Особливості усиновлення дітей з іноземним елементом

Як правило, усиновлюються діти, у яких не має батьків. На жаль, за сучасних умов, поширеними стали випадки, коли батьки, або хоча б один із них, у дитини є, але існує нагальна потреба змінити догляд за нею, що безумовно, приведе до істотних юридичних змін у їх стосунках Шилин Н. Д. Семья как общественное явление. - М.: Знание, 1998. - С.43.. У цих випадках і потрібна згода кровних (рідних) батьків на це.

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Якщо ж буде встановлено, що згода дана під тиском фізичного або психічного насильства, внаслідок збігу тяжких обставин, вона може бути оскажена у суді. Між тим, відміна усиновлення, що вже відбулося, при оскарженні згоди батьків можлива лише за умови, що це відповідає інтересам дитини.

Згода батьків повинна бути безумовною, наприклад, батьки не можуть вимагати, щоб дитина була усиновлена конкретною особою або подружжям тощо. Згода повинна бути безоплатною. Умова про надання усиновлювачем плати батькам плати за згоду є нікчемною і, як наслідок, зумовлює необхідність повернення такої плати відповідно до норм Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с..

Існує певний порядок для дачі згоди батьками. Так, згода може бути дана лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Це правило тісно пов'язане з медичним критерієм, відповідно до якого саме цей період є психічно складним для матері дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди потрібна ще згода їх батьків, оскільки їх воля не може визнаватись цілком сформованою. Така думка неодноразово висловлювалась в науковій літературі Пергамент А.І. Опека и попечительство. - М.: Юридическая литература, 1996. - С.95. . Між тим, на нашу думку, доцільним було б розширити перелік осіб, які повинні давати згоду на цей випадок, додавши до них опікунів або піклувальників, а за їх відстутності - органи опіки та піклування. Згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути укладена письмово і посвідчена нотаріусом.

Якщо батьки не погоджуються на усиновлення, останнє є неможливим. Це пояснюється тим, що згода на усиновлення - одне з важливих особистих немайнових права батьків і воно не може бути порушене, оскільки усиновлення дитини спричинює повне припинення правового зв'язку між нею і батьками (ст.217 СКУ).

Усиновлення можливе без згоди батьків, якщо вони значною мірою втратили зв'язок з дитиною: невідомі (усиновлення дитини, яка була підкинута, знайдена), визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків проводиться усиновлення, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не виявляють до неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримуюють її. Відомо, що неналежне виконання батькіських прав та обов'язків тягне за собою застосування санкцій. В цьому випадку йдеться саме про відповідальність батьків, яка буде застосовуватись лише за нявності вини останніх (ст.219 СКУ).

Щодо дітей, які позбавлені батьківського піклування, згоду на усиновлення надає опікун, піклувальник, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в яких знаходилась дитина. Згода надається в письомовому вигляді (ст.221-222 СКУ). Отримання згоди вказаних осіб є необхідним виключно з метою захисту інтересів дитини. Тому, якщо опікун або пілкувальних не дають згоди на усиновлення, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Між тим, і відмова вказаних органів не є перешкодою для усиновлення дитини, якщо це відповіадє її інтересам.

Заклад охорони здоров'я чи навчальний заклад також можуть не дати згоди для усиновлення. При чому, якщо в судовому порядку буде встановлено, що для цього не було достатніх підстав, заперечення вказаних органів не буде перешкодою для усиновлення.

На усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, посвідчена нотаріально. Така згода необхідна у зв'язку з тим, що той з подружжя, що не є усиновителем також братиме участь у вихованні дитини як вітчим або мачуха. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення Шахматов В.П., Хаскельберг Б.Л. Новый кодекс о браке и семье РСФСР. - Изд-во Томского ун-та, 1970. - С.253.. Між тим, усиновлення дитини може відбутися без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Необхідність у згоді відпадає також і у випадку, коли встановлюється режим їх окремого проживання (ч.3 ст.220, п.3 ч.2 ст.120 СКУ) Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.

Порядок усиновлення - це процедура, яка складається з певинх стадій і здійснюється відповідними органами і здійснюється за правилами, що встановлені законодавством. Нині діючий СКУ зберігає судовий порядок усиновлення (ст.ст.223, 224 СКУ), за певинм винятком (ст.282 СКУ). Процедура усиновлення на сьогодні регулюється ЦПКУ Цивільно-процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 року./ Кодекс України. Кн.3. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 294-442.. Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядається районним (міським) судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника.

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Форма такої заяви - письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст.265? ЦПКУ Там само.. Подання заяви через представника не допускається. До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення та відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення одним з подружжя, також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до заяви додається також дозвіл Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України. Заявник (заявники) у разі зміни свого рішення може відкликати заяву про усиновлення. Така заява може бути відкликана особисто заявником (заявниками) до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення.

Усиновлення, в першу чергу, пов'язане з волею особи, яка бажає усиновити дитину, і тому, будь-яка життєва ситуація може вплинути на його наміри Кузьмичова Л. Спірне в усиновленні.// Радянське право. - 1976. - №7. - С.60. . Тому закон дозволяє такій особі відкликати заяви про усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ч.2 ст.223 СКУ). Після цього відмова від усиновлення стає неможливою. Постановляючи рішення про усиновленя дитини суд має врахувати всі обставини, що мають істотне значення, а саме:

- стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину;

- її сімейний стан та умови проживання;

- ставлення до виховання дитини;

- мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

- мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву на усиновлення;

- особу дитини та стан її здоров'я, ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити;

- взаємини особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини; і навіть те, як довго ця особа опікується дитиною (ч.1 ст.224 СКУ).

Вже на стадії подачі заяви особа, що бажає стати усиновлювачем, може виявити намір бути записаною у Книзі реєстрації народжень матір'ю (батьком) дитини або повнолітньої особи, змінтити відомості про місце народження та дату народження дитини, а також змінити прізвище, ім'я та по батькові цієї дитини. Між тим, бажання усиновлювача можуть бути задоволеними, за загальним правилом, лише тоді, коли вони відповідають інтересам дитини. При цьому, в ряді випадків передабачено дотримання також й інших умов. Наприклад, при усиновленні дитини, яка досягла семи років для запису усиновлювача матір'ю, батьком, потрібна її згода, за винятком випадків, якщо дитина проживає у сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками, а також, якщо вона за станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. За звичай при усиновленні дитини зберігається її прізвище, ім'я, по батькові, що витікає з Конвенції ООН про права дитини Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, схвалена на 44-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Ратифікована Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 р. №789-ХІІ.// Законодавство України про сім'ю: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.94-108. .

При усиновленні повнолітньої особи її прізвище, ім'я та по батькові можуть бути змінені лише за взаємною згодою усиновлювача та самої повнолітньої особи - усиновленого.

Якщо при усиновленні змінюється ім'я, прізвище, по батькові, дата чи місце народження дитини або усиновителі записуються матір'ю, батьком дитини, про це робиться спеціальна вказівка у рішенні суду про усиновлення.

На підставі рішення суду про усиновлення залежно від бажання усиновлювача видається або Свідоцтво про усиновлення, або нове Свідоцтво про народження дитини (ч.2 ст. 225, ст. 233 СКУ). Якщо особа, що бажає стати усиновлювачем, прагне зберегти таємницю усиновлення, то на підставі рішення суду про усиновлення (копія якого надсилається до віддділу РАГС за місцем винесення рішення, а якщо відбувається усиновлення дитини іноземними громадянами, то також і до Центру з усиновлення дітей) до актового запису про народження дитини або повнолітньої особи, то державний орган РАГС вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження дитини. Світоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с. .

Свідоцтво про усиновлення не призведе до розголошення таємниці усиновлення, оскільки воно буде видаватись лише за бажанням усиновлювача. Отже, саме усиновлювачу довірено визначити рівень небезпеки яка може загрожувати йому та дитині з приводу розголошення таємниці усиновлення.

Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України. Встановлення винятку із загального правила про судову процедуру усиновлення пов'язане з якнайшвидшим вирішенням цього питання.

При дотриманні всіх умов, встановлених СКУ (бажання усиновлювача;
згода дитини; згода іншого з подружжя; згода батьків дитини; згода опікуна, піклувальника; згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу), здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови її життя, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів громадянського стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення Там само..

Факт усиновлення породжує певні правові наслідки. По-перше, з моменту здійснення усиновлення, а ним вважається день набрання чинності рішення суду (ч.1 ст.225 СКУ), припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням, за певними винятками. Так, наприклад, одночасно з заявою про усиновлення суд може розглядати заяву найближчих родичів (баби, діда, рідних братів та сестер дитини) про збереження між ними та дитиною, яку усиновлюють, правового зв'язку (ч.2 ст.232 СКУ). Суд задовольняє заяву, якщо це буде відповідати інтересам дитини.

По-друге, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

По-третє, усиновлювачі одержують правовий статус матері, батька, а усиновлені - правовий стату дитини (сина, дочки). Усиновлювачеві надаються права і на нього накладаються обов'язки щодо дитини, яку він усиновив. У такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини, а особі, яку усиновлено, надаються права і покладаються обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Між тим, у випадках, перебачених законом, дитина зберігає права, які вона мала до усиновлення. Це стосується права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника тощо (ст. 234 СКУ).

Відповідно до чинного СКУ за станом утримання та виховання дітей, які були усиновлені, здійснюється нагляд. За дотриманням прав дитини, що усиновлена і проживає в Україні, до досягнення нею повноліття нагляд здійснюється органом опіки та піклування. Якщо ж діти усиновлені іноземцями і проживають за межами України, відповідна консульська служба за дорученням Міністерства закордонних справ України веде облік цих дітей і до досягнення ними вісімнадцяти років здійснюється нагляд за дотриманням їхніх прав Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-прктачний коментар. - К.: Видавничий дім «Ін юре», 2003. - С.405-461..

У ст.32 Конституції України зазначено про право на таємницю особистого життя людини Конституція України від 28 червня 1996 року: Офіційний текст - К.: Юрінком Інтер, 1996. - 87 с.. У цьому контексті особа має право на таємницю від інших про свій стан здоров'я (зорема прор безплідність), і як результат цього - на таємницю дій спрямованих на появу в сім'ї дитини.

Слід зазначити, що СКУ передбачає спеціальні заходи, спрямовані на збереження таємниці усиновлення. Так, існує право особи на таємницю пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. А особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні. Між тим, особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Таким чином, можна дійти висновку, що таємницею є не тільки сам факт усиновлення, а й певні стадії самого процесу усиновлення.

У ч.2 ст.226 СКУ йдеться про два види таємниці усиновлення: від інших людей і від самої дитини. Право дитини на таємницю усиновлення полягає, насамперед, у праві вважати себе рідною дитиною і бути такою, як інші: з мамою, татом, бабусею, дідусем. Оскільки закон не встановлює обов'язку усиновлювачів приховувати усиновлення від дитини. Отже, вони мають самі вибрати варіант поведінки: розповісти дитині про факт усиновлення, або приховувати усиновлення від дитини, постійно боячись розголошення цієї таємниці, але інформація про усиновлення з чужих вуст, навіть випадково, завжди травма для дитини.

Суд зобов'язаний ознайомити зі справою про усиновлення а також видати копію рішення про усиновлення на вимогу самої усиновленої дитини, якій виповнилося чотирнадцять років.

Сторонні особи (родичі усиновлювача, його дружина, чоловік, родичі усиновленої дитини, науковці, журналісти та інші) не мають права ознайомлюватись зі справою про усиновлення, вимагати копії рішення суду про усиновлення без дозволу усиновлювача.

У виняткових випадках, коли іншими гарантованими законом заходами не можливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини.

Законодавством більшості розвинених країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється законом Нечаева А.М. Брак, семья, закон. - М.: Юристь, 2002. - С.126.. З урахуванням цього ст.285 СКУ встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України. Так, усиновлення дитини, яка є громаданином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має укладеного договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним Анисимов В. Организационная подготовка к рассмотрению дел об усыновлении детей иностранцами.// Российская юстиция. - 1999. - №7. - С.12-18..

Для охорони інтересів осіб, які усиновлені та усиновлювачів, закон не лише передбачає заходи, щодо збереження таємниці, але встановлює відповідальність за їх розголошення (ст.68 ККУ Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 90 с.).

Виходячи з того, що усиновлення - це юридичний акт, воно, як і будь-який інший подібний акт, що не досягає поставленої мети, може визнаватись недійсним і скасовуватись. Звідси підставами припинення усиновлення є визнання усиновлення недійсним і скасування усиновлення.

З приводу звернення до суду з позовом про визнання усиновлення недійсним, то таке право має усиновлена дитина, яка досяла 14 років, батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, органи опіки та піклування та прокурор.

Рішення суду про визнання усиновлення недійсним анулює усиновлення з моменту його здійснення, тобто права та обов'язки між усиновлювачем та усиновленим анулюються з моменту їх виникнення.

За загальним правилом, встановленим ст.ст. 217-218 СКУ, усиновлення здійснюється зі згоди батьків дитини. Тому усиновлення визнається недійсним, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною. Недійсним визнається також таке усиновлення, за якого усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення). Фіктивне усиновлення формальне, хоча й відповідає вимогам закону але не ставить за мету встановлення передбачених законом відносин по усиновленню, і не призвдить до перебачених законодавством позитивних змін у реальном у житті людини. Як правило, фіктивне усиновлення використовується, як засіб для незаконого набуття усиновлювачем тих чи інших прав (наприклад, права на житлову площу, допомогу по багатодітності). Для визнання усиновлення недійсним з цієї підстави важливо, щоб фіктивність усиновлення була доведена при розгляду справи у суді Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-прктачний коментар. - К.: Видавничий дім «Ін юре», 2003. - С.405-461..

Усиновлення може бути визнане недійсним, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів. Такими можуть бути: акти обстеження сімейно-побутових умов, довідка про стан здоров'я усиновлювачів, письмова згода батьків на усиновлення дитини та інші документи, які були покладені в основу рішення суду про усиновлення. Підробка вказаних документів може полягати як у повному виготовленні фальшивого документа, так і у внесенні до нього завідомо неправдивих відомостей, завдяки яким було здійснено факт усиновлення.

Недійсним також може бути усиновлення у випадку, коли одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий з подружжя не мав намір продовжувати з ним шлюбні відносини.Підставою для визнання усиновлення недійсним також є відсутність згоди на усиновлення другого з подружжя при усиновленні одним з подружжя (ст. 220 СКУ); опікуна або піклувальника (органу опіки та піклування) при усиновленні дитини над якою встановлена опіка або піклування (ст. 221 СКУ); закладу охорони здоров'я або навчального закладу при усиновленні дитини яка не має дитини і перебуває у цих закладах (ст. 222 СКУ).

У разі визнання усиновлення недійсним, права та обов'язки які виникли раніше (в момент здійснення усиновлення) і встановлені законом для усиновлювачів, його родичів та усиновленої дитини (особисті немайнові та майнові) припиняються. Одночасно з визнанням усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України про сім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.. Так, відповідно до п.5 ст.237 СКУ у разі визнання усиновлення недійсним відновлюється прізвище, ім'я та по батькові дитини, яке вона мала до усиновлення. За бажанням дитини вона має право іменуватися прізвищем, ім'ям, по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням.

Закономірним і важливим є питання щодо вирішення подальшої долі дитини у разі визнання усиновлення дитини недійсним. В силу закону дитина, яка не досягла 14 років за бажанням батьків або інших родичів передається ргану опіки та піклування.

Якщо дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем. Строк сплати аліментів - не більше як два роки. Умовою такої сплати є можливість усиновлювача надавати матеріальну допомогу.

Визнання усиновлення недійсним передбачає необхідність поновлення актового запису народження особи, яка була усиновлена. Після набрання чинності рішенням суду про визнання усиновлення недійсним суд зобов'язаний надіслати копію рішення до державного органу реєстрації актів громадянського стану за місцем реєстрації народження дитини.

Державний орган реєстрації актів громадянського стану на підставі рішення суду вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини. Отже, визнання усиновлення недійсним означає, що відносини по усиновленню взагалі не існували, тобто ніяких прав та обв'язків між усиновлювачем та його родичами, з одного боку, та дитиною, з іншого боку, не виникало.

Окрім визнання усиновлення недійсним законодавство передбачає можливість скасування усиновлення (ст. 238 СКУ). Як і визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення може бути проведене лише за рішенням суду. Водночас передбачені законом підстави скасування усиновлення є іншими порівняно з підставами визнання усиновлення недійсним.

Якщо визнання усиновлення недійсним в кожному окремому випадку потрібно розглядати як санкцію за допущене в ході здійснення усиновлення порушення законодавства (передбачених законом умов усиновлення), то скасування усиновлення слід розцінювати як необхідний регулятивно-правовий захід, здійснений судом з метою забезпечення інтересів усиновленого, а також усиновлювача. Права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами, у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє, починаючи від дня набрання чинності рішенням суду. Певний проміжок часу, тобто з дня набрання чинності рішенням суду про усиновлення і до дня набрання чинності рішенням суду про його скасування, усиновлення вважається дійсним, але з тих чи інших причин мети забезпечення інтересів дитини, стабільних та гармонійних умов її життя не досягнуто.

Згідно з правилом ст. 238 СКУ скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття, але воно може бути скасоване, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї. Цей виняток із загального правила - єдиний у чинному законодавстві.

Відповідно до ст. 238 СКУ усиновлення скасовується, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейне виховання;

Нова підстава припинення усиновлення - позбавлення усиновлювача батьківських прав. До цього часу вважалося, що позбавлення батьківських прав, як вид сімейної відповідальності можна застосовувати тільки до рідних батьків, а скасування усиновлення - це, по суті, і є позбавлення батьківських прав, але тільки стосовно усиновлювачів Маслов В.П. Действующее законодательство о браке и семье.: Вища школа, 1974. - С. 191-192.. Між тим, новий СКУ розширив коло осіб, до яких може бути застосований цей вид відповідальності, виходячи з того, що якщо усиновлювач був записаний батьком, матір'ю усиновленої дитини, він як носій батьківських прав може бути їх позбавлений. Тобто ця новела стосується не всіх усиновлювачів, а лише тих, хто в процесі усиновлення висловив бажання бути записаним у Книзі реєстрації народжень матір'ю або батьком дитини і суд задовольнив таку заяву. Тому і підстави позбавленння усиновлювача батьківських прав такі самі, як і підстави позбавлення батьківських прав рідних батьків (ч.1 ст.242 СКУ). Хоча слід зазначити певну непослідовність законодавця в цьому питанні, бо батьківськими правами наділяються всі усиновлювачі, а не тільки ті, що записані батьком або матір'ю усиновленої ними дитини.

Усиновлювач позбавляється батьківських прав якщо він:

- без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо усиновленої дитини батьківського піклування;

- ухилявся від виконаня своїх обов'язків щодо виховання дитини; жорстоко поводився з дитиною;

- є хронічним алкоголіком та наркоманом;

- вдається до будь-яких видів експулуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва;

- засуджений за вчинення умисного злочину щодо дитини.

У разі позбавлення батьківських прав усиновлювач втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестає бути її законним представником; втрачає право на пільгу та державну допомогу, що видається сім'ям з дітьми; не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником на майбутнє; не може одержати в майбутньому тих майнових прав, які він би міг мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування). Між тим, він не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину (ч. 2 ст.242 СКУ). Тому, в разі смерті усиновлювача, позбавленого батьківських прав, дитина одержує право на спадкування на загальних підставах. Це дозволяє розглядати позбавлення усиновлювача батьківських прав як міру відповідальності для усиновлювачів і міру захисту для усиновлюваного Ромовська З.В. Сімейний кодекс України - утвердження ідеології ненасильства.// Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6..

Батьківські права усиновлювача можуть бути поновлені за його позовом за винятком тих випадків, коли дитина була вже усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє наскільки змінилася поведінка усиновлювача, який був позбавлений батьківських прав та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, постановляючи рішення відповідно до інтересів дитини. У разі відмови в позові повторне звернення можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову (ч. 3 ст.242 СКУ).

Позбавлення усиновителів батьківських прав, позбавлення рідних батьків батькіських прав, відмова батьків від своїх дітей - це поширене явище. З кожним роком проблема сирітства стає все більш актуальною для українців, призводить до збільшення кількості дітей позбавлених сімейного оточення.

На нашу думку, причини поширення сирітства, в тому числі і соціального, тісно пов'язані із сімейно-шлюбною структурою, поширенням шкідливих звичок, структурою зайнятості батьків, розвитком або занепадом системи освіти в конкретному регіоні. До того, ж сирітство довгий час вважалося закритою темою, про нього не можна було говорити, аби не травмувати громадську свідомість. Крім того, ми вважаємо, що поглиблює складність ситуації з дітьми-сиротами також і:

* прогресуюча тенденція порушення структури сім'ї;

* погіршення виховної роботи з дітьми і батьками;

* відсутність у 207 районних відділах освіти (загальна кількість 724 відділи) спеціалістів з охорони дитинства Стасюк Г. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування, в історичному розвитку.// Право України. - №2. - 2005. - С.108-111., а все це призводить до несвоєчасного виявлення та влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.

Отож, оскільки міжнародний та вітчизняний досвід яскраво свідчить, що ніякі форми влаштування дітей-сиріт окрім усиновлення не дають змоги суспільству подолати сирітство, як соціальне явище, то держава повинна не залежно від жодних обставин створити всі умови для можливості розвитку інституту усиновлення в Україні та гарантувати як усиновленому, так і усиновителю, надійні правові гарантії їхнього статусу. Лише таким чином можна створити основу для всебічного і гармонійного розвитку особистості, забезпечити дітей можливістю зростати в сімейних умовах, в атмосфері щастя, любові й розуміння.

дитинство материнство усиновлення іноземний

Усиновлення дітей іноземними громадянами одержало поширення після другої світової війни. Особливо збільшилось міжнародне усиновлення після закінчення військових дій в Північній Кореї, коли багатьох з корейських дітей-сиріт усиновляли американські військовослужбовці, які залишали дану країну. Наступним етапом в розвитку усиновлення дітей іноземцями розглядаються 60-ті роки, коли з'явилася тенденція до усиновлення дітей з країн, які звільнились від колоніальної залежності Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в Росии: История и современность. - М., 1994. - С.149-156. .

До кінця 80-х та початку 90-х років все частіше стали брати не усиновлення дітей з деяких європейських держав, особливо з Румунії, де можна було оформити усиновлення в нотаріуса як звичайну цивільно -правову угоду. В наступні роки деякі європейські держави проявили прихильність до усиновлення дітей з певних країн. Наприклад, громадяни Данії усиновляють дівчаток з Південної Кореї, в Люксембурзі усиновляється багато дітей з Південної Америки, Центральної та Східної Європи Белоусов В.В. Брачно-семейный отношения в международном частном праве. - М., 2004. - С.89..

Збільшення масштабу усиновлення іноземними громадянами поставили на порядок денний вирішення проблеми, пов'язаної з правовою регламентацією усиновлення дітей іноземними громадянами. Таке питання виникло і в Україні: куди звертали свою увагу громадяни США, Італії та інших держав, якими протягом 2002 року було усиновлено 1132 дітей? Це пояснювалося тим, що в державі зростала кількість дітей, які залишилися без батьківського піклування; соціально - економічними проблемами, які не дозволяли належним чином забезпечити нормальне існування таких дітей. Багато іноземних громадян не могли усиновити дитину в своїй країні, за наявності жорстких умов усиновлення Там само.. Наприклад, в Нідерландах усиновлення можливе лише за умови, якщо усиновителі перебувають в шлюбі не менше п'яти років. В Іспанії усиновитель повинен бути не молодше 25 років. Усиновлення повинно здійснюватися з максимальним захистом інтересів дитини з метою запобігання викрадення, продажу і торгівлі дітьми. І тому метою розробки нормативних актів є створення гарантій для забезпечення того, щоб міжнародне усиновлення здійснювалося з максимальним урахуванням інтересів дитини, при поважанні її основних прав, які визнані в міжнародному праві.

Основна увага при підборі усиновителів у першу чергу приділяється громадянам України, у той час як усиновлення українських дітей іноземцями здійснюється у випадках, коли вичерпані всі можливості щодо усиновлення, узяття під опіку цих дітей у родині громадян України і якщо ці діти перебувають на обліку в Центрі з усиновлення не менше одного року. Відповідальність перевірки умов життя дітей, усиновлених іноземцями покладена на Департамент консульської служби МЗС України Ромовська З.В. Сімейний кодекс України - утвердження ідеології ненасильства.// Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6.. На жаль, виконання контрольних функцій консульськими установами України за кордоном, залишається насьогодні порожньою формальністю, оскільки представництва не мають необхідного фінансового забезпечення для відповідних судових позовів, адвокатського забезпечення, поїздок на місце проживання усиновлених дітей тощо. Як результат, на 1 квітня 2004 року на консульський облік не було поставлено 1168 (!) усиновлених іноземцями дітей www.womenhealth.dsu.edu.ua. Очевидно, що за відсутності контролю за долею дітей вони можуть використовуватися своїми прийомними батьками в корисливих цілях.

За даними Центру з усиновлення при Міністерстві освіти і науки України, лише за 2002-2002 роки іноземними громадянами усиновлено 4872 українських дітей-сиріт www.znkiev.ua. Аналіз оперативної інформації свідчить про численні порушення наявного порядку усиновлення українських дітей. Так, не дивлячись на заборону про посередницьку комерційну діяльність щодо усиновлення, її існування стало об'єктивною реальністю. Правова нерегульованість діяльності суб'єктів міжнародного усиновлення призводить до того, що окремі посередники вступають у змову керівництвом пологових будинків і будинків дитини, а також з посадовими особами медичних установ і представниками місцевих державних адміністрацій, з метою оформлення здоровим дітям неіснуючих захворювань. Так, у 2001 році УМВС України в Херсонській області порушено кримінальну справу щодо злочинного угруповання з міжнародними зв'язками, до складу якого увійшли посадові особи Херсонського обласного будинку дитини, які з метою незаконного усиновлення українських дітей-сиріт громадянами США у змові з лікарем-генетиком обласного діагностичного центру оформили дітям неіснуюче захворювання, що надало право на її усиновлення іноземцями. На основі поданих медичних висновків, у жовтні 2001 року районним судом м. Херсона було винесене рішення про усиновлення цих дітей Стасюк Г. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування, в історичному розвитку.// Право України. - №2. - 2005. - С.108-111. .

Іноземні громадяни, які бажають усиновити дитину-громадянина України звертаються з письмовою заявою до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти та науки України.

До заяви додаються такі документи:

1. висновок, виданий компетентним органом країни проживання, що підтверджує їх можливість бути усиновлювачами, із зазначенням житлово-побутових умов, біографічних даних. Складу сім'ї, наявності власних дітей та інших відомостей. Якщо висновок видано недержавним органом, до нього додається копія ліцензії на провадження цим органом діяльності, пов'язаної з усиновленням;

2. дозвіл компетентного органу країни проживання на в'їзд і постійне проживання усиновленої дитини;

3. копію паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

4. довідку про наявність чи відсутність судимості, видану компетентним органом країни проживання;

5. зобов'язання заявника у місячний строк після в'їзду дитини до країни постійного проживання поставити її на облік у відповідній консульський установі чи дипломатичному представництві України (із зазначенням, в якій саме установі, представництві) та подавати цій установі, представництву періодичний звіт (не менше ніж один раз на рік), про умови проживання і виховання дитини, а також надавати можливість її представникові спілкуватися з дитиною;

6. довідка про заробітну плату або копія декларації про доходи, засвідчена в установленому порядку;

7. копія свідоцтва про шлюб, якщо заявники перебувають у шлюбі;

8. висновок про стан здоров'я кожного заявника;

9. нотаріально засвідчена письмова згода на усиновлення другого з подружжя (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством Положення про Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти від 30 березня 1996 року №98.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2002. - №3. .

Строк дії документів стосовно усиновлення - один рік з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством країни, в якій видані ці документи.

Центр протягом 20 робочів днів розглядає заяву громадян України, які проживають за її межами, та іноземців і, у разі прийняття позитивного рішення, ставить їх на облік як кандидатів в усиновлювачі. Дата приїзду кандидатів в усиновлювачі для ознайомлення та підбору дитини попередньо погоджується з Центром.

У разі відмови у взятті на облік заявнику надсилається обґрунтована відповідь у письмовій формі разом із поданими ним документами.

Центр надає іноземцям-кандидатам в усиновлювачі інформацію про дитину, яка перебуває на централізованому обліку більше року, якщо інше не передбачено законодавством, та видає направлення до відповідної держадміністрації за місцем перебування дитини, для організації знайомства та встановлення контакту з дитиною. Строк дії направлення - 10 робочих днів з дня видачі.

Разом з направленням іноземцям повертаються їх документи, прошнуровані, опечатані та завірені підписом керівника Центру із зазначенням номера, за яким кандидат в усиновлювачі перебуває на обліку в Центрі.

Іноземці або громадяни України, які постійно проживають за межами України, і які не змогли встановити контакту з дитиною можуть звернутися до Центру для отримання повторного направлення.

Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до відділу освіти за місцем перебування дитини із заявою про бажання усиновити її.

Заява складається українською мовою. У заяві зазначаються прізвище, ім'я, по-батькові, місце проживання кандидата в усиновлювачі, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік, місце перебування (проживання) дитини.

Відділ освіти за місцем перебування (проживання) дитини на підставі вищезазначеної заяви протягом 10 робочих днів готує висновок про доцільність усиновлення іноземним громадянином для подання до Центру з метою отримання згоди на усиновлення.

Після отримання висновку іноземці звертаються до Центру з письмовою заявою про надання згоди на усиновлення дитини.

Центр протягом 5 робочих днів розглядає питання про надання згоди на усиновлення дитини, готує висновок і видає його кандидатові в усиновлювачі для подання до суду. У разі відмови - надає заявникові обґрунтовану відповідь у письмовій формі.

Для отримання згоди Центру на усиновлення дитини, яка проживає за межами України, іноземці подають (через відповідну консульську установу України або безпосередньо до Центру) документи на усиновлення, перелік яких подається вище, а також висновок відповідної консульської установи України про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Усиновлення дитини-громадянина України проводиться на підставі рішення районного (міського) суду в установленому порядку. Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Усиновлювач зобов'язаний особисто забрати дитину з місця її перебування (проживання) після пред'явлення рішення суду про усиновлення Положення про Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти від 30 березня 1996 року №98.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2002. - №3..

Цікавим та специфічним є порядок усиновлення на території Росії дитини, що є російським громадянином Дзугаева А.З. Усыновление детей-граджан Росии иностранными гражданами.// Юридический мир. - 1998. - №11-12.. Якщо усиновителі мають різне громадянство, до усиновлення застосовується законодавство обох країн, громадянами яких вони є. В ряді випадків це може призвести до появи колізій та суперечностей, тому вказане правило, напевно, варто розуміти в тому значенні, що обов'язковим є лише дотримання імперативних вимог передбачених законодавством країн, громадянами яких є усиновителі. Якщо дитина усиновляється особою без громадянства, застосовується право країни постійногно місця проживання особи без громадянства. Але п. 1 ст. 165 СК РФ з метою захисту прав дитини встановлено, що при усиновленні обов'язково повинні бути дотримані вимоги російського законодавства, передбачені ст.ст. 124-126 СК РФ Комментарий к СК СР./ Отв. ред. И.М. Кузнецова. - М., 1996. - С.240.. Практично це означає застосування до усиновлення і російського законодавства, оскільки діти, які підлягають усиновленню, порядкуобліку таких дітей і потенційних усиновлювачів, сам порядок усиновлення, правила про обов'язкову згоду на усиновлення батьків дитини. У випадку, якщо ці норми суперечать законодавству країни громадянства усиновителя, підлягають застосуванню вказані норми російського законодавства. В більшості випадків такий стан справ є виправданим. Норми, що регулюють отримання згоди батьків, та випадки, коли усиновлення можливе і без їх згоди, є гарантією найважливіших прав батьків, і, безумовно, у всіх випадках повинні дотримуватись. Це ж стосується і згоди самої дитини. Норми, що стосуються обліку дітей, що підлягають усиновленню, та осіб, які бажають стати усиновителями, регулюють внутрішні адміністративні процедури, що відбуваються на території Росії. Здійснення обліку дітей та усиновителів на основі законодавства держав громадянства усиновителя було б невипраданим. Порядок усиновлення регулюється процесуальними нормами, а застосування судами норм свого процесуального законодавства є загальноприйнятим в міднародному приватному праві Завражнов В. Усыновление иностранцами детей - росийских граждан.// Росийская юстиция. - 2001. - №7. - С.15-19.

Якщо дитина, що має російське громадянство, усиновлюється за кордоном, усиновлення також регулюється законодавством країни, громадянином якої є усиновитель. Усиновлення в цьому випадку проводять компетентні органи цієї країни. Але таке усиновлення визнається дійсним в Росії лише в випадку якщо було попередньо отримано згоду на усиновлення суб'єкта виконавчої влади РФ, на території якого дитина, або хоча б один з її батьків проживали до свого відї'зду за кордон. Даний захід також передбачений для захисту прав дитини та його батьків, але його ефективність дуже незначна. Усиновлення, проведене без згоди компетентного російського органу не буде дійсним в Росії, але буде дійсним за кордоном, чого частіш за все достатньо для усиновителів. Забезпечити реальне виконання цього положення можливо лише шляхом укладення двосторонніх договорів чи підписання міжнародної конвенції про усиновлення.

Якщо усиновлення призводить до того, що права дитини, передбачені російським чи міжнародним законодавством, виявляються порушеними, таке усиновлення не допускається. Якщо ж усиновлення вже відбулось, воно підлягає відміні в судовому порядку. В даному випадку мова йде перш за все про правові наслідки усиновлення, які можуть бути менш сприятливими для дитини, аніж ті, що передбачені російським законодавством. Російське законодавство наділяє усиновлених дітей такими ж правами по відношенню до усиновителів та їх родичів, які мають рідні діти. В деяких країнах правовий статус усиновлених дітей відрізняється від статусу рідних дітей. Це виражається, наприклад, в обмеженні їх спадкових прав Орлова Н.В. Вопросы брака и развода в международном частном праве. - М., 1960. - С.189-225.. Якщо обмеження прав усиновленого за законодавством країни громадянства усиновителя настільки жорстке, що може розглядатися як дискримінація дитини, це може слугувати основою для відмови в усиновленні. Якщо після усиновлення дитини, яка є російським громадянином відбувається порушення її прав у сім'ї усиновителя, то відміна усиновлення російським судом на основі вищевказаної норми (п.2 ст.165 СК РФ) в принципі можлива, але практично не реальна. Для того, щоб такий позов був пред'явлений, необхідно попередньо виявити порушення прав дитини, що мали місце. Право вимагати відміну усиновлення на основі порушення прав дитини, згідно ст.142 СК РФ, мають органи опіки та піклування, прокурор та сама дитина, що досягла чотирнадцяти років. Визнання за органами опіки чи піклування, чи прокурором права на пред'явлення такого позову в даній ситуації означало би наділення їх правом контролю за здійснення іноземними усиновителями виховання дитини на території іншої країни. Російські органи таким правом, безумовно, не наділені, а це означає, що така відміна можлива лише у випадку якщо позов буде пред'явлений в російському суді самою дитиною по досягненні нею 14 років.

Якщо на території Росії російським громадянином усиновлюється дитина, яка є іноземним громадянином, усиновлення регулюється російським законодавством. Але для такого усиновлення необхідно попередньо отримати згоду батьків чи інших законних представників дитини та компетентного органу країни громадянства дитини. У випадках, коли це необхідно згідно законодавства країни, громадянином якої є дитина, повинна бути отримана згода і самої дитини. В даній нормі йдеться про випадки, коли законодавство країни громадянства дитини ставить більш суворі вимоги по відношенню її згоди ніж російське законодавство. За російським законодавством необхідним є отримання згоди дитини старшої десяти років, за винятком випадків, коли вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. Зарубіжне законодавство може вимагати отримання згоди дитини з більш раннього віку і не допускати ніяких виключень з правил про усиновлення лише зі згоди дитини, що досягла цього віку. Дані заходи передбачені з метою уникнення ситуацій, коли усиновлення буде дійсне на території Росії, але не буде визнане в країні, громадянином якої є дитина.

Відповідно до українського законодавства, у Центрі з усиновлення іноземний усиновитель має особисто вибрати за анкетою дитину, особисто з нею познайомитися і бути присутнім у суді, де буде прийнято рішення про усиновлення. Документи іноземного кандидата в усиновителі на розгляд у Центр можуть принести і так звані довірені особи. Нерідко вони надають і інші послуги, допомагаючи за певну плату вибрати здоровіших дітей та прискорити процедуру усиновлення. Не секрет також, що, попри правові заборони надавати інформацію, працівники інтернатних установ це роблять, хоча посередницьку, комерційну діяльність при усиновленні дітей в Україні заборонено. Крім того, як відомо, існує висновок головного науково-експертного управління при апараті ВРУ «Про приєднання України до Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення», внесеного Кабміном на розгляд ВРУ. У ньому йдеться, що «запропонована до ратифікації конвенція передбачає уніфікацію державами-учасниками процедури усиновлення, отримання зацікавленими особами необхідних відомостей про потенційних усиновителів, здійснення посередницької діяльності по усиновленню на комерційних засадах www.womenhealth.dsu.edu.ua.