Основи правознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Сумський державний університет

Машинобудівний коледж

ОПОРНІ КОНСПЕКТИ

з дисципліни

“Правознавство”

для студентів усіх спеціальностей

2011 р.



Зміст

Тема 1. Поняття і сутність держави

Тема 2. Основи теорії права

Тема 3. Конституція України - Основний закон держави

Тема 4. Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України

Тема 5. Органи державної влади і місцевого самоврядування

Тема 6. Основи адміністративного права

Тема 7. Основи цивільного права

Тема 8. Основи трудового права

Тема 9. Основи кримінального права

Тема 10. Основи сімейного права

Тема 11. Основи житлового права

Тема 12. Основи права соціального захисту населення

Тема 13. Основи екологічного і земельного права

Тема 14. Основи фінансового права



Тема 1. Поняття і сутність держави

Основні терміни теми: влада, соціальна влада, політична влада, державна влада, політика, суверенітет, функції держави, політична система, механізм держави, апарат держави, державний орган, форма держави, форма державного правління, форма державного устрою, політичний режим, монархія, республіка, унітарна держава, федерація, конфедерація, імперія, співдружність, демократичний режим, авторитаризм, тоталітаризм.

Інформаційний блок.

Поняття держави та її ознаки

Основні ознаки держави:

територіальне розселення населення. Владні повноваження державних структур поширюються на всіх людей, які перебувають на території країни;

суверенітет;

наявність апарату публічної влади. Апарат публічної влади складається з апарату управління й апарату примусу. Апарат управління - законодавчі, виконавчі органи, президент. До апарату примусу відносять: армію, міліцію (поліцію), суди, прокуратуру, установи виконання покарань.

наявність власних правових норм.

здатність стягувати податки. Держава збирає податки, що використовуються для утримання і діяльності державного апарату, функціонування держави.

Крім того держава має і неосновні ознаки, до яких належать: державна символіка (гімн, герб, прапор, столиця та ін. атрибути держави); наявність конституції (основний закон); грошова система та ін.

Політика - це діяльність, що спрямовується на здобуття, утримання і реалізацію влади в державі індивідами та соціальними групами для ствердження їх запитів і потреб.

Поняття “держава” невід'ємно від поняття “влада” і, яке є однією з основних категорій в теорії держави. Влада - здатність одного суб'єкта нав'язувати свою волю іншому суб'єкту за допомогою різних засобів.

Тема 2. Основи теорії права

Основні терміни теми: право, об'єктивне та суб'єктивне право, джерела права, звичаєве право, нормативно-правовий акт, індивідуально - правовий акт, систематизація нормативно-правових актів, кодифікація, інкорпорація, система права, гіпотеза, диспозиція, санкція, правопорушення, проступок, юридична відповідальність.

Інформаційний блок

1. Поняття, ознаки права його функції і джерела

Основними видами соціальних норм є:

норми моралі;

звичаї;

корпоративні норми;

релігійні норми;

норми права.

Об'єктивне право -- це система формально - обов'язкових правил поведінки (юридичних норм), що забезпечується державою.

Суб'єктивне право -- це закріплена правовими засобами можливість (свобода) конкретної особи здійснювати свої юридичні права.

Інститут права -- це частина норм певної галузі права, яка регулює конкретний вид чи сторону однорідних відносин.

Первинним елементом системи права є норма права.

Гіпотеза -- частина норми права, в якій містяться умови, обставини за наявності яких діє правило, визначене в її диспозиції. Гіпотеза відповідає на запитання: «коли?», «в яких випадках?», «за яких умов?».

Диспозиція -- частина норми права, в якій визначається певне правило поведінки (суб'єктивні права та обов'язки), тобто саме правило поведінки суб'єкта. Ця частина норми права відповідає на запитання: «що робити?», «що не робити?», «що відбувається?» Саме в диспозиції міститься державно-владне розпорядження про необхідну або можливу поведінку її адресатів..

Санкція -- частина норми права, в якій містяться юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначених у диспозиції, або умов, установлених у гіпотезі норми права. Санкція відповідає на запитання: «що буде?», «що станеться?», «які будуть наслідки?».

Структуру правової норми можна відобразити такою схемою:

Гіпотези, диспозиції, санкції бувають прості та складні. Санкції поділяються на каральні та відновлювальні.

Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), за яке чинним законодавством встановлена юридична відповідальність.

Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх розподіл за ступенями соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки. Згідно із ст.11 Кримінального Кодексу України злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Юридична відповідальність - це закріплені у нормативно-правових актах і забезпечувані державним примусом несприятливі наслідки (міра державного примусу), які настають для конкретної особи у зв'язку з вчиненим нею правопорушенням.

Тема 3. Конституція України - Основний закон держави

Основні терміни теми: конституційне право, конституція, конституційний лад, засади конституційного ладу, державні символи, демократична держава, правова держава, соціальна держава, державна мова, верховенство закону, народовладдя, безпосередня демократія, представницька демократія, референдум, активне виборче право, пасивне виборче право, вибори, виборча система, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система.

Інформаційний блок

1. Конституційне право - провідна галузь національного права України

Конституційне право - це система правових норм, що закріплюють економічні, соціальні та політичні основи держави, форму правління та державного устрою, визначають організацію, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, основні права та обов'язки громадян, форми народовладдя, виборче право та виборчу систему.

Предметом конституційного права є суспільні відносини, які складаються в процесі організації і здійснення державної влади.

Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ, окремі фізичні особи, об'єднання громадян і трудові колективи, юридичні особи, державні органи, територіальні громади, органи місцевого самоврядування, держава в цілому, інші держави, їхні фізичні та юридичні особи.

Основним джерелом конституційного права є конституції.

Термін “конституція” походить від латинського слова сonstitutio (“встановлення”,“устрій”).

Конституція - це основний закон держави, в якому регламентуються основи державного ладу, права, свободи й обов'язки людини та громадянина, система та принципи організації державної влади, територіальна організація держави.

В залежності від юридичної форми конституції бувають писані й неписані.

За порядком прийняття, шляхів та засобів зміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

За способом прийняття класифікують даровані, народні та договірні конституції.

За часом дії конституції поділяються на тимчасові і постійні.

У відповідності з державним устроєм конституції можуть бути федеративними (США,РФ та ін.) й унітарними (Франція, Білорусія тощо).

Конституція має найвищу юридичну силу.

Загальна характеристика та структура Конституції України.

Структура Конституції:

Преамбула.

IЗагальні засади.

II.Права, свободи і обов'язки людини і громадянина.

ПІ.Вибори. Референдум.

IV.Верховна Рада України.

V.Президент України.

VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

VII.Прокуратура.

VIII.Правосуддя.

IX.Територіальний устрій України.

X.Автономна Республіка Крим.

XI.Місцеве самоврядування.

ХП.Конституційний суд України.

XIII.Внесення змін до Конституції України.

XIV.Прикінцеві положення.

XV.Перехідні положення.

Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами.

Конституційний лад - це сукупність соціальних відносин, які регламентують юридичну організацію державного і суспільного ладу, політико - правову основу формування громадянського суспільства і правової держави, порядок забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Засади конституційного ладу - це система загальних принципів організації державної влади, взаємовідносини держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.

Принцип народовладдя отримав закріплення в ст. 5 Конституції України: “Носієм суверенітету єдиним джерелом влади в Україні є народ”.

Конституція визначає Україну як суверенну і незалежну демократичну, соціальну, правову державу.

Демократична держава - держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід'ємність прав людини тощо.

Соціальна держава - держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.

Правова держава - це держава, в якій забезпечується верховенство права, послідовно проводиться принцип поділу влад та визнаються і гарантуються права і свободи людини і громадянина.

Необхідною передумовою конституційного ладу в будь-якій державі є її суверенність.

Державні символи - це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках мають і певний історичний чи ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави - Державний Прапор, великий і малий Державні Герби, Державний Гімн - і викладає їх загальну характеристику.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України і визначається законом. Закон “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 р. містить 6 розділів і визначає державний статус української мови.

Одним з виявів суверенітету держави є встановлення громадянства.

Громадянство України - це юридична належність особи до держави Україна, що визначає постійний правовий зв'язок цієї особи з державою, який виявляється у взаємних правах та обов'язках.

В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція. Конституція має вищу юридичну силу.

Форма держави передбачає три елементи: форму державного правління, державного устрою та політичний (державний) режим. Конституція дає чітке визначення усіх їх:

- за формою державного правління Україна е республікою;

- за формою державного устрою - унітарна держава з автономним утворенням у вигляді Автономної Республіки Крим;

- за формою політичного (державного) режиму Україна - демократична держава.

Народовладдя - належність усієї суспільної влади, в тому числі державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах як всього суспільства, так і кожної людини.

Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. Безпосередня (пряма) демократія - це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення).

Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.

Вибори - це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.

Референдум (від лат. - те, що має бути повідомлено) - голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.

Визначаються види референдумів - всеукраїнський, референдум Автономної Республіки Крим, місцевий референдум.

Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, Президента України

У Конституції України, а також у законах про вибори закріплено принципи виборчого права - керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту.

Активне виборче право - право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Пасивне виборче право - право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

В сучасному світі існують три різновиди виборчих систем, які різняться порядком визначення результатів голосування:

- мажоритарна виборча система система (абсолютної більшості) - виборча система, у відповідності з якою обраним вважається той кандидат, який одержав установлену законом більшість голосів виборців. В її основі лежить принцип абсолютної більшості, - 50% + та кваліфікаційна більшість -2/3 голосів виборців, поданих за кандидатів;

- пропорційна виборча система - виборча система, у відповідності з якою депутатські мандати розподіляються між виборчими об'єднаннями (партійними списками кандидатів) пропорційно кількості голосів виборців, поданих за кожний список. Обраними вважаються представники партії, які подолали так звану виборчу квоту (як правило, від 3 до 6%);

- змішана пропорційно-мажоритарна система, відповідно до якої мандати розподіляються за принципом 50 х 50відносно депутатів, обраних в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою, і депутатів, обраних за списком партії, яка подолала виборчу квоту в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.

Виборчий процес - це здійснення виборцями, виборчими комісіями, партіями (блоками), кандидатами у депутати, офіційними спостерігачами від партій виборчих процедур, передбачених законодавством.

Тема 4. Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України

Основні терміни теми: права і свободи, міжнародні стандарти з прав людини, особисті права, свобода слова, свобода думки, свобода світогляду, політичні права, соціальні права, економічні права, культурні права, право на освіту, конституційний обов`язок, загальний військовий обов`язок, військова служба, альтернативна служба, гарантії забезпечення прав і свобод особи, механізм захисту прав і свобод людини і громадянина.

Інформаційний блок

1. Поняття, види прав і свобод людини і громадянина.

Права і свободи - це обсяг і межі благ, які держава зобов'язується гарантувати особі у суспільстві.

Міжнародні стандарти в галузі прав людини це встановлені державами загальні правові норми поводження з особами, які перебувають на їх територіях.

Вони закріпляються у міжнародних документах і поділяються:

- по дією у просторі - на універсальні (діють у всьому світі) і регіональні (діють в окремих регіонах світу);

- за колом осіб - загальні (стосуються прав всіх людей) і спеціальні (стосуються прав окремих категорій осіб).

До найважливіших міжнародних документів із прав людини належать:

- Загальна декларація прав людини (1948);

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);

- Європейська конвенція про захист прав людини та фундаментальних свобод (1950);

- Європейська соціальна хартія (1961);

- Заключний акт Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1975);

- Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав -- учасниць Наради з питань безпеки й співробітництва в Європі (1989).

Особисті права і свободи людини. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи.

До особистих прав людини належать:

право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);

невід'ємне право на життя (ст. 27);

право на повагу до її гідності (ст. 28);

право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29);

право на недоторканність житла (ст. 30);

право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої

кореспонденції (ст. 31);

право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);

право на свободу пересування (ст. 33);

право вільного вибору місця проживання (ст. 33);

право вільно залишати територію України (ст. 33);

право на свободу думки і слова (ст. 34);

право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати

інформацію (ст. 34);

право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35).

Політичні права і свободи. Політичні права і свободи - це гарантовані державою права особи брати участь у державному і суспільно - політичному житті. Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її території.

До політичних прав громадян належать права:

- право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)

- право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах (ст. 38);

- право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38);

- право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого

самоврядування (ст. 38);

- право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст. 39);

- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. (ст. 40).

Економічні права - це права у сфері економічних відносин людини і громадянина.

До них відносять:

- право власності та право громадян України користуватися об'єктами права

державної та колективної власності (ст. 41);

- право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);

- право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці; (ст. 43);

- право на заробітну плату, не нижче від визначеної законом (ст. 43);

- право на захист від незаконного звільнення(ст. 43);

- право на своєчасне одержання нагороди (ст. 43);

- право на страйк (ст. 44);

- право на відпочинок (ст. 45).

Соціальні права. Це такі права і свободи, що стосуються підтримання і нормативного закріплення гідного рівня життя людини та її соціальної захищеності.

Згідно з Конституцією України це насамперед:

- право на соціальний захист(ст. 46);

- право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття, втрати годувальника, в старості (ст. 46);

- право на житло (ст. 47);

- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48).

- право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Екологічні права - це:

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50);

- на екологічно безпечні продукти харчування та предмети побуту (ст. 50);

- на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50).

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості -- це сукупність економічних і політичних умов, а також система правових засобів, які забезпечують реальність здійснення і захисту прав та свобод людини і громадянина.

Гарантії реалізації і захисту прав та свобод особистості поділяються на дві групи:

- загальні гарантії, які стосуються всіх або більшості прав і свобод;

- спеціальні гарантії, які стосуються окремих прав і свобод.

Серед загальних гарантій розрізняють політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), юридичні гарантії тощо. Економічні і політичні гарантії -- це гарантії реалізації прав та свобод особистості, оскільки вони створюють відповідні передумови для здійснення тих чи інших конкретних прав і свобод.

Юридичні гарантії -- це гарантії захисту прав та свобод. Людина звертається до них тоді, коли порушено або порушується її суб'єктивне право чи свобода.

Механізм захисту прав і свобод - це конкретні способи захисту прав і свобод

Згідно з Конституцією України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Насамперед права і свободи захищаються судом. Згідно зі ст. 102 Основного Закону гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України. Крім того, кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Захист прав і свобод здійснюють прокуратура, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також адвокатура, політичні партії і громадські організації, профспілки тощо.

Після використання всіх національних засобів правового захисту кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.

Серед європейських міжурядових організацій з захисту прав людини провідними є: Рада Європи, яка включає Європейський суд з прав людини (м. Страсбург) та Комітет міністрів, який складається з міністрів закордонних справ держав - учасниць Ради Європи; Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), де, крім керівних органів (зустрічей держав на міжурядовому рівні, Парламентської асамблеї, Постійної ради, Секретаріату тощо), діють і органи, що безпосередньо займаються правами людини, зокрема Верховний уповноважений (комісар) з питань національних меншин та Відомство (Бюро) з демократичних інститутів і прав людини.

Основний обов'язок громадянина України - це встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки.

Конституційні обов'язки людини та громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги до необхідної поведінки кожної особи, яка постійно або тимчасово перебуває на території України.

За Конституцією України ними є:

захист Вітчизни, її незалежності та територіальної цілісності (ст.65);

шанування державних символів України (ст.65);

незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині та відшкодування

завданих збитків (ст.66);

сплачування податків і зборів(ст.67);

щорічне подання до податкових інспекцій за місцем проживання декларації

про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст.67);

неухильне додержання Конституції і законів України (ст.68);

не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей(ст.68).

Тема 5. Органи державної влади і місцевого самоврядування

Основні терміни теми: державна влада, законодавча влада, парламент, Верховна Рада України, Голова Верховної Ради України, народний депутат, Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, виконавча влада, Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети, місцева державна адміністрація, місцеве самоврядування, територіальна громада, судова влада, суд, судочинство, Верховний Суд України.

Інформаційний блок

1. Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні

Законодавча влада - це вид соціальної влади, головною функцією якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об'єднаннями громадян і громадянами. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Парламент - це зібрання представників народу (депутатів), які обговорюють і колегіально приймають рішення, перш за все, закони. В різних державах він має різні назви: законодавчі (народні, національні) збори, конгрес, державна дума, сейм тощо.

Народний депутат - повноважний та відповідальний представник народу у Верховній Раді.

Відповідно до ст.102 Конституції України, Президент України є главою держави, виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Указом Президента України від 13 грудня 1991 року була утворена Адміністрація Президента України. На неї покладаються такі завдання:

-правове, інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України;

- сприяння узгодженості функціонування і взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади;

- підготовка та опрацювання проектів указів, розпоряджень та інших документів Президента України тощо.

Адміністрація Президента складається з канцелярії та ряду служб, відділів тощо (прес-служба, управління справами Адміністрації Президента, відділ у питаннях громадянства й т. п.).Керує діяльністю Адміністрації Президента України її Глава.

Виконавча влада - це сукупність державних органів і установ, які здійснюють функції з управління державними справами(контрольні, адміністративні, розпорядчі та ін.)

У відповідності зі статтею 113 Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Його основне призначення полягає в забезпеченні виконання законів України (в тому числі й Конституції) та актів Президента України, систематичному контролі за дотриманням їх іншими органами виконавчої влади всіх рівнів та застосуванні необхідних заходів щодо ліквідації виявлених порушень.

До центральних органів виконавчої влади належать міністерства, державні комітети та відомства.

Міністерства створюються для організації державного управління в найважливіших сферах соціально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами галузевого управління. Керівники міністерств (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України.

Державні комітети є центральними органами виконавчої влади, що здійснюють переважно міжгалузеве управління, а відомства (агентства, бюро, управління, комісії) реалізують функції управління в тих сферах, які не охоплюються міністерствами та комітетами.

Місцеві державні адміністрації на відповідних територіях уповноважені забезпечувати:

- виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;

- виконання державних та регіональних програм соціального й культурного розвитку;

- підготовку та виконання відповідних місцевих бюджетів;

- взаємодію з органами місцевого самоврядування тощо.

Місцеве самоврядування - це право певної територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селищ або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Суд - орган держави, який здійснює правосуддя, розглядає цивільні, кримінальні, адміністративні та інші справи на підставах чинного законодавства відповідно до встановлених процесуальних правил.

Чинна Конституція України покладає завдання гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави на Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Суди загальної юрисдикції забезпечують захист прав і свобод громадян шляхом розгляду кримінальних, цивільних, адміністративних та інших справ.

Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності й спеціалізації. Принцип територіальпості означає, що місцеві суди, до яких належать районні (міські) суди, військові суди гарнізонів та арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, мають утворюватися, виходячи здебільшого з адміністративно-територіального поділу України. Принцип спеціалізації передбачає внутрішню спеціалізацію суддів у судах, запровадження спеціалізованих галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних тощо. Як спеціалізовані діють військові й арбітражні суди.

Тема 6. Основи адміністративного права

Основні терміни теми: адміністративне право, управління, державне управління, державна служба, посада, посадова особа, корупція, адміністративний примус, адміністративне правопорушення, адміністративне затримання, адміністративне стягнення, адміністративний штраф, оплатне вилучення предмета, конфіскація, адміністративний арешт.

Інформаційний блок

1. Поняття, предмет і метод адміністративного права України

Управління - це такий вид діяльності, що полягає у здійсненні управлінського або організуючого впливу на будь - які сфери і галузі суспільного життя.

Біологічне управління - це управління в рослинному і тваринному світі живими організмами. Технократичне - управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами з допомогою математичних формул і символів.

Соціальне управління - це управління в суспільстві, в якому і суб'єктом, і об'єктом управління є людина.

	Соціальне управління
Державне управління		Місцеве самоврядування		Громадське самоврядування

управління - це керівництво країною усіма видами органів державної влади: законодавчими, судовими, контрольно-наглядовими, виконавчо-розпорядчими з організації суспільного життя.

Виконавча влада - сукупність державних органів влади, що виконують виконавчо - розпорядчі функції управління держави (Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети (служби), інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцеві державні адміністрації).

Як галузь права адміністративне право являє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини управлінського характеру в сфері державно - управлінської діяльності органів виконавчої влади.

Предметом адміністративного правового регулювання є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.



	Відносини, які регулює адміністративне право
Між державними органами, що підпорядковуються одне одному		Між державними органами, що не мають прямого підпорядкування		Між держ. і недерж. органами, громадськими організаціями, громадянами

Методом адміністративного права -- є метод юридичної нерівності сторін (імперативний метод).

Кодифікованим джерелом адміністративного права є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП).

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Під корупцією розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Державні органи, що ведуть боротьбу з корупцією: Органи внутрішніх справ України, Податкова міліція України, Служба безпеки України, Прокуратура України

Одним із видів державного впливу, який застосовується в управлінні, є адміністративний примус.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність - це одна із форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за скоєне ними адміністративне правопорушення.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень:

Попередження -- письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених законами України.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Конфіскація - примусове, безоплатне звернення у власність держави предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок його вчинення.

Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові застосовується на строк до 10 років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання).

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20 процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) судом ( суддею).

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються відповідно до їх підвідомчості:

1)адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2)виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

4)районними (міськими) судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КпАП.

Тема 7. Основи цивільного права

Основні терміни теми: цивільне право, фізична особа, цивільна правоздатність фізичної особи, цивільна дієздатність фізичної особи, юридична особа, правочин, право власності, право інтелектуальної власності, авторське право, право промислової власності, зобов'язальне право, договір купівлі - продажу, договір позички, договір позики, договір дарування, недоговірні зобов'язання, спадкове право, спадкові правовідносини, спадкування, заповіт.

Інформаційний блок

1. Питання цивільного права і предмет його регулювання.

Цивільне право - це система правових норм, які регулюють майнові відносини щодо володіння, користування і розпорядження матеріальними благами, а також особисті немайнові відносини за участю фізичних і юридичних осіб, та держави в цілому.

Предмет правового регулювання цивільного права складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами.

Методом цивільного права є сукупність засобів і способів впливу на суспільні відносини, для яких характерні ознаки: вільне волевиявленні сторін; майнова самостійність сторін; юридична рівність сторін, тобто рівність їх правового становища; особливий спосіб вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський, третейський суд); майновий характер цивільно-правової відповідальності.

Джерелами цивільного законодавства є Конституція України, Господарський, Цивільний, Житловий кодекси України, Закони України "Про власність", "Про захист прав споживачів", "Про приватизацію державного житлового фонду” та ін.

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а основним джерелом цього законодавства є Цивільний кодекс України, який прийнятий 16 січня 2003 року (набрав чинності з 1 січня 2004 року).

Цивільні правовідносини -- це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права (майнові відносини; відносини власності; особисті немайнові відносини; зобов'язально - договірні відносини, результати духовної творчості; спадкування по закону чи заповіту).

У цивільних правовідносинах розрізняють суб'єкти, зміст і об'єкт. Суб'єктами (учасниками) цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи.

Фізичною особою вважається людина як учасник правових відносин. Усі фізичні особи мають цивільну правоздатність, тобто здатність мати цивільні права та обов'язки, яка виникає з моменту народження і припиняється у момент смерті.

Цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними.

Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Цивільна дієздатність поділяється на види:

- часткова дієздатність;

- неповна дієздатність;

-повна дієздатність

- обмежена дієздатність;

- визнання фізичної особи недієздатною.

Особи, які не досягли 14 років (малолітні) мають часткову цивільну дієздатність.

Особи від 14 до 18 років володіють неповною цивільною дієздатністю. У повному обсязі цивільна дієздатність виникає з 18 років, тобто з настанням повноліття. Обмеження цивільної дієздатності допускається у випадках коли фізична особа страждає на психічний розлад здоров'я, що суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними а також якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і ставить себе чи свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Громадянин, який внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним і над ним встановлюється опіка

Опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які обмежені в своїй дієздатності.

До учасників цивільно - правових відносин належать також юридичні особи. Юридичною особою є організація, що зареєстрована у встановленому порядку законом, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Юридична особа вважається утвореною з моменту її державної реєстрації. Реорганізація можлива у формі злиття, приєднання, поділу, виокремлення, перетворення юридичної особи. Ліквідовано юридичну особу може бути за рішенням власника майна, уповноваженого ним органу, а також за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами юридичної особи; за рішенням суду, арбітражного суду в разі банкрутства (неспроможності) або в разі систематичного здійснення незаконної діяльності юридичної особи. Чинне законодавство розрізняє комерційні та некомерційні юридичні особи.

Об'єктами цивільних прав є конкретні блага з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Це можуть бути:

1) речі, зокрема гроші та цінні папери;

2) інше майно;

3) майнові права;

4) результати робіт;

5) послуги;

6) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

7) інформація;

8) інші матеріальні й нематеріальні блага.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної й творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може бути: - одностороннім (дія однієї сторони може бути представлена однією або кількома особами; створює обов'язки лише для особи, що його здійснила), дво - чи багатостороннім (погоджена дія двох або більше сторін). Правочин здійснюється в усній або письмовій формі.

Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу належності матеріальних благ суб'єкту, яким можуть бути окремі особи, групи осіб, держава. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право володіння - це фактична наявність речі в господарстві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Право користування - це право вилучати з речей їхні корисні властивості. Право розпорядження - визначення власником долі речі шляхом її продажу, дарування, знищення тощо.

Конституція України передбачає такі форми власності: власність українського народу, приватна, державна, комунальна власність. Всі форми власності рівні.

Суб'єктами права власності визначаються український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави.

Приватною власністю є власність фізичних та юридичних осіб. До державної власності належить власність Українського народу. Комунальною власністю є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право інтелектуальної власності -- це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт. Воно охоплює дві великі сфери права: авторське і патентне.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творці об'єкта (автор, виконавець, винахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові (право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності) або майнові права (право на використання об'єкта) інтелектуальної власності.

Авторське право - сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, пов'язані із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Об'єктами авторського права є твори (літературні, художні, драматичні, музичні, фотографічні, ілюстрації, карти, переклади, комп'ютерні програми). Суб'єктом авторського права є автор. Сукупність норм права, що регулюють майнові та немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, визначають систему охорони прав на них видачею патентів, називається правом промислової власності.

Винахід - це пристрій, речовина або процес у будь-якій технології, який має винахідницький рівень і придатний для промислового використання. Корисна модель - це пристрій, речовина або процес у будь-якій технології, який є новим і придатним для промислового використання. Промисловий зразок (форма, малюнок, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу) вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності, якщо він є новим. Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом.

Раціоналізаторська пропозиція - пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес, а суб'єктом -- автор та юридична особа, якій пропозиція подана.

Правом наукового відкриття є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень пізнання.

В інтелектуальному праві існують два типа правопорушень: плагіат - привласнення авторства на чужий твір і контрафакція (піратство) - самовільне відтворення, поширення і використання об'єктів інтелектуальної власності без дозволу осіб, яким належать відповідні права.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Видами виконання зобов'язання є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Порука. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого зобов'язання. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Гарантія. Банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження і на забезпечення його виконання

Застава. Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону, рішення суду Види застави: - іпотека - застава нерухомого майна, договір такої застави підлягає нотаріальному посвідченню; - заклад - застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця.

Притримання. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Зобов'язальне право - це частина цивільного права, яка регулює суспільні відносини, що складаються між суб'єктами цивільного права у зв'язку з передачею майна, виконання робіт, надання послуг або сплатою грошей.

Важливе практичне значення має поділ зобов'язань на договірні і позадоговірні. Так, якщо зобов'язання виникло на підставі договору (домовленості сторін про встановлення цивільних прав та обов'язків), то воно йменується договірним. Якщо зобов'язання є наслідком дій одного з його майбутніх учасників (наприклад, заподіяння шкоди, рятування державного або громадського майна тощо), то воно називається позадоговірним. Договірне зобов'язання може бути як двостороннім, так і одностороннім, у той час як позадоговірні зобов'язання бувають тільки односторонніми.

Зобов'язання припиняються:

- за умови виконання;

- у разі передання відступного;

- зарахування;

- за домовленістю сторін;

- у випадку прощення боргу;

- у разі поєднання боржника і кредитора в одній особі;

- за неможливості виконання;

- зі смертю фізичної особи;

- у зв'язку з ліквідацією юридичної особи

Цивільно-правовий договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Види договору: - односторонні та двосторонні.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною і вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Найбільш поширеними видами договорів є договори купівлі-продажу, найму (оренди), позички, позики, міни (бартеру), довічного утримання (догляду) ренти, дарування. Договір купівлі-продажу - один із основних видів цивільних договорів, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір найму (оренди) - це правочин, за яким одна сторона (наймодавець)передає або зобов'язується передати іншій стороні (наймачеві) у користування за плату майно на певний строк. Різновидом договору найму є оренда, лізинг і прокат.

Договір позички - це правочин, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками.

Договір міни (бартеру) - це правочин, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Довічне утримання (догляд) - це правочин, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або к частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужу-вача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір ренти - це правочин, за яким одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми.

Договір дарування - це правочин за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Недоговірними зобов'язаннями - є публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу за передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи та за результатами проведення конкурсу, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, делікти -- зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - його спадкоємців. Сукупність норм цивільного законодавства, які регулюють дані відносини, називається спадковим правом, а самі відносини спадкоємства, урегульовані нормами цивільного права, спадковими правовідносинами.

Заповіт -- особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Заповідачеві надано право зробити заповідальну відмову, тобто покласти на спадкоємця за заповітом виконання зобов'язання (надати право користування рухомим та нерухомим майном іншим особам -- відмовоодержувачам.)

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Дотримання форми заповіту є однією з умов його дійсності. Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця й часу його складання. Заповіт має бути нотаріально посвідченим.

Законом передбачено можливість складання секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини відбувається спадкування за законом. Спадкування за законом здійснюється спадкоємцями у порядку черговості. Наступна черга спадкоємців за законом здобуває право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини.

Цивільним кодексом України передбачено 5 черг спадкоємців.

Перша черга. Право на спадкування мають діти спадкоємця, зокрема зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті; той із подружжя, який його пережив, та батьки.

Друга черга. Право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба й дід як з боку батька, так і з боку матері.

Третя черга. Право на спадкування мають рідні дядько й тітка спадкодавця.

Четверта черга. Право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

П'ята черга. Право на спадкування мають інші родичі спадкодавця, до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.