Термін «гарантія» від французького слова перекладається як ручатися, забезпечувати поруку, забезпечення, завірення. Охорона прав і свобод особи у кримінальному процесі це основна ознака гарантій.

Кримінальний процес під гарантіями розуміє встановлені законом засоби та способи, які сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи в ході досудового та судового розгляду кримінальної справи. При цьому процесуальні гарантії виступають у вигляді цілісної системи.

В ході провадження процесуальних або слідчих дій суб'єкти кримінального процесу мають певну систему гарантій. Процесуальні права та обов'язки у кримінальному процесі чітко регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.

Автор звертає увагу на окремі процесуальні проблеми забезпечення гарантій. Кримінально процесуальний кодекс встановлює процесуальні гарантії: захист прав і законних інтересів потерпілого; захист від не обґрунтованого обвинувачення; захист від обмеження прав і свобод, як основне призначення Закону.

В дисертації надається аналіз та підрозділяються процесуальні гарантії провадження слідчих дій та правосуддя. Гарантії провадження слідчих дій включають можливість користуватися своїми правами і виконувати обов'язки: надавати клопотання, приносити скарги до прокурора, суду на дії слідчого в ході провадження по кримінальній справі. Гарантії правосуддя включають в себе забезпечення можливості суб'єктам процесу використовувати свої процесуальні права.

Підрозділ 3.2. Наукові та практичні проблеми реформування процесуальних гарантій прав потерпілого розкриваються через його процесуальний статус.

З моменту скоєння відносно особи суспільно-небезпечного діяння до прийняття постанови про визнання особи потерпілою вона є постраждалою. Постраждалий з'являється у справі з моменту складання протоколу про роз'яснення його правового статусу.

Постраждалий має право на: негайну реєстрацію, розгляд і прийняття рішення по заяві; одержання копії постанови про прийняте за заявою рішення; отримання інформації про хід розгляду заяви; надавати до компетентних органів предмети, документи, відносно скоєного злочину; на ознайомлення з матеріалами перевірки; оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Постраждалий має обов'язки: з'являтися в органи, що ведуть перевірку по його заяві; надавати предмети, документи, що мають значення для провадження по справі; бути присутнім при необхідності проведення медичного освідування; за його клопотанням орган дізнання повинен надати матеріали перевірки для ознайомлення по яких було прийнято процесуальне рішення.

Ст. 49 КПК України потерпілим по кримінальній справі визнає особу, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Це визначення містить кілька правових ознак. По-перше, наявність причинного зв'язку між злочинним діянням і наслідками. По-друге, встановлення факту заподіяння особі моральної або фізичної шкоди, а також майнового збитку; наявність збитків або шкоди від заподіяних дій потерпілому.

Підставою для визнання особи потерпілою необхідно вважати шкоду, яка є наслідком скоєного суспільно небезпечного діяння (злочину) і заподіюється правам та інтересам особи, що охороняються кримінальним законом. Держава захищає права та законні інтереси потерпілого. Цей захист здійснюється незалежно від бажання особи, постраждалої від злочину.

Діючі кримінально-процесуальні норми, що містять права потерпілого, не забезпечують належною мірою його захист і відновлення порушених злочином законних прав. Крім розширення обсягу прав потерпілого варто вдосконалювати гарантії здійснення вже названих у законі прав та механізм їх реалізації. Право на ознайомлення потерпілого з матеріалами кримінальної справи після закінчення розслідування необхідно доповнити посиланням на те, що йому повинні бути надані всі матеріали кримінальної справи. Потерпілого слід сповіщати про розгляд скарги обвинуваченого на санкцію.

Підрозділ 3.3. Проблеми реформування та судовий контроль забезпечення гарантій підозрюваного розкриває поняття підозрюваного, підстави та порядок його затримання, судовий контроль та прокурорський нагляд забезпечення гарантій прав і свобод.

Підозрюваний визначається як особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, або особа відносно якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. (ст. 43-1 КПК України). Дане положення потребує уточнення. Треба встановити, що підозрюваний - це особа, чиї права і свободи істотно зачіпаються діями і заходами, пов'язаними з кримінальним переслідуванням до винесення постанови про залучення підозрюваного як обвинуваченого.

Проведення відносно підозрюваного слідчих дій, а також інших заходів, свідчать про наявність підозри проти нього. Вже з цього моменту у громадянина виникають права і обов'язки підозрюваного, зокрема право мати захисника, який допомагає підозрюваному реалізувати його право на захист. Підозрюваний має (але не зобов'язаний) право давати пояснення і свідчення, представляти докази, подавати клопотання, заявляти відводи, скарги на дії та рішення органів слідства, ознайомитися з протоколами слідчих дій.

Механізм реалізації процесуального статусу підозрюваного починається з двох процесуальних моментів. По-перше, коли особа затримана при наявності ст. 106 КПК України, по друге, коли порушена кримінальна справа відносно особи, яка скоїла злочин.

Затримання, як форма проведення дій по припиненню злочинної діяльності, становить кілька проблем. Якщо розбити виникаючі проблеми на блоки, то можна відокремити такі: неурегульованість поняття затримання в кримінальному процесі; відсутність конкретної системи дій, пов'язаних із затриманням; відсутність сутності затримання в теорії кримінального процесу; суттєві порушення прав людини та зловживання, що допускаються при затриманні підозрюваного.

Затримання підозрюваного - це примусовий захід, сутність якого полягає в позбавленні волі особи, шляхом ув'язнення тимчасово, на строк до 72 годин у невідкладних випадках, з метою з'ясування причетності затриманого до злочину до одержання санкції судді, або звільнення затриманого.

У юридичній літературі відсутня єдність поглядів на правову природу затримання підозрюваного. Одні автори розцінюють його повністю як кримінально-процесуальний захід, на думку інших, затримання, пов'язане із запровадженням підозрюваного в установу досудового ув'язнення, інші елементи вони вважають адміністративними.

Критерієм визначення конкретної правової природи тих або інших елементів затримання підозрюваного є сукупність таких ознак, як джерело нормативного регулювання, суб'єкт і цільове призначення діяльності.

До спірних питань у теорії і на практиці належить питання про можливість затримання підозрюваного до порушення кримінальної справи. Затримання не є приводом до порушення кримінальної справи, а реалізацією необхідних заходів щодо вже порушеної кримінальної справи.

Затримання застосовується тільки у невідкладних випадках. Дані випадки виникають при наявності певних умов. У першому випадку це необхідність негайного ізолювання підозрюваного, тому що, перебуваючи на свободі, він може ухилитися від слідства або суду. У другому - перешкодить установленню істини у справі. У третьому - продовжить злочинну діяльність. Якщо немає хоча б однієї із зазначених умов, то затримання не застосовується. Подібний зв'язок указує на залежний характер затримання стосовно застосування запобіжних заходів.

Суттєві порушення і зловживання при затриманні проявляються в невідповідності дій, що покладені в основу прийнятого рішення, фактичними обставинами і нормативним формулюванням. Розглядаючи ці порушення, можна визначити, що правовий статус підозрюваного виникає тоді, коли особа затримана за підозрою у скоєнні злочину. Але залишається питання - який же правовий статус має особа в момент, що передує її затриманню? У цьому випадку можна розглянути декілька практичних ситуацій. Перша з них включає проведення оперативно-розшукових заходів (гласних та не гласних), що офіційно викривають особу у вчиненні злочину. У другій ситуації особа підозрюється у скоєні злочину, але якого конкретно - правоохоронні органи на початковому етапі проведення перевірочних або слідчих дій кваліфікувати не можуть. Третя ситуація особа є свідком, поки проводиться перевірка слідчим шляхом.

Пропонується внести в ст. 106 КПК України доповнення, що орган дізнання або слідчий вправі затримати особу, підозрювану у скоєнні злочину, тільки при наявності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину. Ефективною гарантією може бути також введення правила, відповідно до якого оперативні чергові по органу внутрішніх справ і чергові місця досудового ув'язнення не мають права приймати затриманого без зазначення в протоколі затримання номера зареєстрованої кримінальної справи, а наглядові прокурори, одержавши повідомлення про затримання, зобов'язані вимагати постанову про порушення кримінальної справи.

Підрозділ 3.4. Удосконалення досудового слідства та судового контролю по забезпеченню гарантій процесуальних прав обвинуваченого розкриває правовий статус обвинуваченого, який залежить не тільки від гарантованих його законних прав, але і законних інтересів по кримінальній справі. Права й обов'язки обвинуваченого займають у процесі особливе місце, тому що з одного боку, вони відображають існуючу особливість правової системи, а з іншої встановлюють її переваги.

Вважаємо, що процесуальний статус обвинуваченого треба встановити як підслідного. Підслідний вважається невинуватим у вчиненні злочину, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачений - це особа, відносно якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого (ст. 43 КПК України). Притягнення як обвинуваченого відбувається на стадії досудового слідства, коли зібрано достатньо доказів які вказують на скоєння злочину певною особою.

Обвинувачуваний має право давати показання рідною мовою і безкоштовно користуватись допомогою перекладача. Обвинувачений не несе ніякої відповідальності за відмову від дачі свідчень або за дачу хибних свідчень. Давати свідчення це право, а не обов'язок обвинуваченого.

Варто внести зміни до ст.ст. 131; 132 КПК України, що передбачають регламентацію притягнення до кримінальної відповідальності і пред'явлення обвинувачення.

Термін «притягнення до кримінальної відповідальності» відбиває зміст призначення даного процесуального акту. Постанова про притягнення до кримінальної відповідальності обумовлена необхідністю забезпечити реалізацію права на захист, гарантії прав і свобод, спростовувати порушення кримінального закону.

Обвинувачення повинно бути складено, пред'явлено прокурором підслідному який притягується до кримінальної відповідальності. Ці положення треба закріпити в ст. 140 КПК України.

Допит обвинуваченого проводиться негайно, не пізніше доби після пред'явлення обвинувачення. Допит повинен проводити прокурор, який запитує обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого запропонувати йому дати свідчення по суті обвинувачення. Протокол допиту складає слідчий. Обвинувачений має право викласти свої свідчення власноруч, а також скористатися послугами перекладача. Доводи обвинуваченого мають бути ретельно та всебічно перевірені.

Захисник допускається до участі у захисті обвинуваченого на будь-яких стадіях процесу. В певних випадках участь захисника у справі обов'язкова. Якщо у обвинуваченого немає коштів на оплату послуг захисника, Закон пропонує слідчому забезпечити участь захисника в справі за призначенням. Це дає підстави для внесення пропозиції про необхідність створення державної служби захисту, створення так званої муніципальної адвокатури, яка б фінансувалась з місцевих бюджетів і виконувала б функцію надання юридичної допомоги малозабезпеченим громадянам.

Обвинувачений має право надавати докази, давати свідчення та пояснення по справі; ставити додаткові питання перед експертом; особисто брати участь у слідчих діях, заявляти клопотання про провадження слідчих дій. Усні клопотання підлягають занесенню до протоколу слідчих дій. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий виносить постанову з якою ознайомлює обвинуваченого.

Обвинувачений має право заявляти відводи слідчому, прокурору, судді, захиснику, якщо за будь-якими обставинами вони будуть зацікавленими в результатах справи.

Закон покладає на обвинуваченого низку обов'язків. Обвинувачений зобов'язаний з'являтися за викликом слідчого, прокурора, судді, не перешкоджати встановленню істини не законними засобами.

Об'єктивний характер обвинувачення має виражатися в реалізації основних положень принципу презумпції невинуватості. Обов'язок доведення вини особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, покладено на слідчі підрозділи, прокурора та суддю (колегіальний суд). Усі сумніви щодо доведеності особи тлумачиться на її користь. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Забороняється одержання доказів шляхом погроз, насильства, катувань. Обвинувачений вважається невинним, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Необхідно закріпити принцип презумпції невинуватості як окремої статті в Кримінально-процесуальному Законі. У ній необхідно викласти основні положення принципу і визначити механізм його дії в процесі. Реалізація принципу презумпції невинуватості має ґрунтуватися на правах і обов'язках обвинуваченого.

Розділ 4. Наука та практика забезпечення судового контролю та прокурорського нагляду досудового розслідування складається з чотирьох підрозділів, в яких розкривається забезпечення судового контролю та прокурорського нагляду на стадії досудового розслідування.

У підрозділі 4.1. Удосконалення процесуальних форм досудового розслідування розглянуто проблеми процесуальної форми, що належить до фундаментальних категорій науки кримінального процесу. Від точності визначення процесуальної форми залежить розробка основних положень теорії кримінального процесу.

Системний підхід щодо дослідження рішень в кримінальному судочинстві може бути використаний при розгляді: механізму рішення як системи взаємодіючих чинників; сукупності всіх прийнятих при провадженні по кримінальній справі рішень для визначення їх позитивного і негативного впливу на остаточне рішення у справі; значення рішень як одного з компонентів системи кримінальної юстиції.

Постанова рішення - це реалізація сформульованих в Законі правил поведінки, втілення їх насправді через свідомо вольові вчинки.

Кримінально-процесуальний Закон не тільки ставить перед слідчим, прокурором, суддею цілі, методи, мету прийняття рішення, але й указує його засоби прийняття, а також якими правовими гарантіями воно повинно бути забезпечено.

Деякі автори у визначення процесуальної форми вкладають умови, які були встановлені в ході провадження слідчих і судових дій. Інші визначають умови виникнення, зміни або припинення правовідносин при оформленні процесуальної форми. Треті вважають, що структура, умови, послідовність, порядок здійснення процесуальних дій повинні бути закріплені в процесуальній формі. Аналізуючи наведені висловлювання, автор робить висновок, що неухильне додержання процесуальної форми є основою для створення режиму законності, а також гарантією охорони прав від слідчих або судових помилок.

Аналізуються шляхи подальшого вдосконалювання окремих компонентів кримінально-процесуальної форми, які спрямовані на розширення процесуальних повноважень діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора, судді (колегіального суду).

Науково обґрунтована кримінально-процесуальна форма створює оптимальні умови для встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі, здійснення захисту прав і обов'язків учасників процесу, насамперед, вона відповідає моральним і правовим засадам справедливості застосування норм у кримінальному праві та процесі. Об'єктивний результат не може бути отриманий за рахунок порушення процесуальної форми, порушень процесуальних гарантій. Кожне порушення складання процесуальної форми в кримінальному процесі повинно бути визнане незаконним і необґрунтованим, відповідно до ст.ст. 368-371 КПК України.

Підрозділ 4.2. Науковий та практичний аналіз процесуальних та слідчих дій досудового розслідування розкриває процесуальне закріплення фактичних даних, отриманих в ході досудового розслідування в процесуальних та слідчих діях. Фактичні данні скоєного злочину відображаються не тільки як об'єктивно незалежні явища, але й об'єктивне відношення їх до суб'єкта, а також умови і засоби їхнього спостереження і фіксації.

Слід погодитися з твердженням С.М.Стахівського, який вважає що слідчі дії - це частина процесуальних дій, вони виконуються на підставі процесуальних рішень по кримінальній справі.

Орган дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суддя складають постанову. Перелік складання постанови у ході досудового слідства не є вичерпним. По окремих слідчих діях, а саме ексгумація трупа, слідчий складає постанову та проводить слідчі дії. В окремих випадках слідчий складає тільки постанову, але не проводить ні пошукових, розшукових ні слідчих дій, наприклад, постанова про розшук обвинуваченого, постанова про направлення обвинуваченого до стаціонарної психіатричної лікарні, для проведення стаціонарної психіатричної експертизи, постанова про проведення експертизи, коли на підставі постанови експерт проводить дослідження, а висновок експерта надсилається до слідчого.

По слідчих діях складається протокол, де необхідно вказати подію злочину, час, місце, спосіб та інші обставини скоєння злочину; винність обвинуваченого у скоєні злочину, обставини які впливають на ступень тяжкості або пом'якшують скоєний злочин.

Встановлення юридичних фактів складається з двох обставин. Перша - це визначення кола фактичних обставин, що підлягають встановленню, друга - це безпосереднє встановлення необхідних обставин. Від правильного визначення кола фактичних обставин, що підлягають встановленню, залежить вирішення конкретних завдань правозастосовної діяльності - юридичної оцінки соціальної ситуації, правильного її вирішення.

Однією з найважливіших проблем у практичній діяльності працівників правоохоронних органів є час проведення допиту. Аналізуючи практику проведення слідчих дій, автор пропонує встановити час проведення слідчої дії з 7-00 до 23-00 години. Тоді буде зрозуміло, що в протоколі буде вказуватися «тиску з боку правоохоронних органів на мене не було».

Підрозділ 4.3. Прокурорський нагляд за додержанням законності досудового розслідування розкриває повноваження прокурора в ході досудового розслідування.

Повноваження прокурора в стадії досудового слідства можна поділити на дві основні групи: процесуальне керівництво та нагляд.

Процесуальне керівництво характерно тим, що прокурор безпосередньо, у повному обсязі чи частково, бере участь у розслідуванні. Зокрема, доручає органам дізнання виконання своїх (або слідчого) постанов про провадження процесуальних або слідчих дій.

Функції прокуратури можна сформулювати як вид діяльності, що визначається її призначенням, вираженим у завданнях, характеризується певним предметом, який спрямований на вирішення завдань і вимагає використання лише властивих повноважень і правових засобів їх реалізації.

Неприпустимо розглядати як синоніми такі поняття, як «функції прокуратури» і «функції прокурорського нагляду». Концепція розподілу функцій прокуратури на процесуальне керівництво та наглядову обумовлена характером її діяльності, одержала підтримку вчених-юристів (П.М.Каркача, Г.К.Кожевникова, М.Й.Курочки).

Пропонується встановити персоніфікацію процесуального керівництва прокурора. Об'єктом прокурорського керівництва повинна стати не діяльність слідчого, а законність його процесуальних дій та рішень. Обвинувачення та притягнення до кримінальної відповідальності повинно бути складено та пред'явлено прокурором.

Прокурорський нагляд включає в себе виявлення порушень закону. Усунення цих порушень повинен виконувати той хто ці порушення допустив, а саме слідчий, дізнавач, орган дізнання. Якщо від підслідного, його захисника при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи, надійшло клопотання, то слідчій повинен надіслати копію клопотання прокурору. Останній повинен надати вказівку по виконанню слідчих дій. В цьому разі прокурор несе персональну відповідальність за дачу вказівки, та розв'язання клопотання.

Слідство з органів прокуратури має бути переведено в інший слідчий підрозділ. На наш погляд, більш доцільним є система слідчого судді.

Підрозділ 4.4. Теорія та практика реформування судового контролю в ході досудового розслідування розглядає процесуальні повноваження судді у ході провадження процесуальних дій в ході досудового розслідування.

Судовий контроль включає ключові напрямки захисту прав і свобод людини: по-перше, перелік слідчих і процесуальних дій та рішень, здійснюваних за наявності судового рішення, на підставі подання слідчого, прокурора, по-друге, визначений предмет скарг і клопотань учасників кримінального процесу, по-третє, процесуальний механізм розгляду скарг і клопотань, а також отримання дозволу на провадження слідчої дії.

Контроль будується на гарантіях прав і свобод людини та громадянина. Він включає наступні положення: ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності не інакше як за рішенням суду; кримінальна справа може бути закрита за рішенням суду; кримінальне переслідування здійснюється тільки стороною звинувачення; правоохоронні органи, як сторона звинувачення, здійснюють розкриття злочину, встановлюють та викривають винних у скоєні злочину; сторони у ході досудового слідства та судового розгляду користуються рівними правами щодо дослідження доказів.

Напрями судового контролю в досудових стадіях дозволяють визначити його форми. Перша, постанова судді про провадження слідчих і процесуальних дій, які обмежують права та свободи. Автор вважає, що постанова про накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку до порушення кримінальної справи неможлива. Ст. 65 КПК України вказує, що докази по кримінальній справі є оперативні матеріали, які залучаються до кримінальної справи. Суддя в судовому засіданні встановлює, що оперативні матеріали є допустимими доказами. Ці докази будуть вказані при постанові вироку.

Друга - судове оскарження дій і рішень органу дізнання, дізнавача, слідчого і прокурора які зачіпають інтереси учасників кримінального судочинства. Ця форма характеризується трьома видами судово-контрольних дій: правомочність судді при постанові рішення включаючи постанову про провадження оперативно-розшукових заходів, до порушення кримінальної справи, постанова судді, відносно обмеження прав та свобод в ході досудового слідства.

Третя форма включає в себе розгляд заяв, клопотань в ході судового розгляду в строк до 10 діб. Суддя контролює не органи досудового слідства, а захищає права та свободи людини.

Пропонується внести до КПК України статтю, яка б відображала судовий контроль по кримінальних справах.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми реформування досудового розслідування, сформульовані теоретичні положення, які мають нормативне, відомче значення для систематизації кримінально-процесуального законодавства, забезпечення правового регулювання, механізму реалізації прав, свобод, обов'язків та гарантій суб'єктів кримінального процесу, прокурорського нагляду та судового контролю.

Головними науковими і практичними результатами дослідження є таки висновки:

1. Кримінальний процес - це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органу дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (колегіального суду) та інших суб'єктів кримінального процесу, які беруть участь у правовідношеннях, пов'язаних з порушенням кримінальної справи, проведенням досудового слідства, розглядом кримінальної справи, викриванням злочинців, а також реабілітації невинних.

Реформування досудового розслідування пропонується встановити як публічно-позивну систему кримінального процесу. Публічно-позивний процес відповідає обвинуваченню як кримінальному позову.

Теоретична модель публічно-позивного процесу має наступні ознаки: державні органи, які мають процесуальні повноваження повинні прийняти дії по захисту постраждалого, потерпілого у кримінальному процесі; викриття та переслідування злочинця по скоєному злочину проводиться правоохоронними органами; злочин визначається як суспільне небезпечне діяння, незважаючи на відсутність потерпілого; провадження по кримінальній справі забезпечується гарантіями прав та свобод особи яка притягнута до кримінальної відповідальності; судовий контроль забезпечує гарантії прав і свобод, а також право оскаржити дії слідчого прокурора до суду.

Правове регулювання слід визначити як систему правових засобів за допомогою яких забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини. Забезпечення основних прав суб'єкта процесу пов'язано з дією певного механізму, що охоплює сукупність юридичних, правових засобів, спрямованих на забезпечення основних прав, які, у свою чергу, є «горизонтальним зрізом» механізму правового регулювання. Головна мета правового регулювання кримінального процесу це створення інституту процесуальних процедур пов'язаних із забезпеченням прав, свобод і законних інтересів громадян.

2. Модель реформування досудового розслідування: стадія порушення кримінальної справи повинна розділяти оперативні матеріали, які отримані оперативно-розшуковим шляхом, та матеріали перевірки на підставі заяви, повідомлення. Постанова про порушення кримінальної справи складається органом кримінального переслідування. Стадія досудового слідства розкриває повноваження слідчого судді; постанова про притягнення до кримінальної відповідальності складається та пред'являється прокурором. Суддя забезпечує контроль гарантій прав і свобод людина та громадянина.

Основа стадії досудового слідства це процесуально самостійний, незалежний слідчий; прокурор може втручатися в його діяльність, якщо до нього надійшла скарга; судовий контроль виступає гарантією прав і свобод людини та громадянина.

Прокурор - орган надзору за додержанням законів. Суддя здійснює контроль за забезпеченням гарантій прав і свобод людини та громадянина.

3. Доктрина верховенства права та закону включає в себе: панування права та закону визначається характером зв'язку між правом та економічними відносинами; панування права та закону є специфічним соціальним феноменом, невід'ємним правом людини та громадянина, засобом його захисту від протиправних дій судової системи. Верховенство права та закону у сфері правосуддя означає побудову кримінального процесу, де пріоритет надається правам та свободам людини.

Визначення верховенства права та закону на підставі правової системи включає в себе основні положення: верховенство права та закону означає відданість суспільства закону, права і свободи людини повинні бути захищені законом; верховенство права це правова доктрина, згідно з якою дії правоохоронних органів повинні бути підпорядковані до правових норм діючого законодавства; верховенство права та закону повинно бути враховане законодавцем, суддею.

4. Презумпція невинуватості вважає обвинуваченого невинним доки його винність не буде доведена або встановлена вироком суду.

Презумпція невинуватості зберігає рівновагу сторін між органом державного кримінального переслідування та сторона захисту, гарантією його рівності. Основа презумпції це рівність всіх доказів. Суддя зобов'язаний навести у вироку докази, на яких ґрунтуються висновки суду та мотиви, з яких суддя постановив обвинувальний вирок.

Критерії даного принципу: обов'язок доведення вини особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, покладено на слідчі підрозділи, прокурора та суддю (колегіальний суд). Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Забороняється одержання доказів шляхом погроз, насильства, катувань. Обвинувачений вважається невинним, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Необхідність кримінально-процесуального закріплення принципу презумпції невинуватості не тільки в Конституції України, але і в кримінально-процесуальному законодавстві.

5. Кримінальний процес є певною складовою системи стадій (в рамках стадій-етапів). Система кримінального процесу утворюється не тільки з сукупності стадій, а також процесуальних дій, які спрямовані на виконання завдань і цілей процесу.

На досудових стадіях процесу діє публічна система процесу, на судових - змагальна. Вся система кримінального процесу повинна відповідати принципам змагальності, диспозитивності, презумпції невинуватості; змагальна основна досудового розслідування дає підстави щодо гарантій забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

6. Визначені нові функції кримінального процесу: кримінального переслідування, кримінального захисту, правосуддя. Функція кримінального переслідування, яка підрозділяється на підфункції охоплює: встановлення особи яка скоїла злочин; державного обвинувачення, складання постанови про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Функція кримінального захисту встановлює захист прав учасників кримінального переслідування; захист від обвинувачення. Функція правосуддя включає: судовий контроль на досудових стадіях кримінального процесу; розгляд заяв, клопотань, скарг в ході судового провадження, постанова вироку.

7. Поділ кримінального процесу на стадії сприяє більш повному дослідженню всіх обставин, що мають значення для вирішення матеріалів кримінальної справи, забезпечує наявність достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, які дають підставу для руху кримінальної справи.

Стадія порушення кримінальної справи підрозділяється на два етапи: проведення перевірки за матеріалами досудового провадження; безпосереднє порушення кримінальної справи. До порушення кримінальної справи орган дізнання проводить процедуру перевірки матеріалу. Законодавство не визначає поняття «процедура» в кримінальному процесі. Процедура визначається виходячи з правовідносин, що виникають між суб'єктами кримінального процесу, які подають заяву про скоєний злочин та між тими, що оформляють матеріали перевірок. Процес починає діяти з моменту постанови рішення про порушення кримінальної справи. Орган дізнання, слідчий, який порушує кримінальну справу є органом держави.

8. Главу III КПК України пропонується перейменувати, надати назву: «Сторони та інші учасники кримінального процесу». Сторона звинувачення: державні органи, що здійснюють кримінально-процесуальну діяльність, як органи публічного кримінального переслідування та мають компетенцію, яку виконують у кримінальному процесі. Сторона захисту включає суб'єктів кримінального процесу, які мають у кримінальній справі свій інтерес. Інші учасники кримінального процесу - це учасники процесу, які мають процесуальні права й обов'язки по доведенню обставин вчиненого злочинного діяння. Виходячи з функціонального призначення правосуддя - це суддя, колегіальний суд.

Сторона звинувачення кримінального процесу, яка має процесуальний статус, щодо до збору, оцінки, діалектики пізнання доказування повинна будуватися на владних повноваженнях.

Сторона захисту - це особи, які беруть участь у кримінально-процесуальних правовідносинах, тобто мають певні права і обов'язки. Вони виконують частину кримінально-процесуальної діяльності і є суб'єктами окремих кримінально-процесуальних дій і стосунків.

9. Правовий статус органу дізнання треба визначити, як компетенція по реалізації оперативно-розшукових заходів при отримані та реалізації інформації про злочин, як процесуальна діяльність органу дізнання, яка включає до себе проведення слідчих дій по не тяжких злочинах та процесуальне закріплення тяжких злочинів Орган дізнання у трьохденний термін повинен передати матеріали слідчому для проведення досудового слідства.

Урегулювати прогалини повноважень органу дізнання необхідно шляхом введення в Кримінально-процесуальний кодекс окремої статті, яка визначила б правовий статус органу й особи, яка проводить дізнання.

10. Слідчий суддя - це посадова особа органу досудового слідства. Діяльність слідчого судді включає до себе дві взаємопов'язані функції. Перша - судді, друга - слідчого. Ці функції виходять з процесуальної назви. З одного боку слідчий проводить слідчі дії, збирає докази, які викривають особу що скоїла злочин, оцінює докази за допомогою діалектики пізнання. З іншого, він повинен бути суддею, ставити питання про термін проведення слідчої дії, присутність обвинуваченого при проведені слідчої дії, забезпечення гарантії прав сторонам процесу. Слідчий суддя здійснює функцію кримінального переслідування.

Поняття «слідчій суддя» треба доповнити у Кримінально-процесуальний кодекс України.

Необхідно прийняти Закон України «Про органи досудового слідства». У цьому законі викласти загальні положення, визначити систему, організаційну структуру, принципи діяльності, завдання органів розслідування, їхні взаємозв'язки, повноваження, процесуальні положення забезпечення законності, відповідальність та ін.

11. Кримінальний процес регулює форму кримінального судочинства за допомогою механізму складання процесуального рішення. Процес регулює прийняття рішення, а саме постанову, протоколу слідчих або судових дій, вироку судді (ухвала суду).

Механізм прийняття процесуального рішення розкриває зв'язок правових норм з діяльністю суб'єктів кримінального процесу: встановлюються обставини прийняття рішення та кому адресовані норми кримінального, кримінально-процесуального законодавства; аналізуються фактичні обставини злочину, та дії, які покликані спрямовувати діяльність слідчого, прокурора, судді щодо врегулювання законності, обґрунтованості рішення.

12. Встановлення юридичних фактів під час допиту складається з двох обставин: перша - визначення кола фактичних обставин, що підлягають встановленню, друга це безпосереднє встановлення необхідних обставин. Від правильного визначення кола фактичних обставин, що підлягають встановленню, залежить вирішення конкретних завдань правозастосовної діяльності - юридичної оцінки соціальної ситуації, правильного її вирішення.

Накладення арешту на кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано при наявності процесуальних підстав скоєння злочину. До порушення кримінальної справи оперативні служби мають компетенцію на зняття інформації з каналів зв'язку. Отримані оперативні матеріали, згідно ч. 2 ст. 65 КПК України передаються через прокурора слідчому. Суддя в судовому засіданні встановлює допустимість доказів, які надані оперативними службами, та приймає або виключає їх як докази матеріалів кримінальної справи. До порушення кримінальної справи суддя не має процесуальних повноважень надання санкції. Цим положенням треба уточнити ст. 187-1 КПК України.

13. Ввести у Кримінально-процесуальний Кодекс термін «постраждалого», встановивши його правовий статус, який виникає до порушення кримінальної справи та визнання особи потерпілою. Пропозиція про введення в кримінальний процес нового суб'єкта процесу - постраждалого - є доцільною, при цьому процесуальні права потерпілого не будуть обмежені.

Особа, яка притягнута до кримінальної відповідальності, протягом всіх стадій кримінального процесу повинна йменуватися «підслідним», тому що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Підслідний - це особа, відносно якої в установленому законом порядку винесено постанову про притягнення до кримінальної відповідальності.

Обвинувачення повинно бути складено, пред'явлено прокурором - підслідному, який притягується до кримінальної відповідальності.

14. Прокуратура України становить єдину систему на яку покладається нагляд: за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудового слідства; за додержанням прав і свобод людини і громадянина; за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Повноваження прокурора на стадії досудового слідства можна поділити на дві основні групи: процесуальне керівництво та нагляд.

Неприпустимо розглядати як синоніми такі поняття, як «функції прокуратури» та «функції прокурорського нагляду». Концепція розподілу функцій прокуратури на процесуальне керівництво та наглядову обумовлена характером її діяльності.

Прокурорський нагляд включає в себе виявлення порушень закону. Усунення цих порушень повинен виконувати той, хто ці порушення допустив, а саме слідчий, дізнавач, орган дізнання.

Об'єктом прокурорського керівництва повинна стати не діяльність слідчого, а законність його процесуальних дій та рішень. Обвинувачення для притягнення до кримінальної відповідальності повинно бути складено та пред'явлено прокурором. Слідство в органах прокуратури повинно бути переведено в іншій слідчий підрозділ.

15. Судовий контроль включає напрямки захисту прав та свобод людини: перелік слідчих процесуальних дій і рішень, здійснюваних за наявності судового рішення, на підставі подання слідчого, прокурора; визначений предмет скарг і клопотань учасників кримінального процесу; визначений механізм розгляду скарг і клопотань, а також отримання дозволу на провадження слідчих дій.

Контроль будується на положеннях: ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності не інакше як за рішенням суду; кримінальна справа може бути закрита за рішенням суду.

Форми судового контролю: постанова судді про провадження слідчих і процесуальних дій, які обмежують права та свободи; судове оскарження дій і рішень органу дізнання, дізнавача, слідчого і прокурора які зачіпають інтереси учасників кримінального судочинства.

Вони характеризується видами судово-контрольних дій: правомочність судді при постанові рішення, включаючи постанову про провадження оперативно-розшукових заходів; постанова судді відносно обмеження прав та свобод в ході досудового слідства; судовий розгляд заяв, скарг, клопотань у судовому засіданні.

Судовий контроль необхідний для захисту прав і свобод громадян, тому правильно буде говорити, що суддя контролює не органи досудового слідства, а захищає права людини.

16. Внесені зміни в правову регламентацію кримінально-процесуального законодавства, пропозиції, доповнення до Кримінально-процесуального кодексу України, відомчих нормативних актів.

СПИСОК ПРАЦЬ ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Слинько С.В. Механизм реализации правового статуса субъектов уголовно-процессуальной деятельности. [текст]/ Слинько С.В. [для прак. та студ. вищ. навч. закл.] Х.: Основа. 2005. 306 с.

2. Слінько С.В. Проблеми правового статусу субектів кримінально-процесуальної діяльності. [текст]/Слінько С.В. [для прак. та студ. вищ. навч. закл.] Х.: Нац. ун-т внутр. справ. 2003. 340 с.

Учбові посібники:

1. Слинько С.В. Розыск. [текст]/Слинько С.В.Х.: Арцис. 1998. 250 с.

2. Слинько С.В.Судебное производство по уголовным делам.[текст] / Слинько С.В.Х.: Арцис. 2002. 312 с.

3. Слинько С.В. Состязательность в уголовном процессе. [текст]/Слинько С.В.Х.: Арцис. 2005. 815 с.

4. Слинько С.В. Взаимодействие следователя с иными подразделениями органов внутренних дел при расследовании преступлений. [текст] / Слинько С.В., Тертышник В.М.Х.: Ун-т. внутренних дел. 1995. 66 с.

5. Слинько С.В. Тайное становится явным: взаимодействие следователя, оперативного работника и эксперта криминалиста при расследовании преступлений. [текст]/ Слинько С.В., Тертышник В.М. Х.: Ун-т внутренних дел. 1997. 88 с.

6. Слинько С.В.Допрос на предварительном следствии. [текст]/ Слинько С.В., Тертышник В.М. [для студ. та прак. вищ.навч.закл.] Х.: Ун-т внутренних дел. 1997. 87 с.

7. Слинько С.В. Предварительное расследование: содержание язык и стиль процессуальных документов.[текст]/Слинько С.В.,Тертышник В.М.Х.: Ун-т внутренних дел. 1997. 121 с.

8. Слинько С.В. Досудебное расследование (юридические документы). [текст]/Слинько С.В.,Козина А.А.Х.: Арцис. 1999. 289 с.

9. Слинько С.В. Полномочие органа дознания. [текст]/Слинько С.В.,Козина А.А.Х. Арцис. 1999. 90 с.

10. Слинько С.В. Судебное производство по уголовным делам.[текст] /Слинько С.В.,Бандурка С.А.Х.: Ун-т внутренних дел. 2000. 288 с.

11. Слинько С.В. Расследование преступлений (уголовно - процессуальные проблемы). [текст]/Слинько С.В., Бандурка С.А.Х.: Основа. 2000. 320 с.

Статті у фахових наукових виданнях:

1. Слинько С.В. К вопросу о взаимодействии следователя и органа дознания./ Слінько С.В. //Пути совершенствования деятельности следственных аппаратов органов внутренних дел.Ташкент. Ташкентская ВШ МВД СССР. 1987. С. 98-101.

2. Слинько С.В. Взаимодействие следователя и органа дознания как система правоотношений / Слінько С.В. //Проблемы социалистической законности.Х.: Вища школа. Вып. 24. 1989. С. 97-102.

3. Слинько С.В. К вопросу о системе правоотношений, складывающихся между следователем и органом дознания при взаимодействии. / Слінько С.В. //Региональные особенности государственного строительства и укрепление правопорядка в свете идей Октября. (12-14 мая 1988 г.). Орджоникидзе. Северо-Осетинский гос. ун-т. им. К.Л.Хегатурова. 1988. С. 100-101.

4. Слинько С.В. Задачи и значение возбуждения уголовного производства / Слінько С.В. //Проблемы совершенствования законодательства Украины и практика его применения. (26.12.1991 г.). Х.: Украинская юридическая академія. 1991. С. 138-140.

5. Слинько С.В. Принцип гласности в стадиях уголовного процесса. / Слінько С.В. //Проблемы подготовки следователей для МВД Украины. (25.12.1991 г.). Х.: Хар. ун-т внутр.дел. 1991. С. 98-101.

6. Слинько С.В. Взаимодействие следователя и органа дознания как уголовно - процессуальное понятие / Слінько С.В. //Проблемы социалистической законности. Вып. 26.Х.: Вища школа. 1991. С. 103 - 106.

7. Слинько С.В. Взаимодействие следователя и органа дознания при приеме, учете, регистрации и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях. / Слінько С.В. //Проблемы совершенствования законодательства Украины и практика его применения в современных условиях. (29.11.1992 г.). К.: УМК ВО. 1992. С. 145-149.

8. Слинько С.В. Деятельность следователя при получении и использовании не процессуальной информации. / Слінько С.В. //Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства.(13.12.1992 г.). Х.: Украинская юридическая академия. 1992. С. 89-93.

9. Слинько С.В. Процессуальные права обвиняемого при проведении следственных действий. / Слінько С.В. //Юридическая наука и проблемы формирования демократического правового государства. К.: Академия МВД Украины. (22.05.1993 г.) 1993. С. 78-82.

10. Слинько С.В. О правовых основах задержания лица совершившего преступление. / Слінько С.В. //Проблеми охорони громадського порядку і вдосконалення законодавства. (30.11 - 1.12. 1993 р.). Х.: Хар. ин-т внутр.дел. 1994. С. 101-102.

11. Слінько С.В. Проблемы производства допроса на предварительном следствии. / Слінько С.В. //Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених.(29.10.1997 р.). Х.: Основа. 1997. С. 142-144.

12. Слінько С.В. Проблеми владних повноважень державних органів. / Слінько С.В. //Вісник національного університету внутрішніх справ.Х.: Національний ун-т внутр. справ. Вип. 20. 2002. С. 210-216.

13. Слінько С.В. Проблеми повноважень суб'єктів кримінального процесу. / Слінько С.В. // Вісник Луганської Академії ВС МВС України.Луганськ. Луганська академія МВС України. 2002. № 1. С. 48-51.

14. Слінько С.В. Кримінально - процесуальні проблеми забезпечення процесуальної самостійності слідчого. / Слінько С.В. //Вісник Донецького ун-ту ВС.Донецьк. Донецький університет внутрішніх справ. 2002. № 1. С. 88-92.

15. Слінько С.В. Проблеми судової помилки. / Слінько С.В. //Право і безпека.Х.: Національний ун-т внутр. справ. 2002. № 4. С. 150-153.

16. Слінько С.В. Проблеми конституційних функцій держави. / Слінько С.В. //Збірник Академії державного управління при Президентові України //Актуальні проблеми державного управління.Х.: Академія державного управління при Президентові України. 2003. № 1. С. 71-76.

17. Слінько С.В. Теоретичні проблеми реформування судової системи і судочинства України. / Слінько С.В. //Підприємництво, господарство і право. К.:ИГП АН України. 2003. №4. С. 126-129.

18. Слінько С.В. Процесуальні проблеми затримання особи, яка підозрюється в скоєнні злочину./ Слінько С.В. //Вісник прокуратури.К.:Генеральна прокуратура України. 2003. № 4. С. 67-69.

19. Слінько С.В. Процесуальні та правові особливості затримання особи по підозрі в скоєні злочину. / Слінько С.В. //Вісник національного університету внутрішніх справ. Вип. 21. ч.2.Х.: Національний ун-т внутр. справ. 2003. С. 209-213.

20. Слінько С.В. Проблеми реалізації оперативно розшукових заходів доказування у кримінальних справах. / Слінько С.В. //Вісник Дніпропетровської Юридичної Академії ВС. Дніпр. Дніпропетровська юридична академія МВС України. 2003. № 1. C. 138-144.

21. Слінько С.В. Розвиток функцій органу дізнання - шляхи і перспективи. / Слінько С.В. //Право і безпека.Х.: Національний ун-т внутр. справ. 2003. № 2. С. 120-126.

22. Слінько С.В. Проблеми використання спеціальних знань у кримінальному процесі. / Слінько С.В. //Сучасні судово-експертні технології в кримінальному та цивільному судочинстві.(14-15.03.2003 р.). Х.: Національний ун-т внутр. справ. 2003. С. 178-185.

23. Слінько С.В. Гарантії тимчасових та кількісних характеристик кримінального процесу. / Слінько С.В. //Вісник прокуратури. К.: Генеральна прокуратура України. 2003. № 11. С. 84-89.

24. Слінько С.В. Проблеми процесуальних функцій прокуратури. Право України.К.: Мін-во юстиції України. 2003. № 12. С. 70-73.

25. Слінько С.В. Теоретичні проблеми здійснення права на захист. / Слінько С.В. //Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 23.Х.: Національний ун-т внутр. справ. 2003. С. 126-131.

26. Слінько С.В. Процесуальний статус слідчого. / Слінько С.В. //Вісник інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. Вип. 6. Х.: Право. 2003. С. 120-128.

27. Слінько С.В. Професійний ризик працівників міліції, як кримінально-процесуальне поняття. /Слінько С.В. //Право і безпека. т. 2.Х.: Національний ун-т внутр.справ. 2003. № 4. С. 176-178.

28. Слінько С.В. Проблеми доказування у кримінальному процесі. / Слінько С.В. // Науковий вісник. Національна академія внутрішніх справ України.К.: Національна академія внутрішніх справ України. 2003. № 4. С. 154-160.

29. Слінько С.В. Проблеми механізму реалізації цивільного позиву у кримінальному процесі. / Слінько С.В. //Вісник національного університету внутрішніх справ. Х.: Національний ун-т внутр.справ. 2004. № 25. С. 100-105.

30. Слінько С.В. Удосконалення основних напрямків кримінально-процесуальної діяльності. / Слінько С.В. //Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України.Львів. Львівський інститут внутрішніх справ. 2004. №1.С. 113-122.

31. Слінько С.В. Юридичні наслідки слідчих помилок. / Слінько С.В. //Прокуратура, людина, держава.К.: Генеральна прокуратура України. 2004. № 6. С. 78-84.

32. Слінько С.В. Проблеми диференціації кримінального судочинства. / Слінько С.В. //Вісник національного університету внутрішніх справ. Вип. 28.Х.: Національний ун-т внутр. справ. 2004. С. 138-143.

33. Слінько С.В. Проблеми механізму реалізації процесуального статусу суб'єктів кримінального процесу. / Слінько С.В. //Сучасний стан та проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України. (12.02.2007 р.). Х.: Національний ун-т внутр.справ. 2007. С. 12-15.

34. Слінько С.В. Про спірне поняття правосуддя. / Слінько С.В. // Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства. (6.02.2008 р.). Х.: Хар. Нац. ун-т. внутр. справ. 2008. С. 21-23.

35. Слінько С.В. Проблеми побудови кримінального процесу / Слінько С.В.// Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності. (3.04.2009 р.). К.: Національна академія внутрішніх справ України. 2009. С. 377- 380.