Особливості усиновлення дітей з іноземним елементом

Для України приєднання до цієї конвенції є неприйнятним з наступних підстав. Більшість правил і процедур, встановлених цим документом, вже запроваджені законодавством України і діють на її території. Однак здійснення посередницької діяльності по усиновленню дітей, комерціалізація такої діяльності (передбачені ст. 32 конвенції) заборонені національним базовим в цій сфері нормативно-правовим актом -- Сімейним кодексом України Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України просім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с..

Приєднання ж України до конвенції із відповідним застереженням неможливе, оскільки ст.40 останньої забороняє участь в ній з жодними застереженнями.

Корім того, з огляду на наші умови й менталітет, коли ми примудряємося обходити навіть найдосконаліші закони (принаймні такими вони видаються), приєднання до Гаазької конвенції ще більше криміналізує процес. Оскільки горезвісна ст.32 конвенції, що передбачає виплату розумних професійних гонорарів особам, котрі беруть участь у процесі усиновлення, може виявитися для декого просто Клондайком. До того ж -- що означає «розумні»?

При цьому, однак, шанси українців, котрі хочуть усиновити дитину, значно зменшаться, оскільки занадто багатьом зацікавленим особам вигідніше буде віддавати сиріт для усиновлення за кордон. Щороку кількість міжнародних усиновлень збільшуватиметься, а українських -- зменшуватиметься.

Отже, виходить, далеко не все в Україні зроблено для того, аби дотриматися пріоритету національного усиновлення? І, приєднавшись до конвенції раніше, ніж у цьому напрямі буде вжито всіх можливих заходів, ми тим самим, по-перше, розпишемося у власній неспроможності, визнавши, що є країною «третього світу», а по-друге, обмежимо права вітчизняних усиновителів. Виходячи з зазначеного вище, Конвенція про захист дітей та співробітництво в сфері міжнародного усиновлення не може бути ратифікована.

В Україні нині є чимало малюків, для яких українські громадяни, могли б стати гідними батьками. Від держави ж лише вимагається спростити процес усиновлення, підняти статус сім'ї, як однієї з найвищих цінностей для людини та забезпечити матеріальну основу, гідні умови проживання двом суб'єктам: усиновителю та усиновленому.

Висновки та пропозиції

У нормах Конституції України закріплені основні принципи державної політики в галузі сімейних відносин, спрямованих на захист дитинства, материнства і батьківства. Хоча на практиці ці норми пов'язані із значними труднощами, які спричиняють проблеми для повноцінної реалізації права на усиновлення.

Досліджуючи проблему усиновлення дітей вважаємо за доцільне звернути увагу на наступне:

1. У ст.7 СКУ дане визначення усиновлення як акту прийняття у сім'ю особи на правах сина чи дочки, що здійснюється на підставі рішення суду. Дане рішення є юридичною основою виникнення усиновлення. Волевиявлення усиновителя зазвичай розглядається як одна з умов усиновлення. На нашу думку, таким чином применшується правове значення волевиявлення усиновителя. Рішення про усиновлення приймається судом і правові наслідки усиновлення виникають лише з моменту вступу цього рішення в законну силу. Але і без волевиявлення усиновителя усиновлення не може виникнути. Усиновлення не можна розглядати в якості угоди між усиновителем та дитиною. Тому, на наш погляд, основою виникнення усиновлення потрібно вважати складну сукупність юридичних фактів: волевиявлення усиновителя та рішення суду про усиновлення. Згода на усиновлення інших осіб - дитини та її батьків - не входить до складу юридичних фактів, що є підставою виникнення усиновлення. В багатьох випадках усиновлення можливе і без такої згоди.

2. Найбільш поширений випадок усиновлення - це усиновлення дитини новим чоловіком (дружиною) матері (батька). В даному випадку для збереження правового зв'язку необхідною є згода того з батьків дитини, який бажає його зберегти, проте чи повинен усиновитель також виразити згоду на збереження відносин дитини з одним із батьків в законі не сказано. На нашу думку, збереження правового зв'язку між дитиною та її матір'ю (батьком) може бути умовою згоди останньої на усиновлення. В цьому випадку усиновитель не вправі заперечувати. Якщо ж згода на усиновлення дана без будь-яких умов, питання про збереження правовідносин з одним із батьків повинне вирішуватись судом виходячи із інтересів дитини, з урахуванням думки усиновителя і самої дитини.

3. Норма ч.2 ст.211 СКУ зазначає, що п'ятнадцятирічна вікова різниця між усиновителем та усиновленим - це крайня межа, відступ від якої за жодних обставин є неможливим. Така різниця (15 років) зазвичай існує при біологічному походженні дитини від батьків, але на нашу думку, при усиновленні, якщо дитина та інші особи повідомлені про те, що усиновителі не є її батьками, її існування не має ніякого значення і призводить лише до невиправданого звуження кола осіб, які можуть бути усиновителями.

4. Відповідно до СКУ не можуть бути усиновителями, особи, які у минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов'язаннях щодо виховання дітей, внаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їх вини. Вважаємо, що особи, які були позбавлені батьківських прав не можуть розглядатися як претенденти в усиновителі. Незалежно від того, поновлені вони в цих правах чи ні на момент подачі заяви про усиновлення.

5. Явища економічної та соціальної нестабільності дестабілізують систему фінансування навчальних та спеціальних навчальних закладів, слабкою є їхня матеріальна база, що негативно впливає на соціальний захист прав дітей, які виховуються в дитячих будинках, будинках сімейного типу, школах-інтернатах тощо. З огляду на це є гостра необхідність у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, їх освіти та соціально-психологічної адаптації в суспільстві, у використанні міжнародного досвіду розв'язання проблем захисту прав цієї категорії дітей. Йдеться й про необхідність:

- прийняття в державі окремого Закону з усиновлення, опіки і піклування (виділення коштів-фінансування із державного бюджету, а не з бюджету місцевих органів влади);

- розробку національної програми соціально-психологічної та правової адаптації дітей з особливими потребами, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Цей процес повинен відбуватися через напрацювання відповідної нормативно-правової бази захисту прав дітей, заснування системи державних закладів, центрів правової та соціально-психологічної адаптації і реабілітації, в основі роботи та опікування яких повинна бути дитина з особливими потребами.

6. На нашу думку, варто переглянути законодавчі акти щодо санкцій до батьків, які нехтують турботою про дитину. В органах, що займаються питаннями усиновлення повинні працювати компетентні працівники, соціальні педагоги, психологи, які пройшли відповідну підготовку для такого виду діяльності. Крім того, необхідно докорінно змінити систему ведення державної статистики стосовно дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки вона побудована за відомчим принципом і не надає необхідної інформації про форми утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та загальну кількість таких дітей у державі.

7. Питаннями соціального захисту дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, займаються різні державні органи, однак аналіз результатів їх діяльності свідчить, що для повного забезпечення всіх норм законів з охорони дитинства та для виконання всіх програм, недостатнім є рівень фінансування, тому потрібно збільшити кількість фахівців в галузі сімейної психології та педагогіки, спеціалістів з охорони дитинства, наукової літератури з проблем сирітства.

8. Для України приєднання до Конвенції про захист дітей і співробітництво в галузі міждержавного усиновлення» є неприйнятним з наступних підстав. Більшість правил і процедур, встановлених цим документом, вже запроваджені законодавством України і діють на її території. Однак здійснення посередницької діяльності по усиновленню дітей, комерціалізація такої діяльності (передбачені ст. 32 конвенції) заборонені національним базовим в цій сфері нормативно-правовим актом -- Сімейним кодексом України.

Приєднання ж України до конвенції із відповідним застереженням неможливе, оскільки ст.40 останньої забороняє участь в ній з жодними застереженнями.

А загалом, держава і все суспільство повинне сприяти розв'язанню проблем дітей, реалізації ними щасливого вибору в житті і привабливої перспективи, адже майбутнє держави починається сьогодні і саме з найменших її громадян -- дітей.

Список використаного законодавства:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року: Офіційний текст - К.: Юрінком Інтер, 1996. - 87 с.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Офіційний текст. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 90 с.

3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року. / Законодавство України просім'ю. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 376 с.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. Офіційний текст. - К.: Право, 2003. - 380с.

5. Цивільно-процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 року./ Кодекс України. Кн.3. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 294-442.

6. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, схвалена на 44-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Ратифікована Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 р. №789-ХІІ.// Законодавство України про сім'ю: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.94-108.

7. Закон України “Про охорону дитинства”//. - Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30.

8. Постанова Кабінету Міністрів “Про Положення про дитячий будинок сімейного типу”.// - Право України. - 1998. - № 10.

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про типове Положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх”//. - Голос України. - 1997. - №12.

10. Положення про Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки України, затверджене наказом Міністерства освіти від 30 березня 1996 року №98.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2002. - №3.

та літератури:

11. Анисимов В. Организационная подготовка к рассмотрению дел об усыновлении детей иностранцами.// Российская юстиция. - 1999. - №7. - С.12-18.

12. Антокольськая М.В. Семейное право: Учебник. - М.: Юристь, 1999. - С.310-336.

13. Борисюк Н. Щоми дорослі робимо не так?// Урядовий кур'єр. - К., 2002. 14 червня. - №108. - С.8.

14. Белоусов В.В. Брачно-семейный отношения в международном частном праве. - М., 2004. - С.89.

15. Головатий М.Ф. Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - С.34.

16. Гунько К.В. Права людини. - Луцьк: Вежа, 1999. - С.23.

17. Дзугаева А.З. Усыновление детей-граджан Росии иностранными гражданами.// Юридический мир. - 1998. - №11-12.

18. Дюжева О.А. Проблемы законодательства о международном усыновлении.// Государство и право. - 1995. - №6. - С.24-35.

19. Ерохина Е.В. Правовое герулирование ответственности законных представителей в сфере семейного права/ Збірник тез Міжнародної наукової конференції молодих вчених «Треті осінні юридичні читання». - 5-6 листопада. - 2004. - С.147-149.

20. Жилінкова І. Шлюбне законодавство та перспективи його розвитку// Право України. - 2000. - №6. - С.108-111.

21. Завражнов В. Усыновление иностранцами детей - росийских граждан.// Росийская юстиция. - 2001. - №7. - С.15-19

22. Зілковська Л.М. Правове регулювання усиновлення в Україні. Автореф. канд. дис. - К., 2002. - с.6

23. Иванова Н.П., Заводилкина О.В. Дети в приемной семье. - М.: Знание, 1993. - С.12.

24. Кабышев О.А. Права родителей и детей. М.: Знание, 1998. - С.26.

25. Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового реформування. // Право України . - К, 2001 - №3.

26. Киренко С.П. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий кодекс - старі проблеми.// Право України - №6. - 2002. - С.18-24.

27. Кишкин С. Детская беспризорность и институт усыновления.// Революционная законность. - Л., 1926. - № 34. - С.21.

28. Комментарий к СК РФ./ Отв. ред. Кузнецова И.М. - М., 2003. - С.123-137.

29. Косвен М.О. Матриархат. - М., 1948. - С.48-89.

30. Косянчук І.Р. Дитяча бездоглядність загострюється //Урядовий кур'єр - К., 2002- №12. - С.24.

31. Кузьмичова Л. Спірне в усиновленні.// Радянське право. - 1976. - №7. - С.60.

32. Макаренко Г. Знання закону - зі шкільної парти. // Юридичний Вісник України// - 19 - 25 січня. - 2002. - №3.

33. Макаренко Г. Працюємо на зміцнення правової держави.// Юридичний Вісник Укнаїни - 18 - 24 січня. - 2003. - №3.- С.4.

34. Макаренко Г. Чи вирішить проблеми “рік сім'ї”?// Юридичний вісник України. - №9. - 2004. - С.5.

35. Маслов В.П. Действующее законодательство о браке и семье.: Вища школа, 1974. - С. 191-192.

36. Мороз В. Умови допомоги малозабезпеченим сім'ям.// Порадниця. - К., 2003. - 2-9 січня. - №1-2.

37. Муратова С.А. Семейное право: Учебное пособие. Нормативные акты. - М.: Юриспруденция, 2003. - С.207-221.

38. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М., 1994. - С.120-122.

39. Нечаева А.М. Брак, семья, закон. - М.: Юристь, 2002. - С.126.

40. Орлова Н.В. Вопросы брака и развода в международном частном праве. М., 1960. - С.189-225.

41. Пергамент А.І. Опека и попечительство. - М.: Юридическая литература, 1996. - С.95.

42. Пояснювальна записка до Державної програми національного усиновлення в Україні від 22 рудня 2003 року./ www.mfa.gov.ua

43. Примак В. Утримання неповнолітніх дітей.// Юридичний Вісник України - 18-24 січня. - 2003. - С.12.

44. Про становище сімей в Україні. -- К., 2004. -- С. 46.

45. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-прктачний коментар. К.: Видавничий дім «Ін юре», 2003. - С.405-461.

46. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України - утвердження ідеології ненасильства// Адвокат. - 2002. - №6. - С.5-6.

47. Сімейне право: Підручн./ За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - С.241-259.

48. Сімейне право України: Підручник/ За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової . - К.: Юрінком Інтер, 2004. -С.197-213.

49. Стасюк Г. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування, в історичному розвитку.// Право України. - №2. - 2005. - С.108-111.

50. Фурса С. Новеллы совместного проживания. // Юридическая практика. - 2003. - 14 октября. - С.4.

51. Шевченко Я.М. Проблеми нового Сімейного кодексу України// Проблеми законності. - Харків, 2003. - С.5-6.

52. Шахматов В.П., Хаскельберг Б.Л. Новый кодекс о браке и семье РСФСР. Изд-во Томского ун-та, 1970. - С.253.

53. Шилин Н. Д. Семья как общественное явление. - М.: Знание, 1998. - С.43.

Размещено на Allbest.ru