Правове регулювання туристичної діяльності

В ній зосереджено увагу на тому, що "всім урядам слід прагнути до зміцнення миру і безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що є важливою умовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму".Декларація передбачає реальні дії урядів щодо того, що туризм повинен плануватися державою на комплексній і послідовній основі . Туризм має стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни поряд з іншими пріоритетними секторами - такими, як промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта і т.ін.Подібні розділи з розвитку туризму повинні міститись у комплексних планах соціально-економічного розвитку всіх міністерств і відомств. Крім того, принципи Гаазької декларації закріплюють важливі положення, що стосуються безпеки і захисту туристів, якими повинні керуватися уряди держав світу. У Принципі VIII підкреслюється, що "тероризм являє собою реальну загрозу туризму і туристським пересуванням. До терористів треба ставитися як до будь-яких інших кримінальних елементів, і їх необхідно переслідувати та карати без застосування до них строків давності; в цьому разі жодна країна не стане для терористів безпечним сховищем"

В принципі 9 йдеться про необхідність створення мережі навчальних закладів, які можуть надати не тільки навчання, а й освіту в галузі туризму на основі стандартизованого на міжнародному рівні навчального плану, який також полегшив би взаємне визнання дипломів та обмін туристичним персоналом.

Принцип 10 засвідчує, що туризм повинен плануватися державною владою, а також туристською індустрією.

Для гармонічного розвитку туризму необхідне міжнародне співробітництво як на світовій, так і на регіональній основі через пряме міжнародне співробітництво і по каналах міжнародних організацій, таких як ВТО.

Балійська - прийнята на Другому міжнародному форумі, о.Балі (Індонезія), 24 - 27 вересня 1996 року, що пройшов за участю 465 делегатів з 72 країн.

Декларація містить 10 пунктів, в яких ідеться про те, що при розвитку туризму в приймаючих регіонах належить підтримувати рівновагу між інтересами місцевого населення і туристів, розвиток туризму має сприяти формуванню доброзичливих відносин між туристами та місцевим населенням(пункт 21); туризм слід розвивати так, щоб при збільшенні доходів покращити якість життя місцевого населення тощо.

Зазначає, що "туризм може на ділі підвищити якість міжлюдських відносин незалежно від етнічних, расових, релігійних або соціокультурних відмінностей і що він покликаний і у справі досягнення миру в усьому світі".

26. ВТО, її статус, правові засади діяльності

ВТО-це міжурядова організація, до складу якої входять близько 160 країн і територій, декілька асоційованих членів і понад 350 членів, які мають статус приєднаних і представляють турфірми,авіакомпанії тощо приватного сектору, навчальні інституції, туристичні асоціації та місцеві органи управління туризмом. ВТО є спеціалізованою агенцією ООН і провідною міжнародною організацією у сфері туризму.

З 1925 p називалася Міжнародним союзом офіційних туристичних організацій. 2 січня 1975 р. ВТО отримала офіційний статус спеціалізованого органу ООН.Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р. Штаб-квартира розташована у Мадриді (Іспанія).Організація є юридичною особою.

Офіційними мовами є англійська, французька, російська та іспанська.

Згідно сі Статутом організації, місцезнаходження штаб-квартири має бути визначене і може бути в будь-який час змінено за рішенням Генеральної Асамблеї.

Члени ВТО поділяються на 3 категорії: дійсні члени, асоційовані члени(країни, що не мають суверенітету,тобто території, що не є відповідальними за здійснення своїх зовнішніх відносин) та ті, що приєдналися(міжнародні, урядові та неурядові організації, що мають спеціальні інтереси в сфері туризму, комерційні організації та асоціації, діяльність яких відповідає цілям, визначеними ВТО ).

Для того, щоб держава стала дійсним членом ВТО, необхідно,щоб її кандидатура була одобреною Генеральною Асамблеєю більшістю в дві третини голосів.

ВТО має наступну структуру: Генеральна асамблея, регіональні комісії; Виконавча рада, комітети; Секретаріат.

На кожній сесії дійсні і асоційовані члени можуть бути придставлені не більше ніж п'ятьма делегатами, один з яких назначається головою делегації. Комітет тих, хто приєднався може назначити до трьох членів.

Асамблея скликається на чергові сесії кожні два роки, а на позачергові - коли того потребують обставини. Вона обирає свого Президента та Віце-Президента на початку кожної сесії.

Строк повноважень Виконавчої ради - чотири роки. Рада збирається по крайній мірі один раз на рік. Рада обирає Голову та заступників голови на термін 1 рік.

Секретаріат складається із Генерального секретаря (обирається на 2 роки) і штату необхідних співробітників. Генеральний секретар відповідальний перед Асамблеєю та Радою, та виконує їх вказівки.

У межах ВТО функціонують регіональні комісії з розвитку туризму в Європі, Африці, Америці, Південній Азії, на Близькому Сході, у Східній Азії і районі Тихого океану, а також Міжнародний вищий навчальний центр з туризму.

Україна - дійсний член ВТО з 1997 року і член виконавчої Ради ВТО з 1999 року.

Основними цілями ВТО є: -- прискорення та розширення сприяння туризму (міжнародному та внутрішньому) у світі, взаєморозуміння, здоров'я та добробут людей у цілому світі; -- допомога людям в отриманні доступу до освіти та культури під час подорожей; -- поліпшення стандартів проживання та перебування в менш розвинених районах світу шляхом допомоги у забезпеченні необхідної матеріально-технічної бази для іноземного туризму та розвитку транспортних шляхів, що поєднують з цими регіонами; -- розширення можливостей країн, які приймають туристів, збільшення внеску в їх економіку; -- координація інтересів співробітництва між країнами -- членами ВТО; -- встановлення постійного взаємного зв'язку між різними об'єднаннями туроператорів.



27. Роль ВТО у формуванні правових засад та розвитку туристичної діяльності на міжнародному та національному рівнях

Велику увагу ВТО приділяє нормативно-правовій базі туристичної діяльності.

UNWTO організовує, скликає і проводить міжнародні конференції. Важливу роль у регулюванні туризму відіграли всесвітня конференція з туризму в Манілі (1980 р.), всесвітня конференція з туризму в Акапулько (1982 р.), Міжпарламентська конференція з туризму в Гаазі (1989 р.), яка прийняла Гаазьку декларацію по туризму, та інші конференції, форуми та зустрічі.

Важливі документи, прийняті ВТО та за її участі: Резолюція конференції ООН з міжнародного туризму і подорожей (Рим, Італія), Хартія туризму і Кодекс туриста, ухвалені VI сесією ГА ВТО (Болгарія, 1985), Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий XIII сесією ГА ВТО (Чилі). ВТО розробляє міжнародні документи (акти) та стежить за їх виконанням, а також за реалізацією вже наявних правил, заохочуючи усунення міжнародних туристичних розбіжностей.

Важливим напрямком діяльності UNWTOє визначення та узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, в тому числі при виникненні надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих та ін).

Організація намагається сприяти світовому туризму шляхом залучення або обмеження урядового втручання в міжнародний туризм, так само, як і в процес стандартизації вимог до паспортів, віз, реєстрацій, візових та інших формальностей тощо.

Співробітництво України із Всесвітньою туристською організацією здійснюється в рамках діяльності у складі її керівних органів, у тому числі Генеральної асамблеї, Виконавчої ради (в якості спостерігача) та Регіональної комісії для Європи, а також її програмних органах, зокрема Робочої групи з розробки юридичного інструмента полегшення туристичних поїздок.

28. Правове забезпечення участі України у міжнародному співробітництві у сфері туризму, виконанні міжнародних договорів та діяльності міжнародних організацій

Згідно із Законом України "Про туризм"одним із основних напрямів держ.політики в цій сфері є розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

За статтею 35 ЗУ Про туризм ,правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України". Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених Всесвітньою туристською організацією (ВТО). Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та статутних документів таких організацій.

На даний період поглиблення безпосереднього партнерства є найперспективнішим в межах членства України у складі ВТО та її керівного органу - Виконавчої Ради, Ради по туризму держав СНД, ОЧЕС(Організ чорноморс. екон. співроб-ва),ЦЄІ(Центральноєвропейська ініціатива), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: ООН, Ради Європи, ЄС тощо. Співпраця з цими організаціями сприятиме виходу України на міжнародний рівень розвитку туризму. Тому подолання перешкод на шляху співробітництва є важливим кроком для майбутнього туристичної галузі.

Міжнародне співробітництво в сфері туризму розвивається в двох формах: 1) співробітництво на двосторонній основі; 2) співробітництво на багатосторонній основі.

Двостороннє співробітництво виникає тоді, коли дві сторони домовляються між собою щодо довгострокових дій відносно розвитку взаємних туристських зв'язків. Цілі, форми і методи співробітництва закріплюються в спеціальних договорах, які зазвичай мають назву міждержавних (міжурядових) угод про співпрацю в сфері туризму.

Україна уклала більше тридцяти двосторонніх міжнародних угод з країнами СНД, Західної Європи, Азії (Індією, Республікою Корея, Китаєм, В'єтнамом), Африкою (Єгиптом, Тунісом), Кубою, Ліваном, Сірією та Ізраїлем. Перевага надається встановленню договірних відносин з країнами, які є перспективними для України туристськими ринками. Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на національні туристські адміністрації, делегації яких регулярно зустрічаються для підведення підсумків виконаної роботи і її планування на наступний період.

Багатостороннє співробітництво передбачає координацію спільних дій щодо розвитку міжнародного туризму між кількома країнами. Така співпраця здійснюється на основі регулярного скликання міжнародних нарад, форумів з питань туризму і подорожей, а також створення і роботи різних міжнародних туристських організацій.Головним координатором багатостороннього співробітництва в сфері туризму виступає ООН. Особливо важливу роль у розвитку міжнародного туризму відіграла ціла низка документів ООН: - Всезагальна декларація прав людини( 1948 р - Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.) - Міжнародний пакт про громадянські й політичні права(1966 р.). Велика увага приділяється розвитку співробітництва з ЄС .Розвиток співпрацівідбувається згідно з програмою реалізації: -Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС(1994), -Указів Президента України від 11.06.1999 "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" та від 14.09.2000 р. “Про Програму інтеграції України до Європейського союзу”, -рішень Саммітів Україна-ЄС та інших нормативних документів.

29. Основні засади регулювання правового статусу туриста

Правовий статус туриста передбачає такі засади його регулювання як - порядок виїзду з Укр, вїзду та перебування в Україні (Закон про держ.кордон-1991, ЗУ про порядок виїзду/вїзду-1994, Правила перетину держ. кордону громадянами укр.-1995, ЗУ про правовий статус іноземців, правила оформлення візових документів- 1999), Страхування та медична допомога,забезпечення безпеки(ЗУ про страхування 1996, Постанови КабМіну - Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті від 1996 р , Про порядок провадження діяльності страховими посередниками- 1996, Порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам, що тимчасово перебувають в Укр-1997, Про пошуково-рятувальні служби субєктів тур. діяльності-1996)\

30. Правові засади класифікації туристичних ресурсів

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про туризм»класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

За статтею18, державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована зокрема і на класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля.

В Розділі 1 Проекту Закону України "Про туристичні ресурси" (закон ще не прийнято):

Класифікація туристичних ресурсів - науково-методична процедура поділу туристичних об'єктів за характерними ознаками, за результатами якої встановлюється їхні клас та категорія;

Класифікація туристичних ресурсів здійснюється з метою інформування потенційних туристів про їхні споживчо-експлуатаційні характеристики, встановлення гранично припустимих навантажень, створення належних умов для їхньої охорони та збереження тощо. 2. За значимістю (статусом) туристичні ресурси поділяються на категорії: туристичні ресурси міжнародного, загальнодержавного, регіонального та місцевого значення. Визначення відповідності туристичних ресурсів ознакам категорії здійснюється шляхом встановлення відповідності їхніх параметрів встановленим критеріям. 3. Класифікація туристичних ресурсів передбачає їхню оцінку за трьома ознаками - функціональною, технічною та генетичною. Функціональна ознака відображає пропускну здатність туристичних об'єктів. Технічна ознака відображає ступінь комфортності перебування туристів на туристичних об'єктах. Генетична ознака відображає походження туристичних об'єктів. 4. За функціональною ознакою виділяються класи туристичних ресурсів: масового туристичного споживання, середньої та обмеженої пропускної здатності. 5. За технічною ознакою виділяються класи туристичних ресурсів: найвищої, середньої та обмеженої комфортності. 6. За генетичною ознакою туристичні об'єкти поділяються на класи: природні, культурно-історичні та соціально-економічні. Туристичні ресурси можуть бути представлені об'єктами спеціалізованими (відповідають одному класу) та комплексними (відповідають кільком класам). 7. Класифікатор туристичних ресурсів затверджується Кабінетом Міністрів України. 8. Особливим туристичним ресурсом є об'єкти туристичної інфраструктури, яким присвоюються категорії якості та рівня обслуговування. 9. Встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо) відповідної категорії здійснюється за заявою його експлуатанта. 10. Види категорій об'єктів туристичної інфраструктури, порядок їх встановлення та зміни, а також порядок доведення до споживачів інформації про вид об'єкта туристичної інфраструктури та про вид його категорії визначаються Кабінетом Міністрів України.

31. Правове регулювання інформаційного забезпечення та реклами у тур бізнесі

Принципи реклами 1. Основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.2. Реклама не повинна підривати довіру суспільства до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції. 3. Реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності. 4. Реклама повинна враховувати особливу чутливість дітей і не завдавати їм шкоди. Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Реклама на транспорті1. Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється. 2. Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху. 3. За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

4. Забороняється розміщення на транспортних засобах: реклами, яка повторює чи імітує кольорографічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів; реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріалів; реклами, яка супроводжується звуковими чи світловими сигналами. Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу. 5. Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.

32. Засади формування безпечних умов туристичної діяльності

Безпека в галузі туризму - сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих на: -забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами; -забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю; -інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування; -надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації; -забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку; -заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян; -охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля; -забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

З метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані: -інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо; -забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо); -забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем; -забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків т анадання першої медичної допомоги;

забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих; -оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства. Організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.

33. Правове регулювання страхування туристів, надання їм медичної допомоги

Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками.Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов'язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов'язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечують страхування інших ризиків, пов'язаних із здійсненням подорожі.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з передчасним поверненням до місця постійного проживання при настанні нещасного випадку або хвороби.

Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.

34. Система попередження надзвичайних ситуацій та реагування у разі іх виникнення

Єдимна держамвна системма запобігамння і реагувамння на надзвичамйні ситуамції техногемнного і приромдного харамктеру (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайній ситуації (НС) техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Мета: Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на НС, забезпечення цивільного захисту населення.

Завданнями ЄДСЗР є: -розробка нормативно-правових актів, а також норм, правил та стандартів із питань запобігання надзвичайним ситуаціям та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків; -забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС; -забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС; -навчання населення щодо поведінки та дій уразі виникнення НС; -виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат; -збирання й аналітичне опрацювання інформації про НС, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС; -прогнозування й оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах; -створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на НС тощо.

ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має 4 рівні: -загальнодержавний, -регіональний, -місцевий, -об'єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної з запобіганням НС та захистом населення і територій від їх наслідків.

Кожний рівень ЄДСЗР має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання НС, захисту населення і території від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінан-сових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

До системи повсякденного управління ЄДСЗР входять оснащені необхідними засобами зв'язку оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації: -центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та цивільного захисту населення усіх рівнів; -диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла, може існувати один з таких режимів функціонування ЄДСЗР: -режим повсякденної діяльності -- при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці; -режим підвищеної готовності -- при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації); -режим діяльності у надзвичайній ситуації -- при реальній загрозі виникнення НС і реагування на них; -режим діяльності у надзвичайному стані -- запроваджується в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про надзвичайний стан».

35. Правове регулювання фінансового забезпечення туристичної діяльності

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян - споживачів туристичних послуг туроператор та турагент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку. туристичний турист правовий

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, та які пов'язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро. Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпеченням цивільної відповідальності туроператора, використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у цій статті.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов'язань.

36. Механізми правового регулювання туристичної діяльності

Правову базу д-ті тур галузі країни закладено ЗУ "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соц-економічні засади реалізації держ політики в галузі туризму, всебічно регламентує тур д-ть в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів тур підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти тур д-ті.

Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики в цій сфері є: залучення громадян до раціонального викор вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального викор та збереження тур ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створ ефективної системи тур д-ті для забезпечення потреб внутр та іноземного туризму; створення та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнар норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю; створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму; запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення нац та іноземних інвестицій в розвиток тур індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму; створення рівних можливостей на ринку тур послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку тур індустрії; організація та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів; розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнар програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнар двосторонніх і багатосторонніх договорів у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з питань туризму. В межах своїх повноважень він розробляє і затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства та вносить пропозиції щодо його вдосконалення; визначає перспективи та напрями розвитку внут та міжнародного туризму, його матеріально-технічної та соціальної бази, забезпечує їх виконання; координує д-ть міністерств і відомств, тур підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією тур поїздок за кордон; організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності; сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності; здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму; бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнар організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

37. Ліцензування у сфері туристичної діяльності та порядок його здійснення

Здійснення туроператорської та турагентської д-ті відповідно до ст. 17 Закону № 324/95-ВР можливо лише за наявності ліцензії на право здійснення туроператорської та турагентської д-ті.

Цю норму визначено також Законом «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який є основним у сфері ліцензування і визначає види господарської д-ті, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Для отримання ліцензії на право здійснення туроператорської та турагентської діяльності суб'єкти господарювання повинні звернутися до Держтурадміністрації України із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. До такої заяви додаються копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької д-ті або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа, та додаткові документи.

Суб'єкт господарської діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську д-ть, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську д-ть без отримання ліцензії на турагентську д-ть. Загальний розмір частки туроператора у статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 % їх статутних фондів. Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використ слова «туроператор» і «турагент» без отримання ним ліцензії на здійснення відповідно туроператорської чи турагентської д-ті. Не можна видавати ліцензію на туроператорську чи турагентську д-ть суб'єкту підприємницької д-ті з назвою, тотожною назві іншого суб'єкта підприємницької д-ті, якому ліцензію видано раніше та інформацію про нього внесено до відповідного реєстру. Слід зазначити, що надаються оригінали всіх документів, які після звіряння повертаються такому суб'єкту. Якщо заяву та необхідні документи подає до Держтуризмкурорту України не керівник суб'єкта господарювання, а його довірена особа, то вона має надати відповідне доручення, в якому зазначається, що ця довірена особа компетентна представляти інтереси заявника з усіх питань його господарської діяльності.

Плата за ліцензію здійснюється після прийняття рішення про видачу ліцензії та становить 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Плата за видачу кожної копії ліцензії (для підрозділів, філій) - один неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо ліцензіат має намір провадити зазначений в ліцензії вид господарської д-ті після закінчення терміну її дії, він повинен отримати нову ліцензію в порядку, встановленому для її видачі.

38. Сертифікація і стандартизація в сфері туристичної діяльності

Законі України «Про туризм» в Статті 18. «Серт. і станд. у сфері тур.діяльності»: Стандартизації спрямована на: захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорони майна та довкілля; класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля; підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів; забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань.Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійснюється з метою: запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей, майна і довкілля; сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

Інші документи, які складають нормативну базу стандартизації та сертифікації є:

* Закон України „ Про стандартизацію” * Закони України "Про сертифікації продукції й послуг" * Закони України "Про безпеку" * Закони України "Про захист прав споживачів" та ін.

Держспоживстандарт України (Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики) - є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, орган займається стандартизацією, підтвердженням відповідності, захистом прав споживачів.

39. Суб'єкти підприємницької туристичної діяльності, їх основні організаційно-правові форми

ЗУ «Про туризм»: Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують тур.діяльність: туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; -туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту, які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність; -інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг; -гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу. ОПФ: ТОВ(статутний каптіал - 1 мін зар.плата), АТ(1250 мін. зарплат), Повне Т, Командитне Т, Т з дод. Відповідальністю.



40. Правове регулювання утворення та державної реєстрації суб'єктів підприємницької туристичної діяльності

Правове регулювання підприємницької діяльності в нашій країні здійснюється ланцюгом законів (їх нараховується понад 60), указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна.

До основних законодавчих актів відносяться: Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, Закон України "Про внесення змін до закону України "Про туризм".

Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року. Цей закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

Умовами здійснення підприємницької діяльності в туризмі є: - ліцензування туристичної діяльності; - державна реєстрація суб'єктів підприємництва за місцем перебування підприємця. Зареєстровані суб'єкти вносяться до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ). Після реєстрації відкриваються рахунки в банках; - сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності; - встановлення готелям, закладам харчування і курортним закладам відповідної категорії; - страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок; - наймання працівників і соціальні гарантії за використання їхньої праці; - майнова відповідальність суб'єктів підприємництва за використання туристичних ресурсів; - право припинення підприємницької діяльності.

41. Роль договору у відносинах суб'єктів туристичної діяльності, вимоги щодо його змісту

Вимоги до укладання договорів при здійсненні туристичної діяльності встановлені Законом України "Про туризм", Ліцензійними умовами провадження туроператорської та турагентської діяльності, затвердженими спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерства культури і туризму України від 11.09.2007 N 111/55, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.09.2007 за N 1123/14390, та іншими нормативно-правовими актами.

Організація туристичної діяльності, як і господарювання у всіх сферах підприємництва, базується виключно на договірних взаємовідносинах. Це підтверджує незаперечну істину, що саме договори є визначальною і по суті єдиною правовою формою партнерських взаємин.

Договір (угода, контракт) - це форма документального закріплення партнерських зв'язків (предмета договору, взаємних прав та обов'язків, наслідків порушення домовленостей), яка опосередковує взаємини в процесі виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовують два види договорів: установчий та підприємницький. Про установчий скажемо тільки те, що він засвідчує бажання фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї. Підприємницький договір відображає згоду сторін стосовно безпосереднього здійснення певної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Підприємницьких договорів є багато, вони виокремлюються за сферами діяльності, документально оформлюють взаємовідносини щодо внутрішньогосподарської та зовнішньоекономічної діяльності. Оскільки сутність переважної більшості договорів зрозуміла, буде доцільним розглянути лише договори, які обов'язкові для функціонування туристичної галузі і вимагаються Законом про туризм.

Для здійснення своєї діяльності туристичне підприємство укладає угоди (договори), з однієї сторони, з іншими організаціями, підприємствами, приватними підприємцями, які беруть участь в формуванні і просуванні туристичного продукту, з другої сторони, з споживачами туристичного продукту (туристами). Розглянемо деякі з них.

При організації туристичної діяльності і відсутності при цьому власної матеріальної бази суб'єкт туристичної діяльності повинен укласти письмову угоду з постачальниками і підрядниками - вітчизняними і зарубіжними партнерами, які забезпечать туристів необхідними умовами розміщення і харчування, засобами транспорту, організацією екскурсій і відпочинку. Угода (контракт) про співпрацю між суб'єктом туристичної діяльності та іншими організаціями, які беруть участь в обслуговуванні туристів, резидентами і нерезидентами, повинна відповідати вимогам Цивільного кодексу України і обов'язково вміщувати повну інформацію про надання послуг, вимогам щодо забезпечення захисту і безпеки туристів, їх майна в Україні та за кордоном, визначати відповідальність сторін за якість надання туристичних послуг. Під час укладання договорів по реалізації турів визначаються обов'язки сторін в оформленні туристичних документів (ваучер, угода з туристом, угода про страхування). У відповідності з укладеними угодами суб'єкта туристичної діяльності, розробляються програми турів і складаються калькуляції на кожну туристичну поїздку. До угод (контрактів) партнери додають зразки своїх туристичних ваучерів.

42. Договір на туристичне обслуговування

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про:

1) основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в'їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо термінів їх оформлення;

2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;

3) туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до законодавства про захист прав споживачів;

4) розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення.

До початку надання туристичних послуг споживачу за його вимогою повинна бути надана інформація:

· про загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг (за його наявності);

· програма туристичного обслуговування;

· характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів, а також інша обов'язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо перевезення входить до складу туристичного обслуговування);

· характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов'язкова інформація, передбачена цим Законом, іншими нормативно-правовими актами (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг з туристичного обслуговування);

· про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;

· про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;

· про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;

· про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядок зустрічей і проводів, супроводу туристів;

· про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговування, його тривалість;

· відомості про мінімальну кількість туристів у групі, терміни інформування туриста про те, що туристична поїздка не відбудеться через недобір групи;

· відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов'язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;

· про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;

· про місце перебування організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття претензій туристів, а також про адреси і телефони українських дипломатичних установ у країні тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної поїздки.

Кожна із сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин, з яких вони виходили при укладенні договору.

До істотних змін обставин належать:

1) погіршення умов подорожі, зміна термінів подорожі;

2) непередбачене збільшення транспортних тарифів;

3) введення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов'язкових платежів;

4) різка зміна курсу національних валют;

5) інші підстави, за домовленістю сторін.

Турист вправі відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста.

Якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторонами, можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо її тривалість становить більше ніж 10 днів, за 5 днів до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить один день. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни. У разі перевищення ціни туристичного продукту більше ніж 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти.

Туроператор (турагент) може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.