Основи правознавства

Спадковий договір -- це правочин, у якому однією зі сторін є спадкодавець, а іншою -- одна або кілька осіб, що мають право на отримання певного майна спадкодавця після його смерті.

Тема 8. Основи трудового права

Основні терміни теми: право на працю, трудове право, зайнятість населення, безробітний, колективний договір, найманий працівник, контракт, випробування при прийнятті на роботу, робочий час, неповний робочий час, скорочений робочий час, час відпочинку, трудова дисципліна, дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність.

Інформаційний блок

1. Поняття, предмет трудового регулювання та джерела трудового права.

Трудове право - основна, спеціальна галузь права, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою трудових прав, тобто в процесі трудових відносин.

“Зайнятість населення” як діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих та суспільних потреб і таку, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших, передбачених законодавством, доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Основним джерелом трудового права в Україні є Кодекс законів про працю (КЗпП), прийнятий 10 грудня 1971 року і введений у дію з 1 червня 1972 року.

Трудове право регулює трудові відносини найманих працівників.

До основних інститутів трудового законодавства належать трудовий і колективний договори. Їх основні положення врегульовуються КЗпП України та Законом України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року.

Колективний договір - договір, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини між власником і працівниками (колективом усіх, кому власник надає роботу) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.

	Колективний договір (угода)	Трудовий договір
Рівень, на якому укладають угоду	Підприємство або його структурний підрозділ	Індивідуально (окремий працівник)
Сторони договору	Профспілковий комітет або інший уповноважений трудовим колективом орган чи представники і власник	Працівник і власник або уповноважений ним орган
Зміст договору	Основні положення з питань змін в організації виробництва і праці, форм і розмірів заробітної плати, надбавок, премій та ін., тривалості робочого часу й часу відпочинку, охорони праці, організації оздоровлення й відпочинку працівників, гарантій діяльності профспілкових організацій трудящих	Характер (професія, посада, кваліфікація) та умови (робочий час, пільги) роботи, оплати праці
Форма договору	Письмова	Як правило, письмова, в окремих випадках обов'язково письмова
Строк дії	Визначається сторонами	На весь час роботи працівника на підприємстві

Особливою формою трудового договору є контракт - це договір, укладений письмово, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть визначатися угодою сторін.

При укладанні трудового договору може бути обумовлено угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Робочий час - це передбачений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору зобов'язаний бути на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.

Нормою робочого часу є передбачена законом для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період: день, тиждень, місяць.

Чинним законодавством передбачено три види робочого часу: нормальна тривалість, скорочена тривалість і неповна.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: 1) для працівників віком до 18 років; 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може передбачатися як при прийнятті на роботу, так і у подальшому неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Надурочними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Це особливий режим робочого часу, який запроваджується для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Право на відпочинок гарантує громадянам вільний від безпосередньої продуктивної праці час, який вони використовують для відновлення своїх сил, всебічного розвитку духовних та фізичних здібностей, для активної участі в управлінні справами суспільства.

Час відпочинку - це частина календарного періоду, протягом якого працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов'язків і який він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлення працездатності.

Законодавством передбачено такі види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки.

Відпустка - це вільний від роботи час протягом передбаченої законом кількості календарних днів. Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

- додаткова відпустка за особливий характер праці;

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

- відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустка без збереження заробітної плати.

Трудова дисципліна. Трудова дисципліна - це сукупність правових норм, які регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи в праці та відповідальність за винне невиконання цих обов'язків.

Порядок поведінки, взаємодії між працівниками на конкретному підприємстві, в установі, організації в процесі трудової діяльності називається внутрішнім трудовим розпорядком.

За скоєння дисциплінарного проступку настає дисциплінарна відповідальність, під якою розуміється обов'язок працівника відповісти перед власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за скоєний дисциплінарний проступок і понести ті стягнення, які зазначені у дисциплінарних санкціях трудового права.

Матеріальна відповідальність працівників - відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Трудове законодавство передбачає два основних види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну. При обмеженій матеріальній відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, однак не більше свого середнього місячного заробітку. При повній матеріальній відповідальності працівник зобов'язаний відшкодовувати шкоду в повному обсязі незалежно від будь-яких меж.

Тема 9. Основи кримінального права

Основні терміни теми: злочин, кримінальна відповідальність, підстави кримінальної відповідальності, готування до злочину, замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, суб'єкт злочину, осудність, неосудність, обмежена осудність, вина, співучасть у злочині, виконавець, організатор, підбурювач, пособник, необхідна оборона, уявна оборона, крайня необхідність, покарання, амністія, помилування.

Інформаційний блок

Основні поняття кримінального права

Кримінальне право -- є однією із окремих, самостійних галузей права України. Це система юридичних норм, встановлених органом законодавчої влади, що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, котрі їх вчинили.

Кримінальне право має свій предмет і метод правового регулювання. Предмет кримінального права становлять відносини, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань. Методом правового регулювання відносин у кримінальному праві є застосування покарання до конкретної особи, яка вчинила злочин.

Основна функція кримінального права -- охоронна. Регулятивна функція кримінально-правових норм відображається у попередженні злочинів, недопущенні їх свідомими громадянами. Головними принципами кримінального права є - законність, гуманізм, справедливість, невідворотність кримінальної відповідальності, особиста відповідальність за наявністю вини тощо.

Основною категорією у кримінальному праві є поняття злочину, оскільки воно лежить в основі всіх кримінально-правових інститутів.

Злочин - це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст. 11 КК України ). У зазначеній статті закріплені три ознаки злочину: а) суспільна небезпечність діяння; б) винність; в) протиправність діяння (передбачена в законі про кримінальну відповідальність).

Ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості поділяє злочини на чотири групи (категорії):

невеликої тяжкості -- за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше більш м'яке покарання;

середньої тяжкості -- за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

тяжкі злочини -- за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

особливо тяжкі злочини -- за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Склад злочину - сукупність передбачених кримінальних законом ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння.

Об'єкт злочину відображає те, на що посягає злочин, чому або кому він заподіює певної шкоди (власність, майнові права, права і свободи громадян).

Об'єктивна сторона -- це зовнішня сторона діяння. Вона виражається у дії чи бездіяльності, якою заподіюється чи створюється загроза заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Ознаки об'єктивної сторони: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); злочинні наслідки діяння; причинний зв'язок між ними; спосіб вчинення діяння; час, місце знаряддя і засоби злочину.

Суб'єкт злочину -- це є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Ст. 19 КК визначає, що осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

В ККУ встановлено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Це коли особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Суб'єктивна сторона -- внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічні процеси, свідомість, волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи.

Вина -- психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та наслідків вчинку, виражене у формі умислу чи необережності (ст. 23).

Стадії вчинення злочину -- це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, характером діяння (дії або бездіяльності) та моментом його закінчення. Розрізняють незакінчений та закінчений злочини (ст. 13 КК). Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готування до злочину - є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замах на злочин - є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Добровільна відмова при незакінченому злочині - є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26). При співучасті об'єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.

Видами співучасників злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавець (співвиконавець) - це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Законом.

Організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювач - це особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою України, який визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та встановлює конкретні міри покарання за їх вчинення. З першого вересня 2001 р. набрав чинності прийнятий 5 квітня 2001 р. Верховною Радою України новий Кримінальний кодекс України.

Чинний Кодекс складається з двох частин -- Загальної і Особливої, а також прикінцевих та перехідних положень -- і містить 447 статей (Загальна частина -- 108, Особлива -- 339), Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, -- на окремі статті.

Загальна частина чинного КК України передбачає норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо і складається з 15 розділів: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну відповідальність”, “Злочини, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність; сукупність і рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відповідальності”, “Покарання та його види”, “Призначення покарання”, “Звільнення від покарання та його відбування”, “Судимість”, “Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними статтями, або різними частинами однієї статті Особливої частини, за жоден з яких її не було засуджено.

Встановлено поняття рецидиву злочину, яким визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34).

Особлива частина Кодексу складається з 20 розділів, систематизованих за групами подібних суспільних відносин (у Кодексі 1960р.-11 глав) і передбачає конкретні норми щодо відповідальності за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили.

Кримінальна відповідальність -- це одна із видів юридичної відповідальності, яка настає за скоєння злочинів і встановлюється державою. Суть кримінальної відповідальності в тому, що держава осуджує особу, дає негативну оцінку їй та вчиненому злочину, що визначається обвинувальним вироком суду. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.

Кримінальним законом передбачені обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності;

- дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками;

- дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

- діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій;

- вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.

Кримінальний кодекс також передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кримінальним кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.



Обставини, які пом'якшують покарання	Обставини, які обтяжують покарання
1 З'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. 2 Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. 3 Вчинення злочину неповнолітнім. 4 Вчинення злочину жінкою в стані вагітності. 5 Вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. 6 Вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність. 7 Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. 8 Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності. 9 Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.	1 Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів. 2 Вчинення злочину, групою осіб за попередньою змовою. 3 Вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату. 4 Вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку. 5 Тяжкі наслідки, завдані злочином. 6 Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані. 7 Вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. 8 Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного. 9 Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством. 10 Вчинення злочину з особливою жорстокістю. 11 Вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. 12 Вчинення злочину загальнонебезпечним способом. 13 Вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманливих засобів.

Кримінальне покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

штраф;

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфік. класу;

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

громадські роботи;

виправні роботи;

службові обмеження для військовослужбовців;

конфіскація майна;

арешт;

обмеження волі;

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

позбавлення волі на певний строк;

довічне позбавлення волі.

Тема 10. Основи сімейного права

Основні терміни теми: сімейне право, сім'я, дитина, малолітня дитина, неповнолітня дитина, шлюб, шлюбний договір, фіктивний шлюб, розірвання шлюбу, неукладений шлюб, спільна власність подружжя, опіка, піклування, усиновлення.

Інформаційний блок

1. Шлюб і сім'я за законодавством України

Сімейне право - це сукупність норм права, які регулюють сімейні особисті немайнові та пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї.

Основними джерелами сімейного права є Конституція України та Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2001року і який набрав чинності з 1 січня 2004 р.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому, а також відносини усиновлення, опіки і піклування.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відсутність хоча б однієї з перелічених ознак свідчить про відсутність сім'ї у правовому її розумінні. У сімейному законодавстві вперше визначено правовий статус дитини, якою є особа до досягнення нею повноліття.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їх майнові права та обов'язки, а також можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

При деяких умовах шлюб може бути недійсним.

Шлюб є фіктивним, тобто він укладений без наміру створити сім'ю і набути права та обов'язки подружжя.

Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою зацікавленої особи, а також за заявою прокурора.

Припинення шлюбу - це припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних актів. Такими юридичними актами є: смерть одного з подружжя; оголошення одного з подружжя померлим; розірвання шлюбу.

Закон визначає два порядки розлучення: в суді або у відділах реєстрації актів цивільного стану.

Майно, що належить подружжю, поділяється на спільне майно і особисте (роздільне). Спільним майном вважається майно, нажите подружжям під час шлюбу.

Закон визначає майно, яке є особистою власністю дружини або чоловіка, а саме:

- майно, набуте нею (ним) до шлюбу;

- майно, набуте нею (ним) під час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку успадкування;

- речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які вона (він) одержали за особисті заслуги;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речей, які їй (йому) належали, а також відшкодування завданої при цьому моральної шкоди;

- страхові суми, одержані нею (ним) за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням.

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи (дитини або, у виняткових випадках, повнолітньої особи) на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа.

Опіка -- засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, яких суд визнав недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування -- засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, та осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права й виконувати свої обов'язки.



Тема 11. Основи житлового права

Основні терміни теми: житлове право, житловий фонд, ордер на жиле приміщення, договір найму жилого приміщення, приватизація державного житлового фонду, об'єкт приватизації, житлові чеки.

Інформаційний блок

1. Правове регулювання житлових відносин в Україні

Житлове право - це сукупність норм права, що регулюють житлові відносини щодо управління, експлуатації та ремонту житлового фонду, обліку громадян, які потребують покращання житлових умов, розподілу та надання житлових приміщень, обміну і бронюванню житла, охорони житлового фонду, вирішення житлових спорів, приватизації державного житлового фонду.

Житловий Кодекс України (ЖКУ) - це сукупність нормативних актів, які регулюють комплекс житлових та пов'язаних з ними відносин.

Житловий фонд - це сукупність жилих будинків і жилих приміщень, що визнані у встановленому порядку житлом, придатним для проживання громадян. Житловий фонд містить:- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд).



Житлові права громадян	Обов'язки наймача житла
-одержувати у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів; -користуватися наданим приміщенням у межах, встановлених договором; -в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселяти в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб; -на збереження прав на житлове приміщення у разі відсутності наймача; -на збереження житлової площі за дітьми, що перебувають на вихованні у дитячому закладі, у родичів, опікунів чи піклувальників за весь час їх відсутності; -на обмін житлового приміщення; -здавання приміщення в найом; -згодою членів сім'ї у будь-який час розірвати договір найму; -на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у власність на інших підставах, передбачених законодавством.	дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають; використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення; додержуватися правил користування жилими приміщеннями; економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію; тримати в чистоті і порядку житлові і підсобні приміщення, дотримуватися правил співжиття, повідомляти вчасно про аварійний стан житлового приміщення; своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 квадратного метра на одну особу.

Права наймодавця	Обов'язки наймодавця
право вимагати бережливого ставлення до житлового фонду, право дотримання правил співжиття, право своєчасного внесення квартирної плати та плати за комунальні послуги, відшкодування збитків, заподіяних з вини наймача	надання зазначеного в ордері житлового приміщення; своєчасне проведення капітального ремонту житлового приміщення; забезпечення належної роботи інженерного обладнання та місць загального користування; щорічне проведення підготовки будинку до зими

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. До них належать:

забезпечені жилою площею нижче від рівня, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад разом з радами профспілок;

які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

які проживають у гуртожитках.

У першу чергу жилі приміщення надаються тим, хто потребує поліпшення житлових умов:

- інвалідам Великої Вітчизняної війни та сім'ям воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняним до них у встановленому порядку особам;

- Героям Радянського Союзу, Героям Соціалістичної Праці, а також особам, нагородженим орденами Слави, Трудової слави, " За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР " усіх трьох ступенів;

- особам, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, перелічених у списку захворювань, затверджуваному в установленому законодавством порядку;

- особам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання медичних маніпуляцій;

- медичним працівникам, зараженим вірусом імунодефіциту людини внаслідок виконання службових обов'язків;

- учасникам бойових дій і учасникам війни. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію чи каліцтво під час участі в бойових діях або виконання обов'язків військової служби, забезпечуються житлом протягом 2 років від дня взяття на квартирний облік;

- інвалідам праці І і ІІ груп та інвалідам І і II груп серед військовослужбовців;

- особам, які стали інвалідами І і ІІ груп у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків, виконання обов'язку громадянина України, пов'язаного з рятування життя людини та охороною власності й правопорядку;

- сім'ям осіб, які загинули при виконанні державних або громадських обов'язків, виконанні обов'язку громадянина України з охорони власності і правопорядку або загинули на виробництві внаслідок нещасного випадку;

- робітникам і службовцям, які тривалий час сумлінно пропрацювали у сфері виробництва;

- матерям, яким присвоєно звання "Мати-героїня", багатодітним сім'ям (які мають у своєму складі трьох і більше дітей), одиноким матерям;

- сім'ям при народженні близнят;

- вчителям та іншим педагогічним працівникам загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;

- особам, які проживають у старих будинках, що не підлягають капітальному ремонту. Законодавством України право першочергового одержання жилого приміщення може бути надано й іншим категоріям громадян.

Поза чергою жиле приміщення надається: громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання;

- особам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;

- особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення;

- особам, які належать до інвалідів війни;

- дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або інших соціальних установах, після досягнення повноліття, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя;

- особам, обраним на виборну посаду, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість.

Ордер на житло - письмовий документ - розпорядження про надання громадянину і членам його сім'ї конкретного житлового приміщення.

Договір найму житлового приміщення - договір, згідно з яким здійснюється користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду.

Приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Приватизація здійснюється шляхом: - безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

- продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі та потребують поліпшення житлових умов.

У процесі приватизації державного житлового фонду можуть використовуватися житлові чеки.

Житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду.

Тема 12. Основи права соціального захисту населення

Основні терміни теми: соціальний захист, соціальне забезпечення, державне соціальне страхування, соціальна допомога, пільги, субсидії, прожитковий мінімум, державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, сім'я з дітьми, малозабезпечена сім'я, середньомісячний сукупний дохід сім'ї, державна соціальна допомога сім'ям, пенсії, трудові пенсії, соціальні пенсії.

Інформаційний блок

1. Сутність соціального захисту та його законодавче забезпечення в Україні

Соціальний захист як комплекс суспільних відносин включає передусім право громадян на соціальне забезпечення, тобто сукупність передбачених законодавством заходів, спрямованих на забезпечення громадян матеріальною допомогою їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Однією з форм соціального забезпечення є соціальне страхування - система суспільних фондів споживання, створена на основі страхового методу для цільового використання цих коштів на соціальне забезпечення.

Основним видом соціального забезпечення є пенсії - щомісячні грошові виплати із Пенсійного фонду, який утворюється із страхових зборів громадян і підприємств, непрацездатним громадянам з досягненням пенсійного віку, за інвалідністю, за вислугу років, при втраті годувальника, що призначаються у зв'язку з минулою трудовою діяльністю, в розмірах, як правило, залежних від трудового внеску, одержуваного раніше заробітку.

Закон установлює пенсії двох видів: трудові та соціальні.

Трудова пенсія - встановлений законодавством вид пенсії, який виплачується залежно від трудового стажу пенсіонера. Вона призначається особам, зайнятим суспільно корисною працею.

Соціальна пенсія -- пенсія для всіх непрацездатних за відсутності права на трудову пенсію. На неї мають право інваліди з дитинства, чоловіки, яким виповнилося 60 років, жінки з 55 років та ін.

Перший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка є обов'язковою і передбачає поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, величини заробітної плати та демографічних показників з метою поступового переходу до системи страхування.

Другий рівень - система накопичу вальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, запровадження якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичу вальних пенсійних рахунках та подальше інвестування цих коштів з метою одержання інвестиційного доходу.

Активи індивідуальних накопичу вальних пенсійних рахунків визначатимуть розмір додаткової пенсії, яка виплачуватиметься після досягнення громадянином пенсійного віку разом з пенсією, що фінансуватиметься з поточних надходжень до солідарної системи.

Третій рівень - система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян.

Соціальна допомога - це сукупність заходів щодо забезпечення соціального захисту громадян та наданню соціальних послуг у вигляді матеріальної допомоги, соціального обслуговування та пільг громадянам, які того потребують.

Соціальне обслуговування - це надання кваліфікованими спеціалістами різних видів послуг, необхідних соціально незахищеним особам для адаптації до навколишніх умов та повноцінного життя в суспільстві.

Матеріальна допомога - це виплати в грошовій (готівковій чи безготівковій) або натуральній формі, що надаються соціально незахищеним громадянам.

Пільги - це повне або часткове звільнення осіб від виконання обов'язків, покладених на них чинним законодавством або надання цим особам додаткових прав.

Субсидія - це цільова, адресна, безготівкова допомога для відшкодування витрат на оплату послуги придбання життєво необхідних споживчих товарів у визначених законодавством обсягах.

Дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше; сім'я з дітьми - поєднане родинними зв'язками та зобов'язаннями щодо утримання коло осіб, у якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку чи піклування; малозабезпечена сім'я з дітьми - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї; прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих і затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення; середньомісячний сукупний доход сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Державна допомога сім'ям з дітьми

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами

Одноразова допомога при народженні дитини

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Допомога на дітей, які перебуваютьь під опікою чи піклуванням

Допомога одиноким матерям

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців з дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей - 70) календарних днів після пологів.

Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною зазначеного віку включно.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням призначається особам, визначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування.

Сім'я - одинока особа чи кілька осіб, які проживають разом і (або) об'єднані законними правами та обов'язками щодо утримання; малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї; прожитковий мінімум для сім'ї - визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення;середньомісячний сукупний доход сім'ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Тема 13. Основи екологічного і земельного права

держава влада самоврядування право обов'язок

Основні терміни теми: екологічне право, екологія, навколишнє природне середовище, екологічні права, екологічні обов'язки, екологічна безпека, природокористування, Червона книга України, земельне право, земельні відносини, землі України, право власності на землю, земельна ділянка, право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки, право земельного сервітуту, охорона земель.

Інформаційний блок

1.Правова охорона навколишнього природного середовища

Екологічне право - це комплексна галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

Навколишнє природне середовище - це сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, які залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Основним джерелом екологічного законодавства є Конституція України, ст.16 якої передбачає, що до обов'язків держави належать забезпечення екологічної безпеки і підтримки екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу.

Одним з головних нормативно - правових актів, що регулюють основи організації охорони довкілля є Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., який складається з преамбули і 16 розділів (72 статей).

Червона книга України -офіційний державний документ в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її територіального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення.

Чинне законодавство в системі прав і обов'язків громадян виділяє екологічні права і обов'язки. Екологічні права громадян України - це система юридично закріплених за громадянами повноважень в екологічній сфері. Екологічні обов'язки - це зобов'язання, визначені, екологічним законодавством.



Екологічні права громадян України	Екологічні обов'язки громадян України
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище; б) участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних та господарських органів, установ та організацій з цих питань; в) участь в розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів; д) об'єднання в громадські природоохоронні формування; е) одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення; є) участь в проведенні громадської екологічної експертизи; ж) одержання екологічної освіти; з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище; е) право на екологічну безпеку.	а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; д) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Природокористування - це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів.

Земельне право -- це комплексна галузь права України, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єкти - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, законами України “Про оренду”, “Про плату за землю”, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України (відповідно до цільового призначення)

Категорія землі	Території, що входять до складу
Землі сільськогосподарського призначення	Сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами тощо)
Землі житлової та громадської забудови	Земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування

Подобные документы

• Правознавство

  Основи державного (конституційного) права України. Поняття, основні елементи адміністративного і цивільного права. Основи трудових правовідносин. Поняття і елементи кримінального права. Загальні положення сімейного, земельного і житлового права України.
  
  курс лекций [327,5 K], добавлен 03.11.2010
  

• Основи муніципального права України

  Аналіз поняття муніципального права; ознаки, система, органи і посадові особи місцевого самоврядування, його матеріально-фінансова та організаційно-правова основа. Порядок формування, організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
  
  курсовая работа [58,5 K], добавлен 11.11.2010
  

• Поняття конституційного права України

  Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.
  
  контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013
  

• Місцеве самоврядування

  Теоретичні основи місцевого самоврядування. Історія функціонування територіальних громад на теренах України. Поняття та система місцевого самоврядування. Повноваження, функції і гарантії. Представницькі органи і реформування місцевого самоврядування.
  
  дипломная работа [124,5 K], добавлен 30.03.2009
  

• Конституційно-правові основи місцевого самоврядування

  Поняття та конституційні принципи місцевого самоврядування, їх закріплення в чинному законодавстві. Місцеве самоврядування в Україні як частина організації управлінської діяльності в державі. Система й організаційно-правові форми місцевого самоврядування.
  
  реферат [53,7 K], добавлен 29.10.2010
  

• Інформаційне забезпечення органів виконавчої влади

  Органи виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права. Правове регулювання інформаційного забезпечення органів виконавчої влади. Порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні ЗМІ.
  
  курсовая работа [24,3 K], добавлен 05.01.2007
  

• Основи теорії держави і права

  Загальні положення про державу і право. Загальна характеристика права України. Основи конституційного права. Основні засади адміністративного права. Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність. Загальні засади цивільного права.
  
  реферат [64,2 K], добавлен 06.03.2009
  

• Правовий статус громадян в Україні

  Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина. Громадянські права і свободи людини. Політичні права і свободи громадян в Україні. Економічні, соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні. Конституційні обов’язки громадян України.
  
  курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.12.2010
  

• Поняття конституційного ладу і органів державної влади

  Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції. Державні символи України. Основи національного розвитку та національних відносин. Поняття та ознаки органів державної влади, їх класифікация. Система місцевого самоврядування в Україні.
  
  контрольная работа [37,0 K], добавлен 30.04.2009
  

• Поняття адміністративного права та його місце у правовій системі держави

  Предмет і метод адміністративного права, його соціальне призначення і система. Адміністративно-правові норми та відносини. Співвідношення адміністративного права з іншими правовими галузями. Розмежування норм кримінального і адміністративного права.
  
  контрольная работа [35,2 K], добавлен 15.03.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам