Проблеми правового регулювання захисту економічної конкуренції

Для досягнення мети даної дипломної роботи в процесі її написання були використані такі методи: функціональний, порівняльно-правовий, описовий, а також дедуктивний та індуктивний.

Диплом має визначену логіку побудови та зміст.

Розділ І даного диплому “ Законодавство у сфері захисту економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції” знайомить з проблемами становлення та реформування законодавства у сфері захисту економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції, розкриває перспективи розвитку конкурентного права в умовах розвитку конкурентного законодавства, а також у цьому розділі викладені законодавчі пропозиції щодо вирішення суперечностей правового регулювання обмеження монополізму і розвитку конкуренції.

Розділ 2 даного диплому “ Законодавство про зловживання монопольним становищем на ринку та антиконкурентні дії” розкриває поняття монопольного (домінуючого) становищем на ринку, знайомить з проблемами, які виникають на практиці при визначенні монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку, аналізує поняття „зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, характеризує найбільш характерні зловживання монопольним становищем на ринку України, досліджує питання законодавчого регулювання антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання та антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Розділ 3 даного диплому “Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства” охоплює та аналізує поняття, види та розмір відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Розвиток, пiдтримання та захист добросовiсної економiчної конкуренцiї повиннi стати однiєю з тих проблем, розв`язання яких силами всього суспiльства може i повинно сприяти економiчному зростанню та пiдвищенню добробуту України.

На сучасному етапі конкурентна політика передбачає здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, удосконалення правил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, розвитку інституційного забезпечення конкурентної політики.

конкуренція правовий захист регулювання

І. ЗАКОНОДАВСТВО У СФЕРІ ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ТА НЕДОПУЩЕННЯ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Ринок - це конкуренція, а конкуренція - це боротьба. Боротьба за ресурси та споживача. Що більше свободи в ринкових відносинах, то глибша інтеграція у світову економіку, що доступніший внутрішній ринок - то жорсткішого характеру вона набуває.

З поглибленням економічних перетворень і активізацією інтеграційних процесів усе актуальнішими стають питання розвитку конкурентних відносин, захисту товаровиробників і споживачів від зловживань монопольним становищем та недобросовісної конкуренції.

В Україні, з часу здобуття незалежності економічна конкуренція почала перетворюватися з терміну, який можна було зустріти хіба що в наукових працях, на щоденну реальність, від якої ми залежимо. За останні дванадцять років нашій державі вдалося пройти непростий шлях від тотальної радянської монополії до ринкової економіки на основі конкурентних взаємин.

Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин стали приватизаційні процеси, роздержавлення власності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності.

Сьогодні, за даними Антимонопольного комітету України, частка монопольного сектора у валовому внутрішньому продукті вже становить приблизно 40%. Це, без перебільшення, один з головних практичних результатів реалізації державної конкурентної політики. Проте, економічно доцільний рівень монополізації в країні не повинен перевищувати 10-12 %, саме тому досягнення цього показника керівництво держави визначило пріоритетним [79, с.5].

Здійснення широкомасштабних перетворень в економічній сфері неможливе без побудови якісно нової системи державного регулювання економічних відносин, яка повинна спиратися на відповідний правовий механізм. У процесі правового забезпечення економічних реформ задіяні всі галузі права. Проте втручання держави в економічні процеси не обмежується застосуванням організаційно-правових механізмів податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та митної політики. Воно також здійснюється шляхом створення й застосування спеціальних правових механізмів, зокрема, за допомогою конкурентного права як сукупності норм, що регламентує правила конкурентної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, спрямована на задоволення потреб, захист інтересів підприємців, споживачів і держави в цілому [22, с.15].

1.1 Перспективи розвитку конкурентного права в умовах змін конкурентного законодавства

Розвиток конкурентного законодавства і права, який відбувається в Україні, є ознакою якісних змін у суспільній свідомості, поступового переходу до побудови цивілізованої економічної системи в країні. Разом із тим, незважаючи на увагу, що приділяється питанням формування та розвитку конкурентного законодавства і права, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми конкурентного законодавства.

Ця проблема є дуже актуальною в умовах докорінної зміни (новації) норм конкурентного законодавства, що відбувається у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції". До речі, водночас змінюється не лише низка правових норм, а й уся система та інфраструктура конкурентного законодавства. Тобто відбуваються концептуальні зміни цієї системи. Такі зміни не лише впливають на розвиток конкурентного права, вони потребують якісного теоретичного обґрунтування. Саме тому, варто звернути увагу на концептуальне розуміння поняття "конкурентне право" і фактори, що визначають напрями його розвитку в майбутньому.

У світі прийнято вважати, що правове регулювання всіх видів діяльності, об'єднаних поняттям "конкуренція", визначається як конкурентне право.

Аналіз чинного законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавець не використовує загальний термін для визначення законодавства, спрямованого на забезпечення функціонування та захист конкуренції. Дослідники також використовують різні за об'ємом і змістом терміни: "антимонопольне законодавство" [31, с.8], "конкурентне законодавство" [77, с.71], "антимонопольно-конкурентне законодавство" [50, с.6] або "конкурентно-антимонопольне законодавство" [25, с.37-40].

Виходячи з того, що метою державного регулювання (як економічного, так і законодавчого) є забезпечення функціонування та розвитку конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також захист інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, найбільш прийнятним, на нашу думку, є термін "конкурентне законодавство".

У свою чергу, конкурентне законодавство є зовнішнім проявом конкурентного права. Це досить нове у правовій системі України поняття. Крім того, використання означеного терміну викликає суперечки серед дослідників. Саме тому варто звернути увагу на головні підходи визначення змісту поняття "конкурентне право" в юридичній науці розвинених країн, звідки воно було запозичене. Зокрема, можна виділити три основні підходи до визначення змісту поняття "конкурентне право" [22, с.16].

В американській юридичній літературі термін "конкурентне право" використовується як синонім поняття "підприємницьке право" (business competition law) [82, с.30]. Правова регламентація захисту конкуренції від будь-яких обмежень або недобросовісних дій здійснюється у рамках антитрестівського права, яке є складовою більш загального поняття "підприємницького, конкурентного права". Підкреслимо, що метою антитрестівського законодавства США є забезпечення ефективного функціонування економіки. Фактично його дію розглядають саме через показник ефективності, який визначається морально-етичною категорією справедливості. Водночас, застосовуючи поняття "підприємницьке, конкурентне право", дослідники звертають увагу на те, що термін "конкурентне" вказує на його еволюційне, цивілізаційне значення, як надбання й головну умову демократії [63, с.17].

В європейській правовій доктрині поняття "конкурентне право" розглядається у вузькому та широкому розумінні [33, с.171]. З одного боку, цей термін використовується для зазначення сукупності правових норм, спрямованих на попередження, припинення і захист від недобросовісної конкуренції. При цьому французькі дослідники зазначають, що правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції є необхідним доповненням правової регламентації будь-якого виду промислової власності. Німецька ж правова доктрина і практика розглядають конкурентне право як окрему галузь чи підгалузь права. Крім того, деякі європейські дослідники вважають конкурентне право підсистемою конс'юмерського права [35, с.73].

З іншого боку, термін "конкурентне право" використовується як загальне об'єднуюче поняття й охоплює як правову регламентацію захисту конкуренції від будь-яких обмежень конкуренції (антимонопольне право), так і правову регламентацію захисту від недобросовісної конкуренції. Досить часто ці два різні за змістом поняття використовуються паралельно. Коли йдеться про конкурентне право як сукупність правових норм, спрямованих на захист від недобросовісної конкуренції, говорять про "класичне" конкурентне право, підкреслюючи особливості застосування та впливу норм із захисту від недобросовісної конкуренції на суспільні відносини.

Проте найбільш поширеною на сьогодні є точка зору, за якої конкурентне право являє собою сукупність правових норм, спрямованих як на недопущення будь-яких обмежень конкуренції, так і на захист від будь-яких проявів недобросовісної конкуренції з метою створення умов для нормального розвитку конкуренції.

Звернімо увагу, що в рамках загального поняття конкурентного права й антимонопольне право, і право із захисту від недобросовісної конкуренції спрямовані на забезпечення ефективного функціонування ринкової економіки. Але унікальність сучасної економічної системи проявляється в тому, що окремі сфери економіки за умов конкуренції є неефективними (сфери дії природних монополій). Тому з метою збалансування економічної системи держава законодавчим шляхом обмежує розвиток конкуренції на цих ринках [22, с.16].

На думку К.Ю.Тотьєва, законодавство у сфері природних монополій є антиподом антимонопольного законодавства [77, с.18]. Варто зауважити, що природні монополії відповідно до чинного законодавства існують у тих сферах економіки, де задоволення попиту є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари, що виробляються природними монополіями, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами, у зв'язку з чим попит на ринку не залежить від зміни цін. Водночас державне регулювання у сфері природних монополій суттєво відрізняється від антимонопольного регулювання. Головна відмінність полягає в меті регулювання. Метою антимонопольного регулювання є створення умов для запуску ринкових механізмів та подальше підтримання їх природного розвитку. Метою ж регулювання діяльності природних монополій є створення ефективної мобільної системи державного регулювання природних монополій, за якої їх суб'єкти зацікавлені діяти ефективно, не використовуючи переваг власного монопольного становища, а їх вплив на ситуацію на ринку має суто ринковий характер. Отже, попри іноді протилежні механізми державного регулювання, метою законодавства про природні монополії є також забезпечення ефективного функціонування економіки. Крім того, як не парадоксально, саме наявність природних монополій підкреслює необхідність конкуренції та переваги свободи підприємницької діяльності. За таких умов право природних монополій є невід'ємною частиною конкурентного права.

Таким чином, конкурентне право України слід розуміти в його єдності. Тобто воно включає як антимонопольне право і право природних монополій, так і право із захисту від недобросовісної конкуренції. Об'єктом охорони цієї правової спільності є свобода конкурентної та господарської діяльності.

Визначивши зміст поняття "конкурентне право", варто визначити його місце в системі права України. Звернімо увагу на те, що юристи більшості розвинених держав далекі від дискусій про галузеву побудову національних систем права. Головна увага приділяється групуванню правових норм, об'єднання яких є доцільним з практичної точки зору. Підкреслимо, що в українській правовій науці ніколи не досліджувалася правова природа конкурентного права як комплексного правового утворення, що об'єднує антимонопольне право, право природних монополій та право із захисту від недобросовісної конкуренції. Хоча потреба в цьому існує досить давно.

Конкурентне право, з одного боку, встановлює правила поведінки для суб'єктів ринку, визначає межі здійснення цивільних прав, забороняє суб'єктам конкурентних правовідносин здійснювати недобросовісну конкуренцію та зловживати ринковою владою, регулює договірні та позадоговірні зобов'язання, певною мірою визначає порядок використання й захисту виняткових прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. Ці норми регулюють майнові відносини, що характерно для приватного (цивільного) права. З іншого боку, конкурентне право містить норми, що встановлюють заборону органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю приймати акти та здійснювати дії, що обмежують конкуренцію. Окрім того, воно визначає повноваження конкурентних органів із припинення, попередження та обмеження антиконкурентної діяльності (характерно для адміністративного права). Зазначимо, що наявність у конкурентному праві норм, спрямованих на забезпечення умов для створення й ефективного функціонування національних товарних ринків, є правовим закріпленням державної політики з розвитку конкуренції, що забезпечується нормами державного права.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що конкурентне право поєднує приватно - та публічно-правові елементи регулювання суспільних відносин. Специфічність впливу норм конкурентного права призвела до того, що конкурентне право набуло певної автономізації в правовій системі України [22, с.17].

На сьогодні розвиток економіки досить складно уявити без існування конкуренції, що забезпечує формування здорового ринкового середовища. Відповідно запровадження і захист конкурентних відносин є одним з пріоритетних завдань держави.

1.2 Становлення та реформування конкурентного законодавства в Україні

В Україні становлення національного конкурентного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття. Перший етап формування антимонопольного законодавства завершився прийняттям 18 лютого 1992 р. Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” № 2132-XII [8] (далі - Закон № 2132-XII), що був одним із перших законодавчих актів, спрямованих на забезпечення умов для розвитку і функціонування механізмів ринкової економіки, і став правовою основою для подальшого розвитку антимонопольного законодавства України.

Слід наголосити, що зазначений етап припав на час, коли курс держави на реформування економічної системи піддавався серйозним корективам. Пряме державне регулювання стало більш жорстким і охопило, зокрема, цінову та грошово-кредитну політику. Розширилися масштаби державних замовлень і використання державних контрактів, централізованого розподілу товарів. Значного поширення набула практика надання як безпосередньої державної підтримки, так і прямих субсидій, дотацій, пільгових кредитів підприємствам і організаціям, передусім монополістам. Ураховуючи монополізацію більшості галузей економіки держави, такий стан речей створив підстави для зловживання монопольним становищем. З іншого боку, підприємства, що тільки починали свою діяльність, нерідко втрачали стимули до конкурентної боротьби. Заходи ж щодо демонополізації та роздержавлення економіки лише почали впроваджуватися, і на той час ще не спиралися на якусь системну політику держави.

Однак згодом в Україні проголосили курс на впровадження радикальних реформ, спрямованих на забезпечення реальної ринкової трансформації всіх сфер економіки. І якщо в країнах з розвиненою ринковою економікою антимонопольні органи переважно контролюють діяльність підприємців, то в нашій державі першочерговим завданням відомств, зокрема Антимонопольного комітету України, стало сприяння розвитку конкурентного ринкового середовища [73, с.27].

Процес реформування антимонопольного законодавства супроводжувався прийняттям цілого комплексу законодавчих актів. Так, Верховна Рада прийняла Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р. № 3659-XII (далі - Закон № 3659-XII), яким закріпила статус, структуру, повноваження та основні засади діяльності Антимонопольного комітету України [34, с.5].

З прийняттям 7 червня 1996 р. Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" № 236/96-ВР [5] правове регулювання захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції було відокремлене від антимонопольного законодавства, внаслідок чого було підкреслено самостійність цієї галузі правового регулювання та її відмінність від обмеження монополістичної діяльності. Цей Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. Він створює сприятливі умови захисту прав учасників ринкових відносин, закладає основи цивілізованої економічної конкуренції.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" значною мірою розширив законодавчу базу регулювання правовідносин підприємців у процесі формування конкурентного середовища на ринках України. Законом визначені найхарактерніші прояви недобросовісної конкуренції та встановлені процесуальні засади розгляду органами Антимонопольного комітету України справ про недобросовісну конкуренцію, а отже - створені сприятливі умови захисту прав підприємців та споживачів від цих порушень [20, с.12].

В процесі реформування антимонопольного законодавства був прийнятий Закон України “Про природні монополії” від 20 квітня 2000 р. № 1682-III [7], який встановив засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. Відповідні зміни були внесені також до Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-X [3] та Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III [4], які встановили адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Таким чином, у 2000-2001 роках відбувся прорив у створенні законодавчої бази в сфері конкурентної політики на якісно новий рівень. Цьому насамперед сприяло прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України.

Прийняття Конституції, яка визначила правові засади діяльності всіх гілок влади, стала передумовою i заклала підвалини адміністративної, судової реформ в Україні, забезпечило всебічну розбудову та оновлення законодавчої бази у сфері конкурентної політики на засадах гармонізації з європейським i світовим конкурентним законодавством, спрямованої на ефективний розвиток конкуренції у підприємницькій діяльності шляхом прийняття Законів України "Про природні монополії" (2000 рік), "Про внесення змін i доповнень до Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (2000 рік), "Про захист економічної конкуренції" (2001 рік) [73, с.27].

Важливим кроком стало закріплення принципу захисту конкуренції у ст. 42 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 42 Основного Закону встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Крім того, у п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції зазначено, що виключно законами визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет України є конституційним органом. Конституцією України змінено порядок призначення та звільнення Голови Комітету. Відтепер його призначає та звільняє з посади Президент України за згодою Верховної Ради України (пункт 24 статті 85, пункт 14 статті 106 Конституції України) [1]. Наведені положення свідчать про спеціальний статус Антимонопольного комітету в системі органів виконавчої влади. Разом із цим Конституцією не було визначено порядок призначення та звільнення державних уповноважених. Діюча на той час норма Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначала, що державні уповноважені призначаються на посаду Верховною Радою України, що суперечило пункту 15 статті 85 Конституції України в частині призначення та звільнення з посад Верховною Радою України лише у випадках, передбачених Конституцією. Тому до Закону було внесено зміни, які передбачили, що призначення на посаду та звільнення з посади державного уповноваженого вирішується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Водночас можна зазначити, що досі застосування конкурентного (антимонопольного) законодавства в Україні залишалося недостатньо ефективним.

У процесі проведення реформи антимонопольного законодавства ідеологія конкурентної політики зазнала суттєвих корекцій. Нагальна потреба у вдосконаленні антимонопольного законодавства слугувала підставою для проведення роботи із розробки принципово нового законодавчого акта в сфері регулювання конкурентних відносин. Урешті-решт 11 січня 2001 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про захист економічної конкуренції” № 2210-III (далі - Закон № 2210-III) [6], робота над яким тривала майже дев'ять років. Цей законодавчий акт вигідно вирізняється концептуальною новизною та прогресивністю і на сьогодні є основним нормативним документом у галузі конкурентного законодавства України. Його розробці передувало опрацювання значної кількості законів країн Західної, Центральної та Східної Європи, законодавства країн-членів СНД. Вивчався більш ніж сторічний досвід застосування антитрестівського законодавства США та п'ятдесятирічний досвід Німеччини. Крім того, проаналізовано і враховано положення законодавства ЄС у сфері захисту конкуренції та вивчено практику його застосування Четвертим генеральним директоратом та судами ЄС.

З одного боку, Закон обмежив втручання держави в економічні процеси, з іншого, створив принципово нові механізми захисту конкуренції, посиливши відповідальність за порушення законодавства. Це відкрило широкі можливості для співпраці з суб'єктами господарювання. Однак, більш ніж півторарічний досвід застосування нового законодавства, незважаючи на його гармонізованість із найкращими світовими зразками, дедалі частіше засвідчує недостатню спроможність нормативної бази у захисті конкуренції. Особливо зрозумілим це стало в умовах червневої продовольчої кризи, удар якої значною мірою вплинув на конкурентні відносини на ринках і, таким чином, поставив перед Комітетом завдання протягом короткого проміжку часу діяти з надзвичайною оперативністю [24, с.7].

Загалом слід визнати, що новий Закон порівняно із Законом про обмеження монополізму ґрунтується на абсолютно інших принципах конкурентної політики держави. З набуттям чинності Законом змінено не лише низку правових норм, але й всю систему конкурентного законодавства. Основними засадами визначено підтримку та захист економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямованість на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

У Законі досить виважено дається визначення таких основних термінів: економічна конкуренція, контроль, монополізація, суб'єкт господарювання. Зокрема, економічна конкуренція визначається в Законі як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Звертає на себе увагу те, що в Законі № 2210-III ураховано відповідні положення законодавства ЄС у сфері регулювання конкурентних відносин, підґрунтя якого заклала Угода “Про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною” від 1994 р. Так, згідно зі статтями 49-51 Частини VI Угоди “Про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною” Україна взяла на себе зобов'язання із забезпечення відповідності законодавства в пріоритетних сферах, де конкуренція посідає одне з важливих місць. Це, зокрема, вимоги пунктів 2.1 та 2.2 ст. 49 Угоди “Про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною” про наявність та виконання законів, спрямованих проти обмежень конкуренції, та про утримання від надання державної допомоги, що загрожує спотворити конкуренцію (вказані вимоги на сьогодні значною мірою виконані саме з прийняттям Закону № 2210-III ). Виконанню положень п. 2.5 ст. 49 Угоди “Про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною” щодо підприємств, яким державою надані виключні права, сприяло прийняття Закону України “Про природні монополії”. З огляду на це слід зазначити, що ст. 90 Договору про ЄС трактує природні монополії як такі, що належать саме до категорії підприємств з виключними правами [51, с.11].

На розвиток основних засад Закону № 2210-III Антимонопольний комітет України прийняв цілу низку нормативних актів, що конкретизують окремі положення Закону, визначають вимоги до документів, які подаються в Антимонопольний комітет України, порядок розгляду звернень і заяв, проведення розслідувань і перевірок тощо. Зокрема, прийняті та набули чинності Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб'єктів господарювання, Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, Методика визначення відносин контролю тощо.

Однак практика застосування зазначеного Закону лише починає формуватися, а тому питання тлумачення понятійного апарату і основних положень Закону вимагають особливої уваги як з боку працівників Антимонопольного комітету України, так і широкого загалу учасників ринку в нашій державі. Зокрема, на окрему увагу заслуговує правове регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності - монополістів. Адже на сьогодні цілі сектори економіки нашої країни залишаються монополізованими [58, с.11]. Серед найбільш монополізованих можна назвати ринки надання послуг зв'язку, виробництва і розподілу електроенергії, водопостачання, транспорту (наземного, водного, трубопровідного), виробництва і продажу нафтопродуктів. Наприклад, у 2002 р. найбільшу кількість зловживань монопольним становищем виявлено та припинено органами Антимонопольного комітету України на ринках житлово-комунального господарства. За даними звіту Антимонопольного комітету України за 2002 р. вони становили 41,9% загальної кількості таких порушень [44, с.7].

Слід зазначити, що в Законі № 2210-III прямо не дається визначення поняття “монопольне (домінуюче) становище” суб'єкта господарювання на ринку товарів та послуг, хоча й встановлено критерії для його визначення. Доповнює і конкретизує положення Закону щодо визначення монопольного (домінуючого) становища відповідна Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджена розпорядженням Антимонопольного Комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р. На підставі аналізу цих нормативних актів монопольним (домінуючим) становищем можна визнати таке становище суб'єкта господарювання, що дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку.

Близьким за змістом є визначення монопольного становища підприємця у європейському праві (Договір про створення ЄС): “економічна влада певного підприємства, яка дозволяє йому чинити перешкоди ефективній конкуренції на своєму ринку та ставить підприємство у таке становище, коли воно може впливати на умови розвитку конкуренції і діяти, незважаючи на такі умови”. Подібним чином визначає монопольне становище і Закон Російської Федерації “Про конкуренцію та обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках”: “виключне становище господарчого суб'єкта чи кількох господарчих суб'єктів на ринку товару, що дає йому можливість здійснювати визначальний вплив на загальні умови обороту товару на відповідному товарному ринку чи ускладнювати доступ на ринок іншим господарчим суб'єктам”. Як бачимо, концептуально розуміння монопольного становища як у національному, так і в наднаціональному законодавстві мало чим відрізняється, що свідчить про спільність даної проблеми і можливість ефективної взаємодії на міждержавному рівні [43, с.3].

Відповідно до критеріїв визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку товарів та послуг, що встановлені у ст. 12 Закону № 2210-III, суб'єкт господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

(1) на цьому ринку в нього немає жодного конкурента;

(2) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Зокрема, монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35%, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може визнаватися становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема, внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Крім того, згідно з Законом вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону 2210-III. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50%; сукупна частка не більше п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70% - і при цьому вони не доведуть, що між ними є значна конкуренція [67, с.11].

Можна зазначити, що в Україні закон встановлює значно нижчий відсотковий розмір частки на товарному ринку для надання статусу монополіста, ніж в інших країнах. Так, суб'єкт господарювання може бути визнаний монополістом у разі, якщо його частка на ринку товарів досягла 35% або навіть є меншою за умови, що цей суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції. Наприклад, у Російській Федерації домінуючим визнається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку становить 65%, у США цей показник дорівнює 60%. Законодавство ЄС взагалі не встановлює конкретний розмір частки ринку, контроль над якою дозволяє визнати суб'єкта господарювання монополістом. Така частка має бути достатньо вагомою і для кожного випадку визначається окремо (з урахуванням специфіки ринку та інших чинників).

Водночас відповідно до чинного законодавства України набуття суб'єктом господарювання статусу монополіста само по собі не вважається правопорушенням, хоча й може тягти за собою певні адміністративно-правові наслідки. Закон не переслідує суб'єктів господарювання - монополістів, а лише забороняє зловживати монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

При цьому відповідно до Закону № 2210-III захист економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності має досягатися завдяки контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання, запобіганню та припиненню зловживань домінуючим становищем на ринку, і контролю за економічною концентрацією. Закон забороняє дії, наслідком яких є обмеження конкуренції або порушення інтересів інших осіб [40, с.24].

Так, зокрема, згідно зі ст. 25 Закону № 2210-III дозвіл на концентрацію надає Антимонопольний комітет України лише у разі, якщо така концентрація не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині. Лише в окремих випадках, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів здійснюваної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, дозволити концентрацію може Кабінет Міністрів України. Однак і в цьому випадку дозвіл не може бути наданий Кабінетом Міністрів України, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією: (1) не є необхідними для досягнення мети концентрації; (2) становлять загрозу системі ринкової економіки.

Держава здійснює постійний контроль за діяльністю суб'єктів господарювання-монополістів, у зв'язку з чим Антимонопольний комітет України наділений широкими повноваженнями. Відповідно до ст. 7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України” до компетенції органів Антимонопольного комітету України віднесено контроль за дотриманням антимонопольного законодавства в процесі господарської діяльності та економічної концентрації, розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства, звернення до суду з позовами про порушення антимонопольного законодавства та інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

З метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання-монополістів та адресного антимонопольного регулювання Антимонопольним комітетом України складається та ведеться Перелік суб'єктів господарювання, що посідають монопольне становище на ринку, положення про порядок складання і ведення якого затверджене Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10 березня 1994 р. № 2-р. До цього Переліку включаються суб'єкти господарювання, частка котрих на загальнодержавному ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України до Переліку можуть бути включені й ті суб'єкти господарювання, частка яких на ринку певного товару не перевищує 35%. При цьому при складанні проекту Переліку підтримку забезпечує Міністерство статистики шляхом визначення груп взаємозамінних товарів та часток суб'єктів господарювання на відповідних ринках. Ведення Переліку здійснює Антимонопольний комітет шляхом прийняття рішень про включення суб'єктів господарювання до Переліку чи виключення з нього.

Цікаво, що у РФ до аналогічного переліку автоматично потрапляють всі суб'єкти господарювання, які на відповідному ринку мають частку більшу за 35%, а суб'єкти з часткою меншою 35% взагалі не можуть бути визнані монополістами.

Таким чином, діяльність суб'єктів господарювання, внесених до зазначеного переліку, перебуває під посиленим контролем з боку органів Антимонопольного комітету України на предмет дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.

З набранням чинності новими законодавчими актами в сфері регулювання конкурентних відносин розширилися також можливості Антимонопольного комітету України впливати на суб'єктів господарювання. Повноваження органів Антимонопольного комітету України при реалізації контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції закріплені в ст. 8 Закону України „Про Антимонопольний комітет України”. До таких повноважень, зокрема, належать: визначення меж товарного ринку і монопольного становища суб'єктів господарювання, надання суб'єктам господарювання обов'язкових для виконання рішень про припинення порушень антимонопольного законодавства, про примусовий поділ монопольних утворень, застосування штрафних санкцій тощо.

Відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 р. № 182-р, яким затверджене Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, уповноважені працівники Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень можуть проводити планові і позапланові виїзні перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання. У випадку виявлення порушення можливий розгляд Антимонопольним комітетом України справи про порушення антимонопольного законодавства, надання рекомендацій та пропозицій стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення антимонопольного законодавства, а також щодо усунення наслідків таких порушень [60, с.10].