Правове регулювання туристичної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет, методи та цілі системи правового регулювання туристичної діяльності

Предметом виступають конкретні міжнародні та внутрішньодержавні законодавчі акти та законопроекти окремих держав, що містять загальне та/або спеціальне регулювання міжнародних туристичних відносин. Методи: порівняльного аналізу, специфічні, системного підходу, синтезу, дедуктивний, індуктивний.

Одна з основних цілей державного регулювання туристичної діяльності - забезпечити права громадян на відпочинок, свободу пересування та інші права при здійсненні подорожей. Іншою важливою метою державного регулювання є охорона навколишньої природного середовища. Підприємництво в сфері туризму пов'язане з використанням природних рекреаційних туристичних ресурсів у вигляді лікувально-оздоровчих місцевостей, земель, лісів, водних ресурсів, природних заповідників, національних парків, курортів і т. д. Оскільки природні ресурси, як це встановлено законодавством, знаходяться в державній власності, то в умовах змішаної ринкової економіки їх використання в сфері туризму ґрунтується на орендних відносинах.

Інструментами реалізації державної політики галузевого розвитку повинні стати державні цільові програми, розроблювальні і реалізовані на регіональному та місцевому рівнях.Поряд із прямими методами регулювання, держава повинна використовувати методи непрямого впливу.

2. Принципи та структура системи правового регулювання туристичної діяльності

Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання відповідно до таких принципів:

- сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку;

- визначати і підтримувати пріоритетні напрями туристичної діяльності;

- формувати уявлення про Україну як про країну, сприятливу для туризму;

- здійснювати підтримку і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань.

Основними принципами державної політики в галузі туризму є: Залучення громадян до раціонального використання вільного часу; створення ефективної системи туристської діяльності для забезпечення потреб внутр. Та іноземного туризму; створення рівних можливостей на ринку турпослуг для суб'єктів підприємництва, сприяння розвитку конкуренції, захист їх прав, інтересів та власності; становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України.

3. Об'єкти та суб'єкти правовідносин у сфері туристичної діяльності

Об'єкти правовідносин -- це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. 2) послуги виробничого і невиробничого характеру -- виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та ін.. 3) продукти духовної та інтелектуальної творчості. 4) особисті немайнові блага -- життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи.

В туризмі:туристичний продукт,супутні туристичні послуги та товари,життя туриста і т.п.

Суб'єкти (сторони) правовідносин -- це учасники правового відношення, що володіють взаємними правами й обов'язками.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):- громадяни, тобто індивіди, що мають громадянство даної країни; -іноземні громадяни; -особи без громадянства (апатриди);-- особи з подвійним громадянством (біпатриди); 2) колективні суб'єкти (юридичні особи): -- державні органи, організації, установи, підприємства;- органи місцевого самоврядування;-- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо -- вітчизняні, іноземні, міжнародні);- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо);- релігійні організації;

3) держава та її структурні одиниці:- держава;- державні утворення (суб'єкти федерації -- штати, землі, автономії; в Україні -- Автономна Республіка Крим);-- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.); 4) соціальні спільноти -- народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.В туризмі: турист,тур фірма,турагент, туроператор, готель…

Об'єкт - правовідносини (кожен вид регулюється окремим законодавством).

Суб'єкт - наділені волею може реалізувати своє право (органи державної влади, підприємства, туристи).

4. Система національних та міжнародних джерел права туристичної діяльності

джерела міжнародного туристичного права: - Конституція україни, -гаазька декларація міжпарламентської конференції по туризму, -документ Акапулько, -Хартія туризму, кодекс туриста, -Всесвітній кодекс етики туризму-закон україни «Про туризм»-Закон україни «Про міжнародне приватне право» Закон України «Про туризм» (перший проект у 1995 р.) Гаазька міжпарламентська конференція з туризму (10-14 квітня 1989 р.) Нарада у м. Гельсінкі (1975 р.) - визначення загальних принципів (окремий розділ під туризм). Віденські документи (1986 р.) - конкретизація принципів. Варшавські угоди (2005 р.) Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

5. Система правового забезпечення формування та реалізації державної політики України у сфері туристичної діяльності

Законодавство України про туризм складається зКонституції України,Закону “Про туризм”, інших актів законодавства України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна.

Введення в діюЗакону України “Про туризм”від 15 вересня 1995 року №324/95-ВР, відкрило нові перспективи для подальшої роботи щодо реформування галузі туризму. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галуззі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

Важливу роль в реалізації рекреаційно-оздоровчих послуг займає курортна система. Закон України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 року визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу, та їх охорони. Завданням законодавства про курорти є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей. Державна політика України у сфері курортної справи визначається Верховною Радою України і будується на таких принципах:

- законодавчого визначення умов і порядку організації діяльності курортів;- забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, в першу чергу для певних верств населення;- врахування попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів;- економічного та раціонального використання природних лікувальних ресурсів; - розвиток санаторіїв перетворення у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

Реалізація держполітики в галузі туризму здійснюється шляхом: Визначення і реалізації основних напрямів держполітики в галузі пріоритетних напрямів туризму; визначення порядку класифікації тур ресурсів України, їх використання та охорони; спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму; визначення основ безпеки туризму; нормативного регулювання відносин у галузі туризму; ліцензування, стандартизація та сертифікація турпослуг, визначення кваліфікаційних вимог до фахівців, видача дозволів на право здійснення туристичного супроводу; координації наукових досліджень та підготовки кадрів для галузі.

6. Суб'єкти визначення та реалізації державної політики України у сфері туристичної діяльності

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції. Центр. Орган виконавчої влади в туризмі:Організує та забезпечує реалізацію держ політики в галузі туризму, виконання цього закону та інших нормативно-правових актів.Бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі, у межах своєї компетенції розробляє і затверджує нові акти.Забезпечує реалізацію програм розвитку туризму в Україні Організує облік тур ресурсів Укр, забезпечує їх раціональне використання та охорону

Органами державної виконавчої влади в галузі туризму є: 1. Міністерство інфраструктури України (МІ). 2. Державне агенство туризму і курортів (Держтуризмкурортів). Основні завдання Держтуризмкурортів є: участь у реалізації державної політики в туристичній і курортній галузі: - здійснення в установленому порядку управління в туристичній галузі, зокрема в межах, визначених МІ, управління майномпідприємств, установ та організацій, що проводять діяльність у туристичній галузі і належать до сфери управління МІ; - узагальнення практики застосування законодавства в туристичній і курортній галузі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; - здійснення регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристичній і курортній галузі щодо фізичних та юридичних осіб.Держтуризмкурортів відповідно до покладених на неї завдань:

1) бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у туристичній і курортній галузі;

2) здійснює заходи щодо вдосконалення туристичної і курортної інфраструктури, розвитку ринкових відносин у цій галузі, а також розробляє пропозиції щодо вдосконалення фінансових та економічних нормативів, системи фінансування суб'єктів туристичної діяльності;

3) бере участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних програм розвитку туризму, туристично-рекреаційної сфери, ринку туристичних послуг, забезпечення захисту і безпеки туристів;

4) визначає перспективи і напрями розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, зміцнення матеріально-технічної бази туристичної і курортної галузі;

5) забезпечує здійснення міжгалузевої координації та функціонального регулювання у туристичній галузі;

6) бере участь у створенні та розвитку системи наукового і інформаційно-рекламного забезпечення туристичної галузі;

7) сприяє в межах своєї компетенції розробленню і здійсненню центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо розвитку туристичної і курортної галузі;

8) бере участь у розробленні міжнародних договорів з питань туризму та курортної справи, готує пропозиції щодо їх укладання і денонсації та за дорученням МІ укладає такі договори і забезпечує їх виконання;

9) забезпечує співробітництво з міжнародними туристичними організаціями

11) подає в установленому порядку пропозиції щодо спрощення порядку оформлення візових документів туристів для митних, прикордонних та інших видів контролю; вживає в межах своєї компетенції заходів до захисту прав іноземних туристів в Україні, а також громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон;

12) вивчає потребу у фахівцях та подає пропозиції щодо забезпечення зайнятості населення в туристичній і курортній галузі, здійснює заходи щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для цієї галузі;

13) визначає категорії об'єктів туристичної інфраструктури;

14) здійснює заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку інфраструктури туризму, зокрема за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей;

15) здійснює у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів господарської діяльності;

16) здійснює контроль за якістю наданих туристичних послуг;

7. Основні засади сучасної державної політики України у сфері туристичної діяльності

1. Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України.

2. Основними напрямами державної політики в галузі туризму є: залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва з зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх

8. Структура та основні принципи ЗУ «Про туризм»

Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності. Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму.

Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Закон України “Про туризм” визначає засади розвитку туризму в Україні. Цим Законом визначено основні принципи державної політики в туристичній сфері- забезпечення доступності для всіх громадян, у першу чергу для інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, дітей, жінок репродуктивного віку, хворих на туберкульоз тощо;- врахування попиту населення при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку туризму;- економічного та раціонального використання ресурсів і забезпечення їх належної охорони;- сприяння перетворенню туристичного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

Складається з 7 розділів і 37 статей.

9. Організаційні форми і види туризму за національним законодавством

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:-дитячий;-молодіжний;-сімейний;-для осіб похилого віку;-для інвалідів;-культурно-пізнавальний;-лікувально-оздоровчий;-спортивний;-релігійний;-екологічний(зелений);-сільський;-підводний;-гірський;-пригодницький;-мисливський;- автомобільний;- самодіяльний тощо. Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

10. Учасники туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність, є: - туристичні оператори - виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;- туристичні агенти - юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;- інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;- гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування;- фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо. Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

11. Права субґєктів туристичної діяльності

Суб'єкти туристичної діяльності мають право: - виробляти і реалізовувати туристичні послуги згідно із законодавством; - вносити пропозиції щодо охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання; -вносити пропозиції щодо вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму; -на встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо), власниками яких вони є, відповідної категорії; -на отримання в установленому порядку інформації, необхідної для здійснення їх діяльності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; -брати в установленому порядку участь у розробці програм розвитку туризму та курортно-рекреаційної сфери; -визначати та оприлюднювати шляхом опублікування загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг; -визначати мінімальну кількість туристів (екскурсантів) у групі; -на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб чи заподіяних суб'єктами туристичної діяльності.

12. Обовґязки субґєктів туристичної діяльності

Суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані: -проводити діяльність у галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності ліцензій; -надавати туристичні послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації, після проведення такої сертифікації в установленому порядку; -залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам, а у випадках, визначених цим Законом, також мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу; - надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки та правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передбачену цим Законом; - надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором; -виконувати вимоги закону щодо забезпечення безпеки туристів, охорони туристичних ресурсів України та довкілля; -вести облікову та іншу визначену законодавством документацію, надавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність; -відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

13. Права та обовґязки туристів та екскурсантів

Туристи і екскурсанти мають право на: -реалізацію закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності; -необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища; -інформацію про наявність ліцензії у суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством; -отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору; -отримання туристичних послуг, передбачених договором; -особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна; - одержання відповідної медичної допомоги; -відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору; -сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами; -реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов'язані: -не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування; -виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила; -поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування; -зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування; -дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг; - надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту; -дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки; - відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями. Виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.



14. Найважливіші сучасні нормативно-правові акти з питань державної політики розвитку туристичної діяльності в Україні

Основні документи нормативно-правової бази туризму:

1. Конституція України.

2. Цивільний кодекс України.

3. Господарський кодекс України.

4. Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р.

5. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р.

6. Закон України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р.

7. Закон України "Про туризм" від 15.09.2004 р.

8. Закон України "Про ліцензування окремих видів господарської діяльності" від 01.06. 2000 р.

9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" від 29.12. 1995 р.

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про Програму розвитку туризму до 2015 року"

11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування" від 14.11. 2000 р.

12. Постанова Кабінету Міністрів України "Про строки дії ліцензії на проведення певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу" від 29.11. 2000 р.

13. Інструкція про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з організацією іноземного і зарубіжного туризму (ліцензійних умовах), і контролі за їх дотриманням / Затверджена наказом Ліцензійної палати України і державного комітету України з туризму від 12.01.1999 р.

14. Методичні рекомендації з організації поїздок вітчизняних туристів за кордон / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 16.04.1996 р.

15. Програма забезпечення захисту і безпеки туристів / Затверджено постановою Колегії державного комітету України з туризму від 08.10.1996 р.

16. "Про затвердження Правил користування готелями і надання готельних послуг в Україні" / Наказ Державного комітету по житлово-комунальному господарству України і Державного комітету України з туризму від 10.09.1996 р.

17. Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р.

18. Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг / Затверджено наказом Державного стандарту України від 27.01.1999 р.

НЦРТ- перша науково-дослідна установа в сфері туризму України. НЦРТ Державної туристичної адміністрації України створений на основі Постанови Кабінету Міністрів України №1132 від 17 серпня 2002 року відповідно до Закону України "Про туризм" та на виконання "Державної програми розвитку туризму на 2001-2010 роки".

Основні пріоритетні напрями науково-дослідної роботи НЦРТ: розробка науково обґрунтованих методик та методологій досліджень у сфері туризму; формування фундаментальної науки туризмології; прогнозування розвитку сфери туризму, з'ясування впливу основних факторів на цей процес; моніторинг туристської діяльності в Україні та за кордоном; створення на базі сучасних інформаційних технологій банку даних туристської інформації; проведення наукових експертиз наукових проектів у сфері туризму; підготовка проектів національних та регіональних програм розвитку туризму.



15. Система органів державного регулювання у сфері туризму в Україні

Відповідно до законодавства регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

16. Основні повноваження органів державного регулювання у сфері туризму в Україні

До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму, визначення правових засад регулювання відносин у галузі, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права, визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі.

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України:

* здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму;

* розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства;

* приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності;

* забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження;

* створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності;

* здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму;

Державне управління в галузі туризму здійснює спеціалізований центральний орган виконавчої влади -- Міністерство інфраструктури України, що затверджено Указом Президента України від 12 травня 2011 року , є такі повноваження:

* організує та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму, виконання законодавства в галузі туризму

* бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, у межах своєї компетенції розробляє і затверджує ативно-правові акти, узагальнює практику застосування законодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, вносить пропозиції щодо його удосконалення;

* організує облік туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;

* бере участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сертифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

* організує здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг;

* вживає заходів щодо розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

* сприяє координації діяльності органів виконавчої влади, суб'єктів підприємницької діяльності, їх об'єднань, що здійснюють діяльність у галузі туризму;

Обласні і районні ради відповідно до їх повноважень, затверджують регіональні програми розвитку туризму, що, фінансуються відповідно з обласних і районних бюджетів, контролюють фінансування регіональних програм розвитку туризму за кошти обласних і районних бюджетів.

Сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень затверджують місцеві програми розвитку туризму; визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпечення місцевих програм розвитку туризму; доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету; вживають заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг.

Органами управління у сфері туризму є також районні, обласні державні адміністрації, виконавчі органи місцевих рад. такі повноваження:

* здійснення виконавчих та організаційно-розпорядчих функцій щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

* розробка проектів регіональних програм розвитку туризму та подання їх для затвердження відповідно обласним і районним радам;

* сприяння туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

* розроблення і впровадження заходів для захисту місцевих туристичних ресурсів;

* видача дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

* аналіз ринку туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, подання

17. Сучасні держані програми розвитку туризму, правове забезпечення іх підготовки

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму. Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі. Постановою Кабінету Міністрів затверджено Державну програму розвитку туризму на 2012-2015 роки

“Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року» затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2006 року.

Мета „Стратегії розвитку туризму і курортів” повністю узгоджується із вищезазначеною метою „Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”.

Державною стратегією передбачається зокрема стимулювання розвитку підприємництва в туристичній сфері, сприяння розбудові та модернізації туристичної та рекреаційної інфраструктури, підвищення якості та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних пропозицій на світовому ринку послуг у сфері туризму. Водночас, підвищення рівня надання готельних послуг потребує реконструкції, модернізації існуючої готельної бази, впровадження нових технологій, створення економічних стимулів для залучення інвестицій у будівництво та введення в експлуатацію нових готелів, що, із свого боку, потребує значних капіталовкладень. “Широкому залученню інвестицій у курортно-рекреаційну сферу туризму сприятиме: -проведення тендерів на право отримання земельних ділянок у рекреаційних зонах під забудову об'єктами рекреації з дольовою участю держави у сфері розвитку інфраструктури; -подальше розширення номенклатури курортно-рекреаційних послуг за рахунок медичних послуг (діагностика, профілактика та лікування захворювань) із широким використанням рекреаційних та лікувально-оздоровчих ресурсів; -збільшення кількості санаторно-курортних закладів, готелів і створення лікувальних центрів, які надаватимуть платні послуги; -запровадження стандартів якості надання рекреаційних послуг; -удосконалення механізму правового регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які надають побутові послуги; -створення збалансованої мережі об'єктів побутового обслуговування, насамперед тих, які надають соціальні види послуг.”



18. Роль державних стандартів у регулюванні туристичної діяльності

Державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на: -захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорони майна та довкілля; -класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля; підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів; -забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій; - взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію; - створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації товарів, робіт, послуг.

У діяльності туристичних підприємств важливим етапом є дотримання державних стандартів. До державних стандартів, що регулюють туристичну діяльність відносяться ДСТУ 28681. 1-95 «Проектування туристичних послуг», ДСТУ 28681. 2-95 «Загальні вимоги», ДСТУ 28681. 3-95 «Вимоги з забезпечення безпеки туристів та екскурсантів», ДСТУ 28681. 4-95 «Класифікація готелів».

ДСТУ «Проектування туристських послуг» встановлює порядок розробки документації при проектуванні туристських послуг і призначений для підприємств, що надають туристські послуги. Даний стандарт дозволяє туристським підприємствам ефективно та правильно організовувати технологічний процес роботи з документацією.

ДСТУ «Загальні вимоги» встановлює обов'язкові та рекомендовані вимоги до якості туристських послуг, що пропонуються туристськими підприємствами незалежно від їх відомчої та організаційно-правової форми. Загальні вимоги держстандарту - це охорона навколишнього середовища, що є визначальним аспектом туризму. Надання туристських послуг не повинно супроводжуватись погіршенням характеристик навколишнього середовища.

ДСТУ «вимоги з забезпечення безпеки туристів і екскурсантів» встановлює вимоги до туристських та екскурсійних послуг, адже гарантування безпеки на маршруті є приорітетним завданням для всіх туристських підприємств. Тому даний держстандарт призначений для обов'язкової сертифікації туристських послуг

ДСТУ «Класифікація готелів» визначає класифікацію готелів, різноманітних організаційно-правових форм, місткістю не менше 10 номерів, а також умови обслуговування туристів і рівень якості туристсько-екскурсійного обслуговування.

19. Система державного контролю за дотриманням законадавства у сфері туристичної діяльності

Одна з основних цілей державного регулювання туристичної діяльності - забезпечити права громадян на відпочинок, свободу пересування та інші права при здійсненні подорожей.

Необхідність координації підприємницької діяльності, представлення і захист загальних майнових інтересів спонукає туроператорів і турагентів створювати об'єднання, що не суперечать законодавству. Держава сприяє розвитку туристичної діяльності: допомагає готувати кадри, організовувати наукові дослідження в сфері туристичної індустрії, забезпечує картографічною продукцією тощо. За підтримкою держави українські туристи, туроператори, турагенти та їхні об'єднання беруть участь у міжнародних туристичних програмах.

Відповідно до законодавства, з метою просування туристичного продукту на світовому ринку орган виконавчої влади в сфері туризму створює представництва за межами України. Правовою основою міжнародного співробітництва в сфері туризму слугують міжнародні договори України.

Іншою важливою метою державного регулювання є охорона навколишньої природного середовища. Підприємництво в сфері туризму пов'язане з використанням природних рекреаційних туристичних ресурсів у вигляді лікувально-оздоровчих місцевостей, земель, лісів, водних ресурсів, природних заповідників, національних парків, курортів і т. д. Оскільки природні ресурси, як це встановлено законодавством, знаходяться в державній власності, то в умовах змішаної ринкової економіки їх використання в сфері туризму ґрунтується на орендних відносинах. Охорона навколишнього природного середовища повинна здійснюватися таким чином, щоб у ході туристичної діяльності створювались умови для виховання культури, утворення й оздоровлення туристів.

Надання послуг туризму і рекреації в умовах ринку повинне супроводжуватися захистом прав та інтересів споживачів, забезпеченням їхньої безпеки. Правову основу для цього створює Закон України "Про захист прав споживачів", що визначає права споживача на безпеку послуг, на одержання необхідної інформації, гарантії і відповідальності постачальника (виконавця) послуг і т. д.

Найважливішим засобом державного контролю над підприємництвом у сфері туризму є ліцензування цієї діяльності, стандартизація в туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту. Це необхідно для захисту прав та інтересів туристів.

Концептуальні завдання державного регулювання туристичного бізнесу на сучасному етапі розвитку економіки полягають у: - розробленні національної концепції туризму, в якій повинен бути встановлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при обґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропозиції послуг культурного й історичного туризму; - сприянні розвитку туризму, що забезпечує відтворення та охорону природних і культурних ресурсів країни; - створенні умов для формування адресного туризму соціа-льнонезахищених верств населення; - створенні можливостей для погодженого розвитку всіх численних елементів сектора туризму;

Інструментами реалізації державної політики галузевого розвитку повинні стати державні цільові програми, розроблювальні і реалізовані на регіональному та місцевому рівнях.

Поряд із прямими методами регулювання, держава повинна використовувати методи непрямого впливу.

Туристична політика є системою соціально-економічних, правових, зовнішньополітичних, культурних та інших методів і заходів, що використовуються парламентами, урядами, державними та приватними організаціями, асоціаціями і установами, відповідальними за туристичну діяльність, з метою регулювання та координації туристичної галузі та створення умов для її розвитку.

20. Правове регулювання довгострокового прогнозування та програмування розвитку туристичної діяльності

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузі туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом.

Планування - це процес вироблення і прийняття рішень, які дозволяють забезпечити ефективне функціонування і розвиток підприємства в майбутньому. Планування передбачає: обґрунтований вибір цілей, визначення політики, розробку заходів та методів досягнення цілей, забезпечення основи для прийняття наступних рішень.

Довгостроковий план (10-15 років). У ньому формулюються завдання, пов'язані за часом та ресурсами, а також загальна стратегія поставлених цілей. Довгострокові плани включають укрупнені показники діяльності підприємства, які розробляються на основі попередньо проведених досліджень і складання прогнозів розвитку підприємства. Цей вид планів ще можна назвати перспективним плануванням.

21. Міжнародні засади туристичної діяльності, основні документи, що визначають їх

-Загальна декларація прав людини (Генер. Асамблеєю ООН- 10 грудня 1948 року) -Статут ВТО(Мехіко, 27 вересня 1970) - Манільська декларація зі світового туризму (1980 p.); - "Документ Акапулько".1982 р. - "Хартія туризму" і її складова частина Кодекс туриста (Софія1985 р). - "Гаазька декларація з туризму".(1989 р) - Манільська декларація по соціальному впливу туризму (1997 p.); -Глобальний етичний кодекс туризму (Сантьяго-Чилі, 1999) -Шенгенська угода-- договір «Про відміну паспортного митного контролю між країнами Європейського союзу»(14 червня 1985-набула чинності-1995) Хартія -- це правовий акт, що не має обов'язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи й цілі будь-яких міжнародних домовленостей.Міжнародні декларації-це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій у сфері туризму.Міжнародні конвенції- це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації.

22. Основний зміст Хартії туризму

Хартія туризму - основний міжнародний документ, що зафіксував норми і принципи відносин держав у галузі туристської діяльності. Схвалена резолюцією VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, Софія, 22 вересня 1985 р.

Основні принципи: а) "право кожної людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільно пересуватися без обмежень, крім тих, які передбачені законом"; б) "держави мають розробляти і проводити політику, спрямовану на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, а також займатися організацією відпочинку на благо всіх тих, хто ним користується"; в) "державам слід сприяти упорядкованому і гармонійному зростанню як внутрішнього, так і міжнародного туризму"; г) "держави мають приводити туристську політику у відповідність з політикою загального розвитку, що здійснюється на різних рівнях - місцевому, регіональному, національному і міжнародному, - і розширювати співробітництво в галузі туризму як на двосторонній, так і на багатосторонній основі".

Хартія закликає приділяти належну увагу принципам Манільської декларації зі світового туризму і Документу Акапулько; захищати на благо нинішнього і майбутнього поколінь туристське середовище; сприяти зростанню туристської свідомості і контактам відвідувачів з місцевим населенням з метою поліпшення взаєморозуміння і взаємного збагачення.

Як частина Хартії - Кодекс туриста визначає норми поведінки, права й обов'язки туристів. Хартія і Кодекс закликають до більш активного проведення спільних наукових досліджень з проблем міжнародних туристських зв'язків, удосконалення їхніх форм, програм перебування, вимог до організації маршрутів з урахуванням запитів різних категорій туристів, вироблення принципів підготовки туристських кадрів, обміну досвідом та інформацією, навчальною літературою, посібниками і методичними розробками, а також створення кращих економічних, фінансових і адміністративних умов для туризму в цілому.

23. Основний зміст Глобального етичного кодексу туризму

У жовтні 1999 р. в Сантьяго(Чилі) Генеральна асамблея ВТО схвалила "Глобальний етичний кодекс туризму", де висунуто рекомендації "заохочувати введення в усі освітні програми спеціального курсу про цінність туристського обміну, його економічні, соціальні й культурні вигоди, а також про потенційно пов'язані з туризмом і подорожами ризики". Складається з 9 статей, які визначають основні правила і принципи діяльності для туристських організацій, туроператорів і туристських агентств, а також самих мандрівників. Десята стаття присвячена вирішенню спірних питань і вперше знаменує собою наявність в такому кодексі механізму його реалізації.

У пункті 2-ому статті третьої "Туризм - фактор стійкого (тривалого) розвитку" - фіксується увага на необхідності фінансово стимулювати всі ті форми розвитку туризму, які дозволяють дбайливо ставитися до рідкісних і цінних природних ресурсів, особливо води й енергії, а також максимально уникати утворення відходів.У 3-му пункті рекомендується зменшувати тиск туристської діяльності на природне середовище, рівномірно розподіляти потік туристів у часі і просторі, максимально намагатися згладжувати сезонність. Туристську діяльність слід планувати таким чином,щоб забезпечити збереження і процвітання традиційних ремесел, культури та фольклору, а не вести до їх стандартизації і збіднення.

Стаття 5- Туристична політика повинна проводитися таким чином, щоб вона сприяла підвищенню життєвого рівня населення відвідуваних районів і відповідала їх потребам.

Стаття 6 Уряди мають право - і несуть обов'язок - особливо в кризових ситуаціях, інформувати своїх громадян про складні умови і навіть небезпеки, з якими вони можуть зіткнутися при поїздках за кордон, але не завдаючи невиправданої або перебільшеної шкоди туристичній індустрії приймаючих країн та інтересам компаній у своїх країнах; ЗМІ повинні забезпечувати правдиву і збалансовану інформацію про події та ситуації, які можуть вплинути на відвідуваність туристами, преса та інші ЗМІ жодним чином не повинні сприяти секс-туризму.

Багатонаціональні компанії туристської індустрії, не повинні зловживати домінуючим становищем, яке вони іноді займають.

24. Основний зміст Манільської декларації з світового туризму

Аналіз ролі міжнародного туризму в міжнародних відносинах був даний на Манільській конференції (Філіппіни), з 27 вересня по 10 жовтня 1980 р. Всесвітній конференції з туризму, в роботі якої взяли участь делегації 107 держав та 91 делегація спостерігачів.

Конференція прийняла Манільську декларацію по світовому туризму, у якій, зокрема, відзначалося, що "туризм розуміється як діяльність, що має важливе значення в житті народів у силу безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню й економічну області життя держав і їхніх міжнародних відносин".

На конференції були розглянуті питання відповідальності держав за розвиток туризму (соціально-економічні умови, цілі і завдання, стримуючі чинники) та такі актуальні проблеми: людина -організатор свого відпочинку; регулювання попиту і пропозиції; науково-технічне співробітництво у галузі туризму; підготовка кадрів для індустрії туризму тощо.

В заключному документі знайшли відображення спільно напрацьовані під час обговорення рекомендації. Манільська декларація містить 25 пунктів.

Відзначаючи велику економічну важливість туризму, Манільська конференція особливо підкреслила його соціальне значення, а також те, що міжнародна туристська діяльність стала невід'ємною частиною життя сучасного суспільства.

25. Основний зміст Гаагської та Балійської декларацій з туризму

Гаазька -прийнята 14 квітня 1989 року на міжпарламентський конференції з туризму( 10-14 квітня 1989).Була проведена спільно з Міжпарламентським союзом (МПС) та ВТО за запрошенням Міжпарламентської групи Нідерландів. Містить 10 принципів.

Визнається, що туризм може бути ефективним важелем соціально-екон. росту. Необхідно застосовувати ефективні міри для захисту навкол. середовища-інформувати туристів про правила поведінки в тур. дестинаціях, визначати рівень пропускної здатності місць,що відвідуються туристами, стимулювати розвиток альтернативних форм туризму.