Поняття та особливості міжнародного права

Підводна околиця материка включає продовження континентального масиву прибережної держави, що знаходиться під водою,і складається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану на великих глибинах, зокрема його океанічні хребти або його надра.

Виходячи з визначення, наданого у Конвенції 1982 р., внутрішнім кордоном континентального шельфу є зовнішня межа територіального моря (лінії на відстані 12 морських миль від вихідної лінії). Зовнішнім же кордоном континентального шельфу є зовнішня межа підводної околиці материка або лінія, що знаходиться на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіальною моря, коли зовнішня межа підводної околиці материка не тягнеться на таку відстань.

У випадку, коли підводна частина материка простирається за межі 200 морських миль від вихідних ліній, прибережна держава за погодженням з Комісією з кордонів континентального шельфу може подовжити свій континентальний шельф, але зовнішній кордон континентального шельфу повинен знаходитися не далі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, або не далі 100 морських миль від 2 500-метрової ізобати, яка є лінією що поєднує глибини в 2 500 метрів.

Прибережна держава здійснює ресурсний суверенітет над континентальним шельфом: вона має виключні суверенні права на розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу. Це означає що якщо прибережна держава не здійснює розвідку континентальной) шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може цього робити без її на те згоди.

Можна говорити про два режими експлуатації континентальной) шельфу: один - у межах 200-мильної зони, в якій прибережна держава користується виключними суверенними ресурсними правами. Другий - на континентальному шельфі за межами 200 морських миль від вихідних ліній. Особливістю режиму експлуатації континентальної шельфу за межами 200 морських миль є те, що, по-перше, продовження континентального шельфу за такі межі погоджується з Комісією з кордонів континентального шельфу; по-друге, прибережна держава проводить відрахування або внески натурою у зв'язку з розробкою неживих ресурсів континентального шельфу за межами 200 морських миль, що відраховуються від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря.

Відрахування і внески проводяться щорічно відносно всієї продукції на ділянці після закінчення перших п'яти років добичі на цій ділянці.

Розмір відрахувань або внеску за шостий рік складає один відсоток вартості або об'єму продукції на даній ділянці. Цей розмір збільшується на один відсоток кожен подальший рік до закінчення дванадцятого року і потім зберігається на рівні семи відсотків. Відрахування або внески робляться через Міжнародний орган з морського дна, який розподіляє їх між державами-учасниками Конвенції 1982 р. на основі критеріїв справедливості, зважаючи на інтереси і потреби держав, що розвиваються, особливо тих з них, які найменше розвинені і не мають виходу до моря.

Делімітація континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється шляхом угоди на основі міжнародного права, як це вказується в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, в цілях досягнення справедливого рішення. Континентальний шельф розмежовується за принципом рівної віддаленості від ближчих точок вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря.

Якщо протягом розумного терміну угода не досягнута, зацікавлені держави можуть передати розгляд існуючого між ними спору щодо делімітації континентального шельфу до Міжнародного Суду 00Н, Міжнародного трибуналу з морського права або прибігти до арбітражних процедур розгляду спору. Так, спір щодо розмежування континентального шельфу та виключної економічної зони між Румунією та Україною було передано сторонами у 2004 році на вирішення Міжнародним Судом ООН. З лютого 2009 р. Суд оголосив своє рішення, яке встановлює морські кордони між державами та визначає виключні економічні зони Румунії та України*

Необхідною умовою, що передує освоєнню природних багатств континентального шельфу, є його розмежування (делімітація) між прибережними державами. Пов'язані з цим питання дуже актуальні для багатьох держав, у тому числі і для України, що протягом декількох- років намагається вирішити їх разом із Російською Федерацією і Румунією (проблема делімітації континентального шельфу Чорного моря в районі острову Зміїний).

Виходячи з принципів, закладених у статті 6 Женевської Конвенції про континентальний шельф 1958 року і статті 83 Конвенції ООН з морського права 1982 року, вирішення таких питань бачиться в наступному:

1. При обгрунтуванні позиції України потрібно виходити з того, що спірні райони необхідно розглядати як частину території, що вже знаходиться під владою України, у тому смислі, що, хоча ці райони покриті водою, вони є продовженням сухопутної території України.

2. Переговори про розмежування континентального шельфу між Україною і Румунією доцільно проводити по етапах, із врахуванням основних принципів розмежування цього шельфу, угод між заінтересованими державами, статті 33 Статуту ООН, статті 6 Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 року, статті 83 Конвенції ООН з морського права 1982 року та ін. Кожний етап таких переговорів повинний закінчуватися укладанням «малої угоди»

На першому етапі доцільно визначити принципи, котрими необхідно користуватися при розмежуванні континентального шельфу. Вважається, що повинен мати місце комплексний підхід до трьох основних принципів: розмежування на основі угоди між Україною і Румунією; розмежування на основі особливих обставин; розмежування на основі серединної лінії і лінії однакового віддалення.

Другий етап переговорів повинен бути спрямований на опрацювання пропозицій зі встановлення особливих обставин, що повинні бути прийняті за основу при розмежуванні континентального шельфу. Вважається, що до них потрібно віднести: незвичну конфігурацію берегової лінії; історичні підстави (попередні угоди, факт розвідки і підготувки глибинного буравлення шпар, фактичне визнання Румунією приналежності даного району до континентального шельфу колишнього СРСР); протяжність берегової лінії; наявність острова (саме так слід розглядати острів Зміїний) і визнаного права острова на територіальне море і континентальний шельф.

Третій етап переговорів повинен визначити вихідні точки відліку, що будуть враховуватися при побудові серединної лінії і лінії однакового віддалення.

Четвертий е'тап повинен завершитися підписанням широкомасштабної угоди про розмежування континентального шельфу між Україною і Румунією.

3. Якщо сторони не досягнуть взаємоприйнятної угоди, вони мають право звернутися в Міжнародний Суд ООН або в іншу міжнародну організацію, до компетенції якої входить розгляд таких питань. Проте при цьому необхідно враховувати, що рішення міжнародного органу є не підставою для автоматичного розмежування континентального шельфу, а лише приводом для продовження переговорів.

50. Поняття і правовий режим відкритого моря. Свободи відкритого моря

За зовнішньою межею територіального моря знаходяться простори морів і океанів, які не входять до складу територіальних вод будь-якої держави і утворюють відкрите море. У ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. відкрите море визначено як «усі частини моря, які не входять ані до територіального моря, ані до внутрішніх вод будь-якої держави». Конвенція ООН з морського права 1982 р. встановила, що положення Частини VII «Відкрите море» застосовуються до всіх частин моря,які не входять ані до виключної економічної зони, ані до територіальною моря або внутрішніх вод будь-якої держави, ані до архіпелажних вод держави-архіпелагу (ст. 86).

Відповідно до ст. 87 Конвенцій 1982 р. всі держави (у тому числі і ті, що не мають виходу до моря) користуються у відкритому морі правом на:

свободу судноплавства;

свободу польотів;

свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи;

свободу рибальства;

свободу зводити штучні острови й інші установки, що допускаються міжнародним правом;

свободу наукових досліджень. Вказаний перелік не є вичерпним.

Відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, всі держави мають право користуватися ним в мирних цілях на засада рівності. Ніяка держава не має права претендувати на підпорядкуванні будь-якої частині відкритого моря своєму суверенітету.

У відкритому морі судно підлягає юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно плаває. Судно розглядається як частина території держави, в якій воно зареєстроване. Виключення з цього правила встановлюються міжнародними договорами. Так, ст. 22 Конвенції про відкрите море 1958 р. встановлює, що військовий корабель не має права піддавати огляду іноземне торгівельне судно, якщо немає достатніх підстав підозрювати:

~ що судно займається піратством або работоргівлею;

- що судно, хоча на ньому піднятий іноземний прапор, має ту ж національність, що і даний військовий корабель.

Арешт або затримання судна у відкритому морі може здійснити лише влада держави прапору судна.

Разом з тим, ст. 23 Конвенції про відкрите моря 1958 р. передбачає право прибережної держави на переслідування по «гарячих слідах». Переслідування іноземного судна може бути здійснене,якщо компетентна влада прибережної держави має достатні підстави вважати, що судно порушило закони і правила цієї держави. Переслідування повинне початися тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у внутрішніх водах, в територіальному морі або в прилеглій зоні держави, що переслідує, і може продовжуватися за межами територіального моря або прилеглої зони тільки за умови, що воно є безперервним. Право переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно входить в територіальне море своєї країни або третьої держави.

Переслідування може бути розпочато після подачі звукового або світлового сигналу зупинитися. Переслідування може здійснюватися тільки військовими кораблями або військовими літальними апаратами, або судами і апаратами, що знаходяться на урядовій службі (наприклад, поліцейськими) і є спеціально на це уповноваженими. Право переслідування не може здійснюватися відносно військових кораблів, деяких інших суден, що перебувають на державній службі (поліцейських, митних).

51. Поняття і межі Міжнародного району морського дна. Правовий статус Міжнародного району морського дна. Використання ресурсів Міжнародного району морського дна

Морське дно за межами континентального шельфу і економічної зони є територією з міжнародним режимом і утворює міжнародний район морського дна (далі - Район). Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН з морського права 1982 р. «Район» означає дно морів та океанів і його надра за межами національної юрисдикції.

Конвенція 1982 р. встановлює, що жодна держава не може претендувати на суверенітет або здійснювати суверенні права відносно якої б то не було частини Району і його ресурсів (ст. 137). Район було оголошено «загальною спадщиною людства». Це означає, що права на ресурси Району належать всьому людству (незалежно від географічного розташування держав - як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря), від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна (далі - Орган).

Корисні копалини Району можуть бути відчужені відповідно до норм міжнародного права і правил, що встановлюються Міжнародним органом з морського дна, який створюється на підставі Конвенції 1982 р. Передбачається, зокрема, можливість розвідки і розробки ресурсів Району як спеціальним підрозділом Органу - Підприємством, так і окремими державами за договором з Органом. Підприємство безпосередньо здійснює діяльність в Районі, транспортування, переробку і збут мінералів. Орган забезпечує справедливий перерозподіл фінансових та інших економічних вигод, що надходять від діяльності в Районі, на ^дискримінаційній основі з особливим урахуванням інтересів і потреб держав, що розвиваються, і народів, які не отримали повної незалежності або іншого статусу самоуправління.

Размещено на Allbest.ru