Теорія і практика досудового розслідування: генезис та перспективи реформування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 343.12

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ГЕНЕЗИС ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ

Спеціальність 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

СЛІНЬКО СЕРГІЙ ВІКТОРОВИЧ

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права та процесу Київського міжнародного університету.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, заслужений юрист України Бандурка Олександр Маркович ректор Харківського національного університету внутрішніх справ.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Трубников Василь Михайлович юридичний факультет Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

доктор юридичних наук, доцент Карпов Никифор Семенович Київський національний університет внутрішніх справ професор кафедри кримінального процесу;

доктор юридичних наук, професор Берназ Василь Дмитрович Одеський державний університет внутрішніх справ професор кафедри криміналістики.

Захист відбудеться «28» травня 2010 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.727.02, Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, (м. Дніпропетровськ - 49005, проспект Гагаріна 26, зал засідання вченої ради).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (м. Дніпропетровськ - 49005, проспект Гагаріна 26).

Автореферат розісланий «28» квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Школа

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України проголосила курс на побудову демократичної правової держави, який передбачає зміни в політичних, соціально-економічних умовах життя держави і суспільства, реформування системи кримінальної юстиції у напрямку подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародно-правових стандартів європейського та світового співтовариства.

Кримінально-процесуальне законодавство в останні роки зазнало суттєвих змін, які були спрямовані на реалізацію вимог забезпечення прав учасників кримінального судочинства, розширення змагальності сторін, судового контролю за обмеженням конституційних прав і свобод людини на етапі досудового розслідування.

Разом з тим необхідно визначити, що існуюча система кримінальної юстиції не в повній мірі відповідає новим суспільним відносинам які склалися в Україні. Система кримінальної юстиції є дещо громіздкою, внутрішньо суперечливою, не завжди науково обґрунтованою, надмірно ускладненою. Діяльність суб'єктів кримінального процесу характеризується дублюванням повноважень, відсутністю чіткого визначення та розмежування компетенції, застосуванням невиправдано ускладнених процедур. Органи кримінальної юстиції мають недосконалу функціональну спроможність, що не дає змоги забезпечити додержання принципу верховенства права в їх діяльності.

Актуальність, складність і багатоплановість проблеми реформування досудового розслідування, судовий контроль та прокурорський нагляд на стадії порушення кримінальної справи, досудового слідства по захисту прав і свобод людини та громадянина, методологічна і практична значимість питань, що виникають, постійно привертає увагу вчених в галузі кримінального права, кримінального процесу, теорії держави і права, а також низки інших наукових дисциплін.

Наукові дослідження теорії та практики досудового розслідування здійснювалися в напрямку підвищення процесуальних гарантій прав підозрюваного, обвинуваченого, охорони прав потерпілого, забезпечення гарантій прав особи в ході проведення оперативно-розшукової діяльності. Однак, комплексного дослідження теорії та практики досудового розслідування, визначення правового статусу суб'єктів процесу, реалізації їх основних функцій, гарантій захисту прав і свобод людини, судового контролю та прокурорського нагляду за додержанням законів, з урахуванням принципу верховенства права, через призму кримінально-процесуальних інститутів, світового досвіду та чинних міжнародно-правових актів в Україні проведено не було.

На сучасному етапі судово-правової реформи всебічного дослідження потребують питання: концептуальної моделі досудового розслідування, функцій та принципів кримінального процесу; забезпечення процесуальної самостійності слідчого, статусу органу дізнання; удосконалення кримінально-процесуальної форми з урахуванням гармонічного поєднання засад змагальності та диспозитивності, на підставі принципу верховенства права; зміцнення гарантій захисту прав потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого; визначення меж втручання у сферу особистого життя людини при збиранні доказів, гарантій прав людини при реалізації та використанні в доказуванні даних, здобутих оперативно-розшуковим шляхом; забезпечення гарантій всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи й захисту прав і свобод людини; затримання підозрюваного та провадження слідчих дій.

Усе це визначає необхідність загальнотеоретичного аналізу широкого кола питань, які зумовлюють концептуально новий підхід щодо вивчення проблеми розгляду теорії та практики досудового розслідування, його генезису та перспектив реформування. Особливу актуальність цей напрямок дослідження набуває на тлі кардинальних змін які відбуваються в кримінальному процесі України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в межах та відповідно до комплексної програми Київського міжнародного університету (0104U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти»).

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № 2 від 25 вересня 2009 р.).

Мета і завдання дисертаційного дослідження.

Головною метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка науково-методичних засад правового регулювання кримінального процесу на стадії досудового розслідування, забезпечення та удосконалення правового статусу суб'єктів кримінального процесу, забезпечення гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Для досягнення цієї мети в дисертації поставлені завдання, що розкривають спрямованість дослідження:

- розкрити сучасний стан теорії та практики досудового розслідування по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина;

- сформулювати основні функції кримінального процесу та класифікацію суб'єктів;

- визначити концептуальні положення системи загальноправових, конституційних і процесуальних принципів у кримінальному процесі;

- розглянути правовий статус органу дізнання та процесуальні особливості його функціонування під час проведення оперативно-розшукових, пошукових дій в правовому регулюванні кримінального процесу;

- теоретичне й практичне визначення правового статусу слідчого судді, розробка конструкції досудового слідства;

- визначити сутність процесуальної форми, критерії процесуальної форми в ході правового регулювання кримінального процесу, сформулювати теоретичні та практичні пропозиції щодо її вдосконалення;

- розкрити концептуальні положення стадії порушення кримінальної справи; дізнання кримінальний процесуальний розшуковий

- розкрити гарантії забезпечення прав постраждалого, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого та гарантії їх захисту у кримінальному процесі;

- визначити сутність процесуальних повноважень прокурора, судді по здійсненню нагляду та контролю за додержанням законності в кримінальному процесі на стадії досудового розслідування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при здійсненні діяльності суб'єктів кримінального процесу щодо реформування досудового розслідування, захисту їх прав і свобод, прокурорським наглядом та судовим контролем.

Предметом дослідження є теорія і практика досудового розслідування генезис та перспективи реформування, пов'язані з процесуальною діяльністю суб'єктів кримінального процесу, реформуванням досудового розслідування, захистом прав і свобод, прокурорським наглядом та судовим контролем.

Методи дослідження.

Комплексне поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, що використовуються в юридичній науці, стало теоретико-методологічною основою дослідження. За допомогою діалектичного методу досліджено: теорія та практика досудового розслідування; правовий статус суб'єктів кримінального процесу. (підрозділи 1.1; 1.2; 4.1)

Метод правового регулювання застосовано для дослідження з достатньою точністю змісту правових інститутів, висвітлення проблем реалізації правових норм на практиці (підрозділи 1.1;1.2; 1.3; 1.4).

Метод системно-структурного аналізу дозволив визначити недоліки чинного законодавства та існуючих проектів КПК України та внести пропозиції щодо вдосконалення процесуальних норм, які регулюють порядок провадження слідчих дій (підрозділи 2.1; 2.2; 2.3).

Порівняльно-правовий метод надав можливість порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та законодавства зарубіжних країн, а також прецедентної практики Європейського Суду з прав людини та чинного законодавства з існуючими проектами КПК, що дозволило внести конкретні пропозиції вдосконалення положень чинного КПК України та офіційних законопроектів щодо статусу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого (підрозділи 4.1; 4.2; 4.3; 4.4).

Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу закономірностей становлення та розвитку інституту судового контролю та прокурорського нагляду, правового регулювання оперативно-розшукової діяльності, процесуального статусу слідчого, здійснення захисту суб'єктів кримінального процесу (підрозділи 3.1; 3.2; 3.3).

Статистичний та соціологічний метод визначив рівень негативних наслідків у ході забезпечення процесуальних прав суб'єктів досудового розслідування, та надав можливість для обґрунтування теоретичних положень судової статистики, статистичної інформації, анкетування, опитування, аналізу та інтерпретації емпіричних даних (підрозділи 2.2; 2.3; 4.2; 4.3; 4.4).

Нормативно-правовим підґрунтям дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство та інше галузеве законодавство України, зарубіжне законодавство, зокрема: Кримінально-процесуальні кодекси Російської Федерації, Франції, Германії, США; законодавство Великої Британії.

В аспекті проблем, що розглядалися в роботі досліджені: законодавство Росії до 1917 р.; Союзу РСР; проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13.12.2007 р. (реєстраційний номер №1233); проект Кримінально-процесуального кодексу України, підготовлений Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права.

Емпіричну базу дослідження становлять: рішення Європейського Суду з прав людини; Укази Президента України, рішення, висновки, ухвали Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України; офіційно опублікована практика Верховного Суду України (2002-2008 рр.); відомчі нормативно-правові акти-накази Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України.

Відповідно до цілей дослідження проведено анкетування працівників правоохоронних та судових органів, зроблений аналіз знайшов своє відображення в дисертаційній роботі.

Проведено анкетування 262 слідчих і 206 оперативних працівників, 47 працівників прокуратури, 25 суддів районних судів, які розглядають кримінальні справи по I інстанції, і 12 суддів судової палати апеляційної інстанції, проаналізована практика роботи оперативних підрозділів органів дізнання, слідчих підрозділів, органів прокуратури, а також суддів місцевого й апеляційного суду Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської, Полтавської областей, а також міста Києва.

Вивчено та узагальнено 439 кримінальних справ, 1864 матеріалів, по яких слідчими підрозділами було відмовлено в порушенні кримінальної справи; 178 кримінальних справ були закриті у суді I інстанції, 137 кримінальних справ були направлені суддею для проведення нового досудового слідства у зв'язку з встановленими порушеннями кримінально-процесуального законодавства, розглянутих судами міст Дніпропетровськ, Миколаїв, Одеса, Полтава, Харків, а також міста Києва.

У процесі підготовки дисертації автором було вивчено більше тисячі зауважень і пропозицій, висловлених дізнавачами, слідчими, прокурорами, суддями щодо змін та доповнень кримінально-процесуального законодавства.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження.

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, у якому розроблена концептуальна модель теорії і практики досудового розслідування, встановлені перспективи реформування, які здатні забезпечити неухильне дотримання прав і свобод людини в суспільстві та державі. Висунуто та обґрунтовано низку нових положень у концептуальному плані, які мають важливі напрямки для юридичної науки, як теоретичного так і практичного значення.

Науковою новизною відзначаються такі положення:

Вперше:

- розроблено авторське бачення шляхів удосконалення досудового розслідування, надані концептуальні засади правового реформування досудового розслідування, визначено його поняття та механізм;

- запропонована теоретична модель правової системи кримінального процесу на стадії досудового розслідування, яка будується на змагальних засадах кримінально-процесуальних принципів;

- доведено, що у ході досудового розслідування верховенство права та закону максимально усуває обмеження прав і свобод людини та громадянина та забезпечує подальший розвиток захисту прав і свобод в суспільстві та державі;

- з метою підвищення рівня гарантій та реформування кримінального процесу запропонована модель основних функцій досудового розслідування, які визначені як: кримінальне переслідування; кримінальний захист; правосуддя;

- визначена правова сутність функцій слідчого судді, коло його прав та обов'язків, у зв'язку з чим розглядаються питання реформування слідчого апарату, пропонується іменувати слідчого «слідчій суддя», що дає змогу переосмислення наглядових функцій прокурора за виконанням законів органами досудового слідства;

Удосконалено:

- визначена концептуальна модель процесуальної форми досудового розслідування, сформульовано низку нормативних положень поняття, форми, структури, класифікації процесуальних рішень його елементів, межі процесуального закріплення в ході провадження процесуальних та слідчих дій;

- понятійний апарат юридичної науки, важливі юридичні дефініції «верховенство права», «гарантії прав і свобод людини», «гарантії захисту прав людини», «презумпція невинуватості», «змагальність та диспозитивність»;

- концептуальна модель реалізації результатів оперативно-розшукової діяльності органу дізнання, проведення процедури перевірки матеріалів на стадії порушення кримінальної справи, пропонується врегулювати порядок подання матеріалів слідчому для проведення досудового слідства;

- правовий статус та поняття досудового слідства як форми досудового розслідування, що за своєю сутністю є діяльністю органів досудового слідства, які діють за дорученням держави, наділені функціями державно-владного характеру, мають власну компетенцію, специфічні форми та методи;

- комплекс рекомендацій і пропозицій щодо нормативно-правової регламентації правового статусу суб'єктів кримінального процесу, визначена класифікація суб'єктів процесу в ході досудового розслідування;

- критично розглянуті та розроблені відповідні авторські узагальнення щодо основних (дискусійних) питань процесуальних гарантій прав постраждалого, потерпілого, зроблено висновок про відстоювання матеріальних та процесуальних інтересів потерпілого, які обумовлені процесуальними правами, зроблений акцент на активну роль потерпілого на стадії досудового розслідування;

- дана авторська оцінка та класифікація прав підозрюваного, обвинуваченого і на підставі цього зроблено висновок, що сукупність таких прав складає право на захист від пред'явленого обвинувачення, що розглядається в системі конституційних засад кримінального судочинства, визначено його місце в цій системі та взаємозв'язок з її складовими; запропоновано, що особа яка притягнута до кримінальної відповідальності протягом всіх стадій кримінального процесу повинна іменуватися підслідним;

Дістали подальшого розвитку:

- судовий контроль стадії досудового розслідування необхідно поширити на всю процедуру розслідування, а також пов'язане з ними дотримання конституційних прав і свобод громадян;

- повноваження прокурора не повинні бути пов'язані зі здійсненням функції керівництва досудовим слідством, функція нагляду несумісна з функцією обвинувачення; у цьому зв'язку пропонується наділити прокурора правом і обов'язком реагувати на виявлене ним порушення законності в ході досудового слідства тільки шляхом внесення протесту в порядку ст.21 Закону України «Про прокуратуру».

- наукові положення щодо тактики провадження процесуальних та слідчих дій досудового розслідування: допит, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, огляду місця події;

На основі отриманих результатів дослідження внесено систему пропозицій і рекомендацій, щодо вдосконалення процесуального законодавства та практики його застосування, внесення змін, доповнень в КПК України, пропозицій щодо прийняття Закону України «Про органи досудового слідства».

Сформульовані в дисертації положення, висновки, пропозиції і рекомендації є внеском у розвиток сучасної науки кримінального процесу, які можуть бути використані:

- у науково-дослідницьких цілях, як підвищення дослідження правового статусу суб'єктів кримінального процесу, його принципів, функцій у ході правового регулювання досудового розслідування;

- у наукових цілях - для подальшого наукового дослідження проблем щодо забезпечення гарантій прав і свобод людини в кримінальному процесі;

- у правотворчій діяльності та у процесі практичної діяльності правоохоронних органів, правового регулювання кримінально-процесуального процесу України;

- у навчально-методичній роботі - при підготовці навчальних посібників, методичних розробок, та безпосередньо в навчальному процесі, під час вивчення окремих розділів кримінально-процесуального законодавства, написанні контрольних, курсових і магістерських робіт, у викладанні курсу кримінально-процесуального права, у науково-дослідницьких роботах викладачів та студентів;

- при здійсненні роботи з підвищення рівня правової та професійної культури посадових осіб органів дізнання, досудового розслідування та суду.

Практичне значення одержаних результатів. Методологічні прийоми, аналітичні матеріали, положення й виноски дисертації можуть бути використані: у сфері науково-дослідницької діяльності - як підґрунтя для подальших наукових розробок правового статусу суб'єктів кримінального процесу, його принципів, функцій у ході правового регулювання досудового розслідування; у законопроектній роботі при розробці нового кримінально-процесуального законодавства України, внесенні змін і доповнень до чинного Кримінально-процесуального кодексу України, доопрацюванні проекту Закону України «Про органи досудового слідства»; у правозастосовній практиці - запропоновані теоретичні та практичні підходи реформування досудового розслідування; у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників з курсів кримінального процесу, а також при розробці текстів лекцій і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять із цієї дисципліни.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Основні положення, пропозиції й висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертаційного дослідження і виносяться на захист, розроблені автором самостійно. Ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані праці за темою дослідження, у роботі не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію виконано на кафедрі кримінального права та процесу Київського міжнародного університету, на міжкафедральному семінарі наукове дослідження було обговорено, схвалено й рекомендовано до захисту.

Основні положення дослідження доповідались та обговорювались на 23 міжнародних, республіканських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах: «Захист прав потерпілих в Україні» (19.02.2010 р. м. Харків); «Правові гарантії прав та свобод особи» (2.02.2009 р. Кіровоград); «Проблеми побудови кримінального процесу» (3.04.2009 р. Київ); «Про спірне поняття правосуддя» (6. 02.2008 р. Харків). «Удосконалення основних напрямків кримінально-процесуальної діяльності» (6.03.2004 р. Львів); «Проблемы практики доказывания Украины и России» (5.10.2005 г. Санкт-Петербург); «Правовые проблемы правосудия». (16.12.2005 г. Воронеж); «Проблеми повноважень суб'єктів кримінального процесу» (31.05.2002 р. Луганськ). «Необходим ли институт понятых в уголовном процессе» (10.10.2002 г. Москва).

Окремі положення наукової роботи використовувались у процесі викладання курсу «Кримінальний процес», «Дізнання в органах внутрішніх справ» у Київському міжнародному університеті.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в двох монографіях, одинадцяти навчальних посібниках, тридцяти статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а десять статей опубліковано в наукових збірниках та юридичних журналах Росії, та тезах шістнадцяти доповідей.

Структура роботи і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, п'ятнадцяти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних літературних джерел (660 найменувань), додатків.

Загальний обсяг дисертації становить 420 сторінок, з них 355 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зв'язок з науковими програмами, визначається мета, завдання, об'єкт, предмет, методологічні та теоретичні засади, виділяються положення що розкривають наукову новизну, сформульовано теоретичне і практичне значення одержаних результатів, апробація, структура та обсяг дисертації.

Розділ 1. Становлення, розвиток теорії і практики реформування досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду, складається з чотирьох підрозділів, присвячений дослідженню теорії та практики реформування досудового розслідування на підставі розгляду процесуальних стадій, принципів, функцій, статусу суб'єктів процесу.

Підрозділ 1.1.Сучасний стан науки та практики проблем реформування досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду розкриває теоретичні та практичні проблеми стадій, системи кримінального процесу України.

Основи кримінального процесу були кодифіковані у 529 рр. Юстиніаном в Римський Імперії (Corpus juris civilis). Великий кримінальний ордонанс (Criminal orthodox England) 1670 рр. в Англії ліквідував розшуковий процес та встановив змагальні основи кримінального судочинства. У 1808 рр. було сформовано Французький кримінальний процес на змагальних засадах, після прийняття кодексу кримінального слідства (Code d'instruction criminelle).

В Україні відповідно до європейських стандартів з 2001 року, виходячи з основних положень концепції вдосконалення судочинства, почалося реформування кримінального процесу.

Законодавство реформувало стадії (в рамках стадій - етапи) процесу. Була ліквідована стадія надзору, реформовано апеляційне провадження, введена спрощена процедура розгляду кримінальної справи, суддя отримав право надавати судові доручення, постановити вирок, який погіршує правовий статус осудного та інше. Судові стадії були перебудовані відповідно до принципу змагальності сторін.

Досудові стадії процесу не були реформовані, вони залишилися на принципах публічності, обвинувальної дії суб'єктів, які мають державно-владні повноваження та виконують кримінальний процес.

Існуюча процедура досудового слідства зберігає притаманні тоталітарному режиму риси відомчого та прокурорського розслідування і не дає можливості ефективно захищати права учасників судочинства, забезпечити судовий контроль, вжити належні заходи притягнення до кримінальної відповідальності винних у скоєнні злочину та уникнути безпідставного притягнення невинних. У чинному кримінально-процесуальному законодавстві простежується дисбаланс прав учасників процесу.

Теорія та практика кримінального процесу дає підстави визначити кримінально-процесуальну діяльність як сукупність процесуальних і слідчих дій, інститутів пов'язаних з участю суб'єктів у процесі.

Реформування досудового розслідування пропонується встановити як публічно-позивну систему кримінального процесу. Публічно-позивний процес відповідає обвинуваченню як кримінальному позову.

Теоретична модель публічно-позивного процесу має наступні ознаки: державні органи, які мають процесуальні повноваження повинні прийняти дії по захисту постраждалого, потерпілого у кримінальному процесі; викриття та переслідування злочинця за скоєний злочин проводиться правоохоронними органами; злочин визначається як суспільно-небезпечне діяння, незважаючи на відсутність потерпілого; провадження по кримінальній справі забезпечується гарантіями прав і свобод особи, яка притягнута до кримінальній відповідальності; судовий контроль забезпечує гарантії прав і свобод, а також право оскаржити дії слідчого прокурора до суду.

Реформування стадії досудового слідства сприятиме ефективності виконання завдань кримінального процесу, забезпеченню гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Підрозділ 1.2. Верховенство права - головний принцип досудового розслідування, гарантій прав учасників процесу розкриває загальні принципи кримінального процесу змагальність, публічність, диспозитивність.

Головна мета кримінального судочинства - це втілення на всіх етапах досудового розслідування принципу верховенства права та закону.

Слід підкреслити значущість принципу верховенства права. Право, будучи єдиним, в своїх проявах є багатоаспектним. Визнання і вживання принципу верховенства права обумовлює необхідність глибокого осмислення, з одного боку, міру саморозвитку права як явища недержавного походження, а з іншого боку - міру походження його саме від держави як носія влади, продукту державної діяльності у формі юридичного закону. Вживання принципу верховенства права дає можливість відійти від суто позитивістського тлумачення права. На відміну від традицій юридичного позитивізму, який виправдовує пріоритет державного інтересу над інтересами особи, принцип верховенства права, навпаки, захищає індивіда від свавілля державної влади.

Аналізуючи рішення та практику Європейського Суду, слід визначити теоретичні положення верховенства права які включають: верховенство права - це панування права та закону у суспільстві; поширення верховенства права та закону на діяльність правоохоронних органів; судовий контроль за втручанням у права людини; суддя - гарант здійснення законності; не втручання законодавчої влади у відправленні правосуддя; визнання пріоритетності, визначальної ролі прав людини у суспільстві; в стосунках між усіма учасниками повинен панувати закон, а не інтереси влади.

Верховенство права в кримінальному процесі конкретизується в верховенстві закону і є невід'ємною частиною у регулюванні відносин між усіма суб'єктами на підставі закону. Верховенство закону означає неухильне дотримання прав і свобод у суспільстві. Закон, зобов'язуючи дотримання загальноприйнятих правил поведінки, чітко окреслює межі втручання держави стосовно індивідуальної свободи.

Верховенство закону вимагає, щоб діяльність усіх органів державної влади здійснювалась на правовій основі та відповідала умовам легітимності.

Верховенство закону включає верховенство Конституції; особливу процедуру ухвалення і зміни закону; обов'язкову відповідність нормативних актів закону; механізм реалізації та захисту закону.

Теорія права підрозділяє принципи на загальні, міжгалузеві, галузеві. У системі загальних принципів можна виділити групу основоположних принципів, положення яких будують фундамент кримінального процесу, на них ґрунтується право як загальнообов'язковий соціальний регулятор.

Парадокс кримінального процесу - презумпція невинуватості. Конституція України в ст. 62 встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Презумпція невинуватості повинна зберігати рівновагу сторін між державним органом кримінального переслідування та стороною захисту щодо оцінки доказів.

Вважаємо необхідним ввести у кримінальний процес положення невинуватості особи чим доповнити кримінально-процесуальний кодекс.

Підрозділ 1.3. Реформування основних функції досудового розслідування, захисту прав і свобод людини та громадянина, судового контролю та прокурорського нагляду, автором аналізуються загальні положення процесуальних функцій у кримінальному процесі.

Концепція «процесуальної функції» була введена в науку кримінального процесу з метою обґрунтування і характеристики принципу змагальності, аби показати розділення напрямів діяльності між суб'єктами, що мають протилежний процесуальний інтерес.

Наука кримінального процесу одержала розвиток концепції трьох основних процесуальних функцій - обвинувачення або кримінального переслідування, захисту, судового вирішення справи. Однак, дана концепція в період її становлення залишала поза розглядом кілька істотних проблем кримінального процесу. Не роз'яснялося, зокрема, які функції здійснюються на досудових стадіях процесу, яке місце в системі функцій займають проміжні рішення органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Пошуки відповідей на ці питання йшли у двох протилежних напрямках.

Перший шлях полягав у доповненні новими процесуальними поняттями функції обвинувачення, захисту, вирішення матеріалів кримінальної справи. Другий, як нам здається, більш правильний - це визначення нових функцій, які виходять за рамки правової дефініції поняття функцій.

В.С.Зеленецький запропонував ділити процесуальні функції на загальні або приватні, тобто на функції, що реалізовуються на всьому шляху кримінального процесу і функції, що здійснюються на одній або декількох стадіях процесу. Вважаємо, що автор «переплутав» поняття «завдання» та «функція».

Підсумовуючи точки зору з приводу кримінально-процесуальних функцій і викладаючи поняття функцій з позиції сучасного кримінально-процесуального законодавства, П.А.Лупінська вказує, що демократична природа процесу в правовій державі вимагає самостійності і незалежності однієї від іншої функцій звинувачення, захисту і розгляду справи. Ці функції повинні виконуватися різними суб'єктами процесуальної діяльності.

Поняття кримінально-процесуальної функції треба визначити не як окремо взяту дію, що має свої цілі, та основний напрямок процесуальної діяльності на етапах кримінального судочинства, яку виконують сторони кримінального процесу, з метою реалізації завдань кримінального судочинства, а як структуру процесуальної діяльності того або іншого суб'єкта кримінального процесу.

Автором запропоноване нове визначення функцій - кримінальне переслідування, кримінальний захист та правосуддя. Функція кримінального переслідування, яка підрозділяється на підфункції, охоплює: встановлення особи, яка скоїла злочин; державного обвинувачення, складання постанови про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Функція кримінального захисту встановлює захист прав учасників кримінального переслідування; захист від обвинувачення. Функція правосуддя включає: судовий контроль на досудових стадіях кримінального процесу; розгляд заяв, клопотань, скарг в ході судового провадження, постанова вироку.

Дана концепція функцій відповідає принципу верховенства права та закону, обґрунтовує систему кримінального процесу.

Підрозділ 1.4. Теорія та практика реформування правового статусу суб'єктів досудового розслідування аналізує теоретичні положення правового регулювання процесуального статусу суб'єктів які беруть участь у кримінальному процесі.

Глава III КПК України не відповідає процесуальному статусу суб'єктів кримінального процесу, в зв'язку з чим пропонується їй надати назву: «Сторони та інші учасники кримінального процесу».

Виходячи з положень правового статусу суб'єктів кримінального процесу пропонуємо їх підрозділити на категорії. Перша категорія - сторона звинувачення. До неї відносяться державні органи, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, як органи публічного кримінального переслідування, та мають визначену компетенцію яку виконують у кримінальному процесі.

Поняття компетенції походить від латинського «competentia». Автор вважає, що ст. 103 КПК України, яка визначає коло повноважень, сукупність прав і обов'язків органу дізнання повинна іменуватися як «Компетенція органу дізнання».

Друга категорія сторона захисту, яка включає суб'єктів кримінального процесу, що мають у кримінальній справі свій інтерес. Третя категорія інші учасники кримінального процесу включає учасників процесу, які мають процесуальні права й обов'язки щодо доведення обставин вчиненого злочинного діяння. Четверта категорія, виходячи з функціонального призначення правосуддя - суддя, колегіальний суд.

Розглядаючи специфіку сторін кримінально-процесуальної діяльності, слід акцентувати увагу на правових особливостях кожного з них.

В основі класифікації сторін процесу лежать кримінально-процесуальні функції: кримінального переслідування, кримінального захисту, правосуддя. КПК України ділить всіх учасників на тих, які відносяться до сторони кримінального звинувачення, сторони кримінального захисту, інших учасників та правосуддя.

Тільки суб'єкти державних органів, суддя, колегіальний суд обов'язково приймають участь у судочинстві.

Треба зупинитися на ознаках суб'єктів в процесі. Перша ознака визначається обставинами, що обумовлюють появу суб'єкта в кримінальному процесі. Друга становить мотив кримінально-процесуальної діяльності. Третя обумовлена законними інтересами суб'єктів процесу. Остання включає права й обов'язки, які визначені кримінально-процесуальним законом та прийняття процесуального рішення, яке є обов'язковим для суб'єкта процесу.

Сторона звинувачення кримінального процесу, яка має процесуальний статус, щодо збору, оцінки, діалектики пізнання доказування повинна будуватися на владних повноваженнях.

Сторона захисту - це особи, які беруть участь у кримінально-процесуальних правовідносинах, тобто мають певні права і обов'язки.

Таким чином, суб'єкти кримінального процесу - це такі його учасники, кримінально-процесуальні права яких дозволяють їм впливати на хід і результат кримінальної справи.

До інших учасників процесу можна включити осіб, що виконують функцію сприяння кримінальному судочинству та не є джерелами доказів, або надають технічне сприяння владним суб'єктам (свідок, експерт, фахівець, перекладач, поняті та інші).

Суддя, колегіальний суд, які виконують функцію правосуддя, мають бути об'єктивними в кримінальному процесі, тому ми відносимо їх до окремої категорії сторін.

Розділ 2. Наука та практика реформування досудового розслідування складається з трьох підрозділів в яких розкриваються теоретичні та практичні проблеми реформування досудового розслідування.

Підрозділ 2.1. Проблеми реформування стадії досудового розслідування розкриває проблеми стадії порушення кримінальної справи, яка багато років викликає полеміку не тільки у теоретиків, а і у практиків. На даній стадії приймається рішення про порушення кримінальної справи, проводиться перевірка органом дізнання, слідчим матеріалу який містить ознаки складу злочину.

Досудове розслідування - це врегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства і прокуратури з розкриття злочинів, викриття винних, обґрунтованому залученню їх як обвинувачених, щодо встановлення всіх обставин кримінальної справи і вирішення завдань кримінального процесу. Діяльність цих органів спрямована на з'ясування характеру і розміру збитку, заподіяного злочином, забезпечення цивільного позову, виявлення причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів та вживання заходів до їх усунення.

В юридичній літературі серед науковців існують різні підходи щодо реформування стадії порушення кримінальної справи.

Надається аналіз та критика висловлювань В.С. Зеленецького. Виділивши процедуру отримання та перевірку матеріалів про вчинений злочин органом дізнання він вважає, що це стадія кримінального процесу, яку називає «дослідчий кримінальний процес». Взявши за основу положення дослідчого процесу Франції, В.С. Зеленецький дещо «перекрутив» та розділив стадію порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи в теорії та практиці кримінального процесу розуміється не тільки як самостійна стадія кримінального судочинства, але і як самостійний інститут, тобто сукупність правових норм, що визначають порядок кримінально-процесуальної діяльності.

Вважаємо, що стадія порушення кримінальної справи підрозділяється на два етапи, а саме процедура перевірка матеріалів, які надійшли до органу дізнання, та порушення кримінальної справи, в якому відображено основне завдання стадії.

Порушення кримінальної справи дає підстави для провадження досудового слідства, є обов'язковою стадією кримінального процесу і служить правовою підставою для проведення процесуальних дій.

Досудове слідство є самостійною стадією кримінального процесу, наступною після порушення кримінальної справи і передуючою судовому розгляду справи.

Формулюючи завдання кримінального судочинства, закон конкретизує їх рішення стосовно стадій кримінального процесу, встановлює межі повноважень органів дізнання, досудового слідства, прокурора і судді, визначаючи тим самим безпосередні завдання окремих стадій процесу і органів, які ведуть провадження по кримінальній справі.

Злочин вважається розкритим повністю, коли встановлені всі обставини, що підлягають доведенню по справі: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини скоєння злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на міру і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір збитку, заподіяного злочином (С.М. Стахівський, Н.С. Карпов, О.В. Баулін).

Розглядаючи компетенцію органів досудового розслідування, автор вважає, що Закон надає державно-владним суб'єктам процесу повноваження проведення процесуальних та слідчих дій. Компетенція органу дізнання, процесуальні повноваження слідчого (ст.ст. 103; 114 КПК України) визначаються як коло повноважень органів держави. Держава надає правоохоронним органам повноваження щодо прийняття процесуальних рішень, пов'язаних з обмеженням прав та свобод. В зв'язку с цим не можна погодитися с висловленням В.С. Зеленецького, який вважає, що «орган дізнання, слідчий, який порушує кримінальну справу не є органом держави».

Підрозділ 2.2. Реформування компетенції органу дізнання розкриває правове регулювання статусу органу дізнання, дізнавача, співробітника органу, що здійснює оперативно-розшукові функції, який має повноваження на проведення гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів.

Реформування діяльності органу дізнання включають: здійснення оперативних заходів, які повинні відмежовуватись від кримінального процесу, проведення розшукових заходів, здійснення допомоги слідчому при проведенні слідчих дій, проведення слідчих дій, оперативне супроводження слідчої групи.

Важливим напрямом діяльності органу дізнання є реалізація результатів оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі. Дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом вказують на ознаки складу злочину, мають бути представлені слідчому або прокурору як оперативно-розшукові матеріали. Розв'язування проблем надання оперативних матеріалів слідчому повинно бути здійснено шляхом їх розсекречення (М.І.Погорецький).

Оперативне супроводження слідчої групи включає: забезпечення постійної взаємодії слідчих, працівників оперативних, інших підрозділів для швидкого і повного розкриття і розслідування злочинів.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» розкриває правомірність оперативно-розшукового характеру. Накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано при наявності процесуальних підстав скоєння злочину. До порушення кримінальної справи оперативні служби мають компетенцію на зняття інформації з каналів зв'язку. Отримані оперативні матеріали, згідно ч. 2 ст. 65 КПК України, передаються через прокурора слідчому. Суддя в судовому засіданні встановлює допустимість доказів, які надані оперативними службами, та приймає або виключає їх як докази з матеріалів кримінальної справи.

До порушення кримінальної справи суддя не має процесуальних повноважень щодо надання санкції. Цим положенням треба уточнити ст. 187-1 КПК України.

Дізнання в порядку ст.ст. 103; 104; 108 КПК України - це провадження невідкладних, початкових слідчих дій і прийняття щодо них відповідних процесуальних рішень. Функцію дізнання виконує дізнавач, у зв'язку із чим автор пропонує термін «дізнавач» розглядати як особу, яка провадить дізнання, та як посадову особу органу дізнання.

Процесуальна діяльність органу дізнання починається згідно ст.ст. 94, 95, 97 КПК України з отримання заяви про скоєний злочин. Прийнявши заяву (повідомлення) співробітник органу дізнання повинен зареєструвати її у журналі обліку єдиних злочинів, та отримати відповідне розпорядження керівника органу по здійсненню функції органу дізнання. Співробітник органу дізнання має правовий статус посадової особи органу дізнання. Саме кримінально-процесуальний статус особи, яка провадить дізнання, постійно потребує вдосконалювання. По-перше, Закон не врегульовує процедуру механізму реалізації правового статусу органу дізнання, не встановлює його гарантії. По-друге, термін перевірки встановлений Законом не відповідає вимогам практики. По-третє, законодавство не визначає поняття «процедура» в кримінальному процесі.

Врегулювання перелічених прогалин права можна було б здійснити, як вже раніше пропонувалося вченими, шляхом введення в Кримінально-процесуальний кодекс окремої статті, що визначає компетенцію та повноваження особи, яка провадить дізнання. Слід відзначити, що такі статті є в кримінально-процесуальних кодексах Болгарії, Чехії, Словаччини.

Підрозділ 2.3. Теорія та практика реформування процесуальних повноважень слідчого аналізує повноваження та процесуальні права слідчого.

Тенденції реформування досудового слідства англосаксонське право розглядає шляхом його усунення. Замість нього встановлюється дізнання, під контролем прокурора та судді. Романо-германське право визначає самостійність слідчого, його особові характеристики. Всі проекти мають під собою теоретичне та практичне обґрунтування.

У кримінальному процесі України слідчий діє як орган «інквізиційного», розшукового процесу, примус отримання доказів, їх оцінка, складання постанови про притягнення обвинуваченого, подання про обрання міри запобіжного заходу, обвинувальний висновок накладає на досудове слідство особовий зміст.

Виходячи з теорії та практики реформування досудового слідства вважаємо, що змагальність процесу дає підстави для внесення змін щодо поняття слідчій. Автор пропонує надати йому статус слідчого судді, та внести у Кримінальний кодекс України зміни до ст.ст. 32, 102; 114 КПК вказавши, що досудове слідство проводить слідчій суддя.

Слідчий суддя - це посадова особа органу досудового слідства. Діяльність слідчого судді включає до себе дві взаємопов'язані функції. Перша - судді, друга - слідчого. Ці функції виходять з процесуальної назви. З одного боку слідчий проводить слідчі дії, збирає докази, які викривають особу що скоїла злочин, оцінює докази за допомогою діалектики пізнання. З іншого, він повинен бути суддею, ставити питання про термін проведення слідчої дії, присутність обвинуваченого при проведені слідчої дії, забезпечення гарантії прав сторонам процесу.

Слідчий суддя здійснює функцію кримінального переслідування. Підвищення його самостійності належить до складної правової проблеми. Самостійність слідчого закріплена в ст. 114 КПК України. При провадженні досудового слідства всі рішення про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно. Самостійність дає можливість слідчому, в межах своїх повноважень, більш об'єктивно формулювати процесуальні рішення. Самостійність слідчого не можна розуміти як безконтрольність. Кримінально-процесуальне законодавство встановило перелік дій слідчого, які обов'язково повинні бути узгоджені з прокурором та санкціоновані суддею.

Процесуальна самостійність слідчого передбачає однаковий правовий статус повноважень незалежно від відомчої приналежності.

Слідчий зобов'язаний, в межах своєї компетенції, прийняти всі передбачені законом заходи щодо встановлення події, викривання винних в скоєнні злочину; забезпечення підозрюваному і обвинуваченому можливості захищатися встановленими законом засобами, а також забезпечення охорони його особистих і майнових прав; прийняття заходів щодо охорони прав і законних інтересів потерпілих.

З аналізу діючого Кримінально-процесуального кодексу можна зробити висновок, що слідчий володіє широким колом повноважень при провадженні досудового слідства. Проте вони не систематизовані та знаходяться в різних розділах і главах КПК. Треба конкретизувати повноваження слідчого, закріпити повну систематизовану регламентацію його прав і обов'язків як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності.

Пропонується створення позавідомчого слідчого апарату, який реально забезпечить процесуальну самостійність слідчого. Для обґрунтування цієї позиції надається проект Закону України «Про органи досудового слідства», який включає загальні положення, організаційну структуру, принципи діяльності, завдання органів розслідування, їхні взаємозв'язки, повноваження, питання забезпечення законності, відповідальність та ін.

Розділ 3. Науковий та практичний аналіз процесуального забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина складається з п'яти підрозділів, в яких розкривається теорія та практика удосконалення та реформування правового статусу суб'єктів процесу, наукові та практичні проблеми процесуальних гарантій потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого.

Підрозділ 3.1. Удосконалення правових гарантій стадії досудового розслідування включає теорію та практику підвищення ефективності кримінального процесу, правової реалізації всіх форм, методів і напрямків діяльності, полягає в досягненні завдань і цілей процесу, встановленні об'єктивної істини. Удосконалювання механізму правового регулювання провадження слідчих дій передбачає забезпечення процесуальних гарантій в процесі.