Особливості усиновлення дітей з іноземним елементом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості усиновлення дітей з іноземним елементом

Усиновлення - це акт великої соціальної ваги, прояв гуманізму і жертовності, та водночас захист від самотності.

З.В. Ромовська

Метою нашого дослідження було:

- дослідити становище і розвиток інституту усиновлення в Україні (нормативно-правова база статистичні дані);

- привернути увагу державних органів, посадових осіб та громадськості до проблеми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування як у нашій державі, так і в інших державах;

- розробити нові пропозиції щодо вирішення проблем соціального сирітства.

Об 'єктом дослідження виступають відносини щодо виховання дітей, які залишились без батьківської турботи та піклування, а предметом дослідження є один із підвидів зазначених відносин - усиновлення як одна із форм влаштування дітей-сиріт, дітей, які залишились без батьківської турботи та піклування за живих батьків.

Наукова новизна роботи полягає у дослідженні та порівнянні теоретичних та практичних понять кожного елементу інституту усиновлення; внесенні пропозицій до номативно-правових актів та розробці шляхів для реального захисту суб'єктів усиновлення, уосконалення механізму не лише реалізації прав, але й ефективного виконання обов'язків щодо цих суб'єктів.

Історіографічна та джерельна база характеризується прагненням дослідити та врахувати зусилля попередніх дослідників, вчених-юристів, які присвятили свої роботи усиновленню дітей так і реалізації їх у життя. З метою дослідження даної проблеми наукової роботи були вивчені праці вчених-юристів, зокрема, Усенко В.В., Козінцевої В.І., Рясенцева А.П., Яковлєва В.Ф., Антокольської М.В., Бєлякової А.М., Маслова В.Ф., Пушкіна А.А., Дзери А.В., Ромовської З.Ф., Нечаєвої А.М., Васильківської І., Юзікової Н., Вінгловської О., Короткової Т., Віхрова М. та інших.

Дослідження окремих проблем інституту усиновлення проведено за допомогою як загальнонаукових (метафізичного, діалектичного та ін.) так і власне правових методів (порівняльно-правового, соціально-юридичного та ін.).

А загалом, не зважаючи ні нащо, усиновлення - велика праця душі усиновителів і усиновленого, що йдуть назустріч один одному, створюючи почуття сімейного щастя, материнської і батьківської любові. І це є надзвичайно важливим як для дитини, яка мала, але втратила батьків, так і батьків, які ніколи не мали (або втратили) дітей і бажають їх мати.

Українська держава довгий час надавала перевагу інтернатному (інституціональному) влаштуванню й вихованню дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Але мережа установ, через яку проходять діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, сприймає їх як об'єкт, а не як суб'єкт виховання.

Відірваність вихованців інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеженість простору спілкування, регламентація дій формують у них такі якості, що ускладнюють їхню адаптацію до дорослого життя в соціумі ("розвинуте почуття утриманця - патерналізм; принцип життя - "нам повинні", "неготові брати на себе відповідальність", "відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім'ї", "невпевнені в собі") Ерохина Е.В. Правовое герулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149.. Діюча в Україні система інтернатних закладів Постанова Кабінету Міністрів України “Про типове Положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх”//. - Голос України. - 1997. - №12. потребує кардинальних змін у своїй діяльності, переорієнтації на індивідуальні потреби кожної дитини, позбавленної родинного середовища, створення оптимальних умов для її виховання, розвитку, формування особистості Жилінкова І. Шлюбне законодавство та перспективи його розвитку// Право України. - 2000. - №6. - С.108-111..

Сьогодні в нашій державі проголошується пріоритет сімейного виховання дитини і в останнє десятиріччя зроблені важливі кроки для розвитку сімейних форм влаштування дітей, які з різних причин втратили власну родину. Альтернативою інтернатному вихованню є форма виховання дітей в будинках сімейного типу Постанова Кабінету Міністрів Про Положення про дитячий будинок сімейного типу - Право України. - 1998. - № 10. та в прийомних сім'ях, яка ще знаходиться в стадії розвитку Иванова Н.П., Заводилкина О.В. Дети в приемной семье. - М.: Знание, 1993. - С.12.. Подальше створення і підтримка дитячих будинків сімейного типу забезпечить право дітей, які з тих чи інших причин втратили сім'ю, зростати в атмосфері родинного тепла, мати надійний захист і можливість для повноцінного розвитку, соціального становлення, підготовки до самостійного життя. Дитячі будинки сімейного типу, як форма сімейного влаштування, найбільш повно забезпечують право дітей, які втратили родину, зростати в сім'ї й мати необхідні умови для повноцінного розвитку особистості Кабышев О.А. Права родителей и детей. М.: Знание, 1998. - С.26.. Утримання дитини в інституціональній установі більш витратне ніж у дитячих будинках сімейного типу (відповідно $1,120.00 і $ 560,00 в рік) Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового реформування. // Право України . - К, 2001 - №3..

Однією з основних та досить широко розповсюджених форм влаштування вихованців інтернатного закладу є усиновлення.

Усиновлення є правовим інститутом, що покликаний створити між усиновителем і усиновленим відносини, найбільш близькі до тих, які виникають між батьками та рідними дітьми. Воно провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Усиновлення існує з глибокої давнини, але зміст його з плином часу змінювався. Його знало і детально регламентувало ще стародавнє, а частково також римське право. Визнавався цей інситут і в дореволюційній Росії Косвен М.О. Матриархат. - М., 1948. - С.48-89., а в 1926 році він був закріплений у радянському законодавстві і в подальшому став досить поширеним Кишкин С. Детская беспризорность и институт усыновления.// Революционная законность. - Л., 1926. - № 34. - С.21. . Поступово відбувалось все більше зближення сім'ї, заснованої на родинних зв'язках, і сім'ї, заснованої на усиновленні Антокольськая М.В. Семейное право: Учебник. - М.: Юристь, 1999. - С.310-336.. Хоча раніше це відбувалось переважно за рахунок зближення правового регулювання відносин між усиновленими та усиновителями до правового регулювання відносин між батьками та дітьми, а саме усиновлення конструювалось за типом кровноспорідненої сім'ї Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М., 1994. - С.120-122.. Проте, на нашу думку, на сьогодні правові основи відносин між батьками та дітьми все більше наближаються до правових основ усиновлення, оскільки базуються не лише на біологічному походженні, оскільки, у випадаках встановлених законом, батьками дитини вважаються особи, що не мають з нею родинних зв'язків. Наприклад, при застсуванні технології штучного заплідення, суррогатного материнства, при визнанні батьківства особою, яка знає, що насправді не є батьком дитини. Таким чином, соціальне батьківство та материнство отримує таке ж повноцінне право на існування, як і біологічне.

З точки зору соціології усиновлення також є одним із різновидів соціального батьківства чи материнства Кабишев О.А. Права родителей и детей. - М.: Знание, 1998. - С.98. . Але якщо права та обов'язки усиновителів практично ідентичні батьківським, то фактичні відносини, що виникають в процесі усиновлення, не завжди нагадують батьківські. В тих випадках, коли дитина вважає усиновителів своїми батьками, їх відносини нічим не відрізняються від родинних. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не її батьки, фактичні відносини між ними можуть бути дещо іншими. Безумовно, знання про відсутність біологічного зв'язку на сьогодні набуває все меншого значення. Якщо усиновителі виховували дитину протяом всього її життя, саме по собі виявленння факту відсутності кровненої спорідненості, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними та дитиною, але якщо дитина усиновлена вже у підлітковому віці, звичайно, що вона може і не вважати таких усиновителів своїми батьками. Тому, на нашу думку, законодавство повинно, шляхом збереження таємниці усиновлення, забезпечити там, де це можливо створення вигляду кровноспоріденої сім'ї, а там, де відсутність родинного зв'язку очевидна, законодавство не повинно штучно моделювати відносини усиновлення за образом кровної сім'ї.

Головною і визначальною ідеєю інситуту усиновлення є турбота про дітей і створення для них середовища, яке є характерним для сім'ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення тощо) Сімейне право України: Підручник/ За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової . - К.: Юрінком Інтер, 2004. -С.197-213.. При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення Ромовська З.В. Сімейний кодекс України - утвердження ідеології ненасильства// Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6. .

В українському національному законодавстві інститут усиновлення регламентується різними нормативно-правовими актами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини Конценція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, схвалена на 44-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Ратифікована Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 р. №789-ХІІ.// Законодавство України про сім'ю: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.94-108., учасницею якої є й Україна. У даному документі зазначено, що дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення, або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатись в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою, яка забезпечує зміну догляду за дитиною Там само..

Ст.52 Конституції України покладає на державу вирішення питань щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування Конституція України від 28 червня 1996 року: Офіційний текст - К.: Юрінком Інтер, 1996. - 87 с.. Виходячи з цього, Сімейний кодекс України (далі - СКУ) називає усиновлення однією із форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, поряд з опікою та піклуванням, а також патронатом, враховуючи існування соціального батьківства і материнства поряд з біологічним Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України просім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Так, у ч.4 ст.3 СКУ зазначено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного спорідненння, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. У 2004 році в Україні потребувало влаштування 23823 дитини, що позбавлені батьківського піклування, з них до дитячих інтернатних закладів було влаштовано 7972 дитини, усиновлено - лише 6925 (!) дітей Пояснювальна записка до Державної програми національного усиновлення в Україні від 22 рудня 2003 року./ www.mfa.gov.ua .

Ст.101 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС) містила таку норму: «Усиновлення допускається лише щодо неповнолітніх дітей і в їх інтересах» Кодекс про шлюб та сім'ю України від 20 червня 1969 року. / Кодекси України. - Т.2. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.444-493.. У зв'язку зі змінами внесеними до глави 14 КпШС, у ст.101? було записано інакше: «Усиновлення допускається щодо дітей та виключно в їх інтересах». Ця стаття хибно трактувала соціальну цінність усиновлення: воно не може вважатись актом, який задовольняє «виключно» інтереси дитини. Так, справді, як зазначено у ст.21 Конвенції ООН про права дитини, при усиновленні мають враховуватись найкращі інтереси дитини Конценція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, схвалена на 44-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Ратифікована Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 р. №789-ХІІ.// Законодавство України про сім'ю: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.94-108.. Тому у ст.208 СКУ і додається означення «найвищий інтерес». Але це положення закону наголошує лише на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою заради якої він введений і це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача.

При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, кого усиновлюють. Більше того, усиновлення покликане служити інтересам і майбутніх поколінь, забезпечуючи їм можливість бути, як усі: мати не лише маму і тата, але і бабусю та дідуся, мати родину.

Як зазначає професор З.В. Ромовська, при прийнятті СКУ була спроба використати термін «найвищі інтереси дитини» у всіх відповідних статттях СКУ, але вона не увінчалась успіхом Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-прктачний коментар. - К.: Видавничий дім «Ін юре», 2003. - С.405-461. . Однак, на нашу думку, те, що термін «найвищий інтерес дитини» в українську правничу лексику все таки включений, дає підставу для впевненості у поступовому розширенні сфери його застосування. В усиновленні такий інтерес дитини полягає в тому, аби жити у сім'ї, в якій панує атмосфера щастя, любові і розуміння.

· кожна дитина має право на виховання в сім'ї;

· пріоритетним є національне усиновлення;

· міжнародне усиновлення розглядається як альтернатива тільки тоді, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України;

· вирішення усіх процедурних питань усиновлення дитини із додержанням чинного законодавства України;

· заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей;

· укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу;

· здійснення контролю за умовами утримання та виховання дітей у сім'ях іноземців Сімейне право: Підручн./ За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - С.241-259..

І, безумовно, основним принципом на якому базується інститут усиновлення є найкраще забезпечення при усиновленні захисту інтересів дитини. Інтереси дитини повинні бути визначальним критерієм при оцінці осіб, що бажають стати усиновителями, при винесенні рішення про усиновлення, при скасуванні усиновлення та при вирішенні всіх інших, більш приватних питань. Так, наприклад, не допускається усиновлення різними особами братів та сестер якщо до цього вони виховувалися разом, за винятком випадків, коли це відповідає інтересам цих дітей Шевченко Я.М. Проблеми нового Сімейного кодексу України// Проблеми законності. - Харків, 2003. - С.5-6..

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання Дюжева О.А. Проблемы законодательства о международном усыновлении.// Государство и право. - 1995. - №6. - С.24-35..

В науковій літературі зміст та суть усиновлення в сімейному праві розглядається з декількох позицій. Так, Муратова С.А., досить грунтовно розглядає усиновлення у різних аспектах:

- по-перше, як пріоритетну форму влаштування дітей, що залишилися без піклування батьків, адже саме усиновлення дозволяє в найбільшій мірі забезпечити права та інтереси дитини, яка залишилася без батьківського піклування і перш за все право дитини жити та виховуватись в сім'ї. В якості пріоритетної форми сімейного виховання дітей, що залишились без піклування батьків, усиновлення закріплене в усіх існуюючих правових ситемах сучасності;

- по-друге, в результаті усиновлення між усиновителем та його рідними з однієї сторони, та усиновленим - з іншої, виникають особисті немайнові та майнові права та обов'язки, як між родичами за походженням. Разом з тим, припиняються права та обов'язки між усиновленим та його батьками і іншими родичами за походженням, що передбачено у ст.232 СКУ Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. та п.3 ст.137 СК Російської Федерації Комментарий к СК РФ./ Отв. ред. Кузнецова И.М. - М., 2003. - С.123-137.. В останньому, зокрема, зазначено, що при усиновленні дитини однією особою особисті немайнові та майнові права і обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновитель чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновитель жінка;

- по-третє, усиновлення являє собою сімейне правовідношення між усиновителем та усиновленим, яке за змістом еквівалентне батьківському правовідношенню;

- по-четверте, усиновлення є одним із інститутів сімейного права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та майнові відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням Муратова С.А. Семейное право: Учебное пособие. Нормативные акты. - М.: Юриспруденция, 2003. - С.207-221..

У ст.7 СКУ дане визначення усиновлення як акту прийняття у сім'ю особи на правах сина чи дочки, що здійснюється на підставі рішення суду. Дане рішення є юридичною основою виникнення усиновлення. Волевиявлення усиновителя зазвичай розглядається як одна з умов усиновлення. На нашу думку, таким чином применшується правове значення волевиявлення усиновителя. Рішення про усиновлення приймається судом і правові наслідки усиновлення виникають лише з моменту вступу цього рішення в законну силу. Але і без волевиявлення усиновителя усиновлення не може виникнути. Усиновлення не можна розглядати в якості угоди між усиновителем та дитиною. Тому, на наш погляд, основою виникнення усиновлення потрібно вважати складну сукупність юридичних фактів: волевиявлення усиновителя та рішення суду про усиновлення. Згода на усиновлення інших осіб - дитини та її батьків - не входить до складу юридичних фактів, що є підставою виникнення усиновлення. В багатьох випадках усиновлення можливе і без такої згоди.

Усиновлення має одночасно правовстановлююче та правоприпиняюче значення. Зі вступом рішення суду про усиновлення в законну силу між усиновитилем та усиновленим виникають правовідносини аналогічні батьківським. В цьому полягає його правовстановлююче значення. Одночасно усиновлення тягне зупинення усіх правовідносин між усиновленим та його батьками і родичами. Усиновлені діти та їх батьки і родичі взаємно звільняються від всіх майнових та особистих немайнових прав і обов'язків.

З цього правила можуть бути передбачені винятки. Якщо дитина усиновлюється лише однією особою, то можливим є збереження правового зв'язку між нею та одним із батьків протилежної усиновителю статі. Так, можливим є збереження правових відносин з матір'ю, якщо усиновитель чоловік, чи з батьком, якщо усиновитель - жінка. Найбільш поширений випадок - це усиновлення дитини новим чоловіком (дружиною) матері (батька) Макаренко Г. Чи вирішить проблеми “рік сім'ї”?// Юридичний вісник України. - №9. - 2004. - С.5.. Для збереження правового зв'язку необхідною є згода того з батьків дитини, який бажає його зберегти. Проте чи повинен усиновитель також виразити згоду на збереження відносин дитини з одним із батьків, в законі не сказано. На нашу думку, збереження правового зв'язку між дитиною та її матір'ю (батьком) може бути умовою згоди останньої на усиновлення. В цьому випадку усиновитель не вправі заперечувати. Якщо ж згода на усиновлення дана без будь-яких умов, питання про збереження правовідносин з одним із батьків повинне вирішуватись судом виходячи із інтересів дитини, з урахуванням думки усиновителя і самої дитини. Якщо один з батьків дитини помер, то за проханням батьків померлого (баби чи діда дитини) можливе збереження правового зв'язку між дитиною та родичами померлого. Вирішення цього питання віднесено на розгляд суду та поставлено в залежність від того, що в найбільшій мірі відповідає інтересам дитини Примак В. Утримання неповнолітніх дітей.// Юридичний Вісник України - 18-24 січня. - 2003. - С.12..

Рішення суду про усиновлення поширюється на відносини:

- усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;

- усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-прктачний коментар. - К.: Видавничий дім «Ін юре», 2003. - С.405-461.. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення Там само..

Верховна Рада України 3 лютого 2005 року заборонила усиновлення дітей особами без громадянства, прийнявши Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про охорону дитинства” www.nac.gov.ua , Закон України “Про охорону дитинства”//. - Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. .

Суб'єктами відносин по усиновленню є усиновлювані діти та усиновителі. Відповідно до ч.1 ст. 208 СКУ Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. усиновлення допускається лише по відношенню до осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Тобто, усиновленою може бути дитина, яка включає в себе два суб'єкти: малолітнього та неповнолітнього. Але, на відміну від ст.101? КпШС у ч.2 ст.208 СКУ зазначено, що у виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи яка не має матері, батька, або була позбавлена їхнього піклування. Тобто, повнолітня особа може бути усиновлена за двох умов: якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування. Усиновлення не може стосуватись особи, батьки якої померли після досягнення нею повноліття, за умови належного виконання ними своїх батьківських обов'язків.

Наявність у особи, яка бажає бути усиновлювачем, своїх дітей не є перешкодою для усиновлення.

Закон не встановлює максимального віку особи, яка може бути усиновлена. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема, відсутність у нього своїх дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто, можна припустити, що це може бути перебування усиновлювача на момент усиновлення у скрутному становищі, за умови, що він піклувався про дитину у той час коли вона була неповнолітньою; що цих осіб поєднують родинні зв'язки, про що вони не знали, втрата усиновлювачем єдиної рідної дитини у похилому віці тощо. Не можна погодитися з позицією тих авторів, які вважають, що це можливе лише за умови, коли між особою, яка бажає усиновити повнолітню особу, і особою, яку прагнуть усиновити ще до досягнення останньою повноліття, склалися відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але надання таким відносинам передбаченої законом форми з якихось причини здійснено не було Зілковська Л.М. Правове регулювання усиновлення в Україні. Автореф. канд. дис. - К., 2002. - с.6. Безумовно, це може бути підставою для усиновлення повнолітньої особи, але не єдиною.

В українському законодавстві усиновлення повнолітньої особи дозволено вперше. Відповідна правова норма може бути зарахована до тих законодавчих новел, які допомагають бути людині щасливою і пов'язана з тим, що метою усиновлення є забезпечення дітям сімейного виховання та наділення усиновлених та усиновителів батьківськими правами та обов'язками. З досягненням повноліття діти також потребують сімейного виховання, а батьківські права та обов'язки по відношенню до повнолітніх дітей не припиняються. Фактичному усиновленню правового значення не надається, тому, якщо фактичне усиновлення не було оформлене до настання повноліття дитини, то пізніше можливість такого оформлення втрачається Макаренко Г. Знання закону - зі шкільної парти. // Юридичний Вісник України // - 19 - 25 січня. - 2002. - №3..

Усиновлювачами можуть бути як одинокі особи, так і ті, хто перебуває у шлюбі (подружжя).

Усиновлення надає усиновлювачу права і покладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки. Віддаючи належне цьому положенню законодавець встановлює чіткі вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СКУ), оскільки вони повинні забезпечити дитині належне сімейне виховання і всебічний гармонійний розвиток.

Перш за все, такі вимоги стосуються повноліття і дієздатності осіб. Хоча матір'ю, батьком може бути й неповнолітня особа, усиновлювачем така особа бути не може. Особа, яка бажає усиновити дитину має досягти повноліття на день винесенння рішення суду.

Згода бути усиновлювачем дитини - акт великої правової ваги, а тому таке бажання має виходити від особи, яка повністю усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними. Усиновлення породжує цілу низку обов'язків щодо дитини, які може виконувати лише повністю дієздатна особа. Тому не має права бути усиновлювачем не лише недієздатний, але й той чия цивільна дієздатність обмежена судом у зв'язку із зловживанням ним алкогольниим напоями чи наркотичними засобами. Вікова різниця між усиновлювачем і дитиною - 15 років (за Сімейним кодексом РФ - 16 років) Комментарий к СК РФ./ Отв. ред. Кузнецова И.М. - М., 2003. - С.123-137.. Крім того, в разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою ніж вісімнадцять років.

Така вікова межа вперше була встановлена Законом України «Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю в Україні» від 30 січня 1996 року Закон України «Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю в Україні» від 30 січня 1996 року.// ВВРУ. - 1996. -№7. - Ст. 26.. Зокрема, у ст. 103 КпШС було записано так: «За наявності поважних причин ця різниця може бути скорочена під час розгляду заяви про усиновлення. В разі усиновлення дітей родичами різниця у віці до уваги не береться». Норма ч.2 ст.211 СКУ побудована на інших засадах: п'ятнадцятирічна вікова різниця - це крайня межа, відступ від якої за жодних обставин є неможливим. Така різниця (15 років) зазвичай існує при біологічному походженні дитини від батьків, але на нашу думку, при усиновленні, якщо дитина та інші особи повідомлені про те, що усиновителі не є її батьками, існування такої різниці не має ніякого значення і призводить лише до невиправданого звуження кола осіб, які можуть бути усиновителями.

Також, ми вважаєм недоліком відсутність у ст.211 СКУ положення про те, що коли усиновлення проводиться вітчимом (мачухою), то наявність вказаної різниці у віці непотрібна.

Усиновлювачами можуть бути подружжя або один чоловік чи жінка (ч.3 ст.211 СКУ). Ця норма стосується випадків, коли той, хто може бути усиновленим, немає ні матері, ні батька, або позбавлений їхнього піклування, тобто коли усиновлювачами виступають одночасно дві особи.

На першому місці закон ставить подружжя, а це означає, що в разі коли сироту забажає усиновити подружжя і одна особа, суд віддасть перевагу саме подружжю, яке спільно буде виконувати батьківські обов'язки. Закон не допускає усиновлення дитини двома особами однієї статі.

Дві особи різної статі, якщо вони не є подружжям, не можуть, за загальним правилом, усиновити дитину. Водночас, формальна відсутність шлюбу між жінкою і чоловіком, які спільно проживають, не може бути абсолютною перешкодою для усиновлення ними дитини, яка є, наприклад, родичем одного з них або тривалий час проживає з ними. Пересторога, що такі особи можуть у будь-який час припинити спільне проживання не є достатнім аргументом проти надання їм права бути усиновлювачами. Адже ніхто не може гарантувати, що особи, між якими укладений шлюб, усиновивши дитину будуть і надалі жити спільно. Хоча при вирішенні такого питання суд повинен з'ясувати всі обставини справи, вирішивши, насамперед, головне - наскільки таке усиновлення буде відповідати інтересам дитини. Якщо дитина має лише матір (батька), вона не може бути усиновлена чоловіком (дружиною), з яким її матір (батько) не перебуває у шлюбі. Ця норма стосується випадків, коли один із кровних батьків зберігає свій статус, а усиновлювачем є особа, яка бажає стати для дитини матір'ю або батьком. Так, якщо дитина має матір, а батько помер або був позбавлений батьківських прав, або дав згоду на усиновлення, усиновлювачем може бути той, хто є її (матері) чоловіком. І навпаки, якщо дитина має кровного батька, а мати померла чи позбавлена батьківських прав, або дала згоду на усиновлення, чи усиновлення відповідно до ст. 212 СКУ було проведене без її згоди, усиновлювачем може бути його дружина.

Як і в попередній нормі, перевага віддана «шлюбному» усиновленню. Водночас, одночасне усиновлення дитини чоловіком і жінкою, які проживають, у так званому «цивільному» шлюбі, є можливим, якщо, звичайно, це відповідатиме найвищим інтересам дитини.

Законом встановлено перелік тих осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ст. 212 СКУ). На нашу думку цих осіб варто поділити на чотири групи. До першої групи слід віднести осіб, які за станом свого здоров'я не можуть виконувати функції усиновлювачів:

· особи, що є обмежено дієздатними;

· визнані недієздатними;

· перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

· зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на хвороби, перелік яких затверджується Міністерством охорони здоров'я України (наприклад, туберкульоз, онкологічні захворювання тощо).

До другої групи належать особи, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов'язаннях щодо виховання дітей, внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини. Вважаємо, що особи, які були позбавлені батьківських прав, не можуть розглядатися як претенденти в усиновителі. Незалежно від того, поновлені вони в цих правах чи ні на момент подачі заяви про усиновлення.

В Україні створений облік осіб, які бажають усиновити дитину Макаренко Г. Знання закону - зі шкільної парти. // Юридичний Вісник України // - 19 - 25 січня. - 2002. - №3.. Він ведеться системою державних органів: відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосередє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти Автоновної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміінстрацій, а також Центром з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади в галузі освіти Положення про Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти від 30 березня 1996 року №98.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2002. - №3. (далі - Центр з усиновлення дітей) у порядку, встановленому Кабміном України (ст. 215 СКУ). Облік іноземців і осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно вказаним Центром з усиновлення дітей.

Облік дітей, які залишились без батьківського піклування і можуть бути усиновлені здійснюється Центром з усиновлення дітей. Основними завданнями цого Центу є формування банку даних про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та надання громадянам України та іноземцям необхідної інформації про дітей, стосовно яких виникли підстави для усиновлення. Так, в 2004 році в Центр надійшло 7093 анкет на дітей-сиріт, що можуть бути усиновлені, проти 4502 таких анкет у 1999 році Макаренко Г. Нова форма державної опіки - шанс для маленького громадянина виховувавись в сім'ї.// Юридичний вісник України. - 2005. - №9. - С.5..

На сьогодні у банку даних Центру налічується майже 24 тис. анкет дітей, які можуть бути усиновлені, переважна більшість анкет - дітей старшого віку. Майже 1/3 дітей у віці до 4 років, які підлягають усиновленню, мають важкі захворювання такі, як хвороба Дауна, дитячий церебральний параліч, тяжкі вади розвитку, хронічні гепатити, СНІД та інші. Щомісячно до банку даних надходить 600-800 анкет, 90% з яких на дітей старших 10 років, 5% становлять діти, батьки яких померли чи загинули, решта дітей - соціальні сироти.

До Центру з усиновлення дітей у 2004 році для отримання консультацій щодо проведення процесу усиновлення звернулося близько 200 громадян України, у минулому році було 105 звернень. 57 сімей із громадян України саме через Центр змогли знайти дитину для усиновлення Там само..

За подання неправдивої інформації, приховування дитини від усиновлення, несвоєчасне подання інформації, службові особи можуть бути притягнуті до відповідальності, встановленої законом. Так, Головним слідчим Управлінням Генеральної прокуратури України спрямовано до суду кримінальну справу за обвинуваченням службових осіб Сєвєродонецької школи - інтернату для дітей сиріт, позбавлених батьківського піклування, а також працівників Сєвєродонецького міського відділу освіти Луганської області у вчиненні незаконних дій щодо усиновлення дітей, отриманні хабарів, шахрайстві та інших злочинах. Слідством встановлено, що вказані особи упродовж 2004 року, діючи в інтересах іноземних громадян, отримавши хабарі у великих розмірах, підробили документи, які необхідні були для винесення судом рішення про усиновлення ними дитини Примак В. Утримання неповнолітіх дітей.// Юридичний Вісник України - 18-24 січня. - 2004. - С.12.. У 2003 році до судів різних регіонів України було направлено 6 кримінальних справ даної категорії, які на цей час судами розглянуті з винесенням обвинувальних вироків Макаренко Г. Чи вирішить проблеми “рік сім'ї”?// Юридичний вісник України. - №9. - 2004. - С.5..

У СКУ встановлена заборона комерційної, посередницької діяльності щодо усиновлення дітей. У ст.216 СКУ терміни «посередницька» та «комерційна» діяльність розділені комою, що означає заборону посередницької діяльності у сфері усиновлення і для некомерційних організацій.

Слово «діяльність», насамперед, передбачає не разову дію фізичної особи, яка підшукала дитину для усиновлення своїм родичам, а систематичність вчинення таких дій. Така заборона означає можливість вчинення відповідних дій лише державними органами - органом опіки та піклування, Центром з усиновлення дітей - для забезпечення можливості контролю за ними.

Жіночі, дитячі, правозахисні релігійні організації можуть лише збирати інформацію про дітей, які залишились без батьківського піклування з метою передання її відповідним державним органам.

Усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях іншими словами можна визначити як “торгівлю дітьми”. Саме у зв'язку з фактами продажу сиріт за кордон з метою усиновлення пов'язане виникнення ст.169 у Кримінальному кодексі України (далі - ККУ) Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 90 с., у якій за комерційнійну діяльність у сфері усиновлення передбачена санкція позбавлення волі. Найяскравішими прикладами торгівлі дітьми з України, які змусили законодавців прийняти таку норму закону протиторгівлі людьми, є випадки продажу немовлят з пологових будинків Борисюк Н. Щоми дорослі робимо не так?// Урядовий кур'єр. - К., 2002. - 14 червня. - №108. - С.8. . Розслідування цих випадків показали, що за період 2002-2004 років директори декількох медичних установ були залучені до процесу продажу дітей Киренко С.П. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий кодекс - старі проблеми.// Право України - №6. - 2002. - С.18-24.. У 2002 році в Тернопільській області здійснювалося кримінальне розслідування з випадку, коли 124 дитини-сироти були вивезені на оздоровлення в США і 56 з них не повернулися в Україну Косянчук І.Р. Дитяча бездоглядність загострюється //Урядовий кур'єр - К., 2002- №12. - С.24.. За 2003 рік близько 30 справ було порушено за фактом застосування дій, описаних у ст.149 ККУ стосовно неповнолітніх. Справи стосувалися використання неповнолітніх у жебрацтві і порнобізнесі Макаренко Г. Працюємо на зміцнення правової держави.// Юридичний Вісник Укнаїни - 18 - 24 січня. - 2003. - №3.- С.4..

Питаннями соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, займаються різні державні органи, однак аналіз результатів їх діяльності свідчить, що для повного забезпечення всіх норм законів з охорони дитинства та для виконання всіх програм, недостатнім є рівень фінансування, залишається малою кількість фахівців в галузі сімейної психології та педагогіки, спеціалістів з охорони дитинства, наукової літератури з проблем сирітства та єдиної програми, яка поєднає в собі і визначить найкращу форму влаштування дітей.

Із загальної кількості вихованців державних дитячих закладів лише незначний відсоток дітей, батьки яких загинули чи померли, більшість дітей соціальні сироти при живих батьках. Серед дітей, які сьогодні можуть бути усиновлені, саме діти з асоціальних сімей, які мають відхилення у стані здоров'я, затримки фізичного та мовного розвитку. Такі діти потребують спеціального підходу в питаннях реабілітації, виховання, оздоровлення тощо Головатий М.Ф. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С.34..

Не зважаючи на роботу, яка проводиться через засоби масової інформації щодо пропаганди національного усиновлення кількість українських громадян, бажаючих усиновити дитину, з кожним роком зменшується. Так, у 2000 році громадянами України усиновлено 2043 дитини, у 2001 році - 1999 дітей, у 2002 році - 1760 Про становище сімей в Україні. -- К., 2004. -- С. 46.. Переважають такі форми сімейного виховання, як встановлення опіки (піклування) Гунько К.В. Права людини. - Луцьк: Вежа, 1999. - С.23.. Існує практика влаштування дітей до дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, як альтернативна форма утримання дітей в інтернатних закладах, так як такі форми виховання стимулюються державою в більшій мірі ніж усиновлення. Хоча усиновлення є найоптимальнішою формою виховання дитини та надає їй більше прав та гарантій.

Зростає кількість усиновлених дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків іноземцями, що негативно впливає на збереження українського генофонду, працездатного населення та реалізації політики репродуктивної родини. Так в 2001 році іноземцями було усиновлено 2205 дітей, у 2002 році - 2341 дитина, у 2003 році - 2675 дитини, за 2004 рік усиновлено громадянами України близько 1500 дітей. Громадяни України взяли під опіку (піклування) 5400 дітей, позбавлених батьківського піклування, з них на 430 дітей вже підготовлені документи для подальшого усиновлення Фурса С. Новеллы совместного проживания. // Юридическая практика. - 2003. - 14 октября. - С.4..

Варто зазначити, що громадяни України намагаються брати у свої родини тільки здорових дітей (переважно дівчаток) і то, в надії на підтримку у майбутньому. Це пов'язано, в першу чергу, з падінням життєвого рівня, а також з тим, що в останні роки лікування, оздоровлення, стало дуже дорогим і недоступним для більшості сімей. Особливо - це стосується сімей з сільської місцевості, де ліквідовані фельдшерсько-акушерські пункти, автобусні маршрути, зберігається високий рівень безробіття Мороз В. Умови допомоги малозабезпеченим сім'ям.// Порадниця. - К., 2003. - 2-9 січня. - №1-2..

При усиновленні дітей - сиріт обов'язково слід враховувати їх біологічний та соціальний стан, не можна забувати про їхню спадковість і вплив негативних факторів сім'ї, в якій вони народилися і виховувались у перші роки життя. Тому, для удосконалення роботи щодо пропаганди національного усиновлення, для запобігання збільшенню сирітства в Україні та враховуючи вищевикладене щодо роботи з громадянами, які бажають усиновити дітей вищезазначеної категорії виникає потреба в розробленні Державної програми розвитку національного усиновлення дітей в Україні так, як усиновлення дитини це найкраща зміна її соціального статусу.

Для виправлення існуючого становища у сфері усиновлення необхідна також гуманізація системи сирітських та спеціальних навчальних закладів, їх реформування, запровадження нових інформаційних технологій навчання, альтернативних форм опіки над дітьми. В ст.24 Закону України "Про охорону дитинства" йдеться про реорганізацію та ліквідацію навчально-виховних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, передачі дітей на виховання та спільне проживання в прийомній сім'ї або дитячі будинки сімейного типу Закон України “Про охорону дитинства”//. - Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. . Для реалізації цього права слід використовувати уже напрацьований певний досвід інших країн світу.

За таких умов необхідно широко і всебічно розгортати правове виховання підростаючого покоління, тому що вивченн роботи багатьох існуючих педагогічних колективів спеціальних шкіл-інтернатів України свідчить, що не вирішується ціла низка проблем, а саме: якщо здійснюється правове виховання, то воно має переважно кримінальну тематику, відсутня планова робота з питань правового виховання учнів, мало уваги звертається на моральну суть правових норм, на формування соціальної відповідальності учнів Головатий М.Ф. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С.34..

Безумовно, економічні негаразди знижують можливості держави у створенні необхідної матеріальної бази для забезпечення повної реалізації прав дитини. Явища економічної та соціальної нестабільності дестабілізують систему фінансування навчальних та спеціальних навчальних закладів, слабкою є їхня матеріальна база, що негативно впливає на соціальний захист прав дітей, які виховуються в дитячих будинках, будинках сімейного типу, школах-інтернатах тощо. З огляду на це є необхідність у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, їх освіти та соціально-психологічної адаптації в суспільстві, у використанні міжнародного досвіту розв'язання проблем захисту прав цієї категорії дітей. Йдеться й про необхідність:

- прийняття в державі окремого Закону з усиновлення, опіки і піклування (виділення коштів-фінансування із державного бюджету, а не з бюджету місцевих органів влади);

- розробку національної програми соціально-психологічної та правової адаптації дітей з особливими потребами, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Цей процес повинен відбуватися через напрацювання відповідної нормативно-правової бази захисту прав дітей, заснування системи державних закладів, центрів правової та соціально-психологічної адаптації і реабілітації, в основі роботи та опікування яких повинна бути дитина з особливими потребами.

Становище у правовій сфері охорони дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні потребує вдосконалення не лише в аспекті дотримання міжнародних нормативно-правових актів, а й у напрямі загального поліпшення становища дітей, захисту їхніх інтересів, охорони здоров'я, розвитку. Гострою проблемою залишається недостатнє інформування суспільства, батьків, вихователів, працівників соціальних служб, самих дітей про вже прийняті і діючі нормативні акти в сфері захисту прав дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Необхідна прозорість роботи всіх органів, які займаються проблемами усиновлення, опіки та піклування.

Ми вважаємо, що подальший розвиток і вдосконалення інституту усиновлення у сімейному праві України повинен відбуватись через приведення українського законодавства з питань захисту прав дітей, які з тих чи інших причин втратили сім'ю, у відповідність з Конвенцією ООН про права дитини та розвитком такої держави, у якій основне місце займають заходи щодо захисту прав дитини. Це дозволяє говорити про актуальність вдосконалення системи усиновлення на сучасному етапі становлення і розвитку сімейного законодавства в Україні, як дієвого механізму захисту інтерересів та прав дітей.

На нашу думку, варто переглянути законодавчі акти щодо санкцій до батьків, які нехтують турботою про дитину. В органах, що займаються питаннями усиновлення повинні працювати компетентні працівники, соціальні педагоги, психологи, які пройшли відповідну підготовку для такого виду діяльності. Крім того, необхідно докорінно змінити систему ведення державної статистики стосовно дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки вона побудована за відомчим принципом і не надає необхідної інформації про форми утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та загальну кількість таких дітей у державі. Лише завдяки системі зазначених заходів можна створити основи для створення повноцінних сімей, у яких житимуть захищені державою діти.

Розділ ІІ: Умови, порядок та правові наслідки усиновлення дітей громадянами України

Умови усиновлення - це згода осіб, які відповідно до закону мають на це права: самої дитини; її батьків або осіб, що їх заміюють; одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем.

Умови та вимоги, яких варто дотримуватись при здійсненні усиновлення витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало виключно інтересам дитини. Наприклад, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати і сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (наприклад, один з братів має фізичну ваду). Згоду на це обов'язково дає орган опіки та піклування. При чому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат і сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст.210 СКУ) Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

Виходячи з того, що сімейне право - підгалузь цивільного права, згода на усиновлення - односторонній правочин, а це означає, що вона може бути визнана недійсною на тих самих підставах, які покладено в основу визнання недійсним будь-якого з правочинів, наприклад, згода дана під впливом тяжких обставин, під впливом погрози чи насильства.

СКУ вставновлено, що згода дитини може братись до уваги лише з того моменту, коли остання може сформулювати і висловити її у формі, яка відповідає її віку. Але для того, щоб дитина дала згоду або відмовилась від усинвоелння, необхідно, щоб вона була поінформована щодо правових наслідків усиновлення. Відмова дитини дати згоду на усиновлення повинна розглядатись як серйозна перешкода для усиновлення. І лише тоді, коли судом буде встановлено, що заперечення дитини не має під собою пігрунтя і не тягне встановлення перешкод для створенння нормальних відносин між нею та усиновлювачем, усиновлення провадиться без згоди дитини. Це можливе у наступних випадках: якщо дитина у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення, а також, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками (ст.218 СКУ). Останній виняток вводиться з метою збереження таємниці усиновлення.