінансових правовідносин.

У підрозділі 1.3 “Поняття фінансово-правового примусу” визначено, що особливості як самих галузей права, так і властивих їм примусових заходів визначаються регульованими відносинами, тобто предметом регулювання. Самі ж галузі права відрізняються одна від одної характером і змістом їх приписів, тобто юридичним змістом. Юридичний зміст кожної галузі права знаходить своє концентроване вираження в принципах, функціях і методах регулювання, властивих кожній з галузей права. Примусові заходи кожної галузі є складовою властивого їй механізму правового регулювання, і вони цілком підпорядковані властивому галузі правовому режиму. Примусові заходи певної галузі права визначаються предметом її регулювання, відбивають її функції й принципи, містять у собі риси, властиві її методу правового регулювання.

Предметом фінансового права є відносини, що складаються в процесі діяльності держави й органів місцевого самоврядування з акумуляції, розподілу та використання відповідних фондів грошових коштів, необхідних для реалізації публічних функцій. На сьогодні предмет фінансового права варто визначати через майнові й пов'язані з ними немайнові відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Метод, властивий фінансовому праву, - імперативність - розуміється як певний засіб публічного характеру, спрямований на досягнення загального публічного інтересу. Найбільш поширеним загальним методом фінансового права є метод владних приписів, оскільки держава самостійно встановлює порядок утворення, розподілу та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Його суть полягає в тому, що вирішення будь-якого питання здійснюється волею однієї сторони. Цією стороною виступає держава, уповноважений ним орган або орган місцевого самоврядування. Фінансове право імперативним методом регулює фінансові відносини, що складаються у сфері грошового обігу, державних позик, податків тощо.

Примусовим заходам у фінансовому праві властиві ті самі риси, що й методу фінансового права, вони пронизані принципами фінансового права і відбивають його функціональне значення. В процесі дослідження запропоновано під фінансово-правовим примусом розуміти вплив уповноважених на те органів держави, посадовців на свідомість і поведінку суб'єктів фінансових правовідносин шляхом застосування до них у встановленому процесуальному порядку примусових заходів, передбачених санкціями (диспозиціями) фінансово-правових норм і пов'язаних з настанням для них негативних наслідків особистого, майнового, організаційного характеру з метою боротьби з правопорушеннями та іншими небажаними наслідками, а також охорони й подальшого розвитку громадських відносин у сфері фінансової діяльності держави.

Визначено, що до системи заходів фінансово-правового примусу належать:

1) державно-примусові заходи, що є реакцією держави, стосовно конкретного суб'єкта фінансового права на факт його протиправної поведінки (основна група): а) фінансові санкції у вигляді штрафу та/чи пені; б) заходи, які застосовують з метою припинення протиправних дій суб'єктів фінансового права, - заходи припинення, наприклад, вилучення органами Державної податкової служби у підприємств, установ, організацій документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів;

2) запобіжні (превентивні) заходи, які передують застосуванню юридичних санкцій і метою яких є запобігання вчиненню правопорушень у сфері фінансової діяльності, вчасне їх припинення та контроль за мобілізацією, розподілом та використанням фондів коштів. Їх застосовують уповноважені державою органи: Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Державна казначейська служба України тощо. До зазначених заходів належать такі: обстеження органами Державної податкової служби приміщень платника податків; одержання від установ банків відомостей про стан поточних бюджетних рахунків підприємств, що використовують бюджетні кошти; одержання Міністерством фінансів України від підприємств даних, необхідних для здійснення контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів, тощо.

З'ясовано, що фінансово-правовому примусу властиві такі основні ознаки: а) фінансово-правовий примус завжди є специфічною формою правозастосовної діяльності спеціально уповноважених на те органів держави, посадовців; б) фінансово-правовий примус як вид державного примусу є впливом на свідомість і поведінку суб'єктів. Примус може набувати форми психічного, фізичного або іншого впливу, проте, незважаючи на відмінності цих форм, усі вони - результат зовнішнього примусового впливу, пов'язаного з обмеженням свободи волі суб'єкта та іншими правообмеженнями; в) фінансово-правовий примус є впливом у вигляді застосування відповідних заходів; г) фінансово-правовий примус полягає в реальному застосуванні санкцій норм фінансового права до конкретних суб'єктів правовідносин; д) фінансово-правовий примус супроводжується спричиненням суб'єктові правообмежень, які, як правило, мають негативний для нього характер і нерідко пов'язані з покладанням на нього додаткових правообмежувальних обов'язків. Державний примус передбачає різні за своєю природою заходи і форми примусу, що відрізняються одне від одного підставами, цілями, процесуальними особливостями застосування; е) необхідною умовою реалізації фінансово-правової відповідальності є фінансове правопорушення, яке має чотирьохелементний склад: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону; є) застосування заходів фінансово-правового примусу здійснюється у визначеній законом, передбаченій процесуальній формі; ж) система державного примусу у сфері фінансової діяльності держави разом із заходами фінансово-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності включає також інші правові засоби - заходи процесуального примусу, передбачені фінансовим, адміністративним та іншим законодавством; з) необхідно розмежовувати заходи процесуального примусу у сфері публічних фінансів і заходи фінансово-правової відповідальності. В основі фінансово-правової відповідальності лежить факт здійснення фінансового правопорушення. Застосування заходів процесуального примусу не завжди пов'язано з протиправною поведінкою зобов'язаної особи; к) фінансово-правовий примус як відповідний елемент діяльності держави та органів місцевого самоврядування, як і будь-яка соціальна діяльність, має мету. Основною метою фінансово-правового примусу є зміцнення режиму законності і правопорядку у сфері утворення, розподілу, використання грошових коштів держави й органів місцевого самоврядування. Метою застосування заходів фінансово-процесуального примусу є запобігання протиправної і стимулювання належної поведінки зобов'язаних осіб.

Другий розділ - “Фінансово-правовий примус у бюджетній сфері” - включає три підрозділи.

У підрозділі 2.1 “Правова регламентація застосування фінансово-правового примусу у сфері бюджетних відносин” визначено, що застосування фінансово-правового примусу необіхідне через те, що бюджет є невід'ємною ознакою держави, він разом з податками забезпечує реалізацію її суверенітету шляхом створення фінансової основи для діяльності держави. Бюджет є засобом державного управління, розв'язання поточних і перспективних завдань, що стоять перед суспільством. Для виконання державних функцій, визначених Конституцією України, потрібні матеріальні засоби, які в умовах товарно-грошових відносин ринкової економіки мають грошовий характер. Ресурси для покриття видатків, пов'язаних з виконанням своїх функцій, кожна держава отримує шляхом використання централізованого фонду коштів - свого бюджету. Бюджет держави можна визначити як установлений нормами закону, прийнятого Верховною Радою України або рішеннями місцевих рад, план утворення й використання централізованого (для держави або певної території) фонду коштів, необхідного для здійснення завдань і функцій держави в цілому й органів місцевого самоврядування зокрема. Користуючись бюджетом як основним знаряддям перерозподілу національного доходу, держава спрямовує кошти, насамперед, у ті галузі національного господарства, які вимагають на відповідному етапі першочергового розвитку, тобто за допомогою бюджету держава здійснює перерозподіл національного доходу.

Найважливішою обставиною необхідності застосування фінансово-правового примусу у сфері бюджетних відносин є бюджетна діяльність, яка є різновидом фінансової. Фінансова діяльність держави характеризується тим, що в ході її здійснення організовуються і практично здійснюються утворення (акумуляція, формування), розподіл та використання грошових фондів з метою виконання своїх завдань і функцій. Бюджетна діяльність здійснюється представницькими й виконавчими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, що зумовлено розподілом функцій, змістом і масштабом акумуляції, розподілу й використання відповідних бюджетних фондів. У бюджетній діяльності органи держави і органи місцевого самоврядування виступають як носії державної влади. Органи місцевого самоврядування самостійно або за участю держави встановлюють порядок утворення й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Вони створюються в результаті акумуляції (мобілізації) коштів через систему оподаткування; через муніципальні кредити; в результаті контролю за витрачанням коштів; з добровільних внесків. Варто зазначити, що органи місцевого самоврядування, як і органи державної влади, підтримують публічний фінансовий інтерес у державі, зокрема, наділені в законодавчому порядку правом стягнення місцевих податків та зборів у місцевий бюджет. Також вони фінансують видатки, можуть отримувати в місцевий бюджет з Державного субвенції, дотації. Тому органи місцевого самоврядування є суб'єктами бюджетної діяльності.

Однією з причин застосування фінансово-правового примусу є також переважання імперативного методу регулювання бюджетних відносин. Відносини у сфері бюджетної діяльності виникають у процесі становлення бюджетної системи, розподілу доходів та видатків між Державним і місцевими бюджетами, закріплення прав держави nf її адміністративно-територіальних одиниць у сфері бюджету; складання, розгляду, затвердження й виконання бюджетів; у складання та затвердження звітів про їх виконання, а також при здійсненні державного й муніципального фінансового контролю. Вказані відносини регламентуються нормами бюджетного права.

Іншою підставою для застосування фінансово-правового примусу у сфері бюджетних відносин є висока конфліктність бюджетних відносин. Державний бюджет - це завжди компроміс між основними соціально-економічними групами в країні, зокрема, між загальнодержавними та приватними інтересами громадян з приводу оподаткування доходів і власності, між центром та регіонами - з приводу розподілу податків і субсидій, між інтересами окремих галузей та фірм - щодо державних замовлень. Відносини, пов'язані з власністю, завжди найбільш конфліктні, особливо, якщо вони пов'язані з її примусовим відчуженням або владним розподілом. Перш за все, конфліктні по своїй суті відносини пов'язані з примусовим відчуженням частини власності окремого суб'єкта у вигляді податку у власність держави, зокрема, в процесі формування дохідної частини бюджету.

Також однією з причин застосування фінансово-правового примусу в бюджетній сфері є вади функціонування міжбюджетних відносин. Бюджетні правовідносини можна поділити на вертикальні й горизонтальні. Перші опосередковують зв'язки між Україною в цілому, органами державної влади та місцевого самоврядування, як правило, на основі субординації. Другі відображають зв'язки між рівноправними за юридичним статусом адміністративно-територіальними одиницями: місцевими органами державної щодо влади один одного або органами місцевого самоврядування. В умовах унітарної держави вертикальні зв'язки переважають. Система міжбюджетних відносин на сьогодні не відповідає основоположним принципам бюджетної системи та стратегії розвитку країни на довгострокову перспективу. Крім того, міжбюджетні відносини характеризуються нечіткістю розмежувань повноважень між бюджетами різних рівнів; невідповідністю необхідних видатків місцевих бюджетів закріпленим за ними фінансовим ресурсам; суб'єктивними критеріями надання фінансової допомоги з бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Наприклад, у сучасних умовах необхідно привести до повної відповідності повноваження всіх рівнів влади за видатками з повноваженнями по доходах. Передача видатків з бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого має бути повністю компенсована одночасно передаваними доходами. Необхідно усунути зустрічні фінансові потоки, коли доходи, що створюються на території, вилучаються до бюджету вищого рівня, а потім у вигляді фінансової допомоги, дотацій і субвенцій передаються нижчому. Все це вимагає від держави більш чіткого законодавчого розмежування бюджетних повноважень між різними рівнями державної влади, створення ефективного механізму міжбюджетних відносин.

Наявність правопорушень у бюджетній сфері також слід віднести до факторів, що зумовлюють необхідність застосування фінансово-правового примусу. Бюджетне правопорушення, безумовно, є антигромадським протиправним діянням, що суперечить бюджетному законодавству України. За результатами дослідження нами класифіковано бюджетні правопорушення таким чином: 1) стадією бюджетного процесу, на якій вони вчиняються: а) бюджетні правопорушення на стадії складання проектів бюджетів; б) бюджетні правопорушення на стадії розгляду та прийняття закону про Державний бюджет України, рішення про місцевий бюджет; в) бюджетні правопорушення на стадії виконання бюджету, в тому числі при внесенні змін до закону про Державний бюджет України, до рішень про місцеві бюджети; нецільове використання бюджетних коштів; г) бюджетні правопорушення на стадії підготовки, розгляду звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього; 2) суб'єктним складом: а) правопорушення, що вчиняються органами державної влади, органами місцевого самоврядування; б) правопорушення, що вчиняються головними розпорядниками бюджетних коштів та розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня; 3) сферою вчинення: а) правопорушення, що вчиняються у сфері Державного бюджету України; б) правопорушення, що вчиняються у сфері місцевих бюджетів; 4) безпосереднім об'єктом: а) нецільове використання бюджетних коштів; б) незаконне виділення коштів з резервного фонду Державного бюджету України; в) неналежне ведення бухгалтерського обліку; г) використання коштів Державного бюджету України з порушенням Бюджетного кодексу; д) несвоєчасне перерахування коштів міжбюджетних трансфертів; е) виділення субсидій за відсутності правових підстав тощо.

У підрозділі 2.2 “Органи державної влади, уповноважені застосовувати фінансово-правовий примус у бюджетній сфері” з'ясовано, що органи державної влади, що уповноважені застосовувати фінансово-правовий примус, є органами державного фінансового контролю. Державний фінансовий контроль класифіковано на загальний i спецiалiзований. Суб'єктами, що здiйснюють загальний контроль в Украпнi, є: Президент Украпни, Нацiональний банк Украпни, Мiнiстерство внутрiшнiх справ, Служба безпеки Украпни, мiсцевi державнi адмiнiстрацiп, органи місцевого самоврядування. Спецiалiзований державний фінансовий контроль класифіковано на відомчий та позавiдомчий. Вiдомчий спецiалiзований контроль проводять контрольно-ревiзiйнi пiдроздiли мiнiстерств та iнших центральних органiв виконавчоп влади тiльки в пiдпорядкованих мiнiстерствам i вiдомствам структурах. Позавiдомчий контроль складається з парламентського й урядового. Парламентський контроль здiйснює Рахункова палата України, а урядовий - Міністерство фінансів України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція тощо. Охарактерезовано повноваження щодо застосування фінансово-правового примусу Державною фінансовою інспекцією України, Рахунковою палатою, органами державної податкової служби, органами державної казначейської служби, органами державної митної служби України.

У підрозділі 2.3 “Застосування заходів фінансово-правового примусу за порушення бюджетного законодавства” подано аналіз норм Бюджетного кодексу України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI, який засвідчив, що він закріплює лише підстави й види відповідальності, не визначаючи правових основ порядку та умов притягнення до неї. Незважаючи на зміни в чинному законодавстві, що регулює суспільні відносини в бюджетній сфері, Бюджетний кодекс України, як і раніше, не містить поняття “бюджетне правопорушення”. Замість нього використовується поняття “порушення бюджетного законодавства”. У зв'язку із цим запропоновано внести зміни до ст. 2 Бюджетного кодексу України в частині визначення поняття бюджетного правопорушення, під яким запропоновано розуміти протиправне діяння у сфері утворення доходів і здійснення видатків бюджетів усіх рівнів бюджетної системи України, бюджетного процесу та контролю, за яке Бюджетним кодексом України встановлена юридична відповідальність. Бюджетне правопорушення, як і будь-яке інше, становить небезпеку для суспільних відносин, а саме для фінансової, бюджетної системи України. Разом з тим хотілося б відзначити, що за порушення бюджетного законодавства можуть застосовуватися: заходи кримінальної відповідальності, якщо дії (бездіяльність) винної особи містять ознаки складу злочину; заходи адміністративної відповідальності, якщо дії (бездіяльність) винної особи містять ознаки адміністративного правопорушення; заходи відповідальності, передбачені в Бюджетному кодексі України, якщо дії (бездіяльність) винної особи містять ознаки бюджетного правопорушення.

Встановлено, що за вчинення порушення бюджетного законодавства передбачено застосування таких заходів впливу фінансово-правового примусу: 1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства; 2) зупинення операцій з бюджетними коштами; 3) призупинення бюджетних асигнувань; 4) зменшення бюджетних асигнувань; 5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету; 6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет; 7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів, що є заходами припинення протиправних дій суб'єктів фінансового права. Вищенаведені заходи впливу фінансово-правового примусу можна віднести до правопоновлювальних, а не штрафних санкцій.

Основною групою заходів фінансово-правового примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. Найпоширенішою санкцією за порушення бюджетного законодавства є захід державного примусу у вигляді штрафу. Стягнення штрафів здійснюється відповідно до кримінального законодавства та законодавства про адміністративні правопорушення.

При цьому необхідно зазначити, що цей захід полягає в тому, що з осіб, які допустили порушення бюджетного законодавства, стягується грошова сума як покарання за допущені порушення. Нарахування і стягнення пені полягає в нарахуванні певної суми пропорційно за кожен прострочений, визначений період, у який необхідно було виконати ту чи іншу дію. Так, відповідно до ст. 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або недотримання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від тридцяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 210 Кримінального кодексу України регламентує порядок та підстави притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб за порушення законодавства про бюджетну систему України. Так, зокрема, використання службовою особою бюджетних коштів не за їх цільовим призначенням або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, а також недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Третій розділ “Особливості застосування податково-правового примусу” включає чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1 “Поняття податково-правового примусу” визначено, що ухилення від сплати податків, порушення податкового законодавства зобов'язаними особами є підставою застосування уповноваженими органами державного примусу. Виділено основні умови застосування податково-правового примусу: бюджетоутворювальне значення податкових доходів; закріплення обов'язку зі сплати податків у законодавчих актах України; конституційних характер обов'язку сплати податків; наявність масового ухилення від сплати податку, що спричиняє значні збитки фінансовим інтересам держави.

Податково-правовому примусу властиві всі ознаки фінансово-правового примусу. Податково-правовий примус є способом забезпечення фінансових інтересів держави та інших благ, що охороняються податковим законодавством України, який застосовується відповідно до норм податкового законодавства шляхом прийняття нормативно-правових актів, які надають можливість застосувати право до конкретних суб'єктів податкових правовідносин у зв'язку з їх неправомірними діями. Податково-правовий примус є впливом держави в особі її органів влади, їх посадовими особами на зобов'язаних суб'єктів стосовно сплати податків та зборів за допомогою застосування до них у встановленому чинним законодаством України порядку примусових заходів, пов'язаних з настанням для них негативних наслідків особистого, майнового та організаційного характеру з метою боротьби з податковими правопорушеннями.

У підрозділі 3.2 “Повноваження органів державної податкової служби щодо застосування податково-правового примусу” зазначено, що повноваження органів державної влади ґрунтуються переважно на владно-організаційних відносинах. Керуючись повноваженнями, державний орган завжди діє владно, виступає від імені держави. Органи державної податкової служби виконують не лише функцію контролю за справлянням обов'язкових платежів до бюджету, але є й органом стягнення. Чинним законодавством України значно розширено контрольні функції податкових адміністрацій, чітко регламентовано їх обов'язки й відповідальність за проведення податкової політики держави. Податковим органам та їх посадовим особам надано певні повноваження щодо здійснення контролю за правильністю та своєчасністю справляння податків. Зокрема, вони мають право перевіряти всі документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, а також отримувати пояснення, довідки та іншу документацію з питань, що виникають при перевірках, обстежувати будь-які використовувані для одержання доходів приміщення платників податків, призупиняти їх операції на розрахункових рахунках у банку тощо.

Для реалізації контрольних завдань, покладених на податкові органи, вони наділені повноваженнями, які можна звести в такі групи: повноваження з обліку платників податків; повноваження з контролю за дотриманням податкового законодавства; повноваження з обчислення податків; повноваження з ведення оперативно-бухгалтерського обліку сум податків та інших платежів; повноваження із застосування заходів, спрямованих на припинення порушень податкового законодавства; повноваження із застосування відновних заходів для запобігання збиткам, заподіяним бюджету або платнику податків; повноваження із застосування заходів відповідальності; повноваження з контролю за виконанням суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавства про обіг готівкою; повноваження податкових органів у сфері валютного контролю; повноваження податкових інспекцій зі стягнення сум штрафів, накладених іншими державними й контрольними органами, виконання судових актів.

Права та обов'язки податкових органів регулюються законами. Вони законодавчо регламентовані і становлять їх повноваження. Державна податкова служба України створена як єдина система контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю внесення до відповідного бюджету податків та інших обов'язкових платежів, установлених законодавством. Податково-правовий примус розпочинається з одностороннього встановлення державою розміру (ставки) обов'язкового платежу, строків його сплати, визначення суб'єктів та об'єкта платежу, заходів примусу, які будуть застосовані уповноваженим державою органом до іншого учасника фінансових правовідносин. Механізм такого примусу у сфері фінансової діяльності з акумуляції обов'язкових платежів можна визначити як закріплену законом сукупність дій і способів впливу владного суб'єкта на іншого учасника правовідносин зі сплати обов'язкових платежів з метою забезпечення невідворотності їх сплати та захисту фіскального інтересу як різновиду публічного. державний примус правопорушення бюджетний