Основи теорії держави і права

Фінансово-правова норма - це встановлене державою в суворо визначеному порядку та забезпечене заходами державного примусу, виражене в категоричній формі загальнообов'язкове правило поведінки суб'єктів фінансових правовідносин, які виникають у галузі мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і децентралізованих фондів.

Фінансово-правовий інститут - законодавчо відокремлена сукупність правових норм, які забезпечують комплексне регулювання певної групи суспільних відносин. Він відрізняється від галузі фінансового права головним чином обсягом правового регулювання (регулює лише об'єктивно діючу, відносно відособлену частину взаємопов'язаних фінансових відносин). Вважається що він є базовим елементом системи фінансового права, який відображає закономірності та специфіку його макроструктури, це сукупність структурно відокремлених фінансово-правових норм, що утворюють цілісний комплекс, достатній для повного правового регулювання однорідної, відносно відокремленої групи фінансових відносин.

Підгалузь фінансового права характеризується наявністю в її складі кількох правових інститутів з одночасним виділенням декількох “загальних положень”, характерних для всіх інститутів цих підгалузей.

Галузь фінансового права - це відносно замкнена частина системи права, що включає сукупність норм, які регулюють суспільні відносини, котрі виникають у сфері правового режиму руху державних грошових коштів.

Групування фінансово-правових норм має дві сторони:

Фінансове право, як і інші галузі права, підрозділяється на загальну й особливу частини.

Загальна частина фінансового права	Особлива частина фінансового права
Загальна частина фінансового права охоплює фінансово-правові норми, що закріплюють: поняття фінансів і основні початки фінансової діяльності держави, її задачі, загальні принципи, форми і методи її здійснення; правову характеристику фінансово-правових відносин та фінансово-правових норм; систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх ієрархію, компетенцію, правовий статус, завдання і функції, форми і методи роботи; основні риси фінансово-правового положення інших суб'єктів, з якими ці органи вступають у фінансово-правові відносини; правові основи фінансового контролю, його види та методи.	Особлива частина фінансового права містить у собі підгалузі та правові інститути, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини в області: державного бюджету; позабюджетних державних і муніципальних фондів; фінансів державних та комунальних підприємств; державних і місцевих податків і інших обов'язкових платежів; державного кредиту; державних доходів; державних витрат (видатків); державного страхування; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.

Норми загальної частини фінансового права конкретизуються в особливій частині. Загальна і особлива частини фінансового права перебувають у нерозривному зв'язку, оскільки в своїй основі вони є відображенням цілого і його елементів. Положення загальної частини застосовуються до усіх розділів особливої частини.

3. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини

Норми права всіх галузей - це обов'язкові правила поведінки загального характеру.

Головна особливість фінансово-правових норм є в тому, що вони носять державно-владний характер, імперативний характер. Вони складаються з письмово сформульованих вимог, які виражені в категоричній формі і не припускають їх самовільної зміни, точно визначають обсяг прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин. Ці права та обов'язки спрямовані на забезпечення державних та місцевих інтересів, а також інтересів кожного з учасників публічних фінансових правовідносин.

Норми фінансового права закріпляють:	1. Загальні принципи і форми фінансової діяльності держави та її місцевих утворень (адміністративно-територіальних одиниць)
	2. Методи акумуляції коштів до державних та місцевих грошових фондів.
	3. Види обов'язкових платежів, що використовуються для формування цих фондів.
	4. Порядок отримання і використання державних та місцевих грошових фондів.
	5. Джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, установ, організацій.
	6. Порядок отримання та використання державних та місцевих грошових коштів.

Норми фінансового права регулюють відносини, що виникають при:

Встановленні бюджетної системи.

Розподілі доходів та видатків між її ланками.

Складанні, розгляді, затвердженні, виконанні бюджетів та звітів про їх виконання.

Збиранні податків та обов'язкових платежів з підприємств та організацій різних форм власності, а також з населення.

Державному фінансуванні та кредитуванні.

Державному страхуванні, державних позиках та організації ощадної справи.

Регулюванні грошової системи, розрахунках та валютних операціях.

Врегульовуючи ці відносини, норми фінансового права закріплюють права та обов'язки державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та громадян.



1. Міститься в нормативно-правових актах. 2. Стає обов'язковою для всіх учасників регульованих суспільних відносин, визначає їх права та обов'язки. 3. Реалізація цієї норми забезпечується примусовою силою	1. Має державно-владний характер. 2. ЇЇ зміст завжди пов'язаний із регулюванням фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. 3. Наділена імперативністю (обов'язковістю, забезпеченою примусовою силою, вираженою в категоричній формі, що не дозволяє суб'єктам фінансово-правових відносин змінювати приписи держави). 4. Безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, владних органів за певних обставин незалежно від їх згоди.

Норми фінансового права структурно розподіляються на три компоненти:

Гіпотеза визначає умови, обставини, за яких можуть виникнути фінансові правовідносини у громадян і організацій (передбачені нормою права юридичні права й обов'язки у сфері публічної фінансової діяльності), тобто вказує на умови дії фінансово-правової норми і на суб'єктів-учасників цих правовідносин. Ці умови завжди виражені конкретно. Найчастіше гіпотеза фінансово-правової норми має складну форму і містить чітко сформульовані умови, за наявності яких потрібно здійснити певні дії у сфері фінансової діяльності держави або місцевих утворень чи надається право на здійснення таких дій. Гіпотеза фінансово-правової норми не тільки містить вказівку на конкретні життєві обставини, за наявністю яких діє норма фінансового права, вона надає цим життєвим обставинам юридичного значення, перетворюючи їх в юридичні факти. Але гіпотеза не тільки визначає обставини (юридичні факти), за наявністю яких вона реалізується, а й визначає коло осіб, яким адресована фінансово-правова норма.

Диспозиція -- «серцевина» норми, вказує або містить розпорядження про те, якою повинна бути поведінка учасників фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, тобто визначає їхні права й обов'язки (інакше кажучи, встановлює зміст самого правила поведінки). Вона приписує здійснювати певні дії щодо утворення, розподілу чи використання державних та місцевих фінансових ресурсів, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових правовідносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі. Диспозиція потребує певної поведінки від учасників фінансових правовідносин і не припускає відхилень від цієї встановленої поведінки.

Санкція -- це міра відповідальності, застосовувана до порушників фінансово-правових норм. Санкція фінансово-правової норми передбачає настання негативних наслідків порушення диспозиції фінансово-правової норми, визначає вид та міру фінансово-правової відповідальності порушника фінансово-правової норми, тобто містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. Санкція є частиною фінансово-правової норми, яка вказує на несприятливі наслідки, що виникають внаслідок порушення диспозиції цієї норми, застосування учасником фінансових правовідносин диспозиції всупереч гіпотезі фінансово-правової норми. За допомогою санкції здійснюється державний примус щодо виконання приписів фінансово-правових норм. Підставою настання фінансово-правової відповідальності (застосування фінансово-правових санкцій) є фінансове правопорушення.

Фінансове правопорушення полягає у недотриманні приписів фінансово-правових норм, наприклад, нецільовому використанні бюджетних коштів, несплаті або неповній сплаті податків, наданні недостовірної інформації контролюючим фінансовим органам тощо.

Фінансово-правова санкція повинна виражати здатність держави примушувати учасників фінансових правовідносин дотримуватися приписів фінансово-правових норм, запобігати їх порушенню, відновлювати порушене право. Якщо гіпотеза окреслює межі (обсяг дій) і застосування фінансово-правової норми, а диспозиція - спосіб її регулюючого впливу на поведінку учасників правовідносин, то в санкції виражено спосіб охорони правової норми від порушень.

Функції фінансово-правових відносин

ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
Ознаки	Особливості
Це суспільний, двосторонній (і більше) зв'язок, який виникає на підставі фінансово-правових норм. Цей зв'язок виявляється через суб'єктивні права й обов'язки сторін. Для цих відносин характерний зв'язок сторін у формі юридичних прав і обов'язків. Тут завжди є дві сторони: одна, що володіє суб'єктивним правом (управомочна) та інша, що несе відповідні юридичні зобов'язання (зобов'язана). Це вольові відносини (вони носять вольовий характер), оскільки одна сторона (владний орган) завжди наділена владними повноваженнями. Ці відносини завжди пов'язані з коштами. Існує постійна охорона цих відносин з боку держави.	Завжди виникають із фінансової діяльності та мають грошовий характер (пов'язані з дією закону вартості й товарно-грошових відносин). Один із суб'єктів цих відносин є уповноважений державою фінансово-кредитний орган, наділений владними повноваженнями стосовно іншої сторони. Завжди виникають, змінюються та припиняються лише на підставі нормативно-правового акту. Усім фінансово-правовим відносинам властивий владно-майновий характер. Мають розподільчий характер, що закладено вже у функціях фінансів, передусім у функції створення грошових фондів і спрямування цих фондів (їх коштів) на задоволення потреб суспільства. Їм властива плановість, пов'язана з дією закону планомірного розвитку.

Ці відмітні риси, розглянуті в єдності, додають фінансовим правовідносинам характер державно-владних майнових (грошових) правовідносин.

Фінансові відносини існують тільки у формі фінансових правовідносин і, будучи врегульованими нормами фінансового права, вони стають власне фінансовими правовідносинами:

Вони виникають на підставі норм фінансового права.

Їх учасники знаходяться у взаємному зв'язку через суб'єктивні юридичні права та обов'язки.

Такий взаємний зв'язок (відношення) охороняється примусовою системою держави.

Фінансові правовідносини, як і будь-яке інше органічно ціле утворення, мають свою строго визначену структуру (склад), тобто сукупність складових їх взаємозалежних елементів.

Структурно фінансово-правове відношення складається з: суб'єкту, об'єкту та змісту.

Суб'єкти фінансово-правових відносин - особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових прав та обов'язків.

Суб'єкт фінансового права - особа яка має фінансову правосуб'єктність	Суб'єкти фінансово-правових відносин - реальний учасник цих правовідносин

До суб'єктів фінансових правовідносин можна віднести всі три основні групи, на які підрозділяються суб'єкти права:

1) територіальні утворення (держава та її місцеві утворення);

2) колективні суб'єкти (організовані, відокремлені, самокеровані групи осіб, які наділені правом вступати у відносини з іншими суб'єктами персоніфіковано, як єдине ціле. До них відносять органи законодавчої і виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, організації, установи різних форм власності як комерційні так і некомерційні);

3) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи).

Але при цьому не можна забувати про те, що однією зі сторін у фінансових правовідносинах завжди буде виступати держава чи її уповноважений орган.

Реалізація норм фінансового права у правомочній поведінці суб'єктів фінансових правовідносин здійснюється у чотирьох формах:

Дотримання.

Використання.

Виконання.

Реалізація.

Під об'єктом фінансових правовідносин варто розуміти те, на що спрямовано поводження учасників фінансових правовідносин (тобто те, на що направлена поведінка суб'єктів), детерміноване їх інтересами в рамках належних їм суб'єктивних прав і обов'язків.

Об'єктом є матеріальні субстанції (гроші чи грошові зобов'язання в зв'язку з утворенням і використанням грошових фондів держави та місцевих утворень) і нематеріальні субстанції (проекти фінансово-планових актів. Самі ці акти, звітність тощо).

Права й обов'язки суб'єктів (учасників) фінансових правовідносин утворюють юридичний зміст фінансово-правого відношення.

Зміст фінансових правовідносин як способу реалізації фінансово-правових норм у реальній фінансовій діяльності проявляється такими способами:

фінансові правовідносини деталізують коло осіб, на яких поширює свою дію фінансово-правова норма;

фінансові правовідносини переводять абстрактні права і обов'язки у площину фінансово-правового статусу конкретних суб'єктів цих правовідносин. При цьому можлива конкретизація або доповнення складу фінансових правовідносин з урахуванням певних умов їх здійснення;

фінансові правовідносини створюють конкретну ситуацію для реалізації заходів державного примусу і реалізації фінансово-правових санкцій у випадках невиконання або неналежного виконання суб'єктами своїх обов'язків.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб'єктивні права - це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками іншої сторони фінансових правовідносин. Саме обов'язки іншої сторони, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Цей обов'язок може полягати в утриманні від дій або у виконанні обов'язку.

Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах - це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цій суб'єкт.

У правах та обов'язках суб'єктів фінансових правовідносин, в їхніх особливостях, взаємозв'язках розкриваються можливості і межи активності їх суб'єктів і відображаються як матеріальні ознаки галузі права (предмет правового регулювання), так і юридичні риси (метод правового регулювання).

Виникнення, зміна та припинення фінансово-правових відносин пов'язані з юридичними фактами - конкретними життєвими обставинами (діями та подіями). Як і в інших галузях права, до юридичних фактів у фінансовому праві відносяться дії (правомірні або неправомірні) і події. Події -- це явища, що не залежать від волі людей. На відміну від подій дії є усвідомленими і відбуваються з волі людини.

Отже, юридичні факти у фінансовому праві виконують свою головну функцію - забезпечення виникнення, зміни чи припинення фінансових правовідносин.

4. Поняття, суть і призначення фінансового контролю в Україні

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ (ФК)
Основні завдання	Сутність фінансового контролю знаходить своє відображення в його задачах. Найважливіші задачі	Принципи
1. Перевірка виконання фінансових зобов'язань перед державою всіма суб'єктами фінансових правовідносин 2. Перевірка правильності використання підприємствами, установами та організаціями грошових ресурсів, що в є їхньому розпорядженні. 3. Перевірка дотримання правил здійснення фінансових операцій, розрахунків і збереження коштів підприємствами, організаціями та установами. 4. Попередження й усунення виявлених порушень фінансової дисципліни. 5. Виявлення внутрішніх резервів виробництва. 6. Застосування заходів примусу за вчинення правопорушень. 7. Підтримка фінансової дисципліни.	1. Дотримання діючого законодавства і нормативних актів у фінансовій і господарській діяльності. 2. Сприяння збалансованості між потребою у фінансових ресурсах і величиною грошових доходів державного бюджету. 3. Забезпечення своєчасності та повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою всіма суб'єктами фінансових правовідносин. 4. Сприяння раціональній витраті товарно-матеріальних цінностей і коштів на підприємствах і в організаціях. 5. Попередження й усунення порушень фінансової дисципліни, бухгалтерського обліку і звітності.	1. Незалежність ФК як невід'ємного атрибуту демократії та обов'язкового елемента управління фінансовими ресурсами. 2. Законодавче закріплення незалежності органів ФК. 3. Визначення необхідності здійснення попереднього контролю та контролю за фактичними результатами. 4. Наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування ФК. 5. Гласність і відкритість органів контролю з обов'язковою вимогою дотримання комерційної чи іншої таємниці, що захищається законом. 6. Законність, об'єктивність, ефективність, поєднання державних, регіональних і приватних інтересів. 7. Розподіл контрольних повноважень і повнота охоплення об'єктів контролю. 8. Достовірність фактичної інформації. 9. Відповідальність.

Фінансовим контролем охоплюються практично всі сторони господарського життя, де використовуються гроші чи їхні еквіваленти.

Фінансовий контроль спрямований на дотримання законності, фінансової дисципліни, запобіганням фінансовим правопорушенням під час мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів для виконання завдань і функцій держави й ефективного соціально-економічного розвитку усіх суб'єктів фінансових відносин.

Призначення фінансового контролю полягає в сприянні успішної реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування та ефективного використовування фінансових ресурсів в усіх сферах та ланках народного господарства.



Фінансова дисципліна - це чітке дотримання встановлених розпоряджень (наказів) по утворенню, розподілу та використанню грошових коштів як держави, так і інших суб'єктів фінансової системи, таких як, наприклад, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Вимоги фінансової дисципліни розповсюджуються на всіх учасників фінансових відносин.

Фінансовий контроль невіддільний від відповідальності суб'єктів господарювання за порушення ними правил фінансових операцій, розрахунків і збереження коштів. Мірою цієї відповідальності є фінансові санкції.

Фінансове правопорушення - дія або бездіяльність органів державної влади, суб'єктів господарювання усіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм. У випадку виявлення фінансових правопорушень, винні особи притягаються до відповідальності у встановленому законом порядку і забезпечується відшкодування заподіяної шкоди.

Фінансовий контроль можна класифікувати за різними критеріями.

Під формою фінансового контролю розуміють способи конкретного вираження і організації контрольних дій.

Форми фінансового контролю	Класифікація фінансового контролю
Залежно від характеру відносин і суб'єктів контролю:	Внутрішній - самоконтроль, що здійснюється органами, підприємствами, установами як за власною діяльністю, так і за фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Зовнішній - здійснюється іншими органами уповноваженими на проведення компетентних дій із перевірки стану дотримання фінансової дисципліни учасниками фінансових відносин.
За часом проведення:	Попередній (первинний) - здійснюється на стадії складання, розгляду і прийняття рішень із фінансових питань. Поточний - контроль за фінансовим процесом, здійснюється безпосередньо під час фінансово-господарських операцій із метою раціонального використання фінансових ресурсів. Наступний - контроль за фінансовими результатами діяльності. Він проводиться після здійснення фінансових операцій.
За формами проведення:	Ініціативний - здійснюється на підставі власних рішень господарюючих та інших суб'єктів, як власними силами, так і за участі сторонніх організацій. Обов'язковий - здійснюється в силу вимог нормативних актів (наприклад, контроль Рахункової палати за виконанням бюджету), а також за рішенням компетентних органів держави (підставою для його проведення є рішення цих органів для з'ясування дотримання законності, встановлення істини під час судового слідства тощо).
Залежно від суб'єктів контролю:	Державний - призначений для виконання складних і різноманітних завдань у різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Відомчий - передбачає контроль міністерств та інших органів державного управління за діяльністю підвідомчих підприємств, установ, організацій. Його здійснюють самостійні структурні контрольно-ревізійні підрозділи (групи, відділи, управління) міністерств і відомств, підпорядковані безпосередньо керівниками цих органів. Внутрішньогосподарський - здійснює бухгалтерія, фінансові відділи, служби фінансового менеджменту та внутрішнього аудиту, відділи планування якогось конкретного підприємства усередині цього підприємства. Незалежний (аудиторський). Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування - здійснюють місцеві органи через відповідні комісії місцевих рад і місцеві фінансові органів.
За суб'єктивним складом органів, що здійснюють фінансовий контроль:	Фінансовий контроль представницьких органів (органи законодавчої влади і органів місцевого самоврядування). Фінансовий контроль Президента України. Фінансовий контроль органів виконавчої влади загальної компетенції. Фінансовий контроль органів виконавчої влади спеціальної компетенції. Фінансовий контроль фінансово-кредитних органів. Внутрішній фінансовий контроль. Громадський фінансовий контроль. Аудиторський фінансовий контроль.
Залежно від місця здійснення:	Контроль на місцях. Дистанційний (безвиїзний).
За сферою фінансової діяльності чи за об'єктом фінансового контролю:	Бюджетний. Податковий. Валютний. Банківський. Кредитний. Страховий. Митний.

Методи фінансового контролю - це засоби, прийоми і способи що застосовуються при здійсненні контрольних функцій, їх вибирають залежно від сукупності факторів у кожному конкретному випадку (суб'єкта та об'єкта контролю, мети і завдань, що стоять перед суб'єктом контролю, підстав виникнення контрольних правовідносин та інших обставин).

Аналіз фінансового стану - це вивчення періодичної або річної фінансово-бухгалтерської звітності.
Обстеження (тематична перевірка) - перевірка фінансового стану підконтрольного об'єкта для з'ясування його фінансових можливостей, майнового стану; проводиться за низкою питань або за визначеною темою через ознайомлення на місці з певними ділянками господарської чи фінансової діяльності. Характерним для обстеження є використання таких прийомів, як анкетування, опитування, зіставлення фактичного стану справ із нормативним, тобто перевіряють стан дотримання нормативів, інструкцій, лімітів, установлених законодавством. Обстеження є одним із методів попереднього контролю.
Нагляд - здійснюється органами контролю стосовно суб'єктів, які отримали від цього органу дозвіл або ліцензію на здійснення певних видів діяльності (наприклад, банківський і валютний нагляд).
Спостереження - постійний контроль з боку кредитних установ за цільовим витрачанням кредитних ресурсів, який передбачає загальне ознайомлення зі станом фінансової діяльності об'єкта контролю.
Інспекція - перевірка стану фінансів підприємств на місцях, яку періодично здійснюють державні органи для ознайомлення із загальним станом справ на місцях і надання оперативної практичної допомоги.
Інвентаризація-система контрольних дій, під час яких перевіряється наявність основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і стан розрахунків, їх відповідності даним бухгалтерського обліку станом на певну дату. Основною метою проведення інвентаризації є забезпечення збереження матеріальних цінностей і раціонального використання їх у господарській діяльності.
Перевірка - це обстеження та вивчення певних ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації чи їх підрозділів. Перевірка передбачає окрему контрольну дію. Під час перевірки відбувається зіставлення фактичних даних контролю з даними, що відображені в первинній документації. Наслідки перевірки оформлюються довідкою чи доповідною запискою.
Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, за дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку та звітності. Це спосіб документального виявлення недостач, розтрат, привласнень і крадіжок матеріальних цінностей та коштів. Ревізія здійснюється з метою запобігання фінансовим зловживанням. За наслідками ревізії складають акт ревізії - службовий двосторонній документ, який підтверджує факт проведення відповідної ревізії, відображає її результати за наслідками певних фінансово-господарських операцій або діяльністю підприємства загалом і є носієм доказової інформації про виявлені та систематизовані за економічною однорідністю недоліків господарювання й порушення законів та інших нормативно-правових актів. Підписують акт керівник ревізійної групи, керівник підприємства, бухгалтер.

Усі методи фінансового контролю конкретизуються в методиках, тобто в правилах (технології) проведення контролю різними суб'єктами відповідних об'єктів. Вони розроблені з урахуванням форм власності, організаційної структури, територіального аспекту та ін.

Методика фінансового контролю - сукупність технічних (методичних) прийомів контролю, які дають можливість всебічно, повно і об'єктивно провести дослідження господарських і фінансових операцій підприємства, установи чи організації незалежно від форми і часу її здійснення з метою виявлення, усунення й попередження недоліків та порушень у використанні фінансових ресурсів.

5. Організація та органи фінансового контролю в Україні

Ефективність фінансового контролю залежить від правильної його організації та розподілу ролей, компетенції суб'єктів фінансового права. Він є логічним продовженням і завершенням державного управління фінансами.

Фінансовий контроль здійснюється уповноваженими на те органами.

Суб'єкти (органи) фінансового контролю - це носії контрольних функцій стосовно об'єкта контролюю чи підконтрольного суб'єкта. Це органи, спеціально створені для здійснення контрольних функцій, або органи виконавчої влади, на які поряд з їх основними задачами покладається здійснення контрольних функції у відповідній галузі фінансової сфери. Серед них: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рахункова Палата, Міністерство Фінансів, Державне Казначейство, Державна Контрольно-Ревізійна служба, Державна Податкова Адміністрація, НБУ та інші.

Повноваження суб'єктів фінансового контролю залежать від того. На якому рівні вони здійснюють свою діяльність. Є такі рівні фінансового контролю:

1. Державна сфера, в якій функціонує система державного фінансового контролю (тут суб'єктами фінансового контролю є органи державної влади).

2. Муніципальна сфера, в якій діє система фінансового контролю органів місцевого самоврядування та місцевої виконавчої впади (тут суб'єкти фінансового контролю - місцеві органи влади).

3. Сфера громадянського суспільства з незалежною системою фінансового контролю.

Система фінансового контрою включає: загальнодержавний, відомчий, позавідомчий фінансовий контроль і аудит.

Глосарій

А

Абсентеїзм -- байдуже ставлення людей до здійснення своїх громадсько-політичних прав, ухилення від виконання своїх громадських обов'язків, передусім від участі у виборах.

Абсолютизм -- абсолютна, тобто необмежена самодержавна влада, форма державного правління, яка ґрунтується на самоуправстві володаря і виключає наявність органів політичної влади, незалежних від влади монарха. Це остання форма феодального правління, що виникла в період розкладу феодалізму і зародження капіталістичних відносин. Існує в Саудівській Аравії, Омані, деяких інших державах. Виділяють деспотію, тиранію і режим освіченого А. Для деспотії характерна необмежена влада правителя, безправ'я підданих. Деспотизм був характерний для держав Стародавнього Сходу. Тиранія -- одноособове правління тирана (Стародавня Греція). Цей режим вживає жорстоких заходів щодо політичної опозиції. Освічений А. -- режим, що допускає певні права підданих.

Абсолютна (необмежена) монархія - це така форма правління, при якій вся найвища законодавча, виконавча і судова влада належать одній особі - монарху (королю, царю, князю тощо). Державна влада, як правило, передається спадково, а в окремих випадках монарх може обиратися представниками панівного класу, народу тощо. Монарх за свою діяльність не звітується перед народом, а також не несе юридичної відповідальності.

Автономія -- форма самоуправління частини території держави, що здійснюється у межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією). Автономною територіальною одиницею в Україні є Автономна Республіка Крим як складова частина України, що самостійно вирішує питання, віднесені до її відання Конституцією України, Законом України "Про статус Автономної Республіки Крим" та іншим законодавством.

Авторське право -- складова частина цивільного права, яке регулює відносини у сфері використання творів науки, літератури та мистецтва.

Аграрне право - система правових норм, що регулюють суспільні відносини по виробництву, переробці і реалізації сільськогосподарської продукції, а також відносини по їх виробничо-технічному і соціальному призначенню.

Адвокат -- особа, яка надає юридичну допомогу, здійснює правовий захист. А. може бути громадянин, який має вищу юридичну освіту, певний стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника А., а також склав кваліфікаційні іспити, отримав свідоцтво на право займатися адвокатською діяльністю і прийняв присягу А. України.

Адвокатура -- добровільне професійне об'єднання, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Адміністративна відповідальність -- одна з форм (видів) юридичної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення (проступок), передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним законодавством.

Адміністративна комісія -- орган, уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення. Діє при виконавчих комітетах районних, міських,, районних у містах, селищних, сільських рад, Вирішує усі справи про адміністративні правопорушення, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів (службових осіб). Постанова у справах про адміністративні правопорушення А. к. може бути оскаржена у виконанні відповідної ради або в районному (міському) суді, рішення якого є остаточним.

Адміністративне право -- самостійна галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності органів державного управління.

Адміністративне правопорушення (проступок) - протиправна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадянський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність. А. п. вважається дрібне хуліганство, дрібна спекуляція тощо.

Адміністративне стягнення -- міра відповідальності, яка застосовується з метою виховання особи, що вчинила адміністративне правопорушення.

Застосовуються такі А.с: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (керування транспортними засобами, полювання та ін.); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Адміністративний арешт -- адміністративне стягнення, яке застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень (дрібне хуліганство, неповага до суду та. ін.) районним (міським) судом.

Активне виборче право -- право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоуправління.

Адміністративний кодекс (Кодекс України про адміністративні правопорушення) -- систематизований законодавчий акт, що регулює питання адміністративних правопорушень та адміністративної відповідальності. Повноваження органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення; порядок провадження цих справ; виконання постанов про накладення адміністративних стягнень та ін.

Адміністративний нагляд -- захід адміністративного примусу, що має запобіжний та зупиняючий вплив у сфері забезпечення громадського порядку. А. н. здійснюється переважно органами внутрішніх справ, інспекціями та відомствами. Розрізняють нагляд загальний та нагляд за деякими категоріями осіб, визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами, а також до осіб, які були позбавлені волі за тяжкі злочини, засуджені двічі і більше разів. А. н. здійснюється і за особами, звільненими з місць позбавлення волі умовно-достроково чи умовно з обов'язковим залученням до праці, але знову скоїли навмисний злочин до закінчення призначеного судом строку покарання.

Адміністративний примус -- застосування органами державного управління, судами (суддями) встановлених законом заходів, що містять спонукання до виконання громадянами або посадовими особами юридичних обов'язків з метою припинення протиправних діянь, притягнення до відповідальності за адміністративні проступки або забезпечення суспільної безпеки. Серед заходів А. п. розрізняють заходи адміністративного припинення, адміністративно-запобіжні та адміністративні стягнення.

Адміністративно-територіальний устрій -- поділ території на певні частини з врахуванням її природно-історичних, національних, економічних, природних та інших особливостей з метою максимального наближення державного апарату до населення і найбільш ефективного функціонування системи місцевих та регіональних органів держави.. Адміністративно-територіальними одиницями в Україні є: області (їх 24); міста, в тому числі республіканського підпорядкування (Київ, Севастополь); райони, райони в містах, селища і сільські населені пункти, а також Автономна Республіка Крим. Установлення і зміни А.-т. у. віднесені до компетенції Верховної Ради України і Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Акти громадянського стану -- державні записи фактів народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, усиновлення, встановлення батьківства, а також зміни імені, по батькові та прізвища.

Аліменти -- утримання одних членів сім'ї іншими на підставі чинного законодавства і в порядку, зазначеному ним. Наприклад, А. сплачують батьки своїм неповнолітнім дітям, а також повнолітнім у разі їхньої непрацездатності і потреби в матеріальній допомозі. З іншого боку, повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги і піклування про них. Аліментні зобов'язання можуть виникати і між подружжям та в інших передбачених законом випадках.

Амністія -- передбачене актом найвищого органу державної влади повне або часткове звільнення від покарання і пом'якшення покарання певної категорії осіб, засуджених судом, припинення порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання або звільнені від нього. В Україні рішення про А. приймає Президент.

Апарат держави - система державних органів, установ і організацій, що здійснюють практичну роботу з реалізації функцій держави.

Апатриди -- особи без громадянства, їхнє правове становище визначається законодавством держави перебування і, за деякими винятками, прирівнюється до правового становища власних громадян.

Апеляція -- одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апеляційної) інстанції, що має право переглядати справу.

Б

Банківське право -- сукупність правових норм, які регулюють діяльність банків, їхні взаємовідносини з клієнтами (організаціями і громадянами, яких обслуговує банк).

Банкрутство -- неспроможність юридичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений строк пред'явлені їй з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом, пов'язана з недостатністю активів.

Безпосередня демократія - сукупність форм організації державної влади, за якою основні рішення щодо управління справами суспільства і держави приймаються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, виборах, зборах тощо.

Безробітні -- працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежної від них причини не мають заробітку (або інших передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу і бажають працювати.

Біпатридизм -- правовий статус фізичної особи, що має громадянство двох або більше держав.

Близькі родичі -- фізичні особи, природний зв'язок між якими ґрунтується на походженні один від одного або від спільних предків і має правове значення у випадках, передбачених законодавством. Б.р. являються: батьки, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. Статус Б. р. мають також подружжя.

Бюджет - закон України, прийнятий вищим органом законодавчої влади - Верховною Радою України, а на місцях - нормативний акт, прийнятий органами місцевого самоврядування, яким затверджуються основні фінансові плани формування і використання коштів для держави в цілому чи на окремих її територіях.

Бюджетне право -- сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі бюджетної діяльності: встановлення бюджетної системи, розмежування доходів і видатків між загальнодержавним і місцевим бюджетами; складання, розгляд і затвердження бюджетів, виконання їх, а також складання, розгляд і затвердження звітів про виконання бюджету. Б. п. -- складова частина фінансового права.

В

Валютне законодавство -- сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків, інших операцій з валютними цінностями в країні, а також з іноземними державами та фізичними і юридичними особами іноземних держав.

Верховна Рада України -- єдиний орган законодавчої влади України, вищий представницький однопалатний орган усього народу. Носій його суверенітету і повновладдя, виразник його державної волі. Складається із 450 народних депутатів України, обраних по виборчих округах. Здійснює свою роботу сесійно. Його актами є: закони, постанови, декларації, звернення, заяви. Постійно діючі органи ВР -- Президія, постійні комісії. Повноваження ВР і її органів визначаються Конституцією України та іншими законодавчими актами.

Верховний суд України -- найвищий судовий орган України, здійснює нагляд за судовою діяльністю судів держави в порядку, встановленому законодавством. У межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції в касаційному порядку, в порядку нагляду і за обставинами, які щойно розкрилися, дає керівні роз'яснення судам з питань застосування законодавства та здійснює інші повноваження, надані йому законодавством. Діє у складі: Пленуму, судової колегії з цивільних справ, судової колегії з кримінальних справ, військової колегії. Для розгляду організаційних питань роботи В. С. У. створюється його президія.

Вето Президентське -- право відхилення главою держави прийнятого парламентом Закону. Абсолютне вето -- це остаточне відхилення главою держави закону, ухваленого парламентом; характерне для монархічних держав, у практиці майже не застосовується. Відкладальне -- пов'язане з правом глави держави на повернення переданого йому на підпис закону для повторного розгляду в парламенті. Правом вето згідно з Конституцією наділений і Президент України.

Виборча система -- порядок організації і проведення виборів до представницьких органів та порядок формування виборних органів держави. В. с. можна розглядати і як спосіб розподілу мандатів у той чи інший виборний орган згідно з голосуванням.

Виконавча влада - це система вищих і місцевих державних органів, які займаються виконавчо-розпорядчими функціями, закріпленими в Конституції і інших законах, по управлінню суспільством. В.в.має право приймати підзаконні нормативно-правові акти на підставі законів і на виконання законів в межах своєї компетенції. Найвищим органом В.в. в Україні є Кабінет Міністрів України. Місцева В.в. - місцеві держадміністрації.

Вимушений прогул -- час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу не мав змоги працювати.

Вина -- психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків. Вина буває у формі умислу (прямого, непрямого) або необережності (самовпевненості, недбалості).

Вирок -- акт у кримінальному судочинстві, в якому викладено рішення суду з питань винності, покарання та інших питань, пов'язаних з визнанням винності або невинності підсудного. В. постановляється ім'ям України лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. В. має бути законним, обґрунтованим і справедливим; постановляють його у нарадчій кімнаті з дотриманням таємниці наради суддів.

Відшкодування шкоди -- компенсація майнових збитків, заподіяних шкодою. Заподіяна шкода має бути відшкодована повністю в натурі (надання речі тієї самої якості, виправлення пошкодженої речі та ін.) або у грошовій формі. Розмір відшкодування може бути зменшено або у відшкодуванні може бути відмовлено у разі заподіяння шкоди правомірними діями або коли шкода виникла внаслідок грубої необережності самого потерпілого.

Військова служба -- почесний конституційний обов'язок громадян, особливий вид державної служби, пов'язаний з виконанням загального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах та інших військах, створених відповідно до законодавства України

Військовозобов'язаний -- громадянин України, який згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" визнаний придатним до військової служби і перебуває в запасі.

Військовослужбовець -- громадянин України, який згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" проходить військову службу у складі Збройних сил України та інших військ.

Влада -- здатність, право і можливість підкоряти своїй волі інших. Державна В. -- це політичне панування і керівництво суспільством з допомогою державного апарату, знаряддя здійснення загальнообов'язкової волі народу в усьому суспільстві.

Внутрішні функції держави - державні функції, які здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика.

Водне право -- відносно відокремлена група норм і правових інститутів, об'єднаних спільністю водних відносин, які вони регулюють. У структурному відношенні В.п. -- підгалузь екологічного права України.

Володіння -- фактичне панування над речами, що має юридичне значення, тобто встановлений законом захист від порушення. Розрізняють законне і незаконне В.

Г

Галузі права -- складовий елемент системи права, що являє собою сукупність відособлених правових норм, правових інститутів, які регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Гарантії міжнародні -- міжнародно-правові акти, які передбачають охорону прав будь-якої держави або групи держав, забезпечення певного стану міжнародних відносин або виконання договірних зобов'язань. Розрізняють взаємні та колективні Г.м. Основною формою Г. м. на сучасному етапі є міжнародні договори.

Гарантії прав та обов'язків - засоби та умови, які забезпечують цілковите та неухильне здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів.

Гіпотеза - частина правової норми, у якій описуються фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися даною нормою.

Гласність судового розгляду -- відкритий розгляд справ у всіх судах, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд допускається і за вмотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимне життя осіб, які беруть участь у справі, і забезпечення таємниці усиновлення.

Господарське законодавство -- сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у галузі господарської діяльності.

Громадянство -- політична і правова належність особи до певної держави, перебування особи серед громадян держави. Г. обумовлює взаємовідносини між державою, її органами та особою, яка перебуває під їхньою владою. Держава визначає правовий статус своїх громадян, наділяючи їх юридичними правами і покладаючи на них відповідні обов'язки, гарантує їх виконання. Вирішення найважливіших питань Г, належить до компетенції Президента України. Основним документом, що підтверджує Г., є паспорт громадянина України.

Д

Декларація -- офіційна, урочиста, програмна заява принципового характеру вищих органів державної влади однієї чи декількох держав, політичних партій, інших організацій, яка може бути доведена до загального відома. Д. правового характеру є орієнтиром для подальшого правотворчого процесу. Наприклад, такою є Д. про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 ; року.

Демократія -- форма політичної організації суспільства, яка характеризується участю народу в управлінні державними справами. Основні риси Д. знаходять свій вияв у верховенстві права; у принципі розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, які стримують і коригують одна одну; у принципі політичного плюралізму; у принципах виборності представницьких органів державної влади і колегіальності в роботі державного апарату; у розвиткові місцевого самоврядування.

Денонсація -- повідомлення однією стороною іншої про припинення дії укладеного ними договору, угоди або про вихід із багатостороннього договору. Як правило, умови Д. обумовлюються сторонами у самому договорі. Д. міжнародних договорів України здійснює її Верховна Рада.

Депутат -- повноважний представник народу в органах державної влади -- ради депутатів. Свої повноваження Д. отримує від дня обрання. Правове положення Д., його права, обов'язки, гарантії діяльності визначаються Конституцією, законом України "Про статус народного депутата України" та іншими законодавчими актами. Д. покликаний виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців.

Держава - суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Державна влада - різновид соціально-політичної влади, яка займає домінуюче становище в суспільстві, поширює свою дію на всіх суб'єктів суспільства, виступає від імені всього народу і представляє державу на міжнародній арені.

Державна мова -- мова офіційного спілкування. У деяких державах Д. м. є дві або більше.

Державний апарат -- система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв'язку, з допомогою яких здійснюється державна влада, функції відповідної держави. В широкому розумінні до системи Д. а. входять: органи державної влади, державного управління, судові органи і органи прокуратури.

Державний суверенітет - властивість державної влади, що передбачає верховенство влади держави усередині країни і поза її межами.

Деліктоздатність - закріплена в законі здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Демократична держава - держава, що ґрунтується на визнанні і втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода і рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.

Державні символи - встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких відображається її суверенітет, а в деяких випадках - і певний історичний або ідеологічний зміст.

Дієздатність громадян -- здатність громадянина своїми діями здобувати права і створювати для себе певні обов'язки. Д.г. виникає повною мірою з настанням повноліття, тобто з досягненням особою 18 років.

Джерело права -- зовнішня форма вираження правових норм. Відомо кілька Д. п.: а) санкціоновані державою правові звичаї (наприклад, "Руська правда" в Давній Русі); б) судові або адміністративні прецеденти, за якими конкретним юридичним рішенням надається загальнообов'язкове значення (характерні для Великобританії, США та ін. держав); в) нормативні договори, тобто угоди між суб'єктами права, в яких містяться норми права, колективні договори між власником підприємства і трудовим колективом; г) нормативні акти.

Дискримінація -- навмисне, протизаконне обмеження чи позбавлення прав певних категорій громадян за національною, расовою, статевою належністю, політичними, релігійними переконаннями та іншими дискримінаційними ознаками.

Диспозиція - частина правової норми, що вказує, якою повинна бути поведінка за наявністю передбачених гіпотезою фактичних обставин.

Добросовісний набувач -- особа, яка не знала і не повинна була знати, що той, у кого вона придбала майно, не має права його відчужувати: продавати, дарувати тощо.

Договір --угода двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Докази судові -- у цивільній справі: фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. У кримінальній справі -- фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлюються: показаннями свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експертів, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.

Дорадчий голос -- встановлена нормативним актом можливість для громадян брати участь у обговоренні питань на зборах, засіданнях, нарадах та в інших колегіальних органах без права голосувати.