Формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку агропромислового комплексу

методичні підходи до митно-тарифного регулювання імпорту сільськогосподарської продукції в умовах виконання вимог СОТ та САП країн ЄС шляхом визначення митного тарифу як відношення суми за абсолютним значенням коефіцієнтів цінових еластичностей внутрішнього попиту та пропозиції до еластичності пропозиції імпорту певного виду сільськогосподарської продукції, що дозволить водночас поєднати інтереси держави, сільськогосподарських товаровиробників та споживачів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в сукупності вони створюють теоретичну і методологічну основу для практичного формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК в умовах євроінтеграції.

Результати досліджень щодо формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК в умовах євроінтеграції використані Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин під час розробки пропозицій до Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року (довідка про впровадження від 15.03.2011 р. №73-75/8-003). Результати досліджень щодо формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК через пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників використані Запорізькою обласною державною адміністрацією при всенародному обговоренні проекту Податкового кодексу України та подані до ДПА в Запорізькій області для опрацювання і узагальнення як пропозиції щодо вдосконалення Податкового кодексу України (довідка про впровадження від 10.09.2010 р. № 08-36/2371). Результати досліджень щодо формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК через бюджетну підтримку аграріїв використані Головним управлінням агропромислового розвитку Запорізької державної обласної адміністрації при реалізації Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 р. (довідка про впровадження від 10.09.2010 р. № 04-00/1589). Пропозиції щодо удосконалення механізмів державного регулювання процесу закупівлі молока переробними підприємствами взято до уваги Управлінням агропромислового розвитку Василівської районної державної адміністрації при розробці внутрішньої стратегії розвитку ринку молока Василівського району Запорізької області на період 2010-2015 рр. та Програми розвитку галузі молочного скотарства в сільськогосподарських підприємств Запорізької області на 2008-2012 рр. (довідка про впровадження від 28.04.2011 р. №145).

Теоретико-методологічні узагальнення та концептуальні підходи до формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки й практичні результати впроваджено в навчальний процес Харківського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України при розробці програм навчальних курсів з дисциплін «Державне управління в економічній сфері», «Державна політика: аналіз та механізми впровадження», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка про впровадження від 13.05.2011 р. № 345).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить одержані автором нові результати в галузі науки державного управління, що в сукупності сприяють розвитку методології цієї науки й вирішенню проблеми формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК в умовах інтеграції України до європейського простору. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів роботи. Основні положення дисертації пройшли апробацію на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях, конгресах і семінарах різних рівнів, зокрема: «Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України» (Харків, 2007 р.), «Управління сьогодні та завтра» (Хмельницьк, 2008 р.), «Соціально-економічна політика та розвиток регіонів в умовах переходу до постіндустріального суспільства» (Дніпропетровськ, 2008 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2008 р.), «Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір» (Мелітополь, 2008 р.), «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (Київ, 2008 р.), «Сучасні проблеми й тенденції формування ефективної системи державного управління та місцевого самоврядування в Україні» (Запоріжжя, 2008 р.), «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні» (Київ, 2008 р.), «Розвиток продуктивних сил України: від В.І. Вернадського до сьогодення» (Київ, 2009 р.), «Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми» (Тернопіль, 2009 р.), Модернізація суспільного сектора економіки в умовах глобальних змін (Тернопіль, 2009 р.), «Соціально-економічний розвиток України і регіонів» (Запоріжжя, 2009 р.), «Управління у сферах фінансів, оподаткування, страхування і кредиту» (Львів, 2009 р.), «Інституціональні зміни системи державного управління України в умовах суспільних трансформацій та посилення вимог антикорупційного законодавства» (Запоріжжя, 2009 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2010 р.), «Проблеми управління економічним потенціалом регіонів» (Запоріжжя, 2010 р.), «Державне управління та місцеве самоврядування» (Харків, 2011 р.).

Публікація результатів дослідження. Результати проведених досліджень, теоретичні та методологічні положення викладені у 44 друкованих роботах, серед яких: одноосібна монографія, 24 статті у наукових фахових виданнях з державного управління, 2 - в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 42,5 обл.-вид. арк.

Обсяг та структура роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 437 сторінок, з яких основного тексту 391 сторінок. Дисертація містить 37 таблиць, 36 рисунків, 13 додатків. Список використаних джерел включає 363 найменування.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і рівень наукової розробленості обраної теми, її зв'язок із напрямами наукових досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; визначено об'єкт, предмет, методи, мету й завдання дослідження, подано інформацію щодо наукової новизни, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Теоретичні основи формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК» - досліджено еволюцію теорій державного регулювання розвитку економіки, розглянуто сутність інноваційного механізму державного регулювання розвитку АПК та визначено основні вектори розвитку державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки в умовах євроінтеграції.

За результатами досліджень еволюції теорій державного регулювання розвитку економіки з встановлено:

- по-перше, що сучасні надбання науки державного управління полягають у тому, що науковці прийшли до розуміння, що будь-яка економічна система не може обійтись без державного регулювання економічних процесів і що головне питання не в тому, більше чи менше державності повинно бути в управлінні економікою країни, головна проблема полягає у визначенні та застосуванні таких механізмів державного регулювання, які обов'язково враховували б дію економічних законів, нехтування якими призводить до розладу економічної системи в цілому;

- по-друге, що ступінь та механізми державного регулювання різняться від країни до країни, оскільки кожна країна має свої особливості державного регулювання, які визначаються станом та розвитком виробничих процесів, національними пріоритетами, культурою, рівнем економічних відносин;

- по-третє, що зі зміною економічних систем змінюються і механізми державного регулювання. Тож кожен новий етап розвитку економіки країни вимагає пошуку інноваційних механізмів державного регулювання.

Обов'язковим компонентом сучасної політики державного регулювання економіки країни визнано державне регулювання розвитку АПК, оскільки забезпечення на цій основі продовольчої безпеки країни є найважливішою умовою її суверенітету, економічної незалежності та соціальної стабільності в ринкових відносинах і глобалізаційних процесах.

Встановлено, що при переході України до ринкової моделі господарювання при проведенні політики державного регулювання розвитку АПК простежувалася лінія на дотримання урядом монетаристської концепції. Вважалося, що саморегулюючий механізм вільного ринку найкращим чином розв'яже та врегулює всі проблеми розвитку аграрного сектора економіки, а макроекономічна ситуація стане похідною вільної гри попиту і пропозиції на аграрному ринку. У результаті держава безпідставно самоусунулась від цілеспрямованого регулювання ринкових відносин у потрібних для неї напрямах, що, зрештою, призвело до величезних втрат для вітчизняного АПК.

Аграрні реформування, розпочаті на початку 90-х років, мали на меті за допомогою організаційно-господарських, економічних, нормативно-правових механізмів державного регулювання створити АПК, здатне забезпечити продовольчу безпеку країни. Визнано, що пакет механізмів державного регулювання розвитку АПК реформаційного періоду в основному виконав своє призначення. На черзі - забезпечення сталого розвитку в умовах відкритого конкурентного середовища. Обґрунтовано, що для цього етапу потрібна нова аграрна політика та відповідний пакет інноваційних механізмів державного регулювання, який забезпечував би її реалізацію. Потреба в цьому зумовлена, в першу чергу, новою економічною ситуацією - інтеграцією України до європейського простору.

Розкриваючи сутність та зміст поняття «інноваційний механізм державного регулювання розвитку АПК», встановлено наявність цілого ряду підходів до визначення поняття «інновації», які систематизовано та доповнено трансформаційним підходом, за яким «інновацію», варто розглядати як якісну елементну або кардинальну зміну вже існуючої ідеї, засобу чи процесу. На підставі даного твердження уточнено визначення поняття інноваційного механізму державного регулювання розвитку АПК, як сукупності вже існуючих методів та засобів впливу держави на зовнішні та внутрішні чинники функціонування АПК з урахуванням якісних елементних або кардинальних змін, спрямованих на забезпечення його стійкого розвитку.

Встановлено, що до теперішнього часу не визначено чітких критеріїв визнання інноваційності механізмів державного регулювання. Запропоновано до числа таких критеріїв віднести:

- наявність нових ідей, якісних елементних або кардинальних змін механізму державного регулювання розвитку АПК;

- досконалість механізму державного регулювання розвитку АПК;

- м'якість інноваційності;

- забезпечення підвищення рівня результативності державного впливу на розвиток АПК.

Обґрунтовано, що пакет інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК на перспективу повинен мати зовнішньоекономічне, інтеграційне спрямування, зумовлене вступом України до СОТ і підготовкою до вступу до ЄС. Ключовими напрямами розвитку АПК України в умовах євроінтеграції рекомендовано визнати, по-перше, прискорення відновлення агропромислового виробництва, а на цій основі - послаблення продовольчої залежності нашої країни від імпорту сільськогосподарської продукції та збільшення споживання продуктів харчування у розрахунку на душу населення; по-друге, створення сприятливих організаційно-економічних умов для рентабельної роботи аграрних товаровиробників; по-третє, поліпшення соціальних умов життя на селі.

Доведено, що підвищення ролі держави в розвитку економіки може бути ефективним тільки за умови вдосконалення системи державного регулювання, яке дозволить у рамках створюваного аграрного ринку успішніше вирішити питання розвитку АПК і прискорити завершення аграрної реформи в Україні. Запропоновано в контексті забезпечення європейських стандартів рівня життя, здійснюючи державне регулювання розвитку агропромислового сектора національної економіки, уряду спрямувати свої зусилля за наступними векторами:

- дотримання вимог СОТ та САП країн ЄС щодо державної підтримки аграріїв;

- захист вітчизняних аграрних товаровиробників на внутрішньому продовольчому ринку від імпорту сільськогосподарської продукції шляхом застосування помірного протекціонізму;

- перехід до прозорих адресних схем надання державної підтримки безпосередньо аграрним товаровиробникам;

- запровадження європейських принципів державної підтримки аграрних виробників з урахуванням обсягу обробленої землі, одиниці випущеної продукції, одиниці експортної продукції;

- розробка та здійснення комплексу заходів з метою створення досконалого ринку землі;

- перехід до європейської моделі забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції;

- активізації розвитку сільських територій до рівня європейських стандартів життя.

Спрямування урядової політики за переліченими векторами державного регулювання розвитку АПК дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності даного сектора економіки та забезпечити на перспективу його сталий розвиток.

У другому розділі - «Методологічні засади формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК» - досліджено досвід США та країн ЄС щодо державної підтримки розвитку АПК, сформовано принципи державної підтримки розвитку АПК в умовах інтеграції до європейського простору, обгрунтовано методологічні засади формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК.

Об'єктивні складності пристосування агропромислового виробництва до умов ринку ставлять перед державою питання про особливий статус АПК у межах існуючого економічного режиму. Широке обговорення проблем аграрної політики на міжнародному рівні, насамперед, питань світової торгівлі продукцією АПК, сировиною і продовольством, свідчить про існування в цьому відношенні різних доктрин і, в остаточному підсумку, про жорстку економічну боротьбу держав, що дотримуються різних стратегій аграрного розвитку з огляду на власні інтереси. Ці розбіжності зводяться до протистояння двох підходів, які умовно можна поділити на модель вільної торгівлі (американську) і модель аграрного протекціонізму (європейську).

Встановлено, що відмінними рисами європейської моделі державного регулювання аграрного сектора є підтримка прибутковості агропромислового виробництва шляхом: 1) підтримки на внутрішньому ринку такого рівня цін на сільськогосподарську продукцію, який би давав виробникам можливість отримувати дохід; 2) штучним зниженням собівартості продукції за допомогою прямих бюджетних витрат тощо. Подібні риси, характерні і для моделі державної підтримки аграріїв США. Водночас головним протиріччям між американською та європейською моделлю державної підтримки розвитку АПК визнано, що, з одного боку, високий рівень субсидування американських аграрних товаровиробників державою не влаштовує Євросоюз, а з іншого - високе мито на імпорт сільськогосподарської продукції в країнах Євросоюзу не влаштовує США.

З огляду на нагромаджений досвід США та країнами ЄС, одним із головних завдань державного регулювання розвитку АПК України в умовах інтеграції до європейського простору запропоновано здійснити пошук оптимальної взаємодії між використанням ринкового механізму та державним втручанням у агропромислове виробництво. З позиції державних інтересів рекомендовано бюджетні кошти направляти на виплати, пов'язані із стимулюванням кінцевих результатів та ефективного ведення господарської діяльності аграрних товаровиробників, оскільки встановлено, що в країнах ЄС надання державної підтримки спрямоване на розвиток, а в Україні - на консервацію відсталості.

Визначено, що стратегія аграрної політики України має орієнтуватись на рекомендації СОТ та Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO) щодо формування національної аграрної політики та подальшої державної підтримки:

- інноваційного розвитку АПК;

- створення умов для високотехнологічного конкурентоспроможного товарного виробництва;

- підтримки удосконалення системи кредитного забезпечення аграрних товаровиробників;

- забезпечення фінансової участі держави в програмах страхування та гарантування доходів сільськогосподарських виробників;

- фінансової підтримки підприємств у придбанні матеріально-технічних ресурсів;

- фінансової підтримки виробництва продукції тваринництва та рослинництва;

- забезпечення соціального захисту зайнятого у сільському господарстві населення, часткова компенсація витрат виробників сільськогосподарської продукції, пов'язаних зі сплатою внесків до фондів соціального та пенсійного страхування.

Доведено, що назріла необхідність внести зміни до Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», де передбачити конкретні механізми, пріоритети, обсяги та доповнити перелік принципів державної підтримки такими принципами, як: поступове згортання регуляторних функцій держави на користь ринкового механізму з урахуванням тенденцій на європейському і світовому агропродовольчому ринку; відповідність бюджетного фінансування вимогам СОТ та САП країн ЄС; цілеспрямованість та адресність державної підтримки аграрних товаровиробників; мобільність державної підтримки аграрних товаровиробників; помірний протекціонізм розвитку сільського господарства; гарантування продовольчої безпеки; державне сприяння розширенню ємності національного аграрного ринку і стимулювання експорту аграрної продукції на світовий ринок; відповідальність держави за стан справ в аграрному секторі; нарощування інвестиційного потенціалу та інноваційності; екологічна доцільність; уніфікація національного законодавства; зваженого підходу до надання митно-тарифних пільг.

Перелічені принципи повинні стати каркасом при моделюванні конкретних елементів державного регулювання розвитку АПК України в умовах євроінтеграції, забезпеченні його цілісності та синхронності у взаємодії всіх блоків державного регулювання, іншими словами, стати підгрунттям для формування «правил гри»: формування аграрної політики, вибору форм, методів, механізмів та інструментів державного регулювання розвитку АПК.

Дотримання зазначених принципів дасть змогу вивести аграрний сектор на якісно новий етап розвитку, забезпечити продовольчу безпеку країни, підвищити рівень конкурентоспроможності продукції аграрних товаровиробників, соціальний розвиток села та покращити добробут усього населення країни.

При вивченні методологічних засад формування інноваційних механізмів державного регулювання розвитку АПК визначено функції державного регулювання розвитку АПК. Направляюча і координаційна функції, що здійснюються у межах цільової функції, забезпечують вибір шляхів, досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших економічних пропорцій та узгодження суперечливих взаємозв'язків суспільного поділу праці. Розподільча і перерозподільна функції пов'язані зі скороченням розходжень у розмірах прибутків і майна між суб'єктами, із розподілом дефіцитних ресурсів. Основним інструментом у реалізації цієї функції визнано податкову політику і бюджетне регулювання розвитку АПК. Контрольна функція припускає ревізування з боку державних органів за дотриманням господарськими суб'єктами економічних і правових правил і норм у процесі їхньої господарської діяльності. Найголовнішою складовою частиною контрольної функції є інспектування за дотриманням найважливіших параметрів соціально-економічного розвитку АПК.

Становлення елементів державного регулювання розвитку АПК в умовах інтеграції України до європейського простору розглядаються у взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, які і визначають його форми. Правові (вихідні і традиційні) форми державного регулювання, визначені новою українською державністю. Відображаючи демократичний поділ влади, вони забезпечують політико-правовий пріоритет ринкових реформ, сприяють розвитку перехідної економіки, визнані юридичною базою формування і розвитку усіх форм державного регулювання. Інституціональні форми державного регулювання розвитку АПК, що витісняють інститути адміністративно-командної системи і затверджують інститути перехідної економіки. Функціональні (цільові) форми державного регулювання розвитку АПК, за допомогою яких адміністративно-командна система трансформується в планомірну перехідну економіку.

Визначено, що з методологічного погляду на сучасному етапі державне регулювання розвитку АПК повинно сприяти становленню механізмів ринкової саморегуляції і зміни регуляторної функції держави з метою забезпечення сталого розвитку АПК.

У третьому розділі - «Аналіз механізмів прямого впливу держави на розвиток АПК» - досліджено результативність механізмів прямого впливу держави на розвиток АПК України у відповідності до вимог СОТ та ЄС, визначено ефективність механізму розподілу державних дотацій та компенсацій АПК та стану державної підтримки розвитку АПК за програмно-цільовим підходом.

Встановлено, що Україна з кожним роком нарощує обсяги фінансування аграрної сфери економіки, проте це суттєво не вплинуло на підвищення ефективності та конкурентоспроможності АПК, а аграрний сектор економіки не став інвестиційно привабливим для вітчизняного та іноземного капіталу.

В Європейському Союзі ж, який є найбільшим і найперспективнішим господарським сусідом України, створено чітку систему бюджетного регулювання розвитку АПК, підгрунттям формування якої є САП країн ЄС, завдяки якій саме забезпечено підвищення ефективності господарської діяльності аграрних товаровиробників. В усіх постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) за аналогією сформовано подібні системи, які безконфліктно, відповідно до поступу інтеграційних процесів, інтегрувались у систему регуляції аграрного ринку ЄС. В Україні, на жаль, ігнорується світовий досвід. Під впливом помилкової концепції «третього шляху» сформовано недієздатну, несистемну сукупність секторних регулювальних інституцій та механізмів, які не виконують базового завдання - регулювання розвитку АПК - та відволікають значні фінансові ресурси на неефективну діяльність. Донині при розподілі коштів державного бюджету переважно застосовується компенсаційно-витратний підхід, який не пов'язаний з показниками результативності діяльності АПК. Внаслідок цього за рахунок коштів бюджету нерідко покриваються понаднормативні витрати, а і інколи і витрати, пов'язані з безгосподарністю підприємств, що в цілому приводить до зниження зацікавленості в раціональній організації виробництва.

В умовах інтеграції до європейського простору подальше ігнорування світового досвіду недопустиме, Україна має враховувати досвід розвинених країн та покладені на неї обов'язки як на члена СОТ, Угодою про сільське господарство (далі Угода), укладеної під час Уругвайського раунду та введеної в дію з 1 січня 1995 р. щодо:

- узгодження граничного рівня сукупного виміру підтримки (СВП) сільського господарства відносно програм «жовтої скриньки»;

- надання непродуктової підтримки в межах рівня «de minimis»;

- «de minimis» - мінімальні рівні підтримки, які не належать до СВП. Для розвинутих країн вони становлять 5 % від загальної вартості окремого виду продукції, виробленого у відповідному році, та 5 % від загальної вартості всієї сільськогосподарської продукції, виробленої у відповідному році (для країн, що розвиваються, ці рівні становлять відповідно 10 %);

- надання продуктової підтримки в межах рівня «de minimis»;

- необмежене використання заходів «зеленої скриньки», які здебільшого реалізуються через урядові програми бюджетної підтримки, результатом яких не може бути надання цінової підтримки виробникам, що не впливає на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції.

Таким чином, доведено, що діючий механізм бюджетної підтримки потребує докорінної перебудови відповідно до норм СОТ та ЄС. Він має стимулювати розвиток ринкових механізмів та конкуренцію, бути спрямований на досягнення конкретних цілей та розрахований на відповідну цільову групу одержувачів бюджетних ресурсів. В основу розподілу дотацій та компенсацій мають бути покладені показники ефективності господарської діяльності, до яких, в першу чергу, слід віднести прибутковість та рентабельність господарської діяльності. Проте щодо показника рентабельності необхідно відмітити, що даний показник не залежить від обсягів виробництва продукції, отже пряме використання цього показника при наданні бюджетної підтримки приведе до рівних дотацій господарствам з однаковою рентабельністю, але з різними обсягами виготовленої продукції. Зазначених недоліків позбавлений лише один з показників результативності господарської діяльності - показник прибутковості.

Прибутковість господарської діяльності аграрних товаровиробників враховує раціональне використання господарських ресурсів (через собівартість продукції і обсяг товарної продукції). Отже, даний показник рекомендовано використовувати як один з основних критеріїв для розподілу дотацій.

Прийняття рішення про надання дотацій і компенсацій запропоновано здійснювати в три етапи. На першому етапі повинні вивчатися основні завдання планування виробництва в реальних умовах (тобто умовах, що склалися). На другому етапі - здійснюватись оцінка рівня ефективності виробництва при системі розподілу дотацій і компенсацій, що склалася, і з урахуванням умов першого етапу. І на останньому - прийматись рішення щодо оптимального розподілу дотацій і компенсацій з урахуванням умов і початкових даних першого етапу.

Таким чином, запропонована модель державного регулювання розвитку АПК через механізм бюджетної підтримки дозволить змінити характер бюджетної підтримки з компенсаційно-витратного до стимулюючого економічний розвиток.

Доведено, що в основу державного регулювання розвитку АПК через механізм державної підтримки повинна бути покладена розробка і реалізації державних цільових програм розвитку АПК, що ґрунтуються на системі загальних та спеціальних принципів, перелік яких в умовах євроінтеграції варто доповнити наступними принципами:

принцип відповідальності, який полягає в тому, що керівники державних установ, відповідальних за розробку і реалізацію програм, а також керівники установ і організацій, що брали участь у розробці програм, притягуються до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності у порядку, зазначеному законами України за нецільове використання бюджетних коштів;

принцип ефективності, що має забезпечити найбільшу віддачу з кожної гривні коштів, витрачених за державними програмами розвитку АПК. Державні дотації (кошти, які не потрібно повертати) продукують негативне ставлення для забезпечення ефективності. Завдяки вступу до СОТ таке ставлення буде змінено, оскільки дотаційна підтримка АПК буде зведена до мінімуму;

принцип системності й комплексності передбачає побудову системи цілей державної програми розвитку, що мають врахувати всі напрями розвитку і забезпечити їх послідовне виконання;

принцип розвитку «сільськогосподарські підприємства - галузь» АПК, забезпечивши розвиток сільськогосподарських підприємств. Тому державні програми розвитку мають орієнтуватися на сільгоспвиробників, а самі сільгоспвиробники мають брати участь в розробці і реалізації державних програм відповідно до рівня їх готовності;

принцип рівності не може бути дієвим у короткостроковій перспективі, зважаючи на недостатнє фінансування програм, а отже, неможливість врахувати економічні інтереси зацікавлених сторін. Тому його варто визначити перспективним принципом.

Також перспективним має бути і принцип дотримання інтересів держави, тому що на перших етапах реалізації державних програм розвитку державі варто поступитися власними інтересами на користь сільськогосподарських підприємств, потім на користь населення, а розвиток цих суб'єктів якраз і забезпечить реалізацію інтересів держави.

І, нарешті, принципи самостійності, рівності й господарської ініціативи повинні забезпечити гармонізацію інтересів всіх суб'єктів розвитку АПК. Гармонізація, на відміну від збалансованості, передбачає реалізацію економічних інтересів суб'єктів сільськогосподарського розвитку відповідно означених пріоритетів. Участь у розробці державних програм розвитку АПК мають брати державні органи, органи місцевого самоврядування, селянських громад (не формально, а активно) і найголовніше - аграрні підприємства в особі їх керівників, причому їх роль у процесі розробки та реалізації державної програми розвитку АПК повинна бути визначальною і ініціативною. Таким чином буде реалізований так званий, підхід до розробки і реалізації державних програм розвитку АПК «знизу - вгору».

Сформовано методичні підходи і прийоми забезпечення розробки і реалізації державних програм розвитку АПК. Першим і за логікою, і за послідовністю постає детальний аналіз стану об'єкта державної програми розвитку - АПК України. Оскільки саме детальний аналіз стану (економічний і статистичний аналіз тощо), доповнений аналізом впливу зовнішніх (SWOT-аналіз) та внутрішніх (багатовимірний статистичний аналіз та економічний аналіз) факторів, створює можливість для усвідомлення перспективних шляхів розвитку об'єкта, вибору оптимального варіанта з масиву альтернатив, що забезпечує найбільшу ефективність використання ресурсів і досягнення пріоритетних цілей щодо розвитку об'єкта.

Оцінка стану об'єкта державної програми розвитку АПК зумовлює процес цілепокладання, тобто на даному етапі відповідно до наявних ресурсів і терміну реалізації програми повинні визначатися чіткі реальні цілі у відповідності з проектами, що формують державні програми.

Найбільш важливим і оригінальним є стимулювання самоорганізації аграріїв, який передбачає активну і ініціативну участь визначених в ході оцінювання підприємств в розробці, і реалізацію державних програм розвитку агробізнесу шляхом формування власних бізнес-проектів, що мають інтегруватися в державну програму розвитку АПК.

Сформована таким чином програма, безумовно, приречена на успіх, оскільки в ній гармонізуються економічні інтереси суб'єктів АПК, забезпечуються ефективне і адресне використання бюджетних коштів.