Аліментні правовідносини: поняття, зміст та види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аліментні правовідносини: поняття, зміст та види

аліментний зобов'язання сімейний право

Вступ

Поняття аліментних відносин має дуже давню історію існування. Проте термін «аліменти» застосовується не лише в сімейному праві. Зміст цього поняття полягає у наданні утримання однією особою іншій. Таке надання утримання може мати різні підстави, перш за все соціально-економічні. Існування аліментних зобов'язань зумовлено нерівномірним закріпленням матеріальних благ серед окремих членів сім'ї, а також різною здатністю останніх отримувати прибутки від своєї праці та від своїх коштів. В будь-якому суспільстві малолітні діти, будучи недієздатними не можуть та не повинні самостійно забезпечувати собі необхідні умови життя. Їх добробут похідний від матеріального забезпечення батьків. Проте дуже часто і дієздатні особи не можуть забезпечити себе самостійно. Така ситуація може виникнути між подружжям ( колишніми подружжям ), іншими членами сім'ї, які відрізняються за станом здоров'я, здатністю до праці та підприємництва, мають у власності нерівноцінне майно, виконують непосильні майнові зобов'язання та ін. У багатьох випадках держава бере на себе тягар утримання недієздатних та обмежено дієздатних осіб, виплачуючи їм пенсії, допомоги,а також зараховуючи їх на повне державне утримання (забезпечення ). Проте можливості будь-якої держави не безмежні. Крім того, досвід недавнього минулого показав, що ідеї зрівнювального державного забезпечення здатні нанести непоправну шкоду людській психології,створивши значну кількість працездатних утриманців, не бажаючих та не вміючи самостійно утримувати себе та свою сім'ю. Тому історично виникла система сімейної допомоги дітям та престарілим особам, яка і отримала найбільш вагоме вираження у аліментуванні.

Особливо актуальною дана тема є в сучасних умовах розвитку держави,яка не завжди здатна забезпечити інколи навіть мінімальні умови проживання особи, а тому її нормативно-правова база забезпечує реалізацію цього важливого завдання саме через покладання на фізичних осіб обов'язку надання матеріальної допомоги потребуючій стороні сімейних правовідносин, а фізична особа, яка є кредитором у відносинах по аліментному утриманню чи то дітей, чи подружжя, чи інших членів сім'ї чи родини і сплачує визначену законом чи судом суму матеріальних благ (коштів чи натуральних виплат).

Проблемам аліментних правовідносин, в тому числі і правовому регулюванню останніх та тісно пов'язаних з ними відносин, приділяли увагу багато вчених. Найбільш відомими дослідниками були Маслов В.Ф., Рясенцев В.А., Нечаева А.М., Антокольська М.А., Пігач Я.М., Гопанчук В.С., Індиченко В.М., Віхров В.О., Дзера О.В., Єршова Н.М. та ін. Незважаючи на значну увагу, що приділялася і приділяється правовому регулюванню у сімейному праві, проблеми аліментних правовідносин у сімейному праві практично не досліджуються, а окремі публікації стосуються лише деяких прав окремих суб'єктів аліментних правовідносин.

Разом з тим, побудова правової держави вимагає законодавчого врегулювання даних відносин,особливо в сучасний період змін у економічному житті держави. За роки незалежності України прийнято немало важливих законів, основною метою яких є підвищення рівня майнового забезпечення та належного виховання підростаючого покоління. Проте реальний стан справ свідчить про потребу їх покращення, як у нормативно-правовому забезпеченні , так і у визначенні механізму їх обчислення. Основною причиною такого стану справ у аліментних правовідносинах вважаємо відсутність наукових досліджень з цих питань.

Зазначені обставини свідчать про актуальність теми дипломного дослідження.

Метою дипломної роботи є комплексне дослідження проблем аліментних правовідносин у сімейному праві. На основі аналізу наукових досліджень теорії права та науки трудового права, нормативно-правових актів України та судової практики ставиться за мету визначити підстави виникнення і припинення аліментних правовідносин, з'ясувати їх суб'єктів, зміст, особливості.

Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі основні завдання:

- визначити поняття аліментних правовідносин;

- розкрити структурні елементи аліментних правовідносин;

- дослідити склад аліментних правовідносин ;

- визначити особливості підстав виникнення аліментних правовідносин Об'єктом дипломного дослідження є теоретичні проблеми правових відносин, що об'єктивно складаються в результаті застосування норм сімейного права до аліментних відносин.

Предметом дослідження є аліментні відносини, норми чинного сімейного законодавства,правозастосовна практика, доктринальні положення, які торкаються застосування законодавства про аліменти у сімейному праві. Усі ці нормативні, теоретичні та прикладні положення з'ясовуються з огляду на явні недоліки та потреби вдосконалення правового регулювання сімейних відносин, зокрема щодо забезпечення їм необхідного рівня життя.

Методологічну основу дослідження складають базові науково-теоретичні положення, загальноприйняті юридичною наукою та наукою сімейного права. При написанні дипломної роботи використовувались системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний та інші загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання. Основні висновки та положення, що містяться в роботі, ґрунтуються на аналізі норм Конституції України, сімейного законодавства, досягненнях науки сімейного права та інших галузей права.

1. Аліментні зобов'язання

1.1 Поняття та зміст аліментних зобов'язань

Говорячи про аліментні зобов'язання, передусім потрібно встановити, що слід розуміти під цим поняттям. Термін "аліменти" походить від латинського слова "alіmentum" і перекладається як годування, утримання.

У правовому аспекті під аліментами потрібно розуміти кошти, надані у визначених законодавством випадках одними особами на утримання інших, які потребують матеріальної допомоги.

Звідси, як зазначає 3. В. Ромовська, і започаткувалось поняття "аліментне зобов'язання"

У літературі існують різні погляди на дане питання.

Так, Н.М. Єршова під аліментними зобов'язаннями розуміє встановлене законом зобов'язання одних членів сім'ї утримувати інших членів сім'ї.

О. С. Іоффе називає аліментними зобов'язаннями правовідносини, спрямовані на забезпечення примусового виконання в точно встановлених розмірах обов'язку одного члена сім'ї по наданню утримання іншому. Такого ж погляду притримується і Д. М. Чечот.

Однак із наведеним поняттям, як зазначає 3. В. Ромовська не можна погодитись, оскільки аліменти, з одного боку, - це утримання, яке надається добровільно одним членом сім'ї і яке може здійснюватись як шляхом надання допомоги в натурі (їжа, одяг тощо), так і в грошах, а з іншого - виключно кошти на утримання, якщо таке утримання надається аліментнозобов'язаною особою примусово. Тому у всіх випадках, коли один член сім'ї виконує свій правовий обов'язок по утриманню дітей, батьків, дружини, інших родичів, слід говорити саме про аліментний обов'язок, який в переважній більшості виконується добровільно.

Підсумовуючи наведене, можна сказати, що аліментні зобов'язання виникають не з часу розладу нормальних сімейних відносин, а з часу настання умов, передбачених законом.

Викликає заперечення, як далі веде 3. В. Ромовська, і визначення аліментного зобов'язання, запропоноване О. С. Іоффе.

Загальновизнаним є той факт, що до складу правовідносин входять права та обов'язки його учасників: обов'язок однієї сторони по вчиненню певних дій, або утриманню від їх вчинення і право іншої сторони вимагати виконання цього обов'язку. Саме це береться за основу при визначенні змісту правовідносин взагалі і не може не стосуватись аліментного зобов'язання як виду сімейних правовідносин. Аліментні зобов'язання не можуть вважатись правовідносинами, спрямованими на забезпечення примусового виконання обов'язку по утриманню. При такому визначенні залишається невідомим зміст обов'язку аліментнозобов'язаної особи, оскільки обов'язок стягувати аліменти примусово покладається, наприклад, не на одного з батьків, а на суд.²

Отже, аліментні зобов'язання можуть бути визнані як правовідносини, в яких одна сторона зобов'язана при наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону, члена своєї сім'ї чи родича, а остання може вимагати виконання даного обов'язку.

Слід зауважити, що аліментні правовідносини мають певну специфіку. Хоча, як зазначає Є. М. Ворожейкін, правовідносинам цієї групи притаманний суспільний інтерес, але співвідношення його з особистим інтересом суб'єктів таке, що реалізація прав і обов'язків передається на розсуд учасників правовідносин. Імперативне регулювання часто тут звільняє місце для диспозитивного, реалізація прав необов'язкова, а ініціатива захисту належить самим учасникам відносин. Проте у зобов'язаної сторони не_-має вибору чи виконувати чи не виконувати обо'язок: за наявності вимоги з боку уповноваженої сторони її обов'язок є безумовним, а саме зміст прав та обов'язків імперативно визначається законом.²

Аліментні зобов'язання мають чітко визначений сімейно-правовий характер, і їх, за словами Н. М. Єршової, не слід путати із цивільно-правовими зобов'язальними правовідносинами.³ Це передусім, проявляється у їх суб'єктивному складі. Якщо носіями цивільних прав та обов'язків можуть бути поряд з фізичними особами і юридичні, і навіть держава, то учасниками аліментних правовідносин є тільки фізичні особи і при цьому тільки ті, які за загальним правилом, є в близькому спорідненні між собою, знаходяться у відносинах усиновлення, перебувають чи перебували у шлюбі. І лише, як виняток, аліментний обов'язок щодо неповнолітніх може бути покладений на вітчима, мачуху, пасинків, падчерок та інших осіб (ст. 95-96 КпШС). Тут не слід путати відносин, які виникають між фізичними особами з приводу стягнення аліментів і відносин, які виникають між стягувачем та особою, яка зобов'язана нараховувати та перераховувати стягувану ці аліментні платежі, що іноді має місце на практиці.

Особа, на користь якої стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей вправі звернутися до суду із заявою про виплату аліментів до особи-роботодавця, який здійснює нарахування аліментів і їх перерахування на користь особи-аліментоотримувача.

Так, постановою президії Луганського обласного суду від 27 червня 2000 р. було скасовано ухвали Біловодського районного суду та судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду і повернено позовні матеріали на розгляд до того ж суду¹. Зокрема, Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування зазначених ухвал. Президія Луганського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Відмовляючи у прийнятті позовної заяви суд виходив із того, що вже є рішення суду, яке набрало законної сили, постановлене за спором між тими ж сторонами і про той же предмет і з тих же підстав. Проте, такий висновок не є обґрунтованим, оскільки він не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить нормам матеріального і процесуального права.

Так, рішенням Дебальцевського міського суду було вирішено спір між позивачкою К. І. та відповідачем К. С.: з останнього стягнуто аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 доходу. Із заробітної плати К. С., який працює в КСП, аліменти утримано, але позивачці не перераховано. Остання звернулась із позовом до КСП, а не до К. С., а отже, цивільно-правові відносини виникли між позивачкою та КСП, в якому працює К. С., тому висновок суду про те, що спір винних між тими самими сторонами і з тих же підстав, не відповідає дійсним обставинам справи.

Як зазначає 3. В. Ромовська, не вважаються суб'єктами аліментного зобов'язання дитячі установи, на користь яких з батьків стягуються аліменти, а витрати на утримання дітей. Такі суми носять компенсаційний

характер, оскільки витрачаються не лише на потреби дитини відповідача, а й на потреби дитячої установи в цілому. Тому можна зробити висновок, що правовідносини між установами подібного типу і батьками є не сімейними, а цивільноправовими.

Особа, яка зобов'язана надавати утримання, називається особою аліментнозобов'язаною або платником аліментів. А той, хто має право на матеріальну допомогу, - аліментоуповноваженим або одержувачем аліментів. Однак, в окремих випадках аліментоуповноважена особа і особа, на ім'я якої сплачуються чи стягуються аліменти, -- не одна й та ж людина. Так, аліменти, призначені неповнолітнім дітям, сплачуються одному з батьків або тому, хто фактично утримує і виховує дітей.

На відміну від цивільно-правових зобов'язань, аліментні зобов'язання нерозривно пов'язані з їх суб'єктами. Тому смерть чи оголошення померлою дитини або батька веде до припинення існуючого між ними зобов'язання.

Аліментне зобов'язання, однак, не припиняється у разі визнання безвісно відсутньою аліментнозобов'язаної особи. На підставі рішення суду над майном цього громадянина встановлюється опіка (ст. 19 ЦК). З цього майна видається утримання особам, яких безвісно відсутній за законом повинен утримувати. В цьому випадку аліментний обов'язок не покладається на опікуна, останній тільки здійснює реалізацію майна підопічного і виплачує відповідні грошові суми на утримання дітей, батьків чи інших осіб. Якщо безвісно відсутньою визнано аліментноуповноважену особу, то цей факт також не припиняє аліментного зобов'язання, а веде тільки до припинення його виконання. Заборгованість по сплаті аліментів за час безвісної відсутності уповноваженого не виникає. Тому в разі явки такої особи, стягнення аліментів продовжується з моменту скасування рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Неможливою є і зміна осіб в цьому зобов'язанні шляхом уступки права вимоги чи переведення боргу. Однак такої зміни не буде в разі усиновлення дитини при житті її батьків. Відповідно до ст. 117 КпШС права та обов'язки батьків і дітей з часу усиновлення припиняються, і саме з цього моменту виникають, а не передаються, такі ж права і обов'язки усиновителів та усиновлених.

Судовій практиці відомі випадки вимоги особи, яка сплачувала аліменти до аліментнозобов'язаної особи. Так, гр. Н. протягом тривалого часу утримувала непрацездатну гр. П, за що остання обіцяла їй після смерті передати своє майно. Однак заповіт складений не був, спадщина перейшла до дітей померлої, які в останній час не утримували матері. Суд Дрогобицького району позов задовольнив, стягнувши вартість утримання за три останні роки. Судова колегія в цивільних справах Львівського обласного суду рішення залишила без змін.¹

Аналізуючи таку судову практику, 3. В. Ромовська зазначає, що в таких випадках про уступку аліментного права, як права вимоги не може бути і мови. Права позивачки ґрунтуються не на уступленій їй вимозі, а на підставі цивільно-правового договору, за яким гр. Л. зобов'язалась утримувати гр. К. за винагороду, що полягала в майбутньому переході до неї майна у спадщину. Хоч ця угода не передбачена законом, проте не суперечить йому і відповідно до ст. 41 ЦК породжує цивільні права та обов'язки сторін.¹

1.2 Зміст аліментних зобов'язань

Що стосується змісту аліментних зобов'язань, то законодавець чітко його визначив, не залишаючи простору для ініціативи суб'єктів такого зобов'язання. У зв'язку з цим сторони не можуть самостійно встановлювати чи змінювати ні розмір аліментів, ні тривалість аліментного зобов'язання, ні ті умови, які закон вважає необхідними для примусового стягнення коштів на утримання, тому що це встановлюється імперативними правовими нормами.

Іноді відповідач заперечує проти позову про стягнення аліментів у зв'язку з тим, що в свій час передав певні речі або відмовився від виділення своєї частки в спільному майні. Такі заперечення не повинні братися до уваги, оскільки майно не може забезпечити особі належного утримання протягом тривалого часу.

Будь-які угоди, що укладаються між батьками, а також між батьками і дітьми з метою звільнення одного з них від аліментного обов'язку або спрямовані якимось іншим чином на ущемлення інтересів правомочної особи, вважаються недійсними, бо обмежують сімейну право- чи дієздатність. Тому факт укладення таких угод не може служити перешкодою для пред'явлення позову про стягнення аліментів. Це однак не означає неможливості укладання інших угод з приводу аліментів. Сторони, наприклад, мають право домовитися між собою про розмір аліментів, які добровільно сплачуватимуться, про спосіб виконання аліментного зобов'язання, про місце виконання тощо. Сторони мають право укласти угоду, за якою аліменти у відповідному розмірі сплачуватимуться щомісяця не одноразово, а частинами. Проте суть полягає в тому, що такі угоди розраховані, головним чином, на добровільне виконання їх умов в разі добровільної сплати аліментів. Якщо ж сторона відмовляється від добровільного виконання свого аліментного обов'язку, суд зобов'язаний визначити як розмір аліментів, що стягуватиметься примусово, так і порядок їх, стягнення відповідно до вимог закону.

Обмеження свободи волі учасників аліментного зобов'язання полягає в тому, що право на аліменти може бути реалізоване без волі (наприклад, неповнолітньої дитини), або всупереч волі правомочної особи (наприклад, батька), чи ЇЇ представника (опікуна, піклувальника). У зв'язку з цим позов про стягнення аліментів може бути пред'явлений прокурором.

Обмеженою і є процесуальна свобода позивача, оскільки суд не зв'язаний з межами позовної заяви, може не прийняти його відмови від позову. Аліментні зобов'язання виникають за умов, встановлених законодавством.

Першою із таких умов є належність зобов'язаної особи до однієї сім'ї.

Потрібно зауважити, що поняття сім'ї щодо аліментних зобов'язань є значно ширшим. Сімейні відносини у даному випадку пов'язані не тільки із шлюбом та спорідненістю, але і з фактичним вихованням. При цьому члени сім'ї, що зобов'язані взаємно утримуватись, можуть проживати як спільно, так і окремо.

Принцип взаємності в аліментних зобов'язаннях означає, наприклад, що дитина, яка одержувала в свій час утримання від батьків, після досягнення повноліття, при наявності спеціальних встановлених законом умов, зобов'язана надавати матеріальну допомогу своїм батькам. Однак в окремих випадках взаємність прав і обов'язків може бути відсутньою. Так, батьки, позбавлені батьківських прав, не звільняються від обов'язків по утриманню дитини, відносно якої вони позбавлені прав, але право вимагати від дитини надання їм в майбутньому утримання вони втрачають.

Подружжя, батьки і діти не можуть ухилятись від виконання своїх основних обов'язків, посилаючись на матеріальні можливості своїх членів сім'ї. На відміну від цього на інших родичів та членів сім'ї закон покладає аліментні зобов'язання, тільки у тому випадку, якщо особи, що потребують утримання не мають можливості отримати необхідні для них засоби від своїх батьків, дітей або подружжя.

Стаття 95 КпШС встановлює правило, в силу якого у випадку відсутності батьків або якщо батьки з поважних причин не в змозі утримувати дітей, обов'язок по утриманню неповнолітніх дітей може бути покладений на інших родичів: діда, бабусю, брата, сестру, а також вітчима, мачуху дитини та на осіб, які постійно виховували дитину та утримували її як члена сім'ї, надаючи їй систематичну матеріальну допомогу.

Відповідно до ст. 95 КпШС обов'язок по утриманню дітей не завжди пов'язаний з батьківськими відносинами. Такий обов'язок може покладатись і на сторонніх осіб, якщо вони відмовились від дитини. Строк, протягом якого вони утримували та виховували дитину, сам по собі юридичного значення не має. Важливо встановити факт, що відповідач взяв дитину на виховання та систематично надавав їй матеріальну допомогу.

Обов'язок по утриманню дітей не може бути покладений на осіб, які виховали дітей як опікуни (піклувальники).

Другою умовою поряд із належністю до сім'ї виступають непрацездатність і потреба у матеріальній допомозі. При цьому враховуються матеріальні можливості аліментозобов'язаного.

Зрозуміло, що умова про непрацездатність і потребу у матеріальній допомозі не стосується неповнолітніх дітей, оскільки вона випливає із самого віку і правового становища вказаних осіб. До досягнення 18 - літнього віку діти в основному навчаються і утримуються батьками (родичами).

Щодо повнолітніх непрацездатних осіб, то їх право на отримання аліментів може виникнути у випадках, коли вони не мають засобів для життя.

Потрібно сказати, що шлюбно-сімейне законодавство не дає визначення поняття непрацездатності.

Дане поняття, а також коло осіб, які відносяться до непрацездатних визначається трудовим, пенсійним законодавством та законодавством про соціальне забезпечення.

Як зазначається у літературі, під непрацездатністю потрібно розуміти втрату або відсутність здатності до праці (інваліди, пенсіонери тощо).

Що стосується нужденності, то під нею потрібно розуміти, як зазначається в літературі, середовище, що може бути визначене як недостатність будь-яких джерел засобів для існування. Потреба у матеріальній допомозі не означає повної відсутності засобів для існування.

Під потребою у матеріальній допомозі потрібно розуміти недостатність власних засобів для задоволення необхідних потреб і неможливість отримати такі засоби у порядку соціального забезпечення чи від інших осіб. Так, якщо чоловік, що претендує на отримання аліментів, має заощадження або інше майно, якщо він отримує пенсію або пенсійне утримання від дітей і ці джерела коштів забезпечують необхідний прожитковий мінімум, він не може бути визнаним нужденним.

Питання про наявність чи відсутність нужденності вирішується судом залежно від обставин справи. Тому навряд чи можна і варто встановлювати певні загальні правила, які би вирішували питання про нужденність.

Таким чином, нужденність - це становище, що характеризується або повною відсутністю або недостатністю будь-яких джерел засобів для існування.¹

Ще однією особливістю аліментних зобов'язань, як зазначається в літературі, є те, що аліментні правовідносини є довготривалими правовідносинами, і тому в будь-який момент уповноважена особа може вимагати їх стягнення, незалежно від того, який строк пройшов з моменту виникнення аліментного зобов'язання.² Також потрібно згадати про підстави зміни та припинення аліментних зобов'язань.

Найпоширенішими підставами зміни аліментних зобов'язань є зміна матеріального або сімейного становища осіб, зобов'язаних надавати утримання та осіб, які отримують аліменти (ст. ст. 92, 98 КпШС).

Так одним із випадків зменшення аліментів є наявність у платника аліментів інших неповнолітніх дітей, які при стягуванні елементів у встановленому законом розмірі, опинились би в менш матеріально забезпеченому становищі, ніж діти, які отримують аліменти. Таке становище може виникнути, наприклад, тоді, коли особа сплачує аліменти на дитину від першого шлюбу, а від другого шлюбу також є діти, які проживають разом з платником.

Умовою зменшення розміру аліментів на неповнолітніх дітей є також та обставина, коли один з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом І або II групи. Оскільки, особи, які втратили працездатність, змушені витрачати більше коштів на своє утримання, ніж здорові громадяни.

Суд має право також зменшити розмір аліментів у тих випадках, коли діти працюють та мають достатній заробіток, або коли неповнолітній не працює, але має суттєві кошти на своє утримання (наприклад, отримання спадщини тощо) та з інших поважних причин.

Аліментні зобов'язання припиняються з різних підстав, таких як досягнення аліментоодержувачем відповідного віку (як правило.- повноліття), його смерть; смерть аліментоплатника, тощо. На забезпечення належного виконання аліментних зобов'язань спрямовані кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримування дітей, ухилення від сплати коштів на утримування непрацездатних батьків.

Потрібно також зауважити, що позбавлення батьківських прав не є підставою для звільнення батьків від обов'язку сплачувати аліменти. Однак, якщо дитина буде усиновлена, то батьки звільняються від цього обов'язку.

При встановленні, зміні та припиненні аліментних зобов'язань, слід завжди мати на увазі, що вони, як вже згадувалось, носять особистий і цільовий характер, про що мова йтиме далі. Тому тут не допускається заміна сторін цих зобов'язань. Таким чином, підсумовуючи викладене, потрібно сказати, що аліментні зобов'язання - це вид сімейно-правових відносин, в яких одна сторона зобов'язана при наявності передбачених законом умов утримувати іншу сторону, члена своєї сім І чи родича, а остання може вимагати виконання цього обов'язку.

2. Види аліментних зобов'язань

Аліментні зобов'язання як окрему групу сімейно-правових відносин можна класифікувати за різними критеріями. Якщо в основу класифікації брати такий критерій як характер сплати аліментів, то аліментні зобов'язання поділяються на ті, що виникають в добровільному порядку і ті, що виникають примусово. Однак, найпоширенішою у науці сімейного права (і, мабуть, найбільш прийнятою) є класифікація аліментних зобов'язань за їх суб'єктами (до речі дана класифікація передбачена Кодексом про шлюб та сім'ю України та Проектом Цивільного кодексу України). За цим критерієм розрізняють такі аліментні зобов'язання: аліментні зобов'язання батьків і дітей; аліментні зобов'язання інших членів сім'ї та родичів.

Дані види аліментних зобов'язань будуть висвітлені у наступних підрозділах роботи.

2.1 Аліментні зобов'язання подружжя

Взаємний обов'язок подружжя матеріально підтримувати одне одного є не лише моральним але й правовим. Проте слід мати на увазі, що відповідно до ст. 32 КпШС України такі відносини виникали між чоловіком і жінкою, які перебувають чи перебували у зареєстрованому шлюбі, а не фактичних шлюбних відносинах. Проте Сімейний кодекс передбачає можливість отримання аліментів і від подружжя, які проживають спільною сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Аналлогічно між такими особами виникає спільна сумісна власність, якщо інше не перебдачено договором між ними.

Аліментне зобов'язання носить особистий характер і це обумовлюється тим положенням, що внаслідок смерті аліментно-управомочної чи аліментно-зобов'язаної особи аліментні зобов'язання припиняються. Права на аліменти не можуть бути передані будь -якій іншій особі.

Аліментні правовідносини - це довготривалі правовідносини, і тому в будь-який момент уповноважена особа може вимагати їх стягнення, незалежно від того, який строк минув з моменту виникнення аліментного зобов'язання.

Згідно з ст. 34 КпШС України аліменти одному з подружжя присуджуються з моменту пред'явлення позову на майбутній час.

Оскільки аліментні зобов'язання встановлені законом, то вони не можуть бути припинені за угодою сторін, а припиняються тільки тоді, коли відпадають умови, що є необхідною передумовою аліментного зобов'язання. (Хоча подружжя може домовитись між собою не стягувати аліменти, але це не значить, що аліментне зобов'язання припиняється - воно продовжує існувати).На підставі ч. І ст. 32 КпШС України подружжя зобов'язані матеріально підтримувати один одного. Таке зобов'язання виникає у подружжя з моменту реєстрації шлюбу. При цьому не має значення, проживають подружжя разом чи окремо. В разі відмови у такій підтримці, один з подружжя, якому необхідна матеріальна допомога і який є непрацездатним, а також дружина в період вагітності та протягом 3-х років після народження дитини (і також один із подружжя протягом усього часу перебування у відпустці по догляду за хворою дитиною, на весь час перебування у такій відпустці, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку), мають право через суд отримувати аліменти від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Згідно із п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім'ю України" від 12 червня 1998 р. № 16, правом на стягнення аліментів користується також будь-хто із батьків, який у зв'язку з доглядом за спільною дитиною-інвалідом віком до 18 років чи спільною дитиною інвалідом першої групи з дитинства був вимушений залишити роботу або не працює і потребує матеріальної допомоги.¹ Це правило при певних умовах зберігається і після розірвання шлюбу. Обов'язок матеріального утримання виникає тільки у подружжя, шлюб яких був зареєстрований у встановленому законом порядку. Фактичне співжиття чоловіка та жінки не породжує між ними правових відносин чоловіка та дружини та не викликає юридичного обов'язку утримувати один одного.

Фактичне припинення шлюбних відносин за наявності зареєстрованого, нерозірваного у встановленому порядку шлюбу, не звільняє від обов'язків надання матеріальної підтримки одному з подружжя. Не має при цьому значення тривалість строку роздільного проживання подружжя.

Право вимагати матеріального утримання має непрацездатний з подружжя, який є нужденним.

Непрацездатним є один з подружжя, який досяг пенсійного віку (жінки -55 років, чоловіки - 60 років), а також які є інвалідами І або II групи. Той з подружжя, який є непрацездатним, повинен одночасно потребувати матеріальної допомоги.

Нужденність одного з подружжя встановлюється за допомогою співставлення його доходів та потреб. Один з подружжя може бути визнаний таким, який потребує допомоги, як при відсутності у нього засобів до існування, так і при недостатності цих засобів. Тому питання про нужденність розглядається судом стосовно до конкретного випадку. Не може, наприклад, бути визнаний нужденним один з подружжя, хоча він отримує невелику пенсію, але має значний внесок в ощадному банку.

Однак, як зазначається у ч. 2 п. 21 згаданої вище постанови можливість одержання одним із подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, утримання від дітей, не може бути підставою для відмови у позові до іншого подружжя, а лише враховується при визначенні розміру аліментів. Сама по собі непрацездатність при відсутності ознаки нужденності, також як і нужденність одного з подружжя в разі його працездатності, недостатня для присудження матеріального утримання.

У законі особливо підкреслюється право на матеріальне утримання дружини під час вагітності та протягом 3-х років після народження дитини, якщо чоловік в спромозі його надавати, а дружина потребує допомоги.

На підставі ч. 2 ст. 32 КпШС України один з колишнього подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. При цьому закон не встановлює причину виникнення непрацездатності одного з подружжя залежно від факту перебування у шлюбі. Один з подружжя може стати непрацездатним після розлучення як внаслідок загальної хвороби, так і досягши пенсійного віку.

Якщо подружжя перебували тривалий час у шлюбних відносинах, суд має право стягнути аліменти на користь одного з колишнього подружжя і в тому випадку коли він досяг пенсійного віку не пізніше п*яти років з моменту розірвання шлюбу.

Наприклад, громадянин К. розлучився з громадянкою У., коли останній було 52 роки і вона була працездатна. К. був будівельником, сім'я часто змінювала місце проживання, і У. не мала можливості виробити необхідний для отримання пенсії трудовий стаж. На підставі закону (ч. 2 ст. 32 КпШС України), по досягненні 55 років (пенсійного віку) У. мала право звернутися до суду з позовом про стягнення з К. аліментів, і цей позов повинен бути задоволений за умови, що колишній чоловік з урахуванням його матеріальних та сімейних умов в змозі буде їх сплачувати.¹

Потрібно сказати, що згідно із ч. З ст. 49 КпШС визнання шлюбу недійсним саме по собі не позбавляє того з подружжя, який під час цього шлюбу став непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, права на одержання утримання, якщо вони не знали й не могли знати про наявність перешкоди до укладення шлюбу.

Обов'язки подружжя по взаємному утриманню не обмежені ніякими строками. Для стягнення аліментів не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним - до шлюбу чи під час перебування в ньому.

Більш того, закон захищає права тих осіб, які після довгих років сумісного життя розривають шлюб. У такому випадку було б несправедливим залишати без необхідної підтримки того з подружжя, який протягом тривалого часу віддавав багато зусиль сім'ї, вихованню дітей, домашньому господарству, внаслідок чого не набув необхідного трудового стажу для нарахування пенсії. Саме тому той з подружжя, який користувався працею іншого, зобов'язаний надавати йому матеріальну допомогу. Закон не передбачає, що слід розуміти під довгим часом шлюбних відносин, тому це питання в кожному конкретному випадку розглядає суд і, як правило, такий трок встановлюється в 15-20 років.У випадках, коли непрацездатність одного з подружжя виникла внаслідок протиправних дій іншого з подружжя (нанесення побоїв та ін.), присудження засобів на користь потерпілого проводиться не за нормами шлюбно-сімейного права, а за нормами цивільного права (ст. 440 ЦК України).

Законом передбачено, що аліменти присуджуються з моменту пред'явлення позову (ст. 34 КпШС). Він може бути пред'явлений як за місцем проживання стягувача аліментів, так і за місцем проживання відповідача. Якщо місце проживання відповідача невідоме, то суд має право винести ухвалу про його розшук, який проводиться органами міліції. Витрати по розшуку суд стягує з відповідача на користь держави.

На думку 3. Ромовської Сімейному кодексі України передбачена норма, за якою право на аліменти може виникати і тоді, коли особа стала непрацездатною після одного року з моменту розірвання шлюбу, але її непрацездатність була наслідком протиправної поведінки того, з ким вона перебувала у шлюбі.¹

Відповідно до ст. 33 КпШС розмір аліментів, що стягуються на користь одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, визначається судом у частковому відношенні до заробітку (доходу) платника аліментів .

При цьому до цих сум включається вартість натуральних видач з урахуванням матеріального і сімейного становища обох сторін, а також можливості отримання аліментів від дітей. При цьому можливість одержання утримання від дітей для одного з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, не звільняє другого з подружжя від сплати аліментів. Врахування сімейного стану означає необхідність визначення розміру аліментів залежно від кількості членів сім'ї у цього подружжя, їх віку, здібності самостійно заробляти для себе засоби до існування та утримання себе і інших осіб.

Зміни матеріального чи сімейного становища одного з подружжя, який сплачує або одержує аліменти, можуть значно вплинути на ступінь його забезпеченості засобами до існування. Це дає право зацікавленій особі звертатися до суду з вимогою про зміну розміру аліментів.

У силу ст. 35 КпШС України суд може звільнити одного з подружжя від обов'язків утримувати іншого, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги або обмежити цей обов'язок визначеним строком.Однією з умов такого звільнення є нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах. Законом не встановлено, який шлюб потрібно вважати нетривалим. Це з'ясовується судом залежно від конкретних обставин справи, але у всякому разі, судова практика виходить з того, що такий строк неможе перевищувати 5 років. *

Не породжує права на матеріальну підтримку і негідна поведінка в шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги. Сімейні відносини будуються на добровільному шлюбі, взаємній любові та дружбі, повазі всіх членів сім'ї. З цього випливає, що коли один з подружжя не сприяв зміцненню сім'ї, а навпаки, руйнував її, несумлінно ставився до сімейних обов'язків, то покладати на іншого з подружжя обов'язок утримувати його було б несправедливо.

Не виникає права на матеріальну підтримку в тих випадках, коли непра цездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними, токсичними засобами або скоєння ним злочину.

Під час затримання громадянина Н., який скоїв злісне хуліганство, йому були спричинені тілесні ушкодження, внаслідок яких настала інвалідність II групи. Розірвавши шлюб із своєю дружиною, Н. пред'явив до неї позов про стягнення аліментів, тому що в зв'язку з непрацездатністю та нужденністю у нього не було засобів до існування. Рішенням суду в задоволенні цього позову було відмовлено та підкреслено, що в даному випадку непрацездатність Н. виникла в результаті припинення його протиправних дій.¹

Правила про звільнення одного з подружжя від обов'язків утримувати другого або обмеження цього обов'язку визначеним строком (на розгляд суду) мають бути застосовані судом при розгляді справ по взаємному утриманню як під час перебування подружжя в шлюбі, так і після його припинення.В силу ст. 36 КпШС України право одного з подружжя на утримання припиняється у випадках:

а) поновлення одного з подружжя, який потребував матеріальної допомоги, в працездатності або коли він перестає потребувати матеріальної допомоги. Таким чином, якщо цей з подружжя стає працездатним або коли він отримує засоби з інших джерел (спадщина, призначення пенсії), які забезпечують його матеріальні потреби, відпаде підстава для стягнення аліментів;

б) укладення нового шлюбу одним з подружжя, який є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги.

Питання про припинення прав одного з подружжя на утримання вирішує суд за позовом того з подружжя, з якого стягуються аліменти.

У зв'язку з тим, що строки позовної давності за вимогою про стягнення аліментів не встановлені, з позовом про це (за наявності перелічених вище умов) можна звернутися незалежно від того, який час пройшов з моменту ви никнення права на аліменти.

Ще одне, на що хотілось звернути увагу, це аліментні зобов'язання подружжя при наявності шлюбного контракту.

Як зазначається у ч. 2 ст. 27^і КпШС умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-якого з подружжя порівняно із законодавством України. І, відповідно, умови шлюбного контракту (як і будь-якої іншої угоди), не можуть обмежувати прав будь-якого подружжя в аліментних правовідносинах.

Однак, як наголошується в літературі, інститут шлюбного контракту, на жаль, недосконало розроблений у науці сімейного права України.¹ Тому тут потрібно більш детально його розробити і, відповідно, врегулювати на законодавчому рівні. На наш погляд, шлюбний контракт доречно було би прирівняти (в основних рисах) до договору заповіту. І в тому випадку, коли між подружжям був би укладений шлюбний контракт, відносини (в тому числі і аліментні) між ними врегулювались би його положеннями, а не законом.

2.2 Аліменти зобов'язання батьків щодо дітей

Шануй батька свого і матір - це перша заповідь з обітницею, щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім. А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому (Еф. 6. 1-4).

Як сьогодні актуальні ці заповіді із Біблії. І якщо би людство їх виконувало, то не було би потреби у правовому врегулюванні аліментних відносин між батьками та дітьми. Однак, сьогодні, мабуть, основну групу аліментних відносин складають аліментні зобов'язання батьків і дітей. Потрібно сказати, що аліментні правовідносини між батьками і дітьми мають триваючий характер. Тому право на аліменти у дітей існує протягом усього часу поки вони є неповнолітніми, а повнолітні - нужденні непрацездатні;батьків- у випадку їх непрацездатності та нужденності.

Однак, слід зауважити, що, як зазначається в літературі, виникнення взаємних прав та обов'язків по утриманню між батьками і дітьми потрібно підтвердити відповідним документом, що встановлює походження дітей від батьків (кровна спорідненість).

Таким документом є свідоцтво про народження, видане органом реєстрації актів громадянського стану, де чоловік і жінка записані в якості батька і матері. Цей запис здійснюється на підставі свідоцтва про шлюб, при спільній заяві батьків або на підставі судового рішення про встановлення батьківства.¹

Закон розрізняє дану групу аліментних зобов'язань, і виділяє, зокрема, такі:

- аліменти на утримання неповнолітніх дітей;

- аліменти на утримання повнолітніх дітей;

- аліменти на утримання батьків.

Розглянемо кожен вид окремо.

Згідно із ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати

дітей до їх повноліття. Це положення Конституції України більш детально

регламентується ст. 80 КпШС.

Аліменти на утримання неповнолітньої дитини сплачуються на користь тієї особи, яка фактично здійснює виховання та її утримання. Таким чином, як зазначається у літературі, якщо дитина виховується матір'ю, то аліменти сплачує батько на її користь; якщо дитина виховується батьком, то аліменти сплачуються матір'ю на користь батька; якщо дитина виховується у третіх осіб (діда, баби тощо), то аліменти стягуються з обидвох батьків на користь цих осіб.

За загальним правилом на утримання неповнолітніх дітей стягується певна частина заробітку (доходу) батьків, а саме: на одну дитину - 1/4, на двох дітей 1/3, на трьох і більше - 1/2 заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину (ст. 82 КпШС). У Цивільному кодексі України встановлена максимальна межа розміру аліментів на кожну дитину, який згідно із ст. 1373, не може перевищувати десяти неоподатковуваних мінімумів доходів.

Сімейний кодекс України, за словами 3. Ромовської, пропонує у цій сфері кардинальні зміни: розмір аліментів у кожному випадку визначатиме суд сам, з врахуванням різних обставин, в тому числі і матеріального становища самої дитини, як це є у державах Західної Європи, де закон не встановлює фіксованої частки аліментів, а надає тут ініціативу суду. Крім цього Сімейний кодекс надає суду право присуджувати аліменти у визначеній ним частці від доходу батька або у твердій грошовій сумі.¹

Однак згідно із ст. 82 КпШС, розмір цих часток може бути зменшений. Зменшення розміру аліментів та звільнення від їх сплати здійснюється лише судом і тільки за проханням того з батьків, з якого проводиться стягнення.²

До найважливіших підстав зменшення розміру аліментів слід віднести наявність у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, інших неповнолітніх дітей, які при стягненні елементів у встановленому 82 КпШС розмірі виявились б менш забезпеченими матеріально ніж діти, які одержують аліменти.

Тут законодавець має на увазі випадки, коли інші неповнолітні діти про живають разом із платником аліментів і на них аліменти не стягуються.

Згідно із ч. 2 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім'ю України" від 12 червня 1998 р. № 16 зменшення розміру аліментів з тих підстав, що у позивача є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленому законом розмірі виявились би менше забезпеченими матеріально, допускається, коли частка заробітку позивача, що припадає на нього, дітей, які живуть з ним, та інших непрацездатних членів сім'ї, яким він за законом зобов'язаний надавати утримання, є меншою від розміру частки присуджених з нього аліментів. При визначенні розміру зазначених часток не беруться до уваги інші джерела одержання дітьми утримання, заробіток дружини платника аліментів (так само, як і заробіток стягувача та його дружини), а також пасинки, падчерки й вихованці, коли відповідно до ст. 95 КпШС вони не мають права на одержання аліментів від даної особи.¹

Інша ситуація складається тоді, коли платник сплачує аліменти на утримання неповнолітніх дітей від різних матерів за кількома рішеннями (постановами) суду (судді) і сума аліментів в цілому перевищує розмір, встановлений ст. 82 КпШС. У такому випадку платник аліментів вправі пред'явити позов до кожного із стягувачів про зниження розміру, а суд повинен знизити розмір аліментів відповідно до визначеної в законі частини, тобто незалежно від врахування матеріального становища відповідача і неповнолітніх дітей, що з ним проживають. Наприклад, платник сплачує аліменти за двома рішеннями суду по 1/4 заробітку на кожну дитину. За його позовом суд повинен провести зниження із врахуванням того, що на двох неповнолітніх дітей він повинен сплачувати 1/3 заробітку (доходу) і таким чином кожну із них встановити аліменти в розмірі 1/6 заробітку (доходу).

Розглядаючи справи про зменшення аліментів на утримання дітей від різних матерів, суд повинен з'ясувати, чи не створена така ситуація з метою зниження на користь дітей, з якими відповідач не проживає. Іноді на практиці зустрічаються випадки, коли пред'являються позови про стягнення аліментів на утримання дітей, з якими відповідач проживає і фактично їх утримує, тільки для того, щоб добитись зниження розміру аліментів, що сплачуються на користь дітей від іншої матері.

Суд також вправі знизити розмір аліментів, коли платник є інвалідом першої або другої групи. Таке зниження допустиме за умови, що стягнення аліментів у передбачених законом розмірах може значно вплинути на матеріальне становище інвалідів. Повне звільнення інвалідів від сплати аліментів законом не передбачено. Таким чином, підставою для зниження розміру аліментів в даному випадку є не сама інвалідність, а зумовлені нею труднощі у задоволенні потреб платника. Тому, якщо, попри інвалідність матеріальне становище платника дозволяє виплачувати аліменти у встановленому законом розмірі, то не має підстав для їх зниження.

Суд також вправі знизити розміри аліментів, якщо діти працюють і мають достатній заробіток. Тут маються на увазі діти, що досягнули 16-річного віку, тобто працездатного віку. У таких випадках стягнення аліментів у повному обсязі не завжди є доцільним і виправданим.

Також слід зазначити, що згідно із абзацом 4 ч. 2 п. 17. згаданої вище постанови позов про зменшення розміру аліментів може бути пред'явлений не тільки до батька з яким живе дитина, а й до інших осіб, на користь яких стягуються аліменти на її утримання (до діда, баби, брата, сестри тощо).

Враховуючи те, що батьки несуть рівні обов'язки по утриманню своїх дітей у тих випадках, коли останні залишаються при кожному з них, суд визначає розмір аліментів з одного з батьків на користь іншого, менш забезпеченого, в частковому відношенні до заробітку платника в межах передбаченої ч. 1 ст. 82 КпШС відповідної частки, а за неможливості або при утрудненні стягнення їх у такий спосіб - у твердій грошовій сумі, яка не повинна перевищувати цих меж.

Однак, при цьому потрібно мати на увазі, що закон дає право суду у такій ситуації лише знизити розмір аліментів, а не повністю звільнити батьків від їх сплати незалежно від того, який розмір заробітку неповнолітнього.

У тих випадках, коли неповнолітні діти за рішенням органів опіки та піклування або суду влаштовані в дитячі заклади, суд, відповідно до ст. 87 КпШС може стягнути з батька кошти на їх утримання в розмірах, встановлених ст. 82 КпШС. Зазначені кошті і призначені дітям державні пенсії та допомога перераховуються на особисті рахунки цих дітей в кредитно-фінансових установах.

Якщо діти знаходяться на повному утриманні держави, або громадської організації, суд вправі зменшити розмір аліментів або повністю звільнити платника від їх сплати (ч. З ст. 82 КпШС).

Так, з гр. А. стягувались аліменти у розмірі 1/4 усіх видів заробітку на сина Сергія в користь його колишньої дружини М. У 1979 р. А. пред'явив позов до М. про звільнення від сплати аліментів, так як його син Сергій у 1975 р. був поміщений у дитячий будинок. - інтернат для розумово відсталих дітей, де знаходився на повному державному забезпеченні. Суд відмовив А. у позові, а судова колегія у цивільних справах обласного суду його скаргу відхилила. При розгляді цієї справи в президії обласного суду було встановлено, що відмова у позові А. є необґрунтованою, оскільки М. використовувала гроші, що надходили в якості аліментів, не за призначенням.

Мова тут йде про аліменти, що стягуються на утримання дітей на користь одного з батьків або особи, що її замінює (опікуна, піклувальника, особи, що фактично виховує дитину, які несуть відповідальність за виховання дитини, і про ті випадки, коли ці діти для продовження навчання або отримання спеціальності знаходяться у спеціальних навчальних закладах.

Батьки чи особи, що їх заміняють, при яких знаходилася дитина до розміщення її в зазначений заклад, вправі одержувати аліменти від іншого батька, якщо суд не звільнить останнього від цього обов'язку.

Виносячи рішення про зниження розміру аліментів чи про звільнення одного з батьків від їх сплати, суд повинен виходити з матеріального та сімейного стану одного з батьків і враховувати рівень матеріального забезпечення дитини, що знаходиться на утриманні держави чи громадської організації (потреби на відпочинок, одяг, витрати батька, що відвідує дитину, і т. п.).

Стягнення аліментів у ново визначеному розмірі здійснюється з дня

вступу в силу судового рішення. Однак, якщо до пред'явлення виконавчого листа з відповідача були проведені стягнення в раніше встановленому розмірі, то зайво стягнена сума не підлягає поверненню і не може бути перенесена в рахунок майбутньої сплати.

Питання про стягнення витрат на утримання дітей, поміщених у дитячі заклади, регулюється дещо особливо (ст. 87 КгІШС). Закон має на увазі дитячі заклади, адміністрація яких у силу ст. 139 КпШС виконує обов'язки опікунів і піклувальників.

Розміщення дітей, позбавлених батьківського догляду, у дитячі заклади, тобто в дитячі будинки і будинки дитини, на повне державне утримання в зв'язку з тим, що батьки не виконують своїх обов'язків по їх вихованню (наприклад, у випадку позбавлення батьківських прав і т. п.), не звільняє батьків від обов'язку нести витрати на їх утримання.

Ці витрати стягуються у вигляді аліментів на користь названих установ у розмірах, встановлених ст. 82 КпШС тобто в частині заробітку одного з батьків, а при наявності умов, передбачених у ст. 85 КпШС у твердій грошовій сумі.

Ст. 82 КпІІІС у даному випадку не має на увазі дитячі заклади, де за утримання дітей з батьків стягується визначена плата (школи-інтернати, дитячі сади і т.п.).